Тема1-4 МББ

Львівський національний університет імені Івана Франка
Економічний факультет
Кафедра банківського і страхового бізнесу
Навчальна дисципліна
“МІЖНАРОДНИЙ
БАНКІВСЬКИЙ БІЗНЕС”
ТЕМА 1. БАНКІВСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ В УМОВАХ
ГЛОБАЛІЗАЦІЇ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ
Лектор: д.е.н. Владичин Уляна Володимирівна,

професор кафедри банківського і страхового бізнесу
Тема 1. Банківська діяльність в умовах глобалізації світової економіки
Дисципліна “Міжнародний банківський бізнес”
1. Сутність глобалізації та її вплив на розвиток

банківництва.
2. Міжнародний рух банківського капіталу.
3. Виникнення та класифікація міжнародних
банків.
Термін “глобалізація” (англ. globalization)
 У 1961 р. слово “globalization” вперше було зафіксовано в
англомовному словнику
 У 1981 р. окреслив контури процесу глобалізації Джон Маклін
(американський соціолог): треба “порушити питання щодо історичного процесу
посилення глобалізації соціальних відносин і дати йому тлумачення”
 У 1983 р. термін наповнив “потужною силою, яка змушує весь світ рухатися до
реальним змістом Теодор одноманітності” називає технології, результатом якої стає
нова комерційна реальність, виникають глобальні ринки
Левітт (професор для глобально стандартизованих продуктів, гігантські за
Гарвардської школи бізнесу): розмірами і масштабами
Глобалізація
Процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та
уніфікації.
“Зростаюча взаємозалежність країн світу завдяки збільшенню обсягу
міжнародного обігу товарів і послуг, потоків капіталів, а також більш
динамічного розповсюдження технології” (МВФ).
Виникнення єдиної світової економіки, єдиного світового ринку товарів,
капіталу, послуг і світового ринку робочої сили. Такого роду глобалізація в сфері
економіки, культури чи навколишнього середовища визначається зростаючим
рівнем взаємозалежності держав і народів.
Поняття глобалізації
характеризується наступним:
 елементи міжнаціонального, міждержавного переплетення
охоплюють не лише сферу економіки, але й соціальну,
політичну, духовну, культурну та інші сфери;
 у структурі економіки виникають якісні зрушення, а
провідною ланкою підприємницької діяльності стає не
виробничий, а фінансовий комплекс;
 система міжнародних економічних відносин, ділових зв’язків
стала спиратися на світову інформаційну сітку (можливість
проводити різноманітні операції в режимі “реального часу”);
 корпоративний капітал країн, досягаючи рівня
транснаціональних форм, в значній мірі виходить з-під
впливу національної економічної політики.
Головні складові поняття “глобалізація”:
Глобалізація – це історичний процес, який постійно
розвивається впродовж історії людства, і кожному
1 його періоду відповідають специфічні якості і
особливості.
Глобалізація означає універсалізацію всіх

економічних процесів, розробку і прийняття єдиних
2 принципів взаємодії, уніфікацію механізмів та
інструментів.
Глобалізація – визнання взаємозалежності економіч-

них процесів, наслідком чого є розвал національного
державного суверенітету під тиском світових
3 процесів, міжнародних корпорацій, міжнародних
інститутів, транснаціональних структур, які
взаємодіють не лише між собою, але й із самими
державами.
Зародження глобалізаційних процесів та розвиток глобалізації:
Поява Великого шовкового шляху, що об’єднав Китай і Римську імперію, великі географічні
відкриття, військово-політична й економічна експансія світом.
1 етап Зародження •Лібералізація торгівлі;

Кін. ХІХ •Прискорення грошового обігу;
– поч. ХХ ст. •Налагоджування міжнародних зв’язків між країнами.
Піднесення •Інтенсифікація процесів глобалізації після 1945 р.

•Створення ООН, МВФ, СБ та інших наддержавних фінансових установ;
2 етап •Друга половина 70-х рр. ХХ ст. - відмова від звичної моделі регулювання, розвиток
експортної стратегії великих корпорацій, формування ТНК і ТНБ;
Сер. ХХ – •90-ті рр. ХХ ст. – технологічна революція в сфері систем зв’язку і передачі інформації;
поч. ХХІ ст. •Ліквідація захисних бар’єрів між національними економіками;
•Вільне переміщення капіталу, прогресуючий розподіл праці;
•Злиття та поглинання великих корпорацій на міждержавному рівні.
Погіршення
3 етап •Зростання взаємозалежності між економіками країн;
•Поява нових видів фінансових та економічних криз;
Поч. ХХІ ст. •Зростання загальної нестабільності економічних систем;
•Експансія іноземного капіталу в економіках країн світу;
– 2009 р. •Зростання циклічності коливань економік.
4 етап Посткризовий •Створення нових макропруденційних норм;

•Повернення до політики захисту національних економічних кордонів;
2010 р. •Розробка нових програм ефективного регулювання та протидії негативним світовим
– 2020 р. глобалізаційним тенденціям розвитку.
5 етап Спад •Пандемія та поширення COVID-19;

2020 р. •Закриття національних кордонів для вільного переміщення;
– дотепер •Розробка програм підтримки країн у боротьбі з коронавірусом;
•Санкції та обмеження для росії введені країнами у зв’язку з війною в Україні.
Етапи розвитку фінансової глобалізації:
Зародження •Лібералізація фінансових систем країн;
1 етап •Створення єдиного світового фінансового ринку;
•Інтеграція національних фінансових ринків;
Сер. ХХ ст. •Створення міжнародних фінансових організацій.
Становлення •Збільшення мобільності й обсягів фінансового капіталу;

2 етап •Поява нових фінансових операцій та інструментів;
Кін. ХХ – •Ліквідація захисних бар’єрів національних фінансових систем;
поч. ХХІ ст. •Створення нових єдиних законодавчих норм функціонування фінансових ринків;
•Зростання конкуренції між фінансовими установами.
Кризовий •Зростання залежності національних фінансових систем від

загальносвітових тенденцій розвитку;
3 етап •Нестабільність глобального фінансового ринку;
2008 – •Зростання ступеня ризиків фінансових операцій;
2009 рр. •Поява спекулятивних фінансових продуктів та послуг;
•Поява нових загальноохоплюючих фінансово-економічних криз;
•Циклічний притік та відтік іноземного капіталу з фінансових ринків країн.
4 етап Посткризовий •Створення нових захисних бар’єрів нац. фінансових систем;

2010 – •Створення комплексних програм ефективної протидії кризовим явищам;
2020 рр. •Зменшення взаємозалежності між національними фінансовими ринками.
5 етап Нова криза • посилення фінансової підтримки під час пандемії Covid-19;
2020 – • фінансова залежність України від підтримки світу під час війни з росією;
дотепер • необхідність у включенні країн у асоціації та альянси задля забезпечення безпеки.
Позитивні та негативні сторони глобалізації
Позитив Негатив
 Прискорення розвитку країн;  Відрив фінансової сфери від реальної

 Створення робочих місць у економіки;
всьому світі;  Безконтрольних рух капітальних ресурсів;
 Підвищення життєвого рівня  Дистанція між країнами-лідерами та
населення; блоком відсталих країн;
 Розширення доступу до  Масове переміщення населення;
засобів зв’язку і  Нерівномірний розподіл інформації в світі;
міжнародної інформації;  Зростання протистояння цивілізацій (різне
 Освіта за кордоном; розуміння параметрів життя, релігії,
 Полегшення (або відміна) духовних цінностей);
візового режиму в багатьох  Виникнення інституційно організованої
розвинутих країнах; системи міжнародного тероризму (нові
 Зростання міжнародного можливості для кримінальних груп,
туризму тощо. відмивання “брудних грошей”, тіньова
економіка, торгівля наркотиками) тощо.
Індекс глобалізації країн світу (KOF Index of Globalization)
Складається щорічно Швейцарським економічним інститутом (KOF Swiss Economic Institute) за участі
Федерального Швейцарського технологічного інституту (Swiss Federal Institute of Technology).
Індекс глобалізації країн світу – комбінований показник, який дозволяє

оцінити масштаб інтеграції тої чи іншої країни у світовому просторі і
порівняти різні країни за його компонентами.
Індекс оцінюється за 24 показниками, які об’єднані у три групи:
 Економічна глобалізація
 Соціальна глобалізація
 Політична глобалізація
Економічна глобалізація — обсяг міжнародної торгівлі, рівень міжнародної ділової
активності, торгові потоки, міжнародні інвестиції, тарифна політика, обмеження і податки на
міжнародну торгівлю тощо.
Соціальна глобалізація — рівень культурної інтеграції, процент іноземного населення,
міжнародний туризм, міжнародні особисті контакти, обсяг телефонного трафіку, поштових
відправлень, транскордонних грошових переказів, інформаційні потоки, розвиток
інформаційно-комунікаційної інфраструктури тощо.
Політична глобалізація — членство держав у міжнародних організаціях, участь у
міжнародних місіях (включаючи місії ООН), ратифікація міжнародних багатосторонніх
договорів, кількість посольств та інших іноземних представництв у країні тощо.
Джерелами інформації є спеціалізовані бази даних СБ, МВФ, ООН, інших міжнародних
організацій і статистичних інститутів.
Вплив глобалізації на розвиток банківництва
Глобалізаційні чинники
Економічні Політичні Міжнародні Технічні Соціальні
• активізація • впровадження
міжнародного • лібералізація банківських • послаблення
руху капіталів; банківництва; • уніфікація інновацій;
правових норм; ролі
• посилення • відкриття • удосконалення національних
концентраціі державних • укладення інформаційних традицій;
капіталу; міжнародних
кордонів;
угод і
технологій; • міграція
• транснаціона- • дерегулювання конвенцій тощо • розвиток населення
лізація ринків тощо транспорту, тощо
діяльності тощо зв’язку тощо
Банківництво
Міжнародний рух капіталу - рух одного із факторів виробництва з метою
ефективнішого виробництва товарів і послуг, зумовлений нерівним
зосередженням його в різних країнах.
Визначення понять міжнародного руху капіталу
Поняття Характеристика поняття
переміщення капіталів між країнами, здійснюване приватними особами і урядами
Рух капіталу зміна у величині заборгованості та золотого запасу, що є балансуючими статтями при
підведенні платіжного балансу країни
рух капіталу з одної країни в другу в результаті здійснюваних ними
зовнішньоекономічних операцій. Таке визначення досить узагальнене, а як
різновидність руху капіталу пропонують у довгостроковому періоді (понад 1 рік)
Міжнародний рух розрізняти прямі та портфельні інвестиції. Виділяють мотиви такого руху капіталу, до
капіталу яких зачисляють міжнародні розбіжності в економічних, соціальних і політичних
умовах, наприклад, у процентних ставках, оподаткуванні тощо
рух одного з факторів виробництва для ефективнішого виробництва товарів і послуг,
зумовлений нерівним зосередженням його в різних країнах
Вивезення (експорт) одностороння міграція капіталу для розміщення за кордоном із метою отримання
капіталу прибутку від підприємницької діяльності
вивіз капіталу за кордон, який здійснюється в грошовій або товарній формі з метою
одержання прибутку, зміцнення економічних та політичних позицій. Експорт капіталу
Експорт капіталу запроваджують держави, фірми, окремі підприємства у вигляді позичкового капіталу
(позики, кредити, вкладення на поточні рахунки іноземних банків), або
підприємницького капіталу (прямі або портфельні інвестиції)
Експорт підприєм- капіталовкладення в закордонні інвестиції у вигляді створення філій, дочірніх
ницького капіталу компаній, спільних підприємств і просто у вигляді участі в капіталі
вивезення за межі України (ввезення з-за меж України) капіталу у будь-якій формі
Експорт (імпорт) (валютних коштів, продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших
капіталу немайнових прав), щоб одержати прибутки від виробничої та інших форм
господарської діяльності
Відтік капіталу грошові ресурси країни, спрямовані в інші країни у вигляді інвестицій, кредитів, для
купівлі фінансових активів
Притік капіталу надходження грошових ресурсів у національну економіку з-за кордону у вигляді
кредитів, продажу фінансових активів іноземним покупцям
Визначення понять міжнародного руху капіталу
Поняття Характеристика поняття
переказ великих сум грошей з однієї країни в іншу як засіб захисту від несприятливих
економічних чи політичних умов
стихійне переміщення капіталів з однієї країни в іншу в пошуках надійного притулку
Втеча капіталу для збереження вартості чи прибуткового розміщення
переведення капіталу в значних розмірах у країни зі сприятливішим інвестиційним
кліматом, щоб уникнути високого оподаткування, негативних наслідків інфляції, ризику
експропріації тощо
рух капіталу з однієї галузі в іншу або з однієї країни в іншу.
Міграція капіталу
Такий рух капіталу відбувається в гонитві за прибутком
Міжнародний зрощення фінансово-кредитних монополій (банки, фінансові, інвестиційні, холдингові,
фінансовий страхові компанії, різні фонди тощо) з монополіями інших галузей і сфер, що виходить
капітал за національні межі
розширення чогось за початкові межі. З політичного погляду це поняття можна
розглядати як “розширення кордонів держави внаслідок завоювань, а також
розширення її політичного й економічного впливу на інші держави”
“розширення сфери впливу об’єднань великих держав, яке здійснюється
Експансія економічними, військовими та дипломатичними методами”. З економічної позиції
поняття “економічна експансія” автори трактують як політику, спрямовану на
поширення сфери свого впливу на чужі території, ринки, джерела сировини. Одним із
економічних методів такої експансії називають вивезення капіталу, а також можливість
її виконання шляхом дипломатичного тиску, економічного та політичного підкорення
Експансія інозем-
придбання іноземними банками національних, а також створення власних дочірніх
ного банківського
структур і філій на території країни, яка приймає іноземні інвестиції
капіталу
Міжнародний рух банківського капіталу
– це переміщення фінансових капіталів між
країнами, яке здійснюють банки шляхом
капіталовкладень у вигляді іноземних інвестицій,
а також проведення депозитних, кредитних і
розрахункових операцій банками, що виходять за
межі національних кордонів,
щоб одержати прибуток.
Однією з форм міжнародного руху банківського
капіталу є участь у капіталі банків зарубіжних
країн. Посилення міжнародного переміщення
капіталу започатковує розвиток іноземного
банківництва в країнах.
Банк Міжнародних Розрахунків визначив поняття міжнародний
банківський бізнес, щодо якого передбачає, що термін “міжнародний”
належить до операцій банків у будь-яких валютах з нерезидентами (тобто
їхній зовнішній або транскордонний бізнес), а також операції в іноземній
(нелокальній) валюті з резидентами країни.
Міжнародне банківництво
Країна- Іноземне банківництво Країна-

інвестор реципієнт
Банківська система Зарубіжне банківництво Банківська
країни-інвестора система
(іноземної країни) приймаючої країни
Світовий ринок
Міжнародне банківництво – діяльність міжнародних банківських об’єднань (ТНБ,
міжнаціональних банків, стратегічних альянсів, глобальних банків) на світовому
ринку, міжнародних ринках, національних ринках зарубіжних держав.
Зарубіжне банківництво – відкриття інвесторами країни банків (дочірніх структур,
філій, представництв тощо) за кордоном і провадження своєї діяльності на ринках
зарубіжних держав.
Іноземне банківництво – це особливий вид міжнародної господарської діяльності,
що полягає в організації та функціонуванні сукупності банків, які повністю або
частково створені за рахунок іноземного капіталу, реалізують свої функції на
території країни-реципієнта з приводу банківського обслуговування клієнтів для
одержання прибутку, що сприяє розвитку банківської системи та задоволенню
потреб економіки.
Характерні особливості сучасного
міжнародного банківського бізнесу:
 Основні суб’єкти міжнародного банківського бізнесу –
транснаціональні банки (ТНБ);
 Побудова власної мережі підрозділів ТНБ на основі
інноваційних технологій материнської компанії;
 Консолідація капіталу, збільшення розмірів банку,
зростання балансової вартості банків;
 Експансія іноземних фінансових груп в національних
банківських системах країн; злиття та поглинання
банків;
 Уніфікація національних норм, положень,
нормативних актів, системи банківського нагляду та
створення єдиних правил ведення банківських
операцій відповідно до міжнародних стандартів.
Діяльність банків у сучасних умовах розвитку
міжнародних економічних відносин
характеризується наступним:
 банки здійснюють постійне переливання фінансових ресурсів
у відповідності з потребами учасників міжнародних
економічних відносин;
 банки сприяють перерозподілу фінансових ресурсів, у зв’язку
з чим забезпечується вирівнювання норми прибутку у різних
секторах міжнародної економіки;
 переливання фінансових ресурсів забезпечує неперервність
процесу виробництва у масштабах світового господарства,
створюються умови для розширення виробництва;
 збільшуються обсяги накопичення капіталу, що сприяє його
концентрації та централізації;
 створюються нові можливості для ефективного розміщення
інвестицій.
Транснаціональний банк (ТНБ) -
великий кредитно-фінансовий комплекс універсального
типу, який, маючи у своїй структурі широку мережу
зарубіжних представництв, контролює валютні та
кредитні операції на світовому ринку, виступаючи
головним посередником у міжнародному русі
позикового капіталу.
За методикою ООН, транснаціональним вважається банк:

 з обсягом активів не меншим ніж 2 млрд дол. США;
 власною мережею філій (не менше ніж у 5 іноземних
державах);
 з високою питомою вагою міжнародних операцій
(більше 50%), глобалізацією у географічному плані,
універсальністю послуг.
Особливості діяльності ТНБ:
 ТНБ є не тільки посередник на ринку позикових капіталів, але й основний
учасник, часто й ініціатор міждержавного руху гігантських фінансових
потоків, що акумулюються в різних сегментах світового фінансового ринку,
які використовуються ТНБ з метою збільшення прибутку, завоювання нових
сфер вкладення капіталу і домінуючих позицій на глобальному
фінансовому ринку;
 Будучи монополістом на національному ринку, ТНБ контролюють операції
на світовому ринку позикових капіталів, валютні та фінансові зв’язки між
державами та економічні процеси в країнах;
 У процесі реалізації своїх міжнародних стратегій ТНБ спираються на мережу
закордонних підрозділів, які часто створені у формі дочірніх банків, що
володіють самостійністю у прийнятті рішень;
 ТНБ спираються на ринкове регулювання і систему корпоративного
контролю, дистанціюючись від держави і лише у виняткових випадках
вдаються до державної підтримки;
 ТНБ створюють закордонні відділення в офшорних зонах з метою
мінімізації оподаткування;
 ТНБ входять у міжнародні консорціуми для надання великих та
довгострокових кредитів, здійснення операцій на ринку євровалют,
організацій злиттів та поглинань міжнародних компаній тощо;
 Основними клієнтами ТНБ на міжнародному ринку є ТНК, іноземні уряди та
міжнародні організації.
Глобальні банки – банки, які діють на світовому
фінансовому ринку і для яких цільовий ринковий сегмент не
обмежений національним фінансовим ринком.
Міжнаціональні банки (МНБ) – найбільші

транснаціональні банки, в яких міжнародною є не лише
діяльність, але й склад капіталу і система управління.
ТНБ МНБ
Характер Капітал:
Капітал:
діяльності: інтернаціо-
національний
інтернаціональний нальний
Етапи розвитку ТНБ:
•Зародження ТНБ;
1 етап •Найбільшу активність у створенні ТНБ виявляли британські банки;
І пол. ХІХ ст. •З 1830 р. британські банки почали відкривати філії в Австрії, Канаді й
– Поч. І інших колоніях для обслуговування торгових та інвестиційних операцій;
світової війни •У 1913 р. у світі налічувалось близько 2600 зарубіжних банківських
підрозділів, з яких 80% належали британським банкам.
2 етап
•Згортання активності ТНБ в умовах високої політичної та економічної
Поч. І світової
нестабільності в країнах, характерної для цього історичного періоду.
війни – кін. ІІ
світової війни
•Поступовий підйом бізнесу ТНБ в умовах післявоєнного відновлення
світової економіки, пожвавлення міжнародної торгівлі, нарощування
3 етап обсягів транскордонного руху капіталу;
50-80-ті рр. •Не надто висока динаміка процесів транснаціоналізації банківського
ХХ ст. бізнесу через численні збережені національні бар’єри для банків,
найчастіше правового характеру, що утруднювали вихід на зарубіжні
ринки.
4 етап •Бурхливе зростання бізнесу ТНБ;

•Прискорення зовнішньої експансії ТНБ;
Перша пол. •Значне збільшення частки іноземного капіталу в банківських системах
90-х рр. ХХ ст. багатьох країн світу (Північна та Латинська Америка, Західна та Східна
– дотепер Європа).
ТОП-10 найбільших ТНБ світу, квітень 2023 р.
Активи, Ринкова
N Банк Країна млрд дол. капіталізація,
США млрд дол. США
Industrial and Commercial Bank of

1 Китай 5 880 242
China (ICBC)
China Construction Bank
2 Китай 5 045 171
Corporation
3 Agricultural Bank of China Китай 4 770 156
4 Bank of China ltd Китай 4 040 129
5 JPMorgan Chase США 3 670 496
6 Bank of America (BoA) США 3 050 387
7 Mitsubishi UFJ Financial Group Япония 2 970 63
8 HSBC Holdings plc Великобританія 2 970 113
9 BNP Paribas Франція 2 840 86
10 Crédit Agricole Франція 2 365 35
Тема 1. Банківська діяльність в умовах глобалізації світової економіки  Рекомендована література
для підготовки до практичного заняття:
1. Владичин У. В. Державне регулювання іноземного банківництва в Україні [монографія] / У.

В. Владичин. – Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2015. – 594 с.

2. Кабо Г. О. Розвиток міжнародного банківського бізнесу в умовах глобальних трансформацій
/ Вісник ОНУ імені І. І. Мечнікова, Т. 18, вип. 1. – 2013. – С. 88-93.
3. Клюско Л. А. Транснаціональні банки: позитивний вплив та негативні наслідки для
національних банківських систем // Актуальні проблеми економіки. – 2010. - № 8(110). – С.
257-264.
4. Кретов Д. Вплив глобалізаційних процесів на розвиток банківської діяльності в Україні
[Електронний ресурс] / Дмитро Кретов // Соціально-економічні проблеми і держава. –
2015. – Вип. 2 (13). – С. 201-209. Режим доступу до журналу:
http://sepd.tntu.edu.ua/images/stories/pdf/2015/15kdydvu.pdf
5. Куцик П. О. Глобальна економіка: принципи становлення, функціонування, регулювання та
розвитку: монографія / П. О. Куцик, О. І. Ковтун, Г. І. Башнянин. – Львів: Видавництво ЛКА,
2015. – 594 с.
6. Майєр Дж., Олесневич Д. Міжнародне середовище бізнесу: Конкуренція та регулювання у
глобальній економіці / Пер. з англ. – К. : Либідь, 2002. – 703 с.
7. Макогон Ю. В. Международный банковский бизнес. Учебное пособие / Ю. В. Макогон,
Е. В. Булатов. – К.: Атика, 2003. – 208 с.
8. Рогач О. І. Міжнародні фінанси / О. І. Рогач, А. С. Філіпенко, Т. С. Шемет та ін. – К. : “Либідь”,
2003. – 777 с.
9. Сідоров В. І., Макарчук К. О. Мотиви злиття та поглинання банків у міжнародному бізнесі //
Науковий вісник Херсонського державного університету. – 2015. – Вип.15, част. 4. – С. 22-24.
10. Школа І. М. Міжнародні економічні відносини : [підручник] / І. М. Школа, В. М. Козьменко,
О. В. Бабінська ; за ред. І. М. Школи. – 2-ге вид., перероб. і доповн. – Чернівці : Книги-ХХІ,
2007. – 544 с.
ТЕМА 2. МІЖНАРОДНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

БАНКІВСЬКОГО БІЗНЕСУ

ЗМІСТ ТЕМИ:
Тема 2. Міжнародне регулювання банківського бізнесу
1. Наднаціональні органи регулювання

2. Регулювання банківництва Базельським
комітетом з банківського регулювання і
нагляду.
3. Правове регулювання міжнародного
банківського бізнесу: досвід країн Євросоюзу.
Об’єкти і суб’єкти міжнародного та національного
інституційного регулювання банківництва в Україні
Світовий банк Банки державним Верховна Рада України

капіталом
МВФ
Банки приватним Президент України
Європейський
капіталом
центральний
банк Кабінет Міністрів України
Банки зі 100 %
СОТ
іноземним
капіталом Міністерства
FATF
Банки з частковою
Банк участю іноземного Національний банк
Міжнародних капіталу України
Розрахунків
Філії іноземних
Базельський банків Інші центральні органи
комітет виконавчої влади
Представництва
іноземних банків
Материнські
структури Інші органи регулювання
банків
Іноземне банківництво Національне
Міжнародне у структурі банківської (державне) інституційне
інституційне системи України регулювання
регулювання
3
У 1944 р. було створено Світовий банк (СБ) як Міжнародний
банк реконструкції та розвитку (МБРР). Термін “світовий
банк” у 1975 р. став офіційним коротким найменуванням
МБРР і Міжнародної асоціації розвитку (МАР).
Група Світового банку – це сукупність багатосторонніх

організацій розвитку, які належать і підзвітні урядам країн –

членів організацій.
До складу Групи Світового банку входять 5 різних

організацій:
1. Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) –
1944 р.
2. Міжнародна асоціація розвитку (МАР) – 1960 р.
3. Міжнародна фінансова корпорація (МФК) – 1956 р.
4. Міжнародний центр врегулювання інвестиційних спорів
(МЦВІС) – 1966 р.
5. Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій
(БАГІ) – 1988 р.
4
ГРУПА СВІТОВОГО БАНКУ
Рада керуючих Рада виконавчих директорів
МБРР По одному керуючому Голова Ради – Президент Групи Світового
(губернатору) з кожної банку
МАР крани-члена, як
правило, в особі 24 виконавчі директори
державного службовця 5 директорів – по одному від п’яти найбільших
МФК у ранзі міністра акціонерів – США (17,07 %), Японія (7,09 %),
Німеччина (5,48 %), Франція (5,26 %), Велика Британія
(5,26 %)
Рада керуючих 1 директор – від Китаю
БАГІ 1 директор – від Росії
1 директор – від Саудівської Аравії
Адміністративна Решта директорів – обирають по одному від групи
МЦВІС рада країн, відповідно до здійсненого самими країнами-
членами групування
4 директори-розпорядники (один з них є виконавчим віце-президентом МФК)
2 перших віце-президента
23 віце-президента
Очолюють шість регіональних відділень: Очолюють шість мереж:

Африка Екологічного та соціального розвитку
Східна Азія і Тихоокеанський регіон Розвитку фінансового сектору
Розвитку людських ресурсів
Південна Азія Інфраструктури
Європа і Центральна Азія Зниження рівня бідності й економічного
Латинська Америка і Карибський басейн менеджменту
Ближній Схід і Північна Африка Розвитку приватного сектору
1 віце-президент очолює Департамент зовнішніх зв’язків, комунікацій та у справах ООН у штаб квартирі СБ у Вашингтоні
1 віце-президент керує Департаментом зовнішніх зв’язків у Європі та базується у Парижі
1 віце-президент є головою Департаменту зовнішніх зв’язків і спеціальним представником у Токіо
5
У різні роки діяльності пост Президента
Світового банку займали:
1) червень 1946 р. – вересень 1946 р. – Юджин Мейер (власник газети “Washington Post” і
голова відомого американського банківського дому);
2) 1946 р. – 1949 р. – Джон МакКлой (відомий американський юрист);
3) 1949 р. – 1963 р. – Юджин Блек (колишній віце-президент “Chase Manhattan Bank”);

4) 1963 р. – 1968 р. – Джордж Вудз (колишній голова “First Boston Corp.”);
5) 1968 р. – 1 981 p. – Роберт Макнамара (колишній міністр оборони США);
6) 1981 р. – 1986 р. – Алден Клаузен (колишній Президент “Bank of America”);
7) 1986 р. – 1991 p. – Барбер Конейбл (колишній член Конгресу США);
8) 1991 р. – 1995 р. – Льюіс Т. Престон (екс-президент і голова ради директ. “J.P.Morgan & Co.”);
9) 1995 р. – 2005 р. – Джеймс Вульфенсон (займав керівні посади в провідних банківських
корпораціях у Лондоні, Нью-Йорку та Австралії та керував власною інвестиційною фірмою
“James D.Wolfensohn Inc.”);
10) кінець березня 2005 p. – липень 2007 р. – Пол Вулфовіц (американський політик, колишній
заступник міністра оборони США);
11) липень 2007 р. – липень 2012 р. – Роберт Зеллік (американський банкір німецького
походження, акціонер та менеджер банку “Goldman Sachs”);
12) липень 2012 р. – лютий 2019 р. – Джим Йонг Кім (американський лікар корейського
походження, 17-й президент Дартмутського коледжу);
13) квітень 2019 – лютий 2023 – Девід Малпаcс (американський економіст,
заступник міністра фінансів з міжнародних справ з 2017 р.);
14) з 2 червня 2023 – дотепер – Аджай Банга (американський бізнесмен
індійського походження, колишній віце-президент General Atlantic, до цього
президент та головний виконавчий директор Mastercard протягом 11 років).
З 1 лютого до 9 квітня 2019 р. в.о. Президента СБ була Крісталіна Георгієва
(головний виконавчий директор СБ, болгарський економіст і політик) 6
Порядок та умови членства країн у
Світовому банку
1
Міжнародний
валютний 2
Країни
фонд
Міжнародна асоціація 3
розвитку
Ukraine, May 27, 2004
Міжнародна фінансова
Світовий
корпорація
Ukraine, Oct 18, 1993
банк
Багатостороннє агентство з
(МБРР)
гарантування інвестицій Ukraine, Sep 3, 1992
Ukraine, Jul 19, 1994
МЦВІС Члени СБ:

Ukraine, Jul 7, 2000
189 держав
(станом на 2023 р.)
7
Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) –
створено у 1944 р.
Головна мета діяльності МБРР – надання допомоги країнам з середнім рівнем доходів.
МБРР кредитує проекти економічного розвитку. МБРР — найбільший кредитор проектів розвитку в
країнах, що розвиваються із середнім рівнем доходів на душу населення. Надає довгострокові кредити
та гарантії під довгострокові кредити інших банків.
Всі кредити банку надаються під гарантії урядів країн-членів. Кредити виділяються під процентну ставку,
що змінюється кожні 6 місяців. Кредити надаються, як правило, на 15-20 років з відстрочкою платежів за
основною сумою кредиту від 3 до 5 років.
Найбільша частина кредитів МБРР направляється в галузі інфраструктури: енергетику, транспорт, зв'язок.
Із середини 80-х рр. ХХ ст. МБРР збільшив частку кредитів, що направляються у сільське господарство,
охорону здоров'я. У промисловість направляється менше 15 % кредитів банку. Банк також надає
структурні кредити для регулювання структури економіки, оздоровлення платіжного балансу.
Міжнародна асоціація розвитку (МАР) – створена у 1960 р.

Діяльність МАР спрямована, головним чином, на допомогу країнам, що розвиваються, через
заохочення розвитку приватного сектора, мобілізації внутрішніх і зовнішніх джерел капіталу.
Основні цілі МАР:
 сприяння економічному розвиткові країн-членів;
 підвищення продуктивності праці;
 зростання рівня життя в державах-членах, у першу чергу, таких, що розвиваються.
МАР надає безпроцентні кредити найбіднішим країнам. Кредити МАР мають 10-річний пільговий період
й погашаються протягом 35-40 років. Решті країн кредит надається за ставкою 5 % щорічних.
Іноді МАР і МБРР спільно кредитують один і той же об'єкт, якщо на нього необхідні великі кошти.
Кредити МАР надаються тільки урядам під їх гарантії. Кредити надаються в національній валюті держав.
8
Міжнародна фінансова корпорація (МФК) – створена у 1956 р.
Головна мета МФК – сприяння економічному зростанню країн, що розвиваються, через
заохочення приватного підприємництва у виробничому секторі.
На відміну від МБРР для інвестування коштів МФК не вимагає урядових гарантій. Іншою відміною
рисою є те, що МФК не тільки надає кредити, але й здійснює інвестиції в акціонерний капітал
підприємств, що створюються, з наступним перепродажем акцій приватним інвесторам.
МФК надає країнам-членам також і технічну допомогу. В 1986 р. вона заснувала Консультативну службу з
іноземних інвестицій для надання допомоги урядам країн, що розвиваються, щодо ефективного
використання інвестицій. Сфера консультування – капітали, технологія, менеджмент.
Міжнародний центр врегулювання інвестиційних спорів

(МЦВІС) – створений у 1966 р.
Головна мета – сприяти притоку іноземних капіталів шляхом створення умов для примирення
й урегулювання суперечок між урядами й іноземними інвесторами.
Центр виступає в ролі арбітра між інвестором й урядом країни в разі виникнення конфлікту. Процес
урегулювання інвестиційних спорів має дві форми: примирення й арбітраж. Примирення досягається в
тому випадку, якщо вдається переконати обидві сторони у можливості вирішити конфлікт узгоджено,
через взаємні поступки. Якщо ж примирення неможливе, то МЦВІС виносить аргументоване рішення
на користь однієї з сторін; така процедура має назву арбітражу.
Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ) –

створене у 1988 р.
Основні цілі БАГІ:
 сприяння збільшенню притоку інвестицій в країни, що розвиваються, через надання гарантій,
включно страхування, за некомерційними ризиками;
 здійснення досліджень, збір і поширення інформації для сприяння інвестуванню;
 надання технічної допомоги країнам, проведення консультацій з інвестиційних питань.
БАГІ утворено, щоб забезпечити потенційних інвесторів до країн, що розвиваються, від некомерційних
ризиків (війни, соціальні вибухи, експропріація вкладеного капіталу, неможливість переказу прибутку
за кордон та ін.) і таким чином стимулювати туди потоки інвестицій.
Гарантії надають тільки інвесторам із країн-членів БАГІ. Строк гарантій – 15-20 років на прямі інвестиції,
на кредити – понад 3 роки. Основна вимога надання гарантій: інвестор повинен бути резидентом країни-
члена БАГІ; інвестицію ж можна призначати для будь-якої країни, навіть такої, що не входить до БАГІ. 9
З лютого 2022 року, у співпраці з донорами з
розвитку Група Світового банку мобілізувала для
України понад 37,5 млрд дол. США фінансової
підтримки. Понад 23 млрд дол. США вже надійшли
до України (станом на 30 серпня 2023 року).
Міжнародний валютний фонд (МВФ)
International Monetary Fond (IMF)
- міжурядова організація, призначена для регулювання валютно-кредитних
відносин між державами і надання фінансової допомоги країнам-членам
для ліквідації валютних ускладнень, викликаних порушеннями рівноваги
платіжних балансів.
МВФ створений на Бреттон-Вудській конференції у 1944 р.,
розпочав свою діяльність у березні 1947 р.
Членами МВФ є 190 країн (станом на 2023 р.).
Правління Фонду розташоване у Вашингтоні,
а його відділення – у Парижі.
Капітал МВФ формує з внесків держав-членів відповідно до
визначеної для кожної держави квоти.
Величина квот залежить від рівня економічного розвитку країн
та їхньої ролі у світовій економіці, міжнародній торгівлі.
Голова МВФ з 1 жовтня 2019 р. Крісталіна Георгієва.
Спеціальні права запозичення (СПЗ), Special drawing rights (SDR) –
резервний та платіжний засіб, що емітується МВФ, створений у 1969
р. Існує лише у безготівковій формі у вигляді записів на банківських
рахунках. СПЗ є розрахунковою одиницею МВФ, вартість якої
прив’язана до кошика валют.
12
Різні ролі квот:
ВКЛАД У РЕСУРСИ КІЛЬКІСТЬ ГОЛОСІВ
Квоти визначають максимальний розмір Квоти є головним чинником, який визначає
фінансових ресурсів, які держава-член кількість голосів при ухваленні рішень МВФ.
зобов’язана надати в МВФ Кількість голосів включає 1 голос на кожні
100 000 СПЗ (SDR) плюс кількість базових
Різні
голосів (однакова для всіх країн-членів)

ролі
ДОСТУП ДО ФІНАНСУВАННЯ квот РОЗПОДІЛ СПЗ (SDR)
Максимальний обсяг фінансування, який
держава-член може отримати від МВФ у Квоти визначають частку держави-члена у
межах звичайного доступу, базується на його загальному розподілі СПЗ (SDR)
квоті
Ресурси МВФ для кредитування країн:

Сплата країнами-учасницями внесків у
рахунок квот, які також визначають їхні
права голосу
Ресурси для непільгового
кредитування у розмірі близько
Позики на багатосторонній та 1 трлн дол. США для підтримки
двостронній основі (слугують в якості держав-членів
другої і третьої лінії захисту в період
кризи)
Ресурси для пільгового
кредитування для полегшення
Створення окремих Трастових фондів на
основі внесків держав-учасниць боргового навантаження
держав з низькими доходами
13
Організаційна структура МВФ
Міжнародний валютно- Об’єднаний комітет з
фінансовий комітет
Рада керуючих розвитку МВФ і СБ
Виконавча рада Незалежний відділ оцінки
Директор-
Відділ з Інвестиційний відділ Відділ з Управління
розпорядник Служба з
питань – План пенсійного питань внутрішньої
Заступники директора- управління
управління забезпечення бюджету і ревізії та
розпорядника ризиками
знаннями персоналу планування інспекцій
Територіальні департаменти Функціональні і спеціалізовані департаменти Допоміжні служби
Департамент країн Африки Департамент комунікацій Юридичний департамент Департамент з

корпоративних послуг і
Департамент Азійсько- Фінансовий департамент Департамент грошово- управління об’єктами
Тихоокеанського регіону кредитних систем і ринків
Департамент з бюджетних питань капіталу
Регіональне відділення для Департамент кадрів
Азії і басейна Тихого океану
Інститут професійного Департамент з питань
організаційного розвитку стратегії, політики й аналізу
Європейський департамент
Департамент
Африканський інститут для Представництво МВФ
Європейські відділення інформаційних
підготовки кадрів при ООН
технологій
Департамент країн Близького Об’єднаний віденський інститут Дослідницький
Сходу і Центральної Азії департамент Секретаріат
Близькосхідний центр з
економіки і фінансів (в Кувейті) Статистичний
Департамент країн Західної
департамент
півкулі
Сінгапурський інститут для
підготовки кадрів
Головні функції МВФ:
 нагляд за міжнародною валютно-фінансовою системою;
Економічний нагляд та  моніторинг економічної і фінансової політики держав-членів;
надання державам-  виділення можливих ризиків для стабільності економік;
членам рекомендацій  надання рекомендацій про необхідність коригувань
економічної політики.
надання кредитів державам-членам, які відчувають фактичні


Надання фінансування чи потенційні проблеми платіжного балансу;
 допомога у відновленні міжнародних резервів, стабілізації
(кредитування) валюти, усуненні проблем та відновленні умов для стійкого
економічного зростання.
 співпраця щодо модернізації економічної політики та
Надання технічної допо- інститутів;
моги і підготовка кадрів  допомога у підготовці кадрів.
Види кредитування МВФ:

Домовленості про кредит «стенд-бай» (1952 рік)
Механізм розширеного кредитування (1974 рік)
Надання кредитів з непільговими Гнучка кредитна лінія (2009 рік)
процентними ставками
Лінія превентивної підтримки і ліквідності (2011 рік)
Інструмент для пришвидшеного фінансування (2011 рік)
Надання кредитів країнам з Розширений кредитний механізм

низькими доходами на пільгових Механізм кредитів “стенд-бай”
умовах з низькими (інколи
нульовими) процентними ставками Механізм пришвидшеного кредитування
15
Фінансові програми для підтримки країн-членів МВФ
16
Історія кредитних зобов’язань України з МВФ
станом на 31 серпня 2023 року (тис. СПЗ)
https://www.imf.org/external/np/fin/tad/extarr2.aspx?memberkey1=993&date1Key=2023-08-31
Етапи взаємодії України з МВФ:
1994-1995 роки
Україна отримала 498,7 млн СПЗ (763,1 млн дол. США) у рамках програми "Механізм фінансування
системних перетворень", яка була спрямована на підтримку пострадянських країн. При цьому
Україна прийняла і виконала більшість рекомендацій Фонду щодо посилення фінансової політики.
1995-1998 роки
У рамках трьохрічних програм "Stand by" Україна отримала 1,3 млрд СПЗ (1,9 млрд дол. США).
Головною метою цих кредитів було зміцнення курсу гривні, скорочення дефіциту бюджету. Однак,
третя програма була припинена в березні 1998 року, оскільки уряд України не виконав вимоги МВФ
щодо показника дефіциту бюджету і максимальних темпів зростання грошової бази.
1998-2002 роки
Україна стає учасницею "Розширеної програми фінансування", яка передбачає отримання кредитів
на 2,6 млрд дол. Але отримує лише 1,19 млрд СПЗ (1,59 млрд дол. США). Трирічний пакет реформ,
які забезпечували б виконання вимог МВФ, був прийнятий урядом, але не був виконаний до кінця.
А ще МВФ виявив недостовірність у звітах НБУ про стан золотовалютних резервів в 1996-1998 рр.
Але, незважаючи на те, що і цього разу виплати були припинені, 2001 р. Україна досягла мети,
поставленої МВФ.
2002-2008 роки
За цей період Україна не отримала жодного траншу від МВФ. Незважаючи на те, що рада
директорів МВФ затвердила програму "Попереджувальний stand by" на 12 місяців, за якою можна
було отримати 605 млн дол. Співпраця з МВФ полягала в технічній підтримці та консультаціях щодо
макроекономічних показників у зв'язку зі світовими прогнозами розвитку.
2008-2013 роки
Світова економічна криза б'є по і так нестабільному господарству України. Уряд подає заявку на участь у новій
програмі МВФ. І в листопаді 2008 р. рада директорів затверджує надання траншів, загальна сума яких становить
802% від квоти України в МВФ. За новою програмою "Stand by" Україна повинна була отримати 16,5 млрд дол.
Перший транш був негайно відправлений на поповнення золотовалютних фондів, частина другого і третій –
поповнили бюджет України. Однак він залишився дефіцитним на 2009 р. Це суперечило кредитним вимогам, і
виплати знову були перервані. У липні 2010 р. МВФ задіяв Україну в новій програмі, тим самим скасувавши всі
домовленості щодо попередньої. Нова програма передбачала отримання 15,1 млрд дол. на 2,5 року. Цього разу
уряд отримав два транші: 1,89 і 1,5 млрд дол. Більша частина коштів знову була перерахована безпосередньо на
підтримку держбюджету. І знову програма була перервана через невиконання кредитних умов.
2014-2017 роки
Після закінчення Євромайдану і приходу нового уряду МВФ погодився на включення України до чергової
програми "Stand by". Новий уряд погоджувався на старі кредитні умови: оздоровлення банківської системи,
газові реформи, зменшення витрат бюджету. До них додалися настійні поради щодо виправлення ситуації з
корупцією, покращення бізнес-клімату. Також обговорювалася земельна реформа, скасування мораторію на
продаж землі, підвищення комунальних платежів і пенсійного віку.
7 травня 2014 р. МВФ перерахував Україні 3 млрд дол. 4 вересня 2014 р. відбувся другий транш – 1,3 млрд дол.
Однак ще влітку стало ясно, що і цього разу впоратися з усіма реформами не вийде через масштабну економічну
кризу, що розгортається на тлі російської агресії на сході країни. Макроекономічні показники кредитних умов
були відкориговані. І вже 11 березня 2015 р., за запитом уряду, МВФ замінив програму "Stand by" на нову
програму розширеного фінансування. За 4 роки Україна повинна отримати 17,5 млрд дол. Перший транш
відбувся того ж місяця і становив 5 млрд дол. Другий транш (1,7 млрд дол.) з невеликою затримкою, але все ж
відбувся 4 серпня. Після цього МВФ взяло паузу. Наступна виплата відбулася тільки у вересні 2016 р. (1 млрд
дол.). У квітні 2017 р. МВФ перевів ту ж суму. За весь час співпраці з МВФ, Україна вперше дійшла до четвертого
траншу.
Усього, з 1994 по 2017 рік Україна отримала 35,2 млрд дол. від МВФ, а повернула трохи більше 18.
з жовтня 2018 року Етапи взаємодії України з МВФ:
Беручи до уваги, що Програма EFF була розрахована на 4 роки і термін її дії закінчувався в березні 2019 р., що
співпадало із президентськими та парламентськими виборами в Україні, актуальність продовження співпраці з МВФ
в рамках спільних програм зберігалась на високому рівні. Програма Stand-by 2018 р. була направлена на збереження
фіскальної консолідації та зменшення інфляції, а також на реформи, спрямовані на зміцнення податкового
адміністрування, фінансового та енергетичного секторів. 05 грудня 2018 р. Україна направила Лист про наміри Уряду
України і НБУ до МВФ та Меморандум про економічну та фінансову політику з метою започаткування нової
програми Stand-by. У зв’язку із цим, Українською стороною було ініційовано започаткування нової спільної
програми. 18 грудня 2018 року Рада виконавчих директорів МВФ схвалила Програму EFF тривалістю 14 місяців (що
замінила попередню «Механізм розширеного фінансування» (EFF)). Передбачено обсяг фінансування в 3,9 млрд
дол. США протягом 2019 р. (3 транші – по 1,3 млрд дол. – у січні, травні та листопаді). Угоду укладено за тісної
співпраці з ЄС і СБ. 17 лютого 2020 р. дана програма завершила свою дію.
2019-2021 роки
Після формування Уряду України, наприкінці серпня 2019 р., Українська сторона ініціювала переговори з МВФ
стосовно нової Програми з метою підтримки впровадження реформ. Після обговорення параметрів нової програми
та визначення кроків, необхідних для отримання кредитної допомоги від МВФ, 07 грудня 2019 р. між Україною та
МВФ досягнуто згоди на технічному рівні (Staff Level Agreement) щодо нової трирічної Програми «EFF» загальним
обсягом 5,5 млрд. дол. США.
У травні 2020 р. в умовах невизначеності внаслідок пандемії коронавірусу МВФ були змінені підходи до виділення
коштів країнам-членам у напрямку допомоги в рамках короткострокових інструментів. У зв’язку із цим перемовини
щодо започаткування нової програми продовжились у контексті програми Stand-by. Після тривалих переговорів і
виконання низки попередніх заходів було досягнуто згоди з МВФ щодо започаткування нової програми для України
– Програми Stand-by строком на 18 місяців та загальним обсягом 5 млрд дол. США.
Рішення Ради директорів МВФ щодо схвалення нової 18-ти місячної Програми Stand-by та про виділення першого
траншу за програмою у розмірі 1,5 млрд СПЗ (2,1 млрд дол. США) було прийнято 09 червня 2020 р.
Програма Stand-by 2020 зосереджена на ключовому завданні – підтримка макроекономічної та фінансової
стабільності і охоплюватиме, серед іншого такі сфери як: фіскальна політика; монетарна політика; політика
фінансового сектору; енергетична політика та антикорупційна політика. 11 червня 2020 року Україною отримано
перший транш за Програмою обсягом 2,1 млрд. дол. США, який було спрямовано до Держбюджету України.
За 18-ти місячною програмою Stand-By Arrangement 2020 р. на суму близько 5 млрд дол. США, що спрямована на
підтримку бюджету, а саме на подолання негативних наслідки COVID-19, було отримано два транші. Перший транш у
розмірі 2,1 млрд дол. США Україна отримала 11 червня 2020 р. Другий транш у розмірі 500 млн СПЗ (близько 700 млн
дол. США) Україна отримала 24.11.2021 р. Отримані кошти спрямовані на фінансування держбюджету України.
2020-2023 роки
У зв’язку зі збройним нападом російської федерації на Україну наша держава звернулася до МВФ із проханням завершити
діючу програму Stand-By Arrangement та виділити Україні екстрену фінансову допомогу в розмірі 1,4 млрд дол. США через
Інструмент прискореного фінансування (Rapid Financing Instrument, RFI). Виконавча рада МВФ 9 березня 2022 року ухвалила
відповідне рішення. Програма RFI спрямована на фінансування першочергових витрат та нагальних потреб платіжного балансу,
що виникають у зв’язку з триваючим воєнним конфліктом, які, якщо їх не вирішити, призведуть до негайного та серйозного
економічного зриву.
30.09.2022 Рада виконавчих директорів МВФ затвердила розширення інструментів антикризового фінансування (так зване
антишокове продовольче вікно), що передбачає надання додаткової антикризової допомоги країнам, що потерпають від
суттєвого дефіциту платіжного балансу, викликаного глобальною продовольчою кризою. Таке розширення дало змогу Україні
звернутися за новим траншем у межах інструменту Rapid Financing Instrument (RFI) і Виконавча рада МВФ 07.10.2022 ухвалила
рішення про виділення допомоги в розмірі 1,3 мільярда доларів США.
Для додаткової підтримки України та на звернення окремих держав-членів МВФ (Канада, Польща, Нідерланди, регіональна
група північно-балтійських країн) 08.04.2022 МВФ затвердив відкриття адміністрованого МВФ рахунку для зарахування коштів
на підтримку України. Відкритий рахунок можуть використовувати для зарахування коштів країни – члени МВФ, їх установи,
міжнародні організації та міжурядові утворення.
З використанням зазначеного рахунку станом на кінець І кв. 2023 р. Україна вже отримала кредитні та грантові кошти в розмірі
майже 4,5 млрд дол. США від таких країн: Канада, Італія, Німеччина, Бельгія та Нідерланди.
Не зважаючи на війну, Україна на постійній основі наголошувала на спроможності не зупинятися в реалізації реформ та потребі
започаткування повноцінної програми, що передбачатиме фінансування. 08.12.2022 для України затверджено 4-місячну
Моніторингову програму із залученням Ради директорів МВФ, успішне виконання зобов’язань за якою мало стати містком для
започаткування нової програми з МВФ – Механізму розширеного фінансування.
Програма Механізму розширеного фінансування затверджена Виконавчою радою МВФ 31.03.2023, розрахована на 4 роки та
спрямована на вирішення проблем з платіжним балансом та відновлення середньострокової зовнішньої стійкості, відновлення
фіскальної та боргової стійкості, а також середньострокової зовнішньої життєстійкості з одночасним сприянням
довгостроковому зростанню в контексті післявоєнної відбудови та процесу вступу до Європейського Союзу.
Програма реалізовуватиметься у два етапи:
- на першому – ціллю є збереження макроекономічної та фінансової стабільності в контексті війни з одночасною підготовкою
підґрунтя для потужного післявоєнного відновлення;
- на другому – повоєнному – поглиблення структурних реформ і проведення додаткових реформ макроекономічної політики
для відновлення середньострокової зовнішньої стійкості, підтримання відбудови та сприяння швидкому довгостроковому
зростанню, а також прискорення реалізації зусиль щодо вступу до ЄС.
Обсяг програми Механізму розширеного фінансування становить близько 15,6 млрд дол. США (11,6 млрд СПЗ). Перший транш
за програмою в розмірі 2,7 млрд дол. США (2,011.83 млн СПЗ) отримано на рахунок України в СПЗ 31.03.2023 та спрямовано на
поповнення загального фонду Державного бюджету України.
 Рекомендована література
1. Банківська система : підручник / Реверчук С. К., Владичин У. В., Лобозинська С. М. та ін.

; за ред. д-ра екон. наук, проф. С. К. Реверчука. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2013. –
498 с.
2. Базельський комітет з питань банківського нагляду [Електронний ресурс] / Державний
комітет фінансового моніторингу України. – Режим доступу до ресурсу :
http://www.sdfm.gov.ua/articles.php?cat_id=187&lang=uk.
3. Владичин У. В. Державне регулювання іноземного банківництва в Україні [монографія]
/ У. В. Владичин. – Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2015. – 594 с.
4. Вахненко Т. Теоретичні засади регулювання міждержавного руху капіталів / Т. Вахненко
// Економіка України. – 2001. – № 8. – С. 12–21.
6. Міжнародні стандарти з протидії відмиванню доходів та фінансуванню тероризму і
розповсюдженню зброї масового знищення: Рекомендації FATF, лютий 2018 року //
http://finmonitoring.in.ua/wp-content/uploads/2018/10/fatf-recommendations.pdf
7. Рогач О. І. Міжнародні фінанси / О. І. Рогач, А. С. Філіпенко, Т. С. Шемет та ін. – К. :
“Либідь”, 2003. – 777 с.
8. Хаб’юк О. Банківське регулювання та нагляд через призму рекомендацій Базельського
комітету : [монографія] / О. Хаб’юк. – Івано-Франківськ : ОІППО ; Снятин : ПрутПринт,
2008. – 260 с.
9. Школа І. М. Міжнародні економічні відносини : [підручник] / І. М. Школа,
В. М. Козьменко, О. В. Бабінська ; за ред. І. М. Школи. – 2-ге вид., перероб. і доповн. –
Чернівці : Книги-ХХІ, 2007. – 544 с.
22
ТЕМА 2. МІЖНАРОДНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

БАНКІВСЬКОГО БІЗНЕСУ

1. Наднаціональні органи регулювання

2. Регулювання банківництва Базельським
комітетом з банківського регулювання і
нагляду.
3. Правове регулювання міжнародного
банківського бізнесу: досвід країн Євросоюзу.
Європейський центральний банк
(ЄЦБ) (European Central Bank)
— центральний банк Єврозони. Є головним елементом Європейської системи
центральних банків (ЄСЦБ), який, як юридична особа, виконує основні функції
центрального банку, радить національним державам та наддержавним органам
щодо економічної оцінки законів та інших правових норм ЄС, а також висловлює
свою думку щодо грошової та цінової політики відповідним органам.

ЄЦБ розпочав свою діяльність 1 червня 1998 року.
Центральна контора ЄЦБ знаходиться у Франкфурті-на-Майні (Німеччина).
Голова ЄЦБ – Крістін Лаґард (французька фінансистка, колишня директор-
розпорядниця МВФ, у 2007-2011 - Міністерка економіки, фінансів та
промисловості Франції), обрана з 1 листопада 2019 р. на 8 років.
Європейська система центральних банків, ЄСЦБ (the European System of

Central Banks, ESCB) – це міжнародна банківська система, що складається з
наднаціонального Європейського центрального банку (ЄЦБ), національних
центральних банків держав-членів ЄС і Європейського валютного союзу
(ЄВС, зона євро).
Основними функціями ЄСЦБ є:
1) емісія банкнот і монет;
2) співробітництво у сфері банківського нагляду;
3) надання консультацій Раді Європи або урядам країн-учасниць ЄС з проблем
грошового обігу, стабільності фінансових ринків та ін.;
4) збір і систематизація статистичних даних.
3
Структура та функції керівних
органів ЄЦБ
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ БАНК

РАДА КЕРУЮЧИХ Загальна рада

Виконавча рада
Президент банку Президент банку
Віце-президент банку Віце-президент
Чотири члени, яких обирають за загальною банку
згодою урядів країн-членів на рівні глав Голови
держав або урядів національних
центральних банків
країн – учасниць
Голови національних центральних банків
Європейського
країн – учасниць Європейського валютного
валютного союзу
союзу (19 країн єврозони)
Здійснює
Реалізує монетарну політику відповідно до рішень,
координацію
прийнятих Радою керуючих, і розробляє директиви
монетарної політики
для національних центральних банків
між країнами
Європейського
Визначає основні орієнтири монетарної політики та валютного союзу та
інструменти її реалізації іншими країнами ЄС
4
Світова організація торгівлі (СОТ)
World Trade Organization (WTO) –
єдина міжнародна організація, що опікується глобальними
правилами торгівлі між країнами, створена для лібералізації
міжнародної торгівлі та регулювання торгово-політичних відносин
країн-членів.
Головними цілями СОТ є забезпечення тривалого і стабільного
функціонування системи міжнародних торговельних зв’язків, лібералізація
міжнародної торгівлі, поступове скасування митних і торговельних
обмежень, забезпечення прозорості торговельних процедур.
Дата заснування: 1 січня 1995 року

Місце розташування: м. Женева, Швейцарія
Створена: за результатами переговорів Уругвайського раунду (1986 –
1994 рр.)
Стала наступницею Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ),
укладеної після Другої світової війни
Члени: 164 країни (станом на 2023 р.)
Голова: Нгозі Оконджо-Івеала (генеральна директорка СОТ) – нігерійсько-
американська експертка з міжнародного розвитку, 25 років обіймала посаду
економіста з розвитку у СБ, двічі міністерка фінансів Нігерії (2003-2006, 2011-15)
5
Країни-члени СОТ та дати вступу, 2023 р.
6
Світова організація торгівлі
Збираються щонайменше раз на кожні два роки. Має повноваження приймати
Конференція міністрів рішення з усіх питань за будь-якою з багатосторонніх торговельних угод
Представники всіх членів СОТ
Збирається у разі необхідності. У перерві між засіданнями Конференції міністрів

Генеральна рада виконує її функції. Розробляє та затверджує регламент комітетів
У разі необхідності виконує функції

Виконують функції під загальним
Орган з питань вирішення спорів
Орган з питань огляду торговельної політики

керівництвом
Рада з питань торгівлі

Наглядає за функціонуванням багатосторонніх угод
товарами
Рада з питань торгівлі Наглядає за функціонуванням Генеральної угоди про
Інформують про свою
послугами торгівлю послугами

діяльність
Рада з питань торговельних

Наглядає за функціонуванням Угоди про торговельні
аспектів прав інтелектуальної аспекти прав інтелектуальної власності
власності
Членство відкрите для представників
усіх членів СОТ Збираються у разі необхідності
За необхідності засновують допоміжні органи, які визначають свої відповідні регламенти за умови їхнього
схвалення відповідними Радами
Засновує
Комітет з питань торгівлі та розвитку
Комітет з питань обмежень, пов’язаних з платіжним балансом
Комітет з питань бюджету, фінансування та управління
Органи, передбачені за торговельними угодами з обмеженим колом учасників, виконують функції, покладені на них цими
угодами, і діють
Членство в організаційних
відкрите рамках
для представників усіхСОТ
членів СОТ 7
Найважливіші функції СОТ:
 контроль за виконанням угод і домовленостей
пакета документів Уругвайського раунду;
 проведення багатосторонніх торговельних
переговорів і консультацій між заінтересованими
країнами-членами;
 врегулювання торговельних суперечок;
 огляд національної торговельної політики країн-
членів;
 технічне сприяння державам, що розвиваються, з
питань, що стосується компетенції СОТ;
 співробітництво з міжнародними
спеціалізованими організаціями.
Багатосторонні угоди з торгівлі:
 Генеральна угода з тарифів і торгівлі 1994 року (GATT)

 Угода про сільське господарство
 Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів

 Угода про технічні бар'єри у торгівлі
 Угода про пов'язані з торгівлею інвестиційні заходи
 Угода про застосування Статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі
1994 року
 Угода про передвідвантажувальну інспекцію
 Угода про правила визначення походження
 Угода про процедури ліцензування імпорту
 Угода про субсидії і компенсаційні заходи
 Угода про застосування Статті VI Генеральної угоди з тарифів і торгівлі
1994 року
 Угода про захисні заходи
 Угода про спрощення процедур торгівлі
 Генеральна угода про торгівлю послугами (GATS)
 Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS)
 Домовленість про правила і процедури врегулювання суперечок
 Домовленість про зобов’язання у сфері фінансових послуг
 Механізм огляду торговельної політики
9
Організація FATF (Financial Action Task Force on
Money Laundering)
є спеціальним органом, який створено у 1989 р. для оцінки поточних
результатів співпраці країн для запобігання використання банківської
системи та фінансових установ для відмивання доходів і розгляду
можливості прийняття додаткових превентивних заходів у цій галузі.

Головне завдання FATF – розробка й удосконалення міжнародних стандартів
протидії відмиванню доходів і фінансуванню тероризму, вивчення тенденцій та
методів відмивання доходів, фінансування тероризму та підготовка пропозицій
за потрібними параметрами, сприяння розповсюдженню запропонованих FATF
заходів у глобальному масштабі.
Члени FATF – 37 юрисдикцій і 2 регіональні організації

1. Аргентина 10. Франція 19. Японія 28. Росія*
2. Австралія 11. Німеччина 20. Республіка Корея 29. Сінгапур
3. Австрія 12. Греція 21. Люксембург 30. Південна Африка
4. Бельгія 13. Гонконг, Китай 22. Малайзія 31. Іспанія
5. Бразилія 14. Ісландія 23. Мексика 32. Швеція
6. Канада 15. Індія 24. Нідерланди 33. Швейцарія
7. Китай 16. Ірландія 25. Нова Зеландія 34. Туреччина
8. Данія 17. Ізраїль 26. Норвегія 35. Велика Британія
9. Фінляндія 18. Італія 27. Португалія 36. США
37. Саудівська Аравія
Регіональні організації: Європейська комісія та Рада співробітництва Перської затоки
Президент ФАТФ – Раджа Кумар (Сінгапур), обраний 1 липня 2022 року до 30 червня 2024 року
* Пленарне засідання FATF призупинило членство російської федерації у FATF 24 лютого 2023 року. 10
Три головні напрямки діяльності FATF:
розширення дії прийнятих FATF рекомендацій на всі континенти і
1 регіони земної кулі;
перевірка того, як виконуються в державах-членах і як

впроваджуються в інших державах заходи для боротьби з
2 відмиванням грошей, засновані на 40 рекомендаціях ФАТФ, які є
керівництвом до дії;
3 відстеження загальносвітових методів і схем відмивання злочинно

нажитих капіталів та розробка контрзаходів.
Головні документи та стандарти FATF:

Сорок рекомендацій FATF
Дев’ять спеціальних рекомендацій FATF з боротьби з фінансуванням тероризму
Міжнародні стандарти щодо боротьби з відмиванням коштів, фінансуванням тероризму та розповсюдження

зброї масового знищення – рекомендації FATF 2012 року (зі змінами станом на жовтень 2018 року)
Методологія з оцінки відповідності рекомендаціям FATF та ефективності систем протидії відмиванню коштів
та боротьби з фінансуванням тероризму (зі змінами станом на жовтень 2016 року)
Найкраща міжнародна практика щодо запобігання транскордонному переміщенню готівки терористами та

іншими злочинцями
11
“Сорок рекомендацій FATF”
(4 блоки питань):
A кримінально-правове переслідування осіб, пов’язаних з відмиванням доходів, Рекомендації
включаючи забезпечувальні заходи та конфіскацію злочинних доходів 1-3
заходи, що вживаються фінансовими організаціями та підприємствами у

Рекомендації
B нефінансових сферах з метою запобігання відмиванню грошей і фінансування
тероризму 4-25
C інституційні та інші заходи, необхідні для систем боротьби з відмиванням Рекомендації

грошей і фінансуванням тероризму 26-34
D міжнародне співробітництво у сфері протидії відмиванню коштів, у тому числі Рекомендації

у частині обміну інформацією між компетентними органами 35-40
“Дев’ять спеціальних рекомендацій FATF з боротьби з

фінансуванням тероризму”:
І. Ратифікація та виконання положень щодо інструментів ООН.
ІІ. Криміналізація фінансування тероризму або відмивання грошей.
ІІІ. Замороження або конфіскація терористичних активів.
IV. Повідомлення про підозрілі транзакції, пов’язані з тероризмом.
V. Міжнародне співробітництво.
VІ. Альтернативні шляхи пересилання грошей.
VІІ. Телеграфні перекази.
VІІІ. Неприбуткові організації.
ІХ. Кур’єри з перевезення готівки.
12
Банк Міжнародних Розрахунків (БМР)
(Bank for International Settlements, BIS)
— спеціалізований міждержавний фінансовий інститут, який об'єднує на
акціонерній основі частину фінансових ресурсів центральних банків 62 країн.
Створений 17 травня 1930 р. на основі Гаазької угоди центральних банків 5 держав
(Бельгії, Великобританії, Німеччини, Італії, Франції) та конвенції цих країн зі

Швейцарією, де розташований БМР (м. Базель).
Місце розташування головного офісу — м. Базель (Швейцария).
Має два представництва: в Гонконгу та Мехіко.
Належить центральним банкам країн-членів, контролюється ними, надає чимало
спеціалізованих послуг центральним банкам-членам БМР і ін. центральним банкам.
Керівник: Агустін Карстенс (мексиканський економіст, генеральний директор БМР з
1 грудня 2017 р., екс-керуючий Банку Мексики, був міністром фінансів Мексики у
2006-2009 рр.).
Місія БМР – служити центральним банкам у пошуку їх грошово-кредитної та
фінансової стабільності, сприяти міжнародному співробітництву в цих сферах та
виступати в ролі банку для центральних банків.
Під егідою БМР і за його підтримки працюють шість комітетів:
1. Базельський комітет з банківського нагляду
2. Комітет з глобальної фінансової системи
3. Комітет з питань платежів та ринкової інфраструктури
4. Комітет ринків
5. Форум управління центральним банком
6. Комітет Ірвінга Фішера зі статистики Центрального банку 13
Базельський Комітет з банківського нагляду
(Basel Committee on Banking Supervision) –
організація, яка діє при Банку Міжнародних Розрахунків,
розробляє єдині стандарти і методи регулювання банківської
діяльності, що враховуються різними країнами.
Рік заснування: 1974
Місце розташування: м. Базель, Швейцарія

Створений центральними банками та органами нагляду держав G10
Основне завдання: впровадженні високих та єдиних стандартів
у сфері банківського регулювання та нагляду
Члени: 28 юрисдикцій і 45 інституцій
Голова: Пабло Ернандес де Кос (керуючий Банку Іспанії) – з 2019 р.
Окремі документи Базельського Комітету з банківського нагляду:
 Звіт головам центральних банків про нагляд за закордонними філіями банків (Перший Базельський
конкордат – вересень, 1975 р.)
 Консолідований нагляд над міжнародною діяльністю банків (березень, 1979 р.)
 Процедури створення іноземних банківських установ (березень, 1983 р.)
 Принципи нагляду за іноземними установами банків (Другий Базельський конкордат – травень, 1983 р.)
 Міжнародна конвергенція щодо вимірювання та вимог до капіталу (Базель І – липень, 1988 р.),
 Мінімальні вимоги до нагляду за міжнародними банківськими концернами та їхніми закордонними
установами (липень, 1992 р.)
 Транскордонний банківський нагляд (жовтень, 1996 р.)
 Основні принципи ефективного банківського нагляду (вересень, 1997 р., які переглянули в 2006 р.)
 Методологічні роз’яснення до основних принципів (серпень, 1999 р.)
 Основні елементи заяви про співпрацю між органами банківського нагляду (травень, 2001 р.)
 Високі принципи транскордонної імплементації Нової Угоди (серпень 2003 р.)
 Міжнародна конвергенція щодо вимірювання та вимог до капіталу: переглянуті підходи (Базель ІІ – червень,
2004 р.)
 Удосконалення корпоративного управління в банківських установах (лютий 2006 р.)
 Базель ІІІ (вересень, 2010 р.)
 Базель ІV (грудень, 2017 р.) 14
Основні принципи ефективного банківського нагляду:
1. Обов’язки, цілі та повноваження.
2. Незалежність, підзвітність, ресурси та правовий захист органів нагляду.
3. Співпраця та спільна робота.
4. Дозволені види діяльності.
5. Критерії ліцензування.
6. Передача істотної участі.
7. Великі придбання (поглинання).

8. Наглядовий підхід.
9. Методи та інструменти нагляду.
10. Наглядова звітність.
11. Повноваження органу нагляду щодо застосування санкцій та заходів впливу.
12. Консолідований нагляд.
13. Відносини між органами нагляду країни походження та країни перебування.
14. Корпоративне управління.
15. Процес управління ризиками.
16. Адекватність капіталу.
17. Кредитний ризик.
18. Проблемні активи та резерви.
19. Ризик концентрації та ліміти максимального ризику.
20. Операції з пов’язаними особами.
21. Ризик країни ат ризик обмеження переказу коштів (трансфертний ризик).
22. Ринковий ризик.
23. Ризик відсоткової ставки у банківському портфелі.
24. Ризик ліквідності.
25. Операційний ризик.
26. Внутрішній контроль та аудит.
27. Фінансова звітність та зовнішній аудит.
28. Розкриття інформації та прозорість.
29. Зловживання фінансовими послугами.
15
Основні директиви ЄС щодо регулювання банківської діяльності

16
1. Банківська система : підручник / Реверчук С. К., Владичин У. В., Лобозинська С. М. та ін.

; за ред. д-ра екон. наук, проф. С. К. Реверчука. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2013. –
498 с.
2. Базельський комітет з питань банківського нагляду [Електронний ресурс] / Державний
комітет фінансового моніторингу України. – Режим доступу до ресурсу :
http://www.sdfm.gov.ua/articles.php?cat_id=187&lang=uk.
3. Владичин У. В. Державне регулювання іноземного банківництва в Україні [монографія]
/ У. В. Владичин. – Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2015. – 594 с.
4. Вахненко Т. Теоретичні засади регулювання міждержавного руху капіталів / Т. Вахненко
// Економіка України. – 2001. – № 8. – С. 12–21.
6. Міжнародні стандарти з протидії відмиванню доходів та фінансуванню тероризму і
розповсюдженню зброї масового знищення: Рекомендації FATF, лютий 2018 року //
http://finmonitoring.in.ua/wp-content/uploads/2018/10/fatf-recommendations.pdf
“Либідь”, 2003. – 777 с.
8. Хаб’юк О. Банківське регулювання та нагляд через призму рекомендацій Базельського
комітету : [монографія] / О. Хаб’юк. – Івано-Франківськ : ОІППО ; Снятин : ПрутПринт,
2008. – 260 с.
9. Школа І. М. Міжнародні економічні відносини : [підручник] / І. М. Школа,
В. М. Козьменко, О. В. Бабінська ; за ред. І. М. Школи. – 2-ге вид., перероб. і доповн. –
Чернівці : Книги-ХХІ, 2007. – 544 с.
17
ТЕМА 3. ОСОБЛИВОСТІ БАНКІВСЬКОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

Тема 3. Особливості банківської діяльності в зарубіжних країнах
1. Діяльність банків у європейських

країнах.
2. Особливості банківництва у США,
Японії та країнах Близького Сходу.
3. Банківська діяльність у світових
фінансових центрах.
Організаційна структура та правове регулювання
Тема 3. Особливості банківської діяльності в зарубіжних країнах банківських систем різних країн залежать від:
 історичних передумов;
 політичних систем;
 національних традицій;
 рівня розвитку товарно-грошових відносин у країні;
 загального економічного розвитку країни;
 засобів регулювання грошового обігу тощо.
Перша
Країни, у яких контрольні функції Австралія, Ісландія, Італія,
група здійснює центральний банк Іспанія, Португалія
країн
Друга Країни, у яких контрольні функції Австрія, Данія, Канада,
група виконуються не центральним Норвегія, Швеція,
країн банком, а іншими органами Фінляндія
Третя Країни, у яких контрольні функції

Швейцарія, Німеччина,
група здійснює центральний банк спільно з
США
країн іншими органами
3
Центральні банки є державними, капітал Велика Британія, Франція,

яких належить державі Німеччина, Канада, Росія
Центральні банки є акціонерними США, Італія
Центральні банки мають змішану форму власності, Австрія,

коли частина капіталу належить державі, а частина в Бельгія, Японія
руках юридичних і фізичних осіб
Банківські системи різних країн різняться за ступенем

незалежності центрального банку від виконавчої влади:
Найбільш незалежні від державних органів Австрія, Німеччина,

центральні банки Швейцарія
Певною самостійністю користуються банки, які за Канада, США,

законом підзвітні законодавчим органам Нідерланди, Японія
Найбільш залежний від виконавчих органів Італія
4
Створений: 1694 р., у 1946 р. націоналізовано

1 рівень Штаб-квартира: м. Лондон, Англія
Банк Англії (Bank of England) – центральний банк

країни, який виступає головною ланкою
банківської системи
2 рівень Фонд захисту

- депозитні, кредитні та торгові банки; депозитів
- фінансово-кредитні установи небанківського типу,
до складу яких входять: страхові компанії,
інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні,
будівельні кооперативи і товариства, пенсійні
фонди, довірчі пайові фонди, ощадні інститути
тощо.
5
Контроль і
регулювання
1 рівень
Національний банк Австрії (Österreichische
Nationalbank, OeNB) – державний центральний Адміністрація
кредитно-емісійний банк країни фінансових
ринків
Створений: 1816 р.
Штаб-квартира: м. Відень, Австрія
Відповідальний за стабільність фінансової системи
2 рівень
акціонерні банки, ощадні банки, державні іпотечні банки,
кооперативні банки “Райффайзен”, взаємно-ощадні
народні банки, іпотечні будівельні банки, позиково-
ощадні асоціації, інвестиційні фонди, компанії з
управління інвестиційними фондами та спеціальні банки.
6
Штаб-квартира: м. Дублін, Ірландія
1 рівень
Центральний банк Ірландії (повна назва Центральний банк і орган
управління фінансовими послугами Ірландії, Central Bank and
Financial Services Authority of Ireland) – центральний банк і орган
фінансового регулювання країни
2 рівень
Банки, які мають ірландську ліцензію, поділяють на три групи:
• розрахункові банки (AIB, Bank of Ireland, National Irish Bank,
Ulster Bank – надають повний спектр банківських послуг,
включаючи операції в іноземній валюті);
• торгові та комерційні банки;
• промислові банки;
• міжнародні банківські установи.
7
1 рівень
Банк Італії (Banca d’Italia) – центральний Міжвідомчий комітет
емісійний банк країни, який є головною з кредитів і
ланкою банківської системи заощаджень
Створений: 1893 р. і з 1926 р. є єдиним емісійним центром країни

Штаб-квартира: м. Рим, Італія
2 рівень
• комерційні банки;
• спеціалізовані банки;
• дочірні компанії іноземних банків;
• спеціалізовані фінансово-кредитні установи.
8
Штаб-квартира: м. Франкфурт-на-Майні, Німеччина
1 рівень
Німецький Федеральний банк (Deutsche Має 9 земельних центральних
Bundesbank) – центральний банк країни, банків як головних управлінь і
майже 200 головних відділень і
який є головною ланкою банківської
філій.
системи
Належить до найбільш незалежних центральних банків у світі, він
не підпорядковується ні уряду, ні законодавчому органу.
2 рівень
• комерційні (універсальні) банки, в тому числі гроссбанки, провінційні
банки;
• ощадні банки;
• кооперативні центральні банки;
• кредитні товариства;
• банки спеціального призначення (державні і приватні іпотечні банки);
• поштові та комунальні банки;
• жироцентралі (виконують функції центральних банків для комунальних
(муніципальних) ощадних кас і деякі кредитні функції).
9
Створений: 1800 р., націоналізований у 1945 р.

Штаб-квартира: м. Париж, Франція
1 рівень Центральний банк Франції (Banque de France)
Комітет з банківської регламентації Банківська комісія
Центральна кредитна рада Комітет з кредитних установ
2 рівень
комерційні банки різних видів, у т. ч. універсальні, народні банки,
фінансові компанії, кооперативні кредитні установи, ощадні і
страхові каси, товариства взаємного кредиту, каси муніципального
кредиту асоціації та союзи тощо
10
Комісія банківського
1 рівень нагляду
Національний банк Польщі (Narodowy Рішення Комісії виконує Генеральний

Bank Polski, NBP) – центральний банк Інспекторат банківського нагляду,
створений у структурі NBP
країни, який є головною ланкою
банківської системи
Штаб-квартира: м. Варшава, Польща
2 рівень
1. Державні банки, які створюються за розпорядженням уряду, оперують
коштами, виділеними з державної казни.
2. Кооперативні банки, що здійснюють діяльність на основі кооперативного
права.
3. Державно-кооперативні банки, які створюються за розпорядженням
уряду, але фонди складаються і з державних, і з кооперативних коштів.
4. Банки у формі акціонерних товариств, що створюються за погодженням
Національного банку Польщі та Міністерства фінансів.
11
Штаб-квартира: м. Братислава, Словаччина
1 рівень
Національний банк Словаччини (Národná
Banka Slovenska, NBS) – центральний банк
країни, який є головною ланкою банківської
системи
2 рівень
- комерційні банки різних видів (універсальні банки, спеціалізовані банки,
інвестиційні банки, ощадні банки) з контрольним пакетом акцій словацьких
акціонерів;
- іноземні банки (банки з іноземною участю, які знаходяться повністю у
володінні іноземних банківських структур);
- філії банків-резидентів і нерезидентів;
- спеціальні державні кредитно-фінансові інститути.
12
Штаб-квартира: м. Будапешт, Угорщина
1 рівень
Національний банк Угорщини (Magyar Nemzeti
Bank) – центральний банк країни, який є
головною ланкою банківської системи
2 рівень
• комерційні банки;
• банки-дочірні структури та підрозділи іноземних
банків.
13
Тема 3. Особливості банківської діяльності в зарубіжних країнах Банківська система Чехії
Штаб-квартира: м. Прага, Чехія
1 рівень
Національний банк Чехії (Česká národní
banka) – центральний банк країни, який є
головною ланкою банківської системи
2 рівень
• комерційні банки універсального типу;
• спеціалізовані банки;
• банки-дочірні структури іноземних банків.
14
Банківська система США
Федеральна резервна система (англ. Federal Reserve
System) – система приватних банків, що виконує

роль центрального банку США.
• Створена у 1913 р. Законом про Федеральний резерв (Federal Reserve Act)

• ФРС є квазідержавною структурою з приватними компонентами
• З точки зору управління ФРС є незалежним органом США
• Посаду Голови Ради керуючих ФРС займає Джером Павелл
(з лютого 2018 р.)
 Виконання обов'язків центрального банку США;

 Підтримання балансу між інтересами комерційних банків й загальнонаціональним
інтересами;
 Забезпечення нагляду та регулювання банківських установ;
 Забезпечення кредитами;
 Управління грошовою емісією (з нерідко конфліктуючими цілями: мінімізація
безробіття, підтримання стабільності цін, забезпечення помірних відсоткових
ставок);
 Забезпечення стабільності фінансової системи, контроль за системними ризиками
на фінансових ринках;
 Надання фінансових послуг депозитарію, у т.ч. уряду США і офіційним
міжнародним установам;
 Участь у функціонуванні системи міжнародних та внутрішніх платежів;
 Усунення проблем з ліквідністю на місцевому рівні;
 Зміцнення ролі США у світовій економіці. 15
Верхній рівень
7 членів (обирає Президент США і затверджує Сенат на 14 років
Рада Керуючих ФРС із різних федеральних округів), з них:
Здійснює регулюючі і контрольні функції щодо Голова Ради Керуючих ФРС (строком на 4 роки)
банків-членів ФРС, визначає напрями грошово-
кредитної політики, політику у сфері платіжного Віце-голова Ради Керуючих ФРС (на 4 роки)
механізму, операцій з цінними паперами, змінює
норми обов’язкових резервів тощо. Виконують основні функції, властиві ЦБ
Члени Ради виконують обов’язки членів
призначає президентів і перших віце-президентів у

федеральних резервних банках Кожен ФРБ має власну Раду, що складається з
9 директорів, які не є службовцями даного банку:
ФКОВР + 5 президентів ФРБ
3 директори класу А – представляють банки-члени ФРС;

3 директори класу В – представляють громадськість, обираються в кожному
12 Федеральних резервних банків (ФРБ) районі банками-членами ФРС;
(мають 25 філій у різних містах США) 3 директори класу С – представляють громадськість.
1. Бостона 5. Ричмонда 9. Мінеаполіса Консультативні ради

2. Нью-Йорка 6. Атланти 10. Канзас-Сіті (Федеральна консультативна рада, Консультативна
3. Філадельфії 7. Чикаго 11. Даласа рада з питань стану споживачів, Консультативна
4. Клівленда 8. Сент-Луїса 12. Сан-Франциско рада з питань діяльності ощадних установ)
Створене у 1863 р. з метою здійснення аналізу, контролю і нагляду за діяльністю
Управління Контролера федеральних банків, розробляє правила і вказівки щодо банківської справи, контролює
грошового обігу внутрішні і міжнародні операції банків, сприяє безпеці і стабільності банківської системи.
Створена у 1933 р. з метою захисту капіталу, захисту вкладника від фінансових втрат,
Федеральна корпорація
зміцнення довіри вкладників до банків і посилення контролю за діяльністю банків. Усі
страхування депозитів (ФКСД) банки-члени ФРС зобов’язані вступити до ФКСД, інші – за бажанням.
Створений у 1936 р. при Раді Керуючих ФРС США. Розробляє монетарну політику, яка
Федеральний комітет з операцій стимулює такі напрями: стабільність цін, економічне зростання, повна зайнятість, стійкість
зовнішніх платежів і міжнародної торгівлі. Визначає політику ФРС у сфері купівлі і продажу
на відкритому ринку (ФКОВР) державних облігацій на відкритому ринку.
Нижній рівень
Банки-члени ФРС Спеціалізовані кредитні інститути:
поштові ощадні каси; фінансові і страхові
Банки штатів (не члени ФРС, але застраховані у ФКСД) компанії; кредитні кооперативи; пенсійні фонди;
фонди соціального страхування тощо.
Банки не члени ФРС і не застраховані у ФКСД
16
Штаб-квартира: м. Токіо, Японія
55% капіталу належить державі, 45% - приватним та
інституційним акціонерам
1 рівень
Банк Японії – центральний банк країни,
який є головною ланкою банківської системи
Має представництва у Нью-Йорку, Лондоні, Парижі,
Франкфурті-на-Майні та Гонконгу
2 рівень
Загальнонаціональні комерційні банки (основа банківської системи Японії,
сукупний капітал складає близько 80% капіталу всієї банківської системи):
• міські та регіональні банки;
• трастові банки;
• банки довгострокового кредитування;
• іноземні банки.
3 рівень
Кооперативні кредитні інститути (надають фінансову підтримку малому бізнесу
в різних сферах економіки):
• кредитні асоціації;
• кредитні кооперативи і корпорації (інвестиційні, лізингові та страхові
компанії, фінансово-кредитні корпорації, поштові ощадкаси, брокерські
фірми);
• трудові кредитні кооперативи. 17
Окремі поняття ісламської фінансової системи

Мейсір – будь-яка дія, спрямована на отримання легкого прибутку (без вкладення праці
чи капіталу.
Кімар – угода, за умовами якої одна з двох сторін залежно від настання визначеної,
обумовленої в угоді події, повинна отримати прибуток, а інша – зазнати збитку.
Мудараба – договір, за яким власник надлишкових коштів (рабб ал-мал) довіряє їх особі,
яка має можливості та відповідний підприємницький досвід для їхнього ефективного
використання (мударіб). Дохід між ними розподіляється відповідно до раніше укладеної
угоди про частки. Збитки несе власник капіталу (рабб ал-мал), а мударіб не отримує
винагороду за свої зусилля.
Мушарака (партнерство, співучасть) – договір між банком і клієнтом, на основі якого
укладається спеціальна згода, за якою отриманий прибуток ділиться між ними на завчасно
обумовлені частки. Збитки розподіляються пропорційно вкладу в капітал.
Ріба (збільшення, приріст) – будь-який процент при здійсненні торгових і фінансових
операцій, який дозволяє одній стороні отримати дохід за рахунок другої. Існують: ріба ал-
фадл (при бартерному обміні одної партії одного і того ж товару на другу, більш низької
якості в нерівній пропорції) та ріба ан-насі’а (у договорі позики надбавка до суми основного
боргу, яку отримує позикодавець при наданні коштів позичальнику; також вклади в банк і
отримання за ними процентів).
Харам – вчинки та дії, заборонені з точки зору шаріату.
Хійал – правовий метод чи система юридичних прийомів, за допомогою яких можна
“обійти” деякі заборони шаріату, не порушуючи основ мусульманської віри.
Гарар – елемент невизначеності в предметі договору чи у відношенні до ціни товару, а
також просто спекулятивний ризик. 18
Банківська система
Об’єднаних Арабських Еміратів
Штаб-квартира: м. Абу-Дабі, ОАЕ
1 рівень
Центральний банк Об’єднаних Арабських Еміратів (Central Bank
of the United Arab Emirates) – центральний банк країни, очолює
банківську систему ОАЕ
2 рівень Місцеві вітчизняні банки:

Abu Dhabi Islamic Bank, Abu Dhabi
Банківські установи: Commercial Bank, Arab Bank for Investment
• місцеві зареєстровані банки і & Foreign Trade, Bank of Sharjah,
Commercial Bank International, Commercial
акціонерні компанії; Bank of Dubai, Dubai Bank, Dubai Islamic
• іноземні банки (філії іноземних Bank, Emirates Bank International, Invest
банків, які отримали ліцензії від Bank, Middle East Bank, National Bank of
Центрального банку на Abu Dhabi, National Bank of Dubai, United
здійснення банківської Arab Bank.
діяльності в країні); Іноземні банки: Arab African
• банки з обмеженою ліцензією; International Bank, Bank Melli Iran, Barclays
• інвестиційні банки. Bank Plc., Credit Agricole Indosuez, Credit
Suisse, BNP Paribas, HSBC Bank Middle East,
Citibank N.A., National Bank of Bahrain,
Societe Generale
19
Штаб-квартира: м. Єрусалим, Ізраїль
1 рівень
Банк Ізраїлю – центральний банк країни,
очолює банківську систему Ізраїлю
Основні функції та діяльність:
- забезпечення стабільності
2 рівень національної валюти;
- випуск в обіг грошових
• ізраїльські комерційні банки; одиниць;
- фінансова підтримка уряду;
• іноземні банки (філії, представництва - регулювання діяльності
банків та фінансових груп); кредитних інститутів, в т.ч.
• компанії, що займаються випуском філій та представництв
іноземних банків;
кредитних карток; - реалізація валютної
• спеціалізовані організації; політики;
• поштовий банк, який є частиною - рефінансування банків;
державної пошти. - проведення грошово-
кредитної політики.
20
Штаб-квартира: м. Анкара, Туреччина
1 рівень
Центральний банк Турецької Республіки
(Türkiye Cumhuriyet Merkez Bankası, TCMB) –
центральний банк країни, очолює банківську
систему Туреччини
Власність (4 пакети акцій):
Пакет А – Турецьке
Казначейство
Пакети B і C виділяються
національним банкам, що
2 рівень діють в Туреччині, банкам,
відмінним від
Банківські установи: національних банків та
• національні турецькі банки; привілейованим компаніям
Пакет D належить
• іноземні банки. комерційним установам
Туреччини та особам
турецької національності
21
Світові фінансові центри -
це центри зосередження банків і спеціалізованих фінансово-
кредитних інститутів, що здійснюють міжнародні валютні, кредитні
та фінансові операції, операції з цінними паперами, золотом.

Критерії та основні вимоги до міжнародного

фінансового центру:
- високий рівень економічної свободи у сфері діяльності агентів ринку, споживання,
накопичення та інвестування;
- стійкість національної фінансової системи країни, де базується фінансовий центр та
стабільність валюти, яка забезпечує довіру серед іноземних інвесторів;
- наявність розвиненої кредитної системи;
- ефективність фінансових інститутів та широкий спектр інструментів фінансового
ринку у країні базування, що дає інвесторам капіталу різноманітність варіантів з
точки зору витрат, ризику, строків, ліквідності та контролю;
- активні і мобільні ринки;
- універсальні міжнародні засоби зв’язку, що забезпечують будь-які види угод та
фінансово-економічну інформацію в країні;
- наявність сучасної технологічної фондової біржі;
- ліберальні податкові та правові умови, що не перешкоджають фінансовим
операціям та інвестиціям і дають можливість ефективно розподілити кошти;
- зручне географічне положення;
- наявність кваліфікованих кадрів, спроможних ефективно працювати у фінустановах,
регулюючих органах та інших організаціях.
22
Фінансові центри умовно можна
розділити на три групи:
Країни, які опираються на власну

США, Японія, Великобританія,

економічну потужність (найбільш Німеччина, Швейцарія, Франція,
потужні банківські системи країн з Італія, Іспанія, Австрія,
високорозвиненою економікою) Нідерланди, Канада
Країни, де зосереджені філії Нові індустріальні країни Азії та

найбільших світових банків і Латинської Америки (Південна
відносно міцні позиції національних Корея, Бразилія, Аргентина,
Мексика та ін.), а також Китай та
установ (банківські системи нових Індія та деякі близькосхідні
індустріальних країн) (Бахрейн) і африканські країни
Країни, на території яких розташовані

ТНБ, відділення, представництва Люксембург, Гонконг, Сінгапур,
банків, які належать переважно до Карибський басейн - Багамські,
першої групи країн (банківські Кайманові та Антильські острови,
обслуговуючі переважно
системи в яких немає своїх американські, англійські та
національних потужних банків та канадські банки
інших фінансових установ)
23
(станом на 28.09.2023)
Рейтинг світових фінансових центрів – 2023

(The Global Financial Centres Index)
Загалом було оцінено 121 містj. Київ у рейтинг не увійшов. Щодо сусідів України – Варшава на
92-му (-22) місці, Таллінн – на 87-му (+7), Рига – на 89-му (+6), Баку – на 116-му (0).
Основні стимулюючі заходи, впроваджені в
країнах для створення власного
міжнародного фінансового центру:
 забезпечення макроекономічної стабільності й створення комфортних

умов для розвитку приватного бізнесу (Лондон, Нью-Йорк, Чикаго,
Сінгапур);
 встановлення єдиного регулятора в сфері фінансових ринків (Лондон,
Франкфурт, Гонконг, Сінгапур, Дубай);
 створення фондової біржі (або декількох) з виділенням у ній
спеціалізованої секції для малих компаній (Лондон, Нью-Йорк,
Франкфурт, Чикаго, Гонконг, Сінгапур, Дубай, Мумбай);
 створення ефективної електронної інфраструктури (Токіо, Франкфурт,
Гонконг, Дубай, Мумбай);
 створення умов для проведення ІPO (Лондон, Нью-Йорк, Гонконг);
 забезпечення прозорості фінансової інформації та встановлення
контролю за дотриманням прав інвесторів (Лондон, Нью-Йорк, Цюріх);
 стимулювання торгівлі деривативами й розвитку інноваційних
продуктів (Чикаго, Франкфурт, Мумбай);
 створення сприятливих умов для залучення висококваліфікованого
персоналу до фінансового сектору (Лондон, Нью-Йорк, Сінгапур, Абу-
Дабі);
 присвоєння статусу вільної економічної зони (Гонконг, Дубай);
 відсутність протекціонізму відносно національних учасників
фінансового ринку (Лондон, Нью-Йорк, Чикаго).
25
1. Владичин У. В. Державне регулювання іноземного банківництва в Україні [монографія] / У.

В. Владичин. – Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2015. – 594 с.

2. Дуна Н. Г., Соколан Д. С. Нові тенденції розвитку світових фінансових центрів // Бізнес-
інформ. – 2017. - № 6. – С. 181-186.
3. Єгоричева С. Б. Організація діяльності банків у зарубіжних країнах : навч. посібник /
С. Б. Єгоричева. – К. : Центр учбової літератури, 2007. – 208 с.
4. Исламские финансы в современном мире: экономические и правовые аспекты / Сост. и
ответст. ред. Р. И. Беккин. – М. : Изд. дом “УММА”, 2004. – 283 с.
5. Ліфанова М. І. Ретроспективний аналіз формування міжнародних фінансових центрів //
Економіка та держава. – 2018. - № 7. – С. 90-94.
6. Марич М. Г. Зарубіжний досвід функціонування національних банківських систем в
умовах глобалізації // Науковий вісник Херсонського державного унверситету. Серія:
Економічні науки. – 2014. Вип. 5, част. 4. – С. 83-86.
7. Мельник П. В. Банківські системи зарубіжних країн : підручник / П. В. Мельник,
Л. Л. Тарангул, О. Д. Гордей. – К. : Алерта, Центр учбової літератури, 2010. – 586 с.
“Либідь”, 2003. – 777 с.
9. Трунин П. В. Исламская финансовая система: современное состояние и перспективы
развития / П. Трунин, М. Каменских, М. Муфтяхетдинова. – М.: ИЭПП, 2009. – 88 с.
10. Чайковський Я. І., Чайковська І. Я. Аналіз розвитку банківських систем України та Польщі:
2009-2017 рр. // Економічний аналіз. – 2017. – Том. 27, № 3. – С. 134-143.
11. Якубовський С. О., Ломачинська І. А., Хаддад К. Б. Розвиток банківської системи Австрії в
умовах глобалізації // Науковий вісник Ужгодорського національного університету. –
2018. – Вип. 17, част. 2. – С. 148-152.
26
ТЕМА 4. ОФШОРНИЙ БАНКІВСЬКИЙ БІЗНЕС

1. Сутність та риси офшорного бізнесу.

2. Основні офшорні банківські центри
Європи та світу.
Тема 4. Офшорний банківський бізнес
3. Створення та діяльність офшорних

банківських установ.
Терміном “офшор” називають центри, в яких кредитні й
інші установи (національні, іноземні) здійснюють операції
з нерезидентами (іноземними фізичними і юридичними
особами) у іноземній для даної країни валюті.
Офшорний банківський бізнес (ОББ) – це міжнародний

банківський бізнес у пільгових режимах функціонування:

податковому, валютному, банківському і
адміністративному.
Характерні риси офшорних центрів:

Політична й економічна стабільність у країні
Гарантія дотримання фінансової та банківської таємниці
Відсутність валютних обмежень
Сучасні засоби зв’язку і добре обладнана мережа комунікацій
Зручна правова система
Виконання індивідуальних потреб інвесторів

Головні негативні аспекти функціонування офшорів у глобальній
економіці:
 недобросовісна податкова конкуренція та ухилення від податків;
 створення умов для відтоку капіталу;
 пітримка тіньової економіки;
 зменшення зайнятості в країнах-донорах;
 створення елементів нестабільності у світовій економіці та фінансах у зв’язку з

можливістю накопичення в офшорних зонах великих обсягів капіталів, насамперед
спекулятивних;
 вплив на соціальну ситуацію в країнах-донорах, пов’язаних з ухиленням від
оподаткування за допомогою офшорів;
 отримання позаконкурентних переваг тими компаніями, які використовують офшори.
Перелік офшорних зон, визначений Кабінетом Міністрів України,

станом на 29.09.2021 р.
Регіон Офшорна територія
Острів Гернсі, Острів Джерсі,
Британські залежні території
Острів Мен, Острів Олдерні
Центральна Америка Беліз, Панама
Європа Андорра, Гібралтар, Монако
Ангілья, Антигуа і Барбуда, Аруба, Багамські Острови, Барбадос, Бермудські Острови, Британські
Віргінські Острови, Віргінські Острови (США), Гренада, Кайманові Острови, Монтсеррат,
Карибський регіон
Нідерландські Антильські Острови, Пуерто-Ріко, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кітс і Невіс,
Сент-Люсія, Сінт-Мартен, Співдружність Домініки, Теркс і Кайкос, Тринідад і Тобаго
Африка Ліберія, Намібія, Сейшельські Острови
Вануату, Гуам, Маршальські Острови, Науру, Ніуе, Палау, Острови Кука, Американське Самоа,
Тихоокеанський регіон
Самоа, Фіджі
Південна Азія Мальдівська Республіка
Класифікація
офшорних центрів
залежно від
міжнародного
правового статусу
Класифікація
офшорних
центрів за
територіальним
принципом
Поділ
офшорних
центрів
залежно від
рівня їхньої
надійності
Головні цілі створення

офшорних зон
Американське Самоа
Офшорні юрисдикції
Самоа, Ангілья
Чорний список Тринідад і Тобаго
ЄС щодо Віргінські Острови (США)
офшорних Гуам, Сейшельські острови
юрисдикцій, Фіджі, Домініка
Панама, Палау, Вануату

жовтень
затверджений
Британські Віргінські Острови
Радою ЄС
14.02.2023
2023 р. Коста-Ріка
Маршалові Острови
росія
Критерії для потрапляння в чорний список ЄС:

• невведення суворих стандартів збору фінансової інформації (the Organization for

Economic Cooperation and Development’s Common Reporting Standard);
• неприєднання країни до Стандарту (Common Reporting Standard, CRS)
• непідтвердження готовності ділитися цією інформацією з іноземними податковими
органами;
• відсутність законодавчої норми про мінімальний поріг для надання податкової
звітності (у податковому законодавстві повинна бути передбачена норма, яка
зобов’язує міжнародні компанії із загальним оборотом понад 750 мільйонів євро
подавати в національні податкові інспекції звіти з розбивкою за країнами (country-
by-country reporting));
• вимога публікувати відкриті реєстри бенефіціарів (у процесі обговорення
зобов’язання для мільйонів офіційно зареєстрованих фіктивних компаній, які
базуються в офшорних фінансових центрах, не мають істотних активів та не
здійснюють операцій (brass plate companies), оприлюднити інформацію про
дійсних власників та вигодонабувачів).
Панамські документи (Panama Papers)
- витік конфіденційної інформації юридичної фірми Mossack Fonseca, яка спеціалізується на
роботі з офшорами. Цей витік вперше розкрив інформацію про активи та власність політиків та
інших публічних діячів. Панамські документи складаються з 11,5 млн внутрішніх документів
фірми Mossack Fonseca. Перші результати розслідувань були опубліковані 3 квітня 2016 року.
Райські папери (Paradise Papers)

- витік конфіденційної інформації, спричинений газетою Süddeutsche Zeitung (котра також
оприлюднила Панамські документи та скликала для цього Міжнародний консорціум журналістів-
розслідувачів (ICIJ)). Цей витік розкрив інформацію про активи та власність політиків та інших
публічних діячів. Було оприлюднено інформацію про фінансові махінації Facebook, Apple,
Microsoft, EBay, Glencore, Uber, Nike, Walmart, Allianz, Siemens, McDonald's та Yahoo. Райські папери
складаються з 13,54 млн внутрішніх документів. Перші результати розслідувань були
опубліковані 6 листопада 2017 року. Документи опрацьовували журналісти 100 ЗМІ.
Папери Пандори (Pandora Papers)

- це витік майже 11,9 млн конфіденційних документів (що містять 2,9 терабайта даних), які були
опубліковані Міжнародним консорціумом журналістів розслідувачів (ICIJ), починаючи з 3 жовтня
2021 року. Згідно з даними масшабного витоку документів Паперів Пандори, більше 10 українців
приховують свої активи у Великобританії через офшорні компанії, зокрема Володимир
Зеленський, Сергій Шефір, Геннадій Боголюбов.
8
Способи виводу грошей в
офшорні зони:
• торгівля (експорт та імпорт);

• будівництво (коли генпідрядник зареєстрований в “офшорі” і
отримує основний дохід від виконаних робіт);
• надання послуг (наприклад, консалтинг, факт чого перевірити
неможливо, а гроші вже успішно відправлені до “податкової
гавані”);
• кредитування (взяті в борг гроші відправляються в “офшор”, там

з ним проводяться протягом певного періоду операції для
отримання прибутку, після чого вони повертаються компанії-
резиденту, котра віддає їх назад у банк);
• інвестування (коли головна компанія зареєстрована в “офшорі”,
а дочірня ‒ в іншій країні, звідки вона перераховує всю чи
більшу частину виручки) тощо.
Офшорний банк – це банк, зареєстрований в
одній з офшорних зон.
Офшорні банки мають такі основні риси:

• не має права працювати з резидентами країни реєстрації банку

(найголовніша відмінна риса);
• не використовує в банківських розрахунках національну валюту
країни реєстрації банку;
• необхідна величина оплаченого статутного капіталу для них
менша, ніж у розвинених країнах Заходу, та й у більшості інших

країн;
• може одержати повне звільнення від податків;
• зазвичай закони про обов'язкові резерви, правила кредитування і
здійснення інвестицій менш суворі, ніж в інших країнах;
• може бути створений відносно швидко;
• при створенні банку допускають використання номінальних
акціонерів і директорів (хоча справжні власники однаково повинні
бути відомі місцевій владі – інакше банку не нададуть ліцензію);
• валютний контроль щодо операцій поза країною реєстрації майже
завжди відсутній.
Офшорні операції за своїм змістом являють собою
фінансовий інструмент, що, не порушуючи чинне
законодавство, використовується для планування і
мінімізації оподатковування та захисту комерційної
таємниці.
Офшорний рахунок - це рахунок у банку, що розташований за

межами країни, і знаходяться в юрисдикції з дуже низькими
податковими ставками.
Вони забезпечують власнику рахунку певні юридичні та/або
фінансові переваги, а саме:
 високий рівень конфіденційності;
 низький або нульовий рівень оподаткування;

 легкий доступ до управління рахунком (всі офшорні банки пропонують
управління рахунком засобами інтернет доступу або телефонного банкінгу);
 захист від фінансової нестабільності резидентних банків, і політичного стану
країни (це вигідно для жителів тих країн, де існує ризик політичної нестабільності, і
існує ризик, що активи можуть бути заморожені, заарештовані, або можуть
зникнути);
 офшорний рахунок і офшорний банківський бізнес є однією з небагатьох галузей,
поряд з туризмом, в яких острівні держави, віддалені географічно, можуть
конкурувати з іншими країнами, тим самим залучити інвестиції в свою країну, що
розвивається.
Банківські ліцензії:
(як правило, видаються міністром фінансів або Центральним
банком країни реєстрації)
дає банку максимум прав (він може

Генеральна працювати практично з будь-якими
ліцензія клієнтами), але вимагає від засновників
банку оплати великого статутного
ліцензія типу А капіталу (від 1 млн $)
• видається тільки першокласним банкам з солідною

міжнародною репутацією;
• дозволяє офшорному банку вести будь-які банківські операції як з
іноземними, так і місцевими резидентами, а з нерезидентами – і в будь-
яких іноземних валютах;
• розрахунки у національній валюті країни реєстрації банкам заборонені;
• видається на строк від l до 5 років, її дія пролонгується автоматично на
наступний строк, якщо власник ліцензії не порушує діючі норми ОББ;
• існують підвищені вимоги до власників ліцензії типу А щодо
мінімальних сум статутного і оплаченого капіталу офшорних банків, а
також реєстраційного і ліцензійного збору;
• видачі ліцензії типу А передує серія переговорів з керівництвом
материнського банку про конкретні умови реєстрації і діяльність кожного
першокласного офшорного банку.
Банківські ліцензії:
(як правило, видаються міністром фінансів або Центральним
банком країни реєстрації)
дають банку право працювати тільки з

Обмежені певними категоріями клієнтів, а то й зовсім з

однією групою компаній засновника, однак
ліцензії при цьому місцева влада встановлює
невисокі розміри оплаченого капіталу (від
ліцензія типу B 200 тис. $)
• легше розпочати офшорну банківську діяльність;

• забороняючи банківське обслуговування резидентів країни реєстрації
банку, дозволяє всі або майже всі банківські операції з нерезидентами за
кордоном у іноземних валютах;
• видається строком на l рік, і її дія продовжується на наступний строк
без проблем, якщо офшорний банк не порушує вимог місцевого
банківського регулювання;
• вимоги до статутного капіталу і ліцензійного збору для банків з
ліцензією типу В менш суворі, ніж для першокласних банків;
• більшість офшорних банків реєструється і працює з ліцензією типу В.
також іменують
Керовані банки (administered banks) "банки без персоналу"
 функціонують на базі банку з генеральною ліцензією на основі особливого договору між
ним і власником офшорного банку;
 для створення банку “без персоналу” потрібна відповідна ліцензія, а базовий банк
здійснює адміністративні функції із забезпечення роботи керованого банку;
 адміністративні послуги з управління офшорними банками включають оформлення
документації і протоколів, ведення реєстру акціонерів, контакти з аудиторами й офіційною
владою, обробку кореспонденції;

 офшорний банк забезпечують окремим зв'язком, зареєстрованим офісом;
 формально такий банк може існувати також без реально функціонуючого офісу;
 власний капітал зазвичай не менший 0,5-1,5 млн дол США, залежно від юрисдикції;
 може бути внутрішньофірмовим – банком “in house” або кептивним.
Офшорні банки з резидентним статусом

 офшорні банки цього типу можуть мати резидентний (реально функціонуючий) офіс у
юрисдикції, де вони офіційно зареєстровані,
 послуги він може надавати тільки на офшорній основі, тобто винятково іноземним (для
даної території) фізичним і юридичним особам.
 найтиповішим представником цього класу банківських підприємств є офшорне
банківське відділення (OBU – Offshore Bank Unit), яке реєструють в офшорній юрисдикції.
Воно не розглядається законодавством як самостійний комерційний банк, а є дочірньою
структурою, створеною материнським банком. Переговори про видачу ліцензії ведуть
представники цього основного банку. Потрібен також спеціальний лист (Letter of Comfort)
від центрального банку заявника. За своїми функціями таке банківське відділення мало
чим відрізняється від повноцінних комерційних банків.
Представницькі офшорні банки

 ліцензуються і організовуються в одній країні;
 отримують ліцензію на роботу від другої країни з метою створення представництва;
 банківські установи даної категорії не мають право здійснювати операції в другій країні,
але можуть вільно займатися бізнесом з іншими країнами.
Крім офшорного банку можуть бути створені:
(дозволяється проводити тільки деякі операції)
Кредитна установа банківського типу
Фінансові компанії
Фінансові корпорації банківського типу
Засновники офшорних банків

Клієнти офшорних
 провідні банки і ТНК, які в своєму глобальному бізнесі до
своєї вигоди використовують пільги і переваги офшорних банків
банківських операцій;  самі банки,

 конгломерати дрібних і середніх фірм, організаційно  ТНК,
пов'язаних один з одним, з метою обслуговування своїх  підприємства малого і
міжфірмових розрахунків; середнього бізнесу,
 окремі спроможні фізичні особи, які з тих або інших розташовані як в офшорних
причин не довіряють стан трастового управління стороннім зонах, так і поза ними,
особам, бачать потребу в заснуванні власного офшорного  окремі фізичні особи.
банку.
Переважні операції офшорних банків

 відкриття і ведення особистих і корпоративних рахунків резидентів країн з високим
оподаткуванням і жорстким валютним контролем,
 мобілізація ресурсів і надання кредитів,
 операції з євро і доларами,
 лізингові і трастові операції, купівля і продаж боргів, страхування, інвестиції в перспективні
галузі і т.п.
Цілі створення офшорних банків:
легальні цілі кримінальні цілі

1. Отримання доступу до 1. Вчинення і приховування

міжнародної мережі податкових злочинів.
кореспондентських рахунків. 2. Маскування злочинних
2. Забезпечення сприятливих підприємств під
умов реєстрації закордонного респектабельні банки з країн
комерційного банку. з ефективним банківським
3. Управління капіталом і контролем.

обслуговування обмеженого 3. Здійснення фінансового
кола клієнтів. шахрайства під прикриттям
4. Прибуткове вкладання коштів, банківської діяльності.
що знаходяться на його 4. Використання банків для
депозитах на світових здійснення шахрайських
фінансових ринках. операцій проти банків і
5. Податкове планування. бізнес-структур інших країн.
Відмивання грошей через офшор чи нерезидентну компанію
- це дії, з точки зору банку, ціль яких узаконити гроші чи інше майно,
отримані злочинним шляхом, або ж приховати їхнє походження, чи
реальну сутність угоди.
Прийоми відмивання “брудних” грошей

штучне роздроблення фінансової операції на
структурування кілька окремих з невеликими сумами
використання
необов’язково пов’язані з реальним товаром
електронних розрахунків,
цінних паперів, похідних

фінансових угод реєструються на номінальних власників,
відкривають рахунок в банку, куди
акумулюються безготівкові кошти, які потім
розгалужена система так переводяться на рахунок іншої компанії або
званих фіктивних знімаються готівкою
підприємств
базується на довірі, сімейних зв’язках,
місцевих соцструктурах та розправі для
Fei-chen – “політ грошей” порушника неписаних правил. Така “система
(в Китаї), hawala чи hundis записки” дозволяє внести гроші підпільному
(індійсько-ісламська банкіру в одній країні, отримати їх в іншій
країні в обмін на “записку”.
система)
перевезення готівки, використовуючи різні
контрабанда валюти сховища в кейсах, чемоданах тощо.
таким чином:
Загальна "офшорна" схема може виглядати
1. Васильківський Д. М. Офшорний банківський бізнес: проблема «витоку капіталу» з
України // Вісник Хмельницького національного університету. – 2018. – № 1. – С.
118-121.
2. Владичин У. В. Державне регулювання іноземного банківництва в Україні

[монографія] / У. В. Владичин. – Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2015. – 594 с.
3. Єгоричева С. Б. Організація діяльності банків у зарубіжних країнах : навч. посібник /
С. Б. Єгоричева. – К. : Центр учбової літератури, 2007. – 208 с.
4. Лещенко Р. М. Офшорні юрисдикції: історія виникнення, поняття та класифікація //
Часопис Київського університету права. – 2014. - № 1. – 148-154.
5. Луцишин З., Мехтієв Е. Офшорні фінансові центри у глобальному русі капіталів //

Міжнародна економічна політика. – 2017. - № 2 (27). – С. 62-94.
6. Макогон Ю. В. Международный банковский бизнес. Учебное пособие /
Ю. В. Макогон, Е. В. Булатов. – К.: Атика, 2003. – 208 с.
7. Мельник П. В. Банківські системи зарубіжних країн : підручник / П. В. Мельник,
Л. Л. Тарангул, О. Д. Гордей. – К. : Алерта, Центр учбової літератури, 2010. – 586 с.
“Либідь”, 2003. – 777 с.
9. Сідненко М. В., Попович М. І. Міжнародний офшорний бізнес: принципи ведення та
світовий досвід для України // Ефективна економіка. – 2018. - № 5.
10. Типологічні дослідження Державної служби фінансового моніторингу України за
2017. – К., 2018. – 148 с.
11. Чеберяко О. В. Сутність офшорної фінансової діяльності та її вплив на економіку
України // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 118 (частина ІІ). –
2014. – С. 46-59.
19

Тема1-4 МББ

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Тема1-4 МББ

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Львівський національний університет імені Івана Франка

Лектор: д.е.н. Владичин Уляна Володимирівна,

1. Сутність глобалізації та її вплив на розвиток

Глобалізація означає універсалізацію всіх

Глобалізація – визнання взаємозалежності економіч-

1 етап Зародження •Лібералізація торгівлі;

Піднесення •Інтенсифікація процесів глобалізації після 1945 р.

4 етап Посткризовий •Створення нових макропруденційних норм;

5 етап Спад •Пандемія та поширення COVID-19;

Становлення •Збільшення мобільності й обсягів фінансового капіталу;

Кризовий •Зростання залежності національних фінансових систем від

4 етап Посткризовий •Створення нових захисних бар’єрів нац. фінансових систем;

 Прискорення розвитку країн;  Відрив фінансової сфери від реальної

Індекс глобалізації країн світу – комбінований показник, який дозволяє

Економічні Політичні Міжнародні Технічні Соціальні

Країна- Іноземне банківництво Країна-

За методикою ООН, транснаціональним вважається банк:

Міжнаціональні банки (МНБ) – найбільші

4 етап •Бурхливе зростання бізнесу ТНБ;

Industrial and Commercial Bank of

1. Владичин У. В. Державне регулювання іноземного банківництва в Україні [монографія] / У.

В. Владичин. – Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2015. – 594 с.

ТЕМА 2. МІЖНАРОДНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

Лектор: д.е.н. Владичин Уляна Володимирівна,

1. Наднаціональні органи регулювання

Світовий банк Банки державним Верховна Рада України

Група Світового банку – це сукупність багатосторонніх

організацій розвитку, які належать і підзвітні урядам країн –

До складу Групи Світового банку входять 5 різних

4 директори-розпорядники (один з них є виконавчим віце-президентом МФК)

Очолюють шість регіональних відділень: Очолюють шість мереж:

1 віце-президент керує Департаментом зовнішніх зв’язків у Європі та базується у Парижі

1 віце-президент є головою Департаменту зовнішніх зв’язків і спеціальним представником у Токіо

3) 1949 р. – 1963 р. – Юджин Блек (колишній віце-президент “Chase Manhattan Bank”);

МЦВІС Члени СБ:

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) – створена у 1960 р.

використання інвестицій. Сфера консультування – капітали, технологія, менеджмент.

Міжнародний центр врегулювання інвестиційних спорів

Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ) –

голосів (однакова для всіх країн-членів)

Ресурси МВФ для кредитування країн:

Виконавча рада Незалежний відділ оцінки

Територіальні департаменти Функціональні і спеціалізовані департаменти Допоміжні служби

Департамент країн Африки Департамент комунікацій Юридичний департамент Департамент з

надання кредитів державам-членам, які відчувають фактичні

Види кредитування МВФ:

Інструмент для пришвидшеного фінансування (2011 рік)

Надання кредитів країнам з Розширений кредитний механізм

1. Банківська система : підручник / Реверчук С. К., Владичин У. В., Лобозинська С. М. та ін.

ТЕМА 2. МІЖНАРОДНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

Лектор: д.е.н. Владичин Уляна Володимирівна,

1. Наднаціональні органи регулювання

свою думку щодо грошової та цінової політики відповідним органам.

Європейська система центральних банків, ЄСЦБ (the European System of

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ БАНК

РАДА КЕРУЮЧИХ Загальна рада

Дата заснування: 1 січня 1995 року

Представники всіх членів СОТ

Збирається у разі необхідності. У перерві між засіданнями Конференції міністрів

У разі необхідності виконує функції

Орган з питань вирішення спорів

Орган з питань огляду торговельної політики

Рада з питань торгівлі

послугами торгівлю послугами