Тема 3.

Світовий фінансовий ринок та

грошова структура міжнародної
валютно-кредитної системи.
Визначення

Світовий фінансовий ринок (СФР) – це система ринкових відносин, що

забезпечує акумуляцію та перерозподіл міжнародних фінансових потоків.
Він включає в себе:
а) організаційний механізм міждержавного руху та перерозподілу капіталів,
придатних для використання за межами свого утворення та походження, на
міграцію яких впливає ринковий попит та пропозиція, а також регулюючі дії
держав та міжнародних валютно-фінансових центрів;
б) глобальна цілісна система національних та регіональних фінансових
ринків, що включає сукупність ринкових форм торгівлі фінансовими
активами та об'єднана уніфікацією операцій, спільними умовами
функціонування й закономірностями еволюції.
Суб’єкти світового фінансового ринку
кредитори або первинні інвестори (фізичні та юридичні особи, державні,
міждержавні та наддержавні інститути, що мають надлишкові ліквідні активи);
позичальники та емітенти (фізичні та юридичні особи, державні, міждержавні
та наддержавні інститути, що мають дефіцит коштів);
спеціалізовані фінансові посередники (комерційні банки, інвестиційні
компанії, трастові, пенсійні та інвестиційні фонди, ощадно-позичкові асоціації
тощо);
хеджери - страховики ризиків, пов'язаних з валютними кредитними
операціями та операціями з цінними паперами;
органи регулювання і контролю.
Функція Зміст функції
Організація різноманітних форм взаємодії кредиторів та позичальників в глобальному
Посередницька
масштабі.

Переведення через розгалужену інфраструктуру тимчасово вільних фінансових ресурсів

Перерозподільна із тих секторів міжнародної економіки, де вони є відносно надлишковими та/ або
непродуктивними, у ті сектори, де в них є потреба.

Визначення на підставі взаємодії попиту та пропозиції ціни купівлі/продажу

Ціноутворююча
різноманітних фінансових активів та кредитних грошей.

- врівноваження світових інвестицій та світових заощаджень;

- перерозподіл іноземних інвестицій по країнах та галузях промисловості, який багато в
чому визначає структуру сучасної міжнародної економіки та взаємовідносини між
Регулююча окремими частками світового господарства;
- експорт/імпорт капіталів як інструмент регулювання платіжного балансу країн та
коригування валютних курсів;
- підтримка стабільності національних, регіональних та світової валютних систем.

Поширення за допомогою цінових сигналів та агрегованих біржових індексів

Інформаційна різноманітної інформації, на підставі якої економічні суб'єкти визначають свою поведінку
у коротко- та довгостроковому періодах
Структура світового фінансового
ринку
Світовий
фінансовий
ринок

Грошовий (валютний) Ринок

ринок капіталів

Кредитний Фондовий ринок Ринок

ринок (ринок цінних страхового
паперів) капіталу
 Грошовий ринок

Грошовий ринок – це частина ринку позикових капіталів, де здійснюються переважно

короткострокові депозитно-позикові операції, що обслуговують рух оборотного капіталу
фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави і приватних осіб.
Грошовий ринок характеризується тим, що:
фінансові активи, що обертаються на ринку, мають високу ліквідність;
це ринок з найменшим рівнем фінансового ризику;
має відносно просту систему ціноутворення;
ціною «товару» на ринку, є позичковий процент;
джерелами ресурсів є кошти, залучені банківською системою;
основними позичальниками є фірми, кредитно-фінансові інститути, держава,
населення тощо.
 Особливості грошового ринку
Основними суб’єктами грошового ринку є:
домогосподарства, фірми, структури державного управління, фінансові
посередники, фінансово-кредитні інститути, які беруть участь в операціях з
купівлі-продажу фінансових активів ринку.

Особливості грошового ринку визначають елементи внутрішнього механізму

його регулювання: попит має форму попиту на позики, пропозиція – форму
пропозиції позик, а ціна – форму відсотка на позичені кошти.
На грошовому ринку розрізняють кілька видів відсотків:
• облігаційний відсоток – це норма доходу, встановлена за цінними паперами;
• банківський відсоток – відсотки за операціями банків;
• депозитний відсоток – норма доходу, яку виплачують банки своїм клієнтам за
їхніми вкладами депозитами;
• позиковий відсоток – норма доходу, яку стягує банк із позичальників за
користування позиченими коштами;
• обліковий відсоток – це норма доходу, яку Центральний банк стягує із комерційних
банків за позики, видані під заставу комерційних векселів
 Ринок капіталів
Ринок капіталів – це частина фінансового ринку, де формується попит і пропозиція на
середньостроковий та довгостроковий позиковий капітал.
Таким чином, ринок капіталів – це складова частина фінансового ринку, що розпадається на
ринок цінних паперів, термін обертання яких перевищує 1 рік (фондовий ринок) і ринок
середньо-і довгострокових банківських кредитів.
З точки зору джерел залучення коштів ринок капіталів включає:
боргові ринки або ринки кредиту – за допомогою фінансових інструментів суб’єкти
господарювання беруть гроші в борг і використовують їх на свої потреби. Основними
фінансовими інструментами на цих ринках є облігації, закладні та векселі, термін обігу яких
перевищує 1 рік;
ринки акціонерного капіталу – за допомогою акцій інвестори мають можливість об’єднати
гроші, вкласти їх у певний проект, а прибутки розподіляти пропорційно до вкладених коштів.
Ринок капіталів можна поділити на первинний і вторинний.

Первинний ринок виникає при емісії та первинному розміщенні цінних паперів і на ньому
мобілізуються фінансові ресурси.
На вторинному ринку ці ресурси перерозподіляються після продажу їх на первинному ринку. У
свою чергу вторинний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий.

Біржовий ринок представлений фондовою біржею як особливим інституційно-організованим

ринком. На ньому обертаються цінні папери найвищого ґатунку і виконуються операції
професійними учасниками.
На позабіржовому ринку здійснюються операції з цінними паперами позабіржової торгівлі.

Основними учасниками ринку капіталів є:

 первинні інвестори;
 спеціалізовані посередники
 позичальники
 Ринок цінних паперів
Фондовий ринок (ринок цінних паперів) — сукупність учасників фондового
ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних
паперів і похідних (деривативів).
Суб'єктами РЦП є:
акціонерні товариства;
фізичні особи;
фінансові посередники.
Ринок цінних паперів поділяють на первинний і вторинний.
 Первинний ринок
Первинний ринок цінних паперів — сукупність правовідносин, пов'язаних з
розміщенням цінних паперів.
Розміщення цінних паперів — це відчуження цінних паперів емітентом (або
андеррайтером) шляхом укладання цивільно-правового договору з першим
власником.
На первинному ринку відбувається початкове розміщення вперше випущених
цінних паперів (на основі оголошення про емісію); торгівля ведеться між емітентом
з одного боку та інвесторами й посередниками — з іншого.
Два способи розміщення цінних паперів: закрите (приватне) та відкрите (публічне).

Закрите (приватне) розміщення цінних паперів — це розміщення цінних паперів

шляхом безпосередньої пропозиції цінних паперів заздалегідь визначеному колу
осіб.
Відкрите (публічне) розміщення цінних паперів — це їх відчуження на підставі
опублікування в засобах масової інформації або оголошення будь-яким іншим
способом повідомлення про продаж цінних паперів, зверненого до заздалегідь не
визначеної кількості осіб.

Відомо два основні способи відкритого первинного розміщення цінних паперів:

1) самостійно емітентом (прямий продаж інвесторам);
2) за допомогою андеррайтера (розміщення при посередництві фінансового
інституту, який називається андеррайтером — underwriter).
 Вторинний ринок
Вторинний ринок цінних паперів — сукупність правовідносин, пов'язаних з
обігом цінних паперів.
Вторинний ринок охоплює операції з купівлі-продажу цінних паперів, які
знаходяться в обігу, тобто обслуговує операції перепродажу цінних паперів, які
здійснюються між окремими інвесторами і фінансовими посередниками або між
фінансовими посередниками.
Структурним елементом вторинного ринку ЦП є фондова біржа - постійно діючий
ринок, на якому здійснюється торгівля ЦП.
Члени фондової біржі:
 фізичні особи;
 фізичні особи, які мають власну фірму.

Члени фондової біржі поділяються на такі категорії:

 брокери (приватні особи, компанії);
 дилери;
 фахівці бірж (найуніверсальніші посередники).

Форми доходів біржі:

 грошові надходження акціонерів;
 біржові збори;
 внески;
 комісійні відрахування тощо.
 Світові фінансові центри

Світовий фінансовий центр – центр скупчення банків та спеціалізованих кредитно-фінансових

інститутів, які здійснюють міжнародні валютні, кредитні, інші фінансові операції, операції із цінними
паперами й золотом.
Основні міжнародні фінансові центри:
Нью-Йорк як головний міжнародний фінансовий центр з реалізації цінних паперів;
Лондон як головний центр з проведення валютних і кредитних операцій;
Цюрих, Франкфурт-на-Майні, Люксембург як центри, що здійснюють значну частину
середньострокових кредитних операцій;
Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн, що спеціалізуються на кредитних операціях;
Латиноамериканські фінансові центри – Панама, Багамські, Кайманові і Нідерландські Антильські
острови, які спеціалізуються на створенні офшорних компаній.
Необхідні елементи міжнародного фінансового центру:
• стійка фінансова система та інститути;
• гнучка система фінансових інструментів;
• здатність спрямовувати іноземний капітал.

Основні умови міжнародного фінансового центру:

 економічна свобода
 стабільна валюта, яка підтримує внутрішню економіку
 ефективні фінансові інститути й інструменти, здатні спрямовувати накопичення в
продуктивні капіталовкладення;
 активні та мобільні ринки;
 технологія й засоби зв'язку, які дозволяють ефективно здійснювати безготівкові
розрахунки та готівкові платежі;
 фінансові спеціальні знання й людський капітал, результат навчання та освіти;
 підтримка відповідного правового й соціального клімату, створення привабливих для
міжнародних потоків капіталу умов.
 Транснаціональні банки

Транснаціональні банки (ТНБ) - різновид транснаціональних корпорацій, що

функціонують у банківській сфері; кредитні організації, що мають залежні
відділення за кордоном.
Відмінність ТНБ від великого національного банку:
наявності закордонної мережі банківських підрозділів;
перенесенні за кордон не тільки активних операцій, але й частини власного
капіталу;
значній диверсифікації стратегії діяльності банку;
формуванні за кордоном депозитної бази.
 Особливості діяльності ТНБ
 ТНБ - головний і великий посередник між власниками фінансових ресурсів та
інвесторами, запозичують капітал для здійснення міжнародного бізнесу;
 ТНБ - головний визначник форм і розподільник каналів руху фінансових ресурсів
від їх власників до їх позичальникам;
 ТНБ - універсальна фінансова ланка в здійсненні великомасштабних міжнародних
платежів, залученні вільних грошових коштів та їх розміщенні на міжнародних
фінансових ринках на умовах повернення, дотримання термінів і ставок оплати;
 ТНБ - джерело великих обсягів інвестиційних коштів з високим ступенем їх
надійності як з точки зору їх походження, так і надання.
Міжнародний валютний фонд - міжнародна наднаціональна валютно-
кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької
установи Організації Об'єднаних Націй.

На початку 40-х років Харрі Декстер Уайт (США) і Джон Мейнард Кейнс
(Великобританія) практично одночасно внесли свої пропозиції щодо створення
нової світової валютної системи та відповідної постійно діючої організації.
Вирішальна зустріч із заснування Міжнародного валютного фонду (МВФ)
відбулася в липні 1944 року в Бреттон-Вудсі (Нью-Гемпшир, США), де зібралися
представники 44 держав.
МВФ розпочав свою діяльність у Вашингтоні в травні 1946 р. у складі 39 країн.
Україна стала членом цієї організації 3 вересня 1992 р.
Зараз членами організації є 187 держав.
Штаб-квартира організації знаходиться у Вашингтоні.
 Структура МФВ
Вищий керівний орган МВФ - Рада керуючих (англ. Board of Governors), в якому кожна країна-член
представлена керуючим і його заступником.
 Керуючі збираються на сесії зазвичай один раз на рік, але можуть проводити засідання, а також голосувати поштою
в будь-який час.
 До повноважень Ради належить вирішення ключових питань діяльності Фонду: внесення змін до статей Угоди,
прийняття і виключення країн-членів, визначення і перегляд їх часток в капіталі, вибори виконавчих директорів.

У МВФ діє принцип «зваженої» кількості голосів: можливість країн-членів впливати на діяльність Фонду
за допомогою голосування визначається їх часткою в його капіталі.
Кожна держава має 250 «базових» голосів незалежно від величини її внеску в капітал і додатково по одному
голосу за кожні 100 тис. СПЗ (Спеціальні права запозичення)
Станом на 18.02.2018 1 СПЗ дорівнює приблизно 1,45 дол. США.

Рішення в Раді керуючих зазвичай приймаються простою більшістю (не менше половини) голосів, а з
важливих питань, які мають оперативне або стратегічне значення, - «спеціальною більшістю» (відповідно
70 або 85% голосів країн-членів)
 Структура МВФ
Рада керуючих делегує більшість своїх повноважень Виконавчій раді (Executive
Board)
Виконавча рада МВФ складається з 24 директорів, 5 з яких призначаються
країнами з найбільшими квотами: США, Німеччиною, Японією, Великобританією та
Францією.
Рада засідає три рази на тиждень та керує поточною діяльністю Фонду, у тому числі й
розподілом кредитів країнам-учасницям.
До повноважень Виконавчої ради МВФ входить обрання на п'ятирічний термін директора-
розпорядника (Managing Director), який очолює штат співробітників Фонду.
Директор-розпорядник (з 5 липня 2011 р.) - Крістін Леґард (Франція), перша в історії жінка -
голова Міжнародного валютного фонду.
 Механізм кредитування
Техніка надання кредитів фактично представляє собою процес купівлі-продажу валюти.
Зацікавлена країна отримує у МВФ необхідну їй вільно конвертовану валюту чи СПЗ в
обмін на свою національну валюту.
При сплаті боргу країни-позичальники викуповують національну валюту.
Зазвичай Міжнародний валютний фонд надає кредити на термін від 3 до 5 років.
Конкретні масштаби доступу до фінансових ресурсів Фонду визначаються окремо у
кожному конкретному випадку.
Залежно від ступеня труднощів, які переживає країна, та інших обставин, що
ускладнюють її зовнішньоекономічну діяльність, країна-член може отримати від МВФ різні
види кредитів та на різних умовах.
 Україна та МВФ
30 квітня 2014 р. Рада директорів МВФ затвердила нову спільну програму «стенд-бай» на наступні 2
роки у сумі 17,1 млрд. дол. США, з яких у 2014 р. отримано два транші – у травні у розмірі 3,2 млрд.
дол. США та у вересні у розмірі 1,4 млрд. дол. США.
11 березня 2015 р. Ради директорів Міжнародного валютного фонду прийняла рішення щодо
переходу на довготермінову програму розширеного кредитування (EFF) і виділення Україні
додаткових 17,5 млрд. дол. США. впродовж чотирьох років.
Перший транш кредиту в обсязі 5 млрд. дол. США поступив в Україну у березні 2015 р.
31 липня 2015 р. відбулось чергове засідання Ради Директорів МВФ, під час якого було ухвалено
рішення щодо виділення Україні другого траншу у розмірі 1,7 млрд. дол. США.
В квітні 2017 р. Україні був перерахований 3й транш у розмірі 1 млрд. дол. США.
На даний момент сумарний борг України перед МВФ дорівнює 12,1 млрд. дол. США.
Цікаво те, що усього за 2017й рік Україна перерахувала до МВФ 858,7 млн спеціальних прав
запозичення, або $1,268 млрд. дол. США.