ЕКОНОМІЧНА

СИСТЕМА
ГЛОБАЛІЗМУ
Підготувала студентка групи МН 11
Матвієва
Олена
 Глобалізм

■ Глобалі ́зм — сукупність переконань і поглядів на глобалізацію, які полягають в позитивній її

оцінці і розглядають глобалізацію як найважливіший процес, що відбувається в сучасному
світі. Багато тверджень глобалізму (зокрема, некритичний підхід до глобалізації) є об'єктом
критики анти- і альтерглобалістів. Глобалізм може також означати певний напрям політики у
глобальному масштабі, або глобальний масштаб соціальних явищ.

■ Глобалізм відноситься до різних сфер застосування, що виходить за рамки просто

міжнародної системи. Він використовується політологами, такими як Джозеф Най, для опису
"спроб зрозуміти всі взаємозв'язки сучасного світу - і виділити зразки, які лежать в основі (і
пояснити) їх". Хоча в першу чергу асоціюється зі світовими системами, його можна
використовувати для опису інших світових тенденцій. Цей термін використовується також
зловмисниками глобалізації, такими як популістські рухи.
Політологічні визначення

■ Пол Джеймс визначає глобалізм, "принаймні в його більш конкретному використанні [...] як домінуючу ідеологію та суб'єктивність, пов'язані з
різними історично-домінуючими формами глобального розширення. Визначення, таким чином, означає, що існували досучасні або традиційні
форми глобалізму і глобалізація задовго до того, як рушійна сила капіталізму прагнула колонізувати кожен куточок земної кулі, наприклад,
повернувшись до Римської імперії у другому столітті нашої ери, а можливо, до греків V століття до нашої ери.

■ Манфред Стігер розрізняє різні типи глобалізму, такі як глобалізм справедливості, глобалізм джихаду та глобальний ринок. Ринковий глобалізм
включає ідеологію неолібералізму. У деяких руках, зведення глобалізму до єдиної ідеології ринкового глобалізму та неолібералізму призвело до
плутанини. Наприклад, у своїй книзі «Крах глобалізму та відновлення світу» за 2005 р. Канадський філософ Джон Ралстон Сол трактував
глобалізм як спільний з неолібералізмом та неоліберальною глобалізацією. Він стверджував, що, будучи не неминучою силою, глобалізація вже
розпадається на суперечливі частини, і що громадяни відновлюють свої національні інтереси як позитивними, так і руйнівними способами.

■ Крім того, американський політолог Джозеф Най, співзасновник теорії міжнародних відносин неолібералізму, узагальнив термін, стверджуючи,
що глобалізм посилається на будь-який опис і пояснення світу, який характеризується мережами зв'язків, що охоплюють багатоконтинентальні
відстані; в той час як глобалізація стосується збільшення або зниження ступеня глобалізму. Це використання терміну зародилося і продовжує
використовуватися в академічних дискусіях про економічний, соціальний та культурний розвиток, що характеризується як глобалізація. Термін
використовується в конкретному і вузькому способі для опису позиції в дискусії про історичний характер глобалізації (тобто, чи є глобалізація
безпрецедентною чи ні).

■ Він був використаний для опису міжнародних зусиль, розпочатих після Другої світової війни, таких як ООН, Варшавський пакт, Організація
Північноатлантичного договору та Європейський Союз, а іноді й пізніша неоліберальна та неоконсервативна політика "націобудування" та
військовий інтервенціонізм між закінченням "холодної війни" у 1991 р. та початком війни з терором у 2001 р.
Історія концепції

■ Цей термін вперше набув широкого вжитку в США. Багато з цих ранніх застосувань терміну "глобаліст" в
американській англійській мові були принизливими вжитками маргінальних політичних груп, таких як Ku Klux Klan
та неонацисти.

■ Сучасна концепція глобалізму виникла в післявоєнних дебатах 40-х років у Сполучених Штатах. У своєму
становищі безпрецедентної сили американські планувальники сформулювали політику, щоб організувати той тип
повоєнного світу, який вони хотіли, що в економічному плані означало б капіталістичний порядок, що охоплює
земну кулю, орієнтований виключно на США. Це був період, коли глобальна потужність США була на висоті: країна
була найбільшою економічною силою, яку світ коли-небудь знав, з найбільшою військовою машиною в історії
людства. Як заявив штат Джорджа Кеннана в політичному плані в лютому 1948 року: «Ми маємо близько 50%
світового багатства, але лише 6,3% його населення. [...] Нашим реальним завданням у наступний період є
розробка модель відносин, яка дозволить нам зберегти цю позицію невідповідності ". Союзники та вороги Америки
в Євразії до цього часу одужували після Другої світової війни.

■ Американський історик Джеймс Пек описав цю версію глобалізму як "прозорливий глобалізм". Пер Пек, це було
далекосяжною концепцією "американсько-орієнтованого глобалізму держави, що використовує капіталізм як ключ
до його глобального досягнення, інтегруючи все, що може, в таке починання". Це включало глобальну економічну
інтеграцію, яка зазнала краху під час Першої світової війни та Великої депресії.
■ Сучасний глобалізм пов'язаний з ідеями економічної та політичної інтеграції
країн та економік. Першою особою в США, яка застосувала термін
"економічна інтеграція" в сучасному розумінні (тобто об'єднання окремих
економік у більші економічні регіони), був Джон С. де Берс, економіст
Міністерства фінансів США, наприкінці 1941. До 1948 р. "Економічна
інтеграція" з'являлася у все більшій кількості американських документів і
промов. Пол Гофман, тодішній глава Адміністрації економічного
співробітництва, вжив цей термін у виступі 1949 року до Організації
європейського економічного співробітництва. Як висловлюється The New
York Times,

■ Пан Гофман використовував слово "інтеграція" п'ятнадцять разів або

майже один раз на кожну сотню слів своєї промови. Це слово, яке рідко,
якщо коли-небудь застосовувалося європейськими державними діячами,
пов'язане з планом Маршалла, щоб описати, що має статися з економікою
Європи. Було зауважено, що жоден такий термін чи мета не включалися до
зобов'язань, які європейські країни дали, погодившись на план Маршалла.
Отже, європейцям здавалося, що "інтеграція" - це американська доктрина,
яка накладалася на взаємні стосунки, здійснені, коли розпочався план
Маршалла ...

■ Глобалізм виник як домінуючий набір ідеологій наприкінці ХХ століття. По

мірі розселення цих ідеологій і по мірі активізації різних процесів
глобалізації вони сприяли зміцненню глобальної уявної. У 2010 році
Манфред Штегер та Пол Джеймс теоретизували цей процес з точки зору
чотирьох рівнів змін: зміни ідей, ідеологій, уяв та онтологій.
 Аргументи на користь
■ Прихильники глобалізму вірять у глобальне громадянство; тобто
проблеми людства можна вирішити демократичним глобалізмом.
Демократичний глобалізм - це ідея про те, що всі люди мають права,
незалежно від того, де вони живуть, і що загальна свобода та права
людини можуть сприяти усьому людству. Громадяни світу вірять у
громадянський глобалізм і що мислячи глобально та діючи локально,
вони можуть спричинити позитивні зміни через усі бар'єри.
 Аргументи проти
■ Аргументи проти глобалізму подібні до тих, що рухаються проти глобалізації,
серед яких втрата культурної ідентичності, видалення історії громади, конфлікт
цивілізації, втрата політичного представництва та крах демократичного процесу
на користь глобально-керованого відкритого суспільства. Однак термін
"глобаліст" також використовувався як приниження для політичних ворогів,
зліва в контексті антиглобалізаційного руху 90-х років і протестів, а праворуч -
як суперечка "космополітів" або тих, хто виступає за інтернаціоналістськими
проектами над національними. Наприклад, під час виборів і президентства
президента США Дональда Трампа та членів його адміністрації неодноразово
застосовували термін глобаліст. Адміністрація звинувачувалася в тому, що він
використовував цей термін як антисемітський "свист собаки", щоб пов'язувати
своїх критиків з єврейською змовою.
■ Глобалізм, В. А. Кутирьов, розглядає лише як заміну стандартних культурних відношень між людьми
на технологічні. «Цей «ізм» - вираз переходу до життя без оцінки вчинків з точки зору гріха і відплати,
добра та зла, прекрасного і потворного. Головне, не порушувати правила гри, які вимагають з усього
отримувати користь, вписуватись в потреби подальшого зростання виробництва та удосконалення
техніки. В традиційних суспільствах сперечались про високі цілі, а в глобальному світі - про високі
технології» [3]. Так в цьому аспекті слід погодитись з автором, що на сучасному етапі розвитку світу
більша частина взаємодії між людьми переходить у віртуальний світ, але ми ще не все втратили і,
усвідомлюючи ті проблеми, які стоять перед людством, це перший крок у їй вирішенні. Ще один
момент в концепції В. А. Кутирьова, який є досить суперечливим, так це визнання того, що «глобалізм
- це посткультура» і як наслідок цих процесів відбувається формування індивідуальної культури. Де у
кожного формуються свої власні уявлення про добро, обов’язки, які завжди пріоритетною визнають
власну персону, а всі соціальні норми та традиції визнаються беззмістовними. В цьому плані Інтернет
виконує вирішальну роль. «Віртуальний простір насправді не поділяється на свій та чужий, тут зовсім
не є важливою ні державна, ні етнічна, ні статева, ні соціальна, ні вікова, і взагалі «ніяка»
приналежність користувача, крім змісту комунікації, яка позначена умовною адресою» [3]. Так, це
загрозлива тенденція у формуванні світового співтовариства, а особливо у формуванні кожної
особистості. Людина повинна зберегти за собою унікальність і неповторність, де домінуватимуть
чуттєвість, ціннісно-духовні орієнтири, а не віртуальна, інформаційна істота. В цьому аспекті перед
новою ідеологічною концепцією стоїть задача зберегти та вдосконалити механізми збереження
унікальності культурного різно- барв’я світу. Підтримка культурної ідентичності тільки буде сприяти
збереженню людини з притаманними їй людськими якостями, людини у повному розумінні цього
слова. Це можливо за умови захисту національних, традиційних уявлень для кожного з суспільств,
учасників глобалізаційних процесів. Збереження такого типу мистецтва, способу життя, побуту
представників різних культур, який є притаманним виключно кожній, цивілізації, нації, народу буде
сприяти їх розвитку та зацікавленості один в одному, це складає основу для взаємодії, для взаємного
та дружнього існування.
■ Отже, розгортання глобалізаційних процесів має, щонайменше, дві тенденції. Перша з них - уніфікація,
друга - інтеграція. На сучасному етапі розвитку глобалізації не слід абсолютизувати кожну з названих
тенденцій. Сучасне світове співтовариство не меганаціональне суспільство, а перш за все, існує як
багатонаціональне співтовариство. Воно не повинно перетворюватись в гомогенну структуру, а має
відстоювати культурне різнобарв’я, яке може і повинно функціонувати через міжкультурну комунікацію.

■ Становлення глобального співтовариства це є неймовірно складним процесом. Аналогів в історії не існує

і сучасне життя ні в якому разі не нагадує попередні етапи розвитку людства. Тому сучасний етап
розвитку ніяк не вписується в усталенні рамки, а навпаки створює нові форми організації життя. Ті
зміни, які відбуваються навколо поки що порушують звичні бар’єри, а не відбуваються зміни в людській
свідомості. Але все ж таки життя бере своє і люди, залишаючись представниками національних культур,
разом з тим, стають громадянами світу. В процесі повсякденного життя вони вступають у взаємодію з
представниками різних культур, з представниками різних релігійних вірувань. Людство починає тільки
вчитись жити за новими правилами в світі без кордонів. Поки що тільки відбувається освоєння кожним з
учасників глобалізаційних процесів причетності до подій у світі, а це основним у формуванні
відповідальності за те, що людство творить як єдине ціле. В цьому аспекті слід чітко усвідомлювати що
добро чи зло повертається бумерангом. Оскільки ця нова, якісна єдність передбачає нову єдину
відповідальність перед майбутнім. Це повинно бути закладеним в концепцію глобалізму, який є
вектором у подальшому розвитку світового співтовариства.
■ Теоретично всі люди, як єдине світове співтовариство, мають рівні права й обов’язки, а
це, в свою чергу, створює небувалий, унікальний прецедент, а саме створення більш
справедливого й гуманного світопорядку. Саме така реалізація розвитку світового
співтовариства можлива завдяки ідеології, оскільки вона являє собою теоретичне
обґрунтування і з необхідністю потребує практичної реалізації. Тобто, іншими словами
можна надати наступне визначення ідеології. А саме, що ідеологія - це усвідомлення
соціальними суб’єктами свого відношення до дійсності, відповідно їх корінних інтересів.
Це передбачає, що в основі глобалізму має бути, по-перше, усвідомлення того, що
дійсність визначається розгортанням глобалізаційних процесів, які мають об’єктивний і
суперечливий характер існування. По-друге, визнання того, що глобалізація є єдиним і
незворотнім вектором у розвитку світового співтовариства. По-третє, єдність людства
слід розуміти як взаємозалежність та взаємо відповідальність за подальший розвиток
людства. По-четверте, єдність не передбачає однаковість, подібність, уніфікацію, а
реалізацію потреб людства функціонування його як світового співтовариства, де всі
структури та інститути є взаємодоповнюючими. По-п’яте в соціокультурній сфері
визнання та повага до кожної культури, уніфікація в цій сфері життєдіяльності
суспільства є неприпустимою.

■ Російський дослідник О. С. Панарін виділяє три типи глобалізму. Перший тип - глобалізм
Просвітництва, який зародився в період європейського модерну і передбачає
формування єдиного світу, простору, заснованого на універсаліях прогресу, та є
доступним для всіх. Другий тип - глобалізм правлячих еліт. Третій тип - глобалізм, який
передбачає процедуру перетворення однієї держави з її національною обмеженістю в
монопольного носія світової влади - однополярної глобальної системи [4, 47]. Також О.
Панарін пов’язує реалізацію глобалізму лише для того, що відволікти громадськість від
вирішення глобальних проблем. Глобальні проблеми, в свою чергу, потребують нового
інтенсивного стрибка - якісного перетворення суспільних практик для їх вирішення.
Глобальні проблеми постають як загроза існуванню природного, соціального, духовного
середовища, яке піддається небувалому тиску зі сторони техногенної цивілізації. Така
точка зору є цілком правомірною, але становлення глобалізму не слід зводити лише до
глобальних проблем сучасності. Так, їх розгортання спричиняє загрозу існування людини
як такої, але питання глобалізму включають в себе й політичні, економічні і
соціокультурні аспекти.
■ В плані становлення глобалізму, як ідеології сучасності виникає потреба його реалізації, перш за все, на основі довіри. Досить
влучно визначення довіри надає Ф. Фукуяма в своїй однойменній роботі «Довіра. Шлях до процвітання». «Довіра - це виникаюче
в усіх членів співтовариства очікування того, що всі інші його члени будуть вести себе більш менш передбачливо, чесно та
уважно ставитись до потреб оточуючих, відповідно до загальних норм та цінностей» [5, с. 52]. Людське співтовариство
обов’язково існує виключно на обопільній довірі. Сам феномен довіри не може існувати в мікросистемах, чипах, вона не
зводиться до потоку інформації. І ще одне довіра не існує на примушенні. Основу довіри складає свобода, справедливість,
професійні стандарти, стандарти поведінки. Також довіра ґрунтується на релігії, культурі, традиціях, звичаях.

■ Реалізація глобалізму на основі довіри передбачає адаптацію до моральних норм співтовариства та їх засвоєння в рамках таких
цінностей як відданість, чесність та надійність. Така нова якість відношень в системі глобального співтовариства передбачає те,
що ця нова якість не формується через діяльність окремої людини, а довіра, перш за все, ґрунтується на визнанні пріоритету
суспільних доброчесностей над індивідуальними. Саме в ключі формування глобалізму ми можемо говорити про вирішення і
глобальних проблем сучасності, і про шляхи подолання суперечностей в економічній, політичній, соціокультурній сферах.

■ Слід також враховувати сучасні тенденції розвитку антиглобалістських рухів. Вони виступають проти глобалізації як
«вестернізації» і виступають за альтернативну глобалізацію в інтересах кожної людини.

■ Глобалізм, який ділить світ на всесильний центр і безправну периферію робить замах на загальнолюдські цінності і тому
загальносвітова спільнота не може залишатись до цього байдужою. Саме тому і виник рух антиглобалістів. Існує також думка,
що антиглобалісти не намагаються вести конструктивну розмову про глобалізацію. Зокрема таку точку зору має Д. Гелд. В своїй
праці він називає антиглобалістів скептиками, які вважають будь-яку дискусію з питань глобалізації надуманою і що сама ідея
глобалізації непродуктивна. «Якщо глобальне не може бути інтерпретовано буквально, як універсальний феномен, то ідея
глобалізації означає хіба, що трохи більше за американізацію або вестернізацію» [6, с. 3]. По-перше, прийнято вважати, що
антиглобалізм розглядає глобалізацію лише як спробу легітимізувати неоліберальний глобальний проект і консолідацію англо-
американського капіталізму у межах основних світових економічних регіонів. По-друге, антиглобаліський був рух направлений
проти негативних наслідків глобалізації. Вони відстоюють право і суверенітет національних держав. По-третє антиглобалісти
вимагають від міжнародних фінансових установ справедливого розподілу доходів і в міжнародні трудові угоди включати захист
навколишнього середовища. Такі вимоги є цілком правомірними і на них слід звертати належну увагу. Оскільки критика
сучасних тенденцій розвитку світового співтовариства має носити конструктивний характер, що буде сприяти належному
прогресивному розвитку.
■ Отже, глобалізм як ідеологія сучасності має, перш за все, спрямовувати глобалізаційні процеси у
відповідному напрямку. А саме на всебічний розвиток світового співтовариства, де основним вектором
має буди розвиток в інтересах кожної людини, народу, нації, цивілізації, на основі довіри, взаємоповазі,
взаємозалежності, на визнанні єдності, а не однаковості, подібності. Така єдність є принципово новою
якістю у формуванні світового співтовариства, де усвідомлення єдності, причетності і відповідальності
до подій у світі і здатні реалізувати проект глобалізації як блага для кожного з учасників
глобалізаційних процесів.
Література:

■ С. В. Гринько. Мондіалізм // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В.

Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
■ С. Андрущенко. Мондіалізм // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю.
Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.463 ISBN 978-
966-611-818-2
■ Посилання:
■ Глобалізм // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) /
уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-
2.
■ Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О.
Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х. : Право, 2015
■ http://www.info-library.com.ua/books-text-11419.html