ТЕМА 20.

МІЖНАРОДНІ ФІНАНСИ

Лектор: к.е.н. Круглякова В.В. (4 год.)

План лекції
1. Об`єктивна необхідність та економічна сутність міжнародних
фінансів.
2. Міжнародні фінансові організації і міжнародні фінансові інституції.
3. Міжнародний фінансовий ринок.
4. Міжнародний ринок банківських кредитів
5. Міжнародна фінансова політика, її типи та інструмент

1. ОБ`ЄКТИВНА НЕОБХІДНІСТЬ ТА ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ

МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСІВ
З наукового погляду фінанси можна поділити на:
- національно-державні;
- міжнародні.
Національно-державні фінанси не виходять за межі території однієї
держави, не здійснюються за участю іноземних суб`єктів, регулюються
національним законодавством і мають лише внутрішньонаціональний характер.
Об`єктивно національно-державні фінанси виступають як первинні до
міжнародних.
Міжнародні фінанси включають міждержавні і транснаціональні
кредитно-фінансові відносини і характеризуються участю в них іноземних
суб`єктів і фінансових ресурсів.
Найхарактернішою рисою міжнародних фінансів є: вони призначені
ефективно обслуговувати міждержавний рух товарів та послуг і перерозподіл
грошового капіталу між конкуруючими суб`єктами світового ринку. Вони
вчасно сигналізують про стан світової фінансової кон`юнктури, надають певні
орієнтири для прийняття своєчасних адекватних рішень суб`єктами
міжнародних фінансів.
У сфері міжнародних фінансів, крім національних суб`єктів держави,
підприємств і громадян, виділяються наднаціональні суб`єкти – міжнародні
організації і міжнародні фінансові інституції (іноземна держава, міжнародні
організації, юридична особа тощо). Об`єктом фінансів зовнішньоекономічної
діяльності є економічні відносини, що виникають у процесі формування і
використання прибутку і фондів у національній та іноземній валюті.
У Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб`єкти
зовнішньоекономічної діяльності Україні згруповані наступним чином:
 фізичні особи;
  юридичні особи;
 об`єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб;
 структурні одиниці суб`єктів господарської діяльності, які не є
юридичними особами згідно із законами України, але мають постійне
місцезнаходження на її території;
 спільні підприємства, які зареєстровані як такі в Україні й мають на її
території постійне місцезнаходження;
 інші суб`єкти господарської діяльності.
Міжнародні фінанси – це сукупність перерозподільних відносин, що
виникають у зв`язку з формуванням і використанням на світовому або
міжнародному рівнях фондів фінансових ресурсів.
Міжнародні фінанси деякі вітчизняні економісти визначають як фонди
фінансових ресурсів, які утворилися на основі розвитку міжнародних
економічних відносин і використовуються для забезпечення безперервності і
рентабельності суспільного відтворення на світовому рівні та задоволення
спільних потреб, які мають міжнародне значення.
З інституціонального погляду – це сукупність банків, валютних та
фондових бірж, міжнародних фінансових інституцій, регіональних фінансово-
кредитних установ, міжнародних та регіональних економічних організацій і
об`єднань, через які здійснюється рух світових фінансових потоків.
Усі сфери взаємодіють одна з одною та формують механізм
функціонування міжнародних фінансів, який постійно розвивається.
Міжнародна фінансова система, з одного боку, обслуговує міждержавний рух
товарів, послуг та факторів виробництва, з іншого - відіграє самостійну роль,
яка виявляється через функціонування міжнародних фінансових ринків.
Роль міжнародних фінансів у світовій економічній системі
проявляється через їх функції:
 розподільча – через механізм міжнародних фінансів відбувається
грошовий розподіл і перерозподіл світового продукту. Ця функція базується на
об`єктивних закономірностях: потоки грошових коштів знаходяться у русі з
метою пошуку найвищої норми прибутку. Окрім того, отримання прибутку
завжди пов`язане з ризиком, а також перебуває під впливом суб`єктивних
чинників, які представлені політичними й особистими інтересами суб`єктів
міжнародних фінансів.
Дія об`єктивних закономірностей та суб`єктивних чинників може бути як
одно-, так і різноспрямованою.
 контрольна – в процесі міжнародних фінансових відносин здійснюється
облік та аналіз руху світового суспільного продукту.
Міжнародні валютно-фінансові потоки - це потоки іноземних валют або
будь-яких інших фінансових активів, що зумовлені економічною діяльністю
суб`єктів світового господарства.
Сферами міжнародних фінансів є:
- міжнародний фінансовий ринок;
- міжнародні платіжні розрахунки;
- міжнародні валютні операції;
- міжнародні валютні системи;
 - міжнародні організації та інституції;
- регулювання міжнародних фінансів.
Міжнародні організації:
- ООН,
- ЄС.
Світові міжнародні фінансові інституції: МВФ, група Світового банку
та Банк міжнародних розрахунків.
Регіональні фінансові інституції створюються за континентальною
ознакою: ЄБРР, Азіатський банк розвитку, Африканський банк розвитку,
Міжамериканський банк розвитку, Лондонський та Паризький клуби
кредиторів та ін.
Виникнення і розвиток міжнародних фінансів зумовлено широким
розвитком процесів міжнародної економічної інтеграції, що супроводжуються
глобалізацією економічних зв`язків, широкомасштабним переміщенням
капіталів, об`єднанням фінансових ресурсів у світовому масштабі.
Міжнародна фінансова інтеграція визначає напрямки й пріоритети
сучасного етапу інтернаціоналізації господарського життя (активізація
економічних зв`язків між країнами, національними компаніями, зміцнення
ТНК, створення розгалуженої системи закордонних філій та відділень банків -
ТНБ), впливає на формування принципів податкової та бюджетної політики і
насамкінець на стратегічні фінансові інтереси всіх країн і певних регіонів.
Процес глобалізації надає значні переваги як інвесторам, так і
позичальникам, оскільки, надаючи суб`єктам ринку максимально різнорідний
вибір, дає змогу укладати більш ефективні, з огляду на їх потреби, угоди, а
також завдяки високій ліквідності ринків швидко переключатися з одних
операцій на інші, вчасно реагуючи на зміну фінансового довкілля в режимі
реального часу.
Глобалізація небезпечна для менш розвинутих країн через:
- спекуляцію на світовому фінансовому ринку;
- економічну вразливість країн, які залучають значні обсяги приватного
капіталу (у разі несподіваної зміни рівня довіри інвесторів);
- феномен надвиробництва тощо.
Об`єктивною основою становлення міжнародного фінансового ринку став
розвиток міжнародного поділу праці, інтернаціоналізація суспільного
виробництва, концентрація і централізація фінансового капіталу.
Нині міжнародний фінансовий ринок - це величезні фінансові центри, які
мобілізують і перерозподіляють у всьому світі значні обсяги фінансових
ресурсів.
Світові фінансові центри – це місце зосередження банків і
спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, які здійснюють міжнародні
валютні, кредитні, фінансові операції, реалізують угоди з цінними паперами та
золотом.
Основні світові фінансові центри: Лондонський, Нью-Йоркський,
Токійський, у Франкфурті, Цюріху.
Фінансові центри «офшор» - це світові фінансові центри, де кредитні
установи здійснюють операції в основному з нерезидентами і в іноземній для
даної країни валюті і які, як правило, служать податковим притулком, оскільки
операції, що здійснюються на них, не обкладаються податками і вільні від
валютних обмежень.
Отже, міжнародні фінанси є багаторівневою, проте ще ієрархічно
невпорядкованою, системою, яка водночас характеризується певною
органічною цілісністю, взаємопов`язаністю складових та структурною єдністю
функціональних елементів, кожен з яких міг би стати предметом окремого
вивчення.

2. МІЖНАРОДНІ ФІНАНСОВІ ОРГАНІЗАЦІЇ І МІЖНАРОДНІ

ФІНАНСОВІ ІНСТИТУЦІЇ
Фінанси міжнародних організацій, міжнародних фінансових інституцій та
міжнародний фінансовий ринок є складовими міжнародних фінансів.
Національні за своїм походженням фінансові ресурси стають
міжнародними завдяки сучасній міжнародній системі перерозподілу
фінансових ресурсів, компонентами якої виступають:
 міжнародний ринковий механізм – представлений міжнародним
фінансовим ринком;
 міжнародний офіційний (позаринковий механізм) – почав формуватися в
повоєнні роки і охоплює систему офіційної фінансової допомоги, рух
золотовалютних резервів, потоки фінансування зовнішнього боргу через
систему міжнародних валютно-фінансових організацій.
Співробітництво тієї чи іншої країни з міжнародними кредитно-
фінансовими структурами здійснюється через міжнародні організації
універсального характеру системи ООН; міжнародні кредитно-фінансові
інститути, такі як Міжнародний валютний фонд (МВФ) та група Світового
банку (СБ); міжнародні організації регіонального характеру — регіональні
банки розвитку та ін.
Провідними міжнародними організаціями є: Організація Об`єднаних Націй
та Європейський Союз.
Організація Об`єднаних Націй (ООН) була заснована наприкінці другої
світової війни з метою підтримання миру. До сфер її діяльності також входять
економічні, соціальні та гуманітарні проблеми, права людини, охорона
навколишнього середовища.
Бюджет ООН формується за рахунок внесків країн-членів ООН. Розмір
внесків визначається залежно від рівня економічного розвитку країни. В основі
розрахунків лежить норматив платежів, який залежить від обсягів ВНП даної
країни. Кошти бюджету ООН використовуються на адміністративні та накладні
витрати (38%) і фінансування міжнародних проектів та проведення різних
заходів міждержавного значення (62%).
Економічна діяльність ООН включає такі головні напрями:
- вирішення загальних для всіх країн глобальних економічних проблем;
- сприяння економічному співробітництву держав із різними рівнями
соціально-економічного розвитку;
- сприяння господарському розвитку країн, що розвиваються;
- вирішення проблем регіонального економічного розвитку.
 Органи економічного і фінансового співробітництва в рамках ООН:
- Генеральна Асамблея;
- Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР);
- Секретаріат ООН.
Організації ООН у сфері економічних і фінансових відносин:
- ООН з промислового розвитку (ЮНІДО) – для сприяння індустріалізації
країн, що розвиваються;
- Програма розвитку ООН (ПРООН) – допоміжний орган ГА ООН,
міжнародна програма з надання багатосторонньої технічної і
передінвестиційної допомоги країнам, що розвиваються;
- Регіональні економічні комісії ЕКОСОР.
ОЕСР (1960 – 1961 р.) була створена з метою оптимального використання
допомоги США за «планом Маршалла» і координації відбудови Європи після ІІ
світової війни.
Основні напрями діяльності ОЕСР:
- сприяння ефективному використанню економічних і фінансових ресурсів,
дослідженням і професійній підготовці в галузі науки і техніки;
- проведення політики забезпечення економічного зростання, а також
внутрішньої і зовнішньої фінансової стабільності;
- зменшення або усунення перешкод на шляху обміну товарами,
послугами, а також поточних платежів, подальша лібералізація руху капіталів;
- сприяння розвитку країн, що розвиваються.
Організація країн – експортерів нафти (ОПЕК) (1960 р.), налічує 13
країн. Головна мета діяльності:
― координація й уніфікація нафтової політики країн-членів та захист їхніх
інтересів, у т.ч. шляхом забезпечення їм сталих доходів;
― забезпечення стабільності цін на світовому ринку нафти та постачання
нафтою країн-споживачів;
― забезпечення одержання справедливих доходів інвесторами від
капіталовкладень у нафтову промисловість;
― забезпечення охорони навколишнього середовища;
― співробітництво з країнами-не членами ОПЕК з метою реалізації
ініціатив щодо стабілізації світового ринку нафт.
Європейський Союз створено з метою економічної співпраці
Європейського економічного співтовариства. Було сформовано спільний ринок
капіталів, товарів і послуг, скасовано митні бар`єри, здійснено уніфікацію
податкового законодавства, створено європейську валютну систему. Бюджет
ЄС формується за рахунок надходжень від країн Союзу. Всі доходи
поділяються на дві групи: внески країн-членів та доходи бюджету ЄС. Внески
кожної країни до бюджету визначаються залежно від рівня її економічного
розвитку, який відображається у виробленому ВНП.
До світових міжнародних фінансових інституцій належать
Міжнародний валютний фонд (МВФ), група Світового банку та Банк
міжнародних розрахунків. Регіональні фінансові інституції створюються за
континентальною ознакою. До них належать: Європейський банк реконструкції
та розвитку; Азіатський банк розвитку; Африканський банк розвитку;
Міжамериканський банк розвитку, Лондонський та Паризький клуби
кредиторів та ін.
Міжнародний валютний фонд є провідним світовим фінансовим
інститутом, який має статус спеціалізованої установи ООН. Він був заснований
на міжнародній конференції в Бреттон-Вудсі в 1944 p., а почав функціонувати у
1947 р. Основними цілями діяльності МВФ є сприяння розвитку міжнародної
торгівлі й співробітництва у сфері валютного регулювання та надання кредитів
у іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів країн - членів Фонду.
Мета створення МВФ (за Статутом):
- сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації
валют;
- створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків;
- підтримування рівноваги платіжних балансів країн-членів МВФ;
- вжиття системи заходів, спрямованих на регулювання валютних курсів;
- підвищення ступеня конвертованості валют;
- надання короткострокових кредитів країнам-членам МВФ для покриття
тимчасового дефіциту платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень;
- організація консультативної допомоги з фінансових та валютних питань.
Другою за значенням у системі міжнародних фінансових інституцій, є
група Світового банку, яка включає до свого складу Міжнародний банк
реконструкції та розвитку (МБРР); Міжнародну асоціацію розвитку (МАР),
Міжнародну фінансову корпорацію (МФК) та багатостороннє агентство з
гарантування інвестицій (БАГІ) і спеціалізовану структуру – Міжнародний
центр з урегулювання інвестиційних конфліктів (МЦУІК).
Офіційні цілі усіх членів Групи Світового банку – подолання бідності і
підвищення життєвих стандартів країн-членів шляхом сприяння економічному
розвитку останніх і залучення ресурсів з розвинених країн до країн, що
розвиваються. Кожна з установ Групи Світового банку має свої функції і
відіграє самостійну роль.
Метою Світового банку є сприяння економічному прогресу на користь
найбідніших верств населення в країнах, що розвиваються, і фінансування
інвестицій, які сприятимуть економічному зростанню. Інвестиції
спрямовуються як на будівництво доріг, електростанцій, шкіл, зрошувальних
систем, так і на сприяння розвитку сільськогосподарських структур,
перекваліфікацію вчителів, програми поліпшення харчування дітей та вагітних
жінок.
Серцевиною групи є МБРР, який був заснований разом з МВФ в 1945 р. і
почав функціонувати в 1946 р. Учасниками банку можуть бути лише країни-
члени МВФ. Основною метою діяльності банку є сприяння розвитку економіки
країн-членів МБРР через надання довгострокових кредитів та гарантування
приватних інвестицій. Спочатку ця діяльність була спрямована на країни, що
зазнали втрат унаслідок Другої світової війни.
Позики банку надаються лише урядам країн або під їхню гарантію
державним та приватним організаціям. Чим бідніша країна, тим сприятливіші
умови, на яких вона може отримати кредит у МБРР. Позики надаються
здебільшого на 15-20 років і мають 5-річний пільговий період, протягом якого
сплачуються тільки відсотки. Відсоткові ставки по позиках Світового банку
змінюються кожні 6 місяців.
Інші організації, що входять до групи Світового банку, спеціалізуються на
певних напрямках діяльності.
Так, Міжнародна асоціація розвитку надає безпроцентні кредити
найбіднішим країнам світу терміном до 50 років на пільгових умовах - 0,75 %.
Відповідно до ролі у формуванні власного капіталу МАР країни
поділяються на дві групи: індустріально розвинуті країни, які вносять 100%
підписки у вільно конвертованій валюті, і країни, що розвиваються, які вносять
у вільно конвертованій валюті лише 10% суми підписки, а решту – в
національній.
МАР надає кредити винятково найбіднішим країнам світу: близько 90% її
позик спрямовано в країни, де доходи населення становлять в середньому менш
ніж 2 дол. США на особу щоденно.
Незважаючи на те, що МАР легально є відокремленою від світового банку,
ця установа має спільний з ним персонал і організаційно-технічні засоби.
Міжнародна фінансова корпорація надає кредити високорентабельним
приватним підприємствам країн, що розвиваються, причому без гарантії урядів
відповідних країн.
Акціонерний капітал МФК формується шляхом підписки країнами-
членами на акції і становить 2,45 млрд. дол. США. МФК фінансує лише
рентабельні проекти. На відміну від МБРР, ця установа надає позики без
урядових гарантій.
Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій проводить
страхування іноземних інвестицій у країнах, що розвиваються, на випадок
політичних ризиків: від націоналізації, воєн, заворушень, зривів контрактів та
ін., чим сприяє розвитку діяльності як інституцій групи Світового банку, так і
приватних інвесторів.
Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних конфліктів виконує
функції з урегулювання спорів між урядами окремих країн та їх інвесторами.
Банк міжнародних розрахунків є першою в історії міжнародною
фінансовою інституцією. Він був створений у 1930 p. Основне завдання банку
полягає у налагодженні співробітництва між центральними банками провідних
країн світу та здійснення розрахунків між ними. Банк забезпечує також
здійснення розрахунків між країнами, що входять до Європейської валютної
системи. Він виконує депозитно-кредитні функції, здійснює валютні операції та
операції на фондовому ринку.
Загалом всесвітні міжнародні фінансові інституції відіграють, як видно з їх
функцій, важливу роль у світовій економіці, забезпечуючи надійний рух
міжнародних грошових потоків. Тим самим вони сприяють і надійному
функціонуванню національних фінансових систем. Крім того, їх кредити є
важливим джерелом фінансування країн, що розвиваються.
У Європі в рамках ЄС функціонують Європейський центральний банк,
Європейський інвестиційний банк і Європейський банк реконструкції та
розвитку (ЄБРР).
 Європейський центральний банк створений у зв`язку із впровадженням у
1999 р. Єдиної європейської валюти - євро. Він є емісійним центром євро.
Загалом його завдання і функції ідентичні функціям центральних банків.
Завданням Європейського інвестиційного банку, який був створений в
1958 p., є фінансування проектів, що мають регіональне, галузеве та
загальноєвропейське значення. Кредити надаються терміном від 20 до 25 років.
У галузевому плані пріоритетними є такі галузі інфраструктури, як енергетика,
транспорт, телекомунікації, а також проекти, що пов`язані з охороною
навколишнього природного середовища. Кредити банку видаються на ринкових
умовах. Пільги встановлюються лише в тих випадках, коли передбачається їх
відшкодування – боніфікація за рахунок бюджету ЄС.
Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), який був створений
у 1990 р. і відкритий 1991 p., здійснює діяльність у країнах Східної і
Центральної Європи, які проводять ринкові реформи. Засновниками банку є
країни Європи та провідні країни світу. Україна є членом ЄБРР з 1992 р. Не
менше 60 % кредитів ЄБРР має спрямовуватись у приватний сектор економіки і
не більше 40 % у державну інфраструктуру. Кредитні ресурси ЄБРР
поділяються на звичайні і кошти спеціальних фондів. За рахунок звичайних
ресурсів надаються кредити під ефективні і надійні проекти розвитку.
Спеціальні фонди призначені для пільгового кредитування низькорентабельних
галузей соціальної інфраструктури та для надання технічної допомоги.
Лондонський та Паризький клуби - це об`єднання кредиторів.
Лондонський клуб – неурядова організація, яка об`єднує майже 600
найбільших приватних банків-кредиторів.
Банки-члени Клубу укладають з урядом країни-боржника угоду про умови
погашення боргу, його реструктуризації. Угода про реструктуризацію можлива
тільки в тому випадку, якщо країна-боржник приймає програму МВФ зі
структурного управління своєї економіки, причому її виконання жорстко
контролюється.
Паризький клуб утворено в 1956 р. як неформальну організацію урядів
країн-кредиторів для розв`язання проблеми заборгованості країн, що
розвиваються. Членами Клубу є переважно розвинуті країни ОЕСР. Головою
Клубу традиційно є представник міністерства фінансів Франції. Члени
Паризького клубу беруть на себе зобов`язання кредитувати один одного в
національних валютах, а також треті країни в рамках спільної угоди про
позики. Крім того, вони надають валюту Міжнародному валютному фонду.

3. МІЖНАРОДНИЙ ФІНАНСОВИЙ РИНОК.

Міжнародний фінансовий ринок – це система економічних відносин, що
забезпечує акумуляцію та перерозподіл міжнародних фінансових потоків.
Міжнародний фінансовий ринок виступає механізмом купівлі-продажу
фінансових активів і відповідного задоволення попиту та пропозиції суб`єктів
міжнародних економічних відносин на грошовий капітал.
Характерними рисами міжнародного фінансового ринку є:
 значний обсяг фінансових ресурсів та операцій;
 глобальність (відсутність територіальних обмежень);
  цілодобовий режим здійснення операцій;
 залучення до операцій суб`єктів з високим рейтингом та бездоганною
репутацією;
 широкий діапазон фінансових інструментів;
 уніфікація правил та стандартів операцій.
Головне призначення міжнародного фінансового ринку полягає в
забезпеченні перерозподілу між країнами акумульованих вільних фінансових
ресурсів для сталого економічного розвитку світового господарства й
одержання від цих операцій певного доходу.
Головною функцією міжнародного фінансового ринку є: забезпечення
міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучати достатню кількість
фінансових коштів у різних формах на вигідних умовах на наднаціональному
рівні.
У структурі світового фінансового ринку можна виокремити такі
складові:
- сектор національних фінансових ринків, які інтегруються у процесі
інтернаціоналізації;
- міжнародні фінансові ринки. Вони обслуговують суб`єктів
господарювання з різних країн і регулюються міжурядовими угодами;
- євроринок – міжнародний фінансовий ринок, що відокремлений від
національних фінансових ринків, використовує кошти, створені на
національному ринку, однак їх рух відбувається незалежно від процесів
регулювання на національних фінансових ринках;
- офшорні ринки.
Три основних типи офшорних ринків:
1) нью-йоркський – передбачає наявність спеціальних угод із провідними
світовими фінансовими центрами і розподіл рахунків на внутрішні й зовнішні,
що позбавлені обмежень;
2) лондонський – передбачає позбавлення обмежень як внутрішніх, так і
зовнішніх рахунків;
3) «податкові сховища», які характеризуються пільговим режимом
оподаткування.
Міжнародний фінансовий ринок включає:
- грошовий (валютний) ринок;
- фондовий (ринок капіталів).
Валютний ринок – це:
1) підсистема валютних відносин у ході операцій купівлі-продажу
іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах;
2) інституціональний механізм (сукупність установ і організацій – банки,
валютні біржі, інші фінансові інститути), що забезпечують функціонування
валютних ринкових механізмів;
3) (як економічна категорія) система стійких економічних та
організаційних відносин, пов`язаних з операціями купівлі-продажу іноземних
валют та платіжних документів в іноземних валютах.
Особливість цього ринку полягає в тому, що він:
• нематеріальний;
 • не має конкретного місцезнаходження, єдиного центру;
• механізм його функціонування – обмін валюти однієї країни на валюту
іншої країни;
• існує цілковита свобода моментального відкриття чи закриття будь-якої
позиції, можливість торгувати 24 години на добу в режимі online;
• є міжбанківським ринком;
• має гнучку систему організації торгівлі та гнучку стратегію оплати за
укладення угоди;
• є одним з найліквідніших ринків завдяки можливості роботи на ньому з
різними валютами;
• завдяки процесу телекомунікації й інформатики є глобальним, тобто
розгорнутим у масштабі всього світу.
Суб`єкти валютного ринку:
➢ державні установи (в т.ч. центральні банки, казначейства окремих
країн);
➢ юридичні та фізичні особи-суб`єкти ЗЕД;
➢ комерційні банківські установи, що забезпечують валютне
обслуговування ЗЕД;
➢ валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж.
Національні валютні ринки, об`єднані в світову систему, що має три
рівні:
1-й рівень: роздрібна торгівля.
2-й рівень: оптова міжбанківська торгівля.
3-й рівень: міжнародна торгівля.
Метою конверсійних операцій є:
- спекулятивні операції (для одержання прибутку від зміни курсу валют);
- хеджування (захист від валютного ризику, потенційних збитків від зміни
курсів валют), що поліпшує умови укладання міжнародних торговельних та
інвестиційних угод.
До конверсійних операцій належать:
- операції з негайною поставкою валюти (поточні конверсійні операції),
які поділяються на операції з датою валютування сьогодні (today), з датою
валютування завтра (tomorrow), – спот – з датою валютування через два робочі
банківські дні (spot);
- термінові валютні конверсійні операції, які поділяються на форварди,
свопи, ф`ючерси, опціони.
Євровалютний ринок це: автономний і незалежний оптовий ринок валют
країн Західної Європи. Він майже не піддається регулюванню, не підлягає
національному законодавству, майже не оподатковується, існує по всьому світі.
СВІФТ
Співтовариство всесвітніх міжбанківських фінансових телекомунікацій,
яке було створено в 1973 р. 239 банками 15 країн. З березня 1993 р. Україна
стала 92-ю державою, яка ввійшла до системи СВІФТ.
 Міжнародний ринок позичкових капіталів - це глобальна система
акумулювання вільних фінансових ресурсів та їх надання позичальникам із
різних країн приватними позикодавцями на принципах ринкової конкуренції.
Важливий сегмент світового фінансового ринку - міжнародний ринок
цінних паперів. Ринок довгострокових цінних паперів називають фондовим
ринком.
Міжнародний ринок цінних паперів об`єднує частину міжнародного
ринку боргових зобов`язань (а саме: міжнародний ринок боргових цінних
паперів, який переважно є міжнародним ринком облігацій), міжнародний ринок
титулів (прав) власності та міжнародний ринок фінансових деривативів.
До інструментів позики відносяться:
- облігації;
- векселі; -
ощадні сертифікати.
До інструментів власності належать:
- всі види акцій;
- депозитарні розписки.
Великим сегментом міжнародного ринку позичкових є ринки
міжнародних середньо - та довгострокових цінних паперів – бондів (облігацій),
векселів, акцій, купівля національних облігацій нерезидентами капіталів та ін.
Міжнародні бонди (облігації) поділяються на іноземні (продаються за
межами країни-позичальника в національному фінансовому центрі у валюті
країни позикодавця) та євробонди (виражені в євровалютах – євроемісія і
вторинний ринок).

4. Міжнародний ринок банківських кредитів

Міжнародний ринок банківських кредитів — сфера ринкових відносин,
де здійснюється рух позикового капіталу між країнами на умовах повернення та
платності, формується попит і пропозиція кредитних ресурсів та позикового
капіталу. Рух кредитних ресурсів на міжнародному ринку боргових зобов`язань
здійснюється на загальновідомих принципах: обов`язкового повернення коштів,
терміновості, платності і забезпеченості.
До основних суб`єктів міжнародного ринку банківських кредитів
належать:
— Світовий банк та його організаційні структури;
— держави;
—- корпоративні позичальники;
— банки і фінансові інституції;
— фізичні особи.
Місце і роль міжнародного ринку банківських кредитів у світовій
економічній системі визначаються, насамперед, функціями міжнародного
кредиту, які відображають особливості руху міжнародного позикового капіталу
у сфері міжнародних економічних відносин.
Міжнародний кредит виконує такі функції:
— забезпечує перерозподіл фінансових ресурсів;
 — активізує процеси концентрації і централізації капіталу, його
нагромадження у рамках світового господарства;
— забезпечує економію затрат обігу у сфері міжнародних розрахунків,
прискорює процес реалізації товарів (робіт, послуг) і сприяє цим самим
зростанню обсягів світової торгівлі;
— сприяє урядам в отриманні іноземної валюти для стабілізації
економіки чи рефінансування зовнішньої заборгованості.
Міжнародний ринок банківських кредитів виник у 50-ті роки XX от.
Його основні сегменти такі:
— ринки традиційних коротко-, середньо- і довгострокових іноземних
кредитів;
— ринок середньо- і довгострокових (від 1 до 16 років і більше)
еврокредитів (синдикованих кредитів, що застосовуються у міжнародній
практиці з 1968 р.)"
У міжнародному кредитуванні широко застосовуються синдиковані
кредити, які надаються переважно у формі єврокредитів міжнародними
консорціумами (синдикатами) банків.
Міжнародний ринок боргових цінних паперів — складова міжнародного
ринку кредитних ресурсів і, водночас, сегмент міжнародного ринку цінних
паперів, де обертаються фінансові інструменти — короткострокові (строк
погашення — від 1 дня до 1 року) та довгострокові (строк погашення — понад
1 рік) боргові зобов`язання, що засвідчують боргові відносини між кредитором
та позичальником.
Серед довгострокових боргових зобов`язань виокремлюють такі:
— боргові зобов`язання центральних або місцевих органів влади, що
формують державний борг;
— боргові зобов`язання приватних фірм, гарантовані урядом, що
формують гарантований державою борг;
— боргові зобов`язання приватних фірм, не гарантовані урядом, що
формують приватний, негарантований державою борг.
Міжнародний ринок боргових цінних паперів є одним із найпотужніших
джерел середньо- і довгострокового капіталу в міжнародній сфері. На
міжнародному ринку облігацій обертаються два види цінних паперів.
1. Іноземні облігації — цінні папери, емітовані нерезидентом у
національному фінансовому центрі та в національній валюті. Валюта їх емісії є
іноземною для емітента. Емісія іноземних облігацій регламентується
законодавством з цінних паперів країни-емітента, але на практиці їх обіг
значною мірою відповідає принципам євроринків. Розміщення іноземних
облігацій здійснюється на одному з національних ринків і гарантується
банківським синдикатом. На ринках іноземних облігацій інвесторами є
переважно страхові компанії, ощадні банки та пенсійні фонди, тобто ті, що
прагнуть максимального зниження ризикованості вкладень. У сучасних умовах
емітентами іноземних облігацій залишилися тільки провідні країни, зокрема
США, Японія та Швейцарія.
2. Єврооблігації — боргові цінні папери на пред`явника, що
випускаються позичальником (як правило, в іноземній валюті) для отримання
довгострокової позики на євроринку. Дохід за єврооблігацією сплачується раз
на рік, а погашення відбувається наприкінці строку разовим платежем або
упродовж певного строку з фонду погашення.
Облігації міжнародного фінансового ринку можна поділити на три
великі категорії:
1) облігації з фіксованою ставкою відсотка (найпоширенішим
інструментом цієї категорії є проста облігація — облігація з фіксованою
відсотковою ставкою, без права дострокового погашення та конвертації в акції);
2) облігації з плаваючою купонною ставкою (найпоширенішим
інструментом цієї категорії є нота з плаваючою ставкою — облігації, купонні
платежі, за якими раз на шість місяців встановлюються на рівні найвідомішої та
репрезентативної відсоткової ставки грошового ринку (зазвичай ЛІБОР)
плюс/мінус певна маржа, що визначається ступенем ризику);
3) облігації, що пов`язані з акціями емітента (поділяються на
конвертовані облігації, які за бажанням інвестора можуть бути конвертовані у
прості акції того самого емітента; облігації з варантами на акції, що дають
право на придбання/купівлю акцій).
Міжнародні ринки титулів (або прав) власності — сфера купівлі-
продажу цінних паперів, що засвідчують участь інвестора в капіталі
підприємств. До таких цінних паперів належать акції та депозитарні розписки.
Одним із найважливіших показників ринку є його капіталізація.
Капіталізація ринку — показник, що відображає ринкову вартість усіх
компаній, які беруть участь в операціях на фондовому ринку. Ринкова вартість
компаній визначається як добуток курсової вартості її акцій на кількість акцій,
що перебувають в обігу.
Міжнародні ринки похідних фінансових інструментів (деривативів)
охоплюють обіг групи нових фінансових інструментів, що використовуються
для передавання або нейтралізації ризиків.
Фінансові деривативи — інструменти торгівлі фінансовим ризиком,
вартість яких прив`язана до ціни інших активів (ціни товарів або акцій, курсу
валюти, відсоткової ставки). Розрізняють два механізми обігу фінансових
деривативів:
1) торгівля деривативами на біржах;
2) торгівля деривативами поза біржами.

5. Міжнародна фінансова політика, її типи та інструмент

Міжнародна фінансова політика держави має базуватися на наукових
концепціях у цій галузі, аналізі попередньої практики та вимог поточного і
стратегічного соціально-економічного розвитку як окремої країни, так і всього
світу.
Міжнародна фінансова політика – це сукупність заходів та дій державі
у галузі міжнародних фінансів.
Формами реалізації міжнародної фінансової політики є планування,
укладання міжнародних угод, видання нормативно-законодавчих актів,
оперативне керівництво та контроль фінансових процесів у сфері міжнародних
економічних відносин.
 За характером заходів і дій держави, а також їх наслідків міжнародна
фінансова політика поділяється на:
 довгострокову – передбачає структурні зміни міжнародного
фінансового механізму: зміни у системі міжнародних розрахунків і платіжних
засобів, режимі валютних паритетів і курсів, ролі золота в міжнародних
відносинах, наборі резервних валют, методах вирівнювання платіжного
балансу;
 поточну – це щоденне оперативне регулювання кон`юнктури валютних
ринків і ринків капіталу, міжнародної інвестиційної діяльності, її
оподаткування.
Складовими елементами поточної міжнародної фінансової політики
виступають:
 валютна політика, яка базується на методах:
1. дисконтна політика – представлена маневруванням обліковою ставкою
центрального банку. Вона дає змогу регулювати грошову масу в обігу, рівень
цін, обсяг сукупного попиту, що в кінцевому рахунку впливає на обсяг
надходжень з-за кордону, відплив чи приплив капіталу, курс національної
валюти;
2. курсова політика – базується на валютних інтервенціях (операції
центрального банку з купівлі-продажу іноземної валюти з метою впливу на
курс національної грошової одинці);
3. політика валютних обмежень – це сукупність заходів, спрямованих на
обмеження операцій з валютними цінностями (обсяги переказів та платежів за
кордон, вивезення іноземної валюти за кордон, обсяги купівлі-продажу
іноземної валюти і т.ін.);
4. забезпечення конвертованості національної валюти;
5. диверсифікація валютних резервів – визначення та переліку резервних
валют;
 податкова політика – передбачає використання пільгових ставок
мита, акцизного податку, податку на додану вартість при експорті та імпорті
товарів, пільгового оподаткування доходів від зовнішньоекономічної діяльності
та іноземних інвестицій;
 кредитна політика – пов`язана із наданням кредитів національним та
іноземним експортерам і імпортерам, наданням їм гарантій, одержанням
кредитів від інших держав, міжнародних організацій та фінансових інституцій.

Теми для доповідей:

1. Суть, види, фінансово-правові форми організації
зовнішньоекономічної діяльності в Україні.
2. Організація міжнародних валютно-фінансових відносин.
3. Види валюти і валютний курс.
4. Економічні передумови створення Європейського Союзу.
5. Проблеми та перспективи співробітництва України з Міжнародним
валютним фондом.
6. Роль міжнародних фінансових інституцій на міжнародному
фінансовому ринку.
 Тематика ІНДЗ у розрізі теми:
1. Співпраця України з міжнародними фінансовими інститутами.
2. Структура і динаміка платіжного балансу України.