1

КОНСПЕКТ
з підготовки до складання
комплексного атестаційного екзамену за фахом з
дисципліни
«БАНКІВСЬКА СПРАВА ТА СТРАХУВАННЯ»
для студентів, які навчаються
у галузі знань 07 «Управління та адміністрування»
за спеціальністю 072 «Фінанси, банківська справа та
страхування»
 2

8. РОЗДІЛ 1. БАНКІВСЬКА СПРАВА ТА СТРАХУВАННЯ.

8.1 Гроші та кредит в ринковій економіці.
Гроші — одне з найдавніших явищ у житті суспільства — відіграють важливу роль у
його економічному і соціальному розвитку. Вони завжди привертали до себе пильну увагу
науковців. Уже в працях Платона та Аристотеля є цікаві висловлювання про гроші. Часто
згадується про них і в літописах періоду Київської Русі. Проте систематичні дослідження
грошей і формування їх наукових теорій почалися з розвитком капіталізму.
Вивчення грошей значною мірою визначило формування економічної теорії як науки.
Дослідження фундаментальних проблем грошей зумовили появу відомих економічних течій і,
зокрема, класичної політичної економії. Проблеми грошей розглядалися у працях
родоначальників класичної політичної економії А. Сміта і Д. Рікардо. Дослідженням проблем
грошей займався також К. Маркс. Проблемам грошей значну увагу приділяли такі відомі
економісти XIX і XX ст., як Дж. С. Міль, У. Джевонсон, Л. Вальрас, М. Туган-Барановський, А.
Маршал, Дж. Кейнс, П. Самуельсон, М. Фрідмен та ін.
Незважаючи на багатовікові дослідження і велику кількість теоретичних концепцій,
людство і сьогодні не має однозначної і остаточної відповіді на питання сутності грошей.
Пізнання природи грошей пов'язане із з'ясуванням їх походження та причин, що зумовили їх
виникнення та існування у економічному житті суспільства. В економічній теорії виділяються
дві основні концепції походження грошей: еволюційна і раціоналістична.
8.1.1. Сутність та функції грошей.
Гроші по своїй сутності- це загальний еквівалент. Розкриваючи сутність грошей,
К.Маркс в своїй праці “Капітал” дав їм таке визначення “Специфічний товарний вид з
натуральною формою якого суспільно зростається еквівалентна форма, стає грошовим товаром,
або функціонує в якості грошей”.
Сутність грошей як загального еквівалента проявляється у тому, що гроші:
 це економічна категорія, яка виражає певні притаманні товарному виробництву
виробничі відносини між людьми;
 це загальноприйнятний засіб стихійного обліку кількості і якості уречевленої в
товарі суспільно-необхідної праці;
 споживна вартість грошей (на тому етапові розвитку, коли вони були
представлені товаром) подвоюється за рахунок задоволення потреби в загальному еквіваленті;
 поява грошей (в їх розвиненій формі) розколює увесь світ товарів на товар
еквівалент як носій вартості і на усі інші товари як носії споживної вартості.
В процесі реалізації своєї сутності як загального еквівалента гроші виконують певні
функцї. В сучасній західній економічній літературі виділяють три функції грошей. Це
дещо спрощений варіант К.Маркс в своєму дослідженні походження і суті грошей виділяє
п’ять функцій: міри вартості, засоба обігу, засоба нагромадження, засоба платежу і світові
гроші.
Міра вартості- перша і головна функція грошей. Її сутність полягає в тому, що гроші
виступають засобом виміру вартості всіх інших товарів. Гроші (а в підсумку розвитку форм
вартості ця роль закріплюється за золотом) виконують функцію міри aартості всіх інших
товарів, тому, що вони мають свою власну вартість. Саме завдяки цьому вони можуть виражати
вартість будь-якого іншого товару і саме ця властивість виступає важливою складовою їх ролі
як загального еквівалента. Отже, гроші в цій функції виступають як певний еталон, за
допомогою якого вимірюється вартість будь-якого товару. При незмінності вартості товару
зміна вартості грошей веде до зміни ціни як форми вираження вартості.
 3

Засіб обігу. Сутність цієї функції грошей полягає в тому, що гроші виступають
посередником в обміні товарів. У формулі Т-Г-Т вони є засобом здійснення цієї метаморфози,
засобом обміну однієї споживної вартості на іншу. Ця функція грошей нерозривно пов'язана з
функцією міри вартості і виступає її зовнішнім проявом. На відміну від функції грошей, як міри
вартості, тут потрібні вже не ідеальні, а реальні гроші.
У процесі обміну, що здійснюється за допомогою грошей, як це вже було відмічено
раніше, відбувається роздвоєння усього світу товарів на два протилежних полюси; на споживну
вартість і вартість. Внутрішня протилежність, яка властива кожному товару, і яка знаходить
свій вираз в протилежності споживної вартості і вартості в акті обміну, одержує свій розвиток і
породжує роздвоєння товару на товар і гроші. На одному полюсі тепер знаходяться товари, які
виступають лише як споживні вартості, a на іншому їм протистоять гроші як спосіб існування
вартості, у якому стерті всі сліди споживної вартості.
Засіб нагромадження. Сутність функції грошей як засобу нагромадження полягає в
тому, що гроші покидають сферу обігу і перетворюються в скарб. Цю функцію виконують
повноцінні гроші, хоча у практиці грошового обігу товаровиробники накопичують і їх знаки у
вигляді паперових і неповноцінних грошей. Однак у періоди знецінювання паперових грошей
яскраво виявляється фіктивність скарбів, накопичених у вигляді таких грошей.
Нaгромадження грошей у вигляді скарбу спочатку пов'язане із тим, що гроші виступають
втіленням багатства і влади. У цьому сенсі, якісно гроші безмежні, але кожна конкретна сума
грошей завжди обмежена, має свою кількісну межу. За словами К.Маркса протиріччя між
якісною безмежністтю грошей і їхньою кількісною обмеженістію знову і знову штовхає збирача
скарбів на сизифову працю нагромадження.
Важливим наслідком функції грошей як засоба платежу є поява кредитних грошей
(вексель, банкнота, чек). З розвитком товарного виробництва вони набувають широкого
розповсюдження.
Світові гроші. Гроші, що виступають засобом руху товарів і послуг, які вийшли за межі
окремої країни, виконують функцію світових грошей. У цій функції вони виступають як
загальний купівельний, загальний платіжний засіб і як матеріалізація багатства взагалі.
Функцію грошей, як світових виконують повноцінні гроші. У цій функції вони скидають свої
національні мундири і виступають у своїй первісній формі - у формі злитків.

8.1.2. Формування пропозиції грошей. Грошова маса та її показники.

Грошова маса- це сукупність залишків грошей у всіх формах, які
знаходяться у розпорядженні суб’єктів грошового обороту у визначений момент
часу.
Грошові агрегати:
Агрегат М0 – готівка (гроші поза банками).
Агрегат М1 – містить найбільш ліквідні форми грошей – М0 + банківські
вклади до запитання (трансакційні депозити).
Агрегат М2 – містить грошові форми агрегата М1, а також строкові та
заощаджувальні вклади в комерційних банках на спеціальних рахунках (валютні
заощадження).
Агрегат М3 – містить грошові форми агрегата М2, депозитні сертифікати,
заощаджувальні вклади в спеціалізованих кредитних установах, та деякі інші види
фінансових активів.
 4

Грошова база – це гроші, які не приймають участі в кредитному обороті та

грошовому обігу, але створюють базу для їх розширення. Це М0, готівку в касах
банків та резерви комерційних банків на їх рахунках в НБУ.
Закон грошового обігу в обігу на певний відрізок часу має перебувати
грошей не більше, ніж це потрібно для оплати товарів і послуг за поточними
ринковими цінами.
Пропозиція грошей має свій механізм. Він забезпечує як сам процес
формування пропозиції, так і дії щодо її регулювання, які бувають необхідними
внаслідок змін в економіці. У формуванні пропозиції грошей вирішальну роль
відіграє центральний банк.
Пропозиція грошей формується за рахунок певних елементів грошової маси.
Першим таким елементом є грошова база, або гроші підвищеної ефективності.
Маса грошей, або їх пропозиція, дорівнює грошовій базі.
Пропозиція грошей складається як з готівкових грошей (банкноти), так і з
безготівкових, або як їх іще називають депозитних грошей.

8.1.3. Сутність інфляції та її види.

Існують дві основні концепції інфляції
1. інфляція – це знецінення нерозмінних на золото паперових грошей внаслідок
переповнення каналів обігу грошовою масою
2. інфляція – загальне підвищення цін на товари та послуги
Інфляція - процес знецінення грошей внаслідок емісії понад міри та
переповнення каналів обігу грошовою масою.
Форми інфляції:
Фіскальна - характеризується бюджетною емісією, тобто випуском грошей або
боргових зобов’язань, які не мають товарного забезпечення
Імпортна - характеризує занадто великий прилив іноземної валюти, підвищення
імпортних цін
Види інфляції:
− повзуча – темпи росту цін не перевищують 10% на рік;
− галопуюча – темпи росту цін сягають 100% на рік;
− гіперінфляція – темпи росту цін перевищують 100% на рік;
− суперінфляція – темпи росту цін сягають 1000% та більше на рік.
8.1.4. Валютний курс. Види валютних курсів (офіційний, плаваючий,
фіксований).
Валютний курс - це співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке
використовується при обміні валют.
Певним методом визначення валютного курсу є метод співставлення ефективних витрат
виробництва. До них відносять заробітну плату (V), показник продуктивності праці (PR), норму відсотка
(r) та земельну ренту ( ЗR). Однією з формул визначення курсу валюти однієї країни ( країна А) до
валюти іншої країни (країна Б) може бути формула:
 5

Курс валюти країни А VБ PRА

до валюти країни Б =  х 
VА PRБ
Види валютних курсів:
1. Офіційний (фіксований) валютний курс;
Це такий курс, який на певний термін (від місяця до кількох років) встановлюється як
незмінний, незалежний від поточних змін в попиті та пропозиції валюти. Як правило,
центральний банк встановлює такий курс по відношенню до якоїсь провідної валюти (якщо по
валюті дана країна “прив’язана” до валюти іншої країни), або до колективної валюти
(наприклад, до ЕКЮ, або ЄВРО). Зміна фіксованого курса здійснюється офіційно шляхом
підвищення курса національної валюти (ревальвація) або шляхом його зниження (девальвація).
2. Ринковий валютний курс (плаваючий);
Це такий режим валютного курсу, за якого він змінюється під впливом попиту та пропозиції. Цей вид
курсу також має свої підвиди. Так, він може бути вільно плаваючим курсом, тобто не залежним від
валютного курсу будь-якої іншої країни. Такий курс визначається співвідношенням попиту і пропозиції
на дану валюту. Як правило, у вільному плаванні знаходиться тільки валюта декількох найбільш
економічно потужних країн світу. Певним варіантом плаваючого курсу може бути валютний коридор.
Цей спосіб встановлення валютного курсу полягає у тому, що центральний банк встановлює верхню і
нижню межу можливих коливань національної валюти.
3. Змішаний – курс, який контролюється по відношенню до експорту та імпорту,
при погашенні зовнішнього боргу і т.ін.
 6

8.2. Структура банківської системи України. Національний банк України

(НБУ) та комерційні банки.
8.2.1. Статус НБУ, його завдання та функції (забезпечення стабільності
грошової одиниці України, кредитор останньої інстанції для банків,
регулювання діяльності платіжних систем та систем розрахунків в Україні,
банківське регулювання та нагляд).
Національний банк України (НБУ) є центральним банком України,
особливим центральним органом державного управління, юридичний статус,
завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються
Конституцією України, Законом України «Про Національний банк України» та
іншими законами України.
Місцезнаходження Ради Національного банку України, Правління
Національного банку України та центрального апарату Національного банку -
місто Київ.
Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює
витрати за рахунок власних доходів, а у визначених Законом «Про Національний
банк України» випадках - також за рахунок коштів Державного бюджету України.
Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є
об'єктом права державної власності і закріплено за ним на праві господарського
відання.
Національний банк не відповідає за зобов'язаннями органів державної
влади, а органи державної влади не відповідають за зобов'язаннями
Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі
зобов'язання.
Національний банк не відповідає за зобов'язаннями фінансових установ, а
фінансові установи не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім
випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.
Структура Національного банку будується за принципом централізації з
вертикальним підпорядкуванням.
До структури Національного банку входять центральний апарат,
відокремлені підрозділи (філії та представництва в Україні, а також
представництва Національного банку за кордоном) та юридичні особи, створені
Національним банком для забезпечення його діяльності, які здійснюють
діяльність виключно в межах завдань та функцій Національного банку.
ОСНОВНА ФУНКЦІЯ НБУ (ст. 6 ЗУ «Про Національний банк
України):
Відповідно до Конституції України основною функцією Національного
банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.
При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із
пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі.
Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій
стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не
перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті.
 7

Національний банк також сприяє додержанню стійких темпів економічного

зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за
умови, що це не перешкоджає досягненню цілей, визначених у частинах другій та
третій цієї статті.
Фінансова стабільність - стан фінансової системи, в якому вона здатна
належним чином забезпечити можливість ефективно виконувати свої ключові
функції, такі як фінансове посередництво та забезпечення здійснення платежів, і
таким чином сприяти стійкому економічному зростанню, а також протистояти
негативному впливу кризових явищ на економіку.
Цінова стабільність - збереження купівельної спроможності національної
валюти шляхом підтримання у середньостроковій перспективі (від 3 до 5 років)
низьких, стабільних темпів інфляції, що вимірюються індексом споживчих цін.
ІНШІ ФУНКЦІЇ НБУ (ст. 7 ЗУ «Про Національний банк України):
Національний банк виконує такі функції:
1) відповідно до розроблених Радою Національного банку України
Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-
кредитну політику;
2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує
готівковий грошовий обіг;
3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему
рефінансування;
4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій,
бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;
5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-
кредитної та фінансової статистики, статистики платіжного балансу, міжнародної
інвестиційної позиції, зовнішнього боргу, статистичної інформації фінансових
установ, державне регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснює
Національний банк;
6) регулює діяльність платіжних систем та систем розрахунків в Україні,
визначає порядок і форми платежів, у тому числі між банками;
7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських
технологій, створює та забезпечує безперервне, надійне та ефективне
функціонування, розвиток створених ним платіжних, облікових систем,
національної системи електронної дистанційної ідентифікації Національного
банку (системи BankID Національного банку), встановлює умови взаємодії
суб’єктів у цих системах, контролює створення платіжних інструментів, систем
автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;
8) здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та
консолідованій основі;
8-1) здійснює державне регулювання та нагляд на індивідуальній та
консолідованій основі на ринках небанківських фінансових послуг за діяльністю
небанківських фінансових установ та інших осіб, які не є фінансовими
установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги в межах,
 8

визначених Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання

ринків фінансових послуг" та іншими законами України;
9) здійснює погодження статутів банків і змін до них, ліцензування
банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках, веде
Державний реєстр банків, створює та веде Кредитний реєстр Національного банку
України;
9-1) веде Державний реєстр фінансових установ, реєстр колекторських
компаній, а у визначених Національним банком випадках - інші реєстри осіб, які
не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові
послуги, державне регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснює
Національний банк;
10) веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних
карток внутрішньодержавних платіжних систем;
10-1) здійснює попередню кваліфікацію осіб, які можуть брати участь у
виведенні неплатоспроможних банків з ринку, та складає перелік таких осіб;
13) представляє інтереси України в центральних банках інших держав,
міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво
здійснюється на рівні центральних банків;
13-1) забезпечує представництво інтересів Національного банку в органах
влади іноземних держав, захист прав та інтересів Національного банку в
закордонних юрисдикційних органах;
14) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень
валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті,
організовує і здійснює валютний нагляд за банками, а також небанківськими
фінансовими установами та операторами поштового зв’язку, які отримали
ліцензію на здійснення валютних операцій;
14-1) створює, веде інформаційні системи (реєстри, бази даних) для
виконання функцій валютного регулювання та валютного нагляду, а також
встановлює вимоги щодо створення, ведення, наповнення банками,
небанківськими фінансовими установами, операторами поштового зв’язку
інформаційних систем (реєстрів, баз даних) для забезпечення обміну інформацією
між ними при здійсненні валютного нагляду;
15) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютного резерву та
здійснення операцій із золотовалютним резервом та банківськими металами;
16) аналізує та прогнозує динаміку макроекономічних, грошово-кредитних,
валютних та фінансових показників, у тому числі складає платіжний баланс;
17) організовує та здійснює інкасацію коштів та перевезення валютних
цінностей, у визначеному Національним банком порядку видає юридичним
особам ліцензії на надання банкам послуг з інкасації, зупиняє, поновлює та
відкликає їх;
18) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у
системі Національного банку;
19) бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;
 9

20) визначає особливості функціонування банківської системи України в

разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну
підготовку системи Національного банку;
21) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого
врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку
України;
22) здійснює методологічне забезпечення з питань зберігання, захисту,
використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю;
22-1) здійснює відповідно до компетенції повноваження у сфері
депозитарного обліку;
23) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї
компетенції, визначеної законом;
25) визначає порядок здійснення в Україні маршрутизації, клірингу та
взаєморозрахунків між учасниками платіжної системи за операціями, які
здійснені в межах України із застосуванням платіжних карток, емітованих
банками-резидентами;
26) створює засвідчувальний центр для забезпечення внесення відомостей
про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, які мають намір надавати
електронні довірчі послуги у банківській системі України та при здійсненні
переказу коштів, до Довірчого списку згідно з вимогами Закону України "Про
електронні довірчі послуги";
26-1) здійснює державне регулювання з питань електронної ідентифікації у
банківській системі України, для чого встановлює:
вимоги, яким повинні відповідати кваліфіковані надавачі електронних
довірчих послуг, що надають кваліфіковані електронні довірчі послуги у
банківській системі України та при здійсненні переказу коштів, у тому числі
вимоги до їх програмно-технічних комплексів;
порядок надання та використання електронних довірчих послуг у
банківській системі України та при здійсненні переказу коштів;
порядок надання послуги постачання передачі сигналів точного часу
засвідчувальним центром кваліфікованим надавачам електронних довірчих
послуг у банківській системі України та при здійсненні переказу коштів;
27) видає небанківським фінансовим установам та іншим особам, які не є
фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги,
ліцензії на переказ коштів без відкриття рахунків та відкликає їх відповідно до
законодавства;
28) веде реєстр платіжних систем, систем розрахунків, учасників цих систем
та операторів послуг платіжної інфраструктури;
29) здійснює нагляд (оверсайт) платіжних систем та систем розрахунків;
30) здійснює державне регулювання та нагляд у сфері запобігання та
протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом,
фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового
знищення за банками та філіями іноземних банків; страховиками
(перестраховиками), страховими (перестраховими) брокерами, кредитними
 10

спілками, ломбардами та іншими фінансовими установами (крім фінансових

установ та інших юридичних осіб, щодо яких державне регулювання і нагляд у
сфері запобігання та протидії здійснюються іншими суб’єктами державного
фінансового моніторингу); платіжними організаціями, учасниками чи членами
платіжних систем, які надають фінансові послуги на підставі відповідних ліцензій
чи реєстраційних документів; операторами поштового зв’язку; іншими
установами, які надають послуги з переказу коштів та здійснення валютних
операцій; філіями або представництвами іноземних суб’єктів господарської
діяльності, які надають фінансові послуги на території України, іншими
юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими
установами, але надають окремі фінансові послуги;
31) здійснює аналіз стану фінансової системи щодо фінансової стабільності.
32) визначає порядок, вимоги та заходи із забезпечення кіберзахисту та
інформаційної безпеки у банківській системі України та для суб’єктів переказу
коштів, здійснює контроль за їх виконанням; утворює центр кіберзахисту
Національного банку України, забезпечує функціонування системи кіберзахисту у
банківській системі України;
33) забезпечує формування та ведення переліку об’єктів критичної
інфраструктури, а також реєстру об’єктів критичної інформаційної
інфраструктури у банківській системі України, визначає критерії та порядок
віднесення об’єктів у банківській системі України до об’єктів критичної
інфраструктури та об’єктів критичної інформаційної інфраструктури, забезпечує
проведення оцінювання стану кіберзахисту та аудиту інформаційної безпеки у
банківській системі України;
34) здійснює захист прав споживачів фінансових послуг, що надаються
банками, а також іншими фінансовими установами та особами, які не є
фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги,
державне регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснює Національний банк
України;
34-1) здійснює нагляд за додержанням банками, іншими фінансовими
установами, особами, які не є фінансовими установами, але мають право надавати
окремі фінансові послуги, та колекторськими компаніями законодавства про
захист прав споживачів фінансових послуг, у тому числі вимог щодо взаємодії із
споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості (вимог щодо етичної
поведінки);
35) організовує роботу та здійснює заходи з підвищення рівня фінансової
грамотності населення;
36) встановлює вимоги до банків, що здійснюватимуть емісію депозитних
сертифікатів банків.
Кредитор останньої інстанції - Національний банк України, до якого може
звернутися банк для отримання рефінансування в разі вичерпання інших
можливостей рефінансування.
Банківське регулювання - одна із функцій Національного банку України, яка
полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають
 11

загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського

нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.
Банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій
Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками
та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює
наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою
забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та
кредиторів банку.
Головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова
стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.
Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на
індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп.
Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх
підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території
України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями
іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами
банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і
економічних нормативів (ст. 55 ЗУ «Про Національний банк України).
Національний банк встановлює правила, форми і стандарти розрахунків
банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із
застосуванням як паперових, так і електронних документів, а також платіжних
інструментів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на
здійснення клірингових операцій та розрахунків.
Національний банк забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків
через свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через
прямі кореспондентські відносини банків та через їх власні розрахункові системи.
Національний банк України визначає порядок обміну інформаційними
повідомленнями та клірингу за операціями, здійсненими в межах України (ст. 40
ЗУ «Про Національний банк України).

8.2.2. Структура банківської системи. Класифікація банків (банки з

державною участю, банки іноземних банківських груп, банки з приватним
капіталом, системно важливі банки).
Банківська система України складається з Національного банку України (1
рівень) та (2 рівень) інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і
діють на території України відповідно до положень Закону України «Про банки та
банківську діяльність» та інших законів України.
Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за
видами послуг.
Національний банк України визначає види спеціалізованих банків та
порядок набуття банком статусу спеціалізованого.
Національний банк України здійснює регулювання діяльності
спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове
забезпечення здійснюваних цими банками операцій.
 12

Національний банк України визначає системно важливі банки відповідно до

таких критеріїв: розміру банку, ступеня фінансових взаємозв'язків, напрямів
діяльності.
Системно важливий банк - банк, що відповідає критеріям, встановленим
Національним банком України, діяльність якого впливає на стабільність
банківської системи.
Банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися
майном, що перебуває у їхній власності.
Держава не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за
зобов'язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором.
Національний банк України не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки
не відповідають за зобов'язаннями Національного банку України, якщо інше не
передбачено законом або договором.
Органам державної влади і органам місцевого самоврядування
забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у
ході виконання ними службових обов'язків або втручатись у діяльність банку, за
винятком випадків, передбачених законом (ст. 5 ЗУ «Про банки та банківську
діяльність).
Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства або
кооперативного банку (ст. 6 ЗУ «Про банки та банківську діяльність).
Банки з державною часткою ‒ банки, в яких держава прямо чи
опосередковано володіє часткою понад 75% статутного капіталу банку.
Банки іноземних банківських груп ‒ банки, контрольні пакети акцій яких
належать іноземним банкам або іноземним фінансово-банківським групам.
Банки з приватним капіталом ‒ банки, в яких серед кінцевих власників
істотної участі є один чи кілька приватних інвесторів, що прямо та/або
опосередковано володіють не менше ніж 50% статутного капіталу банку.

Державний банк - це банк, 100 відсотків статутного капіталу якого належить

державі. Державний банк може існувати лише у формі акціонерного товариства.
Єдиним акціонером державного банку є держава.
Функції з управління корпоративними правами держави у державному
банку здійснює Кабінет Міністрів України.
Орган, що здійснює управління корпоративними правами держави у
державному банку, також виконує функції вищого органу управління державного
банку (вищий орган). Іншими органами управління державного банку є
наглядова рада державного банку та правління державного банку.

8.2.3. Формування та реалізації грошово-кредитної політики.

Основні засади грошово-кредитної політики визначають показники
діяльності Національного банку у середньостроковій перспективі для досягнення
цілей Національного банку.
Рада Національного банку розробляє Основні засади грошово-кредитної
політики на підставі пропозицій, наданих Правлінням Національного банку.
 13

При розробленні Основних засад грошово-кредитної політики

використовуються макроекономічні показники, розраховані Кабінетом Міністрів
України та Національним банком України, а також інша необхідна інформація.
Національний банк інформує Верховну Раду України про Основні засади
грошово-кредитної політики та стан грошово-кредитного ринку в державі (ст. 24
ЗУ «Про Національний банк України»).
Національний банк проводить грошово-кредитну політику шляхом
застосування таких інструментів }(ст. 25 ЗУ «Про Національний банк
України»):
1) визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для банків;
Національний банк встановлює банкам норматив обов'язкового
резервування коштів. При цьому:
1) норматив обов'язкового резервування встановлюється єдиним для банків
в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів в
національній та іноземній валюті;
2) для різних видів зобов'язань можуть встановлюватися різні нормативи
обов'язкового резервування;
3) рішення про підвищення нормативу обов'язкового резервування набирає
чинності не раніше ніж через 10 днів після його опублікування (ст. 26 ЗУ «Про
Національний банк України»).
2) процентна політика;
Національний банк встановлює порядок визначення облікової ставки та
інших процентних ставок за своїми операціями.
Національний банк має право нараховувати відсотки на кошти, розміщені
на рахунках банків, відкритих у Національному банку. Таке нарахування
здійснюється Національним банком із застосуванням визначених ним процентних
ставок.
3) рефінансування банків;
Ставки рефінансування Національного банку України - виражена у
відсотках плата за кредити, що надаються банкам, яка встановлюється
Національним банком України з метою впливу на грошовий оборот та
кредитування;
4) валютні інтервенції (купівля-продаж валютних цінностей на валютних
ринках);
5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують
корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов'язаннями, на
відкритому ринку;
Операціями відкритого ринку Національного банку, в тому числі з премією
або з дисконтом, є купівля-продаж казначейських зобов'язань, а також інших
цінних паперів (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права) та
боргових зобов'язань, визначених Правлінням Національного банку, у тому числі
на умовах зворотного продажу або купівлі (угоди репо).
6) регулювання імпорту та експорту капіталу;
 14

7) запровадження на строк до шести місяців вимоги щодо обов'язкового

продажу частини надходжень в іноземній валюті;
8) зміна строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів;
9) емісія власних боргових зобов'язань та операції з ними;
10) операції з деривативними фінансовими інструментами.
Національний банк має право надавати кредити для рефінансування банку,
якщо це не тягне за собою ризиків для банківської системи (ст. 25 ЗУ «Про
Національний банк України»).
Правління Національного банку приймає рішення щодо надання пропозицій
Раді Національного банку стосовно розроблення Основних засад грошово-
кредитної політики (ст. 15 ЗУ «Про Національний банк України»).
Рада Національного банку розробляє Основні засади грошово-кредитної
політики на підставі пропозицій, наданих Правлінням Національного банку,
схвалює та публікує їх в офіційних виданнях та подає щороку, до 15 вересня, до
Верховної Ради України для інформування; здійснює у встановленому нею
порядку контроль за проведенням грошово-кредитної політики (ст. 9 ЗУ «Про
Національний банк України»).

8.2.4. Облікова ставка НБУ та її застосування у визначенні вартості

кредитних ресурсів.
Облікова ставка Національного банку України - один із монетарних
інструментів, за допомогою якого Національний банк України встановлює для
банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості
залучених та розміщених грошових коштів.
Національний банк встановлює порядок визначення облікової ставки та
інших процентних ставок за своїми операціями.
Національний банк має право нараховувати відсотки на кошти, розміщені
на рахунках банків, відкритих у Національному банку. Таке нарахування
здійснюється Національним банком із застосуванням визначених ним процентних
ставок (ст. 27 ЗУ «Про Національний банк України»).
Головною метою процентної політики Національного банку є
забезпечення цінової стабільності в середньостроковій перспективі.
Завданнями процентної політики Національного банку є:
1) досягнення операційної цілі процентної політики Національного банку
шляхом визначення процентних ставок за інструментами регулювання ліквідності
банків;
2) посилення дієвості процентного каналу трансмісійного механізму
грошово-кредитної політики через установлення процентних ставок за операціями
Національного банку, які проводяться з метою розвитку фінансових ринків, що
сприяє забезпеченню впливу зміни короткострокової процентної ставки
міжбанківського ринку на вартість середньо- та довгострокових фінансових
ресурсів.
Національний банк з метою реалізації процентної політики встановлює
такі процентні ставки:
 15

1) облікову (ключову);
2) за інструментами постійного доступу Національного банку;
3) за основними операціями Національного банку з регулювання ліквідності
банків (далі - основні операції Національного банку);
4) за іншими інструментами Національного банку з регулювання ліквідності
банків;
5) за операціями своп процентної ставки Національного банку.
Операційна ціль процентної політики Національного банку полягає в
утриманні гривневих короткострокових міжбанківських ставок на рівні,
близькому до рівня облікової (ключової) ставки, у межах коридору процентних
ставок за інструментами постійного доступу.
Індикатором вартості короткострокових гривневих ресурсів на
міжбанківському ринку України для цілей процентної політики є Український
індекс міжбанківських ставок овернайт (далі - UONIA). Національний банк
здійснює розрахунок та оприлюднює значення UONIA за відповідний робочий
день, а також повний архів значень UONIA починаючи з часу започаткування
його розрахунку на сторінці офіційного Інтернет-представництва Національного
банку.
Облікова ставка встановлюється на основі підготовлених Національним
банком комплексного аналізу та прогнозу макроекономічного, монетарного
та фінансового розвитку.
Національний банк установлює процентні ставки за інструментами
постійного доступу з надання та вилучення ліквідності на термін овернайт (за
кредитами овернайт та депозитними сертифікатами овернайт) у прив’язці до
облікової ставки. Процентні ставки за інструментами постійного доступу
формують коридор процентних ставок з метою утримання гривневих
короткострокових міжбанківських ставок на рівні, близькому до рівня облікової
ставки.
Процентні ставки за основними операціями Національного банку
встановлюються під час проведення кількісних та/або процентних тендерів.
Національний банк під час:
1) оголошення кількісного тендера за основною операцією Національного
банку визначає процентну ставку на рівні облікової ставки;
2) проведення процентного тендера за основною операцією встановлює
процентну ставку залежно від пропозицій, що надходять від банків, однак рівень
граничної процентної ставки не може перевищувати облікової ставки (у разі
проведення тендера з розміщення депозитних сертифікатів) або не може бути
нижче ніж облікова ставка (у разі проведення тендера з підтримання ліквідності
банків).
Процентні ставки за інструментами Національного банку з регулювання
ліквідності банків, що не є інструментами постійного доступу та основними
операціями Національного банку, визначаються в прив’язці до облікової ставки і
не можуть бути вище ніж облікова ставка за операціями з вилучення ліквідності
 16

банків, а також нижче ніж облікова ставка за операціями з надання ліквідності

банкам.
ПОЛОЖЕННЯ про процентну політику Національного банку України:
Постанова Правління Національного банку України 21.04.2016 № 277 (у
редакції постанови Правління Національного банку України 26.08.2021 №
90)
Облікова ставка показує, скільки коштують гроші в економіці. Якщо
очікування щодо інфляції знижуються й прогноз щодо розвитку національної
економіки є оптимістичним, центральний банк знижує облікову ставку, що сприяє
здешевленню банківських кредитів та зниженню ставок за депозитами. Знижуючи
облікову ставку, НБУ прагне простимулювати зростання економіки. Ставка
впливає на вартість кредитів, які НБУ надає комерційним банкам. Вона визначає
відсоток, під який комерційні банки отримують гроші у центрального банку. А це,
звісно, впливає і на відсоток, під який комерційні банки дають позики громадянам
та бізнесу. Чим вона нижча, тим дешевші для банків позики рефінансування та
банківські кредити для позичальників.
Як ухвалюються рішення з монетарної політики
Рішення з монетарної політики ухвалюються Правлінням Національного
банку для досягнення цінової та фінансової стабільності, підтримки стійкого
економічного зростання. Правління ухвалює рішення щодо основного
монетарного інструмента – облікової ставки.
НБУ проводить прозору монетарну політику, ухвалює та оголошує рішення
за попередньо оприлюдненим графіком засідань Правління з питань монетарної
політики.
Правління також може ухвалювати рішення, які стосуються обов’язкових
резервів, валютних інтервенцій, адміністративних обмежень на валютному ринку
та інших інструментів монетарної політики.
Процес ухвалення і комунікації рішень з монетарної політики містить п’ять
етапів:
І. Підготовка персоналом НБУ пропозицій щодо рішень з монетарної
політики
За тиждень до проведення засідання КМП та Правління НБУ з монетарних
питань проводиться робоча зустріч керівників департаментів Національного
банку України, причетних до процесу прийняття рішень з монетарної політики, а
саме:
 Департаменту монетарної політики та економічного аналізу;
 Департаменту відкритих ринків;
 Департаменту фінансової стабільності;
 Департаменту статистики та звітності;
 з залученням членів Правління Національного банку.
Під час цієї зустрічі окреслюється коло питань для розгляду на засіданнях
КМП та Правління НБУ з питань монетарної політики та визначаються необхідні
інформаційно-аналітичні матеріали для обґрунтування рішень з монетарної
політики.
 17

Презентаційні матеріали, які готують департаменти, містять

макроекономічний прогноз, розширений аналіз економічного стану та монетарних
показників, визначення можливих ризиків фінансовій стабільності, а також
пропозиції стосовно змін у грошово-кредитній політиці.
ІІ. "Режим тиші" з монетарної політики
Національний банк практикує тижневий "режим тиші" у комунікаціях з
монетарної політики протягом семи діб до прийняття і оголошення рішення з
монетарної політики. Він починається в останній четвер до засідання Правління з
питань монетарної політики і завершується в 14:00 в день засідання одночасно з
публікацією рішення Правління з монетарної політики на офіційному інтернет-
представництві Національного банку.
Упродовж цього періоду члени Правління Національного банку, інші члени
Комітету з монетарної політики, як і решта співробітників Національного банку,
не повинні спілкуватися на теми, що стосуються питань монетарної політики, з
представниками ЗМІ, банків, експертної спільноти, інвесторами та іншими
зацікавленими особами – ані on record, ані off record. Також "режим тиші"
передбачає, що в цей період ЗМІ не можуть публікувати інтерв’ю, коментарі або
інші публічні матеріали представників Національного банку, які були
підготовлені до "режиму тиші", але містять висловлювання з питань монетарної
політики.
Метою "режиму тиші", який є загальноприйнятою практикою центральних
банків – таргетерів інфляції, є запобігання публічним спекуляціям щодо
майбутнього рішення Національного банку з монетарної політики, які можуть
неоднозначно вплинути на очікування учасників фінансових ринків, підвищити їх
рівень невизначеності та спровокувати надмірну волатильність на ринках.
ІІІ. Засідання Комітету з монетарної політики
Засідання Комітету з монетарної політики відіграють значну роль у процесі
прийняття рішень з монетарних питань, оскільки КМП слугує своєрідним
форумом для проведення дискусій, обміну думками та узгодження позицій.
Засідання КМП проводяться напередодні засідань Правління Національного
банку з питань монетарної політики. У засіданні беруть участь члени Правління
Національного банку, а також директори департаментів, причетних до розробки
рішень з монетарної політики.
Під час таких засідань представники цих департаментів презентують
підготовлені інформаційно-аналітичні матеріали з питань макроекономічного
прогнозу, розвитку грошово-кредитного та валютного ринків, фінансової
стабільності та діляться інформацією щодо результатів аналізу, досвідом та
оцінками з членами Правління Національного банку.
Також на засіданнях КМП обговорюються основні стратегічні та
інформаційно-аналітичні документи НБУ, зокрема пропозиції до Основних засад
грошово-кредитної політики та Інфляційний звіт.
ІV. Засідання Правління Національного банку з питань монетарної політики
Засідання Правління Національного банку з питань монетарної політики
відбуваються згідно з попередньо узгодженим графіком (час їх проведення
 18

передбачений з 10:00 до 12:00). Під час засідання обговорюються пропозиції

персоналу НБУ щодо необхідності змін у грошово-кредитній та валютно-курсовій
політиці, основних параметрів проведення активних та пасивних операцій з
поточного регулювання ліквідності банківської системи, а також щодо інших
питань, розглянутих на засіданні КМП.
Рішення Правління з питань монетарної політики ухвалюються за
підсумками такого обговорення на колегіальній основі простою більшістю
голосів.
V. Оприлюднення рішень та проведення комунікаційних заходів
Через дві години після завершення засідання Правління НБУ з питань
монетарної політики, о 14:00 оприлюднюється прес-реліз щодо прийнятих
Правлінням НБУ рішень з питань монетарної політики, який розміщується на
сторінках офіційного Інтернет-представництва НБУ, проводиться прес-брифінг
Голови Національного банк України, під час якого оголошується та пояснюється
прийняте рішення.
Що демонструє прогноз ставки НБУ?
Прогноз облікової ставки – це частина макроекономічного прогнозу
Національного банку України. Прогнозна траєкторія ставки узгоджується з
іншими прогнозними показниками, зокрема інфляцією, що має досягти своєї
середньострокової цілі (5%) впродовж часового періоду, за який монетарна
політика найбільше впливає на інфляцію (9-18 місяців). Прогноз облікової ставки
оновлюється щокварталу разом з іншими показниками і потім публікується
в Інфляційному звіті.
Для чого публікується прогноз ставки?
Публікація прогнозу облікової ставки разом із іншими макроекономічними
показниками підвищує прозорість та передбачуваність монетарної політики.
Такий прогноз дає учасникам фінансового ринку змогу оцінити, якою регулятор
бачить свою майбутню монетарну політику, націлену на приведення інфляції до
цілі.
Учасники ринку також можуть бачити, як НБУ змінює прогнозну
траєкторію облікової ставки у відповідь на появу нової інформації та зміну
припущень макроекономічного прогнозу. Розуміючи логіку рішень НБУ, вони
мають змогу робити висновки щодо його подальшої політики. До того ж більша
прозорість та передбачуваність монетарної політики сприяє:
поліпшенню розуміння економічними агентами майбутньої монетарної
політики Національного банку та його макроекономічних прогнозів. Краща
поінформованість дасть змогу ухвалювати інвестиційні рішення виваженіше.
 посиленню дієвості впливу ключової ставки на
ринкові процентні ставки, вартість фінансових ресурсів та інфляцію. Володіючи
інформацією про очікування центрального банку, учасники фінансового ринку
адаптують свої очікування щодо майбутньої вартості фінансових ресурсів. У
такий спосіб центральний банк впливає на всю криву дохідності. Крім того,
зрозумілість та передбачуваність монетарної політики сприяє зменшенню
 19

невизначеності, а отже, й зменшенню премії за ризик, яка закладається у вартість

кредитів, дохідність боргових цінних паперів тощо.
Коли і де публікуватиметься прогноз ставки?
Прогноз облікової ставки на поточний та наступні два роки разом з іншими
макроекономічними показниками щокварталу оприлюднюватиметься в прес-
релізі щодо ухвалених рішень з питань монетарної політики та в . Національний
банк публікуватиме прогнози щодо середнього значення ставки за квартал у
вигляді графіку, що демонструватиме значення базового сценарію та
ймовірнісний розподіл значень ставки. Крім того, позиція членів Комітету з
монетарної політики щодо поточного та прогнозного рівнів ставки буде
відображена в Підсумках дискусії членів КМП щодо рівня ключової ставки.
Як і хто затверджує прогноз ставки НБУ?
Прогноз ставки є складовою макроекономічного прогнозу Національного
банку, що комплексно обговорюється на Комітеті з монетарної політики та
затверджується Правлінням НБУ на засіданні з питань монетарної політики.
Чи може Правління НБУ встановлювати ставку на рівні, який
відрізняється від прогнозу? Чим обумовлюється таке рішення?
Прогноз облікової ставки не є зобов’язанням НБУ дотримуватися
опублікованої траєкторії. У разі появи нових чинників чи посилення/послаблення
наявних ризиків, Правління може схвалити рішення, в результаті якого облікова
ставка відхилиться від прогнозної траєкторії. Такі відхилення можуть
зумовлювати зміни в оцінці ризиків для досягнення цілей НБУ, передусім цілі з
інфляції, поява внутрішніх та зовнішніх факторів, що не були передбачені у
макроекономічному прогнозі, та спричинене ними відхилення інших показників
від прогнозу.

Чи може бути переглянута прогнозна траєкторія ставки?

Облікова ставка – основний монетарний інструмент, який НБУ застосовує
для приведення інфляції до цілі. Якщо змінюються прогнозні припущення,
змінюється прогноз інфляції, і для приведення інфляції до цілі з’являється
потреба вже в іншій траєкторії облікової ставки. В результаті, Національний банк
переглядає прогноз ключової ставки.

Кому може бути корисна інформація щодо прогнозу ставки НБУ?

Більшість економічних рішень прямо чи опосередковано залежать від
передбачуваності монетарної політики, а отже, інформація щодо прогнозу
ключової ставки є корисною для всіх категорій стейкхолдерів Національного
банку, зокрема:
 фінансових аналітиків – для розуміння функції реакції монетарної
політики та макроекономічних прогнозів НБУ з метою підготовки припущень та
розробки власних прогнозів;
 інвесторів – для ухвалення поінформованих рішень щодо майбутніх
інвестицій;
 20

 банків – для ефективного менеджменту ліквідності та розробки

власної процентної політики;
 бізнесу – для ухвалення виважених рішень щодо майбутнього
розвитку підприємства, інвестицій у фінансові активи, а також щодо залучення
кредитування;
 населення – для ухвалення рішень щодо заощаджень (зокрема у
державні цінні папери) та планування витрат.

Чи є публікація прогнозу процентної ставки загальноприйнятою

світовою практикою?
Національний банк став восьмим центральним банком у світі, який публікує
прогноз ключової ставки. Такий прогноз також роблять ще сім з 40 центральних
банків – таргетерів інфляції: центральні банки Грузії, Нової Зеландії, Норвегії,
Ізраїлю, Ісландії, Чехії та Швеції. Їх досвід говорить про переваги такого підходу.
Зокрема, більша прозорість і передбачуваність монетарної політики формує
довіру з боку учасників фінансового ринку і таким чином спрощує досягнення
інфляційної цілі.

8.3. Емісія грошей та регулювання готівкового грошового обігу.

8.3.1. Повноваження НБУ як емісійного центру готівкового обігу (право
емісії грошових знаків, встановлення правил визначення платіжності
банкнот і монет, забезпечення підтримання готівкової грошової маси в
належному стані).
Грошовою одиницею України є гривня, що дорівнює 100 копійкам.
Випуск та обіг на території України інших грошових одиниць і
використання грошових сурогатів як засобу платежу забороняються.
Офіційне співвідношення між гривнею та золотом або іншими
дорогоцінними металами не встановлюється (ст. 32 ЗУ «Про Національний банк
України»).
Для забезпечення організації готівкового грошового обігу Національний
банк здійснює:
1) виготовлення банкнот і монет;
1-1) зберігання банкнот і монет безпосередньо або у банках, уповноважених
ним на зберігання та для проведення операцій із ними;
1-2) визначення вимог до банків, що можуть бути уповноважені на
зберігання банкнот і монет та для проведення операцій з ними, встановлення
порядку зберігання такими банками банкнот і монет та проведення операцій із
ними;
2) створення резервних фондів банкнот і монет;
3) встановлення номіналів, систем захисту, платіжних ознак та дизайну
банкнот та монет, а також обмежень щодо використання систем захисту,
платіжних ознак та відтворення елементів дизайну банкнот та монет;
4) встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет;
 21

5) встановлення правил випуску в обіг, обробки, зберігання, інкасації,

перевезення, вилучення з обігу та знищення готівки;
6) визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших
фінансових установ, підприємств і організацій;
7) визначення вимог стосовно технічного стану і організації охорони
приміщень банків, їх відокремлених підрозділів, а також небанківських
фінансових установ та операторів поштового зв’язку, які отримали ліцензію
Національного банку на здійснення валютних операцій та/або ліцензію на переказ
коштів без відкриття рахунків.
Національний банк у визначеному ним порядку має право проводити
перевірки та ревізії готівки у банках, уповноважених Національним банком на
зберігання банкнот і монет та для проведення операцій із ними.
Національний банк у визначеному ним порядку має право проводити
перевірки банків та інших юридичних осіб, які отримали ліцензію на надання
банкам послуг з інкасації, щодо дотримання ними вимог нормативно-правових
актів Національного банку з питань порядку ведення касових операцій, інкасації
коштів та перевезення валютних цінностей, організації охорони приміщень (ст. 32
ЗУ «Про Національний банк України»).
Виключне право введення в обіг (емісія) гривні і розмінної монети,
організація їх обігу та вилучення з обігу належить Національному банку.
Готівка знаходиться в обігу у вигляді грошових знаків - банкнот
(паперових) і монет (металевих). Загальна сума введених в обіг банкнот і монет
зазначається в рахунках Національного банку як його пасив.
Банкноти і монети є безумовними зобов'язаннями Національного банку і
забезпечуються всіма його активами.
Гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним
платіжним засобом на території України, приймається усіма фізичними і
юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма
видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для
переказів (ст. 34 ЗУ «Про Національний банк України»).
Зношені і пошкоджені грошові знаки України приймаються й обмінюються
безоплатно на нові грошові знаки Національним банком та банками України без
обмежень щодо сум та строків такої заміни.
Особливості і порядок визначення платіжності грошових знаків, а також
порядок обміну зношених і пошкоджених грошових знаків встановлюються
Національним банком (ст. 38 ЗУ «Про Національний банк України»).
Національний банк, банки України зобов'язані вилучати фальшиві,
підроблені або такі, що не мають необхідних ознак платіжності, грошові знаки
(банкноти, монети).
Порядок вилучення таких грошових знаків встановлюється Національним
банком і регулюється відповідними нормативними актами.
Національний банк та банки не зобов'язані відшкодовувати знищені,
загублені, фальшиві, підроблені, а також такі, що стали недійсними, банкноти та
монети.
 22

Національний банк офіційно повідомляє через засоби масової інформації

про вилучення з обігу грошових знаків України (банкнот, монет).
Виготовлення з метою введення в обіг або введення в обіг підроблених
грошових знаків тягне за собою відповідальність відповідно до законодавства
України (ст. 39 ЗУ «Про Національний банк України»).

8.3.2. Роль НБУ в регулюванні готівкового грошового обігу.

Основні функції Департаменту грошового обігу НБУ:
 проведення єдиної державної політики у сфері готівкового обігу,
касових і емісійних операцій у національній валюті, забезпечення потреб
економіки в готівці;
 методологічне забезпечення здійснення касових операцій банками та
небанківськими фінансовими установами та інкасаторськими компаніями в
України, організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей банками
України та юридичними особами, які отримали ліцензію на надання банкам
послуг з інкасації, забезпечення схоронності валютних цінностей, організації
емісійно-касової роботи в НБУ, вимог щодо технічного стану та організації
охорони приміщень банків, інкасаторських компаній та приміщень небанківських
фінансових установ і операторів поштового зв’язку, ведення касових операцій
суб’єктами господарювання, методологічне забезпечення здійснення операцій з
пам’ятними та інвестиційними монетами України, сувенірною продукцією,
визначення критеріїв зношеності для здійснення операцій із приймання банкнот
іноземних держав, визначення платіжних ознак та обміну, порядку організації
розроблення та виробництва знаків грошової одиниці України;
 розроблення і впровадження сучасних технологій та автоматизації
здійснення операцій з готівкою та іншими цінностями, організація розроблення
дизайну та систем захисту від підроблення грошових знаків національної валюти,
організація вилучення з обігу та здійснення досліджень та аналізу підроблених
грошових знаків;
 організація випуску в обіг та вилучення банкнот, розмінних та
обігових монет, розроблення, випуску та реалізації в Україні та за кордоном
пам’ятних та інвестиційних монет України, сувенірної продукції, у тому числі
шляхом участі Національного банку в нумізматичних конкурсах та
нумізматичних співтовариствах.
Положення про ведення касових операцій у національній валюті в
Україні визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті
України юридичними особами (крім банків) та їх відокремленими підрозділами
незалежно від організаційно-правової форми та форми власності (далі -
підприємства), органами державної влади та органами місцевого самоврядування
під час здійснення ними діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів
чи іншої господарської діяльності (далі - установи), фізичними особами, які
здійснюють підприємницьку діяльність (далі - фізичні особи - підприємці) (далі
разом у тексті - суб'єкти господарювання), фізичними особами (Положення про
 23

ведення касових операцій у національній валюті в Україні: Постанова

Правління Національного банку України від 29.12.2017 № 148).

8.3.3. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, його статус, функції та

завдання.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб створений з метою захисту прав і
законних інтересів вкладників банків та зміцнення довіри до банківської системи
України. Фонд є економічно самостійною установою, що не має на меті
отримання прибутку.
МІСІЯ ФОНДУ – ГАРАНТУВАННЯ ВКЛАДІВ, ЗАХИСТ ПРАВ
КРЕДИТОРІВ, ПІДВИЩЕННЯ ФІНАНСОВОЇ ОБІЗНАНОСТІ ДЛЯ
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОВІРИ ДО ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ ТА ДОБРОБУТУ
СУСПІЛЬСТВА.
Візія Фонду – бути відкритим, інноваційним і надійним партнером,
який запобігає фінансовим втратам та формує світові стандарти у сфері
гарантування вкладів.
Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування
вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації
банків у випадках, встановлених цим Законом.
Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке
є об’єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Фонд є суб’єктом управління майном, самостійно володіє, користується і
розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому
числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству
та меті діяльності Фонду.
Фонд є економічно самостійною установою, має самостійний баланс,
поточний та інші рахунки в Національному банку України, у тому числі рахунки
умовного зберігання (ескроу), а також рахунки в цінних паперах у депозитарних
установах - банках України.
Фонд є установою, що не має на меті отримання прибутку.
Фонд має печатки із зображенням Державного герба України із своїм
найменуванням, веде облік і звітність відповідно до законодавства.
У своїй діяльності Фонд керується Конституцією України та
законодавством України.
Місцезнаходження Фонду - місто Київ.
Органи державної влади та Національний банк України не мають права
втручатися в діяльність Фонду щодо реалізації законодавчо закріплених за ним
функцій і повноважень. Взаємодія Фонду з Національним банком України та
органами державної влади здійснюється в межах, визначених цим Законом,
іншими актами законодавства.
Керівними органами Фонду є адміністративна рада та виконавча дирекція.
Реорганізація та ліквідація Фонду здійснюються на підставі окремого
закону. У разі реорганізації або ліквідації Фонду активи Фонду передаються одній
або кільком неприбутковим організаціям, до повноважень яких належить
 24

гарантування вкладів фізичних осіб, або зараховуються до доходу державного

бюджету у разі припинення Фонду як юридичної особи. (ст. 3. ЗУ «Про систему
гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 № 4452-VI)
Основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи
гарантування вкладів фізичних осіб, виведення неплатоспроможних банків з
ринку та здійснення ліквідації банків.
На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому
цим Законом, здійснює такі функції:
1) веде реєстр учасників Фонду;
2) акумулює кошти, отримані з джерел, визначених статтею 19 цього
Закону, здійснює контроль за повнотою і своєчасністю перерахування зборів
кожним учасником Фонду;
3) інвестує кошти Фонду в державні цінні папери України та облігації
міжнародних фінансових організацій, що розміщуються на території України;
3-1) здійснює емісію корпоративних облігацій у порядку та за напрямами
залучення коштів, визначеними цим Законом, і видачу векселів у випадках,
передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік;
4) здійснює заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у
строки, визначені цим Законом;
5) здійснює регулювання участі банків у системі гарантування вкладів
фізичних осіб;
6) бере участь в інспекційних перевірках проблемних банків за пропозицією
Національного банку України;
7) застосовує до банків та їх керівників відповідно фінансові санкції і
накладає адміністративні штрафи;
8) здійснює заходи щодо:
підготовки до запровадження процедури виведення банку з ринку, у тому
числі організаційні заходи щодо проведення відкритого конкурсу та визначення
найменш витратного способу виведення банку з ринку;
проведення процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку, у
тому числі шляхом виконання плану врегулювання, здійснення тимчасової
адміністрації та ліквідації банку;
9) здійснює перевірки банків відповідно до цього Закону;
10) надає фінансову підтримку банку відповідно до цього Закону;
11) здійснює аналіз фінансового стану банків з метою виявлення ризиків у
їхній діяльності та прогнозування потенційних витрат Фонду на виведення
неплатоспроможних банків з ринку та відшкодування коштів вкладникам;
12-1) звертається з відповідними запитами до клієнтів, вкладників та інших
кредиторів банку в порядку, встановленому Фондом;
13) здійснює заходи щодо інформування громадськості про функціонування
системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних
законом інтересів вкладників, підвищення рівня фінансової грамотності
населення відповідно до цього Закону;
 25

14) вивчає та аналізує тенденції розвитку ринку ресурсів, залучених від

вкладників учасниками Фонду.
Фонд здійснює інші функції в межах своїх повноважень, визначених цим
Законом, іншими актами законодавства. (ст. 4. ЗУ «Про систему гарантування
вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 № 4452-VI)

Фонд підзвітний Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України та

Національному банку України.
Підзвітність Фонду означає:
1) делегування та відкликання Кабінетом Міністрів України свого
представника в адміністративну раду Фонду;
2) делегування та відкликання Національним банком України своїх
представників в адміністративну раду Фонду;
3) делегування та відкликання Верховною Радою України свого
представника в адміністративну раду Фонду.
Фонд до 1 липня наступного за звітним року подає Верховній Раді України,
Кабінету Міністрів України і Національному банку України річний звіт разом з
аудиторським висновком (ст. 5. ЗУ «Про систему гарантування вкладів
фізичних осіб» від 23.02.2012 № 4452-VI)
ГАРАНТІЇ ФОНДУ ПОШИРЮЮТЬСЯ НА ВКЛАДНИКІВ – ФІЗИЧНИХ
ОСІБ, У ТОМУ ЧИСЛІ – ФІЗИЧНИХ ОСІБ-ПІДПРИЄМЦІВ**
Фонд гарантує відшкодування коштів, які були залучені банком в готівковій
або безготівковій формі у національній або в іноземній валюті.
ВІДШКОДУВАННЯ ВКЛАДІВ, ЗАЛУЧЕНИХ БАНКОМ В ІНОЗЕМНІЙ
ВАЛЮТІ, ВІДБУВАЄТЬСЯ У ГРИВНІ ЗА ОФІЦІЙНИМ КУРСОМ НБУ НА
КІНЕЦЬ ДНЯ, ЩО ПЕРЕДУЄ ДНЮ ПОЧАТКУ ПРОЦЕДУРИ ВИВЕДЕННЯ
БАНКУ З РИНКУ.
Кожному вкладнику в кожному банку України Фонд відшкодовує кошти в
розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані станом на кінець дня, що передує
дню початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
З 13 квітня 2022 року, дня набрання чинності Закону України «Про внесення
змін до деяких законів України щодо забезпечення стабільності системи
гарантування вкладів фізичних осіб», ПРОТЯГОМ ДІЇ ВОЄННОГО СТАНУ В
УКРАЇНІ ТА ТРЬОХ МІСЯЦІВ З ДНЯ ЙОГО ПРИПИНЕННЯ ЧИ
СКАСУВАННЯ ФОНД ВІДШКОДОВУЄ КОЖНОМУ ВКЛАДНИКУ
БАНКУ КОШТИ В ПОВНОМУ РОЗМІРІ ВКЛАДУ, ВКЛЮЧАЮЧИ
ВІДСОТКИ, НАРАХОВАНІ СТАНОМ НА КІНЕЦЬ ДНЯ, ЩО ПЕРЕДУЄ ДНЮ
ПОЧАТКУ ВИВЕДЕННЯ БАНКУ З РИНКУ.
Ця норма поширюється на банки, рішення про віднесення до категорії
неплатоспроможних або про відкликання банківської ліцензії щодо яких, були
прийняті після 13 квітня 2022 року протягом дії воєнного стану та трьох місяців з дня
припинення чи скасування воєнного стану в Україні.
Після завершення тримісячного періоду з дня припинення чи скасування
воєнного стану в Україні Фонд гарантуватиме відшкодовування коштів в
розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані станом на кінець дня, що передує
 26

дню початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше 600 тисяч
гривень, незалежно від кількості рахунків в одному банку.
Нарахування відсотків за вкладами припиняється на кінець дня, що передує
дню початку процедури виведення Фондом банку з ринку. А у разі прийняття
Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та
ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України
«Про банки і банківську діяльність», – на кінець дня, що передує дню початку
ліквідації банку.
 Фонд гарантує відшкодування коштів за вкладом, який вкладник має в
банку, що в подальшому реорганізувався шляхом перетворення, на тих самих
умовах, що і до реорганізації.
 Вклади, передані перехідному банку, гарантуються Фондом на тих самих
умовах, що існували до дня їх передачі.
Звертаємо особливу увагу вкладників Ощадбанку!
До 12 жовтня 2022 року, але не пізніше завершення тримісячного періоду з
дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні:
 суми вкладів понад 600 тис. грн, що були залучені Ощадбанком до 13
квітня 2022 року та
 кошти, залучені Ощадбанком на вклад до 13 квітня 2022 року, які
Фондом не відшкодовуються,
ГАРАНТУЮТЬСЯ ДЕРЖАВОЮ.
Також, у зв’язку із набранням 13 квітня 2022 року чинності Закону України
«Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення стабільності
системи гарантування вкладів фізичних осіб», вкладникам Ощадбанку, у яких термін
дії договору банківського вкладу завершується після 13 квітня 2023 року, надана
можливість достроково на їх вимогу отримати кошти за таким вкладом разом із
відсотками, нарахованими за цим вкладом до дня, що передує його поверненню
вкладникові.
Окремо звертаємо увагу власників ощадних сертифікатів, що кошти за
іменними ощадними (депозитними) сертифікатами банку, виданими до 30 червня
2021 року, відшкодовуються Фондом незалежно від дати прийняття Національним
банком України рішення про віднесення такого банку до категорії
неплатоспроможних або про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з
підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і
банківську діяльність».

8.4. Комерційні банки в банківській системі України.

8.4.1. Основні банківські операції: кредитні, депозитні, розрахунково-
касові.
Банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у
сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті,
як у національній, так і в іноземній валюті.
Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської
ліцензії шляхом надання банківських послуг. Банк здійснює професійну
 27

діяльність на ринках капіталу на підставі ліцензії, що видається Національною

комісією з цінних паперів та фондового ринку.
До банківських послуг належать:
1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від
необмеженого кола юридичних і фізичних осіб;
2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у
тому числі у банківських металах, та рахунків умовного зберігання (ескроу);
3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні
рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на
власний ризик.
Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку.
Банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) окремі фінансові
послуги шляхом укладення з юридичними особами (комерційними агентами)
агентських договорів. Перелік фінансових послуг, що банк має право надавати
своїм клієнтам (крім банків) шляхом укладення агентських договорів,
встановлюється Національним банком України. Банк зобов'язаний повідомити
Національний банк України про укладені ним агентські договори. Національний
банк веде реєстр комерційних агентів банків та встановлює вимоги до них. Банк
має право укладати агентський договір з юридичною особою, яка відповідає
встановленим Національним банком України вимогам.
Банк надає фізичним та юридичним особам послуги з торгівлі валютними
цінностями у готівковій формі та безготівковій формі з одночасним зарахуванням
валютних цінностей на їхні рахунки відповідно до Закону України "Про валюту і
валютні операції".
Банк, крім надання фінансових послуг, має право здійснювати також
діяльність щодо:
1) інвестицій;
2) випуску власних цінних паперів;
4) зберігання цінностей (у тому числі щодо обліку і зберігання цінних
паперів та інших коштовностей, конфіскованих (заарештованих) на користь
держави та/або визнаних безхазяйними) або надання в майновий найм (оренду)
індивідуального банківського сейфа;
5) інкасації коштів та перевезення валютних цінностей;
7) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських та
інших фінансових послуг;
8) надання послуг адміністратора за випуском облігацій відповідно
до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки".
Банк має право вчиняти будь-які правочини, необхідні для надання ним
банківських та інших фінансових послуг та здійснення іншої діяльності.
Банк має право розпочати новий вид діяльності або надання нового виду
фінансових послуг (крім банківських) за умови виконання встановлених
Національним банком України вимог щодо цього виду діяльності або послуги.
Банк не пізніш як за місяць до початку нового виду діяльності або надання
нового виду фінансових послуг (крім банківських) зобов'язаний повідомити про
 28

це Національний банк України згідно з вимогами та в порядку, встановленими

Національним банком України.
Національний банк України з метою захисту прав вкладників та інших
кредиторів має право встановлювати додаткові вимоги, включаючи вимоги щодо
підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних
нормативів, щодо певного виду діяльності та надання фінансових послуг, які має
право здійснювати банк. Банк зобов’язаний під час розкриття інформації про
процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги споживачам
фінансових послуг дотримуватися вимог законодавства про захист прав
споживачів.
Банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за
надані послуги (Ст. 47 ЗУ 2Про банки та банківську діяльність).

Банкам забороняється здійснювати ризикову діяльність, що загрожує

інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.
Перелік ознак, наявність яких є підставою для висновку Національного
банку України про провадження банком ризикової діяльності, що загрожує
інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, визначається нормативно-
правовим актом Національного банку України та оприлюднюється у
встановленому законом порядку.
Банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва,
торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та
страхування, крім виконання функцій страхового посередника.
Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати
вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків
капіталу банку.
Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше
25 відсотків власного капіталу банку. Це обмеження не поширюється на:
1) приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських
функцій;
2) майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав
заставодержателя відповідно до умов договору застави;
3) майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке
майно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права
власності на нього;
4) майно, належне банку на праві довірчої власності.
Банкам забороняється здійснювати без відображення в зобов’язаннях та
активах банку операції шляхом залучення коштів фізичних осіб з метою їх
прямого розміщення в кредити (Ст. 48 ЗУ 2Про банки та банківську
діяльність).

Як кредитні в цій статті розглядаються операції, зазначені в пункті

3 частини третьої статті 47 цього Закону, а також:
1) здійснення операцій на ринках капіталу від свого імені;
 29

2) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які

передбачають їх виконання у грошовій формі;
3) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за
поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких
вимог та прийом платежів (факторинг);
4) лізинг.
Для проведення спільного фінансування банки можуть укладати угоди про
консорціумне кредитування. В рамках такої угоди банки-учасники встановлюють
умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за виконання угоди.
Банки-учасники несуть ризик по наданому кредиту пропорційно до внесених у
консорціум коштів.
Банк зобов'язаний мати структурний підрозділ, функціями якого є надання
кредитів та управління операціями, пов'язаними з кредитуванням.
Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для
придбання власних цінних паперів, акцій інших банків та надання
субординованого боргу банкам. Використання цінних паперів власної емісії для
забезпечення кредитів можливе з дозволу Національного банку України.
Банкам забороняється опосередковано здійснювати кредитні операції з
пов’язаними з банком особами.
Банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів
кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та
наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним
банком України вимог щодо концентрації ризиків.
Банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних
нормативів.
Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених
законом випадків.
У разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його користування
банк має право видавати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання,
якщо це передбачено угодою.
Банк використовує інформацію з Кредитного реєстру для оцінки кредитного
ризику (Ст. 48 ЗУ 2Про банки та банківську діяльність).

Обмеження щодо участі банків у юридичних особах

Банк має право придбати акції (частки, паї) юридичної особи, що становлять
або у сукупності становитимуть 10 і більше відсотків її статутного капіталу, за
умови попереднього отримання письмового дозволу Національного банку
України на таке придбання у визначеному ним порядку.
Банк має право придбати акції (частки, паї) юридичної особи, що становлять
або у сукупності становитимуть 10 і більше відсотків її статутного капіталу, без
отримання письмового дозволу Національного банку України у разі, якщо:
1) акції (частки, паї) у юридичній особі набуваються у зв’язку з реалізацією
банком права заставодержателя та/або в рахунок погашення заборгованості перед
 30

банком за здійсненими банківськими операціями, наданими фінансовими

послугами, за умови що банк не утримуватиме їх більше одного року;
2) акції набуваються банком за договором андеррайтингу, за умови що банк
не утримуватиме їх більше одного року.
Банк зобов’язаний відчужити акції (частки, паї), набуті відповідно до
частини другої цієї статті, протягом одного року з дня набуття права власності на
них або до закінчення цього строку звернутися до Національного банку України
за отриманням письмового дозволу на подальше їх утримання у власності банку.
Банку забороняється набувати участь у юридичній особі, якщо законом або
статутом цієї особи передбачена повна відповідальність учасника за
зобов’язаннями такої юридичної особи.
Пряма та/або опосередкована участь банку у статутному капіталі будь-якої
юридичної особи не може перевищувати 15 відсотків регулятивного капіталу
банку. Сукупні інвестиції банку у статутні капітали юридичних осіб не можуть
перевищувати 60 відсотків розміру регулятивного капіталу банку.
Вимоги частини п’ятої цієї статті не застосовуються у разі, якщо:
1) акції (частки, паї) та інші цінні папери набуті банком у власність у зв’язку
з реалізацією права заставодержателя та/або в рахунок погашення заборгованості
перед банком за здійсненими банківськими операціями, наданими фінансовими
послугами, і банк не утримує їх більше одного року;
2) інвестиція здійснюється у статутний капітал банку - учасника банківської
групи;
3) цінні папери придбані банком за договором андеррайтингу та
утримуються у власності банку не більше одного року;
4) акції та інші цінні папери придбані банком за рахунок та від імені своїх
клієнтів.
Розрахункові банківські операції
Для здійснення банківської діяльності банки відкривають та ведуть
кореспондентські рахунки у Національному банку України та інших банках в
Україні і за її межами, банківські рахунки для фізичних та юридичних осіб у
гривнях та іноземній валюті.
Банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах
згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами
Національного банку України.
При виконанні розрахункової операції банк зобов'язаний перевірити
достовірність та формальну відповідність документа.
Під час оплати за договорами, укладеними підприємствами, утвореними у
встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної
Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування та уповноважені на
отримання державних коштів, взяття за ними зобов'язань і здійснення платежів, у
тому числі державними, казенними, комунальними підприємствами, а також
господарськими товариствами, у статутному капіталі яких державна або
комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, їх дочірніми
підприємствами, а також підприємствами, господарськими товариствами, у
 31

статутному капіталі яких 50 і більше відсотків належить державним, у тому числі

казенним, комунальним підприємствам та господарським товариствам, у
статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв)
перевищує 50 відсотків, об'єднаннями таких підприємств (господарських
товариств), банки перевіряють наявність звіту про результати здійснення
процедури закупівлі та інших документів, що підтверджують виконання такими
підприємствами та господарськими товариствами вимог Закону України "Про
публічні закупівлі" (Ст. 51 ЗУ 2Про банки та банківську діяльність).
Пов’язані з банком особи
Для цілей цього Закону пов’язаними з банком особами є:
1) контролери банку;
2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи
здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку;
3) керівники банку, керівник підрозділу внутрішнього аудиту, головний
ризик-менеджер, головний комплаєнс-менеджер, керівники та члени комітетів
ради банку та правління банку;
4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської
групи;
5) власники істотної участі у споріднених та афілійованих особах банку;
6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та
афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники
та члени комітетів цих осіб;
7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини;
8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є
керівниками або власниками істотної участі;
9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб,
зазначених у цій частині.
Особа вважається пов’язаною з банком з моменту виникнення підстав для
визначення такої особи пов’язаною з банком відповідно до вимог цієї статті.
Банк зобов’язаний з’ясовувати пов’язаність особи до встановлення
договірних відносин та/або проведення з такою особою операції, яка може
змінити обсяг операцій банку з пов’язаними особами та/або може бути здійснена
не на поточних ринкових умовах. Банк зобов’язаний здійснювати постійний
моніторинг проведених банком операцій, що можуть змінити обсяг операцій
банку з пов’язаними особами.
Банк зобов’язаний визначати пов’язаних осіб, зазначених у частині першій
цієї статті. Банк зобов’язаний визначати пов’язаних осіб, зазначених у пункті 9
частини першої цієї статті, із застосуванням ознак, встановлених нормативно-
правовими актами Національного банку України, з урахуванням характеру
взаємовідносин, операцій і наявності інших зв’язків із банком. Банк зобов’язаний
враховувати у своїй діяльності визначення особи пов’язаною з банком з
наступного робочого дня після такого визначення.
 32

Національний банк України при здійсненні банківського нагляду має право

визначати пов’язаними з банком особами фізичних та юридичних осіб, зазначених
у частині першій цієї статті, якщо вони не визначені пов’язаними самим банком.
Національний банк України має право визначати пов’язаними з банком осіб із
застосуванням ознак, визначених нормативно-правовими актами Національного
банку України, у випадках, передбачених цією статтею, з урахуванням характеру
взаємовідносин, операцій та наявності інших зв’язків із банком. Національний
банк України перед розглядом питання щодо визначення особи пов’язаною з
банком запитує у банку інформацію та пояснення про причини невизначення
особи пов’язаною з банком. Рішення Національного банку України щодо
визначення особи пов’язаною з банком набирає чинності з дня, наступного за
днем його прийняття. Національний банк України в день прийняття такого
рішення доводить до відома банку інформацію про прийняте рішення в письмовій
формі (у паперовій або електронній формі з дотриманням вимог законодавства).
Банк зобов’язаний враховувати у своїй діяльності рішення Національного банку
України про визначення особи пов’язаною з банком з наступного робочого дня
після отримання відповідного повідомлення Національного банку України.
Особа, визначена рішенням Національного банку України пов’язаною з
банком особою, чи такий банк можуть оскаржити в установленому законом
порядку рішення Національного банку України про визначення особи пов’язаною
з банком особою, а в разі притягнення такої особи до передбаченої законом
відповідальності - оспорити підстави рішення Національного банку України про її
визначення пов’язаною з банком особою.
Угоди, що здійснюються з пов’язаними з банком особами, не можуть
передбачати умови, що не є поточними ринковими умовами.
Угоди, укладені банком із пов’язаними з банком особами на умовах, що не є
поточними ринковими умовами, визнаються недійсними з моменту їх укладення.
Поточними ринковими умовами не вважаються, зокрема:
1) прийняття меншого забезпечення виконання зобов’язань, ніж вимагається
від інших клієнтів;
2) придбання у пов’язаної з банком особи майна низької якості чи за
завищеною ціною;
3) здійснення інвестиції в цінні папери пов’язаної з банком особи, яку банк
не здійснив би в інше підприємство;
4) оплата товарів і послуг пов’язаної з банком особи за цінами вищими, ніж
звичайні, або за таких обставин, коли такі самі товари і послуги іншої особи
взагалі не були б придбані;
5) продаж пов’язаній з банком особі майна за вартістю, що є нижчою, ніж
та, яку банк отримав би від продажу такого майна іншій особі;
6) нарахування відсотків та комісійних за послугами, наданими банком
пов’язаним із банком особам, які є меншими, ніж звичайні;
7) нарахування відсотків за вкладами (депозитами), залученими банком від
пов’язаних із банком осіб, які є більшими, ніж звичайні;
 33

8) передача у користування пов’язаній з банком особі майна, плата за яке є

нижчою, ніж та, яку банк отримав би від особи, яка не є пов’язаною, або
отримання від пов’язаної з банком особи майна у користування за завищеною
платою.
Банку забороняється надавати кредити будь-якій особі для:
1) погашення цією особою будь-яких зобов’язань перед пов’язаною з
банком особою;
2) придбання активів пов’язаної з банком особи, за винятком продукції, що
виробляється цією особою;
3) придбання цінних паперів, розміщених чи підписаних пов’язаною з
банком особою або права на які має пов’язана з банком особа.
Національний банк України здійснює контроль за операціями банків із
пов’язаними з банком особами.
Національний банк України має право встановлювати обмеження на
операції банків із пов’язаними з банком особами (Ст. 52 ЗУ 2Про банки та
банківську діяльність).

Вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту

на договірній основі для зберігання грошей, які передаються клієнтом банку в
управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під
визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до
законодавства України та умов договору.
До вкладних (депозитних) рахунків також належать пенсійні депозитні
рахунки, що відкриваються фізичним особам відповідно до Закону України "Про
недержавне пенсійне забезпечення" для накопичення заощаджень на виплату
пенсії;

8.4.2. Доходи (процентний, непроцентний) та витрати банку.

Фінансовий результат банку та його розрахунок.
Доходи — це зростання економічних вигід протягом періоду, що
аналізується, в результаті реалізації банківського продукту та іншої
діяльності банку у вигляді збільшення активів або зменшення зобов’язань.
Доходи банку поділяють на дві основні категорії: процентні та непроцентні
доходи. Процентні доходи становлять до 70% доходів банку і складаються з
процентних доходів від надання кредитних послуг, доходів від інвестицій у цінні
папери та інших процентних доходів.
До процентних доходів банку від падання кредитних послуг належать
процентні доходи за кредитами суб'єктам господарської діяльності та фізичним
особам, доходи за коштами, розміщеними в інших банках та в центральному
банку, процентні доходи за депозитами в інших байках та за кредитами, наданими
іншим банківським установам. До процентних доходів за цінними паперами
відносять процентні доходи за інвестиційними цінними паперами та за цінними
паперами на продаж. Іншими процентними доходами вважають доходи від
 34

операцій з філіями та іншими установами банку, а також процентні доходи за

позабалансовими операціями.
Процентні доходи залежать від обсягу наданих кредитів та інвестицій у
цінні папери, від ринкових процентних ставок, потреб економіки в позичковому
капіталі та пропозиції вільних грошових ресурсів на кредитному ринку.
Можливості потенційних позичальників щодо залучення коштів з інших джерел
скорочують можливості банків у сфері кредитування, збільшують конкуренцію на
ринку кредитних послуг і сприяють появі нових кредитних інструментів,
привабливих для клієнтів з погляду їх високої якості та задовільної ціни.

Непроцентні доходи банку залежать від того, наскільки різноманітні за

характером послуги надає комерційний банк. Основу не-процентних доходів
будь-якого банку становлять комісійні доходи від кредитного та розрахунково-
касового обслуговування клієнтів, комісійні від операцій з цінними паперами,
валютою, комісійні доходи від надання банком трастових, факторингових,
лізингових послуг, гарантій та поручительств, а також інші банківські та
небанківські операційні доходи.
Інші банківські операційні доходи включають дивіденди, доходи від
операційного лізингу та за операціями з іншими установами та філіями банку,
штрафи і пені, отримані за банківськими операціями.
До небанківських операційних доходів належать доходи, отримані від
продажу основних засобів, інших матеріальних і нематеріальних активів, штрафи
та пені, отримані за господарськими операціями, інші небанківські операційні
доходи.
Доходи банку можуть збільшитися в разі повернення позик, які вважались
безнадійними, зменшення резервів за заборгованістю, повернення процентів і
комісій, надлишково виплачених банком у попередньому році, повернення боргів,
раніше списаних на збитки, інших непередбачених доходів.
До непроцентних доходів банку відносять також доходи від надання
консультаційних, аудиторських, інформаційних послуг, винагороди за управління
активами інших суб'єктів ринку, доходи від проведення аидерайтингу, плату за
надання гарантій, поручительств тощо.

Витрати — це зменшення економічної вигоди в аналізованому періоді

внаслідок проведення комерційним банком фінансових та господарських
операцій, які зменшують активи або збільшують заборгованість.
Витрати банку —- це загальна сума грошових коштів, що витрачаються
банком у процесі здійснення діяльності щодо залучення коштів та інших видів
діяльності.
Як і доходи, витрати комерційного банку можна поділити на дві основні
групи — процентні та непроцентні.
Процентні витрати, як і процентні доходи, становлять найбільшу статтю
банківських витрат. До цієї статті витрат належать:
 35

 процентні витрати за коштами до запитання, отриманими від

центрального та інших комерційних банків, а також депозитами, розміщеними
іншими банками в цьому банку;
 процентні витрати за коштами до запитання та строковими
депозитами, розміщеними в цьому банку підприємствами, іншими юридичними
особами та населенням;
 процентні витрати за борговими зобов'язаннями, емітованими банком;
 процентні витрати за позабалансовими операціями;
 інші процентні витрати.
Фактично процентні витрати банку — це проценти, сплачені власникам
основних депозитів, та процентні виплати за коштами, залученими на грошовому
ринку, в тому числі за цінними паперами власної емісії.
Непроцентні витрати банку складаються з комісійних, сплачених іншим
учасникам фінансового ринку, банківських, небанківських операційних витрат та
витрат на формування резервів.
Комісійні витрати комерційного банку — це комісійні, сплачені іншим
банківським установам за розрахунково-касове та кредитне обслуговування,
фінансовим посередникам за посередництво в проведенні операцій з цінними
паперами та на валютному ринку, а також комісійні, сплачені за позабалансовими
операціями.
Найвагомішою складовою непроцентних витрат банку є небанківські
операційні витрати, які є найбільш регульованими з боку банку. До небанківських
операційних витрат відносять витрати на утримання персоналу, в тому числі
заробітну плату та нарахування на неї, податки та інші обов'язкові платежі, що
відповідно до законодавства включаються до операційних витрат (ПДВ, податок
на землю, нерухоме майно тощо). Це також витрати на утримання власних,
орендованих основних засобів та нематеріальних активів, знос, витрати па
ліцензування, інші експлуатаційні та господарські витрати, штрафи і пені,
сплачеш іншим суб'єктам ринку. Обов'язковими статтями операційних витрат
банку є витрати на охорону та телекомунікації, аудит, рекламу, відрядження,
проведення маркетингових досліджень та ін.
Процентні та комісійні витрати банку залежать переважно від ринкової
кон'юнктури та конкурентної позиції банку. На операційні витрати банку
суттєвий вплив має внутрішнє середовище банку — якість фінансового
менеджменту та якість управління матеріальними і трудовими ресурсами банку.
Тому при аналізі витрат банку та управління ними основні резерви економії
потрібно шукати в непроцентних витратах банку, а саме у витратах па
організацію та функціонування банківської установи.
Непроцентні витрати банку становлять від 2,5 до 3,5% до середніх активів; у
тому числі витрати па персонал — до 2% від сумарних активів, або до 15%
сукупного доходу банку, інші операційні витрати — 1—1,5% сумарних активів,
або 10—15% сукупного доходу банку.
 36

Прибуток банку створюється за рахунок перевищення доходів банку над

його витратами. Забезпечення прибутковості банку — одна із основних цілей
банківського менеджменту, оскільки постійні прибутки зменшують витрати на
залучення акціонерного та боргового капіталу і сприяють зміцненню
конкурентної позиції банку.

Фінансовий стан банку характеризується такими показниками, як доходи,

витрати, прибуток (збиток) — різниця між доходами і витратами, чистий
прибуток — після сплати податку.
ПРИБУТОК БАНКУ (bank’s profit) – перевищення доходів банку над
витратами.
Банк визнає доходи і витрати за кожним видом діяльності: операційної,
інвестиційної, фінансової.

8.5. Операції банків з формування власного капіталу.

8.5.1. Сутність, структура і порядок формування власного капіталу
банків.

Власний капітал - власні кошти, залишкова вартість активів банку

після вирахування всіх його зобов’язань.
Капітал статутний - сплачена грошовими внесками учасників банку
вартість акцій, паїв банку в розмірі, визначеному статутом.
Стаття 31. Мінімальний розмір статутного капіталу
Мінімальний розмір статутного капіталу на момент державної реєстрації
юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, а також
мінімальний розмір статутного капіталу банку не може бути меншим 200
мільйонів гривень.
Стаття 32. Порядок формування та збільшення статутного капіталу банку
Статутний капітал банку формується відповідно до вимог цього Закону,
законодавства України та установчих документів банку.
Формування та збільшення статутного капіталу банку здійснюються за
рахунок грошових внесків, крім випадків, передбачених законом про Державний
бюджет України на відповідний рік, Законом України "Про першочергові заходи
щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до
деяких законодавчих актів України" та Законом України "Про спрощення
процедур реорганізації та капіталізації банків" протягом строку їх дії. Грошові
внески для формування та збільшення статутного капіталу банку резиденти
України здійснюють у гривні, а нерезиденти - в іноземній вільно конвертованій
валюті або у гривні. Наявність збитків у банку не є перешкодою для збільшення
статутного капіталу банку.
Статутний капітал банку не повинен формуватися з непідтверджених
джерел, а також за рахунок коштів, використання яких для формування
статутного капіталу заборонено законом.
 37

Юридична особа, яка має намір здійснювати банківську діяльність, до

видачі їй банківської ліцензії має право витрачати кошти, що вносяться
засновником (засновниками) для формування її статутного капіталу, виключно з
метою підготовки до здійснення нею банківської діяльності.
Банк не має права без згоди Національного банку України зменшувати
розмір регулятивного капіталу нижче мінімально встановленого рівня. Ця вимога
не поширюється на новостворений банк протягом одного року з дня отримання
ним банківської ліцензії.
Забороняється використовувати для формування статутного капіталу банку
бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення.
У разі зменшення загального обсягу вкладів (депозитів) у банківській
системі на п'ять і більше відсотків у строк до шести календарних місяців за
рішенням Національного банку України запроваджується (скасовується)
спрощена процедура реєстрації випуску акцій, погодження Національним банком
України змін до статуту банку, державної реєстрації змін до статуту банку.
Відповідно до спрощеної процедури:
дата подання рішення про капіталізацію банку та змін до статуту банку до
Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку вважається датою
реєстрації випуску акцій;
дата подання змін до статуту банку на погодження Національному банку
України та для реєстрації державному реєстратору вважається відповідно датою
їх погодження Національним банком України та датою реєстрації державним
реєстратором;
дата подання документів для реєстрації випуску акцій банку вважається
датою реєстрації випуску акцій банку.
Дата подання належних документів до Національного банку України,
державного реєстратора, Національної комісії з цінних паперів та фондового
ринку визначається за відміткою відповідного державного органу про прийняття
документів (реєстраційним індексом).
Антимонопольний комітет України у випадках, передбачених частиною
сьомою цієї статті, надає висновок та/або дозвіл на концентрацію не пізніше п'яти
робочих днів з дня подання банком відповідних документів.
Стаття 33. Акції банку та паї банку
Банки здійснюють емісію власних акцій відповідно до законодавства
України про господарські товариства та цінні папери з урахуванням
особливостей, визначених цим Законом.
Банкам забороняється випуск акцій на пред'явника.
Наявність збитків у банку не є перешкодою для збільшення статутного
капіталу банку.
Банки мають право придбавати власні акції або паї з наступним письмовим
повідомленням Національного банку України про вчинені правочини, яке має
бути надіслане протягом 5 робочих днів з дати вчинення правочинів. Банкам не
дозволяється придбання власних акцій, якщо це може призвести до падіння
регулятивного капіталу нижче за мінімальний рівень.
 38

Про намір банку придбати загальну кількість власних акцій або паїв у
розмірі 10 і більше відсотків загальної емісії банк письмово повідомляє
Національному банку України за 15 календарних днів до вчинення правочинів.
Національний банк України має право заборонити банку купівлю власних акцій
або паїв у разі, якщо це може призвести до погіршення фінансового стану банку.
Банк здійснює емісію своїх акцій у порядку, встановленому Законом
України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки". Банку дозволяється
виступати посередником для купівлі-продажу власних акцій або паїв.

Стаття 34. Істотна участь та структура власності банку

Особа, яка має намір набути істотну участь у банку або збільшити її таким
чином, що така особа буде прямо та/або опосередковано, самостійно чи спільно з
іншими особами володіти 10, 25, 50 та 75 і більше відсотками статутного капіталу
банку чи правом голосу за акціями (паями) у статутному капіталі банку та/або
незалежно від формального володіння справляти значний вплив на управління або
діяльність банку, зобов’язана повідомити про свої наміри цей банк і
Національний банк України з одночасним поданням до Національного банку
України повного пакета документів, визначених цим Законом і нормативно-
правовими актами Національного банку України, для погодження набуття або
збільшення істотної участі у банку.
Набуття або збільшення істотної участі у банку без погодження
Національного банку України не допускається, крім випадків, визначених
нормативно-правовими актами Національного банку України, у яких
допускається наступне погодження фактично набутої або збільшеної істотної
участі у банку.
У визначених Національним банком України випадках особа зобов’язана
звернутися до Національного банку України за погодженням набутої або
збільшеної істотної участі у банку після її фактичного набуття або збільшення у
строки та порядку, встановлені Національним банком України. Національний
банк України до прийняття відповідного рішення має право тимчасово
заборонити використання такій особі права голосу щодо відповідних акцій (паїв)
банку у визначеному статтею 73 цього Закону порядку.
У разі якщо зазначений у частинах першій і третій цієї статті банк має
ліцензію на провадження професійної діяльності на ринках капіталу,
Національний банк України інформує Національну комісію з цінних паперів та
фондового ринку про осіб, які мають намір набути або збільшити істотну участь у
такому банку або звернутися до Національного банку України за погодженням
набутої або збільшеної істотної участі у банку після її фактичного набуття або
збільшення.
Особа, яка має намір передати істотну участь у банку будь-якій іншій особі
або зменшити таку участь настільки, що її частка у статутному капіталі банку або
право голосу виявиться нижче рівнів, визначених частиною першою цієї статті,
або передати контроль над банком іншій особі, зобов’язана повідомити про свої
наміри цей банк та Національний банк України в установленому ним порядку.
 39

Національний банк України має право заборонити власнику істотної участі

у банку на строк до шести місяців відчужувати акції (паї) банку, що йому
належать, та/або частку у статутному капіталі (пакет акцій) юридичної особи,
через яку така особа володіє істотною участю у банку, якщо до банку застосовано
захід впливу у вигляді віднесення банку до категорії проблемних або обмеження,
зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком
операцій, у тому числі операцій із пов’язаними з банком особами.
Структура власності банку повинна відповідати вимогам Національного
банку України щодо прозорості. Банк зобов’язаний щороку подавати до
Національного банку України відомості про свою структуру власності, а також
повідомляти Національний банк України про всі зміни структури власності банку
в порядку та строки, установлені Національним банком України. Власники
істотної участі у банку та ключові учасники у структурі власності банку
зобов’язані протягом 10 робочих днів з дня настання відповідних змін надавати
банку інформацію та документи, необхідні для формування відомостей про
структуру власності банку.
Банк зобов’язаний повідомляти Національний банк України про факти
набуття або збільшення істотної участі у цьому банку, а також про факти
зменшення істотної участі особи в цьому банку настільки, що розмір участі такої
особи у цьому банку виявиться нижче рівнів, визначених частиною першою цієї
статті, протягом трьох робочих днів з дня, коли йому стало про це відомо.
Банк зобов’язаний оприлюднювати інформацію про структуру своєї
власності та всі зміни у структурі власності в обсязі та порядку, визначених
Національним банком України.
Власник істотної участі в банку зобов’язаний повідомляти Національний
банк України про всі зміни в інформації, яку він надає згідно з цим Законом, в
обсязі та порядку, встановлених Національним банком України.
Національний банк України має право у визначеному ним порядку
встановлювати наявність значного чи вирішального впливу на управління або
діяльність юридичної особи, у тому числі банку, та визнавати особу власником
істотної участі в банку. Ознаки наявності значного чи вирішального впливу на
управління або діяльність юридичної особи, у тому числі банку, визначаються
нормативно-правовими актами Національного банку України.
У разі виявлення невідповідності ділової репутації та/або
фінансового/майнового стану власника істотної участі у банку вимогам цього
Закону або нормативно-правових актів Національного банку України та/або якщо
у Національного банку України є підстави вважати, що володіння такою особою
істотною участю у банку може створити суттєві загрози належному управлінню
банком, інтересам вкладників та інших кредиторів банку чи негативно вплинути
на його фінансовий стан, Національний банк України має право тимчасово
заборонити такому власнику істотної участі у банку використання права голосу.
Національний банк України розміщує відповідне рішення на сторінці офіційного
Інтернет-представництва Національного банку України не пізніше наступного
робочого дня після його прийняття.
 40

Набуття істотної участі у банку не повинно здійснюватися за рахунок

непідтверджених джерел, а також за рахунок коштів або майна, використання
яких для формування статутного капіталу заборонено законом.
Стаття 34-1. Порядок погодження набуття або збільшення істотної участі в
банку
Особа, яка має намір набути істотну участь у банку або збільшити її з
перевищенням граничних значень, визначених частиною першою статті 34 цього
Закону (далі - заявник), подає до Національного банку України:
1) повідомлення про намір набуття або збільшення істотної участі у банку;
2) документи та відомості, визначені Національним банком України,
необхідні для ідентифікації:
заявника та всіх осіб, через яких здійснюватиметься опосередковане
володіння істотною участю у банку;
всіх юридичних осіб, у яких заявник та особи, які здійснюватимуть
володіння істотною участю у банку, є власниками істотної участі та/або
керівниками;
асоційованих осіб кожної фізичної особи, яка володітиме істотною участю в
банку;
3) документи та відомості, визначені Національним банком України, для
оцінки відповідності ділової репутації заявника та всіх осіб, через яких
здійснюватиметься опосередковане володіння істотною участю у банку,
установленим Національним банком України вимогам;
4) документи, визначені Національним банком України, що підтверджують
відповідність фінансового/майнового стану заявника та всіх осіб, через яких
здійснюватиметься опосередковане володіння та/або контроль за істотною участю
у банку, у тому числі про наявність власних коштів для набуття або збільшення
істотної участі у банку та джерела їх походження, установленим Національним
банком України вимогам;
5) схематичне зображення структури власності банку з урахуванням набуття
або збільшення істотної участі у банку;
6) висновок (попередній висновок) Антимонопольного комітету України
стосовно концентрації та/або дозвіл Антимонопольного комітету України на
концентрацію у випадках, передбачених законодавством України;
7) копію договору або іншого документа (його проекту), на підставі якого
набуватиметься або збільшуватиметься істотна участь у банку;
8) бізнес-план банку на три роки, складений відповідно до встановлених
Національним банком України вимог (подається, якщо внаслідок набуття або
збільшення істотної участі особа самостійно або спільно з іншими особами
набуває контроль над банком).
Іноземна юридична особа, яка має намір набути або збільшити істотну
участь у банку, додатково подає до Національного банку України такі документи:
1) копія рішення уповноваженого органу управління іноземної юридичної
особи про участь у банку в Україні;
 41

2) письмовий дозвіл на участь іноземної юридичної особи у банку в Україні,

виданий уповноваженим контролюючим органом держави, в якій зареєстровано
головний офіс іноземної юридичної особи, якщо законодавством цієї держави
вимагається отримання зазначеного дозволу, або письмове запевнення іноземної
юридичної особи про відсутність у законодавстві відповідної держави вимог щодо
отримання такого дозволу.
Фізична особа - іноземець, яка має намір набути або збільшити істотну
участь у банку, додатково подає до Національного банку України письмовий
дозвіл на участь у банку в Україні, виданий уповноваженим контролюючим
органом держави, в якій вона має постійне місце проживання, якщо
законодавством цієї держави вимагається отримання зазначеного дозволу, або
письмове запевнення про відсутність у законодавстві відповідної держави вимог
щодо отримання такого дозволу.
Особи, які мають намір набути або збільшити істотну участь у банку,
зобов’язані надати Національному банку України документи, визначені
нормативно-правовими актами Національного банку України, що підтверджують
відповідність свого фінансового/майнового стану та ділової репутації
встановленим Національним банком України вимогам.
Національний банк України погоджує набуття або збільшення істотної
участі іноземною юридичною особою та фізичною особою - іноземцем за таких
умов:
1) держава, в якій зареєстрована/має постійне місце проживання іноземна
особа, на належному рівні забезпечує виконання міжнародних стандартів у сфері
запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним
шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї
масового знищення;
2) банківський нагляд у державі, в якій зареєстровано іноземний банк, що
набуває або збільшує істотну участь, з урахуванням отриманої Національним
банком України інформації в цілому відповідає Основним принципам
ефективного банківського нагляду Базельського комітету з питань банківського
нагляду, у тому числі в частині забезпечення ефективного нагляду на
консолідованій основі;
3) законодавство держави, в якій зареєстрована/має постійне місце
проживання іноземна особа, за оцінкою Національного банку України,
здійсненою в установленому ним порядку, не містить положень, які можуть
перешкоджати/обмежувати взаємодію між Національним банком України та
наглядовими/контролюючими органами такої держави та/або перешкоджати
Національному банку України у здійсненні ним наглядових повноважень.
Національний банк України розглядає документи, подані для погодження
набуття або збільшення істотної участі у банку, та приймає рішення за
результатами такого розгляду протягом двох місяців з дня отримання повного
пакета відповідних документів у визначеному Національним банком України
порядку (крім випадків розгляду пакетів документів, поданих стратегічними
інвесторами, які подають заявку на участь у конкурсі відповідно до Закону
 42

України "Про особливості продажу пакетів акцій, що належать державі у

статутному капіталі банків, у капіталізації яких взяла участь держава"). Вимоги до
оформлення документів, що подаються до Національного банку України,
визначаються Національним банком України. Національний банк України за
результатами розгляду документів приймає рішення про погодження чи про
заборону набуття або збільшення істотної участі у банку.
Для погодження набутої або збільшеної істотної участі у банку після її
фактичного набуття або збільшення особа подає до Національного банку України
документи, визначені цією статтею. Національний банк України за результатами
розгляду таких документів приймає рішення про погодження чи про відмову у
погодженні набутої/збільшеної істотної участі у банку.
Національний банк України має право заборонити особі набувати або
збільшувати істотну участь у банку або відмовити в погодженні
набутої/збільшеної істотної участі у банку після її фактичного набуття або
збільшення, у разі якщо:
1) особою подано неповний пакет документів, документи містять
недостовірну інформацію або не відповідають вимогам законів України та/або
нормативно-правових актів Національного банку України, не розкрито
Національному банку України (приховано від Національного банку України)
інформацію, що має істотне значення для вирішення питання про погодження
набуття або збільшення істотної участі у банку;
2) ділова репутація особи, а для юридичної особи - також членів її
виконавчого органу та/або наглядової ради, хоча б одного з власників істотної
участі в юридичній особі та/або хоча б однієї особи, через яку здійснюватиметься
опосередковане володіння та/або контроль за істотною участю у банку, не
відповідає вимогам, установленим Національним банком України;
3) фінансовий стан юридичної особи та/або майновий стан фізичної особи
або хоча б однієї особи, через яку здійснюватиметься опосередковане володіння
істотною участю у банку, не відповідає вимогам, установленим Національним
банком України;
4) особа не має достатньо власних коштів для набуття або збільшення
істотної участі у банку або не підтвердила відповідність джерел походження
таких коштів вимогам, установленим Національним банком України;
5) набуття або збільшення особою істотної участі у банку загрожуватиме
інтересам вкладників та інших кредиторів банку або суперечитиме
антимонопольному законодавству України, або може призвести до погіршення
фінансового стану банку;
6) структура власності юридичної особи та/або структура власності банку
після набуття або збільшення істотної участі не відповідає/не відповідатиме
вимогам щодо прозорості, установленим Національним банком України;
7) набуття або збільшення особою істотної участі в банку може негативно
вплинути на забезпечення належного управління банком;
 43

8) набуття або збільшення особою істотної участі у банку може

перешкоджати здійсненню Національним банком України ефективного
банківського нагляду;
9) не виконана хоча б одна з умов, зазначених у частині п’ятій цієї статті.
Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття
рішення, повідомляє заявника в письмовій формі (у паперовому або електронному
вигляді з дотриманням вимог законодавства України) про рішення, прийняте за
результатами розгляду пакета документів, та надає (надсилає) копію такого
рішення. У рішенні про заборону набуття або збільшення істотної участі, а також
у рішенні про відмову у погодженні набутої/збільшеної істотної участі у банку
після її фактичного набуття або збільшення зазначаються підстави прийняття
такого рішення.
У разі якщо Національний банк України не повідомив заявника про
заборону набувати або збільшувати істотну участь у банку або про відмову у
погодженні набутої/збільшеної істотної участі в банку у строк, визначений цією
статтею, таке набуття або збільшення вважається погодженим.
Особа, якій Національний банк України погодив набуття або збільшення
істотної участі у банку, має право на реалізацію свого наміру протягом шести
місяців з дня отримання погодження. Цей строк може бути продовжений
Національним банком України за обґрунтованим клопотанням такої особи, але не
більше ніж на шість місяців. У разі спливу строку для реалізації наміру щодо
набуття або збільшення істотної участі у банку особа зобов’язана повторно
погодити таке набуття або збільшення у порядку, встановленому цією статтею.
Особа зобов’язана повідомити банк про погодження Національним банком
України набуття або збільшення істотної участі у ньому та надати банку
інформацію про свою структуру власності та розмір істотної участі у банку.
Національний банк України має право скасувати рішення про погодження
набуття або збільшення істотної участі та вимагати відчуження відповідних акцій
(паїв) банку, у разі якщо виявлено, що документи, подані для такого погодження,
містять недостовірну інформацію, яка вплинула або могла вплинути на прийняття
Національним банком України рішення про погодження набуття або збільшення
істотної участі у банку.
Національний банк України розміщує інформацію про прийняті рішення
про погодження або заборону набуття або збільшення істотної участі у банках,
про погодження набутої/збільшеної істотної участі або про відмову у погодженні
набутої/збільшеної істотної участі у банках на сторінці офіційного Інтернет-
представництва Національного банку України не пізніше наступного робочого
дня з дня їх прийняття.

Капітал регулятивний - сукупність основного та додаткового капіталів,

складові яких визначаються цим Законом та нормативно-правовими актами
Національного банку України.
Стаття 30. Структура регулятивного капіталу банку
Регулятивний капітал банку включає:
 44

1) основний капітал;
2) додатковий капітал.
Основний капітал банку включає статутний капітал і розкриті резерви, які
створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу
акцій і додаткових внесків акціонерів у статутний капітал, загальний фонд
покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні
банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних
активів. Розкриті резерви включають і інші фонди такої самої якості, які повинні
відповідати таким критеріям:
1) відрахування до фондів мають здійснюватися з прибутку після
оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні
податкові зобов'язання;
2) фонди і рух коштів до них та з них повинні окремо розкриватись у
опублікованих звітах банку;
3) фонди повинні бути у розпорядженні банку для покриття збитків з метою
необмеженого і негайного використання у разі появи збитків;
4) збитки не можуть безпосередньо покриватися з фондів, а повинні
проводитися через рахунки прибутків і збитків.
За умови затвердження Національним банком України додатковий капітал
може включати:
1) нерозкриті резерви (крім того факту, що такі резерви не відображаються в
опублікованому балансі банку, вони повинні мати такі самі якість і природу, як і
розкритий капітальний резерв);
2) резерви переоцінки (основні засоби та нереалізована вартість
"прихованих" резервів переоцінки в результаті довгострокового перебування у
власності цінних паперів, відображених у балансі за історичною вартістю їх
придбання);
3) гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти, які повинні відповідати
таким критеріям:
вони є незабезпеченими банком, субординованими і повністю сплаченими;
вони не можуть бути погашені за ініціативою власника;
вони можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред'явлення банку
вимоги про припинення торгових операцій;
вони дозволяють відстрочення обслуговування зобов'язань щодо сплати
відсотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє здійснити такі виплати;
4) субординований борг (звичайні незабезпечені банком боргові капітальні
інструменти, які за умовою договору не можуть бути забрані з банку раніше 5
років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після
погашення претензій всіх інших кредиторів). При цьому сума субординованого
боргу, включеного у капітал, щорічно зменшується на 20 відсотків її первинного
розміру протягом п'яти останніх років дії договору.
У разі якщо субординований борг наданий в іноземній валюті першої
групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України, він
 45

враховується при розрахунку капіталу за офіційним валютним (обмінним) курсом

Національного банку України, встановленим на звітну дату.
Національний банк України має право визначати своєю постановою інші
складові регулятивного капіталу, а також умови та порядок його формування.
Додатковий капітал не може бути більш як 100 відсотків основного
капіталу.
Стаття 35. Достатність капіталу та леверидж
Банк та кожний власник істотної участі зобов’язані на постійній основі
підтримувати рівень капіталу, достатній для одночасного дотримання:
1) нормативних значень нормативу достатності (адекватності)
регулятивного капіталу та нормативу достатності основного капіталу,
встановлених Національним банком України;
2) підвищених значень нормативу достатності (адекватності) регулятивного
капіталу та нормативу достатності основного капіталу, встановлених
Національним банком України згідно з частиною десятою статті 67 цього Закону;
3) комбінованого буфера капіталу.
Національний банк України, враховуючи потреби забезпечення стабільності
банківської системи та загальноприйняті в міжнародній практиці принципи і
стандарти, визначає мінімальний розмір регулятивного капіталу банку,
мінімальне значення та порядок обчислення нормативу достатності (адекватності)
регулятивного капіталу, нормативу достатності основного капіталу.
Національний банк України має право встановлювати коефіцієнт
левериджу, визначати його значення та порядок розрахунку.
Банк зобов’язаний на постійній основі дотримуватися встановленого
Національним банком України коефіцієнта левериджу.
Банку забороняється виплачувати дивіденди, розподіляти прибуток у будь-
якій формі, якщо така виплата чи розподіл призведуть до недотримання рівня
капіталу, необхідного для забезпечення вимог, установлених цією статтею.
Стаття 35-1. Буфери капіталу. Комбінований буфер капіталу
Національний банк України встановлює для банків вимоги щодо
формування, значень та порядку розрахунку таких буферів капіталу:
буфера консервації;
контрциклічного буфера;
буфера системної важливості - для системно важливих банків.
Національний банк України також має право встановлювати для банків
вимоги щодо формування, значень та порядку розрахунку буфера системного
ризику.
Банки зобов’язані дотримуватися вимог щодо буферів капіталу,
встановлених Національним банком України.
Національний банк України встановлює вимоги щодо дотримання банками
комбінованого буфера капіталу та визначає порядок його розрахунку.
Національний банк України повідомляє банки про встановлення вимог
щодо формування буферів капіталу та їх значень у встановленому ним порядку.
 46

8.5.2. Роль резервів і фондів у формуванні капіталу банків.

Стаття 36. Резервний та інші фонди банку

Банки зобов'язані формувати резервний фонд на покриття непередбачених
збитків по всіх статтях активів та позабалансових зобов'язаннях.
Розмір відрахувань до резервного фонду має бути не менше 5 відсотків
від прибутку банку до досягнення ними 25 відсотків розміру регулятивного
капіталу банку.
У разі коли діяльність банку може створювати загрозу інтересам вкладників
та інших кредиторів банку, Національний банк України має право вимагати від
банку збільшення розміру резервів щорічних відрахувань до них.
Банки зобов’язані формувати інші фонди відповідно до нормативно-
правових актів Національного банку України.

8.6. Операції банків із залучення та запозичення коштів.

8.6.1. Види вкладів (строкові та до запитання).

Вклад (депозит) - це грошові кошти в готівковій або безготівковій формі у

валюті України або в іноземній валюті або банківські метали, які банк прийняв від
вкладника або які надійшли для вкладника на договірних засадах на визначений
строк зберігання чи без зазначення такого строку (під процент або дохід в іншій
формі) і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та
умов договору.
Вклади (депозити) на вимогу - це грошові кошти або банківські метали, що
розміщені вкладниками в банках на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу
вимогу вкладника або здійснення платежів за розпорядженням власника рахунку;
Вклади (депозити) строкові - це грошові кошти або банківські метали,
розміщені вкладниками в банку на визначений договором строк.
Вкладна (депозитна) операція - операція банку із залучення грошових
коштів або банківських металів від вкладників на їх рахунки в банку на
договірних засадах або депонування грошових коштів вкладниками з
оформленням їх ощадними (депозитними) сертифікатами. Операції банків з
банківськими металами здійснюються або з фізичною поставкою банківських
металів, або без фізичної поставки банківських металів відповідно до нормативно-
правових актів Національного банку України з питань здійснення операцій з
банківськими металами.
Вкладник - юридична чи фізична особа, яка здійснила розміщення
готівкових (безготівкових) грошових коштів або банківських металів на рахунок у
банку чи придбала ощадний (депозитний) сертифікат банку на договірних умовах.
Залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб
підтверджується:
договором банківського рахунку;
договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки;
 47

договором банківського вкладу з видачею ощадного (депозитного)

сертифіката;
договором банківського вкладу з видачею іншого документа, що
підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає
вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері
банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Процентні ставки за вкладними (депозитними) операціями встановлюються
банками самостійно. Національний банк України встановлює індикативні розміри
процентних ставок для банків з урахуванням ситуації на грошово-кредитному
ринку.
Банк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) і нараховані за ним
проценти:
у національній валюті, якщо грошові кошти надійшли на вкладний
(депозитний) рахунок у національній валюті;
у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний
(депозитний) рахунок в іноземній валюті, або на умовах та в порядку,
передбачених договором, відповідно до заяви вкладника - в іншій іноземній чи в
національній валюті;
у банківських металах, якщо вкладний (депозитний) рахунок відкритий у
банківських металах, або на умовах та в порядку, передбачених договором,
відповідно до заяви вкладника - у національній валюті.
Проценти на вклад (депозит), залучений відповідно до договору
банківського вкладу, нараховуються від дня, наступного за днем надходження до
банку грошових коштів або банківських металів, до дня, який передує
поверненню грошових коштів або банківських металів вкладнику або списанню з
вкладного (депозитного) рахунку вкладника з інших підстав.

8.6.2. Механізм нарахування відсотків (прості та складні відсотки)

Майбутня вартість грошей являє собою суму інвестованих у даний

момент коштів, у яку вони перетворяться через визначений період часу з
урахуванням визначеної ставки проценту (так званої процентної ставки).
Її визначення пов'язане з процесом нарощення (капіталізації або
компаундінгу) вартості і здійснюється за ставкою нарощування.
Дійсна (теперішня або приведена) вартість грошей являє собою суму
майбутніх коштів, приведених з урахуванням визначеної ставки відсотка (так
називаної дисконтної ставки) до теперішнього періоду часу.
Її визначення пов’язане з процесом дисконтування вартості і здійснюється
за ставкою дисконтування (дисконтною ставкою).
ПРОЦЕНТНА СТАВКА (СТАВКА ВІДСОТКА) — показник, відповідно до
якого у встановлений термін виплачується сума відсотка в розрахунку на
одиницю капіталу. Звичайно процентна ставка характеризує співвідношення
річної суми відсотка і суми наданого (запозиченого) капіталу (виражене в
десятковому дробі або у відсотках).
 48

ПЕРІОД НАРАХУВАННЯ — загальний період часу, протягом якого

здійснюється процес нарощення або дисконтування вартості коштів.
ІНТЕРВАЛ НАРАХУВАННЯ — обумовлений конкретний часовий термін
(у межах загального періоду нарахування), у рамках якого розраховується окрема
сума відсотка по встановленій його ставці (здійснюється окремий платіж
відсотка).
S = P (1+in)
S – нарощена сума;
P – первинна сума;
i – відносна величина річної простої процентної ставки;
n – кількість інтервалів нарахування.
простий процент – сума доходу, яка нараховується до основної суми
капіталу в кожному інтервалі і подальші розрахунки платежів не здійснюються.
S = P (1+in)n
ic - відносна величина складної річної процентної ставки;
складний процент – сума доходу, яка нараховується в кожному інтервалі
та не сплачується, а приєднується до основної суми капіталу і в наступному
періоді приносить прибуток.

8.7. Кредитні операції банків.

8.7.1. Сутність і функції кредиту. Форми кредиту та його види.
Принципи кредитування (поверненість, строковість, платність, цільове
використання, забезпеченість).
Банкíвський кредит — будь-яке зобов'язання банку надати певну суму
грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу,
будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на
зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на
зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (Ст. 2 Закону
України «Про банки та банківську діяльність»).
За своєю сутністю кредит – це економічні відносини, що виникають між
економічними суб´єктами у зв´язку з переданням один одному в тимчасове
користування вільних коштів на засадах добровільності, повернення і платності.
Економічною основою кредиту є мобілізація й нагромадження тимчасово
вільних коштів і формування з них позичкового капіталу. У кредитних відносинах
беруть участь дві сторони – кредитор і позичальник, які називаються суб´єктами
кредитної угоди; а ті грошові чи матеріальні цінності, витрати чи проекти,
стосовно яких укладається кредитна угода, є об´єктами кредитування.
Кредитні відносини не змінюють власника цінностей, із приводу яких вони
виникають, кредитор залишається власником переданої в борг власності, а
позичальник одержує її лише в тимчасове розпорядження, після чого повинен
повернути власникові. Суб´єкти, які хочуть вступити в кредитні відносини,
повинні бути економічно самостійними, здатними нести майнову відповідальність
один перед одним, мати взаємний інтерес у співробітництві між собою.
 49

Кредит необхідний для підтримки безперервного кругообігу фондів

підприємств із метою компенсації тимчасового розриву між виробничим циклом і
періодом реалізації продукції, між здійсненням поточних витрат і надходженням
виручки.
Необхідність кредиту зумовлюється особливостями індивідуального
кругообігу засобів підприємства, що пов´язані з коливаннями потреби в
додаткових коштах. Ці особливості визначаються як об´єктивними, так і суб
´єктивними факторами. До об´єктивних факторів відносять: галузеву належність
підприємства, характер виробничого процесу, умови постачання матеріалів і
сировини, сезонність виробництва. До суб´єктивних факторів відносять: рівень
організації виробництва, рівень організації збуту і постачання, інші фактори.
У кругообігу капіталів, що забезпечують відтворення основних фондів,
також наявні коливання. Вони зумовлені невідповідністю між потребою у
великих одномоментних капітальних витратах і поступовим характером
відновлення їхньої вартості. Тому кредит дає змогу здійснити капітальні
вкладення ще до того часу, як суб´єкт господарювання нагромадив власні кошти.
Кредиту притаманні такі функції:
1) перерозподільна, яка полягає в тому, що матеріальні та грошові ресурси,
які були вже розподілені й передані в користування економічним суб´єктам, через
кредит перерозподіляються і спрямовуються в тимчасове користування іншим суб
´єктам;
2) забезпечення потреб обороту в платіжних засобах, яке полягає в тому,
що кредит дає можливість гнучко розширити масу платіжних засобів в обороті,
коли потреба в них зростає, і навпаки, тобто забезпечує передумови для
ефективного регулювання обороту грошей;
3) контрольна, яка випливає з самої природи кредиту і полягає в тому, що в
процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів
кредиту з боку суб´єктів кредитної угоди;
4) стимулююча, яка полягає в тому, що позичальник зобов´язаний
ефективно використовувати отриману позику, щоб на зароблені кошти не тільки
повернути основну суму боргу і сплатити відсотки за користування кредитом, а й
отримати прибуток.
Банки надають позики суб´єктам господарювання всіх форм власності на
умовах, передбачених кредитним договором. Банківська система через надання
кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення й
перерозподіл у ті сфери виробництва й обігу, де виникає дефіцит капіталу.

Форми кредиту тісно пов’язані з його структурою, з сутністю кредитних

відносин.
Залежно від руху позикової вартості виділяються дві основні форми
кредиту: товарна і грошова У товарній формі виникають кредитні відносини
між продавцями і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з
відстрочкою платежу. Прикладом такої форми є комерційний кредит.
 50

Комерційний кредит надається постачальником покупцеві тоді, коли

товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар, але у покупця немає
грошей для його придбання. У такому випадку товар може бути добровільно
переданий постачальником покупцеві є кредит, а сама передача може
оформлюватися борговим зобов’язанням – векселем.
Сфера товарної форми кредиту незначна, переважна його частина надається
і погашається в грошовій формі.
Грошовий кредит виступає, передусім, як банківський кредит. Кредитні
відносини між банками і клієнтами виникають не тільки при одержані останніми
кредиту, а й при розміщенні ними своїх грошових заощаджень у вигляді внесків
на поточних і депозитних рахунках. Банківський кредит обслуговує не тільки обіг
товарів, а й накопичення капіталу.
В залежності від організації кредитних відносин виділяють
міжгосподарський, банківський і державний кредити.
Міжгосподарський кредит – це кредитні відносини, що виникають між
окремими підприємствами, організаціями, господарськими товариствами у
процесі їх розрахункових взаємовідносин, а також між підприємствами,
організаціями і господарськими товариствами з одного боку, і органами
галузевого управління, з іншого в процесі їх фінансових взаємовідносин. Цей вид
кредиту включає:
- по-перше, комерційний кредит, тобто кредит, що надається у товарній
формі продавцями покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари
(надані послуги) і оформлюється векселем. Комерційний кредит надається одним
функціонуючим підприємством іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою
платежу. Інструментом такого кредиту є вексель, що сплачується через
комерційний банк. Як правило, об’єктом комерційного кредиту виступає
товарний капітал, який обслуговує кругообіг промислового капіталу, рух товарів
із сфери виробництва в сферу споживання;
-по-друге, дебіторсько-кредиторську заборгованість, що виникає між
суб’єктами господарської діяльності не на добровільних засадах, а ніби
примусово, незалежно від їх волевиявлення; причиною виникнення такої
заборгованості є розрив у часі між передачею товару і грошей, оскільки рух
вартості в натурально-речовій та грошовій формах не збігається;
-по-третє, тимчасову фінансову допомогу, яку надають своїм підприємствам
органи галузевого управління на засадах повернення.
Банківський кредит – це кредитні відносини, в яких однією із сторін (в
ролі позичальника чи кредитора) виступає банк. Банківський кредит є найбільш
розповсюдженою формою кредиту. Саме банки частіше всього надають позики
суб’єктам, які потребують тимчасової фінансової допомоги. За обсягом
банківська позика значно більша від позик, що видаються при інших формах
кредитування. Перша особливість банківського кредиту полягає в тому, що банк
оперує не стільки своїм капіталом, скільки залученими ресурсами. Позичивши
гроші у одних суб’єктів, він перерозподіляє їх, надаючи позики іншим
юридичним або фізичним особам. Друга особливість полягає в тому, що банк
 51

позичає залучений капітал, тимчасово вільні грошові кошти, покладені в банк

господарюючими суб’єктами на рахунки або депозити. Третя особливість даного
кредиту характеризується наступним. Банк позичає не просто грошові кошти, а
гроші як капітал. Це означає, що позичальник повинен так використовувати
отримані в банку кошти, щоб не тільки повернути їх кредитору, а й отримати
прибуток, достатній принаймні для того, щоб сплатити позиковий відсоток.
Невід’ємним атрибутом банківського кредиту є платність.
Державний кредит – сукупність кредитних відносин, у яких, здебільшого,
позичальником є держава, а кредиторами – юридичні або фізичні особи.
Призначенням державного кредиту є мобілізація державою коштів для
фінансування державних видатків, особливо, коли державний бюджет
дефіцитний, а також для регулювання економіки. Державний кредит виступає у
різних формах, до яких належать як товарні, так і державні позики, знаряддям
яких є цінні папери (облігації, казначейські зобов’язання тощо). Державні цінні
папери можуть випускатися як урядом, так і місцевими органами влади, а
зобов’язання щодо розповсюджених цінних паперів є складовою частиною
державного боргу.
В залежності від цільового спрямування кредит
буває виробничий та споживчий.
Переважна частина кредитів використовується у сфері виробництва та
реалізації сукупного суспільного продукту і є важливим джерелом формування
обігових коштів і основних фондів. Водночас, населення теж одержує значну
кредитну допомогу на свої споживчі цілі.
Вид кредиту – це більш детальна його характеристика за організаційно-
економічними ознаками (галузева направленість, об’єкти кредитування,
забезпеченість кредиту, терміновість кредитування тощо). За строками
користування кредити поділяються на:
• строкові, тобто кредити, надані на визначений у договорі строк. У свою
чергу вони бувають короткострокові (до одного року), середньострокові (від
одного до трьох років), довгострокові (більше трьох років);
• до запитання – це кредити, що видаються на невизначений строк і які на
вимогу кредитора повинні бути повернуті у визначений ним час. Якщо кредитор
не вимагає повернення, то кредит погашається позичальником у строк,
визначений ним самостійно;
• прострочені кредити – це кредити, строк погашення яких встановлений
кредитним договором, минув;
• відстрочені кредити – це кредити, стосовно яких на основі клопотання
позичальника строки погашення були перенесені на більш пізній термін.
Якщо кредити надаються під забезпечення, то вони називаються
забезпеченими, або ломбардними, а якщо без забезпечення –
незабезпеченими, або бланковими.
Більша частина кредитів надається під різні форми забезпечення. В країнах
з розвинутою ринковою економікою найбільш розповсюдженими є наступні види
забезпечення кредитів: гарантія, або поручительство третьої сторони; переуступка
 52

контрактів дебіторської заборгованості; застава товарних запасів, дорожніх

документів, нерухомого майна, цінних паперів, дорогоцінних металів;
страхування.
За методами надання розрізняють кредити:
– надані у разовому порядку; тобто рішення щодо надання яких
приймається окремо з кожного кредиту на підставі кредитної заявки;
– відповідно до відкритої кредитної лінії (надаються у межах завчасно
визначеного ліміту кредитування) без погодження кожного разу з банком його
умов;
– гарантовані, тобто банк бере на себе зобов’язання при потребі надати
клієнту кредит у визначеному розмірі протягом відповідного періоду (наприклад,
місяця, кварталу, року).
За характером і способом сплати відсотків виділяють кредити з фіксованою
відсотковою ставкою; плаваючою відсотковою ставкою; сплатою відсотків
одночасно з отриманням кредиту (дисконтний кредит).
В залежності від кількості кредиторів розрізняють кредити:
- надані одним банком;
-консорціумні, тобто кредити, що надаються кількома банками, один з яких
бере на себе роль менеджера, збирає з банків учасників потрібну позичальнику
суму ресурсів, укладає з ним договір і надає кредит. Банк-менеджер займається
також розподілом відсотків;
-паралельні кредити передбачають участь у їх наданні декількома банками.
В такому випадку кредит одному позичальникові надають різні банки, але на
одних, завчасно погоджених умовах.

8.7.2. Сутність, класифікація та порядок надання банківських кредитів

(довгострокових, короткострокових).
Кредитний договір - це цивільно-правовий документ, який визначає
взаємні юридичні права і обов'язки та економічну відповідальність банку і клієнта
(позичальника) з приводу проведення кредитної операції.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець)
зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на
умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит
та сплатити проценти (ст.1054 Цивільного Кодексу України).
Сторони кредитного договору
Сторонами договору є кредитодавець та позичальник.
Укладення, форма та зміст кредитного договору
Питання, що пов'язані з банківським кредитуванням, вирішуються
позичальником і банком шляхом укладання кредитного договору.
Кредитний договір укладається в письмовій формі і не може змінюватися в
односторонньому порядку без згоди сторін. Кредитний договір, укладений з
недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч.2 ст.1055 Цивільного
Кодексу України). На вимогу однієї із сторін, кредитний договір може бути
нотаріально посвідчений.
 53

Конкретний зміст кредитного договору і перелік усіх умов кредитної операції

визначаються за згодою сторін. У кожному конкретному випадку зміст
кредитного договору пристосовується до особливостей позичальника, враховує
специфіку його фінансово-господарської діяльності.
Структура кредитного договору
 Назва і номер кредитного договору.
 Дата і місце укладання договору.
 Преамбула, в якій зазначаються офіційне найменування сторін, що
укладають кредитний договір, та їхня організаційно-правова форма, посилання на
документи, що підтверджують повноваження осіб, які підписують договір. У
преамбулі має зазначатись назва банку та позичальника, яка передбачена їхніми
установчими документами.
 Предмет договору, який містить такі відомості:
1. Надання кредиту (відкриття кредитної лінії);
2. Мета кредиту;
3. Сума кредиту (прописом і цифрами);
4. Процентна ставка за користування кредитом;
5. Термін, на який видається кредит (строк погашення);
6. Дата погашення кредиту.
Права та обов’язки сторін
Позичальник зобов'язується:
 використати кредит на зазначені у договорі цілі (за цільовим
призначенням);
 забезпечити повернення одержаного кредиту і сплату нарахованих
процентів у встановлені строки відповідно до строкових зобов'язань.
Кредитодавець зобов'язується:
 надати кредит позичальникові в розмірі та на умовах, установлених
договором;
Кредитодавець має право:
 контролювати та перевіряти кредитоспроможність позичальника та
поручителя, стан предмета забезпечення і цільове використання кредитних коштів
(при цьому позичальник повинен надати всю необхідну інформацію для аналізу);
 у разі недотримання умов договору позичальником розірвати його і
достроково стягнути кредит зі сплатою штрафу (зазначається розмір штрафу у
відсотках до суми кредиту);
 дозволяти за клопотанням позичальника пролонгацію виданого
кредиту за наявності вільних кредитних ресурсів із встановленням підвищеної
процентної ставки;
 за згодою позичальника у випадку зміни ситуації на ринку кредитних
ресурсів змінювати процентну ставку за діючим кредитним договором.
Позичальник має право:
 достроково розірвати договір, повністю повернувши одержаний
кредит, включаючи проценти за користування ним, попередньо повідомивши про
це банк;
 54

 клопотатися щодо перенесення строків погашення кредиту

(пролонгацію кредиту) у випадку виникнення тимчасових фінансових ускладнень.
Права та обов’язки сторін не є вичерпними.
Строк дії кредитного договору
Строк дії кредитного договору встановлюється з дня надання кредиту і до
повного погашення кредиту та сплати процентів за ним.
Проценти за кредитним договором
1. Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або
змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
2. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та
порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від
кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на
кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та
інших факторів.
3. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку
кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної
ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова
договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в
односторонньому порядку є нікчемною.
4. У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор
самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право
збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в
порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний
письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за
договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів
до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі
встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із
застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної
процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки
за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору.
Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок
розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.
Порядок погашення кредиту
Порядок надання і погашення кредиту - розкриває механізм видачі і
погашення кредиту із зазначенням терміну. При цьому має бути наведений графік
погашення кредиту щодо сум погашення основного боргу, сплати процентів за
користування кредитом, вартість усіх супутніх послуг та інших фінансових
зобов'язань щодо кредиту. Слід визначити, яким чином повинен бути повернений
позичальником кредит, а також дії банку у випадках несвоєчасної сплати
позичальником основної суми боргу та процентів за користування ним тощо.
Нарахування та сплата процентів
Нарахування та сплата процентів - містить інформацію щодо розміру
процентної ставки за користування кредитом, механізм нарахування та сплати
процентів, дії банку у випадках несвоєчасної сплати позичальником процентів,
 55

можливості зміни чи перегляду встановлених банком процентних ставок. При

цьому у кредитному договорі має зазначатися інформація щодо:
 виду і предмету кожної супутньої послуги, що надається
позичальнику;
 обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти
щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів,
страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання
витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи
відсутність обтяжень на рухоме майно, інших реєстрів тощо);
 тарифи та всі суми коштів, які повинен сплачувати позичальник у
зв'язку з відкриттям, веденням та закриттям банківського рахунку для надання
кредиту тощо.
Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної
ставки в односторонньому порядку є нікчемною (ч.3 ст.1056-1 Цивільного
кодексу України).
Санкції у разі невиконання чи порушення умов договору
 штраф
 пеня
 неустойка
 вимога негайного повернення заборгованості
Несправедливі умови кредитного договору
До несправедливих умов кредитного договору належать:
 сплата штрафних санкцій за дострокове погашення кредитної
заборгованості (клієнт банку має право достроково погасити кредит без
застосування до нього штрафних санкцій з боку банку);
 умови, що передбачають зміни в витратах позичальника за кредитним
договором, окрім процентної ставки (наприклад, умови щодо зміни розміру
щомісячної комісії за користування кредитом);
 вимоги відносно сплати позичальником непропорційно великої суми
компенсації (понад 50% вартості послуги) у разі невиконання ним своїх
зобов'язань за кредитним договором (вартістю послуги при наданні кредиту
рахуватиметься сума процентів за весь строк користування кредитом).

Зміни до кредитного договору

У разі необхідності внесення змін до кредитного договору банку необхідно
направити позичальнику пропозицію щодо зміни умов кредитного договору (або
отримати таку пропозицію від позичальника). Позичальник розглядає пропозицію
і дає відповідь у зумовлений пропозицією ініціатора строк. Зміни і доповнення
умов кредитного договору оформлюються у тому самому порядку, в якому
оформлений сам договір, тобто письмово - окремою угодою між сторонами.
Відмова від надання або одержання кредиту
Позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в
повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором
 56

строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом (п.2
ст.1056 ЦКУ).
Окремо необхідно виокремити споживчий кредит та порядок відмови від
споживчого кредиту. Так, відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче
кредитування» – договір про споживчий кредит – вид кредитного договору, за
яким кредитодавець зобов’язується надати споживчий кредит у розмірі та на
умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов’язується
повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах,
встановлених договором.
Відповідно до п. 11 ст. 1 Закону України «Про споживче
кредитування» Споживчий кредит – грошові кошти, що надаються споживачу
(позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не
пов’язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або
виконанням обов’язків найманого працівника.
При неврученні позичальнику оригіналу договору про надання споживчого
кредиту або за відсутності у банку доказів вручення такого оригіналу,
позичальник може без пояснення причин відмовитися від кредитного договору в
будь-який момент до отримання договору або протягом 14 днів з моменту цього.
Справа в тому, що згідно ч. 6 ст. 11 Закону «Про захист прав
споживачів» споживач має право протягом 14 календарних днів відкликати свою
згоду на укладення кредитного договору без пояснення причин. Перебіг цього
строку починається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного
договору.
Аналогічна норма міститься і в іншому законі. Так, відповідно до статті 15
Закону України «Про споживче кредитування» споживач має право протягом 14
календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит
відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у
тому числі в разі отримання ним грошових коштів. Про намір відмовитися від
договору про споживчий кредит споживач повідомляє кредитодавця у письмовій
формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних
підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів
(печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) до закінчення
встановленого строку. Якщо споживач подає повідомлення не особисто, воно має
бути засвідчене нотаріально або подане і підписане представником за наявності
довіреності на вчинення таких дій. Протягом семи календарних днів з дати
подання письмового повідомлення про відмову від договору про споживчий
кредит споживач зобов’язаний повернути кредитодавцю грошові кошти, одержані
згідно з цим договором, та сплатити проценти за період з дня одержання коштів
до дня їх повернення за ставкою, встановленою договором про споживчий кредит.
Споживач не зобов’язаний сплачувати будь-які інші платежі у зв’язку з відмовою
від договору про споживчий кредит. Відмова від договору про споживчий кредит
є підставою для припинення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг, що
були визначені як обов’язкові для отримання кредиту, укладених споживачем.
Кредитодавець або третя сторона зобов’язані повернути споживачу кошти,
 57

сплачені ним за такі додаткові чи супутні послуги, не пізніш як протягом 14

календарних днів з дня подання письмового повідомлення про відмову від
договору про споживчий кредит, якщо такі послуги не були фактично надані до
дня відмови споживача від договору про споживчий кредит у порядку,
визначеному законодавством
Розірвання кредитного договору
Частиною 2 ст.651 ЦК встановлено, що договір може бути змінено або
розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення
договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або
законом; істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої
цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона
розраховувала при укладенні договору.
Невиконання або виконання зобов’язання з порушенням умов, визначених
його змістом (неналежне виконання) є порушенням зобов’язання (ст. 610
Цивільного Кодексу України). У разі порушення зобов’язання настають правові
наслідки, встановлені договором або законом, зокрема розірвання договору (пп.1
п.1 ст.611 Цивільного Кодексу України).
Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного
договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його
погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору
підтримує ділові контакти з позичальником, проводить перевірки стану
збереження заставленого майна. У разі виявлення фактів використання кредиту не
за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний
договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань
позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством
порядку. Згідно з ч. 3, 4 ст. 653 ЦК України якщо договір змінюється або
розривається в судовому порядку, зобов’язання змінюється або припиняється з
моменту набрання рішення суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за
зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не
встановлено договором або законом.
Правові наслідки недійсності кредитного договору
1. У разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в
обов'язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, та визначає
грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю.
2. Визнаючи недійсним кредитний договір, у якому виконання зобов'язання
позичальника забезпечено заставою майна позичальника або поручителя, суд за
заявою кредитодавця накладає на таке майно арешт.
3. Арешт на майно підлягає зняттю, якщо протягом 30 днів з дня набрання
законної сили рішенням суду про визнання недійсним кредитного договору кошти
у розмірі, визначеному судом, будуть повернуті кредитодавцю. Якщо у
зазначений строк зобов'язання повернути кошти не виконано, кредитодавець має
право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на арештоване
майно.
 58

4. Арешт на майно, накладений раніше, підлягає зняттю після виконання

зобов'язання повернути кредитодавцю кошти у розмірі, визначеному судом.
5. Визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання
зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця
може накласти арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт
підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за
кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після
виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному
судом. '

8.7.3. Факторинг, овердрафт як форми кредитування.

Факторинг – різновид торгово-комісійної операції, що включає у себе

інкасування дебіторської заборгованості, кредитування оборотного капіталу,
гарантії кредитних і валютних ризиків, а також інформаційний, страховий,
обліковий, консалтинговий та юридичний супровід постачальника. В залежності
від наявності функцій фінансування постачальника факторингове обслуговування
поділяється на Ф. зі сплатою та Ф. зі сплатою та фінансуванням. Початок
операціям факторингу поклав утворений в Англії ще у XVІІ ст. Дім Факторів
(House of Factors). У той час великі європейські торгові доми мали власні
представництва у колоніях – факторії, які очолювались факторами (торговими
посередниками по збуту товарів на незнаних для іноземних виробників ринках).
Перед фактором, який добре знав товарний ринок, платоспроможність покупців,
закони та торгові звичаї країни, ставились завдання пошуку надійних покупців,
зберігання і збуту товару, а також інкасування торгової виручки. Велика кількість
факторингових компаній виникла наприкінці ХІХ ст. у США. Вони були агентами
«дель-кредере» німецьких та англійських постачальників одягу і текстилю, а в
силу великих відстаней між населеними пунктами в Америці і відмінностей у
законодавствах різних штатів надавали послуги місцевим виробникам. «Del
credere agent» - торговий агент, що гарантує оплату усіх товарів, які він продає від
імені свого принципала, якщо його клієнт виявиться неплатоспроможним. В
якості компенсації ризику неплатежу він стягує додаткову комісійну винагороду.
З ростом кількості факторингових компаній до перелічених вище послуг додалась
функція фінансування постачальника.
Факторинг* – придбання банком права вимоги у грошовій формі з
поставки товарів або надання послуг з прийняттям ризику виконання такої вимоги
та прийом платежів. За договором факторингу банк бере на себе зобов’язання
передати за плату кошти в розпорядження клієнта, а клієнт бере на себе
зобов’язання відступити банкові грошову вимогу до третьої особи, що випливає з
відносин клієнта з цією третьою особою.
Факторинг без регресу – послуга, що забезпечує регулярне збільшення
оборотного капіталу і захист від безповоротних втрат. Передбачає: фінансування
поставок з відстрочкою платежу; покриття ризиків; адміністративне управління
дебіторською заборгованістю; інформаційну і консультаційну підтримку. При
 59

Ф.б.р. фактор покриває ризик ліквідності (ризик несвоєчасної оплати поставки

дебітором), ризик зміни ринкової вартості ресурсів, ризик коливання курсів
валют у період відстрочки платежу, а також кредитний ризик. Незалежно від того,
чи відбулася оплата за відвантажений товар чи ні, постачальник одержує платню
за свій товар. Цю оплату часто ділять на дві частини – аванс і решту. Право
вимоги відносно дебітора з моменту оплати переходить до фактора.
Факторинг-гарант – забезпечення гарантованого надходження грошових
коштів у відповідності із заздалегідь визначеним графіком платежів від дебіторів.
Строк виплати фінансування за Ф.г. – передостанній день виплати дебіторської
заборгованості.
Факторинг з регресом – послуга, що забезпечує регулярне збільшення
оборотного капіталу пропорційно зростанню об’єму продажів. Ф. з р. передбачає:
фінансування поставок з відстрочкою платежу; покриття ризиків; адміністративне
управління дебіторською заборгованістю; інформаційну і консультаційну
підтримку. При Ф. з р. фактор покриває ризик ліквідності (ризик несвоєчасної
оплати поставки дебітором), ризик зміни ринкової вартості ресурсів, ризик
коливання курсів валют у період відстрочки платежу. Але кредитний ризик
залишається за постачальником. У разі затримки оплати поставки дебітором
фактор має право пред’явити вимогу платежу постачальнику, а останній повинен
викупити несплачену боргову вимогу і одержати суму, одержану авансом, на
рахунок фактору.
Факторинг із сплатою (wіth servіce factorіng) – факторинг, що включає
одержання заборгованості, прийняття на себе фактором ризику неплатежу і
передачу постачальнику коштів у міру того, як вони сплачуються покупцями. У
вітчизняній практиці це часто називають адміністративним управлінням
дебіторською заборгованістю. Комісійна винагорода фактора за адміністрування
складає від 0,5 до 1% від суми переуступленої дебіторської заборгованості.
Обсяги комісії зазвичай залежать від загального обсягу заборгованості
постачальника: чим більше заборгованість, тим нижче комісія.
Факторинг із сплатою та фінансуванням (wіth servіce plus fіnance
factorіng) – факторинг, що включає сплату постачальнику одразу після поставки
товарів (від 50 до 90% від їх продажної ціни) за наявності накладних,
акцептованих покупцем. Залишок суми сплачується після пога-шення боргу. У
цьому випадку фактор встановлює винагороду за ризик при авансуванні (0,5-1,5%
від суми боргу) залежно від загальної кількості дебіторів, що передані на
факторингове обслуговування.
Овердрафт – один з видів короткострокового (до одного року)
кредитування. Надається Клієнту в межах встановленого ліміту шляхом оплати
його платіжних документів з поточного рахунку за відсутності на ньому залишку.
Використовується Клієнтом для покриття тимчасового розриву в обігу грошових
коштів, збільшення обігових коштів на оплату послуг та товарів у зв’язку з
ростом бізнесу, фінансування непередбачених витрат.
 60

Ліміт овердрафту визначається, виходячи з потреб Клієнта у проведенні

поточних платежів, та встановлюється залежно від специфіки його діяльності,
стабільності та обсягів грошових надходжень на поточні рахунки у Банку.
Основні переваги користування кредитом «Овердрафт» для Клієнта:
 Стабільне та надійне джерело ресурсів для своєчасного й
безперебійного здійснення розрахунків з партнерами.
 Можливість отримання траншів без узгодження з Банком.
 Швидкість проведення платежів – кредитування проводиться з
поточного рахунку з використанням системи електронного банкінгу PIB-Online,
яка забезпечує швидке проходження платежів.
 Мінімізація витрат на сплату відсотків: у випадку погашення
овердрафту в день виникнення заборгованості – відсотки за користування
кредитом не нараховуються.
 Автоматичне погашення кредиту за рахунок щоденних надходжень на
поточний рахунок Клієнта.
Цей продукт дозволяє клієнтам Банку якісно управляти грошовими
потоками, вчасно виконувати свої обов’язки перед постачальниками, бюджетом
та іншими контрагентами.
Розмір плати за користування кредитом складається з відсотків за
користування кредитом та комісійної винагороди. ПАТ «Промінвестбанк»
практикує гнучкий підхід до встановлення відсоткових ставок. Так, залежно від
побажань Клієнта, ставка може бути:
 Фіксованою, яка встановлюється на весь термін дії кредитного
договору і не змінюється в залежності від кількості днів безперервного
користування овердрафтом.
 Диференційованою, яка залежить від строку безперервного
користування овердрафтом – чим меншим є строк використання кредитних
коштів Клієнтом, тим нижчою є ставка кредитування.
Основні параметри продукту:
Термін кредитування - до 1 року.
Забезпечення - порука власників бізнесу.
Термін безперервного користування - 30 днів (в окремих випадках можливо
60 днів).
Відсоткова ставка – фіксована,
диференційована, встановлюється на наступні терміни: 1-3 дні; 4-7 днів; 8-15
днів; 16-30 днів; 31 і більше днів.
Розмір максимального ліміту овердрафту залежно від обсягу чистих
надходжень на поточний рахунок за останні 3 місяці - до 30% – для постійних
клієнтів Банку; до 15% – для нових клієнтів Банку з наступним збільшенням до
30%.

8.8. Види операцій з цінними паперами (емісійні, посередницькі,

інвестиційні).
ЗА ГРУПАМИ ВИДИ ОПЕРАЦІЙ З ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ:
 61

 ЕМІСІЙНІ – пасивні операції, які здійснюються через випуск цінних паперів

власного боргу (векселі, сертифікати, облігації)
Банки здійснюють емісію власних акцій відповідно до законодавства України.
Банкам забороняється випуск акцій на пред'явника.
Наявність збитків у банку не є перешкодою для збільшення статутного капіталу
банку.
Банки мають право придбавати власні акції або паї з наступним письмовим
повідомленням НБУ про укладені угоди, яке має бути надіслане протягом 5
робочих днів з дати укладення угод.
Банкам не дозволяється придбання власних акцій, якщо це може призвести до
падіння регулятивного капіталу нижче за мінімальний рівень.
Про намір банку придбати загальну кількість власних акцій або паїв у розмірі
10 і більше відсотків загальної емісії банк письмово повідомляє НБУ за 15
календарних днів до укладення угод. НБУ має право заборонити банку купівлю
власних акцій або паїв у разі, якщо це може призвести до погіршення фінансового
стану банку.
Банк розміщує свої акції першим власникам безпосередньо або через
андеррайтерів. Банку дозволяється виступати посередником для купівлі-продажу
власних акцій або паїв.
 Відкриття та ведення рахунків у цінних паперах (на рахунку в
цінних паперах можуть обліковуватися акції, облігації підприємств, державні
облігації, інвестиційні та іпотечні сертифікати, сертифікати фондів операцій з
нерухомістю та інші види емісійних цінних паперів).
 Облік прав власності на цінні папери, виконання депозитарних
операцій.
 Розрахунково-клірингові операції за принципом «поставка проти
платежу».
 Консультації депонентів про стан рахунку в цінних паперах.
 Комплексні послуги для емітентів цінних паперів: надання послуг
з підготовки інформації про емітента, що підлягає розкриттю, організація та
проведення загальних зборів акціонерів, надання послуги з отримання вільного
реєстру акціонерів у Національному депозитарії України (для проведення зборів,
розсилання повідомлень тощо).
 Переведення цінних паперів з документарної форми випуску в
бездокументарну.
 Інші послуги відповідно до чинного законодавства.

 ПОСЕРЕДНИЦЬКІ (КЛІЄНТСЬКІ) – посередницькі операції з цінними паперами,

які здійснюються банками від імені, за рахунок та на користь клієнтів
Посередницькі (комісійні, клієнтські) операції з цінними паперами дають
можливість банку залучити тимчасово вільні грошові кошти фізичних і
юридичних осіб та перетворити їх у капітал, інвестуючи у реальний сектор
економіки.
 62

Брокерська діяльність є одним із видів професійної діяльності з торгівлі

цінними паперами. Торговець цінними паперами може провадити брокерську
діяльність, якщо має сплачений коштами не менш як 1 мільйон гривень.
Брокерська діяльність - укладення торговцем цінними паперами цивільно-
правових договорів (зокрема на підставі договорів комісії, доручення) щодо
цінних паперів та інших фінансових інструментів від свого імені (від імені іншої
особи), за дорученням і за рахунок іншої особи.
Дилерська діяльність - укладення торговцем цінними паперами цивільно-
правових договорів щодо цінних паперів та інших фінансових інструментів від
свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу, крім випадків, передбачених
законом.
Андеррайтинг - укладення торговцем цінними паперами договорів щодо
відчуження цінних паперів та/або здійснення дій чи надання послуг, пов’язаних з
таким відчуженням, у процесі емісії цих цінних паперів за дорученням, від імені
та за рахунок емітента на підставі відповідного договору з емітентом.
Андеррайтер може надавати консультації емітенту щодо розміщення цінних
паперів цього емітента. Андеррайтер відповідно до договору з емітентом може
здійснювати:
купівлю цінних паперів у емітента з подальшим їх перепродажем
інвесторам;
гарантування повного або часткового продажу цінних паперів емітента
інвесторам, повний чи частковий їх викуп за фіксованою ціною з подальшим
перепродажем;
продаж якомога більшої кількості цінних паперів, без зобов’язання
придбати будь-які цінні папери, що не були продані.
Довірчі (трастові) операції містять елементи як залучення, так і розміщення
коштів клієнтів. Довірче управління передбачає прозору процедуру розміщення, а
дохід банк отримує у вигляді комісійних.
Траст (англ, trust – довіра довірче управління) - це операції з управління коштами
(майном, грошима, цінними паперами тощо) клієнта, які здійснюються на підставі
договору від свого імені в інтересах і але дорученням клієнта на правах довіреної
особи.
Діяльність із управління цінними паперами – це діяльність, яку проводить
торговець цінними паперами від свого імені за винагороду протягом визначеного
строку на підставі договору про управління переданими йому цінними паперами
та грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери, а також
отриманими в процесі цього управління цінними паперами та грошовими
коштами, які належать на праві власності установнику управління, в його
інтересах або в інтересах визначених ним третіх осіб.
У зарубіжній практиці розрізняють такі види трастів:
забезпечувальний, що використовується при опосередкуванні реалізації
кредитором заставленого майна або позбавленні боржника права його викупу за
рішенням суду;
 63

охоронний, який застосовується у разі тривалого збереження майна з метою

одержання довірителем доходу від його управління;
дискреційний – якщо довірена особа самостійно визначає час і розмір
виплат довірителю доходу, отриманого від управління переданим майном;
благодійний, який характеризується необмеженим терміном передачі майна
в довірче управління та невизначеним колом вигодо-набувачів і може мати різне
призначення (допомога інвалідам, сиротинцям, підтримка соціальних програм
тощо);
голосуючий, що використовується для концентрації пакетів акцій або
інших майнових прав з метою забезпечення контрольного пакета та права
вирішального голосу в управлінні компанією.
В Україні законодавчо закріплено два види довірчих відносин:
відносини довірчого управління
відносини довірчої власності.
Депозитарна діяльність зберігача цінних паперів - діяльність з надання послуг
щодо зберігання цінних паперів, обслуговування правочинів щодо цінних паперів
на рахунках власників цінних паперів.
Депозитарна діяльність - діяльність професійних учасників депозитарної
системи України та Національного банку України щодо надання послуг із
зберігання та обліку цінних паперів, обліку і обслуговування набуття, припинення
та переходу прав на цінні папери і прав за цінними паперами та обмежень прав на
цінні папери на рахунках у цінних паперах депозитарних установ, емітентів,
депозитаріїв-кореспондентів, осіб, які провадять клірингову діяльність,
Розрахункового центру з обслуговування договорів на фінансових ринках,
депонентів, номінальних утримувачів, а також надання інших послуг, які
відповідно до цього Закону мають право надавати професійні учасники
депозитарної системи України.
Банки можуть надавати консультаційні послуги щодо випуску та обігу
цінних паперів (аналіз ринку цінних паперів, правові консультації, професійне
навчання, інформаційне обслуговування). Об’єктивна потреба в наданні послуг у
цій сфері зумовлена складністю індустрії цінних паперів, швидкою зміною
обставин на ринку цінних паперів, наявністю ризику.
Банківські консультаційні послуги стосуються таких питань, як прибутковість
розташування капіталів у фінансові активи (акції, обліґації), оптимальне
управління ліквідними ресурсами підприємств, фінансове планування і
прогнозування. Таке обслуговування опирається на внутрішню інформаційну
систему банку, використання матеріалів якої дає уявлення про ризиковані або
прибуткові вкладення банківських активів.

 ІНВЕСТИЦІЙНІ – активні операції із вкладення власних та залучених фінансових

ресурсів у фондові активи шляхом придбання відповідних цінних паперів на
фондовому ринку від свого імені.
Основними цілями банківських інвестицій є:
отримання доходу;
 64

диверсифікація активних операцій;

розширення джерел отримання додаткових доходів;
збереження капіталу і забезпечення його приросту на основі росту курсової
вартості ЦП;
регулювання та забезпечення ліквідності банку.
Цілі, що переслідує банк здійснюючи інвестиційну діяльність, реалізуються
через вироблення інвестиційної політики. При її виробленні банки керуються
традиційними критеріями: ліквідність, дохідність, ризик та величина банківських
процентних ставок.
Прийнято розрізняти два основні види інвестиційної політики банків:
агресивну: надається перевага ЦП із великим ступенем ризику, проте із
значною потенційною дохідністю (акції);
консервативну: значну частину інвестицій займають вклади в облігації та
інші короткострокові боргові зобов’язання, що призводить до зменшення
ризику, підвищення ліквідності, проте до зменшення дохідності.
сновними видами інвестиційних операції банку є:
арбітражна дилерська – виконання угод купівлі-продажу цінних паперів від
свого імені та за свій рахунок шляхом виставлення власних цін купівлі-
продажу із зобов‘язанням їх купівлі та (або) продажу за заявленими цінами;
купівля акцій з метою утримання їх у своєму розпорядженні терміном
більше ніж 1 рік.
Національний банк здійснює контроль за інвестиціями банку з придбання
банком корпоративних прав (акцій, паїв, часток) в обмін на кошти або майно з
метою отримання доходу/прибутку або права на участь в управлінні юридичною
особою, у тому числі за прямими інвестиціями.
 65

8.9. Страхування.
8.9.1. Сутність та класифікація страхування
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових
інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій
(страхових випадків), визначених договором страхування або чинним
законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати
фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових
внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Страхування є економічною категорією, яка обумовлена рухом грошової
форми вартості при формуванні та використанні відповідних цільових фондів у
процесі розподілу й перерозподілу грошових доходів і накопичень.
Її ознаки:
1. Наявність страхового ризику, без якого страхування втрачає сенс.
2. Відносини перерозподілу.
3. Формування страхового товариства з числа страхувальників.
4. Замкнута розкладка збитку в просторі та часі.
5. Поєднання індивідуальних і колективних страхових інтересів.
6. Зворотність страхових платежів.
7. Самоокупність страхової діяльності.
Основними суб'єктами страхових відносин є страховики і страхувальники:
Страховиками, які мають право здійснювати страхову діяльність на
території України, є:
- фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних
товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із ЗУ "Про
господарські товариства", з урахуванням того, що учасників кожної з таких
фінансових установ повинно бути не менше трьох, та інших особливостей,
передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію
на здійснення страхової діяльності (страховики-резиденти);
- зареєстровані Уповноваженим органом (НБУ) постійні представництва у формі
філій іноземних страхових компаній, які також одержали у встановленому
порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (філії страховиків-
нерезидентів).
Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи,
які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками
відповідно до законодавства України.
Класифікація страхування
Для збирання, групування, узагальнення інформації про об'єкти та явища з
метою розробки оптимальної та ефективної стратегії розвитку, упорядкування
розмаїття економічних відносин у сфері страхування необхідна єдина
взаємопов'язана система – класифікація (лат. classis – розряд, клас). Класифікація
страхування – наукова система розподілу страхування на різні сфери діяльності,
галузі, підгалузі, види, підвиди та форми, яка спирається на специфіку діяльності
страхових компаній, об'єкти страхування та категорії страхувальників.
У теорії страхування виділяють декілька класифікаційних ознак:
 66

історичні, при яких можна відслідкувати протягом тривалого історичного

періоду еволюцію страхування взагалі та його окремих видів, форм страхових
організацій;
економічні, на які впливають економічні умови здійснення страхування в
конкретній країні та ступінь розвитку страхової справи;
юридичні, що визначають умови та форми проведення страхування,
спираючись на внутрішню законодавчу базу та міжнародні угоди, підписані
державою.
За економічною ознакою страхування класифікують за спеціалізацією
страховика, яка призводить до виділення двох сфер діяльності.
1. «Life insurance» - страхування життя.
2. «Non-life» - загальні види страхування (ризикове страхування), що
включають ті види страхування, які не підпадають під ознаки договорів
страхування життя.
Договори загального страхування є короткостроковими та призначені лише
для забезпечення страхуванння є короткостроковими та призначені лише для
забезпечення компенсаціі збитків внаслідок страхових подій певного періоду.
За статусом страхувальника, або за орієнтацією страхових інтересів,
страхові послуги поділяються на такі, що обслуговують інтереси:
громадян, орієнтовані на соціальні та майнові потреби родини або окремої
людини;
юридичних осіб.
За статусом страховика виділяють:
державне страхування (спеціалізовані державні страхові організації);
комерційне страхування (страхові компанії різних форм власності
відповідно до Закону України «Про страхування»).
взаємне страхування (товариства взаємного страхування).
За формою організації страхування:
індивідуальне (договори укладаються з окремими фізичними особами в
індивідуальному порядку; вони забезпечують урахування визначених потреб
окремих осіб, виходячи із їхнього суспільного, майнового та сімейного стану);
колективне (передбачає укладання договорів з адміністрацією підприємств,
організацій, установ, які виступають у ролі страхувальника; застрахованими є
особи, які працюють на цьому підприємстві, в установі, організації). У колективі
може бути створено декілька страхових груп, в основі критерію поділу яких
виступає посада, вік тощо. Для кожної групи визначається однакова страхова
сума, а для усіх її членів встановлюється єдиний страховий тариф (страховий
платіж).
Класифікація за юридичними ознаками передбачає декілька підходів:
за вимогами міжнародних угод;
відповідно до потреб внутрішнього законодавства країни.
Виділення певних класів страхування у відповідності з міжнародними
нормами передбачає використання класифікації страхування за директивою ЄС
73/239/ЄС для всіх страхових компаній країн-членів цієї організації з 1 січня 1987
 67

р. Вона має на меті сприяння формуванню єдиного страхового ринку країн, що є

членами ЄЕС. Ця класифікація є впорядкованою системою, яка складається з 7
класів довгострокового страхування (життя і пенсій) і 18 класів загального
(генерального)страхування.
2. Класифікація залежно від об'єкта страхування, на який спрямовано
страховий захист, передбачає виділення трьох галузей.
1. Особистого страхування, що пов'язане з життям, здоров'ям,
працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи.
Особисте страхування поділяється на три підгалузі: страхування життя,
страхування від нещасних випадків, медичне страхування.
2. Майнового страхування, пов'язаного з володінням, користуванням і
розпорядженням майном страхувальника. Майнове страхування об'єднує
різноманітні види страхування, які розподіляються на дві групи – страхування
майна юридичних і фізичних осіб.
Страхування майна юридичних осіб включає страхування будівель, споруд,
обладнання; транспорту; вантажів і багажу; врожаю; худоби; технічних ризиків;
фінансових ризиків та інших майнових ризиків.
Страхування майна громадян включає страхування автомобілів; будівель;
домашнього майна; майна в господарствах; домашніх тварин та інші види.
Залежно від форм власності та категорій страхувальників у майновому
страхуванні можна виділити такі групи страхування майна: державних
підприємств; колективних господарств; орендарів; фермерів; громадських
організацій тощо.
3. Страхування відповідальності пов'язано з відшкодуванням
страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди,
заподіяної юридичній особі.

8.9.2 Функції, принципи страхування

Економічна суть страхування розкривається через його функції, які
конкретизують зміст цієї категорії в умовах ринкових перетворень.
1. Ризикова функція відбиває процес купівлі-продажу страхової послуги.
Вона полягає у переданні за певну плату страховику матеріальної
відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких
передбачено чинним законодавством або договором страхування. Чим вища
ймовірність і розмір ризику, тим і плата за його утримання вища. У разі настання
страхового випадку страхувальник висуває страховикові вимогу на
відшкодування збитків (виплату страхових сум).
2. Функція створення і використання страхових резервів (фондів)
Страхування стає можливим лише за наявності у страховика певного
капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків (у разі їх виникнення),
заподіяних страхувальникові стихійним лихом, нещасним випадком чи іншою
страховою подією. З цією метою кожним страховиком створюється система
страхових резервів. Нагромадження і використання таких резервів є характерними
для страхової діяльності.
 68

У формуванні і використанні страхових резервів виявляється перерозподіл

коштів між страхувальниками. Ті з них, яких у певному періоді не спіткала
страхова подія, сплативши страхові внески, не отримують жодних виплат. І
навпаки: страхувальникам, які зазнали серйозних збитків від страхового випадку,
виплачується відшкодування в сумах, значно більших за внесені страхові платежі.
Формування страхових резервів — це спосіб концентрації і використання коштів,
необхідних для розподілу між усіма страхувальниками не лише збитків,
зумовлених страховими випадками поточного періоду, а й для покриття таким
шляхом можливих масштабніших збитків у наступних періодах.
Дана функція полягає в створенні спеціалізованого грошового страхового
фонду, сформованого за рахунок страхових внесків. Відшкодування збитку
здійснюється страхувальникам у рамках наявних договорів страхування.
3. Функція заощадження коштів.
На першому місці в більшості країн світу за обсягами страхових премій є
особисте страхування (страхування життя). При цьому виплати, пов'язані із
втратою життя і здоров'я внаслідок нещасного випадку, становлять менш як 10%.
Решту являють собою заощадження.
Ощадна функція страхування проявляється у страхуванні життя і полягає в
можливості підвищення рівня добробуту шляхом накопичення великих сум за
рахунок невеликих, періодично сплачуваних страхових внесків (наприклад,
страхування на дожиття до певного віку або події, пенсійне страхування,
страхування до одруження).
Парламенти та уряди багатьох країн застосовують режим найбільшого
сприяння щодо виявлення заощаджувальної функції страхування. З цією метою
створюються пільгові умови оподаткування страхових виплат, спадщини, доходів
компаній, а також вживаються інші ефективні заходи.
4. В умовах ринкової економіки все більшого значення набуває
інвестиційна функція страхування, яка підвищує інвестиційний потенціал країни,
сприяє росту добробуту нації. Інвестиційна функція не належить до основних, але
значущість її від цього не зменшується.
Інвестиційна функція полягає в тому, що страхові компанії, які здійснюють
страхування життя, можуть інвестувати отримані у вигляді страхових внесків
кошти у розвиток економіки. У розвинених країнах страхові компанії є
найбільшими інвесторами для бізнесу і держави.
Способи найкращого, з позиції інтересів страховика, розміщення вільних
грошових засобів – це інвестиційна стратегія страховика. Оскільки власне
страхова діяльність не зорієнтована за своєю метою на отримання великих
прибутків, її інвестиційна діяльність великою мірою впливає на механізм
утримання страховика в низькоприбуткових видах страхування, на фінансову
стійкість страхової компенсації та інвестиційний процес національної економіки в
цілому.
Законодавство України вводить певні обмеження на способи розміщення
тимчасово вільних грошових засобів зі страхових резервів з метою їх безпечності,
поворотності, прибутковості та ліквідності.
 69

5. Превентивна функція
Учасники страхування, і насамперед страховики і страхувальники,
зацікавлені у зменшенні наслідків страхових подій. З цією метою застосовують
правову та фінансову превенції. Превентивна функція містить широкий комплекс
заходів, серед яких:
- правовий вплив на страхувальника; До правової превенції належать
застереження, передбачені чинним законодавством або договорами страхування і
такі, що стосуються позбавлення страхувальника (повністю або частково)
страхових відшкодувань. Вони розраховані на випадки протиправних дій або
бездіяльності з боку страхувальника щодо застрахованих об'єктів. Наприклад,
страховики не покривають матеріальних збитків, завданих потерпілим, що
перебували у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, не передбачають
страхових відшкодувань у разі самогубства, навмисного пошкодження власного
майна і здоров'я.
- фінансування заходів, які мають запобігати негативним наслідкам
страхових випадків, стихійних лих. Частина страхових премій спрямовується на
фінансування превентивних заходів.
6. Соціальна функція страхування полягає в захисті від соціальних ризиків,
пов'язаних з життєдіяльністю людей. Страхові компанії надає допомогу
застрахованим при втраті працездатності і настання інвалідності внаслідок
нещасних випадків і захворювань. Вони фінансують лікування та реабілітацію
потерпілих, компенсують втрачені доходи. У разі смерті застрахованого його
близьким виплачуються кошти, які дозволяють не знижувати досягнутий рівень
життя. Тим самим страхування виконує роль стабілізатора рівня життя громадян.
Принципи страхування – основні положення, що реалізуються в кожному виді
страхування і забезпечують його дію як економічного інструмента, серед яких:
 конкурентність (принцип вільного вибору страховика);
 страховий ризик;
 страховий (майновий) інтерес;
 найвищий ступінь довіри сторін;
 причинно-наслідковий зв’язок;
 виплати відшкодування в розмірі реального збитку;
 суброгація;
 контрибуція;
 франшиза;
 співстрахування;
 перестрахування;
 диверсифікація.
Фактично ці принципи відповідають основним етапам спілкування клієнта й
страховика:
1. Переговори щодо укладання договору страхування.
2. Повідомлення всієї необхідної інформації.
3. З’ясування причин настання страхового випадку.
4. Розрахунок і виплата страхового відшкодування.
 70

Зупинимося на кожному з принципів докладніше.

Конкретність – усім страхувальникам і страховикам держава гарантує вільний
вибір видів страхування та рівні можливості у здійсненні діяльності. Вона
проводить активну антимонопольну політику, яка є важливим чинником у
формуванні цивілізованого страхового ринку. Цей принцип в повній мірі
стосується лише добровільних видів страхування. Страхувальникові надається
можливість обрати будь-якого страховика, що має ліцензію на даний вид
страхування. Водночас, страховика ніхто не може змусити здійснювати той чи
інший вид добровільного страхування, якщо ризик для нього є небажаним.
Майновий (страховий) інтерес, який випливає з права власності чи володіння
тим чи іншим об’єктів, у які вкладені кошти. Основні риси майнового інтересу:
 повинен піддаватися фінансовій оцінці;
 повинен виникати на законних підставах;
 особа, яка уклала договір страхування, скоїла кримінальний злочин, не може
одержати від страхування вигоду;
 відшкодовуються лише конкретні збитки конкретної особи. Якщо буде
встановлено, що остання уклала договір страхування, але не мала
майнового інтересу – не була власником, орендарем пошкодженого майна, -
це означає, що їй не нанесено збитків, і договір може бути визначено
недійсним, або страхове відшкодування зможе отримати вигодонабувач.
Принцип найвищої довіри сторін полягає в тому, що на стадії укладання
договору страхування страховик нічого не знає про об’єкт страхування, тому
клієнт повинен розкрити всі суттєві обставини про об’єкт страхування, зокрема
всі відомості, що дозволили б зробити висновки про ступінь ризику, інформацію
про попередні збитки. Страхувальник зобов’язаний повідомити страховикові всі
відомі йому обставини, що можуть впливати на ризик, навіть у тому випадку,
коли страховик про це безпосередньо не запитує.
Страхувальник повинен повідомити про будь-який суттєвий факт щодо
можливості настання подій, виникнення ризикових обставин. У страхуванні не
допускається приховування інформації про об’єкт страхування. Наприклад,
заборонено приховувати факти минулих захворювань при страхуванні здоров’я.
Обов’язок повідомити необхідну інформацію діє до моменту укладання договору
страхування.
Страховик залишає за собою право відмовити в укладанні договору страхування,
якщо страхувальник не наддасть усіх істотних відомостей.
Причинно-наслідковий зв’язок – принцип, важливий насамперед для
страховика, оскільки деякі ризики підлягають страхуванню, а деякі ні. Для
страховика важливо визначити фактичну, а не безпосередню причину страхового
випадку. Фактична причина – це активна, діюча причина, яка починає ланцюжок і
викликає певний результат, без втручання будь-якої іншої, сторонньої причини.
Кожний страховий поліс містить «каталог винятків (застережень)» - перелік
причин, що не підлягають страхуванню. Існують стандартні причини, що
виключаються з обсягу відповідальності страховика. Наприклад, навмисні дії
 71

страхувальника або його представників, стан алкогольного та наркотичного

сп’яніння, самогубство та ін.
Відшкодування в межах реально завданих збитків – центральний принцип
страхування. Страхове відшкодування не може перевищувати розмір прямого
збитку, якого зазнав страхувальник. Воно повинно повернути страхувальника,
котрому нанесено збиток, у таке ж фінансове становище, в якому він перебував
перед заподіянням збитку.
Принцип суброгації – це передання страхувальником страхових прав на
стягнення заподіяної шкоди х третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми.
Принцип контрибуції – це право страховика звернутися до інших страховиків,
які за проданими полісами несуть відповідальність перед конкретним
страхувальником із пропозицією розділити витрати за відшкодування збитків.
Франшиза – передбачена договором частина збитків, що в разі настання
страхового випадку не відшкодовується страховиком. Безумовна франшиза
свідчить, що відповідальність страховика визначається розміром збитку за
вирахуванням франшизи. Умовна франшиза засвідчує право звільнення
страховика від відповідальності за шкоду, якщо її розмір не перевищує розміру
франшизи, і збиток підлягає відшкодуванню повністю, якщо його розмір
перевищує франшизу.
Співстрахування і перестрахування. Співстрахування – страхування об’єкта за
одним спільним договором кількома страховиками. При цьому в договорі мають
міститись умови, що визначають права й обов’язки кожного страховика.
Перестрахування – це страхування одним страховиком (цедентом,
перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання
частини своїх обов’язків перед страхувальником у іншого страховика або
професіонального перестраховика.
Диверсифікація. Диверсифікація – поширення активності страховиків за рамки
основного бізнесу. Проте Закон України «Про страхування» передбачає, що
предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування,
перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням і розміщенням
страхових резервів та управлінням ними.

8.9.3.Обовязкове страхування та його сутність

Стаття 5. Форми страхування
Страхування може бути добровільним або обов’язковим.
Обов’язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають
бути включені до цього Закону. Забороняється здійснення обов’язкових видів
страхування, що не передбачені цим Законом.
Стаття 7. Види обов’язкового страхування
В Україні здійснюються такі види обов’язкового страхування:
1) медичне страхування;
2) особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих,
які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету
 72

України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні

ними службових обов’язків;
3) особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в
установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та
сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);
4) страхування спортсменів вищих категорій;
5) страхування життя і здоров’я спеціалістів ветеринарної медицини;
6) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;
7) авіаційне страхування цивільної авіації;
8) страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт,
пов’язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування
збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам
морського транспорту та третім особам;
9) страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних
транспортних засобів;
10) страхування цивільної відповідальності суб’єкта господарювання, що
надає послуги із транспортування та/або зберігання транспортних засобів у разі
тимчасового затримання транспортних засобів, за шкоду, яка може бути заподіяна
транспортному засобу при здійсненні його транспортування та/або зберігання;
11) страхування засобів морського і внутрішнього водного транспорту;
12) страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за
ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту;
13) страхування працівників (крім тих, які працюють в установах і
організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України), які беруть участь
у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами,
які страждають на психічні розлади;
14) страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за
шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об’єктах підвищеної
небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об’єкти та об’єкти, господарська
діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-
епідеміологічного характеру;
15) страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому числі за шкоду,
заподіяну довкіллю, здоров’ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо
інше не передбачено такою угодою;
16) страхування майнових ризиків за угодою про розподіл продукції у
випадках, передбачених Законом України "Про угоди про розподіл продукції";
17) страхування фінансової відповідальності, життя і здоров’я тимчасового
адміністратора, ліквідатора фінансової установи та працівників центрального
органу виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, які визначені
ним для вирішення питань щодо участі держави у капіталізації банку;
18) страхування майнових ризиків при промисловій розробці родовищ нафти і
газу у випадках, передбачених Законом України "Про нафту і газ";
19) страхування медичних та інших працівників державних і комунальних
закладів охорони здоров’я та державних наукових установ (крім тих, які
 73

працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету

України) на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов’язаного з
виконанням ними професійних обов’язків в умовах підвищеного ризику
зараження збудниками інфекційних хвороб;
20) страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за
утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку
може бути заподіяно здоров’ю людини, власності та навколишньому природному
середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення)
небезпечних відходів;
21) страхування цивільної відповідальності суб’єктів космічної діяльності;
22) страхування відповідальності щодо ризиків, пов’язаних з підготовкою до
запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у
космічному просторі;
23) страхування відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів
на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів;
24) страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може
заподіяти шкоду третім особам, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів
України;
25) страхування відповідальності власників собак (за переліком порід,
визначених Кабінетом Міністрів України) щодо шкоди, яка може бути заподіяна
третім особам;
26) страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у
власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути
заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи
використання цієї зброї;
27) страхування тварин (крім тих, що використовуються у цілях
сільськогосподарського виробництва) на випадок загибелі, знищення,
вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків у випадках та
згідно з переліком тварин, встановленими Кабінетом Міністрів України;
28) страхування відповідальності суб’єктів туристичної діяльності за шкоду,
заподіяну життю чи здоров’ю туриста або його майну;
29) страхування відповідальності морського судновласника та судновласника
суден внутрішнього плавання;
30) страхування ліній електропередач та перетворюючого обладнання
передавачів електроенергії від пошкодження внаслідок впливу стихійних лих або
техногенних катастроф та від протиправних дій третіх осіб;
31) страхування відповідальності виробників (постачальників) продукції
тваринного походження, ветеринарних препаратів, субстанцій за шкоду,
заподіяну третім особам;
32) страхування предмета іпотеки від ризиків випадкового знищення,
випадкового пошкодження або псування.
33) страхування майна, переданого у концесію;
 74

34) страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за

шкоду, яку може бути заподіяно довкіллю або здоров’ю людей під час зберігання
та застосування пестицидів і агрохімікатів;
35) страхування цивільної відповідальності суб’єкта господарювання за
шкоду, яку може бути заподіяно третім особам унаслідок проведення вибухових
робіт;
36) страхування майнових ризиків користувача надр під час дослідно-
промислового і промислового видобування та використання газу (метану)
вугільних родовищ;
37) страхування цивільно-правової відповідальності приватного нотаріуса;
38) страхування ризику невиплати гравцям призів у разі неплатоспроможності
та/або банкрутства оператора державних лотерей;
39) страхування життя і здоров’я фахівців з розмінування (крім тих, які
працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету
України) на період їхньої участі у виконанні робіт з гуманітарного розмінування;
40) страхування цивільної відповідальності суб’єкта господарювання за
шкоду, яку може бути заподіяно довкіллю та (або) здоров’ю і майну третіх осіб
під час виконання робіт з гуманітарного розмінування.
Для здійснення обов’язкового страхування Кабінет Міністрів України, якщо
інше не визначено законом, встановлює порядок та правила його проведення,
форми типового договору, особливі умови ліцензування обов’язкового
страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів
або методику актуарних розрахунків.
Для договорів міжнародного обов’язкового страхування цивільно-правової
відповідальності власників наземних транспортних засобів Кабінет Міністрів
України встановлює максимальні розміри страхових платежів, у межах яких
Моторне (транспортне) страхове бюро України встановлює обов’язкові для своїх
повних членів єдині розміри страхових платежів за такими договорами.

8.9.3.Обовязкове страхування та його сутність

Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі
договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок
здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що
встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону.
Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування
відповідно до законодавства.
Добровільне страхування у конкретного страховика не може бути
обов’язковою передумовою при реалізації інших правовідносин.
Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються
згідно з прийнятими страховиком правилами (умовами) страхування.
Видами добровільного страхування можуть бути:
1) страхування життя;
2) страхування від нещасних випадків;
 75

3) медичне страхування (безперервне страхування здоров’я);

4) страхування здоров’я на випадок хвороби;
5) страхування залізничного транспорту;
6) страхування наземного транспорту (крім залізничного);
7) страхування повітряного транспорту;
8) страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів
водного транспорту);
9) страхування вантажів та багажу (вантажобагажу);
10) страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;
11) страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5-9 цієї статті);
12) страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту
(включаючи відповідальність перевізника);
13) страхування відповідальності власників повітряного транспорту
(включаючи відповідальність перевізника);
14) страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи
відповідальність перевізника);
15) страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж
передбачена пунктами 12-14 цієї статті);
16) страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за
непогашення кредиту);
17) страхування інвестицій;
18) страхування фінансових ризиків;
19) страхування судових витрат;
20) страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій;
21) страхування медичних витрат;
22) страхування цивільно-правової відповідальності арбітражного керуючого
за шкоду, яку може бути завдано у зв’язку з виконанням його обов’язків
23) страхування життя і здоров’я волонтерів на період надання ними
волонтерської допомоги;
24) страхування сільськогосподарської продукції;
25) інші види добровільного страхування.
Характеристику та класифікаційні ознаки видів добровільного
страхування визначає Уповноважений орган (Національний банк України).

8.9.5. Страховий ринок та його суб’єкти

В умовах розвитку ринкових відносин, зростання конкуренції великого
значення набувають питання убезпечення функціонування господарюючих
суб’єктів від наявних і потенційних загроз, створення дієвої системи їх захисту
від впливу можливих негативних факторів. Багато в чому вирішенню цієї
проблеми сприяє формування досконалого, фінансово стійкого страхового ринку.
Необхідно відзначити, що різні підходи до тлумачення поняття страхового
ринку. Зупинимось на деяких із них. Так, страховий ринок розглядається як
система економічних відносин, яка складає сферу діяльності страховиків і
перестраховиків у даній країні, групі держав і в міжнародному масштабі по
 76

наданню відповідних страхових послуг страхувальникам. Разом з тим виділяється

й термін «обмежений страховий ринок». Якщо страхування або перестрахування
не можуть бути розміщені на страховому ринку якої-небудь іншої країни
повністю, то такий ринок є обмеженим.
Страховий ринок розглядається також як економічний простір, в якому
взаємодіють страхувальники (формують попит на страхові послуги), різноманітні
за формами організації страхові компанії (страховики, котрі задовольняють попит
на послуги), страхові посередники (агенти і брокери), а також організації
страхової інфраструктури, асоціації страховиків, консалтингові фірми, навчальні
центри.
Страховий ринок – сфера грошових відносин, де об’єктом купівлі-продажу є
специфічний товар – страхова послуга, формується попит і пропозиція на неї;
форма взаємозв’язку між учасниками страхових правовідносин
(страхувальниками, страховиками та посередниками).
Страховий ринок розглядають також як систему економічних відносин з
приводу страхування. І в загальному понятті – як сукупність страхових
організацій.
Як бачимо, в широкому розумінні страховий ринок являє собою всю
сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу страхових послуг,
тобто ринок забезпечує органічний зв’язок між страховиками і страхувальниками
і тут здійснюється обов’язкове визнання страхової послуги як товару страхового
ринку. При цьому необхідною умовою існування страхового ринку є наявність
суспільної потреби на страховиків, які можуть задовольнити ці потреби.
Об’єктивною основою страхового ринку є виникнення в процесі відтворення
необхідності надання грошової допомоги потерпілим у випадку настання
непередбачених подій. При цьому основним економічними законами
функціонування страхового ринку є закони попиту і пропозиції.
В економічній системі Україні страховий ринок відноситься саме до ринку
фінансових послуг. Ринки фінансових послуг – сфера діяльності учасників ринків
фінансових послуг з метою надання та споживання певних фінансових послуг. До
ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських
послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та
інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів.
Структура страхового ринку являє собою складну теоретичну проблему.
Залежно від критерію аналізу визначають інституціональну, територіальну
галузеву і організаційну структури страхового ринку. Багатоаспектний аналіз
структурованості страхового ринку вимагає розгляду кожної із названих
структур.
Інституціональна структура ґрунтується на розмежуванні приватної,
публічної або комбінованої форм власності, на якій створюється страхова
організація. Вона може бути представлена акціонерними, корпоративними,
взаємними, державними страховими компаніями.
У територіальному аспекті виділяють місцевий (регіональний),
національний (внутрішній) та світовий (зовнішній) страхові ринки.
 77

Місцевий (регіональний) ринок задовольняє страхові інтереси регіону;

національний – інтереси, що переросли межі регіону і розширились до рівня нації
(держави), світовий – задовольняє попит на страхові послуги в масштабі світового
господарства. За галузевою ознакою виділяють ринки особистого та майнового
страхування і страхування відповідальності. Кожна з названих ланок має свою
структуру (сегментацію).
Організаційна структура страхового ринку може бути представлена так.
1. Страхова компанія, де відбувається формування страхового фонду і
переплітаються індивідуальні, колективні та групові інтереси. Свої стосунки з
іншими страховиками економічно відокремлені страхові компанії будують на
основі співстрахування та перестрахування. Крім того страхові компанія може
бути заснована промисловими, торговельними, банківськими та іншими
структурами з метою задоволення їхніх потреб у страхових послугах. Створена у
такий спосіб страхова компанія називається кептивною.
2. Страхові компанії можуть утворювати громадські об’єднання у формі
спілок, ліг, асоціацій для координації діяльності, захисту інтересів своїх членів та
здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить законодавству
України. Вони не мають права займатися страховою діяльністю.
3. Товариства взаємного страхування – юридичні особи – страховики,
створені відповідно до Закону України «Про страхування» з метою страхування
ризиків цього товариства. Сплата страхового платежу здійснюється за рахунок
чистого прибутку, що залишається у розпорядженні членів товариства, крім
випадків, передбачених законодавством України.
4. Страхові посередники
Страхова діяльність в Україні може провадитися за участю страхових
посередників. Страховими посередниками можуть бути страхові або перестрахові
брокери, страхові агенти.
Посередницька діяльність страхових та перестрахових брокерів у страхуванні
та перестрахуванні здійснюється як виключний вид діяльності і може включати
консультування, експертно-інформаційні послуги, роботу, пов’язану з
підготовкою, укладанням та виконанням (супроводом) договорів страхування
(перестрахування), в тому числі щодо врегулювання збитків у частині одержання
та перерахування страхових платежів, страхових виплат та страхових
відшкодувань за угодою відповідно із страхувальником або перестрахувальником,
інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні за переліком,
встановленим Уповноваженим органом.
Страхові брокери - юридичні особи або фізичні особи, які зареєстровані у
встановленому порядку як суб’єкти підприємницької діяльності та здійснюють за
винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі
брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник.
Страхові брокери - фізичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як
суб’єкти підприємницької діяльності, не мають права отримувати та
перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового
відшкодування.
 78

Перестрахові брокери - юридичні особи, які здійснюють за винагороду

посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі
брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як
перестрахувальник.
Дозволяється здійснення діяльності страхового та перестрахового брокера
однією юридичною особою за умови виконання нею вимог щодо здійснення
діяльності страхового та перестрахового брокера.
Порядок реєстрації страхових та перестрахових брокерів (за винятком
страхових та перестрахових брокерів-нерезидентів) визначається Уповноваженим
органом.
Страхові агенти - фізичні особи або юридичні особи, які діють від імені та за
дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме:
укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують
роботи, пов’язані із здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань.
Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за
винагороду на підставі договору доручення із страховиком.
Посередницька діяльність на території України з укладання договорів
страхування зі страховиками-нерезидентами може здійснюватися відповідно до
порядку та вимог, установлених Уповноваженим органом (НБУ).
Страхові та/або перестрахові брокери-нерезиденти зобов’язані письмово
повідомити Уповноваженому органу за встановленою ним формою про намір
здійснювати діяльність на території України. Уповноважений орган оприлюднює
в триденний термін зазначену інформацію на своїй офіційній веб-сторінці в
Інтернеті та в друкованих засобах масової інформації.
5. Перестрахувальні компанії (перестраховики) – організації, які не
виконують прямих страхових операцій, а приймають у перестрахування ризики
інших страховиків і можуть передавати частину з них у ретроцесію.
6. Професійні об’єднання страхових компаній. Основні серед них –
страхові бюро і страхові пули. Страховий пул – добровiльне об’єднання
страхових компанiй для спiльного страхування певних ризикiв, що не є
юридичною особою. Вiн створюється на пiдставi угоди мiж зазначеними
компанiями з метою забезпечення фiнансової стiйкостi страхових операцiй на
умовах солiдарної вiдповiдальностi за виконання зобов’язань за договорами
страхування. Наголосимо, що пул – це неприбуткова організація, яка утримується
лише за рахунок внесків його членів та не провадить підприємницької діяльності.
На сьогодні в Україні функціонує декілька страхових бюро (Авіаційне
страхове бюро, Морське страхове бюро, Моторне (транспортне) страхове бюро)
7. Професійні оцінювачі ризиків і збитків.
Андерайтер – висококваліфікована і відповідальна особа страховика,
уповноважена виконати необхідні процедури по розгляду пропозицій і прийняттю
ризиків на страхування (перестрахування). Андерайтер оформляє страхові поліси,
оцінює ризик, визначає ставки премій та інші умови страхування.
 79

Сюрвейєр – інспектор або агент страховика, який здійснює огляд майна, що

приймається на страхування. На підставі висновку сюрвейєра страховик приймає
рішення про укладання договору страхування.
Аварійний комісар – особа, яка встановлює причини настання страхового
випадку і визначає розмір збитків, а також відповідає наступним кваліфікаційним
вимогам:
1. Наявність вищої освіти й кваліфікації бакалавра, фахівця або магістра
відповідно до напрямку діяльності;
2. Необхідність спеціальної кваліфікації (знань для з’ясування обставин і
причин настання страхового випадку й визначення розміру збитку),
підтвердженої свідоцтвом (сертифікатом) навчального закладу, який здійснює
підготовку аварійних комісарів відповідно до ліцензії Міносвіти на право
здійснення освітньої діяльності;
3. Стаж практичної діяльності за фахом не менше трьох років.
Диспашер – спеціаліст з розрахунків аварій та розподілу загальної аварії
між учасниками морського перевезення. Інша назва диспашера – аджастер.
9. Спеціальний Уповноважений орган у справах нагляду за страховою
діяльністю, який здійснює нагляд з боку держави з метою дотримання вимог
учасниками страхового ринку законодавства про страхування, ефективного
розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та
захисту інтересів страхувальників.
Таким чином, страховий ринок являє собою складну, багатофакторну,
динамічну, відповідним чином структуровану систему. Ця система реально
функціонує, отже, відповідно взаємодіють усі складові страхового ринку, котрий
можна розглядати як єдність внутрішньо організованої системи та зовнішнього
стосовно до цієї системи оточення.
До внутрішньої структури страхового ринку відносять: страхові послуги;
систему організації продажів страхових полісів та формування попиту на страхові
послуги; гнучку систему тарифів (ціни, пільги, знижки, націнки, штрафи, пеня
тощо); власну інфраструктуру страховика (агентства, контори, філіали,
представництва, канали комерційного зв’язку); матеріальні та фінансові ресурси,
що визначають становище страховика; трудові ресурси страхової компанії;
фінансове становище страхової компанії та довіру до неї з боку фінансових
інститутів; ліквідність страхового фонду.

8.9.6. Страхова премія, страхова сума та страхове відшкодування,

умовна та безумовна страхова франшиза
Страхова премія (страховий внесок, страховий платіж) - плата за
страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховику згідно з
договором страхування.
Страховий тариф - ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за
визначений період страхування.
Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються
страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання
 80

страхових випадків, а за договорами страхування життя - також з урахуванням

величини інвестиційного доходу, яка повинна зазначатися у договорі
страхування. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі
страхування за згодою сторін.
Актуарними розрахунками можуть займатися особи, які мають відповідну
кваліфікацію згідно з вимогами, встановленими Уповноваженим органом, яка
підтверджується відповідним свідоцтвом.
Страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов
страхування зобов’язаний провести виплату при настанні страхового випадку.
Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно
до умов договору страхування при настанні страхового випадку.
Страхові виплати за договором страхування життя здійснюються в розмірі
страхової суми (її частини) та (або) у вигляді регулярних, послідовних виплат
обумовлених у договорі страхування сум (ануїтету).
Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за
домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору
страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках,
передбачених чинним законодавством.
Страхова сума може бути встановлена по окремому страховому випадку, групі
страхових випадків, договору страхування у цілому.
Страхова сума не встановлюється для страхового випадку, у разі настання
якого здійснюються регулярні, послідовні страхові виплати у вигляді ануїтету.
Зазначена у договорі страхування життя величина інвестиційного доходу не
повинна перевищувати чотирьох відсотків річних.
Договором страхування життя обов’язково передбачається збільшення
розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які
визначаються страховиком один раз на рік за результатами отриманого
інвестиційного доходу від розміщення коштів резервів із страхування життя за
вирахуванням витрат страховика на ведення справи у розмірі до 15 відсотків
отриманого інвестиційного доходу та обов’язкового відрахування в математичні
резерви частки інвестиційного доходу, що відповідає розміру інвестиційного
доходу, який застосовується для розрахунку страхового тарифу за цим договором
страхування та у разі індексації розміру страхової суми та (або) розміру страхових
виплат за офіційним індексом інфляції, відрахування в математичні резерви
частки інвестиційного доходу, що відповідає такій індексації.
Договором страхування життя також може бути передбачено збільшення
розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які
визначаються страховиком один раз на рік за іншими фінансовими результатами
його діяльності (участь у прибутках страховика).
Прийняті страховиком додаткові страхові зобов’язання повідомляються
страхувальнику письмово і не можуть бути у подальшому зменшені в
односторонньому порядку.
У разі несплати страхувальником чергового страхового внеску в розмірі та у
строки, передбачені правилами та договором страхування життя, таким
 81

договором може бути передбачено право страховика в односторонньому порядку

зменшити (редукувати) розмір страхової суми та (або) страхових виплат.
Договором страхування життя може бути передбачено індексацію (зміну) за
офіційним індексом інфляції розміру страхової суми та (або) страхових виплат
протягом дії договору страхування життя за умови відповідної індексації (зміни)
розміру страхового платежу (страхового внеску, страхової премії). Порядок та
умови індексації визначаються правилами та договором страхування.
Страхові виплати за договорами особистого страхування здійснюються
незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним
страхуванням та соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як
відшкодування збитків.
Розмір страхової суми визначається договором страхування або чинним
законодавством під час укладання договору страхування чи зміни договору
страхування. У разі якщо при настанні страхового випадку передбачаються
послідовні довічні страхові виплати, у договорі страхування визначаються
розміри таких послідовних довічних страхових виплат, а страхова сума по цих
випадках не встановлюється.
При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна
за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не
передбачено договором страхування або законом.
Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком
у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування
відповідальності при настанні страхового випадку.
Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку,
якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це
передбачено договором страхування. У разі коли страхова сума становить певну
частку вартості застрахованого предмета договору страхування, страхове
відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події
збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування.
Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з
договором страхування. Безумовна франшиза свідчить, що відповідальність
страховика визначається розміром збитку за вирахуванням франшизи. Умовна
франшиза засвідчує право звільнення страховика від відповідальності за шкоду,
якщо її розмір не перевищує розміру франшизи, і збиток підлягає відшкодуванню
повністю, якщо його розмір перевищує франшизу.