Тема: № 1. Економічна теорія: предмет і методи пізнання.

План:
1.Предмет економічної теорії, етапи її становлення і розвитку.
2. Функції економічної теорії та структура.
3. Методи пізнання економічних процесів.
4. Економічні категорії і закони.
5. Сучасні економічні теорії.
1. Потреби людини дуже різноманітні. Основним джерелом задоволення їх є
виробництво, оскільки саме воно створює для цього необхідні умови.
Економічна теорія- наука, що вивчає виробничі відносини в суспільстві (між людьми) в
процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів і послуг.
Економічна теорія - це суспільна наука, яка вивчає закони розвитку економічних систем,
діяльність економічних суб'єктів, спрямовану на ефективне господарювання в умовах обмежених
ресурсів, з метою задоволення своїх безмежних потреб.
Етапи розвитку економічної науки:
1. Зародження економічної теорії друге-третє ст. до н.е. (Аристотель, Сократ, Ксенофонт) ойкос
- будівля, номос - вчення. Аристотель об'єднав - ойкономос - вчення про будівлю, господарство.
Економічна наука, як система знань про сутність економічних процесів та явищ, почала
складатися лише в XVI-XVII ст.., коли ринкове господарство почало набувати загального характеру.
2. Меркантилізм (17 століття, Західна Європа, Антуан де Монкрет"єн, Т.Манн, Д.Юм)
-"Трактат о политэкономике", започаткована течія - меркантилізм, стверджувалась важливість
торгівлі, введено нове поняття - політ економіка, як господарювання у державі. Прибічники цієї
школи основним джерелом багатства нації вважали сферу обігу, торгівлю, а саме багатство
ототожнювали з накопиченням грошей.
3. Фізіократи (17-18, Ф.Кене, В.Мірабо, Д.Норе) - влада природи. Джерелом багатства нації
вони вважали тільки працю у сільськогосподарському виробництві.
4.Класична політекономіка - (18ст., А.Сміт, Д.Рікардо) - виникла з розвитком капіталізму.
Ринкова економіка є самодостатньою і саморегульованою системою економічних відносин, яка сама
поступово подолає свої недоліки. В основі багатства будь-якої держави лежить виробництво,
розкрили економічну природу багатства, капіталу, доходів, кредиту, обігу, механізму конкуренції;
розвинули теорію додаткової вартості. Проте ігнорували принцип історизму, недооцінювали роль
держави.
5.Марксистська політична економіка - (К.Маркс, Ф.Енгельс) - розвинули діалектичний метод
пізнання, вчення про економічні формації, запропонували свої концепції додаткової вартості,
грошей, продуктивності праці, відтворення, економічних криз.
6.Маржиналізм - (К.Менгер, Ф.Візер, У.Джевонс) - теорія, яка пояснює економічні процеси і
явища. Виходячи з універсальної концепції використання граничних, крайніх величин, які
характеризують не внутрішню сутність самих явищ, а їхню зміну у зв'язку зі зміною інших явищ.
2. Функції економічної теорії : практична, пізнавальна, методологічна, прогностична, виховна.
Пізнавальна - реалізується через дослідження сутності економічних процесів і явищ, тим самим
примножуючи інтелектуальний потенціал суспільства.
Методологічна полягає у тому, що економічна теорія виступає методологічною базою для цілої
системи економічних наук, оскільки розкриває основоположні базові поняття, закони, категорії і
принципи.
Практична функція зводиться до наукового обґрунтування економічної політики держави,
розробки рекомендацій щодо застосування методів раціонального господарювання.
Прогностична функція виявляється у розробці наукових основ передбачення перспектив
соціально-економічного розвитку в майбутньому.
Виховна - полягає у формуванні у громадян економічної культури, логіки сучасного
економічного мислення.
Структура загальної економічної теорії:
Мікроекономіка - вивчає поведінку економічних суб'єктів первинної ланки: домогосподарства,
підприємства, фірми (ціна, витрати, попит, пропозиція, прибуток, заробітна плата).
Макроекономіка - вивчає закономірності функціонування господарства в цілому, тобто на рівні
 національної економіки. Об'єктом її дослідження є ВНП, НД, рівень життя населення, проблеми
безробіття, інфляція, грошовий обіг, податкова політика, кредитно-банківська система та ін.
Мезоекономіка - вивчає окремі галузі і системи національної економіки.
Мегаекономіка - вивчає закономірності функціонування і розвитку світової економіки в цілому.
3. Економічна теорія використовує широкий спектр прийомів і способів дослідження свого
предмета.
Метод економічної теорії - шлях пізнання системи економічних відносин у їх взаємодії з
розвитком продуктивних сил. Використовуються: філософські та загальнонаукові принципи, закони
діалектики, категорії філософії.
метод абстракції - відмова від поверхових, несуттєвих сторін явища для розкриття його
внутрішніх, суттєвих зв'язків;
метод аналізу (розчленування предмета-явища на складові), синтезу (поєднання розрізнених
раніше частин;
метод індукції та дедукції - сходження від абстрактного до конкретного, перехід від загальних і
збіднених за змістом понять до розчленованих і багатих за змістом;
історичний і логічний методи використовуються для дослідження економічних процесів у
єдності;
економічне моделювання - це формалізований опис економічних процесів і явищ, структура
якого абстрактно відтворює реальну картину економічного життя;
економічний експеримент - штучне відтворення економічних процесів і явищ з метою вивчення
їх за оптимально сприятливих умов та подальшого практичного впровадження.
4. Економічні категорії - це абстрактні, логічні, теоретичні поняття, які в узагальненому вигляді
виражають суттєві властивості економічних явищ і процесів (товар, власність, капітал, ринок, попит,
робоча сила та ін.).
Економічний закон - є внутрішньо необхідні, сталі, такі, що постійно повторюються сутнісні
зв'язки між різними економічними явищами та процесами. Ці закони не вічні, більшість з них
тимчасові, мають об'єктивний характер, але все ж залежать від свідомої діяльності людей.
Поділяються на: І.Всезагальні - функціонують у всіх економічних системах (закон відповідності
виробництва рівню розвитку продуктивних сил), загальні - функціонують у кількох економічних
система (закон вартості, попиту, пропозиції у ринковій економіці); специфічні - функціонують в
межах лише однієї економічної системи; стадійні, закони окремих підсистем.
2. Закони різних сфер суспільного відтворення: сфери виробництва, сфери розподілу, обміну та
споживання.
Економічні принципи - теоретичні узагальнення, що містять певні допущення, усереднення, які
відображають загальні тенденції розвитку економічної системи.
5. Сучасні напрямки економічної теорії:
інституціоналізм (Т.Веблен, У.Мітчелл, Г.Мюрдаль) - основне значення приділяють аналізу
ролі інститутів у прийняті економічних рішень. Об'єкти вивчення: держава, корпорація, профспілки,
морально-етичні норми, звичаї, інститути, інстинкти.
неокейнсіанство (Дж. М.Кейнс) - відстоюють активний вплив держави в економічне життя
країни, необхідність стимулювання попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-
бюджетної політики.
неокласицизм ( А.Маршалл, Ф.Хаєк, М.Фрідмен) - прибічники обмеженого втручання держави
у ринкову економіку, яка, на їх погляд, є само регульованою системою.
монетаризм - всебічний аналіз механізму дії грошей на ринок товарів, визначальна роль
грошової маси у формуванні економічної коньюктури.
неокласичний синтез ( Д.Хікс, П.Самуельсон) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і
державного регулювання економічних процесів, необхідність руху до змішаної економіки.
 Тема №2. Загальні проблеми економічного розвитку.
План:
1. Суспільне виробництво та його структура, історичні форми
2. Основні фактори виробництва, їх взаємодія та розвиток.
3.Закон зростання витрат і закон спадної віддачі.
4. Соціальна і економічна ефективність.
1.Суспільне виробництво є вихідною і вирішальною сферою життєдіяльності людини.
Суспільне виробництво - це сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовин і
сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ. Процес відтворення:
виробництво - розподіл - обмін - споживанням - - виробництво. Скільки існує людство - існує і
відтворення, бо діє закон зростання потреб. Відтворення є просте (у кожному наступному циклі
виробляється така ж кількість товару), розширене (виробляється більше товарів, або вищої якості).
В Україні з 1991 по 1996 рік була економічна криза - ніякого відтворення (рівень 1945 року). З
1998 - 2000 року - просте відтворення. Починаючи з 2000-2002 років - розширене відтворення.
Суспільне виробництво поділяється на дві сфери: матеріальне - сукупність галузей і сфер, що
виробляють матеріально-речові блага й надають матеріальні послуги: промисловість, с/г.,
будівництво, комунальне господарство, транспорт, торгівля тощо; нематеріальне - сукупність
галузей і сфер, що виробляють нематеріальні послуги, які задовольняють духовні й соціальні
потреби людей: охорона здоров'я, освіта, інформатика, спорт, туризм, духовне виробництво.
Продукт сфери нематеріального виробництва набуває форми «товару-послуги», яка має ряд
характерних ознак:
- сутність послуги, як правило, полягає не в матеріально речовій формі, а в корисному ефекті
певної трудової діяльності;
- процес виробництва послуги збігається з моментом її споживання в часі й просторі (послуга
лікаря, вчителя, музиканта, тренера тощо);
- послуга, як правило, не може накопичуватись і транспортуватися.
Між двома сферами існує тісний зв'язок і взаємодія. Сьогодні у сфері нематеріального
виробництва та послуг розвинутих країнах зайнято понад 55% населення й виробляється від 60-75%
валового національного продукту. Матеріальне виробництво створює матеріально-технічну базу для
функціонування і відтворення як самого себе, так і сфери нематеріального виробництва.
Нематеріальне виробництво задовольняє потреби людей в освіті, лікуванні, спорті, туризмі, культурі,
забезпечуючи умови для нормального відтворення працівників і сфери матеріального виробництва.
В Україні ці показники значно нижчі. Тому найважливіше стратегічне завдання для нашої
економіки повинно бути прискорення розвитку галузей, що задовольняють духовні й соціальні
потреби людей.
Форма суспільного виробництва - певний спосіб організації господарської діяльності,
історично перша форма суспільного виробництва.
натуральне господарство - тип організації виробництва, при якому люди виробляють продукти
для задоволення своїх власних потреб, тобто продукти праці не набувають товарної форми і
призначені для власного та внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробниками.
Характерні риси:
замкнутість економічної діяльності, самодостатність;
ручна праця, примітивні засоби виробництва, просте відтворення;
відсутність обміну, продукція розподіляється між учасниками господарства;
панівна форма суспільного виробництва усіх докапіталістичних формацій;
Товарне виробництво - форма організації суспільного господарства, коли продукти
виробляються не для власного споживання їхніми виробниками, а спеціально для обміну ,продажу.
Основні риси:
відкрита економічна форма господарства;
між виробниками зв'язок через обмін;
виробники економічно вільні у виборі товарів і партнерів. Причини виникнення товарного
виробництва:
суспільний поділ праці (спеціалізація виробників);
економічна відокремленість виробників (приватна власність).
 Типи товарного виробництва: просте дрібне товарне виробництво (ремісники, селяни
працюють на ринок) - докапіталістичне; розвинуте - приватна власність, наймана праця, машинна
індустрія.
У сучасних умовах зростає ступінь загальності товарного виробництва: подальше
поглиблення суспільного розподілу праці (виникнення нових галузей); розширення товарних
відносин у нематеріальному виробництві; зростає чисельність населення, розширюється ринок
найманої праці; товарне виробництво набуває всесвітнього характеру.
2. Фактори виробництва - всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва
матеріальних і духовних благ. По Марксу:
предмети праці - всі речовини природи, на які спрямована праця людини і які становлять
матеріальну основу майбутнього продукту;
засоби праці - річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці;
робоча сила - сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини, які вона
використовує у процесі праці, це здатність до праці.
Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить:
праця - фізична, інтелектуальна діяльність людини, спрямована на виробництво економічних
благ і надання послуг;
капітал - економічний ресурс, сукупність усіх технічних, матеріальних, грошових засобів,
використовуваних для виробництва товарів і послуг;
земля - земля, лісові, водні ресурси, родовища корисних копалин тощо;
наука - специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію
нових знань про природу, суспільство;
інформація - система збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з
метою використання їх у різних сферах життєдіяльності.
екологічний фактор - система спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат,
спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, охорону навколишнього
середовища, його відтворення;
підприємницькі здібності - фактор, який відображає діяльність людини стосовно поєднання та
ефективного використання всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг.
3. Закон зростаючих витрат - закон, відповідно до якого в міру того як економіка робить усе
більше даної продукції, альтернативні витрати виробленої додаткової одиниці, виражені в
можливостях виробництва іншої продукції, зростають.
Закон спадної віддачі - передбачає, що додатковий обсяг продукції від послідовного
збільшення одного фактора виробництва зменшується, коли інші фактори залишаються сталими.
Закон спадної граничної корисності - із збільшенням обсягу споживання товару або послуги
корисність кожної наступної споживаної одиниці продукції менша за корисність попередньої.
Закон спадаючої граничної продуктивності - закон, що демонструє залежність обсягів
виробництва від приросту одного ресурсу при фіксованості інших.
Закон переважаючого зростання виробництва засобів виробництва - об'єктивний
економічний закон капіталістичного розширеного відтворення, згідно з яким найшвидше зростає
виробництво засобів виробництва для в-ва засобів в-ва, потім в-во засобів в-ва для в-ва предметів
споживання і відносно повільніше - в-во предметів споживання. Розрив між виробництвом засобів в-
ва і виробництвом предметів народного споживання повинен бути оптимальним, науково
обґрунтованим, з урахуванням постійного зростання матеріального і культурного рівня народу.
4. Сучасна економічна теорія і світова практика господарювання оцінюють результати
функціонування економіки країни двома способами: економічним зростанням і ефективністю
суспільного виробництва.
Економічне зростання - це розвиток національної економіки протягом певного періоду
часу, що вимірюється абсолютним приростом обсягів валового внутрішнього продукту, валового
національного продукту та національного доходу.
Ефективність виробництва - категорія, яка характеризує віддачу, результативність
виробництва. Вона свідчить не лише про приріст виробництва, а й про те, якою ціною, якими
витратами ресурсів досягається цей приріст, тобто, свідчить про якість економічного зростання.
Формула ефективності виробництва - результати співвідносимо з витратами. Види ефективності:
економічна (зниження сукупних витрат на одиницю продукції); соціальна (сукупність відповідності
результатів виробництва соціальним потребам суспільства, людини.)
Показники економічної ефективності: продуктивність праці (обсяг продукції /ділимо/
кількість працівників; трудомісткість ( вартість затрат живої праці вартість одиниці продукції);
матеріаловіддача вартість продукції вартість матеріалів); фондовіддача (вартість виробленої
продукції У/вартість основних фондів), капіталомісткість, фондомісткість.
Щоб визначити ефективність у цілому застосовується формула:
П Р+М+Ф
Де, П - обсяг виробленої продукції, Р - затрати робочої сили, М - витрати матеріалів, Ф -
витрати основних фондів.
Показники соціальної ефективності:
розмір ВНП та НД на душу населення;
рівень та якість життя населення;
освітній та культурний рівень населення;
рівень охорони здоров'я;
тривалість робочого тижня;
середня тривалість життя;
стан екології місцевості.
Між економічною та соціальною ефективністю виробництва існує тісний зв'язок. Економічна
ефективність є матеріальною основою вирішення соціальних проблем. У свою чергу, соціальний
розвиток суспільства суттєво впливає на підвищення ефективності суспільного виробництва.
Рівень життя - рівень забезпеченості людей матеріальними і духовними благами, необхідними
для їхнього нормального існування.
Споживчий кошик - вартість основних матеріальних та духовних благ, необхідних для
нормальних умов існування людини певної країни в конкретно-історичний період.
 Тема : №3. Економічні відносини власності
План:
1. Місце власності в економічній системі
2. Еволюція форм власності і тенденції їх розвитку в Україні.
3. Процеси приватизації в Україні.
1. Власність - це сукупність відносин між суб'єктами господарювання з приводу привласнення
засобів виробництва та його результатів (а не відношення до об'єкту).
Власність визначає :
суспільний спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва;
специфічність дій економічних законів певної економічної системи;
цілі та мотиви виробництва;
характер розподілу і споживання створеного продукту;
класову і соціальну структуру суспільства;
панівну систему політичної та економічної влади.
Привласнення - конкретно-суспільний спосіб оволодіння річчю. Вихідним моментом є сфера
виробництва, де створюється об'єкт власності і його вартість - кому належать засоби виробництва,
той і привласнює результати.
Відчуження - позбавлення суб'єкта права на володіння, користування і розпорядження тим чи
іншим об'єктом. Власність - це завжди відчуження.
Об'єкти власності - все те, що можна привласнити чи відчужити: засоби виробництва,
нерухомість, природні ресурси, предмети особистого споживання, гроші, цінні папери,
інтелектуальна власність, культурні та історичні цінності, робоча сила тощо.
Суб’єкти власності - персоніфіковані носії власності.
окрема особа - людина - фізична особа;
юридична особа - організації, підприємства, установи, об'єднання;
держава в особі органів державного управління;
декілька держав, або всі держави планети.
Юридичний аспект власності реалізується через право власності - сукупність узаконених
державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які складаються
між ними з приводу привласнення й використання об'єктів власності. Право власності визначається
ще з часів римського права:
♦ володіння - початкова форма власності. Наявність у суб'єкта власності об'єктів з
господарським володінням ними. Саме по собі володіння не означає повної власності.
♦ користування - виражає економічні відносини власності з приводу виробничого чи
особистого використання об'єктів власності;
♦ розпорядження - вища і всеохоплююча категорія прав власності, що передбачає
розпорядника об'єкта його повним власником, а отже, має право самостійно вирішувати долю об'єкта
(використовувати, продавати, обмінювати, дарувати, ліквідувати...).
Повна реалізація прав власності можлива лише при поєднанні всіх трьох прав. У сучасній
економічній науці застосовується більш деталізована система прав власності: право володіння,
користування управління, на безпеку, на дохід, на безстроковість володіння, на заборону
використання шкідливим способом, "зворотній" характер прав власності - повернення після
закінчення угоди - всього 11 елементів. Така деталізація юридичних прав власності має не
самодостатній характер, а має на меті гарантувати суб'єкту необхідні й достатні права для прийняття
оптимальних економічних рішень.
2.Існують два підходи до класифікації форм власності:
Вертикально-історичний:
первіснообщинна форма власності - однакові права всіх членів общини на об'єкт власності
(засоби праці, результати, робочу силу);
рабовласницька - абсолютна концентрація прав власності рабовласника на засоби виробництва,
результати праці, робочу силу;
феодальна - передбачає абсолютні права власності феодала на землю результати праці й
обмежені права на працівника;
капіталістична - зосередження прав власності підприємця на засоби та результати праці і
відсутність права власності на найманого робітника, який має особисту свободу;
Ліквідація приватної власності в колишніх соціалістичних країнах і заміна її на
загальнонародну, з метою зрівняти всіх людей у правах на засоби виробництва і результати їх
використання спричинили розрив природно-еволюційного процесу розвитку відносин власності, що
стало однією з причин кризи і розвалу соціалістичної системи.
Горизонтально структурний підхід: - критеріями є рівень розвитку продуктивних сил, характер
поєднання працівника з засобами виробництва, механізм розподілу. Типи власності:
А) приватна власність (індивідуально-трудова - одноосібна/сімейна; з найманою працею -
партнерська/корпоративна) - виключне право на володіння, користування і розпорядження об'єктом
власності та отримання доходу належить приватній особі (фізичній чи юридичній). Приватна
власність є потужним фактором розвитку суспільства, стимулює підприємницьку ініціативу, надає
економічну свободу вибору, право наслідування.
Індивідуально-трудова - фізична особа одночасно використовує власні засоби виробництва і
свою робочу силу, або членів сім'ї або найманого робітника.
Партнерська - об'єднання капіталів або майна кількох фізичних чи юридичних осіб з метою
спільної діяльності, причому кожний учасник зберігає свою частку капіталу.
Корпоративна(акціонерна) - капітал, утворений завдяки випуску і продажу акцій. Поєднує
риси суспільної та приватної власності. Реальне право на розпорядження і управління капіталом
товариства мають лише ті, хто володіє контрольним пакетом.
Б) суспільна власність: (державна - загальнодержавна/муніципальна; колективна –
кооперативна-трудового колективу громадських та релігійних об'єднань) - означає спільне
привласнення засобів виробництва і його результатів Суб'єкти є рівноправними співвласниками.
Основна форма індивідуального привласнення - розподіл доходу, міра його розподілу - праця.
Державна - система відносин, за якої абсолютні права на управління і розпорядження
власністю здійснюють органи державної влади:
- загальнодержавна - спільна власність усіх громадян країни, яка не поділяється між окремими
учасниками економічного процесу (природні ресурси, транспорт, зв'язок, дороги, навчальні заклади,
оборонні, космічні об'єкти, армія) - вона необхідна державі для виконання економічних, соціальних
та оборонних функцій.
- муніципальна (комунальна) - власність, що перебуває в розпорядженні регіональних
державних органів (області, міста, району).
кооперативна - об'єднана власність членів окремого кооперативу, створена на добровільних
засадах для здійснення спільної діяльності. Кожен член має однакові права на управління та дохід
відповідно до внесеного паю і трудового вкладу членів:
- власність трудового колективу - суспільна власність колективу на умовах викупу чи оренди.
Якщо підприємство викуплене за рахунок накопиченого прибутку - неподільна власність колективу.
Якщо - за рахунок особистих доходів - пайова власність.
- власність громадських та релігійних об'єднань - створюється за рахунок власних коштів,
пожертв.
В) Змішана власність - поєднує різні форми власності: державно-приватна; державно-
кооперативна; приватно-колективна; із залученням іноземного капіталу.
У розвинутих країнах Заходу з метою забезпечення ефективнішого функціонування
виробництва відбувається процес об'єднання підприємств різних форм власності, однак за умови
збереження кожною із них своєї базової якості. У результаті створюються комбіновані форми
власності: концерни, трести, холдинги, фінансово-промислові групи та ін.
В Україні конституційно дозволено існування приватної, колективної (приоритетна), державної
власності. Допускається існування змішаних форм, власності інших держав, міжнародних
організацій, юридичних осіб інших держав.
З Приватизація - процес передачі або продажу об'єктів державної власності одноосібним чи
асоційованим приватним власникам. Наслідок - зміна форм власності.
Роздержавлення - процес обмеження втручання держави в економіку, переведення державних
підприємств на комерційні засади господарювання, створення умов для зростання кількості
господарюючих об'єктів - основа першого етапу реформ в Україні.
Соціальні і політичні особливості в Україні після розвалу Союзу: ~ 90% державної власності +
земля;
багатство створювалось всім суспільством - проблема його справжньої оцінки, справедливого
розподілу;
високий рівень монополізму - втрата конкурентноздатності економіки;
хаос в економіці через розрив традиційних господарських зв'язків;
відсутність в українській ментальності ринкового економічного мислення - зрівнялівка як показник
справедливості; ~ відсутність сильної, професійної, демократичної влади, корупція.
Мета приватизації: формування прошарку приватних власників; підвищення ефективності
функціонування підприємств; сприяння демонополізації економіки; збільшення надходжень до
державного бюджету; залучення іноземних інвестицій.
Способи приватизації в Україні: викуп і безкоштовна передача.
1. Викуп об'єктів малої приватизації - власник працівник об'єкту.
2. Викуп державного майна підприємства за альтернативним планом приватизації.
3. Викуп державного майна зданого в оренду.
4. Продаж за комерційним конкурсом.
5. Продаж з відстрочкою платежу.
6. Продаж на аукціоні.
7. Продаж акцій відкритих акціонерних товариств.
Етапи приватизації в Україні:
Перший - 1992-1994 роки - підготовка реформ, розробка нормативно-законодавчої бази,
формування Фонду державного майна. Здійснення малої приватизації.
Другий - 1995-1997 роки - масова приватизація. Продаж за майнові та компенсаційні
сертифікати, житлові чеки. Створення приватного сектору. Початок приватизації великих об'єктів.
Третій - 1998-2000 роки - завершення масової приватизації паперів. Початок приватизації із
залученням грошей. Формування оптимальної структури форм власності й пошук ефективного
власника.
Сьогодні вже усунена державна монополія на засоби виробництва. У подальшому
передбачається:
акцент на ефективність приватизаційного процесу;
створення сприятливого інвестиційного клімату;
якісні зміни в механізмі державного регулювання.
Акція - цінний папір, який засвідчує вкладення певної кількості капіталу і дає право її
власникові на отримання певного доходу з прибутку акціонерного товариства.
Дивіденд - дохід, одержуваний власником акції із прибутку акціонерного товариства.
Акціонерне товариство - господарська організація, створена на основі централізації грошових
коштів шляхом продажу акцій.
Тема: №4. Закономірності та особливості розвитку перехідних економі
План: 1. Перехідні економічні системи: зміст і основні риси.
2. Обумовленість та основні концепції переходу постсоціалістичних країн до ринкової
економіки.
3. Формування економічних умов переходу країни до нової системи господарювання.
1. У процесі свого розвитку будь-яка система проходить декілька стадій: становлення,
зрілість, занепад. Трансформаційна економіка є особливим станом еволюційного процесу
суспільного розвитку в період зміни його соціально-економічних форм.
Перехідні економічні системи - це складне явище. їх можна класифікувати за аспектами
цивілізаційного і формаційного процесів:
Аспект цивілізаційного процесу: ° від неоліту до бронзового віку; D
від бронзового до залізного віку;
від залізного до передіндустріального віку;
від передіндустріального до індустріального віку;
від індустріального до постіндустріального віку.
Аспект формаційного процесу: від первісного до рабовласницького ладу; від
рабовласницького до феодалізму; від феодалізму до капіталізму; від капіталізму до соціалізму; від
соціалізму до капіталізму.
Закономірності трансформації в межах ринкової економіки:
1. Поглиблення суспільного характеру виробництва - розподіл функцій та сфер діяльності
між державою, монополіями і немонополізованим сектором зменшує рівень непередбачуваності в
суспільстві, забезпечує певну узгодженість між цими секторами та в них самих, формує систему
економічних зв'язків як єдине ціле.
Зміни у розвитку технологічного способу виробництва - вимагають нових та відповідної
адаптованості існуючих господарських форм. Автоматизований технологічний спосіб виробництва
потребує впровадження змішаної економічної системи, яка б органічно поєднувала процеси
усуспільнення та індивідуалізації, існування дрібних та великих підприємств, заснованих на різних
формах власності тощо.
3. Кожна наступна формація соціально-економічного розвитку породжує нові фактори
економічного зростання, не відкидаючи надбань попередніх.
Головним суб'єктом системи вільної конкуренції є дрібний товаровиробник; періоду крупного
машинного виробництва - власник капіталу; за монополії - об'єднання капіталістів; в умовах
державно-монополістичного капіталізму - держава. Змішана економіка докорінно змінює місце і роль
найманого робітника, який дедалі частіше стає співвласником капіталу та учасником управлінського
процесу в межах корпорацій й учасником процесу регулювання економіки як цілого.
Зміст перехідної економіки - формування нових елементів та системоутворення їх, яке дає
можливість зайняти новому панівне місце в ієрархії підсистем та системи як цілого.
Риси перехідної економіки: 0 нестійкість - пояснюється тим, що змінюється не механізм
функціонування системи, а сам механізм розвитку;
невизначеність - пояснюється здатністю елементів системи до самоорганізації, а отже
виникають непередбачувані і багатоваріантні моменти розвитку;
багатоваріантність - зумовлює альтернативний характер розвитку перехідних економік, що
породжує відповідні нові економічні форми;
суперечність перехідних економік є суперечностями розвитку, а не функціонування, їх
загострення часто супроводжується бажанням повернутися до попереднього стану;
історичність зумовлена характером умов переходу, природними, економічними,
регіональними, політичними, ідеологічними та соціальними особливостями країн, які формують
специфіку моделей переходу.
2. Теоретичною основою реалізованої моделі соціалізму вважається марксистська економічна
концепція: капіталізм неспроможний вирішити внутрішньо притаманні йому суперечності й мусить
поступитись місцем комуністичній формації.
Особливості комуністичної системи: суспільна власність, всезагальність праці, безкласовість,
колективізм, самоуправління, розподіл на І фазі суспільного розвитку - за працею, на II - за
потребами; повне відмирання держави як апарату насильства на II фазі суспільного розвитку.
 Реалізована модель соціалізму дістала назву командно-адміністративний соціалізм. Його
риси:
тотальне панування державної власності;
централізоване регулювання всіх зв'язків державою;
спотворені ринкові відносини;
прямий розподіл ресурсів;
державне управління за принципом жорсткої ієрархії.
Криза адміністративно-командної системи стала проявом загострення суперечностей,
породжених та нагромаджених нею, які система виявилась нездатною вирішити.
Соціально орієнтовану ринкову економіку, яку прагнуть створити постсоціалістичні країни,
можна визначити як систему, в основі якої переважає приватна власність, свобода підприємництва,
вільний продаж усіх факторів виробництва, товарів і послуг.
Головні завдання перехідного періоду від адміністративно-командної до соціально-
орієнтованої ринкової системи:
реформування відносин власності;
роздержавлення, як обмеження втручання держави в економічне життя суспільства;
приватизація;
демонополізація, як створення і захист конкурентного середовища;
лібералізація, яка набуває двох форм - внутрішньо-економічна (усунення державного
контролю за цінами на переважну більшість товарів та послуг, підпорядкування діяльності
товаровиробника умовам ринку), зовнішньоекономічна (розширення доступу в країну іноземних
інвестицій, роздержавлення зовнішньоекономічних зв'язків, конвертованість національної валюти;
макроекономічна стабілізація (мінімізація дефіциту державного бюджету, припинення
надлишкової грошової емісії та пільгового кредитування, що спричиняють інфляцію;
формування ринкової інфраструктури;
соціальний захист найуразливіших верств населення.
Концепції трансформації:
інституціонально-кейнсіанський варіант еволюційних зміст;
ліберально-монетарний варіант радикальних змін, або політика «шокової терапії».
Головні риси еволюційного переходу до ринкової економіки:
поступова зміна ресурсних потоків, які повільно пристосовуються до нового інституційного
середовища;
встановлення динамічної рівноваги на споживчому ринку шляхом легалізації та розвитку
приватного сектору;
лібералізація цін зі збереженням державного контролю за ними;
спад виробництва, зумовлений не зміною його технологічної та соціально-економічної
структури, а політикою лібералізації;
гіперінфляція як наслідок лібералізації;
глибоке розшарування за доходами різних верств населення.
Головні риси концепції радикальних змін, або політики «шокової терапії»: швидкий перехід
до досконалого ринкового середовища, заснованого на принципах рівноваги вільної ринкової
економіки; проведення впродовж 1-2 років радикальних антиінфляційних стабілізаційних заходів;
моментальна лібералізація цін; максимальне усунення держави від втручання в економічні процеси;
ліквідація переважної кількості субсидій; здійснення протягом 10-15 років фундаментальних
перетворень в економіці.
Головним завданням переходу до реальних ринкових відносин є формування ринкових форм
господарювання та усунення деформацій, набутих в умовах адміністративно-командної системи. У
цьому полягає лібералізація економіки.
3. Обмеження прямого державного втручання в економіку трансформаційного типу означає не
послаблення ролі держави в економічному житті, а докорінну зміну цієї ролі:
законодавче забезпечення трансформаційних перетворень;
забезпечення інституціональних змін у підприємництві;
подолання автаркії та забезпечення відкритості економіки;
адаптація соціальної політики до умов перехідної економіки;
 формування дворівневої банківської системи з чітким розмежуванням функцій центрального
банку та комерційних банків;
формування небанківських фінансових інститутів;
організація нової системи оптової торгівлі шляхом створення системи товарних, фондових,
фрахтових, валютних бірж та бірж праці;
відпрацювання господарського законодавства, яке є регулятором ринку:
законодавства про власність; про підприємницьку діяльність; антимонопольне законодавство;
податковий кодекс; - трудове законодавство;
законодавство про соціальний захист;
природоохоронне законодавство;
законодавство про регулювання зовнішньоекономічної діяльності тощо.
Підсумовуючи слід зазначити, що трансформаційні процеси в розвитку економічних систем
характеризуються суперечливістю, нестійкістю, невизначеністю та наявністю перехідних, часто
спотворених, економічних форм.
 Тема: №5. Гроші та грошовий обіг.
План:
1. Суть грошей, їх історична еволюція.
2. Функції грошей.
3. Грошовий обіг і його закони.
1. Виникнення грошей пов'язане з 7-8 тис. до н.е., коли у древніх племен з'явились залишки
продуктів, які можна було б обміняти на інші продукти, в яких була потреба. Історично, як засіб
полегшення обміну використовувались каміння, худоба, шматки металів чи інші предмети, які
отримали загальне визнання у продавців та покупців як засіб обміну. Тобто все, що визнавало
суспільство в якості обігу, - це і були гроші.
Вперше паперові гроші винайшли китайці, їх почали друкувати у 812 році н.е. У XV -XVIII ст.
гроші, виготовлені з паперу, появились у Європі і так широко розповсюдились і прижились, що
стали основним замінником повноцінних грошей.
В економічній науці традиційно виділяються дві основні концепції походження грошей:
раціоналістична; еволюційна.
Раціоналістична концепція виходить з того, що гроші виникли як результат певної
раціональної угоди між людьми, через необхідність виділення спеціального інструмента для
обслуговування сфери товарного обігу і підвищення ефективності її функціонування. Конкретна
грошова форма виникає тоді, коли люди усвідомлюють її необхідність і організаційно забезпечують
її впровадження у господарський оборот. Прихильником цієї концепції був Аристотель.
Еволюційна концепція підкреслює об'єктивний характер виникнення грошей, які
виділяються із загальної товарної маси, оскільки вони найбільш придатні для виконання
функціональної ролі грошового товару. Виділяється загальна маса окремих товарів, які і стають
грошима в межах певної суспільної форми товарного виробництва й обігу. Прихильники
еволюційної концепції -А.Сміт, Д.Рікардо.
Епоху товарних грошей змінила епоха паперових грошей. Вони виявились дуже зручним
загальним еквівалентом, який мав значні переваги порівняно з попередніми. На цьому процес
грошового розвитку не закінчився. Потрібен був такий товар-еквівалент, який б забезпечував
функціонування національних і міжнародних обмінів. Роль такого еквівалента, який став грошима,
закріпилась за золотом і сріблом . Така система, в якій роль загального еквівалента відіграє золото і
срібло називається біметалічною.
На початку XIX ст. в Великобританії, Голландії і Німеччині існувала монометалічна
(золотогрошова система), в якій роль загального еквівалента відігравало золото. Така грошова
система проіснувала відносно недовго. Вже починаючи з часу Першої світової війни золото почало
витіснятись спочатку з внутрішнього, а пізніше з міжнародного обігу. Почався процес так званої
демонетизації, що власне і означає припинення виконання золотом ролі грошей.
Сучасні паперові гроші не є повноцінними, як золото, вони мають зміст тільки тоді, коли
виконують певні функції.
Отже, гроші - це особливий товар, який виконує роль загального еквівалента, виступає
посередником в обміні товарів і виражає економічні відносини між людьми з приводу виробництва
та обміну товарів.
Еволюція видів грошей: товарні гроші —> металеві гроші —+ паперові гроші —» кредитні гроші
— електронні гроші.
Паперові гроші. Вони є лише номінальними знаками вартості, що мають примусовий курс. їх
вартість визначається тією кількістю товарів і послуг, які можна на них придбати.
Особливості паперових грошей: наділені державою примусовим курсом; набувають
представницької вартості в обігу; позбавлені власної вартості; виконують роль купівельного
платіжного засобу.
Кредитні гроші. Новим етапом еволюції грошей стає поява "електронних грошей". Це
абсолютно нова система грошового обігу, яка за допомогою новітніх комп'ютерних та систем зв'язку
дозволяє легко переводити кошти з одного рахунку на інший. До електронних платіжних засобів
відносяться кредитні та дебетні картки. На сьогодні це найбільш прогресивний, економічний і
зручний носій грошових функцій. Основна його зручність полягає в тому, що не доводиться носити
великі суми готівки зі собою, а крім того у разі втрати карточки ніхто не зможе нею скористатись, бо
 код доступу знає тільки її власник.
Західні економісти схиляються до думки, що в майбутньому паперові гроші-банкноти і чеки
повністю зникнуть, їх замінять електронні міжбанківські трансакції. Гроші залишаться, але стануть
"невидимими".
Функції грошей. Для того, щоб краще зрозуміти суть грошей, потрібно з'ясувати їхню роль. У
зв'язку з цим прийнято вважати, що найкраще економічна суть грошей проявляється в їх функціях.
Традиційно в економічній науці виділяють п'ять основних функцій грошей: міра вартості; засіб обігу;
засіб платежу; засіб нагромадження; світові гроші.
Функція грошей як міри вартості полягає у здатності грошей як загального еквівалента
вимірювати вартість усіх інших товарів, надаючи їй форму ціни. Для забезпечення виконання
грошима функції міри вартості держава у законодавчому порядку впроваджує масштаб цін,
встановлюючи певну грошову одиницю розрахунків - національну валюту.
Гроші як засіб обігу. У цій функції гроші відіграють роль тимчасового посередника при обміні
товарів. У сфері товарного обігу при купівлі-продажу товарів гроші (готівкою або на банківському
рахунку) обов'язково повинні бути в наявності. Функцію засобу обігу виконують реальні гроші.
Функція грошей як засобу платежу відображає особливості кредитного господарства, тобто
реалії купівлі-продажу товарів у кредит з відстрочкою оплати (платежу). Тобто, покупці сплачують
гроші за придбані товари лише тоді, коли настає строк платежу. На основі цієї функції виникли
кредитні гроші - вексель, банкнота, чек.
Функція грошей як засобу нагромадження або утворення скарбу. Ця функція пов'язана зі
здатністю грошей бути засобом збереження вартості: золотомонетна форма, ювелірні вироби. Іншим
видам грошей та активам стабільність вартості та ліквідність притаманні лише більшою або меншою
мірою.
Функція світові гроші у функціональному плані відображає вихід товарно-грошового обміну
за межі національних кордонів. Порівняння купівельної спроможності грошових одиниць різних
країн відбувається на міжнародних валютних ринках. При цьому виникає специфічний інструмент
міжнародного порівняння національних грошей - валютний курс.
Говорячи про світові гроші потрібно розглянути поняття конвертова)чість - здатність
національної валюти вільно обмінюватись на іноземні валюти у всіх видах грошових операцій по
дійсному валютному курсі.
Українська гривня поки що не є конвертованою валютою, це пов'язано з недосконалістю
ринкових відносин, недостатнім товарним покриттям гривні та загальною нестабільністю фінансової
ситуації в Україні.
Євро. У "зону євро" можуть увійти країни Європейського Союзу, які здатні виконати наступні
економічні вимоги:
членство в європейській валютній системі;
курс валюти країни-претендента на протязі двох років не повинен виходити за рамки
дозволених ЄС курсових коливань;
максимально допустимий дефіцит бюджету - не більше 3% ВНП;
максимально допустимий розмір державного боргу - не більше 60% ВНП;
максимально допустимий темп інфляції - не більше ніж на 1,5 процентних пункти середнього
темпу інфляції по ЄС;
довгострокові процентні ставки кредиту - не вище ніж на 2 процентних пункти середнього
темпу інфляції по ЄС;
У травні 1998 року на базі цих критеріїв для участі в "зоні євро" було допущено 11 країн:
Австрія, Бельгія, Німеччина, Італія, Іспанія, Ірландія, Нідерланди, Люксембург, Португалія,
Фінляндія і Франція.
Великобританія, Швейцарія, а нещодавно і Данія відмовились від участі в "зоні євро", а Греція
не змогла виконати економічні нормативи.
3. Грошовий обіг - це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує
реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві.
Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна,
об'єктивно зумовлена грошова маса. Він з'ясовує внутрішні зв'язки між кількістю грошей в обігу і
масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей.
 MV = PQ, M- маса грошей в обігу; V - середня швидкість обігу грошей; Р - середній рівень цін
на товари і послуги; Q - кількість товарів і послуг, представлених на ринку.
Грошова маса - це сукупність усіх грошових засобів у готівковій і безготівковій формах, які
забезпечують реалізацію товарів, послуг і всі нетоварні платежі у народному господарстві.
Структура грошової маси: готівкові гроші (розмінні монети, банкноти, казначейські білети),
безготівкові гроші (чекові внески, депозитні сертифікати, державні цінні папери тощо); активні гроші -
постійно використовуються в обігу, пасивні - потенційно можуть бути використані за певних умов.
Структура грошової маси відображає структуру і рівень розвитку економіки країни. У
розвинутих країнах на готівку припадає лише 5-10 % грошової маси, а в Україні поза банками
обертається близько 50% готівки.
Грошова система - це форма організації грошового обігу, яка історично склалася в певній країні
й законодавчо закріплена державою.
Історія знає два основних типи грошових систем: металева (біметалізм /золото, срібло/,
монометалізм /золото/) і паперово-кредитна (паперові гроші, кредитні гроші).
Кредитні картки є двох форм: індивідуальні (стандартні/золоті) та корпоративні (бізнес-
картки). "Золоті" картки обслуговують осіб з високою кредитоспроможністю і передбачають численні
пільги для користувачів. Кредитними називаються гроші, рух яких здійснюється шляхом перерахунків
у кредитних установах.
Історично першим видом кредитних грошей був вексель (комерційний/банківський) - це
боргове зобов'язання, яке дає право власнику по закінченню строку вимагати від боржника виплати
вказаної грошової суми. Вексель може передаватися від однієї особи до іншої, тобто він має певні
риси грошей, але не виконує роль загального еквівалента.
У кінці XIV століття виникла банкнота. Банкноти (банківські білети) - це грошові знаки, що
випускаються в обіг центральними емісійними банками держави. Це є загальновизнаний ліквідний
платіжний засіб
З розвитком безготівкових розрахунків з'являється нова форма кредитних грошей - чек
(іменний, ордерний, на пред'явника). Він являє собою письмове розпорядження власника рахунку
(чекодавця) кредитній установі, що його обслуговує, сплатити певну суму грошей чекотримачеві. У
наш час широкого розповсюдження набули кредитні картки, які є формою електронних грошей. Це
нова форма розрахунків, яка застосовується завдяки впровадженню комп'ютерної техніки і сучасних
систем зв'язку. На сьогодні це найбільш прогресивний і зручний платіжний засіб, який діє у рамках
спеціального каналу зв'язку з банком. Тим самим вони значно прискорюють взаєморозрахунки, а
отже, й обіг товарів і грошей.
Вперше система банківських карток була створена у 1958 р. За технологічними особливостями
розрізняють картки двох видів - з магнітною смужкою та з вбудованою мікросхемою.
Валютний курс - це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої
країни.
Види валютных курсів:
за методами котирування - прямі та непрямі;
за строками котирування - спот-курс, форвард-курс, крос-курс;
за механізмом регулювання - плаваючий, фіксований, змішаний;
за суб'єктами угоди - курс покупця, курс продавця.
Функції котирування валют:
1. Засіб інтернаціоналізації грошових одиниць.
2. Зіставлення національної вартості й ціни з вартістю і цінами світового ринку.
3. Зіставлення цінових структур і результатів суспільного виробництва окремих країн.
4. Перерозподіл національного продукту між країнами, що здійснюють економічні
зв'язки.
Конвертованість - валюти означає її здатність вільно обмінюватися на національні грошові
одиниці інших країн ( повна/часткова, внутрішня/зовнішня).
 Лекція: №6. Інфляція її суть та види.
План:
1. Суть та причини інфляції.
2. Типи інфляції.
3. Методи регулювання інфляції.
1. Інфляція як наслідок негативних процесів в економіці відома вже кілька століть. Однак в
економічній теорії досі не існує одного погляду на суть цього надзвичайно складного економічного
явища. В економічній науці сформувалися дві основні концепції інфляції:
1) інфляція — знецінення нерозмінних на золото паперових грошей внаслідок переповнення
каналів обігу грошовою масою;
2) інфляція — загальне зростання цін на товари та послуги.
Значні розбіжності в економічній теорії існують і щодо причин інфляції. Нині відомі такі теорії
інфляції: надмірного попиту, грошових витрат виробництва та теорія інфляції як багатофакторного
явища.
Інфляція - процес знецінення грошей унаслідок надмірної емісії та переповнення каналів обігу
грошовою масою. Зовні вона проявляється у зростанні загального рівня цін та зниженні купівельної
спроможності грошей.
Основні причини інфляції:
1. Порушення пропорцій суспільного виробництва.
2. Надмірна емісія паперових грошей.
3. Дефіцит державного бюджету.
4. Значне зростання внутрішнього і зовнішнього державного боргу.
5. Недосконалість податкової системи.
6. Випередження темпів зростання заробітної плати порівняно з темпами зростання
продуктивності праці.
7. Мілітаризація економіки, що відволікає значну частину ресурсів в оборонну промисловість і
призводить до недовиробництва та дефіциту.
8. Світові кризи.
Економічні та соціальні наслідки інфляції:
0 Руйнуються нормальні господарські зв'язки.
0 Зростає спекуляція, тіньова економіка, корупція.
0 Порушується нормальне функціонування кредитно-грошової системи.
0 Поступово згортаються товарно-грошові відносини й розширюється прямий продуктообмін.
0 Знижується життєвий рівень населення.
0 Знецінюються попередні заощадження.
О Посилюється безробіття, соціальна напруга у суспільстві. Посилюється безробіття, соціальна
напруга у суспільстві.
Інфляція призводить до стихійного перерозподілу доходів та багатства між соціальними
групами населення, зниження матеріального стимулювання праці, до спаду виробництва,
скорочення інвестицій, гальмування науково-технічного прогресу, послаблення
зовнішньоекономічних позицій країни, зменшення конкурентних можливостей на світовому ринку.
2. Інфляція не виникає раптово, а розвивається поступово як тривалий процес, який можна
розділити на три етапи:
У міжнародній практиці (відповідно до темпів інфляційного процесу) виокремлюють три
різновиди інфляції: повзучу, галопуючу, гіперінфляцію. Ясна річ, що межі і форми інфляційного
процесу досить мінливі, і в кожній країні він розвивається по-своєму.
Повзуча інфляція настає тоді, коли темпи зростання цін не перевищують 10% на рік. Вона
характеризується надмірною емісією та прискореним накопиченням грошової маси в каналах обігу
без помітного підвищення чи за незначного зростання цін.
Галопуюча інфляція настає тоді, коли темпи зростання цін досягають 10—100% на рік. На цій
стадії відбувається стрімке зростання цін, тобто прискорена, або галопуюча, інфляція. Вона
спричиняє випереджальні темпи зростання споживчого попиту порівняно з товарною пропозицією,
що призводить до зростання цін. За цих умов формується інфляційний мультиплікатор, який
прискорює деструктивні процеси в економіці.
На стадії галопуючої інфляції відбувається спад виробництва та скорочення товарообороту,
втрачається стимул до інвестицій, стримується процес суспільного нагромадження. Інфляція
породжує відтік капіталу з виробничої сфери до сфери обігу, тобто розбалансування економічної
рівноваги.
Гіперінфляція. Особливо виразно деформація економічних та соціальних процесів
проявляється за гіперінфляції. МВФ вважає, що інфляція переходить у гіперстадію, коли темпи
приросту цін зростають до 50% за місяць (у рамках гіперінфляції виокремлюють і вужче поняття —
суперінфляцію, за якої темпи зростання цін сягають 1000 і більше процентів за рік).
Гіперінфляція часто пов'язана з політичним хаосом, наслідками війн та соціальних революцій.
Такі ситуації виникали в перші десятиріччя XX століття, після другої світової війни та після розвалу
СРСР. На початку 90-х років не було жодної постсоціалістичної країни, яка б не потрапила в
«інфляційний полон» і не відчула його руйнівного впливу.
За умов гіперінфляції гроші продовжують втрачати свої функції, поширюються бартерні операції,
порушується фінансово-кредитний механізм, розвиваються неорганізовані стихійні процеси в
економіці, що призводять до зростання загальної економічної, соціальної та політичної нестабільності.
У період гіперінфляції реальний попит на гроші спадає, що значно знижує їхню купівельну
спроможність. Водночас збільшується попит на товари, а це призводить до дальшого зростання цін,
оскільки великій кількості грошей протистоїть надто обмежена кількість товарів. Агенти ринку
намагаються якомога скоріше «отоварити» гроші, що буквально на очах втрачають свою вартість.
Відбувається «втеча» від грошей. Хоч як парадоксально, але не зникає і «голод» на гроші, оскільки
емісія грошей не встигає за їхнім знеціненням. Особливо бракує банкнот великих номіналів, оскільки
дрібні купюри зовсім втрачають свою вартість і виходять із каналів обігу. Через це держава випускає в
обіг нові купюри все вищих номіналів, тобто ще більше «розкручує» спіраль цін і грошей.
со За характером прояву: відкрита (розвивається повільно і ніким не стримується);
прихована (держава вживає заходи, спрямовані на безпосереднє стримування цін на товари і
послуги.
оо за співвідношенням темпів зростання цін на товари: збалансована - ціни піднімаються
повільно і одночасно на більшість товарів і послуг; незбалансована - різний ріст цін на різні види
товару.
оо за ступенем прогнозування очікувана - її можна спрогнозувати, неочікувана -раптовий
стрибок цін;
оо інфляція попиту - скорочення попиту, інфляція пропозиції - скорочення пропозиції, і як
наслідок - зростання цін.
Стагфляція - це інфляція, що супроводжується стагнацією виробництва й одночасно
зростанням цін і безробіття. Показники вимірювання інфляції.
Інфляція не лише відображає у своєму розвитку динаміку цін, а й вимірюється останньою.
Розміри інфляції можна визначити за допомогою таких показників: індексу вартості життя, індексу
купівельної спроможності та індексів інфляції.
Індекс вартості життя враховує основні втрати населення від підвищення цін і достатньо
широко характеризує динаміку цін, а значить, купівельну спроможність грошей. Справді, якщо Ір =
2, то це означає, що в цілому ціни зросли за певний період у два рази, отже, у два рази знизилась
купівельна спроможність грошової одиниці
3. Методи регулювання інфляції
Антиінфляційна політика більшості країн з розвинутою ринковою економікою має два аспекти
— дефляційна політика (регулювання попиту) та політика доходів.
Дефляційна політика включає методи обмеження платоспроможного попиту через фінансовий і
кредитно-грошовий механізми. Вона проводиться за умов, коли інфляція спричиняється (переважно)
тиском зайвих грошей у каналах обігу.
Щоб зменшити надходження зайвих грошей в обіг, скорочуються витрати державного бюджету,
передусім на субсидії підприємствам, соціальні потреби, інфраструктуру, на потреби військово-
промислового комплексу. Для вилучення з обігу зайвих грошей, які надійшли туди раніше, широко
використовується посилення податкового тиску на доходи. Проте мобілізовані в бюджет через
податки кошти можуть знову надходити в обіг у вигляді державних витрат. Щоб цього не трапилося,
необхідно реально зменшувати бюджетні витрати, насамперед невиробничого призначення. З метою
вилучення частини зайвих грошей часто випускаються державні позики.
Політика дефляції за послідовного і жорсткого її проведення може дати бажаний
антиінфляційний ефект, проте реалізація її пов'язана з великими труднощами, оскільки посилює
соціальне напруження в суспільстві, загрожує економічною кризою, банкрутством підприємств,
зменшенням зайнятості. Тому урядам нерідко доводиться маневрувати, майстерно комбінуючи
дефляційні та інфляційні методи.
Другий напрям антиінфляційної політики — політика доходів — передбачає державний контроль
за заробітною платою й цінами. Такий контроль може полягати у фіксації зарплати і цін на певному рівні
(«заморожування»), або встановленні темпів їх зростання в певних межах, найчастіше в межах темпів
приросту продуктивності праці. Цей метод широко використовувався в колишньому Радянському
Союзі. У країнах Заходу далеко не всі уряди наважувалися застосовувати його, зважаючи на можливі
негативні економічні й соціальні наслідки. Адже заморожування цін — це пряме втручання в приватне
підприємництво й у сферу ринку, що призводить до деформації його механізму. Першим негативним
наслідком цього є товарний дефіцит і розвиток «чорного ринку». Заморожування зарплати спричиняє
незадоволення трудящих, посилює соціальне напруження.
Під впливом неомонетаристських ідей більшість країн Заходу відмовилася від прямого втручання
в ціни і зарплату і спрямувала свої дії на подолання причин інфляції створенням сприятливих умов для
вільної дії законів ринку і активним стимулюванням приватного підприємництва. Це, зокрема,
проведення жорсткої антимонопольної політики, заохочення ринкової конкуренції, скорочення
державної підтримки малорентабельних і слабо конкурентних підприємств і галузей, запровадження
гнучкої податкової політики, що стимулює підприємницьку активність і зростання грошових
заощаджень населення.
Усі ці заходи позитивно впливали на розвиток та ефективність виробництва, підвищення
продуктивності праці, що, у свою чергу, сприяло результативності дефляційної політики. Унаслідок
цього країни Заходу в другій половині 80-х років змогли перебороти галопуючу інфляцію, утримати
її на рівні повзучої.
Антиінфляційна політика має тим більший ефект, чим менше вона втручається у виробництво,
чим ліпші умови створюються в країні для розвитку підприємництва і дії ринкового механізму. Тому
вона не може обмежуватися тільки дефляційними заходами, а має бути комплексною, включати й
заходи, спрямовані на всебічне стимулювання розвитку виробництва.
Антиінфляційна політика держави передбачає:
1 .Зростання виробництва і насичення ринку товарами.
2.Структурну перебудову економіки.
3.Обмеження емісії грошей.
4.Скорочення дефіциту державного бюджету.
5.Стимулювання нагромаджень та інвестицій.
6.Приватизацію і стимулювання середнього і малого підприємництва.
7. Регулювання валютного курсу.
8. Скорочення ставок податків.
9 .Роздержавлення, приватизацію, розвиток підприємництва.
Дефляція - загальне зниження середнього рівня цін в економіці. Процес, протилежний
інфляції. Наприклад: введення у вересні 1996 року нової української валюти - гривні стало одним з
факторів значного зниження рівня інфляції.
Девальвація - зниження курсу національної або міжнародної грошової одиниці щодо валюти
інших країн.
Індексація - встановлений законом механізм підвищення доходів громадян, який проводиться
в період між переглядом Верховною Радою України розміру мінімальної заробітної плати
Лекція: № 7. Ринок та ринковий механізм
План: 1.Суть ринку та функціонування ринкового механізму.
2.Інфраструктура ринку та недоліки дії ринкового механізму.
3.Види ринку.
4.Закон попиту і пропозиції.
Ринок - система економічних відносин, пов'язаних з обміном товарів та послуг на основі
широкого використання різноманітних форм власності, товарно-грошових і фінансово-кредитних
механізмів; певний спосіб організації економічного життя. Ознаки: самостійність учасників,
комерційний характер їхньої взаємодії, конкуренція господарюючих суб'єктів, вільне формування
цін на основі дії закону попиту і пропозиції.
Умови ефективного функціонування ринку:
1. Психологічна готовність суб'єктів.
2. Рівноправність всіх форм власності (державна, приватна, колективна).
3. Здатність суб'єктів діяльності впливати на рівень цін.
4. Розвинуте антимонопольне законодавство.
5. Наявність ринкової інфраструктури.
6. Розвиток маркетингової системи.
7. Конкурентна боротьба.
Функції ринку:
•регулювання: всіх економічних процесів - виробництво, обмін, розподіл та споживання, за
рахунок звуження чи розширення попиту й пропозиції.
•стимулювання: створення дієвого механізму мотивації праці, спонукання до зниження витрат,
підвищення якості, ефективності.
•розподільча: доходи виробників і споживачів диференціюються через ціни, зумовлюючи
соціальне розшарування суспільства за доходами.
•санації: ринок через конкуренцію очищає економічне середовище від
неконкурентноспроможних господарств і підтримує найефективніші.
інформативна: ринок через ціни інформує виробника, споживача про те, що вигідно виробляти
й купувати.
• алокаційна: ринок забезпечує виробництво оптимальної комбінації товарів та послуг за
допомогою найефективнішої комбінації ресурсів.
• інтеграції: сприяє формуванню єдиного економічного простору як у державі так і в межах
світової економіки.
• ціноутворююча. - Остаточне визначення вартості товарів і послуг та їх реалізація,
перетворення продукту праці на товар.
• контролююча: контроль через вирівнювання цін.
Структура ринку — сукупність окремих ринків у межах національної економіки або
внутрішнього ринку, світового господарства та його окремих регіонів і взаємодія між ними.
2. Інфраструктура ринку - сукупність галузей і підприємств занятих обслуговуванням
суспільного виробництва. Підсистеми:
організаційно-технічна ( товарні біржі, оптові ринки, ярмарки, промислові палати, сервісні
центри, ріелтерські фірми, земельні аукціони);
фінансово-кредитна ( банки, фондові біржі, валютні біржі, страхові компанії, ощадні каси,
ломбарди, інвестиційні, пенсійні та інші фонди);
державно-регулятивна (біржі праці, ліцензування, оподаткування, митна система, державні
фонди для сприяння діловій активності тощо);
науково-дослідницька, інформаційна ( консалтингові компанії, рекламні агентства, юридичні
контори, рекламні агентства, спеціальні навчальні заклади).
Функції інфраструктури ринку:
• правове і економічне консультування підприємств захист їх інтересів;
• страховий захист підприємницької діяльності;
• забезпечення фінансової підтримки і кредитування підприємств.
 • регулювання руху робочої сили;
• здійснення маркетингового, інформаційного та рекламного обслуговування.
• Сприяння матеріально-технічному забезпеченню і реалізації товарів та послуг. Еволюція
розвитку ринкових відносин:
1. Класичний вільний ринок(до середини XIX ст.) - держава не втручається в економіку, а грає
роль «нічного вартового», який стежить лише за ретельним сплачуванням податків.
2.Регульований ринок (середина ХІХ-50ті роки XX ст..) характеризувався втручанням держави
в економічне життя суспільства з метою обмеження свавілля монополій та захисту конкурентного
середовища: змішана та соціально-регульовані форми. Соціально-регульована (Германія, 1989 р.) -
розроблено теорію соціально-регульованої економіки: суть у перерозподілі доходів багатих на
користь соціально незахищених.
Змішана - це тип регульованої ринкової економіки, коли в державі використовуються переваги
планової економіки і позитивні риси ринкової економіки. (Японія, Швеція).
Переваги ринкової економіки 1 .Висока економічна ефективність 2.Якісні товари і послуги,
відсутність дефіциту товару. 3.Раціональна структура економіки. Дієвий механізм мотивації праці.
4.Саморегулювання як механізм адаптації до умов. 5.Економічна свобода.
Недоліки 1 .Циклічна природа, нестабільність.
2.Байдужість до проблем довкілля, вичерпності ресурсів.
3.Нерівномірність у розподілі багатства нації.
4.Байдужість до вирішення соціальних проблем.
5.Неспроможність подолати монополізм в економіці.
3. Розрізняють ринки: засобів праці, природних ресурсів, предметів праці, землі, робочої сили,
праці, технології, інформації, товарів, нерухомості, послуг, ринок інтелектуальної власності,
фінансовий ринок та ін. Більшість із них може бути поділена на локальні ринки. Так, ринок товарів
поділяється на оптовим і споживчий ринки; ринок інтелектуальної власності — на ринок патентів,
ліцензій, «ноу-хау», програм математичного забезпечення та ін.; фінансовий ринок — на ринок
інвестицій (довготермінових кредитів), ринок грошей (короткотермінових кредитів), ринок валюти,
ринок цінних паперів, ринок золота (у сучасних умовах він є водночас і ринком товарів).
Відповідно до ступеня монополізації розрізняють монополізований і олігополістичний ринки,
яким протистоїть немонополізований ринок.
Монополізований ринок — ринок, на якому один-два виробники або продавці можуть
зосередити у своїх руках усю або переважну масу виробленої продукції, всю сукупність товарів
певного виду і диктувати ціни. На немонополізованому ринку Існує багато продавців, кожний з яких
окремо неспроможний впливати на процес ціноутворення. На цьому ринку у розвинутих країнах
світу діє найбільше господарюючих суб'єктів.
Олігополістичний ринок — ринок, на якому декілька продавців певних товарів чи послуг
можуть домовлятися між собою (письмово або усно) щодо поділу ринків збуту і впливати на рівень
цін, тобто існує групова монополія.
Між монополізованим і регульованим ринками спільним є те, що ці ринки високоорганізовані,
виникли й розвиваються на вищій стадії капіталізму.
Одним із критеріїв структуризації ринку є його поділ на ринок готової продукції та ринок
замовлень (у тому числі державних, торговельних організацій). Між різними видами, типами ринків,
їх суб'єктами встановлюються складні прямі й опосередковані зв'язки, на основі яких формуються
економічні закони розвитку й функціонування сучасного регульованого ринку.
Фінансовий ринок (у вузькому значенні — грошовий ринок, ринок позичкових капіталів) —
певна сукупність економічних відносин з приводу організації купівлі-продажу вільних грошових
коштів та їх перетворення на грошовий капітал. Об'єкти фінансового ринку — особисті заощадження
населення, тимчасово вільні кошти, що утворюються в процесі обороту промислового і
торговельного капіталів та ін, Основні важелі цього ринку — попит, пропозиція на позичковий
капітал та його ціна.
Розрізняють короткотерміновий (грошовий) і довготерміновий (ринок капіталів) фінансові
ринки. Грошовий ринок, у свою чергу, поділяється на обліковий (об'єктами купівлі-продажу є векселі
державної скарбниці та комерційні векселі, короткотермінові цінні папери, що мають високу
ліквідність) та міжбанківський (на якому тимчасово вільні грошові кошти кредитних установ банки
розміщують у формі міжбанківських депозитів на короткий термін). На ринку капіталів виділяють
довготермінові позички й цінні папери. Тому довготерміновий фінансовий ринок поділяють на ринок
довготермінового кредиту і ринок цінних паперів.
Ринок робочої сили — сукупність економічних відносин між зайнятими і незайнятими
найманими працівниками, з одного боку, підприємцями і біржами праці (державними і приватними)
— з іншого з приводу організації, використання і купівлі-продажу робочої сили.
Крім ринку робочої сили, виділяють ринок трудових ресурсів, на якому суб'єктами купівлі-
продажу є не лише робоча сила економічно активного населення, а й випускники вищих, середніх
спеціальних та інших навчальних закладів, а також частина зайнятих у домашньому господарстві.
Основні ланки (важелі) ринку робочої сили — попит, пропозиція і заробітна плата (ціна
вартості й певною мірою споживчої вартості робочої сили. Залежно від співвідношення •
стимулювання: створення дієвого механізму мотивації праці, спонукання до зниження витрат,
підвищення якості, ефективності.
розподільча: доходи виробників і споживачів диференціюються через ціни, зумовлюючи
соціальне розшарування суспільства за доходами.
санації: ринок через конкуренцію очищає економічне середовище
віднеконкурентноспроможних господарств і підтримує найефективніші.
інформативна: ринок через ціни інформує виробника, споживача про те, що вигідно
виробляти й купувати.
алокаційна: ринок забезпечує виробництво оптимальної комбінації товарів та послуг за
допомогою найефективнішої комбінації ресурсів.
інтеграції: сприяє формуванню єдиного економічного простору як у державі так і в межах
світової економіки.
ціноутворююча. - Остаточне визначення вартості товарів і послуг та їх реалізація,
перетворення продукту праці на товар.
контролююча: контроль через вирівнювання цін.
Структура ринку — сукупність окремих ринків у межах національної економіки або
внутрішнього ринку, світового господарства та його окремих регіонів і взаємодія між ними.
2. Інфраструктура ринку - сукупність галузей і підприємств занятих обслуговуванням
суспільного виробництва. Підсистеми:
організаційно-технічна ( товарні біржі, оптові ринки, ярмарки, промислові палати, сервісні
центри, ріелтерські фірми, земельні аукціони);
фінансово-кредитна ( банки, фондові біржі, валютні біржі, страхові компанії, ощадні каси,
ломбарди, інвестиційні, пенсійні та інші фонди);
державно-регулятивна (біржі праці, ліцензування, оподаткування, митна система, державні
фонди для сприяння діловій активності тощо);
науково-дослідницька, інформаційна ( консалтингові компанії, рекламні агентства, юридичні
контори, рекламні агентства, спеціальні навчальні заклади).
Функції інфраструктури ринку:
• правове і економічне консультування підприємств захист їх інтересів;
• страховий захист підприємницької діяльності;
• забезпечення фінансової підтримки і кредитування підприємств.
• регулювання руху робочої сили;
• здійснення маркетингового, інформаційного та рекламного обслуговування.
• Сприяння матеріально-технічному забезпеченню і реалізації товарів та послуг. Еволюція
розвитку ринкових відносин:
1. Класичний вільний ринок(до середини XIX ст.) - держава не втручається в економіку, а грає
роль «нічного вартового», який стежить лише за ретельним сплачуванням податків.
2.Регульований ринок (середина ХІХ-50ті роки XX ст..) характеризувався втручанням держави
в економічне життя суспільства з метою обмеження свавілля монополій та захисту конкурентного
середовища: змішана та соціально-регульовані форми. Соціально-регульована (Германія, 1989 р.) -
розроблено теорію соціально-регульованої економіки: суть у перерозподілі доходів багатих на
користь соціально незахищених.
Змішана - це тип регульованої ринкової економіки, коли в державі використовуються переваги
планової економіки і позитивні риси ринкової економіки. (Японія, Швеція).
Переваги ринкової економіки 1 .Висока економічна ефективність 2.Якісні товари і послуги,
відсутність дефіциту товару. 3.Раціональна структура економіки. Дієвий механізм мотивації праці.
4.Саморегулювання як механізм адаптації до умов. 5.Економічна свобода.
Недоліки
1 .Циклічна природа, нестабільність.
2.Байдужість до проблем довкілля, вичерпності ресурсів.
3.Нерівномірність у розподілі багатства нації.
4.Байдужість до вирішення соціальних проблем.
5.Неспроможність подолати монополізм в економіці.
3. Розрізняють ринки: засобів праці, природних ресурсів, предметів праці, землі, робочої сили,
праці, технології, інформації, товарів, нерухомості, послуг, ринок інтелектуальної власності,
фінансовий ринок та ін. Більшість із них може бути поділена на локальні ринки. Так, ринок товарів
поділяється на оптовим і споживчий ринки; ринок інтелектуальної власності — на ринок патентів,
ліцензій, «ноу-хау», програм математичного забезпечення та ін.; фінансовий ринок — на ринок
інвестицій (довготермінових кредитів), ринок грошей (короткотермінових кредитів), ринок валюти,
ринок цінних паперів, ринок золота (у сучасних умовах він є водночас і ринком товарів).
Відповідно до ступеня монополізації розрізняють монополізований і олігополістичний ринки,
яким протистоїть немонополізований ринок.
Монополізований ринок — ринок, на якому один-два виробники або продавці можуть
зосередити у своїх руках усю або переважну масу виробленої продукції, всю сукупність товарів
певного виду і диктувати ціни. На немонополізованому ринку Існує багато продавців, кожний з яких
окремо неспроможний впливати на процес ціноутворення. На цьому ринку у розвинутих країнах
світу діє найбільше господарюючих суб'єктів.
Олігополістичний ринок — ринок, на якому декілька продавців певних товарів чи послуг
можуть домовлятися між собою (письмово або усно) щодо поділу ринків збуту і впливати на рівень
цін, тобто існує групова монополія.
Між монополізованим і регульованим ринками спільним є те, що ці ринки —
високоорганізовані, виникли й розвиваються на вищій стадії капіталізму.
Одним із критеріїв структуризації ринку є його поділ на ринок готової продукції та ринок
замовлень (у тому числі державних, торговельних організацій). Між різними видами, типами ринків,
їх суб'єктами встановлюються складні прямі й опосередковані зв'язки, на основі яких формуються
економічні закони розвитку й функціонування сучасного регульованого ринку.
Фінансовий ринок (у вузькому значенні — грошовий ринок, ринок позичкових капіталів) —
певна сукупність економічних відносин з приводу організації купівлі-продажу вільних грошових
коштів та їх перетворення на грошовий капітал. Об'єкти фінансового ринку — особисті заощадження
населення, тимчасово вільні кошти, що утворюються в процесі обороту промислового і
торговельного капіталів та ін, Основні важелі цього ринку — попит, пропозиція на позичковий
капітал та його ціна.
Розрізняють короткотерміновий (грошовий) і довготерміновий (ринок капіталів) фінансові
ринки. Грошовий ринок, у свою чергу, поділяється на обліковий (об'єктами купівлі-продажу є векселі
державної скарбниці та комерційні векселі, короткотермінові цінні папери, що мають високу
ліквідність) та міжбанківський (на якому тимчасово вільні грошові кошти кредитних установ банки
розміщують у формі міжбанківських депозитів на короткий термін). На ринку капіталів виділяють
довготермінові позички й цінні папери. Тому довготерміновий фінансовий ринок поділяють на ринок
довготермінового кредиту і ринок цінних паперів.
Ринок робочої сили — сукупність економічних відносин між зайнятими і незайнятими
найманими працівниками, з одного боку, підприємцями і біржами праці (державними і приватними)
— з іншого з приводу організації, використання і купівлі-продажу робочої сили.
Крім ринку робочої сили, виділяють ринок трудових ресурсів, на якому суб'єктами купівлі-
продажу є не лише робоча сила економічно активного населення, а й випускники вищих, середніх
спеціальних та інших навчальних закладів, а також частина зайнятих у домашньому господарстві.
Основні ланки (важелі) ринку робочої сили — попит, пропозиція і заробітна плата (ціна
вартості й певною мірою споживчої вартості робочої сили. Залежно від співвідношення між попитом
і пропозицією формуються дефіцитний, рівноважний і надлишковий ринки робочої сили. Кожний із
них, у свою чергу, поділяється на ринок робочої сили кваліфікованих, напівкваліфікованих і
некваліфікованих працівників з відповідною диференціацією робіт і спеціальностей. Розрізняють
також ринок переважно фізичної праці (представлений робітниками), переважно розумової праці
(представлений службовцями) і здебільшого творчої праці (представлений інтелігенцією). В умовах
НТР спостерігається скорочення першого і зростання останніх двох ринків.
В Україні характерними особливостями ринку робочої сили є значне перевищення пропозицією
робочої сили її попиту, відчутна невідповідність між якістю робочої сили та рівнем заробітної плати,
низька мобільність робочої сили внаслідок не сформованості ринку житла, значних цін на послуги,
пов'язані з переїздом на нове місце проживання та ін.
Ринок засобів виробництва, або ринок капіталу — певна сукупність економічних відносин між
різними суб'єктами підприємницької діяльності з приводу організації, використання і купівлі-
продажу засобів та предметів праці.
На ринку засобів виробництва виділяють також ринок засобів праці та ринок предметів праці.
Ринок засобів праці поділяють на ринок нового і вживаного устаткування, а також ринок
специфічного устаткування, яке виготовляють за індивідуальними замовленнями.
Ринок предметів споживання — підсистема економічних відносин між економічними
суб'єктами (передусім продавцями і покупцями) з приводу організації, використання і купівлі-
продажу товарів тривалого користування (телевізорів, холодильників, автомобілів, відеотехніки,
пральних машин тощо) та поточного споживання.
Найважливіші напрями формування такого ринку в Україні:
1) усунення глибокої диспропорції у народному господарстві між групою «А»(виробництво
засобів виробництва) і групою «Б» (виробництво предметів споживання). У 2000 р. співвідношення
між ними становило 77% // 23%, а в розвинутих країнах Заходу — 30% - 70%;
1) поступове впровадження сучасної системи заробітної плати.
На початку 90-х років середня денна зарплата у Швеції, наприклад, становила до ЗО дол., у ФРН
— 28, в Австрії — 24, у Франції — 15, а в Україні у 2000 р. денна зарплата сягала приблизно 1,5 дол.
Наближення України у цій сфері до західноєвропейських стандартів можливе насамперед за умови
істотного підвищення рівня продуктивності праці, створення потужних стимулів до праці. Але й нині
в Україні існує значна невідповідність між оплатою робочої сили й рівнем цін на предмети
споживання. Про це свідчить значне затоварювання продуктами харчування, з одного боку, та
низький рівень споживання— з іншого;
3) необхідність на основі радикальної перебудови аграрних відносин, відродженнясела,
розвитку аграрно-промислового комплексу наситити споживчий ринок продуктамивітчизняного
виробництва.
Ринок послуг — певна сукупність економічних відносин із приводу організації та купівлі-
продажу послуг.
Послуга — особлива споживча вартість, що задовольняє певні потреби людини. Особливістю
послуги як товару (порівняно зі звичайним товаром, втіленим у речі) є те, що вона корисна не як річ,
а як діяльність. Тому споживання послуги збігається з процесом її створення, з діяльністю, а їх
неможливо накопичувати, транспортувати тощо. Розрізняють традиційні (послуги транспорту,
зв'язку, страхування товарів, туризм, послуги вчителя, юриста, лікаря, культурні, мистецькі послуги
та ін.) і нетрадиційні (маркетингові, інженерно-консультаційні та інженерно-будівельні, рекреаційні,
рекламні, інформаційні та ін.) послуги. Розмежовують також матеріальні (транспорт, торгівля та ін.)
і нематеріальні (освіта, охорона здоров'я тощо) послуга, а в межах останніх виділяють внутрішні
блага (дані людині самою природою — здібності до науки, мистецтва та ін.) і зовнішні (дані їй
зовнішнім світом — ділові зв'язки, репутації тощо). У розвинутих країнах світу у сфері послуг
зайнято понад 70% працездатного населення, у США — до 75%; створюється відповідна частка
ВВП. Це свідчить про існування розвинутого ринку послуг.
Головна умова розширення ринку послуг в Україні — зростання заробітної плати та
продуктивності праці у сфері матеріального виробництва, насичення ринку товарами широкого
вжитку, що дасть змогу збільшити зайнятість у сфері нематеріального виробництва, значно
розширити асортимент платних і безкоштовних послуг для населення.
Ринок інтелектуальної власності — підсистема економічних відносин між різними
господарюючими суб'єктами з приводу організації, використання і купівлі-продажу патентів,
ліцензій та інших об'єктів інтелектуальної власності.
Першочерговою проблемою в Україні на шляху формування ринку інтелектуальної власності
є прискорене створення нормативної бази для поданні, захисту і впровадження винаходів, нових
моделей та зразків промислового устаткування. Україна досягла світового рівня у галузі математики,
теоретичної фізики, фізіології, клітинної та молекулярної біології, електрохімії, що дає їй змогу бути
активним учасником міжнародного ринку ідей. Проте кількість патентів і ліцензій, які продаються на
світовому ринку, незначна.
Валютний ринок — важлива сфера економічних відносин з приводу купівлі-продажу іноземних
валют і платіжних документів (чеків, векселів, акредитивів, телеграфних і поштових переказів в
іноземній валюті).
Ринок інформації — сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу
інформаційних послуг, збирання, обробки, систематизації інформації та продажу кінцевому
споживачеві.
Ринок золота — сукупність економічних відносин з приводу організації та купівлі-продажу
золота. Здійснюють її консорціуми місцевих банків (банкірські дома) й спеціалізованих фірм, які
займаються очищенням (афінаж) золота і виготовляють злитки, ставлять на них клеймо, зберігають
Головні завдання держави в умовах ринкових економічних систем:
■ правове забезпечення функціонування ринкового механізму;
■ організація грошового обігу;
■ захист і сприяння розвитку конкуренції;
■ виробництво суспільних благ;
■ стабілізація макроекономічних коливань;
■ перерозподіл доходів через податкову систему;
■ реалізація національних інтересів у світовій економіці. 4. Закон попиту і пропозиції.
Попит - це форма вираження потреби, пред'явленої на ринку і забезпеченої відповідною
сумою грошей. Отже попит - це платоспроможна потреба.
Закон попиту - чим вища ціна на даний товар, тим менший на нього попит. На попит
впливають такі фактори: 0 дохід споживача;
0 дія закону спадної граничної корисності (кожна наступна одиниця товару приносить менше
задоволення);
0 ціна товару, ціни на супутні товари; 0 розмір ринку даного товару;
0 наявність у продажу товарів дублерів (субститутів); 0 суб'єктивні смаки, психологія, ментальність,
традиції, кліматичні умови тощо.
Попит на різні товари постійно змінюється тому що економічне життя постійно розвивається.
Крива попиту ніколи не залишається на одному місці, тому що її визначають багато факторів.
Пропозиція - це обсяг товарів та послуг, який виробники хочуть і можуть поставити на ринок
за різною ціною за певний проміжок часу.
Закон пропозиції - чим вища ціна, тим більше товару за такою ціною товаровиробники готові
запропонувати на ринку впродовж певного проміжку часу. Обсяг пропозиції визначають такі
нецінові фактори: технологічний прогрес; зміна цін на ресурси; зміна цін на споріднені товари; зміни
у бюджетно-податковій політиці; очікування підприємця.
 Перехресна еластичність попиту - це чутливість споживчого попиту на товар А до змін, що
відбулися в ціні супутнього товару В. Коефіцієнт перехресної еластичності попиту - це відношення
відсоткової зміни попиту на товар А до відсоткової зміни ціни товару В. 0 для товарів-субститутів
/взаємозамінні товари/ обсяг попиту на товар А змінюється прямо пропорційно зміні ціни на товар В
(Е > 0); 0 для товарів-комплементів /взаємодоповнюючі товари/ обсяг попиту на товар А знаходиться
в оберненій залежності від зміни ціни на товар В (Е < 0); 0 для незалежних товарів - Е = 0. - це
означає, наприклад, що зміна ціни на пральний порошок не впливає на обсяг попиту на взуття.
Еластичність попиту за доходом показує ступінь зміни попиту на товар, зумовлений зміною
доходу споживача. Коефіцієнт еластичності попиту за доходом визначається як відношення
відсоткової зміни обсягу попиту на товар до відсоткової зміни обсягу доходу споживача.
0 для нормальних товарів /попит на них зростає в міру зростання доходів споживачів/ - Е > 0;
0 для нижчих товарів / попит на них в міру зростання доходів споживача зменшується -
неякісні товари, ремонт одягу, взуття тощо/ - Е < 0.
Еластичність пропозиції - це чутливість пропозиції до змін, що відбуваються в ціні товару,
який підприємець готовий поставити на ринок. На поведінку підприємця стосовно зміни обсягу
товарів, що пропонуються на ринок, впливає насамперед ціна. Цінова еластичність пропозиції
визначається як відношення відсоткової зміни обсягу пропозиції до відсоткової зміни ціни товару.
Ситуація на ринку, коли підприємці пропонують за певною ціною стільки товарів, скільки
споживачі готові купити - ринкова рівновага. На графіку рівновага зображена точкою N, де
перетинаються крива попиту (D) і пропозиції (S). Цій точці рівноваги відповідає рівноважна ціна Р
та рівноважний обсяг попиту і пропозиції Q: 0 якщо ціна підніметься вище рівноважного рівня, то
обсяг попиту зменшиться, а пропозиція зросте - надлишок запропонованих товарів; 0 якщо ціна
опуститься нижче рівноважного рівня, то попит зросте, пропозиція зменшиться -дефіцит товарів на
ринку.
Ціна рівноваги означає, що покупці зорієнтовані продовжувати здійснювати закупівлю товарів
у тих обсягах, у яких виробники погоджуються постачати їх на ринок. Якщо вся система цін
виявляється у стані рівноваги, тоді настає загальна рівновага ринку.
 Тема: 8. Ринкові відносини в аграрному секторі економіки.
План: 1. Аграрні відносини, їх зміст і особливості.
2. Форми власності в агарному секторі економіки.
3. Земельна рента, її сутність, види і механізм утворення.
4. Ринок земельних ресурсів. Ціна землі.
5. Державна політика регулювання і підтримки сільськогосподарського виробництва.
1. Аграрні відносини - це складова частина економічних відносин, які виникають
усільському господарстві з приводу володіння й використання землі як головного
засобусільськогосподарського виробництва, а також виробництва, розподілу, обміну й
споживаннясільськогосподарської продукції та послуг.
Фактори сільськогосподарського виробництва: люди, земельні угіддя, тварини і рослини,
технічні засоби виробництва. Відповідно до цих факторів у сільському господарстві безпосередньо
взаємодіють дві групи об'єктивних законів: природно біологічні й соціально-економічні. Звідси
виникає низка особливостей сільськогосподарського виробництва:
природнокліматичні умови, структура ґрунту, біологічні чинники, що впливають на
продуктивність праці;
сезонний характер виробництва, значний розрив між робочими періодами;
особливості використання техніки, фінансування і формування доходів
сільськогосподарських підприємств у зв'язку із сезонним характером виробництва;
остаточний розмір доходів формується лише наприкінці року, після реалізації продукції;
рівень концентрації виробництва значною мірою визначається розмірами земельних угідь,
їхньою врожайністю і інтенсивністю використання;
спеціалізація виробництва зумовлена, насамперед, географічними і природнокліматичними
факторами;
ефективне використання землі можливе за раціонального комбінування
сільськогосподарських галузей, економічно і біологічно обґрунтованих сівозмін;
значна частина виробленої продукції споживається всередині господарств, тому в аграрній
сфері довше зберігаються натуральні та напівнатуральні види виробництва;
широка комбінація великих, середніх і дрібних господарських одиниць різних форм
власності;
велика залежність результатів виробництва від погодних умов вимагає створення в
господарствах страхових фондів на випадок посухи, повені, іншого стихійного лиха для
забезпечення безперервного процесу відтворення.
Суб'єктами економічних відносин в аграрному секторі в Україні є:
суспільство в цілому в особі держави;
сільськогосподарські підприємства;
індивідуальні виробники сільськогосподарської продукції (індивідуальні/сімейні
ферми,асоціації/спілки виробників, індивідуальні дачні/гаражні будівництва).
2. У сучасних умовах власність на землю в різних країнах має такі форми:
державна,колективна, приватна - це основою багатоукладності сільського господарства.
Під впливом певних умов, економічних, природних, соціальних, науково-технічних факторів,
історичних традицій сформувалися такі моделі ефективних аграрних економік:
американська форма організації аграрної сфери ґрунтується на приватних фермах з власноюабо
орендованою землею, тісно пов'язаних із сервісними структурами, харчовою індустрією,банками.
західноєвропейська модель спирається на сімейні ферми, розгалужену і всеохоплюючу кооперацію з
чітко налагодженим сервісом, дотриманням цінового паритету і жорстких квот.
китайська модель земельної реформи, що була проведена у 80-х роках, передбачала ліквідацію
комун, директивного планування й обов'язкових поставок. Земля закріплена за селянськими сім'ями.
Розвивається кооперація, створена потужна місцева переробна промисловість.
Види сільськогосподарських підприємств:
1. Державні - працюють на землі, що є державною власністю.
2. Приватні:
приватні (приватно-орендні) сільськогосподарські підприємства - займаються виробництвом
сільськогосподарської продукції та товарів, діють на засадах підприємництва і самоврядування;
 селянське (фермерське) господарство - пов'язане з землеробством, особистою працею,
спрямованою на виробництво товарної маси продуктів харчування, продовольства й сировини і на
одержання доходів;
сільськогосподарські кооперативи - добровільні об'єднання фізичних і юридичних осіб в іншу
юридичну особу на засадах членства, об'єднання пайових внесків, участі у спільній діяльності й
обслуговуванні переважно членів кооперативу;
акціонерні товариства - підприємства, капітал яких утворюється за рахунок внесків його
учасників шляхом придбання акцій;
приватне підсобне господарство громадян - форма виробництва, яка ґрунтується на приватній
власності громадян, а також на їхній особистій праці та праці членів їхніх сімей.
3. Складовою аграрних відносин є рентні відносини, які виникають у зв'язку з виробництвом і
привласненням додаткового прибутку на основі використання землі. Рента -це передача частини
доходу, створеного землекористувачем, власнику землі.
Види земельної ренти: 1. Диференційна рента утворюється незалежно від форм власності на
землю. Обмеженість земельних угідь і зростаючий попит на продукцію аграрного сектору роблять
неможливим зосередження виробництва сільськогосподарської продукції лише на кращих землях.
Це створює певні виняткові умови, які породжують монополію на землю як об'єкт господарювання.
Слід розрізняти дві форми диференційної ренти - першу та другу: Диференційна рента І - це
додатковий чистий дохід, одержуваний у результаті продуктивнішої праці на кращих за природною
родючістю і місцезнаходженням землях.
Диференційна рента II - виникає в результаті штучного підвищення продуктивності землі
завдяки використанню ефективніших засобів виробництва, тобто за рахунок додаткових вкладень
капіталу в землю.
Взаємозв'язок першої і другої диференційної ренти полягає в тому, що вони засновані на
використанні родючості землі. Тільки перша пов'язана з природною, а друга - з економічною
(штучною) родючістю ґрунтів.
У країнах, де панує приватна власність на землю і діє міжгалузева конкуренція, існує ще й
абсолютна рента, яка утворюється на всіх використаних землях, у тому числі й на гірших. її
причиною є монополія приватної власності на землю, яка закріплює високу норму прибутку у
сільському господарстві понад середню норму прибутку.
2. Абсолютна рента утворюється як надлишок суспільної вартості сільськогосподарської
продукції над ціною виробництва (затрати виробництва плюс середній прибуток). Інакше кажучи,
абсолютна рента є різницею між ринковою вартістю продукції та ціною виробництва. Вона виникає
тоді, коли за обмеженості землі як головного засобу виробництва існує і монополія приватної
власності на землю. Вона заважає вільному переливанню капіталу з промисловості в сільське
господарство, що спричиняє технічне відставання цієї галузі порівняно з промисловістю.
3. Монопольна рента утворюється через обмеженість і не відтворюваність земель особливої
якості чи певних кліматичних умов. Це дає можливість реалізовувати продукцію за монопольно
високими цінами.
Земельна рента є частиною орендної плати - платіж, який орендар вносить орендодавцеві за
користування земельною ділянкою. Ставка орендної плати залежить від терміну оренди, умов
платежу, умов експлуатації, розміру банківського відсотка, податків та ін.
Усі рентні доходи розподіляються між державою, земельними власниками і тими, хто
користується землею.
3. В умовах ринкової економіки земля не лише здається в оренду, а є об'єктом купівлі-
продажу, отже, має ціну. На відміну від інших товарів, земля - особливий товар, ціна якого
ґрунтується не на вартості, а на тому доході, який вона приносить своєму власникові - ренті. Ціна
землі - це дисконтова ний потік її доходу (ренти).
Дисконтування - це метод визначення поточної вартості (ціни) будь-якого капітального
ресурсу з урахуванням надання ним майбутнього прибутку при існуючій ставці банківського
відсотка. Ціна землі прямо пропорційна величині ренти і обернено пропорційна ставці позичкового
відсотка.
Пропозиція землі на ринку залежить від багатьох факторів, які сумарно можна звести до двох:
якість або родючість землі та її місцезнаходження. Пропозиція землі на ринку нееластична, тому що
кількість землі, придатної для обробки, є фіксованою величиною.
Попит на землю еластичний і має тенденцію зростати, що зумовлює підвищення ціни на
землю.
Формування в Україні повноцінного ринку земельних ресурсів зумовлює потребу
якнайшвидшої реальної грошової оцінки кожної земельної ділянки.
5. Потребу й особливості державного регулювання агропромислового комплексу визначають
такі чинники:
нестабільність цін і доходів у агропромисловому виробництві;
конкурентне середовище в сільському господарстві і високий ступінь монополізації в ресурсних та
переробних сферах;
низька привабливість інвестування аграрного виробництва; 0 різноманітність природнокліматичних
умов;
потреба екологізації сільського господарства, проведення наукових досліджень; 0 страхування
сільськогосподарської діяльності; 0 особливості формування соціальної інфраструктури села тощо.
Головні важелі державного регулювання АПК:
законодавча діяльність і механізм санкцій;
пряма державна підтримка (субсидії, дотації тощо);
кредитування;
оподаткування і митне регулювання;
цінове регулювання.
Державна підтримка селянських господарств має стати невід'ємною складовою
загальнодержавної програми соціально-економічних перетворень.
Лекція № 9.Конкуренція і монополія.
План:
1 .Конкуренція та її функції.
2.Основні види конкуренції.
3.Причини виникнення та форми монополій.
4.Монополістична конкуренція та наслідки монополізації економіки.
1.Термін "конкуренція" походить від латинського слова - зіштовхуюсь. Сьогодні в ринковій
економіці відбувається зіткнення інтересів різних господарюючих суб'єктів як всередині окремих
галузей так і між виробниками різних сфер.
Конкуренція - боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва, збуту
товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків.
Внаслідок постійного характеру конкуренції за капіталізму вона набула рис економічного
закону. Закон конкуренції - закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між
виробниками, виробниками і споживачами товарів і послуг, які є зовнішньою примусовою силою для
підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, збільшення масштабів виробництва,
прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва.
Позитивні сторони конкуренції - дія її як примусової сили, що змушує товаровиробників:
економити виробничі ресурси, знижувати витрати виробництва та обігу;
поліпшувати якість товарів і послуг;
впроваджувати новітні досягнення науки і техніки у виробництво;
впроваджувати нові форми організації виробництв і праці, нові форми і системи заробітної плати.
Негативні наслідки конкуренції: створення умов і сам процес збанкрутування значної кількості
підприємств; диференціювання виробників, розвиток монополій; через відсутність державного
регулювання - криза надвиробництва; зростання безробіття;
Функції конкуренті: регулювання, мотивації, розподілу, контролю.
Функція регулювання. Для того, щоб утриматися в боротьбі, підприємець має пропонувати
вироби, яким віддає перевагу споживач. Отже і фактори виробництва під впливом ціни
спрямовуються в ті галузі, де в них відчувається найбільша потреба.
Функція мотивації. Для підприємця конкуренція означає шанс отримати великі прибутки, та
ризик у вигляді збитків одночасно.
Функція розподілу. Конкуренція не тільки включає стимули до вищої продуктивності, але і
дозволяє розподіляти доход серед підприємств і домашніх господарств у відповідності з їхнім
ефективним внеском. Це відповідає панівному в конкурентній боротьбі принципу винагороди за
результатами.
Функція контролю. Конкуренція обмежує й контролює економічну потужність кожного
підприємства. Наприклад, якщо монополіст може призначати єдину можливу ціну, то конкуренція
надає покупцеві можливість вибору серед декількох продавців. Чим досконаліша конкуренція, тим
справедливіше ціна.
Політика держави в області конкуренції спрямована на те, щоб конкуренція могла
виконувати свої функції.
В якості засобів в конкурентній боротьбі, для поліпшення своїх позицій на ринку, компанії
використовують, зокрема, якість виробів, ціну, сервісне обслуговування, асортимент, умови поставок
і платежів, рекламу тощо.
Існують різні стратегії конкурентної боротьби:
віолентна - стратегія, при якій фірма, спираючись на свою силу гіганта, намагаєтьсядомінувати
на загальному ринку, витісняючи з нього конкурентів;
патієнтна - не просто вузька спеціалізація, а зосередження всіх ресурсів навиробництві
економічних благ, що користуються обмеженим попитом;
комутантна - фірма легко йде на кардинальну зміну сфери комерційної діяльності, на яку інші
фірми неспроможні;
експлерентна - не просто поліпшення якості товарів та послуг, а пошук украй ризикованих, але
неймовірно вигідних (у випадку успіху) революційних рішень.
Нечесна конкуренція - це діяльність господарського суб'єкта, спрямована на одержання
комерційної вигоди, яка не виключає таких дій:
 дезінформація споживача, стосовно якості свого товару, або якості товару конкурента;
використання товарного знаку або маркування інших фірм без дозволу останніх;
переманювання провідних спеціалістів конкурентів, шпіонаж.
Отже центральним поняттям, що виражає сутність сучасних ринкових відносин є поняття
конкуренції
Створення конкурентного середовища й подолання монополізму є одним з найважливіших
напрямів економічної реформи в Україні. Ще в Законі про економічну самостійність України
(серпень 1990 р.) та в постанові Верховної Ради "Про проекти концепції та програми переходу
Української РСР до ринкової економіки" (листопад 1990 р.) передбачалося «провести
роздержавлення і приватизацію, створивши справжнє підприємницьке середовище і ринкову
конкуренцію». Проте здійснена в Україні приватизація ще не призвела до створення сприятливого
для економічного зростання конкурентного середовища.
2. Основними видами конкуренції є вільна (чиста, досконала) та монополістична (недосконала).
Вільна конкуренція : внутрігалузева та міжгалузева. Жодна з фірм не впливає на ринкову ціну.
Наслідок внутрігалузевої конкуренції - перетворення окремих індивідуальних витрат виробництва
на єдину ринкову або суспільну вартість. Наслідок міжгалузевої конкуренції - єдина ринкова, або
суспільна вартість перетворюється на ціну виробництва, навколо якої коливаються ринкові ціни.
За умов досконалої конкуренції ринкова ситуація характеризується монополією, тобто великою
кількістю продавців і покупців того самого товару. Зміни в ціні якогось продавця викликають
відповідну реакцію тільки серед покупців, але не серед інших продавців.
Ринок відкрито для кожного. Рекламні кампанії за цих умов не є надто важливими, бо для
продажу пропонуються тільки гомогенні (однорідні) товари, ринок є прозорим і відсутні будь-які
переваги. На ринку з подібною структурою ціна - це задана величина. Хоча ціна й формується в
процесі конкуренції серед всіх учасників ринку, але водночас кожен окремий продавець не здійснює
жодного прямого впливу на ціну. Якщо продавець встановлює більш високу ціну, всі покупці
відразу ж переходять до його конкурентів.
Якщо ж продавець встановлює більш низьку ціну, то він виявиться не в змозі задовольнити
весь попит, який буде орієнтовано на нього, через його незначну частку на ринку, при цьому
прямого впливу на ціну з боку цього конкретного продавця не відбувається.
Умови досконалої конкуренції визначаються наступними параметрами:
- велика кількість продавців і покупців, жоден з яких не має помітного впливу на ринкову ціну і
кількість товару;
- кожен продавець виробляє однорідний продукт, який в жодному відношенні не відрізняється від
продукту інших продавців;
- бар'єри для входу на ринок в довгостроковому аспекті або мінімальні, або взагалі відсутні;
- жодних штучних обмежень попиту, пропозиції або ціни не існує і ресурси змінні фактори
виробництва - мобільні;
- кожен продавець і покупець має повну й правильну інформацію про ціну, кількість продукту,
витрати й попит на ринку.
Недосконала конкуренція. На практиці конкуренція звичайно є недосконалою. Прикладами
недосконалої конкуренції є монополістична та олігополістична конкуренція.
Монополістична конкуренція. За умов монополістичної конкуренції велика кількість
виробників пропонує схожу, але не ідентичну продукцію, тобто на ринку присутні гетерогенні
товари. Якщо за умов досконалої конкуренції фірми виробляють стандартизовану (однорідну)
продукцію, то за умов монополістичної конкуренції виробляється диференційована продукція.
Диференціація стосується передусім якості продукту чи послуг, завдяки чому у споживача
складаються цінові переваги. Продукція може бути диференційована також за умовами після
продажного обслуговування (для товарів тривалого користування), за близькістю до покупців, за
інтенсивністю реклами тощо).
Таким чином, фірми на ринку монополістичної конкуренції вступають в суперництво не тільки
за допомогою цін, але й шляхом всебічної диференціації продукції й послуг. Це відбувається
передусім за допомогою товарних знаків, найменувань і рекламної кампанії, які наголошують на
відмінностях товарів.
Монополістична конкуренція відрізняється від досконалої за наступними ознаками:
 на ринку продаються не гомогенні, а гетерогенні товари;
для учасників ринку нема повної прозорості ринку, й вони діють не завжди відповідно до
економічних принципів;
підприємства прагнуть розширити свою область переваг шляхом індивідуалізації своєї
продукції;
- доступ на ринок для нових продавців при монополістичній конкуренції утруднений через
наявність переваг.
Олігополістична конкуренція. Олігополія характеризується небагато-чисельністю учасників
конкуренції - коли відносно мала (в межах десятку) кількість фірм панує на ринку товарів чи послуг.
Класичним прикладом олігополії є "велика трійка" в США - "Дженерал-моторз", "Форд", "Крайслер".
За умов олігополії можуть вироблятися як однорідні, так і диференційовані товари.
Однорідність найчастіше має місце на ринках сировини й напівфабрикатів: руди, нафти, сталі,
цементу тощо; диференціація - на ринках споживчих товарів.
Небагаточисельність фірм сприяє монополістичним угодам між ними: щодо встановлення цін,
розділу чи розподілу ринків або щодо інших способів обмеження конкуренції між ними. Доведено,
що конкуренція на олігополістичному ринку тим інтенсивніше, чим нижче рівень концентрації
виробництва (велика кількість фірм), і навпаки.
Цінова конкуренція .Однією з традиційних форм конкурентної боротьби є маніпулювання
цінами - так звана "війна цін". Вона здійснюється багатьма способами: зниженням цін, локальними
змінами цін, сезонними розпродажами, наданням більшого обсягу послуг за існуючими цінами,
подовженням термінів споживчого кредиту тощо. Здебільшого цінова конкуренція застосовується
для виштовхування з ринку слабших суперників або проникнення на вже засвоєний ринок.
Нецінова конкуренція. Більш ефективною й більш сучасною формою конкурентної боротьби є
нецінова конкуренція, тобто, що пропонується на ринок. Надходження на ринок продукції більш
високої якості або нової споживчої вартості утруднює відповідні заходи з боку конкурента, позаяк
формування якості проходить тривалий цикл, що починається накопиченням економічної і науково-
технічної інформації.
Велику роль в неціновій конкуренції відіграє до- і після продажне обслуговування покупця.
Передпродажне обслуговування включає задоволення вимог споживачів по умовах поставок:
скорочення, регулярність, ритмічність поставок (наприклад, комплектуючих деталей і вузлів).
Післяпродажне обслуговування передбачає створення різних сервісних центрів з обслуговування
купленої продукції, включаючи забезпечення запасними частинами, ремонт и т.д.
3. У процесі конкурентної боротьби відбувалася концентрація виробництва -зосередження
засобів виробництва, працівників і обсягів виробництва на крупних підприємствах. Централізація
виробництва - збільшення масштабів виробництва продукції внаслідок об'єднання кількох окремих
підприємств в одне із загальним управлінням. Централізація капіталу - збільшення розмірів
капіталу внаслідок об'єднання або злиття раніше самостійних капіталів. І як результат - виникнення
монополій.
Монополія - окремі наймогутніші підприємства або об'єднання кількох підприємств, які
виробляють переважну кількість певної продукції, завдяки чому впливають на процес ціноутворення
і привласнюють високі монопольні прибутки. Першою монополізується сфера обігу - виникають
найпростіші форми - картелі та синдикати.
Картель - об'єднання кількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого
зберігають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, виробничу та комерційну
самостійність і домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, ціну, ринки
збуту.
Синдикат - об'єднання кількох підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого
зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виготовлений продукт, а
отже, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. Нині синдикати існують
переважно у сфері торгівлі, рідше - у сфері виробництва.
У процесі монополізації виробництва з'являються такі форми монополістичних об'єднань, як
трест та концерн.
Трест- об'єднання підприємств однієї або кількох галузей промисловості, учасники якого
втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну
самостійність. Тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного
капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в
управлінні й привласнювати відповідну частину прибутку.
Концерн - об'єднання десятків чи сотень підприємств різних галузей промисловості,
транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений
продукт, а головна фірма здійснює фінансовий контроль за іншими учасниками об'єднання.
Серед 500 наймогутніших монополій США понад 90% існують у формі багатогалузевих
концернів. У 60-ті роки з'явилися і почали зростати конгломерати.
Конгломерат - монополістичне об'єднання, яке утворюється внаслідок поглинання
прибуткових різногалузевих підприємств, які не мали виробничої та технічної спільності.
Один продавець певного товару - абсолютна монополія - трапляється зрідка. Угода кількох
фірм - олігополія.
Позитивні наслідки монополізації :
• більші можливості для розвитку сучасного виробництва, впровадження нової техніки і
технології;
• розширення масштабів планомірного й організованого розвитку економіки, свідомого
регулювання економічної системи;
• можливість завдяки масовому виробництву економити на витратах виробництва. Негативні
наслідки:
• практика встановлення монопольних цін, створення штучного дефіциту;
• вкладання коштів у проекти, які дають найвищу віддачу, з вилученням або зменшенням
інвестицій у важливі але менш прибуткові галузі;
• придушення конкуренції - важливої рушійної сили економічного прогресу.
З виникненням монополій вільна конкуренція перетворюється на монополістичну, або
недосконалу.
 Тема: № 10. Підприємництво в ринковій економіці.
План: 1.Підприємництво: суть та умови функціонування.
2. Види підприємств. Малий бізнес.
3. Основні принципи діяльності підприємств.
1. Підприємництво - тип господарської поведінки, що ґрунтується на самостійності та
незалежності суб'єктів, стосовно вибору: що, скільки, як, для кого виробляти. Підприємництво може
розвиватися лише в певному економічному середовищі. Воно передбачає наявність у суб'єкта чітко
визначеної сукупності прав і свобод щодо вибору: виду діяльності, джерел її фінансування,
планування, доступу до ресурсів, організації і управління, шляхів збуту продукції. Економічна
автономія підприємства фактично означає відмову від командних методів вирішення господарських
завдань. Має існувати ринково-конкурентний режим господарювання, необхідна система законів, які
б захищали підприємництво й забезпечували б стабільне ринкове середовище та стійкі "правила гри"
на ринку.
Функції підприємництва:
новаторська функція полягає у сприянні процесу продукування нових ідей, створення нових
товарів і надання нових послуг;
організаційна - передбачає впровадження нових форм і методів організації виробництва, нових
форм заробітної плати;
господарська - означає найефективніше використання трудових, матеріальних, фінансових,
інтелектуальних та інформативних ресурсів;
соціальна - полягає у виготовленні товарів і послуг, необхідних суспільству відповідно до
головної мети виробництва, вимог дії основного економічного закону;
особиста - передбачає самореалізацію власної мети підприємця, отримання
задоволення від своєї роботи.
Особливості підприємництва:
це гнучка форма організації виробництва, яка оперативно реагує на потреби ринку, найновіші
досягнення НТП, сприяє своєчасним структурним зрушенням в економіці;
утверджує почуття господаря у кожного з учасників суспільного виробництва;
як дійова організаційно-господарська творчість, сприяє вільному розвиткупрацівника,
впровадженню демократичних принципів.
Широкий розвиток підприємництва найповніше відповідає вимогам природно-історичного
процесу суспільного розвитку.
2. На підприємствах відбувається поєднання працівників із засобами виробництва, причому від
характеру такого поєднання значною мірою залежить тип підприємства. Відповідно до цього критерію
в Україні та багатьох інших країнах функціонують такі види підприємства:
• державні - засновані на державній формі власності. Оскільки вона поділяється на
загальнодержавну та комунальну, відповідно, розрізняють загальнодержавні та комунальні
підприємства.
• колективні - засновані на власності трудового колективу. їх поділяють на: колективні,
кооперативні, підприємства громадських організацій тощо.
•приватнокапіталістичні - засновані на власності окремої особи, яка наймає робочу силу.
•акціонерні - засновані на власності декількох власників капіталу, які наймають робочу силу.
•індивідуальні - засновані на приватній власності фізичної особи та її особистій праці.
•сімейні - засновані на праці членів однієї сім'ї.
• спільні - засновані на поєднанні різних форм власності, в тому числі із залученняміноземного
капіталу. Майже 90% таких підприємств у розвинутих країнах світупідприємства з обмеженою
відповідальністю.
Співвідношення між основними видами підприємств, насамперед між державними і
недержавними, змінюються в процесі еволюції економічної системи, конкретної соціально-
економічної ситуації в суспільстві.
Малий бізнес. В усіх розвинених країнах світу кількісно переважають малі підприємства,
причому до них відносять різні за величиною підприємства, на яких зайнято до 500 працівників, в
Україні у промисловості і будівництві - до 200, а в інших сферах матеріального виробництва - до 50
працівників.
 Своєрідний ренесанс малого бізнесу почався з розгортанням НТР, яка посилює процес
спеціалізації, кооперування виробництва, формує великий попит на вузько спеціалізовану продукцію.
Малий бізнес в нашій країні фактично не розвивався. Проте перехід від командно-
адміністративних до економічних методів господарювання створює реальні умови для розвитку малого
бізнесу. Дрібне підприємство немислиме без ринку, адже воно безпосередньо не регулюється
державою: економічні відносини між дрібними бізнесменами можуть здійснюватись лише через
ринок., крім того, індивідуальне дрібне підприємництво розвивається внаслідок дії ринкового
механізму, який зумовлює виникнення певної кількості безробітних.
Приватна власність - неодмінна умова дрібного підприємства, без неї воно неможливе!!
Важливою передумовою дрібної підприємницької діяльності є визначення своєї сфери для
діяльності:
- яка найбільше відповідає нахилам і знанням підприємця, і де він може розраховувати на
оптимальний підприємницький успіх;
- використання нових видів продукції, нових технологій, свого "ноу-хау";
- орієнтація не лише на внутрішній ринок, а й на зовнішній;
- правовий захист своєї продукції, свого товарного знаку.
Малі підприємства мобільніші в управлінні, в переорієнтації на випуск нових товарів і послуг, в
експериментаторстві. Для його заснування потрібен не великий капітал. Вони забезпечують
робочими місцями населення.
3. Основні принципи діяльності підприємства: в законі України "Про підприємство"
зазначається, що підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно
будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству, а саме:
• вільний вибір діяльності;
• залучення для здійснення підприємницької діяльності на добровільних засадах майна та коштів
юридичних осіб;
• самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, що
виробляється. Встановлення цін відповідно до законодавства;
• вільний найом працівників;
• залучення і використання різних видів ресурсів, використання яких
необмеженезаконодавством;
• вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення необхідних платежів;
• самостійне здійснення підприємцем як юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності;
• самоокупність.
 Тема: № 11. Управління в ринковій економіці.
План: 1 Маркетинг і його функції в ринковій економіці.
2. Менеджмент і сучасна організація виробництва
1. Маркетинг - система організації й управління діяльністю фірми щодо розробки нових видів
товарів, їх виробництва і збуту на основі вивчення ринку і потреб споживачів з метою отримання
прибутку.
Схема маркетингу: вивчення попиту - проектування товару - розробка - виготовлення
-задоволення потреб споживачів - прибуток.
Категорії маркетингу: потреба - відчуття нестачі чогось необхідного; Запити - потреби,
підкріплені купівельною спроможністю; Товар - все, що пропонує ринок для задоволення потреб;
Обмін - отримання сторонами цінностей, що мають для них інтерес; Угода - обмін, умови якого
сторони визначили; Ринок - сукупність потенційних та наявних покупців товару, угод;
Споживча цінність - співвідношення між перевагами, які споживач отримує в результаті придбання
та використання товару, та витратами на його придбання.
Задоволення споживача - залежить від того, наскільки виправдане його очікування, сподівання.
Основні види маркетингу:
•орієнтований на товар;
•орієнтований на споживача;
•єдиний інтегрований маркетинг - найефективніший сьогодні.
Програми маркетингу поділяються на: короткотермінові (до 1 року); Середньотермінові (до 5
років), довготермінові (до 10-15 років).
Стратегія маркетингових програм - розроблення політики поведінки компанії. Тактика - процес
формування та виконання завдань фірми на конкретний проміжок часу. Основні принципи
маркетингу:
1. В роботі орієнтуватися на точному знанні потреб споживача і реальних можливостей фірми;
2. Забезпечення довготермінової результативності;
3. Органічне поєднання маркетингової стратегії і тактики;
4. Вплив на формування потреб споживача, постійне оновлення асортименту;
Концепція вдосконалення виробництва, вдосконалення товару, інтенсифікації комерційних
зусиль, маркетингу, соціально-етичного маркетингу, стратегічного маркетингу.
2. Менеджмент - 1) вивчає найбільш раціональну організацію і управління виробництвом,
колективом.
2) ефективне використання і координація таких ресурсів, як капітал (виробничий, фінансовий,
людський, інформаційний ) для досягнення мети з максимальною ефективністю. Мета менеджменту
- отримання (збільшення) прибутку;
підвищення ефективності господарювання; задоволення потреб ринку; вирішення соціальних
проблем. Менеджер - професіонал по організації і управлінню виробництвом, збутом, сервісом, що
має адміністративно-господарську незалежність:
*Вищий рівень - визначає основні напрями діяльності підприємства, його мету, завдання,
стратегію розвитку;
*Середній рівень - практична реалізація рішень, координація роботою нижньої ланки;
*Нижній рівень - керівництво діяльністю безпосередніх виконавців.
Організація - це об'єднання двох і більше людей, які мають загальну мету і працюють разом для
її досягнення: формальні/неформальні; прості/складні; керуючі/керовані підсистеми.
Зовнішнє середовище організації: а) фактори прямого впливу: постачальники сировини;
споживачі продукції; конкуренти; законодавчі акти; НТП. б) фактори непрямого впливу: стан
економіки в державі; політичне становище в державі; міжнародне становище; соціально-культурні
фактори; профспілки.
Внутрішнє середовище організації:
• цілі - конкретні значення, яких намагається досягнути організація /довгострокові, середньострокові,
короткострокові/.
• завдання - спосіб досягнення цілей.
• технологія - засіб перетворення вхідних ресурсів у бажані продукти.
• структура - логічна взаємодія рівнів управління, яка забезпечує досягнення мети, при найбільш
ефективному використанні ресурсів.
• люди - в організації розглядаються в 3-х аспектах: поведінка окремої людини; поведінка людини в
групі; поведінка людини-керівника.
Інструменти управління Т Ієрархія - базується на примусі вищестоящого над нищестоящим; Т
Культура - базується на дотриманні напрацьованих суспільством традицій, ритуалів, норм поведінки;
Т Ринок - базується на балансі потреб і можливостей.
Методи управління: адміністративно-командні, економічні, соціально-психологічні,
ідеологічні, правові.
Методи розв 'язання конфлікту: ухилення, згладжування, примус, компроміс, розв'язання
конфліктної проблеми.
Функції управління - загальні : організація, планування, мотивація, координація, контроль;
специфічні: особливості управління на конкретному підприємстві.
Планування - відокремлений вид управлінської діяльності, який визначає перспективу і
майбутній стан організації. Поділяється на:
1.Стратегічне планування: визначення місії організації —► визначення цілей організації —*
оцінка і аналіз зовнішнього середовища —* управлінське дослідження сильних та слабких сторін
організації —* аналіз стратегічних альтернатив —> вибір стратегії.
2. Планування реалізації стратегії: реалізація стратегії —* оцінка стратегії.
Мотивація - це управлінська діяльність, яка забезпечує процес спонукання себе та інших
працівників на дії, спрямовані на досягнення особистих цілей або цілей організації. Базується на двох
категоріях: потреби - первинні/ вторинні, винагороди - внутрішні/ зовнішні.
Потреба - це фізіологічне чи психологічне відчуття нестачі чогось:
Первинні - (фізіологічні) виникають з моменту народження і закладені в природі людини / сон,
їжа, секс/.
Вторинні - (психологічні) виникають в процесі спілкування з іншими людьми /успіху, влади,
причетності, поваги, самовираження/.
Контроль - вид управлінської діяльності по забезпеченню процесу перевірки правильності
управлінських рішень, в напрямі здійснення необхідних коректив: попередній/ поточний/
підсумковий.
Прогнозування - це спосіб, при якому використовують нагромаджений у минулому досвід та
побічні припущення з метою визначення майбутнього на сучасному етапі: економічні, соціальні,
розвитку конкуренції, розвитку НТП.
Специфіка Українського менеджменту полягає
0 слабкість законодавчої бази;
0 податкові проблеми, невизначеність механізмів ціноутворення; 0 відсутність теорії
українського менеджменту;
0 ігнорування та невміння використати на практиці сучасні методи управління. 0 необхідно
змінити стереотипи свідомості і поведінки людей; необхідна підготовка кваліфікованих кадрів
менеджерів нової формації.
Управлінське рішення - це вибір альтернативи, результат обговорень, постанов, висновків,
спрямованих на реалізацію цілей управління (загальні / часткові; перспективні/ поточні; прийняті на
вищому/середньому/нижчому рівні; запрограмовані/ незапрограмовані/ компромісні; інтуїтивні/
раціональні; одноособові/ колегіальні/ колективні.
Японія Порівняльна характеристика досвіду менеджменту
США
Структура управління
Нестандартна, гнучка. Довготермінова Субординація
Згори до низу. Характер прийняття рішень Форма
Колективний на основі згоди відповідальності Організація контролю
Колективна. Швидкість службового росту Критерії
Колективна просування по службі
Уповільнений Орієнтація управління
Вік/стаж
На групу
По колективному результату
Оцінка результату управління оплата
Система найму на роботу
Формалізована
Голова і рівноправні члени
Індивідуальний
Індивідуальна.
Індивідуальна Швидкий.
Особистий результат.
На окрему особистість.
По індивідуальному.
Короткотермінова.
 Лекція № 12. Капітал. Витрати виробництва, ціна і прибуток.
План: 1. Соціально-економічний зміст поняття "капітал". Постійний і змінний капітал.
2.Виробничі фонди підприємства і витрати виробництва, собівартість. Амортизація.
3.Ціна і прибуток.

1. Первісне значення слова "капітал" (від лат. capitalist) - головний. Згодом у німецькій та
французькій мовах цим терміном стали позначати головне майно, головну суму. Першу спробу
наукового аналізу капіталу зробив Аристотель. Він запровадив поняття "хремастика"(хрема - майно,
володіння). Під хремастикою учений розумів мистецтво забезпечення достатку або діяльність,
спрямовану на накопичення багатства, на отримання прибутку, на вкладення і накопичення капіталу.
Класики політичної економії А.Сміт та Д. Рікардо ототожнювали капітал з накопиченою працею,
запасом (машин, інструментів, сировини, одягу, харчів, грошей тощо). Водночас вони стверджував,
що праця - єдине джерело вартості лише в умовах простого товарного виробництва, а за капіталізму
таким джерелом є й інші фактори, зокрема капітал.
Сучасні західні науковці повніше, ніж Маркс і Енгельс, розкрили матеріально-речову структуру
капіталу, пов'язали його з особистим фактором виробництва, з фактором часу.
Капітал - самозростаюча авансова вартість; вкладення, які дають змогу отримати дохід.
Загальне поняття "капітал" конкретизується у багатьох формах капіталу: власний/залучений,
речовий/людський,промисловий/торговельний/позичковий,основний/оборотний, реальний/фіктивний,
індивідуальний/колективний/суспільний, національний/міжнародний, постійний/змінний.
Складові капіталу, які витрачаються на організацію виробництва, відіграють неоднакову роль у
створенні вартості та додаткової вартості. Витрати виробника на придбання засобів виробництва є
незмінними й переносяться конкретною працею на новостворений продукт. Маркс назвав їх
постійним капіталом і позначив буквою "с" (від початкової букви латинського слова constant -
постійний ). Постійний капітал бере участь у процесі праці своїм речовим змістом, є фактором
виробництва, створює споживчу вартість, але не бере участь в процесі збільшення вартостей, а отже,
не створює додаткової вартості.
Інша частина витрат виробника, яку він авансує на придбання робочої сили і яка змінює свою
вартість у процесі виробництва, - це змінний капітал, "v" (varitous - змінюваний). Він збільшує
первинну вартість, тобто не тільки відтворює власний еквівалент, який отримує робітник у формі
заробітної плати, а й створює надлишок вартості - додаткову вартість.
Змінний капітал, представлений функціонуючими працівниками, створює нову вартість, в тому
числі додаткову. Наприклад, на фабриці фонд заробітної плати робітників протягом місяця становить
10 тис. дол., а вони виробляють продукції (після відрахування перенесеної вартості постійного
капіталу) на суму 40 тис. дол. Додаткова вартість становитиме 30 тис. дол.
Додаткова вартість - це вартість, створена працівниками понад вартості робочої сили і
безкоштовно привласнена власником засобів виробництва. Виходячи з цього, вартість товару (w)
можна виразити так:
W=C+V-m
де m - додаткова вартість.
Робоча сила - це прихована здатність до праці, а не сама праця. Щоб вона відбулася,
робітникові необхідно продати "робочі руки" тим, у кого є засоби праці.
Товар робоча сила, як і будь-який інший товар, має дві властивості: вартість і споживчу
вартість. Вартість товару робоча сила визначається вартістю матеріальних і духовних благ,
необхідних для нормального відтворення робочої сили і робітника як особистості, а також для
утримання його сім і'. Споживча вартість даного товару полягає в його здатності виробляти
додаткову вартість.
Відношення додаткової вартості до змінного капіталу є нормою додаткової вартості.
Засоби виробництва складаються із засобів праці (верстати, машини, устаткування) та предметів
праці (сировина, паливо, електроенергія тощо). Засоби виробництва у процесі праці є невід'ємним
фактором виробництва, але самі національного доходу не створюють.
2. Виробничі фонди - сукупність засобів і предметів праці, необхідних для ведення
виробництва, виражена у грошовій формі. Виробничі фонди поділяють на фонди сфер матеріального
і нематеріального виробництва (сфера послуг), фонди сфери виробництва і сфери обігу, на основні і
оборотні фонди тощо. Поділ на основні і оборотні фонди здійснюється залежно від перенесення
засобами та предметами праці своєї вартості на створений продукт.
Основні виробничі фонди (основний капітал) - частина продуктивного капіталу, яка повністю
бере участь у процесі виробництва, але переносить свою вартість на новостворений продукт
частинами, в міру їх зношування. Предмети праці (сировина, паливо, енергія, куплені
напівфабрикати, тара тощо) у процесі виробництва переносять свою вартість на новостворений
продукт одразу. Наприклад, певна кількість бавовни на прядильній фабриці є сировиною, повністю
споживається протягом дня і переносить цілком свою вартість на вироблену тканину. Оборотні
виробничі фонди (оборотний капітал) - частина продуктивного капіталу, яка повністю бере участь у
процесі виробництва, витрачається за один виробничий цикл і вартість якої при цьому повністю
переноситься на новостворений продукт і після реалізації продукту повертається до підприємця у
грошовій формі.
Щоб забезпечити своєчасне і повне оновлення основних виробничих фондів, запроваджуються
норми амортизації, що враховують фізичний і моральний знос. Амортизація
- це процес поступового перенесення вартості засобів праці у міру їх зносу на вироблений продукт і
використання цієї вартості для наступного відтворення засобів праці. Вартісне зношування є
грошовими виразником фізичного і морального зносу. Фізичне зношування -поступова втрата
основними виробничими фондами своєї споживчої вартості, а водночас і частини вартості, яка
переноситься на вартість створюваного продукту. Моральне зношування
- втрата основними фондами частини своєї вартості, яка не переноситься на вартість створюваного
продукту.
Норма амортизації - виражене у відсотках відношення річної суми амортизації до вартості
елементів основного капіталу
Витрати виробництва на виготовлення і реалізацію продукту називають собівартістю
виробництва, або комерційною собівартістю
Собівартість продукції підприємства складається із затрат природних ресурсів, сировини,
матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів та інших затрат на виробництво та
реалізацію. Отже, собівартість - це виражені в грошовій формі поточні затрати підприємства на
виробництво та реалізацію продукції.
Ці затрати за їх економічним змістом можна згрупувати таким чином: 1 - матеріальні затрати; 2
- витрати на оплату праці; 3 - відрахування на державне соціальне страхування; 4-відрахування на
обов'язкове медичне страхування; 5- амортизація основних фондів, включаючи прискорену
амортизацію; 6 - інші витрати.
Товаровиробники в умовах конкуренції повинні прагнути до скорочення витрат виробництва,
або собівартості продукції (тобто вартості для себе, для даного підприємства). Це зумовлено тим, що
зниження собівартості - основа зниження цін, що, у свою чергу, дає змогу підприємцю отримати
більший прибуток.
Важливу роль у зниженні витрат виробництва відіграє економія від масштабів виробництва та
ефективне використання особистого і речового факторів виробництва. В Україні надзвичайно
важливу роль у зниженні собівартості на підприємствах відіграє економія сировини, електроенергії,
палива.
3. Зниження витрат виробництва значною мірою залежить від ціноутворення. За
капіталістичного товарного виробництва в основі товарних цін лежать не лише суспільно необхідні
витрати виробництва, а й співвідношення між попитом і пропозицією:
Цв = С + V + р,
де Цв - ціна виробництва, с - постійний капітал, v - змінний капітал, р - прибуток. Прибуток
утворюється внаслідок міжгалузевої конкуренції з урахуванням процесу коливання попиту і
пропозиції. За рівноваги попиту і пропозиції формується ціна рівноваги.
Ціна - це грошовий вираз ціни виробництва, взаємодії закону вартості та закону попиту і
пропозиції. Ціна виконує такі основні функції: облікову; розподільчу; стимулюючу.
Облікова функція полягає в тому, що ціна є засобом обліку суспільно-необхідної, а отже, й
корисної праці. Такий облік дає змогу здійснювати еквівалентний обмін товарів, визначати
економічну ефективність виробництва, встановлювати оптимальне співвідношення між
нагромадженням і споживанням та інші пропорції.
 Розподільча функція ціни реалізується у процесі внутрігалузевої та міжгалузевої конкуренції. У
першому випадку такий перерозподіл вартості, й насамперед додаткової вартості, здійснюється на
користь тих підприємств, у яких витрати виробництва нижчі за суспільно необхідні, а якість товарів
вища. У другому випадку перерозподіл додаткової вартості відбувається через механізм переливання
капіталів на користь галузей, в яких відбувається виробництво товарів і послуг відповідно до
індивідуальних, колективних та суспільних потреб.
Стимулююча функція ціни полягає в тому, що ринкові ціни спонукають підприємців через
механізм конкуренції впроваджувати нову техніку, досконаліші форми і методи організації
виробництва тощо.
Залежно від типів ринкової системи виділяють регульовані та нерегульовані ціни.
В Україні класифікація цін здійснюється їх поділом на оптові ціни підприємства, оптові ціни
промисловості та роздрібні ціни. Оптові ціни підприємства складаються із собівартості й прибутку.
За реалізовану продукцію підприємство отримує відповідну суму грошей - валову виручку. Одна
її частина спрямовується на заміщення зношених засобів виробництва (с), інша - на заробітну плату
працівників (v), що разом становить собівартість продукції. Різниця між валовою виручкою і
собівартістю - це й є прибуток (кількісне визначення цієї категорії).
 Лекція: № 13. Доходи населення та його соціальний захист.
План: 1. Доходи: їх суть, джерела, розподіл і роль.
2.Суть, форми і система заробітної плати.
3.Мотивація праці і захист працюючих.
1. Доходи — це грошові надходження за одиницю часу юридичних та фізичних осіб; показник
господарської діяльності підприємств, установ, організацій.
Розрізняються доходи від реалізації та позареалізаційні'. Доходи від реалізації - це
фінансові надходження (валова виручка) від реалізації продукції, робіт і послуг споживачам та
замовникам. Позареалізаційні доходи формуються за рахунок різних додаткових надходжень:
дивідендів від акцій, проценті від облігацій, отриманих штрафів тощо. Різниця між валовою
виручкою від реалізації продукції, робіт і послуг та їх повною (комерційною) собівартістю становить
чистий дохід підприємства або прибуток. Після сплати податків та інших обов'язкових платежів
залишається чистий прибуток, який належить підприємству. Залежно від походження (джерела)
доходів, їх поділяють на чотири основні групи: зарплата, процент, рента та прибуток.
* Зарплата - оплата праці, як правило, в грошовому обчисленні, яку за трудовою угодою власник
підприємства, організації чи установи або уповноважений ним орган виплачує працівникові за
виконану роботу.
* Проиент — (від лат., сота частина якої-небудь кількості або числа) плата кредитору за
користування позиченими цінностями; один із видів доходу.
* Рента - економічна форма реалізації земельної власності, частина прибутку, яка виступає у формі
плати за право користуватися землею.
* Прибуток - перевищення сукупних доходів над сукупними витратами.
У процесі розподілу чистий доход - (різниця між ціною всієї реалізованої продукції і витратами
на її виробництво, тобто собівартістю) набирає форму прибутку, відсотка (процента) і ренти. Якщо
сюди додати ще й заробітну плату, то одержимо всі наявні первинні сфери обігу, на основні і
оборотні фонди тощо. Поділ на основні і оборотні фонди здійснюється залежно від перенесення
засобами та предметами праці своєї вартості на створений продукт.
Основні виробничі фонди (основний капітал) - частина продуктивного капіталу, яка повністю
бере участь у процесі виробництва, але переносить свою вартість на новостворений продукт
частинами, в міру їх зношування. Предмети праці (сировина, паливо, енергія, куплені
напівфабрикати, тара тощо) у процесі виробництва переносять свою вартість на новостворений
продукт одразу. Наприклад, певна кількість бавовни на прядильній фабриці є сировиною, повністю
споживається протягом дня і переносить цілком свою вартість на вироблену тканину. Оборотні
виробничі фонди (оборотний капітал) - частина продуктивного капіталу, яка повністю бере участь у
процесі виробництва, витрачається за один виробничий цикл і вартість якої при цьому повністю
переноситься на новостворений продукт і після реалізації продукту повертається до підприємця у
грошовій формі.
Щоб забезпечити своєчасне і повне оновлення основних виробничих фондів, запроваджуються
норми амортизації, що враховують фізичний і моральний знос. Амортизація
- це процес поступового перенесення вартості засобів праці у міру їх зносу на вироблений продукт і
використання цієї вартості для наступного відтворення засобів праці. Вартісне зношування є
грошовими виразником фізичного і морального зносу. Фізичне зношування -поступова втрата
основними виробничими фондами своєї споживчої вартості, а водночас і частини вартості, яка
переноситься на вартість створюваного продукту. Моральне зношування
- втрата основними фондами частини своєї вартості, яка не переноситься на вартість створюваного
продукту.
Норма амортизації - виражене у відсотках відношення річної суми амортизації до вартості
елементів основного капіталу
Витрати виробництва на виготовлення і реалізацію продукту називають собівартістю
виробництва, або комерційною собівартістю
Собівартість продукції підприємства складається із затрат природних ресурсів, сировини,
матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів та інших затрат на виробництво та
реалізацію. Отже, собівартість - це виражені в грошовій формі поточні затрати підприємства на
виробництво та реалізацію продукції.
 Ці затрати за їх економічним змістом можна згрупувати таким чином: 1 - матеріальні затрати; 2
- витрати на оплату праці; 3 - відрахування на державне соціальне страхування; 4-відрахування на
обов'язкове медичне страхування; 5- амортизація основних фондів, включаючи прискорену
амортизацію; 6 - інші витрати.
Товаровиробники в умовах конкуренції повинні прагнути до скорочення витрат виробництва,
або собівартості продукції (тобто вартості для себе, для даного підприємства). Це зумовлено тим, що
зниження собівартості - основа зниження цін, що, у свою чергу, дає змогу підприємцю отримати
більший прибуток.
Важливу роль у зниженні витрат виробництва відіграє економія від масштабів виробництва та
ефективне використання особистого і речового факторів виробництва. В Україні надзвичайно
важливу роль у зниженні собівартості на підприємствах відіграє економія сировини, електроенергії,
палива.
3. Зниження витрат виробництва значною мірою залежить від ціноутворення. За
капіталістичного товарного виробництва в основі товарних цін лежать не лише суспільно необхідні
витрати виробництва, а й співвідношення між попитом і пропозицією:
Цв = С + V + р,
де Цв - ціна виробництва, с - постійний капітал, v - змінний капітал, р - прибуток. Прибуток
утворюється внаслідок міжгалузевої конкуренції з урахуванням процесу коливання попиту і
пропозиції. За рівноваги попиту і пропозиції формується ціна рівноваги.
Ціна- це грошовий вираз ціни виробництва, взаємодії закону вартості та закону попиту і
пропозиції. Ціна виконує такі основні функції: облікову; розподільчу; стимулюючу.

форми розподілу чистого продукту. В результаті цього чистий продукт розподіляється між його
безпосередніми виробниками і власниками засобів виробництва.
В реальному економічному житті в нашій країні ці первинні доходи виступають як:
- зарплата робітників сфери матеріального виробництва;
- доходи селян від громадського господарства;
- прибуток підприємств;
- доходи селян, робітників і службовців від підсобного господарства.
Первинний розподіл доповнюється перерозподілом чистого продукту, необхідність якого
зумовлена:
• завданням концентрації ресурсів для вирішення важливих соціальних проблем;
• існуванням невиробничої сфери, на утримання якої кошти надходять шляхом перерозподілу
доходів;
• важливістю залучення коштів підприємств і населення на громадські потреби; • потребами НТР,
прогресивних змін у структурі суспільного виробництва, розвитку окремих економічних регіонів
країни.
Головним знаряддям перерозподілу чистого продукту є державний бюджет, через який
проходить приблизно 60% національного доходу. Важливу роль у цьому розподілі відіграє
податкова система, оплата населенням послуг, механізм цін, а також добровільні платежі в
громадські організації.
У результаті розподілу й перерозподілу національного доходу складаються кінцеві доходи
різних груп населення, держави, підприємств виробничої і невиробничої сфери. Формуванням
фондів споживання - (частина національного доходу, яка надходить членам суспільства в особисте
споживання безплатно або на пільгових умовах понад винагороду за працю) і нагромадження
завершується процес розподілу й перерозподілу, після чого він підходить у стадію кінцевого
використання, коли доходи використовуються для забезпечення особистих потреб.
2.Суть, форми і системи зарплати.
Заробітна плата - це грошовий вираз вартості і ціни товару робоча сила та результативності
функціонування робочої сили. її речовим, матеріальним змістом є кількість життєвих благ,
необхідних для відтворення робочої сили найманого робітника і членів його сім'ї. Це життєвий фонд
робітника, який в умовах товарного виробництва має і вартісний, і грошовий вираз. Функції
заробітної плати: відтворювсиїьна та стимулююча.
 Заробітна плата є номінальною - та кількість грошей, яку людина отримує в касі і залежить вона
від виду діяльності, кваліфікації, кількості виконаної роботи, стажу, рівня розвитку держави, форми
власності; реальною - кількість товарів і послуг, що можна придбати за номінальну зарплату і
залежить вона від номінальної зарплати, рівня інфляції.
Оскільки робоча сила є товаром, то її ціна, як і всіх інших товарів, регулюється також
співвідношенням між попитом і пропозицією. Із зниженням попиту або збільшенням пропозиції ціна
робочої сили, тобто заробітна плата, зменшуватиметься і навпаки. На розмір заробітної плати
впливає дія законів зростання продуктивності праці і підвищення потреб населення, співвідношення
сил між робітником і капіталістами, виступи трудящих тощо.
Одним із факторів зростання вартості робочої сили є підвищення загальноосвітнього та
кваліфікаційного рівнів робітників.
Зарплата існує у двох основних формах: погодинна і відрядній. Погодинна зарплата — це
оплата вартості та ціни робочої сили за її функціонування протягом певного робочого часу.
Відрядна або поштучна зарплата — це оплата вартості й ціни товару, робоча сила залежно від
розмірів виробітку за одиницю часу.
У сучасній економічній системі застосовуються такі системи зарплати: тарифні, преміальні,
колективні форми оплати. їх вибір залежить від трьох основних факторів: а) ступеня контролю
робітником кількості і якості виробленої продукції;
б) ретельності, з якою продукція може бути врахована;
в) рівня витрат, пов язаних із впровадженням тієї чи іншої системи оплати.
За тарифної системи зарплата залежить від безперебійної роботи устаткування, від складності
праці, яка виражена відповідним тарифним розрядом чи ставкою.
Преміальні системи зарплати - пов'язують тарифні ставки з нормами витрат праці певною
функціональною залежністю.
Відрядно-преміальна система передбачає сплачування робітникові певної суми за кожен виріб.
Застосування колективних форм оплати праці зумовлене зростанням усуспільнення
виробництва, погіршення якості товарів внаслідок впровадження індивідуальних систем зарплати,
вимогами трудящих.
З.Мотивація праці і захист працюючих.
В умовах переходу до планомірно-ринкової економіки значно зростатиме армія безробітних,
витрачатиметься впевненість у завтрашньому дні тощо. Це вимагає і проведення активної соціальної
логіки на рівні держави, підприємства.
Соціальна політика сучасної держави - це комплекс соціально-економічних заходів держави,
підприємств, організацій, місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безробіття.
Основні принципи проведення соціальної політики такі: 0 захист рівня життя через
застосування різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації;
0 надання допомоги найбіднішим сім'ям; надання допомоги у разі безробіття; 0 здійснення політики
соціального страхування; 0 встановлення мінімальної заробітної плати для працюючих;
0 розвиток освіти, охорони здоров" я, навколишнього середовища переважно за рахунок держави; 0
проведення активної політики, спрямованої на набуття громадянами кваліфікації.
Форми соціального захисту населення.
Проблеми соціального захисту населення по різному розв'язуються в межах певної суспільно-
економічної формації, конкретної країни. В умовах переходу України до соціально-орієнтованої
ринкової економіки основний тягар соціального захисту лягає на державу, але водночас зростає роль
ринкового механізму у проведенні такої політики.
Відповідно до статті 25 "Декларації прав людини "сучасна правова держава повинна
гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, житлом,
медичним обслуговуванням, необхідних для підтримання здоров'я, власного добробуту та добробуту
сім'ї і право на соціальне забезпечення допомоги в разі хвороби, інвалідності, овдовіння, старості чи
інших випадків втрати засобів до існування за незалежних від людини обставин.
Щоб забезпечити такий захист, держава насамперед мусить у законодавчому порядку
встановити основні соціальні гарантії, механізм їх реалізації та функції надання соціальної
підтримки.
Соціальний захист населення забезпечують також підприємства (або підприємці) та самі
наймані працівники - їх профспілкові організації.
У системі соціального населення найважливішим елементом є соціальне страхування, що
складається з пенсійного, медичного, страхування від безробіття та від нещасних випадків на
виробництві.
Важлива ланка соціального захисту населення —програми працевлаштування та
перекваліфікації.
У загальнонаціональному масштабі сучасна держава з метою зменшення армії безробітних
намагається регулювати заробітну плату на такому рівні, щоб темпи її зростання були нижчими від
зростання продуктивності праці. Для цього проводяться "політика доходів", активна кредитно-
грошова політика, тощо.
Певні результати у здійсненні політики працевлаштування може дати скорочення робочого дня.
Одним із елементів соціального захисту населення є правове регулювання найманої праці, яке
здійснюється через встановлення у законодавчому порядку мінімального рівня зарплати, пенсій,
порядку укладення колективних договорів щодо умов праці, оплати робочої сили, соціального
страхування, відпусток тощо. Важливим елементом програми соціального захисту населення є
регулювання зарплати залежно від сфер діяльності та професій, форм власності. Надзвичайно
важливою ланкою системи соціального захисту населення є індексація грошових доходів відповідно
до рівня цін.
Ще однією ланкою соціального захисту населення є захист прав споживачів.
Мінімальна заробітна плата - заробітна плата за найменш кваліфіковану роботу, точка відліку
для всіх інших видів нарахувань.
 Лекція № 14. Циклічність економічного розвитку.
План: 1. Основні характеристики циклів.
2. Характеристика фаз ділового циклу.
3. Особливості сучасних економічних циклів.
4. Соціально-економічний зміст і форми прояву зайнятості.
5. Безробіття, його види і наслідки.
6. Механізм державного регулювання зайнятості.
1. Економіка, як і будь-яка інша система, розвивається нерівномірно, хвилеподібно. Така форма
руху пояснюється значною мірою законом спадної граничної продуктивності всіх факторів
виробництва. У межах існуючої технології зростання ефективності інвестицій завжди має певну
межу, подолання якої зумовлюється НТП і вищою кваліфікацією робітників. Застосування новинок
НТП вимагає нагромадження капіталу. Запровадження їх у виробництво зумовлює спочатку швидке
зростання граничної корисності факторів виробництва, потім це зростання повільнішає і, досягнувши
певного рівня, починає спадати. Так відбуваються злети і спади в економіці. Якщо зміни в
технологічному базисі галузей інфраструктури відбуваються через великі проміжки часу (споруди,
мости, дороги тощо мають тривалий строк служби), то мають місце довгі хвилі. Якщо йдеться про
верстати, машини, устаткування, строк функціонування яких значно менший (до 10 років),
оновлення їх відбувається швидше. Таким чином, підвалини хвилеподібного (циклічного) розвитку
закладені в самому технологічному базисі виробництва. Але це не єдина причина економічних
коливань.
Проблема виявлення періодичності коливань в економіці та причин, що їх зумовлюють, не
залишали байдужим жодного з провідних економістів XIX—XX ст.
Таке розмаїття теорій (а їх понад 200) пояснюється тим, що економічні коливання суттєво
відрізняються в різних країнах, у різні історичні періоди та в межах одного історичного періоду за
тривалістю, періодичністю і причинами, що їх породжують. Класифікація економічних циклів за
тривалістю
За тривалістю економічні цикли поділяють на короткі, середні та довгі.
Короткі цикли називають циклами Джозефа Кітчина. Він пов'язував малі цикли з коливаннями
запасів золота і визначав їхню повторюваність із періодичністю 3 роки і 4 місяці. Основоположник
економетрики Уеслі Мітчелл пояснював причину малих циклів змінами у сфері грошового обігу й
визначав їхню тривалість для США 40 місяців, тобто теж 3 роки і 4 місяці.
Малі (короткі) цикли пов'язані з порушенням та встановленням рівноваги на споживчому ринку.
Причиною їх є зміни у сфері кредиту, тому вони й проявляються як кризи кредитної сфери.
Середні цикли. їх ще називають циклами Клемента Жугляра (за ім'ям французького вченого-
економіста, який досліджував середні цикли у другій половині XIX ст.). Він пов'язував причину
середніх циклів теж зі сферою кредиту і виявив, що вони повторюються з періодичністю 8—10 років,
що збігається з періодичністю середніх циклів, причину яких вчені пов'язували з періодичністю
оновлення основного капіталу. До середніх хвиль відносять так звані будівельні цикли Саймона
Кузнецк (американський вчений, лауреат Нобелівської премії), який пов'язував циклічні коливання з
періодичним оновленням житла та деяких типів виробничих споруд і визначав їхню тривалість
(періодичність) у 15—20 років.
Довгі хвилі (великі цикли) пов'язані зі зміною базових технологій, джерел енергії та об'єктів
інфраструктури.
Розглянемо детальніше середні цикли, які ще називають промисловими.
2. Класична схема ділового циклу об'єднує чотири фази
Охарактеризуємо кожну із фаз ділового циклу.
Криза;: перевиробництво товарів стосовно платоспроможного попиту на них; значне скорочення
обсягів виробництва; падіння цін;
дефіцит вільних грошових коштів, необхідних для платежів; біржовий крах і банкрутство
підприємців; зростання безробіття; зниження рівня заробітної плати; спад рівня прибутку;
масове знищення товарів, устаткування тощо; дезорганізація кредитної системи.
Депресія: застій виробництва; низький рівень цін; незначний обсяг торгівлі; невисока ставка
 позичкового відсотка; ліквідація товарного надлишку.
Пожвавлення розширення обсягів виробництва до масштабів до кризового рівня; зростання цін;
підвищення прибутку; зростання зайнятості; пожвавлення торгівлі; посилення оптимістичних
очікувань (сподівань).
Піднесення: перевищення максимального обсягу виробництва до кризового рівня; швидке
зростання зайнятості;
- підвищення заробітної плати й інших видів доходів;
- кредитна експансія;
- штучне стимулювання сукупного попиту, зумовлене очікуваннями торговців назростання цін та
їхнім бажанням купити більше товарів за нижчими цінами;
- розширення пропозиції, яка з часом перевищує попит і готує нову кризу.
З прискоренням НТП та посиленням втручання держави в економічне життя суспільства
економічний цикл модифікується (рис. 2). Сучасна економічна теорія визначає дві фази
економічного (промислового) циклу: рецесія — включає кризу та депресію - фаза економічного
циклу між найвищою (бум) та найнижчою його точками, якій властивий спад виробництва;
піднесення — пожвавлення і бум.
Розширення (піднесення) виробництва — фаза між найнижчою і найвищою точками циклу. Таким
чином, тренд можна розглядати як результат дії факторів, що зумовлюють довгострокове економічне
зростання (рівень заощаджень, приріст трудових ресурсів, технічні зрушення тощо), а цикл — як
тимчасове відхилення від цієї тенденції.
Економічний цикл (цикл ділової активності, або бізнес-цикл) — це
регулярні коливання рівня ділової активності (як правило, представленого коливаннями
національного доходу), коли за зростанням активності настає її зниження, яке знову змінюється
зростанням.
3. Особливості сучасних економічних циклів:
• Швидкий розвиток НТП спричиняє потребу і робить можливим частіше оновленняосновного
капіталу, внаслідок чого повторюваність криз стає частішою.
• Інтернаціоналізація виробництва, поглиблення науково-технічного співробітництва, глобалізація
економіки та розвиток НТП зумовлюють синхронізацію економічних циклів у різних країнах та
регіонах світу.
• Державне антициклічне регулювання спрямовується на недопущення перегріву економіки, що
робить економічні кризи не такими глибокими, а для циклу не є безумовним проходження усіх фаз.
Антициклічна політика спрямована на згладжування коливань в економіці. Найчастіше
виділяють два типи заходів держави, спрямованих на подолання циклічних коливань: політика
стримування і політика експансії.
Політика стримування — це заходи держави, спрямовані на обмеження сукупного попиту.
Вони застосовуються в тому разі, коли економіка перебуває у фазі піднесення. У цей час в економіці
відбувається зростання попиту, і виробники прагнуть розширити виробництво. Однак це розширення
має свої межі, а тому настає момент, коли в економіці може виникнути інфляційний вибух. Для
запобігання цьому держава використовує підвищення ставок оподаткування, скорочення державних
витрат, підвищення облікової ставки центрального банку та норми обов'язкових резервів тощо.
Політика експансії — це заходи держави, спрямовані на розширення сукупного попиту, які
використовуються тоді, коли економіка перебуває у фазі спаду. Збільшуючи обсяги сукупних витрат,
держава прагне підвищити рівень ділової активності. Для цього вона використовує такі важелі, як
зниження податків, збільшення державних витрат, зменшення норми обов'язкових банківських
резервів та облікової ставки центрального банку. Політика експансії створює передумови для
подолання кризи й переходу економіки у фазу пожвавлення та зростання.
До найважливіших важелів державного антициклічного регулювання належать: оо заходи
грошово-кредитної політики, спрямовані на стимулювання попиту на товари й послуги (зниження
процентної ставки, зниження норми обов'язкових банківських резервів та ін.);
оо заходи бюджетно-податкової політики (зниження ставок податків на прибутки підприємств і
доходи громадян ,збільшення частки державних витрат з метою стимулювання інвестиційної
активності тощо);
оо заходи, спрямовані на пожвавлення інвестиційної активності (стимулювання житлового
будівництва, проведення політики прискореної амортизації, надання різноманітних пільг при
встановленні нового устаткування та ін.).
Антициклічне регулювання у розвинутих країнах світу перетворилося в один з найважливіших
факторів послаблення глибини економічних криз, подовження фаз пожвавлення та піднесення й
скорочення фаз спаду та депресії. Однак повністю воно не в змозі подолати циклічний характер
суспільного виробництва.
Висновки:
1. Типова криза, що спонтанно виникає й усувається за рахунок саморегуляції ринкового
механізму, характеризується тим, що зниження цін в умовах надвиробництва супроводжується
здешевленням кредиту. Кредит стає доступнішим, що, у свою чергу, пожвавлює інвестиційний
процес і зрештою виводить економіку зі стану застою.
2. Криза, яка супроводжується інфляцією, спотворює причинно-наслідкові зв'язки в економіці,
засвідчуючи, що держава "перегнула палицю", втручаючись у циклічний розвиток економіки, і її
втручання, яке оцінювалося як позитивне в короткостроковому періоді, спричинило негативні
наслідки в довгостроковому періоді, що потребує значного часу для свого вирішення.
Негативне значення циклічного розвитку для економіки: по-перше, порушення рівноваги і
перерву розвитку по висхідній, внаслідок чого скорочується обсяг національного виробництва;
по-друге, позбавлення багатьох з тих, хто бажає працювати, можливості знайти роботу і забезпечити
собі нормальний рівень доходу;
по-третє, доведення до банкрутства багатьох підприємців, змушуванням їх подекуди суттєво
погіршувати свій економічний та соціальний стан;
по-четверте, одночасне існування інфляції і безробіття ще більше посилює невизначеність та
знедоленість широких верств населення, спричиняючи перерозподіл багатства на користь незначної
частки населення.
Позитивні наслідки:
Справа в тому, що криза справляє оздоровчий вплив на економіку, зумовлюючи ліквідацію тих
підприємств, які задовольняли штучно створений попит. Вона стимулює технологічне оновлення
виробництва, позбавлення від застарілих форм організації виробництва й менеджменту, посилює дух
конкуренції та активізує економічне життя суспільства, не даючи йому самозаспокоїтися щодо
перспектив безперервного зростання та благоденства.
4. Зайнятість - сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин,
пов'язаних із забезпеченням працездатних індивідів робочими місцями та їхньою діяльністю з метою
одержання доходу.
Оскільки робоча сила є обмеженим і частково рідкісним ресурсом, суспільний інтерес полягає в
максимально повному продуктивному її використанні. Водночас обмеженість ресурсів праці
зобов'язує суспільство до раціонального й інтенсивного їх використання, економії і навіть деякого
резервування.
Вирішення цієї проблеми виходить з можливостей реального існування двох типів зайнятості:
фактичної й ефективної ресурсів, тобто такого, що задовольняє потреби суспільного виробництва за
кількістю та якістю робочої сили і забезпечує найбільший його обсяг.
Фактична зайнятість фіксує результат розподілу ресурсів праці. В умовах ринку фактична
зайнятість характеризується водночас елементами ефективного і неефективного розподілу робочої
сили.
Економічно активне населення за визначенням МОП (Міжнародної організації праці), — це
частина працездатного населення, яка пропонує свою робочу силу для виробництва товарів та
послуг. Ознака економічної активності синтезує в собі сукупність різнопланових характеристик:
- фізичну, професійно-кваліфікаційну та соціально-психологічну здатність до конкретноговиду
праці;
- придатність до праці, рамки якої визначаються національними звичаями
ізаконодавством;
- вільне волевиявлення участі в суспільній праці.
Основною характеристикою економічної активності виступає наявність особистого прагнення,
прояв наполегливості у формуванні та підтриманні власної здатності до праці, активний пошук своєї
"ніші" у суспільно-організованій системі й постійна готовність виборювати своє право на її зайняття.
 Рівень економічної активності відбиває частку економічно активного населення в загальній
його кількості: Ре.а. = Че.а. : Ч * 100%., де Ре.а. — рівень економічної активності; Че.а. — чисельність
економічно активного населення; Ч — чисельність населення. Зайнятість економічно активного
населення в сучасній розвинутій економіці має різноманітні форми свого виявлення (рис. 4):
Форми зайнятості

1 .Стандартна повна зайнятість: робота лише в одного підприємця; робота у виробничому

приміщенні роботодавця; стандартне навантаження протягом дня, тижня, року.
2.Часткова зайнятість — це регулярна зайнятість за наймом при значно скороченій тривалості
роботи на конкретному об'єкті. Розмір скорочення стандартної тривалості робочого часу кожна
країна, враховуючи національні особливості, встановлює сама, або не встановлює його взагалі (до
таких належить і Україна).
3. Тимчасова зайнятість характеризується наявністю терміну закінчення трудового договору
(контракту). В останні роки спостерігається значне поширення тимчасової зайнятості,
зумовленість її кон'юнктурними обставинами поступово нівелюється, вона перетворюється на
ординарну форму працевлаштування, а в ряді випадків виступає альтернативою безробіттю.
4. Самозайнятість - згідно з класифікацією МОП, до самостійно зайнятих відносяться: підприємці;
трудящі, що працюють не за наймом; члени виробничих кооперативів; неоплачувані працівники
сімейних підприємств.
5. Безробіття, його види і наслідки Ринок праці, як один із підвидів ринкової системи, узгоджує
потребу економіки в праці з наявними трудовими ресурсами, врівноважує попит на робочі місця з
їхньою пропозицією.
Безробіття — соціально-економічне явище, пов'язане з перевищенням пропозиції робочої
сили відносно попиту на неї, стан незайнятості частини економічно активного населення.
Важливою ознакою безробіття є його закономірний характер. Повної зайнятості в розумінні
працевлаштування абсолютно всього економічно активного населення в ринковій економіці взагалі не
існує й існувати не може в силу динамічності процесів суспільного буття та об'єктивної неможливості
абсолютного і швидкого системного узгодження їх.
В Україні згідно із Законом "Про зайнятість" безробітними визначені громадяни працездатного
віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність
підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу і здатні
приступити до праці.
Рівень безробіття визначається процентним відношенням числа офіційно зареєстрованих
безробітних до чисельності економічно активного населення.
р =Л-іоо%,
" Н
с. а
де Рб— рівень безробіття; Б — чисельність безробітних; Н ел — чисельність економічно активного
населення.
Типи безробіття:
0 фрикційне безробіття зумовлене : 1) динамічністю ринку праці: рухом робочої сили через
невідповідність рівня заробітної плати або умов праці вимогам робітників; 2) регіональними
переміщеннями населення та переміщеннями, пов'язаними зі зміною виду діяльності, скороченням
робочої сили у зв'язку із закриттям фірм або зменшенням масштабів їхньої діяльності.
0 структурне безробіття виникає: 1) через невідповідність між попитом і пропозицією робочої сили
внаслідок змін попиту на окремі професії в процесі структурних зрушень в економіці; 2) існуючими
територіальними диспропорціями в попиті та пропозиції робочої сили.
Визначення фрикційного та структурного безробіття як природного (абсолютного або такого,
що об'єктивно існує) за умов динамічності економічних процесів і недосконалості інформації
уточнює сучасне розуміння повної зайнятості. Вона вважається повною, якщо рівень безробіття не
перевищує його природної норми (в 90-ті роки — 6—7 %).
О циклічне безробіття пов'язане з: 1) спадами ділової активності в умовах циклічних коливань; 2)
зниженням сукупного попиту на працю внаслідок падіння сукупного попиту на продукцію і
негнучкості реальної заробітної плати в бік її зниження. Перехідна економіка породжує такі
додаткові причини безробіття:
- трансформаційний спад;
- надмірна зайнятість в адміністративно-командній економіці;
- масштабна структурна трансформація;
Безробіття є серйозною соціально-економічною проблемою, оскільки породжує цілий ряд
негативних наслідків:
1. Економічних. - недовиробництво ВВП. Американським дослідником АртуромОукеном
було доведено існування взаємозв'язку між рівнем безробіття і падінням обсягуВВП. За А. Оукеном,
збільшення фактичного безробіття на 1 % призводить до скороченняреального ВВП на 3 % (у
пізніших дослідженнях — 2 %).
- безробіття в країні потребує коштів на утримання безробітних.
2. Соціальних: зниження життєвого рівня; декваліфікація робочої сили; зростанняпоказників
"соціальної патології" (психічні захворювання, злочинність, самогубства івбивства; зростає
смертність зростають хвороби та смертність.
Оскільки в умовах ринкової економіки не існує й
об'єктивно не може існувати механізму, що забезпечував би повну зайнятість і попереджав
безробіття, виникає потреба в цілеспрямованому державному регулюванні ринку праці.
6. Методи впливу на рівень зайнятості можуть бути активними і пасивними.
Методи впливу на рівень зайнятості
Пасивні Активні
- виплати вихідної допомоги та допомоги по - перепідготовка та підвищення кваліфікації;
безробіттю; - сприяння в пошуку роботи;
- стипендії в період перепідготовки та - сприяння підприємствам у заповненні
підвищення кваліфікації; вакансій;
- неоплачуванівідпустки; - стимулювання створення нових робочих
- дострокове оформлення пенсій за віком місць;
- організація громадських робіт;
- сприяння мобільності робочої сили

Механізм державного регулювання зайнятості має такі складові:

■ система вивчення і прогнозування стану загальнонаціонального та локального ринківпраці;
■ розробка загальної стратегії та конкретних науково обґрунтованих програм
регулювання зайнятості;
■ система професійної підготовки та перепідготовки;
■ розгалужена система органів працевлаштування;
■ централізовані й місцеві банки даних попиту на робочу силу та її пропозицію;
■ спеціальні програми стимулювання зайнятості у праценевлаштованих регіонах.
Лекція № 15. Фінансово-кредитна система.
План: 1. Фінанси і фінансова система.
2.Державний бюджет, його структура та проблеми збалансування.
3. Податки і податкова система.
4. Кредит та його роль у розвитку макроекономічних процесів.
1. У сучасних умовах фінанси визначають як систему економічних відносин між державою,
юридичними та фізичними особами, а також між окремими державами і міжнародними
економічними інститутами й організаціями щодо акумуляції та використання грошових засобів на
основі розподілу й перерозподілу ВВП та НД.
Фінанси, таким чином, безпосередньо пов'язані з грошовими відносинами але не тотожні їм.
Фінанси не є гроші, які обслуговують особисте споживання та обмін (заробітна плата, грошові
перекази, позики тощо). Гроші набувають форми фінансів, якщо вони певним чином акумулюються і
з певною метою та на строго визначених засадах розподіляються і використовуються.
Види фінансів:
■ державні: загальнодержавні, регіональні, муніципальні, державних підприємств та
організацій;
■ громадських об'єднань: різних спілок, політичних партій, громадських рухів, спеціальних
фондів;
■ приватні: приватних підприємств, комерційних установ та організацій, домогосподарств.
Ознаки фінансових ресурсів: виражають відносини власності, перебувають у постійному русі,
мають особливі джерела формування, відрізняються за напрямами використання, формування та
розподілу.
Значення фінансів: завдяки акумуляції грошових ресурсів, тобто зібранню та накопиченню їх
у суспільному фонді і розподілу незалежно від внеску суб'єктів, що формували цей фонд,
здійснюється стабілізаційний вплив на економічний стан, відбувається економічне та соціальне
вирівнювання в суспільстві.
Фінансова система - система фінансових відносин різних рівнів та інститутів, що
забезпечують їхнє функціонування.
2. Державний бюджет - грошове вираження збалансованості надходжень та видатків
додержавної казни за певний період.
Бюджетна система України складається з Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
До факту агресії Російської Федерації, окремо виділявся республіканський бюджет Автономної
Республіки Крим.
Функції державного бюджету :
• фіскальна - вилучення за допомогою податків частини доходів і забезпечення тих видів діяльності,
які не мають власних джерел доходів;
• розподільча - гроші бюджету уряд використовує для перерозподілу, спрямовуючи на рівномірний
розвиток виробничої та соціальної інфраструктури;
• стимулююча - змінюючи ставки оподаткування, використовуючи пільги, тарифи уряд впливає на
циклічні коливання економіки;
• контрольна - у грошовому виразі віддзеркалює суспільний процес, відхилення відрівноваги.
Надходження (прибуток)
1. Податки (-50%) 1
2. Прибуток від державних п-в. (10-20%).
3. Надходження від зовнішньоекономічної діяльності (15%).
4. Продаж військового майна. (5%).
5. Туризм.
6. Емісія грошей.
7. Продаж державного майна.
Видатки:
1. Соціальна сфера (освіта, культура, медицина, пенсії);
2.Утримання Збройних сил, утримання кордонів;
3.На розвиток державних підприємств;
4.На зовнішньоекономічну діяльність; 5.Утримання державного апарату;
 6.Дотації певним регіонам;
7.На надзвичайні ситуації, стихійні лиха.
8.Платежі по державному боргу.
Форми виплат із державного бюджету: асигнування - видатки на утримання підприємств та
установ; субсидії - державна допомога організаціям, установам, громадянам; субвенції - державна
грошова допомога місцевим органам влади або окремим галузевим господарським органам для
розвитку; дотації - допомога підприємствам, організаціям, установам для покриття збитків з метою
підтримки.
Бюджетні резерви - це відособлена у спеціальних фондах частина бюджетних надходжень,
призначених для забезпечення безперебійного функціонування передбачених бюджетом витрат, а
також покриття непередбачених затрат держави, які зненацька можуть виникнути.
Державний бюджет є головною ланкою бюджетної системи держави. Органи, які мають
відношення до Д.Б.: Верховна Рада - приймає бюджет. Національний банк - накопичує грошову
масу. Кабінет міністрів - виконує, організовує виконання державного бюджету; Рахункова палата -
контролює дотримання Державного бюджету.
Бюджетний процес - регламентований законодавством порядок, розглядання, затвердження бюджетів,
їхнє виконання і контроль за виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів, що
входять у бюджетну систему України. За станом розрізняють державний бюджет: збалансований -
надходження і видатки врівноважені; - дефіцитний - видатки перевищують надходження;
профіцитний - надходження перевищують видатки.
При формуванні державного бюджету основним завданням є його збалансованість або говорячи
іншими словами - якнайближче наблизитися до ідеального варіанта, тобто повне покриття витрат
прибутками й утворення залишку засобів, тобто перевищення прибутків над витратами.
Якщо дефіцит державного бюджету не перевищує 2-3%, він не є небезпечним. Причини дефіциту
бюджету: спад виробництва внаслідок циклічних коливань, який призводить до зниження рівня
доходів; збільшення державних витрат на розвиток ВПК, реалізацію соціальних
програм;фінансування збиткових підприємств; значний сектор "тіньової економіки", що уникає
сплати податків; зростання витрат на утримання управлінського апарату; непомірні витрати,
приписки, розкрадання державних ресурсів.
Найкращим засобом регулювання бюджетного дефіциту є маніпулювання дохідною статтею
бюджету, при розумній видатковій політиці.
Ідея полягає в тому, що за допомогою
податкової системи необхідно створити
сприятливі умови для виробничого росту. Цього
можна домогтися знизивши і зробивши гнучкими
податкові ставки. Крива Лаффера. іь.

Теоретично це добре пояснює подана крива надходження податків. Зміст полягає в тому, що
одну і ту ж суму податків можна збирати при більш низькій ставці.
Зростання виробництва викликає збільшення добробуту людей, що у свою чергу зменшить їхні
потреби в соціальному захисті, а отже знизяться і витрати держави. З іншої сторони за рахунок
зростання виробництва відбудеться ріст надходження в бюджет, тобто збільшення по бюджетній
частині (фінансових можливостей держави).
У даного засобу є одна хиба - це його інерційність, тобто його результати можуть проявитися
тільки в середньостроковому і довгостроковому періоді. Він недієздатний дати миттєву вигоду,
вирішити політичні задачі в короткостроковому періоді.
Державний борг - нагромаджена сума позичених урядом коштів для фінансування дефіциту
державного бюджету.
- внутрішній - борг перед юридичними та фізичними особами країни;
- зовнішній - борг перед іноземними країнами, приватними особами, організаціями.
Вплив державного боргу на економіку:
■позитивний - в період економічного спаду використання державних запозичень стимулює
споживчий попит, збільшує рівень зайнятості населення, стимулює економічне зростання;
■негативний - витіснення приватного капіталу, збільшення податків для обслуговування державного
боргу, перекладання відповідальності за погашення боргових зобов'язань на майбутні покоління
тощо.
Держава може рефінансувати свій борг, тобто випустити нові боргові зобов'язання для
розрахунку за старі борги.
3. Податки - обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня платниками податків у
порядку та на умовах, визначених законодавством.
Податкова система - сукупність чинних у країні податків, форм, принципів та методів їх
побудови, а також інститутів та організацій, що забезпечують вилучення їх, здійснюють контроль за
дотриманням податкового законодавства.
Функції податків - фіскальна (централізація частини ВВП у бюджеті на загальносуспільні
потреби; розподільча - перерозподіл вартості ВВП між державою, юридичними та фізичними
особами; регулююча - вплив податків на різні аспекти діяльності їхніх платників.
Податкова ставка - (норма оподаткування) - законодавчо встановлений розмір податку на
одиницю оподаткування.
Класифікація податків:
• залежно від рівня державних структур - загальнодержавні/місцеві (встановлюються
державними органами чи місцевими органами влади);
• за об'єктом оподаткування - на доходи, на майно, на споживання;
• за методом стягнення : розкладні/окладні;
• за формою оподаткування: прямі - вилучаються безпосередньо у власників майна, отримувачів
доходу: реальні (земельний податок), особисті (встановлюються для конкретного платника особисто).
непрямі - вилучаються у сфері реалізації або споживання товарів та послуг, тобто
перекладаються на споживача і не залежать від рівня доходу: фіскальні монополії (встановлені
державою ціни на товари і послуги, які забезпечують їй певні грошові надходження); акцизи -
непрямі податки у вигляді надбавки до ринкової ціни, вони належать державі; мито - встановлюється
за ввезення та вивезення товарів через кордон або за транспортування іноземних товарів по території
країни: експортне/імпортне; фіскальне, антидемпінгове, статистичне, компенсаційне.
Переваги непрямих податків:
■ швидке надходження до бюджету, оскільки оподатковується реалізація та споживання;
■ рівномірність вилучення територіально.
Недоліки непрямих податків:
■ неадекватність податків розміру доходів платників;
■ обтяжливість для малозабезпечених верств населення.
В Україні переважають непрямі податки. Це пояснюється: низьким рівнем доходів переважної
кількості населення; великою кількістю збиткових підприємств; значною часткою "тіньового"
сектору економіки, що уникає сплати податків; низьким рівнем податкової культури.
Методи оподаткування: пропорційне оподаткування - не враховує диференціації доходів при
встановленні податкової системи; прогресивне оподаткування - середня ставка податку зростає в
міру збільшення доходу платника; регресивне оподаткування - ґрунтується на зниженні ставки
податку в міру зростання доходу.
Система оподаткування найкращим чином виконує своє функціональне призначення тоді,
коли вона найменшою мірою спотворює економіку.
4. Кредит - це система відносин з приводу акумуляції та використання тимчасово вільних
грошових засобів на основі повернення та платності у формі позичкового відсотка.
Принципи функціонування кредиту: обов'язковість повернення, платність (обов'язковий
прибуток кредитора за використання його грошових засобів), строковість (повернення в терміни
визначені кредитною угодою).
За суб'єктами кредитних відносин, об'єктом позик, сферою поширення та розміром позичкового
відсотка розрізняють такі форми кредиту:
1.Комерційний кредит - надається одним підприємцем іншому у вигляді продажу товарів із
відстрочкою платежу. Об'єктом комерційного кредиту є товарний капітал, інструментом кредиту є
вексель (простий або переказний). Мета комерційного кредиту -прискорення реалізації товарів та
втіленого в них прибутку.
1.Банківський кредит - форма кредиту, за якою банк надає клієнтові у тимчасове використання
частину власного або залученого грошового капіталу на умовах повернення та платності у вигляді
банківського відсотка. Об'єктом є грошовий капітал, кредитором є банк, а позичальником -
домогосподарства, підприємницький і державний сектор. Мета банківського кредиту - отримання
прибутку з позик.
Банківський кредит, у свою чергу, класифікується за такими ознаками: залежно від
забезпечення - незабезпечений \ забезпечений ( векселем, майном чи цінними
паперами); за строками погашення - онкольний ( погашається на першу вимогу банку),
короткостроковий (до 1 року), середньостроковий ( від 1 до 3 років), довгостроковий (
понад 3 роки); за ступенем ризику - стандартний і з підвищеним ризиком; за способом погашення
кредиту - кредит, що погашається в розстрочку, та одноразового погашення; за методом стягнення
банківського процента - процент стягується в момент отримання кредиту, під час його повного
повернення або однаковими частинами в продовж терміну кредиту; за методом надання - кредит,
що надається на підставі індивідуальної угоди між позичальником і банком, та кредит, що
надається у межах попередньо встановленого банком ліміту кредитування для певного позичальника.
Сучасній економіці властиве переплетення комерційного та банківського кредитів.
2. Споживчий кредит - надається банком приватним особам для придбання предметів
особистого споживання довгострокового користування. Існує у двох формах: комерційний(купівля
товарів у розстрочку) та банківський (грошова позика банку для купівлі товарів. Позичковий процент
за цією формою кредиту досить високий.
3. Іпотечний кредит - довгострокова позика під заставу нерухомого майна ( землі, житла,
виробничих будівель).
4. Лізинговий кредит - відносини між юридичними особами, що виникають з приводу оренди
майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди, в якій лізинговою компанією є банк, що на
замовлення орендаря купує обладнання і надає його в оренду.
5. Ломбардний кредит - короткостроковий кредит під заставу рухомого майна, яке можна
швидко реалізувати. Вартісна оцінка застави повинна перевищувати суму кредиту.
6. Державний кредит - система економічних відносин між державою в особі її органів влади чи
управління, з одного боку, та фізичними і юридичними особами - з іншого, за яких держава виступає
як позичальник, кредитор чи гарант.
7. Міжнародний кредит - це рух міжнародного капіталу, наданого державою, банком, іншою
юридичною чи фізичною особою однієї країни іншій країні, банкові, юридичній чи фізичній особі
іншої країни на певний строк на умовах повернення та платності.
У практиці міжнародних кредитних відносин подекуди застосовується безпроцентний кредит.
Він надається із цільових грошових фондів, створених економічно розвиненими країнами з метою
надання допомоги країнам, що розвиваються.
Функції кредиту:
перерозподільна - кредит забезпечує акумуляцію тимчасово вільних грошових ресурсів
домогосподарств, підприємницького та державного сектору, перетворюючи їх у позичковий капітал,
який завдяки використанню численних форм кредиту перерозподіляється на користь суб'єктів, які
мають тимчасову потребу у грошових засобах;
емісійна - виявляється у створенні нових платіжних засобів кредитними установами;
економія витрат обігу - завдяки тому, що кредит суттєво прискорює швидкість обороту грошових
ресурсів і здешевлює обслуговування грошового обігу.
Кредит сприяє створенню великих підприємств і ТНК, забезпечуючи зростання рівня
концентрації та централізації капіталу, виступає важливим засобом державного регулювання
економіки.
Кредитна система - система кредитних відносин, принципів і форм кредитування та сукупність
кредитно-фінансових установ, які створюють, акумулюють і надають грошові засоби на засадах
кредитування (центральний банк, комерційні банки, спеціалізовані банківські установи, небанківські
фінансово-кредитні установи).
1. Центральний банк - це державна установа, яка є головною ланкою кредитної системи.
 Функції центрального банку:
розробка та реалізація грошово-кредитної політики;
емісія готівкових грошей - монопольне право центрального банку;
емісія безготівкових грошей;
зберігання золотовалютних резервів країни;
акумуляція та зберігання касових резервів комерційних банків.
Головне завдання центрального банку - управління емісійною, розрахунковою та кредитною
діяльністю.
2.Функції комерційних банків:
ведення поточних рахунків;
акумуляція строкових депозитів вкладників;
видача грошових засобів з рахунків;
перерахування з одного рахунку на інший;
розміщення акумульованих грошових засобів шляхом надання кредитів, куплі-продажуцінних
паперів та ін.
3. Елементом кредитної системи є також спеціалізовані кредитно-фінансові інститути: 0
ощадні банки - фінансові установи, що спеціалізуються на обслуговуванні населення; 0 іпотечний
банк - спеціалізується на наданні довгострокових кредитів під заставу нерухомого майна та
випуску заставних листів; 0 інноваційний банк - спеціалізується на фінансуванні й кредитуванні
інноваційних проектів;
 Тема: № 16.Світове господарство.
План:1. Світове господарство, його суть, та умови функціонування.
2. Характерні риси всесвітнього ринку товарів та послуг.
З .Міжнародна валютна система та її розвиток.
4. Проблеми включення України у світовий ринок.
1. Світове, або всесвітнє господарство являє собою сукупність національних економік,
особливої сфери суспільно-виробничих зв'язків, що виходять за територіальні межі окремих країн -
міжнародні економічні відносини.
У сучасних умовах економічна замкнутість національних господарств не лише нераціональна,
бо позбавляє економіку відособленої країни переваг, що випливають з міжнародного поділу праці,
спеціалізації та кооперації, а й практично неможлива, тенденція. Сьогодні дедалі більша
взаємозалежність національних економік, підвищення ролі зовнішніх факторів у процесі відтворення
в тій чи іншій країні стала загальною. Таким чином, поняття світового господарства не можна
зводити до простої суми національних економік. Його суть визначається: універсальним зв'язком між
національними господарствами; їх науково-технічною і виробничою кооперацією; міжнародна
торгівля; спільні валютні і кредитні відносини;
Міжнародні економічні відносини являють собою систему господарських відносин між різними
країнами світу. Важливими елементами цієї системи є міжнародне науково-технічне і виробниче
співробітництво, вивіз капіталу і міжнародний кредит, світова торгівля, міграція робочої сили,
міжнародні валютні відносини.
Постійно розробляються і здійснюються на практиці різні проекти погодження політики між
країнами у фінансовій, кредитній, валютній, податковій, сільськогосподарській, митній та інших
галузях.
Світове господарство характеризується: 0 зростанням інтернаціоналізації економіки на основі
поглиблення міжнародного поділу праці; 0 створенням багатогранної системи міжнародних
економічних відносин; 0 формуванням міжнаціональних механізмів регулювання економічних
взаємовідносин між країнами.
Міжнародна економічна інтеграція (МЕІ) - процес зближення та взаємопроникнення
національних господарств групи країн, спрямований на створення єдиного господарського
механізму.
Найбільші регіональні інтеграційні угрупування АПЕК - азіатсько-тихоокеанське економічне
об'єднання - 50% міжнародної торгівлі; ЄС - європейський союз - 37,3% світової торгівлі;
НАФТА - північноамериканське регіональне об'єднання - 18,7% світової торгівлі; АСЕАН -
південно азійське регіональне управління - 6,8% торгівлі; МЕРКОСУР - латиноамериканське
об'єднання - 1,5%.
Класифікація країн світового господарства: 1. За специфікою господарських систем: - країни з
розвиненою ринковою економікою;
- країни з ринковою економікою, що розвивається;
- країни з перехідними до ринку економіками;
- країни з неринковою економікою.
2. За ступенем економічного розвитку:
- високорозвинені;
- середньорозвинені;
- з низьким рівнем розвитку.
3. Крім того, нині виділяють:
- нові індустріальні країни Південно-Західної Азії та Латинської Америки;
- високодохідні нафтоекспортуючі країни;
- найменш розвинені країни.
3. Світова торгівля - форма МЕВ, що ґрунтується на глибокому МПП, спеціалізації
окремих країн на виробництві окремих товарів і послуг згідно з їхнім техніко-економічним рівнем,
природними, географічними та іншими умовами.
Особливості сучасного етапу розвитку світової торгівлі: 0 перевищення темпів зростання
світової торгівлі над темпами зростання ВВП; 0 зміна структури товарообігу світової торгівлі за
рахунок зростання питомої ваги продукції переробної промисловості, зниження частки сировинних
товарів;
0 щорічне оновлення більш ніж на третину асортименту продукції обробних галузей, особливо
електроніки;
0 зростання частини взаємної торгівлі індустріально розвинених країн;
0 зростання темпів торгівлі машинами та обладнанням на базі поглиблення міжнародного
виробничого кооперування;
0 розвиток ринку наукомісткої продукції, патентів, ліцензій, ноу-хау; 0 множинність цін; 0 зростання
питомої ваги та значення світового ринку послуг.
4.
Світовий ринок - розвинена сфера товарного обміну, що ґрунтується на МПП.
Порівняльна характеристика національного та світового ринків.
Ознака порівняння Національний ринок Світовий ринок
За об'єктами обміну Уся продукція суб'єктів ринкового Най конкурентноздатніша продукція,
національного господарства виготовлена з низькими витратами і з
кращими споживчими властивостями
За панівною Фомою Внутрінаціональна конкуренція за Міжнаціональна конкуренція за зовнішні
конкуренції національного споживача ринки

За механізмом Ціна визначається середніми суспільно Ціна відображає середні затрати

ціноутворення необхідними затратами національної виробників-учасників
економіки
За факторами, що Рух товарів і послуг зумовлений На рух товарів і послуг суттєво впливає
впливають на рух внутрішніми економічними факторами зовнішньоекономічна політика держав-
товарів і послуг учасниць
За Відносно незначні бар'єри Наявність порівняно значних бар'єрів
наявністю\відсутністю
бар'єрів для вільного
переливу капіталу
Особливості світового ринку послуг: 0 експорт товарів супроводжується вивезенням їх за
межі країни-виробника, а експорт послуг може здійснюватись на національній території;
0 експорт-імпорт товарів завжди передбачає зміну власника, експорт-імпорт послуг - ні; 0 у
міжнародних економічних стосунках мають місце послуги, оплата яких є обов'язковою, навіть якщо
їхній покупець ними не скористався (страхові послуги за відсутності страхових подій).
2. Світова валютна система включає в себе: сукупність національних валютних відносин, у
тому числі и обслуговуючих ці відносини національних валютних інститутів і організацій.
Міжнародні валютні відносини є складовою частиною міжнародних економічних відносин, що
виникають у процесі функціонування грошей у сфері економічного обороту між країнами.
Світова валютна система пройшла довгий шлях свого розвитку.
Етапи розвитку міжнародної валютної системи (МВС):
1. Система «золотого стандарту»:
- золотомонетний стандарт (діяв із 1867 р. до початку XX ст.);
- золотозливковий стандарт ( з початку XX ст.. до Першої світової війни);
- золотодевізний (золотовалютний) стандарт (із 1922р. до початку Другої світової війни). Переваги:
стабільність курсів валют сприяє розвитку торгівлі й зменшує ризики, жорстке саморегулювання.
Недоліки: відмова від самостійної грошової політики, залежність від видобутку золота.
2. Бреттон-Вудська система (створена в 19944 році). Основні принципи:
- встановлення твердих обмінних курсів країн-учасниць до курсу долара;
- курс долара фіксований до золота;
- центральні банки підтримують стабільний курс національної валюти відносно долара;
- організаційною ланкою виступають МВФ і МБРР (міжнародний банк реконструкції та розвитку).
3. Ямайська валютна система (створена у 1976 році). Основні особливості:
- заснована на кількох валютах;
- відмінено монетний паритет золота;
- основний засіб розрахунків - вільно конвертована валюта, а також міжнародні кредитні гроші;
- вільний плаваючий курс валют визначається попитом і пропозицією;
- країна сама обирає режим валютного курсу (фіксований, плаваючий чи змішаний).
Курс валют - це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої
країни.
Котирування - визначення офіційними державними органами (ЦБ) ціни іноземної валюти.
СПЗ - це міжнародні платіжні і резервні засоби, що випускають МВФ і використовуються для
безготівкових міжнародних розрахунків, шляхом запису на спеціальних рахунках і як розрахункова
одиниця МВФ.
Використання СПЗ має безперечні переваги перед колишньою системою міжнародних
розрахунків. Як особлива міжнародна валюта СПЗ не залежить від економічного становища окремих
країн, не являє собою чиїхось боргових зобов'язань, як це було за часів панування долара. Таким
чином, у розвитку світової валютної системи в сучасних умовах спостерігаються такі основні
тенденції:
$ Відбувається поступовий процес перетворення колективних валют типу СПЗ у головний
валютний резервний засіб.
$ 1979 р. функціонує Європейська валютна система країн ЄС, у межах якої діє валютна
одиниця (екю), за своїм змістом і функціями схожа з СПЗ, а з січня 1999-євро.
Але золото остаточно не витіснене із сфери міжнародних валютних відносин. Воно функціонує
в Європейській валютній системі.
Закономірною є тенденція до відмови від фіксованих курсів національних валют і переходу до
режиму плаваючих курсів, що найбільшою мірою відповідає характеру сучасної динамічної світової
економіки, яка швидко розвивається і змінюється.
4. Серед комплексу невідкладних завдань щодо забезпечення ефективного включення України у
світове господарство і міжнародне співробітництво першочергове значення має формування
механізму зовнішньоекономічних зв'язків, тобто його теоретична розробка та практичне втілення в
життя. При цьому йдеться про створення фактично нового механізму, який має регулювати
взаємовідносини України з навколишнім світом на
принципово нових засадах, тепер уже як самостійного суб'єкта міжнародних економічних відносин.
Виходячи з принципів міжнародного поділу праці, політичного становища України, характеру
розвитку її продуктивних сил, існуючих науково-технічного і ресурсного потенціалів, механізм
зовнішньоекономічної діяльності, що формується в країні, повинен забезпечити реалізацію головної
стратегічної мети в сфері зовнішньоекономічної політики -інтеграцію народногосподарського
комплексу України у світову господарську систему, що передбачає досягнення таких цілей:
• формування повноцінної ринкової системи господарювання, яка б базувалася на
загальноприйнятих у світовій практиці принципах, нормах та економічних механізмах;
• використання можливостей світового ринку для структурної перебудови національного
господарства;
• перетворення зовнішньоекономічної сфери в ефективний фактор динамічного та
високоефективного економічного зростання.
Старий механізм зовнішньоекономічної діяльності базувався на політико-ідеологічних
паритетах, інтересах класової солідарності без глибокого врахування національних інтересів.
Стратегічні пріоритети розвитку економіки України.
Головною ознакою української економіки є її трансформаційний характер, рух від одного
якісного стану до іншого в результаті глибоких системних змін в економічній та політичній сферах.
Об'єктивна необхідність ринкової трансформації зумовлена соціальною й економічною
неефективністю командно-адміністративної системи, що стала гальмом суспільного прогресу.
Це виражалося в :
вичерпаності екстенсивних факторів економічного зростання;
низькому рівні продуктивності праці внаслідок техніко-технологічної відсталості й відсутності
ефективної мотивації трудової діяльності;
негнучкості та низькій адаптаційній здатності до вимог сучасного НТП ком.-адміністративної
економіки.
 Передумовами успіху теперішньої ринкової трансформації економіки України є системність,
радикальність та послідовність змін, що за своїми напрямами включають:
роздержавлення і приватизацію державної власності, демонополізацію господарських сфер як
основну умову формування ринково-конкурентного середовища;
структурну перебудову економіки, посилення її соціальної спрямованості, пріоритетний
розвиток наукомістких, ресурсозберігаючих та екологічно безпечних виробництв;
грошову реформу, введення національної валюти і забезпечення її конвертованості,
формування стабільної та ефективної грошової системи;
реформування фінансово-кредитної сфери, створення інститутів і механізмів її функціонування
в умовах ринку, здійснення жорсткої грошово-кредитної і фінансової політики;
створення системи соціального захисту й адаптації населення до умов ринку;
лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності.
Одним з найважливіших етапів в інтеграції України у світовий простір є входження України до
ЄС.
Інтеграція у західноєвропейські структури та розвиток співробітництва з ЄС є не самоціллю, а
засобом досягнення , в першу чергу, конкретних економічних цілей Обсяг торгівлі між Україною та
ЄС у 7 разів перевищує обсяг торгівлі України з США .Українські товаровиробники, у першу чергу з
найбільш конкурентноздатних сфер української економіки : металургійної і текстильної
промисловості, сільського господарства, певних сфер науково містких та енергетичних технологій,
мають отримати більше можливості для експорту своїх товарів у Західну Європу. При розробці
нового механізму необхідно відмовитись від старої методологічної основи й виходити з таких
посилок:
О включення України в систему міжнародних економічних відносин на постійній основі;
поетапний перехід від державно-адміністративної монополії на зовнішньоекономічну
діяльність до державного патерналізму, а від нього - до саморегулюючої системи;
забезпечення економічної безпеки держави;
використання в ролі основних критеріїв ефективності міжнародного співробітництва,
доцільності, прагматизму й вигоди з точки зору України;
подолання економічної залежності України від доларів США та Східної Європи й перехід до
рівномірної і безпечної взаємодії з країнами всього світу.
Одночасно зовнішньоекономічна політика має відповідати національним інтересам держави,
забезпечувати взаємну вигоду з іноземними партнерами.
 Теми рефератів та фіксованих виступів

1. Предмет економічної теорії: концептуальні підходи.

2. Зародження та основні етапи розвитку економічної теорії.
3. Сучасні економічні теорії: загальна характеристика.
4. Методологія економічних досліджень.
5. Економічні категорії та закони, їх класифікація.
6. Економічні потреби, їх сутність і класифікація. Закон зростання потреб.
7. Основні фактори (ресурси) виробництва, їх характеристика.
1. Крива виробничих можливостей. Закон зростання альтернативних витрат.
2. Економічна система: її сутність і структурні елементи.
10. Відносини та форми власності в трансформаційній економіці України.
11. Форми організації суспільного виробництва.
12. Товарне виробництво: суть, умови виникнення, основні ознаки, види.
13. Товар та його властивості. Вартість (цінність) товару: альтернативні теорії.
14. Гроші: їх суть та функції. Закон грошового обігу.
15. Об'єктивні умови формування і розвитку ринку.
16. Сутність ринку, його структура та критерії розмежування.
17. Особливості становлення ринкових відносин в Україні.
18. Механізм саморегулювання ринкової економіки.
19. Попит. Закон попиту. Детермінанти попиту.
20. Пропозиція та чинники, що на неї впливають. Закон пропозиції.
21. Види цінової еластичності попиту, їх практичне значення та графічне вираження.
22. Діалектична взаємодія попиту і пропозиції. Ціна ринкової рівноваги.
23. Конкуренція та її роль у функціонуванні ринкової економіки.
24. Закон конкуренції: економічна основа та механізм.
25. Монополія та конкуренція. Антимонопольний закон України.
26. Інфраструктура ринку: основні риси та елементи.
27. Фондова біржа: зміст, види, функції.
28. Біржа праці: суть та функції. Служба зайнятості в Україні.
29. Мікроекономічний рівень господарювання та його основні суб'єкти.
30. Підприємство як суб'єкт ринкової економіки: зміст, види та основні ознаки.
31. Капітал як матеріальна основа підприємницької діяльності. Кругооборот і оборот капіталу.
32. Фізичне і моральне зношення основного капіталу. Амортизація
33. Підприємництво: зміст, риси, об'єкти та суб'єкти.
34. Організаційно-правові форми підприємницької діяльності в Україні.
35. Організаційні форми сучасного підприємства.
36. Капітал і праця. Трудові відносини у сучасній економічній системі.
37. Вартість робочої сили: дискусійні аспекти.
38. Заробітна плата: зміст, форми, системи.
39. Номінальна та реальна заробітна плата: її динаміка.
40. Витрати виробництва: підходи до їх визначення.
41. Граничні витрати. Закон спадної віддачі.
42. Собівартість продукції: структура, види і функції.
43. Доходи і прибуток фірми: зміст, види.
44. Ринкова ціна: зміст, структура, функції. Чинники, що впливають на ціну.
45. Види цін, їх класифікація в ринковій економіці.
46. Акціонерне товариство (корпорація): сутність, види.
47. Акціонерний капітал. Прибуток корпорації та його розподіл.
48. Акції та облігації, їх роль у функціонуванні корпорацій. Курс акцій. Дивіденд.
49. Проблеми та шляхи формування акціонерних товариств в Україні.
50. Аграрні відносини та власність у сільському господарстві.
51. Економічна природа земельної ренти. Форми ренти. Ціна землі.
52. Диференційна рента: причини виникнення і механізм утворення.
53. Проведення земельної реформи в Україні: її результати.
54. Макроекономічні проблеми в сучасній макроекономічній теорії.
55. Відтворювальна модель кругообігу за потоками доходів і витрат.
56. Валовий внутрішній продукт (ВВП): його суть і відтворювальна структура.
57. Методи розрахунку валового внутрішнього продукту (ВВП). Номінальний і реальний ВВП.
58. Економічне зростання: основні чинники, типи, показники.
59. Причини циклічного розвитку економіки. Фази класичного ділового циклу.
60. Теорія циклів М. Кондратьєва та її значення.
61. Ринок праці як регулятор зайнятості. Неповна зайнятість.
62. Проблеми зайнятості та відтворення робочої сили в Україні.
63. Безробіття: причини виникнення та види, соціально-економічні наслідки. Закон Оукена.
Необхідність, основні методи та напрями державного регулювання економіки.
64. Фінанси: сутність, структура, функції. Фінансова система України.
65. Державний бюджет: структура доходів і видатків. Бюджетна політика уряду України.
66. Держбюджетний дефіцит і державний борг. Причини виникнення і джерела покриття.
67. Види податків. Крива А. Лаффера та визначення межі оподаткування.
68. Теорія монетаризму та засоби проведення монетарної політики в Україні.
69. Джерела, форми та види кредиту. Кредитна система України.
70. Банківська система: зміст, рівні, функції.
71. Проблеми та особливості формування банківської системи в Україні.
72. Інфляція: зміст і причини винекнення. Динаміка інфляційного процесу в Україні.
73. Соціально-економічні наслідки інфляції. Крива Філіпса.
74. Сукупні доходи населення, їх види та джерела формування. Рівень життя і його показники.
75. Нерівність доходів і проблема бідності. Крива Лоренца.
76. Соціальна політика держави. Соціальні гарантії.
77. Система соціального захисту населення: її складові.
78. Глобалізація як тенденція соціально-економічного розвитку.
79. Світове господарство: зміст, об'єктивні передумови виникнення та етапи розвитку.
80. Міжнародний поділ праці та спеціалізація. Теорія порівняльних переваг.
81. Передумови та фактори входження економіки України у світове господарство.
82. Міжнародна торгівля: її види і структура.
83. Міжнародна міграція трудових ресурсів.
84. Вивіз капіталу та міжнародна інвестиційна діяльність.
85. Міжнародна валютно-фінансова система: етапи її розвитку.
86. Причини виникнення та суть глобальних проблем сучасності.
87. Екологічна криза та форми її прояву.
88. Міжнародне співробітництво в розв'язанні глобальних проблем.
89. Показники рівня економічного розвитку країни.
90. Стан і перспективи розвитку економіки України.
 Словник економічних термінів
Абстра́кція 
Авáнс
Автаркія
Арбітраж
 Амортизація
Ауди́тор 
Аукціон 
Банки 
Баланс народного
Ба́нківська таємни́ця .
Банкі́ри 
Банкрутство 
Бартерна
Бізнес 
Бі́знес-план 
Біржове котирування
Брóкер 
Бухгалтерський о́блік 
Державний бюджет 
Валовий внутрішній продукт (ВВП)
Валютна система 
Ві́льна економі́чна зо́на
Власність 
Гро́ші 
Дебітóр
Девальва́ція 
Деду́кція 
Де́мпінг 
Дефля́ція 
Дилер 
Ділова етика 
Договірна́ ціна́ 
Довірчі (трастові) операції банків 
Дотація
Економічні ресурси 
Еластичність пропозиції
Емі́сія 
Закон попиту  
Золотий запас 
Інвестиції 
Індекс вартості життя 
Інновації 
Інфляція 
Кейнсіанство 
Кінце́вий проду́кт 
Конкуренція 
Криза біржова
Кліринг 
Лі́зинг 
Ма́ркетинг 
Ме́неджмент 
Мораторій 
Мультиплікатор
Неусто́йка 
Олігополія 
Пеня 
Пода́тки непрямі 
Податкові пі́льги
Попит 
Позичка 
Приватиза́ція 
Продукти́вність пра́ці 
Прожитко́вий мі́німум 
Платоспроможність 
Пода́тки 
Рентабельність 
Ринок 
Ринкова економіка 
Рівень життя 
Санкції
Санація
Собівартість продукції 
Стагфляція 
Стратегія маркетингу
Структурні кризи 
Те́ндер 
Торговий знак
Форвардна операція
Купівельна спроможність грошей
Ліквідність 
Ма́клер 
Міжнаро́дний валю́тний фонд, МВФ 
Облігації 
Оре́нда 
Хо́лдингова компа́нія 
Ціни споживання 
Ці́нні папе́ри 
Ча́ртер 
Чек 
Чи́ста проду́кція 
Чистий дохід
Чи́стий націона́льний проду́кт 
Штраф 
Ярмарок  
 Система оцінювання

5 – 6.3 – 5.7
4 – 5.6 – 4.7
3 – 4.6 – 3.2
2 – 3.1 – 0.
Електронна адреса кафедри, на яку присилати відповіді!

ekonomika2013@ukr.net

Велике прохання!
Відповіді присилати заархівовані від групи, з вказанням групи, назвою
дисципліни, та поміткою, для Овсієнка А. М.
 Самостійна робота з економічної теорії

По 8 темах , на вибір, розв’язати тести і коротко обґрунтувати відповіді .

Тема 1. Економічна теорія: предмет і методи пізнання

1. В чому суть методу синтезу?
поєднання різних елементів у єдине ціле
вивчення дослідженого предмета частинами
вивчення досліджуваного предмета на макрорівні
правильної відповіді немає
2. Що собою являють разом предмети і засоби праці?:
продуктивні сили
спосіб виробництва
засоби виробництва
основний капітал
3. Що собою являють стійкі, сутнісні, постійно повторювані зв’язки між економічними
явищами?
поняття
економічні закони
економічні категорії
економічні принципи
4. В чому суть метод наукової абстракції?
в описані важливих поверхневих сторін явища
у науковому відображені розвитку економіки
в обґрунтуванні характерних дій людей
у зосередженні уваги на внутрішніх, найбільш суттєвих сторонах явища
5. Що вивчає макроекономіка?
поведінку економіки в цілому
поведінку індивідуальних господарських суб’єктів у різних ринкових структурах
поведінку споживачів на ринках товарів і послуг
поведінку фірм на ринках товарів і ресурсів
6. Що таке праця?
технологія створення життєвих благ
свідома, цілеспрямована трудова діяльність людей
використання основних факторів виробництва
затрати робочого часу, втілені у благах
7. Назвіть представників класичної політекономії.
А. Сміт, Д.Рікардо
А. Монкретьєн, Т.Ман
А.Сміт, К.Маркс, Д. Юм
Дж.Кейнс, П.Самуельсон
8. Хто першим ввів термін «Політична економія»?
Т. Манн
А. Монкрет’єн
Д. Рікардо
А. Сміт
9. Хто з вчених був представником інституціоналізму?
Т. Веблен
А. Маршалл
 Д.Хікс
П. Самуельсон
10. Дайте визначення поняттю економічна теорія?
наука про певну сукупність економічних знань
наука про теоретичні узагальнення, що містять певні допущення, усереднення, які
відображають загальні тенденції розвитку економічної системи.
це господарство, наука про господарство та господарювання і відносини між людьми в
процесі господарювання
наука, що вивчає виробничі відносини в суспільстві (між людьми) в процесі виробництва,
розподілу, обміну та споживання товарів і послуг
11. Визначною пам'яткою соціально-економічної літератури доби Київської Русі є:
«Салічна правда»;
«Українська правда»;
«Київська правда»;
«Руська Правда».
12. Який з наступних принципів не належить меркантилізму?
джерело багатства - це зовнішня торгівля;
обмеження експорту готової продукції;
захист національного виробника;
обмеження імпорту готової продукції.
13. Причиною виникнення меркантилізму є:
розвиток товарної економіки;
інтенсивний процес добування благородних металів;
надмірне втручання держави у зовнішньоекономічні відносини між країнами;
посилення політики протекціонізму.
14. Вперше термін «політична економія» до наукового обігу запровадив:
В. Петті;
А. Сміт;
Ф. Кене;
А. Монкретьєн.
15. Яка з перелічених нижче ознак не притаманна меркантилістам?
гроші - найвища форма багатства;
активне втручання держави в економіку;
предметом дослідження є виробництво;
негативне ставлення до конкуренції.

Тема 2 Загальні проблеми економічного розвитку

1. В чому суть матеріального виробництва?
безпосередньо пов'язане з виготовленням продукту чи наданням послуг речового змісту
охоплює всіх зайнятих суспільно-корисною працею
включає житлово-комунальне господарство, сферу побутового обслуговування населення
освіту, медицину, культуру і мистецтво
2. В чому суть нематеріального виробництва?
безпосередньо пов'язане із створенням речових благ
сукупність галузей та сфер, що виготовляють нематеріальні блага та нематеріальні послуги
це матеріально-технічне постачання, зв'язок і транспортне обслуговування підприємств
правильної відповіді немає
3. Які потреби лежать в основі піраміди Маслоу?
соціальні
фізіологічні
в безпеці
в самореалізації
4. Що таке відтворення?
 одиничний акт руху суспільного продукту фазами виробництва, розподілу обміну та
споживання
постійний кругообіг продукту фазами суспільного виробництва
не постійний кругообіг продукту фазами суспільного виробництва
немає правильної відповіді
5. Як класифікуються потреби за об’єктом?
індивідуальні, колективні та суспільні
потреби домогосподарств, підприємств та держави
фізіологічні, соціальні, першочергові, не першочергові
всі відповіді вірні
6. Хто запропонував ієрархію потреб за ступенем їх вагомості?
А. Маслоу
М. Вебер
К. Маркс
Гегель
7. До яких потреб відносяться потреби в їжі, одязі, житлі?
духовні
соціальні
першочергові
не першочергові
8. Що є результатом суспільного виробництва?
суспільний продукт
товар
предмет суспільного використання
продукт
9. Які існують види суспільного відтворення?
просте, звужене, розширене
просте та розширене
інтенсивне та ектенсивне
просте та звужене
10. Перу А. Монкретьєна належить праця:
«Дослідження про природу і причини багатства народів»;
«Короткий трактат»;
«Трактат політичної економії»;
«Що таке поступ?».
11. Державна політика меркантилістів не включала такого твердження:
встановити високі мита на промислові товари;
заохочувати експорт готової продукції;
розвивати сільське господарство;
регламентувати стандарти якості та умови виробництва продукту.
12. Предметом дослідження меркантилістів є:
сфера обігу;
сфера виробництва;
сільське господарство;
сфера послуг.
13. Хто вперше висунув ідею єдиної грошової одиниці для всієї Європи?
Г. Скаруффі;
Ж. Боден;
Т. Мен;
А. Монкретьєн.
14. У якій сфері за В. Петті створюється національний дохід?
сфера матеріального виробництва;
сфера послуг;
сфера нематеріального виробництва;
 сфера посередництва.
15. В основу якого вчення лягли наукові погляди Д. Рікардо?
монетаризму;
марксизму;
кейнсіанства;
фізіократизму.

Тема 3. Економічні відносини власності

1. Який вид власності не належить до державної форми власності?
загальнодержавна
комунальна
муніципальна
державно-колективна
2. Що відноситься до муніципального виду власності?
власність, що перебуває в розпорядженні регіональних державних органів
спільна власність усіх громадян країни, яка не поділяється між окремими учасниками
економічного процесу
капітал, утворений завдяки випуску і продажу акцій
суспільна власність колективу на умовах викупу чи оренди
3. За чий рахунок створюється власність громадянських та релігійних об’єднань?
за кошти держави
за власні кошти
за власні кошти та пожертви
за кошти обласних, або регіональних бюджетів
4. Який вид власності утворений завдяки випуску та продажу акцій?
акціонерний
кооперативний
партнерський
комунальний
5. Яка форма власності була:еволюційно першою?
первіснообщинна
феодальна
капіталістична
рабовласницька
6. Джерелом багатства за А. Смітом є:
гроші;
земля;
сільське господарство і промисловість;
зовнішня торгівля.
7. До рушійних сил ринкової економіки А. Сміт зараховував:
дію законів попиту і пропозиції;
повну зайнятість;
сильну державну владу;
цільові державні капіталовкладення.
8. Вперше терміни «основний» і «оборотний капітал» в науку запровадив:
Ф. Кене;
А. Сміт;
К. Маркс;
Д. Рікардо.
9. Який чинник виробництва є зайвим у тричинниковій теорії виробництва Ж-Б. Сея?
праця;
організація;
 капітал;
земля.
10. «Видима рука ринку» за А. Смітом - це:
дія законів попиту і пропозиції;
економічний егоїзм індивіда;
регулювання державою господарського життя;
економічне шпигунство.
11. Яка з перелічених праць належить Т. Мальтусу?
«Основи політичної економії»;
«Нові начала політичної економії»;
«Елементи політичної економії»;
«Принципи політичної економії».
12. Хто назвав В. Петті „батьком політичної економії... геніальним і оригінальним
дослідником-економістом”?
П. Буагільбер;
А. Сміт;
К. Маркс;
Ф. Кене.
13. Яка назва основної праці Д. Рікардо?
«Трактат політичної економії»;
«Трактат про податки і збори»;
«Початки політичної економії і оподаткування»;
«Дослідження про природу і причини багатства народів».
14. Завдяки існуванню якого класу Т. Мальтус вирішує проблему реалізації?
класу робітників;
непродуктивного класу;
класу капіталістів;
класу ремісників.
15. Хто за А. Смітом є «економічною людиною»?
підприємець;
лихвар;
фінансист;
досконалий егоїст, що прагне до особистого збагачення.

Тема 4. Закономірності та особливості розвитку перехідних економік

1. Що таке продуктивні сили?
це система економічних факторів, які в процесі суспільного поділу праці забезпечують
створення благ для задоволення суспільства
це сфера функціонування продуктивних сил і економічних відносин, які виникають між
людьми
це процес відособлення (взаємодії) різних видів трудової діяльності, які взаємодіють між
собою і взаємодоповнюють один одного
це процес не відособлення (взаємодії) різних видів трудової діяльності
2. Що забезпечує механізм господарювання?
господарювання кількох ланки економічної системи
господарювання всіх ланок економічної системи
господарювання однієї ланки економічної системи
господарювання економічних відносин.
3. Чим характерезується змішана економічна система?
пануванням державної власності
різноманітністю форм власності
панування якоїсь однієї форми власності
пануванням приватної власності
4. Скільки рівнів має сучасна економічна система?
 2
3
4
5
5. Якої моделі перехідної економіки не існує?
модель “ринкового соціалізму”
модель “оксамитової революції”
модель “шокової терапії”
модель “ринкового капіталізму”
6. У якій країні застосовувалася модель “шокової терапії”?
Китаї
Чехії
Польщі
Словенії
7. Для якої моделі перехідної економіки характерне намаганням швидко зруйнувати стару
командну систему і запропонувати ринкові відносини?
модель “ринкового соціалізму”
модель “оксамитової революції”
модель “шокової терапії”
модель “ринкового капіталізму”
8. Яка риса не притаманна для перехідної економіки?
невизначеність
рішучість
багатоваріантність
Суперечність
9. Багатство за Д. Рікардо - це:
фізичний обсяг виробництва;
рівень життя народу;
нагромадження грошового капіталу;
володіння приватною власністю.
10. За Т. Мальтусом населення зростає:
за арифметичною прогресією;
за геометричною прогресією;
пропорційно виробництву матеріальних благ;
пропорційно виробництву продуктів споживання.
11. Яка економічна категорія є вихідною в теоретичні системі А. Сміта?
товар;
поділ праці;
гроші;
багатство.
12. Яка галузь, за теорією фізіократів, збагачує країну?
матеріальне виробництво;
внутрішня торгівля;
сфера послуг;
зовнішня торгівля.
13. З розвитком капіталізму за Д. Рікардо прибуток підприємців:
неухильно зростає;
залишається незмінним;
має тенденцію до зменшення;
має тенденцію до зростання.
14. Найбільш сприятливим режимом існування економіки Д. Рікардо вважав:
вільну конкуренцію;
олігополію;
монополію;
 монопсонію.
15. У якій галузі національного господарства, за теорією фізіократів, створюється чистий
продукт?
промисловості;
сільському господарстві;
внутрішній торгівлі;
зовнішній торгівлі.

Тема 5. Гроші та грошовий обіг

1. Що таке гроші?
це грошові білети і розмінні монети, що перебувають в обігу
це загальний еквівалент обміну товарів
це золоті й срібні монети
це функції, які вони виконують
2. Що означає демонетизація золота?
держава розпродує своє монетарне золото
припиняється тезаврація золота приватними особами
золото перестало виконувати функцію грошей
припиняється карбування монет із золота
3. Що являє собою грошова сума, що виплачується наперед рахунку майбутніх платежів?
аванс
акциз
борг
штраф
4. Які гроші мають реальну внутрішню вартість?
неповноцінні гроші
повноцінні гроші
кредитні гроші
квазігроші
5. Які гроші набувають своєї вартості виключно в обігу?
неповноцінні гроші
повноцінні гроші
кредитні гроші
квазігроші
6. Які гроші були початковою висхідною формою повноцінних грошей?
металеві гроші
товарні гроші
паперові гроші
кредитні гроші
7. Чим відрізняється білонна монета від золотої?
карбується не з дорогоцінного металлу
є неповноцінною
тривале функціонування
всі відповіді вірні
8. В якій країні вперше з'явилися векселі?
Франції
Італії
Японії
Китаї
9. Яка функція грошей свідчить про їх абсолютну ліквідність?
міра вартості
засобу обігу
засобу платежу
 засобу нагромадження
10. Що таке грошова система?
види державних грошових знаків
форма організації грошового обігу
сукупність грошей у всіх функціях, які вони виконують
сума всіх грошей, що обертаються в національній економіці
11. У чому полягає головна економічна доцільність грошей?
у високій питомій вартості
у здатності вимірювати вартість товарів і обмінюватися на будь-яке благо
у здатності накопичувати багатство
гроші є засобом реалізації товарів, посередником в їх обміні
12. Що виконує функцію світових грошей у наш час?
золотовалютний стандарт
національна валюта кожної країни
валюти економічно найрозвинутіших країн світу
природні ресурси
13. Чому з часом роль грошей надовго закріпилася за коштовними металами?
тому що бракувало заліза, бронзи, міді для задоволення виробничих потреб людей
тому що коштовні метали за своїми властивостями більшою мірою, ніж інші метали,
відповідали вимогам грошового товару
тому що коштовні метали були поширені в усьому цивілізованому світі
тому що коштовних металів обмаль, а функціональні особливості їх досить висока
14. “Гроші – це тимчасове вмістилище купівельної спроможності”. На яку функцію більш
за все орієнтує ця фраза?
міри вартості
засобу обігу
засобу платежу
засобу заощадження.
15. Для забезпечення виплат по вкладам:
банк повинен тримати готівку у сейфі, розмір якої має бути рівним розміру вкладів
банк повинен тримати в резервах лише частину суми вкладів, а надлишок грошових ресурсів
над необхідними резервами може віддавати в позику
банк повинен тримати готівку в сейфі, розмір якої має бути рівним розміру вкладів і процентів
по вкладам
вся готівка комерційних банків повинна зберігатися в центральному банку країни і при
необхідності видаватися комерційному банку.

Тема 6. Інфляція: її суть та види

1. Якою буває інфляція за ступенем прогнозування?
відкрита і прихована
збалансована і незбалансована
очікувана і неочікувана
вірної відповіді немає
2. Якою буває інфляція за співвідношенням темпів зростання цін на товари?:
відкрита і прихована
збалансована і незбалансована
очікувана і неочікувана
вірної відповіді немає
3. Що з нище перерахованого відноситься до економічних та соціальних наслідків
інфляції?
руйнування нормальних господарських зв’язків
ріст спекуляції
зниження життєвого рівня населення
всі відповіді вірні
 4. Яка політика передбачає підвищення ставки оподаткування та зменшення соціальних
виплат?
політика стримування
політика експансії
фіскальна політика
вірної відповіді немає
5. Яка політика передбачає зменшення ставки оподаткування та збільшення соціальних
виплат?
політика експансії
політика стримування
фіскальна політика
монетарна політика
6. Що являє собою графічна залежність між динамікою безробіття та інфляцією?
крива Філіпса
закон грошового обігу
закон вартості
закон Кейнса
7. Який вид безробіття вимагає пошук укращих умов праці?
фрикційне безробіття
циклічне безробіття
структурне безробіття
часткове безробіття
8. Слова «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» належать:
Ф. Лісту;
С. Сісмонді;
К. Сен-Сімону;
К. Марксу.
9. Як називається перший том «Капіталу» К.Маркса?
«Процес виробництва і обігу капіталу, узятий в цілому»;
«Процес виробництва капіталу»;
«Процес обігу капіталу»;
«Теорії додаткової вартості».
10. Як називається другий том «Капіталу» К.Маркса?
«Процес виробництва і обігу капіталу, узятий в цілому»;
«Процес виробництва капіталу»;
«Процес обігу капіталу»;
«Теорії додаткової вартості».
11. Як називається третій том «Капіталу» К.Маркса?
«Процес виробництва і обігу капіталу, узятий в цілому»;
«Процес виробництва капіталу»;
«Процес обігу капіталу»;
«Теорії додаткової вартості».
12. Основним законом капіталізму за К. Марксом є:
зростання добробуту населення;
зростання багатства капіталістів і бідності трудящих;
зростання органічної будови капіталу;
збільшення виробництва додаткової вартості.
13. Створення пролетарської політичної економії пов’язане з іменем:
А. Сміта;
Ж.-Б. Сея;
Д. Рікардо;
К. Маркса.
14. Від чого не залежить обсяг грошової маси за А. Маршаллом?
від швидкості обігу грошей;
 від обсягу експортно-імпортних операцій;
загального рівня цін на товари;
обсягу валового національного продукту.
15. Який з перечислених методів був основним в економічних дослідженнях представників
історичної школи?
статистичний метод;
метод наукової абстракції;
математичний метод;
історичний метод.

Тема 7. Ринок та ринковий механізм

1. Що таке попит?
форма вираження потреби, представленої на ринку і забезпеченої відповідною сумою грошей
форма вираження потреби
обсяг товарів та послуг, який виробники хочуть і можуть поставити на ринок за різною ціною
за певний проміжок часу
немає правильної відповіді
2. Що таке пропозиція?
форма вираження потреби, представленої на ринку і забезпеченої відповідною сумою грошей
форма вираження потреби
обсяг товарів та послуг, який виробники хочуть і можуть поставити на ринок за різною ціною
за певний проміжок часу
немає правильної відповіді
3. Який закон економічної теорії звучить як: «Чим вища ціна на товар, тим менший
попит, і навпаки, чим менша ціна, тим більший попит?»
закон пропозиції
закон попиту
закон Оукена
закон рівноваги
4. Якщо ціна буде вищою, то виробник готовий запропонувати більшу кількість товару,
тобто обсяг його пропозиції зростає саме тоді, коли зростає ціна.Який це закон економічної теорії?
закон пропозиції
закон попиту
закон Оукена
закон рівноваги
5. На що спрямовані пасивні операції банку?
залучення коштів
на використання ресурсів банку
надання позичок
посередницька діяльність
6. Що таке товарна біржа?
форма організації торгівлі відповідно до заздалегідь установлених правил
оптовий ринок, де відбувається торгівля товарами за стандартами
комплекс елементів, який обслуговує ринковий механізм
місце для торгівлі
7. Які установи входять до складу інфраструктури ринку?
підрозділи міністерства фінансів у центрі та їх філії на місцях
підприємства зв'язку, транспорту, шляхового господарства
банки, фондові, товарні, валютні біржі та біржі праці
рекламні агентства, юридичні контори, міністерство освіти
8. Що таке аукціон?
організаційно-оформлений регулярно функціонуючий ринок, на якому здійснюється торгівля
цінними паперами
система усталених економічних та організаційних відносин, що стосується купівлі-продажу
іноземних валют та платіжних документів
продаж товарів, майна з публічного торгу в заздалегідь визначений час та у певному місці, що.
здійснюється на конкурсній основі
всі відповіді вірні
9. Ситуація на рику, що влаштовує і продавця і покупця.
ринкова рівновага
цінова монополія
конкуренція
олігополія
10. Функція, що полягає у здатності ринку до самооновлення.
санації
алокаційна
ціноутворення
Контролююча
11. Яке з визначень вірно розкриває сутність товару як економічної категорії?
це продукти людської праці створені для продажу, обміну
це продукти людської праці створені для задоволення власних потреб виробника
це будь-яке благо, що задовольняє потреби людей
це будь-яке благо, що створене працею людей.
12. Вартість це:
пропорції в яких обмінюються товари
суспільно необхідні витрати праці на виробництво товару
здатність товару задовольняти певні потреби споживача товару
найнижча із корисностей від споживання даного блага.
13. Споживча вартість це:
пропорції в яких обмінюються товари
суспільно необхідні витрати праці на виробництво товару
здатність товару задовольняти певні потреби споживача товару
найнижча із корисностей від споживання даного блага.
14. Мінова вартість це:
пропорції в яких обмінюються товари
суспільно необхідні витрати праці на виробництво товару
здатність товару задовольняти певні потреби споживача товару
найнижча із корисностей від споживання даного блага.
15. Гранична корисність:
пропорції в яких обмінюються товари
суспільно необхідні витрати праці на виробництво товару
здатність товару задовольняти певні потреби споживача товару
найнижча із корисностей від споживання даного блага.

Тема 8. Ринкові відносини в аграрному секторі економіки

1. Яку назву має платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною
ділянкою?
земельні угіддя
земельні оренди
земельна рента
земельна оренда
2. Від чого залежить ставка рентної плати?
плати залежить від терміну оренди
умов експлуатації, розміру банківського відсотка,
податків
усі відповіді вірні
3. Які існують форми земельної ренти?
диференційна рента І, диференційна рента II
 диференційована рента І, диференційована рента ІІ
рефресійна рента І, неднференційна І
диференційна рента ІІ і ІІІ
4. Що являє собою додатковий чистий дохід, одержуваний у результаті продуктивнішої
праці на кращих за природною родючістю і місцезнаходженням землях?:
диференційна рента І
диференційна рента II
рента
диференційна рента ІІІ
5. Що виникає в результаті штучного підвищення продуктивності землі завдяки
використанню ефективніших засобів виробництва?
диференційна рента І
диференційна рента II
рента
диференційна рента ІІІ
6. В чому полягає суть диференційної ренти І?
пов’язана з природною родючістю грунтів
пов’язана з економічною (штучною) родючістю ґрунтів
пов’язана з політичним становищем в країні
с пов’язана з оціальною політикою
7. В чому полягає суть диференційної ренти ІІ?
природною родючістю грунтів
економічною (штучною) родючістю ґрунтів
політичним становищем в країні
соціальною політикою
8. Від чого залежить ефективність сільськогосподарського виробництва?
природнокліматичних умов
структури ґрунт
біологічних чинників, що впливають на продуктивність праці
всі відповіді вірні
9. В чому полягає особливість формування доходів у сільськогосподарському
виробництві?
остаточний розмір доходів формується лише наприкінці року, після реалізації продукції
дохід отримують щотижневий
дохід отримують щомісяця
вони не отримують доходу
10. Що є основою у сільськогосподарському виробництві?
земля
трактори
нафта
хліб
11. Для якої галузі господарства притаманний сезонний характер виробництва?
сільськогосподарському виробництву
харчовій промисловості
нафтопереробній промисловості
гірничовидобувній промисловості
12. Які проблеми притаманні агропромисловому комплексу?
низька привабливість інвестування аграрного виробництва;
різноманітність природнокліматичних умов;
високий ступінь монополізації в ресурсних та переробних сферах;
всі відповіді вірні
13. Ринок – це певний механізм:
координації дій економічних суб’єктів
взаємодії підприємств
 оптимізації взаємодії підприємств приватного сектора
забезпечення абсолютно вільного характеру взаємодії економічних суб’єктів.
14. Ринок – це:
певна територія, на якій регулярно здійснюється наймасовіший обмін товарів
спосіб узгодження дій економічних суб’єктів на основі цін та конкуренції
система коопераційних зв’язків, яка склалася у результаті суспільного поділу праці
діяльність економічних суб’єктів в умовах товарної форми виробництва.
15. До функції ринку не належить розподіл:
інвестицій
прибутку підприємств:
товарів
економічних ресурсів.

Тема 9. Конкуренція і монополія.

1. Які функції виконує конкуренція?
функція регулювання.
функція мотивації.
функція розподілу.
всі відповіді вірні
2. Що таке монополістична конкуренція?
багато підприємств продають подібні товари, намагаючись надати їм унікальних властивостей
правильна відповідь не названа
наявність на ринку єдиного виробника
домінування на ринку обмеженої кількості виробників
3. В чому суть культури підприємництва?
суто моральний фактор
можливість спонсорськ-меценатської діяльності
певним чином впливає на прибутковість діяльності фірми
цілком ірраціональна риса підприємництва
4. Що таке концентрація капіталу?
об'єднання двох, або більше індивідуальних капіталів
збільшення капіталу шляхом капіталізації частини прибавочної вартості
приватизація майна
зміна власника капіталу
5. Яка роль конкуренції в економіці?
спричиняє лише збитки більшості підприємців
небажане явище для підприємців
мало бажане явище для підприємців
забезпечує споживачу свободу вибору
6. Що не є характерним для досконалої конкуренції?
подібні товари
багато виробників, що діють незалежно
неможливість контролювати ринкову ціну з боку будь-якого виробника
труднощі входу нових виробників на ринок із своїм товаром
7. Що собою являють грошові і товарні документи, володіння якими дає можливість
здійснити виражені в них майнові права?
цінні папери
валюта
гроші
штраф
8. В якій конкуренції важливу роль відіграє до - і після продажне обслуговування?:
цінова конкуренція
нецінова конкуренція
олігополістична конкуренція
 недосконала конкуренція
9. Для якого виду конкуренції характерне вдосконалення якості та після продажне
обслуговування?
нецінової конкуренції
чистої конкуренції
цінової конкуренції
монопольної конкуренції
10. До функції ринкової системи належить:
інформація про ринкову кон’юнктуру
стимулювання виробництва певних товарів
координація попиту та пропозиції
всі вказані відповіді правильні.
11. Рівноправний стан учасників економічних відносин (продавець – покупець)
передбачає:
відповідну кількість продавців і покупців
кількісну перевагу продавців над покупцями
наявність юридичних можливостей впливу з боку покупців на продавців недоброякісних
товарів
можливість вибору контрагента.
12. Що усуває дефіцит товарів в умовах ринкових відносин?
вільний рух цін
точний облік виробником можливостей покупців
ефективна збутова політика підприємств
планування з боку державних органів.
13. Якщо точка фактичної угоди знаходиться ліворуч кривої попиту та праворуч кривої
пропозиції, то ця угода вигідна?
покупцю
продавцю
обом
нікому.
14. У результаті підвищення ціни товару А виручка зменшилась. На цій підставі можливо
стверджувати:
попит перевищував пропозицію
попит був еластичний
попит був нейтральним
попит був нееластичним
15. Якщо ціна на товар А зросла на 10%, а попит на товар В у той самий час не змінився,
то ці товари:
субститути
незалежні
комплементарні.
додатні

Тема 10. Підприємництво в ринковій економіці

1. Кому заборонено займатися підприємницькою діяльністю?
працівникам шкіл
банкірам
прокурорам
студентам
2. Хто не може займатися підприємницькою діяльністю?
військовослужбовцям
особам з органів прокуратури
внутрішніх справ
всі відповіді вірні
 3. Яким видом діяльності заборонено займатися в Україні?
виготовленням і реалізацією наркотичних засобів
виробництвом ПК
виробництвом хутра
випіканням хліба
4. Які види діяльності в Україні потребують спеціального дозволу – ліцензії?
виробництво сигарет
лікеро-горілчаних виробів
виготовлення і реалізація медикаментів та хімічних речовин
всі відповіді вірні
5. Що таке підприємство?
самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює
виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання прибутку
суб’єкт, що поєднує у собі новаторські комерційні й організаторські здібності, які він
використовує для пошуку і розвитку нових і існуючих методів виробництва,
формуванні грошових фондів та їхнє використання на відшкодування збитків у разі
непередбачених випадків і на допомогу громадянам у певні періоди життя
немає правильної відповіді
6. Що таке підприємництво?
самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює
виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання прибутку
суб’єкт, що поєднує у собі новаторські комерційні й організаторські здібності, які він
використовує для пошуку і розвитку нових і існуючих методів виробництва,
формуванні грошових фондів та їхнє використання на відшкодування збитків у разі
непередбачених випадків і на допомогу громадянам у певні періоди життя
тип господарської поведінки підприємців з організації розробки, виробництва і реалізації благ
з метою отримання прибутку та задоволення потреб людей
7. Яка основна функція виробництва?
планування
виробнича
організаційна
контролююча
8. Які існують функції підприємства?
виробнича та оптимізація виробництва
планування, організація, контроль
планування, організація, контроль, мотивація
пізнавальна, дослідна
9. Яким чином класифікуються підприємства за розмірами?:
великі, малі
великі, середні, малі
приватні, державні
дуже великі, великі, середні, дуже малі
10. Яка ознака є головною відмінною рисою натурального господарства?
наявність суспільного поділу праці
вільний вибір виробником напряму діяльності
споживання вироблених благ всередині господарства
опосередкований зв’язок між виробництвом і споживанням
11. Яку роль у функціонуванні товарного виробництва відіграє суспільний поділ праці?
встановлює пропорції, в яких обмінюються продукти праці
робить обмін у суспільстві узгодженим
робить обмін у суспільстві необхідним
робить необхідним дотримання еквівалентності при обміні.
12. Яке з положень є визначенням товарного виробництва?
це процес перетворення людиною природних благ в економічні
 це організація суспільного господарства, за якої господарюючі суб’єкти виробляють продукти
і послуги для обміну, продажу
це організація суспільного господарства, за якої господарюючі суб’єкти виробляють необхідні
продукти і послуги
це процес створення людиною вартості та споживчої вартості.
13. Чому дорівнює величина диференціальної ренти
різниці між ціною і витратами виробництва
різниці між ціною і граничними витратами
різниці між суспільною та індивідуальною цінами виробництва
різниці між валовим і середнім доходом.
14. Як визначається величина абсолютної земельної ренти
це різниця між валовим доходом і валовими витратами
це різниця між валовим прибутком і перемінними витратами
це різниця між валовим доходом і суспільною ціною виробництва
це різниця між суспільною вартістю і ціною виробництва.
15. Розрахунок ВНП за доходами включають:
заробітну плату
пенсії та допомога по безробіттю
доходи від власності
рентні платежі.

Тема 11. Управління в ринковій економіці

1. Які функції притаманні менеджменту?
мотивація, контроль, планування, організація
комплексне дослідження ринку, планування асортименту товарів і послуг, визначення ціни,
реклама і стимулювання збуту, правління просування товарів та збуту
виробнича та оптимізації виробництва
дослідження ринку
2. Процес спонукання себе або інших до діяльності заради досягнення спільної мети
організації. Яка це функція менеджменту?
мотивація
контроль
планування
організація
3. Зіставлення попередньо визначеної мети та фактично досягнутого результату. Яка це
функція менеджменту?
мотивація
контроль
планування
організація
4. Якщо фірма бажає отримати значний кредит чи укласти угоду, бізнес план є
обов’язковим?
обов’язковим
не обов’язковим
частково обов’язковим
повинні бути висвітленні певні пункти
5. Для якої форми контролю характерна регулярна перевірка діяльності підлеглих?
попередній контроль
поточний контрол
завершальний контроль
постійний контроль
6. Для якої форми контролю характерне порівняння досягнутих результатів роботи з
вимогами, що ставилися?
попередній контроль
 поточний контрол
завершальний контроль
постійний контроль
7. Для яких підприємств найбільше підходить лінійна організаційна структура
управління?
для невеликих з простою технологією
для великих підприємств
для середніх підприємств
для всіх підприємств
8. Яка структура організації управління вважається адаптивною, або органічною?
лінійна
функціональна
лінійно-функціональна
матрична
9. В чому полягає специфіка Українського менеджменту?
слабкості законодавчої бази
невизначеності механізмів ціноутворення
відсутністі теорії українського менеджменту
всі відповіді вірні
10. Від яких факторів залежить ціна землі?
розміру ренти
ставки позичкового процента
попиту і пропозиції землі
усіх перерахованих факторів.
11. Який вид ренти пов'язаний з розходженням у природній якості землі?
абсолютна рента
диференціальна рента I
диференціальна рента II
монопольна рента.
12. До системи економічних факторів держави в ринкових умовах не відносяться?
планування
ціноутворення
кредит
всі відповіді не вірні.
13. В умовах економічного спаду ділової активності:
співвідношення між інвестиціями і заощадженнями дорівнює 1
обсяг заощаджень дорівнює обсягу інвестицій
споживання інвестицій нижче
усі відповіді неправильні.
14. Хто привласнює і чому диференціальну ренту I?
власник землі
орендар
держава
місцеві органи влади.
15. У чому різниця між рентою і орендною платою?
це те саме
це сума абсолютної і диференціальної ренти
це плата за користування капіталом, вкладеним у дану ділянку
орендна плата включає крім ренти суму за користування капіталом у вигляді будівель і
споруд.

Тема 12. Капітал. Витрати виробництва, ціна і прибуток

 1. Дайте визначення поняттю оборотний капітал.
частка виробничого капіталу, які беруть участь у виробництві та переносять свою вартість на
новостворений продукт частково
частина виробничого капіталу, яка, беручи участь у виробництві, переносить всю свою
вартість на новостворений продукт повністю за один раз
самозростаюча авансова вартість; вкладення, які дають змогу отримати дохід
немає правильної відповіді
2. Дайте визначення поняттю додаткова вартість.
самозростаюча авансова вартість; вкладення, які дають змогу отримати дохід
вартість, створена працівниками понад вартості робочої сили і безкоштовно привласнена
власником засобів виробництва.
дохід власника робочої сили
це специфічний товар, що виконує роль загального еквівалента
3. Які існують види зносу капіталу?
історичний, фізичний
моральний, фізичний
традиційний, капітальний
немає правильної відповіді
4. Що являє собою матеріальне зношування засобів праці за час їхнього функціонування
в процесі виробництва або невикористання?:
моральне
традиційне
капітальне
фізичне
5. Що являє собою передчасна втрата капіталом його вартості?
моральний
традиційний
капітальний
фізичний
6. Що таке банкрутство?
сума, що перевищує державні витрати над державними доходами
неспроможність боржника (підприємства, фірми, банку тощо) виконати свої боргові
зобов'язання
здійснення на біржі операцій з цінними паперами з метою одержання спекулянтського
прибутку від різниці між курсами на час укладання та реалізації угоди
вірної відповіді немає
7. Якщо точка фактичної угоди знаходиться на перетині кривих попиту та пропозиції, то
ця угода вигідна:
покупцю
продавцю
обом
нікому.
8. У результаті підвищення ціни товару А виручка зросла. На цій підставі можливо
стверджувати:
попит перевищував пропозицію
попит був еластичний
попит був нейтральним
попит був нееластичним.
9. Якщо ціна на товар А зросла на 10%, а попит на товар В у той самий час скоротився на
5%, то ці товари:
Субститути
залежні
незалежні
 комплементарні.
10. Економічні витрати – це:
внутрішні та зовнішні витрати
зовнішні витрати
альтернативні та зовнішні витрати
постійні та перемінні витрати.
11. Середньо-перемінні витрати, що змінюються пропорційно, зі зростанням обсягів
виробництва:
зростають
зменшуються
додаються
залишаються не змінними.
12. Бухгалтерські витрати – це:
внутрішні та зовнішні витрати
зовнішні витрати
альтернативні та зовнішні витрати
постійні та перемінні витрати.
13. Середньо-постійні витрати зі зростанням обсягів виробництва:
зростають
зменшуються
додаються
залишаються не змінними.
14. Конкурентній фірмі при відсутності нормального прибутку, необхідно:
збільшити ціну на свій товар
збільшити обсяги виробництва
залишити галузь
діяти, як і раніше.
15. Облікова ставка — це:
курс державних цінних паперів
процентна ставка за позиками, які надає центральний банк комерційним банкам
норма обов’язкових резервів комерційних банків
процентна ставка за позиками комерційних банків.

Тема 13. Доходи населення та його соціальний захист

1. Які чинники справляють безпосередній і вирішальний вплив на вартість товару робоча
сила?
форми державного устрою, правління в країні
вартість продуктів, одягу, взуття, житла та інших життєвих засобів
національність, вік робітника
зовнішній вигляд
2. Що визначає вартість робочого місця працівника?
вартість фондів обігу
вартість основних і оборотних фондів
витрати на підготовку кваліфікованої робочої сили
витрати на одяг
3. У чому полягає зміст реальної заробітної плати?
реальна заробітна плата – це грошова сума, одержана робітником за виконану роботу
реальна заробітна плата – це грошова заробітна плата, з якої вирахувані податки
реальна заробітна плата – це кількість матеріальних благ і послуг, які працівник може за неї
придбати
немає правильної відповіді
4. Який чинник зумовлює зростання реальної заробітної плати?
зростання інфляції
 зниження цін на товари і послуги
запровадження платного навчання, медичного обслуговування
підвищення цін на товари
5. Дія якого закону зумовлює тенденцію до зростання вартості робочої сили?
попиту і пропозиції
зростання потреб людини
зростання продуктивності праці
економії праці
6. Конкурентній фірмі при відсутності економічного прибутку, необхідно:
збільшити ціну на свій товар
збільшити обсяги виробництва
залишити галузь
діяти, як і раніше.
7. У якій економічній школі вперше аналізується відтворення і розподіл доходу в
сільському господарстві?
меркантилізм
фізіократи
А. Сміт, Д. Рікардо
марксизм.
8. Національне багатство держави включає:
усі ресурси держави, в т.ч. й потенційні
нагромаджені матеріальні ресурси
засоби виробництва та трудові ресурси
все перераховане.
9. Що з перерахованого не належить до первинних доходів суб'єктів?
заробітна плата
пенсія
прибуток
рента.
10. Первинними доходами, отриманими від власності, можна визнати:
заробітну плату, прибуток, ренту і процент
прибуток і процент
прибуток, процент і ренту
ренту і процент.
11. Показниками ефективності суспільного виробництва можуть бути:
продуктивність праці
фондовіддача
матеріаловіддача
все перераховане правильно.
12. Національний доход визначається як:
різниця між ВНП та амортизацією
різниця між ВНП та непрямими податками на бізнес
різниця між ВНП та сумою амортизації та непрямих податків
правильно усе перераховане.
13. Яке з визначень національного доходу неправильне?
національний доход - це сукупна вартість усіх вироблених протягом року товарів
національний доход - це чистий доход суспільства
національний доход - це сума доходів власників виробничих ресурсів
національний доход - це новостворена впродовж року вартість.
14. За своєю економічною природою первинні доходи поділяються:
на трудові та нетрудові
на легальні та тіньові
на доходи від економічної діяльності та доходи від власності
на грошові та натуральні доходи.
 15. Якщо крива попиту на землю зрушиться вправо, що відбудеться з величиною
економічної ренти?
збільшиться
зменшиться
не зміниться
даних для відповіді недостатньо.

Тема 14.Циклічний розвиток економіки. Безробіття.

1. Як класифікують економічні цикли за тривалістю?
короткі та довгі
дуже короткі, короткі, дуже довгі
середні та довгі
короткі, середні та довгі
2. Який російський вчений зробив вагомий внесок у розвиток довгих хвиль?
М. Кондратьєв
В. Вернадського
В. Марцинкевич
С. Струміліним
3. Із скількох фаз складаються економічні цикли?
4
5
3
6
4. Яка фаза є початковою в економічному циклі?
пожвавлення
піднесення
спад
криза
5. Яка фаза є заключною в економічному циклі?
пожвавлення
піднесення
спад
криза
6. Яка причина виникнення економічних циклів?
війни, революції, інші аналогічні явища
відкриття нових покладів коштовних металів
відкриття нових нових земель
періодичне оновлення основних фондів
7. В чому суть поняття криза?
криза – це скорочення виробництва
криза – це зростання безробіття і зниження реальної зарплати
криза означає застій в економіці
криза – це недобросовісна конкуренція
8. Яку назву носить соціально-економічне явище, коли частина економічно активного
населення не може застосувати свою робочу силу?
безробіття
зайнятість
циклічність
інфляція
9. Яке безробіття, виникає внаслідок невідповідності працівника або його професії
робочому місцю?
циклічне
структурне
фрикційне
 вимушене
10. Яке безробіття, виникає внаслідок того, частина працівників знаходиться в стані зміни
роботи ?
циклічне
структурне
фрикційне
вимушене
11. Що собою являє мінімальний рівень у суспільстві, який неможливо зменшити і який
відповідає поняттю повної зайнятості?
циклічне
структурне
природне
вимушене
12. Яке безробіття, зумовлене кількісною нестачею робочих місць для всіх бажаючих
працювати?
циклічне
структурне
фрикційне
вимушене
13. Що являє собою процес знецінення грошей унаслідок надмірної емісії та переповнення
каналів обігу грошовою масою?
безробіття
зайнятість
циклічність
інфляція
14. Що із зазначеного нижче належить до доходів суб'єктів, отриманих в результаті
особливого соціального стану
орендна плата
заробітна плата
пенсія
заробітна плата державного службовця.
15. Основними засобами перерозподілу національного доходу є:
субсидії на виробництво продукції
пільги з оподаткування господарським суб’єктам
податки та державні трансферти
допомога благодійних фондів.

Тема 15. Фінансово-кредитна система

1. Що з перерахованого відноситься до непрямих податків?
мито
податки на майно
особистий прибутковий податок
податок на прибуток корпорацій
2. Що з перерахованого не відноситься:до прямих податків?
Мито
податки на майно
особистий прибутковий податок
податок на прибуток корпорацій
3. До якого виду податків відносяться податки на доходи та майно?
прямі податки
непрямі податки
акцизи
мито
 4. Яку назву носять податки на споживання, що стягуються залежно від обсягу придбаних
товарів, і їх (податків) збільшення безпосередньо збільшує ціну?
прямі податки
непрямі податки
акцизи
мито
5. Який податок міститься у ціні всіх товарів?
акцизи
мито
податок на додану вартість
податок на майно
6. Яку назву отримав податок на товари, що імпортуються, експортуються та
перевозяться по території країни транзитом?
акцизи
мито
податок на додану вартість
податок на майно
7. Які операції комерційних банків належать до активних?
випуск акцій
надання позики підприємствам
залучення до зберігання в банку коштів населення, підприємств
немає правильної відповіді
8. Які функції виконують комерційні банки?
надання позики промисловим підприємствам
емісія грошей
не здійснення розрахунків між окремими господарськими одиницями
зберігання золотого запасу держави
9. Коли виникає дефіцит державного бюджету?
сума податкових надходжень зменшується
податкові видатки скорочуються
державні видатки перевищують надходження до бюджету
зобов’язання держави перевищують її активи
10. Що є причиною появизовнішньої заборгованість країни?
прямих зовнішніх інвестицій в економіку країни
продажу матеріальних активів іноземцям
позичання країною коштів за кордоном
всі відповіді вірні
11. Що є причиною дефіциту державного бюджету?
значний сектор "тіньової економіки", що уникає сплати податків
зростання витрат на утримання управлінського апарату
непомірні витрати, приписки, розкрадання державних ресурсів
всі відповіді вірні
12. Який інструмент для регулювання грошової маси не використовує центральний банк?
зміну облікової ставки
зміну норми обов’язкових резервів
зміну ставки кредитування клієнтів
операції з державними цінними паперами на відкритому ринку.
13. До активних банківських операцій не належить:
купівля державних цінних паперів та акцій
випуск та розміщення на первинному ринку власних цінних паперів
надання довгострокових кредитів
розміщення обов’язкових резервів у центральному банку.
14. До принципів кредитування не належить:
платність
 забезпеченість
строковість
прибутковість.
15. Норма обов’язкових резервів — це:
розмір прибутку, що повинен отримувати банк на кожну гривню, надану в позику
розмір податку, що сплачує банк з власного прибутку
розмір власних грошових ресурсів банку
певна частка депозитів, яку банк зобов’язаний тримати в касі або на спеціальному рахунку в
центральному банку.

Тема 16. Світове господарство

1. Що таке еміграція?
виїзд робочої сили за межі країни
в'їзд робочої сили у країну
продаж товарів, що передбачає їх вивіз за кордон
купівля товарів, що передбачає їх ввіз із-за кордону
2. Яким визначенням називають вїзд в країну робочої сили?:
еміграція
імміграція
експорт
імпорт
3. В якому столітті сформувалося світове господарство, як ринкове?
XVI – XVII ст.
XIX – XX ст..
XIV – XVст.
XX – XXI ст.
4. З чого розпочиналося формування світового господарства?
поділу праці
накопичення країнами ресурсів
розвитку міжнародної торгівлі
розвитку культури
5. Хто є суб’єктами світового господарства?
транснаціональні корпорації
міжнародні організації та інститути
держави з їх народногосподарськими комплексами
всі відповіді вірні
6. Чи можлива у сучасних умовах економічна замкнутість національного господарства?
практично неможлива
бажана
можлива
правильної відповіді немає
7. Чим характеризується світове господарство?
створення багатогранної системи міжнародних економічних відносин
зростанням інтернаціоналізації економіки на основі поглиблення міжнародного поділу праці
формуванням міжнаціональних механізмів регулювання економічних взаємовідносин між
країнами
правильної відповіді немає
8. Що є метою створення вільних економічних зон?
залучення іноземних інвестицій та сприяння їхній діяльності
активізація спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування
експорту товарів і послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції
прискорення соціально-економічного розвитку України
всі відповіді вірні
 9. Що характеризує дійсну картину, яка свідчить про реальну результативність (чи втрати
від зовнішньої торгівлі)?
платіжний баланс країни
зовнішнє торгівельне сальдо
бюджет України
рівень економіки країни
10. Що являється фундаментом платіжного балансу?:
зовнішньоторговельний баланс
зовнішнє торгівельне сальдо
бюджет України
рівень економіки країни
11. Що являє собою різниця вартісних обсягів експорту та імпорту?
зовнішньоторговельний баланс
торгівельне сальдо
бюджет України
рівень економіки країни
12. Дефлятор ВНП визначається як:
ВНП у базових цінах
приріст ВНП у порівнянні з минулим роком
ВНП у цінах поточного року відняти ВНП у цінах базового року
відношення ВНП у цінах поточного року до ВНП у цінах базового року
13. Чим відрізняється ВНП від ВВП:
сумою вартостей, створеною на території даної країни із застосуванням іноземного капіталу
сумою вартостей, створеною за кордоном за допомогою ресурсів даної країни
правильно, якщо із ВВП відняти а) та додати б)
правильно усе перераховане.
14. Що з переліченого враховується у ВВП?
ви витратили 7 грн. на кіно
сім’я платить 25 тис.грн. за будинок, збудований 3 роки тому
бухгалтер платить кравцю 175 грн. за пошиття костюму
уряд збільшує свої видатки на оборону на 500 тис.грн.
15. Внаслідок первинного розподілу національний доход набуває форм:
оплати праці та валового прибутку
державного бюджету і доходів населення
заробітної плати, прибутку, ренти і процента
грошових і натуральних доходів населення.