Глобалізація

Глобалізація - процес поступового становлення світу як єдиного економічного,

культурного, політичного простору. Формами прояву цього процесу є збільшення міжнародної
торгівлі й інвестицій, відчутне збільшення ролі тнк у світових процесах, загострення глобальної
конкуренції, поява систем глобального, стратегічного менеджменту. (глобалізація = globus - куля; той,
хто тримає кулю).

Появу цього терміна пов'язують з ім'ям Теодора Левіта, який в статті «Глобалізація ринків» в
1983р, позначив ним факт злиття ринків окремих продуктів, вироблених ТНК.
Причини формування глобалізаційних процесів:
 процес інтернаціоналізації, який приводить до поглиблення співробітництва між країнами та
посилення їх взаємозалежності;
 науково-технічний прогрес: поява інформаційних технологій, які корінним чином змінюють всю
систему соціально-економічних відносин, переносять на якісно новий технічний рівень
організаційно-економічні відносини, транспортні та комунікаційні зв’язки (зниження витрат на
трансакції);
 загострення проблем, що є загальними для всіх людей і країн світу та є важливими з точки зору
збереження та розвитку людської цивілізації..

ВЧЕНІ Те, що Р. Робертсон виділяє в глобалізації два аспекти (глобальна взаємозалежність і

глобальна свідомість) і два напрямки (глобальна інституціоналізація життєвого світу і локалізація
глобальності), свідчить про його прагнення аналізувати суспільні зміни і з погляду макрополітичного
(система/структура), і з погляду мікрополітичного (дія/ актор).
Інші вчені: Гілпін: як ТНК впливають на державу, незалежність, економіку.
Фукуяма: «Політичний порядок та занепад» - глобальна демократія, незважаючи на те, що
держави позиціонують себе як демократичні, в багатьох країнах демократія низька за якістю.

ГЛОБАЛЬНА МОВА - це мова, якою розмовляють на міжнародному рівні, її вивчають і

розмовляють численні люди як другу мову. Для світової мови характерна не лише загальна кількість
носіїв мови (носіїв рідної та другої мови), а й географічне поширення та його використання в
міжнародних організаціях та дипломатичних відносинах. Сьогодні найбільш широко розмовною (і,
мабуть, найбільш швидко розповсюдженою) світовою мовою є англійська, з понад 1,1 мільярда рідних
та другомовних користувачів у всьому світі. Далі йде французька та іспанська.

КУЛЬТУРНА ГЛОБАЛІЗАЦІЯ Глобалізація в культурній сфері відображає два крайні суперечливі

процеси: з однієї сторони, вона відкриває більш широкий доступ до цінностей національних
культур, сприяє їх взаємозбагаченню і не відміняє національної самобутності. З іншої сторони,
глобалізація сприяє уніфікації культурного і духовного різноманітного світу.

АНТИГЛОБАЛІЗМ Антиглобалізм - загальний термін, що описує політичну позицію людей, що

протистоять політиці глобалізації. Прихильники антиглобалізму загалом об'єднані ідеєю
протистояння політичній владі транснаціональних корпорацій за рахунок суверенітету держав,
що проявляється у вигляді торгових договорів та впливу міжнародних економічних організацій. Цей
процес, на їхню думку, шкодить демократії, правам людини, навколишньому середовищу і особливо
суспільствам країн, що розвиваються.
Вони можуть носити місцевий, регіональний, національний або міжнародний характер,
займатися конкретною вузькою проблематикою або претендувати на рішення проблем в масштабі
всього суспільства. Спектр цих організацій достатньо широкий.
Своїм завданням учасники руху антиглобалістів вбачають формування суспільної думки, яка б
не тільки позитивно сприйняла їх ідеологію, а й стала фундаментом подальшого просування інтересів
антиглобалістів на глобальний рівень.

+ - ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
Як позитивні наслідки (переваги) глобалізаційних процесів можна назвати:
• 1. Глобалізація сприяє поглибленню спеціалізації і міжнародного поділу праці. У її умовах
ефективніше розподіляються засоби і ресурси, що сприяє підвищенню середнього рівня життя і
розширенню життєвих перспектив населення (при нижчих для нього витратах).
 • 2. Важливою перевагою глобалізаційних процесів є економія на масштабах виробництва, що
потенційно може призвести до скорочення витрат і зниження цін, а, отже, до економічного зростання.
• 3. Переваги глобалізації пов'язані також із виграшем від вільної торгівлі на взаємовигідній
основі, що задовольняє всі сторони.
• 4. Глобалізація, підсилюючи конкуренцію, стимулює подальший розвиток нових технологій і
розповсюдження їх серед країн. У її умовах темпи зростання прямих інвестицій набагато
перевершують темпи зростання світової торгівлі, що є найважливішим чинником в трансферті
промислових технологій, утворенні ТНК, що безпосередньо діють на національні економіки. Переваги
глобалізації визначаються економічними вигодами від використання передового науково-технічного,
технологічного і кваліфікаційного рівня провідних у відповідних областях зарубіжних країн в інших
країнах, в цих випадках впровадження нових рішень відбувається в короткі терміни і при відносно
менших витратах.
• 5. Глобалізація сприяє загостренню міжнародної конкуренції. Глобалізаційні процеси в
світовій економіці вигідні, перш за все, споживачам, оскільки конкуренція дає їм можливість вибору і
знижує ціни.
• 6. Глобалізація може привести до підвищення продуктивності праці в результаті
раціоналізації виробництва на глобальному рівні і розповсюдження передових технологій, а також
конкурентного тиску на користь безперервного впровадження інновацій у світовому масштабі.
• 7. Глобалізація дає країнам можливість мобілізувати значний об'єм фінансових ресурсів,
оскільки інвестори можуть використовувати ширший фінансовий інструментарій на збільшеній
кількості ринків.
• 8. Глобалізація створює серйозну основу для вирішення загальних проблем людства, в першу
чергу, екологічних, що обумовлено об'єднанням зусиль світової спільноти, консолідацією ресурсів,
координацією дій в різних сферах.

Негативні наслідки.
 переваги глобалізації розподіляються нерівномірно. Сучасні глобалізаційні процеси
розгортаються, перш за все, між промислово розвиненими країнами і лише в другу чергу
охоплюють країни, що розвиваються. Глобалізація укріплює позиції першої групи країн, дає їм
додаткові переваги. У той же час розгортання процесів глобалізації в рамках сучасного
міжнародного поділу праці загрожує заморозити нинішнє положення менш розвинених країн, так
званої світової периферії, які стають швидше об'єктами, ніж суб'єктами глобалізації.
Отже, ступінь позитивного впливу глобалізаційних процесів на економіку окремих країн залежить
від місця, яке вони займають в світовій економіці, фактично основну частину переваг отримують багаті
країни або індивіди.
Несправедливий розподіл благ від глобалізації породжує загрозу конфліктів на
регіональному, національному і інтернаціональному рівнях. Відбувається не вирівнювання
доходів, а швидше їх поляризація. В її процесі країни, що швидко розвиваються, входять в коло
багатих держав, а бідні країни все більше відстають від них.
В умовах глобалізації можливий прояв руйнівного впливу, пов'язаного з цим процесом, що може
призвести до розриву традиційних зв'язків усередині країни, деградації неконкурентоздатних
виробництв, загостренню соціальних проблем, агресивному проникненню чужих даному
суспільству ідей, цінностей, моделей поведінки.

«м’яка» і «жорстка» сила у міжнародних відносинах.

Провідні американські політологи Дж. Най та Р. Кеохейн дослідивши сутність «сили» в
контексті структуралістського підходу, дійшли до висновку, що силу держави не можна
прирівнювати тільки до військової могутності, адже вона постійно зміщується з однієї сфери в
іншу, наприклад із військової сфери в економічну.
Р. Кохейн та Дж. Най визначають силу як «здатність суб’єкта змусити інших зробити
щось, чого вони раніше не робили . Для кращого розуміння цієї здатності при взаємозалежності
держав було введено два додаткові поняття: «чутливість» та «вразливість».
 Поняття «м’яка сила» запропонував професор Гарвардського університету Дж. Най у 90-х
рр. XX ст. наприкінці «холодної війни». Існують також різні варанти перекладу українською
мовою терміну soft power- «розумна влада», «влада ідей», «ніжна сила», «пряник».
«М'яка сила» має три основні складові відповіно до книги Дж. Ная «Soft Power: The
Means To Success In World Politics» (2004 р.) :
1. культура, яка розуміється як сукупність значимих для суспільства цінностей;
2. політична ідеологія;
3. зовнішня політика.
М’яка сила – це насамперед здатність робити так, щоб власні інтереси ставали, завдяки
їхній моральній/культурній привабливості, інтересами інших; полегшуючи таким чином
досягнення політичних цілей.

За словами Дж. Ная, у сучасному американському політологічному дискурсі з’явилося ще одне

нове поняття – sharp power  (“різка”, “гостра сила”), авторами якого є Крістофер Уокер і Джесика
Людвіг з Національного фонду на підтримку демократії (NED).
“Різка сила” – це інформаційна війна, яку ведуть сучасні авторитарні держави, зокрема Китай
і Росія, проти своїх ворогів. За останні десять років ці країни витратили десятки мільярдів доларів для
формування вигідної їм громадської думки і поведінки в усьому світі, роблячи ставку на асиметрію між
відкритістю демократичних суспільств та закритістю авторитарних режимів.

КИТАЙ Специфіка “м’якої сили” Китаю полягає в тому, що вона спирається на принцип
гармонії, який передбачає гармонію у всіх сферах життя – гармонію між людиною і природою в цілому та
між людьми й між державами, зокрема. У 2005 р. офіційний Пекін подарував ООН символічний подарунок -
дзвін «гармонії світу». Ідея «гармонії світу» також була проголошена принципом Пекінської олімпіади 2008
- Центральною ідеєю китайської дипломатії, спрямованої на сусідні держави є
ДОБРОСУСІДСТВО І ПАРТНЕРСТВО, значення яких розкривається через такі поняття як
товариськість та безпека. Товариськість передбачає розвиток добросусідських зв’язків Китаю з
усіма, без виключень, сусідніми державами. Зміст безпеки полягає в тому, щоби інші країни відчували
по відношенню до КНР, як сусіда, стан безпеки і спокою.
- ІНІЦІАТИВА «ОДИН ПОЯС - ОДИН ШЛЯХ»
Ініціатива була запущена в 2013 році.
Ціль — створити торгову та транспортну інфраструктуру яка б поєднувала Азію із Європою
(основний фокус це ринки Західної Європи) та Африкою. За допомогою таких проектів як залізничне
сполучення Східний Китай – Роттердам (Нідерланди) (10000 км), який проходить по території РФ,
побудову доріг, трубопроводів, портів, телекомунікаційної інфраструктури.

ЯПОНІЯ Домінуючим образом Японії до недавніх часів були виробництво, високі технології та якість. Проте
новим орієнтиром стала нова політика уряду, спрямована на популяризацію японських брендів, товарів
та послуг - Cool Japan.
Термін «Cool Japan» у 2002 р. - ввів америк журналіст Дуглас Мак Грей, на зразок терміну для позначення
сучасної культури Великобританії «Cool Britannia». Мас медіа й уряд Японії застосував цей бренд, як один із видів
«м’якої сили» та у якості своєї нової політичної стратегії.

США Набула свою актуальність концепція «м'якої сили» в роки президентства Б. Обами.
На офіційному рівні США все більше ведуть свою позицію від силових методів вирішення конфліктів,
уникають участі у військових операціях (тут вельми показовий відмова Обами в 2013 р від
вторгнення в Сирію), згубних для міжнародного авторитету країни, і роблять акцент на
дипломатичних засобах. Таким чином, активна, діяльна «м'яка сила», недолік якої в 1990-і роки був
очевидний, у другій половині 2000-х років отримала підтримку на самому високому рівні.
Якщо Державний департамент є дипломатичним відомством і історично брав участь в реалізації
як політики «жорсткої сили», так і «м'якої сили », то АГЕНТСТВО США З МІЖНАРОДНОГО
РОЗВИТКУ було утворено саме для просування інтересів країни «м'якими» методами.
Ключовими цілями своєї діяльності Агентство з міжнародного розвитку США називає такі:
  - сприяння економічному процвітанню;
  - зміцнення демократії та належного управління;
  - захист прав людини;
   - поліпшення здоров'я населення світу;
  - підвищення продовольчої безпеки і сільського господарства;
  - поліпшення екологічної стійкості;
  - подальшу освіту;
  - допомога в запобіганні і відновленні після конфлікт ів;
  - надання гуманітарної допомоги в разі стихійних і техногенних катастроф
- Культура і просування мови (програми в рамках Американської ради з міжнародної освіти
(American Councils for International Education, ACIE), Ради США з міжнародного розвитку (United States
Agency for International Development, USAID) та ін., А також через деякі неурядові організації
(наприклад, Рада з міжнародних освітніх обмінів (Council on International Educational Exchange, CIEE)).
- Співпраця в галузі освіти, науково-технічний та інноваційної співпраці. Тут наріжним
каменем стоять освітні та наукові обміни та програми, що дозволяють, серед іншого, залучати
закордонні наукові кадри в США.
- Розвиток ділових зв'язків («Фонд економічної підтримки» ("Economic Support Fund"),
«Підтримка Європи, Євразії та Центральної Азії» ("Assistance for Europe, Eurasia and Central Asia "), а
також через деякі неурядові організації (наприклад, Центр міжнародного приватного підприємництва
(Center for International Private Enterprise, CIPE)).
- Розвиток громадської дипломатії (програми в рамках ACIE, USAID та ін., а також через деякі
неурядові організації, наприклад, CIEE).

Демократія, демократизація, демократичний мир

Демократія — (дослівно) влада народу demos + cratus
Існує також мінімалістські і розширені підходи до розуміння цього поняття.
1. Елементи демократії - вільні вибори в державах, які забезпечують виборче право електорат.
2. Набір доступних форм участі в політичному процесі — участь у різних політичних група,
ведення дискусії, тобто вільне волевиявлення; високий рівень відображення поглядів громадян у
зовнішній політиці їхньої держави і внутрішній.

Авторитарна — коли вся частина влада зосереджена в руках 1 особи чи групи осіб, а
представницька влада — прийняття рішень йде від обраним народом представником.

Чому Демократія краще?

• Демократії Краще забезпечують захист і повагу прав людини — ефективна судова система та
законодавства.
• На думку вчених, демократичні держави дотримується мирного співіснування — теорія
демократичного миру, яка емпірично доведено демократичні держави не воюють, бо мають
досконаліші принципи. Зменшення кількості конфліктів з 1816р. підтвердження цьому.
• Демократичні держави багатші і економічно розвинені за авторитарні. Але Китай contre аргумент,
оскільки економічні темпи розвитку вражають.
• Демократія зменшує ризик громадянської війни і тероризму — найжорстокіший ісламістський
тероризм для мусульман це засіб заробити гроші

Хвилі демократизації[ред. | ред. код]

Поява демократичних держав у світі проходила нелінійно.
Хвилі демократизації  - це група переходів від недемократичних держав до демократичних, які
відбуваються в певний період часу і кількість яких значно перевищує кількість переходів у
протилежному напрямку.
Між цими хвилями відбувалися періоди демократичного відкочування.
Самуель Гантінгтон виділив такі основні хвилі демократизації та відкочування:

 1820 - 1920рр.  - перша і найдовша хвиля. Було утворено близько 20 демократичних

держав (Франція, Велика Британія, США). Для цих країн було харахтерним широке
виборче право,парламентська та партійна системи.
  I пол. 1920-х рр. - I пол. 1940-х.рр.  Перша хвиля відкочування, яка бере свій початок
із приходом до влади в Італії Беніто Муссоліні в 1922р. Це призводить до
розквіту комуністичних, фашистських і мілітаристських ідеологій, встановлення нових
масових форм тоталітаризму.
 1940 - 1960рр.  - друга хвиля демократизації. Початок їй поклала Друга світова війна.
Союзницька окупація сприяла введенню демократичних інститутів у Зх. Німеччині,
Італії, Австрії, Японії, хоча, в той же час, радянськими військами була зруйнована
демократія в Чехословаччині та Угорщині. Розпад колоніальної системи породив на
світ ряд нових держав. В багатьох із них не робилося ніяких спроб ввести
демократичні інститути. В деяких існували лише елементи демократії (Пакистан,
Малайзія, Індонезія). В деяких нових державах (Індія, Шрі-Ланка, Ізраїль)
демократичні інститути протрималися близько 10 років. А в 1960р. демократичною
стала найбільша держава Африки - Нігерія.
 1960-і - 1970-і рр.  - друга хвиля демократичного відкочування. За однією з оцінок,
третина із 32 діючих демократій, що існували у світі в 1958р. до середини 1970-х рр.
перетворилися в авторитарії.
 I пол. 1970-х рр. XX ст.  - третя хвиля демократизації. За 15 років демократичні
режими прийшли на зміну авторитарним майже в 30 країнах Європи, Азії і Латинської
Америки.

ТЕОРІЯ ДЕМОКРАТИЧНОГО МИРУ

Витоки цієї теорії сягають тези Канта про «вічний мир». Філософ висунув гіпотезу, згідно з якою
демократичні держави будуть вести себе на міжнародній арені по-іншому, ніж недемократичні.
Орієнтуючись на більш досконалі моральні принципи, ці країни будуть укладати між собою мир.
Основною тезою І. Канта є припущення про неможливість воєн між демократичними державами.
Суперечки навколо ідей Канта не припиняються досі, а припущення про неможливість воєн між
демократичними державами стало однією з ключових гіпотез теорії міжнародних відносин.
Існує три типи доказів ТДМ:
інституційний, нормативний, економічна взаємозалежність.
➔ Інституційний підхід
Для держави з ліберально-демократичним режимом характерні поділ гілок влади, інститути
представництва інтересів громадян, наявність розвиненого інституту громадянського суспільства, які
накладають обмеження на прийняття рішень і коригують преференції уряду. Лідери даного типу
держав не в змозі піти проти думки найбільш поширених настроїв виборців, якщо вони хочуть бути
знову обрані на свою посаду. У разі якщо лідери все ж підуть на ризик і розв'яжуть війну, то вони
будуть намагатися будь-що-будь виграти її, так як політичний прорахунок або невдача будуть
впливати на їх рейтинги, отже, на шанси переобрання.
➔ Нормативний підхід
Прихильники ТДМ свідчать, що демократичні держави – раціональні, передбачувані учасники
міжнародних відносин, яким можна довіряти. Демократії сприймають один одного як миролюбні
держави. Для того, щоб держава визнали демократичним, потрібне відповідне сприйняття його з боку
сусідів з демократичною формою правління.
➔ Економічна взаємозалежність
Ринкова ліберальна економіка демократичних держав і торгівля між ними здатна укріплювати дружні
відносини та взаємозв'язки. Відповідно до теорій, торговельно-фінансові зв'язки є взаємовигідними
для учасників, і війни приводять до розриву ринкових угод. Багатші країни розглядаються як менш
ворожі, так як у випадку війни вони мають що втрачати. Прихильники ТДМ активно сприяють
створенню нових і розширенню існуючих фінансових-економічних та торгових міжнародних організацій
(наприклад, ВТО, Міжнародний валютний фонд), щоб досягти найбільшого взаємозв'язку між
сторонами-учасниками. Тісна економічна взаємозалежність запобігає війнам.

Погляд Канта та його наслідки[ред. | ред. код]

Есе Канта 1795 року «Вічний мир: філософський нарис» описує запропоновану ним програму
миру.
«Вічний мир» складається з двох частин. У перших статтях описано кроки, які слід вжити негайно
або з усією навмисною швидкістю:
 1. «Жоден таємний мирний договір не може вважатися дійсним, якщо в ньому
мовчазно зарезервовано питання для майбутньої війни»
2. «Жодна незалежна держава, велика чи мала, не може переходити під владу іншої
держави шляхом успадкування, обміну, купівлі чи дарування»
3. «Постійні армії з часом будуть повністю скасовані"
4. «Національні борги не повинні укладатися з метою зовнішніх суперечок між
державами"
5. «Жодна держава не повинна силою втручатися у конституцію чи уряд іншої
держави"
6. «Жодна держава не повинна під час війни, допускати такі акти ворожнечі, які
унеможливлювали б взаємну впевненість у наступному мирі: такі як використання
вбивць (percussores), отруйників (venefici), порушення капітуляції та підбурювання
до державної зради (perduellio) у супротивній державі».

Клуби в міжнародних відносинах

Міжнародні параорганізації, клуби в сучасних міжнародних відносинах розповсюджується.
Префікс пара вказує на традиційну організацію, однак вони мають свої особливості:
• неформальні міжнародні інститути, тобто багатосторонні інститути вищого рівня,
• інститут колективного лідерства (м‘які організації) - у зах літературі, а в українській -
міжнародний клуб або параорганізації.
Класифікуються певними критеріями:
• Хто є учасником таких утворень: міждержавні — велика сімка, група 20, група Брікс, Паризький
клуб країн кредиторів. Недержавні — Білдербельзький клуб, Римський клуб, Лондонський клуб.
• За компетенцією: секторальні — лише певні питання — Паризький клуб кредиторів; ширше коло
питань — велика сімка, група Брікс.
Особливості:
 не мають установчої угоди, статуту, критеріїв членства;
 рішення клубів не є обов’язковими для виконання;
 не мають постійно діючих колективних органів, а рішення приймається на самітах глав держав;
 Можуть функціонувати і адміністративно технічні органи, секретаріати, але не обов’язково;
 прийняття рішення відбувається без процедури голосування.

БРІКС - група з 5 країн: Бразилія, Росія, Індія, Китай, ПАР \

\Заснована в червні 2006 р, в рамках Петербурзького економ. форуму (ПЕФ) за участю
міністрів економіки Бразилії, Росії, Індії, Китаю.

Римський клуб –міжнар. неурядова організація, об'єднує вчених, громад. діячів і

ділових людей більш, ніж з 30 країн світу, стурбованих перспективами розвитку людства.
\\ Цілі: виявлення найбільш важливих проблем, які визначатимуть майб людства; оцінка
альтернат. сценаріїв майб;
розробка практ. рішень виявлених проблем;
ефект. заходи для поліпшення перспектив на майбутнє.
\\ Засадничні принципи:
● глобальний погляд на комплексні, масштабні світові проблеми, що відображує дедалі зростаючу
взаємозал. країн
● міждисциплінарний підхід та розгляд сукупності актуал. проблем – політ., економ., соц., еколог.,
технолог., культ. і соціо-психол.

Більдерберзький клуб - щорічна приватна конференція, в якій беруть

участь 120-150ос. європ. та пн-америк. політ. еліти, експерти з промисловості, фінансів, наук. кіл та
ЗМІ,
створена в 1954 р.
 ● Зростанням антиамериканізму в країнах Зх Європи  пропоз. провести міжнар. конференцію,
на якій лідери європ. країн і США будуть збиратися з метою розвитку атлантизму - кращого
порозуміння між культурами США і Зх Європи, зміцнення співробітництва в політ, економ сфері та з
питань безпеки і оборони.

Лондонський клуб кредиторів, («Консультат. комітет комерц.

банків») – неформ. об'єднання, в яке входить близько 1000 банків-кредиторів.
Діє подібно до Паризького клубу кредиторів.
●форум, на якому відбув. реструктуризація боргів, наданих комерц. банками, немає статуту, а
склад членів змінюється у міру необхідності, не має чітко визначеної структури і збирається у складі
тих банків, які мають найбільші вимоги до країни-боржника, справу якої вони розглядають.
● заходи, спрямовані на реструктуризацію боргу: 1) викуп зі знижкою урядом країни-боржником
приватного боргу своїх компаній в іноз. банків;
● обмін зі знижкою боргів на інші активи (нд, акції нац. компаній), скорочення платежів для
обслугов. боргу і надання нових позик для виплати старих боргів.

Паризький клуб є неформ. організацією, що об'єднує інтереси країн-кредиторів (21 Д

-ФРН, США, Італія, Японія, Франція, Швейцарія, Іспанія та інші). С
прави веде пост. секретаріат при Міністерстві фінансів Франції.
● виник у 1956 як зібрання приватних банків-кредиторів для врегулювання зовн. боргу Аргентини.
\\Принципи:
● консенсус - всі рішення приймаються тільки за згоди всіх членів;
●солідарність кредиторів передбачає, що жоден із них не прагне вирішувати питання
врегулювання тільки своїх боргів
● зумовленість реструктуризації боргу затвердженням МВФ програми економ. коригування країни-
боржника
● рівний підхід з боку боржників до всіх кредиторів, включаючи кредиторів — нечленів Паризького
клубу.

Велика сімка Це міжнародний клуб урядів семи високорозвинених країн світу

(США, Японія, Німеччина, Британія, Франція, Італія, Канада). «Велика сімка» є одним з найважливіших
суб’єктів міжнародних економічних відносин, оскільки саме проблеми економіки належать до причин
створення групи. Лідери цих країн регулярно зустрічаються для обговорення спільних економічних
проблем і намагаються узгоджувати свою економічну політику. Крім них у зустрічах бере участь
Європейський Союз, проте без права голосувати за проведення щорічних зборів. Щороку група
проводить зустріч глав урядів та численні допоміжні зустрічі і політичні дослідження. Також
відбуваються щорічні зустрічі міністрів з питань зовнішньоекономічної політики та міністрів з питань
охорони навколишнього середовища.
США — великий військовий, економічний потенціал — припадає 1/4 світового виробництва,
споживання товарів і послуг, лідер наукової діяльності освоєнні космосу + член НАТО.
Велика Британія — Співдружність націй — колишні британські колонії до 50, сотні дрібних
держав. Велика Британія має потужний вплив на цій території. Франція — багата країна і міжнародна
організація франкофонії Франція - займає лідерські позиції, критерії вступу — культурні зв’язки є з
Францію. Також авторитет на території французьких колоній, надсилали військових для врегулювання
конфліктів і зараз знаходяться на території Малі Нігерії для боротьби із ісламістами.
Німеччина — найпотужніша індустріальна держава, найбільше населення в західній Європі,
важливе геостратегічних розташування, займає потужний місце у Європейському союзі.
Японія — зараз щось розглядається в рамках Союзника, як причіп США. Японський прем’єр-
міністр нейтрально або з подібно позицію США.
Італія — середня держава не дуже чітким статусом, але у рамках Європейського союзу — це
країна з великим потенціалом, Італія співзасновниця економічної спільноти.
Канада — запросила США Джеральд Форд ні з ким не обговорюючи цю участь. США таким чином
хотіла посилити роль північної Америки.

Тероризм
 Тероризм — це складне соціально-політичне явище, яке має епізодичний характер, тому
оцінюється як таке, що може конкурувати із найбільшими у світі. Єдиного визначення цього поняття
немає, існує понад 100 різних, які не закріплені у документах.
Національний та етнічний тероризм пов’язаний із діяльністю певних етнічних груп, які легко
можна як виправдати, так і засудити, оскільки для одних - це терорист, а для інших борець за
свободу.
Для визначення поняття «тероризм» потрібно спочатку дослідити генезис даного слова.
Тероризм — політика, заснована на систематичному застосуванні терору. Синонімами слова
«терор» (лат. terror — страх, жах) є слова «насильство», «залякування». Поняття терору вперше
вжите у політичному лексиконі у Франції жирондинцями та якобінцями, які об’єдналися для підготовки
повстання й повалення «за допомогою залякування та помилування» кабінету міністрів при королі
Людовіку XVI.

Під поняттям «тероризм» стали розуміти політичні вбивства, опозиційні організації та їх тактику, а
поняття «терор» закріпилося за репресивними діями держави. І лише у найзагальнішому плані за
позначення терористичної практики і відособлення її від інших видів політичного насильства ці
поняття взаємозамінні. Як свідчить історія, розвиток людства на всіх його етапах
супроводжувався проявами тероризму, хоча й у різних його формах, інтерпретаціях, на різних
рівнях.
Колишній Президент США Джордж Буш позначає тероризм не інакше, як світове зло, а
американський геополітик З. Бжезинський називає тероризм політичним явищем

Тероризм - це свідоме та демонстративно застосування насилля спрямоване проти мирних

неозброєних людей.
Наявність великої к-сті визначень свідчить про:
1) неоднозначний зміст терміну,
2) розпливчастість терміну свідчить про можливість спекуляцій у політиці та наявність подвійних
стандартів.
3) тероризм як явище швидко змінюється і ознаки теж змінюються ꓼ

Історія тероризму:
1. Перша терористична організація у світі - Сикарії (угрупування на Близькому Сході, яке у якості
основної зброї використовувало кинджали (сика), їхня ціль — боротьба з римськими завойовниками.
Діяло у І ст. До н.е. у Юдеї.
2. Вбивство ерцгерцога Франца Фердинанда в Сараєво терористичною організацією “Чорна рука”
28 червня 1914 р. Міжнародна боротьба з тероризмом розпочалась у кінці 19-го століття в період
анархістського тероризму, який виступав за негайне знищення державної влади, зокрема
спостерігались замахи на королів, президентів. 1898 рік - вбивство 60-річної Єлизавети Баварської
Австрійської імператриці. У 1901-му році вбивство 25 президента США Уільяма Маккінлі.
У листопаді-грудні 1898 р. — скликано першу міжнародну конференцію заради спільного
захисту проти анархістів. Було підписано спеціальний протокол, де вказувались шляхи боротьби з
тероризмом.
3. 11 вересня 2001р. — теракт Аль-Каїди у США. Загинуло до 3000 осіб. Понад 6000 отримали
поранення. Хоча лідер Аль-Каїди спершу заперечував причетність до теракту, однак 2004 року взяв
відповідальність за атаки. Мотивом він назвав - підтримку США Ізраїлю, присутність американських
військ у Саудівській Аравії та санкції проти Іраку. 2011 р. - вбито лідера Осаму бен Ладена у Пакистані
силами американського спецпризначення. Цей теракт став причиною війни проти тероризму, яку
тогочасний президент Джордж Буш проголосив у своїй промові 20 вересня.

Форми терористичної діяльності:

 різноманітні вибухи, підпали
 руйнування і нищення матеріальних об’єктів;
 вбивство і завдання важких тілесних ушкоджень окремим особам;
 викрадення людей і захоплення заручників з метою примусу органів державної влади;
  погроза розправою на адресу держави і суспільних діячів — психологічний вплив;
 пропаганда тероризму;
 створення терористичної організацій;
 надання допомоги терористичній організації, тобто фінансування
 переховування терористів.
Терористичні організації можуть співпрацювати між собою і конкурувати. Існує чітка спеціалізація
членів: вербувальники (ті, що набирають людей у терористичні організації) і бойовики (ті, які скоюють
теракти).
Терористичні організації можуть брати відповідальність за теракти до яких не мають
причетності, щоб посилити свій авторитет. Раніше вважали, що тероризмом займаються
виключно терористичні організації (теракт), а підпали - ні. Проте такі дії, а саме розстріл людей у
мечеті в Новій Зеландії у 2019 році, які вчинив терорист-одинак Брентон Тарант, громадянин
Австралії, одразу трактують як теракт.
Характеристики тероризму:
 політична мотивація, що відрізняє від кримінального злочину, боротьба за владу;
 зазвичай жертви тероризму — цивільне населення, тобто люди далекі від політики хоча в 19-
му столітті переважно державні особи: вбивство Альдо Моро у 1978 р. в Італії угрупованням “Червона
бригада”, яка висувала політичну вимогу - від’єднання Італії від альянсу західних держав, зокрема й
НАТО.
 Терористична діяльність має демонстраційний, залякуючи ефект. Останні десятиліття
характерне використання під час терактів терористів-смертників, щоб привернути увагу до певних
проблем. Це - людина, яка свідомо йде на ризик загинути, щоб надати своїми діями максимальної
шкоди противнику, заради досягнення поставленої політичної мети. І цей метод ефективний, зокрема
протягом 1984р. — 2016р. — зафіксовано більше 5430 атак смертників. Загинуло 55022 особи. Гине
10 осіб під час теракту, 25 зазнають поранення. У середньому гине 2 особи.

Класифікація тероризму:
 за методами — фізичний та психологічний;
 за засобом, який використовується: звичайний, тобто вибухи, підпали і зброя масового
знищення (ядерна, хімічна і біологічно);
 за об’єктами, які переслідується: селективний, тобто визначено хто має загинути і масовий
або сліпий, тобто байдуже хто;
 за сферою дії: внутрішньодержавний тобто на території однієї держави і міжнародний, тобто
територія декількох держав або втягнення у терористичні дій громадян більше ніж однієї держави
 за середовищем, де відбуваються терористичні акти: наземний, морський і повітряний
(70-80-ті рр.);
 За ідеями, які сповідують терористи, тобто за політично-ідеологічною спрямованістю:
націоналістичний/етнічний тероризм (протягом 20-го століття Ірландська республіканська армія,
Баскська терористична організація ЕТА; соціально-спрямований (правий і лівий); релігійний
(найвідоміший зараз: ісламістський). Релігійний — Аль-Каїда, Ісламістська держава, Талібан
(Афганістан), Хезболла (Ліван), Хамас (утримує владу у смухі Гази) — західноєвропейські держави
визнають терористичними.

АЛЬ КАЇДА Арабська аль-Каїда ("база"), широка войовнича ісламістська організація,

заснована Усама бен Ладеном наприкінці 1980 -х років.

ТАЛІБАН «Талібан» — радикальний ісламістський рух, що зародився в Афганістані в

1994 році, керував Ісламським Еміратом Афганістан з 1996 до 2001 року. Мета - припинення
багаторічної громадянської війни та побудова на території Афганістану релігійної держави.
Дипломатично лише три держави визнавали його правління: ОАЕ, Пакистан і Саудівська
Аравія.
Засновниками руху стали 30 студентів. Характерною рисою талібів є чорні тюрбани та білий
одяг. В умовах громадянської війни, яка не припинялася після повалення прокомуністичного
 режиму Мухамеда Наджибули в 1992 році, таліби закликали афганське суспільство до єднання
та миру під прапором ісламу.
Мулаві Мохаммед Омар – колишній бойовик, командував загоном моджахедів і має
героїчний послужний список. За десять років визвольної війни кілька разів був поранений: його
наближені розповідають, що в одному бою з радянськими військами уламок снаряда потрапив
йому в око. Розуміючи, що око не врятувати, і побоюючись зараження, Мохаммед Омар сам
вирвав його з очної ямки, а потім витер скривавлену руку об стіну мечеті в Сингесаре – селі, що
розташоване за п’ятдесять кілометрів на захід від Кандагара. Цей кривавий слід там досі
благоговійно зберігають як реліквію.
Виникнення
Релігійна місія Омара була відкрита 1994 р., коли він усамітнився в те ж село Сингесар,
щоб присвятити себе вивченню Корану, подалі від хаосу, в який занурилася його країна. І
там пророк Магомет нібито з’явився йому уві сні, повелівши покласти край терору,
розв’язаному місцевим польовим командиром, розпусником, злодієм і насильником. З
півсотнею бійців, що служили раніше під його керівництвом, Мохаммед Омар знищив
тирана, конфіскував його майно і роздав населенню.
Невідомо, де легенда, а де дійсність, але так чи інакше ці факти з життя лідера
пов’язують з виникненням руху «Талібан». До 1998 року таліби контролювали майже 90%
території Афганістану.
Після цього країна під керівництвом мулли Омара стала «розсадником світового тероризму».
Ідеологія
На підконтрольних територіях Талібан вводить норми законів, виконання яких суворо
контролюється. Заборонені телебачення, музика, алкоголь, комп'ютери, шахи та інше. Об'єктами
їхніх нападів часто стають школи; лише за 2008 рік у північно-західному регіоні Пакистану таліби
знищили більш ніж 150 шкіл.

ІСЛАМСЬКА ДЕРЖАВА «Ісламська Держава» – це сунітське  терористичне угруповання,

яке вперше заявило про себе у 2006 році. Щоправда, тоді це була лише другорядна ісламістська група
у складі «Аль-Каїди» в Іраку. Назва організації мінялась залежно від цілей. Спершу це була ІДІ —
«Ісламська держава Іраку», потім ІДІЛ – «Ісламська держава Іраку і Леванту» (ще одна назва Сирії, або
ж регіону, що включає Сирію, Ліван, Йорданію та Ізраїль). Нині найменування позбавлене назв країн чи
регіонів і спрощене до «Ісламської Держави», що фактично означає «наша мета — захопити весь світ».
Ідеологія ІД
Ідеологія "Ісламської держави" базується на релігійно-політичному русі в ісламі, який закликає до
повернення до "первинного" ісламу. ІД вимагає беззаперечного дотримання зводу законів та настанов
повсякденного життя. Зокрема, чоловікам приписано носити бороду, жінкам - традиційне жіноче
вбрання. Заборонені алкоголь і тютюн. Порушення караються батогом, членоушкодженням або
смертю. Будь-яке інакомислення карається. Ті, хто має інші вірування чи переконання, - чи то
християни, мусульмани - можуть зберегти право на життя тільки милістю ІД.
БОРОТЬБА З ТЕРОРИЗМОМ
Важливою тенденцією боротьби з тероризмом в останні роки стало співробітництво країн
Європи в інформаційній сфері. Так Німеччина, Британія, Франція, Італія і Іспанія у 2005 році
створили проект загальноєвропейської бази інформації на осіб, підозрюваних у
терористичній діяльності. У цю базу входять зразки ДНК і біометричні дані громадян у тому
числі електронні відбитки пальців і оболонки ока. Також стала важливою розробка системи
попередження населення про акти терористів. Вперше така система була впроваджена на
півночі Великої Британії під назвою «Пріоритетна система тривоги». Сигнал тривоги у разі
терористичних нападів передавався через мобільний зв’язок передавався силам безпеки вже
через 30 секунд після його початку. В разі нападу терористів, місто поділено на 29 районів,
для кожного з яких було створено спеціальний план евакуації. Також важливим є
запобігання терористичним актам на стадіонах. У ВБ регулярно відбуваються
спеціальні збори за участю керівників 30 провідних футбольних клубів країни,
присвячені цій проблемі. Під час таких нарад розробляються загальні для всіх стадіонів
схеми дій громадян і спецслужб у разі застосування терористами хімічної, біологічної та
ядерної зброї. Невеликий стадіон, розрахований на 25 тис. осіб повинен бути повністю
евакуйованим за 8 хвилин.

Ефективна боротьба з тероризмом можлива тільки спільними зусиллями всіх членів світової
спільноти. При цьому потрібно враховувати, що вже існує значна юридична база у вигляді
численних міжнародних конвенцій щодо боротьби з тероризмом. У цих нормативних актах
передбачені взаємнізобов’язання держав стосовно протидії різним видам і формам
терористичної діяльності. Серед них можна відзначити
 Женевську Конвенцію по протидії тероризму 1937 р.;
 Вашингтонську Конвенцію про запобігання і покарання актів тероризму 1971 р.;
 Європейську Конвенцію про запобігання тероризму 1977 р.;
 Токійську конвенцію 1963 р.,
 Гаазьку конвенцію 1970 р., Монреальську конвенцію 1971 р., спрямовані на боротьбу
із злочинами терористів на повітряному транспорті;
 Нью-Йоркську конвенцію 1973 р. про запобігання злочинам і їх покарання проти осіб,
що користуються міжнародним захистом;
 Віденську конвенцію 1980 р.,
 Монреальську конвенцію 1991 р. про маркування пластичних вибухових речовин;

Невизнані держави
Перші дослідження проблеми невизнаних держав з’явилися у 1998 р.
Невизнані держави – це такі, що заявили про свою незалежність, але її не визнали інші
держави.
Проблема: ці суб’єкти мають всі ознаки державності, оголосили про свою незалежність, але вони
невизнані світовою спільнотою.
Дослідники, що вивчали цю проблему: Ніна Касперсен, Пол Колсто, Скотт Пег, Мартін Рігл, Герег
Стенсфілд.
Існують такі терміни для визначення поняття:
 Квазідержавні утворення.
 Псевдодержави
Описуються як есправжні
 самопроголошені держави
не надто коректний термін, бо всі держави у свій час були самопроголошені
 віртуальні держави (Сіленд)
ведуть гру у боротьбу за незалежність
 острови транзитної державності
 не ведуть боротьбу за незалежність, а за об’єднання з іншою країною: Нагірний Карабах –
Вірменія, Південна Осетія – РФ.
 де-факто держави.
Інші держави можуть мати суверенітет над територією, але не мати міжнародного
визнання, вони держави тільки де-факто.
Термін «невизнані держави» найбільш точно відображає той факт, що вони, володіючи усіма
атрибутами легітимної держави, не домоглися міжнародного дипломатичного визнання.
Касперсен та Стенсфільд виділили три ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ невизнаної держави:
1) вони досягли де–факто незалежності, включаючи контроль над територією, яку вдалося
утримати, принаймні, протягом двох років. Невизнані держави контролюють більшість території, на яку
претендують, включаючи «столицю» території і ключові регіони, що відрізняє їх від інших
сепаратистських рухів. Територіальний контроль не обов’язково є абсолютним; вони можуть
домагатися більшої території, ніж та, якою вони тепер володіють, а її величина може періодично
коливатися;
2) вони не набули міжнародного визнання чи, навіть, якщо визнані деякими державами, не є
повноправними членами міжнародної системи суверенних держав;
3) вони продемонстрували бажання отримати повну де–юре незалежність або шляхом
формального проголошення незалежності, або шляхом проведення референдуму, або шляхом інших
дій чи декларацій, які демонструють чітке бажання самостійного існування
Приклад: Тайвань з 1970 року визнали лише 20 держав, офіційного проголошення незалежності
не було, Косово – член МВФ та СБ.

Поняття «невизнана держава» досить умовне. Термін «частково визнана» також підпадає в
категорію «невизнана» (Пн. Кіпр). Існують також держави, не визнані деякими іншими державами
(Ізраїль). До 2009 р. Ліхтенштейн і Чехія не визнавали одна одну через майновий спір.
СЦЕНАРІЇ подальшої історії невизнаної держави:
1. Вона стає повноправним членом міжнародного співтовариства (Ерітрея)
2. Довго зберігає перехідний статус (Пн. Кіпр)
3. Припиняє існування і повертається до складу материнської держави (Азават до Малі).
4. Нд приєдналась до іншої країни
Актуальною є проблема міжнародного визнання таких держав, адже інші учасники
міжнародних відносин не хочуть обтяжувати себе домовленостями.
Держава може перетворитися на визнану, якщо їй приймають в ООН.

Причини виникнення невизнаних держав (на прикладі Абхазії, Нагірного Карабаху, Південної
Осетії, Придністров’я):
1. Політичні трансформації у СРСР та його подальший р-к
2. Етнічний чинник, зокрема етноцентрична політика з боку материнської держави (Грузія,
Азербайджан, Молдова)
(Південна Осетія – 2/3 пд. осетинів, Абхазія – 18% абхазців, Нагірний Карабах – 78% вірменів,
Придністров’я – 39% молдаван, 28% українців, 25% росіян)
3. Інтереси визнаних держав (у цьому випадку РФ та Вірменія)
4. Мовна політика
(Придністров’я – Молдова з 1989р. – румунська мова
Пд. Осетія – Грузія: державна мова грузинська)
5. Відміна автономії певної території (Абхазія та Пд. Осетія)
6. Прагнення материнської держави приєднатися до іншої держави (Молдова розглядала
варіант приєднання до Румунії - Придністров’я)
7. Прагнення етнічних груп приєднатися до іншої держави (Нагірний Карабах та Пд Осетія)
8. Інтереси бізнес-еліт (Придністров’я, щоб не втратити зв з РФ)

Невизнані держави залежать від держави-патрона, проте її мають не всі.

ДОПОМОГА ДЕРЖАВИ-ПАТРОНА може бути:
1. Військова: військова присутність держави-патрона на території невизнаної держави (Пд.
Осетія, Абхазія, Пн. Кіпр), як правило в статусі миротворчих сил, продаж нею зброї невизнаній
державі, матеріальна допомога для зміцнення оборонної сфери.
2. Економічна: введення грошової одиниці держави-патрона, торгові відносини з нею (80%
експорту Абхазії – в Росію), фінансова допомога у формі позик і переказів з бюджету (82% бюджету
Пд. Осетії – з РФ).
3. Політична: офіційне визнання, надання громадянства (90% громадян Абхазії мають російські
паспорти), сильна політична підтримка.
Найсильніший зв'язок – між Пд. Осетією та РФ.
 Держави без патронів: Тайвань, Сомаліленд (але має зв’язки з Ефіопією, торгівля через
порти Сомаліленду)

ТАЙВАНЬ Історично “тайванська проблема” виникла в міжнародних відносинах після

громадянської війни в Китаї між комуністичною партією та партією гоміндан.
Громадянська війна в Китаї — серія збройних конфліктів на території Китаю між силами,
підконтрольними владі Китайської Республіки та китайськими комуністами в 1927 — 1950 роках.
В результаті комуністична партія здобула перемогу, і уряд Чан Кайши, тодішнього президента
Китаю, висадився на Тайвані, фактично звузивши Китайську Республіку до розмірів острова.
В той же час 1 жовтня 1949 р. виникає Китайська Народна Республіка на території
материкового Китаю. З того часу провідною метою КНР є повернення Тайваню під свою
юрисдикцію.
За підтримки США, які боялися поширення комуністичного впливу на острів, Тайваню за короткий
час вдалося перетворити колись відсталу аграрну провінцію Піднебесної на одну з передових
економік світу. Китаю, і Тайваню – єдина народність – ханьці (титульна нація КНР і Тайваню).
Саме тому ця проблема має суто політичний характер як складний історичний та геополітичний
вузол, у якому переплетені наміри КНР досягти об’єднання острова із материком, політико-ідеологічні
відмінності тайванського і китайського суспільств, прагнення уряду Тайваню до зміцнення
автономного міжнародно-політичного становища та важливість Тайваню в політичній і військовій
стратегіях США.
Земельна реформа про викуп землі та передача її безземельним селянам + Американська
допомога виявилася надзвичайно ефективною, бо давала інвестиції, нові технології та нові
сільськогосподарські культури, що генерували вищу доходність (наприклад, спаржа та банани).
Разом з тим почала швидко зростати промисловість із переробки аграрної сировини, першим
кроком цього зростання була націоналізація японських цукрових заводів. Індустріалізація Тайваню
почалась на селі.
Чан Кайші побудував на Тайвані невидиму «Китайську стіну» між бізнесом і чиновниками, які
займалися впровадженням економічної політики: перехід бізнесменів на державну службу або
зайняття чиновників бізнесом були категорично виключені.
Уряд КНР не визнає юридичну незалежність РК на Тайвані і не підтримує дипломатичні
відносини з тими країнами, які визнають її як суверенну державу. Окрім того, Тайвань у статистиці
КНР фігурує як одна з її провінцій. Тайвань, навпаки, не вважає себе частиною материкового Китаю і
перебуває під повною юрисдикцією тайванської влади, яку обирають під час демократичних виборів. І
хоча на міжнародній арені Тайвань дотримується політики “одного Китаю”, він одночасно підкреслює,
що цей “один Китай” сьогодні є “поділеною країною і знаходиться під керівництвом двох урядів”.

ПІВНІЧНИЙ КІПР самопроголошена держава[3][4][5][6] на півночі Кіпру, яка виникла у 1975 році

внаслідок турецького військового вторгнення на Кіпр. З 1975 до 1983 ця територія мала
назву Турецька Федеративна Держава Північного Кіпру.
Столицею ТРПК вважається північна частина
міста Нікосія (тур. Lefkoşa, грец. Λευκωσία) — столиці Республіки Кіпр.

Статус[ред. | ред. код]
Туреччина — єдина у світі держава, яка визнала незалежність Північного Кіпру. Згідно
з міжнародним правом, Республіка Кіпр зберігає суверенітет над усією територією, що входила
до неї до 1974. Цю позицію займають ООН та всі держави світу, окрім Туреччини.
ТРПК відокремлена від решти частини Кіпру буферною зоною. Лінію, що розділяє острів на два
сектори (так звана «Зелена лінія» — англ. Green Line), охороняє контингент Збройних сил ООН з
підтримки миру на Кіпрі (ЗСООНК).
Буферна зона район, який має на меті збереження двох або більше інших районів (часто, але не
обов'язково, держав), на відстані один від одного, з тієї чи іншої причини. Основними типами
буферних зон є демілітаризовані зони, деякі обмежувальні зони і зелені пояси. Такі зони можуть
бути, але не обов'язково, у складі суверенної держави, утворюючи буферну державу.
Буферні зони можуть бути створені для запобігання насильству, захисту довкілля, захисту
житлових та комерційних зон від промислових аварій або стихійних лих, запобігання ув'язнених
від намірів врятуватися і швидкого захоплення заручників або втечі, або, можливо, інших причин.
СОМАЛІЛЕНД
Територія сучасного Сомаліленду з кінця XIX ст. належала Великій Британії.
Сомаліле́нд — самопроголошена республіка, північна частина Сомалі.
Уряд Сомаліленду вважає себе державою-наступником протекторату Британський Сомаліленд,
який був незалежною з 26 червня 1960 року державою Сомаліленд[3][4], до об'єднання
з підопічною територією Сомалі (колишнє Італійське Сомалі), 1 липня 1960 року утворивши
Республіку Сомалі.
Сомаліленд має багато ознак державності: власну валюту, відносно ефективну систему
управління, натреновану армію та поліцію. Уряд, що розмістився у столиці невизнаної держави -
Харгейсі, належним чином контролюс територію: 1997 р. він навіть створив Комісію з
розслідування воєнних злочинів Сомаліленду, зокрема, злочинів, здійснених мілітаристським
урядом Сомалі у 1980-х роках. У державі діє своя конституція, тричі проводили вибори, після яких
відбулися мирні трансформації, побудовано тюрму для полонених піратів [4]. Сомаліленд
відзначається самодостатньою економікою, що добре функціонує навіть без економічних
переваг, які з'являються з появою державності (наприклад, доступ до позик від міжнародних
фінансових інституцій) [9]. Отже, Сомаліленд є хорошим прикладом доволі ефективного державного
управління в умовах відсутності його міжнародного визнання. Підтвердження цього низка біженців, які
тікають від злиднів і хаосу з півдня Сомалі.
Основи політичної системи Сомаліленду можна описати так: клани, іслам, демократія.
Здебільшого клани країни живуть і кочують не лише в Сомаліленді, а й на сусідніх територіях.
Iслам - державна релігія країни. Водночас екстремістські організації, які користуються великим
впливом у Сомалі, не визнають Сомаліленд ісламською державою. Поєднання ісламських і західних
цінностей виглядає суперечливим, однак відповідає політичній ситуації в Сомаліленді.
Американський дослідник Пітер Шрьодер називає Сомаліленд «сучасною мусульманською
демократією» і зазначає, що уряд і населення Сомаліленду уособлюють сучасний голос
мусульманського світу, який відхиляє радикальні інтерпретації ісламу.

АБХАЗІЯ  історико-географічний регіон на Південному Кавказі. Де-факто перебуває під

контролем самопроголошеної Республіки Абхазії за військової підтримки Росії. Більшість країн
світу визнає Абхазію автономною республікою у складі Грузії.
Економічне відставання Республіки зумовлене комплексом взаємопов’язаних проблем.
Серед них
 несприятливі базові умови (обмеженість внутрішнього ринку, позбавленість доступу на
світовий фінансовий ринок, нерозвинена транспортна інфраструктура, доступність і брак кадрів);
 недостатньо розвинені інститути (вагома частка тіньового сектора в економіці, низький
рівень доступності фінансування, неефективна система держуправління, низький рівень безпеки);
 повільний розвиток інфраструктури (обмеженість доступу до землі і нерухомості для
іноземних інвесторів у зв’язку з ускладненими процедурами оформлення права власності на землю і
нерухомість, низька якість електропостачання, транспортної інфраструктури.
 Абхазія є маріонетковою державою Росії . Відтоді як РФ визнала незалежність Абхазії 2008 р. її
роль як головного партнера і спонсора цієї дефакто держави суттєво зросла. Росія виступає не
лише гарантом її безпеки, а й головним спонсором державного бюджету і пенсійної системи.
Більше ніж 50% абхазького бюджету офіційно надходить у формі російської допомоги, в той час
як значна частина решти надходжень – з інших потоків допомоги або від торгівлі з Росією.
 Приблизно 80% жителів Абхазії тепер мають російські паспорти.
 У Республіці усвідомлюють ціну залежності регіону від російської допомоги. Приймаючи її від
Росії в різних сферах, Абхазія водночас не бажає приєднання до неї. Тому абхазьке
керівництво, з одного боку, зміцнює стратегічне партнерство своєї держави з Росією, схвалюючи
усі ініційовані нею елементи інтеграційного процесу, а з іншого, – абхазькі лідери, окресливши
чіткі межі інтеграції з Росією, надають перевагу отриманню повної незалежності. Другим за
обсягами торгівлі та інвестицій партнером РА є Туреччина. Протягом останніх років економічні та
торговельні зв’язки між Туреччиною та Абхазією інтенсифікувалися: турецькі інвестиції зросли, а
неофіційна торгівля щороку сягає вищих показників.
 ООН дотримується одного з засадничих принципів свого статуту щодо територіальної
єдності держав-членів. Тому її позиція неодмінно є упередженою щодо РА, прихильною до
Грузії в усіх переговорах, які стосуються статусу чи політики Абхазії.
 Починаючи з початку XX століття, Південна Осетія є регіоном компактного
проживання осетинів, в радянські часи на її території містилася Південноосетинська автономна
область[ru], частина Грузинської РСР. 
Незалежність Республіки Південної Осетії визнають Росія,[4] Венесуела,[5] Нікарагуа,
[6]
 Науру,  Сирія  та самопроголошені Республіка Абхазія, Придністровська Молдавська
[7] [3]

Республіка та Нагірно-Карабаська Республіка.
Світова спільнота (в тому числі й Україна) розглядає Південну Осетію (Цхінвальський регіон) як
зону етнополітичного конфлікту, визнаючи її частиною території Грузії у складі трьох
адміністративних одиниць.
У 2008 році за підтримки і збройного втручання Росії регіон було повністю виведено з-під
контролю Грузії.

Наркотики
Протягом останніх років існує тенденція до динамічного зростання кількісних показників
щодо осіб, хворих на наркоманію та великої активності злочинності у сфері наркобізнесу.
Доповідь ООН за 2021 р., яка надає дані за 2020р. з 108 країн світу – 275 млн осіб споживали
наркотики з не медичною метою.
Вироблена міжнародна стратегія боротьби з поширенням наркоманії, що включає чотири
основні напрямки:
1. Удосконалення системи контролю при застосуванні наркотичних та психотропних
фармацевтичних препаратів;
2. Досягнення рівноваги між попитом та пропозицією контрольованих наркотиків для їх
використання у медицині та науці.
3. Припинення постачання наркотиків із нелегальних джерел.
4. Лікування наркоманії та соціальна реабілітація наркоманів.

Найбільшими ринками залишаються країни Європи та Азії, орієнтовані майже виключно на

поставки із Афганістану.
Виробництво героїну є основою економіки та становить єдину конкурентоздатну галузь цієї країни.
У цьому бізнесі зайняті до двох мільйонів мешканців Афганістану, Найбільшим ринком героїну в світі є
Західна Європа, при цьому близько половини героїну на ньому споживається у трьох країнах –
Великобританії, Італії та Франції.
У цілому ж можна виділити наступні маршрути контрабанди героїну на ринки Європи:
 Афганістан – Іран – Туреччина – “Балканський маршрут” через Болгарію, Албанію, регіон
Косово до ринків Південної Європи;
 Афганістан – Іран – Туреччина – Болгарія – Румунія – ринки Центральної та Західної Європи;
 Афганістан – Пакистан і далі морським каналом на ринки країн ЄС безпосередньо або
транзитом через країни Африки.
Другим за розміром ринком є Російська Федерація, де споживається 25 % виробленого у
Афганістані героїну.
Виробництво кокаїну зосереджено у трьох країнах Андського регіону – Колумбії, Перу та
Болівії. У всьому світі цей наркотик вживає, за різними оцінками, від 14 до 20 млн осіб. Щороку на
ринок надходить близько 788 тонн кокаїну, із яких 378 тонн призначається для ринку США, а 217 тонн
– для Західної Європи. Правоохоронними органами вилучається близько 50 % кокаїну, що надходить
у незаконний обіг – незважаючи на це, цей бізнес залишається не лише рентабельним, а й вкрай
прибутковим. Як і у випадку із героїном, левова частка прибутків від наркоторгівлі із кокаїном
залишається в руках у наркоділків.
Медельінській кокаїновий картель, наркокартель Енвігадо, Картель Північної долини,
Картель тихоокеанського південного узбережжя

Наркотики - це група речовин різної хімічної природи, які здійснюють стимулюючий,

пригнічуючий або галюцогенний вплив ЦНС (нер.сис-му). Проблема - швидка залежність, яка
поділяється на два види: психічний (ейфорійний стан), фізичний (змінює обмін реч. в організмі).
Класифікація:
1. За тим з чого виготовлені: натуральні (отримують з рослин - канапісу (коноплі) марихуани
або гашиж, з опійного маку(опій, морфін,герогін; наркотики з листя коки, певних видів кактусів,
грибів, рослини ефедра) - найбільна смертність) і синтетичні (з хім.реч. - таблетки, екстезі та ЛСТ).
 2. За характеристикою дії наркотиків на організм : релаксанти (заспокійлива дія і відчуття ефорії -
канабіс та опіат), стимулятори (надають нібито дод.сили - ефедрин та екстезі), галюциногенні
(спотворює зорове і слухове сприйняття - ЛСД, кактуси і гриби).
З’являються постійні нові наркот реч, які виготовляють з різних хімічних сполук. Згідно
опитування мед. Працівників 42% заявили, що споживання канабісу збільшилось, маріхуани - у 4
рази. Обговорювалось питання легалізації маріхуани. В Україні теж велась дискусія. Управління
ООН зробило доповідь. У 2020 р. - споживання зменшилось. Збільшились обсяги постачання
дешевого кокаїну.

До основних регіонів виробництва наркотиків на сьогодні відносять:

• Золотий пів місяць (Іран, Афганістан, Пакистан) – найбільший виробник опіуму та канабісу;
• Золотий трикутник (Бірма,Лаос, Таїланд) – виробництво опіуму;
• Андський трикутник (Перу, Колумбія і Болівія) – вирощування коки;
• Нідерланди – виробництво марихуани та синтетичних наркотиків;
• Мароко – виробництво марихуани.

БОРОТЬБА
На розвиток наркопроблеми впливають такі чинники в різних регіонах світу:
1. Рівень розвитку країн — у бідних країнах виробляють, а споживають у багатих. причина
споживання - перенапруження, одинокість, фінансово можливість, бо наркотики дорогі; у бідних
країнах багато людей лікується цими речовинами. До прикладу, в Афганістані батьки випадково
зробили дітей наркозалежними опіумом. Також у бідних країнах статистика неповно, бо моніторинг
ведеться не так чітко.
2. Географічне розташування — ті регіони через які проходять маршрути рівень споживання
наркотичних речовин вищий ніж середній.
3. Надприбутки — ті хто торгують в гонитві за наживою обходять міжнародні заборони —
отримують від 300 до 2000 грн від прибутку.

Міжнародне співтовариство почалося усвідомлювати проблему з початку 20-го століття. Фокус

уваги — опіум. В 1909р. — міжнародна комісія з опіуму в (Шанхай) Китай.
1912р. — прийнята Конвенція про опіум — перший документ, який обмежував, йшлося про
виробництво продаж і використання опіуму, які мали обмежуватись і вироблятись з медичної метою.
1919-й — 1979-й роки — 12 міжнародних договорів.

Зараз є 3 основні документи:

1. 1961. — Єдина конвенція про наркотичні засоби, де міститься їхній перелік, входить в
систему ООН, завдання — моніторинг поширені наркотичних речовин, держави мають подавати
статистику.
2. 1971. — Конвенція про психотропні речовини, яка дещо жорстока щодо контролю за цією
сферою. Деякі держави зробили поправки, зокрема Перу, США і Мексика заявили, що будуть деякі
речовини використовувати, бо на їхній території племена, які використовують їх.
3. 1988 р. — Конвенція ООН проти незаконного обігу наркотичних засобів психотропних
речовин — проти контрабанди як відслідковувати, конфісковувати майно, отримане за рахунок обігу
наркотиків.
Міжнародні організації:
1. Міжнародний комітет з контролю за наркотиками , який навіть має місії для контролю, ініціює
навчання поліції. На рівні ООН є спеціалізована установа — управління ООН з наркотиків і
злочинності — ініціює різні за вирішенням зокрема супутникове зондування експертизу авіазйомку і
так далі.
2. Інтерпол — переслідує правопорушників тому числі сферу наркотиків.
3. Всесвітня митна організація, яка бореться із незаконним переміщенням контрабандної
продукції.
4. І неурядова структура — міжнародна асоціація кримінального права, що виступає за
розвиток єдиного кримінального права. Проте проблема залишається, Бо МП має міжнаціональний
характер, тому кожна держава намагається вирішити цю ситуацію.

Як чинять держави і ставляться до обігу наркотиків на своїй території:

 жорстка політика — смертна кара Китай Іран,
  лояльна політика або ліберальна — Швейцарія і Орландія,
 жорстка — Ірландія, США, Великобританія — велика кримінальна відповідальність.
Можна виділити три групи держав:
Перша група – «група жорсткої політики».
До цієї групи країн можна віднести Малайзію, Іран, Пакистан, Китай та ін., де боротьба ведеться
найжорсткішими засобами, аж до смертної кари, і законодавство в частині, що стосується
розповсюджувачів наркотиків, максимально посилено.
Наприклад, в ІРАНІ тільки за півтора року відповідно до Закону 1989 р. було публічно страчено
понад тисячі осіб.
У ГОНКОНЗІ, регіоні, особливо враженому наркобізнесом, довічне ув’язнення призначається
особам, викритим у торгівлі одним з 97 видів наркотиків, а також у посередництві, виготовленні
наркотиків або володінні ними з метою торгівлі. До 15 років позбавлення волі може бути призначено
покарання за підготовку до торгівлі наркотиками або за участь в імпорті-експорті наркотичної
сировини, а також за керівництво або участь в консорціумах, що займаються імпортом-експортом. До
10 років позбавлення волі призначається іншим співучасникам злочинів, пов'язаних з торгівлею
наркотиками, і до 3 років – винним у володінні наркотиками або їх споживанні.
У КИТАЇ незаконне володіння опіумом в кількості понад 1000 г, героїном або метілфеніламіном в
кількості понад 50 г або іншими наркотиками у великому обсязі та карається позбавленням волі на
строк понад семи років або довічним позбавленням волі.

Друга група – «ліберальна».

До цієї групи країн можна віднести такі, в яких частково були дозволені деякі види «легких»
наркотиків.
Найбільш відомим її представником є ГОЛЛАНДІЯ. Однак, проаналізувавши голландський
варіант вирішення окресленого питання, можна виявити, що досвіду протидії обігу наркотиків у цій
країні практично немає. Існує подвійний стандарт стосовно наркотиків, який дозволяє, з одного
боку, експортувати до Західної Європи марихуану, вирощену на території держави, а з іншого –
стимулює потік «наркотуристів». Більш того, Голландія, в першу чергу Амстердам, перетворилася
на «наркотичну яму Європи».

Третя група – «група жорсткого контролю». Для країн, які входять до цієї групи (США,
Великобританія, Франція та ін.), притаманним є те, що державними органами здійснюється жорсткий
контроль за обігом будь-яких видів наркотичних засобів, йде активне протистояння наркомафії, АЛЕ
найбільш радикальні заходи не вживаються. У США в більшості штатів існує покарання не тільки за
зберігання і вживання, але навіть за спробу придбання наркотиків. В Англії та Франції наркоманів в
судовому порядку відправляють на примусове лікування (в роки радянської влади у нас також
існувала така форма медичної і трудової реабілітації наркоманів і алкоголіків). Одночасно в
зазначених країнах боротьба з наркотиками на законодавчому рівні поєднується з потужною
антинаркотичною пропагандою, спрямованою, насамперед, на найбільш вразливі категорії населення
– безробітних, учнів та студентів.
За оцінками Управління з наркотиків і злочинності Організації Об’єднаних Націй, найбільших
успіхів у боротьбі з незаконним обігом наркотиків домоглися США, де за останнє десятиліття
кількість наркоспоживачів скоротилася вдвічі. Основною причиною цього є те, що в країні боротьба з
наркотиками стала дійсно загальнонаціональною і включає в себе зусилля як по урядовій лінії, так і
по лінії неурядових структур.
Ключовими елементами цієї роботи є:
 вироблення довгострокових стратегій,
 широке міжнародне співробітництво з метою запобігання надходження наркотиків на територію
США,
 залучення до кампанії проти наркотиків найбільш значущих політичних і громадських діячів.

Ядерка

Ядерна зброя та засоби її доставки. Держави «офіційного» і «неофіційного»

ядерного клубу.
Я́дерна збро́я — зброя масового ураження вибухової дії, побудована на використанні ядерної енергії,
що вивільняється при ланцюговій ядерній реакції розщеплення важких ядер й/або термоядерній
реакції синтезу легких ядер.
Поняття ядерна зброя містить у собі:
• власне ядерні заряди (бойові частини ракет і торпед, бомб, артилерійські снаряди тощо
• засоби їх доставки до цілі (ракети, літаки, торпеди, артилерійські гармати тощо).
• засоби керування.
Ядерна зброя істотно відрізняється від інших видів озброєння як масштабами, так і характером
ураження. На відстані близько кілометра від центру вибуху відбуваються суцільні руйнування та
знищується все живе поза укриттями.
Атомна – більш проста та дешева зброя, має меншу потужність
Термоядерна – воднева ядерна зброя дорожча

Для держав мати ядерні боєголовки мало, бо без засобів доставки вони нічого не варті.
Засоби доставки:
1. стратегічні - можуть вразити противника, балістичні ракети (немає єдиної класифікації за
відстанню)
2. Міжконтинентальні - понад 5000 км (США РОС) - понад 8000 км (Китай)
3. Середнього радіусу - 1000 - 5000 км - 1000 - 3000 км
4. Малої дальності - 500 - 1000 км - до 1000 км
Стратегічні засоби доставки - бомбардувальники і підводні човни.

Зараз до так званого ядерного клубу входять дев'ять держав: США, росія, Китай, Франція, Велика
Британія, Індія, Пакистан, Північна Корея та Ізраїль (неофіційно).«Старі» ядерні держави США,
Росія, Сполучене Королівство, Франція й Китай є т. зв. ядерною п'ятіркою — тобто державами, які
вважаються «легітимними» ядерними державами згідно з Договором про нерозповсюдження ядерної
зброї.

43. Ядерна програма КНДР

Ядерна програма КНДР — програма створення в Північній Кореї ядерної зброї

та засобів її доставлення.
Спочатку КНДР і СРСР підписали договір про підготовку фахівців-
ядерників.
Спочатку створювались реактори
Потім почалися роботи зі створення ядерної зброї і вонибули початі в 1970-их
роках. Вже в 2000 х роках були дуже сильні вибухи,і загинуло багато людей,це
можливо було випробування ядерної зброї але це не точно!
Реальні докази того, що КНДР здійснює військову ядерну програму і, тим
більше, уже створив ядерну бомбу, відсутні. Тому думають, що керівництво
КНДР такою заявою просто мало намір продемонструвати, що воно нікого не
боїться і готово протистояти потенційній погрозі з боку США — у тому числі
ядерною зброєю.

44. Ядерна програма Ірану в американо-іранських відносинах.

Стратегія ядерної програми Iрану з самого початку була орiєнтована на

оволодіння технологіями ядерного виробництва, які вже мали на той час США,
Франція, Великобританія, СРСР.

було підписано угода із США про співробітництво в мирному використанні

атому в межах програми «Атом для миру». Ця програма передбачала допомогу
США в розвитку мирної атомної енергетики у вигляді поставок ядерних
установок

Ядерна програма Ірану розташована в декількох установах по всій країні, має дві уранові копальні,
дослідницький реактор, та заводи з переробки урану, зокрема, три відомих заводи зі збагачення урану .

Перший атомний реактор, був добудований при підтримці російської компанії.

Іран також заявив, що й надалі будуватиме атомні електростанції середньої потужності та уранові
копальні.

У листопаді 2011 року Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) висловило зауваження на
адресу Ірану після, того, як доповідь МАГАТЕ повідомила про виявлені ознаки досліджень та
експериментів спрямованих на розробку ядерної зброї. Вперше доповідь МАГАТЕ докладно описує
роботи над створенням атомного детонатора, багатоточкового ініціювання вибухових речовин, та
експерименти, пов'язані з інтеграцією ядерних боєголовок в ракети. Іран відкинув доповідь і звинуватив
МАГАТЕ у прозахідному ухилі і пригрозив скоротити співпрацю з МАГАТЕ

Починаючи з 2011 року, МАГАТЕ висловлює занепокоєння можливим військовим виміром ядерної

програми Ірану, було оприлюднено ряд доповідей, в яких йшлося про цю можливість
.

45. Заборона хімічної та біологічної зброї в сучасному світі. 46.

Територіальні спори в Південно-Китайському морі: причини, історія
Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення та застосування хімічної зброї
КЗХЗ є першим юридично обов'язковим договором, метою якого є ліквідація цілої категорії Зброї
масового знищення .
Конвенція забороняє державам - учасницям розробку, виробництво, придбання, накопичення,
утримання, передачу або застосування хімічної зброї.
193 держави-члени ООН є учасницями конвенції, ще одна держава (Ізраїль) підписала, але не
ратифікувала її, і лише три держави – Єгипет, Північна Корея та Південний Судан ні підписали, ні
ратифікували цю конвенцію.
КЗХЗ забороняє:
• розробку, виробництво, придбання, накопичення або зберігання хімічної зброї;
• прямі або непрямі передачі хімічної зброї;
• застосування або підготовку до військового застосування хімічної зброї;
• надання допомоги у діяльності, забороненої конвенцією, сприяння іншим державам або їх
спонукання до діяльності, забороненої КЗХЗ;
• використання засобів протидії масовим заворушенням як "засобів ведення" війни.

46. Територіальні спори в Південно-Китайському морі: причини, історія

виникнення, зацікавлені держави та їх позиція. (за острови Спратлі та
Парасельські острови)

Важливість моря:
1. Нафта та газ (невідомо, є дані, що 11 млрд барилів нафти – американські дослідники)
2. Через море проходять важливі маршрути торгівлі, щорічно провозиться товарів на 5 млн доларів.
3. Рибні ресурси
4. Присутність у регіоні

Найбільшою зоною конфлікту є: - о-ви Спратлі природні ресурси) - претендує Малайзія, Філіппіни,
КНР, Тайвань, В’єтнам, Бруней.
Китай, Тайвань та В’єтнам – територія зазіхання на Парсельські острови.
.
Після розгрому Японії, китайці вирішили не обмежувати себе у вимогах і оголосили своєю практично
разом із архіпелагом Спратлі та Парсельськими островами.
Тоді на це рішення світ не відреагував.До островів ніхто не дивився,бо спочатку була війна.
Інтерес до островів повернувся коли на шельфі ПКМ знайшли поклади вуглеводнів,
Той, хто контролює це море, значною мірою контролює морську торгівлю всього регіону.
Методи:
Китай, Тайвань та В’єтнам – територія зазіхання на Парсельські острови.

за острови Спратлі
Японія
В 1939 – окупувала ці о.-ви, але після ІІ св. війни віддала назад.
1946-Китай захопив о-ви (встановив свою символіку).
Філіппіни заявили інтереси щодо півн. частини Спратлі.
В 1988-Китаю захопив частину рифів і почав будувати насипний острів
2013-Філіппіни подали позов в Міжнар. арбітражний суд: претензії Китаю-незаконні.
2016р.-Суд визнав незаконні дії Китаю.
2018р – Китай створ. на о-вах протиповітряні ракетні системи.

47. Територіальний спір щодо островів Сенкаку в японо-китайських

відносинах. 48. Проблема приналежності Фолклендських островів у
англо-аргентинських відносинах.
Вісім невеликих островів, є головною проблемою у відносинах між Китаєм і Японією. Де-факто
острова контролюються Японією, а претендує на них не тільки материковий Китай, але і влада
Тайваню.
за підсумками першої Японо-китайської війни острови вперше потрапили під контроль Японії.
Китай вважає ці острови споконвічно китайською землею. Як доказ державні медіа КНР надають
"стародавні карти", на яких острова позначені як володіння Пекіна.
було підписання японо-китайського договору про мир, дружбу і співробітництво Японія і КНР
домовилися заморозити дебати навколо островів.
До кінця 2000-х ситуація розвивалася в позитивному ключі, і сторони навіть подумували про спільну
розробку родовищ Східно-Китайського моря.цим планам не судилося збутися. 11 вересня 2012 року
уряд Японії націоналізував три острови.З тих пір сторожові кораблі Китаю майже постійно
знаходяться поблизу Сенкаку і періодично здійснюють заходи в прибережну зону. лише в листопаді
2014 року Сторони визначили, що дотримуються різних поглядів на ситуацію, і таким чином
фактично заморозили подальший розвиток конфлікту.
Однак Китай та Японія як і раніше далекі від повного подолання територіал .

48. Проблема приналежності Фолклендських островів у англо-

аргентинських відносинах.

Аргентина та Британія практично одночасно заявили про свої права на острови, і протягом багатьох
років вони переходили з рук в руки, проте з часом обидві країни покинули острови, не відмовившись
при цьому від прав на них.
У 1982 році Аргентина вторглася на Фолклендські острови і почалася війна. Вона закінчилася
перемогою Великобританії. Однак навіть після поразки в війні Аргентина не відмовилася від
претензій на острови.
був Референдум з питання політичного статуса і В результаті референдуму проголосували за
збереження за Фолклендами статусу заморської території Великобританії.

Аргентина розглядає вихід ВБ з ЄС як можливу подальшу підтримку з сторони ЄС щодо

повернення о-вів Аргентині.

49. Організація Північноатлантичного договору (НАТО) як глобальний

актор міжнародних відносин.
Цей договір підписали 4 квітня 1949

НАТО є військово-політичним блоком, який об'єднує більшість країн Європи, Туреччину, США та
Канаду. Загалом до альянсу входять 30 держав.Основна мета блоку – гарантувати свободу та безпеку
держав-членів за допомогою як політичних, так і військових засобів.
ПОЛІТИЧНІ — НАТО надає можливість членам взаємодіяти в області захисту і безпеки для
вирішення проблем, побудови довірчих стосунків і, в кінцевому результаті, запобіганню конфліктів.
ВІЙСЬКОВІ — НАТО вважає своїм обов’язком мирне розв’язання суперечок. Якщо дипломатичні
зусилля не дають результатів, у НАТО є військова потужність здійснювати операції з врегулювання
кризи. Вими організаціями.

Членство згорнути

30 держав

  Албанія
  Бельгія
  Болгарія
  Велика
Британія
  Греція
  Данія
  Естонія
  Ісландія
  Іспанія
  Італія
  Канада
  Латвія
  Литва
  Люксембург
  Нідерланди
  Німеччина
  Норвегія
  Північна
Македонія
  Польща
  Португалія
  Румунія
  Словаччина
  Словенія
  США
  Туреччина
  Угорщина
  Франція
  Хорватія
  Чехія
  Чорногорія

50. Миротворча діяльність Організації Об’єднаних Націй.

заснована 1945 року.
Організація Об'єднаних Націй (ООН) є міжурядовою організацією, яка прагне
підтримувати міжнародний мир і безпеку, розвивати дружні відносини між державами,
досягати міжнародної співпраці й бути центром для узгодження дій держав.

Члени-засновники — 51 держава (у т. ч. Українська РСР). Станом на 1998 рік ООН

[6]
нараховувала 185 держав-членів. Із 14 липня 2011 року має 193 держави-члени . Західна
Сахара й інші маленькі держави не приєдналися до ООН через їх невизнання.