Сідней

Економічна природа глобальних трансформацій

1. Сутність та природа глобалізації.

2. Еволюція напрямків глобалізації.
3. Форми прояву глобалізації.
4. Етапи розвитку глобалізації.
5. Еволюція концепцій глобалізації.
6. Передумови глобалізації.
7. Позитивні та негативні наслідки глобалізації.
8. Актуальні проблеми глобалізації.

1. Глобалізація – всеохоплюючий процес трансформації світового співтовариства у

відкриту цілісну систему інформаційно-технологічних, фінансово-економічних, суспільно-
політичних, соціально-культурних взаємозв’язків та взаємозалежностей.

Узагальнена характеристика глобалізації:

- Пов’язана з переходом від індустріальної до постіндустріальної стадії економічного
розвитку;
- Являє собою якісно новий етап поглиблення взаємозв’язків в економічній, політичній,
культурній сферах на базі підвищення мобільності капіталу, робочої сили, інформації
в масштабах світу;
- Втілюється у зростаючій взаємозалежностей країн світу у результаті зростаючої
інтенсифікації міжнародного руху економічних благ, капіталів, технологій;
- Потребує сумісних зусиль урядів держав і міжнародних організацій та сумісного
управління на міжнародному рівні.

Основні суб’єкти глобалізації:

- країни;
- міжнародні організації;
- глобальні міста;
- ТНК;

Об’єкти глобалізації:
- Фактори виробництва;
- Інформація та знання;

Глобальні міста і ТНК виділяються на рівні глобальної економіки.

Чинники глобалізації:
- Соціально-економічні – поглиблення інтернаціоналізації економіки на базі
транснаціоналізації та регіоналізації (територіальна, галузева, ресурсна ознака).
o Лібералізації сфери руху товарів та капіталу, розвиток нових фінансових
технологій.
o Становлення нового геоекономічного простору, що базується на між
корпоративному поділі праці.
- Політичні фактори:
 o Зростаюча орієнтація держав на зовнішні зв’язки;
o Взаємопроникнення макроекономічної політики урядів та центральних банків;
o Геополітична трансформація;
- Культурні та морально-етичні чинники:
o Послаблення ролі традицій соціальних зв’язків та звичаїв;
o Зростання мобільності духовно-емоційного спілкування;
o Інтернаціоналізація освіти та духовно-культурного простору.
- Технічні та технологічні чинники:
o НТП та розвиток нових поколінь транспорту та зв’язку;
o Революція в галузі інформаційних та телекомунікаційних технологій;
o Виникнення єдиного інформаційного простору та створення можливостей для
здійснення операцій в реальному часі;

04.10.2018

Сталий розвиток

Перша школа – межа зростання.

Третя концепція глобального розвитку – школа універсального еволюціанізму.

Вернадський. Вирішення екологічних проблем. Основний суб’єкт глобальна природа (само
організована система, реакція якої хоч і не прогнозована через велику кількість критичних
порогових факторів, але неминуча в довгостроковому плані).

Четверта школа – мітозу біосфери. Нельсон (француз). Раціоналізація взаємодії світового

людства з навколишнім середовищем: вчені обґрунтували парадигму екотехніки, яка
обумовлена потребами космонавтики, створенні штучних біосфер малого масштабу із
заданими якостями. Ця концепція ввела нове поняття – глобалтех.

П’ята школа – школа контрольованого глобального розвитку. Гвішиані. Вчені

розробляють альтернативні системи глобального розвитку і формують рекомендації щодо
вибору оптимальних стратегій управління. Вчені приділяють увагу соціальним проблемам.

Шоста школа – світ системного аналізу. Улерстайн (США). Вчені досліджують розвиток
економічних систем, поділяючи на стадії 50-100 років. Використовують теорію довгих хвиль
Кондратьєва.

11.10.2018

ПЕРЕДУМОВИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Виробничі передумови, науково-технічні та технологічні передумови:

- Різке зростання масштабів виробництва;
- Перехід до нового технологічного способу виробництва;
- Якісно нове покоління транспорту та зв’язку;
- Швидке поширення знань у результаті наукового/інтелектуального взаємообміну;
- Скорочення витрат завдяки передовим технологіям;
Організаційні передумови:
- Міжнародні форми здійснення виробничо-господарської діяльності;
- Вихід неурядових організацій на глобальний рівень;
- Перетворення ТНК та БНК, глобальних міст в основні суб’єкти глобальної економіки;
 Економічні передумови:
- Лібералізація торгівлі товарами та послугами, ринків капіталу;
- Висока концентрація та централізація капіталу, зростання похідних фінансових
інструментів, скорочення часу на здійснення між валютних угод;
- Впровадження уніфікованих стандартів та рекомендацій ведення макроекономічної
політики, впровадження податкової політики, аграрної, антимонопольної політики на
рівні країн;
- Посилення тенденцій до уніфікації та стандартизації;
Інформаційні передумови:
- Радикальна зміна засобів ділового спілкування, обміну виробничою науково-
технічною, економічною та фінансовою інформацією;
- Формування систем, що дозволяють з одного центру управління, розташованого в
одній країні управляти процесами виробництва та реалізації в інших країнах;
Політичні передумови:
- Послаблення державних кордонів;
- Полегшення пересування населення (в якості робочої сили), товарів, послуг та
капіталів;
- Подолання розбіжностей між Сходом та Заходом.
Соціальні та культурні передумови:
- Послаблення ролі традицій та звичаїв;
- Подолання національної обмеженості;
- Виникнення глобальної однодумності;
- Поява тенденцій формування глобалізованих однорідних засобів масової інформації,
мистецтва, культури, подолання границь в освіті.

Позитивні та негативні наслідки сучасної глобалізації

Позитивні:
- Поглиблення спеціалізації та міжнародного поділу праці;
- Економія на масштабах виробництва;
- Виграш від вільної торгівлі на взаємовигідній основі, що задовольняє всіх учасників;
- Посилення конкуренції, що стимулює подальший розвиток нових технологій та
поширення їх серед країн;

Суперечливі та негативні наслідки:

- Переваги від глобалізації розподіляються нерівномірно між країнами;
- Неоліберальна модель породила диференціацію світу на країни, що виграли від
глобалізації, країни, що швидко зростають та країни, що програли;
- Процес глобалізації зменшують економічний суверенітет як атрибут влади
національних держав та потенціал економічного регулювання відповідних
національних урядів;
- Глобалізація істотно ослабивши традиційні національні системи державного
управління економікою не призвела до створення міжнародних або наднаціональних
механізмів управління економікою (виключення – Євросоюз);
- Швидке перенесення економічних збоїв та фінансових криз з одних регіонів світу в
інші;
- Глобалізація стала активним середовищем для прискорення трансграничної
злочинності;
- Глобалізація призвела до деіндустріалізації економіки;
- Розвинені цивілізації, які характеризуються постіндустріальним типом економічного
розвитку переводять виробництво в інші країни, таким чино, забруднюючи
навколишнє середовище інших країн.
 Характеристика основних проблем глобалізації.
Це проблеми, які за значенням вирізняються загальнопланетарним характером,
пов’язані з життєвими інтересами народів і можуть бути вирішені шляхом взаємодії усіх
країн світу.
У науковій літературі зафіксовано такий загальноприйнятий варіант класифікації:
1. Універсальні проблеми політичного і соціально-економічного характеру
(глобальна проблема сталого розвитку світу, глобальна проблема суспільної
організованості й керованості світовим співтовариством).
2. Глобальні проблеми переважно природно-економічного характеру (енергетична,
продовольча, сировинна, ресурсна тощо).
3. Глобальні проблеми переважно соціального характеру (демографічна,
міжнаціональних та міжконфесійних відносин, демократії, духовності, охорони
здоров’я, корупції, безробіття тощо).
4. Глобальні проблеми екологічного характеру (забруднення навколишнього
середовища, гомеостазного розвитку системи «людство-природа»).
5. Глобальні проблеми інформаційного характеру («інформаційного вибуху»,
створення єдиного інформаційного поля, інформатизація суспільства).
6. Глобальні проблеми технологічного характеру (високої технологізації
виробництва, освіти, управління тощо).
7. Глобальні проблеми науково-інтелектульного характеру (інтеграція науки, кризи
освіти тощо).
8. Глобальні проблеми змішаного типу (війни і миру, міжнародного тероризму,
культури, цивілізації).

Сучасні ідеологічні концепції формування глобальних стратегій:

Глобальна стратегія в широкому сенсі – глобальний розвиток та систему напрямів,
підходів щодо вирішення глобальних проблем та зменшення їх впливу на країни.
Глобальна стратегія у вузькому сенсі означає надання національній стратегії країни
глобальної орієнтації відносно нових можливостей і нових загроз.
При цьому слід враховувати наступні основні постулати:
1. Світ і світове людство є одним єдиним глобальний організмом.
2. Глобалізація світу це об’єктивне історичне явище і процес, на який можна впливати і
керувати об’єднаними солідарними зусиллями людства.
3. Глобалізація несе в собі нові небачені можливості для розвитку людства і нові
небачені загрози його існуванню.
4. Людство повинно солідаризуватися і об’єднатися перед явищем глобальних загроз і
для вирішення глобальних проблем.
5. Глобальну кризу людства можна переробити.
6. Глобальну катастрофу людства не можна відвернути.
7. Глобальні проблеми – це не лише невирішені завдання, а й великі загрози всьому
людству.
8. Глобальні інтереси потрібно ставити вище національностей.
9. Глобальна інтеграція – це закономірність розвитку людства.
10. Сучасна людина як найвища соціальна цінність набула глобального характеру і стала
в центрі процесів глобалізації.

Концепції:
1. Багатополярності світу.
2. Переходу впливу.
 ТЕМА 2. СТАНОВЛЕННЯ ГЛОБАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

1. Сутність та особливості глобальної економіки.

2. Джерела конкурентоспроможності в глобальність економіці.
3. Концепції розвитку глобальної економіки.
4. Закономірності функціонування глобальної економіки.
5. Картографія світу у новітньому геоекономічному просторі.

Сутність та особливості глобальної економіки.

Глобальна економіка – економіка у якій національні економіки залежать від

діяльності глобалізованого ядра. Останнє містить у собі фінансові ринки, міжнародну
торгівлю, транснаціональне виробництво, науку й технологію та новітні види праці.
Метою глобальної економіки є зростання обсягів виробництва, посилення
стимулюючої конкуренції, зниження цін, підвищення продуктивності праці, що за рахунок
глобальних комунікацій, інтелектуалізує виробництво і сприяє прискоренню розвитку країн.
Перша особливість глобальної економіки – фінансовий капітал став неймовірно
рухливим, а саме інвестори можуть переміщати гроші через границі з невеликими
обмеженнями з боку національних урядів, або при їх відсутності.
Друга особливість – глобальна мережа комунікацій, що була створена завдяки
технологічним нововведенням, що зробили можливим для мільярдів людей одночасно
спостерігати події, що відбуваються в іншому місці планети (олімпійські ігри).
Третя унікальна характеристика глобальної економіки – зростаючий міжнародний
поділ праці.
Аксіома: чим тісніші та міцніші стають глобалізацій ні зв’язки, тим:
1. Динамічніше та інтенсивніше стає виробництво світового продукту.
2. Оптимальніше задовольняються глобальні потреби споживачів за рахунок
розвиненості ринкового середовища.
3. Відчутніші небезпека та втрати щодо можливостей життєзабезпечення людства в
епоху жорстких змін.

Джерела конкурентоспроможності в глобальність економіці.

Чотири основних фактори визначають форму і результат конкурентної боротьби:

1. Технологічні потужності. Включає наукову базу виробничих і управлінських
процесів, людські ресурси, необхідні для створення технологічних інновацій,
адекватне використання нових технологій і ступінь їхнього поширення у середині
всієї системи економічної взаємодії.
2. Доступ на великий інтегрований і багатий ринок (Європейський союз, США, чуть
чуть Японія).
3. Різниця між виробничими витратами у виробляючої сторони і цінами на
цільовому ринку. Представляється більш прийнятною порівняно з обчисленням
витрат на оплату праці, у той же час інші витрати не менш важливі (оренда,
податки тощо).
4. Конкурентоспроможність у новій глобальній економіці сильно залежить від
політичних можливостей національних і міжнаціональних інститутів, політичних
можливостей цих інститутів управляти стратегіями росту країн або регіонів, що
перебувають під їхньою юрисдикцією.
 Концепції розвитку глобальної економіки.

У розробленні концепції глобальної економіки беруть участь різні міжурядові і

неурядові організації. Особливо активні: Римський клуб, Міжнародний інститут прикладних
досліджень у Відні, Паризька група, Асоціація сприяння ООН, Рада по вивченню людства,
Інститут «Відкрите суспільство», Фонд Сороса тощо.
Вивчення глобальних процесів економічного, демографічного, екологічного характеру
привело до усвідомлення необхідності розробки моделей світової економіки як єдиної
системи

25.10.2018

До основних факторів глобального розвитку слід віднести наступне:

- Структура практика і логіка сучасної глобальної економіки, заснованої на новітніх
інформаційних і телекомунікаційних технологіях;
- Привела до нового міжнародного поділу праці, який не лише веде до змін балансу
економічної влади між провідними промислово розвиненими країнами, але й сприяє
розвитку тенденції створення економічної багатополярності;
- Підйом НІК як рівноцінних конкурентів промислово розвинутим країнам у
виробництві високотехнологічної продукції. Це стало наслідком значної підтримки
виробника державою, застосуванням у НІК досконалої техніки управління і
відповідної підготовки все ще досить дешевої робочої сили. Такий розвиток, що набув
особливо широкого розмаху у тихоокеанському регіоні демонструє якісно
протилежну тенденцію тим ідеям та моделям, які стверджують життєздатність
центральної периферійної моделі економіки;
- Нова глобальна інформаційно орієнтована економіка віддає перевагу здійсненню
технологічних ривків у розвиток за рахунок впровадження ноу хау на противагу
думці, що переважала раніше про одержання короткострокових переваг від
використання дешевої робочої сили і сировини у країнах третього світу.

2.4. Закономірності функціонування глобальної економіки:

До закономірностей відностять:
- Загально цивілізаційний прогрес завдяки глобальній доступності ресурсів і
технологічно управлінським новаціям;
- зростання масштабів міжнародного виробництва, формування механізмів
урівноваження глобального попиту та пропозиції;
- Активізація інтеграції мікро та макро структур;
- Нерівномірний розподіл витрат та доходів на глобальних ринках, що зумовлює
непропорційність розвитку та поглиблює розрив у соціальному та науково
технологічному розвитку між кранами та регіонами

2.5 Картографія світу у новітньому геополітичному просторі.

Традиційний підхід у дослідженні сучасних трансформацій передбачає:

- Класичних уявлень про класичну економіки як про механічну суму економік окремих
країн;
- Систему поглядів, в основі якої знаходиться політична карта світу, котра
підпорядковує економічну (господарську карту). Геоекономічний підхід полягає у
новому уявленні глобальної економіки як єдиної економічної системи, де економіки
окремих країн та їх господарчі структури тісно взаємопов’язані;
- Системі поглядів, в основі якої господарча карта світу (геоекономічний атлас), який
заміщає геополітичний поділ світу.
 Встановлення єдиного геоекономічного простору, в основу якого покладено
організаційно технологічне зближення національних структур зумовлюється необхідністю
забезпечення безперервності нормального функціонування в межах інтернаціоналізованих
відтворювальних ядер (ІВЯ). Вони розпадаються на дві складові: а) інтернаціоналізована
частка сфери виробництва та б) інтернаціоналізована сфера обігу (капіталів, фінансів,
товарів тощо).
Ланки відтворювальної ... руйнують кордони між національними економіками
окремих країн. Але ці процеси охоплюють не тільки країни. У сучасній світовій економіці
створюються виробничо-комерційні агломерації (ВКА). Їх діяльність перетинає кордони
держав і створює простори економічної інфраструктури, які можуть поширюватися на
декілька національних господарств. При цьому, країни розрізняються за певною
спеціалізацією. Є країни або групи країн, що експортують на світовий ринок робочу силу,
або сировину чи енергоносії тощо.
Взаємодія національних економік із зовнішнім середовищем у глобальних умовах
здійснюється за такими принципами:
- Будь-яка національна економіка є частиною єдиного геоекономічного простору;
- Світовий відтворювальний процес, внаслідок об’єктивного розподілу праці, наділяє
економічні структури глобальної економіки певними виробничими обов’язками;
- У національній економіці, як складовій сучасного світового господарства, задіяні
майже всі його атрибути. Але проблема полягає в тому, що вони розвиваються
поступово (нові форми технологій, товарів, виробничої інтеграції тощо);
- Процес визрівання ІВЯ у рамках економіки окремих країн коригується геосферою:
світовою валютно-фінансовою системою, ринком міжнародних кредитів та міграцією
робочої сили тощо.

Геоекономічні горизонти можна визначити як національну місію країн, що

проектується на геоекономічний атлас світу. Атлас світу:
- проекцію просторів національних економік та просторів транснаціональних
економічних анклавів, що взаємодіють у світовому економічному просторі.
- Інтерпретація світового економічного простору у форму зручній для стратегічного
оперування та прийняття рішень;
- Розподіл глобального простору на окремі сегменти;
- Поля (простори) для отримання світового досвіду.

Геополітичний атлас може бути представлений переліком карт:

- Політичною картою світу, де розігруються геополітичні події;
- Організаційно економічною картою, яка є простором для нанесення кордонів
взаємодії наднаціональних структур;
- Картою видів діяльності (геоекономічний регіоналізм), яка пов’язана з подрібненням
геоекономічного простору залежно від спеціалізації тих чи інших регіонів;
- Картою геокультурного простору, яка демонструє як під впливом культурних подій
на карті світу сформувалися “ядрові платформи” (ідеологічні програми ) цивілізації,
на кордонах яких знаходяться проміжні простори взаємодії цих просторів.
Культорологічна картина світу суттєво впливає на формування геоекономічного
клімату світу і має бути врахована у процесі прийняття стратегічних рішень;
- Геофінансовою картою, яка відображає формування особливих фінансових потоків у
геоекономічному просторі, в тому числі і віртуальному. Фінансовий капітал,
відірвавшись від промислового, створює основу для проведення спекулятивних
операцій глобального масштабу і тим самим породжує такі локальні деформації, яких
не можна позбутися традиційними засобами міжнародного регулювання. Глобальна
система потребує розроблення геоекономічного інструментарію для прогнозування і
регулювання фінансових потоків.
- Митною картою, що відображає систему митної дяльності у геоекономічному
просторі;
 - Військово-стратегічною картою, котра демонструє переміщення військових структур,
баз, опорних пунктів сил швидкого реагування, військових структур з контролю за
стратегічними комунікаціями, портовими спорудами, магістралями, системою газо та
нафто гонів. У своїй новій ролі військова складова виступає захисником рухомих ІВЯ.
Але в той же час у геоекономічному просторі військова складова може відігравати
достатньо самостійну роль, контролюючи певні простори, куди спрямовані
національні інтереси (просування НАТО на Схід).
- Товарно-вартісною картою, на якій світовий ринок представляється у вигляді
експортно-імпортних операцій з відповідною коньюктурою;
- Договірною картою, яка відображає стимули та мотивації до формування
наднаціональних організаційних структур, відмінних від національних і закріплених
глобальних нормативно-правових домовленостях, або ж меморандумах. Також на цих
картах відображаються гострі суперечності, що виникають через колізії національних
та міжнародних норм.
- Ресурсною (сировинною) картою, на яку наносять контури сировинних, енергетичних,
людських ресурсів, задіяних у глобальних відтворювальних процесах;
- Екологічною картою, котра дає можливість передбачити зародження екологічних
катастроф, включаючи екологічний аспект у національну стратегію розвитку;
- Етно-економічною картою, яка призначена відображати поступове формування
новітніх утворень етно-економічних систем.

Тема 3. Регулятивні інститути глобальної економіки

3.1. Об’єктивність формування глобальної системи регулювання

світогосподарських відносин.
3.2. Проблеми глобальної регулюючої системи.
3.3. Трансформація місця та ролі держави в управлінні розвитку економки в
умовах глобалізації.
3.4. Державно-корпоративний глобалізм.
3.5. Метакорпорації як характерні суб’єкти глобальної економіки та їх вплив на
розвиток сучасної глобальної економіки.

Процеси глобалізації торкнулися також механізми регулювання світогосподарських

відносин у напрямі їх трансформації у глобальну інтегровану систему регулювання.
Характерними рисами формування регулювання світогосподарських відносин є:
- Сформована нова суперструктура мегарівня економічного регулювання, що
складається з управлінських механізмів, регулюючих норм та правил ТНК і ВНК,
міжнародних об’єднань, урядових та неурядових організацій тощо.
- Диверсифікована структура, що має різні підрівні: неурядових об’єднань та
організацій, регіональних міждержавних об’єднань.
- Ґрунтується на національних механізмах регулювання соціально-економічного
розвитку.
- Формування такої системи регулювання має на меті вирівнювати базові параметри
національних систем регулювання, а також адаптувати їх до загальносвітових
критеріїв побудови регулюючих механізмів.

3.2. Проблеми глобальної системи регулювання.

Дезінтегрованість системи, слабкий рівень узгодженості окремих її частинок, що

інколи суперечать одна одній.
 Дисбаланс між двома сторонами системи економічної глобалізації: процесами
лібералізації торгівлі та руху основних факторів виробництва в рамках світового
господарства.
Збільшення розриву в рівні економічного розвитку між найбагатшими та
найбіднішими країнами світу є загрозою для розколу світу.
Дисонанс між різними рівнями глобального регулювання.
Нерівномірність розвитку різних підсистем глобального регулювання.
У сучасній глобальній системі регулювання достатньо слабкими є регулюючі
підсистеми, які забезпечують функції контролювання.
Слабка узгодженість між різними структурами системи глобального регулювання, що
породжує підсистемність.

3.3. Глобалізація економіки вносить істотні поправки в процес пошуку оптимального

механізму її регулювання, а також трансформує місце та роль держави в управлінні
розвитком національної економіки за умов високого рівня її відкритості.
Характерні риси трансформації місця та ролі держави в управлінні розвитком
економіки:
- Держави поступово втрачають можливості для ефективного використання
традиційних інструментів макроекономічного регулювання.
- Економічні процеси набули глобального характеру. Для захисту суверенітету уряди
держав можуть обрати одну із двох альтернативних стратегій: 1. Оборонна
інтервенція. 2. Стратегія наступальної інтервенції передбачає надання субсидій
національним компаніям.

3.4. Сучасні дослідники глобалізації вважають, що держава в теперішніх умовах все

більше трансформується в корпорації з управління соціально-територіальними системами.
Держави переважно виступають за соціалізацію розвитку економіки, а корпорації
працюють за принципом повної ринкової комерціалізації, лібералізації і де соціалізації
розвитку (США, Росія, Китай, G7).
Глобалісти обмежують місце та роль держави виходячи із того, що західні країни та їх
суспільства є відкритими, багатими і сильними, здатними відкрити для себе інші суспільства
і перемогти їх у конкурентній боротьбі.
Підвищення ролі та значення міжнародних корпорацій зумовили формування нової
глобальної корпоративної глобальної економіки та нового світопорядку, суспільного ладу
державно-корпоративного глобалізму. Основними принципами державно-корпоративного
глобалізму запропоновано вважать:
- Конкуренцію в економіці,
- Комунікативність.
- Підвищення стандартів та якості життя.
- Підвищення мобільності факторів виробництва.
- Підвищення ваги інтелектуальної власності.
- Розподіл і координація влади на державному, регіональному та міжнародному рівні.

Епохи Держава, Технологія Економіка Наслідки

нація, глобалізація
культура суспільно-
політичного
ладу
Завоювання + - -
- Універсальні + - +
імперії
Колоніалізи: + + +
 - Економічні імперії + - -
- Географічні + + -
відкриття
Промислові імперії + + -
Світові війни + + -
Інф-тех революція + + +
Глобальний корпоративізм + + +

3.5. Метакорпорації як основні суб’єкти світової економіки чинять значний вплив на

розвиток економіки.

Характерні риси участі ТНК у формуванні системи глобалізму:

- Доступ до нових ринків збуту.
- Формування потужних фінансових конгломератів.
- Концентрація в руках ТНК основних передових технологій.
- Формування системи глобальної конкуренції.
- Розширення можливостей ТНК до спекуляцій на ринках різних країн та регіонів, що
стало можливим через посилення залежності регіональних та національних ринків від
світових центрів глобалізму.
- Посилення регіональних інтеграційних процесів, щ о внесли істотні зміни в
територіальну структуру прямих і портфельних інвестицій ТНК, призвело до
суттєвих змін адміністративно-територіального організування ТНК.
- Перенесення виробництва ТНК у країни з дешевою робочою силою завдяки розвитку
глобальних комунікацій і новим можливостям інформаційної економіки.

3.6. Інститут в умовах глобалізації. Глобальні регуляторні інститути.

В умовах глобалізації міжнародне співробітництво охоплює всі сфери суспільної

діяльності і потребує встановлення загальноприйнятних і зрозумілих правил гри та певного
регулювання на наднаціональному рівні. Ці функції покладені на міжнародні інститути та
системи міжнародних договорів.
Для регулювання та вирішення глобальних проблем людства міжнародне співтовариство
створило систему міжнародних організацій, яка включає їх понад 4 тисячі, 300 з яких
міждержавні. Види:
1. Міждержавні (міжурядові та недержавні). Переважна більшість міжнародних
організацій є недержавними. Серед них велика кількість різноманітних асоціацій,
союзів і фондів.
2. Універсальні відкриті для всіх держав і спеціалізовані. Наприклад, регіональні чи
галузеві МО.
3. Організації загальної компетенції, що охоплюють всі сфери політичних, економічних,
соціальних та культурних відносин (ООН, Рада Європи, Ліга Арабських держав).
4. Спеціальної компетенції. Здійснюють співробітництво в будь-якій визначеній сфері
(Всесвітній поштовий союз, МОП, ВООЗ).
5. Міждержавні та наддержавні організації, рішення яких на відміну від рішень
міждержавних організацій безпосередньо поширюється на фізичних і юридичних осіб
держав-членів організацій (Рішення ЄС є обов’язковими для всіх осіб в ЄС).
6. Відкриті організації до яких можна вільно вступати.
7. Закриті. Вступ по запрошенню (НАТО).

МО можна класифікувати:
а) напрямами діяльності:
 - організації призначення для вирішення комплексних політичних, економічних,
соціальних і екологічних проблем (система ООН, Ради Європи).
- організації, які регулюють світові фінансові ринки і міжнародні валютно-фінансові
відносини (МВФ, Світовий Банк).
- організації, що регулюють товарні ринки та міжнародні торгівельні відносини (СОТ).
- регіональні міжнародні організації (ЄС).

3.7. Міжнародні організації в інституційному середовищі глобальних трансформацій.

МО беруть активну участь у формуванні глобалізаційних процесів та виступають

інструментом їх прискорення.

Вважається, що головними агентами у встановлення глобальної економіки були уряди

G7 та контрольовані ними МО (МВФ, СБ, СОТ). Основи глобалізації були послідовно
закладені стратегіями та політикою цих урядів і МО в своїх довгострокових інтересах, тобто
політика дерегуляції, лібералізації, приватизації. Причиною була потреба цих країн і їх
структур у доступі до усього глобального ринку світу, а для цього вони використовують
інтегрований механізм тиску на уряди залежних країн. Під метою уніфікації глобальної
економіки, головні країни нав’язують свої умови гри, які дозволяють їм вільно та вигідно
переміщувати товари та ресурси свідомо нарощувати залежність та заборгованість країн.
Крім цього не дивлячись на специфіку проблем певних країн, нав’язуються жорсткі
умови структурної адаптації національної економіки.
Отже сучасна система глобального регулювання перебуває у кризі та потребує зміни
принципів функціонування міжнародних організацій, розширення їх функцій, з огляду на
зростання глобальних проблем та ризиків функціонування глобальної економіки.
Досвід функціонування МО показує, що вони мають враховувати усі фактори їх
теперішньої неефективності.
Основними причинами кризи є:
- Рішення, які приймаються бюрократією є відірваними від реальних інтересів.
- Деякі організації діють фактично не в інтересах певних держав.
- МО не в силі виграти протистояння з ТНК.
- Діяльність міжнародних структур викликає екологічні загрози.

Розвиток сучасних міжнародних відносин набуває універсального характеру і

визначається сукупністю взаємозв’язків та залежностей.

Провідну роль відіграють наступні економічні організації МВФ, СБ, СОТ.

Важливу роль відіграє система міжнародної безпеки, що складає сукупність

спеціальних зобов’язань, гарантій, взаємозв’язків і механізмів, що існують між її учасниками
та спрямовані на забезпечення її стабільного існування та розвитку.
До сучасних загроз відносять:
- Енергетична безпека;
- Політична нестабільність;
- Збройні конфлікти;

15.11.2018
 Тема 4. Політекономія глобального економічного циклу.

1. Типи суспільств.
2. Фази та стадії розвитку глобальної економічних системи
3. Циклічність розвитку економічних систем.
4. Моделі розвитку економічних систем.
5. Моделі сталого розвитку. Секторна та факторна модем розвитку.

1. Узагальнена класифікація типів суспільств:

- Аграрне суспільство (доіндустріальне) – характерні 4 види факторів виробництва
(включно знаряддя праці). Основні види діяльності: с/г, добувна, ремісництво. В
центрі економічної системи фізичні можливості людини.
- Індустріальне – кін. ХІХ – поч. ХХ. Фактори виробництва: праця, капітал, засоби
виробництва, земля. Засоби виробництва – основа. Добувна і переробна (важке
виробництво).
- Постіндустріальний – до ФВ + знання/інформація. Основа – людина(інтелект).
Діяльність – сфера послуг. Пріоритет – творчість.

Деіндустріалізація.

2. Еволюційна форма розвитку – пов’язана з поступовим впровадженням кількісних та

якісних змін в продуктивних силах.

Революційна форма – характеризується стрибкоподібним неусвідомленим переходом

від одного стану економічних явищ до іншого.
Виділяють 6 стадій економічного розвитку:
1. Виникнення.
2. Формування.
3. Зростання.
4. Проходження.
5. Розпад.
6. Зникнення.

Перших три відносяться до стадії піднесення. Три наступні – занепад.

3. Види циклів:
- Короткострокові (сезонні). Менше року. Характерні для розвитку малих підприємств,
с/г, для сучасного будівництва.
- Середньострокові цикли: від 3 до 5 років. Характерні для підприємницької діяльності.
Від 7 до 12 років. Характерні для країн, які швидко розвиваються.
- Довгострокові. Від 25 до 50 років. Характерні для розвитку будь-якої економічної
системи. США.

4. Модель економічного розвитку – це спрощений опис реальності, призначений для

отримання гіпотез щодо економічної поведінки, які можуть спрогнозувати розвиок
країни на довгостроковий період (+-25 років).

Моделі розвитку економічних систем – економіко-математичний опис процесу

розвитку економічної системи, який визначає закони функціонування, дає змогу
спрогнозувати на підставі визначених тенденцій перспективну траєкторію розвитку та
окреслити шляхи її досягнення.
 Моделі розвитку економічних ситем характеризуються єдиними спільними
рисами теоретичного та емпіричного змісту, які залишаються незмінними протягом
тривалого часу та знаходяться поза впливом сезонних чинників.
Класифікації моделей розвитку економічних систем

№ Ознака Види моделей

1. Неокейнсіанські моделі:
1.1 Модель лінійних стадій розвитку (зростання) У. Ростоу
1.2. Модель Домера-Хареда
1.3. Модель сталого (стійкого) розвитку
1 Фактори розвитку 2. Неокласичні моделі
1.4. Модель Солоу
1.5. Модель ендогенного зростання
1.6. Модель інноваційного (технологічного) розвитку
1.7. Модель зовнішньої залежності
Сектор національного 2.1. Двосекторна модель (Льюіс)
2
господарства
2.2. Тьосекторна модель (Сміт, Кларк, Фурестьє)
2.3. П'ятисекторна модель (Белл, Іноземцев, Чухнов)
3.1. Класичні моделі (Класична модель ліберального капіталізму,
Класична ліберально-капіталістична модель, Вашингтонський
консенсус)
3.2 Класична ліберально-капіталістична модель
3.3. Вашингтонський консенсус
Механізм держаного
3 - економічний лібералізм;
управління
- монетаризм;
- кейнсіанство/неокейнсіанство
- інституціоналізм;
- марксизм;
3.2. Новітні моделі (модель розвитку Сеульський консенсус)
4. Капіталістичні (ринкові)
Неосаксонські, неоліберальна модель (вільний ринковий), соціально
демократичний лібералізм (корпоратизм, Рейнська модель,
Спосіб побудови економічної Континентальна європейська модель) Східно-Азіатська моель
4
системи (етатизм, девелопменталіз)
4.2 Соціалістична модель (адміністративна)
4.3. Змішана.

5. Сталий розвиток сприяє економічному та соціальному зростанню, ставить у центр

уваги людину, яка всю свою діяльність орієнтує на досягнення максимальної гармонії
з природою.

Модель сталого розвитку оприлюднено у квітні 1987 р. Міжнародна комісія з навколишнього

середовища і розвитку та сформулювала поняття «сталого розвитку» як стратегію
реалізовану в такий спосіб, щоб рівною мірою забезпечити задоволення потреб у розвитку і
збереження навколишнього середовища як для нинішніх так і для майбутніх поколінь.

Суть моделі полягає у забезпеченні гармонійного розвитку національного господарства, що

виявляється у відносинах «держава-соціум-природа» та передбачає несумісність з проявами
революційних катастрофічних змін.

Ця модель знаходить відображення в економічному механізму природокористування, який

передбачає зміну усталених уявлень людських цінностей, розроблення спеціальної
податкової системи, оцінку використання природних ресурсів тощо.
Модель сталого розвитку економічної системи характеризується збалансованим
розв’язанням проблем економічної та соціальної сфери із одночасним вирішенням проблем
навколишнього природнього середовища збереження сприятливого стану якого є
необхідною умовою для забезпечення життєдіяльності людства зараз і в майбутньому.

Економ

Еколог Соц

Рис. Взаємозв’язок основних елементів сталого розвитку.

Секторна модель розвитку – емпірична модель, що дає змогу дослідити структурні

зміни у національному господарстві відповідно до технологічного підходу, що базується на
провідній ролі продуктивних сил у розвитку суспільства, встановити зв’язки між
структурними елементами та здійснити прогнозування на майбутні періоди.

Традиційно структурування економіки здійснюється за секторальним принципом

СНР: нефінансові корпорації, фінансові корпорації, сектор загального державного
управління, домашні господарства, некомерційні організації, що обслуговують домашні
господарства.
Відповідно до тверджень Іноземцева та Белла з узгодженням із ієрархією потреб
Маслоу, модель розвитку економічної системи за секторами має вигляд:

Табл.. телефон

Такий вигляд секторної моделі розвитку національного господарства країни дає змогу
не лише оцінювати структурні зміни за технологічним критерієм, але й визначити місце
людини у економічній системі та його значення для розвитку суспільства.
Відповідно до Міжнародної та національної класифікацій видів економічної
діяльності був здійснений їх розподіл за визначеними 5 секторами з метою здійснення
аналізу секторних моделей розвитку країн світу.

Розподіл видів економічної діяльності за секторами економічної системи

Сектор (Si) Національна КВЕД Міжнародна КВЕД

Сільське госп С/г
Мисловство та лісове Лісове
Первинний Рибальство та рибництво Рибне
сектор (S1)
Добувна промисловість Добувна та розроблення кар'єрів
Діяльність дом. Госп.
переробна Переробна
Вторинний (S2) виробництва та розподілення
Будівництво
електроенергії, газу та води
Будівництво
Третинний (S3) Діяльність транспорту та зв'язку Оптова та роздрібна торгівля
 Торгвля, ремонт автомобілів,
побутових виробів, предметів
особистого вжитку
Надання комунальних послуг
Надання індивідуальних послуг
Діяльність готелів та ресторанів,
фінансова діяльність
Четвертинний Операції з нерухомим майном
(S4)
Оренда
Інжиніринг
Надання послуг підприємцям
Державне управління
Освіта та наука
охорона здоров'я та надання соц
допомоги
П'ятериковий Діяльність у сфері культури та
(S5) спорту
Ремонт автотранспортних засобів і
мотоциклів
Транспорт
Складське господарство
Поштова та кур'єрська діяльність
Постачання електроенергії, газу, пари,
кондиційованого повітря
Водопостачання, каналізація, поводження
з відходами
Тимчасове розміщення, організація
харчування
Інформація та телекомунікаця
Фінансова та страхова діяльність
Операції з нерухомим майном
Діяльність у сфері адмін та доп
обслуговування
Надання інших видів посгул
Освіта
Професійна наукова та технічна діяльність
Державне управління та оборона
Оов'язкове соц страхування
Охорона здоров'я та надання соціальної
допомоги
Мистецтво, спорт, розваги та відпочинок
діяльність екстериторіальних організацій
та органів

У дослідженні розвитку об’єкта макрорівня найпоширенішими є факторні економіко-

математичні моделі, які використовують як теоретичні аналоги минулого та ймовірного
майбутнього розвитку та виконують різні практичні функції: аналітичні, прогнозні та
програмні.
Суть полягає у встановленні кількісних зв’язків між макроекономічними
показниками. Якщо аналізування та прогнозування охоплює один вид виробничих ресурсів,
то в результаті буде побудована одно факторна модель.
Виконуючи моделювання здійснюють пошук комбінації факторів, що дасть змогу
максимально сконцентрувати наявні ресурси і забезпечити найоптимальніше (не завжди)
економічне зростання.
 Конкурентне лідерство країн. Глобальних корпорацій
1. Лідерство країн у світовій економічні системі.
2. Транзитивні країни у глобальній економіці.
3. Глобальні міста, їх класифікації т тенденції розвитку.

Класифікації країн відбувається за:

- ВВП;
o Розвинені;
o Транзитивні – належать країни, які протягом тривалого часу
характеризувалися адміністративно-командною системою, та після певних
подій вирішили перейти до ринкової економіки;
o Що розвиваються;
- ВВП на особу;
- Якість життя – відображається системою показників: середня ЗП, Рівень безробіття,
мінімальна ЗП, освіту, витрати на освіту, охорону здоров’я, культуру.
- Територія країни;

В середині 90-х Світовим банком було рекомендовано впроваджувати

Вашингтонський консенсус, який характеризується ліберальними принципами у всіх сферах
діяльності країни.
Вашингтонський консенсус:
- впровадження приватної власності;
- формування вільних відносин із землею (ринок землі);
- перехід від командного управління до «невидимої руки ринку»;
- фінансова лібералізація;
- підтримка малого підприємництва (мікропідприємництва);