Кольоса Анастасія,

МВ-19001б
Тема: Глобалізація
1. Глобалізація вищої освіти: тенденції і прояви.
2.Вплив глобалізації на на функціонування національної держави.
3. ТНК.
4. Глобальні міста.
5. Україна в глобалізаційних процесах.

1.

Однією з основних тенденцій світового розвитку є глобалізація, яка викликає

значні економічні, соціальні, політичні та цивілізаційні зміни. Вітчизняні та
зарубіжні науковці приділяють дедалі більше уваги проблемам розвитку
вищої освіти в умовах глобалізації. Сьогодні усі країни, у тому числі і Україна,
в більшій мірі, аніж раніше, залежать від впливів глобальних викликів та
загальносвітових економічних трендів, що пояснюється глобалізацією
соціальноекономічних систем. Досить довго професійна освіта (у тому числі
вища освіта) виконувала в основному вузькопрагматичні завдання, в
основному – забезпечення національного господарства кваліфікованими
кадрами. Нині роль вищої освіти принципово змінюється, вона стає, без
перебільшення, фактором розвитку людської цивілізації та підтримки стійкої
соціальноекономічної динаміки країн світу. На сучасному етапі суспільного
розвитку вища освіта набуває масового характеру, оскільки важливими
факторами виробництва стають наука, технології та інформація. А їх
застосування потребують висококваліфікованої праці та професійних знань. У
багатьох світових країнах помітно зросла кількість студентів, що навчаються
у закладах вищої освіти. Варто зазначити, що масова вища освіта призводить
і до такого негативного явища як виникнення проблеми безробіття
випускників, оскільки економіка нерідко неспроможна “поглинути” значну
кількість дипломованих фахівців, які при цьому не мають досвіду практичної
діяльності. Тенденцією глобалізації вищої освіти є розширення географії збуту
освітніх послуг в інші країни. Вказане виражається шляхом відкриття філій
закладів вищої освіти на територіях інших держав, створення спільних
закладів вищої освіти . На світовому ринку освітніх послуг почала зростати
чисельність закладів вищої освіти, а також збільшуватися кількість різних
освітніх програм, напрямів підготовки та форм навчання. Таким чином, у
сфері вищої освіти швидко зростає асортимент освітніх послуг. Отже,
тенденціями глобалізації вищої освіти можна вважати швидкий розвиток
світового ринку освітніх послуг (формування індустрії експорту та імпорту
освітніх послуг, збільшення кількості іноземних студентів), зростання
різноманітних міжнародних форм організації науково-освітньої діяльності
(міжнародних проектів у сфері вищої освіти, міжнародних навчальних
закладів, отримання дипломів закладів вищої освіти різних країн),
інтернаціоналізація фінансових ресурсів вищої освіти (диверсифікація
фінансових джерел, у тому числі у вигляді грантів). Під впливом глобалізації
розвиток та вдосконалення вищої освіти у світі перейшло в нову фазу
міжнародної інтеграції, що є наслідком інтернаціоналізації освітньої сфери.
Взаємодоповнюваність, взаємне зближення та взаємозалежність стало
закономірною тенденцією створення єдиного світового освітнього простору.

2.
Деякі дослідники вважають, що глобальні актори (міжнародні організації,
транснаціональні компанії (ТНК), транскордонна злочинність, глобальна
масова культура тощо), посилюючись, з кожним роком все активніше
впливають на функціонування національних держав. Навіть міцні країни
змушені переглядати значення суверенітету під тиском глобальних сил
“згори” (економічних, технологічних і культурних). У слабких держав простір
для маневру значно обмежується як їхнім внутрішнім станом, так і
сильнішими державами. Політична глобалізація визначається посиленням
планетарних проблем, зменшенням потенціалу окремих держав, формуванням
нової політичної культури, що характеризується поширенням і сприйняттям
загальносвітових цінностей та інтересів. Відбувається також безпрецедентне
кількісне зростання міжнародних організацій, збільшення чисельності й
посилення ролі національних і міжнародних неурядових об’єднань у світовій
політиці. Рушійними силами цього процесу є активна діяльність ТНК,
глобальне поширення інформаційних і телекомунікаційних мереж,
транснаціоналізація злочинності, зростання активності міграційних потоків
тощо. Частину функцій національної держави перебирають на себе
міжнародні об’єднання. Країни, входячи в певні міжнародні організації і
делегуючи їм повноваження для вирішення конкретних завдань, ідуть тим
самим на “добровільне” обмеження суверенітету у питаннях, що належать до
компетенції тих об’єднань. Можливість зростання суспільної ініціативи
суттєво пов’язана з поширенням засобів зв’язку і передачі інформації, зокрема
інтернету, завдяки якому межі простору і часу перестали бути перешкодою в
спілкуванні й становленні спільнот різного характеру і масштабу, плюс до
цього, зросла мобільність населення. Посилюються й міграційні процеси.
Якщо в 1990 році у світі нараховувалося 120 млн мігрантів, то на початку XXІ
ст. – 175 млн. Катастрофічні кліматичні зміни, втрата родючості ґрунтів,
розширення меж посушливих регіонів внаслідок глобального потепління
призведуть до масової міграції, що охопить сотні мільйонів людей. Інтенсивне
зростання тероризму та злочинності у світових масштабах спричинило
кримінальну глобалізацію, що виступає епіфеноменом розглянутих процесів
сучасності. Глобальні процеси й інститути завойовують державу-націю і, як
наслідок, усувають концептуальні й територіальні кордони, які традиційно
підтримували теорію й практику державного суверенітету. Проте, попри
значний вплив глобалізації, наразі не варто перебільшувати рівень зниження
ролі національних держав і їхніх урядів у міжнародних справах. Зрештою,
саме вони, як і раніше, приймають (самостійно або скоординовано з урядами
інших держав) ключові рішення, що встановлюють правила, які визначають
поступальний розвиток ліберального економічного режиму і необхідні
передумови, що закладають, для тих самих процесів глобалізації, які часто
модулюються як деякі автономні сили, що нібито підривають позиції держави
і роблять її застарілим елементом у системі міжнародних економічних
відносин.

3.
Історія розвитку транснаціональних корпорацій бере свій початок зі
створення у 1600 р. англійської компанії «East India Company», проте
стрімкого розвитку процеси транснаціоналізації почали набувати наприкінці
ХІХ ст. Це обумовлено тим, що до кінця ХІХ ст. у світі переважало місцеве
виробництво. Приблизно 90% всіх товарів і послуг вироблялося на базі
місцевих сировини і матеріалів, і в тих же межах реалізовувалася переважна
частина виробленої продукції.
Причини становлення та розвитку ТНК дуже різні, проте всі вони певною
мірою повʼязані, насамперед, з недосконалою конкуренцією, бар’єрами на
шляху розвитку міжнародної торгівлі, валютним контролем, значними
транспортними витратами, відмінностями у податковому законодавстві різних
країн. Відтак головною причиною стрімкого розвитку ТНК є висока
ефективність їх діяльності порівняно з іншими компаніями.
Історична ґенеза процесів транснаціоналізації охоплює чотири основних
етапи. ТНК першого покоління (кінець XIX ст.) розпочинали свою діяльність
як колоніально-сировинні. Основною їх перевагою був доступ до природних
ресурсів або до преференційних ринків збуту. ТНК другого покоління (період
між двома світовими війнами) сформовано міцний зв’язок з виробництвом
військово-технічної продукції. Третє покоління ТНК (1960-ті роки) широко
використовує досягнення науково-технічної революції, набуваючи
організаційно-економічних форм концернів і конгломератів, що органічно
поєднують елементи національного і зарубіжного виробництва. На початку
1980-х років поступово формуються глобальні ТНК четвертого покоління, їх
визначальними рисами є планетарне бачення ринків і функціонування в
умовах глобальної конкуренції.
Зазначимо, що сьогодні у світі функціонує близько 70 тис. фінансово-
промислових груп і ТНК, які розширилися за межі країн свого базування. Вони
контролюють 50% світового промислового виробництва, а також проводять
понад 70% операцій торгівлі у всьому світі
Серед головних конкурентних переваг, які є основою ефективної
діяльності ТНК виділяють:
– безперешкодне володіння і доступ до природних ресурсів, капіталу і
результатів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт по всьому
світу;
– горизонтальну диверсифікацію в різні галузі або вертикальну інтеграцію
за технологічним принципом в рамках єдиної галузі, що забезпечують в обох
випадках економічну стабільність і фінансову стійкість ТНК;
– можливість вільного вибору при розміщенні підприємств компанії в
різних країнах з урахуванням розмірів їх національних ринків, темпів
економічного зростання, цін, доступності економічних ресурсів, а також
політичної стабільності;
– низьку вартість фінансових ресурсів завдяки ширшим можливостям їх
залучення;
– економію на масштабах підприємства; – можливість використовувати в
інтересах ТНК державну зовнішньоекономічну політику в різних країнах;
– можливість за рахунок прямих інвестицій долати різні барʼєри на шляху
до збільшення обсягів експорту своїх товарів на ринок тієї або іншої країни;
– безперервну інформованість про конʼюнктуру товарних, валютних і
фінансових ринків у різних країнах, що дозволяє оперативно направляти
потоки капіталів у ті країни, де складаються сприятливі умови для отримання
максимального прибутку;
– доступ до кваліфікованих кадрів і фактично необмежені можливості по
їх селекції.
Саме ці конкурентні переваги дають можливість ТНК стрімко розвиватися
та бути конкурентоспроможними порівняно з іншими компаніями.
Підтримуючи оборот капіталів, людей і технологій, провідні ТНК значною
мірою сприяють економічному зростанню і розвитку приймаючих
національних економік, включаючи:
1) зменшення гостроти валютного дефіциту, пов’язаного з імпортом, що
означає перенесення в інші країни хоча б частини виробництва, продукцію
котрого вони досі імпортували;
2) підвищення культури ведення бізнесу та споживання товарів і послуг
згідно міжнародних стандартів;
3) забезпечення додаткових робочих місць місцевому населенню, що
особливо важливо для країн, де прихід трудомістких потужностей дасть
можливість використовувати переважно фізичну, а не машинну працю. Також
ТНК відіграють подвійну роль в інтернаціоналізації виробництва, у процесі
розширення і поглиблення виробничих звʼязків між підприємствами різних
країн. ТНК утворюються як національні щодо капіталу і контролю, проте їх
діяльність має міжнародний, наддержавний характер і веде до створення
наддержавних звʼязків.
 У своїй діяльності ТНК вдаються також до створення стратегічних
альянсів з компаніями закордонних країн. Здебільшого стратегічні альянси
між ТНК виявляються тривалими й охоплюють різні стадії усього
виробничого циклу: від наукових розробок до спільного виробництва й збуту.
Додаткову економію дає скорочення адміністративних видатків на утримання
управлінського апарату.
Розвиток сучасної світової економіки спрямований на створення єдиного
економічного простору, де основними суб’єктами господарських відносин
стають уже не країни, а багатонаціональні компанії та їх альянси. При цьому
спостерігається явна тенденція до їх укрупнення, про що свідчить зростання
обсягів угод про міжнародні злиття і поглинання суб’єктів економіки. Такі
великі олігополістичні структури дедалі більше пануватимуть у світовій
економіці, що свідчить про поділ праці не стільки між країнами, скільки між
ТНК.
Водночас, перелічуючи переваги ТНК, необхідно виділити й недоліки
негативного впливу транснаціональних корпорацій. Так, завдяки своїй
стратегії глобальних операцій, потужності та великому фінансовому і
політичному впливу, ТНК здійснюють стратегію довгострокової максимізації
прибутків, тобто відмовляються від короткострокових вигод для зміцнення
ринкових позицій у майбутньому і забезпечення стабільного прибутку на
тривалу перспективу. При цьому, ТНК прагнуть максимізації прибутків за
рахунок ренти і монополістичних переваг у певних країнах, інколи
використовуючи навіть бюджетні фонди держав свого походження для
експансії. Таким ТНК важливий доступ до сировинних ресурсів і
транспортних систем приймаючої країни. Це призводить до того, що: – на
внутрішньому ринку цих країн ТНК створюють потужну конкуренцію
місцевим компаніям, не даючи їм розвиватися; – вільні переміщення
фінансового капіталу ТНК можуть підірвати стабільність національних валют
і створити загрозу для національної безпеки країн, що розвиваються; – ТНК,
маючи свій інтерес у країні, здатні насаджувати ідеологію, яка суперечить
інтересам розвитку національного бізнесу і пригнічувати розвиток
національнодержавних інтересів країни. Крім того, економічна потужність
ТНК може стати джерелом прихованих конфліктів з тими державами, на
території яких здійснюється їх діяльність. Інтереси ТНК стоять за війнами та
державними переворотами у країнах Близького і Середнього Сходу,
Латинської Америки, за змінами урядів у Європі й Азії. ТНК лобіюють
інтереси окремих державних високопосадовців або цілих політичних партій,
підтримують формування економічних інтеграцій різних рівнів, можуть
займатися хабарництвом. Через стрімкий розвиток інтеграційних процесів та
значний соціальноекономічний ефект національні економіки не можуть
уникнути впливу ТНК, проте уряди держав можуть регулювати рівень їхньої
присутності. Таке регулювання відбувається щонайменш на чотирьох рівнях:
наддержавному; міждержавному; внутрішньодержавному; суспільному. При
цьому, кожен із зазначених рівнів має власну мету та конкретні інструменти
регулювання.
 Отже, ТНК перш ніж стати найвпливовішими субʼєктами міжнародних
економічних відносин, пройшли історично ряд етапів, кожний з яких
супроводжувався появою нових стратегічних галузей промисловості,
здійсненням революційних відкриттів у різних сферах виробництва та надання
послуг, завоюванням нових ринків шляхом використання різних методів
експансії. На сучасному етапі розвитку спостерігається постійне зростання
ролі транснаціональних корпорацій та масштабів транснаціоналізації, що
проявляється в їх участі у створенні світового валового продукту, підвищенні
частки міжнародного руху капіталу, праці та інших ресурсів. Їх значимість у
світовій економіці підтверджується масштабністю зарубіжних операцій в усіх
галузях та сферах суспільного виробництва.

4.
Однією з найважливіших сучасних тенденцій у розвитку міст є їхня
глобалізація. Місто – це особливий організм, для якого важливі його місце
розташування, внутрішня динаміка і соціальна структура. Слід за розвитком
всесвітньої економіки міста втрачають колишню могутність або знаходять
щось нове. Сутність цього процесу полягає в концентрації найважливіших
економічних, фінансових, політичних функцій у декількох найбільших
центрахмістах. Глобальні міста – це найбільші світові центри, місця
концентрації найважливіших економічних, фінансових, політичних функцій,
що займають стратегічні місця у світовій економіці. Вони, як правило,
концентрують командні функції і сервісні фірми високого рівня, орієнтовані
на всесвітні ринки. Уперше термін «глобальне місто» вжито 1991 р. у праці
американського економіста і соціолога С. Сассена, на думку автора, глобальні
міста – це стратегічні центри концентрації господарської діяльності,
управління транскордонними фінансовими потоками та надання
високотехнологічних послуг. Сучасні міста характеризуються постійним
зростанням щільності населення, чисельності кваліфікованих кадрів, капіталу,
індустріальних та виробничих активів, соціальної та технічної
інфраструктури. Разом з цим постійно зростає інтенсивність інформаційних,
енергетичних та речовинних обмінів, руху капіталу, транспортних потоків,
потоків трудових ресурсів тощо. Завдяки такій концентрації міста стають
ключовими точками (центрами) зростання у глобальній економіці. Вони як
центри політичних та економічних рішень відіграють роль “промоутерів”
національного розвитку. Класифікації глобальних міст, розроблені вченими,
різняться між собою залежно від обраних ними індикаторів ранжирування
міст. Разом з цим, вони вважають основним індикатором глобального міста
наявність у них штаб-квартир ТНК. Серед такх класифікацій особливий
інтерес викликає класифікація П. Холла. Автор поділив усі міста світу за
рівнем світового значення на Альфа, Бета, Гамма та Дельта групи Справжнє
глобальне місто, за Дж. Фрідманом, повинно виділятися цілою низкою ознак,
серед яких: наявність відносно великої чисельності населення; місто має бути
місцем концентрації штаб - квартир найбільших ТНК і міжнародних
економічних і геополітичних організацій; бути світовим фінансовим центром,
важливим у світовому масштабі центром обробної промисловості, великим
транспортним і комунікаційним вузлом міжнародного значення, а також
володіти високорозвиненою сферою ділових послуг.

5.
Суспільства новітньої доби суттєво відрізняються від суспільств попередніх
епох за численними ознаками, однією з яких є глобалізація, що
характеризується посиленням зв’язків та взаємозалежностей між різними
країнами та регіонами сучасного світу і проявляється на всіх рівнях – від
особистісного до міжнародного. Перед Україною це ставить вимогу не лише
розв’язання внутрішніх проблем, а й пошуку своєї ніші у світових політичних,
економічних, культурних та інших процесах – без втрати власної ідентичності.
Україна за кількісними показниками посідає 42 місце в індексі глобалізації.
Який розраховується Швейцарським економічним інститутом за трьома
основними групами показників – економічними (критеріями тут виступають
обсяги інвестицій, а також експорту й імпорту), соціальними (персональні
контакти, у тому числі за допомогою всесвітньої мережі Інтернет та
мобільного зв’язку) і політичними (представленість різних груп інтересів у
формі офіційних організацій, інтегрованість країни у глобальні політичні
процеси тощо). Однак у цьому рейтингу не відображено якісний бік
глобалізації. Про те, що Україна досі належно не конвертує свою відкритість
у добробут, свідчить її 63-тє місце в Глобальному інноваційному індексі
(International Innovation Index), а також її питома частка у світовому експорті,
що становить близько 0,3 % (наприклад, для ФРН цей показник становить 7
%), та якість цього експорту (донедавна представленого переважно вугіллям
та продукцією чорної металургії). За Індексом людського розвитку (Human
Development Index) Україна посідає вкрай низьке, як для європейської
держави, 83-тє місце і має негаразди з транспарентністю, від якої прямо
залежить успіх боротьби з корупцією. Залежно від галузі, здобутки в якій
можуть допомогти Україні знайти свою нішу в глобалізаційних процесах і
отримувати економічну та іміджеву вигоду, Є. Маруняк виокремила кілька
основних, прийнятних для нашої країни, сценаріїв подальшого розвитку.
Перший, найбільш бажаний і найоптимістичніший (але, на жаль, найменш
імовірний) – входження України в глобальну економіку на основі
технологічної складової, яка є визначальною для постіндустріальних,
інформаційних суспільств. Другим, реалістичнішим за нинішніх умов,
сценарієм є акцент на запровадженні інноваційних підходів у галузі сільського
господарства, але не лише для виробництва, а й для розвитку сільської
місцевості в цілому, а саме: зелений туризм, поєднання культурної та
природної спадщини, а також розвиток місцевої громади. Україна має значний
туристичний потенціал, однак, туризм потребує наявності належного
середовища – інфраструктури, сфери послуг, а також витрат на рекламу
окремих об’єктів і здійснення державного брендингу загалом. Як стверджує Є.
Маруняк, найперспективнішим туристичним регіоном України є її західна
частина: по-перше, завдяки мальовничим краєвидам та етнічним осередкам зі
збереженими традиціями (перш за все народними ремеслами); подруге, з
огляду на щонайменш задовільний рівень обслуговування.

ЛІТЕРАТУРА:
1. Чернова О.В., Пазиніч О.В. Транснаціональні корпорації в міжнародній
економічній системі – 2010. – № 12. – С. 24–26..
2. Скавронська І.В., Мадараш О.В. Місце і роль ТНК у розвитку національних
економік / І.В.– 2016. – №4. – С. 197–200
3. Енциклопедія освіти [енциклопедичне видання] / Національна академія
педагогічних наук України; відповід. ред. В. Г. Кремень. К.: Юрінком Інтер,
2008. – 1040 с.
4. Каленюк І.С. Сучасні виклики розвитку вищої освіти/ І.С. Каленюк //
Науковий часопис НПУ ім. М.П. Драгоманова. Серія 18: Економіка і право. -
2015. - Вип. 27. - С. 18-27.
5. Сазонець І. Л. Сутність та основні концепції діяльності ТНК в умовах
глобалізації / І. Л. Сазонець, Ю. М. Варич. — Донецьк : Юго-Восток, 2009. —
275 с.
6. О. І. Рогач, О. І. Шнирков. Транснаціональні корпорації // Українська
дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін.
— К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316- 045-
4.