Тема 3 – Макроекономіка Троц І.В. – IrynaTV@krok.edu.

ua

Лекція 3

Тема 3. Монетарна політика

1. Грошовий ринок та його характеристика.
2. Банківська система та грошовий мультиплікатор.
3. Грошово-кредитне регулювання економіки.
4. Одночасна рівновага на товарному і грошовому ринках: модель IS-LM
для закритої економіки.

1. Грошовий ринок та його характеристика

Сучасна економіка є грошовою економікою, оскільки всі економічні
операції проводяться з участю грошей. Гроші – сукупність фінансових активів,
які використовуються для проведення розрахунків при здійсненні операцій.
В умовах сучасного ринку грошовий обіг складається з готівкових і
безготівкових грошей. Готівкові гроші – це паперові гроші (банкноти) та монети.
Паперові гроші – грошові знаки, що випускаються центральним банком для
покриття фінансових потреб держави і забезпечені певною купівельною
спроможністю. Купівельна спроможність грошей – це кількість товарів та
послуг, які можна придбати за грошову одиницю.
Банкноти початково випускалися всіма банками як векселі (боргове
зобов’язання позичальника кредитору про виплату боргу в зазначений час).
Згодом банкноти набули статусу національних грошей. Емісію паперових
грошей (банкнот) здійснює лише центральний банк. Монети карбуються, як
правило, казначейством і вводяться в обіг центральним банком.
Безготівкові гроші – це записи на банківських рахунках і внески в
комерційних банках. Вони називаються кредитними або депозитними грошима;
це засоби обміну, які є борговими зобов’язаннями депозитних інститутів
(безготівкові гроші). Вартість депозитних грошей визначається їх купівельною
спроможністю.
Переважна частина всіх грошей у розвинутих країнах світу припадає на
безготівкові гроші. Банківські депозити (поточні та строкові рахунки) за
дорученням вкладників можуть бути використані як платіжний засіб. Депозити
– це грошові кошти, вкладені в комерційні банки в готівковій чи безготівковій
формі для зберігання на певних умовах.
До безготівкових грошей належать банківські депозити (поточні та
строкові рахунки), чеки й кредитні картки.
Чек – наказ власника рахунка кредитній установі, яка його обслуговує,
сплатити певну суму грошей власникові чека. Чеки надаються під банківські
депозити і використовуються для безготівкових розрахунків.
Кредитні картки також надаються під депозити, коли всі прибутки й
витрати вкладника фіксуються через периферійні відділи центральним
комп’ютером. Кредитні картки дають змогу: а) розраховуватися за товари та
послуги; б) отримувати паперові гроші в автоматичних касах; в) здійснювати

1
Тема 3 – Макроекономіка Троц І.В. – IrynaTV@krok.edu.ua

розрахунки в інших країнах; г) одержати на прохання додаткову суму грошей,

яка перевищує рахунок у банку (зазвичай під певний процент).
Таким чином, значна кількість операцій з купівлі–продажу товарів
здійснюється без участі готівкових грошей. Сучасні гроші – це декретні гроші,
гарантовані тим, що випускає їх лише держава.
Сутність грошей проявляється в їхніх функціях. Основними функціями
грошей є: міра вартості, засіб обміну, засіб нагромадження, засіб платежу.
Міра вартості означає, що грошова одиниця використовується як
масштаб для виміру відносних вартостей різноманітних благ та послуг. Тобто
ціну будь-якого товару достатньо виразити тільки через грошову одиницю. Таке
використання грошей дає змогу легко порівнювати відносну цінність різних
товарів і послуг, що полегшує прийняття раціональних рішень.
Засіб обміну означає, що гроші використовуються як засіб, який
опосередковує купівлю–продаж товарів та послуг. Це дозволяє суспільству
уникнути незручностей бартерного обміну.
Засіб нагромадження означає, що гроші є засобом нагромадження
багатства, вони зручні в заощадженні, але лише в тому випадку, коли їхня
купівельна спроможність не падає. За умов інфляції нагромадження грошей
тільки завдає збитків.
Засіб платежу означає, що гроші як засіб платежу є завершальним етапом
у процесі обміну. Оскільки сучасні гроші не пов’язані із золотом, на їхню
купівельну спроможність передусім впливає кількість грошей, що випускається
в обіг.
Вся сукупність готівкових і безготівкових грошей становить грошову масу
(кількість номінальних грошей у обігу).
ГМ = ГГ + БГ, де:
ГМ – грошова маса;
ГГ – готівкові гроші;
БГ – безготівкові гроші.
Грошова маса є структуризованою величиною і складається із декількох
грошових агрегатів, які ми розглянемо нижче. Але спершу розглянемо таку
властивість грошей як їх ліквідність.
Ліквідність будь-якого майна безпосередньо пов’язана з його втратами при
обміні на будь-яке інше майно або послуги. Тобто ліквідність – це здатність
активів виступати як платіжний засіб або перетворюватися на цей засіб без
втрати своєї номінальної вартості.
Абсолютно ліквідним є майно, втрати якого при перетворенні на інше
майно становлять нуль. Готівкові гроші абсолютно ліквідні, тому що на них
можна швидко й без втрат придбати будь-який інший актив.
З метою визначення та вимірювання грошей користуються такими
поняттями як гроші для угод і гроші в широкому розумінні.
Гроші для угод охоплюють паперові гроші, монети й поточні рахунки.
Щодо паперових грошей і монет усе зрозуміло. Виникає питання, чому поточні
рахунки теж входять до грошей для угод. Це випливає з того, що вони здатні
2
Тема 3 – Макроекономіка Троц І.В. – IrynaTV@krok.edu.ua

виконувати всі функції грошей. Поточні депозити, тобто внески на поточних

рахунках, теж використовуються для купівлі-продажу.
Гроші в широкому розумінні або “майже гроші” включають строкові та
інші депозити, які можуть перетворитися на готівкові гроші. До них належать
депозити, які приносять вищі відсотки порівняно з тими, що сплачуються за
поточні рахунки. Але зі строкових рахунків не можна зняти гроші раніше
терміну, визначеного умовами внесків, що знижує їх ліквідність.
Отже, це не лише готівкові гроші в обігу й депозити в банках, це також і
різноманітні активи, які мають менший рівень ліквідності. Тобто гроші мають не
тільки казначейську, а й кредитну властивість.
З визначенням грошей можна визначити і їхні ринки – грошовий та
кредитний. Грошовий ринок – це ринок, на якому економічні суб’єкти купують
потрібні їм ліквідні засоби, виписуючи на себе або пускаючи в обіг
короткострокові зобов’язання, тобто банкноти. Кредитний ринок (ринок
позичкового капіталу) – це ринок, що забезпечує рух фінансових засобів від тих,
хто заощаджує, до тих, хто інвестує. Кредитний ринок (ринок позичкового
капіталу) відрізняється тим, що зобов’язання, які перебувають у обігу, є
довгостроковими.
Грошовий та кредитний ринки перетинаються та утворюють грошово-
кредитний ринок, який перерозподіляє грошову масу між окремими
економічними суб’єктами з метою їх використання на поточні та довгострокові
потреби.
На грошово-кредитному ринку виступають фінансові посередники – різні
фінансові установи, серед яких провідну роль відіграє грошова адміністрація: в
Україні – Національний банк, Міністерство фінансів, Казначейство. Вони
визначають і пропозицію грошей.
Грошово-кредитний ринок, як і будь-який ринок, характеризується через
пропозицію, попит і ціну (процентну ставку).
Розглянемо пропозицію і попит на грошово-кредитному ринку. Грошова
пропозиція є реальною грошовою масою та визначається за формулою:
ГП = ГМ/РЦ, де:
ГП – грошова пропозиція;
ГМ – грошова маса;
РЦ – рівень цін.
Грошова пропозиція складається із готівкових і безготівкових грошей. Всі
вони залежно від рівня їх ліквідності об’єднуються зростаючим підсумком в окремі
грошові агрегати.
Грошові агрегати – окремі сукупності грошових активів, які різняться між
собою рівнем ліквідності.

3
Тема 3 – Макроекономіка Троц І.В. – IrynaTV@krok.edu.ua

Табл.1.
Структура грошової маси в Україні
Грошові агрегати Склад грошового агрегату
М0 Готівкові гроші поза банками
М1 М0 + кошти на розрахункових та поточних рахунках
М2 М1 + строкові депозити
М3 М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків
(операції із цінними паперами клієнтів)

Отже, кожний наступний грошовий агрегат відрізняється від попереднього не

лише за структурою, а й за величиною. Широкою грошовою масою є агрегат М3.
Грошова пропозиція (пропозиція грошей) контролюється центральним
банком через окремі грошові агрегати. Здійснюючи контроль за грошовими
агрегатами, центральний банк цілеспрямовано впливає на грошовий ринок.
Графічно пропозицію грошей зображено на рис.1.
ГП1 ГП2
ПС

ГМ1 ГМ2 ГМ
Рис.1. Пропозиція грошей

Грошова пропозиція (ГП), як ми розглянемо далі, залежить від грошово-

кредитної політики центрального банку. Іншими словами, величина грошової
пропозиції регулюється центральним банком і не залежить від процентної ставки.
Попит на гроші – це попит на реальну грошову масу. Він включає попит
на гроші для угод і попит на гроші як активи.
ПГ = ПГу + ПГа, де:
ПГ – попит на гроші;
ПГу – попит на гроші для угод;
ПГа – попит на гроші як активи.
Попит на гроші для угод відображає ту кількість грошей, яку економічні
суб’єкти хотіли б мати для здійснення ділових угод.
Попит на гроші для угод випливає з їхньої функції як засобу обігу, тобто з
їх використання для купівлі товарів і послуг.
Попит на гроші для угод перебуває в прямій залежності від номінального
ВВП. Чим більша загальна грошова вартість товарів і послуг, що в обігу, тим
4
Тема 3 – Макроекономіка Троц І.В. – IrynaTV@krok.edu.ua

більше потрібно грошей для угод. Обернено на цей попит впливає швидкість
обігу грошей.
ПС
ПГу1 ПГу2

ВВП Н
Ш

ГМ1 ГМ2 ГМ
Рис.2. Попит на гроші для угод

На даному графіку відображено співвідношення між попитом на гроші для

угод (ПГу) і процентною ставкою. Оскільки попит на гроші для угод не залежить
від процентної ставки, він має вигляд вертикальної прямої.
Кількість грошей у обігу при цьому визначається рівнянням обміну,
відомим як формула Фішера:
ГМ х ШОГ = РЦ х О, де:
ГМ – грошова маса;
ШОГ – швидкість обігу грошей (кількість разів витрачання грошової
одиниці протягом року в процесі економічного кругообігу);
РЦ – середній рівень цін;
О – кількість угод.
Цілком справедливо вважати, що немає таких угод, які не були б враховані
у ВВП. Тоді:
ГМ х ШОГ = РЦ х ВВПр, де:
ВВПр – реальний ВВП.
Звідси попит на гроші для угод (ПГу) дорівнює:
ВВПр
ПГу = , де:
ШОГ
ВВПр – реальний ВВП;
ШОГ – швидкість обігу грошей.
Таким чином, із формули випливає, що попит на гроші для угод залежить
від двох факторів: реального обсягу ВВП (з його зростанням збільшується й
попит на гроші) та швидкості обігу грошей (чим вища швидкість обігу грошей,
тим менша їх кількість, потрібна для обслуговування угод).
Зростання обсягу ВВП планується урядом, наприклад 5-7% на рік.
Швидкість обігу грошей – це переважно постійна величина (пов’язана з
постійною структурою ділових угод у національній економіці).
5
Тема 3 – Макроекономіка Троц І.В. – IrynaTV@krok.edu.ua

Реальний ВВП лежить в основі номінального ВВП:

РЦ х ВВПр = ВВПн, де:
РЦ – рівень цін;
ВВПр – реальний ВВП;
ВВПн – номінальний ВВП.
ВВПн
Тоді: ГМ = , де:
ШОГ
ГМ – грошова маса;
ВВПн – номінальний ВВП;
ШОГ – швидкість обігу грошей.
Формули найбільш чітко показують взаємозв’язок грошової маси, що
вимірюється як запас грошей у даний час, і ВВП як потоку грошей, що
обертаються протягом року. Звідси випливає важливість такої категорії як
швидкість обігу грошей, котрі обслуговують угоди (М1):
ВВПр ВВПн
ШОГ   , де:
ПГу ГМ
ШОГ – швидкість обігу грошей;
ВВПр – реальний ВВП;
ПГу – попит на гроші для угод;
ВВП – номінальний ВВП;
ГМ – грошова маса.
Розглянемо попит на гроші як активи. Попит на гроші як активи випливає
з їхньої функції як засобу заощадження. В цьому випадку гроші розглядаються
як засіб збереження вартості. Володіння грошима в цій якості перетворює їх на
активи.
Гроші є одним із активів: разом із нерухомістю, акціями, облігаціями,
цінностями з допомогою грошей люди хочуть заощадити, примножити, і головне,
перемістити своє багатство з даного періоду в майбутній.
Вартість можна зберігати не тільки у формі грошей, а й у формі фінансових
активів (наприклад облігацій). Кожна з цих форм має свої переваги й недоліки.
Перевага грошей – їх ліквідність (здатність будь-яких активів виступати
засобом оплати угод або без втрат перетворюватися на цей засіб), недолік
полягає в тому, що вони не приносять доходу своєму власнику.
Переваги володіння облігаціями полягають в тому, що вони приносять
дохід у формі процента, їх недоліком є низька ліквідність.
Тому особи, які володіють вартістю, постійно вирішують проблему:
зберігати вартість у формі грошей чи у формі фінансових активів. На її
вирішення впливає процентна ставка, тобто рівень доходів від фінансових
активів. Процентна ставка визначає попит на гроші як активи. Чим вона вища,
тим більше альтернативна вартість грошей, тобто тим більше доходу втрачають
власники грошей від їх зберігання. Тому при зростанні процентної ставки
зростає попит на фінансові активи й падає попит на гроші як бездоходний актив.
6
Тема 3 – Макроекономіка Троц І.В. – IrynaTV@krok.edu.ua

ПС

8
Т1 ПГа
6

Т2
4

0 Т3
ГМ0 ГМ1 ГМ2 ГМ3 ГМ
Рис.3. Попит на гроші як активи

З графіка видно, що при ставці 8% попит на гроші як активи (ПГа)

дорівнює нулю. За умов зниження процентної ставки (ПС) попит на гроші як
активи зростає від ГМ0 до ГМ3.
Таким чином, попит на гроші як активи змінюється обернено пропорційно
процентній ставці і пов’язаний із теорією переваги ліквідності: що вища ставка
процента, то менший попит на гроші як активи, тому що за збільшення ставки
процента збільшується альтернативна вартість грошей.
Попит на гроші для угод і попит на гроші як активи визначає загальний
попит на гроші:
ПГ = ПГу + ПГа, де:
ПГ – загальний попит на гроші;
ПГу – попит на гроші для угод;
ПГа – попит на гроші як активи.
Розглянемо рівновагу на грошовому ринку. Для визначення рівноваги на
грошовому ринку треба визначити рівноважну ціну грошей – ПС (процентну
ставку). Зміни рівноваги на грошовому ринку можливі внаслідок змін у
пропозиції грошей і попиті на гроші.
Оскільки реальна пропозиція грошей зафіксована на певному рівні (ГП), то
крива сукупної пропозиції є вертикальною лінією.
Крива попиту на гроші (ПГ) є нахиленою вниз. Від’ємний нахил цієї кривої
відображає обернену залежність між попитом на гроші й номінальною
процентною ставкою для даного ВВП.
Вертикальна лінія (ГП1) – це початкова пропозиція грошей. Вона
перетинає лінію загального попиту на гроші (ПГ1) у точці Т1 і означає, що
початкова рівновага на грошовому ринку досягається за процентної ставки на
рівні ПС1 (6,25%).

7
Тема 3 – Макроекономіка Троц І.В. – IrynaTV@krok.edu.ua

ПС
ПГу. ГП1 ГП 2

Т1
ПС
1
Т2
ПС
Т3
ПС ПГу 1
3
ПГу
2
0
ГМ1 ГМ2 ГМ3 ГМ
Рис.4. Рівновага на грошовому ринку

Розглянемо наслідки змін у пропозиції грошей. Припустимо, що

Національний банк збільшив грошову пропозицію до ГП2. Лінія пропозиції
зміщується праворуч. Але грошовий попит не змінився, тому рівновага
порушується. Це призведе до надлишку грошей, появи зайвих грошей. За
початкової ставки процента ПС1 (6,25%) суб’єкти ринку намагатимуться
звільнитися від грошей, купуючи більше фінансових активів (наприклад
облігацій). Але витрати грошей одними означає придбання їх іншими. Тому
колективна спроба купити більше облігацій збільшує попит і ціни на них.
Одночасно ціна грошей (процентна ставка) знижується. І навпаки. Це випливає
із формули процентної ставки:
ПС = процентний дохід/ ціна облігації х 100%, де:
ПС – процентна ставка, процентний дохід – фіксована величина.
Тому при зростанні цін на облігації параметри грошової рівноваги
змінюються. На графіку вона зміститься вправо і вниз, до точки Т2, внаслідок
чого рівновага на грошовому ринку відновлюється при процентній ставці ПС 2
(5%).
Звернемося тепер до змін у попиті на гроші. На графіку грошова
пропозиція залишається на рівні ГП2, а попит на гроші зменшується в положенні
лінії ПГ2. Знову з’являються зайві гроші, які піднімають ціну облігацій,
знижують процентну ставку до ПС3 (3,125%), що відновлює рівновагу на
грошовому ринку в точці Т3. І навпаки.
Можна зробити такий висновок: нерівновага на грошовому ринку викликає
зміни в цінах на облігації, а через них – у процентних ставках. Ціни на облігації
і процентні ставки є обернено залежними. Зміни процентних ставок впливають
на готовність заощаджувати гроші, що відновлює рівновагу на ринку грошей.
Рівноважна процентна ставка вирівнює кількість грошей, що пропонуються та
потребуються.

8
Тема 3 – Макроекономіка Троц І.В. – IrynaTV@krok.edu.ua

2. Банківська система та грошовий мультиплікатор

Банки – це особливі фінансові інститути, що акумулюють грошові кошти
та інші нагромадження (золоті запаси, цінні папери та ін.), надають кредити,
здійснюють грошові розрахунки, випуск у обіг грошей та цінних паперів,
операції із золотом та інші функції.
Банки – це підприємства, що виконують посередницькі функції при
здійсненні платежів і кредитних операцій між суб’єктами економічної
діяльності. Як юридичні особи вони економічно незалежні від органів державної
влади в рішеннях, пов’язаних з їхньою оперативною діяльністю, а діють у межах
чинного законодавства.
Основним видом банківської діяльності є кредитування, яке здійснюється
на засадах строковості (надання кредитів на певний строк), поверненості
(обов’язкового повернення кредитів), платності (одержання процента) і
гарантованості (забезпечення позики певними гарантіями іншого банку чи
установи або заставою майна). Кредитування здійснюється готівкою чи
безготівковими коштами на основі поточних і строкових банківських рахунків.
Діяльність банків із залученням вільних коштів та кредитування суб’єктів
господарської діяльності здійснюється через банківські операції. Останні
поділяють на два основних види – пасивні й активні. Пасивними операціями є
такі, з допомогою яких банки мобілізують тимчасово вільні кошти і створюють
свої ресурси. Вклади бувають строковими, що можуть бути вилучені
кредиторами після встановленого строку, та до запитання, які можуть
вилучатися в будь-який час. За строковими вкладами виплачується більш
високий процент, оскільки банк має можливість вільно використовувати ці
вклади до встановленого строку.
Активними називають ті операції, через які банки розміщують
сконцентрований грошовий капітал. До них належать: облік векселів, надання
позик під заставу товару, товарних документів, цінних паперів і надання позик,
що не мають певного забезпечення.
Банківський прибуток утворюється переважно за рахунок різниці між
сумою відсотків за надання кредитів і тих, які банки сплачують вкладникам. У
банківський прибуток входять також доходи, які банки отримують від біржових
операцій із цінними паперами, надання позик власного капіталу тощо.
Банківська система – сукупність банківських установ, які функціонують
на території даної країни. Вона має два рівні: центральний банк (в Україні –
Національний банк) і комерційні банки.
Регулюючим та координуючим центром грошово-кредитної системи
держави є центральний банк, головна мета котрого – забезпечення стабільності
грошової одиниці.
Національний банк України є центральним банком держави, її емісійним
центром, здійснює єдину державну політику в сфері грошового обігу, кредиту,
зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує
діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці
9
Тема 3 – Макроекономіка Троц І.В. – IrynaTV@krok.edu.ua

відносно валют інших країн. Йому належить монопольне право на випуск

грошей у обіг, а також національних грошових знаків, дорогоцінних металів та
золотовалютних запасів, а також на здійснення операцій щодо їх розміщення, у
тому числі в іноземних банках.
Статутний фонд Національного банку України утворюється за рахунок
держави. Він є власністю України, юридичним суб’єктом.
Розглянемо основні функції центрального банку держави.
1. Центральний банк – єдиний емісійний центр держави. Він має
монопольне право на емісію банкнот, організацію та регулювання грошового
обігу.
2. Центральний банк – банк банків, здійснює кредитно-розрахункове
обслуговування інших банків та кредитних установ, надання кредитів
комерційним банкам.
3. Центральний банк – орган банківського нагляду. Так, НБУ має
Департамент, що здійснює банківській нагляд у областях.
4. Центральний банк – банк уряду. Він здійснює кредитно-розрахункове
обслуговування уряду, виступає його касиром. Центральний банк здійснює
операції з обслуговування державного боргу, є фінансовим консультантом
уряду.
5. Центральний банк – провідник офіційної грошово-кредитної політики.
Він визначає цілі та напрями грошово-кредитної політики держави, здійснює
регулювання курсу національної валюти відносно валют інших держав.
6. Центральний банк керує золотовалютними резервами країни.
7. Центральний банк представляє інтереси держави в міжнародних
фінансових організаціях.
8. Центральний банк – науково-дослідний, інформаційно-статистичний та
консультативний центр держави.
Табл. 9.2
Структура балансу центрального банку
Активи Пасиви
1. Золоті резерви – ЗР 1. Готівкові гроші (банкноти) – ГГ
2. Валютні резерви – ВР 2.Депозити фінансових інститутів – ДФІ
3. Цінні папери – ЦП 3. Депозити уряду – ДУ
4. Позички фінансовим
4. Інші пасиви – ІП
інститутам – ПФІ
5.Позички уряду – ПУ
6. Інші активи – ІА
Разом активи – РА Разом пасиви – РП

Зміна кожної зі складових балансу може призвести до зміни величини

(структури) грошової маси в державі.
Балансове рівняння центрального банку має такий вигляд:
ЗР + ВР + ЦП + ПФІ + ПУ + ІА = ГГ + ДФІ + ДУ + ІП + ЧС, де:
ЗР – золоті резерви;
10
Тема 3 – Макроекономіка Троц І.В. – IrynaTV@krok.edu.ua

ВР – валютні резерви;
ЦП – цінні папери;
ПФІ – позички фінансовим інститутам;
ПУ – позички уряду;
ІА – інші активи;
ГГ – готівкові гроші;
ДФІ – депозити фінансових інститутів;
ДУ – депозити уряду;
ІП – інші пасиви;
ЧС – чисте сальдо.
Базове рівняння зміни грошової маси має такий вигляд:
ВР+ЦП+ПФІ = ГГ+ДФІ
Воно відображає сутність та характер сучасних інструментів грошово-
кредитної політики, яка проводиться центральним банком.
Комерційні банки звертаються до центрального банку лише у випадку,
коли всі інші засоби мобілізації фінансових засобів вичерпані. Центральний банк
із підприємствами, фірмами в операції не вступає.
Існують також фінансові посередники. Це такі інституції (банки, страхові
компанії, ощадні та кредитні асоціації), які приймають кошти (депозити) від
однієї групи та позичають їх (кредити) іншій групі. З-поміж фінансових
посередників найбільшу групу становлять комерційні банки, які тримають
більшість депозитів країни. Ощадні та кредитні асоціації належать до другої
групи. Третьою важливою групою є страхові компанії, пенсійні та інвестиційні
фонди.
Отже, провідну роль на грошово-кредитному ринку відіграють комерційні
банки – кредитні установи, котрі здійснюють різні банківські операції для своїх
клієнтів на засадах комерційного розрахунку. Вони призначені для залучення
грошових коштів та їх розміщення від свого імені на умовах поверненості,
строковості і платності. Використовують як власний капітал, так і запозичений
фінансовий капітал (вклади, депозити, міжбанківські кредити тощо).
Комерційні банки можна класифікувати за певними ознаками.
1. В залежності від форми власності – приватні та державні. Наприклад, в
Україні державними є Ощадний банк, Експортно-імпортний банк.
2. За формою організації – акціонерні товариства відкритого типу,
акціонерні товариства закритого типу.
3. В залежності від кола операцій, які виконують – універсальні й
спеціалізовані.
4. В залежності від території діяльності – міжнародні, республіканські та
регіональні.
Діяльність комерційних банків ґрунтується на певних принципах:
1) діяльність у межах наявних реальних грошових ресурсів;
2) цілковита економічна самостійність та економічна відповідальність за
результати діяльності;
3) взаємовідносини з клієнтами на ринкових засадах;
11
Тема 3 – Макроекономіка Троц І.В. – IrynaTV@krok.edu.ua

4) регулювання діяльністю банку опосередкованими (економічними), а не

адміністративними (командними) методами.
Комерційні банки виконують дві основні функції: прийом вкладів і
надання кредитів, що дає їм змогу створювати гроші. Найповніше уявлення про
діяльність комерційного банку дає балансовий звіт, який характеризує його
фінансове становище за певний час. Звіт включає активи (те, чим банк володіє)
та пасиви (те, що банк заборгував). Різниця між активами й пасивами називається
власним капіталом.
Табл. 9.3
Балансовий звіт комерційних банків
Активи Пасиви
Резерви Поточні рахунки
Кредити Заощадження та строкові депозити
Інвестиції та цінні папери Інші пасиви
Інші активи Власний капітал
Всього активів Всього пасивів

Крім того, комерційні банки здійснюють комісійно-посередницькі операції

(виконання розрахунків і платежів за дорученням клієнтів за винагороду).
Комісійно-посередницькі операції включають інкасові (одержання грошей за
документами), трастові (операції з цінними паперами клієнтів) і переказні
(переведення коштів з рахунку на рахунок, із банку в банк тощо).
Спроможність комерційних банків надавати кредити залежить від
величини депозитних грошей та пропорцій їх розподілу. Їх величина формується
за рахунок власного капіталу та залучених грошей і розподіляється на банківські
резерви та кредитні гроші.
Банківські резерви складаються із двох компонентів: 1) обов’язкових
резервів, які регламентує центральний банк; 2) додаткових резервів, котрі банки
створюють самостійно:
БР = ДГ х Рн, де:
БР – банківські резерви;
ДГ – депозитні гроші;
Рн – норма банківських резервів.
Банківські резерви – частина депозитних грошей, які комерційні банки
зберігають у формі безпроцентних вкладів у центральному банку та у формі
готівки у власній касі.
Депозитні гроші – грошові кошти, які залучаються банківською системою
з метою їх використання для здійснення активних операцій.
Заходами регулювання норми обов’язкового резерву центральний банк
може цілеспрямовано контролювати пропозицію грошей.
Гроші, які комерційні банки залучають на свої депозити, перевищують
банківські резерви. Переважання депозитних грошей над банківськими
резервами дає банкам змогу створювати кредитні гроші (КГ):
КГ = ДГ – БР, де:
12
Тема 3 – Макроекономіка Троц І.В. – IrynaTV@krok.edu.ua

КГ – кредитні гроші;
ДГ – депозитні гроші;
БР – банківські резерви.
Здатність банківської системи на базі залучення грошей на свої депозити
створювати нові гроші, тобто збільшувати пропозицію грошей, вимірюється
депозитним мультиплікатором (Мд). Депозитний мультиплікатор – коефіцієнт,
який відображає, на скільки одиниць змінюється грошова маса за початкової
зміни депозитних грошей на одиницю.
Депозитний мультиплікатор – це, з одного боку, відношення між
приростом грошової пропозиції (ΔГП) і початковим приростом депозитних
грошей:
ГП
Мд  , де:
ДГ
Мд – депозитний мультиплікатор;
ΔГП – приріст грошової пропозиції;
ΔДГ – початковий приріст депозитних грошей.
З іншого боку, депозитний мультиплікатор – це величина обернено
пропорційна резервній нормі:
1
Мд =
Рн
Якщо резервна норма встановлена, то, спираючись на початковий приріст
депозитних грошей, можна обчислити приріст грошової пропозиції:
ΔГП = Δ ДГп х Мд, де:
ΔГП – приріст грошової пропозиції;
ДГп – початковий приріст депозитних грошей;
Мд – депозитний мультиплікатор.
Депозитний мультиплікатор підсумовує логіку створення нових
банківських грошей. Банківська система в цілому може перетворити початкове
збільшення своїх депозитів на суму, що значно перевищує їх залучену величину.
Наведена модель грошової пропозиції відповідає спрощеним умовам її
формування, оскільки в ній грошова пропозиція зводиться лише до депозитних
грошей, а вилучення з грошового обігу – лише до банківських резервів.
У дійсності до складу грошової пропозиції входять як депозитні, так і
готівкові гроші:
ГП = ГГ + ДГ
Грошовий обіг має ще один канал вилучень – готівкові гроші. За умов
зміни величини готівки величина депозитних грошей у складі тих, що залучені
банками, змінюється в протилежному напрямку. Це впливає на здатність банків
створювати нові гроші.
Для створення моделі грошової пропозиції з урахуванням усіх обставин
визначимо два додаткових показники, що впливають на її величину. Це
коефіцієнт готівки (Кг) та грошова база (ГБ).

13
Тема 3 – Макроекономіка Троц І.В. – IrynaTV@krok.edu.ua

Коефіцієнт готівки (Кг) – це відношення готівкових грошей до

депозитних грошей:
ГГ
Кг = , звідки ГГ = Кг х ДГ, де:
ДГ
ГГ – готівкові гроші;
Кг – коефіцієнт готівки;
ДГ – депозитні гроші.
Грошова база (ГБ) – це сума готівкових грошей та банківських резервів:
ГБ = ГГ + БР, де:
ГГ – готівкові гроші;
БР – банківські резерви.
Формула грошової бази:
ГБ = Кг х ДГ+ДГ х Рн = ДГ х (Кг + Рн), де:
ГБ – грошова база;
Кг – коефіцієнт готівки;
ДГ – депозитні гроші;
Рн – норма банківських резервів;
ДГ – депозитні гроші.
Звідси депозитні гроші дорівнюють:
ГБ
ДГ = , де:
Кг  Рн
ДГ – депозитні гроші;
ГБ – грошова база;
Кг – коефіцієнт готівки;
Рн – норма банківських резервів.
На підставі цього можна модифікувати формулу готівкових грошей:
ГБ
ГГ = Кг х ДГ = Кг х
Кг  Рн
Розгорнута формула грошової пропозиції може бути виражена наступним
чином:
ГБ ГБ 1  Кг
ГП = ГГ+ДГ = х Кг + = ГБ
Кг  Рн Кг  Рн Кг  Рн
Таким чином, остаточна формула грошової пропозиції приймає вигляд:
1  Кг
ГП = ГБ
Кг  Рн
1  Кг
У цій формулі вираз – це грошовий мультиплікатор, який
Кг  Рн
враховує два канали вилучень (у формі готівки та банківських резервів):
1  Кг
Мг = , де: Мг – грошовий мультиплікатор.
Кг  Рн
Грошовий мультиплікатор – коефіцієнт, який відображає, на скільки
одиниць змінюється грошова маса при зміні грошової бази на одиницю. Коли
14
Тема 3 – Макроекономіка Троц І.В. – IrynaTV@krok.edu.ua

вилучення грошей у вигляді готівки відсутні, тобто Кг = 0, то грошовий

мультиплікатор дорівнює депозитному:
1 0 1
Мг = = = Мд.
0  Рн Рн
Таким чином, як видно з формули, грошовий мультиплікатор залежить від
політики центрального банку (настільки, наскільки він контролює резервну
норму), а також від рішень власників грошових коштів, які впливають на
коефіцієнт готівки. Центральний банк може лише прогнозувати поведінку
вкладників стосовно коефіцієнта готівки.
На підставі розглянутого вище, формула грошової пропозиції може бути
записана:
ГП = ГБ х Мг, де:
ГП – грошова пропозиція;
ГБ – грошова база;
Мг – грошовий мультиплікатор.
У грошово-кредитній політиці держави грошова пропозиція є наперед
визначеною центральним банком величиною. Тому пошуковою величиною стає
грошова база, яку можна вивести з попередньої формули:
ГП
ГБ = , де:
Мг
ГБ – грошова база;
ГП – грошова пропозиція;
Мг – грошовий мультиплікатор.
Слід зазначити, що величина приросту грошової бази дорівнює сумі
початкового приросту грошової маси:
ΔГБ = ΔГМп, де:
ΔГБ – приріст грошової бази;
ΔГМп – початковий приріст грошової маси.
Отже, початкова грошова маса, яку отримали продавці державних
облігацій, створила грошову базу на таку саму суму. Тому ця початкова грошова
маса називається грошима підвищеної ефективності, а формула грошової
пропозиції з урахуванням формули модифікується таким чином:
ΔГП = ΔГМп х Мг, де:
ΔГП – збільшення грошової пропозиції;
ΔГМп – початковий приріст грошової маси;
Мг – грошовий мультиплікатор.
У світовій практиці крім банків на грошовому ринку широко представлені
небанківські кредитно-фінансові інститути. До них належать інвестиційні,
фінансові фонди, ощадні каси, ломбарди та кредитні кооперації. В нашій країні
система небанківських спеціалізованих кредитно-фінансових установ ще тільки
формується. На початковому етапі вона включає здебільшого державні
структури: Фонд сприяння зайнятості, Пенсійний фонд, Фонд державного
соціального страхування, ломбарди, каси взаємодопомоги. У перспективі
15
Тема 3 – Макроекономіка Троц І.В. – IrynaTV@krok.edu.ua

розвиватимуться недержавні пенсійні фонди, комерційні, медичні страхові

компанії тощо.

3. Грошово-кредитне регулювання економіки

Грошово-кредитні відносини займають особливе місце в системі ринкових
відносин, тому що без грошей і кредиту не існує ринкової економіки. Одним із
головних інструментів державного регулювання економіки є грошово-кредитна,
або монетарна політика.
Грошово-кредитна (монетарна) політика – це здійснюване центральним
банком країни регулювання кількості грошей у обігу з метою забезпечення
доступу до кредиту в обсягах і за процентами, які забезпечили б ефективне
функціонування національної економіки. Вона полягає в розробці та здійсненні
системи заходів, з допомогою яких держава здійснює грошову пропозицію та
регулювання грошової маси для стабілізації економіки. Грошово-кредитна
політика держави безпосередньо впливає на рівень національного виробництва,
забезпечення зайнятості в економіці та цінову стабільність.
Мета грошово-кредитної політики – досягнення рівноваги на
національному ринку, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю
інфляції.
Сутність даної політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції
для стабілізації економіки. Під час спаду виробництва грошово-кредитна
політика зводиться до стимулювання зростання пропозиції грошей, а в періоди
високої інфляції – навпаки, до її обмеження.
Грошово-кредитне регулювання здійснюється через монетарну політику,
яка залежить від вибору конкретних методів грошового й кредитного
регулювання, відповідно до поставлених цілей. Можна виділити два основних
варіанти грошово-кредитної (монетарної) політики: політика “дешевих” грошей
і політика “дорогих” грошей. Політика “дешевих” грошей – монетарна політика,
спрямована на зниження процентної ставки з метою стимулювання ділової
активності. Політика “дорогих” грошей – монетарна політика, спрямована на
підвищення процентної ставки з метою стримання ділової активності.
Головним суб’єктом монетарної політики держави є центральний банк,
який здійснює грошову емісію й регулює грошово-кредитну діяльність
комерційних банків. У своїй діяльності центральний банк для регулювання
грошової маси застосовує такі методи: 1) операції на відкритому ринку; 2)
змінення рівня мінімальної резервної норми; 3) змінення облікової ставки.
1. Операції на відкритому ринку – найважливіший метод з точки зору
регулювання пропозиції грошей. Сутність цього методу полягає в тому, що
центральний банк, купуючи чи продаючи державні цінні папери на відкритому
ринку, збільшує або зменшує грошово-кредитні потоки, які обслуговують рух
товарів і послуг.
Для збільшення грошової маси центральний банк скуповує державні цінні
папери (облігації) у комерційних банків, фірм і населення, тим самим вводить у
16
Тема 3 – Макроекономіка Троц І.В. – IrynaTV@krok.edu.ua

обіг додаткові гроші. При цьому резерви комерційних банків та їхня здатність до
кредитування збільшуються. В свою чергу це збільшує пропозицію грошей і
знижує процентну ставку; інвестиції на ринку капіталів зростають, і в
перспективі мультиплікативно зростає ВВП. Це так звана політика “дешевих”
грошей.
Коли ж необхідно стримати ділову активність, держава через центральний
банк продає свої цінні папери, зменшуючи грошову масу в обігу. Тобто у
комерційних банків, фірм і населення зосереджуються цінні папери, а в
центральному банку – гроші. Це зменшує банківські резерви і здатність
комерційних банків до кредитування. Скорочення резервів у комерційних банків
призведе і до скорочення грошової пропозиції, внаслідок чого процентна ставка
на кредити й депозити зросте, а інвестування знизиться. Це так звана політика
“дорогих” грошей, яка є одним із елементів рестриктивної політики держави.
Отже, маневруючи операціями купівлі-продажу своїх цінних паперів,
держава отримує можливість реально впливати на динаміку національного
продукту – стимулюючи економічне зростання на фазі депресії та стримуючи
його при наближенні до спаду.
Довгострокові боргові зобов’язання державної скарбниці (державні цінні
папери) випускаються державою в обіг і для вирівнювання дефіциту державного
бюджету. Продаючи свої облігації, держава стає боржником комерційних банків,
які їх купують.
Цілком слушним є питання, чому комерційні банки, фірми і населення
погоджуються на купівлю–продаж урядових цінних паперів. Річ у тім, що ціни
облігацій і процентні ставки перебувають в оберненій залежності. Центральний
банк продає цінні папери за низькою ціною, а купує їх за більш високою ціною.
Політика проведення операцій на відкритому ринку вперше стала
застосовуватися в США у 1920 році й набула значного поширення в країнах із
розвиненим фінансовим ринком.
2. Змінення рівня мінімальної резервної норми. Змінюючи мінімальну
обов’язкову резервну норму, центральний банк також може впливати на кредитні
можливості комерційних банків.
Збільшення норми резерву веде до скорочення грошової пропозиції та
підвищення процентної ставки. Гроші стають “дорогими”, що означає
рестриктивну політику, тобто політику “дорогих” грошей. І навпаки, знижуючи
резервну норму, центральний банк здійснює експансіоністську політику, тобто
політику “дешевих” грошей.
Змінення резервної норми є досить потужним методом монетарної
політики, але держава рідко вдається до нього. Це пояснюється тим, що норма
обов’язкового резерву впливає на рівень грошового мультиплікатора. Тому
навіть незначні коливання цієї норми суттєво впливають на пропозицію грошей.
За цих обставин зміни нормативного рівня резервів використовують лише у
крайніх випадках. Для простого коригування грошової пропозиції резервну
норму, як правило, не змінюють.

17
Тема 3 – Макроекономіка Троц І.В. – IrynaTV@krok.edu.ua

3. Змінення облікової ставки. Облікова ставка – це процент, під який

центральний банк надає кредити комерційним банкам. За умови підвищення
облікової ставки кредитні ресурси комерційних банків зменшуються, тому
позика грошей для функціонуючих капіталів стає дорогою. У комерційних
банків погіршуються можливості до кредитування економіки, пропозиція
грошей зменшується, а процентна ставка зростає. При зниженні облікової ставки
кредитні ресурси комерційних банків зростають, тому позика грошей для
функціонуючих капіталів стає дешевою. У комерційних банків поліпшуються
можливості до кредитування економіки, пропозиція грошей зростає, а процентна
ставка знижується.
Розглянута грошово-кредитна політика держави безпосередньо впливає на
рівень національного виробництва, забезпечення зайнятості в економіці та
цінову стабільність.
Механізм впливу грошово-кредитної політики на стан національної
економіки розглянемо з допомогою рисунка 9.5.
ГП1 ГП2
ПС ПС

б
Т1 ПС1 Т1
ПС1

Т2 Т2
ПС2
ПС2 ВІ

ГМ1 ГМ2 ГМ ВІ1 ВІ2 ВІ

СуВ2
а
Т2
СуВ1

а) ринок грошей
б) графік інвестицій Т1
в) модель «витрати випуск»
45º

ВВП1 ВВП2
в

Рис.5. Вплив грошової пропозиції на обсяг національного виробництва

Вплив грошової пропозиції на ВВП починається з дій центрального банку.

Припустимо, що держава в особі центрального банку вирішила знизити процентну
ставку, збільшуючи грошову пропозицію від ГП1 до ГП2 (рис. 9.5, а). Це призведе
до зменшення процентної ставки від ПС1 до ПС2 на грошовому ринку. У свою
чергу, нижча процентна ставка пожвавлює попит на інвестиції від ВІ1 до ВІ2 на
графіку інвестицій (рис. 9.5, б). А зростання інвестицій призведе до
мультиплікативного зростання ВВП у моделі “витрати-випуск”, від ВВП1 до ВВП2
(рис. 9.5, в).
Графічні зображення на рисунку 9.5 дозволяють зробити ще деякі важливі
висновки.
18
Тема 3 – Макроекономіка Троц І.В. – IrynaTV@krok.edu.ua

Ефективність політики “дешевих” і “дорогих” грошей залежить від форми

кривих попиту на гроші й інвестиції. Чим крутішою є крива попиту на гроші (рис.
9.5, а), тим значнішим є вплив зміни їх пропозиції на рівноважну процентну
ставку (ПС1, ПС2). Зміни процентної ставки впливають на попит на інвестиції.
Можливість одержати суттєвий приріст інвестицій зображується більш похилою
кривою попиту на інвестиції (рис. 9.5, б). А більший приріст інвестицій призведе
до більшого зростання ВВП (рис. 9.5, в).
Отже, монетарна політика високоефективна тоді, коли крива попиту на
гроші набуває вигляду крутої лінії, а крива попиту на інвестиції – похилої. За
інших умов потенціал монетарної політики буде незначним.
Таким чином, збільшення пропозиції грошей спричиняє зростання
інвестицій, ВВП, зайнятості, доходу, сукупного попиту, що, в свою чергу,
забезпечує подальше підвищення економічної активності.

4. Одночасна рівновага на товарному і грошовому ринках:

модель IS-LM для закритої економіки
У зазначеній моделі IS – інвестиції–заощадження; LM – ліквідність–гроші
(L – попит на гроші, М – пропозиція грошей). Ця модель взаємозв’язку товарного
та грошового ринків, розроблена англійським економістом Джоном Хіксом у
його праці “Вартість та капітал” (1939 р.) та американським вченим Елліном
Хансеном.
Перша частина моделі призначена відобразити умови рівноваги на ринку
товарів, друга – на ринку грошей. Умовою рівноваги на ринку товарів є рівність
інвестицій та заощаджень, на грошовому ринку – рівність між попитом на гроші
та їх пропозицією (грошовою масою).
Зміни на ринку товарів викликають певні зміни на ринку грошей – і
навпаки. На думку Дж. Хікса, рівновага на обох ринках визначається одночасно
нормою процента та рівнем доходу. Іншими словами, обидва ринки визначають
одночасно рівень рівноважного доходу та рівноважний рівень норми процента.
Дана модель дещо спрощує реальну картину: приймається, що ціни
незмінні, короткий період, рівність заощаджень та інвестицій, попит на гроші
відповідає їхній пропозиції.
Розглянемо, чим визначається форма кривих ІS та LM. Крива IS показує
співвідношення між процентною ставкою (ПС) та рівнем доходу (ВВП), який
визначається кейнсіанським рівнянням: І = S. Заощадження та інвестиції
залежать від рівня доходів та процентної ставки.
Крива IS відображає рівновагу на ринку товарів. Інвестиції перебувають у
оберненій залежності від норми процента. Наприклад, при низькій нормі процента
інвестиції будуть збільшуватися. Відповідно збільшиться дохід (ВВП) та дещо
зростуть заощадження (З), а норма процента знизиться, щоб стимулювати
перетворення заощаджень на інвестиції.

19
Тема 3 – Макроекономіка Троц І.В. – IrynaTV@krok.edu.ua

Рис.6. Графік кривої інвестиції–заощадження

Крива LM показує рівновагу попиту та пропозиції грошей (за даного рівня

цін) на грошовому ринку. Попит на гроші збільшується в міру збільшення доходу
(ВВП), але при цьому підвищується процентна ставка (ПС). Гроші дорожчають,
що “підштовхує” зростання попиту на них. Збільшення процентної ставки має
гальмувати цей попит. Зміна норми процента сприяє досягненню певної
рівноваги між попитом на гроші та їхньою пропозицією.
Якщо норма процента встановлюється на досить високому рівні, власники
грошей купуватимуть цінні папери. Це “загинає” криву LM угору. Норма
процента падає, й поступово відновлюється рівновага.

ПС

LM

ВВП (дохід)

Рис.7. Графік кривої LM.

Рівновага на кожному з двох ринків – ринку товарів та ринку грошей –

встановлюється не автономно, а взаємопов’язано. Зміни на одному з ринків
спричиняють відповідні зрушення на іншому ринку.

20
Тема 3 – Макроекономіка Троц І.В. – IrynaTV@krok.edu.ua

ПС
LM

LM1

ПС1 Т1
Т2
ПС2
Т
ПС

IS1

IS

ВВП ВВП1 ВВП2 ВВП (дохід)

Рис.8. Графік рівноваги на двох ринках (товарів та грошей)

Точка перетину IS та LM відповідає подвійній умові грошової рівноваги:

по–перше, рівновазі заощаджень (З ) та інвестицій (І); по–друге, рівновазі попиту
на гроші (L) та їхній пропозиції (М). Подвійна рівновага встановлюється в точці
Т, коли ІS перетинає LM.
Перетин кривих ІS-LM показує значення процентної ставки та рівня
доходу, за яких забезпечується стан рівноваги як на ринку товарів, так і на ринку
грошей.
Припустимо, що поліпшуються перспективи інвестицій; норма процента
залишається незмінною. Тоді підприємці збільшать вкладення капіталу у
виробництво. В результаті в силу мультиплікативного ефекту збільшиться дохід.
Зі збільшенням доходу запрацює зворотний зв’язок. На ринку грошей виникне
нестача грошових коштів, порушиться рівновага на даному ринку. Зросте попит
учасників господарської діяльності на гроші. Внаслідок підвищиться норма
процента.
Процес взаємного впливу двох ринків на цьому не закінчується. Більш
висока норма процента “пригальмує” інвестиційну діяльність, що, в свою чергу,
позначиться на рівні доходу (він дещо зменшиться). Тепер макроекономічна
рівновага встановилася в точці Т1 на перетині кривих ІS1 та LM.
Рівновага на ринку товарів та на ринку грошей визначається одночасно
нормою процента (ПС) та рівнем доходу (ВВП). Наприклад, рівність між
заощадженнями та інвестиціями може бути відображена наступним чином: З
(дохід, ВВП) = I (ПС).
Рівноважність регулюючих інструментів (ПС та ВВП, дохід) на тому та
іншому ринках формується взаємопов’язано та одночасно. По завершенні
процесу взаємодії двох ринків встановлюється новий рівень процентної ставки
(ПС) та доходу (ВВП).
Модель ІS-LM здобула визнання Кейнса та стала досить популярною. Ця
модель конкретизує кейнсіанське тлумачення функціональних взаємозв’язків на
товарному та грошовому ринках. Вона допомагає зображувати функціональні
залежності на цих ринках, схему грошової рівноваги за Кейнсом, вплив
економічної політики на економіку.

21
Тема 3 – Макроекономіка Троц І.В. – IrynaTV@krok.edu.ua

Модель допомагає обґрунтуванню фінансової та грошової політики держави,

виявленню їхнього взаємозв’язку та результативності. Модель IS-LM
використовується прихильниками як кейнсіанської, так і монетаристської теорії.
Тим самим досягається своєрідний синтез цих двох шкіл.
Отже, на підставі цієї моделі можна зробити такий висновок. Якщо
зменшується пропозиція грошей, то умови кредиту стають жорсткішими,
процентна ставка зростає. В результаті попит на гроші дещо зменшиться. Частина
грошей буде використана на придбання більш вигідних активів. Рівновага попиту
на гроші та їхня пропозиція порушаться, а потім відновляться в новій точці.
Процентна ставка тут буде нижчою, а грошей у сфері обігу – менше. За цих умов
центральний банк внесе корективи до своєї політики: пропозиція грошей зросте,
процентна ставка знизиться, тобто процес відбуватиметься наче у зворотному
напрямку.

Висновки
1. Загальновизнаним засобом платежу за товари та послуги є гроші
(готівкові та безготівкові). Вся сукупність готівкових і безготівкових грошей
становить грошову масу. Вона є структуризованою величиною і складається із
декількох грошових агрегатів.
2. Грошовий ринок – це ринок короткострокових кредитних операцій, на
якому попит на гроші та їх пропозиція визначають рівень процентної ставки (
тобто ціну грошей).
Рівновага на грошовому ринку – ситуація на грошовому ринку, коли
кількість грошових коштів, які пропонуються, та кількість грошей, що хочуть
мати на руках населення і підприємці, дорівнюють одна одній.
3. Грошово-кредитний ринок – це сукупність грошового та кредитного
ринків; він перерозподіляє грошову масу між окремими економічними
суб’єктами задля використання її на поточні та довгострокові потреби.
4. Банківська система – сукупність банківських установ, які функціонують
на території даної країни. В Україні вона має два рівні: Національний банк та
комерційні банки.
Національний банк України є емісійним і розрахунковим центром
держави, банком банків, банком уряду. Він підзвітний Верховній Раді та
оперативно підпорядкований Кабінету Міністрів.
5. Грошово-кредитна (монетарна) політика – здійснюване центральним
банком країни регулювання кількості грошей у обігу з метою забезпечення
доступу до кредиту в обсягах і за процентами, які забезпечили б ефективне
функціонування національної економіки; полягає в розробці та втіленні системи
заходів, з допомогою яких держава здійснює грошову пропозицію та
регулювання грошової маси для стабілізації економіки.
Мета грошово-кредитної політики – досягнення на національному ринку
рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції.
6. Головним суб’єктом монетарної політики держави є центральний банк,
який здійснює грошову емісію й регулює грошово–кредитну діяльність
22
Тема 3 – Макроекономіка Троц І.В. – IrynaTV@krok.edu.ua

комерційних банків. Для регулювання грошової маси центральний банк здійснює

через такі методи: операції на відкритому ринку; змінення рівня мінімальної
резервної норми та змінення облікової ставки.
7. Модель IS-LM, розроблена англійським економістом Джоном Хіксом та
американським вченим Елліном Хансеном, відображає взаємозв’язок товарного
та грошового ринків.

23