Гроші — це загальний еквівалент для всіх інших товарів, тобто вони служать засобом вираження вартості товарів. Грошовий оборот — це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки. Готівка, як правило, використовується при виплаті заробітної плати, пенсій, (тобто при утворенні доходів населення), а також при купівлі товарів і послуг у роздрібній торгівлі, розміщенні коштів у банківських внесках Усфері безготівкового обігу рух грошей здійснюється у вигляді перерахування сум через рахунки у банках. У безготівковій формі здійснюється переважна більшість грошових операцій у народному господарстві: розрахунки між підприємствами (фірмами), деякі види розрахунків підприємств і організацій з населенням. Міра вартості — гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни. Масштаб цін — це грошова одиниця, яка використовується для виміру і порівняння вартості товарів, послуг, робіт і за нею закріплена фіксована вага золота або іншого грошового металу. Засіб обігу — це функція, у якій гроші є посередником в обміні товарів і забезпечують їх обіг. Засіб платежу — ця функція відображає особливості кредитного господарювання, тобто реалії купівлі — продажу товарів у кредит з відстрочкою оплати грошей (відстрочкою платежу). Засіб нагромадження — ця функція грошей пов’язана із збереженням грошима вартості і при виході їх з обігу. Світові гроші — це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості у міжнародному економічному обігу і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами. Роль грошей — це кінцевий результат функції грошей щодо обслуговування руху вартості на певному етапі відтворення В якісному аспекті роль грошей виявляється у тому, що сама їх наявність, саме грошове середовище, в якому діють економічні суб’єкти, позитивно впливає на розвиток суспільного виробництва, оскільки збільшуються фізичні межі виробництва, що визначається потребами самих виробників. Кількісний аспект ролі грошей полягає в тому, що через зміну кількості грошей в обігу можна впливати на економічні процеси. Грошова маса — вся сукупність запасів грошей у всіх їх формах (готівкова та безготівкова), які перебувають у розпорядженні суб’єктів грошового обороту в певний момент. Суб’єктами грошової маси є приватні особи, підприємства, громадські організації, господарські об’єднання, державні установи тощо. В основу визначення обсягу і структури грошової маси покладено агрегатний метод вимірювання пропозиції грошей. Грошовий агрегат — це показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності. Ліквідність грошей — здібність грошей брати участь у негайному придбанні товару або інших благ. Агрегат М0 — готівка (готівка, яка перебуває поза банками, тобто на руках). Агрегат М1 = М0 + депозити до запитання (вклади у банках, які можуть бути використані вкладниками негайно, без попередження банків), тобто готівкові та безготівкові гроші (це записи на банківських рахунках і внески до комерційних банків). Агрегат М2 = М1 + строкові депозити (в національній та іноземній валюті, кошти на всіх видах рахунках) Агрегат М3 = М2 + облігації внутрішніх державних позик. Швидкість обігу грошей — характеризує частоту, з якою кожна одиниця наявних в обороті грошей використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період. Рівняння обміну показує залежність, виконання якої веде до того, що кількість грошей в обертанні буде відповідати реальній потреби у них. Закон грошового обігу — визначає об’єм грошей (або грошову масу), необхідний в кожний момент часу для забезпечення товарного обігу в країні. Грошовий ринок — сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар. Суб’єктами грошового ринку є юридичні та фізичні особи, які здійснюють операції купівлі-продажу грошей. Ці операції можна розділити на три групи: Продаж грошей виступає у формі передачі цих грошей їх власниками покупцям у тимчасове користування в обмін на так звані інструменти. Інструменти надають їм можливість зберегти право на ці гроші — відновити право розпорядження ними та одержати відсотковий дохід. Купівля грошей є формою одержання у своє розпорядження грошей в обмін на вказані інструменти. Ціна грошей має форму відсотка (відсоткового доходу) за позичені гроші Попит на гроші потрібно сприйняти як попит на запас (накопичення) грошей у певний час, а не потік. Чинники попиту на гроші: 1.Зміна обсягів виробництва (або обсягів національного доходу). Чим більше обсяг виробництва ВНП, а отже НД, тим більше операцій щодо його реалізації і тим більше має бути запас грошей для виконання цих операцій. Зміна обсягу ВНП в свою чергу визначається двома незалежними чинниками, які можна розглядати як самостійні чинники. 2.Зміна абсолютного рівня цін. 3.Зміна реального обсягу виробництва. 4. Зміна норми відсотка. 5.Чинник накопичення багатства. Багатство накопичується у різних формах активів, у тому числі й у вигляді запасу грошей. 6.Чинник інфляції. При рості інфляції зростає вартість на альтернативні грошам види активів, а попит на гроші скорочується. 7.Очікування погіршення кон’юктури ринків. Цей чинник тісно пов’язаний з інфляцією. Скорочення товарної пропозиції, посилення дефіциту, погіршення якості продукції тощо веде до скорочення попиту на гроші і накопичення багатства у товарній формі. Пропозиція грошей — це коли економічні суб’єкти у будьякий момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть спрямувати в оборот. Емісія — випуск в обіг грошей і цінних паперів Ринок грошей — це система інститутів, що забезпечують взаємодію між пропозицією та попитом на гроші. Отже, рівновага на ринку грошей виникає у точці перетину кривих попиту і пропозиції гроше. Це означає, що економічні суб’єкти в даній економічній ситуації бажають мати у своєму розпорядженні суму грошей, а банківська система може забезпечити пропозицію грошей на цьому рівні, щоб урівняти попит і пропозицію. Мета монетарної політики — досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції Інструменти монетарної політики: 1.Операції на відкритому ринку — купівля продаж Національним банком урядових цінних паперів на відкритому ринку. Якщо Національний банк продає урядові цінні папери, то вони зосереджуються у комерційних банках та населення, а у Національному банку — гроші. Внаслідок цього скорочуються резерви у комерційних банків — відсоток за кредит збільшується. 2.Зміна норми обов’язкових резервів — це резерви, які комерційні банки в обов’язковому порядку зберігають у національному банку. 3.Зміна облікової ставки — це відсоток, під який Національний банк надає кредити комерційним банкам. В Україні облікова ставка на 1 —1,5 % вище за темпи інфляції. 4.Регулювання імпорту та експорту капіталу. 5.Регулювання валютної політики. Політика «дешевих» грошей Головна мета цієї політики — подолання спаду та безробіття. Здійснюється: •Національний банк купує облігації; •знижує норму обов’язкових резервів; •знижує облікову ставку. Внаслідок чого: •зменшується відсоткова ставка; •збільшується грошова пропозиція; •збільшуються інвестиції; •зростає реальний обсяг ВВП; •зменшується безробіття. Політика «дорогих» грошей. Головна мета цієї політики — боротьба з інфляцією. Здійснюється: •Національний банк продає облігації; •збільшує норму обов’язкових резервів; •збільшує облікову ставку; Внаслідок чого: •збільшується відсоткова ставка; •зменшується грошова пропозиція; •скорочуються інвестиції; •зменшується реальний обсяг ВВП; •зменшується інфляція.