УДК 330.14.01/34.

014
ОСОБЛИВОСТІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ
В УМОВАХ ІНФОРМГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Помінова Ірина Іванівна

Харківський державний університет харчування та торгівлі, Харків

Глобалізація та інформатизація стали домінуючою ознакою сучасної

економіки. Глобалізація світової економіки – це сучасна, всесвітня стадія
інтернаціоналізації господарського життя, у рамках якого світове господарство
набуває якісно нових характеристик та особливостей розвитку. Такими
характеристиками експерти називають наступні: кардинальне збільшення
цілісності світового господарства та взаємозалежності економік практично
усіх країн світу; тенденція економічної гомогенізації (посилення однорідності,
схожості систем і форм господарювання); формування глобальних товарних і,
особливо, фінансових ринків; становлення глобальних ТНК тощо.
На думку експертів, процес глобалізації, що розпочався ще у 60-х рр. ХХ
ст., з розвитком Інтернету з 90-х рр. ХХ ст. вступив у зрілу стадію, на якій
«відбувається своєрідне «стирання національних кордонів», а світова
економіка поступово набуває загальну основу, головними складовими якої
виступають транснаціональне виробництво, глобальна фінансова система,
побудована на єдиних правилах система світової торгівлі, єдиний
інформаційний простір. Сучасний етап розвитку світової економіки пов'язаний
з процесами глобалізації інтелектуальної сфери, вищої освіти та наукових
досліджень, під впливом чого формується глобальне інтелектуальне
господарське середовище. За таких умов особливої уваги заслуговує
дослідження нових рис економічної глобалізації, які пов’язані з розвитком
інтелектуального господарського середовища та наслідками цих процесів на
формування та використання інтелектуального капіталу як національного, так і
глобального рівня.
 Сьогодні глобалізація сприймається, головним чином, через форми її
прояву і наслідки, що мають значення для світового розвитку. У вітчизняних
та зарубіжних дослідженнях визначилися основні проблеми глобалізації,
частина яких, тим чи іншим чином, розкриває аспекти глобалізації
інтелектуальної сфери: глобалізація науково-технічної сфери (Ф. Альтбах,
Дж. Сорос, О. Пічкур, А. Філіпенко, Ф. Фукуяма); концепція національних
інноваційних систем (М. Пашута, Л. Федулова); інтелектуальна власність в
умовах глобалізації (П. Драхос, Р. Мейн, О. Жовтанецька, В. Потєхіна);
концепція глобальної освіти (С. Моторна, А. Панарін, М. Щелкунов та ін.);
проблема створення глобального університету та поширення віртуальної
освіти (О. Журавльов, Б. Крук, Г. Телєгіна та ін.) тощо.
Однак в опублікованих працях не в повній мірі досліджено проблеми
формування інтелектуального капіталу глобального рівня з урахуванням
наслідків сучасної інформглобалізації.
Мета дослідження полягає у виявленні специфіки інтелектуального
капіталу в умовах глобалізації:
Задля досягнення цієї мети необхідно розв’язати такі завдання:
- виявити специфіку інтелектуального капіталу різних рівнів дослідження;
- визначити сутність глобального інтелектуального капіталу;
- розкрити причини глобалізаційних тенденцій інтелектуального
господарського середовища.
З початку ХХІ ст. світова економіка активно формує нову парадигму
науково–технічного розвитку, складовими якої виступають зростаючий
взаємозв’язок між ринками капіталу і новими технологіями, швидкий розвиток
«економіки знань», посилення соціальної адаптації нових технологій,
глобальний характер створення та використання знань, технологій, продуктів,
послуг. За таких умов масштабний інноваційний прорив та побудова
конкурентоспроможної економіки тільки в одній окремій країні стає
неможливим. Кожна національна економіка зобов’язана стати частиною
процесу глобалізації систем, приймати активну участь у формуванні та
сприйнятті інтелектуального капіталу. За таких обставин інтелектуальний
капітал стає особливою формою капіталу, який забезпечує неперервний процес
перетворення нового знання в інтелектуально-інноваційні товари та послуги.
Використання категорії «інтелектуальний капітал» наприкінці ХХ ст.
стало відображенням принципово нового підходу до аналізу господарських
відносин та конкурентних переваг країн, що ґрунтуються на ефективному
використанні унікальних за природою нематеріальних чинників, здатних
привести в дію механізм інноваційного розвитку.
Серед величезної кількості дефініцій інтелектуального капіталу
акцентуємо увагу на тих, що підкреслюють роль інтелектуального капіталу в
соціально-економічному розвитку країни в сучасних умовах: це – «знання та
інформація, які використовуються в економічній діяльності, забезпечують
ефективний розвиток економіки і досягнення прогресивних соціальних
стандартів» [1]. Схожим за сутністю є таке формулювання: «Інтелектуальний
капітал – сукупність відносин, що сприяють генезису та розвитку знань
(фундаментальної науки), відкриттів, винаходів, що згодом реалізуються через
ДКР та дозволяють досягти результатів у вигляді нововведень, що мають
комерційний та соціально-економічний ефект та забезпечують зростання
інноваційної економіки [2].
У сучасній економічній літературі найчастіше інтелектуальний капітал
розглядають на трьох рівнях: інтелектуальний капітал окремого індивіда
(сукупність знань, досвіду, навичок, творчості, здібностей, що є невід’ємною
частиною людини, які можуть бути певним чином персоніфіковані і
використані в процесі її професійної діяльності); інтелектуальний капітал
окремого підприємства (сукупність активів, заснованих на інтелектуальних
здібностях працівників компанії, що реалізуються в процесі інноваційної
діяльності та збільшують її ринкову вартість); інтелектуальний капітал
суспільства, нації (сукупність знань, досвіду, зв'язків та інформації, що
використовуються на рівні суспільства в цілому і є провідним чинником
зростання національного доходу постіндустріального суспільства).
 В умовах сучасної економіки, що побудована навколо мереж, капітал або
первісно носить глобальний характер, або стає таким в процесі нагромадження.
Нові економічні форми будуються навколо глобальних мережних структур
капіталу, управління та інформації, а здійснюваний через такі мережі доступ до
технологічних вмінь та знань складає у наш час основу продуктивності та
конкурентоспроможності [3]. Це потребує та уможливлює дослідження
інтелектуального капіталу також на рівні світової економіки – глобального
інтелектуального капіталу.
Глобальний інтелектуальний капітал представляє собою сукупність
відносин з приводу залучення до системи світового суспільного виробництва
творчого потенціалу всього людства у вигляді знань, в тому числі
актуалізованих і капіталізованих, що є головною продуктивною силою
сучасного інформаційного способу виробництва.
Глобалізаційні тенденції в інтелектуальному господарському середовищі
стимулюються наступними причинами: розвитком мережних форм економічної
діяльності та інформатизацією; глобалізацією ринку праці; розвитком нових
форм фінансування НДДКР та інноваційної діяльності; створенням
різноманітних інститутів, що функціонують на основі взаємодії основних
суб’єктів інноваційного процесу (університетів, наукових центрів, фірм тощо);
появою нових механізмів міжнародних партнерських відносин (наприклад,
міжнародних стратегічних альянсів, венчурних об’єднань, міжнародних
фондів).
Одним з основних зовнішніх факторів ефективного формування
глобального інтелектуального капіталу є рівень забезпечення країн
швидкісними міжнародними комунікаціями. Близько 2,1 млрд користувачів
Інтернету було зафіксовано по всьому світу на початку 2013 року, практично
половина з них – жителі азійських країн (за даними глобального дослідження
аналітичної компанії The Royal Pingdom) [4]. Темпи зростання чисельності
Інтернет-користувачів у світі шалені: за 2007-2012 роки їх збільшилося на 1,1
млрд. чол. При цьому 53% зростання забезпечила Азія, 16,1% – Європа, 11,3%
– Латинська Америка, 9,6% – Африка, 5,2% – Середній Схід і тільки 3,6% –
Північна Америка. За підсумками 2013 року чисельність Інтернет-користувачів
в Європі перевищила половину млрд, а в Азії – млрд. Згідно з даними
Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), у вересні 2013 року
49,8 % дорослого населення України користувалися Інтернетом, що
уможливлює участь вітчизняного інтелектуального капіталу в формуванні
глобального інтелектуального капіталу [5].
В останні роки в усьому світі спостерігається зростання інвестицій в
інтелектуальні ресурси, що є основною характерною ознакою інтелектуальної
економіки. Як свідчать аналітичні дані Світового банку, майже 2/3 світового
багатства зосереджено в інтелектуальному капіталі. Відбулося
переорієнтування економік таких країн, як Австрія, Франція, Норвегія, Канада,
Німеччина та ін. на виробництво й використання сучасних знань,
інтелектуального потенціалу. Інтелектуальний капітал забезпечує понад 50%
зростання національного багатства цих країн, обумовлює становлення та
розвиток інтелектуальної економіки.
Формування інтелектуального капіталу в умовах інформглобалізації
неможливе без прискореного розвитку особливої інфраструктури –
інтелектуальної, що створює сприятливі умови для науково-дослідних
розробок. За останні роки сформувалося багато міжнародних інститутів
функціонування глобального інтелектуального капіталу, серед яких
Міжнародна асоціація академій наук (МААН), Міжнародний комітет з
космічних досліджень (COSPAR), Виконавча рада Міжурядової
океанографічної комісії (МОК) ЮНЕСКО, Міжнародний союз академій
гуманітарних та соціальних наук (IUA), Всеєвропейська федерація академій
наук (ALLEA), Міжнародний інститут прикладного системного аналізу
(IIASA), Європейська наукова асоціація геофізичних досліджень (EISCAT),
Європейська організація ядерних досліджень (CERN) тощо.
В світовому освітньому просторі починає розвиватися наднаціональна
освіта, що надає освітні послуги, які дозволяють людям здійснювати
професійну діяльність в різних країнах світу без оцінювання їхніх дипломів та
сертифікатів. Наднаціональна освіта надає додаткові можливості успішно
соціалізуватися в умовах глобалізації.
Формування інтелектуального капіталу, якість економічного розвитку
національного господарства країни та її місце у світовій ієрархії в значній мірі
визначається обсягом фінансування вищої освіти та науки. Саме тому в усіх
провідних країнах світу реалізовується заохочувальна політика розвитку
національної науки та впровадження її досягнень у виробництво, включаючи
системну підтримку коштами державних бюджетів наукових досліджень і
технологічних розробок.
Збільшення фінансування наукової діяльності є внутрішнім фактором
економічного зростання. Світовий досвід доводить, що при значенні цього
показника менше 0,4 % ВВП, наука в країні може виконувати лише
соціокультурну функцію. При переході за цей рубіж вона набуває
спроможності давати певні наукові результати і виконувати в суспільстві ще й
пізнавальну функцію. І лише при витратах на науку, що перевищують 0,9 %
ВВП включається її економічна функція. Тому в розвинених країнах
зберігається тенденція до збільшення асигнувань на НДДКР: глобальні
витрати за останнє десятиліття зростали швидше, ніж глобальний ВВП [6].
Упродовж останніх десяти років зростання капіталовкладень у НДДКР
відмічається у США (на 46%), Японії (на 27%), ЄС-27 (на 18%). Високі темпи
демонструють також Фінляндія, Ізраїль, Корея та Японія, що є ознакою
широко розповсюджених зусиль економічних систем інтенсифікувати
розвиток знань і технологій (табл.).
Таблиця – Показники наукоємності ВВП країн світу [7; 8]
Країна Частка витрат на НДДКР у ВВП,
%
Україна 0,75
Росія 1,16
Італія 1,26
Великобританія 1,77
Канада 1,80
 Продовження табл.
Словенія 2,11
Франція 2,26
США 2,79
Німеччина 2,82
Швейцарія 2,99
Данія 3,06
Швеція 3,40
Японія 3,45
Корея 3,74
Фінляндія 3,88
Ізраїль 4,40

Збільшення фінансування освітньої та наукової діяльності є

обов’язковою умовою формування та відтворення вітчизняного
інтелектуального капіталу. Показники фінансового забезпечення сфери науки
в Україні є значно нижчими за світові стандарти, що зумовлює подальше
посилення технологічного відставання української економіки від провідних
економік світу.
Отже, в умовах інформаційної економіки вирішальним фактором
розвитку виступає інтелектуальний капітал. Здатність країни до формування
власного інтелектуального капіталу та ефективного використання
інтелектуального капіталу глобального рівня визначає можливості її
подальшого економічного розвитку. Завдання, що постають перед Україною,
полягають у реальній зміні моделі соціально-економічного розвитку, яка має
ґрунтуватися на формуванні та використанні інтелектуального капіталу,
пріоритеті інноваційної діяльності.
Література
1. Янішевський В. М. Інтелектуальний капітал в системі національної
економіки України: дис. канд. екон. наук : 08.00.07 / Янішевський Володимир
Мирославович. – К., 2012. – 260 с.
2. Капилина К. И. Влияние интеллектуального капитала на повышение
инновационности современной российской экономики / Капилина К. И. – М. :
«Дашков и К», 2012 – 184 с.
3. Помінова І. І. Становлення мережевих форм організації економічних
систем Економічна стратегія і перспективи розвитку сфери торгівлі та послуг :
Зб. наук. праць у 2 ч. Вип. 1 (9). – Ч. 2. – Харків : ХДУХТ, 2009. – С. 25-33.
4. У світі кількість Інтернет-користувачів перевищила 2 млрд. [Електронний
ресурс] – Режим доступу: korrespondent. net.
5. Україна – 33 у світі за кількістю Інтернет-користувачів [Електронний ресурс]
– Режим доступу: zik.ua/ news.
6. Science and Engineering Indicators 2013 [Електронний ресурс] – Режим
доступу : http://www.nsf.gov/statistics/seind12/c0/c0s2.htm.
7. Eurostat. - 29.01.2013 [Електронний ресурс] – Режим доступу : //
http://epp.eurostat.ec.europa.eu/tgm/table.
8. OECD Factbook 2013 Economic, Environmental and Social Statistics
[Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.oecd -
library.org/economics/oecd – factbook - 2013/expenditure -on-r-amp-d_factbook-
2013.

Анотація
Виявлено специфіку інтелектуального капіталу різних рівнів дослідження;
розкрито причини глобалізаційних тенденцій інтелектуального господарського
середовища; визначено сутність глобального інтелектуального капіталу.
Ключові слова
Інтелектуальний капітал, глобальний інтелектуальний капітал,
інтелектуальне господарське середовище