МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

Інститут економіки і менеджменту
Кафедра фінансів

Контрольна робота

з дисципліни «Гроші та кредит»

Варіант № 26

Виконала:
ст.групи ЕВ- 21з

Перевірила:

Львів 2019
ЗМІСТ
 Варіант 26
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА……………………………………. …..3
1.1. Сучасний монетаризм та його вплив на грошово-кредитну політику….…3
1.2. Універсальні банки:структура та ефективність….….…………………….....7
РОЗДІЛ 2. ЗАДАЧІ……………………………………………………………....10
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………..……...11

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.1 Сучасний монетаризм та його вплив на грошово-кредитну політику
 Сучасний монетаризм сформувався в 60-70-ті роки, коли особливо
загострилася проблема інфляції, а проблеми безробіття та спаду виробництва
відійшли на другий план. Вирішити цю проблему за кейнсіанськими рецептами
було неможливо, потрібні були нові підходи. Разом з тим сучасний монетаризм
не є принципово новою теорією. Він, по суті, є відродженою й осучасненою
неокласичною кількісною теорією. У процесі розвитку цієї теорії монетаристи
спиралися на кейнсіанські дослідження грошового механізму і, безумовно,
запозичили з нього те, що не суперечило реальній дійсності. Тому між
сучасним монетаризмом і кейнсіанством є певна наступність, тим більше, що і
саме кейнсіанство принципово не відкидало кількісної теорії. Якраз остання
була методологічним підґрунтям формування обох цих напрямів, що,
безперечно, сприятиме їх взаємному зближенню.
Вважається, що формування сучасного монетаризму було започатковано
виходом у світ наукових праць представників "чиказької школи" на чолі з М.
Фрідманом: "Дослідження в галузі кількісної теорії" (за редакцією М.
Фрідмана, 1956) та "Історія грошей Сполучених Штатів. 1868-1960" (автори М.
Фрідман та А. Шварц, 1963).
Найбільш вагомими елементами сучасного монетаризму, які стосуються
теорії грошей та монетарної політики, є такі положення:
- Усупереч базовому положенню кейнсіанської теорії, що ринкова
економіка внутрішньо не збалансована і її механізм не здатний до
саморегулювання, монетаристи дотримуються прямо протилежного погляду -
вільна ринкова економіка, що базується на приватній власності, є потенційно
гармонійною, здатною до повного саморегулювання, якщо певні зовнішні сили
цьому не стануть на заваді. Тому якщо в реальній дійсності в економіці є такі
явища, як періодичні кризи, безробіття, інфляція тощо, то це результат дії саме
таких зовнішніх сил.
- Грошова сфера у монетаристів є відносно самостійною, відокремленою
від сфери реальної економіки, що означало відродження «класичної дихотомії»,
яка розглядає грошовий механізм як екзогенний щодо економіки. Оскільки
грошова сфера безпосередньо пов'язана з діяльністю держави (через емісію
грошей та монетарну політику), то якраз вона не може бути внутрішньо
збалансованою і є потужним джерелом дестабілізації для сектора реальної
економіки.
- Оскільки головна загроза дестабілізації для реальної економіки
виходить з грошової сфери, то остання повинна бути центральним об'єктом
державного регулювання, з тим щоб створити найсприятливіші умови для
повної реалізації можливостей ринкового механізму саморегулювання. При
цьому держава повинна регулювати грошову сферу переважно економічними
методами, щоб максимально виключити пряме втручання в економічну
діяльність суб'єктів ринку. У цю вимогу не вписуються фіскально-бюджетні
методи економічного регулювання як надто жорсткі.
Сучасний монетаризм дістав широке визнання в економічній науці, а його
рекомендації - в економічній практиці. Його притягувальна сила полягає у
такому:
- у введенні жорсткого правила поведінки для держави в грошовій сфері,
що діє подібно до золотого стандарту;
- у простоті, легкості і надійності вирішення надто складних суспільних
проблем (послаблення циклічності, підвищення рівня зайнятості, подолання
інфляції тощо) - для цього достатньо тримати під жорстким контролем грошову
пропозицію, заборонити будь-які вільності з боку держави при регулюванні
грошової сфери;
- у надто простому способі визначити винуватця тих чи інших
економічних та соціальних негараздів - ним є орган, який допустив надмірне
зростання, або надмірне скорочення М в обороті.
- у явних симпатіях монетаристів до приватного підприємництва, захисті
його від надмірного втручання з боку держави, пропозиціях створити для нього
найсприятливіші конкурентні, фіскальні, монетарні тощо умови для розвитку.
Разом з тим, ідеї сучасного монетаризму не залишилися застиглими
догмами. Вони постійно піддавалися жорсткій критиці, а зміни в економічній
ситуації в країнах Заходу обумовлювали прагнення віднайти нові або
вдосконалити старі положення монетаристської теорії, у тому числі і шляхом
компромісів між її двома напрямами - кейнсіанством та монетаризмом.
Головним результатом функціонування грошової системи є розроблення і
реалізація певної грошово-кредитної політики. Позитивний вплив цієї політики
на розвиток економіки визначає ефективність самої грошової системи.
Сутність монетарної політики виражає визначення її як комплексу
взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених
суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює
держава через центральний банк. Як випливає з цього визначення, монетарній
політиці властиві комплексність, різноваріантність регулятивних заходів;
спрямованість їх на досягнення певних, заздалегідь визначених суспільних
цілей; заходи ці реалізуються центральним банком через механізм грошового
ринку. При такому підході монетарна політика набуває чітких, економічно
обумовлених обрисів. Вона має внутрішньо єдину інституційну основу -
грошовий ринок і банківську систему. У такому трактуванні монетарна
політика являє собою організаційно оформлений регулятивний механізм зі
своїми специфічними цілями, інструментами та роллю в економічному
регулюванні.
Об'єктами, на які найчастіше спрямовуються регулятивні заходи
монетарної політики, є такі змінні грошового ринку:
- пропозиція (маса) грошей;
- ставка процента;
- валютний курс;
- швидкість обігу грошей та ін.
Залежно від економічної ситуації в країні об'єктом монетарного
регулювання може бути вибрана одна з них чи навіть кілька одночасно.
Для з'ясування ролі монетарної політики в ринковій економіці важливе
значення має усвідомлення завдань, які ставляться монетарними владними
структурами і вирішуються монетарними методами. Ці завдання прийнято
називати цілями монетарної політики. Вони поділяються на три групи:
стратегічні, проміжні й тактичні.
 Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в
загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання
виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного
балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні
структури можуть ставити перед собою завдання одночасно реалізувати їх усі
чи більшу їх частину. Держава в цілому має у своєму розпорядженні широкий
спектр регулятивних інструментів для розв'язання таких завдань. Проте з
допомогою заходів лише монетарної політики одночасно досягти всіх указаних
цілей неможливо через обмеженість та специфіку її інструментарію. Тому в
межах монетарної політики зазначені стратегічні цілі виявляються
несумісними. Зокрема, стабілізація цін вимагає застосування монетарних
заходів, які призводять до погіршення кон'юнктури, спаду виробництва та
зайнятості. І навпаки, для зростання виробництва необхідно вживати заходи,
які забезпечать пожвавлення кон'юнктури і можуть спричинити зростання цін.
Світова практика монетарної політики нагромадила значний досвід
використання певних інструментів грошово-кредитного регулювання
економічних процесів. Усі їх можна поділити на дві групи:
- інструменти опосередкованого впливу на грошовий ринок та економічні
процеси;
- інструменти прямого впливу.
До першої групи належать: операції на відкритому ринку, регулювання
норми обов'язкових резервів, процентна політика, рефінансування комерційних
банків, регулювання курсу національної валюти.
До другої групи відносять: установлення прямих обмежень на здійснення
емісійно-касових операцій; уведення прямих обмежень на кредитування
центральним банком комерційних банків; установлення обмежень чи заборони
на пряме кредитування центральним банком потреб бюджету; прямий розподіл
кредитних ресурсів, що надаються комерційним банкам у порядку
рефінансування, між пріоритетними галузями, виробництвами, регіонами тощо.
 1.2 Універсальні банки:структура та ефективність

Своєрідність банківських систем зумовлена великою кількістю банків, що

функціонують у тій чи іншій країні. У загальному банки - це фінансові
установи, що здійснюють різноманітні види операцій з грошима, цінними
паперами та надають фінансові послуги суб'єктам господарювання. Банки
випускають, зберігають, надають у кредит, купують і продають, обмінюють
гроші і цінні папери, контролюють рух фінансових ресурсів, обіг грошей і
цінних паперів, надають розрахунково-касові послуги. У зв'язку з такою
різноманітністю банків їх можна класифікувати за певними ознаками.
За функціями, що виконують банки, поділяють на дві основні групи:
універсальні та спеціалізовані.
Універсальний банк - кредитна установа, що здійснює усі основні види
банківських операцій (депозитні, кредитні, фондові, інвестиційні, довірчі,
розрахункові) та надає банківські послуги всім клієнтам незалежно від
галузевої належності.
Їх переважна більшість, оскільки незалежно від організаційно-правових
форм, відносин власності та величини банків більшість з них суміщають усі
можливі банківські операції:
- прийом депозитів;
- надання кредитів і акцептів;
- облік векселів і оплата чеків;
- придбання і продаж цінних паперів за дорученнями;
- зберігання й управління цінними паперами;
- інвестиції в цінні папери та інші довгострокові активи;
- ухвалення зобов'язань з купівлі вимог до закінчення терміну;
- надання гарантій;
- проведення безготівкових розрахунків.
Основна перевага універсальної банківської системи полягає у вищій її
стабільності і вищій надійності грошових внесків. Крім того, універсалізація
забезпечує можливість надання клієнтам обширного сервісу «в одному вікні» і
за рахунок широкого асортименту пропонованих послуг банк продає свої
послуги в зручний для клієнта час.
Універсальна діяльність банків має значні переваги:
1) економія за рахунок зниження витрат, передусім, внаслідок
одночасного використання певних ресурсів (особливо інформації) для надання
різних послуг;
2) вигідність комплексного обслуговування для покупців, оскільки при
комплексному обслуговуванні вдається уникнути дублювання трансакційних
витрат, досягаючи значної економії;
3) можливість підтримувати високу якість кредитного портфеля та
фінансову стабільність банків за рахунок розширення джерел доходів;
4) підтримка регулюючих органів з метою недопущення банкрутства.
У банківській системі України переважна більшість банків належать до
категорії універсальних. Цей факт пов'язаний передусім з особливостями
становлення, коли кожен банк намагається завоювати своє місце на кредитному
ринку, отримати свою клієнтуру. Важливим є і те, що становлення системи
банківських інститутів відбувалося в період такої економічної ситуації, як
стагфляція, тому, намагаючись максимально диверсифікувати свої ризики,
банки в процесі самоорганізації розширяли свою спеціалізацію, збільшуючи
кількість операцій.
Згідно з Законом України «Про банки та банківську діяльність» всі
універсальні банки можна поділити на дві групи: комерційні банки та
кооперативні банки. І якщо система комерційних банків, попри існування в
Україні певних проблем, все ж склалася, то система кредитних кооперативних
товариств перебуває лише в стадії становлення, тому їх кількість і значущість
на кредитному ринку відносно невелика. Така ситуація спричиняє гальмування
процесу розвитку малого та середнього бізнесу, виробничої кооперації,
недостатність залучення широких верств населення до операцій з цінними
паперами, що пояснюється їх недовірою до фінансового посередництва.
Аналіз закономірностей розвитку банківської справи засвідчує, що
універсальність банку може співіснувати з його спеціалізацією. Фактично у
світовій практиці універсальність банківської справи розвивається паралельно
зі спеціалізацією.

РОЗДІЛ 2. ЗАДАЧІ

Задача 2.1
Господарюючий суб’єкт придбав 15 тис.дол. США по курсу угоди 25,15
грн. Курс НБУ на день купівлі складав 25,05 грн./дол. Розрахуйте курсову
різницю при купівлі валюти.
Розв’язок:
15 000*25,15=377 250 грн.
15 000*25,05=375 750 грн.
377250-375 750=1 500 грн.
 Курсова різниця при купівлі валюти складає 1 500 грн.

Задача 2.2
Визначити депозитні сертифікати та облігації державної позики, коли
грошова маса, розрахована по агрегату М3 = 700 млрд. грн., а грошова маса,
розрахована по агрегату М1 = 500 млрд. грн., розмір строкових внесків в
Ощадбанку становить 12% від М1.
Розв’язок:
Оскільки М3 включає агрегат М2 та цінні папери (крім акцій), а М 2 –
агрегат М1 та строкові депозити:
То М2= М1+М1*0,12
М2=500+500*0,12=560 млрд.грн.
ДС = М3 – М2= 700-560=140 млрд.грн.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алексеев І. В. Гроші та кредит : навч. посібн. / І. В. Алексеев. – К. :

Знання, 2009
2. Гуляєва Л.П. Універсалізація діяльності банків: проблеми та перспективи
// Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок
України. – 2008. – №5(47). – С.53 – 60.
3. Петрук О.М. Банківська справа: навч. посібник / За ред. Ф.Ф. Бутинця.
— К.: Кондор, 2004. — 461 с.
Про банки і банківську діяльність : [Закон України] прийнято ВР 07.12.2000
№2121-III, із змінами і доповненнями [Електронний ресурс]. –