ТЕМА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА ТА ЗАКОНИ ЇЇ РОЗВИТКУ

План
1. Формаційний та цивілізаційний підходи до періодизації суспільного
розвитку. Загальний економічний закон розвитку економіки
2. Зміст економічної системи та її структурні елементи
3. Місце і роль людини в економічній системі

Головною метою об'єднання людей у

суспільство є прагнення мирно і
безпечно користуватися своєю
власністю, а основним знаряддям і
засобом для цього служать встановлені
у даному суспільстві закони.
Джон Локк

1. Формаційний та цивілізаційний підходи до періодизації суспільного

розвитку. Загальний економічний закон розвитку економіки
Формаційний підхід був розроблений К. Марксом і його
послідовниками.
Формаційний підхід полягає в тому, що продуктивні сили суспільства у
сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб
виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою
суспільства – соціально-економічну формацію.
Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського суспільства
відбувається як послідовна зміна одного способу виробництва іншим:
- первіснообщинний;
- рабовласницький;
- феодальний;
- капіталістичний;
- комуністичний.
Недоліки формаційного підходу:
 1. П'ятиланкова періодизація розвитку суспільства не має
всеохоплюючого значення.
2. Формаційний підхід не розкриває багатоваріантності життя, збіднює
історію людського суспільства, зводячи її в основному до одного фактора —
розвитку матеріального виробництва, практично не враховує ролі
соціокультурного та інших неекономічних факторів у розвитку суспільства
(національних, релігійних, етнічних, ментальних тощо).
3. Розглядає історію розвитку людства як процес “революційного”
руйнування старого способу виробництва і заміни його новим, формаційний
підхід, таким чином, припускає певну перервність (дискретність) історичного
процесу.
4. Надмірно абсолютизує класову конфронтаційність між власниками і
не власниками, між роботодавцями і найманими працівниками.
На потребу глибшого наукового пізнання закономірностей розвитку
суспільства, економічна теорія сформулювала, окрім формаційного,
цивілізаційний підхід.
Цивілізація – історично конкретний стан суспільства, який
характеризується досягнутим рівнем продуктивних сил, особливою формою
виробництва і відповідною духовною культурою.
В основу цивілізаційного підходу покладено такі принципи:
1) багатовимірності аналізу економічних систем;
2) природної еволюційної поступовості історичного процесу;
3) відмови від класових, конфронтаційних оцінок змісту і цілей системи;
4) пізнання системи в єдності її економічних і соціокультурних
елементів;
5) посилення ролі людського фактора у суспільному розвитку, визнання
світової історії як єдиного планетарного цілого (рис. 4.1).

ЦИВІЛІЗАЦІЯ
Рис. 4.1. Структура категорії «цивілізація»

Національні Людина, її потреби як Суспільні

елементи абсолютна цінність цінності
цивілізації цивілізаційного процесу людства
 Основою цієї теорії є технократичний підхід до періодизації історії
людства, визнання пріоритетності розвитку техніки.

Сучасні дослідження розвитку суспільства визначають сім

цивілізацій:
1. Неолітична – 7-4 тисячоліття до н. є.
2. Східнорабовласницька – 3-1 тисячоліття до н. є.
3. Антична – VII ст. до н. є. - VI ст. н. є.
4. Ранньофеодальна – VII-XIII ст.
5. Передіндустріальна – XIV-XVIII ст.
6. Індустріальна –. 60-ті роки XVII ст. - 50-ті роки XX ст.
7. Постіндустріальна – починаючи з 60-х років XX ст.
Перехід від одного ступеня зрілості цивілізації до іншого здійснюється
завдяки глибинним якісним змінам у продуктивних силах суспільства,
зростанню продуктивності праці, культури людини.

Загальний економічний законом відповідності полягає в тому, що усі

структурні елементи
Даний закон економічних відносин
має враховуватися за якісними параметрами
як при формаційному, так і при і
співвідношеннями між собою мають відповідати досить адекватно рівню
цивілізаційному підході до вивчення типів економічних систем,
розвитку і характеру продуктивних сил.
закономірностей їх розвитку. Він регулює розвиток економічних систем і
економічних формацій, усуваючи суперечності між продуктивними силами і
виробничими та іншими економічними відносинами, приводячи останні у
відповідність до характеру і рівня розвитку продуктивних сил.

2. Зміст економічної системи та її структурні елементи

Будь-яке суспільство, особливо високорозвинуте сучасне, являє собою
соціальну систему.
Соціальна система – це складно організована впорядкована цілісність,
що включає окремих індивідів та соціальні спільноти, які об'єднані
різноманітними зв'язками і взаємовідносинами, специфічними за своєю
природою.
 Важливою підсистемою суспільства, основою соціальної системи є
економічна система. В ході виробництва, розподілу, обміну та споживання
благ між учасниками цих процесів складаються і постійно вдосконалюються
різноманітні за своїм змістом економічні виробничі відносини. Останнє
виявляється через економічну поведінку суб'єктів господарювання.
Економічна система – це сфера функціонування продуктивних сил і
економічних виробничих відносин, взаємодія яких характеризує сукупність
організаційних форм та видів господарської діяльності.

Елементи економічної
системи
Рис. 4.3. Складові (ланки) економічної системи

Продуктивні сили – це система економічних факторів, які в процесі

Продуктивні Економічні Механізм
сили відносини господарювання
суспільного поділу праці забезпечують перетворення навколишнього
середовища, створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства,
визначають рівень продуктивності суспільної праці.
Економічні виробничі відносини являють собою сукупність соціально-
економічних та організаційно-виробничих зв'язків між господарюючими
суб'єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання
матеріальних благ, послуг і доходів.
Система економічних відносин включає:
1) Техніко-економічні відносини – це відносини між людьми з приводу
створення та використання ними знарядь та предметів праці у процесі
виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і
виробляють необхідні життєві блага.
2) Організаційно-економічні відносини – це відносини між людьми з
приводу застосування способів і методів організації та управління
суспільним виробництвом: відносини обміну діяльністю між людьми,
спеціалізація праці, кооперування, концентрація та комбінування
виробництва.
 3) Соціально-економічні відносини – це відносини власності, тобто
спосіб поєднання працівника з засобами виробництва.
Механізм господарювання являє собою сукупність конкретних форм
господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів та важелів
регулювання економічних процесів. Він узгоджує функціонування і розвиток
ланок економічної системи, приводить у відповідність продуктивні сили і
економічні відносини.

Традиційна
Рис.4.4. Типи економічних систем Ринкова
Типи
економічних
систем
Традиційна економічна система існує в слаборозвинених країнах. Цей
Командно- Змішана
адміністративна
тип економічної системи базується на відсталих технологіях, широкому
Перехідна
розповсюдженні ручної праці, багатоукладності економіки, нерозвиненою
інфраструктурою, найпростішими формами організації праці і виробництва,
бідністю населення.
Ринкова система заснована на приватній власності на умови
виробництва, функціонування і розвиток якої регулюється конкуренцією
господарюючих суб'єктів та іншими законами ринку. Вона базується на
принципах вільного підприємництва, різних видах і формах власності
господарюючих суб'єктів, ринковому механізмі ціноутворення, обмеженому
втручанні держави та договірних стосунках суб'єктів ринку.
Змішана економічна система притаманна сучасним розвиненим
країнам, вона характеризується різноманітністю форм власності та
господарювання, якісними зрушеннями у відносинах приватної власності,
конкурентному механізмі, значною економічною роллю держави,
прогнозуванням соціально-економічних процесів тощо.
Перехідна економічна система характерна для країн, які звільняються
від недоліків командно-адміністративної системи. В таких умовах
трансформаційні процеси відбуваються суперечливо, бурхливо, з гострими
соціально-економічними потрясіннями, кризовими явищами.
 Командно-адміністративна система заснована на пануванні
державної власності, одержавленні народного господарства, відсутності
конкуренції, директивному плануванні, неринкових господарських зв'язках,
зрівняльному характері розподілу, ігноруванні законів товарно-грошового
обігу, жорсткому ієрархічному підпорядкуванні суб'єктів господарювання,
нерозвиненості або й відсутності ринкового менталітету тощо.

3. Місце і роль людини в економічній системі

Людина – надзвичайно складна істота, вона поєднує в собі біологічне і
соціальне.
У діалектичній взаємодії біологічної і соціальної сторін людини,
можливості використовувати у своїй діяльності природні й економічні закони
і полягає глибинна сутність людини як біосоціальної істоти (рис.4.5).

Людина
Рис. 4.5. Біосоціальні риси людини

як біологічна істота як соціальна істота

Людина економічна — головний творчий суб'єкт ринкової економіки,
Є природною істотою, яка Є членом суспільства,
який володіє
наділена свободоюсилами
природними вибору і приймає елементом
економічно раціональні
певної соціальноїта
(фізичною силою, мозком, групи, суб’єктом соціальних,
оптимальні рішення тощо),
органами відчуттів з урахуванням
має усіх наявних можливостей
економічних, і умов,
політичних,
фізіологічні потреби моральних та інших відносин
відповідно до своїх особистих інтересів, мети і пріоритетів.
На всіх етапах розвитку суспільства людина перебувала в центрі всіх
економічних процесів і явищ. В економічній системі людина виступає як
виробник, як суб'єкт економічних відносин, як споживач, як носій кінцевої
мети суспільного виробництва (рис. 4.6).

Виробник Споживач
Рис. 4.6. Місце людини в економічні системі

Людина в
економічні системі
Людина-виробник в економічній системі виступає робочою силою,
особистим фактором виробництва, головним елементом продуктивних сил.
Суб’єкт економічних Носій кінцевої мети
відносин виробництва
 Робоча сила – це сукупність фізичних і розумових здібностей людини,
її здатність до праці.
В історичному плані людина-виробник пройшла у своєму розвитку
стадію індивідуального (одноосібного) працівника і стадію сукупного
працівника.
Сукупний працівник – це сукупність працівників різних
спеціальностей, які є учасниками спільного виробництва певного товару на
основі розподілу праці між ними.
Людина як суб'єкт економічних відносин реалізує себе в економічній
системі завдяки певним господарським відносинам, у які вона вступає з
іншими суб'єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання
благ.
Людина як споживач реалізує себе через задоволення своїх різних
потреб. Потреби людини можна поділити на потреби людини-працівника і
потреби людини-підприємця.
Людина як кінцева мета суспільного виробництва є головним
критерієм розвитку суспільного виробництва і головною його метою.
Суспільний продукт, проходячи через фази виробництва, розподілу й обміну
завершує свій цикл у фазі споживання. Без споживання виробництво існувати
не може, воно не має сенсу. Задоволення різнобічних потреб людини – ось
призначення будь-якого виробництва. У цьому аспекті людина зі своїми
потребами є природною і кінцевою метою суспільного виробництва й
одночасно головним фактором його функціонування.