Міжнародна економічна система 

– складне, багато структурне соціально-економічне

явище, основу якої складають форми діяльності країн світу як суб'єктів господарювання
і міжнародних економічних відносин з приводу виробництва, розподілу, обміну і
споживання товарів, капіталів та послуг.
Поділ економічних систем за переліченими ознаками є певною мірою умовним.

Так за технологічним способом виробництва країни поділяється на:

- країни наукової епохи,

- країни технологічної епохи,
- країни виробничої епохи.
За структурою переваг в економічному розвитку на:

- економічно розвинуті країни,

- країни, що розвиваються,
- країни, що стали на шлях економічного розвитку,
- слабо розвинуті країни.
За структурою ринкових відносин на:

- країни з розвинутою ринковою економікою,

- країни з розвиваючою ринковою економікою,
- країни з перехідною економікою
За типами соціальної організації і величиною економічного потенціалу на:

- індустріально розвинуті (капіталістичні) країни,

- країни з перехідною економікою (соціалістичні країни в минулому),
- країни, що розвиваються
За рівнем цивілізаційного розвитку на:

- країни аграрної епохи,

- країни індустріальної епохи,
- країни постіндустріальної епохи(ноосферно-космічної).
За географічними критеріями:

- Американська економічна система,

- Азіатсько-Тихоокеанська економічна система,
- Європейська економічна система та ін.
Головними системоутворюючими чинниками сучасної світової економічної системи є науково-технічна
революція, інтернаціоналізація та глобалізація господарської діяльності, ринкові та фінансові інструменти.
 Світове господарство – глобальна господарська система, сукупність національних господарств, що
ґрунтується на міжнародному і наднаціональному світогосподарському поділі праці, інтеграції та
інтернаціоналізації виробництва і обігу, що функціонує на принципах ринкової економіки.

Сучасне світове господарство є цілісною системою, яка складалася поступово, еволюційним шляхом
розвитку національних господарських систем.

Характерні риси світового господарства.

Світове господарство як єдиний світогосподарський наднаціональний комплекс проходить початкову

стадію свого формування і розвитку. Характерними ознаками такого комплексу виступають: міжнародний поділ
праці, інтернаціоналізація і інтеграція національного виробництва і обігу.

Міжнародний поділ праці виник як обставина, необхідність обміну між державами діяльністю та
продуктами. Існує у формі міжнародної спеціалізації і міжнародній виробничій кооперації.

Міжнародна спеціалізація передбачає спеціалізацію країн і регіонів на виробництві окремих продуктів та

їх частин для потреб світового ринку.

Міжнародна виробнича кооперація означає включення країни в міжнародний поділ праці в рамках
вертикальної моделі, яка передбачає збереження автономності виробничого процесу в національних кордонах.

Інтернаціоналізація господарського життя – це поступовий вихід виробництва за межі окремої країни та

формування його міжнародних форм в рамках світогосподарства.

Внутрішнім моментом процесів інтеграції і транснаціоналізації є становлення нового феномену світового

господарства – світогосподарського поділу праці, який в свою чергу поділяється на:

- внутрішньорегіональний;

- міжрегіональний;

- всесвітній (транснаціональний поділ праці).

СГПП (світогосподарський поділ праці) за своєю природою є екстериторіальним поділом праці - це

технологічний ПП в самому виробництві на основі одиничного поділу праці в формі транснаціональної
корпорації, при якому єдиний виробничий процес розчленований на операції, що виконуються в різних країнах.

Крім того існує транснаціональний поділ праці, основними формами якого виступає спеціалізація:
внутрішньофірмова (корпоративна спеціалізація) і внутрішньофірмове виробниче кооперування.

Внутрішньофірмова спеціалізація здійснюється не в розрізі національних економік, а в середині

транснаціональної економіки, що не визнає національних кордонів і передбачає існування світу як єдиного
світогосподарського простору (це подетальна і технологічна спеціалізація). Сюди входять НДДКР, наукові
парки, технополіси тощо.
У сучасних економічних умовах структурні елементи міжнародної економічної системи
характеризуються динамізмом, мінливістю, суперечністю розвитку. Цим визначається необхідність
структурної диференціації, без якої неможливо пізнати об'єктивні закони та принципи її
функціонування. Міжнародна економічна система характери¬ зується ієрархічністю, прагне набути
стану цілісності та організова¬ ності.

2. Світове господарство - це сукупність народногосподарських комплексів країн світу,

пов'язаних між собою системою міжнародних економічних відносин. Цей процес об'єктивно
зумовлений дією кількох факторів:

 По-перше, прагненням народів світу вижити за умов надмірного нарощування військових

потенціалів і загрози людству можливих глобальних війн, політики мирного співіснування різних
економічних систем.
 По-друге, розгортанням науково-технічної революції. Жодна з країн світу не може самостійно
використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому вони повинні об'єднувати свої зусилля у
цій сфері.
 По-третє, інтернаціоналізацією господарського життя, міжнародним 0оділом праці. За сучасних
умов країни світового співтовариства можуть ефективно розвивати виробничі процеси лише
шляхом спеціалізації та кооперування виробництва на міжнародному рівні. Завдяки цьому можна
значно знизити собівартість продукції, підвищити її якість, надійність, зекономити паливно-
енергетичні, сировинні ресурси, підвищити продуктивність праці, раціонально використовувати
робочу силу.
 По-четверте, необхідністю об'єднання зусиль країн при розв'язанні глобальних проблем
(екологічних, продовольчих), зростаючою потребою у взаємній допомозі в екстремальних
ситуаціях (землетрусах, ядерних аваріях тощо), доцільністю поєднання господарських зусиль
країн-партнерів для спільного освоєння багатств світового океану та космосу, у збереженні як
уже напрацьованих людством знань, ідей, так і переробці і використанні все більш складних
інформаційних систем, створенні міжнародного інформаційного банку даних, яким могла б
користуватися відповідно до своїх потреб кожна країна світового співтовариства.
 На процес відтворення у кожній країні впливають діючі у межах національних господарств
закони. Міжнародний поділ праці, розвиток світової торгівлі, міграція робочої сили тощо
зростаючою мірою залежать від зовнішніх (щодо окремої країни) факторів.
 Крім того, розгортання НТР стимулювало процеси інтернаціоналізації продуктивних сил,
капіталу, поглиблення міжнародного поділу праці, усього процесу суспільного
відтворення. Тому дія загальних законів та закономірностей у межах світового
господарства, його сутність, основні елементи, найважливіші закони та закономірності
розвитку, їх соціально-економічні наслідки є предметом дослідження економічної теорії.
 Сутність світового господарства та закони його розвитку
 Населення на нашій планеті сягнуло 6,3 млрд. осіб і щорічно зростає приблизно на 80
млн. осіб. Людство розмовляє 2796 мовами (за деякими даними - 5000), в Україні - 73
мовами. На Землі існує майже 210 держав, які перебувають на різних щаблях суспільного
розвитку. Більшість функціонують в умовах докапіталістичних формацій, поєднуючи
елементи первісного, рабовласницького та феодального способів
виробництва.

3. Міжнародна економіка (international есопоту) тлумачиться в широкому та вузькому розуміннях.

У широкому розумінні міжна¬ родна економіка - це теорія, що застосовується для вивчення еконо7
міки сучасного взаємозалежного світу. Більш вузьке тлумачення: міжнародна економіка - це частина
теорії ринкової економіки, що вивчає закономірності взаємодії господарських суб'єктів різної
державної належності у сфері міжнародного обміну товарами і послугами, руху чинників
виробництва та фінансування і формування міжнарод¬ ної економічної політики. Міжнародна
економіка в широкому значенні - це теорія, що за¬ стосовується до вивчення головним чином
економіки світогосподарських зв'язків як цілісного явища. Підвищення рівня відкритості країн,
зближення та взаємозв'язок їх економік, інтернаціоналізація та інте¬ грація світогосподарських
зв'язків, які здійснюються в умовах глоба¬ лізації, в міжнародній економіці є окремим об'єктом
вивчення. Між¬ народна економіка (функціонально) складається з міжнародної мікроекономіки
(international microeconomics) та міжнародної макроекономіки (international macroeconomics).

Основними етапами у розвитку міжнародної економіки (світового господарства) є:

 - виникнення міжнародних монополій;

 - територіальний поділ світу;
 - виникнення соціалістичної системи;

У загальному вигляді міжнародна економіка включає дві складові: національні господарства та міжна
зв'язки між країнами-партнерами. Міжнародні економічні відносини (зв'язки) є похідними від націона
але їх розвиток генерує зростання національних економік.

Суб'єктами міжнародної економіки (світового господарства) є:

 - на мікроекономічному рівні: юридичні (фірми) та фізичні особи, які здійснюють зовнішньоек

 операції, пов'язані з рухом товарів, факторів виробництва тощо;
 - на макроекономічному рівні: країни, їх регіональні й муніципальні суб'єкти, інтеграційні об'єд
світове господарство загалом в умовах глобалізації фінансових ринків;
 - на маркоекономічному та глобальному рівнях: транснаціональні корпорації і транснаціональн
 - на наднаціональному рівні: міжнародні організації та наднаціональні інститути [2].

Міжнародна економіка динамічно розвивається. Серед тенденцій, які визначають її сучасний стан, пер
розвитку, наступні:

 - розширення сфери дії принципів ринкової економіки;

 - включення у сферу всесвітніх господарських зв'язків абсолютної більшості країн планети та п
розвитку кожної з них зовнішнього фактора;
 - координація дій суб'єктів світового господарства з метою формування єдиної економічної стр
урахуванням інтересів країн світового співтовариства;
 - формування нової системи міжнародного поділу праці, характерною ознакою якої є перетворе
економічно розвинених країн на центр науково-технічного прогресу, творців передових технол
тощо;
 - формування регіональних союзів груп країн світу [3].

Таблиця. Суб'єкти міжнародної економіки (світового господарства)

Назва конкретних суб'єктів

Загальна назва суб'єктів

Національні економіки США, Китай, Україна та ін.

Головні суб'єкти світової економіки, які мають необме

Міжнародні монополії, ТНК, фірми
світі

Регіональні об'єднання держав, інтеграції Країни ОПЕК, європейські країни (ЄС); країни ОЕСР,

Міжнародні економічні інститути,

ООН та її інститути, МББР, СОТ тощо
організації

4.
Об'єкти й суб'єкти МЕВ не відрізняються від тих, які існують у межах національних
господарств. Об'єктами МЕВ є все те, на що направлена господарська діяльність суб'єктів
світового співтовариства. Вони є предметами їх господарських відносин.

Об'єктами МЕВ є, перш за все, товари і послуги, які перебувають в обігу на

міжнародному ринку. Примітним у сучасних умовах на міжнародному ринку є те, що в
сукупності об'єктів значна частина припадає на фактори виробництва (вивіз капіталу).

Як особливий об'єкт слід виділити багатостороннє співробітництво країн і організацій у

галузі екології.

Специфічним об'єктом МЕВ є робоча сила.

Крім перерахованих, до об'єктів МЕВ слід віднести:

■ науково-технічні зв'язки;

■ фінансові операції:

■ оренду машин і устаткування;

■ організацію і участь у виставках, ярмарках, аукціонах тощо.

Суб'єктами МЕВ є учасники міжнародних економічних явищ і процесів, які здатні

самостійно й активно діяти з метою реалізації своїх економічних інтересів.

Класифікувати суб'єктів МЕВ можна по-різному. Наприклад, можна їх поділяти за

критерієм рівнів. Суб'єкти мікрорівня – це приватні підприємства, фірми, фермерські
господарства, окремі особи. На метарівні діють регіони, галузі економіки, які
займаються зовнішньоекономічною діяльністю. Для макрорівня характерні зв'язки між
державами, між групами держав, між державами та міжнародними організаціями.

Крім того, суб'єкти поділяються на фізичних та юридичних осіб.

Фізичні особи – це громадяни окремої держави, іноземні громадяни, особи без

громадянства, які здійснюють МЕВ.

Юридичні особи – це підприємства й організації, які здійснюють МЕВ і відповідають

ознакам, що встановлюються законодавством відповідної країни:

■ постійність існування, незалежно від окремих елементів, осіб, які входять до їх складу
й можуть змінюватись;

■ наявність власного майна, відособленого від його учасників;

■ право купувати, володіти, користуватись і розпоряджатись об'єктами власності;

■ право від свого імені бути позивачем у суді й арбітражі;

■ самостійна майнова відповідальність.

Суб'єктів визначають ще за критеріями способів привласнення й відповідальності.

Виділяють юридичних осіб приватного права:

■ товариства з необмеженою відповідальністю;

■ товариства з обмеженою відповідальністю;

■ акціонерні товариства;

■ командитні товариства;

■ одноосібні приватні підприємства.

Суб'єктами МЕВ є різні об'єднання фізичних осіб, юридичних осіб, фізичних і

юридичних.

Активну участь у міжнародних економічних відносинах беруть і держави, їх відповідні

інститути, в тому числі державні підприємства. Варіанти державної участі в МЕВ такі:

■ пряме здійснення операцій центральними міністерствами і відомствами;

■ участь регіональних і муніципальних органів управління, у тому числі цільовий
продаж і закупівля товарів на зовнішньому ринку;

■ надання повноважень окремим фірмам для здійснення операцій на зовнішньому

ринку;

■ гарантування експортно-імпортних операцій.

Як суб'єкт МЕВ держава виконує подвійну функцію:

■ через уповноважені органи вона може бути безпосереднім учасником міжнародних

операцій;

■ через нормативно-законодавче регулювання, розвиток інфраструктури держава може

сприяти (або заважати) міжнародній діяльності інших суб'єктів.

Кожна держава має інститути, які прямо чи побічно впливають на стан МЕВ. Серед
таких інститутів;

■ Міністерство іноземних справ;

■ Міністерство зовнішньої торгівлі;

■ Центральний банк країни.

Україна як самостійний суб'єкт МЕВ виступає з 1991 р., після проголошення і

юридичного та політичного закріплення державного суверенітету. Це положення
розкрито у Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність", у якому також
закріплені інші важливі положення стосовно суб'єктності МЕВ. Зокрема, принципове
значення має рівне право фізичних осіб (поряд з іншими суб'єктами) здійснювати
зовнішньоекономічну діяльність усіх видів.

Як суб'єкти МЕВ виступають і міжнародні організації та транснаціональні корпорації, а

також групи держав (інтеграційні об'єднання країн). Міжнародні організації беруть
участь у МЕВ залежно від їх цілей, завдань тощо (табл. 1.1).

Провідними суб'єктами МЕВ на сьогодні є міжнародні приватні підприємства або

корпорації, серед яких виділяють багатонаціональні та транснаціональні корпорації
(БНК та ТНК).

Таблиця 1.1

Класифікація міжнародних організацій

Ознака Типи міжнародних організацій

 – міжурядові;
Юридична природа  – позаурядові.

 – універсальні;
Склад учасників  – регіональні.
  – загального характеру;
Масштаб діяльності  – спеціальної компетенції.

 – оперативно діючі;
Характер  – координуючії
діяльності  – консультативні.

 – постійно діючі;
 – періодично діючі;
Термін діяльності
 – тимчасові.

5.
Відповідно до певних критеріїв цілісності світового господар¬ ства виділяють два його основні рівні.
1. Перший рівень представляє світове господарство як сукупність національних господарств
незалежно від їхнього соціального типу. Ці господарства об'єднані властне міжнародним поділом
праці і праг¬ ненням кожного із суб'єктів використати ресурси у своїх інтересах. Підсистеми світового
господарства (національні економіки) взаємо¬ діють в основному у сфері обігу. Світове господарство,
власне кажу¬ чи, ототожнюється зі світовим співтовариством, а міжнародні еконо¬ мічні відносини
широко тлумачаться як відносини між всіма країна¬ ми. У цих відносинах превалює торговельна
спрямованість. 2. Другий рівень представляє світове господарство як цілісну систему з однорідним
соціально-економічним ладом і єдиним світогосподарським простором: технологічним, економічним
(ядром яко¬ го є виробничо-інвестиційний простір), правовим, соціальнокультурним. Розвиваючись
на основі світогосподарського поділу праці, єдиний світогосподарський простір втягує у свою орбіту
на¬ ціональні господарства та їх підсистеми. Це відбувається зі створен¬ ням у цих господарствах
певних умов (інформаційної технології, соціально орієнтованої ринкової економіки).

Із приводу згаданих об'єктів виникають і розвиваються відповідні форми міжнародних економічних

відносин (МЕВ). Головними з них є: - міжнародна торгівля; - міжнародний рух капіталу; 14 -
міжнародна міграція робочої сили; - міжнародна передача технологій; - міжнародна економічна
інтеграція; - глобалізація економіки. Слід зазначити, що чітких кордонів між названими формами
про¬ вести неможливо. Наприклад, міжнародна передача технологій роз¬ чиняється в міжнародній
торгівлі і русі капіталу. Тому деякі економісти-міжнародники не вважають, що це самостійна форма
МЕВ. Залежно від масштабу МЕВ і ступеня розвитку зв'язків між суб'єктами розрізняють такі "їхні
рівні. За сферою дії - це мікрорівень, макрорівень і наднаціональний: - мікрорівень.
Зовнішньоекономічні операції між підприємства¬ ми, фірмами, окремими громадянами різних
держав; - макрорівень. Відносини між державами, регулювання міжна¬ родних економічних
відносин національними державами; - наднаціональний. Міжнародні зв'язки на рівні інтеграційних
об'єднань.

6. Можна вирізнити такі етапи розвитку світового господарства. 1. Початок XX ст. - розвиток
масового виробництва сприяв переростанню світового ринку в світове господарство, коли поряд з
обміном товарами (одна з форм МЕВ) зросла міграція капіталу (інша форма МЕВ), коли великий
розвиток одержали міжнародні виробни¬ чі зв'язки з виготовлення кінцевих продуктів, а міжнародне
господар¬ ство складалося з індустріальних країн Заходу (метрополій) та їх аграрно-сировинних
придатків (колоній). 2. Велика депресія 1920-1930років. У цей період світ уражено глибокою
соціально-економічною кризою, що негативно позначилася на світовому господарстві. У 1917 р. зі
світогосподарських зв'язків випала Росія; одночасно спостерігається загальна нестійкість еконо¬
мічних зв'язків, викликана Першою світовою війною (падіння екс¬ порту товарів і капіталу, розрив
світогосподарських зв'язків у цілому). Отже, «Велика депресія» була першим випробуванням
всесвітнього господарства на міцність і стабільність установлених торговельних, фінансових та інших
економічних відносин. У ці роки стали очевид16 ними недостатня стабільність і стійкість
світогосподарських зв'язків, які до того моменту вже набули важливого значення для економіки
розвинених держав світу. Це поставило перед світовим співтовари¬ ством неформальну, але
необхідну мету: домогтися стійкості інтер¬ національних зв'язків. 3. Поява після Другої світової війни
соціалістичних країн, утворення соцтабору. Утворення світового соціалістичного госпо¬ дарства після
війни призвело до реорганізації світового господарства: відбулася нова зміна його структури. Це
звузило сферу раніше єдиної світової економіки, але не зруйнувало всесвітній ринок. В умовах
протистояння двох суспільних систем можна виділити три аспекти життєдіяльності світового
господарства на даному етапі: а) господарські зв'язки між державами двох різних суспільних систем
мали складний і суперечливий характер, багато в чому визна¬ чалися протиборством і змаганням; б)
зовнішньоекономічні відносини всередині блоку соціалістич¬ них країн мали специфічний характер -
диктувалися жорстко центра¬ лізованою системою керування; в) лише між несоціалістичними
країнами посилилися взаємозв'язки, що характеризувалося такими змінами у світовому господарстві:
- відбуваються інтенсивне зростання вивезення підприємниць¬ кого капіталу, збільшення іноземного
виробництва. Саме збільшення іноземного виробництва, що розпочалося у ті роки, вплинуло на
організаційно-економічні параметри сучасного світового господар¬ ства. Головною силою у
виробничих зв'язках стали транснаціональ¬ ні корпорації (ТНК) - великі інтернаціональні комплекси,
що вклю¬ чають, як правило, не тільки створення продукту, а і його реалізацію, розрахунки,
кредитування; - США, що різко підсилилися після Другої світової війни, з по¬ літичних міркувань
надавали потужну економічну допомогу країнам Західної Європи у відродженні їх зруйнованої
війною економіки (план Маршалла). Таким чином, саме у цей період було закладено основу і
подаль¬ ший розвиток світової економіки у напрямі посилення її цілісності - на основі практики
взаємного співробітництва капіталістичних країн. 17 4. Розпад колоніальної системи (початок 1960-х
років). На міжнародній арені з'являється велика група країн, що розвиваються, які практично відразу
стали одержувати економічну допомогу від капіталістичних країн і, отже, не припинили своєї участі у
світогосподарських зв'язках, хоча й здебільшого специфічної участі - як сировинні придатки, а також
ринки збуту товарів метрополій. Причи¬ ною, що спонукала західні країни переорієнтувати свою
допомогу на країни, які розвиваються, стала загроза розриву сформованих у коло¬ ніальну епоху
господарських зв'язків, а також прагнення зберегти країни, що розвиваються, у сфері свого впливу, не
допустити їх пере¬ ходу в соцтабір. 5. Зближення рівнів економічного розвитку США та інших
промислово розвинених країн (середина 1970-х років). Загальносвітове економічне домінування США
змінило багатополюсну систему світового господарства, що жорстко підсилило конкуренцію між
трьома центрами світового економічного розвитку: Північною Америкою (на чолі зі США), Західною
Європою та Південно-Східною Азією (на чолі з Японією). 6. Світові економічні кризи 70-80-хроків.
Перехід до глобальної економіки. У 70-80-ті роки у світі пройшла ціла смуга криз: енерге¬ тична,
валютна, сировинна тощо, які, зокрема, призвели до різкого зростання цін на окремі види сировини і
палива, збільшення неста¬ більності світової валютної системи. Однак це не супроводжувалося
різким занепадом міжнародних економічних зв'язків, як, наприклад, у роки «Великої депресії»,
оскільки на той час світове господарство досягло досить однорідного глобально-ринкового
характеру, незва¬ жаючи на розходження у типах суспільного ладу різних країн. Світо¬ ва економічна
система переходить на новий рівень інтернаціоналіза¬ ції та міжнародної економічної інтеграції -
економічну глобалізацію, що характеризується інтенсифікацією і новою якістю внутрішніх
міжнародних зв'язків у планетарних масштабах, перетворенням на¬ ціональних господарств та їх
суб'єктів на складову частину плане¬ тарного відтворювального процесу. 7. Початок 90-х років. Це
початок нового періоду в розвитку міжнародної економіки: перехід до нового укладу суспільного ви¬
робництва - постіндустріального, інформаційно-наукового суспіль18 ства, що прагне з'єднати
досягнення сучасної НТР із усе більш со¬ ціально орієнтованим ринковим механізмом. 8. Фінансово-
економічна криза 2008- 2009років. Сучасна світо¬ ва фінансово-економічна криза викликана
відсутністю адекватного регулювання світової економіки за умов глобальних масштабів соціально-
економічних процесів і взаємозалежності різних країн. Вона довела, що процес поглиблення та
інтенсифікації міжнародних економічних зв'язків досяг якісно нового рівня, коли національні
господарства та їх суб'єкти стають складовою частиною планетарно¬ го відтвореного процесу, що
включає всі його стадії: виробництво, розподіл, обмін та споживання. В умовах глобалізації
визначальними стають всесвітні економічні відносини, коли національні суб'єкти господарського
життя змушені все більше пристосовуватися до пра¬ вил, установлених у межах певного
економічного союзу, та міжна¬ родними організаціями.

7. Отже, сучасний етап розвитку світової економіки відрізняється насамперед глобальним

характером світогосподарських зв'язків. Він супроводжується перебудовою народногосподарських
комплексів: відбувається перехід від структури, в якій домінувало промислове виробництво, до
структури, де визначальним є інформаційний сектор суспільного виробництва. Нещодавно
економічна наука вирізняла три сектори суспільного виробництва: видобувну промисловість та сіль¬
ське господарство, обробну промисловість, сферу послуг (включаю¬ чи транспорт). Наразі успішно
розвивається четвертий - інформацій¬ ний сектор. До нього відносять освіту, науку, конструкторські
роз¬ робки, створення промислових роботів, гнучких автоматизованих систем, передавання та
оброблення інформації. Ключове місце в ін¬ формаційному секторі посідає електронно-
обчислювальна техніка. Унаслідок структурної перебудови економіки промислових країн, значного
підвищення продуктивності праці відбувається скорочення чисельності зайнятих у сільському
господарстві розвинених країн світу. За останні 50 років кількість працюючих у цій галузі зменши¬
лася у п'ятеро. Аналогічні процеси відбуваються й у видобувній та обробній промисловості. Тут
чисельність робітників скоротилася відповідно у чотири та у два рази. Одночасно значно збільшилася
кількість працюючих у сфері послуг. У США відсоток зайнятих у цій 19 сфері вже перевищив 70 і є
найбільшим у світі. Особливо високими темпами зростала зайнятість у фінансовій і страховій справах,
сфері особистих професійних та ділових послуг, державному управлінні. Важливий напрям сучасного
економічного зростання як чинни¬ ка - рівень підготування кадрів. Ще у 80-ті роки у всьому світі
почала втілюватися у життя концепція безперервної освіти. Дослідження по¬ казали, що існує прямий
зв'язок між витратами на освіту і продуктив¬ ністю праці: чим вищі темпи зростання витрат на освіту,
тим вищі темпи зростання продуктивності праці. Зараз у цивілізованому світі темпи витрачання на
підготування кадрів збільшуються у 1,5 - 2 рази швидше, ніж темпи зростання національного доходу
країн. За рівнем витрат на освіту та показником продуктивності праці провідне місце посідають США.
В інших країнах спостерігається пряма залежність рівня продуктивності праці від величини витрат на
освіту. Крім високого рівня середньої освіти, сучасні промислово розви¬ нені країни забезпечують
безперервне підвищення рівня кваліфікації протягом усього життя працюючої людини. Така
концепція була схвалена ЮНЕСКО як генеральний напрям підвищення ефективності освіти, найбільш
наближений до життя. Реалізація цієї концепції ви¬ сувала нові вимоги до середньої і вищої школи, а
також забезпечува¬ ла додаткове навчання у сфері виробництва, тобто перепідготування робітників
та службовців, спрямоване на врахування вимог «інфор¬ маційно-технологічної» революції.
Вважається, що витрати на перепідготування робітників дають більший ефект, ніж звільнення
малопідготовлених і набір нових. Таким чином, новий тип економічного зростання ґрунтується на по¬
єднанні досягнень НТР із творчим розвитком людини, соціально орієнтованим ринковим
механізмом, розвитком науки, освіти. Новим явищем у галузі виробництва стали процеси,
протилежні диверсифікації, тобто розформування конгломератів, звільнення від непрофільних
виробництв і концентрація зусиль на головних видах діяльності. Відбувається реструктуризація
корпорацій у бік більшої спеціалізації і концентрації на профілюючих сферах діяльності. Най¬ більш
розвиненою фазою такої діяльності є так званий аутсортінг, коли з передаванням усіх неосновних
функцій, включаючи маркетинг, допоміжне виробництво, закупівлі та фінанси, залишаються тільки
розроблення продукції, продаж та обслуговування клієнтів. Значний вплив на світогосподарські
процеси справляють нові головні суб'єкти господарювання. Це міжнародні організації: МВФ, Світовий
банк, ЮНКТАД (конференція ООН із торгівлі і розвитку), Продовольча і сільськогосподарська
організація ООН (ФАО), Міжнародна організація праці (МОП), Світова організація торгівлі (СОТ),
країни «великої сімки», регіональні угруповання, багатонаціональні корпорації, інституціональні
інвестори (пенсійні та інвестиційні фонди, страхові компанії), неурядові організації, відомі вчені,
фінан¬ систи та підприємці. В основі сучасного світового господарства лежать ринкові від¬ носини, а
економічними лідерами є країни з більш високим рівнем розвитку цих відносин. Не випадково
країни, які раніше орієнтували¬ ся на ідеали соціалізму і переваги централізованої економіки, що
проповідували, поставили метою побудову ринку.