ТЕМА 14.

ДЕРЖАВА ТА ЇЇ ЕКОНОМІЧНІ ФУНКЦІЇ

План лекції:
14.1. Еволюція теоретичних уявлень про роль держави в економіці.
14.2. Економічні функції держави.
14.3. Форми і методи державного регулювання економіки.

14.1. Еволюція теоретичних уявлень про роль держави в економіці

Активна участь держави в економічному розвитку країни є атрибутом
соціально орієнтованої ринкової економіки. Розумний симбіоз ринкових і
державних регуляторів дає можливість забезпечувати реалізацію соціально-
економічних цілей розвитку суспільства: досягти високої ефективності
виробництва, стабільного економічного розвитку і соціальної справедливості.
Історичні особливості й різноманітність практики господарювання зумовили
існування різних поглядів щодо ролі держави у вирішенні проблем соціально-
економічного розвитку країни. Ці погляди знайшли своє відображення в
основних економічних течіях. На рис. 13.1 показано еволюцію теоретичних
уявлень про роль держави в економічній системі. Наведені теорії були
науковою базою формування економічної політики держави, виконання нею
своїх функцій.

14.2. Економічні функції держави

Як відомо із вивчення попередніх тем, виділяють такі основні типи
економічних систем: а) традиційна (натуральне господарство); б) ринкова; в)
адміністративно-командна; г) змішана.
Кожна з них має свій механізм регулювання економічних процесів. Так,
регулятором ринкової економіки є ринковий механізм, АКС – планово-
державний (адміністративно-командна система управління), ринкової
економіки змішаного типу – змішана система регулювання.
Ринковий механізм – спосіб організації та функціонування відносин між
суб'єктами господарювання, що базується на принципах економічної свободи,
вільної взаємодії попиту і пропозиції, вільного ціноутворення та конкуренції.
Планово-державний механізм (адміністративно-командна система
управління) – жорстко централізоване, тотальне державне управління
соціально-економічним розвитком країни на основі директивного плану.
Для адміністративно-командної системи управління характерні як позитивні,
так і негативні риси. Так, до переваг планово-державного механізму можна
віднести спроможність держави:
– сконцентрувати ресурси і зусилля задля вирішення певної проблеми та
створити умови для її розв'язання в короткі строки;
– забезпечити швидкі структурні зрушення в економіці;
– розвивати соціальну інфраструктуру;
– гарантувати соціальну підтримку, зайнятість та певний рівень доходів
населення.

1
Рис. 13.1. Еволюція теоретичних уявлень про роль держави в економіці

Але планово-державний механізм, виключивши приватну ініціативу,

пригнічує свободу, конкуренцію, зумовлює монополізм держави, знищує
стимули до високоефективної праці. Результатом стають неефективне,

2
ресурсомістке виробництво, низька якість і вузький асортимент продукції,
постійний дефіцит товарів, незадоволений попит, "тіньова" економіка, низький
життєвий рівень населення.
Змішане управління національною економікою – система управління, яка
базується на різноманітності форм власності й органічно поєднує переваги
ринкових і державних регуляторів.
Соціально-економічна ефективність національної економіки залежить від
ступеня втручання держави в економіку. При тотальному (всеохоплюючому)
управлінні вона невисока і може наближатися до нуля. Аналогічною буде
ситуація при стихійному ринковому розвитку (без втручання держави).
Досягнення максимальної ефективності можливе лише за поєднання ринкових і
державних регуляторів. Знаходження оптимального співвідношення їх (точка
К) – складне і важливе завдання (рис. 13.2).

Рис. 13.2. Залежність ефективності економіки від державного втручання

Характерні риси змішаної системи управління:

1. Основним регулятором економічних процесів є ринковий механізм.
Державне регулювання економіки доповнює ринкові важелі.
2. Система поєднує гнучкість ринкового саморегулювання, що забезпечує
високу економічну ефективність виробництва, можливість задоволення
численних і швидкоплинних особистих потреб і стійкість державного
управління, необхідного для задоволення соціальних потреб суспільства.
3. Забезпечується реалізація макроекономічних цілей: макроекономічної
ефективності і конкурентоздатності, соціальної справедливості, стабільного
економічного зростання.
Змішана система макроекономічного регулювання притаманна країнам з
розвиненою ринковою економікою. Вона має і спільні риси, і певні національні
особливості.
Отже, як уже зазначалось вище, виділяють два основні види регулювання –
економічний лібералізм та економічний дирижизм. Економічний лібералізм
(лат. вільний) – система соціально-економічних відносин, у якій домінують
ринкові (економічні) регулятори, а роль держави зведена до мінімуму.
3
 Економічний дирижизм (лат. керований) передбачає значний вплив
держави на соціально-економічний розвиток країни.
Національні моделі державного регулювання економіки
Американська – лібералізована система управління національною
економікою, в якій основний акцент переноситься на ринкові регулятори
економічних процесів; державне регулювання зводиться до використання
правових і опосередкованих методів з метою створення "правил гри" і
сприятливих умов для розвитку бізнесу.
Шведська – управління соціально-економічним розвитком країни на
основі активного втручання держави у процес розподілу і перерозподілу
доходів, створення сильної системи соціального захисту населення,
домінування ідей рівності й солідарності.
Японська – централізоване регулювання соціально-економічного
розвитку країни з боку держави на основі використання переважно
економічних, опосередкованих та неформальних методів державного
регулювання економіки. Домінує психологія колективізму, солідарності,
підпорядкування особистих інтересів колективним і державним інтересам.
Державне регулювання економіки – це управління соціально-економічним
розвитком країни, тобто сукупність заходів державного впливу на об'єкти і
процеси з метою певного спрямування господарської діяльності суб'єктів
національної економіки, узгодження їхніх інтересів і дій для реалізації
конкретних цілей.
Основні цілі державного регулювання показані на рис. 13.3.

Рис. 13.3. Цілі державного регулювання економіки

Макроекономічна ефективність означає:

– зростання продуктивності праці в суспільному виробництві на основі
його технічного і технологічного оновлення, вдосконалення організації
та управління;
– збалансований, пропорційний розвиток економіки;
– повне й оперативне задоволення соціально-економічних потреб
суспільства.

4
 Конкурентоздатність національної економіки означає, що виробництво
товарів і послуг відповідно до вимог якості та цінових параметрів світового
ринку.
Реалізація соціальних цілей розвитку суспільства передбачає:
– соціальну стабільність;
– забезпечення ефективної зайнятості;
– дотримання вимог екологічної безпеки;
– задоволення соціально-культурних та духовних потреб населення.
Основні функції держави в економічному житті країни:
 створення правової бази функціонування суб'єктів ринкової економіки;
 формування конкурентного середовища і його захист;
 усунення (мінімізація) негативних зовнішніх ефектів (екстерналій);
 розподіл і перерозподіл доходів;
 виробництво суспільних товарів і благ;
 регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

14.3. Форми і методи державного регулювання економіки

Державне регулювання економіки здійснюється у таких формах:
1. Бюджетно-податкове регулювання пов’язане з функціонуванням
державних фінансів, формуванням державного бюджету та державними
витратами і спрямоване на реалізацію цілей соціально-економічного розвитку
країни.
2. Кредитно-грошове регулювання – діяльність держави, спрямована на
забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та
регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки.
3. Адміністративно-економічне регулювання передбачає заходи
адміністративного та економічного характеру, спрямовані на створення умов
для функціонування ринкової системи і реалізації соціальних цілей суспільства
(демонополізація, роздержавлення, приватизація, макроекономічне планування і
програмування, формування системи економічних, екологічних та соціальних
стандартів і нормативів, регламентування зовнішньоекономічної діяльності).
4. Цінове регулювання – вплив держави на ринкове ціноутворення шляхом
законодавчих, адміністративних чи судових заходів з метою приборкання інфляції,
стимулювання виробництва, його модернізації, посилення конкурентноздатності
національної економіки, пом'якшення соціальної напруги тощо.
Слід зазначити, що у різних економічних системах використовуються подібні
механізми бюджетно-податкового і грошово-кредитного регулювання, однак
методи адміністративно-економічного і цінового регулювання суттєво
відрізняються.
Методи державного регулювання економіки – це сукупність способів,
прийомів та засобів державного впливу на соціально-економічний розвиток
країни. Основними методами державного регулювання економіки є:
1. Прямі методи державного регулювання – це методи, за допомогою
яких держава безпосередньо втручається в економічні процеси (держконтракт,
5
держзамовлення, субсидії, субвенції, дотації, прямі витрати уряду, встановлення
фіксованих цін, валютних курсів, ліцензування, встановлення державних
стандартів і нормативів тощо):
 Держконтракт і держзамовлення – це угоди між державою і
суб'єктами господарювання щодо виготовлення певного товару чи
виконання певного виду послуг з метою задоволення соціально-
економічних потреб споживача, стимулювання виробництва дефіцитного
товару, в тому числі на експорт, розвитку пріоритетних галузей і
виробництв, впровадження нових технологій, виконання міжнародних
угод та задоволення соціальних потреб суспільства.
 Дотація – форма цільової фінансової або матеріальної допомоги
держави окремим суб'єктам економіки (галузям, регіонам, фірмам,
банкам).
 Субсидія – форма цільової фінансової або матеріальної допомоги
держави фізичним особам, наприклад, житлові субсидії для населення. У
більшості держав світу дотація вважаються різновидом субсидій.
 Субвенція – форма грошової чи матеріальної допомоги, що надається
державою місцевим бюджетам в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо,
війна, економічні кризи тощо).
 Ліцензування – дозвіл державних органів на право займатися певним
видом діяльності, в тому числі експортно-імпортними операціями тощо.
 Фіксовані ціни на товари і тарифи на послуги – державне закріплення
цін на деякі товари і тарифи на послуги на певному рівні.
 Державні стандарти і нормативи – встановлення єдиних вимог, норм
якості, хімічного складу, фізичних властивостей, ваги, розмірів, кількості
тощо.
Серед прямих методів розрізняють адміністративні методи державного
регулювання – це специфічні заходи державної влади – заборони, дозвіл або
примус (укази, розпорядження, ліцензування, встановлення фіксованих цін,
валютних курсів, введення економічних, харчових, екологічних
фармацевтичних, соціальних стандартів і нормативів, контроль за виконанням
законів, указів, розпоряджень тощо, санкції за порушення та ін.).
2. Непрямі методи державного регулювання економіки – це сукупність
опосередкованих засобів державного впливу на діяльність суб'єктів економіки
(система правових та економічних методів):
 Правові методи державного регулювання економіки – система законів
та законодавчих актів, що регламентують діяльність суб'єктів
господарювання (визначають правовий простір);
 Економічні методи державного регулювання економіки – створення
державою фінансових чи матеріальних стимулів, здатних впливати на
економічні інтереси суб'єктів господарювання і зумовлювати їхню
поведінку (ставка податків, облікова ставка, митний тариф, норма
амортизації тощо).

6
 Неформальним засобом державного впливу на економіку є переконання.
Держава використовує для його реалізації публічні лекції, рекламу, спеціальні
програми на радіо і телебаченні, публікації в періодичних виданнях,
соціологічні дослідження й опитування, впливаючи таким чином на
формування громадської думки, суспільної свідомості, економічного мислення.
Специфічним інструментом ДРЕ є державний сектор економіки –
комплекс господарських об'єктів, які повністю або частково належать
центральним чи місцевим органам державної влади і використовуються
державою для виконання нею економічних, соціально-культурних і політичних
функцій.
Державне підприємництво – це господарська або інша підприємницька
діяльність державних підприємств з виробництва матеріальних благ та надання
послуг суб'єктам економіки (приватним підприємствам і населенню).
Підприємства державного сектору оцінюються за критеріями мікро- і
макроекономічної ефективності.
Мікроекономічна ефективність державних підприємств відображає
рівень їхньої рентабельності (прибутковості).
Макроекономічна ефективність характеризує ступінь виконання
державним сектором певних соціально-економічних функцій (завдань).
Основна економічна функція державного сектору в перехідній економіці –
реалізація цілей економічної політики держави стосовно ринкового
реформування країни. За допомогою державного сектору економіки
вирішуються проблеми:
– забезпечення національної безпеки і цілісності економіки;
– забезпечення збалансованого і стабільного розвитку національної
економіки;
– підвищення конкурентноздатності національної економіки,
забезпечення позитивних зрушень;
– соціалізація економіки (сприяння зайнятості і соціальній орієнтації
економіки), виробництво суспільних товарів і благ;
– створення ефективних умов для розвитку приватного сектору
економіки;
– екологічного характеру;
– розвитку регіонів.