ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ

із наведенням фрагментів дисертації Ю. І. Присяжнюка

та відповідних фрагментів опублікованих текстів інших авторів
без зазначення авторства (а також/або відомостей про вигадування фактів чи даних,
модифікацію вже наявних даних тощо)

Збіги текстів виділені жовтим кольором, перефразування та синоніми – бірюзовим, перестановки слів місцями
– зеленим, вислови дисертанта про те, що це нібито він особисто робить висновки чи щось пропонує –
рожевим. Червоним шрифтом поданий коментар щодо фрагментів дисертації Ю. Присяжнюка.

№ Фрагменти тексту дисертації (публікації), у якій
виявлено факти порушення академічної
доброчесності
1 Присяжнюк Ю. І. Міжрегіональна cтруктурна
взаємодія економіки України з національними
господарськими системами країн Центрально-Східної
Європи. : д.е.н. : спец.. 08.00.02 - Світове господарство і
міжнародні економічні відносини : захищена 2013-02-
26; . Львівський національний університет імені Івана
Франка. Джерело доступу:
https://nrat.ukrintei.ua/searchdoc/0513U000268
Підрозділ 1.1. повністю (с. 17-55)
Вид виявленого порушення: плагіат
С. 17
Формування системного уявлення про суспільство
розпочалося ще в античні часи. Тоді робилися перші
спроби з’ясувати суть діяльної природи людини як
рушія економічного розвитку, усвідомити вплив
держави на перебіг економічних процесів. Над
проблемами господарських систем замислювалися в
XVI - середини XVIII ст. Однак методологічною
основою становлення теорії господарських систем
послужили соціальні концепції економіки, а першим
теоретиком ринкової економічної системи був А.Сміт,
котрий обґрунтував ідею соціальної природи
економічного життя і першим проаналізував економічну економічної системи А.Сміта. Саме великому
сферу життєдіяльності як самодостатню і
багатокомпонентну суспільну економічну систему. Для
сучасної науки важливо те, що теорія економічного
лібералізму А.Сміта побудована на міцній соціально-
філософську базі, що уможливлює комплексний підхід
до трактування змісту, особливостей і спрямованості
сучасних господарських систем.
С. 17-18
Точкою відліку в історії розвитку соціальних
концепцій економіки слід вважати 1776 р., саме тоді
побачила світ праця А.Сміта “Дослідження про природу розвиток соціальних концепцій економіки. Першою
і причини багатства народів”. Визнавши працю є
основою багатства суспільства, її автор підкреслив, що
продуктивна праця має набагато вищу за інші види
діяльності цінність, а за ступенем розвитку виробництва праця внаслідок цього має більш високу цінність, за
оцінюється розвиток самого суспільства. Вважається,
що від цього моменту у суспільній свідомості глибоко
вкорінилося так звана психологія економізму, тобто
пріоритет економіки і виробництва у сприйнятті
пересічного громадянина, вченого і політика. А.Сміт
також дійшов висновку, що праця є загальним мірилом
цінності товарів, тому всі види праці з соціальної точки
зору рівнозначні. Якщо товари рівні на ринку, то й
Фрагменти опублікованих текстів інших авторів (без
зазначення у дисертації Автора посилань на
джерело)
Кульчицький Я. В. Сучасні економічні системи в
умовах екологізації та глобалізації (теоретико-
методологічні засади порівняння): [монографія]. – Львів:
Ліга-Прес, 2011. – 687 с. Джерело доступу:
https://chtyvo.org.ua/authors/Kulchytskyi_Yaroslav/Suchasn
i_ekonomichni_systemy_v_umovakh_ekolohizatsii_ta_hlob
alizatsii/ (Шифр НБУВ: ВА742463)
Підрозділ 1.1. (с. 17-67)
С. 17
Проблема економічних систем має досить глибоке
коріння, якщо говорити про формування системної уяви
щодо суспільства, спроби з'ясувати суть діяльної
природи людини як рушія економічного розвитку,
усвідомлення впливу держави на перебіг економічних
процесів, що мало місце ще в античному світі, а пізніше
у роздумах економістів, мислителів XVI - середини
XVIII ст. Проте методологічною основою становлення
теорії економічних систем як складової економічної
теорії є соціальні концепції економіки, що беруть
початок з творчості першого теоретика ринкової
шотландцю належать ідеї про соціальну природу
економічного життя і саме він вперше грунтовно
розглядає економічну сферу життєдіяльності на рівні
самодостатньої і багатокомпонентної економічної
системи суспільства. Теорія економічного лібералізму
А.Сміта має міцну соціально-філософську базу, що є
дуже важливим нині, на порозі третього тисячоліття, для
комплексного підходу до розуміння змісту,
особливостей і спрямованості сучасних економічних
систем.
С. 17-18
Головна праця А.Сміта "Дослідження про природу і
причини багатства народів" (1776 р.) започаткувала
важливою її соціальною ідеєю була та, що праця є
основою багатства суспільства, її значення порівняно з
іншими видами діяльності дуже велике, продуктивна
ступенем розвитку виробництва оцінюється і саме
суспільство. Вважають, що з цього моменту у суспільній
свідомості глибоко вкорінюється так звана "психологія
економізму", коли економіка і виробництво у сприйнятті
пересічного громадянина, вченого і політика отримує
вищу суб’єктивну оцінку. Далі, А.Сміт приходить до
висновку, що праця - загальна міра цінності товарів,
тому всі види праці, з соціальної точки зору,
1
праця їх виробників однакова і вони рівнозначні як
особистості. Визначаючи соціальну структуру
суспільства, А.Сміт спирався на методологічний
принцип, згідно з яким основні класи суспільства
визначаються з урахуванням економічних відносин і
видів доходу.
Динаміка соціального добробуту працівників, на його
думку, залежить від зростання капіталу: якщо попит на
робочу силу високий, то й ціна робочої сили вища, а
тому працівники повинні бути зацікавлені у
капіталістичному розвитку суспільства, та вони часто не
усвідомлюють і не розуміють своїх істинних цілей [345,
c. 112] .
С. 18
У своїй праці Досліджуючи соціальні принципи на
основі яких функціонує економіка, та те яким чином
забезпечується рівновага економічної системи, А.Сміт
насамперед звертається до аналізу поведінку людини і
доходить висновку про те, що природа цієї поведінки –
утилітарно-раціональна. Раціональний “егоїзм” виступає
визначальним принципом економічних відносин людей:
ми люди споживаємо свіжий хліб, тому що пекар надто
дбає про свій власний інтерес [345, c. 93]. Така людська
поведінка, на його думку, є природою, одвічною і
незмінною, власне на них і будується економіка.
С. 18-19
Одним із основних механізмів саморегуляції
економіки як самодостатньої системи А.Сміт вважає
природний закон попиту, пропозиції і конкуренції.
Повністю сприйняв соціальну концепцію А.Сміта і
поглибив економічний зміст його теорії економічного
лібералізму англійський економіст Д.Рікардо. У своїй
праці “Початки політичної економії та оподаткування”
(1817), що тривалий час слугувала дороговказом
економічної політики Англії, він продовживши розробку
теорії трудової вартості, розвинув теорію розподілу,
згідно з якою основними видами самостійного доходу є
прибуток і заробітна плата, а основними класами –
підприємці і робітники. Д.Рікардо послідовно
відстоював ідею А.Сміта про те, що розмір заробітної
плати повинен визначатися вільною ринковою
конкуренцією.
С. 19
Заохочення дрібного капіталу, де працівник є
власником, участь робітників у прибутках, обмеження
тривалості робочого дня, встановлення гарантованого
мінімуму заробітної плати при відкритті нових
виробництв, законодавче обмеження застосування нової
техніки, організація галузей виробництва і праці за
принципом цехової структури як основні умови економ-
ічного розвитку відстоював Ж.Сісмонді. На його думку
господарську систему слід оцінювати насамперед за її
соціальними результатами – добробутом усіх верств
населення; економіка не може існувати на базі
механізму конкуренції, бо при цьому порушується
рівнозначні. Тобто оскільки товари рівні на ринку, то з
цього випливає, що й праця їх виробників однакова і
вони рівнозначні як особистості. Наступна соціальна
ідея А.Сміта пов’язана з визначенням соціальної
структури суспільства і тут важливим є сам
методологічний принцип - основні класи суспільства
визначаються, виходячи з економічних відносин і
характеристик (видів доходу). При цьому динаміка
соціального добробуту працюючих залежить від
зростання капіталу. Коли попит на робочу силу високий,
тоді вища і ціна робочої сили, тому працівники повинні
бути зацікавлені у капіталістичному розвитку
суспільства, хоча вони часто не усвідомлюють і не
розуміють своїх цілей [230, С. 112].
С. 18-19
У своїй праці А.Сміт досліджує, на основі яких
соціальних принципів функціонує економіка та яким
чином забезпечується рівновага економічної системи.
Для цього він насамперед звертається і до аналізу
характеру дій людини і приходить до висновку, що
природа дій людини в економічній сфері - утилітарно-
раціональна, коли раціональний "егоїзм" виступає
провідним принципом економічних відносин людей: не
від доброзичливості булочника ми отримуємо хліб, а
внаслідок дотримання ним своїх власних інтересів [230,
C. 93]. Ці риси людської поведінки, на його думку, дані
від природи, і є вічними, незмінними. Власне на них і
будується економіка.
С. 19
Ще одна соціальна ідея А.Сміта пов'язана з визначенням
ролі економіки у суспільстві, яка являє собою окрему
самодостатню систему, що має механізми саморегуляції.
Таким механізмом є природний закон попиту,
пропозиції і конкуренції. <…>
С. 19-20
Існує думка, що найбільш послідовно теорію
економічного лібералізму розробляв англійський
економіст Д.Рікардо. Головна його праця "Початки
політичної економії та оподаткування” (1817 р.)
тривалий час слугувала дороговказом економічної
політики Англії. Д.Рікардо повністю сприйняв соціальну
концепцію А.Сміта і поглибив економічний зміст його
теорії, продовживши розробку теорії трудової вартості.
Крім того, він далі розвинув теорію розподілу, згідно з
якою основними видами самостійного доходу є
прибуток і заробітна плата, а відповідно основними
класами -підприємці і робітники. У теорії заробітної
плати Д.Рікардо послідовно відстоював ідею А.Сміта
про те, що величина заробітної плати повинна
визначатися вільною ринковою конкуренцією і ніколи
не повинна контролюватися втручанням законодавства
[217, С. 427].
C. 22
<…> Важливіші заходи такого обмеження він
[Ж.Сісмонді] вбачав у наступному: заохочення дрібного
капіталу, де працівник є власником, участь робітників у
прибутках, обмеження тривалості робочого дня,
встановлення гарантованого мінімуму заробітної плати
при відкритті нових виробництв, законодавче
обмеження застосування нової техніки, організація
галузей виробництва і праці за принципом цехової
структури. Таким чином, основні соціальні ідеї
економічної теорії Ж.Сісмонді полягають у тому, що
економічна система повинна оцінюватися насамперед з
точки зору її соціальних результатів - добробуту всіх
2
баланс виробництва і споживання у суспільстві;
економіка не є автономною і самостійною сферою
суспільного життя, відповідно держава повинна
втручатися в економічні процеси з метою регулювання
темпів зростання і забезпечення справедливого
розподілу.
С. 19
Отже, закладені А.Смітом, Д.Рікардо і Ж.Сісмонді,
основи уявлень про те, що таке господарська система і
як вона пов’язана з суспільством, на яких соціальних
принципах вона має бути заснована, які її соціальні
наслідки, які існують типи поведінки людей в
економічній сфері, послужили методологічним
фундаментом для теорії господарських систем, а деякі
міркування вчених не втрачають своєї актуальності до
тепер.
С. 20
Спробу побудувати теоретичну конструкцію на основі
аналізу економічної поведінки людини у різних
господарських системах зробив К.Маркс (щоправда, він
послугувався термінами “спосіб виробництва” і
“суспільно-економічна формація”). За визначальний
критерій їх типологізації обравши панівну форму
власності на засоби виробництва. В “Економічно-
філософських рукописах 1844 року” і першому томі
“Капіталу” (1867) він дослідив роль праці, виробництва
у житті людини і суспільства загалом а також
охарактеризував конкретну соціальну форму праці за
умов капіталістичної господарської системи, назвавши її
визначальною ознакою відчуження. Саме з відчуження
працівника від засобів праці і продукту праці виникає
відчуження людини від людини [157].
С. 20-21
Присвятивши “Капітал” головно з’ясуванню
економічних законів і категорій капіталізму, К. Маркс у
ньому кожну економічну категорію розглядає з точки
зору її соціального змісту. Вихідним елементом
капіталістичного суспільства є товар. З одного боку, всі
речі, люди і відносини набувають товарної форми, і
пов’язані соціальним змістом. З іншого, оскільки всі
товари мають вартість, що сама по собі лише соціальна,
це – загальне суспільне відношення обмінюваності
товару, за якого товари залучаються в системи
суспільних відносин. З’ясовуючи роль економіки у
процесі суспільного розвитку, К.Маркс вбачає в
економічному базисі ту основу, на якій розвивається вся
надбудова – політична, правова, релігійна, мистецька,
наукова та ін. Кожне суспільство , на його думку, є
суспільно-економічною формацією – єдністю базису і
надбудови, де рух базису визначає рух надбудови [529,
s. 104]. При цьому надбудова може впливати на
розвиток базису, але детермінантою цієї взаємодії є
базис.
С. 21
Економічний матеріалізм як єдина філософія цієї
марксистської політичної економії дуже багато
верств населення; економіка не може існувати на базі
механізму конкуренції, бо при цьому порушується
баланс виробництва і споживання у суспільстві;
економіка не є автономною і самостійною сферою
суспільного життя, відповідно держава повинна
втручатися до економічних процесів з метою
регулювання темпів зростання і забезпечення
справедливого розподілу.
С. 22-23
Підсумовуючи аналіз поглядів А.Сміта, Д.Рікардо і
Ж.Сісмонді, необхідно відзначити, що саме вони
заклали основи уявлень про те, що таке економічна
система і як вона пов’язана з суспільством, на яких
соціальних принципах вона має бути заснована, які її
соціальні наслідки, які існують типи поведінки людей в
економічній сфері. Все це мало дуже важливе
методологічне значення для становлення теорії
економічних систем, а деякі міркування цих вчених не
втрачають своєї актуальності й сьогодні, на порозі
третього тисячоліття. <…>
С. 23
У наукових пошуках К.Маркса спостерігаємо спробу
побудувати теоретичну конструкцію на основі аналізу
економічної поведінки людини у різних економічних
системах (щоправда, як відомо, він вживав терміни
"спосіб виробництва" і "суспільно- економічна
формація", а не "економічна система"), де визначальним
критерієм їх типологізації виступає панівна форма
власності на засоби виробництва. В "Економічно-
філософських рукописах 1844 року" і першому томі
"Капіталу" (1867 р.) він розробляє питання про роль
праці, виробництва у житті людини і суспільства
загалом, а також розглядає конкретну соціальну форму
праці в умовах капіталістичної економічної системи. На
його думку, основною характеристикою капіталістичної
форми праці є відчуження і саме з відчуження
працівника від засобів праці і продукту праці виникає
відчуження людини від людини [131, С. 81-82; 177, С.
45].
С. 23-34
"Капітал" головним чином присвячений з'ясуванню
економічних законів і категорій капіталізму, але і у
ньому кожну економічну категорію він розглядає з
точки зору її соціального змісту. Вихідним елементом
капіталістичного суспільства є товар. З одного боку, всі
речі, люди і відносини набувають товарну форму,
отримавши яку, вони пов'язують себе соціальним
змістом. З іншого боку, оскільки всі товари мають
вартість, а вартість сама по собі тільки соціальна, це -
загальне суспільне відношення обмінюваності товару,
при якому товари включаються до системи суспільних
відносин. К.Маркс намагається відповісти на питання
про роль економіки у процесі суспільного розвитку. Він
вбачає в економічному базисі ту основу, на якій
розвивається вся надбудова - політична, правова,
релігійна, мистецька, наукова та ін. Кожне суспільство
являє собою суспільно- економічну формацію - єдність
базису і надбудови, де рух базису визначає рух
надбудови [362, С. 104]. При цьому надбудова може
впливати на розвиток базису, але визначальною
детермінантою цієї взаємодії є, на переконання
дослідника, вплив базису на надбудову.
С. 24
Як відомо, економічний матеріалізм К.Маркса дуже
багато запозичив від класичної політичної економії,
3
запозичив від класичної політичної економії, майже не
піддавши нічого у ній критиці. Прийнявши абстракцію
“економічної людини” А.Сміта, економічний
матеріалізм поширив її на класи, висунувши ідею про
класові інтереси. Однак економічний матеріалізм не
спроможний пояснити рух господарської системи
суспільства, хоч і має під собою життєвий ґрунт,
оскільки породжений епохою, яка пронизана
психологією економізму. Цей економізм означає, що
життя і світ сприймаються як господарство, потуга
людини і суспільства оцінюється економічним
багатством. <…>
С. 21
<…> Проте заслугою К.Маркса є акцентування
трактування економіки соціальних аспектів економічних
явищ і процесів як суспільної системи, що пов’язана,
нехай і за детермінуючою схемою, з політичними і
духовними процесами [321, c. 322].
С. 21-22
Представники історичної школи політичної економії, що
виникла у 40-х роках XIX ст. у Німеччині – Ф.Ліст,
В.Рошер, Б.Гільдебранд, К.Кніс, Г.Шмоллер, В.Зомбарт,
К.Бюхер та ін.. розпочали з критики класичної теорії
А.Сміта, Зокрема, Ф.Ліст у своїй праці “Національна
система політичної економії” (1841) критикує
англійську класичну школу за космополітизм, що
знайшов відображення у спробі створення універсальної
економічної концепції, придатної для всіх країн і
народів. За Ф.Лістом, кожна нація має свій шлях
економічного розвитку, а економіка кожної країни
підпорядковується власним законам. Як самостійний
суб’єкт, що підкорює собі дії індивідів Ф.Ліста
розглядає націю якщо індивід керується особистою
вигодою та схильністю до обміну, то нації дбають про
забезпечення безпеки та розвиток продуктивних сил
[143, c. 335].
С. 22
Вважаючи основою економічного розвитку суспільства
індивідуальні інтереси, філософія класичної школи
стверджувала, що матеріальне, економічне життя
суспільства визначає інші форми суспільної діяльності –
мораль, етику, право і декларувала принцип
невтручання, який не лише передбачав створення умов
для дії механізмів ринкового саморегулювання, а й
проголошував індивідуальні інтереси єдиною силою, що
формує особистий і суспільний добробут. При цьому
діяльності держави та її соціальним функціям уваги
майже не приділялося. Саме тому класична
політекономія була визнана космополітичною [99, c.
217–316].
майже не піддавши нічого у ній критиці. Прийнявши
абстракцію "економічної людини" А.Сміта, економічний
матеріалізм поширив її на класи, висунувши ідею про
класові інтереси. Ми поділяємо думку, що суперечності
економічного матеріалізму полягають у тому, що: 1) з
одного боку, є колесо історії, яке неможливо повернути
назад, з іншого, - можна перемогти необхідність,
пізнавши її; 2) з одного боку, невблаганні закони, з
іншого, - стрибок з царства необхідності у царство
свободи; 3) з одного боку, заперечення етики і почуттів
у науці, з іншого, - наскрізь етичний ідеал соціалізму. З
цього випливає, що економічний матеріалізм не може
пояснити рух економічної системи суспільства.
Водночас він має під собою життєвий ґрунт, оскільки
породжений епохою, яка пронизана психологією
економізму. Цей економізм означає, що життя і світ
сприймаються як господарство, потуга людини і
суспільства оцінюється економічним багатством. <…>
C. 25
<…> Проте науковою заслугою К.Маркса є соціальна
спрямованість його трактування економіки, її ролі у
суспільстві, розуміння економіки як певної системи, що
пов’язана, нехай і за детермінуючою схемою, з
політичними і духовними процесами [131, С. 83-84]. Як
слушно зазначають у цьому контексті С.Реверчук та
І.Полулях, звернення К.Маркса до соціальних аспектів
економічних явищ і процесів є помітною стороною його
методології [215, С. 322].
C. 25-26
У 40-х рр. XIX ст. у Німеччині виникає історична школа
політичної економії. Головними її представниками були
Ф.Ліст, В.Рошер, Б.Гільдебранд, К.Кніс, Г.Шмоллер,
В.Зомбарт, К.Бюхер та ін. Історична школа розпочалася
з критики Ф.Лістом класичної теорії А.Сміта, яка була
спрямована проти самої економічної філософії, методів
дослідження, якими користувалася класична
політекономія. Так, Ф.Ліст у своїй головній праці
"Національна система політичної економії" (1841р.)
критикує англійську класичну школу за космополітизм,
який він вбачає у спробі створення універсальної
економічної концепції, придатної для всіх країн і
народів. За Ф.Лістом, кожна нація має свій шлях
економічного розвитку, економіка окремих країн
підпорядковується власним законам. Як самостійний
суб’єкт у Ф.Ліста виступає нація, що підкорює собі дії
індивідів: якщо окремий індивід керується особистою
вигодою та схильністю до обміну, то цілі нації
полягають у забезпеченні безпеки та розвитку її
продуктивних сил [166; 335].
С. 26
Таким чином, філософія економічних систем класичної
школи була оцінена як індивідуалістична та
гедоністична, оскільки вона наголошувала, що основу
економічного розвитку суспільства становлять
індивідуальні інтереси, стверджувала, що матеріальне,
економічне життя суспільства відіграє визначальну роль
щодо інших форм суспільної діяльності - моралі, етики,
права та інших інституцій, декларувала принцип
невтручання, який не лише передбачав створення умов
для дії механізмів ринкового саморегулювання, а й
проголошував індивідуальні інтереси єдиною силою, що
формує особистий і суспільний добробут. Вчення
класичної політекономії було названо космополітичним
ще й тому, що у ньому майже не приділялося уваги
діяльності держави та її соціальним функціям [104, С.
4

С. 22
Якщо англійська класична школа зосереджувалася на
аналізі сучасного капіталістичного господарства,
розглядаючи його як природний стан, то Ф.Ліст
відстоював значущість історичного підходу до
економіки, виокремивши в розвитку національної
економіки п’ять стадій: дикунство, пастушачу стадію,
землеробську, землеробно-мануфактурну і землеробно-
мануфактурно-комерційну. Досягти най вищої стадії, на
думку вченого, можна лише за умови державного
втручання, “виховного протекціонізму”, що має на меті
створення єдиного національного ринку, усунення
внутрішніх бар’єрів і водночас захист від пригнічення
національного господарства більш розвиненими, більш
могутніми продуктивними силами інших держав [109, c.
395].
С. 23
Держава за умов ринкової економіки вважає Ф.Ліст,
повинна відігравати активну роль в економіці,
створюючи матеріальні, інституційні та культурні
передумови для швидкого індустріального піднесення
країни, формування і розвитку єдиного внутрішнього
ринку, узгодження суспільних інтересів і спрямування
зусиль нації на досягнення стратегічних перспективних
цілей [109, c. 396].
С. 23
В.Рошер, відзначив важливість для господарської оцінки
таких сфер суспільного життя, як мова, релігія,
мистецтво, національність, право, держава і
господарство, причому державу, господарство і право
він пов’язує воєдино [330, c. 40–44]. На думку ученого
економіка є не просто поєднанням багатьох дрібних
господарств, як народ не є натовпом людей. Ці
господарства гармонійно поєднуються соціальними
відносинами, а поведінку економічного суб’єкту
визначає не лише “розумний егоїзм”, як казав А.Сміт, а
й інші, протилежні за змістом чинники – прагнення
людини до справедливості, її орієнтація на мораль і
звичаї. Між людьми виникає якийсь особливий “дух
спілкування”, завдяки якому “...війна, що породжується
егоїзмом, затихає в упорядкованому механізмі [330, c.
21–26]”.
С. 23-24
Дослідження господарства з точки зору залежності
економіки та етики продовжив Г.Шмоллер. Він
запровадив в економіку теорію “етичний принцип”, що
набув значного поширення у світовій економічній
практиці. Учений доводить, що господарське життя
визначається не тільки природними й технічними
чинниками, а й моральними: без міцної моральності не-
ма повноцінного ринку, грошового обігу і навіть
держави. На його думку, процес праці – це не просто
раціональна, а й, що важливо, етична діяльність людини,
спрямована на щось визнане у системі цінностей і цілей
суспільства. Економічні дії не є лише діями задля
виробництва засобів задоволення потреб, а й діями, які
визначаються етичними засадами (на підставі
домовленостей, угод, взаєморозуміння, визнання). У
своїй економічній поведінці заздалегідь об’єднані –
спільністю мови, історії, звичаїв, ідей. За словами
Г.Шмоллера, це – спільний “колективний етос
господарства”. Тому економічна теорія повинна
починати з дослідження не тільки індивідуальної (як це
робив А.Сміт), а насамперед, колективної поведінки
216-217]. <…>
С. 27
Якщо англійська класична школа зосереджувала увагу
на аналізі сучасного капіталістичного господарства,
розглядаючи його як природний стан, то Ф.Ліст
декларував вагомість історичного підходу до економіки.
У поступальному русі національної економіки він
виділяв п'ять стадій: дикунство, пастушачу стадію,
землеробську, землеробно-мануфактурну і землеробно-
мануфактурно-комерційиу. Досягнення останньої, вищої
стадії, вимагає, на думку вченого, державного
втручання, "виховного протекціонізму", що має на меті
створення єдиного національного ринку, усунення
внутрішніх бар'єрів і водночас захисту від придушення
національного господарства більш розвинутими, більш
могутніми продуктивними силами інших держав [115,
С. 395].
С. 27
За Ф.Лістом, держава за умов ринкової економіки
повинна відігравати активну роль в економіці,
створювати матеріальні, інституційні та культурні
передумови для швидкого індустріального піднесення
країни, формування і розвитку єдиного внутрішнього
ринку, узгодження суспільних інтересів та спрямування
зусиль нації на досягнення стратегічних перспективних
цілей [115, С. 396].
С. 27-28
На думку В.Рошера, для вивчення науки про соціальне
господарство потрібно знати сім сторін суспільного
життя: мову, релігію, мистецтво, національність, право,
державу і господарство, причому державу, господарство
і право він зв'язує воєдино [219, С. 40-44]. Учений
підкреслює, що економіка є не просто поєднанням
багатьох дрібних господарств, як народ не є натовпом
людей. Ці господарства являють собою гармонійне ціле,
пов'язане соціальними відносинами, а в основі дії
економічного суб'єкту лежить не тільки "розумний
егоїзм", про що казав А.Сміт, але й інша, протилежна
сила - прагнення людини до справедливості, його
орієнтація на мораль і звичаї. Виникає якийсь особливий
"дух спілкування" між людьми, завдяки якому "...війна,
що породжується егоїзмом, затихає в упорядкованому
механізмі" [219, С. 21-26]. <…>
С. 28-29
Г.Шмоллер продовжив дослідження господарства з
точки зору залежності економіки та етики. Він
запроваджує до економічної теорії "етичний принцип",
який нині набрав значного поширення у світовій
економічній практиці. Учений доводить, що
господарське життя визначається не тільки природними
й технічними чинниками, але й моральними: без міцної
моральності нема повноцінного ринку, грошового обігу
і навіть держави. На його думку, процес праці - це не
просто раціональна, але й, що важливо, етична
діяльність людини. Праця спрямована на щось визнане у
системі цінностей і цілей суспільства. Економічні дії не
є лише діями для виробництва засобів задоволення
потреб, але ще й діями, які визначаються етичними
засадами (тут мають місце домовленості, угоди,
взаєморозуміння, визнання). У своїх економічних діях
люди заздалегідь об’єднані - спільністю мови, історії,
звичаїв, ідей. За словами Г.Шмоллера, це - спільний
"колективний етос господарства". Тому економічна
теорія повинна починати з дослідження не тільки
індивідуальної (як це робив А.Сміт), але перш за все -
5
людей. З часом Г.Шмоллер погодився з висновком
В.Рошера про те, що нема чисто економічних процесів,
– усі вони регулюються або звичаєм, або мораллю чи
правом [412].
С. 24
Аналізуючи питання справедливості в господарської
системи, Г.Шмоллер вважає, що люди можуть і повинні
порушувати питання удосконалення економічних
відносин і, насамперед, відносин розподілу, виходячи з
принципів моралі і права. Це досягається втручанням
держави, яка через зміну правових відносин повинна
усувати несправедливість [412].
С. 24-25
Важливість врахування при вирішенні економічних
проблем співвідношення політичних, юридичних,
моральних і психологічних сил відзначив Бельгійський
учений Г. де Грееф у праці “Соціальна економія: її
предмет, метод, історія” (1903). Суспільство він
визначив як соціальне ціле, що складається з підсистем:
економіки, генетики (форма сім’ї, народжуваність,
смертність і тощо), естетики, колективної психології
(релігійні почуття і тощо), етики, права і політики.
Економічна система виконує функцію “харчування”, яке
є умовою функціонування і розвитку суспільства [58, c.
70]. На думку дослідника, у сучасних суспільствах
головне не виробництво, а обіг, точніше влада над ним
(банки, фінанси, кредит). Соціальна економія аналізує
економічну систему крізь призму взаємовідносин
економіки: з генетикою (як економічний лад формує тип
сім'ї, народжуваність, смертність, шлюбність); з
естетикою (яким чином економіка створює умови для
дозвілля, для занять населення різними видами
мистецтва), з колективною психологією (як релігійна
свідомість формує ставлення до праці), з етикою (як
мораль визначається економічними умовами); з правом
(як господарське право підпорядковує всі інші розділи
права); з політикою (як політична діяльність
визначається економічними інтересами) [58, c. 22–24].
С. 25
Своє бачення економічної системи у контексті соціуму
німецький соціолог початку XX ст. М.Вебер
обґрунтував у працях “Протестантська етика і дух
капіталізму” (1905) та “Господарство і суспільство”
(1921). Капіталістичну господарську ринкову систему
він розглядає як певну форму економічного раціона-
лізму, як систему, що побудована на розрахунку
прибутку та раціональному прогнозуванні виробничого
процесу, складовою якої є використання найманої праці
формально вільного виробника. За М.Вебером, людина
не володіє “капіталістичною” природою, усупереч
твердженню А.Сміта, це досягається лише тривалим
вихованням, етикою поведінки.
С. 25-26
У країнах, де панував раціоналізм, як у Франції,
капіталізм був розвинений найменше і, навпаки,
ринкове господарство досягло найбільшого розквіту в
Нідерландах, Англії, Німеччині і США. Намагаючись
пояснити феномен, М.Вебер зазначає, що у цих країнах
колективної поведінки людей. Г.Шмоллер все більше
схилявся до висновку В.Рошера про те, що нема чисто
економічних процесів, бо усі вони регулюються або
звичаєм, або мораллю чи правом [131, С. 85-86; 283,
С.123].
С. 29
Г.Шмоллер по-новому поставив питання про
справедливість в економічній системі. Він вважає, що
саме у моралі і праві концентруються висновки про
справедливість економічної системи, тому люди можуть
і повинні ставити питання про удосконалення
економічних відносин і, насамперед, відносин
розподілу. Це досягається втручанням держави, яка
через зміну правових відносин повинна усувати
несправедливість [283, С. 208-209].
С. 29-30
Бельгійський учений Г. де Грееф у праці "Соціальна
економія: її предмет, метод, історія" (1903 р.) зазначає,
що суспільство - це соціальне ціле, що складається з
підсистем: економіки, генетики (форма сім'ї,
народжуваність, смертність і т.д.), естетики, колективної
психології (релігійні почуття і т.п.), етики, права і
політики. Економічна система виконує функцію
"харчування", яке є умовою функціонування і розвитку
суспільства [76, С. 70]. На думку дослідника, у сучасних
суспільствах головне не виробництво, а обіг, точніше
влада над ним (банки, фінанси, кредит). При вирішенні
економічних проблем потрібно враховувати розстановку
політичних, юридичних, моральних і психологічних сил.
Саме соціальна економія дозволяє аналізувати
економічну систему крізь призму взаємовідносин
економіки: з генетикою (як економічний лад формує тип
сім’ї, народжуваність, смертність, шлюбність), з
естетикою (яким чином економіка створює дозвілля для
занять населення видами мистецтва), з колективною
психологією (як релігійна свідомість формує ставлення
до праці), з етикою (як мораль визначається
економічними умовами); з правом (як господарське
право підпорядковує всі інші розділи права); з
політикою (як політичні дії визначаються економічними
інтересами) [76, С. 22-24, 72; 131, С. 87- 88].
С. 30-31
Німецький соціолог початку XX ст. М.Вебер у працях
"Протестантська етика і дух капіталізму" (1905 р.) та
"Господарство і суспільство" (1921 р.) обґрунтовує своє
бачення економічної системи у контексті соціуму. Він
розглядає капіталістичну економічну ринкову систему
як певну форму економічного раціоналізму, як систему,
що побудована на розрахунку прибутку та
раціональному прогнозуванні виробничого процесу,
складовим елементом якого є використання найманої
праці формально вільного виробника. При цьому вчений
неодноразово зауважував, що його цікавить не
об’єктивний аспект економічного раціоналізму, а
суб’єктивний, а саме: певні нахили людей до
раціональної економічної поведінки. За М.Вебером,
людина не володіє "капіталістичною" природою, як
вважав А.Сміт, а це досягається лише тривалим
вихованням, етикою поведінки.
С. 31-32
Вчений, намагаючись пояснити феномен, який полягав у
тому, що у країнах, де дух раціоналізму був найбільше
розвинутий (наприклад, у Франції), капіталізм був
розвинутий найменше і, навпаки, ринкова економічна
система досягла найбільшого розквіту в Нідерландах,
6
відбувся перехід від традиційної католицької релігії до
протестантизму з його багатьма різновидами, що й
змінило усталений спосіб господарської діяльності.
Послідовники М.Вебера, встановили, що більшість
представників європейського великого бізнесу, які
вважають себе віруючими, належать, як правило, до
протестантської церкви. Це й підштовхнуло до
висновку, що саме протестанти виявляють специфічну
схильність до економічного раціоналізму. М. Вебер
зауважує релігійна атмосфера в країні і сім’ї впливає на
формування своєрідного складу психіки, що визначає
вибір професії і подальшу професійну діяльність.
Ціннісне ж ядро протестантської культури становлять
норми і приписи аскетичного характеру, які вимагають
від віруючого пуританської поведінки, суворого
раціонального контролю за способом життя, відмови від
гедоністичної життєвої поведінки. Ці вимоги пов’язані
“вибірковою спорідненістю” з вимогами економічного
раціоналізму. Завдяки цій спорідненості і виникає, на
думку М.Вебера, та унікальна здатність повністю
віддаватися діяльності у межах своєї професії, яка
завжди була однією з найхарактерніших ознак
капіталістичної культури і яка залишається такою ж до
сьогодні [40, c. 160–261].
С. 26
Однак взаємозв’язок етики протестантизму з розвитком
капіталістичної економічної системи М.Вебер не вважав
універсальним законом. На його переконання, ринкова
система зумовлена багатьма чинниками, серед яких не
останню роль відіграла протестантська етика як
виховання працелюбства, прагнення до нагромадження
багатства, як раціоналізація та індивідуалізація
економічного життя [40, c. 160–261].
С. 26-27
Для комплексного дослідження господарськихих систем
важливими є висновки М.Вебера про те, що релігійна
течія, духовна сфера сприяють утвердженню нової
етики економічної поведінки людини, коли праця
розглядається не лише як засіб, а й як справа життя,
обов’язок, причому праця набуває аскетичного
характеру. Господарське життя людини – є більш
індивідуалізованого і раціоналізованого характеру. Як
наслідок визнані суспільством соціальні ролі – ролі
підприємця і найманого працівника [40, c. 160–261].
С. 27-28
Англії, Німеччині і США, - зазначає, що у цих країнах
відбувся перехід від традиційної католицької релігії до
протестантизму з його багатьма різновидами. Саме ці
процеси змінили усталений спосіб економічної
діяльності. Йдеться про результати досліджень колег
М.Вебера, котрі встановили, що більшість
представників європейського великого бізнесу, що
вважають себе віруючими, належать, як правило, до
протестантської конфесії. Це й дало змогу дійти
висновку, що саме протестанти виявляють специфічну
схильність до економічного раціоналізму, у той час як
послідовники інших конфесій такої схильності не
виявляють. М.Вебер намагається пояснити цей феномен
особливостями особистісних ціннісних орієнтацій тих,
хто одержав виховання у протестантському середовищі.
Він приходить до висновку, що своєрідний склад
психіки, привитий вихованцям і, зокрема, тим його
напрямом, який зумовлений релігійною атмосферою
країни і сім'ї, визначає вибір професії і подальший
напрямок професійної діяльності. Ціннісне ж ядро
протестантської культури складають норми і приписи
аскетичного характеру, котрі вимагають від віруючого
пуританської поведінки, суворого раціонального
контролю за способом життя, відмови від гедоністичної
життєвої поведінки. Ці вимоги виражають відношення
"вибіркової спорідненості" до вимог економічного
раціоналізму. Завдяки цій спорідненості і виникає, на
думку М.Вебера, та унікальна здатність повністю
віддаватися діяльності у рамках своєї професії, яка
завжди була однією з найхарактерніших рис
капіталістичної культури і яка залишається такою ж і
сьогодні [33, С. 160-182].
С. 32
Показавши взаємозв’язок етики протестантизму і
розвитку капіталістичної економічної системи, М.Вебер
не вважав таку залежність універсальним законом. На
його переконання, ринкова система зумовлена багатьма
причинами, серед яких не останню роль відіграла
протестантська етика як виховання працелюбства,
прагнення до нагромадження багатства, як
раціоналізація та індивідуалізація економічного життя
[33, С. 160-182; 131, С. 92-94].
С. 32-33
Ми поділяємо думку, що для комплексного дослідження
економічних систем важливими є висновки М.Вебера
про те, що релігійна течія, духовна сфера сприяє
утвердженню нової етики економічної поведінки
людини, коли праця розглядається не лише як засіб, але
й як справа життя, необхідний обов’язок, причому праця
стає аскетичною за своїм характером. Економічне життя
людини набуває більш індивідуалізованого і
раціоналізованого характеру, а матеріальний успіх і
багатство оцінюються як свідчення вибраності. У
підсумку формуються визнані суспільством соціальні
ролі – ролі підприємця і найманого працівника.
Підприємець вбачає у своїй справі зміст і мету буття,
заробляння грошей стає не засобом до життя, а
релігійним обов’язком. Він надає перевагу
нагромадженню над споживанням і ставиться до своєї
діяльності з точки зору професійної етики. Для
робітника, найманого працівника праця також стає
метою життя, він прагне до достатку, добробуту і у
своїй професійній діяльності вбачає виконання обов'язку
перед Богом [131, С. 94].
С. 33
7
Внеском у дослідження господарських систем
німецького ученого В.Зомбарта стала його праця
“Сучасний капіталізм” (1919-1927). У ній він
обґрунтовав концепцію соціального плюралізму, згідно
з якою суспільство прямує не до соціалізму, а до
складнішої системи господарювання, що поєднує як
старі, так і нові форми. Вчений прогнозує еволюцію
капіталізму до більш гармонійної і зрілої системи,
позбавленої економічних криз, внутрішніх
суперечностей, яка базуватиметься на упорядкованому,
планомірному типі господарювання. На думку В.
Зомбарта, своїм існуванням капіталістична система,
зобов’язана найкращим рисам людського характеру. Він
розрізняє так званий буржуазний лад і дух
підприємництва.: перший виявляється в ощадливості і
працьовитості, а другий відображає схильність
особистості до новаторського пошуку у певній сфері
діяльності [99, c. 235]. Крізь призму соціального
господарські системи досліджували учені першої
половини XX ст. Й.Шумпетер у працях “Суть і
основний зміст теоретичної політекономії” (1908),
“Теорія економічного розвитку” (1912), “Економічні
цикли” (1939), “Капіталізм, соціалізм і демократія”
(1942) “Історія економічного аналізу” (1954) намагався
з’ясувати механізм функціонування, чинники розвитку і
перспективи капіталістичної господарської системи.
Зосередивши увагу на проблему динамічного розвитку
економіки, він по-новому, із застосуванням
соціологічного підходу, проаналізував людську
поведінку, людський чинник, що формується в
історичному часі та конкретно-історичному
інституційному середовищі. На діяльність людини
впливають ступінь освіченості та культури,
невизначеність економічного розвитку та інші фактори,
тобто система норм і правил людської поведінки.
Еволюційного характеру людській діяльності надає
врахування як попереднього досвіду людини. Так і
впливу поведінкових, інституційних, інформаційних і
часових чинників [403, c. 28–37].
С. 28-29
Саме підприємець, на думку Й.Шумпетера, виступає
головною рушійною силою розвитку економічної
системи. Визначальними соціальними рисами
підприємця є не право власності, а особисті якості:
ініціативність, далекоглядність, авторитет, готовність до
ризику, дар передбачення, рішучість, відповідальність,
несхитність у досягненні мети та ін. Ці якості необхідні
для “творчого руйнування”, для того, щоб порушити
звичний хід економічного процесу, нехтуючи традицією
і суспільною думкою, зламати звичний перебіг
економічного мислення, протистояти опору який
соціальне середовище чинить будь-яким спробам
привнести в нього щось нове. Функція підприємця в
економічній системі пов'язана із створенням і втіленням
“нових комбінацій”, “інновацій”, під якими учений
розуміє розповсюдження нововведень у різних формах,
що забезпечує економічну динаміку: виробництво
якісно нового товару, запровадження нового методу
виробництва, освоєння нових ринків збуту, залучення
Проблему економічних систем досліджував німецький
учений В.Зомбарт. Так, у праці "Сучасний капіталізм"
(1919-1927 рр.) він обґрунтовує концепцію соціального
плюралізму, згідно з якою суспільство прямує не до
соціалізму, а до складнішої економічної системи, котра
включатиме як старі, так і нові форми господарювання.
Вчений прогнозує еволюцію капіталізму до більш
гармонійної і зрілої системи, позбавленої економічних
криз, внутрішніх суперечностей, яка базуватиметься на
упорядкованому, планомірному типі господарювання.
Аналізуючи процес становлення капіталістичної
економічної системи, В.Зомбарт підкреслював, що цей
суспільний лад є наслідком втілення найкращих рис
людського характеру. Він розрізняє так званий
буржуазний лад і дух підприємництва. Перший
виявляється в ощадливості і працьовитості, а другий
відображає схильність особистості до новаторського
пошуку у певній сфері діяльності [104, С. 235]. <…>
C. 33-34
У першій половині XX ст. економічні системи крізь
призму соціального розглядає австрійський, а згодом
американський економіст Й.Шумпетер. У працях "Суть і
основний зміст теоретичної політекономії" (1908 р.),
"Теорія економічного розвитку" (1912 р.), "Економічні
цикли" (1939 р.), "Історія економічного аналізу" (1954
р.), "Капіталізм, соціалізм і демократія" (1942 р.) та ін.
він намагається з’ясувати механізм функціонування,
чинники розвитку і перспективи капіталістичної
економічної системи. При цьому основну увагу
приділено проблемам динамічного розвитку економіки і
по-новому проаналізовано людську поведінку,
людський чинник із застосуванням соціологічного
підходу. Як слушно підкреслює дослідник творчості
згаданого економіста А.Чухно, людина, людський
чинник формується в історичному часі та конкретно-
історичному інституційному середовищі. На її
діяльність впливають ступінь освіченості та культури,
невизначеність економічного розвитку та ін. Тому
інститути, тобто система норм і правил людської
поведінки, не лише обмежують, а й визначають
напрями, цілеспрямованість у людській діяльності.
Еволюційний характер людської діяльності досягається
тим, що спирається на попередній розвиток людини та її
діяльності, враховує вплив поведінкових, інституційних,
інформаційних та часових чинників [281, С. 28-37].
С. 34-35
На думку Й.Шумпетера, саме підприємець виступає
головною рушійною силою розвитку економічної
системи. Визначальними соціальними рисами
підприємця є не право власності, а особисті якості:
ініціативність, далекоглядність, авторитет, готовність до
ризику, дар передбачення, рішучість, відповідальність,
несхитність у досягненні мети та ін. Ці якості необхідні
для "творчого руйнування", для того, щоб порушити
звичний хід економічного процесу, нехтуючи традицією
і суспільною думкою, зламати звичний спосіб
економічного мислення, протистояти тій протидії, яку
соціальне середовище висуває спробам будь-якої
людини, котра намагається привнести до нього щось
нове. Функція підприємця в економічній системі
пов’язана із створенням і втіленням ’’нових
комбінацій”, “інновацій”, під якими учений розуміє
розповсюдження нововведень у різних формах, що
забезпечує економічну динаміку: виробництво якісно
нового товару, запровадження нового методу
8
нових джерел сировини, запровадження нових
організаційних та інституційних форм [403, c. 40 – 41;
417; 35, c. 118]. Як зазначає А.Чухно, у працях Й.
Шумпетера тісно поєднуються дослідження внутрішньої
динаміки економічної системи чи економічних систем із
глобальними світовими економічними і соціальними
процесами, він розкриває складний процес руху
цивілізації від феодалізму до капіталізму, хоча й не
вважає, що це був болючий розлом, акцентує увагу на
розвитку демократії, раціоналізації та підвищенні ролі
індивідуума. Капіталістична цивілізація не тільки
породжує нові економічні цінності, а й глибоко змінює
поведінку індивідуума, що зумовлює усунення
мілітаристських тенденцій, які на його думку,
успадковані від феодалізму. Він переконаний, що
розвиток капіталізму неминуче породжує пацифізм і
веде до поступового зникнення ворожих атавістичних
проявів [403, c. 42–43].
С. 29
Підсумовуючи, погоджуємося з думкою М.Крупки, який
вважає, що світовий досвід другої половини XX ст.
засвідчив тенденцію до інноваційного типу
економічного розвитку цивілізації [128]. Ідеї
Й.Шумпетера послужили точкою відліку для фор-
мування теорій трансформації капіталістичної господар-
ської системи, її переміщення на вищий щабель
розвитку, що виявилося в еволюційній економічній
теорії, становленні еволюційної парадигми економічної
теорії.
С. 29-30
Шукати вирішення цих життєво важливих проблем
капіталістичної економіки англійський економіст
Дж.Кейнс запропонував не у сфері пропозиції ресурсів,
як це робили представники неокласичної економічної
школи а у сфері попиту, що забезпечує реалізацію цих
ресурсів. У своїй праці “Загальна теорія зайнятості,
відсотка і грошей” (1936) учений зазначає, що відомий
постулат про досконалу конкуренцію, за якої всі
чинники вільні для застосування і регулюються законом
попиту-пропозиції, у реальному житті порушується,
адже такі важливі економічні категорії, як ціна і
заробітна плата характеризуються “негнучкістю”.
Принцип ефективного попиту, тобто тотожності попиту
і пропозиції (так звана тотожність Ж.-Б.Сея) так само на
практиці порушується.
С. 30
Істотну роль у забезпеченні зайнятості вважає
Дж.Кейнс, відіграє кількість грошей. Крім того, у
заможному суспільстві схильність до споживання
переважає над схильністю до інвестування, що
виражається зростанням безробіття. Закон попиту–
пропозиції коригується психологічними особливостями
людини: із зростанням доходу люди меншою мірою
збільшують своє споживання, намагаючись частину
грошей заощадити; І навпаки, якщо дохід тимчасово
знижується, то змінюється не споживання, а рівень
заощаджень. Отже, люди завжди зорієнтовані на певний
стійкий життєвий стандарт споживання, у чому й
полягає основний психологічний закон будь- якого
сучасного суспільства. Прийнявши цей закон за аксіому
учений формулює вісім стимулів, що спонукають людей
утримуватися від витрачання доходу: обережність,
виробництва, освоєння нових ринків збуту, отримання
нових джерел сировини, запровадження нових
організаційних та інституційних форм [281, С. 40-41;
286; 287, С. 118]. <…>
С. 35
В цілому, на переконання А.Чухна, "у працях
Шумпетера тісно поєднуються дослідження внутрішньої
динаміки економічної системи чи економічних систем із
глобальними світовими економічними і соціальними
процесами... він розкриває складний процес руху
цивілізації від феодалізму до капіталізму, хоча й не
вважає, що це був болючий розлом, акцентує увагу на
розвитку демократії, раціоналізації та підвищенні ролі
індивідуума. Капіталістична цивілізація не тільки
породжує нові економічні цінності, а й глибоко змінює
поведінку індивідуума, що зумовлює усунення
мілітаристських тенденцій, які на його думку,
успадковані від феодалізму. Він переконаний, що
розвиток капіталізму неминуче породжує пацифізм і
веде до поступового зникнення ворожих атавістичних
проявів" [281, С. 42-43].
С. 36
Підсумовуючи, можна погодитися з думкою М.Крупки,
що світовий досвід другої половини XX ст. засвідчив
появу тенденції до інноваційного типу економічного
розвитку цивілізації у третьому тисячолітті [127, С. 15].
Ідеї Й.Шумпетера послужили відправною точкою для
формування теорій трансформації капіталістичної
економічної системи, її переходу на більш високий
щабель розвитку, що особливо рельєфно виявилося в
еволюційній економічній теорії, становленні
еволюційної парадигми економічної теорії.
С. 36
Англійський економіст Дж.Кейнс у праці "Загальна
теорія зайнятості, відсотка і грошей" (1936 р.) доходить
висновку, що всі життєво важливі проблеми
капіталістичної економіки потрібно шукати не у сфері
пропозиції ресурсів, чим займалася неокласична
економічна думка, а у сфері попиту, що забезпечує
реалізацію цих ресурсів. Учений зазначає, що відомий
постулат про досконалу конкуренцію, коли всі чинники
вільні для застосування і регулюються законом попиту-
пропозиції, у реальному житті не дотримується, адже
такі важливі економічні категорії як ціна і заробітна
плата характеризуються "негнучкістю". Принцип
ефективного попиту, коли існує тотожність попиту і
пропозиції (так звана тотожність Ж.-Б.Сея), так само
порушується на практиці.
С. 37
Насправді, вважає Дж.Кейнс, кількість грошей відіграє
істотну роль у забезпеченні зайнятості. Крім того, у
заможному суспільстві схильність до споживання більш
сильна, ніж схильність до інвестування, що позначається
на зростанні безробіття. Закон попиту- пропозиції
наштовхується на психологічні риси людини. Із
зростанням доходу люди меншою мірою збільшують
своє споживання, намагаючись частину грошей
залишати у вигляді нагромаджень. І навпаки, якщо дохід
тимчасово знижується, то змінюється не споживання, а
рівень заощаджень. Таким чином, люди завжди
зорієнтовані на певний стійкий життєвий стандарт
споживання, у чому й полягає основний психологічний
закон будь- якого сучасного суспільства. Учений
приймає цей закон за аксіому і формулює вісім головних
стимулів, що спонукають людей утримуватися від
9
передбачливість, розрахованість, прагнення до кращого,
незалежність, підприємництво, гордість, скупість [105,
c. 556–557].
С. 30
Саме через схильність за нормального стану ринкової
господаоської системи попит нижчий за пропозицію, що
й зумовлює неповну зайнятість, а отже, нерівновагу. І
якщо раніше вважалося, що соціальна несправедливість
є неминучою платою за прогрес ринкової економіки, то
Дж.Кейнс обґрунтовує необхідність і доводить
можливість створення такої господарської системи, яка
б забезпечила повну зайнятість, добробут, справедливий
розподіл багатства і доходів.
С. 30-31
Сформувати стабільну господарську систему і
забезпечити їй стійке зростання, на думку вченого,
можна лише за допомогою виваженої державної
політики. У період спаду держава повинна стимулювати
попит шляхом перерозподілу сукупного доходу з
допомогою податкових інструментів, регулювання нор-
ми відсотка для стимулювання інвестицій, а також вико-
ристання прямих видатків для підтримування рівня зай-
нятості. Державне стимулювання він розглядає лише як
початковий імпульс, за яким йде ефект мультиплікатора
[105, c. 571–587].
С. 31
Як відомо, мультиплікатор – це числовий коефіцієнт, що
відображає збільшення обсягу виробництва внаслідок
зростання інвестицій. Саме принцип мультиплікатора
дає відповідь на те, чи здатні інвестиції, частина яких у
національному доході є відносно невеликою, викликати
коливання сукупної зайнятості і прибутку, амплітуда
яких значно перевищує амплітуду коливання інвестицій.
Наприклад, незначне збільшення зайнятості у формі
громадських робіт чи інвестицій стимулє галузі, які
виробляють предмети споживання, що своєю чеогою
збільшеує сукупну зайнятість і т. д. Показавши роль
мультиплікатора в економічній політиці, Дж.Кейнс
довів, що у руках уряду завжди є достатній набір ефек-
тивних інструментів, за допомогою яких можна
уникнути нестабільності господарської системи.
С. 31-32
Згідно з теорією Дж.Кейнса, економічна політика
держави є гарантом стійкого зростання і добробуту, бо
самостійно ринкова економіка не може досягти
рівноважного стану. Водночас учений ніколи не
сумнівався у життєздатності ринкової господарської
системи і не бачив підстав для переходу до соціалізму,
за якого власність на засоби виробництва стає
державною. Приватні інтереси ефективно визначають,
що і як повинно бути вироблено, за якою ціною
реалізовано і тощо. Проте у визначенні ефективної
зайнятості ця система виявляється вразливою і саме у
цьому випадку потрібна допомога держави [105, c. 700].
Англійський економіст вважав, що приватна власність і
підприємництво необхідні для суспільства ще й для
того, щоб спрямовувати небезпечні устремління та
енергію людини у порівняно нешкідливе русло
заробляння грошей. [105, c. 777–786]. Згідно з
кейнсіанською теорією господарська система, що
ґрунтується на ринкових принципах, здатна
витрачання доходу: обережність, передбачливість,
розрахованість, прагнення до кращого, незалежність,
підприємництво, гордість, скупість [112, С. 566-567].
<…>
С. 37
<…> Схильність до обмеження споживання призводить
до наступного: нормальний стан ринкової економічної
системи характеризується тим, що попит нижчий за
пропозицію, що й зумовлює неповну зайнятість, а отже,
нерівновагу. І якщо раніше вважалося, що соціальна
несправедливість є неминучою платою за прогрес
ринкової економіки, то Дж.Кейнс обґрунтовує
необхідність і доводить можливість створення такої
економічної системи, яка б забезпечила повну
зайнятість, добробут, справедливий розподіл багатства і
доходів.
С. 38
Для формування стабільної економічної системи і
забезпечення її стійкого зростання необхідна, на думку
вченого, розумна державна політика. У період спаду
держава повинна стимулювати попит шляхом
перерозподілу сукупного доходу з допомогою
податкових інструментів, регулювання норми відсотка
для стимулювання інвестицій, а також використання
прямих видатків для підтримування рівня зайнятості.
Державне стимулювання він розглядає лише як
початковий імпульс, за яким слідує ефект
мультиплікатора [112, С. 571-587]. <…>
С. 38
<…> Як відомо, мультиплікатор - це числовий
коефіцієнт, що відображає розмір збільшення обсягу
виробництва внаслідок зростання інвестицій. Саме
принцип мультиплікатора дає відповідь на те, як
вкладення інвестицій, що становлять відносно невелику
частину національного доходу, здатне викликати
коливання сукупної зайнятості і прибутку, амплітуда
яких значно перевищує амплітуду коливання інвестицій.
Наприклад, незначне збільшення зайнятості у вигляді
громадських робіт чи інвестицій здійснює стимулюючий
вплив на галузі, які виробляють предмети споживання,
що призводить далі до збільшення сукупної зайнятості і
т.д. Показавши роль мультиплікатора в економічній
політиці, Дж.Кейнс довів, що у руках уряду завжди є
достатній набір ефективних інструментів, за допомогою
яких в економічній системі усувається нестабільність.
С. 38-39
Як бачимо, у теорії Дж.Кейнса економічна політика
держави виступає гарантом стійкого зростання і
добробуту, бо сама ринкова економіка не може
самостійно досягти рівноважного стану. Водночас
учений ніколи не сумнівався у життєздатності ринкової
економічної системи і не бачив підстав для переходу до
соціалізму, за якого власність на засоби виробництва
стає державною. Приватні інтереси ефективно
визначають, що і як повинно бути вироблено, за якою
ціною реалізовано і т.д. Проте у визначенні ефективної
зайнятості ця система виявляється вразливою і саме у
цьому випадку потрібна допомога держави [112, С. 777].
Англійський економіст вважав, що приватна власність і
підприємництво необхідні для суспільства ще й для
того, що вони спрямовують небезпечні устремління та
енергію людини у порівняно нешкідливе русло
заробляння грошей. В іншому випадку людство схильне
до жорстокості, особистої влади, навіть війни [112, С.
777-786; 131, С. 99-102]. Таким чином, кейнсіанська
10
безперешкодно прогресивно розвиватися, забезпечуючи
добробут своїх громадян і соціальну справедливість.
С. 32
У соціальних концепціях економіки кінця ХІХ - першої
половини XX ст. господарська система розглядається як
частина більш широкої соціальної системи,
простежується її взаємодія з іншими підсистемами
суспільства, економічна поведінка розкривається у
тісному зв’язку з іншими видами діяльності,
неекономічні чинники економічного розвитку. Такий
методологічний підхід не втратив конструктивності і
придатний для розробки теоретико–методологічних
засад дослідження сучасних господарських систем.
Сьогодні недостатньо охарактеризувати виробництво,
обмін, споживання, гроші, ринок лише як економічні
явища, адже вони водночас є частиною системи
суспільних відносин, включаючи екологічний та
глобалізаційний аспекти, і не можуть розглядатися у
відриві від соціального контексту.
С. 32-33
Інтерес до проблеми господарських систем виявляли й
представники української економічної думки в
окреслений часовий відтинок. Українська економічна
теорія завжди розвивалася у контексті європейської
науки, а деякі наукові новації з’являлися на українських
теренах навіть швидше, ніж у Західній Європі. Це
свідчить про певну “автономність” вітчизняної
економічної науки, представники якої критично пере-
осмислювали здобутки своїх зарубіжних колег, інколи
заперечували або ж творчо розвивали їх, чи висували
якісно нові оригінальні ідеї та концепції.
С. 33
Досліджуючи еволюцію господарських систем,
українські мислителі, більшою чи меншою мірою,
намагалися теоретично обґрунтувати, утвердити ідею
про незалежність України не просто як мету суспільного
розвитку, а й як головну передумову формування
гармонійної національної господарської системи,
процвітання, добробуту, економічної та національної
свободи українського народу. При цьому тлумачення
логіки економічного прогресу, діяльної природи людини
ґрунтується на основних християнських цінностях,
повністю позбавлене месіанства щодо інших народів і
передбачає відновлення політичної незалежності,
економічний розквіт тільки на споконвічних теренах
Вітчизни і власними зусиллями [134, c. 110–111].
Економіст і географ початку XX ст. Степан Рудницький,
вважав, що “ідеалом українців є вільна Україна в її
етнографічних межах” [408, c. 47].
теорія поклала край пануванню гасла "Laissez faire,
laissez passer" ("Дозвольте все робити, дозвольте
процесам йти так, як вони йдуть") і утвердила
впевненість у тому, що держави можуть подолати
депресію і безробіття, регулюючи свої витрати і
податки. Отже, економічна система, яка ґрунтується на
ринкових принципах, здатна безперешкодно
прогресивно розвиватися, забезпечуючи добробут своїх
громадян і соціальну справедливість.
С. 39-40
Проведений аналіз соціальних концепцій економіки
класиків зарубіжної економічної думки кінця ХIX -
першої половини XX ст. свідчить, що у них економічна
система розглядається як частина більш широкої
соціальної системи, простежується її взаємодія з іншими
підсистемами суспільства, економічна поведінка
розкривається у тісному взаємозв'язку з іншими видами
діяльності і значна увага приділяється неекономічним
чинникам економічного розвитку. Такий
методологічний підхід видається конструктивним й
нині, на порозі третього тисячоліття, при розробці
теоретико-методологічних засад дослідження сучасних
економічних систем. Адже сьогодні недостатньо
характеризувати виробництво, обмін, споживання,
гроші, ринок і т.д. лише як економічні явища, оскільки
вони водночас є частиною системи суспільних відносин,
включаючи екологічний та глобалізаційний аспекти, і не
можуть розглядатися у відриві від соціального
контексту.
С. 40
Значну увагу до проблеми економічних систем
спостерігаємо й в українській економічній думці
проаналізованого вище часового відтинку. Як відомо,
вітчизняна економічна теорія завжди розвивалася у
контексті європейської науки, а деякі серйозні наукові
новаторства з'являлися на українських теренах навіть
швидше, ніж у Західній Європі і лише згодом ставали
надбанням світової економічної думки. Це свідчить про
певну “автономність” вітчизняної економічної науки,
самих учених, які не просто повторювали нехай і
прогресивні істини своїх зарубіжних колег, а й критично
їх переосмислювали, інколи заперечували або ж творчо
розвивали, чи висували якісно нові оригінальні ідеї та
концепції.
С. 40-41
Однією з характерних особливостей дослідження
еволюції економічних систем українськими
мислителями була та, що вони більшою чи меншою
мірою, але намагалися теоретично обґрунтувати,
утвердити ідею про незалежність України не просто як
мету суспільного розвитку, а й як головну передумову
формування гармонійної національної економічної
системи, забезпечення економічного процвітання,
добробуту, економічної та національної свободи
українського народу.
При цьому розуміння логіки економічного прогресу,
діяльної природи людини в українській економічній
думці ґрунтується, на наш погляд, на основних
християнських цінностях, повністю позбавлене
месіанства щодо інших народів і передбачає
відновлення політичної незалежності, економічний
розквіт тільки на споконвічних теренах Вітчизни і
власними зусиллями [158]. У цьому контексті О.Шаблій,
досліджуючи наукову спадщину економіста і географа
початку XX ст. С.Рудницького, наводить принципову
11

С. 33-34
Видатний економіст-теоретик європейського масштабу
першої половини XIX ст. Михайло Балудянський
першим з українських мислителів підійшов до
розуміння людини у контексті еволюції господарських
систем. Його лекції з політичної економії та публікації,
які збереглися під загальною назвою “Економічна
система” містять глибокий аналіз важливих європей-
ських економічних концепцій [52], зокрема,
меркантилістської концепції, економічних поглядів
фізіократів. Головною заслугою українського
економіста стали всебічний аналіз і популяризація теорії
ринкової економіки А.Сміта на теренах Російської
імперії. М. Балудянськогоий, зауважив, що А. Сміт,
спираючись на попередні політекономічні концепції,
з’ясував першопричину всякого багатства у праці і довів
при цьому, що у всіх галузях людської діяльності діють
одні й ті ж мотиваційні механізми: “...Після багатьох
попередніх праць вчених нарешті Адам Сміт в частині
політичної економії, здається, відкрив нам істину...
Шукаючи першопричину будь-якого багатства, він
знайшов її в праці, розробив її складові частини, показав
їх внутрішню та зовнішню силу. Після ретельних
спостережень всіх феноменів цивільної промисловості і
її своєрідності він окреслив теорію, але не систему.
Глибокообдуманим аналізом він довів, що у всіх галузях
цивільної діяльності бувають одні й ті ж рушійні сили,
одні й ті ж засади. Він показав ці засади і описав, яким
чином люди живуть у громадянському суспільстві, як
набувають здобутків, досягають добробуту і
занепадають” [16, c. 68–69].
С. 34-35
Суть “народного багатства”, на думку М.Балудянського
полягає у нагромадженні продуктів продуктивної праці:
всякий товар, на виробництво якого використано більше
праці, при обміні має і більшу вартість [80, c. 168].
Дотримуючись цього методологічного принципу
А.Сміта, М.Балудянський підкреслює, що для
забезпечення будь-якого виробництва потрібні такі
складові: 1) праця, 2) капітал, 3) земля [16, c. 71]. І на
підставі цього доходити висновку, що тільки праця щось
виробляє, а всі інші складові господарської системи
випливають з праці, людської діяльності. Усякий капітал
здобувається головно старанням і бережливістю. Жодне
знаряддя обміну не має творчої сили. Кредит взагалі
оснований на достатку позичальника і продуктах праці,
правосуддя, покровительство і свобода промисловості,
спільно з освітою громадян і розповсюдженням торгівлі,
є єдиними дійсними засобами збагачення нації” [80, c.
170] Розвиток господарської системи учений пов’язує з
державними гарантіями особистої свободи, свободи
економічної діяльності, охорони приватної власності
[16, c. 78].
С. 35
Людську діяльність у межах господарської системи
досліджував відомий український економіст XIX ст. Іван
думку цього класика про те, що "ідеалом українців є
вільна Україна в її етнографічних межах" |282, С. 47].
С. 41-42
Серед видатних українських економістів-теоретиків
європейського масштабу першої половини XIX ст.
вагоме місце посідає Михайло Балудянський [133], який
першим з вітчизняних мислителів підходить до
розуміння людини у контексті еволюції економічних
систем. Його лекції з політичної економії та окремі
публікації, які збереглися під загальною назвою
"Економічна система" свідчать про аналіз важливих
європейських економічних концепцій [63]. Зокрема,
М.Балудянський простежує меркантилістську
концепцію, економічні погляди фізіократів, але
головною заслугою українського економіста стали
всебічний аналіз і поширення теорії ринкової економіки
А.Сміта на теренах Російської імперії. На думку
М.Балудянського, А.Сміт об’єднав попередні
політекономічні концепції, знайшовши першопричину
всякого багатства у праці і довівши при цьому, що у всіх
галузях людської діяльності діють одні й ті ж
мотиваційні механізми: “...Після багатьох попередніх
праць вчених нарешті Адам Сміт в частині політичної
економії, здається, відкрив нам істину... Шукаючи
першопричину будь-якого багатства, він знайшов її в
праці, розробив її складові частини, показав їх
внутрішню та зовнішню силу. Після ретельних
спостережень всіх феноменів цивільної промисловості і
її своєрідності він окреслив теорію, але не систему.
Глибокообдуманим аналізом він довів, що у всіх галузях
цивільної діяльності бувають одні й ті ж рушійні сили,
одні й ті ж засади. Він показав ці засади і описав, яким
чином люди живуть у громадянському суспільстві, як
набувають здобутків, досягають добробуту і
занепадають” [7, С. 68-69].
С. 42-43
Досліджуючи суть "народного багатства",
М.Балудянський пише, що вона "...полягає у
нагромадженні продуктів продуктивної праці. Взагалі
всякий товар, на виробництво якого використано більше
праці, при обміні має і більшу вартість" [99, С. 168].
Дотримуючись цього методологічного принципу
А.Сміта, М.Балудянський підкреслює, що для
забезпечення будь-якого виробництва потрібні 1) праця,
2) капітал і 3) земля [7, С. 71]. Основний теоретичний
висновок М.Балудянського полягає у тому, що тільки
праця щось виробляє, а всі інші складові економічної
системи випливають з праці, людської діяльності:
"Лише праця виробляє. Лише капітали приводять в рух
працю. Але всякий капітал здобувається головно
старанням і бережливістю. Ні одне знаряддя обміну не
має творчої сили. Кредит взагалі оснований на достатку
позичальника і продуктах праці, правосуддя,
покровительство і свобода промисловості, спільно з
освітою громадян і розповсюдженням торгівлі, є
єдиними дійсними засобами збагачення нації" [99, С.
170]. Вітчизняний учений пов'язує розвиток економічної
системи з державними гарантіями особистої свободи,
свободи економічної діяльності, охорони приватної
власності, коли ’’...уряд не може вказати громадянину,
щоб він займався саме цим, а не іншим промислом” [7,
С. 78].
С. 43
Проблеми людської діяльності у контексті економічної
системи перебували у полі зору відомого вітчизняного
12
Вернадський. Як прихильник класичної політичної
економії він заперечував втручання держави в
економічні процеси і наголошував на позитивних
аспектах вільної конкуренції [121]. Його цікавили
головно проблема праці і потреб як внутрішнього
стимулу людської діяльності, еволюція господарських
систем і прогрес людства загалом. Зокрема, у
докторській дисертації “Критико-історичне дослідження
італійської політико-економічної літератури до початку
XIX ст.” він визнає працю головним і єдиним джерелом
багатства і, на відміну від класиків політекономії,
вважає продуктивними всі види праці [99]. Політичну
економію він розглядає переважно як теорію праці, а
працю і капітал – як єдині чинники виробництва, а
також підкреслюючи, що важливою умовою розвитку
різних галузей є присутність неречового, духовного
капіталу [41, c. 179–189].
С. 35-36
І.Вернадського по праву вважають фундатором теорії
потреб. Учений усебічно проаналізував різні види
потреб та обґрунтував їх об’єктивний характер,
відзначив особливу роль потреб у розвитку
господарської системи і, відповідно, в економічних
дослідженнях [42, c. 181].
С. 36
Аналізуючи проблему обміну економіки держави як
системи, І.Вернадський в опублікованій лекції “Про
обмін і торгівлю” наголошує, на тому що, обмін є метою
економічної діяльності, з ним ми маємо справу всюди і
повсякчас: “Обмін, як всім відомо, є взаємне
передавання цінностей. Ця передача цінностей від
одного до іншого зумовлює відому вигоду для обох
сторін і як наслідок – послуги з обох сторін. Тому обмін
є, кажучи іншими словами, не більше, як взаємні
послуги, що надаються людьми. Таке досить скромне, з
першого погляду, значення обміну виявляється
величезним, якщо ми його застосуємо до цілого
суспільства. Розглядаючи життя людей, ми бачимо, що
обмін складає постійну мету їхньої діяльності, суттєву
умову їхнього життя...” [42, c. 93]. Процес обміну за
словами вченого, пов’язаний з проблемами економії
праці, часу і ступенем задоволення зростаючих потреб; а
результати, які досягаються обміном, полягають у
збереженні наших сил за якомога більшого задоволення
наших потреб [42, c. 181]. І Вернадський підкреслює, що
ефективний обмін можливий лише за економічної
свободи людини, він “передбачає існування незалежних
одна від одної осіб, між якими тільки він й може
відбуватися в чистій формі” [42, c. 95].
С. 36-37
Відомий український економіст другої половини XIX ст.
Миколи Бунге тривалий час теж перебував під впливом
економіста середини - другої половини XIX ст. Івана
Вернадського, який був прихильником класичної
політичної економії, заперечував втручання держави в
економічні процеси і наголошував на позитивних
аспектах вільної конкуренції [121, С. 80]. У центрі його
уваги - проблема праці і потреб як внутрішнього
стимулу людської діяльності, а отже еволюції
економічних систем та прогресу людства в цілому.
Зокрема, у докторській дисертації “Критико-історичне
дослідження італійської політико-економічної
літератури до початку XIX ст.” він визнає працю
головним і єдиним джерелом багатства і, на відміну від
класиків політекономії, вважає всі види праці
продуктивними [104, С. 324]. Політична економія
розглядається ним переважно як теорія праці. Працю і
капітал І.Вернадський розглядає єдиними чинниками
виробництва, а також підкреслює, що важливою умовою
розвитку різних галузей є присутність неречового,
духовного капіталу [39, С. 183].
С. 43-44
І.Вернадського по праву вважають фундатором теорії
потреб. Учений усебічно проаналізував різні види
потреб та обґрунтував їх об'єктивний характер.
Відзначаючи особливу роль потреб у розвитку
економічної системи і, відповідно, у економічних
дослідженнях, він писав: "У політичній економії немає,
можливо, ні одного предмета, пояснення якого було б
таким важливим, як потреби. Як би ви не обмежували їх
коло, вони все-таки залишаються в її межах і притому
тою межею, до якої, як до центру, тяжітимуть всі
висновки науки” [40, С. 181].
С. 44-45
Досліджуючи економіку держави як систему,
І.Вернадський в опублікованій лекції “Про обмін і
торгівлю” аналізує проблему обміну і наголошує, що
останній становить мету економічної діяльності: "Обмін
не є питанням одного якого-небудь дня, але таким, який
обов’язково зустрічається нам кожен день, з яким ми
маємо справу майже повсякчас. Це питання ставиться
нам самим життям, черпається з повсякденної практики,
розвивається у міру того, як розвивається людина.
Обмін, як всім відомо, є взаємне передавання цінностей.
Ця передача цінностей від одного до іншого зумовлює
відому вигоду для обох сторін і як наслідок - послуги з
обох сторін. Тому обмін є, кажучи іншими словами, не
більше, як взаємні послуги, що надаються людьми. Таке
досить скромне, з першого погляду, значення обміну
виявляється величезним, якщо ми його застосуємо до
цілого суспільства. Розглядаючи життя людей, ми
бачимо, що обмін складає постійну мету їхньої
діяльності, суттєву умову їхнього життя..." [40, С. 93].
При цьому вчений пов’язує розуміння процесу обміну з
проблемами економії праці, часу і підвищенням ступеня
задоволення зростаючих потреб: ’’...результати, які
досягаються обміном, полягають у збереженні наших
сил при якомога більшому задоволенні наших потреб"
[40, С. 103]. Водночас наголошено, що умовою людської
діяльності, розвинутого й ефективного обміну є
економічна свобода людини: ’’...обмін передбачає
існування незалежних одна від одної осіб, між якими
тільки він й може відбуватися в чистій формі” [40, С.
95].
С. 45
Чимало конструктивних ідей про природу людини,
людську діяльність у контексті економічної системи
13
теорії А.Сміта, і лише у зрілому віці став на позиції її
критичного переосмислення. У праці “Основи
політичної економії” (1870), всебічно охарактеризував
предмет політекономії як науки про природу і діяльність
людини [32, c. 142]. Він вважає, що роль знання про
економічну систему особливо підсилюється в умовах
державної незалежності, утвердження ідеалів свободи
[32, c. 142].
С. 37
М.Бунге, як і М.Балудянський, поділяє точку зору,
згідно з якою природа, праця і капітал діють у
державній системі, яка являє собою сукупну діяльність
виробників [32, c. 144], до якої їх спонукають потреби,
тобто природні властивості людини, прагне до
досягнення особистих і суспільних цілей. “...Людина
призначена самою природою жити і діяти в суспільному
середовищі, тому в багатьох випадках важко провести
чітку межу між потребами особистими і суспільними”
[32, c. 143]. Це застереження підкреслює суспільний
характер людської діяльності, тісний взаємозв'язок
особистого та суспільного і підводить ученого до
розуміння діяльності у межах господарської системи.
С. 37-38
Загальна схема функціонування господарської системи,
за М. Бунге, має такий вигляд: “...господарські явища,
що розглядаються з громадської сторони, знаходяться в
непоруш-ному органічному зв'язку: потреби вимагають
засобів для свого задоволення, засоби – сил для
виробництва, сили виявляють свою діяльність у вигляді
поділу і поєднанні діяльності і праці. Звідси виникає
обмін. При обміні встановлюється і ціна того, що
обмінюється, і розподіл доходів, призначених як для
виробництва, так і для задоволення потреб” [32, c. 145].
При цьому вищою метою розвитку економічної системи
є не лише матеріальне багатство, яке становить предмет
політекономії А.Сміта, а й нематеріальне, що випливає з
самої природи людини [32, c. 145]. М.Бунге доводить
позитивну роль суперництва, конкуренції як рушія
економічного розвитку суспільства, вважаючи їх виявом
природної схильності людини до змагальності. Крім
того, він виступає за забезпечення свободи, гідності
людини у процесі її економічної діяльності, що у
кінцевому підсумку, визначає ефективність усієї
національної господарської системи [32, c. 153].
С. 38
На прикінці XIX ст. розпочав свою наукова діяльність
Іван Франко. У своїх економічних працях він
досліджував філософії господарських систем, аналізував
суспільно-економічний прогрес, з’ясовував
закономірності еволюції суспільства та його госпо-
дарської системи. У праці “Поза межами можливого"
І.Франко характеризує суспільно-історичний процес як
еволюційний, поступальний розвиток, що відбувається
за об’єктивними законами, а людину оцінює як
знаходимо у творчості відомого українського економіста
другої половини XIX ст. Миколи Бунге. Тривалий час
він перебував під впливом теорії А.Сміта, хоча у
зрілому віці стає на позиції її критичного
переосмислення. У головній праці "Основи політичної
економії" (1870 р.), яка започаткувала Київську школу
політекономії, вітчизняний учений намагається всебічно
розкрити предмет політекономії як науки про природу і
діяльність людини [30, С. 142]. Він вважає, що роль
знання про економічну систему особливо підсилюється
в умовах державної незалежності, утвердження ідеалів
свободи: "З набуттям незалежності, власності, свободи,
із зростанням участі в суспільних справах і приватним
особам знадобилось знати науку, яка усвідомлювала
діяльність всіх і кожного” [30, С. 142].
С. 45-46
Щоб зрозуміти предмет і завдання політекономії,
необхідно окреслити коло явищ, які вона вивчає. Ці
явища виникають з потреб, тобто з природних,
властивих людині прагнень до досягнення особистих і
суспільних цілей, але оскільки "...людина призначена
самою природою жити і діяти в суспільному
середовищі, то в багатьох випадках важко провести
чітку межу між потребами особистими і суспільними"
[30, С. 143]. Це застереження підкреслює суспільний
характер людської діяльності, тісний взаємозв’язок
особистого та суспільного і підводить ученого до
розуміння діяльності у контексті економічної системи.
М.Бунге, як і М.Балудянський, поділяє точку зору,
згідно з якою природа, праця і капітал діють у
державній системі, яка являє собою сукупну діяльність
виробників [30, С. 144].
С. 46
М.Бунге доводить позитивну роль суперництва,
конкуренції як рушія економічного розвитку
суспільства, вважаючи їх виявом природної схильності
людини до змагальності. Загальна схема
функціонування економічної системи має, на думку
вченого, такий вигляд: “...господарські явища, що
розглядаються з громадської сторони, знаходяться в
непорушному органічному зв'язку: потреби вимагають
засобів для свого задоволення, засоби - сил для
виробництва, сили виявляють свою діяльність у вигляді
поділу і поєднанні діяльності і праці. Звідси виникає
обмін. При обміні встановлюється і ціна того, що
обмінюється, і розподіл доходів, призначених як для
виробництва, так і для задоволення потреб" [30, С. 145].
При цьому вищою метою розвитку економічної системи
є не лише матеріальне багатство, яке становить предмет
політекономії А.Сміта, а й нематеріальне, що випливає з
самої природи людини [30, С. 145]. Крім того, М.Бунге
виступає за забезпечення свободи, гідності людини у
процесі її економічної діяльності, що у кінцевому
підсумку визначає ефективність усієї національної
економічної системи [30, С. 153].
С. 46-47
На кінець XIX — початок XX ст. припадає наукова
творчість Івана Франка, який у своїх економічних
працях досліджує низку проблем, які насамперед
зводяться до філософії економічних систем, аналізу
суспільно-економічного прогресу, пошуку
закономірностей еволюції суспільства та його
економічної системи. Так, у праці “Поза межами
можливого" І.Франко розглядає суспільно-історичний
процес як еволюційний, поступальний розвиток, що
14
суспільну істоту – суб’єкт пізнання, діяльності, творчого
перетворення світу і самої себе. Спираючись на
системний метод, він дослідив і обґрунтував ідею
соціальної активності як основи безмежного розвитку
цивілізації у її економічному і духовному вимірах: “Ціла
історія нашої цивілізації, матеріальної і духовної, – се не
що інше, як постепенне, систематичне і ненастанне
відсування, віддалювання границь неможливого. Те, що
було неможливе нашим предкам, від чого їх руки і їх
думки відскакували, як від скляної гори, се для рас
показується зовсім можливим і навіть взглядно легким
до виконання” [394, c. 277].
С. 38-39
Виходячи із загальної теорії еволюції, яка у природі, і у
суспільстві відбувається хвилеподібно І.Франко
обґрунтував власну концепцію економічного і
соціального прогресу. З цього приводу у праці “Мислі о
еволюції в історії людськості”, він писав: “У понятті
еволюції містяться поруч себе і понад собою два
супротивні процеси: поступ наперед і поступ назад.
Поступ наперед є проявою первісною, переважаючою і
нормальною: поступ назад - проявою пізнішою і
хворобливою” [394, c. 129].
С. 39
Аналізуючи теоретичну концепції К.Маркса і
Ф.Енгельса, український мислитель аргументовано
критикує ідею класової боротьби як рушія історії
людства і заперечує економічний детермінізм, вважаючи
рушійними силами економічного і соціального прогресу
комплекс фізичних і духовних потреб людини. Про це
йдеться у фундаментальній праці “Що таке поступ?”
(1903), Розкриваючи механізм прогресу цивілізації,
І.Франко зазначає, що, по-перше, не весь людський рід
рухається вперед, по-друге, поступ йде не рівномірно,
хвилеподібно, по-третє, поступ не пов'язаний одним
місцем, він мов буря, кидається з одного краю до
іншого, лишаючи за собою пустоти і занепад [394, c.
309]. Глибокого теоретично проаналізувавши
Енгельсову народну державу мислитель дійшов
висновку, що така держава не витворила б раю на землі,
а була б у кращому разі, великою перешкодою для
економічного і соціального прогресу [394, c. 328].
С. 39
Марксистську концепцію еволюції господарських
систем, прогресу людства І.Франко аргументовано
критикує у праці “Питання жолудка й питання прав
політичних”. Підхід К.Маркса до проблеми переходу від
одного суспільного ладу до наступного він називає дещо
спрощеним, навіть фантастичним [326, c. 226].
С. 39-40
І.Франкові вдалося розкрити внутрішні теоретичні
суперечності і довести неспроможність марксизму за
багато десятків років до того, як сама світова практика
довела його повну економічну неефективність і
політичну антигуманність. При цьому за головний
відбувається за об’єктивними законами, а людину
оцінює як суспільну істоту, котра є суб’єктом пізнання,
діяльності, творчого перетворення світу і самої себе.
При цьому застосовується системний метод
дослідження і обґрунтовується ідея про соціальну
активність як основу безмежного розвитку цивілізації у
її економічному і духовному вимірах: "Ціла історія
нашої цивілізації, матеріальної і духовної, се не що
інше, як постепенне, систематичні і ненастанне
відсування, віддалювапня границь неможливого. Те, що
було неможливе нашим предкам, від чого їх руки і їх
думки відскакували, як від скляної гори, се для нас
показується зовсім можливим і навіть взглядно легким
до виконання" [269, С. 277].
С. 47
У праці "Мислі о еволюції в історії людськості"
І.Франко обґрунтовує власну концепцію економічного і
соціального прогресу, виходячи із загальної теорії
еволюції, яку мислитель розуміє як хвилеподібний
процес, що має місце і у природі, і у суспільстві. З цього
приводу він зазначає: "В понятті еволюції містяться
поруч себе і понад собою два супротивні процеси:
поступ наперед і поступ назад. Поступ наперед є
проявою первісною, переважаючою і нормальною:
поступ назад - проявою пізнішою і хворобливою" [269,
С. 129].
С. 47-48
Заслуговує на особливу увагу аналіз І.Франком
теоретичної концепції К.Маркса і Ф.Енгельса,
здійснений ним задовго до 1917 р., коли ця концепція
почала втілюватися на практиці. Насамперед,
український мислитель піддає аргументованій критиці
марксистську ідею про класову боротьбу як рушій
історії людства і заперечує економічний детермінізм,
вважаючи рушійними силами економічного і
соціального прогресу комплекс фізичних і духовних
потреб людини. Про це йдеться у фундаментальній
праці "Що таке поступ ?" (1903 р.), яка стала справді
епохальною у становленні вітчизняної теорії
економічних систем. Розкриваючи механізм прогресу
цивілізації, І.Франко зазначає, що, по-перше, "...не весь
людський рід поступає наперед...", по-друге, "...поступ
не йде рівно, а якось хвилями...", по- третє, "...той
поступ не держиться одного місця, а йде, мов буря, з
одного краю до другого, лишаючи по часах оживленого
руху пустоту та занепад" [269, С. 309]. У цій же праці
український мислитель на основі глибокого
теоретичного аналізу "Енгельсової народної держави"
приходить до висновку, що така "народна держава" не
витворила б раю на землі, а була б у кращому разі
великою перешкодою для справжнього поступу,
економічного і соціального прогресу [269, С. 328].
С. 48
Переконлива критика марксистської концепції еволюції
економічних систем, прогресу людства міститься й у
праці "Питання жолудка й питання прав політичних".
І.Франко вважає, що підхід К.Маркса до проблеми
переходу від одного суспільного ладу до наступного
дещо спрощений, навіть фантастичний. <…>
С. 49
Як бачимо, І.Франко зумів розкрити внутрішні
теоретичні суперечності марксизму і довести
неспроможність цього вчення за багато десятків років до
того, коли сама світова практика втілення цієї концепції
довела її повну економічну неефективність і політичну
15
критерій оцінювання будь-якої господарської системи
він обрав ступінь економічної і політичної свободи
людини. На відміну від марксистів, які вважали
національне питання другорядним, український
мислитель, особливо у зрілому віці, у більш пізніх
працях, приділяє йому належну увагу.
С. 40
Неоціненний внесок у вирішення низки важливих
проблем економічної теорії, у т. ч. проблеми
господарських систем, зробив економіст світової слави,
Михайло Туган-Барановський. Обмежившись
висвітленням лише тих поглядів ученого, які стосуються
предмета нашого наукового аналізу, зауважимо що
М.Туган-Барановський став засновником інвестиційної
теорії циклів, що послужила механізмом
функціонування і прогресу господарських систем [87, c.
3–9; 121; 131].
С. 40-41
Згідно з сформульованим ним основним законом
інвестиційної теорії циклів, фази промислового циклу
визначаються активністю інвестування, а збільшення
інвестицій у галузях, що виготовляють засоби
виробництва чи, за Дж.Кейнсом, капітальні блага,
породжує мультиплікаційний процес усіх елементів
економічної активності. У праці “Промислові кризи в
сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя”
(1894) український економіст критично переосмислив
теорії ринку та криз і високо оцінив теорію реалізації
Ж.-Б.Сея, стверджуючи, що пропозиція здатна
породжувати попит. Він підкреслював правильність
думки Д.Рікардо і Ж.-Б.Сея, про те що межі
виробництва визначаються продуктивними силами
людства і аж ніяк не розмірами його споживання [367, c.
378]. Особливого значення у проблемі відтворення
учений надавав виробничому споживанню і вважав, що
попит на товари створюється самим виробництвом і не
існує жодних зовнішніх меж для розширеного від-
творення, окрім продуктивних сил [367, c. 427].
М.Туган-Барановський показав, що циклічний
характер розвитку економіки визначається
закономірностями циклічного відтворення основного
капіталу, що це не якісь зовнішні фактори, а внутрішні
властивості господарської системи, яка потребує для
свого розвитку нової техніки і технології. Отже,
рушійною силою еволюції капіталістичної
господарської системи є інновації.
С. 41
Кризи, за М.Туган-Барановським, є лише однією з фаз
капіталістичного циклу і, до того ж, необов'язковою. на
відміну від неокласиків.. Причини циклів і криз вчений
виводив з недосконалості регулятивної ролі реального
ринкового механізму у сфері нагромадження та
витрачання суспільного капіталу, що призводить до
порушень пропорційного його розподілу між різними
сферами прикладання. Відповідне регулювання
інвестицій, правильний їх розподіл хоча б у галузях, що
виготовляють капітальні блага, на думку М.Туган-
Барановського, відкриває можливості для безмежного
антигуманність. Це, безперечно, свідчить про велич
І.Франка як ученого-економіста. При цьому головним
критерієм оцінювання ним будь-якої економічної
системи завжди був ступінь економічної і політичної
свободи людини. На відміну від марксистів, які вважали
національне питання другорядним, український
мислитель, особливо у зрілому віці і більш пізніх
працях, приділяє йому належну увагу.
С. 49
Кінець XIX - початок XX ст. знаменували розквіт
наукової творчості найвидатнішого українського
професійного економіста світової слави, який зробив
неоціненний внесок до вирішення низки важливих
проблем економічної теорії, у т.ч. проблеми
економічних систем, - Михайла Туган-Барановського.
Обмежимося висвітленням лише тих поглядів ученого,
які торкаються предмета нашого наукового аналізу [131,
С. 32-42]. Так, М.Туган-Барановський став фундатором
сучасної інвестиційної теорії циклів, яка розкриває
механізм функціонування і прогресу економічних
систем [102, С. 16- 21; 121, С. 130]. <…>
С. 49-50
<…> У праці "Промислові кризи в сучасній Англії, їх
причини і вплив на народне життя" (1894 р.)
український економіст критично переосмислив теорії
ринку та криз і високо оцінив теорію реалізації Ж.-
Б.Сея, де стверджувалося, що пропозиція здатна
породжувати попит. Він підкреслював правильність
думки Д.Рікардо і Ж.-Б.Сея, що "...межа виробництва
визначається продуктивними силами людства і аж ніяк
не розмірами його споживання" [247, С. 378]. При цьому
особливого значення у проблемі відтворення учений
надавав виробничому споживанню і вважав, що попит
на товари створюється самим виробництвом і не існує
жодних зовнішніх меж для розширеного відтворення, за
винятком продуктивних сил [247, С. 427].
С. 50
Як слушно підкреслює А.Чухно, "М.Туган-
Барановський показав, що циклічний характер розвитку
економіки визначається закономірностями циклічного
відтворення основного капіталу, що це не якісь зовнішні
фактори, а внутрішні властивості економічної системи,
яка потребує для свого розвитку нової техніки і
технології" [281, С. 40]. Отже, рушійною силою
еволюції капіталістичної економічної системи є
інновації. М.Туган-Барановський першим формулює
основний закон інвестиційної теорії циклів, згідно з
яким фази промислового циклу визначаються
активністю інвестування, а збільшення інвестицій у
галузях, що виготовляють засоби виробництва чи, за
Дж.Кейнсом, капітальні блага, породжує
мультиплікаційний процес усіх елементів економічної
активності.
С. 50-51
Кризи у теорії М.Туган-Барановського є лише однією з
фаз капіталістичного циклу і до того ж необов’язковою.
Причини циклів та криз вчений виводив, на відміну від
неокласиків, з недосконалості регулюючої ролі
реального ринкового механізму у сфері нагромадження
та витрачання суспільного капіталу, що веде до
порушень пропорційного його розподілу між різними
сферами прикладання. Відповідне регулювання
інвестицій, правильний їх розподіл хоча б тільки у
галузях, що виготовляють капітальні блага, на думку
М.Туган-Барановського, відкриває можливості для
16
розширення капіталістичного виробництва і розвитку
капіталістичної господарської системи загалом. Якщо
Ж.-Б.Сей вважає, що попит і пропозиція
збалансовуються автоматично, а пропозиція викликає
негайне перетворення заощаджень в інвестиції, то
М.Туган-Барановський враховує можливість невикорис-
тання частини доходів на закупівлі товарів або інвес-
тування виробництва, тобто вважає, що частина
заощаджень не перетвориться в інвестиції. Проте обоє
вчених називають зв'язок “заощадження – інвестиції”
головною пружиною економічної активності.
С. 41-42
Усебічно проаналізувавши концепцію еволюції
господарських систем К.Маркса М.Туган-Барановський
дійшов висновку, що найбільш конструктивною у ній є
ідея про концентрацію та централізацію суспільного
виробництва. Водночас на відміну від К. Маркса. Який
пророчив капіталістичному ладові хронічну кризу, а
потім – і само руйнацію [365, c. 240], М.Туган-
Барановський дійшов іншого висновку, справедливість
якого дуже скоро підтвердила історія. Він писав:
“Зростаюча концентрація і централізація суспільного
виробництва найлегше пояснює, яким чином з нещадної
боротьби, гноблення, експлуатації та ненависті, що
панують нині, виростає з необхідністю природного
процесу сім'я мирної, вільної та рівноправної асоціації
майбутнього”.
С. 42
Глибокий порівняльний аналіз різноманітних проектів і
концепцій соціалістичної господарської системи,
запропонованих мислителями-утопістами різних часів і
народів, послужив М.Туган-Барановському підставою
для висновку про те що К.Маркс, на відміну від своїх
попередників, нічого істотного не додав до теорії ладу
майбутнього і його ідеалізм нічим не поступається
їхньому [370].
С. 42-43
Обмірковуючи внутрішній зміст і розвиток людського
суспільства, М.Туган-Барановського висловлює такі
думки: “Людське суспільство являє собою агрегат, який
є у вищій мірі гнучким, що легко адаптується до
зовнішніх умов свого існування шляхом відповідних
внутрішніх змін свого ладу. На противагу окремим, ніби
застиглим формам неподільного, які представляють
собою дещо незмінно дане самою природою
неподільного, форми людського суспільства дуже
мінливі і можуть складатися з дуже різних частин, в
залежності від умов середовища. За такої природи
людського суспільства будь-яка зміна зовнішнього
середовища повинна викликати глибокі зміни
внутрішнього устрою суспільства. А історичне
середовище неперервно змінюється під впливом
неповторного руху всесвітньої історії” [374, c. 143]. І
доходить висновку про те, що розвиток людського
суспільства лише частково має стихійний, несвідомий
характер, у деякій частині ним керує свідома воля
людини. Завдяки останньому, зростання людського
знання складає, само собою, суттєву зміну умов, у яких
“живуть і розвиваються різноманітні народи в різні
історичні епохи”.
С. 43
безмежного розширення капіталістичного виробництва і
розвитку капіталістичної економічної системи в цілому.
Якщо у Ж.-Б.Сея попит і пропозиція збалансовуються
автоматично, а пропозиція викликає негайне
перетворення заощаджень в інвестиції, то М.Туган-
Барановський враховує можливість невикористання
частини доходів на закупівлі товарів або інвестування
виробництва, тобто вважає, що частина заощаджень не
перетвориться в інвестиції. Проте і в Ж.- Б.Сея, і в
українського вченого зв'язок "заощадження - інвестиції"
є головною пружиною економічної активності.
С. 51-52
Всебічно проаналізувавши концепцію еволюції
економічних систем К.Маркса М.Туган-Барановський
прийшов до висновку, що найбільш конструктивною у
ній є ідея про концентрацію та централізацію
суспільного виробництва. Водночас на противагу
уявленням німецького вченого, де “…малюється в
майбутньому хронічна криза, що зовсім зупинить рух
капіталістичного виробництва і тим самим завдасть
удару всьому капіталістичному ладові…” [266, c. 240],
М.Туган-Барановський робить зовсім інший висновок,
справедливість якого підтвердить історія. Він писав:
“Зростаюча концентрація і централізація суспільного
виробництва найлегше пояснює, яким чином з нещадної
боротьби, гноблення, експлуатації та ненависті, що
панують нині, виростає з необхідністю природного
процесу сім'я мирної, вільної та рівноправної асоціації
майбутнього” [266, С. 251] <…>
С. 52
<…> Глибокий порівняльний аналіз різноманітних
проектів і концепцій соціалістичної економічної
системи, запропонованих мислителями-утопістами
різних часів і народів, привів М.Туган-Барановського до
висновку, що К.Маркс, порівняно з своїми
попередниками, нічого істотного не додав до теорії ладу
майбутнього і його ідеалізм нічим не поступається перед
їхнім [249].
С. 52-53
Заслуговують на увагу міркування М.Туган-
Барановського щодо внутрішнього змісту і розвитку
людського суспільства. Учений обґрунтовує висновок
про те, що "...людське суспільство являє собою агрегат,
який є у вищій мірі гнучким, що легко адаптується до
зовнішніх умов свого існування шляхом відповідних
внутрішніх змін свого ладу. На противагу окремим, ніби
застиглим формам неподільного, які представляють
собою дещо незмінно дане самою природою
неподільного, форми людського суспільства дуже
мінливі і можуть складатися з дуже різних частин, в
залежності від умов середовища. За такої природи
людського суспільства будь-яка зміна зовнішнього
середовища повинна викликати глибокі зміни
внутрішнього устрою суспільства. А історичне
середовище неперервно змінюється під впливом
неповторного руху всесвітньої історії" [211, С. 143].
М.Туган-Барановський наголошує: "Розвиток людського
суспільства лише частково має стихійний, несвідомий
характер, у деякій частині ним керує свідома воля
людини. Оскільки присутнє останнє, настільки
зростання людського знання складає, само собою,
суттєву зміну умов, у яких живуть і розвиваються
різноманітні народи в різні історичні епохи" [211, С.
143].
С. 53
17
Обґрунтовує свій погляд на проблему типологізації
господарських систем, М.Туган-Барановський пропонує
як основний критерій типологізації “...взаємне
відношення суспільних груп, що складають частину
суспільного цілого” [374, c. 152]. Господарські системи
він поділяє на дві групи: гармонійні та антагоністичні. У
гармонійних господарських системах інтереси окремих
господарств не суперечать одні одним; така
суперечність характерна для антагоністичних систем”
[374, c. 152]. Своєю чергою гармонійні господарські
системи М.Туган-Барановський поділяє на три підгрупи:
1) первісне господарство, яке здебільшого не знало
приватної власності на засоби виробництва і майже не
знало обміну; 2) товарне господарство дрібних
самостійних виробників; 3) поки що неіснуюче
соціалістичне господарство, за якого засоби
виробництва належатимуть широким групам
виробників. Групу антагоністичних господарських
систем він поділяє на три системи: 1) рабського
господарства, за якого робітник є власністю власника
засобів виробництва; 2) кріпосного, за якого власники
засобів виробництва мають право на працю робітника;
3) капіталістичного, за якого робітник юридично
вільний, але, позбавлений засобів виробництва, еконо-
мічно змушений працювати на користь власника засобів
виробництва [374, c. 153].
С. 43-44
М.Туган-Барановський багато розмірковує про
перспективи капіталістичної господарської системи.
Окреслюючи при цьому у загальних контурах рух до
соціалістичної господарської системи, він вкладає у
розуміння соціалізму зовсім інший зміст, ніж К.Маркс і
його ортодоксальні послідовники. Український
економіст постійно застерігав від можливих негативних
наслідків безпосереднього запровадження Марксової
моделі державного соціалізму в життя, наголошував на
необхідності наближатися поступово і обережно до
соціалізму [374, c. 32]. Перехід до соціалізму, на його
думку можливий лише на певному щаблі розвитку
суспільного виробництва і за наявності належного
соціального середовища, бо “в історії здійснюється не
те, чого хоче той або інший суспільний клас, а те, що
відповідає природному напрямкові історичного
розвитку” [369, c. 13].
С. 44
На перехід від капіталістичної до соціалістичної
господарської системи, писав М.Туган-Барановський,
потрібен час, за який “державний капіталізм"
наповниться елементами нового ладу, соціалістичним
змістом [369, c. 32]. До таких елементів учений відносив
нові форми господарства: муніципальний соціалізм,
робітничі спілки, кооперацію та ін. Зокрема,
кооперацією він пов'язував подолання марксистських
насильницьких принципів колективізму [372; 306, c. 2–
14; ].
С. 44-45
Дослідження ринкової капіталістичної господарської
системи дало М.Туган-Барановському підстави для
М.Туган-Барановський обґрунтував свій погляд на
проблему типологізації економічних систем. При цьому
основним критерієм типологізації систем учений вважає
"...взаємне відношення суспільних груп, що складають
частину суспільного цілого" [211, С. 152]. Економічні
системи він насамперед поділяє на дві “...обширні
групи: 1) гармонійні і 2) антагоністичні. У гармонійних
господарських системах інтереси окремих господарств
не знаходяться в неминучій суперечності один з одним;
навпаки, така суперечність характерна для
антагоністичних систем" [211, С. 152]. Обґрунтовуючи
конкретні типи гармонійних та антагоністичних систем,
М.Туган-Барановський зазначає: "Група гармонійних
господарських систем може бути поділена на три
наступні: 1) первісне господарство, яке здебільшого не
знало приватної власності на засоби виробництва і
майже не знало обміну; 2) товарне господарство дрібних
самостійних виробників; 3) поки що неіснуюче
соціалістичне господарство, при якому засоби
виробництва будуть належати широким групам
виробників.
Група антагоністичних господарських систем також
складається із трьох систем: 1) рабського господарства,
при якому робітник є власністю власника засобів
виробництва; 2) кріпосного, при якому власники засобів
виробництва мають право на працю робітника; 3)
капіталістичного, при якому робітник юридично
вільний, але, будучи позбавлений засобів виробництва,
економічно змушений працювати на користь власника
засобів виробництва" [211, С. 152-153].
С. 54
У своїх працях М.Туган-Барановський багато
розмірковує про подальший розвиток і перспективи
капіталістичної економічної системи. При цьому він у
загальних контурах окреслює рух до соціалістичної
економічної системи, вкладаючи у розуміння соціалізму
зовсім інший зміст, ніж К.Маркс і його ортодоксальні
послідовники. Український економіст постійно
застерігав щодо можливих наслідків спроби
безпосереднього запровадження Марксової моделі
державного соціалізму в життя, наголошував на
необхідності обережно рухатися "...в бік соціалізму,
поступово наближуючись до останнього” [248, С. 31-
32]. Він часто підкреслював, що перехід до соціалізму
можливий лише на певному щаблі розвитку суспільного
виробництва і при наявності належного соціального
середовища: "...в історії здійснюється не те, чого хоче
той або інший суспільний клас, а те, що відповідає
природному напрямкові історичного розвитку” [248, С.
13].
С. 54
М.Туган-Барановський обґрунтував необхідність
перехідного часу від капіталістичної до соціалістичної
економічної системи, коли "державний капіталізм” буде
наповнюватися елементами нового ладу, "...пройматися
все більше й більше соціалістичним змістом" [248, С.
32]. До таких елементів учений відносив нові форми
господарства: муніципальний соціалізм, робітничі
спілки, кооперацію та ін. Зокрема, проблемам кооперації
він приділяв значну увагу і пов'язував з нею подолання
марксистських насильницьких принципів колективізму
[252; 253].
С. 54-55
Дослідження М.Туган-Барановським ринкової
капіталістичної економічної системи схилило його до
18
висновку про необхідність її регулювання з боку
держави. У праці “Нариси з новітньої історії політичної
економії і соціалізму” (1905) він зазначає: “Вивчення
законів вільної гри економічних сил, у чому полягає
найважливіший зміст політичної економії, привело до
визнання необхідності планомірного регулювання цієї
гри суспільною владою” [365].
С. 45
Як демократі гуманіст, український учений найвищим
ідеалом будь-якої господарської системи вважає
забезпечення максимальної свободи людини, що на його
думку, можливе лише за умови "поліфонічної"
господарської системи, яка спирається на різні форми
власності і господарювання. М.Туган-Барановський був
впевнений у тому, що соціалізм у його прогресивному і
демократичному виявах “...не тільки не підкорює
особистість суспільству, а, навпаки, прагне підпоряд-
кувати весь лад суспільства інтересам особистості” [365,
c. 10]. Він був переконаний, що забезпечити свободу
особистості можна тільки за умов складної
господарської системи, побудованої на різних
принципах, системи, яка складається господарських
утворень “...від міжнародних союзів та держави до
виробничих асоціацій та одноосібних трудівників” [371,
c. 95–96].
С. 45-46
На відміну від К.Маркса, М.Туган-Барановський
відкидав класовий підхід, за яким постійна боротьба
суспільних класів є рушійною силою розвитку
економічних систем і самого прогресу у найширшому
значенні. У праці “Боротьба класів як найважливіший
зміст історії” він писав, що “класовий інтерес не
становить критерію доброти, істини і краси” [363, c.
254]. У цій же праці зазначається: “Вчення про класову
боротьбу є неправильне розповсюдження на всю сферу
історії людства деяких уявлень, правильних відносно
значно вужчого кола явищ. Ні тепер, ні раніше історія
людського суспільства не була історією тільки боротьби
класів, і протилежне твердження Маркса і Енгельса слід
визнати величезною помилкою” [363, c. 259].
С. 46
М.Туган-Барановський критикує К.Маркса за
економічний детермінізм, моністичний погляд на
розвиток суспільства, розуміння людини виключно як
продукту суспільних обставин, за ігнорування
психології людей, їхньої моралі. Натомість він пропонує
методологію дослідження господарських систем, згідно
з якою суспільні явища трактуються не тільки як
наслідок економічних причин, а й як результат
ідеальних засад, продукт усвідомленої діяльності
людини. Учений багато уваги приділяв психологічній
вмотивованості людської діяльності, розглядаючи
людину з її потребами та індивідуальною психологією
як основний активний елемент суспільства. Він писав,
що суспільство “складається з окремих осіб, кожна з
яких прагне до задоволення своїх потреб.., які закладені
в нашому єстві і які вивчають кінець-кінцем всю нашу
поведінку [373, c. 21–22]”. Стоячи на таких позиціях
учений трактує економічну діяльність як визначальну
сферу життєдіяльності суспільства. Під господарською
діяльністю М.Туган-Барановський розумів “сукупність
людських дій, що спрямовані на зовнішній світ та мають
висновку про зростаючу необхідність її регулювання з
боку держави. Так, у праці “Нариси з новітньої історії
політичної економії і соціалізму" (1905 р.) він зазначає:
"Вивчення законів вільної гри економічних сил, у чому
полягає найважливіший зміст політичної економії,
привело до визнання необхідності планомірного
регулювання цієї гри суспільною владою" [246, С. 156].
С. 55
Будучи демократом і гуманістом, український вчений
найвищим ідеалом будь-якої економічної системи
вважає забезпечення максимальної свободи людини.
Водночас це, на його думку, можливе лише в умовах
"поліфонічної" економічної системи, яка ґрунтується на
різних формах власності і господарювання. М.Туган-
Барановський був впевнений у тому, що соціалізм у
його прогресивному і демократичному розумінні "...не
тільки не підкорює особистість суспільству, а, навпаки,
прагне підпорядкувати весь лад суспільства інтересам
особистості" [249, С. 10]. Він був переконаний, що
забезпечити найбільшу свободу особистості можна
тільки в умовах "складної економічної системи,
побудованої на різних принципах", системи, яку повинні
складати господарські утворення "...від міжнародних
союзів та держави до виробничих асоціацій та
одноосібних трудівників" [250, С. 95-96].
С. 58
<…> При цьому, на відміну від К.Маркса, М.Туган-
Барановський відкидав класовий підхід, за яким
постійна боротьба суспільних класів є рушійною силою
розвитку економічних систем і самого прогресу у
найширшому розумінні. У праці ’’Боротьба класів як
найважливіший
зміст історії" він писав, що ’’...класовий інтерес не
становить критерію доброти, істини і краси" [244, С.
254]. У цій же праці зазначається: "Вчення про класову
боротьбу є неправильне розповсюдження на всю сферу
історії людства деяких уявлень, правильних відносно
значно вужчого кола явищ. Ні тепер, ні раніше історія
людського суспільства не була історією тільки боротьби
класів, і протилежне твердження Маркса і Енгельса слід
визнати величезною помилкою" [244, С. 259].
С. 55-56
Всебічно проаналізувавши Марксову методологію
дослідження економічних систем у контексті їх
еволюції, М.Туган-Барановський піддає її критиці за
економічний детермінізм, моністичний погляд на
розвиток суспільства, розуміння людини як виключно
продукту суспільних обставин, за ігнорування
психології людей, їхньої моралі. На відміну від
К.Маркса, методологія дослідження економічних систем
вітчизняного ученого передбачає трактування
суспільних явищ не тільки як наслідку економічних
причин, а й як результату ідеальних засад, продукту
усвідомленої діяльності людини. Як слушно зазначає
Л.Горкіна, особливу увагу вчений приділяв
психологічній вмотивованості людської діяльності,
розглядаючи людину з її потребами та індивідуальною
психологією як основний активний елемент суспільства
[65, С. 51]. Він писав, що суспільство ’’...складається з
окремих осіб, кожна з яких прагне до задоволення своїх
потреб.., які закладені в нашому єстві і які вивчають
кінець-кінцем всю нашу поведінку" [254, С. 39].
Відповідно до цих уявлень учений вибудовує своє
19
за мету не насолоду самою діяльністю, а створення
матеріальних обставин, необхідних для задоволення
людських потреб” [373, c. 75].
С. 46-47
Наприкінці XIX ст. учений опублікував низку праць, у
яких заперечував однобоке трактування людських
інтересів і мотивацій, надаючи великого значення
соціальним і психологічним чинникам в економічного
розвитку [374, C.21-22]. Так, міркування про
господарство як безперервну взаємодію людини
(суб'єкта) з природою (об'єктом), учений дійшов
висновку про особливе значення вивчення
психологічного аспекту господарської діяльності як
системи [368]. Крім того, він наголошував, що з
розвитком суспільства, з його економічним і соціальним
прогресом роль стихійних, матеріальних чинників у
суспільному житті буде знижуватися, а психологічних
навпаки, зростатиме [54 c. 51]. Український учений
підкреслював істотністю зворотного впливу на
економіку духовності, національного, етнічного
чинника, місце патріотизму у духовному портреті
громадянина з прогресивними, демократичними пог-
лядами: “Національність часто являє собою крайню
межу для симпатичних почуттів сучасної людини” [54,
c. 17]. Однією з наймогутніших історичних сил
суспільному розвитку учений вважав релігію [54, c. 28].
С. 47
Отже, як випливає з міркувань М.Туган-Барановського,
соціальне життя не збігається з господарюванням.
Частка останнього в діяльності тим менша, чим на
задоволення більш високих потреб ця діяльність
спрямована. Із зростанням потреб у процесі історичного
розвитку суспільства роль господарювання поступово
зменшуватиметься, а значення інших форм діяльності
зростатиме. При цьому духовна, інтелектуальна діяль-
ність не є жорстко залежною від господарської
діяльності, а має у суспільстві самостійне значення.
С. 47-48
Предмет політичної економії М.Туган-Барановський
розглядає в історичному аспекті, у контексті змагання
основних форм власності на засоби виробництва і,
відповідно, двох видів економічної діяльності. У
підручнику “Політична економія” (1919)
підкреслюється: “Політична економія він підкреслює
сучасний господарський лад в його історичному
розвиткові. В цім ладі ми спостерігаємо боротьбу двох
родів господарства: капіталістичного господарства, в
котрому працююча людина підлягає власникові засобів
виробництва - капіталістові, і трудового господарства, в
якому на чолі господарства стоїть сам працьовник. Від
розвитку цієї боротьби залежить більший чи менший
добробут працюючих народних мас і загальний
тлумачення економічної діяльності як визначальної
сфери життєдіяльності суспільства. Під економічною
діяльністю М.Туган-Барановський розумів
’’...сукупність людських дій, що спрямовані на
зовнішній світ та мають за мету не насолоду самою
діяльністю, а створення матеріальних обставин,
необхідних для задоволення людських потреб" [254, С.
75].
С. 56-57
Наприкінці XIX ст. учений опублікував низку праць, у
яких заперечував однобоке трактування людських
інтересів і мотивацій, надавав великого значення
соціальним та психологічним чинникам в економічному
розвитку [211, С. 21-22]. Так, роздуми М.Туган-
Барановського про господарство як безперервну
взаємодію людини (суб’єкта) з природою (об’єктом)
власне й підвели вченого до висновку про особливе
значення психологічного аспекту вивчення економічної
діяльності як системи [243]. Більше того, він
наголошував, що з розвитком суспільства, з його
економічним і соціальним прогресом роль стихійних,
матеріальних чинників у суспільному житті буде
знижуватися, а роль психологічних чинників, навпаки,
зростатиме [65, С. 51]. Підкреслюючи наявність
істотного зворотного впливу духовності на економіку,
український учений писав: "Мотиви й інтереси
негосподарського роду мали особливо великий вплив на
розвиток господарства... Всупереч Енгельсу люди часто
віддавали перевагу не корисному" [243, С. 9]. Зокрема,
він висловив свою думку щодо національного, етнічного
чинника еволюції економічних систем, місця
патріотизму у духовному портреті громадянина з
прогресивними, демократичними поглядами:
"Національність часто являє собою крайню межу для
симпатичних почуттів сучасної людини" [243, С. 17].
Про роль релігії у загальносуспільному поступі учений
говорив, що вона завжди була і залишається однією з
наймогутніших історичних сил [243, С. 28].
С. 57
Отже, як випливає з міркувань М.Туган-Барановського,
соціальне життя не збігається з господарюванням.
Частка останнього в діяльності тим менша, чим на
задоволення більш високих потреб ця діяльність
спрямована. Із зростанням потреб у процесі історичного
розвитку суспільства роль господарювання поступово
зменшуватиметься при зростанні значення інших форм
діяльності. При цьому духовна, інтелектуальна
діяльність не є жорстко залежними від господарської
діяльності, а мають своє самостійне значення у
суспільстві.
С. 57-58
Нарешті, розмірковуючи про предмет політичної
економії, М.Туган-Барановський розглядає його в
історичному аспекті, у контексті змагання основних
форм власності на засоби виробництва і, відповідно,
двох видів економічної діяльності. У підручнику
’’Політична економія” (1919 р.) підкреслюється:
’’Політична економія досліджує сучасний
господарський лад в його історичному
розвиткові. В цім ладі ми спостерігаємо боротьбу двох
родів господарства: капіталістичного господарства, в
котрому працююча людина підлягає власникові засобів
виробництва - капіталістові, і трудового господарства, в
якому на чолі господарства стоїть сам працьовник. Від
розвитку цієї боротьби залежить більший чи менший
20
напрямок світової історії” [366, c. 62]. Український
економіст вважав економічний і соціальний прогрес
людства магістральним спрямуванням історії: “Людство
не стоїть на місці, але йде вперед. Коли порівнюємо
людське суспільство нашого часу до того, яке було сотні
й тисячі років тому, то будемо страшенно вражені тими
великими успіхами, яких досягли люди” [366, c. 61].
С. 48
Твердо стоячи на гуманістичних позиціях, заперечуючи
вузькокласовий підхіду до тлумачення змісту рушійних
сил і закономірностей еволюції господарських систем,
М.Туган-Барановський пропагує людину як вищу
цінність і мету суспільного виробництва та можливість
створення у майбутньому нової політичної економії, яка
б відображала інтереси людини поза класовою
структурою суспільства: “Центральною ідеєю сучасної
етичної свідомості є сформульована Кантом ідея
верховної цінності і, як висновок звідси, рівноцінності
людської особистості. Усяка особистість є верховна
мета у собі, через що всі люди рівні, як носії святині
людської особистості. Це і визначає верховний
практичний інтерес, з точки зору якого може бути
побудована єдина політична економія: інтерес не
робітника, капіталіста або землеволодільця, а людини
взагалі, незалежно від приналежності її до того чи
іншого класу” [385, c. 26–35].
С. 48-49
Ідея М.Туган-Барановського про можливість створення
у майбутньому нової позакласової політичної економії
знаходить прихильників у наш час. Так, А.Філіпенко
вважає, що “переосмисленню сучасних господарських
реалій сприяють спроби сформулювати основні
принципи та виокремити найхарактерніші риси
загальнопланетарної економічної теорії, відносно
вільної від модифікуючого виливу національно-
державних господарсько-політичних, історично-
географічних, ментально-культурологічних та інших
особливостей... Сучасний економічний дискурс,
очевидно, дедалі більшою мірою спиратиметься на
філософію постмодерну, що дає змогу знайти новий
синтез протилежних точок зору” [339].
С. 49
Сучасні вітчизняні і зарубіжні дослідники виявляють
чималий інтерес до проблем господарських систем, їх
типологізації та порівняння у контексті розкриття
об'єктивних закономірностей та стадії світової
економічної еволюції. Вагомий внесок у становлення
теорії порівняльних господарських систем зробили
зарубіжні економісти В.Ростоу, Дж.Гелбрейт, Д.Белл,
Е.Тоффлер та ін. Альтернативою Марксовій схемі
періодизації економічної еволюції став підхід В.Ростоу
щодо стадій економічного зростання. Дж.Гелбрейт, крім
ідеї про конвергенцію протилежних соціально-
економічних систем, запропонував конструктивну
добробут працюючих народніх мас і загальний
напрямок світової історії” [256, С. 62]. В цілому
український економіст поділяв точку зору, згідно з якою
економічний і соціальний прогрес людства є
магістральним спрямуванням історії: ’’Людство не
стоїть на місці, але йде вперед. Коли порівнюємо
людське суспільство нашого часу до того, яке було сотні
й тисячі років тому, то будемо страшенно вражені тими
великими успіхами, яких досягли люде” [256, С. 61].
<…>
С. 59
Гуманістична позиція М.Туган-Барановського, яка
пронизує всю його творчість, заперечення ним
вузькокласового підходу до розуміння змісту, рушійних
сил і закономірностей еволюції економічних систем
привели вченого до висновків про людину як вищу
цінність і мету суспільного виробництва та можливість
створення у майбутньому нової політичної економії, яка
б відображала інтереси людини поза класовою
структурою суспільства: "Центральною ідеєю сучасної
етичної свідомості є сформульована Кантом ідея
верховної цінності і, як висновок звідси, рівноцінності
людської особистості. Усяка особистість є верховна
мета у собі, через що всі люди рівні, як носії святині
людської особистості. Це і визначає верховний
практичний інтерес, з точки зору якого може бути
побудована єдина політична економія: інтерес не
робітника, капіталіста або землеволодільця, а людини
взагалі, незалежно від приналежності її до того чи
іншого класу" [265, С. 26].
С. 59-60
Ми поділяємо думку, що вище проаналізовані ідеї
видатного українського економіста-мислителя не
втратили актуальності й сьогодні, на порозі третього
тисячоліття, коли вчені досліджують проблеми
економічних систем і ведуть пошук нової парадигми
економічної науки, яка повинна відповідати
загальноцивілізаційним параметрам [131, С. 32-42].
Зокрема, ідея М.Туган-Барановського про можливість
створення у майбутньому нової позакласової політичної
економії знаходить прихильників у наш час. Так,
А.Філіпенко вважає, що "переосмисленню сучасних
господарських реалій сприяють спроби сформулювати
основні принципи та виокремити найхарактерніші риси
загальнопланетарної економічної теорії, відносно
вільної від модифікуючого впливу національно-
державних господарсько-політичних, історично-
географічних, ментально- культурологічних та інших
особливостей... Сучасний економічний дискурс,
очевидно, дедалі більшою мірою спиратиметься на
філософію постмодерну, що дає змогу знайти новий
синтез протилежних точок зору” [221, С. 15, 27].
С. 60
XX - початок XXI ст. знаменували собою подальший
розвиток й активізацію методологічного
системологічного наукового дискурсу, зростання уваги
вітчизняних і зарубіжних дослідників до проблем
дослідження економічних систем, їх типологізації та
порівняння у контексті розкриття об'єктивних
закономірностей та щаблів світової економічної
еволюції. Так, вагомий внесок до становлення теорії
порівняльних економічних систем зробили зарубіжні
економісти В.Ростоу, Дж.Гелбрейт, Д.Белл, Е.Тоффлер
та ін. Відомий підхід В.Ростоу щодо стадій
економічного зростання став альтернативою Марксовій
21
концепцію руху людства від доіндустріального
суспільства, через індустріальне до постіндустріального
суспільства, в якому ключову роль відіграє зміна
технологічних способів виробництва [99].
С. 49-50
Американський учений Д.Белл, Один із засновників
концепції постіндустріального суспільства вже на
початку 70-х років XX ст. відзначив особливості нового
суспільного ладу. Соціально-економічних зрушення у
США та інших країнах наприкінці 80-х років,
виникнення нових галузей і професій, пов'язаних із
збиранням і переробленням інформації, модифікацію
фундаментальних теоретичних знань і зростання їх
значення в інноваційному процесі, дали Д.Беллу змогу
охарактеризувати постіндустріальне суспільство як
суспільство інформаційне і дійти висновку про те, що
сучасні ринки – це комунікаційні мережі, а комп'ютерна
революція зумовлює перехід до сервісної економіки та
перетворення інтелектуальної технології у
найважливіший інструмент системного аналізу [10
9, c. 615; 403, c. 793].
С. 50
Е.Тоффлер в економічному розвитку людства
виокремлює три етапи (“три хвилі”). Вони щільно
пов'язані між собою і кожна наступна “хвиля” виростає з
попередньої, чим підкреслюється спадкоємність
економічних форм господарювання: 1) перехід від
суспільства мисливців до аграрного; 2) перехід від
аграрного суспільства до індустріального; 3) перехід від
індустріального суспільства до інформаційного. Третя
“хвиля”, яка здійнялася ще в останній третині XX ст.
разом з розгортанням сучасної НТР, зрештою призведе
до появи суперіндустріальної цивілізації, що
характеризуватиметься новим способом життя, який
ґрунтуватиметься на ще невідомих джерелах енергії і
новітніх технологіях, новій системі освіти та організації
виробництва тощо [109, c. 614; 361]. Усі ці концепції
об'єднує те, що головним критерієм періодизації
еволюції господарських систем слугує розвиток техніки,
технології і суспільства як системи, включаючи панівні
суспільні цінності та відповідні суспільні інституції,
розвиток духовної сфери та дотримання прав людини.
С. 50
Господарські системи досліджував український
економіст В.Голубничий. Опинившись після другої
світової війни у США, він навіть став співзасновником
теорії порівняльних господарських систем [87, c. 428–
432; 485].
С. 51
Віхою у дослідженні господарських систем, стала
написана на початку 80-х років XX ст. праця ще одного
українського ученого у діаспорі – Б.Гаврилишина [45;
394]. Господарські системи він аналізує з урахуванням
їх цінностей і взаємодії з іншими складовими
архітектури суспільного ладу.
схемі періодизації економічної еволюції. Дж.Гелбрейт,
крім ідеї про конвергенцію протилежних соціально-
економічних систем, висунув конструктивну концепцію
руху людства від доіндустріального суспільства, через
індустріальне суспільство до постіндустріального
суспільства, де ключову роль відіграє зміна
технологічних способів виробництва [104, С. 477-485].
С. 60-61
Один з фундаторів концепції постіндустріального
суспільства американський учений Д.Белл вже на
початку 70-х рр. XX ст. вказував на визначальні риси
нового суспільного ладу. Аналіз соціально-економічних
зрушень у США та ін. країнах наприкінці 80-х рр. дав
Д.Беллу змогу охарактеризувати постіндустріальне
суспільство як суспільство інформаційне. Він вказав на
виникнення нових галузей і професій, пов'язаних із
збиранням і переробленням інформації, модифікацію
фундаментальних теоретичних знань і зростання їх
значення в інноваційному процесі, обгрунтував
висновок про те, що сучасні ринки - це комунікаційні
мережі, а комп'ютерна революція зумовлює перехід до
сервісної економіки та перетворення інтелектуальної
технології у найважливіший інструмент системного
аналізу [115, С. 615; 281, С. 793].
С. 61
Сучасний учений Е.Тоффлер дійшов висновку, що
людство у своєму економічному розвитку проходить три
етапи ("три хвилі"), які щільно пов'язані і кожна
наступна "хвиля" виростає з попередньої, чим
підкреслюється спадкоємність економічних форм
господарювання: 1) перехід від суспільства мисливців
до аграрного; 2) перехід від аграрного суспільства до
індустріального; 3) перехід від індустріального
суспільства до інформаційного. Третя "хвиля", яка
накотилася ще в останній третині XX ст. разом з
розгортанням сучасної НТР, зрештою призведе до появи
суперіндустріальної цивілізації, що
характеризуватиметься новим способом життя, який
ґрунтуватиметься на ще невідомих джерелах енергії і
новітніх технологіях, новій системі освіти та організації
виробництва тощо [115, С. 614; 242]. Усі ці концепції
об'єднує те, що головним критерієм періодизації
еволюції економічних систем виступає розвиток
техніки, технології і суспільства як системи, включаючи
панівні суспільні цінності та відповідні суспільні
інституції, розвиток духовної сфери та дотримання прав
людини.
С. 62
У середині XX ст. проблему економічних систем
досліджував український економіст В.Голубничий,
котрий опинившись після Другої світової війни у США,
навіть став співзасновником теорії порівняльних
економічних систем [99, С. 428-432; 338] (докладніше
про це йдеться у п. 5.2 нашого дослідження).
С. 62
На початку 80-х рр. XX ст. фундаментальне
дослідження економічних систем, їх порівняльний
аналіз та обґрунтування перспектив здійснив ще один
український учений у діаспорі Б.Гаврилишин [45; 322].
Наукова праця, написана ним як доповідь Римському
клубові, стала значним щаблем у розвитку досліджень
економічних систем. При цьому був застосований
широкий підхід до трактування систем з урахуванням
цінностей та взаємодії економічної системи з іншими
складовими архітектури суспільного ладу (докладніше
22

С. 51
Зарубіжні дослідники господарських систем останньої
чверті XX — початку XXI ст. – М.Борнстейн, А.Гікс,
М.Шніцер, А.Аслунд, Р.Інглегарт, М.Кастельс,
Т.Сакайг, С.Роузфілд,, Т.Ковалік, В.Іноземцев,
А.Колганов, О.Бузгалін – намагалися врахувати новітні
обставини трансформації господарських систем
розвинених країн, функціонування перехідних економік
внаслідок планетарних політичних змін і зазирнути у
майбутнє світової економічної еволюції та економічної
компаративістики як науки.
С. 51
Вітчизняна економічна компаративістика наприкінці XX
- на початку XXI ст. збагатилася низкою нових
досліджень світового рівня, серед яких фундаментальні
праці А. Чухна, у яких проблеми господарських систем
аналізуються крізь призму постіндустріальної
парадигми та їх значення для України [407; 305; 401;
404; 403].
С. 51-52
У колективних дослідженнях за участю А.Чухна,
П.Леоненка, П.Юхименка, О.Черенніної [141; 335], з
позицій найновіших теоретичних концепцій
аналізуються сучасні господарські системи, особливості
становлення й перспективи господарської системи
України. Конструктивні й новаторські теоретико-
методологічні підходи знаходимо у дослідженнях
львівських учених Г.Башнянина [21; 18; 20; 19; 39],
І.Грабинського [56], Б.Кульчицького [132; 133; 131],
С.Панчишина [205; 204].
С. 52
Сучасний світ характеризується стрімкими
економічними, соціальними, політичними,
технологічними та іншими змінами, посиленням
глобалізації, зростанням уваги до екологічних проблем,
що істотно модифікує сам об'єкт теорії порівняльних
господарських систем, зумовлюючи необхідність
глибокого осмислення цих нових реалій, у пошуках
відповіді на виклики цивілізаційного поступу. За цих
умов одним із важливих завдань економічної
компаративістики залишається пошук новаторських
підходів у галузі порівняльного аналізу господарських
систем з теоретичних позицій постіндустріалізму [141,
c. 134].
С. 52-53
Оскільки соціальні зсуви істотно змінюють умови
всього суспільного розвитку, за сучасних умов суттєво
зростає значення соціологічної, соціальної орієнтації
економічної думки. А звідси випливає загальна
методологічна настанова згідно з якою кожний ступінь
трансформації господарських систем треба
досліджувати з урахуванням соціокультурного
контексту [362, c. 32–33], адже спрогнозувати тенденції
руху господарської системи поза зв'язком з соціально-
про це йдеться у пп. 1.3, 5.1, 5.2).
С. 62
Серед зарубіжних дослідників економічних систем
останньої чверті XX - початку XXI ст. насамперед варто
відзначити М.Борнстейна, А.Гікса, М.Шніцера,
А.Аслунда, Р.Інглегарта, М.Кастельса, Т.Сакайю,
С.Роузфілда, Т.Коваліка, В.Іноземцева, А.Колганова,
О.Бузгаліна, які намагалися врахувати новітні обставини
трансформації економічних систем розвинутих країн,
функціонування перехідних економік внаслідок
планетарних політичних змін і зазирнути у майбутнє
світової економічної еволюції та економічної
компаративістики як науки зокрема (докладніше про
підходи цих учених йдеться у пп. 1.3, 3.1, 3,2, 3.3, 4.1,
4.2, 5.1, 5.2).
С. 62-63
Як ми вже наголошували у вступі, наприкінці XX - на
початку XXI ст. вітчизняна економічна
компаративістика збагатися низкою нових серйозних
досліджень світового рівня, серед яких насамперед
заслуговують на особливу увагу фундаментальні праці
А.Чухна, у яких розглядаються згадані вище проблеми
економічних систем крізь призму постіндустріальної
парадигми та їх значення для України [277; 278; 279;
280; 281].
С. 63
Значний науковий інтерес викликають колективні праці
за участю А.Чухна, П.Леоненка, П.Юхименка,
О.Черепніної [164; 281], у яких з позицій найновіших
теоретичних концепцій аналізуються сучасні економічні
системи та особливості становлення й перспективи
економічної системи України. Конструктивні й
новаторські теоретико-методологічні підходи знаходимо
у дослідженнях львівських учених Г.Башнянина [10; 11;
12; 13; 32], Б.Кульчицького [129; 130; 131],
С.Панчишина [196; 197] та ін. (докладніше про підходи
згаданих учених йдеться у пп. 1.3, 2.3, 3.1, 3.2, 4.1,4.2,
5.1, 5.2).
С. 63-64
Водночас стрімкі економічні, соціальні, політичні,
технологічні та інші зміни у сучасному світі, які
фокусуються у посиленні глобалізації, зростанні уваги
до екологічних проблем, що істотно модифікує сам
об'єкт теорії порівняльних економічних систем,
зумовлюють необхідність глибокого осмислення цих
нових реалій, щоб знайти гідну відповідь на виклики
цивілізаційного поступу у XXI ст. При цьому розкриття
новаторських підходів у галузі порівняльного аналізу
економічних систем з теоретичних позицій
постіндустріалізму було і залишається важливим
завданням економічної компаративістики [164, С. 134,
176] (докладніше про порівняльний аналіз економічних
систем у теоріях постіндустріалізму, інформаційного
суспільства та суспільства знань йдеться у пп. 3.1,3.2,
4.2, 5.1, 5.2).
С. 64
Підсумовуючи, хочемо наголосити, що важливим
методологічним "містком" між проаналізованими вище
концепціями зарубіжних та українських економістів і
сьогоденням є, на наш погляд, те, що в сучасних умовах
суттєво зростає значення соціологічної, соціальної
орієнтації економічної думки, оскільки соціальні зсуви
сьогодення істотно змінюють умови всього суспільного
розвитку. А звідси випливає загальна методологічна
настанова про те, що кожний ступінь трансформації
23
політичними та культурними процесами неможливо.
Такий підхід, повинен лежати в основі методології
дослідження сучасних господарських систем.
С. 53
От і А.Гальчинський вважає, що сучасну методологію
економічного аналізу потрібно переорієнтувати з homо-
есоnоmісus (людини-індивіда) на hоmо-sосіоlоgісus
(людину соціальну). У системі homо-есоnоmісus індивід
розглядається як структурно недиференційоване
утворення, своєрідна замкнена “чорна скринька”, як
атом, дії якого детермінуються одновалентними
матеріальними (економічними) мотиваціями. Hоmо-
sосіоlоgісus – це внутрішньо структурований суб'єкт, зі
специфічними мотивацями суспільної діяльності, іншою
енергетикою. Йдеться, по-перше, про органічне
поєднання матеріальних і нематеріальних інтересів з
акцентуванням функцій першості останніх; по-друге,
про персоніфікацію відповідних інтересів, їх
індивідуалізацію; по-третє, про перетворення
особистості в абсолютний унікальний центр суспільно-
соціальної активності, “центр перспективи” [46; c. 8]. На
підставі цього А.Гальчинський доходить висновку, що
“теоретична модель постіндустріального
(інформаційного) суспільства виходить з логічної
першості hоmо-sосіоlоgісus. У даному разі окрема
людська особистість набуває статусу реальності, вона
здатна не тільки діяти творчо, а й бути (що дуже
важливо) пізнаною самою собою” [46, c. 9].
С. 53-54
Намагаючись простежити точки дотику між
економічною теорією та соціологією, сучасний
російський економіст-соціолог В. Радаєв. зазначає, що
перша значно більшою мірою вивчає відносини,
уречевлені в потоках матеріальних, фінансових,
інформаційних ресурсів, готової продукції і послуг, а
друга більше зорієнтована безпосередньо на людську
поведінку і соціальні зв’язки. Проте спільних об’єктів
дослідження у них небагато [319, c. 31]. Пожвавлення
економічно-соціологічних досліджень стало своєрідною
критичною реакцією на погляди “чистих” економістів,
оскільки соціологічні підходи суттєво розширюють і
збагачують наше бачення господарських процесів [319,
c. 63].
С. 54
Однак В.Радаєв не протиставляє homо-есоnоmісus і
hоmо-sосіоlоgісus, вважаючи, що hоmо-sосіоlоgісus
“охоплює більш широкий клас моделей, у якому
“людина економічна” і “людина соціальна” є крайніми
випадками. Занурення людини в континуум між
крайніми, радикальними позиціями не тільки передбачає
зняття жорсткого протиставлення цих двох типів дії, але
й надає йому більш активний суб'єктивний початок.
Йдеться про людину не просто інформовану, а й таку,
що пізнає; не просто слідує нормам, а й соціалізується...
людина як активний суб’єкт може в одних випадках
поводити себе раціонально, незалежно, егоїстично, а в
інших - виявляти альтруїзм та слідувати традиційним
нормам. Людина здатна чинити всупереч (to do
економічних систем повинен досліджуватися в
обумовленості з соціокультурним контекстом [56, С. 32-
33], адже спрогнозувати тенденції руху економічної
системи неможливо поза зв’язком з соціально-
політичними та культурними процесами. Цей підхід, на
наше переконання, повинен лежати в основі методології
дослідження сучасних економічних систем.
С. 64-65
У цьому контексті А.Гальчинський вважає, що сучасну
методологію економічного аналізу потрібно
переорієнтувати з homo- economicus (людини-індивіда)
на homo-sociologicus (людину соціальну). У системі
homo-economicus індивід розглядається як структурно
недиференційоване утворення, своєрідна замкнута
"чорна скринька", як атом, дії якого детермінуються
одновалентними матеріальними (економічними)
мотиваціями. Homo-sociologicus - це внутрішньо
структурований суб’єкт, тут інші мотивації суспільної
діяльності, інша енергетика. Йдеться, по-перше, про
органічне поєднання матеріальних і нематеріальних
інтересів з акцентами на функції першості останніх; по-
друге, про персоніфікацію відповідних Інтересів, їх
індивідуалізацію; по-третє, про перетворення
особистості в абсолютний унікальний центр суспільно-
соціальної активності, ’’центр перспективи” (за Тейяром
де Шарденом) [51, С. 8].
С. 65
Можна погодитися з висновком А.Гальчинського, що
“...теоретична модель постіндустріального
(інформаційного) суспільства виходить з логічної
першості homo-sociologicus. У даному разі окрема
людська особистість набуває статусу реальності, вона
здатна не тільки діяти творчо, а й бути (що дуже
важливо) пізнаною самою собою” [51, С. 9].
С. 65
Цікаво, що у цьому ж контексті розмірковує й сучасний
російський економіст-соціолог В.Радаєв. Намагаючись
простежити точки дотику між економічною теорією та
соціологією, він зазначає, що перша значно більшою
мірою вивчає відносини, уречевлені в потоках
матеріальних, фінансових, інформаційних ресурсів,
готової продукції і послуг. А соціологія більше
зорієнтована безпосередньо на людську поведінку і
соціальні зв'язки як такі. Проте "перетин” об’єктів
дослідження у них дуже значний [214, С. 51].
Інтенсивний розвиток економічно-соціологічних
досліджень є своєрідною критичною реакцією на
погляди "чистих” економістів, оскільки соціологічні
підходи значно розширюють і збагачують наше бачення
господарських процесів [214, С. 63].
С. 65-66
Водночас В.Радаєв не схильний прямо протиставляти
homo economicus і homo sociologies, а вважає, що homo
sociologies "...охоплює більш широкий клас моделей, у
якому "людина економічна" і "людина соціальна" є
крайніми випадками. Занурення людини в континуум
між крайніми, радикальними позиціями не тільки
передбачає зняття жорсткого протиставлення цих двох
типів дії, але і надає йому більш активний суб’єктивний
початок. Йдеться про людину не просто інформовану, а
й таку, що пізнає; не просто слідує нормам, а й
соціалізується... людина як активний суб'єкт може в
одних випадках поводити себе раціонально, незалежно,
егоїстично, а в інших - виявляти альтруїзм та слідувати
традиційним нормам. Людина здатна чинити всупереч
24
otherwise) очевидній раціональності чи усталеним
нормам, “переключатися” з одного режиму на інший
(спонтанно чи внаслідок вольових зусиль), переходячи
від логіки економічно зорієнтованої до логіки соціально
зорієнтованої дії, і навпаки” [319, c. 58]
С. 54-55
Опонуючи В.Радаєву, вітчизняний фахівець
М.Лукашевич, зазначає, що соціологія економіки є
найбільш вдалою спробою зближення методологічних
засад економічного та соціологічного підходів. Тут
економіко-соціологічна людина не застигає у крайній
позиції і не закріплена в одній з проміжних точок. Вона
переміщується, “плаває” в континуумі між полюсами.
На відміну від homо-есоnоmісus, економіко-
соціологічний підхід характеризується не однією
фіксованою моделлю, а є програмою побудови різних
моделей, що описують широкий спектр типів поведінки
в континуумі між полюсами “недосоціалізованої” та
“пересоціалізованої” дії. Модель “економічної людини”
у цьому випадку не відкидається, а включається до
методологічного арсеналу як одна з робочих моделей
для типологічних побудов, але при цьому розглядається
не як єдина чи панівна, а радше як крайній випадок
[146].
С. 55
Теоретично і методологічно обґрунтований спосіб
вирішення окресленої наукової проблеми запропонував
А.Чухно, який пов’язує формування
постіндустріального, інформаційного суспільства з
переходом від людини економічної до людини творчої
[405, c. 258–286; 403, c. 109–119].
Підрозділ 1.2. повністю (с. 55-79)
Вид виявленого порушення: плагіат
С. 55-56
Уся історія розвитку цивілізації є історією
поступового переходу від закритого суспільства до
відкритого. Саме тому вчені, досліджуючи господарські конкретних економічних, політичних і духовних умов
системи та економічну діяльність як їх рушій
протиставляють як антиподи систему тоталітаризму,
“закрите суспільство” і демократію, “відкрите суспіль-
ство”, “відкриту економіку”, враховуючи конкретні
економічні, політичні і духовні умови функціонування
кожного.
“Закрите суспільство” К. Поппер характеризує як
магічне, колективістське суспільство, ознаками якого є
всесильна держава, монополізація влади певною
суспільною групою або класом, централізація
управління, панування офіційної ідеології. Закриті
суспільства гальмують економічний і соціальний про-
грес, тому реальний перехід від закритого до відкритого перехід від закритого до відкритого суспільства учений
суспільства учений оцінює як “...найглибшу революцію
в історії людства” [220, c. 196–198].
С. 56
На підставі аналізу радянської економіки Дж. Сорос
обґрунтував висновок про те, що за умов закритого
суспільства обов'язково супроводжують викривлення,
немислимі у відкритих суспільствах [352, c. 88–89].
С. 56
Відкрите суспільство ґрунтується на трьох “китах”: 1)
представницькій демократії; 2) ринковій економіці; 3)
(to do otherwise) очевидній раціональності чи усталеним
нормам, "переключатися" з одного режиму на інший
(спонтанно чи внаслідок вольових зусиль), переходячи
від логіки економічно зорієнтованої до логіки соціально
зорієнтованої дії, і навпаки" [214, С. 58].
С. 66-67
Можна погодитися з вітчизняним фахівцем з соціології
економіки М.Лукашевичем, котрий, критично
аналізуючи вищевказану точку зору В.Радаєва, зазначає,
що остання є найбільш успішною спробою зближення
методологічних засад економічного та соціологічного
підходів. Тут економіко-соціологічна людина не
застигає у крайній позиції і не закріплена в одній з
проміжних точок. Вона переміщується, "плаває" в
континуумі між двома зазначеними полюсами. На
відміну від homo economicus, економіко-соціологічний
підхід характеризується не однією фіксованою моделлю,
а є програмою побудови різних моделей, що описують
широкий спектр типів дії в континуумі між полюсами
"недосоціалізованої" та "пересоціавізованої" дії. Модель
"економічної людини" у цьому випадку не відкидається,
а включається до методологічного арсеналу як одна з
ключових робочих моделей для типологічних побудов,
але при цьому розглядається не як єдина чи панівна, а
скоріше як крайній випадок [170, С. 82].
С. 67
На наше переконання, окреслену наукову проблему
аргументовано вирішує теоретико-методологічний
підхід А.Чухна, котрий пов’язує формування
постіндустріального (інформаційного) суспільства з
переходом від людини економічної (homo economicus)
до людини творчої (homo creator) [278, С. 258-286; 281,
С. 109-119] (докладніше про концепцію А.Чухна йдеться
у 3, 4 і 5 розділах нашого дослідження).
Підрозділ 4.1. (с. 416-448)
С. 416-417
Дослідження економічних систем та економічної
діяльності як їх рушія передбачає врахування
функціонування суспільства. При цьому як антиподи
протиставляють систему тоталітаризму, ’’закрите
суспільство’’ і демократію, ’’відкрите суспільство”,
"відкриту економіку". Історія цивілізації являє собою
поступовий перехід від закритого суспільства до
відкритого. К.Поппер характеризує "закрите
суспільство" як магічне, колективістське суспільство,
прикметними рисами якого є всесильна держава,
монополізація влади певною суспільною групою або
класом, централізація управління, панування офіційної
ідеології та ін. Закриті суспільства гальмують
економічний і соціальний прогрес, тому реальний
оцінює як “...найглибшу революцію в історії людства”
[206, С. 196-198].
С. 417
Як ми вже наводили у п. 2.2 міркування Дж.Сороса,
котрий на основі аналізу колишньої радянської
економіки, зробив обґрунтований висновок про те, що в
умовах закритого суспільства обов'язково виникають
викривлення, немислимі у відкритих суспільствах [233,
С. 88-89].
С. 417
На противагу закритому відкрите суспільство
ґрунтується на трьох основних підвалинах: 1)
25
соціальній мобільності. Демократичний спосіб
економічного життя – це спосіб життєдіяльності в
економіці людей, сімей, соціальних груп і спільнот,
нації, який відповідає принципам демократичного
суспільства і ґрунтується на найповнішій реалізації
економічних свобод і прав усіх і кожного. Серед
основних атрибутів демократії – економічний,
соціальний і політичний плюралізм [138, c. 131–134].
С. 56-57
Невіддільним від демократичного способу економічного
життя є поняття свободи. Свобода слугує фундаментом
нормальної життєдіяльності суспільства, а економічна
свобода – основою стійкого розвитку господарської
системи. Свобода відкриває можливості мислити і діяти
в економіці самостійно, покладаючись на власний
розум, совість і сили. Індивід, який усвідомлює
значущість своєї автономності, своїх економічних прав і
свобод відіграватиме дедалі більшу роль у суспільному
прогресі. Позбавившись нав'язування ззовні авторитетів,
запропонованих згори способів мислення людина стає
активнішим продуктивнішим учасником сфери
виробництва. Це, у кінцевому підсумку, сприяє
утвердженню самоцінності особистості, віри у власні
сили і призначення у суспільстві та господдарській
системі [138, c. 148–150].
С. 57
Висунуту ще у ХУП ст. тезу, про свободу як
усвідомлену необхідність Ф.Бродель уточнив, що
’’...головним привілеєм капіталізму нині, як і в
минулому, залишається свобода вибору... [30, c. 557]”.
Проте свідомо розпоряджатися свободою, постійно
робити вільний економічний чи інший вибір самому
вирішувати найскладніші життєві проблеми, не
покладаючись ні на кого, під силу далеко не кожному.
Психологічно слабкі люди часто лякаються свободи. У
XX ст. “втеча від свободи” як соціальний феномен
навіть була обґрунтована філософською концепцією
екзистенціалізму [347, c. 388–391]. Це типове для
патерналістського суспільства явище, у якому держава
бере на себе максимальну відповідальність за умови
життя своїх громадян. Водночас у такому суспільстві
поступово, але невідворотно, відмирають свобода і
незалежність індивідуальності.
С. 57-58
Свобода завжди передбачає відповідальність за
визначенням В. Лагутіна, економічна відповідальність –
це свідоме ставлення суб'єктів економічних відносин до
суспільних вимог і обов'язків, усвідомлення суспільного
значення своєї економмічної діяльності та, зокрема, її
наслідків [138, c. 148–150].
Водночас проблема свободи суспільно-економічного
вибору пов’язана з питанням зростання ролі та
відповідальності регіонів і хоча свобода і демократія не
можуть автоматично забезпечити економічного успіху
країни, проте диктатура однозначно породжує
економічний занепад, що фактично й стало однією з
представницькій демократії; 2) ринковій економіці; 3)
соціальній мобільності. Як слушно зазначає В.Лагутін,
демократичний спосіб економічного життя - це спосіб
життєдіяльності в економіці людей, сімей, соціальних
груп і спільнот, нації, який відповідає принципам
демократичного суспільства і ґрунтується на
найповнішій реалізації економічних свобод і прав усіх і
кожного. А серед основних атрибутів демократії є
економічний, соціальний і політичний плюралізм [160,
С. 131-134].
С. 417-418
Невіддільним від демократичного способу економічного
життя є поняття свободи. А.Чухно обґрунтовано
підкреслює, що в останні десятиліття у сучасних
економічних системах "...на перший план вийшли
проблеми духу людини, її гідності, свободи і рівності"
[281, С. 119]. Свобода виступає фундаментом
нормальної життєдіяльності суспільства, а економічна
свобода — основою стійкого розвитку економічної
системи. Свобода відкриває можливості мислити і діяти
в економіці самостійно, покладаючись на власний
розум, совість і сили. Розвиток у індивіда усвідомлення
значущості своєї автономності, своїх економічних прав і
свобод відіграватиме все більшу роль у суспільному
прогресі. Звільнення людини від нав’язуваних ззовні
авторитетів, запропонованих згори способів мислення
має безпосереднє економічне значення, сприяє активній
продуктивній участі людини у сфері виробництва. Це у
кінцевому підсумку призводить до визнання
самоцінності особистості, утвердження віри у те, що
людина сама здатна визначити своє місце і призначення
у суспільстві й економічній системі [160, С. 148, 150].
С. 418
Як відомо, ще у ХУП ст. була висунута теза, згідно з
якою свобода є усвідомленою необхідністю. Ф.Бродель,
враховуючи реалії XX ст., уточнив, що ’’...головним
привілеєм капіталізму нині, як і в минулому,
залишається свобода вибору...” [28, С. 557]. Проте
свідомо розпоряджатися свободою, постійно робити
вільний економічний та інший вибір непросто, адже
доводиться самому вирішувати найскладніші життєві
проблеми, не покладаючись ні на кого. Це під силу
далеко не всім. Тому психологічно слабкі люди часто
лякаються свободи. Недаремно у XX ст. ’’втеча від
свободи” як соціальний феномен була обґрунтована
філософською концепцією екзистенціалізму [231, С.
388-391]. Це типове явище для патерналістського
суспільства, у якому держава максимально бере на себе
відповідальність за умови життя своїх громадян.
Водночас у такому суспільстві поступово, але
невідворотно, відмирають свобода і незалежність
індивідуальності.
С. 418-419
Прагнення до свободи невіддільне від усвідомлення
своєї відповідальності [90, С. 6-12]. Свобода завжди
передбачає відповідальність. У цьому контексті
В.Лагутін обґрунтовано вважає, що економічна
відповідальність - це свідоме ставлення суб'єктів
економічних відносин до суспільних вимог і обов'язків,
усвідомлення суспільного значення своєї економічної
діяльності та, зокрема, її наслідків [160, С. 154].
Водночас проблема свободи суспільно- економічного
вибору об'єктивно зачіпає питання про зростання ролі та
відповідальності регіонів [185; 339]. А в цілому, як
слушно зазначає згаданий автор, свобода і демократія не
26
основних причин руйнування адміністративно-
командної економічної системи колишніх
соціалістичних країнах [138, c. 154–155].
С. 58
В економічному просторі свобода багатовимірна, її
складовими є свобода виробляти і споживати, свобода
продавати і купувати, свободу наймати і найматися.
Базисом ринкової економіки слугує свобода
конкуренції. Якщо конкурентна економічна діяльність у
кінцевому підсумку спрямована на благо суспільства, то
держава повинна не обмежувати її, а підтримати,
захищаючи економічну свободу, створити такі спри-
ятливі умови, за яких кожна людина мала б можливість
реалізувати цю свободу [138, c. 151–156].
С. 58
Представницька демократія і ринкова економіка є виз-
начальними складовими відкритого суспільства,
оскільки творять фундамент для побудови механізму
регулювання ринків, особливо фінансових, певних
структур для збереження миру, законності й
правопорядку у світовому масштабі. Проте, якої саме
форми побудують ці структури, на зведені на основі цих
двох складових, визначити неможливо. Як зауважує Дж.
Сорос; “Будь-які спроби вплинути на дійсність ззовні
означають порушення принципів відкритого суспільства
[352, c. 112] ”.
С. 58-59
Ще однією важливою ознакою є відкритість системи
соціальної стратифікації, яка створює можливості для
індивіда піднятися соціальною “драбиною” та посісти
краще місце у суспільній ієрархії [23, c. 76]. Відкритість
суспільства поширюється й на його економічну систему,
що зумовлює формування відповідного її типу –
відкритої економіки.
Відкритою, у широкому значенні, можна вважати
господарську систему, у якій забезпечені економічна
свобода, конкуренція, відкритість і гарантії для
зовнішніх інвестицій, обмежена економічно-
регулятивна роль держави тощо [319, c. 148]. Відкриту
економіку характеризують не тільки міжнародна тор-
гівля, а й готовність держави до міжнародної
економічної співпраці, до участі у вирішенні глобальних
соціальних, гуманітарних, екологічних, культурних,
інформаційних та інших проблем. Міжнародні
економічні відносини не зводяться до обміну
результатами економічної діяльності. Паралельно
відбувається взаємообмін духовними цінностями,
поглядами, ідеями, інформацією і та. ін.
С. 59
Визначальною умовою ефективності відкритої
економіки є економічна свобода, що забезпечується
можуть автоматично забезпечити економічного успіху
країни. Проте диктатура однозначно породжує
економічний занепад, що фактично й стало однією з
основних причин зруйнування адміністративно-
командної економічної системи у колишніх
соціалістичних країнах [160, С. 154- 155].
С. 419-420
Економічний вимір свободи має багато аспектів і
передбачає свободу виробляти і споживати, свободу
продавати і купувати, свободу наймати і найматися.
Загальновідомо, що базисом ринкової економіки є
свобода конкуренції, яка пов'язана з принципом "Laissez
faire, laissez passer" ("Дозвольте все робити, дозвольте
процесам йти так, як нони йдуть"). Якщо конкурентна
економічна діяльність призводить у кінцевому підсумку
до блага суспільства, то зрозуміло, що цю діяльність не
варто обмежувати. Завдання держави у такій ситуації
полягає у тому, щоб підтримати і захистити економічну
свободу. Держава повинна створити такі сприятливі
умови, за яких кожна людина мала б можливість на ділі
реалізувати економічну свободу [160, С. 151-156].
С. 419-420
Розглядаючи ці теоретико-методологічні проблеми
становлення відкритого суспільства, Дж.Сорос
обґрунтовано зазначає, що "представницька демократія і
ринкова економіка є ключовими складовими відкритого
суспільства, оскільки утворюють фундамент для
побудови механізму для регулювання ринків, особливо
фінансових, і створення певних структур для
збереження миру, законності й правопорядку у
світовому масштабі. Проте, яку саме форму приймуть ці
структури на підставі цих двох складових, визначити
неможливо. Будь-які спроби вплинути на дійсність
ззовні означають порушення принципів відкритого
суспільства" [233, С. 118].
С. 420
Крім власне ринкової економіки, ще однією важливою
підвалиною відкритого суспільства виступає соціальна
мобільність. Як слушно підкреслює П.Бергер, відкрите
суспільство характеризується відкритістю системи
соціальної стратифікації, яка створює можливості для
індивіда піднятися соціальною "драбиною" та посісти
краще місце у суспільній ієрархії [16, С. 76].
С. 420-421
Відкритість суспільства поширюється й на його
економічну систему, що зумовлює формування
відповідного її типу - відкритої економіки. У широкому
розумінні відкритою можна вважати економічну
систему, у якій мають місце економічна свобода,
конкуренція, відкритість і гарантії для зовнішніх
інвестицій, обмежена економічно-регулююча роль
держави та ін. [294, С. 148]. Водночас, на наш погляд,
відкриту економіку характеризують не тільки
міжнародна торгівля, але й готовність держави до
економічного співробітництва на міжнародній арені, до
участі у вирішенні глобальних соціальних,
гуманітарних, екологічних, культурних, інформаційних
та інших проблем. Міжнародні економічні віднрсини не
зводяться лише до обміну результатами економічної
діяльності. Паралельно відбувається взаємообмін
духовними цінностями, поглядами, ідеями, інформацією
і т.п.
С. 421
Ефективність відкритої економіки вирішальним чином
забезпечується економічною свободою. Економічна
27
наявністю інституту приватної власності. Саме свобода, а у підсумку й політична забезпечується
володіння майном породжує справжню незалежність і наявністю інституту приватної власності. Саме
свободу людини. Як наголошує Ф. Гайєк “приватна володіння майном породжує справжню незалежність і
власність є головною гарантією свободи, причому не свободу людини. З цього приводу Ф.Гайєк слушно
лише для тих, хто володіє цією власністю, але й для тих, наголошує: ”...приватна власність є головною гарантією
хто нею не володіє. Лише тому, що контроль над свободи, причому не лише для тих, хто володіє цією
засобами виробництва розподілений між багатьма не власністю, але й для тих, хто нею не володіє. Лише
пов'язаними між собою власниками, ніхто не має над тому, що контроль над засобами виробництва
нами неподільної влади, і ми як індивіди можемо розподілений між багатьма не пов'язаними між собою
приймати рішення і діяти самостійно [395, c. 83]”. власниками, ніхто не має над нами неподільної влади, і
ми як індивіди можемо приймати рішення і діяти
самостійно" [270, С. 83].
С. 59-60 С. 422
Лєшек Бальцеровича, вважає, що економічна свобода Заслуговують на увагу роздуми про економічну свободу
належить до трудової діяльності та включає свободу Л.Бальцеровича, котрий зазначає, що ’’економічна
приватного підприємництва, свободу укладення угод, свобода... відноситься до трудової діяльності та включає
вибору фаху, типу й місця праці... Вилучення приватної свободу приватного підприємництва, свободу укладення
власності означає усунення істотного чинника свободи". угод, вибору фаху, типу й місця праці... Вилучення
Крім того, “економічна свобода є фундаментальною приватної власності означає усунення істотного чинника
умовою розвитку економіки, тобто постійного свободи” [8, С. 8]. Крім того, додає згаданий автор,
покращення економічних умов життя людей. Адже ця ’’...економічна свобода є фундаментальною умовою
свобода забезпечує можливість постійного пошуку і розвитку економіки, тобто постійного покращення
випробування нових методів виробництва та організації економічних умов життя людей. Адже ця свобода
господдарської діяльності й створення нових благ, тобто забезпечує можливість постійного пошуку і
в підсумку сприяє інноваціям. А вони є головною випробування нових методів виробництва та організації
рушійною силою розвитку економіки. Поза тим, ця господарської діяльності й створення нових благ, тобто
свобода уможливлює конкуренцію поміж виробниками в підсумку сприяє інноваціям. А вони є головною
різних благ, що додатково посилює схильність до рушійною силою розвитку економіки. Поза тим, ця
інновації та змушує ефективніше господдарювати [17, c. свобода уможливлює конкуренцію поміж виробниками
8]”. Утвердження економічної свободи в Україні та різних благ, що додатково посилює схильність до
інших постсоціалістичних країнах, вимагало вирішення інновації та змушує ефективніше господарювати" [8, С.
низки проблем, яких раніше не існувало, серед них і 10].
дилеми “свобода – обмеження”. Адже нічим не C. 421
обмежена економічна свобода криє у собі заряд Утвердження економічної свободи в Україні та інших
руйнації, потенцію необмеженої анархії. Важливою є не постсоціалістичних країнах висунув низку проблем,
свобода сама по собі, а свобода як умова і стимул яких раніше не існувало. Серед них - пошук шляхів
економічного розвитку [138, c. 156–157] . вирішення дилеми "свобода - обмеження". Адже нічим
не обмежена економічна свобода несе у собі заряд
руйнації, потенцію необмеженої анархії. Важливою є не
свобода сама по собі, а свобода як умова і стимул
економічного розвитку [160, С. 156-157]. <…>
С. 60 С. 421-422
Обґрунтовуючи необхідність свідомих інтервенцій з <…> З цього приводу К.Поппер обґрунтовує
боку держави, спрямованих на забезпечення рівноваги необхідність свідомих інтервенцій з боку держави,
економічної системи, К. Поппер сформулював так спрямованих на забезпечення рівноваги економічної
званий парадокс свободи, зміст якого полягає у тому, що системи. Він формулює так званий "парадокс свободи",
необмежена, абсолютна свобода може бути навіть зміст якого полягає у тому, що необмежена, абсолютна
руйнівною, більше того, “...свобода ... перестає існувати, свобода може бути навіть руйнівною, більше того,
якщо вона необмежена [220, c. 135]”. "...свобода ... перестає існувати, якщо вона необмежена"
Загалом реалізація економічних свобод є [206, С. 135]. В цілому реалізація економічних свобод є
суперечливим процесом, що супроводжується суперечливим процесом, бо відбувається зіткнення
зіткненням економічної доцільності з панівними економічної доцільності з панівними морально-
морально-етичними цінностями. Тому суспільство етичними цінностями. Тому суспільство вимушене
вимушене формувати певну сукупність правових норм, формувати певну сукупність правових норм, які у
які, у кінцевому підсумку, дещо обмежують економічну кінцевому підсумку дещо обмежують економічну
свободу. Проте такі норми повинні відповідати свободу. Проте такі норми повинні відповідати
потребам усього суспільства і будуватися на потребам усього суспільства і будуватися на
загальнолюдських етичних цінностях та принципах загальнолюдських етичних цінностях та принципах
[138, c. 159] . [160, С. 159].
Вид виявленого порушення: плагіат, фальсифікація
С. 61 С. 423
“The Heritage Foundation” розраховує індекс економічної ’The Heritage Foundation” розраховує індекс економічної
свободи, який щороку друкується у “Wall Street Journal”. свободи, який щороку друкується у "Wall Street Journal".
Цей індекс формується на основі десяти індикаторів: Цей індекс формується на основі 10 індикаторів:
торговельної політики країни; фіскального торговельної політики країни; фіскального
28
навантаження з боку уряду; урядової інтервенції в навантаження з боку уряду; урядової інтервенції в
економіку; монетарної політики; потоків капіталів та економіку; монетарної політики; потоків капіталів та
іноземних інвестицій; банківської та фінансової іноземних інвестицій; банківської та фінансової
діяльності; політики формування цін та оплати праці; діяльності; політики формування цін та оплати праці;
прав на приватну власність; політики регулювання; прав на приватну власність; політики регулювання;
неформальної активності ринку. Ці індикатори неформальної активності ринку. Ці 10 індикаторів
обчислюються на основі використання 50 різних даних обчислюються на основі використання 50 наборів різних
економічного, фінансового, законодавчого та даних економічного, фінансового, законодавчого та
адміністративного характеру [141; 445]. Так, у 2009 р. адміністративного характеру [164, С. 364; 354]. Так, у
трійка “призерів” за індексом економічної свободи у 2007 р. трійка "призерів" за індексом економічної
європейському рейтингу виглядала так: Велика Британія свободи у європейському рейтингу мала такий вигляд:
– 1-ше місце (6-те місце у світовому рейтингу); Ірландія Велика Британія - 1 місце (6 місце у світовому
– 2 місце (7 місце у світі); Люксембург – 3-тє місце (8- рейтингу), Ірландія - 2 місце (7 місце у світі),
ме). Крім того, Україна – 40-ве місце (125-те у світовому Люксембург - 3 місце (8-ме). Крім того, Україна — 40
рейтингу); Росія – 39-те (120-те у світі); Польща – 35-те місце (125 - у світовому рейтингу), Росія - 39 (120 - у
(87-ме у світі) [514]. світі), Польща - 35 (87 місце у світі) [354].
Примітка. Присяжнюк тут замінив «2007» на «2009»,
але не оновив дані рейтингу, які були вже не
актуальними.
Вид виявленого порушення: плагіат
С. 61-62 С. 424
Отже, відкрите суспільство і відкрита економіка Таким чином, можна виявити глибокий взаємозв'язок та
взаємопов’язані та взаємозумовлені. Політично відкриті, взаємозумовленість відкритого суспільства і відкритої
демократичні суспільства створюють сприятливі економіки. Політично відкриті, демократичні
передумови для забезпечення економічної свободи і, суспільства створюють сприятливі передумови для
відповідно, для економічного зростання. Вітчизняні забезпечення економічної свободи і, відповідно, -
дослідники господарських систем П. Леоненко і О. економічного зростання. У цьому контексті вітчизняні
Черепніна зауважують, що ринкова економіка і дослідники економічних систем П.Леоненко і
демократизація суспільства як імперативи сучасного О.Черепніна слушно
соціально-економічного розвитку закладені у підкреслюють, що ринкова економіка і демократизація
порівняльний аналіз економічних систем. Між суспільства як імперативи сучасного соціально-
досягненнями економічного розвитку і поглибленням економічного розвитку закладені у порівняльний аналіз
демократизації існує пряма та обернена залежність, а економічних систем. Існує пряма та обернена залежність
деякі економісти навіть вважають закономірністю між досягненнями економічного розвитку і
зв'язок середнього рівня ВВП на особу з певними поглибленням демократизації, а деякі економісти навіть
формами політичної та соціальної організації вважають закономірністю зв'язок середнього рівня ВВП
суспільства. Так, американський дослідник С. на душу населення з певними формами політичної та
Хантінгтон зазначає, що формування стійких соціальної організації суспільства. Так, американський
демократій, як правило, пов'язане з досягненням досить дослідник С.Хантінгтон зазначає, що формування
високого рівня економічного розвитку і навпаки, у стійких демократій, як правило, пов'язано з досягненням
бідних країнах демократизація є неможливою [141, c. досить високого рівня економічного розвитку і навпаки,
353–354]. у бідних країнах демократизація є неможливою [164, С.
353-354].
С. 62 С. 424-425
Дослідження сучасних господарських систем Дослідження сучасних економічних систем пов’язане з
передбачає визначення критеріїв соціально- проблемою критеріїв соціально-економічного прогресу,
економічного прогресу, на підставі яких можна на основі яких можна було б з'ясувати, яку економічну
з'ясувати, яку економічну систему можна вважати більш систему можна вважати більш прогресивною порівняно
прогресивною порівняно з іншими. Як такі критерії з іншими. Серед останніх пропонують застосовувати
деякі дослідники пропонують застосовувати рівень рівень споживання матеріальних і духовних благ,
споживання матеріальних і духовних благ, ступінь ступінь розвитку соціальної інфраструктури, характер
розвитку соціальної інфраструктури, характер функціонування інформаційних систем, зайнятість
функціонування, інформаційних систем, зайнятість населення, його загальноосвітній і культурний рівні та
населення, його загальноосвітній і культурний рівні та ін. Зокрема, американський соціолог Т.Парсонс вважав,
ін. Зокрема, Т. Парсонс вважає, що зміни прогресивного що зміни прогресивного характеру, які збільшують
характеру, які збільшують здатність суспільства здатність суспільства втілювати у життя ті чи інші
втілювати у життя ті чи інші цінності, знаходять свій цінності, знаходять свій вияв у диференціації
вияв у диференціації суспільства, тобто в утворенні суспільства, тобто в утворенні нових соціальних груп.
нових соціальних груп. Іншими словами, що Іншими словами, що прогресивніше суспільство, то
прогресивніше суспільство, то багатоманітніша його багатоманітніша його соціальна структура. Відповідно
соціальна структура. Відповідно багатоманітність багатоманітність соціальної структури дає можливість
соціальної структури дає можливість більшій кількості більшій кількості людей впливати на перебіг соціальних
людей впливати на перебіг соціальних процесів [5]. Е. процесів [3, С. 464-480]. Ще один американський
Тоффлер стверджує, що ідея прогресу домінувала дослідник Е.Тоффлер стверджує, що ідея прогресу
протягом попереднього розвитку науки і суспільства, а домінувала протягом попереднього розвитку науки і

29
початок XXI ст. знаменує собою своєрідну цивілізаційну
кризу [429].
С. 62-63
За умови становлення постіндустріального (інформацій-
ного) суспільства синтезуючим критерієм соціально-
економічного прогресу слугує ступінь економічної і
політичної свободи людини. Відповідно більш
прогресивною є та економічна система, яка надає
людині більші можливості для свободи, добробуту і
самореалізації як особистості.
С. 63
Перелічені проблеми знайшли відображення у науковій
літературі XX - початку XXI ст. зокрема в дослідженнях
М. Туган-Барановського, І. Франка, В. Ростоу, Дж.
Гелбрейта, Д. Белла, А. Чухна, Б. Гаврилишина, П.
Леоненка, П. Юхименка, Г. Башнянина, З.
Бжезинського, Е. Тоффлера, Ф. Фукуями та ін.).
С. 63-64
Методологія дослідження соціально-економічного
прогресу як панорамного тла еволюції і трансформації
господарських систем передбачає теоретичне
розв'язання проблеми взаємодії його матеріальних і
духовних чинників, економічної та політичної
складових. При цьому ми поділяємо точку зору Б.
Гаврилишина, який підкреслює, що свого часу К. Маркс
вважав економічні фактори визначальними щодо
інституцій у соціальній і політичній структурах. Інші
дослідники надавали більшого значення політичній
організації і розглядали її як складову, що визначає
ефективність і справедливість господарської системи.
Проте історичний досвід свідчить, що зумовленість і
детермінізм спрацьовують в обох напрямах, тобто
політичне правління може впливати і впливає як на
форму, так і на функціонування господарської системи, і
навпаки, хоча вплив господарської системи на політичне
правління вимагає більше часу для свого прояву. А
оскільки ці дві компоненти суспільного ладу –
політичне правління й господарська система існують у
різних поєднаннях, вони визначають одна одну не
повністю. Щоб забезпечити можливість створення
нових проектів або програм, які вказують суспільствам
шлях до бажаних умов життя, як зауважує Б.
Гаврилишин, можна змінювати їх поєднання,
роз'єднувати, “схрещувати” і знову поєднувати.
Водночас, наголошує учений, необхідно всебічно
проаналізувати основні системи цінностей, які істотно
впливають на перебіг загальносуспільного,
економічного процесу та конкретні форми взаємодії
політичного правління та господарських систем [45, c.
122–123].
С. 64-65
Цивілізаційна стратегія порівняння господарських
систем передбачає насамперед обґрунтування
пріоритетних концепцій економічної еволюції. Сучасні
суспільства, а початок XXI ст. знаменує собою
своєрідну цивілізаційну кризу [242, С. 106].
С. 425
На наш погляд, не дивлячись на могутній техніко-
технологічний прогрес, в умовах становлення
постіндустріального (інформаційного) суспільства
синтезуючим критерієм соціально-економічного
прогресу виступає ступінь економічної і політичної
свободи людини. Відповідно більш прогресивною є та
економічна система, яка відкриває людині більші
можливості для свободи, добробуту і самореалізації як
особистості.
С. 425-426
Хоча вищеназвані проблеми знайшли відображення у
науковій літературі XX - початку XXI ст. (достатньо
лише назвати імена відомих учених, що займалися і
займаються даною проблематикою: М.Туган-
Барановський, І.Франко, В.Ростоу, Дж.Гелбрейт, Д.Белл,
А.Чухно, Б.Гаврилишин, П.Леоненко, П.Юхименко,
Г.Башнянин, З.Бжезинський, Е.Тоффлер, Ф.Фукуяма та
ін.), проте й нині, на порозі третього тисячоліття,
залишаються відкритими питання методології
дослідження економічної еволюції, проблеми
цивілізаційного економічного дискурсу, виявлення
ознак парадигми соціально- економічного прогресу
[129; 130; 131; 137; 140; 144; 147; 149; 150; 151; 152; 153;
154; 155; 156; 157].
С. 426-427
Методологія дослідження соціально-економічного
прогресу як панорамного тла еволюції і трансформації
економічних систем включає теоретичне розв’язання
проблеми взаємодії його матеріальних і духовних
чинників, економічної та політичної складових. При
цьому ми поділяємо точку зору Б.Гаврилишина, який
підкреслює, що свого часу К.Маркс вважав економічні
фактори визначальними щодо інституцій у соціальній та
політичній структурах. Інші надавали більшого
значення політичній організації і розглядали її як
складову частину, що визначає ефективність і
справедливість економічної системи. Проте історичний
досвід свідчить, що зумовленість і детермінізм
спрацьовують в обох напрямках. Це означає, що
політичне правління може впливати і впливає як на
форму, так і на функціонування економічної системи, і
навпаки, хоча виявляється, що вплив економічної
системи на політичне правління вимагає більше часу для
свого прояву. Важливішим, на думку Б.Гаврилишина, є
той факт, що ці дві компоненти суспільного ладу, тобто
політичне правління й економічна система, існують у
різних поєднаннях. У такому випадку вони, безумовно,
не повністю визначають одна одну. Для того, щоб
забезпечити можливість створення нових проектів або
програм, які вказують суспільствам шлях до бажаних
умов життя, можна змінювати їх поєднання,
роз’єднувати, "схрещувати” і знову поєднувати.
Водночас, наголошує учений, необхідно всебічно
проаналізувати основні системи цінностей, які істотно
впливають на перебіг загальносуспільного,
економічного процесу та конкретні форми взаємодії
політичного правління і економічних систем [45, С. 122-
123].
С. 427
Порівняльний аналіз економічних систем фіксує у
певний момент історичного процесу різновиди
суспільних механізмів життєдіяльності, виходячи із
30
вчені дедалі більше уваги зосереджують на формуванні
методології вивчення економічної еволюції. Передусім
йдеться про те, що розробка моделей національних
економічних систем, їх порівняння неможливі без
усвідомлення економічної цілісності світу, його окремих
регіонів, з'ясування загальних тенденцій економічної
еволюції, обміну теоретико-економічними надбаннями у
масштабах планети. Дослідники обґрунтовують три
головних підходи до еволюції економічних систем у
історичній протяжності, ретро- і перспективі [388; 390;
389; 386]. Перший – це прогресивно-поступальний шлях
розвитку, суть якого полягає в ускладненні
господарських систем, у зміні періодів революційного та
еволюційного розвитку, в якісному удосконаленні одних
елементів та відмиранні інших. Другий, усвідомлення
циклічного характеру руху господарських систем, яке
виходить з того, що поряд з поступально-прогресивний
розвиток супроводжується зворотним рухом не лише
окремих елементів, а й цілих систем, що переживають
стадії стагнації й занепаду, повернення до вихідного
рівня. Розвиток набуває форми приблизно однотипних
циклів, які повинні пройти окремі цивілізації, етноси та
держави. Третій підхід, намагаючись подолати обме-
женість перших двох і розв'язати закладені у них
суперечності розглядає розвиток як хвилеподібну
структуру з безліччю переходів і критичних поворотних
“міток біфуркації”, у яких подальша еволюція видається
невизначеною, стохастичною, недетермінованою, як у
перших двох випадках, що й становить головну
таємницю розвитку, його непередбачуваність,
нелінійність. Це, своєю чергою, унеможливлює
соціально-економічне проектування, прогнозування на
відміну, скажімо, від техніко- технологічного [388].
С. 65
Варто зазначити, що процес еволюції економічних
систем характеризується фазами їхньої відносної
стабільності й розвитку, а також відповідними
трансформаційними періодами. Заслуговує на увагу
підхід польського вченого В. Квасніцького, який в
еволюції господарських систем і соціально-політичних
відносин виокремлює фазу заміни і фазу відносного
розвитку [469, s. 44].
С. 65
Його міркування важливі для оцінки процесів, які
відбуваються у національних господарських системах, у
тому числі перехідних економіках, особливо у частині,
що стосується фази заміни господарських і політичних
систем, яка триває від 30 до 100 років. А. Філіпенко
вважає очевидною необхідність розробки для цієї фази
відповідної теорії, визначення основних параметрів
трансформації та формування на цій основі виваженої
економічної політики [339, c. 22–23].
С. 65-66
Визначальною засадою трактування економічної
еволюції, а також дослідження та порівняльного аналізу
загального вектора світової економічної еволюції. Це
означає, що наукова потреба з'ясувати цивілізаційну
стратегію порівняння економічних систем передбачає
насамперед обґрунтування пріоритетних концепцій
економічної еволюції. Нині, на порозі третього
тисячоліття, все більша увага учених зосереджується на
формуванні методології вивчення економічної
еволюції. Передусім йдеться про те, що розробка
моделей національних економічних систем, їх
порівняння неможливі без усвідомлення і розуміння
економічної цілісності світу, його окремих регіонів,
з'ясування загальних тенденцій економічної еволюції,
обміну теоретико-економічними надбаннями у
масштабах планети.
С. 427-428
Як правило, дослідники обґрунтовують три головних
підходи до еволюції економічних систем у історичній
протяжності, ретро- і перспективі [264; 265; 266; 267].
По-перше, це прогресивно-поступальний шлях
розвитку, суть якого полягає в ускладненні економічних
систем, у зміні періодів революційного та еволюційного
розвитку, в якісному удосконаленні одних елементів та
відмиранні інших. По-друге, усвідомлення циклічного
характеру руху економічних систем, яке виходить з
того, що поряд з поступально-прогресивним розвитком
виявляється і зворотний рух не лише окремих елементів,
а й цілих систем, що переживають стадії стагнації й
занепаду, повернення до вихідного рівня. Розвиток
уявляється у вигляді приблизно однотипних циклів, які
повинні пройти окремі цивілізації, етноси та держави.
Нарешті, третій підхід намагається подолати
обмеженості перших двох і розв'язати суперечності, що
закладені у них. Він розглядає розвиток як хвилеподібну
структуру з безліччю переходів та критичних
поворотних "міток біфуркації", у яких подальша
еволюція видається невизначеною, стохастичною,
недетермінованою, як у перших двох випадках, що й
становить головну таємницю розвитку, його
непередбачуваність, нелінійність. Це, у свою чергу,
унеможливлює соціально-економічне проектування,
прогнозування на відміну, скажімо, від техніко-
технологічного [264].
С. 428
Варто зазначити, що процес еволюції економічних
систем характеризується фазами їхньої відносної
стабільності й розвитку, а також відповідними
трансформаційними періодами. З цього приводу
заслуговує на увагу підхід польського вченого
В.Квасніцького щодо етапів еволюції економічних
систем та соціально-економічних відносин.
С. 428-429
Наведені міркування важливі для оцінки процесів, які
відбуваються у національних економічних системах, у
т.ч. в перехідних економіках, особливо у частині, що
стосується фази заміни економічних і політичних
систем, яка триває від 30 до 100 років. Як слушно
зазначає А.Філіпенко, очевидною є необхідність
розробки для цієї фази відповідної теорії, визначення
основних параметрів трансформації та формування на
цій основі контурів адекватної економічної політики
[221, С. 22-23].
С. 429
Головним підходом до розуміння економічної еволюції,
а також дослідження та порівняльного аналізу сучасних
31
сучасних господарських систем є цивілізаційний,
утвердження якого стало наслідком тривалого
історичного розвитку господарських систем та,
відповідно, наукової економічної думки. Поступово
учені усвідомили необхідність застосування
цивілізаційного підходу до аналізу світової економічної
еволюції. Цивілізаційний підхід, на противагу
формаційному, остаточно утвердився у методології
порівняльного аналізу господарських систем.
В основу цивілізаційного підходу, як правило, кладуть
такі принципи:
1) багатовимірності аналізу господарських систем;
2) природної еволюційної поступовості історичного
процесу;
3) відмови від класових оцінок змісту і цілей системи;
4) пізнання системи у єдності її економічних і соціо-
культурних елементів;
5) підвищення ролі людського чинника у суспільному
розвитку;
6) визнання світової історії як єдиного планетарного
цілого [75, c. 59].
С. 66
Розвиток особи визначається свободою реалізації її
внутрішніх потенцій. Поняття свободи постає
необхідною умовою самоствердження особи, реалізації
її здібностей, творчого потенціалу, про що вже йшлося.
Ступінь свободи, яку суспільство здатне забезпечити
особі, детермінується складним комплексом об'єктивних
і суб'єктивних чинників, що у сукупності визначають
цивілізаційний процес. Отже, основним критерієм
розвитку цивілізації є свобода, яку суспільство здатне
забезпечити особі у процесі її саморозвитку [48, c. 40].
С. 66-67
Історія цивілізації це не лише історія економіки, а й
історія людей у єдності їхнього матеріального і
духовного життя. Кожна епоха є відображенням
унікальної культури, вагомими складовими якої є
економічна та екологічна культура. При цьому роль
цінностей настільки вагома, що деякі автори
підкреслюють їх визначальну функцію щодо
господарської системи та інших складових соціуму.
Б. Гаврилишин, аналізуючи архітектуру суспільного
ладу, виокремлює три його складові: панівні цінності;
політичне правління та господарську систему. –
відводячи першій пріоритетну роль [45, c. 12–15] .
У сучасному суспільстві, зокрема у науковій
літературі тема загальнолюдських цінностей
порушується і обговорюється досить часто. З
економічної точки зору до них необхідно насамперед
віднести ринковий механізм. Цей, відшліфований
тисячолітнім досвідом людства механізм, є
загальнолюдською цінністю, яка стоїть поза часом чи
ідеологічними уподобаннями і є складовою ідеї
прогресу та цивілізаційного розвитку. І хоча, ринковий
механізм не є ідеальним, має свої недоліки риси,
зокрема, соціальне розшарування, безробіття,
банкрутства, весь світовий досвід доводить, що переваг
у ринкової економіки значно більше. До того ж сучасне
суспільство навчилося виправляти ці недоліки і
нейтралізувати негативні впливи ринку. Основним
економічних систем є цивілізаційний. Його
утвердженню передував тривалий історичний розвиток
економічних систем та відповідно наукової економічної
думки, що поступово підвело учених до глибокого
усвідомлення необхідності застосування цивілізаційного
підходу до аналізу світової економічної еволюції.
С. 429-430
Цивілізаційний підхід на противагу формаційному
остаточно посідає провідне місце у методології
порівняльного аналізу економічних систем. В основу
цивілізаційного підходу, як правило, кладуть такі
принципи: 1) багатовимірності аналізу економічних
систем; 2) природної еволюційної поступовості
історичного процесу; 3) відмови від класових оцінок
змісту і цілей системи; 4) пізнання системи у єдності її
економічних та соціокультурних елементів; 5)
посилення ролі людського чинника у суспільному
розвитку; 6) визнання світової історії як єдиного
планетарного цілого [89, С. 59].
С. 430
Термін "цивілізація” (від лат. "civilis" - громадянський,
цивільний) означає сукупність матеріальних і духовних
досягнень суспільства на певному етапі його
історичного буття. При цьому розвиток особи
визначається свободою реалізації її внутрішніх
потенцій. Поняття свободи постає необхідною умовою
самоствердження особи, реалізації її здібностей,
творчого потенціалу, про що ми вище говорили
докладніше. Ступінь свободи, яку суспільство здатне
забезпечити особі, детермінується складним комплексом
об’єктивних і суб'єктивних чинників, які у сукупності
визначають цивілізаційний процес. Таким чином,
основним критерієм розвитку цивілізації є свобода, яку
суспільство здатне забезпечити особі у процесі її
саморозвитку [50, С. 40].
С. 430-431
Поняття цивілізації передбачає розгляд історії не лише
як історії економіки, а як історії людей у єдності їх
матеріального і духовного життя. Основу цивілізацій
складають певні культурні цінності і кожна епоха є
відображенням неповторної, унікальної культури,
вагомими складовими якої є, як ми обґрунтували у п.
3.1, економічна та екологічна культура. При цьому роль
цінностей настільки вагома, що деякі автори
підкреслюють їх визначальну функцію щодо
економічної системи та інших складових соціуму. Так,
Б.Гаврилишин, аналізуючи архітектуру суспільного
ладу, виділяє три його складові: 1) панівні цінності; 2)
політичне правління та 3) економічну систему. Зокрема,
цінностям дослідник відводить пріоритетну роль [45, С.
12-15]. У цьому контексті хочемо зазначити, що зараз у
науковій літературі часто говориться про
загальнолюдські цінності. З економічної точки зору до
них необхідно насамперед віднести ринковий механізм.
Цей механізм, відшліфований тисячолітнім досвідом
людства, є тією загальнолюдською цінністю, яка стоїть
поза часом чи ідеологічними уподобаннями і є
складовою ідеї прогресу та цивілізаційного розвитку.
Безперечно, ринковий механізм не є ідеальним, має свої
негативні риси, зокрема, соціальне розшарування,
безробіття, банкрутства. Але весь світовий досвід
доводить, що недоліки ринкової економіки значно
перекриваються її перевагами. До того ж сучасне
32
недоліком формаційного підходу багато дослідників
вважають те, що теоретичний аналіз на базі суспільно-
економічної формації та її визначальної складової –
способу виробництва – не дає змоги пояснити розмаїття
реальних економічних процесів і змін, що відбуваються
у сучасному світі. Істотними недоліками формаційного
підходу є ігнорування суб'єктивного чинника
економічної еволюції, ролі людей в економічних
процесах, відсутність можливості розгляду
варіативності розвитку цілей і мотивів людської
діяльності як рушійних сил сучасного виробництва,
надмірна абстрактність економічних досліджень, їх
однобічність і відірваність від практики, що
унеможливлює охоплення цілої низки вкрай важливих
проблем економічного життя суспільства [217; 405, c.
23–31].
С. 68
Натомість цивілізаційний підхід до розвитку суспільства
дає можливість розглядати людину не тільки як
головний суб'єкт виробництва, а й як його безпосередню
самоціль, тобто відображати людиноутверджувальну
лінію економічно-історичного процесу. Спільним для
провідних теоретичних концепцій постіндустріалізму,
інформаційного суспільства і суспільства знань у межах
цивілізаційного підходу є те, що головним критерієм
періодизації еволюції господарських систем у них
слугує розвиток техніки, технології і суспільства як
системи, включаючи панівні суспільні цінності та
відповідні суспільні інституції, розвиток духовної сфери
та дотримання прав людини.
С. 68-69
Вирішивши цю важливу методологічну проблему,
сучасні дослідники продовжують дискутувати щодо ролі
і спів відношення цивілізаційного та формаційного
підходів до дослідження господарських систем. Так,
російські економісти А. Колганов і О. Бузгалін,
відроджуючи, як слушно зауважують П. Леоненко та О.
Черепніна, інтерес до соціалістично орієнтованих теорій
у межах постекономічної проблематики [139, c. 138],
намагаються довести актуальність “оновленого”
формаційного підходу “...для описання метасистеми, яка
визначає характер розвитку і трансформації соціально-
економічних систем [110, c. 122]”. Водночас вони
відзначають, що попри постмодерністську
розпливчатість цивілізаційний підхід, у сфері
порівняльного дослідження господарських систем
зберігає своє значення як певне тло, по якому виразніше
проступає специфіка соціокультурних чинників,
врахування яких особливо важливе для дослідження
трансформаційних економік [110, c. 121]. Враховуючи
відмінності форм суспільної свідомості (релігія,
ідеологія, панівна ментальність), цивілізаційний підхід
дає змогу виявити важливі конкретно-історичні
особливості, чинники, специфічні для конкретних
господарських систем на зламі XX - XXI ст. [110, c. 139]
С. 69
Український вчений А. Чухна, аргументовано доводив,
що “ситуація докорінно змінюється, коли людство
суспільство навчилося виправляти ці недоліки і
нейтралізувати негативні сторони ринку.
С. 431-432
Основною вадою формаційного підходу багато
дослідників називають ту, що теоретичний аналіз на базі
суспільно-економічної формації та її визначальної
складової - способу виробництва - не дозволяє пояснити
розмаїття реальних економічних процесів та змін, що
відбуваються у сучасному світі. Істотними недоліками
формаційного підходу є ігнорування суб’єктивного
чинника економічної еволюції, залишення поза увагою
аналізу ролі людей в економічних процесах, відсутність
можливості розгляду варіативності розвитку цілей та
мотивів людської діяльності як рушійних сил сучасного
виробництва, надмірна абстрактність економічних
досліджень, їх однобічність та відірваність від реальної
практики, що призводить до випадання з поля зору цілої
низки вкрай важливих проблем економічного життя
суспільства і т.п. [203, С. 61; 278, С. 23-31].
С. 432
Натомість з позицій цивілізаційного підходу людина
розглядається не тільки як головний суб’єкт
виробництва, а й як його безпосередня самоціль. Саме
завдяки цьому цивілізаційний підхід до розвитку
суспільства відображає людиноутверджуючу лінію
економічно-історичного процесу. Як ми вже зазначали у
п. 1.2, провідні теоретичні концепції постіндустріалізму,
інформаційного суспільства і суспільства знань у межах
цивілізаційного підходу об’єднує те, що головним
критерієм періодизації еволюції економічних систем
виступає розвиток техніки, технології і суспільства як
системи, включаючи панівні суспільні цінності та
відповідні суспільні інституції, розвиток духовної сфери
та дотримання прав людини.
С. 432-433
Проте, не дивлячись на здавалося б вирішення цієї
важливої методологічної проблеми, сучасні дослідники
продовжують дискутувати щодо ролі і співвідношення
цивілізаційного та формаційного підходів до
дослідження економічних систем. Так, російські
економісти А.Колганов і О.Бузгалін, відроджуючи, як
слушно зауважують П.Леоненко та О.Черепніна, інтерес
до соціалістично орієнтованих теорій у межах
постекономічної проблематики [164, С. 136],
намагаються довести актуальність "оновленого”
формаційного підходу "...для описання метасистеми, яка
визначає характер розвитку і трансформації соціально-
економічних систем" [117, С. 122]. Водночас згадані
російські дослідники пишуть, що не дивлячись на
постмодерністську розпливчатість цивілізаційного
підходу, у галузі порівняльного дослідження
економічних систем він зберігає своє значення як певне
тло, що вказує на специфіку соціокультурних чинників,
врахування яких особливо важливе при дослідженні
трансформаційних економік [117, С. 121].
Відштовхуючись від характеристик відмінностей, які
належать до форм суспільної свідомості (релігія,
ідеологія, панівна ментальність), цивілізаційний підхід
дозволяє врахувати важливі конкретно-історичні
особливості, чинники, що розкривають специфіку
конкретних економічних систем на зламі XX - XXI ст.
[117, С. 139].
С. 433
Ми є прихильниками теоретико-методологічного
підходу українського ученого А.Чухна, котрий
33
переходить на якісно нову, інформаційну
(постіндустріальну) стадію суспільного розвитку...
Панівним у суспільстві стає так званий середній клас,
тобто не буржуа, не капіталісти, але й не пролетаріат,
робітничий клас. Інакше кажучи, класова природа
суспільства, яка тисячоліттями визначала характер
суспільно-економічного розвитку, підривається, а разом
з тим втрачає свою визначальну роль формаційний
підхід [403, c. 60]”
С. 69
На вищій стадії цивілізаційного прогресу істотно
змінюється характер розвитку людського суспільства,
оскільки в його основі є не класові інтереси, а
цивілізаційні, загальнолюдські цінності, не соціальні
революції визначають розвиток людини, а навпаки,
розвиток людини визначає розвиток суспільства [403, c.
61]. Водночас А. Чухно вважає, що хоча економічна
теорія дедалі більшою мірою спирається на
цивілізаційний світоглядний принцип, на
загальнолюдські цінності, проте це зовсім не заперечує
значущість формаційного підходу, адже
рабовласництво, феодалізм і капіталізм – це реальність,
яку заперечити просто неможливо [403, c. 61].
С. 69-70
Перехід на нову стадію цивілізації, на переконання А.
Чухна, пов'язаний з глибокими змінами місця та ролі
людини у виробництві та у суспільстві. Це виявляється
збільшенням частки заробітної плати у національних
ВВП, переважанням частки людського капіталу у
національному багатстві розвинених країн, зростанням
ролі сфери послуг, перетворенням людини в самоціль
розвитку суспільства, у критерій і головний фактор його
зростання. Отже економічна теорія має всебічно і
послідовно розкрити роль і місце людини в економіці
через систему таких нових категорій, як інтелектуальна
праця, інтелектуальний продукт, інтелектуальна
власність, інтелекттуальний капітал [403, c. 62].
С. 70
Сучасна стадія цивілізації зумовила еволюцію як
найбільш адекватний тип суспільно-економічного
прогресу, коли поступове нарощування людського
капіталу дає незрівнянно кращі результати, ніж будь-які
“революційні”, радикальні методи. Усе це сприяло тому,
вважає А.Чухно, що замість економічних теорій, які
базуються на класових революційних методах
суспільно-економічного розвитку, дедалі ширше
утверджується еволюційна економічна теорія, тобто
наука, яка відображає характер сучасного суспільно-
економічного розвитку [403, c. 63].
С. 70
Сучасна цивілізація, на думку деяких дослідників
принципово, відрізняється від попередніх тим, що її
розвивається у напрямі поступового переростання
сумарної цілісності світу в структурну. Формування
структурної цілісності сучасного світового процесу
супроводжується зростанням ролі та значення
загальноцивілізаційних принципів розвитку. При цьому
поступове вирівнювання суспільного розвитку окремих
націй не виключає, а навпаки, передбачає широкий
розвиток їхніх національних особливостей [149, c. 50 –
51; 131, c. 160].
аргументовано підкреслює, що "ситуація докорінно
змінюється, коли людство переходить на якісно нову,
інформаційну (постіндустріальну) стадію суспільного
розвитку... Панівним у суспільстві стає так званий
середній клас, тобто не буржуа, не капіталісти, але й не
пролетаріат, робітничий клас. Інакше кажучи, класова
природа суспільства, яка тисячоліттями визначала
характер суспільно-економічного розвитку,
підривається, а разом з тим втрачає свою визначальну
роль формаційний підхід" [281, С. 60].
С. 433-434
А.Чухно зазначає, що на вищій стадії цивілізаційного
прогресу істотно змінюється характер розвитку
людського суспільства, оскільки в його основі є не
класові інтереси, а цивілізаційні, загальнолюдські
цінності, не соціальні революції визначають розвиток
людини, а навпаки, розвиток людини визначає розвиток
суспільства [281, С. 61]. Водночас учений вважає, що
хоча економічна теорія все більшою мірою спирається
на цивілізаційний світоглядний принцип, на
загальнолюдські цінності, проте це зовсім не означає,
що потрібно відкинути формаційний підхід, адже
рабовласництво, феодалізм і капіталізм - це реальність,
яку заперечити просто неможливо [281, С. 61].
С. 434
В цілому, на переконання А.Чухна, перехід на нову
стадію цивілізації пов'язаний з глибокими змінами місця
та ролі людини у виробництві та у суспільстві. Це
виявляється у збільшенні частки заробітної плати у
національних ВВП, переважанні частки людського
капіталу у національному багатстві розвинутих країн,
зростанні ролі сфери послуг, у перетворенні людини в
самоціль розвитку суспільства, у критерій і головний
фактор його зростання. З цього випливає, що
"економічна теорія має повно і послідовно розкрити
роль і місце людини в економіці знань через систему
нових категорій: інтелектуальна праця, інтелектуальний
продукт, інтелектуальна власність, інтелектуальний
капітал" [281, С. 61-62].
С. 434-435
Крім того, заслуговує на особливу увагу точка зору
А.Чухна, що "...сучасна стадія цивілізації зумовила
еволюцію як найбільш адекватний тип суспільно-
економічного прогресу, коли поступове нарощування
людського капіталу дає незрівнянно кращі результати,
ніж будь-які "революційні", радикальні методи. Все це
визначило, що замість економічних теорій, які
базуються на класових революційних методах
суспільно-економічного розвитку, все ширше
утверджується еволюційна економічна теорія, тобто
наука, яка відображає характер сучасного суспільно-
економічного розвитку” [281, С. 63].
С. 435
Принципова новизна сучасної цивілізації, на думку
деяких дослідників, полягає у тому, що її розвиток
здійснюється у напрямі поступового переростання
сумарної цілісності світу в структурну цілісність.
Йдеться про те, що формування структурної цілісності
сучасного світового процесу супроводжується
подальшим посиленням ролі та значення
загальноцивілізаційних принципів розвитку. При цьому
поступове подолання нерівномірностей суспільного
розвитку окремих націй не виключає, а навпаки,
передбачає широкий розвиток їхніх національних
особливостей [50, С. 50-51; 131, С. 160].
34
С. 70-71
С. Кримський, вважає, що цивілізаційний процес є
багатоповерховим: на його верхніх поверхах
знаходяться науково-технічний прогрес, соціально-
економічні інновації та політичні реалії міжнародного
значення. Базовий рівень – підґрунтя цивілізаційного
процесу визначається національно-етнічними
цінностями, менталітетом людських спільнот,
традиційною культурою та стереотипами побуту,
звичаїв, укладу буття. Якщо "верхні поверхи"
цивілізаційного процесу перебувають під владою
інтеграційних тенденцій світової історії і, отже,
маніфестують загальнолюдське, то "базові" рівні
працюють на національно-культурну диференціацію
людства [126] .
С. 71-72
Отже цивілізаційний підхід до дослідження та
порівняльного аналізу господарських систем передбачає
насамперед усвідомлення того, що за сучасних умов
порівнювати системи лише як способи організації
економіки без урахування соціальних, гуманітарних,
політичних, правових, культурних, екологічних,
особистісних та інших параметрів функціонувавння
суспільств означає йти методологічно хибним шляхом.
Сучасна методологія дослідження господарських систем
повинна максимально враховувати посилення
екологічної та глобалізаційної домінанти сучасного
цивілізаційного розвитку, спиратися на розширене
трактування господарської системи як складного
системного утворення, що охоплює всі сфери
життєдіяльності, а також враховувати об'єктивний
процес руху людства до постіндустріальної економіки,
інформаційного суспільства та суспільства знань, де
людина, її становище у суспільстві виступатимуть
самоціллю розвитку і визначальним критерієм
порівняльного аналізу господарських систем. Саме у
цьому ми вбачаємо методологічну конструктивність
синтезу цивілізаційного, еволюційного та
неоінституційного підходів у трактуванні як світової
економічної еволюції, так і дослідження, типологізації і
порівняння сучасних господарських систем.
С. 72
Важливою ознакою сучасних господарських систем,
головним чинником їх подальшої трансформації є
інтелектуалізація економічної діяльності. Ще Ф. Ліст у
праці "Національна система політичної економії" (1841)
підкреслював, що добробут і багатство нації значною
мірою залежать від розвитку "розумового капіталу"
[472]. З цього приводу він писав: "Сучасний стан
народів є результатом нагромадженої маси
різноманітних відкриттів, винаходів, покращень,
удосконалень і зусиль усіх поколінь, які жили до нас;
все це складає розумовий капітал існуючого людства і
кожна окрема нація є продуктивною настільки,
наскільки вона зуміла засвоїти цей спадок від
попередніх поколінь і поповнити його власними надбан-
нями...[141, c. 190–191]".
У XX ст. інтелектуальну компоненту економічної
еволюції досліджував американський учений Т.Шульц,
який під "людським капіталом" розумів сукупність
знань, здібностей і кваліфікації, що забезпечують
провідну функцію засобів виробництва і предметів
тривалого користування. Людський капітал, за Т.
С. 435
У цьому контексті заслуговує на увагу думка
С.Кримського, котрий вважає, що цивілізаційний процес
є багатоповерховим. "Верхні поверхи" цивілізаційного
процесу становить науково- технічний прогрес,
соціально-економічні інновації та політичні реалії
міжнародного значення. Базовий же рівень, як підгрунтя
цивілізаційного процесу, визначається національно-
етнічними цінностями, менталітетом людських спільнот,
традиційною культурою та стереотипами побуту,
звичаїв, укладу буття. Якщо "верхні поверхи"
цивілізаційного процесу знаходяться під владою
інтеграційних тенденцій світової історії і, отже,
маніфестують загальнолюдське, то "базові" рівні
працюють на національно- культурну диференціацію
людства [125, С. 39].
С. 436
Підсумовуючи, хочемо зазначити, що цивілізаційний
підхід до дослідження та порівняльного аналізу
економічних систем означає насамперед усвідомлення
того, що на порозі третього тисячоліття порівняння
систем лише як способів організації економіки без
урахування соціальних, гуманітарних, політичних,
правових, культурних, екологічних, особистісних та ін.
параметрів функціонування суспільств є щонайменше
глибоким методологічним заблудженням. На наш
погляд, сучасна методологія дослідження економічних
систем повинна максимально враховувати посилення
екологічної та глобалізаційної домінанти сучасного
цивілізаційного розвитку, спиратися на розширене
трактування економічної системи як складного
системного утворення, що пронизує сфери
життєдіяльності, а також враховувати об'єктивний
процес руху людства до постіндустріальної економіки,
інформаційного суспільства та суспільства знань, де
людина, її становище у суспільстві виступатиме
самоціллю розвитку і головним критерієм
порівняльного аналізу економічних систем. Саме у
цьому ми вбачаємо методологічну конструктивність
синтезу цивілізаційного, еволюційного та
неоінституційного підходів до розуміння як світової
економічної еволюції, так і дослідження, типологізації і
порівняння сучасних економічних систем.
С. 436-437
Як зазначалося вище, важливою ознакою економічних
систем на порозі третього тисячоліття є
інтелектуалізація економічної діяльності як головного
чинника їх подальшої трансформації. Ще Ф.Ліст у праці
"Національна система політичної економії" (1841 р.)
підкреслював, що добробут і багатство нації значною
мірою залежать від рівня розвитку "розумового
капіталу" [333]. З цього приводу він писав: "Сучасний
стан народів є результатом нагромадженої маси
різноманітних відкриттів, винаходів, покращень,
удосконалень і зусиль усіх поколінь, які жили до нас;
все це складає розумовий капітал існуючого людства і
кожна окрема нація є продуктивною настільки,
наскільки вона зуміла засвоїти цей спадок від
попередніх поколінь і поповнити його власними
надбаннями..." [166, С. 190-191]. У XX ст.
інтелектуальну компоненту економічної еволюції
досліджував американський учений Т.Шульц, який під
"людським капіталом" розумів сукупність знань,
здібностей і кваліфікації, що забезпечують провідну
функцію засобів виробництва і предметів
35
Шульцом, – це найцінніший виробничий ресурс, який
постійно оновлюється, розвивається і виступає
головним чинником економічного прогресу [502, c. 384].
С. 72-73
"Категорія "людський капітал", на думку А. Чухна,
властива інформаційному суспільству, в якому людина є
не лише метою розвитку економіки, а й головним
засобом перетворення знань як основного виробничого
ресурсу в продукт виробництва [403, c. 98]. Саме тому
усі розвинені країни надають такого великого значення
формуванню "розумового", інтелектуального капіталу
[316, c. 30]: завдяки нарощуванню інвестицій в освіту,
науку, охорону здоров'я вони утримують своє провідне
становище у світовій економіці. Сучасні зарубіжні
дослідники Ч. Фен, Дж. Оверленд, М. Спагат
підкреслюють, що покоління з високим рівнем
людського капіталу творить більш продуктивну
економіку порівняно із суспільством, що має нижчий
рівень розвитку людських ресурсів [445].
С. 73-74
Отже, на підставі показників витрат на виробничі й
інформаційні технології можна судити про
продуктивність економміки. У 1991 р. в США вперше
витрати на придбання інформації та інформаційних
технологій, що досягли 112 млрд дол., перевищили
витрати на придбання промислового устаткування і
промислових технологій – 107 млрд дол. Це дало змогу
американському економісту Т. Стюарту вважати 1991 р.
першим роком інформаційного віку [141, c. 147; 189, c.
372–375]. Як свідчать факти, на початок 1995 р. у США
за допомогою інформації вироблялося близько 3/4
доданої вартості, яка створювалася у промисловості
[141, c. 147].
Проблема інтелектуального капіталу стала предметом
жвавих теоретико-методологічних дискусій [106]. На
думку А. Чухна, питання інтелектуальної праці
настільки актуалізувалися, що постала потреба їх
кількісного вимірювання і порівняння країн світу за цим
показником. ООН розробила і застосовує індекс
інтелектуальних активів (Ііа), в якому враховані такі
показники: повний термін шкільного навчання в країні;
чисельність молоді у віці до 15 років, яка здобуває
освіту; рівень надання населенню інформації за
допомогою інформаційно-комунікаційних технологій
(ІКТ) та преси, у тому числі інтернету, телефонного
зв'язку, газет, журналів. На жаль, індекс інтелектуальних
активів не враховує вищої освіти, роль якої особливо
зростає в інформаційному суспільстві. За цим індексом
перше місце посідає Норвегія (Ііа = 0,8), друге – Швеція
(Ііа = 0,749), третє – Фінляндія (Ііа = 0,714). Україна
посідає досить високе 44-те місце (Ііа = 0,176) [403, c.
112–113].
С. 74
Виокремлення інтелектуального чинника як провідного
у трансформації сучасних господарських систем
засвідчує становлення світової цивілізації нового типу.
тривалого користування. Людський капітал за
Т.Шульцом тлумачиться як найцінніший виробничий
ресурс, який постійно оновлюється, розвивається і
виступає головним чинником економічного прогресу
[346, С. 34].
С. 437-438
На думку А.Чухна, "категорія "людський капітал"
притаманна інформаційному суспільству, коли людина є
не лише метою розвитку економіки, а й головним
засобом перетворення знань як основного
виробничого ресурсу в продукт виробництва" [281, С.
98]. Як слушно зазначає у цьому контексті В.Прошак,
використовуючи теорію людського капіталу, в усіх
розвинутих країнах важлива роль відводиться
формуванню "розумового", інтелектуального капіталу
[212, С. 30]. Саме завдяки нарощуванню інвестицій в
освіту, науку, охорону здоров'я розвинуті держави
зберігають своє провідне становище у світовій
економіці. Сучасні зарубіжні дослідники Ч.Фен,
Дж.Оверленд, М.Спагат підкреслюють: "...покоління з
високим рівнем людського капіталу творить більш
продуктивну економіку порівняно із суспільством, що
має нижчий рівень розвитку людських ресурсів" [309, С.
620].
С. 438
Як зазначають П.Леоненко та О.Черепніна, у працях
прибічників концепції інформаційного суспільства
проводиться порівняння обсягу витрат на виробничі й
інформаційні технології у 60-90-х рр. минулого століття
[164, С. 146]. Так, у 1991 р. в США вперше витрати на
придбання інформації та інформаційних технологій (112
млрд. дол.) перевищили витрати на придбання
промислового устаткування і промислових технологій
(107 млрд. дол.). Це дало змогу американському
економісту Т.Стюарту вважати 1991 р. першим роком
інформаційного віку [164, С. 147; 189, С. 374- 375].
С. 438-439
Як свідчать факти, на початок 1995 р. у США за
допомогою інформації вироблялося близько 3/4 доданої
вартості, яка створювалася у промисловості [164, С.
147]. Тому, мабуть, небезпідставно проблема
інтелектуального капіталу стала нині предметом жвавих
теоретико-методологічних дискусій [113]. На думку
А.Чухна, питання інтелектуальної праці стали нині
настільки актуальними, що виникла потреба їх
кількісного вимірювання і порівняльного аналізу країн
світу за цим показником. ООН розробила і застосовує
індекс інтелектуальних активів (Ііа), який будується на
врахуванні таких показників: повний термін шкільного
навчання в країні; чисельність молоді у віці до 15 років,
яка здобуває освіту; рівень надання населенню
інформації за допомогою інформаційно- комунікаційних
технологій (ІКТ) та преси, у т.ч. Інтернету, телефонного
зв’язку, газет, журналів. На жаль, автори індексу
інтелектуальних активів (Ііа) повністю оминули
проблеми вищої освіти, роль якої особливо зростає в
епоху інформації і знань. Тим не менш, за цим індексом
перше місце посідає Норвегія (Ііа = 0,8), друге місце —
Швеція (Ііа = 0,749), третє - Фінляндія (Ііа = 0,714).
Україна посідає досить високе 44-те місце (Ііа = 0,176)
[281, С. 112-113].
С. 439
Таким чином, висунення інтелектуального чинника на
роль провідного у здійсненні трансформації сучасних
економічних систем означає становлення нового типу
36
Інтелектуалізації економічної діяльності – це глибоке
"проникнення" людини у механізми суспільно-
економічного прогресу, еволюції господдарських
систем, розкриття об'єктивних закономірностей поступу
та їх безпомилкове врахування у процесі визначення
суспільних цілей, пріоритетів та інструментів вирішення
конкретних економічних, екологічних, соціальних та
інших завдань. Цей процес у розвинених господарських
системах означає подолання відстані між об'єктивним і
суб'єктивним, усунення гострих суперечностей поступу,
гуманізацію усієї системи суспільних та економічних
відносин.
С. 74-75
Інтелектуалізація економічної діяльності як чинника
суспільно-економічного прогресу у площині соціальної
практики означає оптимальне застосування природних і
людських ресурсів для забезпечення економічної і
політичної свободи як цілих народів, так і кожного
індивіда, для зростання темпів і, головне, поліпшення
якості суспільно-економічного прогресу як
поступального руху світової історії. Володіння грошима,
землею, технологією і робочою силою, що раніше
вважалося необхідною і достатньою умовою успіху, вже
не досить для перемоги у конкурентній боротьбі з
новими факторами, заснованими на комп'ютеризованих
наукових інноваціях та можливостях використання
нових концепцій управління. У глобалізованій економіці
новою формою власності та основою для створення і
нагромадження багатства став інтелект [349, c. 71]. Як
зауважує П. Друкер, глобальна економіка увійшла у
період інтелектуальної економіки, або "економіки
знань". Промислово розвинені країни намагаються
сконцентрувати свою діяльність у сфері "hі-tеch", на
виробництві товарів з високою доданою вартістю [440,
p. 31].
С. 75-76
Інтелектуалізація економічної діяльності
опосередковано спричиняє змін у теорії і практиці
функціонування господарських систем. Поступово
виходить з ужитку термін "капіталістична господарська
система", а натомість дедалі частіше вживається
словосполучення "дезорганізований капіталізм"
(“disorganized capitalism”). С. Леш і Дж. Уррі
підкреслюють, що перехід до стадії дезорганізованого
капіталізму супроводжується постійним “розмиванням”
усіх можливих структурних меж. Капітал подрібнюєтья,
зменшуються середні розміри підприємств,
скорочується чисельність робітників. Суспільство
класової диференціації замінюється більш складною
стратифікаційною системою, в якій головну роль
відіграє рівень освіти і зростає значення індивідуальних
досягнень людини, водночас знижується роль великих
міст. Послаблюється контроль національних держав за
національними ринками, спостерігається криза структур
держави добробуту. У країн, що раніше були
безперечними економічними лідерами, з'являються
активні конкуренти з "третього світу", внаслідок чого
господарсько-політична гегемонія заміщується
складним балансом множинних сил.
світової цивілізації. Особливістю початку XXI ст. є
посилення інтелектуалізації економічної діяльності, яка,
на наш погляд, означає глибоке "проникнення” людини
у механізми суспільно-економічного прогресу, еволюції
економічних систем, розкриття об'єктивних
закономірностей поступу та їх безпомилкове врахування
у процесі постановки суспільних цілей, визначення
пріоритетів та інструментів вирішення конкретних
економічних, екологічних, соціальних та інших завдань.
Цей процес у розвинутих економічних системах означає
подолання відстані між об'єктивним і суб'єктивним у
суспільно-економічному прогресі, усунення гострих
суперечностей поступу, гуманізацію усієї системи
суспільних та економічних відносин.
С. 440
У площині соціальної практики інтелектуалізація,
економічної діяльності як чинника суспільно-
економічного прогресу означає оптимальне
застосування природних і людських ресурсів для
забезпечення економічної і політичної свободи як цілих
народів, так і кожного індивіда. Мабуть, саме за таких
умов можна говорити про зростання темпів і, головне,
якості суспільно-економічного прогресу як
поступального руху світової історії. Як слушно зазначає
С.Соколенко, на рубежі XX та XXI ст. володіння
грошима, землею, технологією і робочою силою, що
раніше вважалося необхідним і достатнім для успіху,
вже не досить у конкурентній боротьбі з новими
факторами, заснованими на комп'ютеризованих
наукових інноваціях та можливостях використання
нових концепцій управління. У глобалізованій економіці
інтелект став новою формою власності та основою для
створення і нагромадження багатства [232, С. 71]. На
думку П.Друкера, глобальна економіка вступила у
період інтелектуальної економіки або "економіки
знань". Промислово розвинуті країни намагаються
сконцентрувати свою діяльність на виготовленні "hi-
tech" виробів і на виробництві товарів з високою
доданою вартістю [307, С. 31].
С. 440-441
Інтелектуалізація економічної діяльності
опосередковано призводить і до відповідних змін у
теорії і практиці функціонування економічних систем.
Поступово виходить з ужитку термін "капіталістична
економічна система", а натомість усе частіше
використовується словосполучення "дезорганізований
капіталізм" ("disorganized capitalism"). З цього приводу
С.Леш і Дж.Уррі підкреслюють, що перехід до стадії
дезорганізованого капіталізму відбувається з постійним
розмиванням всеможливих структурних рамок.
Спостерігається подрібнення капіталу, зменшуються
середні розміри підприємств, скорочується чисельність
робітників. Суспільство класової диференціації
замінюється більш складною стратифікаційною
системою, де головну роль відіграє рівень освіти і
зростає значення індивідуальних досягнень людини.
Знижується роль великих міст.
С. 441
Послаблюється контроль національних держав за
національними ринками, спостерігається криза структур
держави добробуту. У країн, що були безперечними
економічними лідерами, з’являються активні
конкуренти з країн "третього світу", внаслідок чого
господарсько-політична гегемонія заміщується
складним балансом множинних сил. <…>
37
С. 76
С. Леш і Дж. Уррі відносять "дезорганізований
капіталізм" до нового періоду розвитку глобальної
економіки, яка менше орієнтується на природні ресурси,
дешеву робочу силу і навіть на грошові ресурси, а
більше – на здібності генерувати знання й швидко їх
застосовувати, використовуючи сучасні методи обробки
інформації й телекомунікації, постійно орієнтуючись на
розвиток сфер людської активності у часі й просторі
[386].
С. 76
Якщо матеріалістичні орієнтири набули поширення
завдяки становленню індустріального суспільства, то
перехід до постіндустріального суспільства знову
виведе на перший план духовні цінності [403, c. 118]. А.
Чухно відзначає, що нині у США, поряд з
"матеріалістами", тобто людьми, для яких у житті
головним є матеріальний інтерес, виникла і набула
поширення категорія "постматеріалістів", тобто тих, хто
орієнтується на постматеріальні цінності: цікаву,
осмислену роботу, пліч-о-пліч з близькими їм за духом
людьми [403, c. 117].
С. 76-77
Важливою методологічною проблемою дослідження
господдарських систем є окреслення контурів,
виявлення ознак парадигми соціально-економічного
прогресу, на яку спирається сучасна постіндустріальна
парадигма. Вона включає низку складових, які вже
сьогодні виявляються визначальними, субстанційними
або стануть такими у ближчому майбутньому. Крім
того, парадигма соціально-економічного прогресу охоп-
лює цілий спектр параметрів, починаючи від переважно
матеріальних, економічних і завершуючи духовними,
гуманітарними та передбачає розгляд економічної
діяльності як глибоко усвідомленого і стратегічно
прогнозованого суб'єкт-об'єктного відношення,
спрямованого на забезпечення всіх життєво важливих
потреб суспільства. При цьому домінантою сучасного
економічного зростання є інтелектуалізація економічної
діяльності [131, c. 165].
С. 77
Теоретична парадигма економічного і соціального
прогресу виступає методологічною основою
типологізації і порівняння господарських систем, а її
найважливішими ознаками є ступінь суспільної
відповідальності та ступінь інтелектуалізації [135, c.
107, 117–118]. Власне поняття "відповідальності" є
фундаментом теоретичної парадигми соціально-
економічного прогресу. Відповідальність у широкому
значенні можна охарактеризувати як ставлення людини
до світу, суспільства, економічної системи, природного
довкілля і самої себе з точки зору дотримання нею
правових норм і виконання морального обов'язку.
Проблема відповідальності є питанням про реальну
свободу людини. Усі дії людей, у тому числі економічні,
тісно пов’язані між собою: як малесенький камінчик,
необережно зрушений у горах, може викликати
С. 442
Тим не менш С.Леш і Дж.Уррі відносять
"дезорганізований капіталізм" до нового періоду
розвитку глобальної економіки, яка менше орієнтується
на природні ресурси, дешеву надмірну робочу силу і
навіть на грошові ресурси, а більше - на здібності
генерувати знання й швидко їх застосовувати,
використовуючи сучасні методи обробки інформації й
телекомунікації, постійно орієнтуючись на подальший
розвиток сфер людської активності у часі й просторі, що
постійно розширюються [331, С. 11-16].
С. 442
Як зазначає А.Чухно, нині у США поряд з
"матеріалістами", тобто людьми, для яких у житті є
головним матеріальний інтерес, виникла і набула
швидкого поширення категорія "постматеріалістів",
тобто тих, хто орієнтується на постматеріальні цінності:
цікаву, осмислену роботу, яка здійснюється у контакті з
близькими їм за духом людьми [281, С. 117]. У цьому
контексті український учений поділяє точку зору
Р.Інглегарта, котрий вбачає глибокий внутрішній зв'язок
цих процесів із закономірними стадіями прогресу
людства. Зокрема, матеріалістичні орієнтири набули
поширення завдяки становленню індустріального
суспільства, проте у довгостроковій перспективі перехід
до постіндустріального суспільства знову виведе
духовні цінності на перший план [281, С. 118].
С. 442-443
Важливою методологічною проблемою дослідження
економічних систем є окреслення контурів, виявлення
ознак парадигми соціально-економічного прогресу на
порозі третього тисячоліття, на яку спирається сучасна
постіндустріальна парадигма. На нашу думку,
парадигма прогресу включає низку складових, які вже
сьогодні виявляються визначальними, субстанційними
або стануть такими у ближчому майбутньому. Крім
того, варто наголосити, що парадигма соціально-
економічного прогресу охоплює цілий спектр
параметрів, починаючи від переважно матеріальних,
економічних і завершуючи духовними, гуманітарними.
Необхідно зазначити, що сучасна парадигма прогресу
передбачає розгляд економічної діяльності як глибоко
усвідомленого і стратегічно прогнозованого суб'єкт-
об’єктного відношення, що спрямоване на забезпечення
всіх життєво важливих потреб суспільства. Водночас
акцент ставиться на інтелектуалізацію економічної
діяльності, яка, як ми відзначали вище, є домінантою
сучасного економічного зростання [131, С. 165].
С. 443-444
Ми поділяємо думку, що теоретична парадигма
економічного і соціального прогресу на порозі третього
тисячоліття виступає методологічною основою
типологізації і порівняння економічних
систем. При цьому найважливішими її ознаками є
ступінь суспільної відповідальності та ступінь
інтелектуалізації [150, С. 107, 117-118]. Власне поняття
"відповідальності” є фундаментом теоретичної
парадигми соціально-економічного прогресу на порозі
третього тисячоліття. Відповідальність у широкому
розумінні можна охарактеризувати як ставлення людини
до світу, суспільства, економічної системи, природного
довкілля і самої себе з точки зору виконання нею
правових норм і морального обов'язку. Проблема
відповідальності є питанням про реальну свободу
людини. Усі дії людей, у т.ч. економічні, тісно
38
каменепад, так і безвідповідальний вчинок однієї
людини, може мати згубні, катастрофічні наслідки для
природи, господарської системи і суспільства загалом.
Категорію відповідальності у сучасному світі слід
трактувати як відповідальність за буття взагалі. Та
нажаль, небагато сучасних господарських систем
можуть повною мірою претендувати на відповідність
цій важливій вимозі.
С. 77-78
Важливими складовими парадигми прогресу за
сучасних умов, є екологічна і ресурсоощадна,
взаємопов'язані з поняттям відповідальності,
відповідального суспільства та відповідальної
економіки. Екологічна складова на практиці може
виступати у формах екологічної відповідальності та
екологічної безпеки. У цьому контексті доречно згадати
ідеї українських учених В.Вернадського і
С.Подолинського про те, що людина і природа, космос
творять одне ціле і проектування стійкого економічного
зростання немислиме без вирішення екологічних
проблем суспільства та господарської системи [135].
С. 78
Оскільки, уже зазначалося, соціальні "зсуви" істотно
змінюють умови економічного розвитку, Важливою
складовою парадигми соціально-економічного прогресу
є соціальна. Збагнути механізми трансформації сучасних
господарських систем на тлі суспільного поступу та
обґрунтувати основні засади відповідної соціально-
економічної та екологічної політики неможливо без
урахування соціокультурного контексту.
С. 78-79
Теоретична парадигма соціально-економічного прогресу
відзначається органічною єдністю процесів глобалізації
та регіоналізації, включаючи становлення і
трансформацію національних господарських систем. У
різних регіонах світу актуальними нині є глибокі
трансформаційні процеси, спрямовані на формування
національних господарських систем поряд з розбудовою
національних держав та утвердженням політикної
демократії. Такі процеси властиві для
постсоціалістичних країн, включаючи Україну, а також
для багатьох країн Латинської Америки, Африки, Азії.
Це, своєю чергою, означає, що дослідження сучасних
господарських систем, методологія їх порівняльного
аналізу повинні враховувати ці об'єктивні і складні
обставини світової економічної еволюції. Як зазначає
А.Чухно, "кардинальні зміни, зумовлені переходом на
нову стадію цивілізаційного прогресу, потребують
істотних змін у методології економічної теорії.
Складність цього завдання полягає в тому, що Україна
залишається на індустріальній стадії, тому висновки і
пропозиції мають будуватися на основі діалектичного
принципу взаємодії загального й особливого,
загальносвітових закономірностей та особливостей
соціально-економічного розвитку нашої країни [403, c.
61]".
переплетені між собою. Тому, як малесенький камінчик,
необережно кинутий у горах, може викликати
каменепад, так і безвідповідальний вчинок однієї
людини, не кажучи вже про суспільство, може мати
згубні, катастрофічні наслідки для природи, економічної
системи і суспільства в цілому. Нині, на порозі третього
тисячоліття, категорія відповідальності повинна
ґрунтуватися на онтологічному підході -
відповідальності за буття взагалі. Адже, як свідчить
досвід XX ст., небагато економічних систем можуть
повною мірою претендувати на відповідність цій
важливій вимозі. <…>
С. 444
Наступними вагомими складовими парадигми прогресу
в сучасних умовах є екологічна і ресурсозберігаюча.
При цьому екологічна складова взаємопов'язана з
поняттям відповідальності, відповідального суспільства
та відповідальної економіки. Екологічна складова на
практиці може виступати у формах екологічної
відповідальності та екологічної безпеки. У цьому
контексті доречно згадати відповідні ідеї українських
учених В.Вернадського і С.Подолинського про те, що
людина і природа, космос творять одне ціле і
проектування стійкого економічного зростання
немислиме поза увагою до екологічних проблем
суспільства та економічної системи [130, С. 166; 150, С.
106].
С. 445
Як зазначалося вище, на порозі третього тисячоліття
соціальні "зсуви” істотно змінюють умови економічного
розвитку. З цього випливає, що парадигма соціально-
економічного прогресу включає таку вагому складову,
як соціальну. Очевидно, збагнути механізми
трансформації сучасних економічних систем на тлі
суспільного поступу та обґрунтувати основні засади
відповідної соціально-економічної та екологічної
політики неможливо без урахування соціокультурного
контексту.
С. 447-448
Таким чином, теоретична парадигма соціально-
економічного прогресу відзначається органічною
єдністю процесів глобалізації та рсґіоналізації,
включаючи становлення і трансформацію національних
економічних систем. На цьому особливо важливо
наголосити, адже у різних регіонах світу актуальними
нині є глибокі трансформаційні процеси, спрямовані на
формування національних економічних систем поряд з
розбудовою національних держав та утвердженням
політичної демократії. Такі процеси властиві для цілої
низки постсоціалістичних країн, включаючи Україну, а
також для багатьох країн Латинської Америки, Африки,
Азії. Це у свою чергу означає, що дослідження сучасних
економічних систем, методологія їх порівняльного
аналізу повинні враховувати ці об'єктивні і складні
обставини світової економічної еволюції. Як слушно
зазначає у цьому контексті А.Чухно, "...кардинальні
зміни, зумовлені переходом на нову стадію
цивілізаційного прогресу, потребують істотних змін у
методології економічної теорії. Складність цього
завдання полягає в тому, що Україна залишається на
індустріальній стадії, тому висновки і пропозиції мають
будуватися на основі діалектичного принципу взаємодії
загального й особливого, загальносвітових
закономірностей та особливостей соціально-
економічного розвитку нашої країни" [281, С. 61].
39
 Висновки до розділу 1 повністю (с. 98-100) Висновки (с. 643-647)
Вид виявленого порушення: плагіат
С. 98-99 C. 643
Здійснене нами обґрунтування теоретико- Здійснене нами обґрунтування теоретико-
методологічних засад дослідження, сучасних методологічних засад дослідження, порівняння сучасних
господарських систем в умовах глобалізації дає змогу економічних систем в умовах посилення їх екологізації
сформулювати відповідні висновки та узагальнення. та глобалізації дає змогу сформулювати і відповідні
Насамперед необхідно зазначити, що розробка висновки та узагальнення. Насамперед необхідно
теоретико-методологічних засад аналізу і сучасних зазначити, що розробка теоретико-методологічних засад
господарських систем передбачає вивчення існуючих як аналізу сучасних економічних систем передбачає
у зарубіжній, так і українській економічній думці вивчення існуючих як у зарубіжній, так і українській
підходів до розуміння природи господарських систем, їх економічній думці підходів до розуміння природи
тлумачення, усвідомлення структурних елементів. економічних систем, їх тлумачення, усвідомлення
Іншими словами, йдеться про трактування структурних елементів. Інщими словами, йдеться про
господарської системи як наукової категорії сучасної трактування економічної системи як наукової категорії
економічної теорії. При цьому варто зауважити, що сучасної економічної теорії. При цьому варто
економічна наука та, зокрема, теорія порівняльних зауважити, що економічна наука та, зокрема, теорія
економічних систем мають справу з надзвичайно порівняльних економічних систем мають справу з
Динамічним, мінливим матеріалом, оскільки невпинний надзвичайно динамічним, мінливим матеріалом,
розвиток людської діяльності та її модифікація, оскільки невпинний розвиток людської діяльності та її
інтелектуалізація і гуманізація у XXI ст. призводять до модифікація, інтелектуалізація і гуманізація на зламі XX
швидких економічних та ін. змін і, відповідно, - XXI ст. призводять до швидких економічних та ін. змін
породжують співіснування різних типів господарських і, відповідно, породжують співіснування різних типів
систем, які за великим рахунком усі без винятку економічних систем, які за великим рахунком усі без
перебувають у стані постійної трансформації, винятку перебувають у стані постійної трансформації,
включаючи не тільки системи з відносно нижчим рівнем включаючи не тільки системи з відносно нижчим рівнем
розвитку, а й найбільш передові. розвитку, а й найбільш передові.
С. 99 С. 644
Отже, сучасна економічна компаративістика, Таким чином, сучасна економічна компаративістика,
намагаючись проникнути у природу господарських намагаючись проникнути у природу економічних систем
систем суспільства, висуває чимало підходів до їх суспільства, висуває чимало підходів до їх трактування,
трактування, яких об'єднує насамперед те, що яких об'єднує насамперед те, що економічне життя
господарське життя суспільства, його господарська суспільства, його економічна діяльність
діяльність усвідомлюються власне як "система", навіть усвідомлюються власне як "система", навіть "складна
"складна система", з усіма логічними висновками, які система", з усіма логічними висновками, які випливають
випливають з системної методології. з системної методології.
С. 99 С. 644
Розробка теоретико-методологічних засад дослідження Розробка теоретико-методологічних засад дослідження
сучасних господарських систем об'єктивно передбачає сучасних економічних систем об’єктивно передбачає
виявлення пріоритетних домінант їх трансформації, виявлення пріоритетних домінант їх трансформації,
якими у XXI ст. є глобалізація. Саме ці процеси якими у XXI ст. є, на наш погляд, екологізація та
здійснюють нині вирішальний вплив на функціонування глобалізація. Саме ці процеси здійснюють нині
і трансформацію існуючих чи становлення нових вирішальний вплив на функціонування і трансформацію
господарських систем. Будучи тісно взаємопов'язаними існуючих чи становлення нових економічних систем.
між собою, вони зумовлюють ключові параметри Будучи тісно взаємопов'язаними між собою, вони
господарських систем, їх елементну структуру, зумовлюють ключові параметри економічних систем, їх
визначають важливіші функції. елементну структуру, визначають важливіші функції.
С. 99-100 С. 645
Початок третього тисячоліття характеризується Початок третього тисячоліття характеризується
істотним посиленням глобалізаційних тенденцій у світі. істотним посиленням глобалізаційних тенденцій у світі.
Цей об'єктивний, складний і неоднозначний процес нині Цей об'єктивний, складний і неоднозначний процес нині
є пріоритетною домінантою планетарного масштабу. є пріоритетною домінантою планетарного масштабу.
Дослідження сучасних господарських систем щільно Дослідження сучасних економічних систем щільно
пов'язане з аналізом процесів глобалізації і генезису пов'язане з аналізом процесів глобалізації і генезису
постіндустріального (інформаційного) суспільства. У постіндустріального (інформаційного) суспільства. У
рамках такого дослідження проблеми глобалізації рамках такого дослідження проблеми глобалізації
висвітлюються як новий контекст порівняльного аналізу висвітлюються як новий контекст порівняльного аналізу
господарських систем. Інакше кажучи, значний економічних систем. Інакше кажучи, значний науковий
науковий інтерес викликає з'ясування феномену інтерес викликає глобалізаційного контексту з'ясування
глобалізації дослідження сучасних господарських феномену глобалізації та дослідження сучасних
систем. економічних систем. <…>
С. 100 С. 646
Важливою складовою розробки теоретико- Важливою складовою розробки теоретико-
методологічних засад дослідження сучасних методологічних засад дослідження сучасних
господарських систем, своєрідним логічним її економічних систем, своєрідним логічним її
40
 завершенням є обґрунтування новітньої методології їх завершенням є обґрунтування новітньої методології їх
порівняння. Дослідження господарських систем порівняння. Дослідження економічних систем
об'єктивно виводить нас на порівняльний аналіз систем, об’єктивно виводить нас на порівняльний аналіз систем,
економічну компаративістику, метою якої є пошук та економічну компаративістику, метою якої є пошук та
виявлення оптимальних типів сучасних господарських виявлення оптимальних типів сучасних економічних
систем і конкретних національних моделей систем і конкретних національних моделей
економічного розвитку. Порівняльний аналіз економічного розвитку. Порівняльний аналіз
господарських систем спирається на їх типологізацію і економічних систем спирається на їх типологізацію і
доповнює її обґрунтуванням об'єктивних показників, що доповнює її обґрунтуванням об’єктивних показників, що
дають змогу співставити різні господарські системи з дають змогу співставити різні економічні системи з
метою не тільки виявити переваги тих чи інших систем, метою не тільки виявити переваги тих чи інших систем,
а й визначити оптимальні економічні моделі для тих чи а й визначити оптимальні економічні моделі для тих чи
інших країн і вектор трансформації їхніх національних інших країн і вектор трансформації їхніх національних
господарських систем. При цьому сьогодні, на наш економічних систем. При цьому сьогодні, на наш
погляд, українська економічна наука повинна бути погляд, українська економічна наука повинна бути
насамперед спрямована на розв'язання надзвичайної насамперед спрямована на розв’язання надзвичайної
ваги теоретичного і практичного завдання - ваги теоретичного і практичного завдання -
обґрунтування якнайкращої, найефективнішої обґрунтування якнайкращої, найефективнішої
стратегічної господарської моделі для України у XXI ст. стратегічної економічної моделі для України у XXI ст.
2 Присяжнюк Ю. І. Міжрегіональна cтруктурна Сторонянська І. З. Організаційно-економічні основи
взаємодія економіки України з національними міжрегіонального співробітництва прикордонного
господарськими системами країн Центрально-Східної регіону (на прикладі Західного регіону України) : к.е.н. :
Європи. : д.е.н. : спец.. 08.00.02 - Світове господарство і спец.. 08.10.01 - Розміщення продуктивних сил і
міжнародні економічні відносини : захищена 2013-02- регіональна економіка : захищена 2002-04-11; . Інститут
26; . Львівський національний університет імені Івана регіональних досліджень Національної академії наук
Франка. Джерело доступу: України. Режим доступу:
https://nrat.ukrintei.ua/searchdoc/0513U000268 https://nrat.ukrintei.ua/searchdoc/0402U001238/
Підрозділ 3.1. повністю (с. 136-148) Підрозділ 1.1. (с. 10-21)
Вид виявленого порушення: плагіат
С. 136 С. 10
Визначальними ознаками сучасного світового розвитку На сучасному етапі світового розвитку процеси
є глобалізація, інтернаціоналізації та інтеграції. Ці глобалізації, інтернаціоналізації та інтеграції
процеси проникають у всі сфери суспільного життя, проникають у всі сфери суспільного життя, відіграють
відіграючи важливу роль у розвитку як окремих країн, важливу роль у розвитку як окремих країн, так і людства
так і всього людства, впливаючи на формування в цілому. Вони впливають на формування світогляду
світогляду людей, вирішення суспільних і людей, вирішення суспільних та господарських
господарських проблем. Саме всеохопністю зумовлений проблем, визначають стиль мислення. Тому вивчення
інтерес науки до з’ясування причин і тенденцій розвитку причин і тенденцій розвитку інтеграції, її форм, а також
інтеграції, її форм, дослідження діалектики розкриття діалектики інтеграційних процесів є
інтеграційних процесів. Особливого значення набувають важливим напрямом сучасних наукових досліджень.
розробка методологічних підходів і визначення Особливо важливою є розробка методологічних підходів
практичного спрямування цих досліджень. та визначення практичного спрямування цих
досліджень.
С. 136 С. 11
Дедалі активніше взаємодіючи між собою, національні Головною ознакою інтеграційних процесів є
економічні системи трансформуються в світову перетворення, трансформація національних економічних
економічну систему, або утворюють макрорегіональні систем у світову економічну систему чи в
економічні системи. Цей процес найбільш точно макрорегіональні економічні системи. <…>
характеризує термін “інтеграція”. При цьому ступінь С. 10
цілісності, підпорядкованості цілей окремих На думку А.Мокія [105, с.36], процеси, які відбуваються
національних економік цілям нової системи (макрорегіо- у взаємовідносинах між національними економічними
нальної чи світової економіки) залежить від системами і які перетворюють їх сукупність у світову
застосовуваних форм та інтенсивності економіку точніше характеризуються терміном
зовнішньоекономічних відносин. “інтеграція”. <…>
С. 11
<…> При цьому ступінь цілісності, підпорядкованості
цілей окремих національних економік цілям нової
системи (макрорегіональної чи світової економіки)
залежить від застосовуваних форм та інтенсивності
зовнішньоекономічних відносин.
С. 136-137 С. 10-11
Економічний словник трактує інтеграцію як “об’єднання <…> Економічний словник трактує інтеграцію як
в ціле будь-яких частин, елементів” [29, c. 162], а “об'єднання в ціле будь-яких частин елементів”[11,
економічну інтеграцію як таку, що “передбачає с.162], а економічну інтеграцію як таку, що “передбачає
зближення та взаємопристосування окремих зближення та взаємопристосування окремих
41
національних господарств, забезпечується концентраці-
єю та взаємопереплетенням капіталів узгодженою між
державною економічною політикою [29, c. 162– 163]”.
С. 137
Однак стосовно суті інтеграції науковці висловлюють
різні погляди: у широкому значенні міжнародну
економічну інтеграцію трактують і як відносини, і як
процес. Інтеграція як форма відносин, позбавлена будь-
якої дискримінації іноземних партнерів у кожній з
національних економік. Це найвищий рівень розвитку
міжнародних економічних відносин. Інтеграція як
процес виявляється в стиранні відмінностей між
економічними суб’єктами – представниками різних
держав. Охоплюючи зовнішньоекономічний обмін і
сферу виробництва, вона приводить до тісного
переплетення всіх структур національних господарств,
до створення регіональних господарських систем.
І хоча міжнародну економічну інтеграцію визначають
як об’єктивний процес розвитку стійких економічних
зв’язків і поділу праці національних господарств,
“близьких за рівнем економічного розвитку” [145, c. 72],
світовий досвід інтеграційних процесів не підтверджує
тези про обов’язкову близькість за рівнем економічного
розвитку держав, що інтегруються. Це видно на
прикладах таких об’єднань, як НАФТА, СІЛА, Канади
та Мексики.
С. 137-138
Інтеграційні процеси відбуваються на макро– та мікро-
рівнях. “Макрорегіональна” система включає економіки
декількох країн чи їхні складові, при чому ці країни не
обов’язково є сусідами. На макрорівні інтеграція
виявляється в розширенні та поглибленні
світогосподарських зв'язків за рахунок підвищення
міжнародної мобільності факторів і результатів
виробництва [59, c. 16]. Кількісно це виявляється,
зокрема, у зростанні обсягів міжнародних торгових та
фінансових операцій порівняно із збільшенням
загальносвітового валового внутрішнього продукту.
С. 138
Аналіз теоретичних досліджень та світогосподарської
практики дають підстави виокремити такі основні
форми міжнародної регіональної економічної інтеграції:
1) зона вільної торгівлі, всередині якої країни– учасниці
скасували митні бар’єри для взаємної торгівлі;
2) митний союз із вільним переміщенням товарів
(послуг), доповнений єдиним митним тарифом стосовно
третіх країн;
3) спільний ринок, за якого не існує перешкод не лише
для взаємної торгівлі, а й для переміщення робочої сили
та капіталу;
4) економічний союз, за якого вільний рух факторів і
результатів виробництва доповнюється гармонізацією
внутрішньої та зовнішньої економічної політики та
системою між державного регулювання соціально-
економічних процесів. Розглядаючи ці форми як етапи
міжнародної економічної інтеграції, А. Філіпенко
національних господарств. Забезпечується
концентрацією та взаємопереплетенням капіталів,
проведенням узгодженої міждержавної економічної
політики” [11, с.163].
C. 11
У теоретичному плані навіть сьогодні спостерігається
неоднозначність у визначенні суті інтеграції: у
широкому розумінні міжнародну економічну інтеграцію
визначають і як відносини, і як процес. Інтеграцію в
першому розумінні можна тлумачити як відсутність
будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів у
кожній з національних економік. У такому плані
міжнародна економічна інтеграція розглядається
Ю.Пахомовим та Б.Губським як найвищий рівень
розвитку міжнародних економічних відносин [118, с.45].
Як процес інтеграція виявляється в стиранні
відмінностей між економічними суб'єктами –
представниками різних держав.
C. 11-12
В.К.Ломакін визначає міжнародну економічну
інтеграцію як “об'єктивний процес розвитку стійких
економічних зв'язків і поділу праці національних
господарств, які близькі за рівнем економічного
розвитку. Охоплюючи зовнішньоекономічний обмін і
сферу виробництва, вона приводить до тісного
переплетення всіх структур національних господарств,
до створення регіональних господарських систем”[87,
с.72]. Світовий досвід інтеграційних процесів не
підтверджує тезу про обов'язкову близькість за рівнем
економічного розвитку держав, що інтегруються
(наприклад, НАФТА – інтеграційне об'єднання США,
Канади та Мексики).
C. 11
<…> У даному трактуванні під “макрорегіональною”
розуміється система, що включає економіки декількох
країн чи їх складові елементи, при чому ці країни не
обов'язково розміщені одна поряд з одною.
С. 12
Інтеграційні процеси проходять на макро- та
мікрорівнях. На макрорівні інтеграція виявляється в
розширенні та поглибленні світогосподарських зв'язків
за рахунок підвищення міжнародної мобільності
факторів і результатів виробництва [24, с.16]. Кількісно
це характеризується, зокрема, зростанням обсягів
міжнародних торгових та фінансових операцій
порівняно із збільшенням загальносвітового валового
внутрішнього продукту.
С. 12
У теорії та світогосподарській практиці виділяють такі
основні форми міжнародної регіональної економічної
інтеграції: (1) зону вільної торгівлі з відміною країнами
учасниками митних бар'єрів у взаємній торгівлі; (2)
митний союз із вільним переміщенням товарів (послуг),
доповнений єдиним митним тарифом по відношенню до
третіх країн; (3) спільний ринок, коли ліквідовуються
перепони не лише у взаємній торгівлі, а і у переміщенні
робочої сили та капіталу; (4) економічний союз, коли
вільний рух факторів та результатів виробництва
доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої
економічної політики та системою міждержавного
регулювання соціально-економічних процесів в регіоні
[113, с.155]. А.Філіпенко розглядає вказані форми як
етапи міжнародної економічної інтеграції, доповнюючи
їх поняттям “повна економічна інтеграція”, коли
сторони здійснюють спільну економічну політику на
42
доповнює їх ще однією – “повною економічною
інтеграцією”, за якої сторони проводять спільну
економічну політику тоді як за економічного союзу,
вони лише узгоджують її [171, c. 216]. І. Бураковський
називає ці форми рівнями інтеграції [33, c. 226–227],
хоча відмінність між ними полягає не у рівні управ-
ління, а у взаємопогодженні елементів зовнішньоеконо-
мічної політики. Б. Губський доповнює їх такою
формою, як “політичний союз”, що створюється на
основі союзу економічного і поряд з економічною
забезпечує й політичну інтеграцію [59, c. 16–17].
С. 138-139
Наслідки інтеграційних процесів на прикладах різних
форм міжнародної регіональної економічної інтеграції,
зокрема митного союзу і зон вільної торгівлі
досліджували Дж. Віннер, Р. Ліпсі, К. Ланкастер, Я.
Ванек, К. Купер і Б. Масел, Б. Балаша та Д. Сальваторе
[424; 430].
С. 139
Згідно з Дж. Віннером, наслідками економічної
інтеграції є статичні ефекти: ефект розширення торгівлі
та ефект згортання торгівлі з третіми країнами, що
знаходяться поза межами інтеграційного об'єднання.
Заміна товару національного виробництва аналогічним
товаром, імпортованим з іншої країни – учасника та
виготовленого з меншими витратами ресурсів,
потенційно сприяє зростанню добробуту. Водночас за
нижчих витрат виробництва в третіх країнах і заміни
імпорту товарів з цих країн товарами з вищими
витратами з країн – учасниць внаслідок протекціонізму
щодо третіх країн добробут буде зменшуватися. Країна
отримує чистий виграш лише за умови, якщо ефект від
розширення торгівлі перевищує ефект від згортання
торгівлі. Ефект інтеграційного процесу детально
проаналізував І. Бураковський. До статичних ефектів він
відносить також зростання ефективності виробництва,
внутрішнього національного споживання [33, c. 232–
238].
С. 139
Позитивними статичними наслідками інтеграції є
також економія на видатках переміщення товарів через
кордони, поліпшення умов торгівлі для членів
угруповання та зміцнення їхніх конкурентних позицій у
відносинах із третіми державами.
Динамічними наслідками економічної інтеграції є
зміна умов і параметрів функціонування економічної
системи, посилення рівня конкурентоспроможності
ринкового середовища, розширення ринків збуту і
відповідне зростання масштабів виробництва та
економії витрат, пожвавлення ділової, в тому числі
інвестиційної активності, мобільності факторів вироб-
ництва.
С. 140
На мікрорівні інтеграційні процеси розвиваються за
двома напрямами – екстернальним та інтернальним.
Перший характеризується розширенням міжнародної
діяльності фірми за рахунок використання конкурентних
відміну від економічного союзу, коли сторони лише
узгоджують її [101, с.216]. І.Бураковський ототожнює
вказані форми з рівнями інтеграції [16, с.227-228], хоча
відмінність між ними полягає не у рівні управління, а у
взаємопогодженні елементів зовнішньоекономічної
політики. Б.Губський розглядає вказані форми як модель
регіональної економічної інтеграції [24, с.16-17]. Окрім
цього, він їх доповнює такою формою як політичний
союз, який створюється на основі економічного союзу і
в якому поряд з економічною забезпечується й
політична інтеграція.
С. 13
Теоретичні дослідження ефектів від інтеграції були
здійснені Дж.Віннером (1959), Р.Ліпсі (1960) та
К.Ланкастером (1957) при дослідженні ефектів
інтеграційного процесу в формі митного союзу (модель
“3х2” – “три країни – два товари”). Загальна модель
рівноваги ефектів (субоптимального стану) для митного
союзу була розглянута Р.Ліпсі, Я.Ванеком (1965), для
зон вільної торгівлі, спрямованих на одностороннє
зниження мита, К.Купером і Б.Маселом (1965),
Б.Балашою (1974) та Д.Сальваторе (1984, 1987) [189;
214; 215, с.247-265].
С. 13
У вітчизняній літературі детальний аналіз ефектів
інтеграційного процесу наведений у вище згадуваній
роботі Бураковського І. [16, с.227-240]. Зокрема, за
Дж.Віннером результатами економічної інтеграції є
статичні ефекти: ефект розширення торгівлі (trade
creation) та ефект згортання торгівлі (trade diversion) з
третіми країнами, що знаходяться за межами
інтеграційного об'єднання. Заміна товару національного
виробництва аналогічним товаром, імпортованим з
іншої країни учасника та виготовленого з меншими
затратами ресурсів, потенційно сприяє підвищенню
добробуту. З іншої сторони, при нижчих витратах
виробництва в третіх країнах і заміною імпорту товарів з
цих країн товарами з вищими витратами з країн-
учасниць внаслідок протекціонізму щодо третіх країн,
результатом буде зменшення добробуту національної
економіки. Країна отримує чистий виграш у випадку,
якщо величина ефекту від розширення торгівлі
перевищує величину ефекту від згортання торгівлі. До
статичних ефектів І.Бураковський відносить також
зростання ефективності виробництва, внутрішньо
національного споживання [16, с.232-238]. <…>
С. 13-14
<…>Слід погодитись також з такими проявами ефектів,
як економія на видатках переміщення товарів через
кордони, покращення умов торгівлі членів угруповання
та посилення їх конкурентних позицій у відносинах із
третіми державами. До динамічних ефектів економічної
інтеграції відносять зміну умов та параметрів
функціонування економічної системи, посилення рівня
конкурентності ринкового середовища, розширення
ринків збуту та відповідне зростання масштабів
виробництва і економії витрат, посилення ділової, в
тому числі інвестиційної активності, мобільності руху
факторів виробництва.
С. 14
Інтеграційні процеси на мікрорівні розвиваються двома
шляхами – екстернальним та інтернальним.
Екстернальний шлях характеризується розширенням
міжнародної діяльності фірми за рахунок використання
43
переваг своїх партнерів на зарубіжних ринках; це
динамізує міжнародну торгівлю товарами та послугами
в традиційній структурі відповідних національних
ринків. Коли такі економічні зв'язки стають
стабільними, то говорять про формування міжнародних
регіональних факторних ринків товарів і послуг.
Обираючи другий напрям – інтернальний фірма створює
власні закордонні філії та дочірні компанії і (або)
набуває контроль над вже діючими зарубіжними
фірмами [59, c. 15–16]. Так формуються специфічні
внутрішньокорпоративні міжнародні ринки.
С. 140
Інтеграція на мікрорівні розвивається горизонтально так
і вертикально [207, c. 45–46] . Горизонтальна інтеграція
виникає при злитті фірм, які виробляють подібні або
однорідні товари, з метою реалізації своїх товарів через
спільну систему розподілу й отримання при цьому
додаткового прибутку. Така інтеграція зміцнюється
через організацію виробництва за кордоном товарів,
аналогічних тим, що виробляються в країні базування
фірм-засновниць.
С. 140
Вертикальна інтеграція передбачає об'єднання фірм, які
функціонують у різних виробничих циклах. Розрізняють
три форми такої інтеграції:
а) інтеграція “вниз”, наприклад, приєднання
заводу-виробника сировини чи напівфабрикатів до
компанії – головного виробника;
б) виробнича інтеграція “вгору”, наприклад, придбання
сталеплавильною компанією заводу, що виробляє
металофонструкції;
в) невиробнича інтеграція “вгору” (приєднання
сфер розподілу).
С. 140-141
Найбільш інтегрованими мікроструктурами є
транснаціональні корпорації – групи підприємств, що
функціонують у різних країнах, але контролюються
штаб-квартирою, розташованою в одній конкретній
країні. На принципах, за якими функціонують
горизонтальна та вертикальна інтеграція, побудована
концепція інтернаціоналізації. Її запропонували П. Баклі
і М. Кесон, а згодом доповнив А. Ругман [410, c. 926–
927]
С. 141
Аналізуючи відмінності між мікроінтеграцією та
інтернаціоналізацією, Р. Грос і Д. Куджава [481],
підкреслюють що інтернаціоналізація охоплює операції,
які відбуваються поза сферами вертикальної чи
горизонтальної інтеграції: придбання капіталу, робочої
сили, технологій.
С. 141
Багатофакторний підхід до інвестиційної поведінки ТНК
за умов глобалізації обгрунтуав англійський економіст
Дж. Данінг у межах розробленої ним еклектичної теорії
між народного виробництва [90, c. 8–9].
С. 141
З часом процеси інтернаціоналізації та глобалізації
змінюються, набувають нових ознак і форм, що
конкурентних переваг своїх партнерів на зарубіжних
ринках; це динамізує міжнародну торгівлю товарами та
послугами в традиційній структурі відповідних
національних ринків. Коли такі економічні зв'язки
стають стабільними, то говорять про виникнення
міжнародних регіональних факторних ринків товарів та
послуг. Основою інтерналізації є організація фірмою
власних закордонних філій та дочірніх компаній і (або)
набуття нею контролю над вже діючими зарубіжними
фірмами [24, с.15-16]. Так формуються специфічні
внутрішньокорпоративні міжнародні ринки.
С. 14
На мікрорівні вирізняють горизонтальну та вертикальну
інтеграцію [118, с.45-46]. Горизонтальна інтеграція
виникає при злитті фірм, які виробляють подібні або
однорідні товари, з метою реалізації своїх товарів через
спільну систему розподілу і отримання при цьому
додаткового прибутку, така інтеграція посилюється
через організацію виробництва за кордоном товарів,
аналогічних тим, що виробляються в країні базування
фірм-засновниць.
С. 14
Вертикальна інтеграція передбачає об'єднання фірм, які
функціонують у різних виробничих циклах. Розрізняють
три форми такої інтеграції:
 інтеграція “вниз” (наприклад, приєднання
заводу-виробника сировини чи напівфабрикатів
до компанії, яка веде головне виробництво;
 виробнича інтеграція “вгору” (наприклад,
придбання сталеплавильною компанією заводу,
що виробляє металоконструкції);
 невиробнича інтеграція “вгору” (приєднання
сфер розподілу).
С. 15
На певному рівні розвитку мікроінтеграції виникають
транснаціональні корпорації. Під транснаціональною
корпорацією (ТНК) розуміється група підприємств, що
функціонують у різних країнах, але контролюються
штаб-квартирою, що міститься в одній конкретній
країні. Саме вони є найбільш інтегрованими
мікроструктурами.
Умови розвитку і фактори ефективності
корпораційної мікроінтеграції розглядаються в теорії
інтернаціоналізації. Концепція інтернаціоналізації
запропонована і популяризована П.Баклі і М.Кесоном, а
потім значно доповненій А.Ругманом [182, с.926-927]. В
цілому концепція відбиває підходи, покладені в основу
щойно розглянутих горизонтальної та вертикальної
інтеграції.
С. 15
Докорінна відмінність між мікроінтеграцією та
інтернаціоналізацією, на думку Р.Гроса і Д.Куджави
[206], полягає ось у чому. Інтернаціоналізація включає
операції, що перебувають поза сферами вертикальної чи
горизонтальної інтеграції (придбання капіталу, робочої
сили, технологій).
С. 15
Проблему формування багатофакторного підходу щодо
інвестиційної поведінки ТНК в умовах глобалізації
розв'язав англійський економіст Дж.Данінг у межах
розробленої ним еклектичної теорії міжнародного
виробництва [65, с.8-9].
С. 15
Реальні процеси інтернаціоналізації та глобалізації
знаходять своє відображення у економічній думці, що
44
знаходить своє відображення в економічній думці.
У сучасних дослідженнях взаємодія національних
економік аналізується з урахуванням стану, тенденцій та
особливостей розвитку не лише міжнародної торгівлі
(експорт та імпорт товарів), а й міжнародного руху
капіталу і валютних відносин. До найпоширеніших
належить концепція ефективно функціонуючих
“відкритих економік”.
С. 141-142
Слід зауважити, що загальний методологічний підхід до
оцінки відкритості економіки, яка виявляється у її між
народній торговельній, фінансовій та інвестиційній
взаємодії, є продуктивним лише щодо розвинених
національних економік. Оцінюючи “відкритість”
економік країн, що розвиваються, західні науковці
орієнтуються на обґрунтування “позитивного впливу”
інвестиційної експансії розвинених країн. На практиці
розробляються масштабні рекомендації щодо лібералі-
зації національних інвестиційних ринків, використання
“ефекту присутності” і режиму “національного статусу”
для ТНК тощо [59, c. 32]. Науковці країн, що
розвиваються, дотримуються переважно критичних
теоретичних підходів, доктрин економмічного
націоналізму та протекціонізму [385, p. 203–208]
С. 142
Однак, як у працях представників західної економічної
думки, так і в практичних рекомендаціях МВФ
недостатньо враховуються національні особливості
країн з перехідними економіками, потенціал їх
сукупного впливу на перспективи розвитку світової
економіки.
С. 142
Учені східноєвропейських країн роблять спроби
сформувати концепції "відкритості" національних
економік, адекватні як тенденціям світового
економічного розвитку, так і потребам конкретних
країн. Вони акцентуєть увагу на проблематиці
геоекономічного визначення нових незалежних держав,
на теоретичних і практичних питаннях способів і темпів
досягнення оптимальної, з точки зору їхніх
національних інтересів, відкритості економіки. Для їхніх
досліджень характерна багатоваріантність у підходах до
аналізу відповідних проблем тієї чи іншої країни. Це
зумовлено як об'єктивними факторами (розмір території,
населення, ресурсний потенціал), так і відмінностями у
стратегіях, масштабах, темпах ринкової трансформації,
різними поглядами на сутність і значущість як
інтеграційних, так і дезінтеграційних процесів, явищ.
С. 142-143
Попри багатовекторність підходів, ученим вдалося
дійти згоди щодо загальних критеріїв відкритості країн з
перехідними економіками.
На макрорівні такими критеріями є:
а) усталена зовнішньоекономічна спеціалізація, що
реалізується на основі порівняльних переваг країни та
еквівалентного обміну;
б) зі ставність, співмірність внутрішніх і світових цін
на основні товари;
в) стабільність валютно-фінансового стану країни;
г) міжнародна конвертованість національної валюти.
На мікрорівні:
а) вільний вихід підприємств усіх форм власності на
зовнішні ринки товарів, послуг і капіталів, включаючи
вільний вибір зарубіжних партнерів;
знаходиться у постійному розвитку. Серед сучасних
теорій домінує концепція ефективно функціонуючих
“відкритих економік”. Для дослідження сучасного
глобалізму характерним є те, що взаємодія національних
економік аналізується з урахуванням стану, тенденцій і
особливостей розвитку не лише міжнародної торгівлі
(експорт та імпорт товарів), а й міжнародного руху
капіталу та валютних відносин.
С. 15-16
Зауважимо, що загальний методологічний підхід до
оцінки відкритості економіки, яка виявляється у її
міжнародній торговельній, фінансовій та інвестиційній
взаємодії, є продуктивним лише відносно розвинених
національних економік. При оцінці “відкритості”
економік тих країн, що розвиваються, західна
економічна думка орієнтується на обґрунтування
“позитивного впливу” інвестиційної експансії
розвинених країн. На практичному рівні розробляються
масштабні рекомендації щодо лібералізації
національних інвестиційних ринків, використання
“ефекту присутності” і режиму “національного статусу”
для ТНК тощо [24, с.32]. Серед науковців тих країн, що
розвиваються, переважають більш критичні теоретичні
підходи, доктрини економічного націоналізму та
протекціонізму [194, с.203-208].
С. 16
Проблема “відкритості” вкрай актуальна для країн з
перехідними економіками. Західна економічна думка і,
особливо, практичні рекомендації МВФ недостатньо
враховують не тільки національні особливості багатьох
країн цієї групи, але й потенціал їх сукупного впливу на
перспективи розвитку світової економіки.
С. 16
Одночасно вченими східноєвропейських країн
робляться спроби сформувати адекватні як тенденціям
світового економічного розвитку, так і потребам
конкретних країн концепції “відкритості” національних
економік. Увага акцентується на проблематиці
геоекономічного визначення нових незалежних
держав, на теоретичних та практичних питаннях
способів і темпів досягнення оптимальної, з точки зору
їх національних інтересів, відкритості економіки.
Характерним явищем є багатоваріантність у підходах до
аналізу відповідних проблем тієї чи іншої країни. Це
зумовлено як об'єктивними факторами (розмір території,
населення, ресурсний потенціал), так і відмінностями у
стратегіях, масштабах, темпах ринкової трансформації,
різними поглядами на сутність та значимість як
інтеграційних, так і дезінтеграційних процесів, явищ.
С. 16-17
Загальними критеріями відкритості країн з перехідними
економіками слід вважати:
 на макрорівні: усталену зовнішньоекономічну
спеціалізацію, що реалізується на основі
порівняльних переваг країни і еквівалентного
обміну; порівнянність пропорцій внутрішніх та
світових цін на основні товари; стабільність
валютно-фінансового стану країни; міжнародну
конвертованість національної валюти;
 на мікрорівні: вільний вихід підприємств усіх
форм власності на зовнішні ринки товарів,
послуг та капіталів, включаючи вільний вибір
зарубіжних партнерів; можливість перетворення
зовнішньоекономічної діяльності в органічну
складову господарської діяльності підприємств.
45
 б) можливість перетворення зовнішньоекономічної
діяльності в органічну складову господарської
діяльності підприємств.
С. 143
Враховуючи ці критерії держава повинна визначити такі
орієнтири своєї діяльності:
– відкриття внутрішнього ринку для іноземних
товарів та вдосконалення системи захисту вітчизняних
виробників;
– забезпечення правових та економічних гарантій
нормального функціонування іноземних фізичних та
юридичних осіб;
– зближення вітчизняного господарського права з
між народним;
– застосування загальноприйнятих засобів і
методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності
тощо.
Якщо країна з перехідною економікою послідовно звіряє
свої плани з цими орієнтирами можна говорити про
координоване, відповідно до темпів структурної
перебудови національної економіки, регульоване
державою поетапне відкриття внутрішнього ринку, про
зовнішньо – економічну інтеграцію.
С. 143-144
Зовнішньоекономічна інтеграція – це процес взаємо
проникнення економічних систем різних країн і
формування на цій основі економічної системи вищого
порядку, яка характеризується взаємоузгодженістю
цілей розвитку окремих підсистем [177, c. 47].
Інтеграційні процеси можна розглядати як у функціо-
нальному, так і в територіальному аспектах. Територі-
альними “об’єктами” інтеграції можуть стати регіони,
які набули специфічних форм і перебувають на різних
рівнях ієрархії.
В економічній літературі регіон часто визначається як
територія з певними географічними, економічними та
іншими ознаками. Таке трактування регіону покладене в
основу визначення, яке запропонував в науковий обіг
М.М. Некрасов: як “значної території країни з більш чи
менш однорідними умовами, а головним чином,
характерною спрямованістю розвитку виробничих сил
на основі поєднання комплексу виробничих ресурсів з
відповідною наявною та перспективною матеріально-
технічною базою, виробничою та соціальною
інфраструктурою [184, c. 21–33]”. Згідно з цим
визначенням регіон не є адміністративною одиницею. А
оскільки чинний в Україні адміністративно-
територіальний поділ не є оптимальним і ефективним та
вимагає перегляду з боку державних органів управління.
терміном “регіон” ми також позначаємо значну
територію країни, виокремлену за критеріями подібності
природнокліматичних, етнічних, культурних ознак, а
головне за критеріями спеціалізації і структури
виробництва, спільної виробничої та соціальної
інфраструктури.
С. 144
Спираючись на теоретико-методологічне дослідження
макро- та мікро інтеграції, можна сказати, що регіон
бере участь у інтеграційних процесах як на макро- так і
на мікрорівні. Однак жоден з цих рівнів не передбачає
інтегрування регіону в інституції, які територіально
локалізуються в межах прикордонних територій
суміжних країн. Це підтверджує на обгрунтованість
виокремлення такого рівня системи інтеграційних
С. 17
У цьому контексті діяльність держави повинна
орієнтуватись на: відкриття внутрішнього ринку для
іноземних товарів та вдосконалення системи захисту
вітчизняних виробників; забезпечення правових та
економічних гарантій нормального функціонування
іноземних фізичних та юридичних осіб; зближення
вітчизняного господарського права з міжнародним;
застосування загальноприйнятих засобів і методів
регулювання зовнішньоекономічної діяльності тощо. В
цілому стосовно країн з перехідними економіками мова
може йти про координоване, відповідно до темпів
структурної перебудови національної економіки,
регульоване державою поетапне відкриття внутрішнього
ринку.
С. 17-18
Отже, під зовнішньоекономічною інтеграцією будемо
вважати процес взаємопроникнення економічних систем
різних країн та формування на цій основі економічної
системи вищого порядку, яка характеризується
взаємоузгодженістю цілей розвитку окремих підсистем
[105, с.47]. Інтеграційні процеси можуть розглядатись як
у функціональному, так і в територіальному аспектах. В
територіальному аспекті “об'єктом” інтеграції можуть
виступати регіони, які набувають специфічних форм і
мають місце на різних рівнях ієрархії. В економічній
літературі регіон часто визначається як територія з
певними географічними, економічними та іншими
ознаками. Таке трактування регіону лежить в основі
визначення М.М.Некрасова, який ввів в науковий обіг
даний термін, визначивши регіон як “значну територію
країни з більш чи менш однорідними умовами, а
головним чином, характерною спрямованістю розвитку
виробничих сил на основі поєднання комплексу
виробничих ресурсів з відповідною наявною та
перспективною матеріально-технічною базою,
виробничою та соціальною інфраструктурою” [108, с.21-
33]. Дане трактування дозволяє сприймати регіон як
неадміністративну одиницю. Необхідно сказати, що
існуюча структура обласного поділу не є оптимальною і
ефективною та вимагає перегляду зі сторони державних
органів управління. Отже, під поняттям “регіон” в даній
роботі слід розуміти об'єктивно існуючу значну
територію країни, котра має подібні
природнокліматичні, етнічні, культурні ознаки, а
головне характерну спеціалізацію і структуру
виробництва, спільну виробничу та соціальну
інфраструктуру.
С. 18
На основі проведеного теоретико-методологічного
дослідження макро- та мікроінтеграції можна сказати,
що регіон бере участь у інтеграційних процесах на
макрорівні та мікрорівні. Однак, жоден з вказаних рівнів
не включає в себе інтегрування регіону в інституції, які
територіально локалі-зуються в межах прикордонних
територій суміжних країн. Це вказує на обґрунтованість
виділення такого рівня системи інтеграційних процесів
46
процесів, як мезоінтеграційний.
С. 144-145
Мезоінтеграція це – взаємодія та зближення
господарських систем прикордонних регіонів суміжних
країн, налагодження між ними сталих цілеорієнтованих
взаємовідносин з метою формування і ефективного
функціонування мезорегіональної інтеграційної
структури за умови максимально можливого узгодження
завдань розвитку її складових (регіонів).
С. 145
Інтеграція є найбільш результативною формою
соціально-економічної взаємодії. Однак, щоб досягти від
такої взаємодії максимального ефекту слід врахувати
фактори, які визначають доцільність формування
інтеграційних структур та обґрунтованість
взаємопереплетення окремих елементів таких структур.
До факторів, які визначають необхідність залучення
регіону до інтеграції належать такі:
• налагодженість виробничо-коопераційних
зв’язків між підприємствами регіональних
господарських систем, взаємопов’язаність економічних
інтересів;
• спільні завдання розвитку соціально-
економічної інфраструктури;
• спільність проблем природокористування та
охорони довкілля;
• щільність соціальних контактів;
• подібність (можливо, єдність) етноісторичних і
релігійних традицій.
С. 145
Схему залучення регіону в процеси інтеграції можна
зобразити як зміну під впливом зовнішньоекономічної
та регіональної політики держави передумов інтеграції з
метою забезпечення конкурентоспроможності суб'єкта
інтеграційного процесу окремого регіону чи держави
зокрема. Отже, зовнішньоекономічна та регіональна
політика виступає своєрідним фільтром, підсилюючи чи
послаблюючи конкурентні переваги об'єкта інтеграції
(рис. 3.1).
С. 145-146
Кожен регіон, що долучається до інтеграційних процесів
має власний потенціал, складовими якого є
геополітичний, природно-ресурсний і соціально-
економічний чинники. Саме їх можна вважати
передумовами інтеграції регіону, оскільки вони
формують відносні, а згодом і конкурентні переваги.
Особливо важливо визначити конкурентні переваги,
адже при включенні в інтеграційні структури регіон
одночасно включається в міжнародний поділ праці. На
думку зарубіжних дослідників, на початкових етапах
входження економіки у світове господарство
зовнішньоекономічні зв'язки повинні базуватись на
порівняльних перевагах господарської системи регіону,
а вже потім конкретизуватись на перспективних видах
продукції [464, S. 74]
С. 146
Особливо важливим чинником є конкурентні переваги
регіону, оскільки саме вони визначають його
експортний потенціал. Реалізація експортного
як мезоінтеграційного.
С. 18
Під мезоінтеграцією будемо розуміти процес взаємодії
та зближення господарських систем прикордонних
регіонів суміжних країн, встановлення між ними сталих
цілеорієнтованих взаємовідносин з метою формування і
ефективного функціонування мезорегіональної
інтеграційної структури за умови максимально
можливого узгодження цілей розвитку її складових
(регіонів).
С. 18-19
Інтеграція є найбільш результативною формою
соціально-економічної взаємодії. Однак, є необхідність
існування факторів, які б визначали доцільність
формування інтеграційних структур в межах
прикордонних регіонів та обґрунтованість
взаємопереплетення окремих елементів таких структур.
До факторів, що визначають необхідність залучення
регіону до процесів мезорегіональної інтеграції слід
віднести:
 наявність виробничо-коопераційних зв'язків між
підприємствами регіональних господарських
систем, яка породжує переплетіння економічних
інтересів;
 єдність транспортних мереж і кордонних
переходів, що викликає спільні завдання
розвитку соціально-економічної інфраструктури;
 спільність проблем природокористування та
охорони довкілля;
 високий ступінь демографічного взаємовпливу,
який зумовлює щільність соціальних контактів;
 подібність (можливо і єдність) етноісторичних
традицій та конфесійної ситуації.
С. 19-20
Принципову схему моделі включення прикордонного
регіону в процеси мезоінтеграції можна зобразити як
зміну під впливом зовнішньоекономічної та
регіональної політики держави передумов мезоінтеграції
з метою забезпечення конкурентоспроможності суб'єкта
інтеграційного процесу – прикордонного регіону. Тобто,
зовнішньоекономічна та регіональна політика виступає
своєрідним фільтром, підсилюючи чи послаблюючи
конкурентні переваги об'єкта мезоінтеграції (рис.1.1).
С. 19
При включенні в мезоінтеграційні процеси кожен регіон
характеризується своїм потенціалом, який складають
геополітичний, природно-ресурсний та соціально-
економічний чинники. Саме ці чинники можна вважати
передумовами мезоінтеграції прикордонного регіону,
оскільки вони формують наявність відносних, а далі й
конкурентних переваг. Визначення останніх особливо
важливе, адже при включенні в мезоінтеграційні
структури прикордонний регіон одночасно включається
в міжнародний поділ праці. На думку зарубіжних
дослідників, на початкових етапах входження економіки
у світове господарство зовнішньоекономічні зв'язки
повинні базуватись на порівняльних перевагах
господарської системи регіону, а вже потім
конкретизуватись на перспективних видах продукції
[204, с.74].
С. 20-21
Особливе місце відводиться такому чиннику як
конкурентні переваги регіону, оскільки вони визначають
його експортний потенціал. Реалізація експортного
47
потенціалу пріоритетних галузей є одним із чинників,
які активно сприятимуть виходу української економіки з
глибокої економічної кризи і стимулюватимуть її
структурну перебудову. Водночас це може стати
першим етапом інтеграції України в світовий
економічний простір.
С. 146-147
Серед стратегії економічного зростання, успішно
реалізованих у різних країнах, привертає увагу теорія
“журавлиного ключа” що відлітає К. Акамацу, (1943)
[415, c. 107–198]. Її автор розглядає взаємозв’язки між
промисловим розвитком і міжнародною торгівлею як
послідовність V-подібних кривих зростання імпорту,
внутрішнього виробництва та наступного експорту.
Висновки К. Акамацу емпірично підтвердженні
зростанням економіки та окремих галузей
промисловості Японії 40-60-х років ХХ ст.
Примітка. Цей абзац дублюється тричі (с. 146-147),
мабуть помилково при копіюванні.
С. 147
Рис. 3.1. Модель залучення регіону в процес інтеграції
С. 144-145
Успіхи економічної політики японського уряду у
наступні роки стали вагомим аргументом на користь
правдивості теорії “доганяючого життєвого циклу
продукту” К. Кодзими (1973) [415, c. 107–198] . Ця
теорія пропонує економічну політику експортної
орієнтації конкуренто-спроможних на зовнішніх ринках
галузей і, на цій основі, здійснення конкурентних
позицій інших галузей за істотних і дієвих державних
інтервенцій (фінансових, директивних, інформаційних).
Така політика має багато спільного з новітньою
теорією міжнародної торгівлі – “міжнародної
конкурентоспроможності націй” М. Портера [415, c.
107–198] .
С. 148
Зовнішньоекономічна стратегія України орієнтована на
досягнення конкретних результатів за певний проміжок
часу, повинна передбачати визначення
експортоорієнтованих галузей, які були б потенційно чи
фактично і конкурентоспромогними на світових ринках
потенціалу пріоритетних галузей буде одним із
чинників, які можуть активно сприяти виходу
української економіки з глибокої економічної кризи і
стимулювати її структурну перебудову. Разом з тим це
може стати першим етапом інтеграції України в
світовий економічний простір.
С. 21
В процесі розгляду теоретичних засад, які пояснюють
або конструюють успішно реалізовані у різних країнах
стратегії економічного зростання з використанням
потенціалу експортного розширення, привертає увагу
теорія “відлітаючого журавлиного ключа” (К.Акамацу,
1943) [185, с.107-108], яка розглядає взаємозв'язки між
промисловим розвитком і міжнародною торгівлею у
вигляді послідовності V-подібних кривих зростання
імпорту, внутрішнього виробництва та наступного
експорту. Висновки К.Акамацу знайшли емпіричне
підтвердження в процесі зростання економіки і окремих
галузей промисловості Японії в 40-60-х рр.
С. 20
Рис. 1.1. Модель залучення прикордонного
регіону до процесів мезоінтеграції
С. 21
В подальшому дана теорія була розвинена у теорії
“доганяючого життєвого циклу продукту” (К.Кодзима,
1973) [185, с.107-108], яка підтверджена результатами
економічної політики японського уряду у наступні
роки. Теорія “доганяючого життєвого циклу продукту”
описує здійснену економічну політику експортної
орієнтації конкурентноспроможних на зовнішніх
ринках галузей і, на цій основі, нарощування
конкурентних позицій інших галузей. Наголосимо, при
істотних і дієвих державних інтервенціях (фінансових,
директивних, інформаційних). Неважко побачити
спільність такої політики з новітньою теорією
міжнародної торгівлі “міжнародної
конкурентоспроможності націй” М.Портера [185, с.107-
108].
С. 21
Орієнтована на досягнення конкретних результатів за
певний проміжок часу, зовнішньоекономічна стратегія
нашої країни повинна передбачати визначення
експортоорієнтованих галузей, які були б потенційно чи
фактично конкурентноспроможними на світових ринках
48
виготовлення продукції чи надання послуг. Постійна
активність на міжнародних ринках повинна стати
реальною передумовою динамічного розвитку експорто- реальною передумовою динамічного розвитку
орієнтованих галузей [211, c. 6] . Своєю чергою,
створення експортного сектора економіки сприятиме
вирішенню низки істотних макроекономічних проблем.
Підрозділ 3.2. повністю (с. 148-163)
Вид виявленого порушення: плагіат
С. 148
Найпоширенішими організаційними формами
міжрегіональних зв'язків, в яких регіони виступають як
повноправні суб'єкти, є такі:
• єврорегіони;
• спеціальні (вільні) економічні зони (СЕЗ) та території регіони виступають як повноправні суб'єкти, можна
пріоритетного розвитку (ТПР) у прикордонних регіонах; виділити:
• міжнародні транспортні коридори.
С. 148-149
Терміном "єврорегіон" позначають території, на яких
розгортаються інтенсивні процеси добровільної
транскордонної співпраці у різних галузях діяльності  добровільного транскордонного співробітництва у
економічній, культурній, соціальній, екологічній. Ці
процеси охоплюють прикордонні території двох або
більше країн і спираються на співпрацю місцевих
органів влади та локальні ініціативи.
С. 149
Поширення в економічній літературі вживання
термінів “транскордонна співпраця” та “єврорегіон” як
синонімів, оскільки єврорегіони є формою концентрації
транскордонних ініціатив, тобто вони є вищою
організаційною формою такої співпраці [24, c. 10].
Єврорегіони  це юридично оформлені, за нормами
Ради Європи, регіони інтенсивної міжрегіональної
співпраці. Такі норми закодифіковані в “Європейській
конвенції з транскордонного співробітництва”.
Створення єврорегіонів ініціювали наприкінці 50-х
років ХХ ст. місцеві органи влади прикордонних
територій Італії та Австрії. Протягом останніх кількох
десятків років спостерігається динамічне зростання
такого типу транскордонних об'єднань. Тепер їх
налічується близько 60 [492, p. 2]. Однак ефективність
функціонування єврорегіонів різна і залежить від ідеї і місцевих органів влади прикордонних територій Італії та
мети їх створення.
С. 149
Основною передумовою створення єврорегіонів як
організаційної форми співпраці було прагнення
подолати напруження між європейськими державами,
що сформувалося історично, і відіграло суттєву роль у
розв'язанні обох світових воєн. Співпрацювали головно
у сферах економіки, зокрема енергетики та транспорту,
охорони навколишнього середовища та культури. До
подолання суперечностей, які виникли у кожній з цих
сфер, були створені робочі групи, які регулярно
виготовлення продукції чи надання послуг. Постійна
активність на міжнародних ринках повинна стати
експортоорієнтованих галузей [123, с.6]. В свою чергу
створення експортного сектора економіки буде сприяти
вирішенню низки істотних макроекономічних проблем.
Підрозділ 1.3. (с. 37-52)
С. 37
Світова практика міжрегіонального співробітництва
виділяє ряд форм залучення регіонів держави до участі у
процесах мезоінтеграції. Серед найбільш поширених
організаційних форм міжрегіональних зв'язків, в яких
 формування мезоінтеграційних об'єднань –
єврорегіонів;
 створення спеціальних (вільних) економічних
зон (СЕЗ) та територій пріоритетного розвитку
(ТПР) у прикордонних регіонах;
 міжнародні транспортні коридори, розвиток яких
на сьогодні в Україні визнано
загальнонаціональним пріоритетом.
С. 37
Термін “єврорегіон” використовується для позначення
територій, де розгортаються інтенсивні процеси
різних галузях діяльності (економічній, культурній,
соціальній, екологічній) [66, с.1]. Процеси ці охоплюють
прикордонні території двох або більше країн, і, що
особливо важливо, спираються на співпрацю місцевих
органів влади та локальні ініціативи.
С. 37
Часто в економічній літературі поняття транскордонне
співробітництво та єврорегіон використовуються як
синоніми. З цим не можна погодитись, оскільки
єврорегіони можна визначити формою концентрації
транскордонних ініціатив, тобто вони є вищою
організаційною формою. За П.Бєлєньким, єврорегіон –
це одна з організаційних форм транскордонних відносин
[6, с.10]. Практично єврорегіони – це юридично
оформлені (за нормами, відповідними до вимог Ради
Європи) регіони інтенсивного міжрегіонального
співробітництва. Такі норми закодифіковані в
“Європейській конвенції з транскордонного
співробітництва”.
С. 37-38
Започаткування єврорегіонів відбулося з ініціативи
Австрії. Протягом останніх тридцяти років
спостерігається динамічне зростання такого типу
транскордонних об'єднань. Тепер їх нараховується
близько 60 [210, с.2]. Однак, ефективність
функціонування єврорегіонів різна і залежить від ідеї і
мети їх створення.
С. 38
Основною передумовою створення єврорегіонів
(починаючи з 1958 року), як організаційної форми
транскордонного співробітництва було прагнення
подолати напруження між європейськими державами,
що сформувалося історично, і відіграло суттєву роль у
розв'язанні обох світових воєн. Головним чином
співробітництво здійснювалось у сферах економіки,
зокрема енергетики та транспорту, охорони
навколишнього середовища та культури. Суперечності,
49
збиралися.
С. 149-150
Першим єврорегіоном став “Регіо-Базелієнсіс”,
створений з метою сприяння розвитку регіону
Верхнього Рейну в межах Європейського регіонального
прикордонного співробітництва. Єврорегіон створено
1963 року за участю сусідніх прикордонних районів
Німеччини (Баден), Франції (Ельзас) та Швейцарії
(район Базеля). На сьогодні регіон розширив свої
кордони до Страсбурга, Карлсруе та Південного
Пфальца. Загалом у регіоні живе близько 4,6 млн осіб
[398, c. 85].
С. 150
Вироблена в "Регіо Базелієнсіс" структура управління,
на думку науковців [60], може слугувати зразком для
наслідування у країнах Центральної та Східної Європи:
- асамблея як законодавчий орган;
- секретаріат як виконавчий орган;
- комісії (з питань економіки, інфраструктури, прикор-
донних переходів, освіти та культури).
С. 150
Позитивний досвід функціонування єврорегіону
“Базелієнсіс” став поштовхом створення
міжрегіональних угруповань на усьому європейському
просторі, переважно – північному заході. Яскравим
прикладом цього є прикордоння Німеччини, де створено
єврорегіони за участю регіонів Данії, Нідерландів,
Бельгії, Франції, Швейцарії, Австрії, Чехії та Польщі.
Так, території Німеччини залучені до єврорегіонів “Емс-
Долларт”, “Гронау”, “Рейн-Вааль”, “Рейн-Маас-Північ”,
"Маас-Рейн”, “ПАМІНА”, “Середній / Північний
Верхній Рейн”, “Верхній Рейн-Бодензее”, “Арж Альп”
інші.
С. 150-151
Уздовж кордону землі Північний Рейн  Вестфалія з
Бельгією та Нідерландами з 1958 по 1978 рік були
створені чотири регіональних інституції: єврорегіон з
центром у Гронау, єврорегіон ‘Рейн-Вааль”, еврорегіон
“Рейн-Маас-Норд” та єврорегіон “Маас-Рейн”. Останній
створено в 1976 році для співпраці між бельгійськими
провінціями Люттіх та Лімбург, нідерландською
провінцією Лімбург та адміністративним округом Кельн
(ФРН). З 1991 року регіон отримав статус "Спілка
міжнародного транскордонного співробітництва", на
його територію поширилася чинність спеціальної
програми ЄС “ІНТЕРРЕГ”. Сфери діяльності в регіоні
 економічна, впровадження та розробка новітніх
технологій, охорона навколишнього середовища,
природокористування, ринок праці тощо.
С. 151
Завдяки на ефективності функціонування єврорегіонів у
ЄС, після включення в європейські інтеграційні процеси
трансформаційних країн Європи, що розпочалось в 90-х
роках, концепція єврорегіоналізму почала
поширюватись і в країнах Центрально–Східної Європи.
Так, на сьогодні прикордонні території Польщі беруть
участь у 9 єврорегіонах з участю земель Німеччини,
Чехії, Словаччини, України, Угорщини, Бєларусі та
Литви: “Померанія”, “Про Європа Віадрина”, “Шпрева-
Ниса-Бубр”, “Ниса”, “Союз гмін Верхньої Селезії та
що мали місце у кожній з цих сфер, улагоджувалися
робочими групами, які регулярно збиралися протягом
року.
С. 38
Першим прикладом єврорегіону став “Регіо-
Базелієнсіс”. Метою цієї організації стало сприяння
розвитку регіону Верхнього Рейну в рамках
Європейського регіонального прикордонного
співробітництва. Єврорегіон було створено у 1963 році
за участю сусідніх прикордонних районів Німеччини
(Баден), Франції (Ельзас) та Швейцарії (район Базеля).
На сьогоднішній день регіон розширив свої кордони до
Страсбурга, Карлсруе та Південного Пфальца. Загальна
кількість населення в регіоні становить близько 4,6 млн.
чоловік [175, с.85].
С. 38
На думку науковців [25, с.10-24], структура управління
в “Регіо Базелієнсіс” є класичним взірцем, придатним
для трансформації у країнах Центральної та Східної
Європи:
- Асамблея як законодавчий орган;
- Секретаріат, як виконавчий орган;
- Комісії (з питань економіки, інфраструктури,
прикордонних переходів, освіти та культури).
С. 38-39
З огляду на позитивний досвід функціонування
єврорегіону “Базелієнсис” міжрегіональні
угруповування почали створюватись на усьому
європейському просторі, більшість на сході та
північному заході. Яскравим прикладом цього є
прикордоння Німеччини, де утворено єврорегіони за
участю територій Данії, Нідерландів, Бельгії, Франції,
Швейцарії, Австрії, Чехії та Польщі. Так, території
Німеччини залучені до єврорегіонів “Емс-Долларт”,
“Гронау”, “Рейн-Вааль”, “Рейн-Маас-Північ”, “Маас-
Рейн”, “ПАМІНА”, “Середній / Північний Верхній
Рейн”, “Верхній Рейн-Бодензее”, “Арж Альп” інші.
С. 39
В період з 1958 по 1978 рік вздовж кордону землі
Північний Рейн – Вестфалія з Бельгією та Нідерландами
були створені чотири регіональних інституції:
єврорегіон з центром у Гронау, єврорегіон “Рейн-
Вааль”, єврорегіон “Рейн-Маас-Норд” та єврорегіон
“Маас-Рейн”. Останній створено в 1976 році для
співпраці між бельгійськими провінціями Люттіх та
Лімбург, нідерландською провінцією Лімбург та
адміністративним округом Кельн (ФРН). З 1991 року
регіон отримав статус “Спілка міжнародного
транскордонного співробітництва”, на його територію
поширила дію спеціальна програма ЄС “ІНТЕРРЕГ” .
Сфери діяльності в регіоні – економічна,
впровадження та розробка новітніх технологій, охорона
навколишнього середовища, природокористування,
ринок праці тощо.
С. 39
З огляду на ефективність функціонування єврорегіонів у
ЄС, а також в зв'язку із включенням у європейські
інтеграційні процеси постсоціалістичних країн Європи,
що розпочалось в 90их роках, концепція
єврорегіоналізму почала поширюватись і в країнах
Центральної та Східної Європи . Так, на сьогоднішній
день прикордонні території Польщі беруть участь у 9
єврорегіонах з участю земель Німеччини, Чехії,
Словаччини, України, Угорщини, Бєларусі та Литви:
“Померанія”, “Про Європа Віадрина”, “Шпрева-Ниса-
50
Північної Моравії”, “Татри”, “Карпатський євро регіон”,
“Буг”, “Неман”.
Примітка. Неоновлені дані старого джерела. Станом на
2012, коли робота подавалася на захист, Польща брала
участь у 16 єврорегіонах. Джерело:
https://repozytorium.uwb.edu.pl/jspui/bitstream/11320/1977/
1/BSP_12_2012_Kosciuch_Pozniak.pdf
С. 151
Приєднання Польщі до Європейської рамкової конвенції
з транскордонного співробітництва між
адміністративно-територіальними одиницями та
органами влади створило можливості для визначення
правових умов та обов'язків з проблем розвитку
співпраці в її прикордонних регіонах. Польща провадить
активну державну політику щодо включення в процеси
європейської інтеграції, розвитку прикордонних
територій через використання різних форм
прикордонної співпраці.
С. 151-152
Уздовж усього кордону Польщі реалізуються спільні
проекти з країнами-сусідами в галузях економіки,
інфраструктури, інформації освіти, культури тощо. На
особливу увагу заслуговують ініціативи в галузі
економіки. Тут передбачається реалізація
довгострокових програм та угод, зокрема створення
інституцій з питань економічного розвитку та
партнерства, спільних підприємств, компаній,
регіональних ділових установ в межах єврорегіонів.
Важливими сферами співпраці, що заслуговують
розвитку, є боротьба з організованою злочинністю,
контрабандою, використанням фальшивих документів.
С. 152
Досвід транскордонної співпраці в єврорегіонах
Центрально–Східної Європи дещо відрізняється від
західноєвропейського через різні рівні економічного
розвитку територій держав-сусідів, слабкий розвиток
інфраструктури, неврегульованість правових відносин.
Однак попри все європейські регіональними
транскордонні утворення накопичили чималий
позитивний досвід, досягли вагомих успіхів.
С. 152
Насамперед, розвиток співпраці в межах єврорегіонів
відбувається одночасно зі всіх сторін і на всіх рівнях:
між керівництвом ЄС та урядами безпосередньо
зацікавлених держав, а також між комунами та
регіональними владами, що особливо важливо.
С. 152
Крім того, співпраця розвивається на основі конкретних
проектів, у реалізації яких зацікавлені всі суміжні
країни, провінції, міста та общини. На місцевому рівні,
як правило, забезпечується не менш як 1/5
фінансування, решту надають відповідні інституції та
програми ЄС, федеральні та провінційні органи влади.
Важливо також те, що повноправними партнерами в
межах єврорегіонів виступають не держави, а
управлінські структури відповідних провінцій і земель.
Серед переваг цієї системи виокремлюється правило
обов’язкового врахування інтересів регіону загалом та
не заподіяння будь-яких збитків партнерам.
С. 152
Заслуговує на увагу досвід розвитку економічних
зв’язків між територіальними одиницями та
Бубр”, “Ниса”, “Союз гмін Верхньої Селезії та Північної
Моравії”, “Татри”, “Карпатський єврорегіон”, “Буг”,
“Неман”.
С. 39-40
Приєднання Польщі до Європейської Рамкової
Конвенції з транскордонного співробітництва між
адміністративно-територіальними одиницями та
органами влади створило можливості для визначення
правових умов та обов'язків з проблем розвитку
співробітництва в її прикордонних регіонах. За
допомогою численних форм прикордонного
співробітництва Польща здійснює активну державну
політику щодо включення в процеси європейської
інтеграції, розвитку прикордонних територій тощо.
С. 40
Вздовж усього кордону Польщі відбувається реалізація
спільних проектів з країнами-сусідами в галузях
економіки, інфраструктури, інформації освіти, культури
тощо. На особливу увагу заслуговують ініціативи в
галузі економіки. Тут передбачається реалізація
довгострокових програм та угод, зокрема створення
інституцій з питань економічного розвитку та
партнерства, спільних підприємств, компаній,
регіональних ділових установ в рамках існуючих
єврорегіонів.Важливою сферою співробітництва, яку
слід розвивати, є боротьба з організованою злочинністю,
контрабандою, використанням фальшивих документів.
С. 40
Досвід транскордонного співробітництва у
єврорегіонах Центральної та Східної Європи дещо
відрізняється від західноєвропейського через різні рівні
економічного розвитку територій межуючих держав,
слабкий розвиток інфраструктури, неврегульованістю
правових відносин.
Слід виділити ряд позитивних результатів, отриманих
європейськими регіональними транскордонними
утвореннями.
С. 40
По-перше, розвиток співробітництва в рамках
єврорегіонів відбувається одночасно зі всіх сторін і на
всіх рівнях: між керівництвом ЄС та урядами
безпосередньо зацікавлених держав, а також між
комунами та регіональними владами (що є дуже цінним
та важливим).
С. 40-41
По-друге, це співробітництво розвивається чітко на
основі конкретних проектів, у здійсненні яких
зацікавлені всі суміжні країни, провінції, міста та
общини. На місцевому рівні, як правило, забезпечується
не менш як 1/5 фінансування, решту надається
відповідними інституціями та програмами ЄС,
федеральними та провінційними владами. Важливим,
також, є те, що повноправними партнерами в рамках
єврорегіонів виступають не держави, а управлінські
структури відповідних провінцій та земель. Серед
переваг цієї системи виділяється правило обов'язкового
врахування інтересів регіону в цілому та незавдавання
будь-якого збитку партнерам по регіону.
С. 41
По-третє, заслуговує на увагу досвід розвитку
економічних зв'язків між територіальними одиницями та
51
господарськими суб’єктами регіону: вони здійснюються
переважно не через адміністративні органи, а за участю
торгово-промислових палат, в які об’єднуються
підприємства регіону.
С. 152-153
Стрімке зростання кількості спеціальних (вільних)
економмічних зон (СЕЗ) та територій пріоритетного
розвитку (ТПР) – одне з найхарактерніших явищ, у
світовій економіці останньої чверті століття. За умов
глобалізації економіки СЕЗ – один з ефективних
інструментів активізації зовнішньоекономічної
діяльності і залучення у міжнародну інтеграцію окремих
регіонів і держав загалом шляхом включення їх у
міжнародний поділ праці. Така специфічна форма
міжнародних економічних відносин, як СЕЗ сьогодні
найбільше відповідає параметрам доцільної моделі
імпорту капіталів в Україну. Цю модель А.Мокій
зображає як тріаду: “територія – галузь – ввезення
(вивезення) капіталів” [177, c. 64]. Однак, модель має
певні недоліки, оскільки в ній не враховано, що
залучений капітал може бути навіть в своїй більшості
національним.
С. 153
Для означення поняття “економічна зона” у сучасній
економічній літературі вживаються поряд (або
одночасно) терміни “вільна” та “спеціальна”. Однак, на
нашу думку, окреслення особливих, відмінних від
чинних поза зоною умов господарювання, як
“спеціальних” є більш точним, оскільки в такий спосіб
охоплюємо ширше коло умов, орієнтоване на
досягнення певних цілей, а не лише усунення
протекціоністських обмежень на шляху потоків товарів,
капіталів, трудових ресурсів тощо. В літературі такі
зональні утворення можуть позначатися й іншими
термінами, зокрема, експортно-виробничі, вільні
торговельні, технологічні зони, зони спільного
підприємництва, зони сприяння інвестиціям тощо. Таке
розмаїття зумовлюне еволюцією зон, які з розширенням
функцій набувають нових особливостей.
С. 153
Функціонування в Україні спеціальних правових
режимів законодавчо закріплено у статті 24 Закону
України “Про зовнішньоекономічну діяльність”.
Зокрема, на території України можуть запроваджуватись
спеціальні (вільні) економічні зони різного типу. Статус
і територія цих зон встановлюються шляхом прийняття
окремих законів України для кожної з таких зон [298, c.
377].
С. 154
СЕЗ є формою розвитку економічної системи (технолог-
гічного способу виробництва, економічної власності та
господарського механізму) та організації господарської
діяльності на певній частині території країни за
допомогою пільгового оподаткування, створення
сприятливих митних, валютно-фінансових та інших
умов діяльності як для національних, так і для іноземних
суб'єктів підприємництва [338, c. 163]. Отже, СЕЗ
користуються розширеною самостійністю у вирішенні
господарських питань, особливим режимом управління
та преференційними умовами економічної діяльності
господарськими суб'єктами регіону. Вони, в основному,
здійснюються не через адміністративні органи, а за
участю торгово-промислових палат, в які об'єднуються
підприємства регіону, та напряму між ними.
С. 41
Дієвими формами міжрегіональної співпраці є
спеціальні (вільні) економічні зони та території
пріоритетного розвитку. Стрімке зростання кількості
СЕЗ – одне з найхарактерніших явищ, які одержали
інтенсивний розвиток у світовій економіці за минулу
чверть століття. В умовах глобалізації економіки СЕЗ –
один з апробованих у світовій практиці ефективних
інструментів активізації зовнішньоекономічної
діяльності і залучення у процес міжнародної інтеграції
окремих регіонів та держави в цілому шляхом
включення їх у міжнародний поділ праці.
На думку А.Мокія, саме така специфічна форма
міжнародних економічних відносин, як спеціальні
(вільні) економічні зони на сьогодні є най-більш
відповідною параметрам доцільної моделі імпорту
капіталів в Україну. Цю модель він зображає у вигляді
тріади: “територія – галузь – ввіз(вивіз) капіталів” [105,
с.164]. Однак, не можна цілком погодитись з даною
думкою, оскільки залучений капітал може бути навіть в
своїй більшості національним.
С. 41
У сучасній економічній літературі для означення одного
поняття вживають поряд (або одночасно) терміни
“вільна” та “спеціальна” економічна зона. Однак,
характеристика особливих, відмінних від діючих в
позазональній економіці умов господарювання як
“спеціальних” видається нам більш вдалою, оскільки
вона охоплює ширше коло умов, орієнтоване на
досягнення певних цілей, а не лише усунення
протекціоністських обмежень на шляху потоків товарів,
капіталів, трудових ресурсів тощо.
С. 42
<…> Існує більше тридцяти дефініцій, які дають різну
назву таким зональним утворенням, зокрема, експортно-
виробничі, вільні торговельні, технологічні зони, зони
спільного підприємництва, зони сприяння інвестиціям
тощо. Ця різноманітність визначень зумовлена
еволюцією зон, які з розширенням функцій набирали
нових відмінних особливостей (Додаток А).
С. 42
Згідно статті 24 Закону України “Про
зовнішньоекономічну діяльність”, передбачається
існування в Україні спеціальних правових режимів.
Зокрема на території України можуть запроваджуватись
спеціальні (вільні) економічні зони різного типу. Статус
та територія зазначених зон встановлюються шляхом
прийняття окремих законів України для кожної з таких
зон [54, с.377-385].
С. 42
СЕЗ є формою розвитку економічної системи
(технологічного способу виробництва, економічної
власності та господарського механізму) та організації
господарської діяльності на певній частині території
країни з допомогою пільгового оподаткування,
створення сприятливих митних, валютно-фінансових та
інших умов діяльності як для національних, так і для
іноземних суб'єктів підприємництва [138, с.163]. Отже,
дані території мають розширену самостійність у
вирішенні господарських питань, особливий режим
керування та преференційні умови економічної
52
для іноземних та національних підприємців.
С. 154
З огляду на перспективи завдань розвитку економіки і
зовнішньоекономічних зв'язків окремих регіонів
найбільший інтерес представляють комплексні
економічні зони, у яких створюються нові підприємства,
орієнтовані на внутрішній ринок, так і на експорт.
С. 154
Слід зауважити, щодо спеціальних економічних зон, що
створити сприятливий для інвестицій клімату і
підтримувати його на належному рівні за умов
перехідної економіки у масштабах всієї країни
практично неможливо. Навіть якщо створити такі
умови, що для нестабільної перехідної економіки є
нереальними в тривалому періоді, забезпечити
залучення “якісного” капіталу довготривалої орієнтації,
високого рівня технологомісткості, неризикового та
спекулятивного характеру не вдасться, враховуючи
значно більшу інвестиційну привабливість промислово
розвинених країн. Тим більше це стосується обсягів
іноземного інвестування, суттєво значущих для
економіки країни, що приймає  для значних
інвестицій стабільна, хоч і невисока норма прибутку є
пріоритетнішою, ніж ризикові капіталовкладення з
високою прибутковістю.
С. 155
Водночас навіть за умов перехідної економіки можна
створити привабливий інвестиційний клімат завдяки
територіально-галузевої концентрації організаційних,
економічних, в тому числі фінансових ресурсів у
конкретному періоді часу. Запорукою успішності є
факторні переваги території (галузі). Саме цим
пояснюється поширення спеціальних режимів господ-
дарської, особливо інвестиційної діяльності у формі СЕЗ
у світі: з кількістю зайнятих близько 4 млн осіб, обсягом
експорту – 20 млрд дол. США за рік та часткою в
світовому торговельному обороті – 8-10% [59]. При
цьому 75% експорту та зайнятих припадає на зональні
утворення в країнах, що розвиваються (спеціальні
режими в розвинених країнах запроваджуються з дещо
іншою метою – для вирівнювання міжрегіональних
відмінностей в соціально-економічному розвитку
територій.
С. 155
Однак між завданнями, які ставляться перед СЕЗ, та
реалізацією їх на практиці є певні розбіжності. Так,
попри численні контакти іноземних представників з
підприємствами зони, реальні іноземні інвестиції
надходять від небагатьох фірм. Як правило, значним є
інтерес до отримання складських, експедиторських та
інших послуг, а не до розвитку виробничої діяльності.
С. 155-156
Україна розглядає СЕЗ як один з інструментів
досягнення відкритості національної економіки світові
та стимулювання міжнародної регіональної співпраці.
При створенні СЕЗ та ТПР держава ставить такі
завдання:
• стимулювання структурних перетворень в економіці
шляхом залучення іноземних інвестицій;
• активізація спільної з інвесторами підприємницької
діяльності для іноземних та національних підприємців.
С. 42
З огляду перспективних завдань розвитку економіки і
зовнішньоекономічних зв'язків окремих регіонів
найбільший інтерес представляють комплексні
економічні зони, у яких створюються нові виробництва
для випуску продукції як на внутрішній ринок, так і на
експорт.
С. 42-43
Вважаємо, що слід погодитись із важливим висновком
Б.В. Губського щодо спеціальних економічних зон, що
досягнення сприятливого клімату для інвестицій і його
підтримання на належному рівні для перехідної
економіки у масштабах всієї країни практично
неможливе. Навіть при створенні таких умов, що для
нестабільної, перехідної економіки є нереальними в
тривалому періоді, забезпечити залучення “якісного”
капіталу в розумінні його довготривалої орієнтації,
високого рівня технологомісткості, неризикового та
неспекулятивного характеру не вдасться, враховуючи
значно вищий рівень інвестиційної привабливості
промислово розвинених країн. Тим більше це стосується
обсягів іноземного інвестування, суттєво значимих для
економіки приймаючої країни, - для значних інвестицій
стабільна, хоч і не висока норма прибутку, є
пріоритетнішою ніж ризикові капіталовкладення з
високою прибутковістю.
С. 43
У той же час, навіть і для перехідної економіки
видається можливим створення привабливого
інвестиційного клімату внаслідок територіально-
галузевої концентрації організаційних, економічних, в
тому числі фінансових ресурсів у конкретному періоді
часу. Підкреслимо, що успіх подібної концентрації
повинен базуватись на вже існуючих факторних
перевагах території (галузі) і посилювати їх. Власне цим
пояснюється поширення спеціальних режимів
господарської, особливо інвестиційної діяльності у
формі вільних економічних зон у світі: з кількістю
зайнятих біля 4 млн. осіб, обсягом експорту – 20 млрд.
дол. США за рік та часткою в світовому торговельному
обороті – 8-10% [24, с.164-172]. Наголосимо, що 75%
експорту та зайнятих припадає на зональні утворення в
країнах, що розвиваються ( спеціальні режими в
розвинених країнах застосовуються в дещо інших цілях
– вирівнювання міжрегіональних відмінностей
соціально-економічного розвитку територій).
С. 43
Практика показала, що між завданнями, що ставляться
перед СЕЗ, та реалізацією їх на практиці є певні
розбіжності. Так, незважаючи на численні контакти
іноземних представників з підприємствами зони, реальні
іноземні інвестиції надходять від небагатьох фірм. Як
правило, великий інтерес існує лише до отримання
складських, експедиторських та інших послуг, а не до
розвитку виробничої діяльності.
С. 43-44
Тому сьогодні СЕЗ розглядаються Україною як один з
інструментів досягнення відкритості національної
економіки світові та стимулювання міжнародного
регіонального співробітництва. До цілей, які держава
ставить при створенні СЕЗ та ТПР, належать:
• стимулювання структурних перетворень в економіці
шляхом залучення іноземних інвестицій;
• активізації спільної з інвесторами підприємницької
53
діяльності для нарощування експорту товарів і послуг;
• збільшення обсягів постачання на внутрішній ринок
високоякісних товарів і послуг, в тому числі розвиток
імпортозаміщення;
• активізація науково-технічного обміну, залучення та
впровадження нових технологій, тобто досягнення нової
інноваційної якості економіки;
• збільшення обсягів зовнішніх надходжень і
поліпшення платіжного балансу;
• створення сучасної ринкової інфраструктури,
поліпшення використання природних і трудових
ресурсів;
• розв'язання проблем зайнятості та формування нових
робочих місць;
• запозичення передового організаційного та управлінь-
ського досвіду ринкових методів господарювання;
• прискорення соціально-економічного розвитку
окремих регіонів і держави загалом, підвищення
життєвого рівня населення [188; 205]
С. 156
Водночас СЕЗ та ТПР розглядаються в Україні як засіб
розв'язання проблем депресивних або слабо заселених
районів з низьким рівнем економічного розвитку.
С. 156
Створенню сприятливого інвестиційного клімату
сприяють такі переваги локальних зон [59, c. 64–172]:
- вичерпність потенціалу преференційного режиму для
іноземних інвесторів, відсутність прямої залежності між
посиленням стимулятивних заходів і масштабами та
результативністю інвестиційної діяльності;
- вплив на мотивацію інвесторів практики змін у загаль-
ному правовому регулюванні;
- можливість ефективного використання реального
залученого в економіку іноземного капіталу;
- визначеність національних пріоритетів іноземного
інвестування.
С. 156-157
Проте доцільність створення тих чи інших зональних
утворень визначається не лише інвестиційною
привабливістю. Трактування ж спеціальних економічних
як особливих, відмінних від існуючих у позазональній
економіці умов діяльності на певній території або в
певній галузі, або як виду міжнародних економічних
відносин, в контексті інтеграції економіки чи окремих її
секторів з зовнішнім середовищем дає підстави віднести
до аргументів доцільності їх створення такі:
• забезпечення вищого рівня керованості процесу
трансформування соціально-економічної системи у
проектовану порівняно з масштабами всієї економіки;
• дотримання безпеки економіки чи її секторів шляхом
поетапного "відкривання" регіональних господарських
систем, галузей, видів зовнішньоекономічної діяльності
у зовнішнє середовище;
• формування конкурентоспроможної ринкової інфра-
структури, окремих галузей, сфер діяльності, факторів
виробництва і підтримка з боку держави раціонального
рівня конкурентоспроможності у зовнішньому
ринковому середовищі;
• мінімізація вірогідних витрат внаслідок масштабів
“відкривання” економіки і зумовлені цим чіткість цілей,
пріоритетів, дієвість організаційно-економічних заходів,
прогнозованість результатів, ефективність контролю і
діяльності для нарощування експорту товарів та послуг;
• збільшення постачань на внутрішній ринок
високоякісних товарів та послуг, в тому числі розвиток
імпортозаміщення;
• активізації науково-технічного обміну, залучення та
впровадження нових технологій, тобто досягнення нової
інноваційної якості економіки;
• збільшення обсягів зовнішніх надходжень та
покращення платіжного балансу;
• створення сучасної ринкової інфраструктури,
поліпшення використання природних та трудових
ресурсів;
• розв'язання проблем зайнятості та формування нових
робочих місць;
• запозичення передового організаційного та
управлінського досвіду ринкових методів
господарювання;
• прискорення соціально-економічного розвитку
окремих регіонів та України в цілому, підвищення
життєвого рівня населення [109; 122, с.26-34].
С. 44
Одночасно, формування СЕЗ та ТПР може розглядатися
в Україні як засіб розв'язання проблем депресивних або
слабозаселених районів з низьким рівнем економічного
розвитку.
С. 44-45
Розглядаючи переваги локальних зон для створення
сприятливого інвестиційного клімату Б.Губський [24,
с.164-172] правильно визначає їх як:
- вичерпність потенціалу преференційного режиму для
іноземних інвесторів, відсутність прямої залежності між
посиленням стимулюючих заходів та масштабами та
результативністю інвестиційної діяльності;
- негативний вплив на мотивацію інвесторів практики
змін у загальному правовому регулюванні;
- необхідність ефективного використання реального
залученого в економіку іноземного капіталу;
- наявність першочергових і практично важливих
національних пріоритетів іноземного інвестування.
С. 45
Проте дещо звужене розуміння змісту зональних
утворень із позицій лише інвестиційної привабливості
певною мірою звужує і коло аргументів щодо їх
необхідності. Трактування ж сутності спеціальної
економічних зон в ширшому сенсі, як створення
особливих, відмінних від існуючих у позазональній
економіці, умов діяльності на певній території, або щодо
певної галузі, виду міжнародних економічних відносин,
в контексті інтеграції економіки чи окремих її секторів з
зовнішнім середовищем дозволяє віднести до аргументів
доцільності створення СЕЗ наступні:
• забезпечення вищого рівня керованості процесу
трансформування існуючої соціально-економічної
системи у проектовану в порівнянні з масштабами всієї
економіки;
• дотримання безпеки економіки чи її секторів шляхом
поетапного “відкривання” регіональних господарських
систем, галузей, видів зовнішньоекономічної діяльності
у зовнішнє середовище;
• формування конкурентноздатної ринкової
інфраструктури, окремих галузей, сфер діяльності,
факторів виробництва і підтримка з боку держави
раціонального рівня конкурентноздатності у
зовнішньому ринковому середовищі;
• мінімізацію вірогідних витрат внаслідок масштабів
54
коригування завдань [177, c. 166–167].
С. 157-158
Нормативно-правову базу діяльності СЕЗ в Україні
становлять Закон України “Про загальні засади
створення та функціонування спеціальних (вільних)
економічних зон" (1992), ще 15 законів щодо окремих
зон та майже 30 інших нормативних актів. Але
спеціального законодавства, яке б визначало загальні
питання створення і функціонування ТПР зі
спеціальним режимом інвестиційної діяльності” у нас
досі немає. В Законі України “Про зайнятість
населення” від 1 березня 1998 р. лише запроваджено
поняття “територія пріоритетного розвитку”. Нині
прийнято 12 законів і близько 30 підзаконних актів, які
регламентують конкретні питання діяльності ТПР.
С. 158
Державну стратегію і тактику в розбудові СЕЗ і ТПР
визначають два основоположних документи – постанови
Кабінету Міністрів України “Про концепцію створення
спеціальних (вільних) економічних зон в Україні” від 14
березня 1994 р. та “ Про заходи щодо створення та
функціонування спеціальних (вільних) економічних зон
і територій пріоритетного розвитку із спеціальним
режимом інвестиційної діяльності ” від 24 вересня 1999
р.
С. 158
Територія пріоритетного розвитку – це спеціально
визначена частина території держави, яка найчастіше
збігається з межами адміністративно-територіальних
утворень і на якій запроваджується особливий
(пільговий) режими інвестиційної діяльності,
спрямований на залучення інвестицій і за безпечення
соціально-економічного розвитку регіону [326, c. 6].
ТПР створюється для подолання депресивного
характеру господдарства; зміни національної галузевої
структури, вирішення проблем зайнятості, збереження і
відтворення науково-технічного потенціалу, подолання
наслідків техногенних і природних катастроф.
С. 158
У господарстві країн Центрально–Східної Європи СЕЗ
відіграють важливу роль. Серед постсоціалістичних
країн піонером у застосуванні СЕЗ стала Югославія 
перша СЕЗ на її території була створена в 1963 році.
Однак країна, маючи добрі передумови для їх розвитку
(вигідне географічне розташування, розвинуте
транспортне сполучення, низька вартість робочої сили)
так і не досягла успіху у цій справі. Причинами цього
стали нестабільність законодавчої бази, складність
адміністративних процедур для підприємців.
С. 158-159
СЕЗ, засновані на території іншої постсоціалістичної
країни – Болгарії, витримали конкуренцію в країні та за
її межами, сформували позитивний імідж на світовому
ринку і послужили зразком при виробленні
зовнішньоекономічної стратегії України, зокрема при
створенні СЕЗ у формі акціонерних товариств, в яких
контрольний пакет акцій належить державі [136].
“відкривання” економіки і обумовлені цим чіткість
цілей, пріоритетів, дієвість організаційно-економічних
заходів, прогнозованість результатів, ефективність
контролю і коригування завдань [105, с.166-167].
С. 46
Починаючи з 1992 р. в Україні послідовно створювалась
нормативно-правова база діяльності СЕЗ. Сьогодні її
складають Закон України “Про загальні засади
створенні та функціонування спеціальних (вільних)
економічних зон” (1992), ще 15 законів щодо окремих
зон та майже 30 інших нормативних актів. Але
спеціального законодавства, яке б визначало загальні
питання створення і функціонування ТПР із
спеціальним режимом інвестиційної діяльності, у нас
досі не існує. В Законі України “Про зайнятість
населення” від 1 березня 1998 р. лише запроваджено
поняття “територія пріоритетного розвитку”. Нині
прийнято 12 законів і близько 30 підзаконних актів, які
регламентують конкретні питання діяльності ТПР.
С. 46
Державну стратегію і тактику в розбудові СЕЗ і ТПР
визначають два основоположних документи –
Постанови Кабінету Міністрів України “Про концепцію
створення спеціальних (вільних) економічних зон в
Україні” від 14 березня 1994р. та “Про заходи щодо
створення та функціонування спеціальних (вільних)
економічних зон і територій пріоритетного розвитку із
спеціальним режимом інвестиційної діяльності від 24
вересня 1999р.
С. 46
Територія пріоритетного розвитку – це спеціально
визначена частина території держави, яка найчастіше
збігається з межами існуючих адміністративно-
територіальних утворень і на якій запроваджується
особливий (пільговий) режими інвестиційної діяльності,
спрямований на залучення інвестицій та забезпечення
соціально-економічного розвитку регіону [132, с.6]. ТПР
створюється для: подолання депресивного характеру
господарства; зміни національної галузевої структури;
вирішення проблем зайнятості; збереження і
відтворення науково-технічного потенціалу; подолання
наслідків техногенних і природних катастроф.
С. 46-47
Важливу роль відіграють СЕЗ у господарстві країн
Центральної та Східної Європи. Піонером серед
постсоціалістичних країн по практиці застосування СЕЗ
була Югославія. Перша СЕЗ на її території була
створена в 1963 році. Однак, маючи добрі передумови
для їх розвитку (вигідне географічне розташування,
розвинуте транспортне сполучення, низька вартість
робочої сили) так і не досягла успіху у цій справі.
Причинами цього стала нечітка законодавча база по
СЕЗ, частий перегляд її окремих положень, складність
адміністративних процедур для підприємців.
С. 47
Досить позитивним можна вважати досвід іншої
постсоціалістичної країни – Болгарії. СЕЗ засновані на її
території витримали конкуренцію в країні та за її
межами, сформували позитивний імідж на світовому
ринку та нагромадили чималий досвід, який особливо
корисний для врахування для зовнішньоекономічної
стратегії України.
<…> В цьому контексті для української економіки
вартий уваги підхід до створення СЕЗ в Болгарії у формі
акціонерних товариств, в яких контрольний пакет акцій
55

С. 159
Заслуговує на увагу досвід реалізації механізму СЕЗ в
сусідній державі – Польщі. Як і всесвітньо відома зона
“Шенон” в Ірландії, СЕЗ “Мєлєцький євро парк”
розташувалась на території колишнього аеродрому,
зайнявши його 350 га та 150 га промислової зони.
Однак, в перші роки діяльності цієї економічної зони
блискавичних результатів досягти не вдалося  на
заваді стали промислові, соціальні та інші проблеми,
пов’язані з різким зменшенням обсягів виробництва.
С. 159
При створенні іншої СЕЗ – Катовіцької спеціальної
економічної зони – організатори врахували помилки
своїх попередників. Однією з основних підстав для
ухвалення рішення про створення зони стала
необхідність підтримки реструктуризаційних процесів у
вугільній промисловості.
С. 159
Загалом досвід вільних економічних зон у Польщі, а
також в інших країнах свідчить, що солідні інвестори та
перші відчутні результати, як правило, приходять лише
через кілька років після створення зони, за умови
копіткої щоденної роботи [317].
С. 159
У світі достатньо успішно функціонують лише близько
5% усіх створених СЕЗ. Це означає, що їх створенню
повинні передувати ґрунтовні економічні розрахунки
[158].
С. 159-160
Аналіз досвіду створення та функціонування
спеціальних (вільних) економічних зон у різних країнах
світу дає підстави для таких висновків:
• не слід розглядати СЕЗ як визначальний фактор
економмічного реформування та залучення інвестицій;
зокрема, в Україні СЕЗ можуть відігравати роль лише
додаткового інструменту економічного оновлення на
перетині внутрішньої та зовнішньої політики держави;
• основна маса стратегічних інвесторів, як підтверджує
досвід Польщі, Чехії, Болгарії та Угорщини, реагують
не на податкові пільги, а на основні макроекономічні
показники господарської стабільності держави; для
України важливими є показники зростання валового
національного продукту та рівня інфляції, які
гарантують прогнозованість стратегії іноземного
інвестора на ринку;
• основною передумовою ефективного функціонування
спеціальної економічної зони є їх створення на підставі
проектів, які пройшли глибоку, всебічну,
висококваліфіковану та незалежну експертизу;
• особливо цінний для України досвід
постсоціалістичних країн Центральної та Східної
Європи загалом свідчить про позитивні результати
діяльності СЕЗ і можливість їх органічного поєднання із
загальнодержавною економічною політикою.
належить державі [81].
С. 48
Особливу увагу слід приділити досвіду реалізації
механізму СЕЗ в сусідній державі – Польщі. Як і
всесвітньо відома зона “Шенон” в Ірландії, СЕЗ
“Мєлєцький європарк” розташувалась на території
колишнього аеродрому, зайнявши його 350га та 150 га
промислової зони. Однак, аналіз перших років
діяльності даної економічної зони довели, що
блискавичних результатів у цій справі очікувати не
потрібно. В Мєлєцькій спеціальній зоні виявився
комплекс промислових, соціальних та інших проблем,
пов'язаний з різким зменшенням обсягів виробництва та
інше. <…>
С. 48
При створенні інша СЕЗ – “Катовіцька спеціальна
економічна зона” – в Катовіцькому воєводстві Польщі
організатори врахували помилки зроблені своїми
попередниками. Одним з основних мотивів під час
прийняття рішення про утворення Катовіцької вільної
економічної зони була підтримка реструктуризаційних
процесів у вугільній промисловості. Для її управління
засноване акціонерне товариство.
С. 48
Процес створення СЕЗ продовжується в Жарновці та
Сувалках. В цілому досвід вільних економічних зон
Польщі, а також в інших країнах, свідчить, що солідні
інвестори та перші відчутні результати, як правило,
приходять лише через кілька років після створення зони.
При чому, цьому передує копітка щоденна робота [130].
С. 48-49
Що стосується результатів функціонування СЕЗ, що
діють у світі, то досить успішно функціонує лише
близько 5% від їх загальної кількості. Це означає, що
при створенні спеціальних (вільних) економічних зон
потрібна обережність та проведення ґрунтовних
попередніх економічних розрахунків [97, с.29-35].
С. 49
Розглянувши досвід створення та функціонування
спеціальних ( вільних) економічних зон в різних країнах
світу, варто зауважити, що:
• не слід розглядати їх як ключовий фактор
економічного реформування та залучення інвестицій; на
нашу думку, СЕЗ, робота над організацією яких ведеться
в ряді регіонів України, можуть відігравати роль лише
додаткового інструменту економічного оновлення, який
знаходиться на перетині внутрішньої та зовнішньої
політики держави;
• основна маса стратегічних інвесторів, як підтверджує
досвід Польщі, Чехії, Болгарії та Угорщини, дуже часто
реагують не на податкові пільги, а насамперед, на
основні макроекономічні показники господарської
стабільності держави; тому важливим для України є
показники зростання валового національного продукту
та рівня інфляції, які гарантують прогнозованість
стратегії іноземного інвестора на ринку;
• основною передумовою ефективного функціонування
спеціальної економічної зони є їх створення на підставі
проектів, які пройшли глибоку, всебічну,
висококваліфіковану та незалежну експертизу;
• досвід постсоціалістичних країн Центральної та
Східної Європи (вивчення якого особливо цінне для
України) вказує на швидкий вихід на проектну
потужність і окупність капіталовкладень, що свідчить в
цілому про позитивні результати діяльності СЕЗ і
56

С. 160
У межах України визначеним критеріям створення та
розташування СЕЗ відповідають всі області Західного
регіону [178]:
зовнішньоторговельних – Закарпатська, Волинська,
Львівська;
виробничих – Львівська, Закарпатська області;
науково-технічних – Львів та прилеглі території;
туристично-рекреаційних – Закарпатська, Львівська,
Чернівецька та Івано-Франківська області.
С. 160-161
Важливим напрямом активізації міжрегіональної
співпраці та комплексного розвитку території регіону є
його участь у формуванні системи міжнародних
транспортних коридорів (МТК). Транспорт, як відомо,
поєднує простір і час, які розділяють виробників,
покупців і продавців. В економічному плані він
послаблює часовий і просторовий розриви між вироб-
ництвом і споживанням. Транспортний фактор посідає
важливе місце в теорії розміщення продуктивних сил, в
регіональній економіці, у міжнародній економіці та
теорії зовнішньої торгівлі. Розвиток МТК стає
характерною ознакою європейської інтеграції. Система
МТК включає в себе автодорожну, залізничну, водну та
комбіновану транспортні інфраструктури (шляхи
сполучення, прикордонні переходи, вантажні і
пасажирські термінали та інші об'єкти).
С. 161
На прискорення інтеграційних процесів транспортної
системи Європи спрямований документ “Декларація про
транспортну політику”, прийнятий ще на третій
Європейській конференції з транспорту, усі учасники
якої погодились підтримувати ефективне
функціонування своїх транспортних систем в
економічному, соціальному, екологічному аспектах,
сприяти прийняттю і реалізації законів, які б базувались
на загальних принципах і стандартах, а також сприяти
зменшенню регіональних відмінностей для успішної
конкуренції на світовому ринку.
С. 161
В Україні також реалізується Програма створення та
функціонування національної мережі транспортних
коридорів. Позитивні наслідки цього процесу:
пожвавлення економічної активності в регіоні,
створення нових робочих місць, розвиток туризму тощо,
 максимально проявляються у прикордонних регіонах
з їх специфічними особливостями.
С. 161-162
Завдяки своєму геополітичному становищу Україна має
реальні перспективи щодо посилення своєї ролі як
транзитної держави. За даними англійського інституту
“Рендел”, за коефіцієнтом транзитності, тобто за
розвиненістю усіх видів транспортних зв'язків і
відповідної інфраструктури, Україна посідає перше
місце в Європі [212]. Проте перспективи інтеграції
нашої країни у світове господарство і посилення
транзитних функцій держави вимагають високої якості,
регулярності і надійності транспортних зв'язків,
збереження вантажів і безпеки перевезень пасажирів,
можливість їх органічного поєднання із
загальнодержавною економічною політикою.
С. 49-50
Вивчення світового досвіду доцільне для застосування в
межах Західного регіону України ще й тому, що за
підсумками фахівців [106, с.31-39], всі області даного
регіону відповідають визначеним критеріям створення
та розташування СЕЗ:
 для зовнішньоторговельних – Закарпатська,
Волинська, Львівська;
 для виробничих – Львівська, Закарпатська області;
 для науково-технічних – Львів та прилеглі території;
 для туристично-рекреаційних – Закарпатська,
Львівська, Чернівецька та Івано-Франківська
області.
С. 50
Відомо, що транспорт поєднує простір і час, які
розділяють виробників, покупців і продавців. В
економічному плані він послаблює часовий та
просторовий розриви між виробництвом і споживанням.
Транспортний фактор займає важливе місце в теорії
розміщення продуктивних сил, в регіональній економіці,
у міжнародній економіці та теорії зовнішньої торгівлі.
Тому, важливим напрямком активізації
міжрегіонального співробітництва та комплексного
розвитку території регіону є його участь у формуванні
системи міжнародних транспортних коридорів (МТК).
Розвиток таких коридорів стає характерною ознакою
європейської інтеграції. Система МТК включає в себе
автодорожню, залізничну, водну та комбіновану
транспортні інфраструктури (шляхи сполучення,
прикордонні переходи, вантажні і пасажирські
термінали та інші об'єкти).
С. 50
На прискорення інтеграційних процесів транспортної
системи Європи спрямований документ “Декларація про
транспортну політику”, що був прийнятий ще на третій
Європейській конференції по транспорту, згідно якого
всі учасники погодились підтримувати ефективне
функціонування своїх транспортних систем в
економічному, соціальному, екологічному аспектах,
сприяти прийняттю і реалізації законів по транспорту,
які б базувались на загальних принципах і стандартах, а
також сприяти зменшенню регіональних відмінностей
для успішної конкуренції на світовому ринку.
С. 50
В Україні також реалізується Програма створення та
функціонування національної мережі транспортних
коридорів. Їх позитивний ефект (пожвавлення
економічної активності в регіоні, створення нових
робочих місць, розвиток туризму тощо) у максимальній
мірі повинен проявитись у прикордонних регіонах з їх
специфічними особливостями.
С. 51
Україна має реальні перспективи щодо посилення своєї
ролі як транзитної держави. Цьому сприяє геополітичне
становище нашої країни. За даними англійського
інституту “Рендел”, за коефіцієнтом транзитності (тобто
за розвиненістю усіх видів транспортних зв'язків та
відповідної інфраструктури) Україна посідає перше
місце в Європі [124]. Проте перспективи інтеграції
нашої країни у світове господарство і посилення
транзитних функцій держави вимагають високої якості,
регулярності і надійності транспортних зв'язків,
збереження вантажів і безпеки перевезень пасажирів,
57
зростання швидкості та зменшення вартості доставки,
тобто високого рівня функціонування транспортного
комплексу, який за обсягами і тоннажем пасажирських і
вантажних перевезень, пропуском і оформленням
транзитних вантажів, а також за наявністю великих
магістральних газо- і нафтопроводів, міжнародних
енергосистем є одним з провідних в Європі [395, c. 27]. міжнародних енергосистем є одним з провідних в
С. 162
Важливу роль у галузі транзиту як одного з видів
експортних послуг може виконувати Західний регіон
України, але за умови розробки програми з метою
адаптації транспорту до вимог ринкової економіки і
нових умов економічної співпраці в Європі.
Транспортна мережа регіону може стати важливою
складовою європейської системи комунікацій.
С. 162
У країнах ЄС для підтримки транскордонної співпраці
запроваджені програми ІНТЕРРЕГ, ECOS-Ouverture,
PHARE-CBC, CENTURIO, CREDO, TACIS та ін. В
межах цих програм були підтримані фінансові проекти
Болгарії, Чехії, Естонії, Угорщини, Латвії, Литви,
Польщі, Румунії, Словаччини та Словенії. Розподіл
асигнувань між країнами-учасниками проводиться з
урахуванням кількості населення та території
прикордонних регіонів, яких це стосується.
С. 162-163
Виходячи з глобальних інтересів України, її
спрямованість на послідовну економічну інтеграцію у
світове господарство, формування ефективного
транскордонного середовища повинне бути визнане
основною зовнішньоекономічною ціллю на рівні
прикордонних областей України. Водночас міжрегіо-
нальна співпраця повинна сприяти реалізації
стратегічних інтересів України, спрямованих на
інтеграцію у світову економіку, збільшення ступеня
відкритості національної економіки, перебудову
товарної структури експортно-імпортних операцій з
наближенням її структурних співвідношень до пока-
зників розвинених країн. Виконанню цих завдань
сприятиме залучення України до участі у таких формах Досягненню даних завдань повинно сприяти залучення
міжрегіонального співробітництва як, формування
субрегіональних об'єднань – єврорегіонів; створення
спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ) та
територій пріоритетного розвитку (ТПР) у
прикордонних регіонах; міжнародних транспортних
коридорів, розвиток яких на сьогодні визнано
загальнонаціональним пріоритетом.
Підрозділ 3.3. повністю (с. 163-177)
Вид виявленого порушення: плагіат
С. 163
зростання швидкості та зменшення вартості доставки,
тобто високого рівня функціонування українського
транспортного комплексу, який за обсягами і тоннажем
пасажирських і вантажних перевезень, пропуском і
оформленням транзитних вантажів, а також за
наявністю великих магістральних газо - і нафтопроводів,
Європі [174, с.27].
С. 51
Використання зручностей транзитного транспортно-
географічного положення Західного регіону України
зумовлює необхідність розробки програми з метою
адаптації транспорту до вимог ринкової економіки і
нових умов економічного співробітництва в Європі.
Через своє вигідне прикордонне і транзитне положення
регіон претендує на важливу роль у галузі транзиту як
одного з видів експортних послуг, а транспортна мережа
регіону може стати важливою складовою частиною
європейської системи комунікацій.
С. 51
В країнах ЄС велике значення для створення та
функціонування транскордонного співробітництва
мають програми ІНТЕРРЕГ ( з 2000 року вступила в дію
програма ІНТЕРРЕГ ІІІ). В рамках програми ІНТЕРРЕГ
ЄС проводиться ряд програм , котрі відіграють
величезне значення у координації та розвитку
транскордонного співробітництва. Серед них програми
– ECOS-Ouverture, PHARE-CBC, CENTURIO, CREDO,
ТАСІS (Додаток Б).
С. 52
Фінансові проекти програми PHARE здійснюються з
врахуванням структурної політики ЄС в рамках
програми ІНТЕРРЕГ на кордоні ЄС з наступними
країнами-кандидатами: Болгарією, Чехією, Естонією,
Угорщиною, Латвією, Литвою, Польщею, Румунією,
Словаччиною та Словенією. Розподіл асигнувань між
країнами-учасниками проводиться з врахуванням
кількості населення та території прикордонних регіонів,
яких це стосується.
С. 52
Виходячи з глобальних інтересів України, направлених
на послідовну економічну інтеграцію у світове
господарство, суттєво визнати формування ефективного
транскордонного середовища основною
зовнішньоекономічною ціллю на рівні прикордонних
областей України. Разом з тим, міжрегіональне
співробітництво повинно сприяти реалізації
стратегічних інтересів України, спрямованих на
інтеграцію у світову економіку, збільшення ступеня
відкритості національної економіки, перебудову
товарної структури експортно-імпортних операцій на
наближення її структурних співвідношень до
показників, притаманних розвинутим країнам.
Західного регіону України до участі у таких формах
міжрегіонального співробітництва як формування
субрегіональних об'єднань – єврорегіонів; створення
спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ) та
територій пріоритетного розвитку (ТПР) у
прикордонних регіонах; міжнародні транспортні
коридори, розвиток яких на сьогодні в Україні визнано
загальнонаціональним пріоритетом.
Підрозділ 1.4. (с. 53-65)
С. 53
58
 Міжрегіональні економічні зв'язки – це система
економічних відносин та інтересів на регіональному
рівні, що формуються і розвиваються у процесі
функціонування регіональних господарських систем і
зумовлені територіальним поділом праці,
конкурентними перевагами та прородно-географічними
умовами.
Економічні зв'язки такого типу охоплюють широке
коло економічних явищ, які можна поділити на такі
групи:
• торговельно-посередницькі;
• кредитно-інвестиційні;
• валютно-фінансові;
• науково-технічні;
• трудова міграція.
С. 163
Суть міжрегіональних торговельно-посередницьких
зв’язків полягає у взаємному міжрегіональному
експорті-імпорті товарів і послуг. Міжрегіональний
експорт та імпорт товарів і послуг є складовими
міжрегіональної торгівлі. Цей вид між регіональної
співпраці включає взаємозв’язки у системі
зовнішньоторговельної інфраструктури, а також
формування експортно-імпортної спеціалізації регіонів інфраструктури, а також формування експортно-
учасників між регіональної співпраці через:
С. 164
- збільшення обсягу зовнішньоторговельних операцій
між суб'єктами міжрегіональної співпраці;
- взаємне інформування про експортно-імпортні потреби
та зміни у чинному законодавстві кожної країни, що
може вплинути на стратегію міжрегіонального розвитку,
створення відповідної інформаційної мережі;
- формування мережі митних, ліцензійних і
консигнаційних складів у прикордонних територіях;
- страхування зовнішньоторговельних операцій на
спільних засадах;
- участь у форумах, виставках, презентаціях тощо.
С. 164
Міжнародний обмін товарами економічно вигідний для
держав лише тоді, коли вона втрачає на виробництво
експортованих товарів менше суспільної праці та
матеріальних ресурсів, ніж на придбання імпортованих праці та матеріальних ресурсів, ніж на придбання
товарів. Отже, товарообмін теоретично має бути
вигідним усім країнам за умови правильного
формування структури експорту та імпорту. В цьому
випадку експорт виступає первинним, оскільки країна
повинна, отримавши за експортований товар валюту,
забезпечити собі можливість імпорту товарів. Для
досягнення найбільшого ефекту від участі у
міжнародному поділі праці слід розвивати виробництво міжнародному поділі праці слід розвивати виробництво
експортної продукції, яка б забезпечувала отримання
найбільшого валютного виторгу на одиницю витрат
суспільної праці і давала можливість імпортувати
товари, власне виробництво яких вимагало б більших
витрат суспільної праці на одиницю коштів, які
витрачаються на її виробництво. Саме тому ми більш
детально аналізуватимемо ефективність експорту
регіону і на підставі цього зможемо оцінити
ефективність зовнішньоекономічної спеціалізації
регіону.
С. 164-165
Ефективність міжрегіональних торговельних зв'язків
Міжрегіональні економічні зв'язки є системою
економічних відносин та інтересів на регіональному
рівні, що формуються і розвиваються у процесі
функціонування регіональних господарських систем та
зумовлені територіальним поділом праці, наявністю
конкурентних переваг та прородно-географічними
умовами. Економічні зв'язки такого типу охоплюють
дуже широке коло економічних явищ, які можна
класифікувати за наступними видовими групами:
 торговельно-посередницькі;
 кредитно-інвестиційні;
 валютно-фінансові;
 науково-технічні;
 трудова міграція.
С. 53
Суть міжрегіональних торговельно-посередницьких
зв'язків полягає у взаємному міжрегіональному
експорті-імпорті товарів та послуг. Міжрегіональний
експорт та імпорт товарів та послуг є складовими
частинами міжрегіональної торгівлі. Цей вид
міжрегіонального співробітництва включає
взаємозв'язки у системі зовнішньоторговельної
імпортної спеціалізації регіонів учасників
міжрегіонального співробітництва через:
С. 54
 збільшення обсягу зовнішньоторговельних
операцій між суб'єктами міжрегіонального
співробітництва;
 взаємне інформування про експортно-імпортні
потреби та зміни у чинному законодавстві кожної
країни, що може вплинути на стратегію
міжрегіонального розвитку, створення відповідної
інформаційної мережі;
 формування мережі митних, ліцензійних та
консигнаційних складів у прикордонних територіях;
 організацію страхування зовнішньоторговельних
операцій на спільних засадах;
 організацію форумів, виставок, презентацій і т.п.
С. 54
Відомо, що міжнародний обмін товарами економічно
ефективний лише тоді, коли вона затрачає на
виробництво експортованих товарів менше суспільної
імпортованих товарів. Отже, товарообмін теоретично
має бути вигідним усім країнам при умові правильного
формування структури експорту та імпорту. В цьому
випадку експорт виступає первинним, оскільки країна
повинна, отримавши за експортований товар валюту,
забезпечити собі можливість імпорту товарів. Для
досягнення найбільшого ефекту від участі у
експортної продукції, яка б забезпечувала отримання
найбільшої валютної виручки на одиницю затрат
суспільної праці, і давала можливість імпортувати
товари, власне виробництво яких вимагало б більших
затрат суспільної праці на одиницю коштів, які
затрачаються на її виробництво. Саме тому в роботі
більш детальному аналізу ефективності піддається
експорт регіону. Таким чином, ми можемо дати оцінку
ефективності зовнішньоекономічної спеціалізації
регіону.
С. 54-55
Визначити ефективність міжрегіональних торговельних
59
можна обчислити розрахувавши показники
ефективності торгівлі окремими товарами (чи їх
однорідними групами). На практиці для цього
використовуються показники валютної ефективності
експорту (імпорту) товарів, що базуються на зіставленні
валютного виторгу (витрат) і внутрішньої вартості
товарів, що експортуються (імпортуються); показники
абсолютної ефективності, які визначають чистий дохід
від експортно-імпортних операцій.
С. 165
Показник валютної ефективності, який широко
використовується в практиці економічного аналізу
зовнішньоекономічних зв'язків характеризує відносну
ефективність експорту того чи іншого товару шляхом
порівняння валютної ефективності всієї низки
експортованих товарів. Розраховуємо показник
валютної ефективності експорту за формулою [409, c.
180].
В ej
Xej= ---------- (3.1),
Zej
де X ej - коефіцієнт валютної ефективності товару;
В ej - зовнішньоторговельна ціна товару, валютних
одиниць;
Z ej - дисконтовані витрати на виробництво та
реалізацію j-го товару.
С. 165
Цей показник є кількісним вираженням валютного
доходу, який отримує експортер від експорту
конкретного товару; у розрахунку на одиницю витрат.
Валютна ефективність тим вища, чим вище числове
значення показника Х ej.
С. 165-166
Розрахувавши показник валютної ефективності для всіх
товарів, що експортуються, можемо побудувати
таблицю відносної ефективності, в якій товари
розміщуються відповідно до значення показників
ефективності (від найвищого до найнижчого чи
навпаки). Така таблиця дає необхідний вихідний
матеріал для вдосконалення структури експорту регіону.
На її основі можна здійснити внутрішньогалузеві та
міжгалузеві порівняння, отримати важливі критерії для
визначення найбільш доцільних для регіону, що
вивчається напрямів міжнародної спеціалізації.
Примітка. «…можемо побудувати таблицю відносної
ефективності», але такої таблиці у роботі Присяжнюка
немає (на відміну від оригіналу).
С. 166
Однак показник валютної ефективності експорту є дещо
обмеженим, насамперед у тому, що він не дає відповіді
на питання, яким же є абсолютний прибуток (чи збитки)
від зовнішньоторгових операцій. Тому, відносні
показники ефективності експорту доцільно
доповнювати показниками абсолютними.
С. 166
Щоб забезпечити зіставність показників ефективності
експорту для різних товарів, їх зовнішньоторговельну
ціну слід звести до спільного фрахтового базису fob
(франко-сухопутний кордон країни).
С. 166
Абсолютну ефективність експорту визначаємо за
формулою [409, c. 182].
B ej
зв'язків можна на основі розрахунку показників
ефективності торгівлі окремими товарами ( чи їх
однорідними групами). В практиці використовуються
показники валютної ефективності експорту (імпорту)
товарів, котрі базуються на співставленні величини
валютної виручки (витрат) і внутрішньої вартості
товарів, що експортуються (імпортуються); показники
абсолютної ефективності, які визначають чистий дохід
від ведення експортно-імпортних операцій.
С. 55
В практиці економічного аналізу зовнішньоекономічних
зв'язків широко використовується показник валютної
ефективності. Саме він показує відносну оцінку
ефективності експорту того чи іншого товару шляхом
порівняння валютної ефективності всього ряду
експортованих товарів. Для розрахунку показника
валютної ефективності експорту використовується
формула [180, с.180]:
B ej__
X ej = Z ej (1.1),
де X ej - коефіцієнт валютної ефективності товару;
B ej - зовнішньоторговельна ціна j –го товару,
валютних одиниць;
Z ej - дисконтовані витрати на виробництво та
реалізацію j-го товару.
С. 55
В даному показнику знаходить кількісне вираження
величина валютного доходу, яку отримує експортер в
розрахунку на одиницю затрат при експорту
конкретного товару. Валютна ефективність є тим
вищою, чим вище числове значення показника X ej.
С. 55
Розрахунок показників валютної ефективності по всіх
товарах, що експортуються дозволяє побудувати
таблицю відносної ефективності, в якій товари
розміщуються у відповідності з показниками
ефективності (від найвищих до найнижчих чи навпаки).
Така таблиця дає необхідний вихідний матеріал для
вдосконалення структури експорту регіону. На її основі
можна здійснити внутрішньогалузеві та міжгалузеві
порівняння, отримати важливі критерії для визначення
найбільш доцільних для регіону, що вивчається
напрямків міжнародної спеціалізації.
С. 55-56
Існує також ряд обмежень, на які наштовхується
показник валютної ефективності експорту, і
найвагомішим є те, що він не дає відповіді на питання
про абсолютну величину прибутку (чи збитку) в
результаті ведення зовнішньоторгових операцій. Тому,
доцільно доповнювати відносні показники ефективності
експорту показниками абсолютними.
С. 56
Для забезпечення співставності показників
ефективності експорту по різних товарах
зовнішньоторговельна ціна на них приводиться до
єдиного фрахтового базису fob або франко-сухопутний
кордон країни.
С. 56
Для визначення абсолютної ефективності експорту
використаємо наступну формулу [180, с.182]:
B ej__
60
 Xej=--------xV (3.2),
Z ej
де V – показник валютного курсу, тобто
співвідношення між іноземною валютою та гривнею.
С. 166
Оскільки валютний курс характеризує реальну
вартість валюти, розрахунок за формулою (3.2)
абсолютної ефективності експорту показує
співвідношення між ефектом від продажу товару на
зовнішньому ринку в гривнях та внутрішньою ціною
товару.
За умови X ej > 1 експорт товару є економічно вигідним,
а якщо X ej < 1,  експорт товару призведе не до
одержання прибутку, а до втрат у порівнянні з
внутрішньою ціною товару.
С. 166-167
Якщо товари мають низьку ефективність, розширювати
та стимулювати експорт доцільно лише за умови, що
експортна операція приносить достатньо високий ефект.
Показник абсолютного ефекту експорту одиниці товару
j-го виду (Е ej) в економічній літературі [409, c. 184]
пропонуємо розраховувати за формулою:
E ej = B ej V – Z ej. (3.3).
С. 167
Отже, показник абсолютного ефекту експорту одиниці
товару характеризує різницю між його зовнішньою
ціною та дисконтованими витратами на його
виробництво та реалізацію.
С. 167
Щоб розрахувати абсолютний ефект від експорту
загальної кількості товарів j – го виду, отриманий ефект
від експорту одиниці товару слід помножити на загальну
кількість експортованого товару [409, c. 185]:
E ej = (B ej V- Z ej ) x N ej (3.4),
де N ej – кількість експортованого товару j – ї групи.
С. 167-168
Кредитно-інвестиційні міжрегіональні зв’язки  це
зв’язки, які налагоджуються з приводу ввезення або
вивезення капіталу у будь-якій формі (валютних коштів,
продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності
та інших немайнових прав) з метою отримання
прибутків від виробничих чи інших форм господарської
діяльності в межах міжрегіональної співпраці.
Реалізуються кредитно-інвестиційні зв'язки в різних
формах: як коопераційні зв’язки (створення спільних
підприємств (СП) у будь-яких організаційно-правових
формах, підрядна кооперація, поставки в межах
ліцензійних угод, доповнення виробничих потужностей
партнера, розподіл виробничих програм (спеціалізація)
[209] через представництва іноземних фірм і
представництва, що належать повністю іноземному
інвестору; як спільна інвестиційна діяльність на підставі
договорів (контрактів) тощо (при цьому іноземні
інвестиції розглядаються як володіння власністю за
кордоном, як правило, в межах будь-якої компанії, з
метою отримання прибутку).
X ej = Z ej хV (1.2),
де V – показник валютного курсу, тобто показник
співвідношення іноземної валюти та гривні.
С. 56
Валютний курс характеризує реальну вартість валюти, а
тому розрахунок за даною формулою абсолютної
ефективності експорту показує співвідношення ефекту
від продажу товару на зовнішньому ринку в гривнях до
внутрішньої ціни товару. Очевидно, що якщо величина
показника X ej>1, то експорт товару є економічно
вигідним, а якщо X ej<1, експорт товару приведе не до
одержання прибутку, а до втрат в порівнянні із
внутрішньою ціною товару.
С. 56
Розширення та стимулювання експорту товарів, що
мають низький рівень ефективності доцільно
здійснювати лише у тому випадку, якщо проведення
експортної операції приносить достатньо високий ефект.
Для розрахунку показника абсолютного ефекту
експорту одиниці товару j-го виду (E ej) в економічній
літературі використовується наступна формула [180,
с.184]:
E ej = B ej V – Z ej (1.3).
С. 56
Тобто, показник абсолютного ефекту експорту одиниці
продукту показує різницю між його зовнішньою ціною
та дисконтованими витратами на його виробництво та
реалізацію.
С. 56-57
Крім цього, вважаємо за доцільне розрахувати
абсолютний ефект від експорту загальної кількості
товарів j-го виду. Для цього слід помножити отриманий
ефект від експорту одиниці товару на загальну кількість
експортованого товару [180, с.185]:
E ej = ( B ej V – Z ej ) х N ej (1.4),
де N ej – кількість експортованого товару j-ї групи.
С. 57
Кредитно-інвестиційні міжрегіональні зв'язки – це
зв'язки, які виникають з приводу ввезення, або
вивезення капіталу у будь-якій формі (валютних коштів,
продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності
та інших немайнових прав) з метою отримання
прибутків від виробничих та інших форм господарської
діяльності в рамках міжрегіонального співробітництва.
Типовими формами реалізації кредитно-інвестиційних
зв'язків є наступні:
 коопераційні зв'язки, в тому числі:
 створення спільних підприємств (СП) у будь-
якій організаційно-правовій формі;
 підрядна кооперація;
 поставки в межах ліцензійних угод;
 доповнення виробничих потужностей партнера;
 розподіл виробничих програм (спеціалізація)
[120];
 відкриття представництв іноземних фірм та
представництв, що належать повністю
іноземному інвестору;
 інвестиційна діяльність на підставі договорів
(контрактів) про спільну інвестиційну діяльність
тощо.
Даний вид міжрегіональних зв'язків знаходить свою
реалізацію у формі взаємного інвестування. В цьому
61

С. 168
Одним з прогресивних методів інвестування є лізинг,
тобто довгострокові оренди машин, обладнання,
транспортних засобів та іншого рухомого та нерухомого
майна виробничого призначення. Завдяки застосуванню
лізингу активізується інвестиційний процес на
підприємстві, прискорюється оновлення техніки та
технології виробництва, покращується фінансове
становище суб'єкта господарювання та
конкурентоспроможність його продукції.
С. 168
Інвестиційна суть лізингу полягає у вкладанні засобів
виробництва в основні фонди підприємства на тривалій,
платній та поворотній основі. Лізинг є доповненням до
традиційних джерел фінансування інвестиційних
проектів підприємства, обсяг яких за сучасних умов
незначний. В останні роки лізинг набув поширення в
країнах Центральної та Східної Європи. Характерною є
тенденція до збільшення частки витрат підприємств на
лізингові операції в загальних капіталовкладеннях в
основні фонди.
С. 168
Особливо доцільним є використання лізингу на малих,
середніх, новостворюваних підприємствах, та таких, що
мають нестійке фінансове становище. За допомогою
лізингу вони отримують можливість у стислий термін
налагодити виробництво конкурентоспроможності
продукції, обладнати виробництво або здійснити його
реконструкцію без залучення значних інвестиційних
ресурсів.
С. 168
За умов поглибленої спеціалізації та міжнародного
поділу праці розвиток світового господарства
супроводжується розширенням кооперації його
учасників як на міждержавному, та і на
міжрегіональному рівнях. У межах міжрегіональної
співпраці коопераційні зв'язки можуть охоплювати різні
види господарської діяльності: виробничу, науково-
технічну, збутову, а також управлінську.
С. 169
Виробнича кооперація передбачає спільне виготовлення
виробів на базі предметної, подетальної, або
післяопераційної виробничої спеціалізації учасників, а
також спільне будівництво об'єктів.
С. 169
Одним з основних способів коопераційної діяльності є
створення спільних підприємств (СП). Залежно від
цільових настанов партнерів розрізняють такі типи СП:
виробничі, науково-дослідні, закупівельні, збутові,
комплексні [198, c. 125].
С. 169
З розвитком нових форм інтернаціоналізації
господарської діяльності міжнародні торгові стосунки
дедалі частіше заміщуються міжнародними
виробничими відносинами. Особивого поширення
набули спільні виробничі і збутові підприємства. Їх
економічними ознаками є виробництво товарів на базі
об'єднаної власності, спільне управління виробництвом,
розподіл між партнерами виробничого і комерційного
контексті іноземні інвестиції розглядаються, як
володіння власністю за кордоном, як правило в межах
будь-якої компанії, з метою отримання прибутку.
С. 60
Одним з прогресивних методів інвестування виступає
лізинг, тобто довгострокові оренди машин, обладнання,
транспортних засобів та іншого рухомого та нерухомого
майна виробничого призначення. Завдяки застосуванню
лізингу активізується інвестиційний процес на
підприємстві, прискорюється оновлення техніки та
технології виробництва, покращується фінансове
становище господарюючого суб'єкта та
конкурентоспроможність його продукції.
С. 60
Інвестиційна суть лізингу полягає у вкладенні засобів
виробництва в основні фонди підприємства на тривалій,
платній та поворотній основі. Лізинг є доповненням до
традиційних джерел фінансування інвестиційних
проектів підприємства, обсяг яких в сучасних умовах
незначний. В останні роки лізинг набуває широкого
поширення в країнах Центральної та Східної Європи.
Характерною є тенденція до збільшення частки витрат
підприємств на лізингові операції в загальних
капіталовкладеннях в основні фонди.
С. 60
Особливо доцільним є використання лізингу на малих,
середніх, новостворюваних підприємствах, та таких, що
мають нестійке фінансове становище. За допомогою
лізингу вони отримують можливість в стислий термін
налагодити виробництво конкурентноздатної продукції,
обладнати виробництво або провести його
реконструкцію без залучення значних інвестиційних
ресурсів.
С. 57-58
Розвиток світового господарства в умовах поглибленої
спеціалізації та міжнародного поділу праці
супроводжується розширенням кооперації його
учасників як на міждержавному, та і на
міжрегіональному рівні. В рамках міжрегіонального
співробітництва коопераційні зв'язки можуть
охоплювати різні види господарської діяльності:
виробничу, науково-технічну, збутову, а також
управлінську.
С. 58
В умовах виробничої кооперації предметом
співробітництва сторін є спільне виготовлення виробів
на базі предметної, подетальної, або післяопераційної
виробничої спеціалізації учасників, а також спільне
будівництво об'єктів.
С. 58
Створення СП – один з основних способів
коопераційної діяльності. В залежності від цільових
настанов партнерів розрізняють такі типи СП:
виробничі, науково-дослідні, закупівельні, збутові,
комплексні [114].
С. 58
Процес розвитку нових форм інтернаціоналізації
господарської діяльності виявляє, що міжнародні
торгові стосунки все більше заміщуються міжнародними
виробничими відносинами. Особливо в цьому плані
виділяються спільні виробничі і збутові підприємства. Їх
економічні ознаки, які носять принциповий характер, -
виробництво товарів на базі об'єднаної власності,
спільне управління виробництвом, розподіл партнерами
62
ризиків та узгоджений розподіл прибутку. Усе це
створює такі економічні стимули: підвищена
відповідальність партнерів за ефективність виробництва
і реалізацію продукції; вища зацікавленість у
розширенні масштабів виробництва і в послідовній
модернізації виробничого циклу СП; прагнення до
об’єднання зусиль і ресурсів не лише на стадії
безпосередньо виробництва, а й на передвиробничій
стадії (дослідження, проектно-конструкторська
підготовка виробництва, маркетинг), а також під час
збуту і післяреалізаційного обслуговування [111, c. 121–
122].
С. 169-170
При налагодженні співпраці українських і зарубіжних
партнерів при створенні спільних підприємств часто
проступають розбіжності в маркетингових інтересах
сторін. Багато українських конкурентоспроможних на
світових ринках підприємств, розглядають СП як спосіб
отримання доступу до каналів збуту своїх закордонних
партнерів. Деяким підприємствам, які мають науково-
дослідні розробки, потрібен початковий капітал або
управлінський досвід, щоб вийти на світові ринки та
успішно там працювати. Тому маркетингова зовні-
ньоекономічна мотивація українських партнерів СП
виражена чіткіше, ніж іноземних. З огляду на вимоги
валютної самоокупності, що орієнтують українсько-
зарубіжні СП на зовнішній ринок, виникають певні
суперечності у маркетинговій мотивації партнерів.
Зарубіжні підприємці розраховують на
конкурентоспроможність продукції СП на світових
ринках, передусім за рахунок порівняно низьких витрат
на робочу силу, сировину та енергоресурси [59, c. 108–
109].
Примітка. Тут Присяжнюк при копіюванні замінив
«неконкурентноспроможні» підприємства на
«конкурентноспроможні».
С. 170
Крім загальних суперечностей у мотивації партнерів
українсько-зарубіжних СП, пов’язаних із проблемами
вибору ринків і валютної самоокупності, виникають і
специфічні суперечності, наприклад, інноваційного
характеру. Україна прагне одержати через СП доступ до
сучасних технологій, проте західні фірми намагаються
реалізувати насамперед технології, що знаходяться на
низхідній гілці свого життєвого циклу і не дають
прибутків на світових ринках. Не слід також ігнорувати
орієнтацію багатьох іноземних фірм на комерційне
використання саме української науково-технічної бази.
С. 170
З поглибленням міжфірмових зв’язків виробничого та
науково-технічного характеру набуває розвитку
кооперація суб'єктів підприємництва для створення
промислових проектів на замовлення третьої сторони.
С. 171
Така співпраця є особливо ефективною в прикордонних
регіонах, де замовниками можуть виступати органи
влади конкретного регіону або спеціальний орган,
створений з метою координації транскордонної
співпраці в регіоні. Для реалізації в інтересах всіх
учасників великомасштабних проектів з виробничих,
фінансових, технічних чи інших причин можна
об’єднувати зусилля кількох прикордонних регіонів
суміжних країн.
виробничого і комерційного ризику та узгоджений
розподіл прибутку дають такі економічні стимули:
підвищена відповідальність партнерів за ефективність
виробництва і реалізацію продукції; вища зацікавленість
у розвитку масштабів виробництва і в послідовній
модернізації виробничого циклу СП; прагнення до
об'єднання зусиль і ресурсів не лише на стадії
безпосередньо виробництва, а й на передвиробничій
стадії (дослідження, проектно-конструкторська
підготовка виробництва, маркетинг), а також під час
збуту і післяреалізаційного обслуговування) [74, с.121-
122].
С. 58-59
При розгляді питання українсько-зарубіжного спільного
підприємництва варто звернути увагу на неспівпадіння
маркетингових інтересів сторін даного виду
співробітництва. Багато українських підприємств, які
неконкурентноспроможні на світових ринках,
розглядають СП як спосіб одержання доступу до каналів
збуту своїх закордонних партнерів. Деяким
підприємствам, які мають науково-дослідні заділи,
потрібен початковий капітал або управлінський досвід,
щоб вийти на світові ринки та успішно там працювати.
Тому, маркетингова зовнішньоекономічна мотивація
українських партнерів СП виражена чіткіше, ніж в
іноземних.З огляду на вимоги валютної самоокупності,
що орієнтують українсько-зарубіжні СП на зовнішній
ринок, виникає певна суперечність у маркетингомій
мотивації партнерів. Зарубіжні підприємці
розраховують на конкурентноспроможність продукції
СП на світових ринках, в першу чергу, за рахунок
порівняно низьких витрат на робочу силу, сировину та
енергоресурси [24, с.108-109].
С. 59
Крім загальних суперечностей у мотивації партнерів
українсько-зарубіжних СП, пов'язаних із проблемами
вибору ринків та валютної самоокупності, виникають і
специфічні суперечності, наприклад, інноваційного
характеру. Україна прагне одержати через СП доступ до
сучасних технологій, проте західні фірми намагаються
реалізувати насамперед технології, що знаходяться на
низхідній гілці свого життєвого циклу і не приносять
прибутків на світових ринках. Не слід також ігнорувати
мотивацію багатьох іноземних фірм на комерційне
використання саме вітчизняної науково-технічної бази.
С. 59
В міру поглиблення міжфірмових зв'язків
виробничого та науково-технічного характеру все
більший розвиток одержує кооперація суб'єктів
підприємництва з виконання промислових проектів на
замовлення третіх осіб. На рівні прикордонного регіону
такими замовниками можуть виступати органи влади
даного регіону або спеціальний орган, створений з
метою координації транскордонного співробітництва в
регіоні.
В аспекті транскордонного співробітництва можна
розглядати коопераційне здійснення робіт, які
виконуються партнерами в третій країні. Таке
співробітництво доцільне з метою реалізації в інтересах
всіх учасників крупномасштабних проектів, коли з
виробничих, фінансових, технічних чи інших причин
вимагається об'єднання зусиль кількох прикордонних
63

С. 171
У межах науково-технічної кооперації предметом
співпраці є розробка науково-технічних продуктів
(конструкторських або технологічних) у процесі
спільних науково-дослідних або проектно-
конструкторських і експериментальних робіт.
С. 171
Сферою впливу валютно-фінансових міжрегіональних
зв'язків є вся сукупність зв'язків, які налагоджуються у
фінансово-банківській сфері і відповідній
інфраструктурі [73]:
- створення фінансово-інвестиційних установ,
кредитних бірж тощо;
- залучення фінансово-кредитних ресурсів і допомоги
третіх держав;
- участь іноземного капіталу в приватизації;
- розвиток міжбанківської співпраці, модернізація
системи міжбанківських розрахунків, в тому числі
збільшення кількості послуг, які пропонують
міжнародні банки, серед яких фінансування експортно-
імпортних операцій, купівля-продаж іноземної валюти,
кредитне та акціонерне фінансування на внутрішньому
та зовнішньому ринках, управління міжнародними
потоками руху готівки, в тому числі електронний
переказ коштів через національні кордони (система
SWIFT), проектування фінансових схем для клієнтів.
С. 171
Необхідним атрибутом розвитку міжрегіонального, в
тому числі транскордонного, співробітництва є
фінансово-банківська інфраструктура. Результати
багатьох опитувань іноземних підприємців, які
працюють в Україні, свідчать про те, що саме
недосконалість фінансово-банківської структури в
нашій країні є однією з найвагоміших перешкод на
шляху впровадження тут цивілізованого
підприємництва.
С. 172
Так, респонденти опитування Гарвардського
університету в рамках Проекту економічної реформи в
Україні двома найбільшими перешкодами для залучення
іноземних інвестицій в Україну визначають постійну
зміну законів і положень (71,3% опитаних) та
фінансово-банківську систему, що на відповідає
загальноприйнятим у світі вимогам [416].
С. 172
Банківська мережа в регіонах є недостатньо розвиненою
для функціонування суб'єктів господарювання
прикордонних регіонів. Так, на один банк Львівської
області припадає 30 тис.осіб, у Львові – 20 тис.осіб, а в
середньому в Україні – 60 тис. осіб. Водночас у
західноєвропейських країнах на 10 тис. осіб функціонує
від 1 до 4 банків [208].
Примітка. Скопійовані застарілі і неправиві дані (із
роботи 2002 року). Концентрація банківських установ у
Львівській області становила у 2009-2012 роках
відповідно: 4,34; 4,34; 4,66; 4,66 на 10 тисяч осіб.
https://re.gov.ua/re201304/re201304_182_VolkovaOK.pdf
С. 172
Хоча комерційні, акціонерні та приватні банки надають
широкий перелік послуг юридичним і фізичним особам,
все ж недостатньою мірою використовуються поширені
в розвинених країнах методи фінансування таких
експортно-імпортних операцій, як овердрафт,
регіонів суміжних країн.
С. 60
В рамках науково-технічної кооперації до предмету
співробітництва відноситься розробка науково-
технічних продуктів (конструкторських або
технологічних) на основі проведення спільних науково-
дослідних або проектно-конструкторських і
експериментальних робіт.
С. 60-61
Сферою впливу валютно-фінансових міжрегіональних
зв'язків відноситься вся сукупність зв'язків, що
виникають у фінансово-банківській сфері і відповідній
інфраструктурі [28]:
 створення фінансово-інвестиційних установ,
кредитних бірж тощо;
 залучення фінансово-кредитних ресурсів і допомоги
третіх держав;
 участь іноземного капіталу в приватизації;
 розвиток міжбанківської співпраці, модернізація
системи міжбанківських розрахунків, в тому числі:
збільшення кількості послуг, які пропонують
міжнародні банки, серед яких фінансування експортно-
імпортних операцій, купівля-продаж іноземної валюти,
кредитне і акціонерне фінансування на внутрішньому та
зовнішньому ринках, управління міжнародними
потоками руху готівки, в тому числі електронний
переказ коштів через національні кордони (система
SWIFT), проектування фінансових схем для клієнтів.
С. 61
Необхідним атрибутом розвитку міжрегіонального, в
тому числі транскордонного, співробітництва є
фінансово-банківська інфраструктура. Результати
багатьох опитувань іноземних підприємців, які
працюють в Україні, вказують на те, що саме
недосконалість фінансово-банківської структури в
нашій країні є однією з найвагоміших перепон на шляху
впровадження тут цивілізованого підприємництва. Так,
респонденти опитування Гарвардського університету в
рамках Проекту економічної реформи в Україні двома
найбільшими перепонами для залучення іноземних
інвестицій в Україну визначають постійну зміну законів
та положень (71,3% опитаних) та фінансово-банківську
систему, що на відповідає загально прийнятим в світі
вимогам [186, с.4-8].
С. 61
Існуюча в регіонах банківська мережа явно недостатня
для функціонування господарських суб'єктів
прикордонних регіонів. Так, на один банк Львівської
області припадає 30 тис.чол., у Львові – 20 тис.чол. , а в
середньому по Україні – 60тис. чол.. В той же час, у
західноєвропейських країнах на 10 тис.чол. функціонує
від 1 до 4 банків [119, с.10].
С. 61
Хоча наявні комерційні, акціонерні та приватні банки
надають широкий перелік послуг юридичним та
фізичним особам, все ж недостатньою мірою
використовуються поширені в розвинутих країнах
методи фінансування експортно-імпортних операцій,
64
факторинг, форфейтинг.
С. 172-173
Основою міжрегіональних науково-технічних зв’язків є
рух технологій. В міжнародній економіці поняття
“технологія” трактується як сукупність науково-
технічних знань, які можна використовувати при
виробництві товарів і послуг [194, c. 351]. Ринок
технологій сегментований. В тій його частині, де
здійснюється торгівля ліцензіями, патентами тощо,
технологія виступає як самостійний фактор
виробництва. Саме цю частину ринку технологій ми
відносимо до науково-технічних зв'язків. В інших
сегментах ринку, де технології матеріалізовані в
технологічно ємних видах продукції, кваліфікованих
працівниках, високотехнологічному капіталі,
міжнародний рух технологій переходить у рух товарів,
робочої сили, капіталу.
С. 173
Важливою передумовою налагодження науково-
технічних зв'язків є правовий захист науково-технічних
знань та інтелектуальної власності. Найпоширенішими
розповсюджуними інструментами правового захисту
технологій є патенти, ліцензії, копірайт, товарний знак
чи марка.
С. 173
У міжнародній практиці застосовуються такі форми
передання технологій:
- ліцензійна торгівля;
- франчайзинг;
- інжиніринг;
- контракти на управління;
- міжнародне технічне сприяння [194, c. 351–385].
С. 173-174
Ліцензійна торгівля здійснюється на підставі ліцензійної
угоди. Укладаючи ліцензійну угоду власник передає
права на нематеріальні активи покупцю на визначений
час за певну плату. Провідною тенденцією на світовому
ринку є інтенсифікація взаємного обміну технологіями.
При кооперуванні на підставі ліцензійних угод між
партнерами налагоджуються більш тісні і тривалі
зв’язки, ніж за звичайного продажу ліцензій, оскільки в
цьому випадку передбачається низка операцій з
реалізації технічної новизни, включаючи поставку
обладнання, надання документації, підготовку
спеціалістів тощо. Серед угод цього типу переважають
обмін не лише технологіями, а й обладнанням і його
компонентами, деталями і комп'ютерними програмами.
Тим самим компанії-учасники обміну потрапляють у
взаємозалежність, що спонукає їх прагнути до зміцнення
фінансового становища партнера шляхом зниження
власних витрат на кооперативну продукцію, а також
розподіл ризику. Перевагою таких відносин є і те, що
оформляючи передання технологій в межах СП як
ліцензійну угоду, ліцензіант забезпечує інтенсивне
використання нового виробничого досвіду і знань,
одночасно зберігаючи прав Власності на них [79].
С. 174
Франчайзинг  це контракт на передання торгової
марки. У цьому випадку продавець і покупець діють як
вертикально інтегрована фірма, філіали якої взає-
мопов'язані і виготовляють для споживача частину
товарів і послуг. Франчайзинг переважно застосовується
у таких сферах, як ресторанний бізнес, продукти
харчування, продаж автомобілів, бензоколонки, розлив
таких як овердрафт, факторинг, форфейтинг.
С. 61-62
Основою міжрегіональних науково-технічних зв’язків є
рух технологій. В міжнародній економіці поняття
“технологія” трактується як сукупність науково-
технічних знань, які можна використовувати при
виробництві товарів та послуг [111, с.351]. Ринок
технологій сегментований. В тій його частині, де
здійснюється торгівля ліцензіями, патентами тощо,
технологія виступає як самостійний фактор
виробництва. Саме цю частину ринку технологій ми
відносимо до науково-технічних зв'язків. В інших
сегментах ринку, де технології матеріалізовані в
технологічно ємних видах продукції, кваліфікованих
працівниках, високотехнологічному капіталі,
міжнародний рух технологій переходить в рух товарів,
робочої сили, капіталу.
С. 62
Найважливішою передумовою виникнення науково-
технічних зв'язків є правовий захист науково-технічних
знань та інтелектуальної власності. Найбільш
розповсюдженими інструментами правового захисту
технологій є патенти, ліцензії, копірайт, товарний знак
чи марка.
С. 62
Основними формами міжнародної передачі технологій
є:
 ліцензійна торгівля;
 франчайзинг;
 інжиніринг;
 контракти на управління;
 міжнародне технічне сприяння [111, с.351-385].
С. 62-63
Ліцензійна торгівля здійснюється на основі ліцензійної
угоди. При заключенні ліцензійної угоди власник
передає права на нематеріальні активи покупцю на
визначений час за певну плату. Провідною тенденцією
на світовому ринку є інтенсифікація взаємного обміну
технологіями. При кооперуванні на основі ліцензійних
угод між партнерами встановлюється більш тісний і
довготривалий зв'язок, ніж при звичайному продажу
ліцензій, оскільки в цьому випадку передбачається ряд
операцій з реалізації технічної новизни, включаючи
поставку обладнання, представлення документації,
підготовку спеціалістів тощо. Серед угод цього типу
переважають обмін не лише технологіями, а й
обладнанням і його компонентами, деталями і
комп'ютерними програмами. Тим самим для компаній-
учасників обміну створюються умови взаємозалежності,
що спонукають їх прагнути до покращення фінансового
положення партнера шляхом зниження власних витрат
на кооперативну продукцію, а також розподіл ризику.
Позитивним моментом є і те, що оформляючи передачу
технологій в рамках спільного підприємства як
ліцензійну угоду, ліцензіант забезпечує інтенсивне
використання нового виробничого досвіду і знань
одночасно із збереженням прав власності на них [43].
С. 63
Багато країн світу та різноманітні товари втягнуті у
франчайзинг, який являє собою контракт на передачу
торгової марки. По суті, продавець і покупець в даному
випадку діють як вертикально інтегрована фірма,
філіали якої взаємопов'язані і виготовляють для
споживача частину товарів та послуг. Найпоширеніший
франчайзинг в таких сферах – ресторанний бізнес,
65
безалкогольних напоїв тощо.
С. 174
Класичним прикладом схеми дії франчайзингу може
слугувати компанія “Макдональдс”, яка працює в 118
країнах світу і лише в 1999 році відкрила 2110 нових
ресторанів. Чистий дохід цієї компанії в 1999 році виріс
на 7% і досяг 1952,2 млн дол. США, а обсяги
міжнародного продажу становили 35628,1 млн дол.
США [527, p. 27].
С. 174
Інжиніринг як важлива форма передання технологій
охоплює широку сукупність видів технічної діяльності,
спрямовану на підвищення ефективності зарубіжних
інвестицій, мінімізацію витрат на реалізацію проектів
різноманітного призначення.
С. 174
У межах інжинірингу можуть надаватись послуги,
насамперед з підготовки нового виробництва. До них
належать складання техніко-економічного
обґрунтування проекту, розробка генеральних планів і
креслень, управління і нагляд за будівництвом. Після
завершення будівництва нового об'єкта і здачі в
експлуатацію інжиніринг зводиться до надання послуг з
організації процесу виробництва та управління
підприємством. Іноді він поширюється на сферу збуту
продукції, що випускається.
С. 175
Специфічною формою передання технологій є
контракти на управління. Їх суть зводиться до того, що
фірма однієї країни направляє своїх менеджерів в
закордонну фірму для виконання управлінських функцій
на визначений термін і за певну плату.
С. 175
Програми міжнародного технічного сприяння, що
набули особливого поширення в світі з кінця 70-х років
ХХ ст., здійснюються на дво- чи багатосторонній
основах з метою надання технічної допомоги країнам,
що розвиваються, чи країнам з перехідною економікою
в галузі технологічних процесів, продуктів і управління.
Програми технічного сприяння реалізують ООН, МВФ,
Світовий Банк, інші міжнародні організації. Технічне
сприяння визначається як передання “ноу-хау” через
такі види діяльності, як професійна підготовка
спеціалістів, консультації, партнерство, дослідження, у
формі технологічних грантів і проектів спільного
фінансування розвитку технологій [194, c. 379–385].
С. 175
Невід’ємною ознакою сучасного світового господарства
є трудова міграція. Зумовлене це явище економічними
факторами, насамперед різними рівнями економічного
розвитку окремих країн. Робоча сила переміщується з
країн, що мають низький рівень життя, в країни з більш
високим рівнем передусім через різницю в заробітній
платі. Вагомим економічним фактором є також
безробіття.
На міжрегіональному рівні повинні вирішуватись такі
питання трудової міграції: регулювання ринку робочої
сили, міграції та еміграції населення, боротьба з
безробіттям, недопущення відтоку кваліфікованих
працівників за межі регіону.
С. 175-176
Трудова міграція має як переваги, так і недоліки.
Перевагами для країн-експортерів робочої сили можна
продукти харчування, продаж автомобілів,
бензоколонки, розлив безалкогольних напоїв тощо.
С. 63
Класичним прикладом схеми дії франчайзингу може
слугувати компанія “Макдональдс”, котра працює в 118
країнах світу і лише в 1999 році відкрила 2110 нових
ресторанів. Чистий дохід цієї компанії в 1999 році виріс
на 7% і досяг 1952,2 млн.дол.США, а об'єм
міжнародного продажу склав в 1999 році 35628,1
млн.дол.США [225, с.27].
С. 63
Важливою формою передачі технологій є інжиніринг,
який охоплює широку сукупність видів технічної
діяльності, направлену на підвищення ефективності
зарубіжних інвестицій, мінімізацію витрат на реалізацію
проектів різноманітного призначення.
С. 63
В рамках інжинірингу можуть надаватись послуги, перш
за все, по підготовці нового виробництва. В їх число
входять складання техніко-економічного обґрунтування
проекту, розробка генеральних планів і креслень,
управління і нагляд за будівництвом. Після закінчення
будівництва нового об'єкту і здачі в експлуатацію
інжиніринг зводиться до надання послуг по організації
процесу виробництва і управлінню підприємством. Іноді
він поширюється на сферу збуту продукції, що
випускається.
С. 64
Контракти на управління є специфічною формою
передачі технологій, суть якої полягає в тому, що фірма
однієї країни направляє своїх менеджерів в закордонну
фірму для виконання управлінських функцій на
визначений термін і за певну плату.
С. 64
З кінця 70-х років світовим співтовариством широко
реалізуються програми міжнародного технічного
сприяння. Вони здійснюються на двох - чи
багатосторонній основі з метою надання технічної
допомоги країнам, що розвиваються чи країнам з
перехідною економікою в галузі технологічних
процесів, продуктів і управління. Програми технічного
сприяння реалізуються ООН, МВФ, Світовим банком,
іншими міжнародними організаціями. Технічне
сприяння визначається як передача “ноу-хау” через такі
види діяльності як професійна підготовка спеціалістів,
консультації, партнерство, дослідження. Воно надається
в формі технологічних грантів і проектів спільного
фінансування розвитку технологій [111, с.379-385].
С. 64
На міжрегіональному рівні повинні вирішуватись такі
питання трудової міграції: регулювання ринку робочої
сили, міграції та еміграції населення, боротьба з
безробіттям, недопущення відтоку кваліфікованих
працівників за межі регіону.
Причинами трудової міграції є економічні фактори, які
криються в різному рівні економічного розвитку
окремих країн. Робоча сила переміщується з країн, що
мають низький рівень життя, в країни з більш високим
рівнем. Насамперед, це пояснюється різницею в
заробітній платі. Суттєвим економічним фактором є
також безробіття.
С. 64-65
Перевагами для країн-експортерів робочої сили можна
вважати:
66
вважати:
• експорт робочої сили є важливим джерелом валютних
надходжень у країну (наприклад, валютні надходження,
які українські заробітчани надсилають родичам у формі
переказів, обчислюються мільярдами доларів США);
• за несприятливої економічної ситуації в країні,
зростанні безробіття трудова міграція “розсіює”
соціальну напругу в суспільстві;
• безплатне для країни-експортера навчання робітників
новим професіям, знайомство з сучасними методами
господарювання та управління. Результати досліджень
Міжнародної організації праці [193, c. 62–63] свідчать,
що, повернувшись в свою країну, іммігранти беруть
активну участь у розвитку нових форм економіки,
стають більш підприємливими, частіше відкривають
власні підприємства.
С. 176
Водночас країни-експортери потерпають від відпливу
молодої робочої сили, на яку покладалися великі надії, а
також інтелектуальної еліти суспільства. Щорічно
Україна втрачає внаслідок міграції понад десять тисяч
талановитих учених, викладачів, висококваліфікованих
спеціалістів. За підрахунками ООН підготовка
спеціаліста з вищою освітою та вченим ступенем з
урахуванням утраченої вигоди від використання такого
спеціаліста становлять для держави 300 тис. дол. Якщо
помножити цю цифру на 10 тисяч, то матимемо 3 млрд
дол. США. Приблизно такими є наші щорічні збитки на
ринку інтелектуальної праці [193, c. 63].
С. 176-177
Загальним показником залучення регіону в міжрегі-
ональні економічні зв'язки може слугувати коефіцієнт
відкритості регіональної економіки (Квр), обчислений за
формулою [53, c. 8]:
0,5 х (ЗТТ + ЗТП + ІKB)
К вр = -------------------------------- х 100%, (3.5),
ВВПрег
де ЗТТ – зовнішній оборот товарів, ЗТП – зовнішній
оборот послуг, ІKB – оборот довгострокових іноземних
інвестицій, ВВПрег – валовий внутрішній продукт
регіону.
С. 177
Коефіцієнт відкритості регіональної економіки
використовується для визначення специфіки впливу
прикордонного розташування на інтенсивність
залучення регіону в міжрегіональну співпрацю із
сусідніми країнами.
Висновки до розділу 3 повністю (с. 177-179)
Вид виявленого порушення: плагіат
С. 177
Характерною ознакою інтеграційних процесів сучасної
Європи є регіональна інтеграція, в якій виокремлюються Європі особливого значення набуває регіональна
макро- та мак’рорівні. Однак ні в теорії продуктивних
сил, так ні в теорії міжнародних економічних відносин
це явище достатньо не досліджене.
С. 177
Теоретико-методологічне дослідження макро-та
мікроінтеграції дає підстави стверджувати, що регіони
беруть участь у інтеграційних процесах на макрорівні та що регіон бере участь у інтеграційних процесах на
на мікрорівні. Однак, на жодному з цих рівнів не
спостерігається інтегрування регіону в інституції, які не включає в себе інтегрування регіону в інституції, які
територіально локалізуються в межах прикордонних
територій суміжних країн. Це підтверджує
необґрунтованість виокремлення такого рівня системи
 експорт робочої сили є важливим джерелом
валютних надходжень в країну, валютні
надходження від емігрантів у вигляді переказів
обчислюються мільярдами доларів США;
 при несприятливій економічній ситуації в країні,
зростанні безробіття трудова міграція “розсіює”
соціальну напругу в суспільстві;
 безплатне для країни-експортера навчання
робітників новим професіям, знайомство з
сучасними методами господарювання та
управління. Результати досліджень Міжнародної
організації праці [110, с.62-63] свідчать, що,
повернувшись в свою країну, іммігранти беруть
активну участь у розвитку нових форм
економіки, стають більш підприємливими,
частіше відкривають власні підприємства.
С. 65
Водночас країни-експортери потерпають від того, що
від'їжджає молода робоча сила, на яку покладалися
великі надії, а також інтелектуальна еліта суспільства.
Щорічно Україна втрачає внаслідок міграції понад
десять тисяч талановитих вчених, викладачів
висококваліфікованих спеціалістів. За підрахунками
ООН підготовка спеціаліста з вищою освітою та вченим
ступенем плюс утрачена вигода від використання такого
спеціаліста становлять для держави 300 тис. дол. Якщо
помножити цю цифру на 10 тисяч, то матимемо 3
млрд.дол.США. Такі приблизно наші щорічні збитки на
ринку інтелектуальної праці [110, с.63].
С. 65
Загальним показником залучення регіону до
міжрегіональних економічних зв'язків може слугувати
коефіцієнт відкритості регіональної економіки (Квр),
здійснений за формулою [20, с.8]:
0,5 х ( ЗОТ + ЗОП + ОІІ)
Квр = х 100% , (1.5.)
ВВПрег
де ЗОТ – зовнішній оборот товарів,
ЗОП – зовнішній оборот послуг,
ОІІ – оборот довгострокових іноземних інвестицій,
ВВПрег – валовий внутрішній продукт регіону.
С. 65
Розрахунки коефіцієнту відкритості регіональної
економіки є важливими й для виявлення специфіки
впливу прикордонного розташування на інтенсивність
залучення регіону до міжрегіонального співробітництва
із сусідніми країнами.
Висновки до розділу 1 (с. 66-68)
С. 66
На сучасному етапі розвитку інтеграційних процесів в
інтеграція. Явище регіональної інтеграції недостатньо
повно досліджене як у теорії продуктивних сил, так і в
теорії міжнародних економічних відносин.
С. 66
На основі проведеного теоретико-методологічного
дослідження макро- та мікроінтеграції можна сказати,
макрорівні та мікрорівні. Однак, жоден з вказаних рівнів
територіально локалізуються в межах прикордонних
територій суміжних країн. Це вказує на
обґрунтованість виділення такого рівня системи
67
інтеграційних процесів, як мезоінтеграційного.
Примітка. Присяжнюк написав «необґрунтованість»
замість «на обґрунтованість», як в оригіналі
С. 177-178
Найбільш результативною формою соціально-
економічної взаємодії є інтеграція. Однак постала
необхідність визначення доцільності формуВання
інтеграційних структур та обґрунтування
взаємопереплетення окремих елементів таких структур.
При залученні регіону в процеси інтеграції особливо
важливо зважено оцінити його конкурентні переваги,
оскільки саме вони визначають його експортний
потенціал. Реалізація експортного потенціалу
пріоритетних галузей буде одним із чинників, які
можуть активно сприяти виходу української економіки з
глибокої економічної кризи і стимулювати її структурну
перебудову. Водночас це може стати першим етапом
інтеграції України в світовий економічний простір.
С. 178
Розробляючи концепцію експортного розширення слід
спиратися на теоретичну основу, сформовану такими
відомими ученими, як К.Акамацу, К.Кодзима,
М.Портер.
С. 178
При цьому слід пам’ятати, що терміни і поняття
“співпраця регіонів” та “інтеграція регіонів” різняться
обсягами: інтеграція є складнішою формою взаємодії,
яка здатна давати синергічний ефект. Отже,
міжрегіональна співпраця є етапом, що передує
зародженню інтеграційних процесів у мезорегіоні.
С. 178
Одним із видів міжрегіональної співпраці є
транскордонна співпраця. Узагальнивши визначення,
сформульовані вітчизняними вченими, пропонуємо під
транскордонним співробітництвом розуміти специфічну
сферу реалізації міжнародних відносин на
регіональному рівні, яка, охоплюючи всі загальні їхні
форми, вирізняється необхідністю і можливістю більш
активного їх використання, а також наявністю спільного
кордону, необхідністю його облаштування і, відповідно,
потребою спільного вирішення проблем екологічної
безпеки, більш широкого взаємного спілкування
населення сусідніх держав і значно вищим
навантаженням на соціально-економічну
інфраструктуру.
С. 178
У відкритих демократичних державах прикордонні
регіони виконують специфічні функції: забезпечення
національної безпеки, транзитну, ком-пенсаційну,
адаптаційну, проблемно-реалізаційну. У міжнародній
співпраці важливою є роль кордону: він одночасно
слугує і межею, і як контактна зона (саме наявність
кордону визначає необхідність спільних дій,
спрямованих на його облаштування).
С. 179
інтеграційних процесів як мезоінтеграційного.
С. 66
Інтеграція є найбільш результативною формою
соціально-економічної взаємодії. Однак, є необхідність
існування факторів, які б визначали доцільність
формування інтеграційних структур в межах
прикордонних регіонів та обґрунтованість
взаємопереплетення окремих елементів таких структур.
С. 66-67
При залученні прикордонного регіону до процесів
мезоінтеграції особливе місце відводиться такому
чиннику як конкурентні переваги регіону, оскільки вони
визначають його експортний потенціал. Реалізація
експортного потенціалу пріоритетних галузей буде
одним із чинників, які можуть активно сприяти виходу
української економіки з глибокої економічної кризи і
стимулювати її структурну перебудову. Разом з тим це
може стати першим етапом інтеграції України в
світовий економічний простір.
С. 67
Теоретичною основою експортного розширення є теорії
“відлітаючого журавлиного ключа” (К.Акамацу, 1943),
“доганяючого життєвого циклу продукту” (К.Кодзима,
1973), “міжнародної конкурентоспроможності націй”
М.Портера.
С. 67
Слід розрізняти зміст понять співробітництво регіонів
та інтеграція регіонів. Інтеграція є складнішою
формою взаємодії, яка здатна приносити синергічний
ефект. Тобто, міжрегіональне співробітництво слід
вважати етапом, що передує зародженню інтеграційних
процесів у мезорегіоні.
С. 67
Видом міжрегіонального співробітництва є
транскордонне співробітництво. Узагальнюючи
визначення подані вітчизняними вченими під
транскордонним співробітництвом пропонуємо розуміти
специфічну сферу реалізації міжнародних відносин на
регіональному рівні, яка, охоплюючи всі загальні їхні
форми, відрізняється необхідністю і можливістю більш
активного їх використання, а також наявністю спільного
кордону, необхідністю його облаштування і, відповідно,
потребою спільного вирішення проблем екологічної
безпеки, більш широкого взаємного спілкування
населення сусідніх держав та значно вищим
навантаженням на соціально-економічну
інфраструктуру.
С. 66
У відкритих демократичних країнах прикордонні
регіони відіграють особливу роль, виконуючи такі
функції: функцію забезпечення національної безпеки,
транзитну, компенсаційну, адаптаційну, проблемно-
реалізаційну функції.
С. 67
У концепції транскордонного співробітництва варто
звернути увагу на роль кордону. Адже тут чітко
проглядається дуалізм дії кордону: одночасно він
розглядається і як роз'єднуюча лінія (регіони, що
співпрацюють, є частинами різних держав, і кордон
розділяє ці країни), і як контактна зона (саме наявність
кордону визначає необхідність спільних дій,
спрямованих на його облаштування).
С. 68
68
Найпоширенішими організаційними формами
міжрегіональних зв'язків, в яких регіони виступають як
повноправні суб’єкти міжнародної співпраці, є такі:
єврорегіони; спеціальні (вільні) економічні зони (СЕЗ)
та території пріоритетного розвитку (ТПР) у
прикордонних регіонах; міжнародні транспортні
коридори.
С. 179
Міжрегіональні економічні зв'язки – це система
економічних відносин та інтересів на регіональному
рівні, що формується і розвивається у процесі
функціонування регіональних господарських систем і
зумовлена територіальним поділом праці, наявністю
конкурентних переваг та природно-географічними
умовами. Економічні зв'язки такого типу охоплюють
широке коло економічних явищ: торговельно-
посередницьких; кредитно-інвестиційних; валютно-
фінансових.
Підрозділ 4.3 (С. 223-226) (6 із 11 абзаців)
Вид виявленого порушення: плагіат
C. 223
Досліджені тенденції, які простежуються в економіці
держави, безпосередньо впливають на формування
потенціалу міжрегіональної співпраці України і,
відповідно, знаходять своє відображення в
зовнішньоекономічних зв’язках держави. У табл. 4.19
наведені основні показники розвитку зовнішньої
торгівлі України з країнами ЦСЄ. Їх аналіз дає підстави
для висновків щодо економічної ситуації, в якій
розвивається міжрегіональна співпраця держави.
C. 223
Протягом останнього десятиліття зовнішня торгівля
України розвивалася за принципово нових умов
господарювання, які характеризувалися лібералізацією
державного регулювання, пожвавленням
підприємницької активності суб’єктів зовнішньо-
економічних відносин різних форм власності. Аналі-
зуючи наслідки становлення економіки та інтеграції не
залежної України, слід враховувати, що ці процеси
відбувалися паралельно з формуванням системи
управління зовнішньоекономічною сферою економіки,
включаючи такі її складові, як організаційна структура,
правове та кадрове забезпечення, інформаційна база.
C. 225
Найбільшими торговими партнерами України серед
країн Центрально-Східної Європи є Угорщина та
Польща.
C. 225
З метою комплексної оцінки визначення ефективності
міжрегіональної співпраці далі розглянемо динаміку та
структуру зовнішньоторговельних операцій України,
зосереджуючись на економічних зв’язках із країнами
Центрально-Східної Європи.
C. 225
На кінець 2008 року зовнішньоторговельний оборот
України мав позитивне сальдо. За результатами обміну
Серед найбільш поширених організаційних форм
міжрегіональних зв'язків, в яких регіони виступають як
повноправні суб'єкти, можна виділити:
 формування мезоінтеграційних об'єднань –
єврорегіонів;
 створення спеціальних (вільних) економічних
зон (СЕЗ) та територій пріоритетного розвитку
(ТПР) у прикордонних регіонах;
 міжнародні транспортні коридори, розвиток яких
на сьогодні в Україні визнано
загальнонаціональним пріоритетом.
С. 68
Міжрегіональні економічні зв'язки є системою
економічних відносин та інтересів на регіональному
рівні, що формуються і розвиваються у процесі
функціонування регіональних господарських систем та
зумовлені територіальним поділом праці, наявністю
конкурентних переваг та прородно-географічними
умовами. Економічні зв'язки такого типу охоплюють
дуже широке коло економічних явищ, які можна
класифікувати за наступними видовими групами:
торговельно-посередницькі; кредитно-інвестиційні;
валютно-фінансові; науково-технічні; трудова міграція.
Підрозділ 2.2. (с. 86-89)
C. 86
Досліджені вище негативні та позитивні тенденції, які
простежуються в економіці держави, мають
безпосередній впливи на формування потенціалу
міжрегіонального співробітництва прикордонного
регіону і, відповідно, знаходять своє відображення в
зовнішньоекономічних зв'язках регіону.
В таблиці 2.6 наведені основні показники розвитку
зовнішньої торгівлі України в цілому. Їх аналіз дозволяє
зробити ряд висновків і щодо економічної ситуації, в
якій доводиться вести міжрегіональне співробітництво
регіону, що підлягає аналізу.
С. 86
Протягом останнього десятиліття розвиток
зовнішньоекономічної діяльності України відбувався в
принципово нових умовах господарювання, які
характеризувались лібералізацією державного
регулювання, зростанням підприємницької активності
широкого кола суб'єктів зовнішньоекономічних
відносин різних форм власності. Аналізуючи результати
процесу становлення економіки та інтеграції незалежної
України, слід враховувати, що він відбувався
паралельно з формуванням системи управління
зовнішньоекономічною сферою економіки, включаючи
такі її складові як організаційну структуру, правове та
кадрове забезпечення, інформаційну базу.
С. 87
Найбільшими торговими партнерами України серед
країни Центральної та Східної Європи є Угорщина та
Польща.
С. 89
З метою комплексної оцінки визначення ефективності
міжрегіонального співробітництва далі розглянемо
динаміку та структуру зовнішньоторговельних
операцій областей Західного регіону України, звертаючи
особливу увагу на економічні зв’язки із країнами
Центральної та Східної Європи.
С. 88
На кінець 2000 року зовнішньоторговельний оборот
України мав позитивне сальдо, що склало 7638 млн.грн.
69
товарами та послугами із усіма країнами досліджуваної
групи, крім Словаччини та Угорщини, сальдо було
позитивним (див. табл. 4.21). Хоча в першому кварталі
2009 року між Польщею, Румунією та Чехією сальдо
було негативним – відповідно –4297,3, –540,1, 6080,7
тис. дол. США. На динаміку зовнішньої торгівлі
послугами з країнами ЦСЄ вплинула світова криза, про
що свідчать дані табл. 7.8. У першому кварталі 2009 р.
порівняно з першим кварталом 2008 року динаміка
експорту зовнішньої торгівлі становила: з Польщею –
62,6%, Румунією – 48,1%, Словаччиною – 79,3%,
Угорщиною – 77,8%, Чехією – 51,9%. Ці показники, на
нашу думку, свідчать про значні резерви торгівлі з
даними державами і перспективи розширення
міжрегіональної співпраці та прискорення включення
України в європейські мезоінтеграційні процеси.
C. 226
У зовнішній торгівлі за умов жорсткої конкурентної
боротьби на світових ринках українські товари дедалі
частіше стають об’єктами антидемпінгових
розслідувань, що призводить до закриття для
вітчизняних виробників найбільш привабливих ринків
збуту. Особливо це стосується продукції металургійної
та хімічної промисловості. Водночас вітчизняний ринок та хімічної промисловості. З іншого боку – вітчизняний
потребує захисту від недобросовісного імпорту. У
розвитку зовнішньоекономічних відносин на
цивілізованих і взаємовигідних засадах важливого
значення набув вступ України до Світової Організації
Торгівлі.
Підрозділ 4.4. (с. 230-232) (7 із 11 абзаців)
Вид виявленого порушення: плагіат
C. 230
Показник динаміки експорту-імпорту послуг України і
країн ЦСЄ становлять відповідно 1,5 та 2,8 разу за
період 2005-2008 років. Це свідчить про необхідність
подальшого розвитку зовнішньоекономічного
потенціалу України та її включення в міжрегіональну
співпрацю (табл. 4.26).
C. 230-231
Аналізуючи обсяги експорту-імпорту України, слід
зазначити, що експортні операції переважають над
імпортними, внаслідок чого позитивне сальдо
зовнішньоторговельного балансу 2009 року становило
1,02 млрд дол. США. (табл. 4.27) Найбільшим
імпортером товарів є Польща. Обсяги імпорту 2009 року Найбільшим імпортером товарів виступає Волинська
становили 25,8 млн дол. США, що майже в 1,1 разу
перевищило обсяги експорту.
Примітка. Присяжнюк замінив у тексті «області
Західного регіону України» на «Україну» та оновив
цифри
C. 231
Результатом євроінтеграційних процесів стала
географічна переорієнтація зовнішньої торгівлі із
країнами колишніми республіками СРСР на країни
Центрально–Східної Європи. При цьому простежується
підсилення експортної, а не лише імпортної, орієнтації в простежується посилення експортної, а не лише
напрямі країн Європи. Однак ступінь концентрації
зовнішньої торгівлі з країнами СНД все ще залишається рівень концентрації зовнішньої торгівлі з країнами СНД
надмірно високим – особливо у 2009 році з Росією
частка цієї групи країн у зовнішньоторговому обороті
становила 4,2 млрд дол. США.
C. 231
Розглядаючи регіони країн Центрально–Східної Європи В даному параграфі регіони країн Центральної та
як їхні частини, вважаємо за можливе поширити
висновки про тенденції економічних зв’язків між
За результатами обміну товарами та послугами із всіма
країнами досліджуваної групи країн сальдо було
позитивним. Наведені вище дані, на нашу думку,
свідчать про можливість та доцільність укладення
персоніфікованих угод про вільну торгівлю з даними
державами, що дасть можливість розширити
міжрегіональне співробітництво та прискорити
включення України в європейські мезоінтеграційні
процеси.
С. 88
У зовнішній торгівлі в умовах жорсткої конкурентної
боротьби на світових ринках, українські товари все
частіше стають об’єктами антидемпінгових
розслідувань, що призводить до закриття для
вітчизняних виробників найбільш привабливих ринків
збуту. Особливо це стосується продукції металургійної
ринок потребує захисту від недобросовісного імпорту.
Для розвитку зовнішньоекономічних відносин на
цивілізованих і взаємовигідних засадах важливого
значення набуває прискорення вступу України до
Світової Організації Торгівлі.
Підрозділ 2.2. (с. 97-105)
С. 91
<…> Показник динаміки зовнішньоторговельного
обороту цих областей складає відповідно 11,63 та 5,45
раза за період 1993-2000 років. Це свідчить про
необхідність подальшого розвитку
зовнішньоекономічного потенціалу даних областей та їх
включення в транскордонне співробітництво.
C. 91-92
Аналізуючи обсяги експорту-імпорту областей
Західного регіону України, слід зазначити, що імпортні
операції переважають експортні, в результаті чого
негативне сальдо зовнішньоторговельного балансу
склало на кінець 2000 року –140,8 млн.дол.США.
область. Обсяги її імпорту в 2000 році в 2,3 раза
перевищили обсяги експорту. Львівська область є
найпотужнішим експортером товарів.
C. 92
Результатом прикордонного розташування Західного
регіону стала географічна переорієнтація їх зовнішньої
торгівлі із країн колишнього СРСР на країни
Центральної та Східної Європи. При цьому
імпортної, орієнтації в напрямку країн Європи. Однак,
все ж залишається надмірно високим – так за 1998, 1999,
2000 року питома вага цієї групи країн в
зовнішньоторговому обороті склала 42,2% [166, c.24].
C. 92
Східної Європи розглядаються як їх частини. Тому,
вважаємо за можливе поширити висновки про тенденції
70
Україною і цими країнами на міжрегіональну
співпрацю. Через брак необхідної для аналізу
статистичної інформації про економічні зв’язки між
регіонами країн Центрально–Східної Європи та України,
методом перенесення знань про ціле на його частини.
C. 231
Ефективність міжрегіональних зовнішньоторговельних
зв’язків значною мірою визначається структурою
експортно-імпортних поставок, яка опосередковано
свідчить про ефективність всієї економіки, її
спеціалізацію, ступінь технічного розвитку виробництва спеціалізацію, рівень технічного розвитку виробництва
та експортні можливості. Зовнішньоторгові зв’язки
України суттєво впливають на формування
територіальних пропорцій і внутрішньої
збалансованості економіки досліджуваного регіону.
Завдяки розвиткові зовнішньоторговельних зв’язків
формуються спеціалізація регіону, зростає ефективність господарства, формування спеціалізації регіону,
його ресурсного потенціалу.
C. 232
У структурі імпортних поставок із країн Центрально–
Східної Європи переважають високотехнологічна
продукція, текстиль і вироби з нього, алкогольні та
безалкогольні напої, пластмаси та вироби з них, папір,
картон, меблі, продукція фармацевтичної галузі.
C. 232
Товарна структура експортно-імпортних операцій
свідчить про недостатню ефективність використання
власних виробничих потужностей. Так, у структурі
експорту переважають сировина та напівфабрикати, а в
структурі імпорту, як правило, – готова продукція.
Аналіз деяких товарних груп експорту та імпорту дає
підстави стверджувати, що процес товаро-обміну
відбувається за схемою “експорт з України сировини та
напівфабрикатів – переробка на території сусідньої
держави та імпорт в Україну готової продукції”.
Вид виявленого порушення: плагіат, фальсифікація
C. 232
З точки зору галузевої спрямованості міжрегіональної
співпраці інтерес становить аналіз експорту (імпорту)
послуг. За досліджуваний період чітко окреслилася
тенденція до зростання експорту послуг України. В
структурі експорту послуг переважають транспортні
послуги (65% в 2008 році) [329] експлуатаційний
лізинг, послуги в галузі охорони здоров’я та соціальні
послуги. Постійно зростає частка таких послуг, як
монтаж і ремонт, дослідження та розробки, організація
відпочинку, культурних і спортивних заходів. У
структурі експорту послуг в країни Центрально-Східної
Європи значною є частка транспортних послуг.
Примітка. Присяжнюк замінив у тексті «області
Західного регіону України» на «Україну» і дав цифру за обсягу експорту послуг в ці країни складають
2008 рік; але виклад «структури експорту послуг»
(«експлуатаційний лізинг, послуги в галузі охорони
здоров’я та соціальні послуги») залишив той самий, що
й в оригіналі за 2000 р. для західних областей.
Структура експорту послуг України за 2008 рік:
https://www.epravda.com.ua/news/2009/08/13/203584/
Підрозділ 4.5. (майже весь текст, за винятком таблиць)
(с. 233-242)
Вид виявленого порушення: плагіат
C. 233
економічних зв'язків між Західним регіоном України і
цими країнами і на міжрегіональне співробітництво. В
даному випадку використовується метод перенесення
знань про ціле на його частини. Причиною є брак
необхідної для аналізу статистичної інформації
безпосередньо про економічні зв'язки між регіонами
країн Центральної та Східної Європи та Західним
регіоном України.
С. 92
Ефективність міжрегіональних зовнішньоторговельних
зв'язків в значній мірі визначається структурою
експортно-імпортних поставок, яка опосередковано
свідчить про ефективність всієї економіки, її
та експортні можливості. Значний вплив
зовнішньоторгові зв'язки Західного регіону України
мають і на формування територіальних пропорцій і
внутрішньої збалансованості економіки досліджуваного
регіону. Завдяки розвиткові зовнішньоторговельних
підвищення ефективності його ресурсного потенціалу.
C. 94-95
В структурі імпортних поставок із країн Центральної та
Східної Європи переважають високотехнологічна
продукція, текстиль та вироби з нього, алкогольні та
безалкогольні напої, пластмаси та вироби з них, папір,
картон, меблі, продукція фармацевтичної галузі.
C. 95
Слід зазначити, що викладена вище товарна структура
експортно-імпортних операцій свідчить про недостатню
ефективність використання власних виробничих
потужностей. Так, в структурі експорту переважає
сировина та напівфабрикати, а в структурі імпорту, як
правило, готова продукція. Аналіз деяких товарних груп
експорту та імпорту дозволяє говорити, що процес
товарообміну відбувається за схемою “експорт з
України сировини та напівфабрикатів – переробка на
території сусідньої держави – імпорт в Україну готової
продукції”. <…>
С. 95
З точки зору галузевої спрямованості міжрегіонального
співробітництва цікавим є аналіз експорту (імпорту)
послуг. За досліджуваний період вималювалась чітка
тенденція до зростання експорту послуг областями
Західного регіону України. В структурі експорту послуг
переважають транспортні послуги (84,5% в 2000 році) ,
експлуатаційний лізинг, послуги в галузі охорони
здоров'я та соціальні послуги. Постійно зростає частка
таких послуг як монтаж та ремонт, дослідження та
розробки, організація відпочинку, культурних та
спортивних заходів. Акцентуємо увагу на значній частці
експорту послуг в країни Центральної та Східної
Європи, причому 71,5% [160, c.285-287] загального
транспортні послуги.
Підрозділ 2.2. (с. 97-105)
С. 97
71
Україна стала на шлях поступового скорочення
відставання своїх регіонів, визначивши його ознаки,
пріоритетів регіональної політики. Прискорити
просування цим шляхом до помагають кредитно-
інвестиційні міжрегіональні зв’язки. На жаль
доводиться визнати, що, попри вигідне геополітичне
розташування, значні природні ресурси, наявність
досить кваліфікованої робочої сили та значну ємність
внутрішнього ринку, обсяги іноземних інвестицій, які
надходять в економіку України, значно нижчі порівняно
з аналогічними показниками країн Центрально–Східної
Європи. За обсягом залучених інвестицій Україна
посідає лише 111-те місце в світі. Відповідно країни
Центрально–Східної Європи у списку рейтингу
розмістилися так: Угорщина – 48-ме, Словаччина – 59-
те,Румунія – 71-ше місця.
Примітка. Застарілі дані із скопійованого тексту за 2002
рік. У 2011 році Україна зайняла 44 місце серед країн
світу, у 2012 році – 39. Джерело – ЮНКТАД:
https://unctad.org/system/files/official-
document/wir2013_en.pdf
C. 233-234
Дослідження мотивів інвестування в Україну 21
компанії із загальним обсягом інвестицій 540 млн дол.
США (близько однієї четвертої всього обсягу прямих
іноземних інвестицій в Україну), проведене Німецькою
консультативною групою [180], показує, що основними
мотивами інвестування (перші 5 позицій із 12) визнані
такі: забезпечення потенційних ринків – 3,65 бала з
максимальних 4,0; вихід на нові ринки – 3,5; подолання
імпортних бар’єрів – 2,5; збереження та розвиток ринків
– 1,7; підвищення конкурентоспроможності шляхом
організації виробництва в країні збуту – 1,58. Показово,
що нижча вартість робочої сили як сприятливий фактор
посідає лише 6-ту позицію (1,4 бала), на відміну від
країн Центрально–Східної Європи – Словаччини (2,76
бала) чи Чехії – 3,34 бала. Останнє може видатись дещо
сумнівним, враховуючи середню заробітну плату в
Україні та інших державах. Правомірно припустити, що
це пояснюється співвідношенням вартості та якості
робочої сили. Також слід відзначити недостатній рівень
менеджменту та маркетингу, технологічної озброєності
виробництва, застосування ефективного фінансивого
менеджменту як причин погіршення якості робочої
сили, а отже, її вартості.
C. 235
Як показано у таблиці 4.30., питома вага інвестицій в
Україну із країн Центрально-Східної Європи має
тенденцію до зростання протягом останніх восьми років,
хоча інвестували в основному економіку України лише
дві країни – Польща і Угорщина. Якщо у 2001 р.
інвестиції складали 3875,0 млн дол.. США, то у 2008
зростання було майже у десятеро більше і складало
35723,4 млн дол. США. Очевидно кількість інвестицій
була б ще вагомішою і частка підприємств за участю
капіталу із Польщі, Словаччини, Чехословаччини,
Угорщини (найближчих сусідів України) була б
більшою як би не було ліквідації податкових пільг для
підприємств із іноземними інвестиціями, які
спричинили процес активного створення спільних
підприємств протягом 1992-1995 років. Крім цього,
вказані держави хоча й досягли певних успіхів у
здійсненні економічних реформ, все ж не є потужними
експортерами капіталу, а навпаки – їх можна вважати
Окремого розгляду заслуговують кредитно-інвестиційні
міжрегіональні зв'язки Західного регіону України.
Даючи оцінку, даних економічних відносин, варто
зазначити, що, не зважаючи на вигідне геополітичне
розташування, значні природні ресурси та наявність
досить кваліфікованої робочої сили, значну ємність
внутрішнього ринку, обсяги іноземних інвестицій, що
надходять в економіку України та Західного регіону
зокрема є значно нижчими в порівнянні з аналогічними
показниками країн Центральної та Східної Європи. За
оцінкою експертів “Institutional Investor”, Україна займає
лише 111те місце в світі за рівнем залучених інвестицій.
Відповідно країни Центральної та Східної Європи
займають Угорщина – 48, Словаччина – 59, Румунія – 71
місця [21, c.235].
С. 97-98
Вивчення мотивів інвестування в Україну 21 компанії із
загальним обсягом інвестицій 540 млн.дол.США
(близько однієї четвертої всього обсягу прямих
іноземних інвестицій в Україну), проведеного
Німецькою консультативною групою [107, c.147],
показує, що основними мотивами інвестування ( перші 5
позицій із 12) визнані наступні мотиви: забезпечення
потенційних ринків – 3,65 бала з максимальних 4,0;
вихід на нові ринки – 3,5; подолання імпортних бар'єрів
– 2,5; збереження та розвиток ринків – 1,7; підвищення
конкурентноздатності шляхом організації виробництва в
країні збуту – 1,58. Суттєво, що нижча вартість робочої
сили, як сприятливий фактор, займає лише 6ту позицію
(1,4 бала) на відміну від країн Центральної та Східної
Європи - Словаччини (3тя позиція – 2, 76 бала) чи Чехії
(1ша позиція – 3,34 бала). Останнє може видатись дещо
невідповідним дійсності, враховуючи середню заробітну
плату в Україні та інших державах. Правомірно
допустити, що це пояснюється співвідношенням
вартості та якості робочої сили. Також слід говорити
про недостатній рівень менеджменту та маркетингу,
технологічної озброєності виробництва, застосування
ефективного фінансового менеджменту як причин
зниження якості робочої сили, а отже її вартості.
С. 100-101
Як показано у таблиці 2.11., питома вага інвестицій в
Україну із країн Центральної та Східної Європи є досить
низькою та має тенденцію до зниження протягом
останніх 3ох років. Також зменшується частка
підприємств за участю капіталу із Польщі, Словаччини,
Чехословаччини, Угорщини. Причиною цього, на нашу
думку, є ліквідація податкових пільг для підприємств із
іноземними інвестиціями, які спричинили процес
активного створення спільних підприємств протягом
1992-1995 років. Крім цього, вказані держави хоча й
досягли певних успіхів у здійсненні економічних
реформ, все ж не є потужними експортерами капіталу, а
навпаки – їх можна вважати конкурентами України у
залученні іноземних інвестицій.
72
конкурентами України у залученні іноземних
інвестицій.
Примітка. Присяжнюк тут дещо скорегував текст
оригіналу, додавши нові цифри. Але при копіюванні
повторив помилку про «Чехословаччину», ще й назвав її
найближчим сусідом України.
C. 239
Орієнтація іноземних інвесторів на розширення ринків
збуту продукції власного виробництва достатньо чітко
простежується в галузевій структурі інвестицій.
С. 239
Орієнтація на односторонні переваги значною мірою
зумовлена послідовністю поступністю в реалізації
політики щодо іноземних інвестицій. За результатами
дослідження дослідження інвестиційної привабливості
регіонів України, проведеного різними експертними
групами [177], інвестиційно привабливою в західному
регіоні України можна визнати лише Львівську область.
Всі інші області регіону увійшли до групи з найнижчим
показником інвестиційної привабливості.
C. 239-240
Критеріями групування були обрані за 20 соціально-
eкономічних показників, що охоплюють основні
фактори привабливості інвестиційного клімату. За цими
принципами області були поділено на чотири підгрупи.
Як свідчать реальні статистичні відомості регіонального
інвестування, між цими показниками існує прямий
зв’язок.
Примітка. Прагнучи замінити «непослідовністю» на
якийсь синонім, Присяжнюк залишив «послідовністю
поступністю». Так само слово «дослідження» тут вжито
двічі підряд.
C. 240
Для регіональної політики стимулювання інвестицій ще
важливішим, ніж для інших видів міжрегіонального
співробітництва є аспект, пов’язаний з геополітичними
інтересами різних держав чи міждержавних угруповань,
які ефективно реалізуються ними через різні форми
експорту капіталів. Цей аспект має винятково важливе
значення для нашої країни, враховуючи її масштаби,
економічні та соціальні зв’язки, які склались історично у
різних регіонах України з сусідніми країнами. Саме
тому географія імпорту капіталів може бути значущим
фактором географічної орієнтації процесу
зовнішньоекономічної інтеграції держави загалом. Так,
в сумі прямих іноземних інвестицій в області Західного
регіону України значна частка прикордонних або
близько розташованих країн – Угорщини, Польщі,
Словаччини, Чехії. В 2008 році найвагоміші іноземні
інвестиції вносились із Польщі, Словаччини, Чехії,
Румунії, Угорщини. Найактивнішими партнерами у
сфері іноземного інвестування були юридичні та фізичні
особи Польщі (11,7% загального обсягу іноземних
інвестицій, що надійшли з ЄС),
C. 240
Отже, загальнодержавна політика формування
сприятливого інвестиційного клімату повинна
забезпечити узгодження інтересів держави та інвесторів
з урахуванням реального співвідношення пропозиції та
попиту на ринку капіталів, можливостей нашої країни
створити привабливіші умови для господарської
діяльності, ніж інші країни - потенційні імпортери
капіталів.
C. 241
С. 98
Орієнтація іноземних інвесторів на розширення ринків
збуту продукції власного виробництва достатньо чітко
простежується в галузевій структурі інвестицій <…>
С. 99
Орієнтація на односторонні переваги значною мірою
обумовлена непослідовністю політики щодо іноземних
інвестицій. Розглянувши результати дослідження
інвестиційної привабливості регіонів України, проведені
різними експертними групами [80, c.36-39; 105, с.183-
184], можна визнати лише Львівську область як
інвестиційно привабливу. Всі інші області Західного
регіону України увійшли до групи з найнижчим
показником інвестиційної привабливості. Області
групувались за 20 соціально-економічними ознаками,
що охоплюють основні фактори привабливості
інвестиційного клімату, і були поділені на 4 підгрупи.
Як свідчать реальні статистичні дані регіонального
інвестування існує прямий зв'язок між цими
показниками.
С. 100
Для регіональної політики стимулювання інвестицій ще
важливішим, ніж для інших видів міжрегіонального
співробітництва є аспект, пов'язаний з геополітичними
інтересами різних держав чи міждержавних угруповань,
які ефективно реалізуються ними через різні форми
експорту капіталів. Цей аспект має винятково важливе
значення для нашої країни, враховуючи її масштаби,
економічні та соціальні зв'язки, які склались історично у
різних регіонах України з сусідніми країнами. Саме
тому географія імпорту капіталів може бути значущим
фактором географічної орієнтації процесу
зовнішньоекономічної інтеграції держави загалом. Так,
в сумі прямих іноземних інвестицій в області Західного
регіону України значна частка прикордонних або
близько розташованих країн – Угорщини, Польщі,
Словаччини, Чехії.
С. 103
В 2000 році іноземні інвестиції вносились із 18 країн
світу. Найактивнішими партнерами у сфері іноземного
інвестування були юридичні та фізичні особи Польщі
(25,5% загального обсягу іноземних інвестицій), США
(24,1%), Швейцарії (20,8%), Швеції та Великобританії.
С. 104
Отже, загальнодержавна політика формування
сприятливого інвестиційного клімату повинна
забезпечити узгодження інтересів держави та інвесторів
з урахуванням існуючого співвідношення пропозиції та
попиту на ринку капіталів, реальних можливостей нашої
країни створити привабливіші умови господарської
діяльності, ніж інші країни – потенційні імпортери
капіталів.
Не повною мірою використовується і прикордонне
73
Не повною мірою використовуються і переваги
прикордоння, налагоджені раніше зв’язки з партнерами
із країн Центрально–Східної Європи, для створення
експортної платформи товарного експорту через
вивезення капіталів. За останні роки інвестиції з
прикордонного західного регіону зменшуються
щорічно, хоча за кількістю створених за кордоном
підприємств західний регіон займає перше місце в
Україні. Подібна тенденція заслуговує на підтримку
держави, враховуючи розширення меж ЄС і вірогідне
посилення протекціоністських бар’єрів щодо
українського експорту в країни Центрально–Східної
Європи.
C. 241-242
Як уже зазначалося, можливості створення особливих
умов господарювання, які б стимулювали інвестиційний
процес на регіональному рівні, обмежені. Тому
регіональна складова загальнодержавної політики
формування сприятливого інвестиційного клімату
повинна, на нашу думку орієнтуватися переважно на
виконання таких завдань:
 усунення перешкод для впровадження інвестиційної
діяльності. При цьому, враховуючи нижчий рівень
інвестиційної привабливості української економіки
загалом і західного регіону зокрема, порівняно з
іншими країнами Центрально–Східної Європи
принципово важливим є забезпечення абсолютно
рівних умов для здійснення інвестицій
вітчизняними суб'єктами господарювання;
 формування сприятливого інвестиційного іміджу
регіону через організацію та участь у міжнародних
виставках, ярмарках, інвестиційних проектах,
публікації в міжнародних друкованих виданнях;
 сприяння розвитку інвестиційної інфраструктури в
регіоні (інвестиційних фондів, аудиторських і
страхових компаній);
 удосконалення інформаційного забезпечення
іноземних інвесторів, сприяння іншого доступу до
інформації про потенційні можливості інвестування
в регіоні;
 розробка та подання у вищі органи державної влади
України пропозицій щодо вдосконалення
державного регулювання сфери іноземного
інвестування;
 підтримка малого підприємництва, оскільки малий і
середній бізнес дають змогу використовувати
інвестиційний потенціал територій, створювати
конкурентне ринкове середовище, швидко
реагувати на споживчі потреби і кон’юнктуру
ринку, розширюють мережу видів діяльності,
орієнтуються на регіональну та місцеву специфіку;
 сприяння розвитку фондового ринку з метою
активізації участі іноземних інвесторів у процесах
приватизації, зокрема шляхом здійснення
портфельних інвестицій.
Висновки до розділу 4 повністю (с. 243-246)
Вид виявленого порушення: плагіат
C. 243
Важливим для вирішення завдання визначення місця
України у системі міжрегіональної співпраці є вивчення прикордонного регіону у системі міжрегіонального
її потенціалу. Чинниками формування такого потенціалу співробітництва країни є вивчення його потенціалу
визначено наступні: геополітичний, природно-
ресурсний, трудовий, промисловий,
сільськогосподарський, науково-технічний,
розміщення досліджуваного регіону, наявні зв'язки з
партнерами із країн Центральної та Східної Європи, для
створення платформи товарного експорту через вивіз
капіталів. За останні роки інвестиції з регіону
зменшуються щорічно, хоча за кількістю створених за
кордоном підприємств регіон займає перше місце в
Україні. Подібна тенденція заслуговує на підтримку
державою, враховуючи розширення меж ЄС і вірогідне
посилення протекціоністських бар'єрів щодо
українського експорту у країни Центральної та Східної
Європи.
С. 104-105
Як вже зазначалося, можливості створення особливих
стимулюючих інвестиційний процес умов
господарювання на регіональному рівні обмежені. Тому
регіональна складова загальнодержавної політики
формування сприятливого інвестиційного клімату
повинна, на нашу думку:
орієнтуватися переважно на усунення перешкод у
здійсненні інвестиційної діяльності. При цьому,
враховуючи нижчий рівень інвестиційної привабливості
української економіки в цілому та Західного регіону
зокрема в порівнянні з іншими постсоціалістичними
країнами Центральної та Східної Європи принципово
важливим є забезпечення абсолютно рівних умов
здійснення інвестицій для вітчизняних суб'єктів
господарювання;
формування сприятливого інвестиційного іміджу
регіону через організацію та участь в міжнародних
виставках, ярмарках, інвестиційних проектах,
публікацій в міжнародних друкованих виданнях
міжнародного профілю;
сприяння розвитку інвестиційної інфраструктури в
регіоні (інвестиційних фондів, аудиторських та
страхових компаній);
покращення інформаційного забезпечення іноземних
інвесторів про потенційні можливості інвестування в
регіоні;
розробка та подання пропозицій у вищі органи
державної влади України щодо вдосконалення
державного регулювання сфери іноземного
інвестування;
підтримка малого підприємництва, оскільки малий та
середній бізнес дозволяють використовувати
інвестиційний потенціал територій, створювати
конкурентне ринкове середовище, швидко реагувати на
споживчі потреби і кон’юнктуру ринку, розширюють
мережу видів діяльності, орієнтуються на регіональну та
місцеву специфіку;
сприяння розвитку фондового ринку з метою
активізації участі іноземних інвесторів у процесах
приватизації, зокрема шляхом здійснення портфельних
інвестицій.
Висновки до розділу 2 (с. 137-139);
висновки до розділу 3 (с. 185-186)
С. 137
Важливим для вирішення завдання визначення місця
міжрегіонального співробітництва. Чинниками
формування такого потенціалу визначено наступні:
геополітичний, природно-ресурсний, трудовий,
74
рекреаційний, інфраструктурний.
C. 243
Стратегічним завданням залучення України до
міжрегіональної структурної взаємодії економіки
України з національними економіками країн ЦСЄ
визначено необхідність використання геополітичного та
геоекономічного потенціалу, а також ефективної
реалізації експортного потенціалу в пріоритетних
галузях економіки.
C. 243
Геополітичні зміни 90-х років обумовили
трансформацію зовнішньоекономічних зв’язків України.
Дослідження показують, що зовнішньоекономічна
діяльність України здійснюється під впливом загальної
ситуації, що склалась в економіці. Позитивними
тенденціями розвитку торговельних відносин України є
відносно стабільне зростання товарообороту із країнами
Центрально-Східної Європи, позитивне сальдо
торговельного обороту товарами та послугами із
досліджуваною групою країн, зниження частки
бартерних операцій.
C. 243-244
Нераціональна структура експортно-імпортних операцій
(у експорті – домінування товарів з низьким ступенем
обробки, у імпорті – низька частка інвестиційних
товарів) створює умови для переходу України у ранг
країн “периферійного типу” відносно країн Центрально-
Східної Європи. Необхідно виокремити негативну рису
торговельних відносин – високий рівень нелегальної
торгівлі, причому з асиметричним характером.
Основною причиною такої ситуації – низька
конкурентоспроможність української продукції,
асиметрія зовнішньоторговельних режимів, поглиблена
членством країн Центрально-Східної Європи в ЄС,
незріла (хоча й різною мірою) інституційно-
інфратруктурна основа зовнішньоекономічної діяльності
всіх досліджуваних країн.
C. 244
Аналіз ефективності торговельної взаємодії України з
країнами ЦСЄ дозволяє провести ранжування товарних
груп експорту за показниками відносної та абсолютної
ефективності, що своєю чергою, дає змогу визначити
напрями оптимізації структури експортно- іпортних
операцій України.
C. 244
Запропоновано систему якісного оновлення
міжрегіональної торговельної взаємодії. Згідно даної
системи трансформація торгівлі між Україною та
країнами ЦСЄ повинна здійснюватись на основі
критеріїв оптимізації експорту/імпорту, які
опиратимуться на міжнародні правила торгівлі,
враховуватимуть реалії економіки України і
сприятимуть покращенню її позиції на міжнародних, в
тому числі європейських, ринках та напрямів
вдосконалення умов регіональної торговельної
взаємодії. Якісне оновлення міжрегіональної
торговельної взаємодії відбувається через
вдосконалення організаційно-економічного механізму.
промисловий, сільськогосподарський, науково-
технічний, рекреаційний, інфраструктурний.
С. 137
Стратегічною ціллю залучення Західного регіону
України до міжрегіональних та транскордонних
взаємовідносин визначено необхідність використання
геополітичного та геоекономічного потенціалу, а також
ефективної реалізації експортного потенціалу в
пріоритетних галузях економіки регіону.
С. 137-138
Існування протягом тривалого періоду (в рамках РЕВ)
постачальницько-збутових економічних відносин
зумовило формування економічних зв’язків з перевагою
торгівлі, як найпростішої форми
зовнішньоекономічного співробітництва, між регіонами
України та країн ЦСЄ. Тенденції розвитку торговельних
відносин областей Західного регіону України
збереглися і в період формування національної
економіки незалежної держави. Так, відносно стабільно
зростає товарооборот Західного регіону України з
країнами ЦСЄ (з 9,85% в 1993р. до 26,13% в 2000р.),
частка країн ЦСЄ в торговельному обороті Західного
регіону становить 26,13% в 2000р., при частці 11,52%
цих країн в зовнішньоторговельному обороті України в
цілому, позитивним є сальдо торговельного обороту
товарами та послугами із досліджуваною групою країн,
яке склало 142,3 млн.дол. США станом на 1.01.2001р.
С. 137
Нераціональна структура експортно-імпортних операцій
між Україною та країнами ЦСЄ (у експорті –
домінування товарів з низьким рівнем доданої вартості
та технологічності, у імпорті – низька частка
інвестиційних товарів), високий рівень нелегальної
торгівлі є, по суті, стримуючими факторами переходу
України у ранг високорозвинутих країн. Серед основних
причин цих явищ – низька конкурентоспроможність
української продукції, неузгодженість
зовнішньоторговельних режимів, зумовлена членством
ряду країн ЦСЄ у ВТО і майбутнім вступом в ЄС.
С. 138
Для аналізу міжрегіональних торговельних зв’язків
Львівської області та Польщі в роботі застосовано
методику розрахунку показників відносної та
абсолютної ефективності експортно-імпортних
операцій. За результатами розрахунків показника
ефективності здійснено ранжування товарних груп, на
основі якого запропоновано систему механізмів
раціоналізації міжрегіонального торговельного
співробітництва. Згідно даної системи трансформація
торговельних відносин між областями Західного регіону
України та регіонами суміжних європейських країн
повинна здійснюватись з урахуванням критеріїв
оптимізації експортно-імпортних операцій, які
базуватимуться на міжнародних правилах торгівлі,
враховуватимуть реалії економіки України і
сприятимуть покращенню її позиції на міжнародних, в
тому числі європейських ринках. Основними вимогами
раціоналізації міжрегіональних торговельних зв'язків
визначено: перехід від торговельно-посередницьких до
інвестиційно-виробничих взаємозв'язків, вдосконалення
75

C. 244-245
Перші ознаки міжрегіональної інвестиційно-виробничої
взаємодії супроводжуються низкою негативних явищ:
невисокими обсягами надходження капіталу із країн
Центрально-Східної Європи, в тому числі в конкретні
проекти, недосконалою галузевою структурою і
формами залучення інвестицій, низьким обсягом
інвестування, незадовільною участю інвесторів із країн
Центрально-Східної Європи в інноваційних проектах.
Основними перешкодами залучення капіталу із країн
ЦСЄ в економіку України є негативний інвестиційний
клімат і нераціональне використання інструментів
стимулювання інвестицій, тоді як брак ресурсів у
вітчизняних підприємців, недооцінювання економічного
потенціалу країн Центрально-Східної Європи і
обмеження на трансфер капіталу з України є основними
причинами, які стримують розвиток інвестування у дані
країни.
C. 245
Порівняння потенціалу і результатів міжрегіональної
взаємодії в межах територіально-просторових форм
управління міжрегіональною співпрацею (єврорегіонів,
ВЕЗ, міжнародних транспортних коридорів), показало
недостатню їх ефективність. Причинами цього є
недосконала нормативно-правова база країн учасниць,
нечітка стратегія розвитку організаційних форм
міжрегіональної співпраці, недосконале фінансування,
обмежений доступ до коштів програми технічного
сприяння міжнародного співробітництва ЄС (РНАRЕ,
ТАСІS, ІNTEREG), складність координування
інвестиційних потоків.
C. 245
Встановлено, що забезпечити швидке та найбільш
результативне залучення України до міжрегіональної
співпраці зможе лише вдосконалений організаційно-
економічний механізм, який повинен сприяти
трансформації міжрегіональної взаємодії економіки
України із національними економіками країн
Центрально-Східної Європи від неефективних
економічних відносин із домінуванням зовнішньої
торгівлі як найпростішої форми зовнішньоекономічних
зв’язків, що має місце на сучасному етапі, до
інвестиційно-виробничого співробітництва, що
найбільше відповідатиме ідеї стратегічного партнерства.
C. 245-246
Основними напрямами покращення організаційної
системи механізму є вдосконалення нормативно-
правової бази, структури управління (створення органу
для координації міжрегіональної співпраці на
загальнодержавному рівні та структури за участю
представників суб’єктів міжрегіональної співпраці
України), покращення обліку і контролю через
впровадження системи моніторингу міжрегіональної
співпраці, впровадження стратегічного планування та
прогнозування, підвищення значення інституцій
ринкової інфраструктури (створення спільних
галузевої структури економіки та експорту,
узгодженість торговельного режиму з політикою та
вимогами ЄС.
С. 139
В умовах розширення ЄС набуває ваги міжрегіональна
інвестиційно-виробнича співпраця. Початковий етап її
формування характеризується низкою негативних
явищ: невисокими обсягами надходження капіталу із
країн ЦСЄ, недосконалою галузевою структурою і
формами залучення інвестицій, недостатньо активною
участю в інноваційних проектах інвесторів із країн ЦСЄ.
Проте слід зазначити, що частка країн ЦСЄ в загальному
обсязі інвестицій в області Західного регіону України
складає 32,4% (122 млн. дол. станом на 1.01.2002р.), що
в 5 разів переважає частку цих країн в загальному обсязі
інвестицій в Україну загалом. Основними
лімітуючими чинниками залучення капіталу із
досліджуваної групи країн в економіку Західного
регіону є ознаки негативного інвестиційного клімату,
нераціональне використання інструментів
стимулювання інвестиційних потоків, високі
трансакційні витрати.
С. 139
Автором виявлено причини недовикористання наявного
потенціалу міжрегіональної співпраці в межах
організаційних форм управління транскордонним
співробітництвом (єврорегіонів, СЕЗ, міжнародних
транспортних коридорів): їх нечітка стратегія розвитку,
недосконалість нормативно-правової бази
міжрегіонального та транскордонного співробітництва з
українського боку та неузгодженість її з суміжними
країнами, брак фінансових ресурсів, пов'язаний зокрема
з обмеженістю доступу до коштів програми сприяння
транскордонного співробітництва ЄС (PHARE, TACIS,
INTERREG), складність координування та
контролювання інвестиційних потоків.
С. 185
Встановлено, що забезпечити швидке та найбільш
результативне залучення прикордонного регіону до
міжрегіональної та транскордонної співпраці зможе
лише вдосконалений організаційно-економічний
механізм регулювання міжрегіонального
співробітництва.
Вдосконалений організаційно-економічний механізм
міжрегіонального співробітництва повинен сприяти
трансформації міжрегіональних зв'язків Західного
регіону України із країнами Центральної та Східної
Європи від неефективних економічних відносин із
домінуванням зовнішньої торгівлі як найпростішої
форми зовнішньоекономічних зв'язків, що має місце на
сучасному етапі, до інвестиційно-виробничого
співробітництва, що найбільше відповідатиме ідеї
стратегічного партнерства.
С. 185-186
Основними напрямками раціоналізації організаційної
системи механізму є: вдосконалення нормативно-
правового забезпечення, структури управління
(створення органу для координації міжрегіонального
співробітництва та транскордонної співпраці на
загальнодержавному рівні та напівдержавної структури
за участю представників суб'єктів міжнародного
регіонального співробітництва України), покращення
обліку і контролю через впровадження системи
моніторингу міжрегіонального співробітництва,
впровадження стратегічного планування та
76
комерційних банків, аудиторських, консалтингових,
маркетингових компаній).
C. 246
Вдосконалення економічної складової механізму
регулювання міжрегіональної співпраці повинно
відбуватись через підвищення реалізації функцій, які
покладені на нього: фінансове забезпечення розвитку;
заохочення суб’єктів господарської системи України до
участі у організаційних та економічних формах.
C. 246
Особлива увага повинна приділятись методам та
інструментам, дія яких спрямована на заохочення
експортної діяльності суб’єктів господарської системи
України. Дослідження вказує на доцільність
стимулювання і експорту капіталу в країни Центральної- стимулювання і експорту капіталу в країни Центральної
Східної Європи. Однак стимулюванню підлягає лише
експорт капіталу реально направлений на створення
об’єктів виробництва, торгівлі, сервісу тощо, контролю
та гальмування вимагає витік капіталу на невиробничі
цілі.
Підрозділ 6.3. повністю (c. 328-341)
Вид виявленого порушення: плагіат
С. 328
Інтеграція в ЄС проголошена пріоритетом зовнішньої
політики нашої держави. Ще 1998 р. затверджено
“Стратегію інтеграції України до Європейського
Союзу”, якою передбачено формування і здійснення
регіональних програм співпраці з ЄС, як невід’ємних
складових Національної програми інтеграції України до Програмі уряду стратегічною ціллю держави (березень
Європейського Союзу [357] .
С. 329
У розділі 7 стратегії, який називається “Регіональна
інтеграція України”, зазначено, що “практичне
здійснення інтеграційного процесу можливе лише за
умови доповнення загальноєвропейського виміру
співпраці регіональною інтеграцією... Враховуючи
важливу для ЄС тенденцію, висловлену в гаслі “ЄС: від
Союзу країн до Союзу регіонів”, даний напрям набуває
особливого значення” [357] . І далі “Регіональна
інтеграція передбачає встановлення і поглиблення
прямих контактів між окремими регіонами України та
державами членами і кандидатами у члени ЄС”.
Стратегія передбачає “поступове перенесення основної
ваги інтеграційного процесу з центральних органів
виконавчої влади на регіони, до органів місцевого
самоврядування, територіальних громад і, зрештою,
якнайширшого залучення громадян України” [357]
прогнозування, підвищення значення інституцій
ринкової інфраструктури (створення спільних
комерційних банків, аудиторських, консалтингових,
маркетингових компаній).
С. 185
Вдосконалення економічної складової механізму
регулювання міжрегіонального співробітництва повинно
відбуватись через підвищення реалізації функцій, які
покладені на нього: фінансове забезпечення розвитку
міжрегіонального співробітництва; заохочення суб'єктів
господарської системи регіону до участі у
організаційних та економічних формах
міжрегіонального співробітництва.
С. 186
Особлива увага повинна приділятись методам та
інструментам, дія яких спрямована на заохочення
експортної діяльності суб'єктів господарської системи
Західного регіону. Дослідження вказує на доцільність
та Східної Європи. Однак стимулюванню підлягає лише
експорт капіталу реально направлений на створення
об'єктів виробництва, торгівлі, сервісу тощо, контролю
та гальмування вимагає витік капіталу на невиробничі
цілі.
Підрозділ 1.2 (с. 22-36)
С. 22
Євроінтеграція – один з ключових напрямків зовнішньої
політики нашої держави. Інтеграція в ЄС була
проголошена головним зовнішньоекономічним
пріоритетом в інавгураційній промові Президента
України Л.Д.Кучми (листопад 1999р.) і визначена в
2000р.). Про це свідчить Указ Президента України №615
від 11 червня 1998р. “Про затвердження Стратегії
інтеграції України до Європейського Союзу”.Пункт 2
цього Указу передбачав затвердження, до певного
терміну, галузевих програм інтеграції України в ЄС,
Формування і здійснення регіональних програм
співробітництва з ЄС передбачено затвердженою цим
Указом Стратегією [163, с.40-52]. <…> Це, в пешу
чергу, стосується Західного соціально-економічного
регіону, як такого, що буде мати безпосередній контакт
з ЄС після прийняття до нього нових членів. Дана
програма повинна бути невід'ємною частиною
Національної програми інтеграції України до
Європейського Союзу.
С. 23
Розробка такої Програми буде відбуватися на основі
затвердженої вищеназваним Указом Стратегії, сьомий
розділ якої “Регіональна інтеграція України” зазначає,
що “практичне здійснення інтеграційного процесу
можливе лише за умови доповнення
загальноєвропейського виміру співпраці регіональною
інтеграцією… Враховуючи важливу для ЄС тенденцію,
висловлену в гаслі “ЄС: від Союзу країн до Союзу
регіонів”, даний напрям набуває особливого значення”
[163, с.40-52]. І далі “Регіональна інтеграція передбачає
встановлення і поглиблення прямих контактів між
окремими регіонами України та державами членами і
кандидатами у члени ЄС”. Стратегія передбачає
“поступове перенесення основної ваги інтеграційного
процесу з центральних органів виконавчої влади на
регіони, до органів місцевого самоврядування,
територіальних громад і, зрештою, якнайширшого
77

С. 329
Однак, терміни “співпраця регіонів”, “інтеграція
регіонів” не є синонімами. Інтеграція є складнішою
формою взаємодії, наслідком якої є синергічний ефект
[53, c. 6]. Отже, міжрегіональну співпрацю слід вважати
етапом, що передує зародженню інтеграційних процесів
у регіоні.
С. 329
Міжрегіональна співпраця – це відносини, які
налагоджують між регіонами в сферах економіки,
політики, культури, освіти, охорони природи тощо.
Учасниками міжрегіональної співпраці в
зовнішньоекономічній діяльності є регіони, як частини
різних країн.
С. 329-330
Отже, регіон, як функціональна одиниця
зовнішньоекономічної діяльності держави чи світової
економічної системи загалом – це конкретна територія з
ознаками регіонального управління, яка фактично
інтегрує зовнішньоекономічний потенціал своїх
структурних елементів. Він характеризується ознаками
самоуправління та відносної економічної самостійності,
хоча, як складова держави, підпорядковується їй у своїх
діях.
С. 330
В управлінні міжрегіональною співпрацею
виокремлюється чотири рівні:
• міжнародний (реалізується політика
загальноєвропейських інтересів);
• міждержавний (національні інтереси узгоджуються
з загаль ноєвропейськими);
• регіональний (реалізується національна політика
співпраці з урахуванням інтересів регіону);
• локальний (конкретні відносини між суб'єктами
регіонів [172, c. 547].
С. 330
Основними суб'єктами міжрегіональної співпраці є
органи самоврядування і місцевої державної
адміністрації двох чи більше сусідніх держав.
Укладаючи між собою регіональні угоди, вони
намагаються створити сприятливі умови для вико-
ристання всіх потенційних можливостей прискорення
соціально-економічного розвитку своїх територій .
Примітка. У міжрегіональній співпраці не завжди
йдеться про «сусідні держави» (на відміну від
транскордонної, як в оригіналі).
С. 330
Правове поле передбачає такі умови укладання
міжрегіональних угод:
1) локальні об'єднання можуть укладати угоди про
співпрацю виключно в межах повноважень, які
закріплені за ними внутрішнім правовим
законодавством;
2) повага до демократичних процедур локального
об'єднання;
залучення громадян України”[163, с.50].
С. 23
Однак, слід розрізняти зміст понять співробітництво
регіонів та інтеграція регіонів. Інтеграція є
складнішою формою взаємодії, яка здатна приносити
синергічний ефект [20, с.6]. Тобто, міжрегіональне
співробітництво слід вважати етапом, що передує
зародженню інтеграційних процесів у мезорегіоні.
С. 23
Міжрегіональне співробітництво – це взаємовідносини,
які виникають між регіонами в сферах економіки,
політики, культури, освіти, охорони природи тощо.
Оскільки розглядається зовнішньоекономічна діяльність
регіону, то учасниками міжрегіонального
співробітництва виступають регіони, які є частинами
різних країн.
С. 23-24
В даному дисертаційному дослідженні основна увага
приділяється зовнішньоекономічним зв'язкам
прикордонного регіону, тому часто прикордонний
регіон розглядатиметься як функціональна одиниця
зовнішньоекономічної діяльності держави чи світової
економічної системи загалом. Під такою одиницею
розуміємо конкретну територію з ознаками
регіонального управління, яка фактично інтегрує
зовнішньоекономічний потенціал своїх структурних
елементів, утворюючи функціональну одиницю. Він
характеризується ознаками самоуправління та відносної
економічної самостійності, хоча, перебуваючи у складі
держави, спрямовується нею у своїх діях.
С. 27
Як відомо, існує чотири рівні управління
транскордонною співпрацею:
 міжнародний (реалізується політика
загальноєвропейських інтересів);
 міждержавний (узгоджуються національні
інтереси з загальноєвропейськими);
 регіональний (реалізується національна політика
транскордонного співробітництва з врахуванням
інтересів регіону);
 локальний (конкретні відносини між суб'єктами
прикордонних територій) [103, с.547].
С. 28
14 липня 1993 року Верховна Рада України ухвалила
приєднання України до Європейської конвенції про
основні принципи транскордонного співробітництва між
територіальними общинами або органами влади 1980
року [128, с.370]. У відповідності до Конвенції
основними суб'єктами транскордонного співробітництва
є органи самоврядування і місцевої державної
адміністрації двох чи більше сусідніх держав.
Укладаючи між собою регіональні угоди, вони
намагаються створити сприятливі умови для
використання всіх потенційних можливостей
прискорення соціально-економічного розвитку своїх
територій .
С. 28-29
Правове поле передбачає такі умови укладання
міжрегіональних угод: по-перше, локальні об'єднання
можуть укладати угоди про транскордонне
співробітництво виключно в межах повноважень, які
закріплені за ними внутрішнім правовим
законодавством (транскордонне співробітництво не
надає їм компетенцій. Яких би вони не мали у
внутрішньому праві); по-друге, повага до
78
3) угода про співпрацю не може порушувати норм
державного законодавства;
4) повага до міжнародних зобов'язань держави.
С. 331
Роль і значення окремих населених пунктів чи окремих
підприємств регіону у цих процесах залежать від їх
зовнішньоекономічного потенціалу. Як свідчать
статистичні відомості про експортно-імпортні операції
окремих підприємств і населених пунктів, за
рівномірного розподілу експортних ресурсів територією
регіону найбільша кількість зовнішньоторговельних
угод здійснюється за участю підприємств найбільших
поселень, імпорт товарів і послуг розподіляється так
само. Отже, доходи від зовнішньоекономічних операцій
надходять, здебільшого, на відтворення виробництва, в
тому числі експортного, переважно великих міст.
Ієрархічність проявляється у "відтягуванні"
зовнішньоекспортного потенціалу певними пунктами
завдяки позитивному впливу низки чинників (вигідності
економіко-географічного розташування, демограф-
фічних особливостей території).
С. 331-332
Зовнішньоекономічна система регіону включає в себе
всі зовнішні функціональні пункти і їхні
зовнішньоекономічні зв'язки. Ця система є сукупністю
пов'язаних елементів, до яких належать передусім
суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності (незалежні
або підпорядковані підприємства та організації, інші
юридичні та фізичні особи), які представляють різні
галузі регіональної господарської системи і
безпосередньо здійснюють торговельні та інші
зовнішньоекономічні зв'язки. Реалізацію цих зв'язків
забезпечують так звані функціональні підрозділи
зовнішньоекономічної системи регіону: органи митного,
правового, екологічного контролю, інформаційного
забезпечення тощо. Загальну координацію
функціонального процесу забезпечує інформаційно-
координаційний центр зовнішньоекономічної системи
регіону, ядром якого є відповідний відділ обласної
держадміністрації. Концептуально спрямованість
зовнішньоекономічної системи визначається на
національному рівні [162, c. 182–194]
С. 332
Особливу роль у міжрегіональній співпраці відіграє
кордон, який водночас виступає і як розмежувальна
лінія (регіони, що співпрацюють, є частинами різних
держав, і розділених кордоном), і як контактна зона
(саме наявність кордону визначає необхідність спільних
дій, спрямованих на його облаштування).
Примітка. У міжрегіональній співпраці не завжди
йдеться про наявність кордону (на відміну від
транскордонної, як в оригіналі).
С. 332
Кордон як розмежувальна демаркаційна лінія між
демократичних процедур локального об'єднання; по-
третє, угода про прикордонне співробітництво не може
порушувати норм держаного законодавства (поважання
права держави); по-четверте, поважання міжнародних
зобов'язань держави.
С. 24
Активність вищеназваних функцій та реальна
транскордонна соціально-економічна взаємодія на
окремих ділянках кордону поширюється на різну
“глибину” території суміжних країн. Найбільша глибина
цієї взаємодії зако-номірно спостерігається вздовж
транспортних коридорів, які перетинають кор-дон. Крім
цього можна говорити про ієрархію населених пунктів
та окремих підприємств регіону (як окремих зовнішніх
функціональних пунктів) від-повідно до їх
зовнішньоекономічного потенціалу. При ознайомленні
із статис-тичними даними з експортно-імпортних
операцій у розрізі окремих підпри-ємств та населених
пунктів виявляється, що при рівномірному розподілі
екс-портних ресурсів по території прикордонного
регіону найбільша кількість зовнішньоторговельних
угод здійснюється за участю підприємств найбільших
поселень, імпорт товарів та послуг розподіляється так
само. Отже, доходи від зовнішньоекономічних операцій
йдуть, здебільшо, на відтворення вироб-ництва, в тому
числі й експортного, переважно великих міст.
Ієрархічність проявляється у “відтягуванні”
зовнішньоекспортного потенціалу певними пунктами
завдяки позитивному впливу ряду чинників (вигідності
економіко-географічного розташування, демографічним
особливостям території).
C. 24-25
Але, не зважаючи на існування ієрархічності, можна
стверджувати, що існує зовнішньоекономічна система
регіону, яка включає в себе всі зовнішні функціональні
пункти і їх зовнішньоекономічні зв'язки. Ця система є
сукупністю пов'язаних елементів, до яких відносяться
передусім суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності (це
незалежні або підпорядковані підприємства і організації,
інші юридичні та фізичні особи), які представляють
різні галузі регіональної господарської системи і
безпосередньо здійснюють торговельні та інші
зовнішньоекономічні зв'язки. Реалізацію цих зв'язків
забезпечують так звані функціональні підрозділи
зовнішньоекономічної системи регіону: органи митного,
правового, екологічного контролю, інформаційного
забезпечення тощо. Загальна координація
функціонального процесу забезпечується інформаційно-
координаційним центром зовнішньо-економічної
системи регіону, ядром якого є відповідний відділ
обласної держадміністрації. Концептуальне
спрямування зовнішньо-економічної системи
відбувається на національному рівні [98, с.182-194].
С. 30
У концепції транскордонного співробітництва варто
звернути увагу на роль кордону. Адже тут чітко
проглядається дуалізм дії кордону: одночасно він
розглядається і як роз'єднуюча лінія (регіони, що
співпрацюють, є частинами різних держав, і кордон
розділяє ці країни), і як контактна зона (саме наявність
кордону визначає необхідність спільних дій,
спрямованих на його облаштування).
С. 30
З початку розглянемо кордон як розмежовуючий фактор
79
різними політико-інституційними системами виконує
такі функції:
1) юридичну – лінія кордону чітко делімітує тери-
торіальні суб'єкти до юридичних контактів і до
державного законодавства;
2) контрольну – кожний перетин кордону пов'я-
заний з контролем держави;
3) монетарну – контрольна функція супроводжу-
ється з прийняттям митних правил, що забезпечують
адаптацію чинних монетарних правил у країні в'їзду
[148, c. 196].
С. 332
Кордон як контактна зона як фактор взаємодії є не
лінією, а функціональним простором, посередницьким
елементом між різними суспільними групами, що впли-
ває на організацію простору і глобального управління,
враховуючи соціокультурні та інші фактори.
С. 332
Властивості кордону як лінії розмежування і як
контактної смуги реально дуже часто переплітаються, а
їх значення змінюється залежно від конкретних історич-
них обставин.
С. 332-333
Традиційно кордон сприймається як розмежувальна
лінія. Це тісно пов'язано із історичним розвитком історії.
Наприклад, властивість кордону як бар'єра була історич-
но зумовлена у XVIII ст. утворенням національних дер-
жав. З часом кордон почав сприйматися як фільтр, що є
посередником між багатьма політичними та економіч-
ними системами. У сучасному світі кордон дедалі
більше набуває ознак відкритості з характерним
функціональним домінуванням зв'язків, а не розмежу-
ванням між численними політичними та інституційними
системами. Саме ця модель втілена у проекті Європи без
кордонів. Відкритий кордон змінює ставлення до
міжрегіональної співпраці. З такої ситуації починає
формуватися стратегія, спрямована на подолання
кордонних бар'єрів і пожвавлення відносин між
регіонами різних держав.
Примітка. Заміна слів Присяжнюком призводить до
таких цікавих зворотів як «історичним розвитком
історії».
С. 333
Концепція кордону як контактної смуги слугує
підґрунтям для теоретичних гіпотез, спрямованих на
подолання кордонів через систему контактних ареалів
(Ratti and Reichman, 1993) [494]. Існує два підходи до
подолання існуючих бар'єрів та кордонних ефектів, які
ґрунтуються на теорії міжнародної мікро- та макроінтег-
рації. Перший, мікроекономічний підхід, вивчає кордон
через аналіз стратегічної поведінки суб'єктів господарю-
вання і базується на теорії промислової організації
(Ratti, 1992) [493]; другий має мезоекономічний
характер і визначає роль кордону через специфічний
– демаркаційну лінію між різними політико-
інституційними системами. У цьому випадку
кордонний ефект проявляє себе у таких трьох функціях
(Guichonnet and Raffestin, 1974):
a) юридична функція, коли лінія кордону чітко
делімітує територіальні суб'єкти до юридичних
контактів і до державного законодавства;
b) контрольна функція, коли кожний перетин кордону
пов'язаний, в принципі, з контролем держави;
c) монетарна функція, коли контрольна функція
поєднується з прийняттям митних правил, що
забезпечують адаптацію діючих монетарних правил
у країні в'їзду [89, с.196].
С. 31
З іншого боку, кордон може розглядатись як фактор
взаємодії. У цьому розумінні він не є лінією, а
функціональним простором, посередницьким елементом
між різними суспільними групами. Тоді, за цим
визначенням, можна говорити про транскордонні
регіони (Biucchi and Gaudard, 1981). Цей другий підхід
стосується організації простору і глобального
управління, враховуючи соціокультурні та інші фактори.
Виходячи з дуалізму кордонної концепції, можна
зробити наступні висновки [89, с.197]:
1) подвійні властивості кордону, як лінії розмежування
і як контактної смуги, реально дуже часто
переплітаються, а їх значення змінюється в
залежності від конкретних історичних обставин;
2) ефекти тієї чи іншої концепції визначає специфічні
умови у просторовій організації прикордонних
територій ;
3) аналіз динамічного розвитку прикордонних регіонів
вимагає багатогалузевого системного підходу.
С. 31
В аналітичному і історичному підході еволюція
концепції кордону простежується в трьох наступних
фазах. Традиційний підхід бачить кордон як
розмежовуючу лінію. Це тісно пов'язано із відповідним
періодом історії. Наприклад, властивість кордону як
бар'єру буля історично обумовлена з 18-го століття
утворенням національних держав. Другий підхід
розглядає кордон як фільтр, що є посередником між
багатьма політичними та економічними системами.
Третій підхід – це відкритий кордон з характерним
функціональним домінуванням зв'язків, а не
розмежуванням між чисельними політичними та
інституційними системами. Саме ця модель втілена у
проекті Європи без кордонів. Відкритий кордон змінює
розуміння прикордонного господарства. У цій ситуації
виникає стратегія, яка направлена на подолання
кордонних бар'єрів та співробітництво прикордонних
регіонів.
С. 32
Отже, підґрунтям концепції транскордонного
співробітництва можна вважати концепцію кордону як
контактної смуги. З цього приводу варто сформулювати
теоретичні гіпотези, націлені на подолання кордонів
через систему контактних ареалів (Ratti and Reichman,
1993) [213], що дозволяють розвивати міжрегіональне
співробітництво. Існує два підходи щодо подолання
існуючих бар'єрів та кордонних ефектів, які ґрунтуються
на теорії міжнародної мікро- та макроінтеграції.
Перший, мікроекономічний підхід, вивчає кордон через
аналіз стратегічної поведінки суб'єктів господарювання і
80
підтримувальний простір, чи середовище.
С. 333-334
Інтерпретуючи функції кордону через просторовий
аналіз, тобто на мезорівні, Р.Ратті стратегію "життєвого"
простору підприємства визначає у двох функціональних
вимірах;
1) "простір для виробництва" фірми визначається тери-
торіальним поділом праці (на основі теорії сегмен-
тації). Підприємство, що бере участь у виробничій коо-
перації, організовує своє виробництво, зберігаючи тех-
нологічні, економічні та соціокультурні характеристики,
які є специфічними для даної галузі та регіону.
2) "ринковий простір" визначається місцем підприєм-
ства на різних ринках (кількість, інтенсивність та струк-
тура поставок на ці ринки) [493].
С. 334
Однак Н. Луцишин вважає, що недостатньо мати справу
лише із внутрішніми чи зовнішніми стратегічними
аспектами розвитку підприємства. Тому пропонує третій
функціональний простір – “сприятливе середовище"
яке охоплює три етапи доконкурентних відносин: приві-
лейовані відносини на організаційному рівні факторів
виробництва (капіталу, інформації, технології, трудових
ресурсів тощо); стратегічні відносини підприємства з
його партнерами, постачальниками чи клієнтами
(привілейований обмін інформацією, співпраця,
партнерство, альянс, часткова інтеграція); стратегічні
відносини з громадськими організаціями, політичними
партіями, іншими товариствами [148, c. 201–203].
С. 335
На рис. 4.2. схематично зображені просторово-функціо-
нальні відносини підприємства, що визначається стра-
тегічним простором [148]. Своєю чергою, стратегічний
простір підприємства залежить від впливу багатьох
факторів:
- дві характеристики кордону (бар'єр чи контакт)
впливають у визначальний спосіб на стратегічний прос-
тір підприємства, особливо його сприятливе
середовище;
- переважання сепараційного фактора обмежує
можливість формування реального сприятливого
середовища у регіоні. Часто існування цього типу
середовища сильно залежить від політики національних
держав;
- при домінування факторів економічної, соціальної чи
культурної близькості кордон може служити корисним
фактором формування сприятливого середовища.
Примітка. Рисунок 4.2 – у розділі 4 і стосується зовсім
іншого. Присяжнюк тут просто скопіював посилання на
відповідний рисунок і забув його вставити.
С. 335
Із створенням реального простору ЄС, стратегія відкри-
того кордону є найбільш ефективним шляхом подолання
перешкод і невизначеності у відносинах між державами
та їхніми регіонами.
базується на теорії промислової організації (Ratti, 1992);
другий підхід має мезоекономічний характер і розуміє
роль кордону через специфічний підтримуючий простір
чи середовище.
С. 33
Розглянемо докладніше інтерпретацію функції кордону
через просторовий аналіз, тобто на мезорівні. Р.Ратті
стратегію “життєвого” простору підприємства визначає
трьома функціональними вимірами:
1) “Простір для виробництва” фірми визначається
територіальним поділом праці (на основі теорії
сегментації). Підприємство, що бере участь у
виробничій кооперації, організовує своє
виробництво, зберігаючи технологічні, економічні
та соціокультурні характеристики, які є
специфічними для даної галузі та регіону.
2) “Ринковий простір” визначається місцем, яке займає
дане підприємство на різних ринках. Його
характеристиками виступають кількість,
інтенсивність та структура поставок на ці ринки
[212].
С. 33
Однак, Н.Луцишин вважає, що недостатньо мати справу
лише із внутрішніми чи зовнішніми стратегічними
аспектами розвитку підприємства.
Тому пропонує третій функціональний простір:
3) “Сприятливе середовище” описує три етапи
доконкурентних відносин: привілейовані відносини
на організаційному рівні факторів виробництва
(капіталу, інформації, технології, трудових ресурсів
тощо); стратегічні відносини підприємства з його
партнерами, постачальниками чи клієнтами
(привілейований обмін інформацією, співпраця,
партнерство, альянс, часткова інтеграція);
стратегічні відносини з громадськими
організаціями, політичними партіями, іншими
товариствами [89, с.201-203].
С. 33-34
На рис. 1.2. представлені характерні риси просторово-
функціональних відносин підприємства,
слідуючи традиційній непросторовій моделі. З цієї
моделі стратегічний простір підприємства є
визначальним [89, с.201-203]. Виходячи з даної точки
зору, можна виявити ряд взаємозалежностей:
- дві характеристики
кордону (бар'єр чи контакт) впливають у
визначальний спосіб на стратегічний простір
підприємства, особливо його сприятливе
середовище;
- переважання
сепараційного фактора зменшує можливість
формування реального сприятливого середовища у
прикордонному регіоні. Часто існування цього
типу середовища сильно залежить від політики
національних держав;
- при домінування
факторів економічної, соціальної чи культурної
близькості кордон може служити корисним
фактором формування сприятливого середовища.
С. 34
Стає очевидним, з економічною та політичною
необхідністю, пов'язаною із створенням реального
простору ЄС, що “відкритий кордон” - це перехід від
концепції прикордонної території до концепції
транскордонної економіки. Тому, стратегія в рамках
81

С. 335-336
Одним із видів міжрегіональної співпраці є транскор-
донна співпраця. Необхідними передумовами для нала-
годження транскордонної співпраці є наявність держав-
ного кордону в регіоні та прагнення держав-сусідів до
співпраці на регіональному рівні, адже транскордонне
співробітництво – це спільні дії територіальних органів
влади держав-сусідів, спрямовані на посилення та розви-
ток добросусідських відносин між ними, які реалізу-
ються шляхом укладення міжрегіональних угод та до-
мовленостей [24]. Внаслідок таких спільних дій налагод-
жуються транскордонні зв'язки в галузях політики, еко-
номіки, охорони навколишнього середовища, освіти,
культури, демографічного регулювання, інших сферах в
межах визначеного транскордонного простору – терто-
рії, яка охоплює два або більше регіони прикордонних
держав і об'єднує їх за певними економіко-
географічними або соціально-історичними ознаками.
С. 336
Прикордонні регіони відкритих демократичних країн
виконують особливу роль у міжрегіональній співпраці.
Пов'язано це з тим, що вони характеризуються вищою за
внутрішні регіони активністю у міжнародному поділі
праці яка детермінується багатьма чинниками: геопо-
літичним, транспортно-географічним, економічним, со-
ціальним та етнокультурним, природно-рекреаційним,
екологічним.
С. 336-337
Дія цих чинників визначає специфічні особливості та
функції, які притаманні прикордонним регіонам. Основ-
ними із них є такі:
1. Функція забезпечення національної безпеки. Мається
на увазі не лише військово-політичний аспект націо-
нальної безпеки, а й економічний, екологічний, санітар-
ний та інші. Реалізація цієї функції в прикордонному
регіоні здійснюється через діяльність військової, при-
кордонної, митної, карантинної та інших державних
служб.
2. Транзитна функція пов'язана із особливим економ-
міко-географічним положенням прикордонного регіону.
Вона реалізується, як правило, в транспортних вузлах і
полягає в управлінні та технічному обслуговуванні тран-
зитних пасажиро- та вантажопотоків, що перетинають
кордон, а також у наданні послуг зі зберігання та
переробки експортно-імпортних Вантажів, їх обробки,
сортування пакування тощо.
3. Компенсаційна функція базується на використанні
різниці у структурі, напрямах і рівні розвитку природо-
ресурсного і демографічного потенціалів і господарства
регіону. Проявляється у переміщенні робочої сили, пев-
них товарів і послуг між цими регіонами. Внаслідок вза-
ємного задоволення нереалізованих потреб і досяга-
ється компенсаційний ефект.
4. Адаптаційна функція полягає в більш активному по-
співробітництва є найбільш ефективним шляхом до
подолання перешкод та невизначеності, типових для
прикордонних територій. Але все це повинно бути
підтримане стратегією функціональних утворень в
просторі всього транскордонного регіону. Так, кордон у
функції контакту повинен розглядатись позитивно, як
передумова для його відкриття.
С. 25
Поняття “транскордонне співробітництво” включається
автором в поняття “міжрегіональне співробітництво” і
розглядається як його вид. Необхідними передумовами
існування транскордонного співробітництва є наявність
державного кордону в регіоні та прагнення держав-
сусідів до співпраці на регіональному рівні, адже
транскордонне співробітництво – це спільні дії
територіальних органів влади держав-сусідів,
спрямовані на посилення та розвиток добросусідських
відносин між ними, які реалізуються шляхом укладення
міжрегіональних угод та домовленостей [6, с.4-13]. В
результаті таких спільних дій виникають транскордонні
зв'язки в галузях політики, економіки, охорони
навколишнього середовища, освіти, культури,
демографічного регулювання, інших сферах в межах
визначеного транскордонного простору – території, яка
охоплює два, або більше регіони прикордонних держав і
об'єднує їх за певними економіко-географічними або
соціально-історичними ознаками.
С. 29
Варто наголосити на особливій ролі прикордонних
регіонів відкритих демократичних країн. Пов'язано це з
тим, що саме вони характеризуються більш високою
активністю у міжнародному поділі праці, ніж внутрішні
регіони. Це проявляється, передусім, в різних видах
транскордонного співробітництва, яке детермінується
багатьма чинниками, найголовнішими із яких є:
геополітичний, транспортно-географічний, економічний,
соціальний та етнокультурний, природно-рекреаційний,
екологічний.
С. 29-30
Дія цих чинників визначає специфічні особливості та
функції, які притаманні прикордонним регіонам.
Основними із них є такі:
1. Функція забезпечення національної безпеки.
Мається на увазі не лише військово-політичний
аспект національної безпеки, а й економічний,
екологічний, санітарний та інші. Реалізація цієї
функції в прикордонному регіоні здійснюється
через діяльність військової, прикордонної, митної,
карантинної та інших державних служб.
2. Транзитна функція пов'язана із особливим
економіко-географічним положенням
прикордонного регіону. Вона реалізується, як
правило, в транспортних вузлах і полягає в
управлінні та технічному обслуговуванні
транзитних пасажиро - та вантажопотоків, що
перетинають кордон, а також у наданні послуг по
зберіганню та переробці експортно-імпортних
вантажів, їх обробці, сортуванню упаковці тощо.
3. Компенсаційна функція базується на використанні
різниці у структурі, напрямах і рівні розвитку
природо-ресурсного і демографічного потенціалів та
господарства прикордонного регіону. Проявляється
у переміщенні робочої сили, певних товарів та
послуг між цими регіонами. В результаті взаємного
задоволення нереалізованих потреб і досягається
82
рівняно з іншими типами регіонів запровадженні техно-
логічних, організаційних та інших інновацій, що зумов-
лено безпосередніми контактами прикордонного регіону
із зарубіжжям. Найбільш ефективно ця функція
реалізується у регіонах які межують із більш розвинени-
ми країнами.
5. Проблемно-реалізаційна функція полягає у суспіль-
ному, скоординованому вирішенні економічних, еколо-
гічних, Етнокультурних та інших проблем прикордон-
них регіонів суміжних країн [214].
С. 337
Отже, транскордонна співпраця це – специфічна сфера
реалізації міжнародних відносин на регіональному рівні,
яка, охоплюючи всі загальні їхні форми, вирізняється
необхідністю і можливістю більш активного їх вико-
ристання, а також наявністю спільного кордону, необ-
хідністю його облаштування і, відповідно, потребою
спільного вирішення проблем екологічної безпеки,
більш широкого взаємного спілкування населення сусід-
ніх держав та значно вищим навантаженням на соціаль-
но-економічну інфраструктуру [24; 70, c. 55 – 59; 72].
За визначенням Комісії Європейського Союзу (ЄС) з
питань регіональної політики, транскордонне спів
робітництво – це спільні дії, спрямовані на посилення
та розвиток добросусідських відносин між
територіальними органами влади через укладання
відповідних угод і домовленостей. Транскордонне
співробітництво здійснюється в межах компетенції
терторіальних органів влади, які виконують свої функції
в межах визначеної території та внутрішнього
законодавства кожної держави. Суб'єктами
транскордонного співробітництва є органи
територіальної влади, галузеві департаменти, громадські
організації, господарські формування та громадяни
регіонів транскордонного простору [492].
С. 337
[примітка внизу сторінки] <…> Після вступу до ЄС нових
членів в межах України як регіон транскордонної співпраці
виокремлюється Західний соціально-економічний регіон. Він
охоплює Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську,
Львівську, Рівненську, Тернопільську, Чернівецьку область.
Процес формування регіону був підтверджений підписанням в
жовтні 2001 р. Угоди про організаційні та соціально-
економічні засади розвитку співпраці Волинської,
Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської,
Тернопільської та областей в галузях господарського
комплексу Західного регіону України на засадах
використання сучасних досягнень науки і техніки,
взаємовигідної кооперації
<…>
С. 338
Транскордонна співпраця є одним із пріоритетних
завдань Ради Європи, виконання якого сприяло подо-
ланню державного кордону як соціального, господар-
ського, інфраструктурного та культурного бар'єрів. Це
засіб, за допомогою якого прикордонні регіони чи
органи територіального самовряднування об'єднують
свої зусилля з метою розв'язання спільних проблем.
компенсаційний ефект.
4. Адаптаційна функція полягає в більш активному
порівняно з іншими типами регіонів запровадженні
технологічних, організаційних та інших інновацій,
що зумовлено безпосередніми контактами
прикордонного регіону із зарубіжжям. Найбільш
ефективно ця функція реалізується у регіонах які
межують із більш розвинутими країнами.
5. Проблемно-реалізаційна функція полягає у
суспільному, скоординованому вирішенні
економічних, екологічних, етнокультурних та інших
проблем, що притаманні прикордонним регіонам
суміжних країн [125, с.215-216].
С. 26
Узагальнюючи визначення подані вітчизняними
вченими під транскордонним співробітництвом
пропонуємо розуміти специфічну сферу реалізації
міжнародних відносин на регіональному рівні, яка,
охоплюючи всі загальні їхні форми, відрізняється
необхідністю і можливістю більш активного їх
використання, а також наявністю спільного кордону,
необхідністю його облаштування і, відповідно,
потребою спільного вирішення проблем екологічної
безпеки, більш широкого взаємного спілкування
населення сусідніх держав та значно вищим
навантаженням на соціально-економічну
інфраструктуру [6, с.4-13; 33, с.55-59; 35]. За
визначенням Комісії Європейського Союзу (ЄС) з
питань регіональної політики, транскордонне
співробітництво – це спільні дії, спрямовані на
посилення та розвиток добросусідських відносин між
територіальними органами влади через укладення
відповідних угод та домовленостей. Транскордонне
співробітництво здійснюється в межах компетенції
територіальних органів влади, які здійснюють свої
функції в межах визначеної території та внутрішнього
законодавства кожної держави. Суб'єктами
транскордонного співробітництва є органи
територіальної влади, галузеві департаменти, громадські
організації, господарські формування та громадяни
регіонів транскордонного простору [210, с.2-4].
С. 22-23
[примітка внизу сторінки] Говорячи про Західний соціально-
економічний регіон будемо притримуватись думки вчених
Інституту регіональних досліджень НАН України і
включатимемо в це поняття наступні області України –
Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську,
Рівненську, Тернопільську, Чернівецьку. Процес формування
Західного соціально-економічного регіону підтверджується
підписанням в жовтні 2001 року Угоди про організаційні та
соціально-економічні засади розвитку співпраці Волинської,
Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської,
Тернопільської та Чернівецької областей в галузях
господарського комплексу Західного регіону України на основі
використання сучасних досягнень науки і техніки,
взаємовигідної кооперації [168].
С. 27
Загалом слід сказати, що транскордонне
співробітництво виступає сьогодні як один з пріоритетів
Ради Європи і його метою є подолання державного
кордону як соціального, господарського,
інфраструктурного та культурного бар'єрів. Тобто,
транскордонне співробітництво є засобом, за допомогою
якого прикордонні регіони чи органи територіального
самоврядування об'єднують свої зусилля з метою
розв'язання спільних проблем.
83
С. 338-339
За М. Максимчуком, транскордонний регіон – це
сукупність адміністративно територіальних утворень,
що тяжіють до кордону між державами і мають вигідні
умови для розвитку транскордонної співпраці [152].
Однак обов'язковою ознакою транскордонного регіону
слід визнати системну цілісність, адже інтеграційні
процеси можуть розвиватися лише в середовищі, що
володіє ознаками системної цілісності. Саме факторами
регіональної цілісності (просторової, історичної та со-
ціально-економічної) зумовлена внутрішня необхідність
підтримки зв'язків між прикордонними регіонами.
Соціально-економічна цілісність є лише частковою,
оскільки регіони – складові все ж входять до складу
різних країн.
С. 339-340
Головними передумовами соціально-економічного
розвитку транскордонного мезорегіону є положення
його адміністративно-територіальних компонентів у
системі прикордонних територій держав – учасниць
транскордонної співпраці із відповідним рівнем
соціально-економічного розвитку та ступенем розви-
неності прикордонної інфраструктури і місця, яке
посідає регіон загалом за показниками соціального та
економічного розвитку. Водночас слід враховувати такі
засадничі передумови:
а) історично-географічні – спільна історична спад-
щина часто супроводжується подібністю географічних
передумов;
б) політичні – транскордонна співпраця є важли-
вою складовою європейської політичної інтеграції;
в) господарські – необхідність економічної
активізації прикордонних регіонів разом з очікуваними
економічними вигодами;
г) соціальні передумови – налагодження автентич-
них міжособистісних стосунків разом з повагою та
збереженням культурних відмінностей прикордонних
регіонів, що взаємодіють у розвитку транскордонної
співпраці на регіональному рівні можна виділити чоти-
ри етапи [149]:
1) ознайомлення і налагодження зв'язків –
партнери досліджують прикордонні регіони,
зближуються з інституційними структурами в
межах обох країн, визначають переваги та
напрями співпраці;
2) визначення стратегії розвитку – визначають
можливо переваги і недоліки співпраці та
окреслюють території для діяльності;
3) розробка і забезпечення програм
транскордонного розвитку – вимагає створення
інституційних структур, які організовуватимуть
співпрацю на локальному чи регіональному
рівнях своїх країн, а також в інтересах суб-
регіонального об'єднання. Нерідко створюються
секретаріати, які виконують координаційні і
виконавчі функції;
4) наставництво та оцінка.
С. 340
Дослідження міжрегіональних зв'язків України із
країнами Центральної та Східної Європи.
Обґрунтування тим, що країни знаходяться в єдиному
геоекономічному та геополітичному ареалі, а
С. 34
У концепції транскордонного співробітництва важливо
визначитись з поняттям транскордонного мезорегіону.
За М.Максимчуком, транскордонний регіон – це
сукупність адміністративно територіальних утворень,
що тяжіють до кордону між державами і мають вигідні
умови для розвитку транскордонного співробітництва
[93, с.3-4]. Однак, обов'язковою ознакою
транскордонного мезорегіону слід визначити системну
цілісність. Адже інтеграційні процеси можуть отримати
розвиток лише в середовищі, що володіє ознаками
системної цілісності. Саме фактори мезорегіональної
цілісності (просторової, історичної та соціально-
економічної) і становлять внутрішню необхідність
підтримки зв'язків між прикордонними регіонами.
Соціально-економічна цілісність є лише частковою,
оскільки регіони-складові все таки входять до складу
різних країн.
С. 34-35
Головними передумовами соціально-економічного
розвитку транскордонного мезорегіону є положення
його адміністративно-територіальних компонентів у
системі прикордонних територій держав-учасниць
транскордонного співробітництва із відповідним рівнем
соціально-економічного розвитку та ступенем
розвиненості прикордонної інфраструктури і місця, яке
займає регіон в цілому серед показників соціального і
економічного розвитку цих держав. Разом з цим, слід
враховувати такі засадничі передумови:
a) історично-географічні – спільна історична
спадщина часто супроводжується подібністю
географічних передумов;
b) політичні – транскордонне співробітництво є
суттєвою складовою частиною європейської політичної
інтеграції;
c) господарські – необхідність економічної
активізації прикордонних регіонів разом з очікуваними
економічними вигодами;
d) соціальні передумови – налагодження
автентичних міжособистих стосунків разом з повагою та
збереженням культурних відмінностей взаємодіючих
прикордонних регіонів.
Виділяють чотири етапи розвитку транскордонного
співробітництва на регіональному рівні [90, с.25-30]. На
першому етапі (ознайомлення і встановлення існуючих
зв'язків) партнери досліджують прикордонні регіони,
зближуються з інституційними структурами в межах
обох країн, визначають переваги та напрями
співробітництва.
На другому етапі (визначення стратегії розвитку)
визначають сильні і слабкі сторони в можливостях
співробітництва і окреслюють території для діяльності.
Третій етап (розробка і забезпечення програм
транскордонного розвитку) вимагає формальних
інституційних структур, які організовуватимуть
співробітництво на локальному чи регіональному рівнях
своїх країн, а також в інтересах субрегіонального
об'єднання. Нерідко створюються секретаріати, які
виконують координуючі і виконавчі функції.
Четвертий етап – наставництво і оцінка.
С. 36
У дисертації досліджуютться міжрегіональні зв'язки
Західного регіону України із країнами Центральної та
Східної Європи. Важливість обраного спрямування
дослідження визначається тим, що країни знаходяться в
84
необхідність поглиблення співпраця між цими країнами
визначається двома групами чинників: зовнішніх і внут- необхідність поглиблення співробітництва між даними
рішніх.
До зовнішніх чинників належать: геополітичні
(загроза виникнення лінії поділу в Європі внаслідок
розширення ЄЄ), геоекономічні (прискорення процесів
глобалізації і регіоналізації, реалізація
транс’європейських проектів).
До внутрішніх – політичні (зміна сценарію
економічних реформ у напрямі наближення до членства
в ЄЄ, демонополізація зовнішньоекономічної сфери,
збільшення тиску конкурентного середовища); соціальні
(зміна суспільної думки і стандартів життя населення). конукурентного середовища); соціальними (зміна
С. 340
Вплив цих чинників детермінує двовекторну
спрямованість зовнішньоекономічної діяльності
України: по-перше, орієнтація на вступ до ЄС, по-друге, Східної Європи: по-перше, орієнтація на вступ до ЄС,
поглиблення співпраці в регіоні Центрально–Східної
Європи. Водночас повинен відбуватись перехід від
імпортозаміщувальної до експортоорієнтованої стратегії перехід від імпортозаміщувальної до
з переважанням інвестиційної форми співпраця.
С. 340-341
На сучасному етапі розвитку інтеграції в Європі важко
переоцінити значення міжрегіональної співпраці. Із
вступом Польщі, Угорщини та Чеської Республіки до
Європейського Союзу західний кордон України став
зовнішнім кордоном ЄС. І саме участь в різних формах
співпраці на регіональному рівні дозволить Україні
бути залученою, хоча й опосередковано, до
європейських інтеграційних процесів.
Висновки до розділу 6 (фрагмент) (с. 353-354)
Вид виявленого порушення: плагіат
С. 353
Міжрегіональну співпрацю слід вважати етапом, що
передує зародженню інтеграційних процесів у регіоні.
Міжрегіональна співпраця – це відносини, які
налагоджують між регіонами в сферах економіки,
політики, культури, освіти, охорони природи тощо.
Учасниками міжрегіональної співпраці в
зовнішньоекономічній діяльності є регіони, як частини
різних країн.
С. 354
В управлінні міжрегіональною співпрацею
виокремлюється чотири рівні:
– міжнародний (реалізується політика
загальноєвропейських інтересів);
–міждержавний (національні інтереси узгоджуються з
загальноєвропейськими);
– регіональний (реалізується національна політика
співпраці з урахуванням інтересів регіону);
– локальний (конкретні відносини між суб'єктами
регіонів.
С. 354
Зовнішньоекономічна система регіону включає в себе
всі зовнішні функціональні пункти і їхні
зовнішньоекономічні зв'язки. Ця система є сукупністю
пов'язаних елементів, до яких належать передусім
суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності (незалежні
або підпорядковані підприємства та організації, інші
єдиному геоекономічному та геополітичному ареалі. А
країнами визначається двома групами чинників:
1. зовнішніми: геополітичними (загроза
виникнення лінії поділу в Європі в наслідок розширення
ЄС), геоекономічними (прискорення процесів
глобалізації і регіоналізації, реалізація
трансєвропейських проектів);
2. внутрішніми: політико-економічними (зміна
сценарію економічних реформ в напрямку наближення
до членства в ЄС, демонополізація
зовнішньоекономічної сфери, збільшення тиску
суспільної думки і стандартів життя населення).
С. 36
Дія цих чинників детермінує двовекторну спрямованість
зовнішньоекономічної діяльності країн Центральної та
по-друге, поглиблення співпраці в регіоні Центральної
та Східної Європи. Разом з цим повинен відбуватись
експортоорієнтованої стратегії з переважанням
інвестиційної форми співробітництва.
С. 36
На сучасному етапі розвитку інтеграції в Європі важко
переоцінити значення міжрегіонального та
транскордонного співробітництва. Із вступом Польщі,
Угорщини та Чеської Республіки до Європейського
Союзу, західний кордон України стане зовнішнім
кордоном ЄС. І саме участь Західного регіону України в
ряді форм співробітництва на регіональному рівні
дозволить їй бути залученою, хоча й опосередковано, до
європейських інтеграційних процесів.
Підрозділ 1.2. (с. 23-34)
С. 23
<…>Тобто, міжрегіональне співробітництво слід
вважати етапом, що передує зародженню інтеграційних
процесів у мезорегіоні.
Міжрегіональне співробітництво – це взаємовідносини,
які виникають між регіонами в сферах економіки,
політики, культури, освіти, охорони природи тощо.
Оскільки розглядається зовнішньоекономічна діяльність
регіону, то учасниками міжрегіонального
співробітництва виступають регіони, які є частинами
різних країн.
С. 27
Як відомо, існує чотири рівні управління
транскордонною співпрацею:
 міжнародний (реалізується політика
загальноєвропейських інтересів);
 міждержавний (узгоджуються національні
інтереси з загальноєвропейськими);
 регіональний (реалізується національна політика
транскордонного співробітництва з врахуванням
інтересів регіону);
 локальний (конкретні відносини між суб'єктами
прикордонних територій) [103, с.547].
С. 24-25
Але, не зважаючи на існування ієрархічності, можна
стверджувати, що існує зовнішньоекономічна система
регіону, яка включає в себе всі зовнішні функціональні
пункти і їх зовнішньоекономічні зв'язки. Ця система є
сукупністю пов'язаних елементів, до яких відносяться
передусім суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності (це
85
юридичні та фізичні особи), які представляють різні незалежні або підпорядковані підприємства і організації,
галузі регіональної господарської системи і інші юридичні та фізичні особи), які представляють
безпосередньо здійснюють торговельні та інші різні галузі регіональної господарської системи і
зовнішньоекономічні зв'язки. Реалізацію цих зв'язків безпосередньо здійснюють торговельні та інші
забезпечують так звані функціональні підрозділи зовнішньоекономічні зв'язки. Реалізацію цих зв'язків
зовнішньоекономічної системи регіону: органи митного, забезпечують так звані функціональні підрозділи
правового, екологічного контролю, інформаційного зовнішньоекономічної системи регіону: органи митного,
забезпечення тощо. правового, екологічного контролю, інформаційного
забезпечення тощо. <…>
С. 354 С. 34
Із створенням реального простору ЄС, стратегія Стає очевидним, з економічною та політичною
відкритого кордону є найбільш ефективним шляхом необхідністю, пов'язаною із створенням реального
подолання перешкод і невизначеності у відносинах між простору ЄС, що “відкритий кордон” - це перехід від
державами та їхніми регіонами. концепції прикордонної території до концепції
транскордонної економіки. Тому, стратегія в рамках
співробітництва є найбільш ефективним шляхом до
подолання перешкод та невизначеності, типових для
прикордонних територій. <…>
С. 354 С. 27
Одним із видів міжрегіональної співпраці є Загалом слід сказати, що транскордонне
транскордонна співпраця. Вона є одним із пріоритетних співробітництво виступає сьогодні як один з пріоритетів
завдань Ради Європи, виконання якого сприяло Ради Європи і його метою є подолання державного
подоланню державного кордону як соціального, кордону як соціального, господарського,
господарського, інфраструктурного та культурного інфраструктурного та культурного бар'єрів. Тобто,
бар'єрів. Це засіб, за допомогою якого прикордонні транскордонне співробітництво є засобом, за допомогою
регіони чи органи територіального самовряднування якого прикордонні регіони чи органи територіального
об'єднують свої зусилля з метою розв'язання спільних самоврядування об'єднують свої зусилля з метою
проблем. розв'язання спільних проблем.
Висновки (більша частина тексту) (c. 357-360) Висновки (с. 188-190)
Вид виявленого порушення: плагіат
С. 357 С. 188
ВИСНОВКИ ВИСНОВКИ
У дисертаційному дослідженні викладені методологічні У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове
основи і нове трактування проблеми теоретичних вирішення проблеми теоретичних підходів до
підходів до вивчення міжрегіональної взаємодії України дослідження міжрегіонального співробітництва
з національними господарськими системами країн ЦСЄ прикордонного регіону в сучасних геополітичних та
за сучасних геополітичних та економічних умов, що геоекономічних умовах, що має певне значення для
мають практичне значення для соціально-економічного соціально-економічного розвитку регіону, для
розвитку та ефективної реалізації державного раціонального формування та ефективної реалізації
зовнішньоекономічного потенціалу, зокрема у співпраці регіонального зовнішньоекономічного потенціалу,
із регіонами країн ЦСЄ. На підставі наукового аналізу зокрема у співпраці із регіонами суміжних країн. В
сформульовано такі висновки: результаті проведеного дослідження зроблено такі
висновки:
С. 357 С. 188
1. Становлення України як незалежної держави 1. Становлення України як незалежної держави
відбувається за умов посилення економічної глобалізації здійснюється за умов посилення економічної
та регіоналізації, що зумовлює специфіку геополітичної глобалізації та регіоналізації, зумовлює специфіку
та геоекономічної спрямованості її геополітичної та геоекономічної спрямованості її
зовнішньоекономічних відносин загалом і міжнародної зовнішньоекономічних відносин в цілому та
міжрегіональної економічної співпраці зокрема. міжнародного регіонального співробітництва зокрема.
Підвищення ефективності міжрегіональної взаємодії Збільшення ефективності сучасних міжрегіональних
національних господарських систем країн ЦСЄ та зв'язків та орієнтація на формування інвестиційно-
України, формування виробничих взаємовідносин між виробничих взаємовідносин Західного регіону України з
регіонами України і країн ЦСЄ забезпечить прискорення регіонами країн ЦСЄ (стратегічними партнерами
входження України в європейський економічний України) забезпечить прискорення входження України у
простір, ефективну участь її регіонів у міжрегіональній європейський економічний простір і ефективне
співпраці. функціонування економіки її регіонів у міжнародному
поділі праці.
С. 357 С. 188
2. Мезорегіональна інтеграція може розвиватися за 2. Мезорегіональна інтеграція може отримати розвиток
міжрегіональної взаємодії національних господарських лише в середовищі, що володіє ознаками системної
систем країн ЦСЄ та України, гармонізації та адаптації цілісності. Істоично-географічні, політичні,
їх законодавства до сукупності чинних правових норм та господарські, соціально-економічні передумови
економічних стандартів ЄС, що має ознаки системної залучення прикордонних регіонів до міжрегіонального
цілісної структури <…> співробітництва визначають єдність регіонів та
86
Примітка. Сам термін «мезорегіональна інтеграція» у
своїй роботі запропонувала Сторонянська, проте
Присяжнюк сплагіатив його разом із рештою її роботи.
С. 358
3. Взаємна зацікавленість регіонів України та регіонів
країн ЦСЄ у розвитку торговельної взаємодії
національних економік забезпечила стабільне зростання
зовнішньоторговельного обороту, однак спричинила й
такі негативні явища, як неефективна структура
експорту-імпорту, зростання нелегальних торговельних
операцій. Основними вимогами оптимізації
міжрегіональної торговельної взаємодії є необхідність
посилення взаємозв’язку між торгівлею та інвестиційно-
виробничими структурами, удосконалення галузевої та
відтворювальної структури економіки, синхронізація
напрямів розвитку експорту та торгівлі зі спільною
політикою ЄС.
С. 359
6. Попри високу зацікавленість у залученні іноземного
капіталу в регіони України інвестиційна складова
міжрегіональної економічної взаємодії із регіонами
країн ЦСЄ не відповідає вимогам стратегічного
партнерства. Гальмують розвиток міжрегіональної
інвестиційної взаємодії недосконалість інституційних
механізмів ринкової трансформації, режиму іноземного
інвестування в Україні, високий рівень економічних
ризиків в Україні, брак підприємствам регіонів України
ресурсів для інвестування в зарубіжну економіку,
обмеження трансферу капіталу з України, недооцінка
економічного потенціалу країн ЦСЄ.
С. 359
7. Причиною низької ефективності є недосконалість
системи фінансового забезпечення міжрегіональної
економічної взаємодії. У дисертації запропоновано
методичний підхід до оцінки ефективності фінансового
забезпечення міжрегіональної економічної співпраці, а
саме: залучення недержавних джерел формування
фінансових ресурсів, розвиток державно-приватного
партнерства, акумуляцію коштів і цільовий розподіл
фінансових ресурсів.
С. 359-360
8. Удосконалення економічних форм міжрегіональної
економічної взаємодії, перехід до інвестиційно-
виробничих зв’язків як найбільш зрілої за економічних
змістом форми міжрегіональної економічної співпраці
можна забезпечити через використання вдосконаленого
організаційно-економічного механізму регулювання
міжрегіональної економічної взаємодії, вплив якого
спрямовуватиметься на якнайширше залучення
суб’єктів господарської системи регіонів до
міжрегіональної економічної співпраці та реалізації
ними потенціалу регіонів.
С. 360
10. Основними напрямами організаційно-економічного
механізму регулювання міжрегіональної економічної
взаємодії є вдосконалення нормативно-правової бази,
адміністративного апарату, поліпшення інституційної
інфраструктури, створення макроекономічного
середовища, що ґрунтується на принципах
конкурентного порядку, впровадження стратегічного
економічну доцільність підтримки контактів у нових
геополітичних умовах.
С. 189
4. Взаємна зацікавленість Західного регіону України та
регіонів країн ЦСЄ у розвитку торговельної співпраці
детермінувала стабільне зростання
зовнішньоторговельного обороту, що, однак,
супроводжується такими негативними явищами як
неефективна структура експорту-імпорту, висока частка
нелегальних торговельних операцій. Базисними
вимогами оптимізації міжрегіональних торговельних
зв'язків визначено трансформацію неефективних
торговельних у інвестиційно-виробничі взаємозв'язки,
вдосконалення галузевої та відтворювальної структури
економіки та експорту, синхронізація напрямів розвитку
експорту та торговельного режиму з політикою та
вимогами ЄС. <…>
С. 189
5. Незважаючи на високу зацікавленість у залученні
іноземного капіталу в області Західного регіону
України, інвестиційна складова міжрегіонального
співробітництва із регіонами країн ЦСЄ не відповідає
вимогам стратегічного партнерства. Чинниками, що
заважають ефективному міжрегіональному
інвестиційному співробітництву є недосконалий режим
іноземного інвестування в Україні, високі трансакційні
витрати, пов'язані з невирішеністю інституційних
проблем ринкової трансформації, високий рівень
економічних ризиків в Україні, брак ресурсів
підприємств Західного регіону України для інвестування
в зарубіжну економіку, обмеження на трансферт
капіталу з України, недооцінка економічного потенціалу
країн ЦСЄ.
С. 190
6. Доведено, що недосконалість системи фінансового
забезпечення міжрегіонального співробітництва є
причиною його недостатньої ефективності. Тому
автором запропоновано методичний підхід до оцінки
ефективності системи фінансового забезпечення
міжрегіонального співробітництва, який враховує
результативність дії окремих складових цієї системи, а
саме: залучення недержавних джерел формування
фінансових ресурсів, акумуляцію коштів і цільовий
розподіл фінансових ресурсів.
С. 190
7. Удосконалення економічних форм міжрегіонального
співробітництва, перехід до інвестиційно-виробничих
зв'язків як найбільш зрілої за економічних змістом
форми міжрегіонального співробітництва повинні
здійснюватись завдяки використанню вдосконаленого
організаційно-економічного механізму регулювання
міжрегіонального співробітництва, дія якого
спрямовуватиметься на якнайширше залучення суб'єктів
економічної системи регіону до міжрегіонального
співробітництва та реалізація ними потенціалу
міжрегіонального співробітництва регіону.
С. 190
8. Основними напрямками раціоналізації організаційно-
економічного механізму регулювання міжрегіонального
співробітництва визначено: вдосконалення нормативно-
правового забезпечення, адміністративного
регулювання, покращення системи обліку та контролю,
підвищення значення інституцій ринкової
інфраструктури, впровадження стратегічного
87
 планування, удосконалення фінансового забезпечення,
регулювання та активізації економічного стимулювання.
Дієвість цих механізмів забезпечується за умови
поєднання двох аспектів: чіткого функціонування
системи адекватних інституційних структур, які
забезпечують діяльність суб’єктів міжрегіональної
економічної взаємодії та узгодженої економічної
взаємодії держави і регіону для забезпечення інтересів
розвитку міжрегіональної економічної співпраці і
поглиблення господарської інтеграції України до ЄС.
планування, покращення фінансового забезпечення,
фінансового регулювання та активізацію економічного
стимулювання. Дієвість даного механізму
забезпечується за умов поєднання двох аспектів:
наявність чіткої системи управлінських структурних
підрозділів, які впливають на визначення умов
функціонування суб'єктів міжрегіонального
співробітництва, узгодженість економічної взаємодії
держави і регіону для забезпечення інтересів розвитку
міжрегіонального співробітництва.

Додаток А Додаток Б
Вид виявленого порушення: плагіат
С. 423 С. 215
Додаток А Додаток Б.
Програми ЄС, що здійснюють підтримку Програми ЄС, що здійснюють підтримку
міжрегіональної співпраці 494 міжрегіонального та транскордонного
співробітництва*
Назва Цілі та характеристика Критерії підтримки Назва Цілі та Критерії підтримки
програми програми характеристика
EСOS- Міжнародна співпраця регіонів
Проекти ініційовані локальними та Міжнародна Проекти ініційовані локальними та
Ouvert ЄС та регіонів з Центральної та
регіональними органами влади (не менш як 2 ECOS- співпраця регіонів регіональними органами влади (не менш як 2
ure Східної Європи у різних регіони ЄС та 1 регіон Центральної та Ouverture ЄС та регіонів к регіони ЄС та 1 регіон Центральної та Східної
напрямках Східної Європи). Головні напрями співпраці Центральної та Європи ). Головні напрями співпраці –
– Східної Європи у розвиток демократичних процесів,
розвиток демократичних процесів, різних напрямках економічного розвитку, сфери послуг,
економічного розвитку, сфери послуг, енергетики, охорони природи.
енергетики, охорони природи. PHARE-CBC Транскордонна Проекти, що охоплюють регіони Центральної
РНАRЕ-СВС Транскордонна співпраця Проекти, що охоплюють регіони Центральної співпраця регіонів та Східної Європи, що межують з ЄС. Основні
регіонів ЄС з регіонами держав, та Східної Європи, що межують з ЄС. ЄС з регіонами напрями співпраці – розвиток технічної
що межують з ЄС Основні напрями співпраці – розвиток держав, що інфраструктури на кордонах ЄС.
технічної інфраструктури на кордонах ЄС. межують з ЄС
СЕNTURІО Навчальна програма для Проводиться Асоціацією європейських CENTURIO Навчальна програма для Проводиться Асоціацією європейських
регіонів Центральної та Східної регіонів. Охоплює цикл теоретичних та регіонів Центральної та регіонів. Охоплює цикл теоретичних та
Європи практичних занять. Східної Європи практичних занять.
СRЕD Транскордонна співпраця Регіони підтримки РНАRЕ, що мають CREDO Транскордонна Регіони підтримки PHARE, що мають
О регіонів країн підтримки кордони з регіонами країн підтримки ТАСІS. співпраця регіонів кордони з регіонами країн підтримки
РНАRЕ та ТАСІS Основні напрями підтримки в галузі країн підтримки TACIS. Основні напрями підтримки в галузі
розробки спільних планів розвитку регіонів, PHARE та TACIS розробки спільних планів розвитку регіонів,
туризму, транспортної мережі, туризму, транспортної мережі,
телекомунікацій, охорони природи, телекомунікацій, охорони природи,
створення робочих місць. створення робочих місць.
494 Джерело: ЕАGGЕ Regulatіоп (ЕЕС) N0.2084/93, zоЬ. Соmmunity *Джерело: EAGGE Regulation (EEC) No.2084/93, zob. Community
Structural Funds 2002-2004. – Jffice for The Official Publications аt Тhе Structural Funds 1994-1999. – Office for The Official Publications at
Eurоpеаn Соmmіssіоn. The European Commission.
Примітка. Присяжюк підмінив роки у джерелі (замість
1994-1999 він зробив 2002-2004)
3 Присяжнюк Ю. І. Міжрегіональна cтруктурна Марковська Г. В. Інституційні механізми регулювання
взаємодія економіки України з національними міжнародної трудової міграції в країнах–членах ЄС. :
господарськими системами країн Центрально-Східної к.е.н. : спец.. 08.00.02 - Світове господарство і
Європи. : д.е.н. : спец.. 08.00.02 - Світове господарство і міжнародні економічні відносини : захищена 2012-02-
міжнародні економічні відносини : захищена 2013-02- 21; . Львівський національний університет імені Івана
26; . Львівський національний університет імені Івана Франка. Режим доступу:
Франка. Джерело доступу: https://chtyvo.org.ua/authors/Markovska_Halyna/Instytutsii
https://nrat.ukrintei.ua/searchdoc/0513U000268 ni_mekhanizmy_rehuliuvannia_mizhnarodnoi_trudovoi_mi
hratsii_v_krainakh-chlenakh_YeS/
Підрозділ 5.3 (с. 274-283) Підрозділ 2.4. (с. 125-140)
Вид виявленого порушення: плагіат
С. 274 С. 125-126
Для розробки ефективного організаційно-економічного Для розробки ефективного організаційно-економічного
механізму регулювання міграційних процесів у їх механізму регулювання міграційних процесів та
взаємодії та управлінні територіальною мобільністю управління територіальною мобільністю населення на
населення на макрорівні необхідною умовою є макрорівні необхідною умовою є співставлення
співставлення працересурсного потенціалу країни з працересурсного потенціалу країни з потребами
потребами господарської системи. Варто зазначити, що економічної системи. Варто наголосити, що значне
вагоме місце в дослідженні міграції належить аналізу місце в дослідженні міграційних потоків відводять
загальноісторичних закономірностей світової цивілізації аналізу загальноісторичних закономірностей світової
і системної ролі міграції в цьому процесі. У вивченні цивілізації і системної ролі міграції в цьому процесі.
міграційних процесів застосовано багато моделей та Дослідники міграції населення розробили багато
методів моделювання. Одним з таких є інтегральний моделей та методів моделювання міграційних процесів.
аналіз міграційних процесів в контексті Один з них пропонує здійснювати інтегральний аналіз
загальнолюдської історії і сучасної політичної ситуації. міграційних процесів як в контексті всесвітньої історії,
так і з погляду сучасної політичної ситуації.
С. 274 С. 126
Індекс міграційної привабливості (І) запропоновано і Індекс міграційної привабливості (ІМП) розглядали такі
88
вивчено В.А.Моденовим та А.Г.Носовим, за допомогою вчені, як В.А.Моденов та А.Г.Носов. Цей показник
якого визначено відношення частки ВВП держави (Vi) в визначається як відношення частки ВВП держави
P
світовому ВВП (Vw) до частки його населення ( i ) в
( ) в світовому ВВП ( ) до частки його
P
населення ( i ) в загальній чисельності населення Землі
P
загальній чисельності населення Землі ( с ):
P
( с ):
. (5.1)
Примітка. Присяжнюк замінив у тексті і формулі деякі
скорочення ( на Vi, на Vw). Також він замінив . (2.1)
на у формулі, але забув це поміняти в тексті.
С. 274 С. 126
Використавши запропонований науковий підхід, Використавши запропонований підхід, побудуємо
визначимо індекси міграційної привабливості для країн індекси міграційної привабливості для усіх країн–членів
ЦСЄ. Визначення оцінки міграційної привабливості ЄС. При цьому оцінювання міграційної привабливості
здійснюємо так: будемо здійснювати таким чином:
1. Оцінюємо міграційну привабливість країн ЦСЄ 1. Оцінимо міграційну привабливість країн–членів
у світовому масштабі. Тобто дослідимо ЄС у світовому масштабі. Тобто дослідимо
привабливість країн ЦСЄ щодо міграції привабливість країн–членів ЄС щодо міграції
населення з усіх інших держав світу. населення з усіх інших держав світу.
2. Проаналізуємо динаміку привабливості країн 2. Проаналізуємо динаміку привабливості ЄС
ЦСЄ загалом щодо мігрантів в світовому загалом щодо мігрантів в світовому масштабі.
масштабі. 3. Розглянемо ЄС як замкнену соціально–
3. Розглянемо країни ЦСЄ як замкнену соціально– економічну систему, визначимо привабливість
економічну систему, визначимо привабливість міграційних переміщень населення в її межах.
міграційних переміщень населення в її межах.
Примітка. Тут і далі Присяжнюк замінив «країни-члени
ЄС» на «країни ЦСЄ». Тому доволі абсурдно читати такі
його пасажі як «Розглянемо країни ЦСЄ як замкнену
соціально–економічну систему»; для ЄС, як в оригіналі,
це логічно.
С. 275 С. 126-127
Оцінюємо міграційну привабливість країн ЦСЄ у Оцінимо міграційну привабливість країн–членів ЄС у
світовому масштабі. Оскільки, в процесі створення ВВП світовому масштабі. Оскільки, в процесі створення ВВП
бере участь, населення працездатного віку, тому бере участь, здебільшого, населення працездатного віку,
пропонуємо у попередньо розглянутому підході брати тому пропонуємо у попередньо розглянутому підході
до уваги тільки чисельність працездатного, а не все брати до уваги тільки його чисельність, а не все
населення. З урахуванням цього формула (5.1) матиме населення. З урахуванням цього формула (2.1) матиме
такий вигляд: такий вигляд:
, (5.2) , (2.2)
де Ii – індекс міграційної привабливості і-ої країни де – індекс міграційної привабливості -ої країни
Vi – обсяг ВВП і-ої країни; – обсяг ВВП -ої країни;
Vw – світовий ВВП; – світовий ВВП;
LPi – чисельність населення працездатного віку і-ої – чисельність населення працездатного віку -ої
країни;
країни;
LPw – чисельність населення працездатного віку світу;
– чисельність населення працездатного віку світу;
n – кількість країн світу.
– кількість країн світу.
Примітка. Знову замінені скорочення у формулі (
на Vi, на Vw; і на LPi і LPw).
С. 275 С. 127
Скориставшись формулою (5.2), ми побудували індекси Скориставшись формулою (2.2), ми побудували індекси
міграційної привабливості країн ЦЄС за 2000–2010 роки міграційної привабливості країн–членів ЄС за 2000–
у світовому аспекті. Результати розрахунків подано в 2010 роки у світовому аспекті. Результати розрахунків
табл. 5.4. подано в табл. 2.2.
С. 275 С. 127
Таблиця 5.4 Таблиця 2.2
Розрахунок індексу міграційної привабливості країн Розрахунок індексу міграційної привабливості країн–
ЦСЄ в світовому масштабі членів ЄС в світовому масштабі
Рік Рік
Країна 200 Країна
2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 201 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010
0
Болгарія 0,14 0,15 0,18 0,21 0,23 0,25 0,27 0,31 0,35 0,36 0,33
Австрія 2,08 2,11 2,23 2,45 2,52 2,47 2,44 2,53 2,60 2,55 2,34
Польща 0,38 0,44 0,45 0,45 0,47 0,53 0,56 0,63 0,72 0,63 0,64
Румунія 0,14 0,16 0,18 0,21 0,25 0,31 0,35 0,45 0,49 0,42 0,39 Бельгія 1,98 2,01 2,13 2,36 2,46 2,41 2,38 2,44 2,47 2,45 2,24

Словаччина 0,33 0,35 0,40 0,49 0,56 0,59 0,65 0,79 0,91 0,90 0,84 Болгарія 0,14 0,15 0,18 0,21 0,23 0,25 0,27 0,31 0,35 0,36 0,33

89
Угорщина 0,40 0,47 0,57 0,65 0,72 0,73 0,70 0,77 0,81 0,72 0,67 Великобритані
я 2,19 2,21 2,37 2,46 2,62 2,53 2,53 2,60 2,27 1,98 1,89

Чеська Греція 1,02 1,07 1,17 1,39 1,48 1,46 1,49 1,57 1,61 1,62 1,41
Республіка 0,48 0,53 0,64 0,70 0,76 0,81 0,87 0,95 1,08 1,01 0,95
Данія 2,61 2,66 2,81 3,10 3,21 3,17 3,16 3,22 3,24 3,13 2,92
Джерело: розраховано за даними Євростату, ЮНКТАД
та МВФ. Естонія 0,36 0,41 0,47 0,57 0,63 0,69 0,78 0,91 0,92 0,80 0,77

Примітка. Присяжнюк прибрав «розраховано автором» Ірландія 2,23 2,43 2,74 3,13 3,27 3,28 3,31 3,39 3,13 2,79 2,38

і не надав посилання на автора. Іспанія 1,26 1,34 1,46 1,67 1,75 1,75 1,77 1,83 1,84 1,79 1,60

Італія 1,68 1,74 1,86 2,07 2,12 2,03 1,98 2,02 2,01 1,97 1,77

Кіпр 1,17 1,25 1,30 1,46 1,54 1,51 1,50 1,58 1,67 1,65 1,50

Латвія 0,29 0,31 0,34 0,38 0,42 0,46 0,54 0,71 0,77 0,64 0,56

Литва 0,28 0,31 0,35 0,42 0,46 0,51 0,55 0,65 0,73 0,61 0,57

Люксембург 4,07 4,18 4,43 5,11 5,32 5,45 5,68 6,07 6,26 5,99 5,70

Мальта 0,89 0,87 0,93 0,99 0,99 0,99 0,99 1,04 1,10 1,10 1,05

Нідерланди 2,11 2,23 2,37 2,61 2,66 2,61 2,60 2,70 2,78 2,69 2,46

Німеччина 2,01 2,04 2,13 2,33 2,36 2,26 2,22 2,28 2,31 2,27 2,11

Польща 0,38 0,44 0,45 0,45 0,47 0,53 0,56 0,63 0,72 0,63 0,64

Португалія 1,00 1,04 1,11 1,22 1,25 1,21 1,19 1,23 1,24 1,23 1,12

Румунія 0,14 0,16 0,18 0,21 0,25 0,31 0,35 0,45 0,49 0,42 0,39

Словаччина 0,33 0,35 0,40 0,49 0,56 0,59 0,65 0,79 0,91 0,90 0,84

Словенія 0,87 0,91 1,01 1,14 1,20 1,19 1,22 1,33 1,42 1,35 1,22

Угорщина 0,40 0,47 0,57 0,65 0,72 0,73 0,70 0,77 0,81 0,72 0,67

Фінляндія 2,05 2,14 2,27 2,48 2,57 2,49 2,47 2,63 2,66 2,50 2,33

Франція 1,91 1,95 2,07 2,29 2,35 2,28 2,24 2,30 2,32 2,30 2,08
Чеська
Республіка 0,48 0,53 0,64 0,70 0,76 0,81 0,87 0,95 1,08 1,01 0,95

С. 275-276
За отриманими результатами за період 2000–2010 років
відбулись суттєві зміни у міграційному кліматі країн
ЦЄС. Зокрема, протягом досліджуваного періоду
значення показника міграційної привабливості менше
одиниці спостерігалось у таких країнах, як Болгарія,
Польща, Румунія, Словаччина та Угорщина, що свідчить
про те, що ці країни забезпечені необхідним
працересурсним потенціалом та не потребують притоку
людського капіталу, тобто для них характерний його
надлишок. Варто зазначити, що серед досліджуваних
країн виділяються Болгарія. Зокрема, Болгарія
характеризується найменшими значеннями
побудованого показника у досліджуваному періоді та
найнижчими темпами його зростання.
С. 276
Особливої уваги заслуговує Чеcька Республіка, оскільки
в її міграційному кліматі за досліджуваний період
відбулись найвагоміші зміни. У 2000 році для неї
характерне найменше значення індексу міграційної
привабливості серед усіх країн ЦСЄ, проте вже у 2008
році значення цього показника перевищувало одиницю,
що спричинене як зростанням ВВП, так і скороченням
чисельності працездатного населення. Однак в 2010 році
ситуація знову змінилась.
С. 276
Наступним етап це – розрахунок індексу міграційної
привабливості країн ЦСЄ за період 2000–2010 років.
Інтерпретуємо формулу (5.2) в такий вигляд:
(5.3)
де – індекс міграційної привабливості країн ЦСЄ
Швеція 2,42 2,27 2,45 2,76 2,86 2,74 2,76 2,85 2,75 2,43 2,54
Джерело: розраховано автором за даними Євростату,
ЮНКТАД та МВФ.
С. 128
За отриманими результатами за період 2000–2010 років
відбулись суттєві зміни у міграційному кліматі країн–
членів ЄС. Зокрема, протягом досліджуваного періоду
значення показника міграційної привабливості менше
одиниці спостерігалось у таких країнах, як Болгарія,
Естонія, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Словаччина та
Угорщина, що свідчить про те, що ці країни забезпечені
необхідним працересурсним потенціалом та не
потребують притоку людського капіталу, тобто для них
характерний його надлишок. Також треба відзначити,
що ці країни найпізніше стали членами ЄС та
відрізняються нижчим рівнем соціально-економічного
розвитку. Варто зазначити, що серед досліджуваних
країн виділяються Болгарія та Естонія. Зокрема,
Болгарія характеризується найменшими значеннями
побудованого показника у досліджуваному періоді та
найнижчими темпами його зростання.
С. 128
Особливої уваги заслуговує Чеcька Республіка, оскільки
в її міграційному кліматі за досліджуваний період
відбулись найвагоміші зміни. У 2000 році для неї
характерне найменше значення індексу міграційної
привабливості серед усіх країн–членів ЄС, проте вже у
2008 році значення цього показника перевищувало
одиницю, що спричинене як зростанням ВВП, так і
скороченням чисельності працездатного населення.
Однак в 2010 році ситуація знову змінилась.
С. 129
Наступним етапом дослідження є розрахунок індексу
міграційної привабливості країн–членів Європейського
Союзу загалом за період 2000–2010 років. Для цього
перетворимо формулу (2.2) і вона прийме такий вигляд:
(2.3)

90
 – ВВП усіх країн ЦСЄ;
– чисельність населення працездатного віку в усіх
країнах ЦСЄ.
Примітка. Знову при копіюванні замінені скорочення у
формулі ( на VЄС, на Vw). Але Присяжнюк
залишив скорочення «ЄС» у цих формулах, як в
оригіналі, хоче він начебто досліджує «ЦСЄ».
С. 276-277
Розглянемо країни ЦСЄ. як замкнену соціально–
економічну систему. Для розрахунку привабливості
міграційних переміщень населення в межах країн ЦСЄ
модифікуємо формулу (5.2) та отримаємо:
де – індекс міграційної привабливості країн–
членів ЄС
– ВВП усіх країн–членів ЄС;
– чисельність населення працездатного віку усіх
країн–членів ЄС.
С. 130
Розглянемо країни–члени ЄС як замкнену соціально–
економічну систему. Для розрахунку привабливості
міграційних переміщень населення в межах ЄС
модифікуємо формулу (2.2) та отримаємо:

i  1, 27 . (5.4) i  1, 27 . (2.4)

Примітка.
1. Країни ЦСЄ не можна розглядати як «замкнену
соціально–економічну систему» (на відміну від ЄС, як
було в оригіналі).
2. Присяжнюк залишив у цій краденій формулі цифру 27
(бо в ЄС 27 країн), хоча він начебто розглядає лише 6
країн ЦСЄ.
С. 277 С. 130
Результати розрахунку індексу міграційної Результати розрахунку індексу міграційної
привабливості країн ЦСЄ з використанням формули привабливості країн–членів ЄС з використанням
(5.4) подано у табл. 5.5. формули (2.4) подано у табл. 2.3.
Таблиця 5.5
Розрахунок індексу міграційної привабливості країн– Таблиця 2.3
членів ЄС Розрахунок індексу міграційної привабливості країн–
Рік членів ЄС
Країна
2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 Рік
Країна
Болгарія 0,07 0,08 0,09 0,10 0,10 0,12 0,13 0,14 0,17 0,17 0,17 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010

Польща 0,20 0,23 0,22 0,21 0,21 0,25 0,26 0,29 0,34 0,31 0,34 Австрія 1,10 1,08 1,09 1,13 1,14 1,15 1,15 1,17 1,22 1,24 1,23
Румунія 0,08 0,08 0,09 0,10 0,11 0,14 0,17 0,21 0,23 0,21 0,21 Бельгія 1,05 1,03 1,04 1,09 1,12 1,12 1,12 1,13 1,16 1,19 1,18
Словаччина 0,17 0,18 0,19 0,22 0,25 0,28 0,31 0,36 0,43 0,44 0,44 Болгарія 0,07 0,08 0,09 0,10 0,10 0,12 0,13 0,14 0,17 0,17 0,17
Угорщина 0,21 0,24 0,28 0,30 0,33 0,34 0,33 0,36 0,38 0,35 0,35 Великобританія 1,16 1,14 1,16 1,13 1,19 1,18 1,20 1,21 1,07 0,96 0,99
Чеська
Республіка 0,25 0,28 0,31 0,32 0,34 0,38 0,41 0,44 0,51 0,49 0,50 Греція 0,54 0,55 0,57 0,64 0,67 0,68 0,70 0,73 0,76 0,79 0,74

Джерело: розраховано за даними Євростату, ЮНКТАД Данія 1,38 1,37 1,38 1,43 1,46 1,48 1,49 1,49 1,52 1,52 1,54
та МВФ. Естонія 0,19 0,21 0,23 0,26 0,29 0,32 0,37 0,42 0,43 0,39 0,40
Примітка. Ірландія 1,18 1,25 1,34 1,45 1,48 1,53 1,56 1,57 1,47 1,36 1,25
1. Знову при копіюванні Присяжнюк залишив
Іспанія 0,67 0,69 0,71 0,77 0,79 0,82 0,83 0,85 0,86 0,87 0,84
«країн-членів ЄС» у назві таблиці, як в
Італія 0,89 0,90 0,91 0,95 0,96 0,95 0,94 0,93 0,94 0,96 0,93
оригіналі, хоче він начебто досліджує 6 країн
ЦСЄ. Кіпр 0,62 0,64 0,64 0,67 0,70 0,71 0,71 0,73 0,79 0,80 0,79

2. Також Присяжнюк прибрав «розраховано Латвія 0,15 0,16 0,17 0,17 0,19 0,22 0,26 0,33 0,36 0,31 0,29
автором» і не надав посилання на автора. Литва 0,15 0,16 0,17 0,19 0,21 0,24 0,26 0,30 0,34 0,30 0,30

Люксембург 2,15 2,15 2,17 2,36 2,41 2,54 2,68 2,81 2,94 2,91 3,00

Мальта 0,47 0,45 0,46 0,46 0,45 0,46 0,47 0,48 0,52 0,53 0,55

Нідерланди 1,12 1,15 1,16 1,21 1,21 1,22 1,23 1,25 1,31 1,31 1,29

Німеччина 1,07 1,05 1,04 1,07 1,07 1,05 1,05 1,06 1,08 1,10 1,11

Польща 0,20 0,23 0,22 0,21 0,21 0,25 0,26 0,29 0,34 0,31 0,34

Португалія 0,53 0,54 0,54 0,56 0,57 0,57 0,56 0,57 0,58 0,60 0,59

Румунія 0,08 0,08 0,09 0,10 0,11 0,14 0,17 0,21 0,23 0,21 0,21

Словаччина 0,17 0,18 0,19 0,22 0,25 0,28 0,31 0,36 0,43 0,44 0,44

Словенія 0,46 0,47 0,49 0,53 0,54 0,56 0,57 0,61 0,67 0,66 0,64

Угорщина 0,21 0,24 0,28 0,30 0,33 0,34 0,33 0,36 0,38 0,35 0,35

Фінляндія 1,08 1,10 1,11 1,14 1,17 1,16 1,17 1,22 1,25 1,21 1,22

Франція 1,01 1,00 1,01 1,06 1,06 1,06 1,06 1,06 1,09 1,12 1,09
Чеська
Республіка 0,25 0,28 0,31 0,32 0,34 0,38 0,41 0,44 0,51 0,49 0,50

Швеція 1,28 1,17 1,20 1,27 1,30 1,28 1,30 1,32 1,29 1,18 1,34
Джерело: розраховано автором за даними Євростату,
91

С. 277
Аналізуючи дані табл. 5.5, можна зробити висновок, що
у 2000-2010 роках найпривабливішим для міграції була
Чеська Республіка її індекс міграційної привабливості
істотно вирізнявся серед інших ЦСЄ. Статистична
інформація про міграційний приріст населення
підтверджує отримані результати. Для Болгарії, з
найнижчим рейтингом у таблиці, міграційний приріст
населення впродовж 2000–2010 років був від’ємним або
рівним нулю. Така ж ситуація спостерігалась і в Польщі
та Румунії.
С. 277
До найпривабливіших щодо міграції країн ЦСЄ,
належать Чеська Республіка. В аналізованому періоді
міграційний приріст завжди був додатнім.
С. 277-278
Отримані результати з використанням формул (5.1) та
(5.4) дають змогу оцінити привабливість міграції
населення як в межах ЦЄС, так і в ЄС загалом.
Порівняння цих результатів свідчать, що на початку
досліджуваного періоду розподіл територій на
міграційно привабливі та непривабливі свідчить про те,
що країни ЦСЄ розташовані в межах другого кластеру –
“Більш непривабливі”. Тобто якщо розглядати
привабливість територіальних переміщень
працездатного населення країн ЦСЄ з іншими країнами
ЄС, то країни ЦСЄ не є привабливі для мігрантів з ЄС. В
межах же ЄС ці країни є донорами робочої сили. Отже, в
структурі мігрантів цих країн домінують громадяни
країн, що не є членами ЄС.
Примітка. В оригінальній роботі Марковської виконана
кластеризація країн–членів ЄС. Присяжнюк просто
скопіював посилання на «другий кластер», про який він
у роботі ніде більше не згадував.
С. 278
Слід зазначити, що динаміка зміни індексів міграційної
привабливості країн ЦСЄ в ЄС характеризувалась
більшими темпами зростання, особливо яскраво такі
тенденції проявляються в Чеська Республіка та
Словаччині.
С. 278
Отримані результати свідчать, що основними мотивами,
які зумовлюють міграцію населення, є перш за все,
економічні причини. Серед них найвагомішим при
оцінці привабливості країн є регіональні ринки праці.
Саме вони формують напрями міграційних потоків та є
своєрідними регуляторами інтенсивності
територіальних переміщень. Також варто зазначити, що
розраховані нами показники привабливості окремої
країни для мігранта є лише першим етапом для
виявлення держав з найкращим рівнем життя. Адже
процес вибору мігрантами країни для поселення
зумовлений ще й дією різних суб’єктивних чинників.
С. 278
Це зумовлює необхідність у дослідженні міграційних
ЮНКТАД та МВФ.
С. 131
Аналізуючи дані табл. 2.4, можна зробити висновок, що
у 2000-2010 роках найпривабливішим для міграції був
Люксембург, його індекс міграційної привабливості
істотно вирізнявся серед інших країн–членів ЄС.
Статистична інформація про міграційний приріст
населення підтверджує отримані результати, адже саме в
Люксембурзі значення цього показника в аналізованому
періоді було максимальним. Для Румунії, що
розташована внизу нашої рейтингової таблиці,
міграційний приріст населення впродовж 2000–2010
років був від’ємним або рівним нулю. Така ж ситуація
спостерігалась в таких країнах як Естонія, Латвія, Литва,
Польща та Румунія.
С. 131
До п’ятірки найпривабливіших щодо міграції країн–
членів ЄС, окрім Люксембургу, належать Данія,
Ірландія, Нідерланди та Швеція. В аналізованому
періоді міграційний приріст завжди був додатнім лише у
Данії та Швеції.
С. 132
Отримані результати з використанням формул (2.1) та
(2.4) дають змогу оцінити привабливість міграції
населення як в межах ЄС, так і в світовому масштабі.
Порівняння цих результатів свідчать, що на початку
досліджуваного періоду розподіл територій на
міграційно привабливі та непривабливі відрізняються
групою країн, що сформована в рамках другого кластеру
– “Менш непривабливі”. Тобто якщо розглядати
привабливість територіальних переміщень
працездатного населення в країни–члени ЄС з інших
країн світу, то такі країни, як Греція, Іспанія, Італія,
Кіпр, Португалія є привабливими для мігрантів. В
межах же ЄС ці країни є донорами робочої сили. Таким
чином можна зробити висновок про те, що в структурі
мігрантів цих країн домінуватимуть громадяни країн, які
не є членами ЄС.
С. 133
Окрім цього аспекту, треба відзначити, що динаміка
зміни індексів міграційної привабливості країн–членів
ЄС в світовому аспекті характеризувалась більшими
темпами зростання, особливо яскраво такі тенденції
проявляються в таких країнах: Греція, Іспанія, Кіпр,
Нідерланди, Чеська Республіка, Словаччина, Естонія.
С. 133
Отримані результати свідчать, що основними мотивами,
які зумовлюють міграцію населення, є перш за все,
економічні причини. Серед них найвагомішим при
оцінці привабливості країн є регіональні ринки праці.
Саме вони формують напрями міграційних потоків та є
своєрідними регуляторами інтенсивності
територіальних переміщень. Також варто зазначити, що
розраховані нами показники привабливості окремої
країни для мігранта є лише першим етапом для
виявлення держав з найкращим рівнем життя. Адже
процес вибору мігрантами країни для поселення
зумовлений ще й дією різних суб’єктивних чинників [18,
c.113]. Крім того, рішення про міграцію може бути
спричинене іншими обставинами, не пов’язаними з
економічними чинниками.
С. 133-134
Це зумовлює необхідність при дослідженні міграційних
92
переміщень населення вивчати такі чинники, як якість
життя населення та привабливість регіональних ринків
праці. Однак для вирішення поставленого завдання цих
чинників недостатньо. Водночас на обсяги міграції
населення країни впливає ринок житла, а також низка
інших чинників, що характеризують соціальний клімат,
екологічні умови та рівень свобод. Тому для оцінки
міграційної привабливості країн ЦСЄ можна
скористатися методикою побудови інтегрального
показника, який би враховував дію всієї системи
чинників.
С. 279
У світовій практиці при розробці підходів до
оцінювання міграційного клімату країн використовують
різні методики побудови інтегрального показника. Під
інтегральною оцінкою стану міграційного клімату
країни варто розуміти розрахунок єдиного показника,
який надавав би узагальнюючу, сумарну характеристику
рівня привабливості соціально–економічних умов цієї
країни для мігрантів. При формуванні системи
одиничних показників потрібно врахувати показники,
що характеризують макроекономічну ситуацію в країні,
ринок праці та показники, що відображають соціальні та
екологічні умови життя.
С. 279
Проаналізуємо стан взаємодії міграційного клімату
країн ЦСЄ за період 2000–2010 років. До системи
одиничних показників, що характеризують соціально–
економічні умови, ми обрали такі: 1) валова заробітна
плата, млн євро; 2) заощадження, євро; 3) рівень
безробіття; 4) рівень зайнятості; 5) інвестиції, % ВВП; 6)
Індекс економічної свободи; 7) Індекс фіскальної
свободи; 8) середня тривалість життя, роки; 9) видатки
на соціальний захист, % ВВП; 10) забруднення повітря,
тонн; 11) витрати на дослідження, євро на особу; 12)
витрати на освіту, млн євро.
С. 279
Найбільш зручним способом стандартизації є заміна
індивідуальних значень множини показників
x s
елементу сукупності ij відносними величинами ij .
Ці величини розраховуються як співвідношення
індивідуальних значень одиничного показника до
певного базового значення одиничного показника .
Таким базовим значенням можуть використовуватися,
наприклад, середні значення показника за сукупністю,
мінімальне або максимальне значення показника, або
еталонне (нормативне) значення.
С. 279-280
Ми виконали стандартизацію системи показників,
беручи до уваги максимальне значення як базове. Для
показників стимуляторів формула стандартизації має
такий вигляд:
xij
sij 
x j max
, (5.5)
xij
де – значення одиничного показника
j для
міграційного клімату i -ої країни;
x j max
– максимальне значення одиничного показника
j для міграційного клімату i -ої країни.
переміщень населення вивчати такі чинники, як якість
життя населення та привабливість регіональних ринків
праці. Однак для вирішення поставленого завдання цих
чинників недостатньо. Водночас на обсяги міграції
населення країни впливає ринок житла, а також низка
інших чинників, що характеризують соціальний клімат,
екологічні умови та рівень свобод. Тому для оцінки
міграційної привабливості країн–членів ЄС можна
скористатися методикою побудови інтегрального
показника, який би враховував дію всієї системи
чинників.
С. 134
У світовій практиці при розробці підходів до
оцінювання міграційного клімату країн використовують
різні методики побудови інтегрального показника. Під
інтегральною оцінкою стану міграційного клімату
країни варто розуміти розрахунок єдиного показника,
який надавав би узагальнюючу, сумарну характеристику
рівня привабливості соціально–економічних умов цієї
країни для мігрантів. При формуванні системи
одиничних показників потрібно врахувати показники,
що характеризують макроекономічну ситуацію в країні,
ринок праці та показники, що відображають соціальні та
екологічні умови життя.
С. 134
Проаналізуємо стан міграційного клімату країн–членів
ЄС за період 2000–2010 років. До системи одиничних
показників, що характеризують соціально–економічні
умови, ми обрали такі: 1) валова заробітна плата, млн
євро; 2) заощадження, євро; 3) рівень безробіття; 4)
рівень зайнятості; 5) інвестиції, % ВВП; 6) Індекс
економічної свободи; 7) Індекс фіскальної свободи; 8)
середня тривалість життя, роки; 9) видатки на
соціальний захист, % ВВП; 10) забруднення повітря,
тонн; 11) витрати на дослідження, євро на особу; 12)
витрати на освіту, млн євро.
С. 135
Найбільш зручним способом стандартизації є заміна
i -го індивідуальних значень множини показників i -го
x s
елементу сукупності ij відносними величинами ij .
Ці величини розраховуються як співвідношення
індивідуальних значень одиничного показника до
j певного базового значення одиничного показника .
j
Таким базовим значенням можуть використовуватися,
наприклад, середні значення показника за сукупністю,
мінімальне або максимальне значення показника, або
еталонне (нормативне) значення.
С. 135
У нашій роботі ми виконали стандартизацію системи
показників, використовуючи як базове максимальне
значення. Для показників стимуляторів формула
стандартизації має такий вигляд:
xij
sij 
x j max
, (2.5)
xij j
де – значення одиничного показника для
міграційного клімату i -ої країни;
93
 x j max
– максимальне значення одиничного показника
j для міграційного клімату i -ої країни.
С. 280 С. 135-136
Для дестимуляторів формула стандартизації (5.5) Для дестимуляторів формула стандартизації (2.5)
набуває такого вигляду: набуває такого вигляду:
1 x j max 1 x j max
sij   sij  
xij xij xij xij
x j max x j max
. (5.6) . (2.6)
Стандартизовані значення показників за період 2000- Стандартизовані значення показників за період 2000-
2010 років подано в додатку Ф. 2010 років подано в додатку Е.
С. 280 С. 136
Очевидно, що окремі одиничні показники не однаковою Очевидно, що окремі одиничні показники не однаковою
мірою впливають на привабливість країн щодо міграції. мірою впливають на привабливість країн щодо міграції.
Як наслідок при побудові інтегрального показника Як наслідок при побудові інтегрального показника
оцінювання міграційного клімату є потреба визначити оцінювання міграційного клімату є потреба визначити
значимість (вагу) кожного з виділених одиничних значимість (вагу) кожного з виділених одиничних
показників. В наукових дослідженнях вагові коефіцієнти показників. В наукових дослідженнях вагові коефіцієнти
визначаються експертним шляхом. При цьому що визначаються експертним шляхом. При цьому що
вищий вплив одиничного параметру на
j вищий вплив одиничного параметру на
j
узагальнюючу оцінку, то більше значення вагового узагальнюючу оцінку, то більше значення вагового
j j j j
коефіцієнту . Сума коефіцієнтів вагомості коефіцієнту . Сума коефіцієнтів вагомості
повинна дорівнювати одиниці. Інтегральний показник повинна дорівнювати одиниці. Інтегральний показник
міграційного клімату країни визначатиметься як середня міграційного клімату країни визначатиметься як середня
арифметична зважена: арифметична зважена:
С. 281 С. 136
n n
 sij   j  sij   j
j 1 j 1
Vi  n
Vi  n
 j  j
j 1 , (5.7) j 1 , (2.7)
sij sij
де – відносна стандартизована величина показника де – відносна стандартизована величина показника
j для міграційного клімату i -ої країни; j для міграційного клімату i -ої країни;
j j j j
– ваговий коефіцієнт -го показника. – ваговий коефіцієнт -го показника.
Оскільки сума вагових коефіцієнтів дорівнює нулю, Оскільки сума вагових коефіцієнтів дорівнює нулю,
n n
 j  1  j  1
тобто j 1 , тобто j 1 ,
то формула (2.7) матиме такий вигляд: то формула (2.7) матиме такий вигляд:
n n
Vi   sij   j Vi   sij   j
j 1 . (5.8) j 1 . (2.8)
Примітка. Тут Присяжнюк при копіюванні забув у
тексті замінити «формула (2.7)» на «формула (5.7)».
С. 281 С. 137
Аналіз наукових публікацій свідчить, що найвагомішим Аналіз наукових публікацій свідчить, що найвагомішим
з індикаторів територіальних переміщень населення є з індикаторів територіальних переміщень населення є
дохід населення певної країни, що якісно відображає дохід населення певної країни, що якісно відображає
регіональні соціально–економічні розбіжності. регіональні соціально–економічні розбіжності.
С. 281 С. 137
В нашому дослідженні для відображення доходів В нашому дослідженні для відображення доходів
населення обрано такі показники як валова заробітна населення обрано такі показники як валова заробітна
плата та заощадження населення. Таким індикатором плата та заощадження населення. Таким індикатором
можуть бути й інші показники доходів та соціальної можуть бути й інші показники доходів та соціальної

94
забезпеченості. Населення дуже відчуває різницю в забезпеченості. Населення дуже відчуває різницю в
доходах і це є одним з найвагоміших рушійних чинників доходах і це є одним з найвагоміших рушійних чинників
впливу на міграцію населення як на малі, так і на великі впливу на міграцію населення як на малі, так і на великі
відстані. Саме гроші змушують людей залишати свої відстані. Саме гроші змушують людей залишати свої
сім’ї та виїжджати за кордон у пошуках роботи. За таких сім’ї та виїжджати за кордон у пошуках роботи. За таких
умов, експертним чином визначено такі вагові умов, експертним чином визначено такі вагові
коефіцієнти для двох розглянутих показників відповідно коефіцієнти для двох розглянутих показників відповідно
0,3 та 0,2. 0,3 та 0,2.
С. 282 С. 137
Експертна оцінка вагових коефіцієнтів усіх показників, Експертна оцінка вагових коефіцієнтів усіх показників,
що характеризують міграційний клімат країни, що характеризують міграційний клімат країни,
відображена у табл. 5.6. відображена у табл. 2.5.
С. 282 С. 137
Таблиця 5.6 Таблиця 2.5
Вагові коефіцієнти показників міграційного клімату країни Вагові коефіцієнти показників міграційного клімату
Показник Значення вагового країни
коефіцієнта, Показник Значення вагового
Валова заробітна плата 0,3 коефіцієнта,
Заощадження 0,2 Валова заробітна плата 0,3
Рівень безробіття 0,08 Заощадження 0,2
Рівень зайнятості 0,06 Рівень безробіття 0,08
Інвестиції 0,07 Рівень зайнятості 0,06
Індекс економічної свободи 0,06 Інвестиції 0,07
Індекс фіскальної свободи 0,05 Індекс економічної свободи 0,06
Середня тривалість життя 0,05 Індекс фіскальної свободи 0,05
Видатки на соціальний захист 0,05 Середня тривалість життя 0,05
Забруднення повітря 0,01
Видатки на соціальний захист 0,05
Витрати на дослідження 0,04
Забруднення повітря 0,01
Витрати на освіту 0,03
Примітка: Експертна інформація Витрати на дослідження 0,04
Джерело: складено автором. Витрати на освіту 0,03
Примітка. Присяжнюк залишив «складено автором», Примітка: Експертна інформація
що є неправдою. Джерело: складено автором.
С. 282 С. 138
Побудовані з використанням формули (5.8) інтегральні Побудовані з використанням формули (2.8) інтегральні
показники міграційного клімату країн ЦСЄ подано в показники міграційного клімату країн–членів ЄС подано
табл. 2.7. Оцінку міграційного клімату цих країн в табл. 2.6. Оцінку міграційного клімату цих країн
здійснено за період 2000–2010 років. здійснено за період 2000–2010 років.
Таблиця 5.7 Таблиця 2.6
Інтегральна оцінка міграційного клімату країн–членів Інтегральна оцінка міграційного клімату країн–
ЄС членів ЄС
Рік Рік
Країна
2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 Країна
Болгарія 0,38 0,54 0,56 0,40 0,42 0,45 0,43 0,45 0,49 0,55 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009
Польща 0,44 0,40 0,38 0,40 0,40 0,40 0,40 0,42 0,47 0,52
Румунія 0,52 0,52 0,47 0,52 0,48 0,49 0,46 0,46 0,49 0,55 Австрія 1,05 0,90 0,86 0,97 0,91 0,88 0,83 0,80 0,85 0,91
Словаччина 0,49 0,48 0,49 0,51 0,50 0,52 0,52 0,53 0,55 0,57 Бельгія 0,78 0,65 0,63 0,75 0,76 0,74 0,70 0,68 0,71 0,77
Угорщина 0,61 0,62 0,62 0,64 0,63 0,59 0,53 0,51 0,51 0,54
Чеська Болгарія 0,38 0,54 0,56 0,40 0,42 0,45 0,43 0,45 0,49 0,55
Республіка 0,55 0,56 0,58 0,58 0,56 0,57 0,54 0,55 0,60 0,61
Великобританія 1,06 0,95 0,96 1,09 1,12 1,10 1,01 0,98 0,90 0,88
Джерело: Євростату, Світового Банку, МВФ, Греція 0,51 0,48 0,48 0,56 0,54 0,53 0,51 0,49 0,52 0,56
ОЕСР, ЮНКТАД, ЮНЕСКО, Європейського Данія 0,95 0,82 0,82 0,90 0,89 0,91 0,89 0,84 0,90 0,87
агентства з охорони довкілля, Бази даних МОП. Естонія 0,65 0,64 0,67 0,69 0,71 0,76 0,79 0,74 0,71 0,65
Ірландія 0,90 0,84 0,80 0,93 0,93 0,94 0,85 0,79 0,76 0,74

Примітка. Іспанія 0,62 0,56 0,56 0,65 0,66 0,68 0,66 0,64 0,62 0,63

1. Знову при копіюванні Присяжнюк залишив Італія 0,69 0,62 0,63 0,74 0,75 0,75 0,73 0,71 0,71 0,77

«країн-членів ЄС» у назві таблиці, як в Кіпр 1,19 1,22 1,25 1,22 1,22 1,16 1,16 1,15 1,15 1,19

оригіналі, хоче він начебто досліджує 6 країн Латвія 0,89 0,86 0,86 0,87 0,84 0,86 0,85 0,84 0,83 0,81

ЦСЄ. Литва 0,69 0,64 0,62 0,67 0,67 0,69 0,71 0,72 0,67 0,58
2. Також Присяжнюк прибрав «розраховано Люксембург 2,46 2,46 2,18 2,15 2,10 2,12 1,96 1,94 1,85 2,05
автором» і не надав посилання на автора. Мальта 1,78 1,56 1,51 1,48 1,60 1,59 1,56 1,51 1,43 1,40
Нідерланди 1,05 1,08 0,97 0,98 0,90 0,87 0,85 0,84 0,93 1,01
Німеччина 1,02 0,89 0,87 1,00 0,98 0,95 0,92 0,91 0,94 1,00
Польща 0,44 0,40 0,38 0,40 0,40 0,40 0,40 0,42 0,47 0,52
Португалія 0,80 0,76 0,68 0,67 0,65 0,60 0,56 0,52 0,54 0,57
Румунія 0,52 0,52 0,47 0,52 0,48 0,49 0,46 0,46 0,49 0,55
Словаччина 0,49 0,48 0,49 0,51 0,50 0,52 0,52 0,53 0,55 0,57
Словенія 0,81 0,82 0,80 0,84 0,87 0,87 0,87 0,88 0,91 0,92
Угорщина 0,61 0,62 0,62 0,64 0,63 0,59 0,53 0,51 0,51 0,54

95
 Фінляндія 0,72 0,62 0,63 0,75 0,75 0,77 0,72 0,71 0,74 0,77
Франція 0,82 0,73 0,73 0,84 0,84 0,83 0,80 0,79 0,81 0,85
Чеська
Республіка 0,55 0,56 0,58 0,58 0,56 0,57 0,54 0,55 0,60 0,61
Швеція 0,91 0,76 0,76 0,87 0,84 0,82 0,78 0,77 0,77 0,77
Джерело: розраховано автором за даними Євростату,
Світового Банку, МВФ, ОЕСР, ЮНКТАД, ЮНЕСКО,
Європейського агентства з охорони довкілля, Бази
даних МОП.
С. 282-283 С. 138-139
Отримані результати свідчать, що найкращий Отримані результати свідчать, що найкращий
міграційний клімат характерний для Чеської Республіки міграційний клімат характерний для Люксембургу.
і Словаччини. Отримані результати підтверджені Окрім нього верхівку нашого рейтингу репрезентують
статистичною інформацією. Зокрема, Чеська Республіка такі країни, як Мальта, Німеччина, Австрія, Кіпр,
має впродовж 2000–2010 рр. найбільші значення Нідерланди, Великобританія та Франція. Отримані
показника міграційного приросту населення. До країн з результати підтверджені статистичною інформацією.
“гіршим” міграційним кліматом (малі значення Зокрема, Кіпр, Люксембург та Німеччина мають
побудованого інтегрального показника) Болгарія, впродовж 2000–2010 рр. найбільші значення показника
Румунія та Польща. В цих країнах також спостерігається міграційного приросту населення. До країн з “поганим”
і найменший міграційний приріст населення. міграційним кліматом (малі значення побудованого
інтегрального показника) належать: Литва, Латвія,
Болгарія, Словаччина та Польща. В цих країнах також
спостерігається і найменший міграційний приріст
населення [14, c.19].
С. 283 С. 139
Отже, здійснимо ранжування країн ЦСЄ за Отже, здійснимо ранжування країн–членів ЄС за
інтегральною оцінкою міграційного клімату у 2010 році. інтегральною оцінкою міграційного клімату у 2010 році.
Отримана рейтингова система оцінки міграційного Отримана рейтингова система оцінки міграційного
клімату країн ЦСЄ на основі побудованого клімату країн–членів ЄС на основі побудованого
інтегрального показника подана у табл. 5.8. інтегрального показника подана у табл. 2.7.
С. 283 С. 139
Таблиця 5.8 Таблиця 2.7
Ранжування країн ЦСЄ за значенням інтегрального показника Ранжування країн–членів ЄС за значенням інтегрального
міграційного клімату в 2010 році показника міграційного клімату в 2010 році
Країна Значення показника Ранг Країна Значення показника Ранг
Чеська Люксембург 1,95 1
Республіка 0,63 1
Мальта 1,50 2
Румунія 0,57 2
Німеччина 1,06 3
Польща 0,53 3
Австрія 1,00 4
Угорщина 0,53 4
Кіпр 0,98 5
Словаччина 0,52 5
Болгарія 0,49 6 Нідерланди 0,98 6
Джерело: за даними Євростату, Світового Банку, МВФ, ОЕСР, Великобританія 0,92 7
ЮНКТАД, ЮНЕСКО, Європейського агентства з охорони Франція 0,87 8
довкілля, Бази даних МОП. Данія 0,86 9
Примітка. Присяжнюк прибрав «розраховано автором»
Словенія 0,84 10
і не надав посилання на автора.
Швеція 0,81 11
Бельгія 0,79 12
Італія 0,79 13
Фінляндія 0,79 14
Ірландія 0,77 15
Іспанія 0,63 16
Чеська Республіка 0,63 17
Естонія 0,57 18
Португалія 0,57 19
Румунія 0,57 20
Латвія 0,55 21
Греція 0,54 22
Польща 0,53 23
Угорщина 0,53 24
Словаччина 0,52 25
Болгарія 0,49 26
Литва 0,49 27

96
 Джерело: розраховано автором за даними Євростату,
Світового Банку, МВФ, ОЕСР, ЮНКТАД, ЮНЕСКО,
Європейського агентства з охорони довкілля, Бази даних
МОП.
С. 283 С. 140
Aналіз міграційних процесів, та явища міграції, у всій Aналіз міграційних процесів та явища міграції у всій
його взаємодії, сприяє активному регулюванню його сукупності сприяє активному регулюванню
міграційних потоків та, особливо, ефективній реалізації міграційних потоків та, особливо, ефективній реалізації
міграційної політики країн. Оцінка міграційної міграційної політики країн. Оцінка міграційної
привабливості країн ЦСЄ є першим етапом на шляху привабливості країн–членів ЄС є першим етапом на
визначення основних механізмів регулювання шляху визначення основних механізмів регулювання
міграційних процесів. міграційних процесів.
С. 283-284 С. 140
Міграційний капітал відіграє пріоритетну роль в Міграційний капітал відіграє пріоритетну роль в
економіці країн–учасниць міграційного процесу, економіці країн–учасниць міграційного процесу,
оскільки даний капітал стає усе більше альтернативою оскільки даний капітал стає усе більше альтернативою
іншим видам міжнародного капіталу та сприяє іншим видам міжнародного капіталу та сприяє
підвищенню конкурентоспроможності ринку праці та підвищенню конкурентоспроможності ринку праці та
стабільності економіки країн в умовах глобалізаційних стабільності економіки країн в умовах глобалізаційних
процесів та інноваційного виробництва. процесів та інноваційного виробництва.
Висновки до розділу 5 повністю (с. 295-297) Висновки до розділу 2 (с. 140-142)
Вид виявленого порушення: плагіат
С. 295-296 С. 140-141
Сьогодні ринок праці країн–членів Центрально-Східної Сьогодні ринок праці країн–членів ЄС залишається на
Європи і Європейського Союзу загалом залишається на етапі розробок систем ефективного поєднання ринкових
етапі розробок систем ефективного поєднання ринкових потреб та наявної пропозиції робочої сили,
потреб та наявної пропозиції робочої сили, стимулювання програм інтеграції мігрантів,
стимулювання програм інтеграції мігрантів, формування сприятливого міграційного клімату, що не
формування сприятливого міграційного клімату, що не лише покращить загальну атмосферу в суспільстві, але
лише покращить загальну атмосферу в суспільстві, але створить передумови для подолання багатьох
створить передумови для подолання багатьох конфліктів, що виникають між національним та
конфліктів, що виникають між національним та іноземним населенням країни.
іноземним населенням країни.
С. 296 С. 141
Сучасна соціально–демографічна ситуація в країнах– Сучасна соціально–демографічна ситуація в країнах–
членах ЦСЄ, що передбачає перш за все старіння членах ЄС, що передбачає перш за все старіння
економічно активного населення, структурні зміни в економічно активного населення, структурні зміни в
країнах в результаті економічної кризи, економічна країнах в результаті економічної кризи, економічна
нерівність між країнами, особливості ринків нерівність між країнами, особливості ринків
працевлаштування та необхідність підвищення працевлаштування та необхідність підвищення
конкурентних позицій ЦСЄ на світовому ринку свідчать конкурентних позицій ЄС на світовому ринку свідчать
про пріоритетну роль міграції у вирішенні зазначених про пріоритетну роль міграції у вирішенні зазначених
проблемних питань та забезпечення сталого проблемних питань та забезпечення сталого
економічного розвитку країн. Робоча сила стала економічного розвитку країн. Робоча сила стала
невід’ємною складовою формування політики розвитку невід’ємною складовою формування політики розвитку
країни, оскільки, як наймобільніший фактор країни, оскільки, як наймобільніший фактор
виробництва, вона активно реагує на ринкові зміни, а виробництва, вона активно реагує на ринкові зміни, а
особливо коли це стосується рівня заробітної плати, особливо коли це стосується рівня заробітної плати,
умов працевлаштування та соціально-економічної умов працевлаштування та соціально-економічної
ситуації в країні загалом. ситуації в країні загалом.
С. 296 С. 141
ЦСЄ продовжує зберігати позиції одного із основних ЄС продовжує зберігати позиції одного із основних
центрів тяжіння мігрантів з Украни. В результаті центрів тяжіння мігрантів. В результаті здійсненого
здійсненого аналізу було виявлено, що міграційний аналізу було виявлено, що міграційний потенціал країни
потенціал країни залежить від соціально–демографічних залежить від соціально–демографічних та економічних
та економічних показників, що визначають характер та показників, що визначають характер та напрям
напрям міграційних потоків. Визначення міграційного міграційних потоків. Визначення міграційного клімату
клімату країн–членів ЦСЄ дає нам підстави сформувати країн–членів ЄС дає нам підстави сформувати рейтинг
рейтинг країн за рівнем їхньої міграційної країн за рівнем їхньої міграційної привабливості та
привабливості та визначення перспектив майбутніх визначення перспектив майбутніх міграційних потоків.
міграційних потоків.
С. 296-297 С. 141-142
На сьогодні, в умовах посилення масштабів міграційних На сьогодні, в умовах посилення масштабів міграційних
процесів, перед урядами постає питання більш процесів, перед урядами постає питання більш
глибокого дослідження соціально-економічних факторів глибокого дослідження соціально-економічних факторів

97
впливу, перегляду основних засад і практики управління впливу, перегляду основних засад і практики управління
цим явищем. Активний підхід до міграції відіграє
вирішальну роль у боротьбі із дефіцитом робочої сили
на ринках праці, враховуючи кваліфікаційні та освітні
характеристики трудових мігрантів. Основне завдання
полягає у збереженні позицій, які надають можливості
країнам–членам ЦСЄ ефективно залучати та наймати
мігрантів відповідно до потреб ринку для підтримки
конкурентоспроможності та забезпечення економічного конкурентоспроможності та забезпечення економічного
зростання, а також для підтримки системи соціального
(особливо пенсійного) забезпечення. Інтегральне
оцінювання міграційного клімату країн–членів ЦСЄ
створює передумови для формування надійного
організаційно–економічного механізму управління
міграційним процесом.
Примітка. Присяжнюк всюди замінив «ЄС» на «ЦСЄ»,
і у нього вийшов тут такий цікавий термін як «країни–
члени ЦСЄ», якого насправді не існує; поняття «країни-
члени» використовується тільки у контексті ЄС.
Висновки до розділу 6 (фрагмент) (с. 355)
Вид виявленого порушення: плагіат
С. 355
В умовах розвитку міжрегіональної співпраці,
формування єдиного ринкового простору, міжнародна
міграція постала як невід’ємна частина майбутнього
розвитку України як країни призначення міграційних
потоків, походження та транзиту або місця призначення. міжнародна міграція постала як невід’ємна частина
Характерні ознаки зовнішнього ринку праці
стимулюють міграцію робочої сили в умовах зростання
попиту на низькокваліфіковану працю в будівництві,
сільському господарстві, сфері послуг в більшості країн праці стимулюють міграцію робочої сили в умовах
Європи, вищих рівнів оплати праці ніж в Україні,
наявність достатніх умов для нелегальних форм
трудової міграції, можливість легалізації з метою
подальшої зміни місця постійного проживання.
С. 355
Мета спільної міграційної політики – це покращення
солідарності між державами та досягнення партнерства
з питань міграції. Національні міграційні політики
повинні доповнювати спільну міграційну політику.
Політичні заходи країн, які виключають мігрантів з
життєво важливих механізмів відновлення та розвитку
економіки, можуть призвести до ще більш серйозних
наслідків як в умовах економічної кризи, так і в
майбутньому загалом, позбавляючи економіку
можливостей підвищення конкурентоспроможності та
подальшого розвитку.
С. 355
Ефективна міграційна політика вимагає будівництва
надійного каналу обміну інформацією, проведення
країнами призначення та походження спільних
досліджень і розвитку спільної міграційної політики
загалом.
Додатки (фрагмент)
Вид виявленого порушення: плагіат
С. 457
Додаток Р
Основні засади спільної міграційної політики в країнах
ЦСЄ та регулювання міграційних процесів країн-членів
Таблиця Р.1
Регулювання міграційних процесів країнами–
членами ЄС в умовах світової економічної кризи
2008–2009 рр.
цим явищем. Активний підхід до міграції відіграє
вирішальну роль у боротьбі із дефіцитом робочої сили
на ринках праці, враховуючи кваліфікаційні та освітні
характеристики трудових мігрантів. Основне завдання
полягає у збереженні позицій, які надають можливості
країнам–членам ЄС ефективно залучати та наймати
мігрантів відповідно до потреб ринку для підтримки
зростання, а також для підтримки системи соціального
(особливо пенсійного) забезпечення. Інтегральне
оцінювання міграційного клімату країн–членів ЄС
створює передумови для формування надійного
організаційно–економічного механізму управління
міграційним процесом.
Висновки до розділу 3 (с. 192-193)
С. 192
В умовах розвитку світової економіки, формування
єдиного ринкового простору, активних політичних змін,
загострення нерівності країн за рівнем добробуту, воєн
та конфліктів, екологічних катастроф та інших явищ
майбутнього розвитку України як країни призначення
міграційних потоків, походження та транзиту або місця
призначення. Характерні ознаки зовнішнього ринку
зростання попиту на низькокваліфіковану працю в
будівництві, сільському господарстві, сфері послуг в
більшості країн Європи, вищих рівнів оплати праці ніж в
Україні, наявність достатніх умов для нелегальних форм
трудової міграції, можливість легалізації з метою
подальшої зміни місця постійного проживання.
С. 192
Мета спільної міграційної політики – це покращення
солідарності між державами та досягнення партнерства
з питань міграції. Національні міграційні політики
повинні доповнювати спільну міграційну політику.
Політичні заходи країн, які виключають мігрантів з
життєво важливих механізмів відновлення та розвитку
економіки, можуть призвести до ще більш серйозних
наслідків як в умовах економічної кризи, так і в
майбутньому загалом, позбавляючи економіку
можливостей підвищення конкурентоспроможності та
подальшого розвитку.
С. 193
Ефективна міграційна політика вимагає будівництва
надійного каналу обміну інформацією, проведення
країнами призначення та походження спільних
досліджень і розвитку спільної міграційної політики
загалом.
Додатки (фрагмент)
С. 230
Додаток А
Основні засади спільної міграційної політики ЄС та
регулювання міграційних процесів країн-членів
Таблиця А.1
Регулювання міграційних процесів країнами–
членами ЄС в умовах світової економічної кризи
98
Країна
2008–2009 рр.

Програми отримання “ нових знань” чи

Преференції для кваліфікованих/високо-

Ринок праці/соціальний захист/політика

торгівлею людьми та експлуатацій-ною
Країна

Ринок праці/соціальний захист/політика інтеграції

Політика добровільного повернення
Політика працевлаштування (квоти)

Боротьба з нелегальною міграцією,

обмеження *

Політика добровільного повернення мігрантів

Боротьба з нелегальною міграцією, торгівлею
людьми та експлуатацій-ною поведінкою
Програми отримання “ нових знань” чи
Преференції для кваліфікованих/високо-
кваліфікованих мігрантів

Політика працевлаштування (квоти)

обмеження *
перекваліфікації
Адміністративні

кваліфікованих мігрантів
поведінкою

інтеграції
мігрантів

перекваліфікації
Адміністративні
Чеська Республіка + + +
Угорщина + + +
Польща + + +
Румунія +
Болгарія + + + Австрія + + +
Словаччина + + Бельгія + + +
Чеська Республіка + + +
Джерело: за даними МОП. Естонія + +
Фінляндія +
Примітка. У назві додатку Присяжнюк перейменував Франція + + +
«ЄС» на «країни ЦСЄ», але у таблиці забув прибрати Німеччина + + +
словосполучення «країни-члени» Греція
Угорщина + +
+ +
+
Ірландія + +
Італія + + +
Люксембург
Польща + + +
Португалія + + + +
Румунія +
Словенія +
Іспанія + + + +
Швеція + +
Великобританія + + + +
Болгарія + + +
Данія + +
Кіпр + +
Латвія + + +
Литва + + +
Мальта + +
Нідерланди + + +
Словаччина + +

С. 458 С. 222
Додаток С Додаток Б
Соціально–економічні показники країнах ЦСЄ Соціально–економічні показники країн–членів ЄС
Таблиця С.1 Таблиця Б.1.
Демографічна ситуація в країнах ЦСЄ станом на Демографічна ситуація в країнах-членах ЄС станом
2009–2010 рр. на 2009–2010 рр.
Загальні зміни у чисельності

Чисельність населення станом

Чисельність населення станом

Загальні зміни у чисельності
станом на 01.01. 2009 р.

станом на 01.01. 2010 р.

Рівень народжуваності
Чисельність населення

Чисельність населення
Імміграційний приріст
Природний приріст

Країна Країна
Рівень смертності

Рівень народжуваності

Імміграційний приріст
Природний приріст
Рівень смертності
на 01.01. 2009 р.

на 01.01. 2010 р.
(1000)
(1000)
Болгарія 7 606,6 79,3 108,2 -28,9 -0,9 - 29,8 7 576,8
ЄС-27 499 723, 5 421, 4 826, 595,7 940,6 1 536, 501 259,
Чеська 10 467,5 115,9 106,0 9,8 35,0 44,9 10 512,4 5 7 1 3 8
Республіка Бельгія 10 750,0 124,1 101,7 22,4 55,1 77,5 10 827,5
Болгарія 7 606,6 79,3 108,2 -28,9 -0,9 - 29,8 7 576,8
Угорщина 10 031,0 97,1 130,2 -33,1 15,7 -17,3 10 013,6 Чеська 10 467,5 115,9 106,0 9,8 35,0 44,9 10 512,4
Республіка
Польща 38 135,9 428,3 384,9 43,4 -15,4 28,0 38 163,9 Данія 5 511,5 62,6 54,8 7,8 27,8 35,6 5 547,1
Румунія 21 498,6 227,5 257,5 -29,9 -2,5 -32,4 21 466,2 Німеччина 82 002,4 645,6 834,6 -189,0 -55,7 -244,8 81 757,6
Естонія 1 340,4 15,8 16,0 -0,3 0,1 -0,1 1 340,3
Словаччин 5 412,3 61,0 53, 1 7,9 3,9 11,8 5 424,1 Ірландія 4 450,0 74,9 30,1 44,7 -43,9 0,9 4 450,9
а
Греція 11 260,4 120,7 110,8 9,9 35,9 45,8 11 306,2
Джерело: Eurostat. Statistics in Focus – 47/2009 – First demographic
estimates for 2009/Giampaolo Lanzieri/ European Union. – Luxembourg: Іспанія 45 828,2 564,0 383,9 180,1 78,9 259,0 46 087,2
Office for Official Publications of the European Communities, 2009. — Франція 64 350,8 830,4 548,2 282,2 76,5 358,7 64 709,5
Італія 60 045,1 553,6 584,7 -31,1 383,4 352,3 60 397,4
Р.1. Кіпр 796,9 9,3 5,2 4,0 0,9 5,0 801,9
Латвія 2 261,3 22,2 29,9 -7,7 -4,6 -12,3 2249,0
Литва 3 349,9 36,8 42,0 -5,2 -15,5 -20,6 3329,2
Люксембур 493,5 5,6 3,6 1,9 6,8 8,7 502,2
г
Угорщина 10 031,0 97,1 130,2 -33,1 15,7 -17,3 10 013,6
Мальта 413,6 3,9 3,3 0,7 2,1 2,7 416,3
Нідерланди 16 485,8 185,4 134,1 51,4 39,7 91,0 16 576,8
Австрія 8 355,3 76,7 76,6 0,1 17,6 17,7 8 372,9
Польща 38 135,9 428,3 384,9 43,4 -15,4 28,0 38 163,9
Португалія 10 627,3 97,4 102,4 -5,0 14,6 9,6 10 636,9
Румунія 21 498,6 227,5 257,5 -29,9 -2,5 -32,4 21 466,2
Словенія 2 032,4 22,5 18,7 3,8 18,0 21,8 2 054,1
Словаччин 5 412,3 61,0 53, 1 7,9 3,9 11,8 5 424,1
а
Фінляндія 5 326,3 60,1 49,5 10,6 13,5 24,2 5 350,5
Швеція 9 256,3 113,8 89,9 23,9 67,6 91,6 9 347,9

99
 Великобри 61 634,6 787,3 566,3 221,1 186,0 407,1 62 041,7
-
танія
Джерело: Eurostat. Statistics in Focus – 47/2009 – First demographic
estimates for 2009/Giampaolo Lanzieri/ European Union. – Luxembourg:
Office for Official Publications of the European Communities, 2009. —
Р.1.
С. 458 С. 224
Таблиця С.2. Таблиця Б.3.
Валовий внутрішній продукт на душу населення в Валовий внутрішній продукт на душу населення в
країнах ЦСЄ та в Україні станом на 2009 р. країнах–членах ЄС та в Україні станом на 2009 р.
Країна За даними За Прогноз Прогноз Країна За даними За Прогноз Прогноз
Міжнародног даними Європейськ МВФ на Міжнародного даними Європейсько МВФ на
о Валютного Світовог ої Комісії на 2010 р. Валютного Світовог ї Комісії на 2010 р.

Рейтинг
Фонду о Банку 2010 р. (приріст Фонду о Банку 2010 р. (приріст
(млн.дол. (млн.дол (приріст у у %) (млн.дол. (млн.дол. (приріст у у %)

Рейтинг

Рейтинг
Рейтинг

США) . %) США) США) %)

США)

Чеська 36 17,070 30 16,271 0,3 - Ірландія 5 59,924 4 58,399 - 2,6 -

Республіка
Швеція 8 49,655 7 48,584 0,8 -

Польща 49 11,041 40 11,043 0,8 - Франція 18 41,511 14 41,523 - 0,2 0,7

Словаччина 42 13,857 34 13,887 0,7 - Люксембург 1 104,673 1 99,879 0,1 -

Угорщина 43 13,762 35 13,741 - 0,3 - Фінляндія 9 46,602 8 46,515 0,2 -

Болгарія 77 5,186 65 5,175 - 0,1 - Австрія 13 45,181 11 35,494 - 0,1 -

Румунія 61 7,697 51 7,703 0,0 - Іспанія 25 32,067 22 31,846 - 1,0 - 0,1

Україна 98 3,046 91 3,029 - - Данія 7 57,261 5 56,427 0,3 -

Бельгія 17 42,557 13 42,213 - 0,2 -
Джерело дані: World Economic Outlook Database, April 2008/
International Monetary Fund; World Development Indicators Італія 20 35,872 18 2,112,780 0,1 - 0,1
database/Total GDP 2007 & Population 2007/ World Bank, 1 July 2010; Німеччина 19 40,415 16 40,079 0,3 0,1
European Commission Spring Forecast/ European Economy - 7/2009 — Греція 27 28,273 21 32,166 0,1 -
Economic Crisis in Europe: Causes, Consequences and Словенія 30 22,933 26 22,523 0,7 -
Responses/European Commission. – Luxembourg: Office for Official
Кіпр 28 27,327 24 27,036 0,7 -
Publications of the European Communities, 2008. — Р.27; World
Economic Outlook Update, July 7, 2010/IMF.- Р.2. Португалія 32 21,019 27 20,762 - 0,8 -

Примітка. Присяжнюк прибрав «розраховано автором» Чеська 36 17,070 30 16,271 0,3 -

Республіка
і не надав посилання на автора.
Мальта 35 18,088 - - 0,2 -
Естонія 39 15,851 31 15,856 - 0,8 -
Польща 49 11,041 40 11,043 0,8 -
Словаччина 42 13,857 34 13,887 0,7 -
Угорщина 43 13,762 35 13,741 - 0,3 -
Литва 48 11,354 39 11,353 - 4,7 -
Латвія 46 11,985 37 11,931 - 3,2 -
Болгарія 77 5,186 65 5,175 - 0,1 -
Румунія 61 7,697 51 7,703 0,0 -
Великобрита 12 45,575 12 44,693 0,1 0,2
нія
Нідерланди 10 46,261 9 46,041 - 0,4 -
Україна 98 3,046 91 3,029 - -

Джерело: розраховано автором на підставі даних: World Economic

Outlook Database, April 2008/ International Monetary Fund; World
Development Indicators database/Total GDP 2007 & Population 2007/
World Bank, 1 July 2010; European Commission Spring Forecast/
European Economy - 7/2009 — Economic Crisis in Europe: Causes,
Consequences and Responses/European Commission. – Luxembourg:
Office for Official Publications of the European Communities, 2008. —
Р.27; World Economic Outlook Update, July 7, 2010/IMF.- Р.2.
С. 459 С. 225
Таблиця С.3. Таблиця Б.4.
Рівень мінімальних заробітних плат в країнах ЦСЄ, у Рівень мінімальних заробітних плат в країнах-
євро членах ЄС, у євро
Роки Роки
2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

Країна Країна
Чехія 111 144 175 199 207 235 261 288 304 306
Бельгія 1 096 1 118 1 163 1 163 1 186 1 210 1 234 1 259 1 310 1 387
Болгарія 38 45 51 56 61 77 82 92 112 123
Болгарія 38 45 51 56 61 77 82 92 112 123
Угорщина 100 151 202 212 200 232 247 258 273 270
Чехія 111 144 175 199 207 235 261 288 304 306
Польща 159 196 212 201 177 205 234 246 313 281
Естонія - - 118 138 159 172 192 230 278 278
Румунія 25 44 50 73 69 72 90 1141 141 153
Ірландія 945 945 1 009 1 073 1 073 1 183 1 293 1 403 1 462 1 462
Словаччина - - 114 133 148 167 182 217 242 296
Джерело: Eurostat. Statistics in Focus – 29/2009 – Minimum Wages in Греція 526 544 552 605 631 668 668 658 681 -
January 2009/ Beate Czech/ European Union. – Luxembourg: Office for Іспанія 425 433 516 526 537 599 631 666 700 728
Official Publications of the European Communities, 2009. — 8 P.
Франція 1 049 1 081 1 084 1 094 1 113 1 164 1 218 1 254 1 280 1 321

100
 Латвія 84 89 107 116 121 116 129 172 229 254

Литва 106 120 120 125 125 145 159 174 232 232

Люксембург 1 191 1 259 1 290 1 369 1 403 1 467 1 503 1 570 1 570 1 642

Угорщина 100 151 202 212 200 232 247 258 273 270

Мальта 500 532 552 534 541 557 580 584 612 630

Нідерланди 1 092 1 154 1 207 1 249 1 265 1 265 1 273 1 301 1 335 1 382

Польща 159 196 212 201 177 205 234 246 313 281

Португалія 371 390 406 416 426 437 450 470 497 525

Румунія 25 44 50 73 69 72 90 1141 141 153

Словенія 375 396 431 451 471 490 512 522 539 589

Словаччина - - 114 133 148 167 182 217 242 296

Великобритан
ія 970 1 130 1 118 1 106 1 084 1 197 1 269 1 361 1 223 1 010
Примітки: за винятком таких країн як Австрія, Кіпр, Данія, Швеція,
Фінляндія, Німеччина та Італія, оскільки в даних країнах відсутня
система мінімальних заробітних плат
Джерело: Eurostat. Statistics in Focus – 29/2009 – Minimum Wages in
January 2009/ Beate Czech/ European Union. – Luxembourg: Office for
Official Publications of the European Communities, 2009. — 8 P.
С. 460 С. 226-227
Таблиця С.5 Таблиця Б.5
Міжнародні валютно-фінансові потоки: обсяги Міжнародні валютно-фінансові потоки: обсяги
грошових переказів станом на 2009 р. грошових переказів станом на 2009 р.

Джерело: Human Development Report 2009/United Nations Programme

(UNDP)/ based on data calculated from World bank (2009)/New York,
2009 – P.159-162.

Джерело: Human Development Report 2009/United Nations Programme

(UNDP)/ based on data calculated from World bank (2009)/New York,
2009 – P.159-162.
С. 461 С. 228
Додаток Т Додаток В
Загальна характеристика складу населення в Загальна характеристика складу населення країн-
країнах ЦСЄ членів ЄС
Таблиця Т.1. Таблиця В.1.
Чисельність іноземного населення у країнах ЦСЄ Чисельність іноземного населення у країнах-членах
станом на 2008 р. ЄС станом на 2008 р.
Загальна Громадяни країн- Громадяни країн, що Загальна чисельність Громадяни країн- Громадяни країн, що не
чисельність членів ЄС не є членами ЄС іноземного членів ЄС є членами ЄС
іноземного населення
населення тис. % від тис. % від тис. % від
тис. % від тис. % від тис. % від осіб загальної осіб загальн осіб загальної
осіб загальної осіб загаль осіб загальної чисельно ої чисельності
чисельно ної чисельност сті чисель населення
сті чисель і населення населенн ності
населенн ності я населе
я населе ння
ння ЄС-27 30 779 6,2 11 302 2,3 19 476 3,9
ЄС-27 30 779 6,2 11 302 2,3 19 476 3,9
Бельгія 971 9,1 659 6,2 312 2,9
Болгарія 24 0,3 4 0,0 21 0,3
Болгарія 24 0,3 4 0,0 21 0,3
Чеська 348 3,3 132 1,3 216 2,1
Республіка Чеська 348 3,3 132 1,3 216 2,1
Угорщина 177 1,8 101 1,0 76 0,8 Республіка
Данія 298 5,5 93 1,7 205 3,7
Польща 58 0,2 25 0,1 33 0,1
Німеччина 7 255 8,8 2 516 3,1 4 740 5,8
Румунія 26 0,1 6 0,0 20 0,1
Естонія 229 17,1 8 0,6 221 16,5
Словаччина 41 0,8 26 0,5 15 0,3
Ірландія 554 12,6 392 8,9 162 3,7
Джерело: Eurostat Newsrelease - 184/2009 - 16 December 2009 -
Population of foreign citizens in the EU27 in 2008. Foreign citizens made Греція 906 8,1 158 1,4 748 6,7
up 6% of the EU27 population / European Commision. – Eurostat Press Іспанія 5 262 11,6 2 113 4,7 3 149 7,0
Office, 2009. – Р.2.

101
 Франція 3 647 5,8 1 283 2,0 2 391 3,8
Італія 3 433 5,8 934 1,6 2 498 4,2
Кіпр 125 15,9 81 10,3 44 5,6
Латвія 415 18,3 8 0,3 408 17,9
Литва 43 1,3 3 0,1 40 1,2
Люксембург 206 42,6 177 36,6 29 6,0
Угорщина 177 1,8 101 1,0 76 0,8
Мальта 15 3,8 8 2,0 7 1,8
Нідерланди 688 4,2 263 1,6 425 2,6
Австрія 835 10,0 290 3,5 545 6,6
Польща 58 0,2 25 0,1 33 0,1
Португалія 446 4,2 116 1,1 331 3,1
Румунія 26 0,1 6 0,0 20 0,1
Словенія 69 3,4 4 0,2 65 3,2
Словаччина 41 0,8 26 0,5 15 0,3
Фінляндія 133 2,5 47 0,9 86 1,6
Швеція 524 5,7 241 2,6 284 3,1
Великобританія 4 021 6,6 1 615 2,6 2 406 3,9

Джерело: Eurostat Newsrelease - 184/2009 - 16 December 2009 -

Population of foreign citizens in the EU27 in 2008. Foreign citizens made
up 6% of the EU27 population / European Commision. – Eurostat Press
Office, 2009. – Р.2.

С. 461 С. 229
Таблиця Т.2. Таблиця В.2.
Найчисельніші групи мігрантів в країнах ЦСЄ, що Найчисельніші групи мігрантів в країнах-членах
походять з інших країн-членів ЄС, 2008 р. ЄС, що походять з інших країн-членів ЄС, 2008 р.
%
№ Громадяни Чисельність в іноземн Основна країна призначення та %
країни-члена ЄС країнах- о-го % мігрантів № Громадяни Чисельність в іноземн Основна країна призначення та
членах ЄС населен країни-члена ЄС країнах- о-го % мігрантів
ня ЄС членах ЄС населен
1 Румунія 1,677,000 5.4% Іспанія (44%), Iталія (37%) ня ЄС
3 Польща 1,197,000 3.9% Німеччина (35%),
Великобританія (33%) 1 Румунія 1,677,000 5.4% Іспанія (44%), Iталія (37%)
Джерело: Eurostat.Statistics in Focus – 94/2009 – Citizens of European 2 Італія 1,262,000 4.1% Німеччина(45%)
countries account for the majority of the foreign population in EU-27 in 3 Польща 1,197,000 3.9% Німеччина (35%),
2008/ Katya Vasileva/ European Commision. – Luxembourg: Office for Великобританія (33%)
4 Португалія 965,000 3.1% Франція (52%)
Official Publications of the European Communities, 2009. — P.4.
5 Великобританія 919,000 3.0% Іспанія (39%)
Примітка. Присяжнюк перейменував назву таблиці на 6 Німеччина 773,000 2.5% Іспанія (24%), Австрія (16%)
«мігрантів в країнах ЦСЄ», але насправді це не має 7 Франція 602,000 2.0% Бельгія (22%); Великобританія,
жодного сенсу, адже в оригінальній таблиці йшлося про 8 Нідерланди 459,000 1.5%
Німеччина, Іспанія (19%)
Німеччина (31%), Бельгія (27%)
країн-донорів мігрантів до інших країн-членів ЄС. Третя 9 Іспанія 438,500 1.4% Франція (31%), Німеччина
колонка звучить «% іноземного населення ЄС». Навіть (26%), Великобританія (15%)
1 Греція 431,000 1.4% Німеччина (74%)
логічно мислячи, у правій колонці видно, що країнами 0
призначення тут є Іспанія, Італія і тд. (а не ЦСЄ). Джерело: Eurostat.Statistics in Focus – 94/2009 – Citizens of European
countries account for the majority of the foreign population in EU-27 in
2008/ Katya Vasileva/ European Commision. – Luxembourg: Office for
Official Publications of the European Communities, 2009. — P.4.
С. 461 С. 229-230
Таблиця Т.3. Таблиця В.3.
Найчисельніші групи мігрантів в країнах ЦСЄ, що Найчисельніші групи мігрантів в країнах-членах
походять із третіх країн, 2008 р. ЄС, що походять із третіх країн, 2008 р.
Громадяни Чисельність % Основна країна призначення та % Громадяни Чисельніст % Основна країна призначення та
№ країни, що не є в країнах- іноземно іноземного населення в країні № країни, що не ьв іноземн % іноземного населення в
членом ЄС членах го є членом ЄС країнах- ого країні
ЄС населенн членах населен
я ЄС ЄС ня ЄС
1 Україна 602,000 2.0% Німеччина (23%), Iталія (22%),
Чеська Республіка (17%)
Джерело: Eurostat.Statistics in Focus – 94/2009 – Citizens of European 1 Туреччина 2,419,000 7.9% Німеччина (76%)
countries account for the majority of the foreign population in EU-27 in
2008/ Katya Vasileva/ European Commision. – Luxembourg: Office for 2 Марокко 1,727,000 5.6% Іспанія (38%), Франція (27%),
Італія (21%),
Official Publications of the European Communities, 2009. — P.4.
Примітка. Ця таблиця не має сенсу, бо Присяжнюк 3 Албанія 1,015,000 3.3% Греція (57%), Італія (40%)
4 Китай 621,000 2.0% Італія (25%), Іспанія (20%),
перейменував її назву на «мігрантів в країнах ЦСЄ» Великобританія (15%)
(замість ЄС в оригіналі) і залишив лиш одну країну – 5 Україна 602,000 2.0% Німеччина (23%), Iталія (22%),
Чеська Республіка (17%)
Україну. Третя колонка звучить «% іноземного 6 Алжир 594,000 1.9% Франція (80%)
населення ЄС». Напрямки міграції тут Німеччина, 7 Російська
Федерація
570,000 1.9% Німеччина (36%)

Італія; одна лиш Чеська Республіка із ЦСЄ. 8 Індія 512,000 1.7% Великобританія (58%)
9 Еквадор 511,000 1.7% Іспанія (83%)
1 Сербія та 473,000 1.5% Німеччина (54%), Австрія (28%),
0 Чорногорія Італія (14%)

Джерело: Eurostat.Statistics in Focus – 94/2009 – Citizens of European

countries account for the majority of the foreign population in EU-27 in

102
 2008/ Katya Vasileva/ European Commision. – Luxembourg: Office for
Official Publications of the European Communities, 2009. — P.4.
С. 462 С. 231-232
Таблиця Т.4. Таблиця В.4.
Найчисельніші групи іноземних громадян, що Найчисельніші групи іноземних громадян, що
проживають в країнах ЦСЄ станом на 2008 р. проживають в країнах-членах ЄС станом на 2008 р.

Джерело: Eurostat.Statistics in Focus – 94/2009 – Citizens of European

countries account for the majority of the foreign population in EU-27 in
2008/ Katya Vasileva European Commision. – Luxembourg: Office for
Official Publications of the European Communities, 2009. — Р.4-5.

Примітки: статистичні дані щодо Естонії, Ірландії та Кіпру невідомі.

Джерело: Eurostat.Statistics in Focus – 94/2009 – Citizens of European
countries account for the majority of the foreign population in EU-27 in
2008/ Katya Vasileva European Commision. – Luxembourg: Office for
Official Publications of the European Communities, 2009. — Р.4-5.
С. 463 С. 233-234
Таблиця Т 5. Таблиця В.5.
Основні країни походження осіб, що отримали Основні країни походження осіб, що отримали
громадянство в країнах ЦСЄ, 2006 р. громадянство в країнах-членах ЄС, 2006 р.

Джерело:Eurostat.Statistics in Focus – 108/2008 – Acquisition of

citizenship in the European Union/ Katya Vasileva, Fabio Sartori/ European
Commision. – Luxembourg: Office for Official Publications of the
European Communities, 2008. — Р.4.

Примітки: а) особи, що були громадянами колишньої Республіки

Югославія
Джерело:Eurostat.Statistics in Focus – 108/2008 – Acquisition of
citizenship in the European Union/ Katya Vasileva, Fabio Sartori/ European
Commision. – Luxembourg: Office for Official Publications of the
European Communities, 2008. — Р.4.
С. 464 С. 235-236
Таблиця Т.6. Таблиця В.6.
Співвідношення між кількістю наданих громадянств Співвідношення між кількістю наданих громадянств
та кількістю вихідців із країни походження та кількістю вихідців із країни походження
103
 в країнах ЦСЄ, 2008 р. в країнах-членах ЄС, 2008 р.
Кількість мігрантів,
Кількість мігрантів, Країна Кількість що отримали
Кількість що отримали Країна Походження мігрантів в країні, громадянство
Країна Країна мігрантів в країні, громадянство мігрантів тис. країни, тис.
Походження мігрантів тис. країни, тис. Австрія Сербія та Чорногорія 132 600 2582
Болгарія Україна 2 200 186
Бельгія (2006 р.) Італія 169 000 2360
Польща Україна 6 100 587 Болгарія Україна 2 200 186
Румунія Молдова 5 500 4967 Великобританія Індія 296 500 11825

Словаччина Україна 3 700 181 Греція Албанія 577 500 9996

Угорщина Україна 17 300 857 Данія Туреччина 28 800 588

Іспанія Марокко 649 800 8615
Чеська Україна 103 400 397
Республіка Італія Румунія 625 300 2857
Джерело: за даними Євростату. Латвія РФ 28 500 93
Примітка. Присяжнюк прибрав «розраховано автором» Литва РФ 12 800 104
і не надав посилання на автора. Люксембург Португалія 76 600 293
Мальта Великобританія 4 100 110
Нідерланди Туреччина 93 700 3147
Німеччина Туреччина 1 830 100 24499
Польща Україна 6 100 587
Португалія Бразилія 70 100 4080
Румунія Молдова 5 500 4967
Словаччина Україна 3 700 181

Словенія Боснія і Герцеговина 32 500 481

Угорщина Україна 17 300 857

Фінляндія РФ 26 200 2211

Франція Португалія 492 000 7788

Чеська Україна 103 400 397

Республіка
Швеція Фінляндія 80 400 2535

Примітки:статистичні дані щодо Естонії, Ірландії та Кіпру невідомі.

Джерело: розраховано автором за даними Євростату.
С. 465 С. 239
Додаток У Таблиця Д.2.
Таблиця У.1 Особливості основних складових міграційної
Особливості основних складових міграційної політики країн-членів ЄС
політики країн ЦСЄ
<…>
С. 261

С. 466 С. 263-264

С. 266
104
С. 467 С. 266-267

С. 468-469 С. 273-275

С. 274-275

Джерело: за даними відповідних міністерств та відомств країн-

членівЦСЄ.
Примітка. Присяжнюк прибрав «розраховано автором»
і не надав посилання на автора.

С. 278
Джерело:розроблено автором за даними відповідних міністерств та
відомств країн-членів ЄС.
С. 470 С. 279
Таблиця У.2. Таблиця Д.3.
Попит та пропозиція робочої сили на ринку праці Попит та пропозиція робочої сили на ринку

105
 країн ЦСЄ праці країн-членів ЄС

С. 282

Примітка. Присяжнюк прибрав «розроблено автором» і

С. 283
не надав посилання на автора.

Джерело: розроблено автором за інформаційними даними відомств з

питань зайнятості населення країн-членів ЄС.
С. 471 С. 301-302
Додаток Ф Таблиця Е.11.
Таблиця Ф.1. Стандартизовані значення показників міграційного
Стандартизовані значення показників міграційного клімату країн-членів ЄС станом на 2010 р.
клімату країн ЦСЄ станом на 2010 р.

Джерело: розраховано автором за даними Євростату, Світового Банку,

МВФ, ОЕСР, ЮНКТАД, ЮНЕСКО, Європейського агентства
з охорони довкілля, Бази даних МОП.
Джерело:
Примітка. Присяжнюк залишив «розраховано
автором», що є неправдою.

Продовження таблиці Е.11

Джерело: розраховано автором за даними Євростату, Світового

Банку, МВФ, ОЕСР, ЮНКТАД, ЮНЕСКО, Європейського агентства з
охорони довкілля, Бази даних МОП.
С. 471 С. 284-285
Таблиця Ф.2 Таблиця Д.4.
Рейтинг мобільності ринку праці країн ЦСЄ Рейтинг мобільності ринку праці країн-членів ЄС
Країна Рейтинг/бали (1-100) Країна Рейтинг/бали (1-100)

Румунія 11/68 Швеція 1/100

Чеська Республіка 15/55 Португалія 2/94

Польща 21/48 Нідерланди 3/85

Угорщина 26/41 Іспанія 4/84

Болгарія 27/40 Німеччина 6/77

Словаччина 30/21 Данія 7/73

Джерело: http://www.mipex.eu/labour-market-mobility Фінляндія 9/71

Італія 10/69

Румунія 11/68

Естонія 13/65

Австрія 14/56

Чеська Республіка 15/55

Великобританія 15/55

Бельгія 17/53

Греція 19/50

Франція 20/49

106
 Люксембург 21/48

Продовження таблиці Д.4

Польща 21/48

Литва 23/46

Словенія 24/44

Мальта 25/43

Угорщина 26/41

Болгарія 27/40

Ірландія 28/39

Латвія 29/36

Кіпр 30/21

Словаччина 30/21

Джерело: http://www.mipex.eu/labour-market-mobility
С. 472 С. 328
Додаток Х Додаток З
Валовий внутрішній продукт на базі паритету Валовий внутрішній продукт на базі паритету
купівельної спроможності на душу населення купівельної спроможності на душу населення
основних країн призначення українських мігрантів основних країн призначення українських мігрантів
(тис.дол.США) (тис.дол.США)
Країна Рейтинг 2009 Рейтинг 2010 Країна Рейтинг 2009 Рейтинг 2010
Україна 124 7400 134 6700
Україна 124 7400 134 6700 США 10 47500 11 47400
Німеччина 33 35500 32 35900
ЄС 38 33700 42 32900
ЄС 38 33700 42 32900
Словаччина 55 22000 57 22200 Словаччина 55 22000 57 22200
Угорщина 63 19800 64 19000
Угорщина 63 19800 64 19000 Польща 71 17400 65 18800
Росія 73 16100 72 15900
Польща 71 17400 65 18800
Румунія 90 12200 97 11500
Румунія 90 12200 97 11500 Білорусь 93 11800 88 13400
Китай 133 6000 128 7400
Джерело: за даними Фонду Кондрата Аденауера. Грузія 142 4700 153 4800
Індія 167 2900 164 3400
Примітка. Присяжнюк прибрав «розроблено автором» і Молдова 172 2500 179 2500
не надав посилання на автора. Джерело: розроблено автором за даними Фонду Кондрата Аденауера.

4 Присяжнюк Ю. І. Міжрегіональна cтруктурна Марковський І. О. Вплив інтеграції на формування

взаємодія економіки України з національними спільної інноваційної стратегії країн - членів ЄС. : к.е.н.
господарськими системами країн Центрально-Східної : спец.. 08.00.02 - Світове господарство і міжнародні
Європи. : д.е.н. : спец.. 08.00.02 - Світове господарство і економічні відносини : захищена 2012-12-18; .
міжнародні економічні відносини : захищена 2013-02- Львівський національний університет імені Івана
26; . Львівський національний університет імені Івана Франка. Режим доступу:
Франка. Джерело доступу: https://nrat.ukrintei.ua/searchdoc/0413U001255/
https://nrat.ukrintei.ua/searchdoc/0513U000268
Підрозділ 4.2 (8,5 сторінок) (с. 214-223) Підрозділ 3.2 (с. 154-166)
Вид виявленого порушення: плагіат
C. 214 C. 154
Аналізуючи сучасний стан розвитку інноваційної Аналізуючи сучасний стан розвитку інноваційної
діяльності України відповідно до глобального діяльності України відповідно до глобального
інноваційного індексу, можна побачити, що порівняно інноваційного індексу, можна побачити, що порівняно
зі світовими лідерами Україна знаходиться в групі країн, зі світовими лідерами Україна знаходиться в групі країн,
що займають нижчі позиції у рейтингу, як це видно на що займають нижчі позиції у рейтингу, як це видно на
рис.4.9. рис.3.1.
C. 215 72
72 68
68 64
64 60
60 56
56 52
52 48
48 44
44 40
40 36
36 32
32
28
28
24
24
ія
Го ці я

Гр я
Бо ліка

П рія

я
Ш ія

ія
бр А
ія

Ук сія
Ру а

а
ля г

яК а

ія
Р е т ай
ів меч ія

Я п ея

ні

ді
ні
Ф к он

їн
ьщ
нн чин

уз
нд

СШ

ец
ар

он
Н ан

ор

Ро
а

Ін
ве
ія

му
Го ці я

Гр я

Да
П рія

ра
Бо ліка
Ш ія

бр А

ія
ія

Ук сія
Ру а

а
ля г

яК а

ія
Р е т ай
ів меч ія

Гр
Я п ея

ка Ки

лг
уб

ол
ді
ні
ні
Ф кон

їн

йц
ьщ
нн чи н

ит
уз
нд

ко Ш

ец

н
ар

он
Н ан

ор

Ро
а

Ін
ве

му
Да

ра

сп
ін
Гр

ве
ка Ки

лг
уб

ол
С
йц

ит
н

і
Ш
сп

ко
ін
ве

де
і
Ш

ли
де

сь
Ве
ли

Че
сь
Ве

Че

Загальний бал Інноваційна ефективність Інноваційні витрати

Загальний бал Інноваційна ефективність Інноваційні витрати

107
Рис.4.9. Рейтинг інноваційного розвитку країн Рис.3.1. Рейтинг інноваційного розвитку країн
відповідно до глобального інноваційного індексу, 2011 відповідно до глобального інноваційного індексу, 2011
р. р.
Джерело: розроблено автором згідно з даними Global Джерело: розроблено автором згідно з даними Global
Innovation Index report 2011. Innovation Index report 2011.
Примітка. Присяжнюк залишив «розроблено автором»,
що є неправдою.
C. 215 C. 154-155
Внутрішні витрати на дослідження й розробки протягом Внутрішні витрати на дослідження й розробки протягом
останніх років (2009-2011) у середньому по країнах - останніх років (2009-2011) у середньому по країнах -
членах ЄС становлять біля 2%. Із країн -членів ЄС цей членах ЄС становлять біля 2%. Із країн -членів ЄС цей
показник найвищий у Швеції і Фінляндії [183] . Україна показник найвищий у Швеції і Фінляндії [73]. Україна
розташовується в рейтинговій таблиці після Угорщини розташовується в рейтинговій таблиці між Угорщиною
(країною - членом ЄС) та Туреччиною (країною - (країною - членом ЄС) та Туреччиною (країною -
кандидатом) (рис.4.10). кандидатом) (рис.3.2).
C. 216 C. 155
Фінляндія Фінляндія
Швеція Швеція
Ісландія Ісландія
Данія Данія
Німеччина Німеччина
Австрія Австрія
Франція Франція
ЄС-27 ЄС-27
Бельгія Бельгія
Великобританія Великобританія
Словенія Словенія
Нідерланди Нідерланди
Норвегія Норвегія
Ірландія Ірландія
Люксембург Люксембург
Португалія Португалія
Чеська Республіка Чеська Республіка
Естонія Естонія
Іспанія Іспанія
Італія Італія
Росія Росія
Угорщина Угорщина
Україна
Україна Туреччина
Туреччина Литва
Литва Хорватія
Хорватія Польща
Польща Мальта
Мальта Болгарія
Болгарія Словаччина
Словаччина Румунія
Румунія Кіпр
Кіпр Латвія
Латвія
0 0,5 1 1,5 2 2,5 3 3,5 4 4,5
0 0,5 1 1,5 2 2,5 3 3,5 4 4,5

Рис.3.2. Частка витрат на виконання досліджень і

Рис.4.10. Частка витрат на виконання досліджень і
розробок у ВВП європейських країн, Туреччини, Росії та
розробок у ВВП європейських країн у 2009 р., % [320;
України у 2009 р., %
444]
Джерело: розроблено автором згідно [99,131].
Примітка. Присяжнюк прибрав «розроблено автором» і
не надав посилання на автора.
C. 216-217 C. 156
Протягом 2008–2010 рр. інноваційною діяльністю в Протягом 2008–2010 рр. інноваційною діяльністю в
промисловості України займались 1973 підприємства промисловості України займались 1973 підприємства
(або 18,6% обстежених Державним комітетом (або 18,6% обстежених Державним комітетом
статистики України), 76,0% яких придбали машини, статистики України), 76,0% яких придбали машини,
обладнання та програмне забезпечення; 23,0% обладнання та програмне забезпечення; 23,0%
підприємств займались навчанням та підготовкою підприємств займались навчанням та підготовкою
персоналу; 19,1% – здійснювали внутрішні НДР; 11,6% персоналу; 19,1% – здійснювали внутрішні НДР; 11,6%
придбали зовнішні НДР; 10,4% – безпосередньо придбали зовнішні НДР; 10,4% – безпосередньо
впроваджували інновації на ринок та 10,2% – впроваджували інновації на ринок та 10,2% –
здійснювали придбання інших зовнішніх знань [183] . здійснювали придбання інших зовнішніх знань
(створеними поза межами підприємств (книжки,
журнали тощо) [73].
1800
1600 1800
Кількість підприємств

1400 1600
Кількість підприємств

1200 1400
1000 1200
800 1000
600 800
400 600
200 400
0 200
1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 0
1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010
Рис.4.11. Динаміка кількості підприємств, що займалися
Рис.3.3. Динаміка кількості підприємств, що займалися
108
інноваційною діяльністю (1999-2010) [354]
Примітка. Присяжнюк прибрав «розроблено автором» і
не надав посилання на автора.
C. 217
Порівнявши розподіл витрат на розвиток інноваційної
діяльності у 2007 р. та 2010 р., можна зробити
висновок, що у 2007 р. частка фінансування
інноваційної діяльності за рахунок коштів
Держбюджету є дуже малою (1,3%) (рис.4.12)
C. 218
Рис.4.12. Структура фінансування інноваційної
діяльності в Україні, у % (2007 р.) [329]
Примітка. Присяжнюк прибрав «розроблено автором» і
не надав посилання на автора.
C. 218
Серед джерел фінансування інноваційної діяльності в
Україні переважають власні кошти промислових
підприємств, до того ж їх частка постійно зростає.
Понад 70% інноваційно активних підприємств, які
здійснювали нововведення за рахунок власних коштів,
вклали близько 4775,2 млн грн у інноваційний розвиток
[183] .
C. 218
У 2010 р. частка фінансування інноваційної діяльності
промислових підприємств за рахунок коштів
Держбюджету становила 1,1 % (рис.4.13). Державну
підтримку в розмірі 92,7 млн грн отримали 35
підприємств. Важливу роль для інноваційної діяльності
19 підприємств відігравали кошти інвесторів (2442,4
млн грн), у т.ч. кошти іноземних інвесторів – 11 (2411,4
млн грн), українських інвесторів 12 (31,0 млн грн).
Кредитами в обсязі 626,1 млн грн скористалися 36
підприємств [183] .
C. 219
Рис. 4.13. Структура фінансування інноваційної
діяльності в Україні, у %, 2010 р. [354]
Примітка. Присяжнюк прибрав «розроблено автором» і
не надав посилання на автора.
інноваційною діяльністю (1999-2010)
Джерело: розроблено автором згідно [99].
C. 158
Порівнявши розподіл витрат на розвиток інноваційної
діяльності у 2007 р. та 2010 р., можна зробити
висновок, що у 2007 р. частка фінансування
інноваційної діяльності за рахунок коштів
Держбюджету є дуже малою (1,3%) (рис.3.4)
С. 158
Рис.3.4. Структура фінансування інноваційної діяльності
в Україні, у % (2007 р.)
Джерело: розроблено автором згідно [98].
C. 158
Серед джерел фінансування інноваційної діяльності в
Україні переважають власні кошти промислових
підприємств, до того ж їх частка постійно зростає.
Понад 70% інноваційно активних підприємств, які
здійснювали нововведення за рахунок власних коштів,
вклали близько 4775,2 млн грн у інноваційний розвиток
[73].
C. 158-159
У 2010 р. частка фінансування інноваційної діяльності
промислових підприємств за рахунок коштів
Держбюджету становила 1,1 % (рис.3.5). Державну
підтримку в розмірі 92,7 млн грн отримали 35
підприємств. Важливу роль для інноваційної діяльності
19 підприємств відігравали кошти інвесторів (2442,4
млн грн), у т.ч. кошти іноземних інвесторів – 11 (2411,4
млн грн), українських інвесторів 12 (31,0 млн грн).
Кредитами в обсязі 626,1 млн грн скористалися 36
підприємств [73].
C. 159
Рис. 3.5. Структура фінансування інноваційної
діяльності в Україні, у %, 2010 р.
Джерело: розроблено автором згідно [99].
109
C. 219 C. 159
Отже, в Україні протягом 2005-2010 рр. основним Отже, в Україні протягом 2005-2010 рр. основним
джерелом фінансування інноваційної діяльності джерелом фінансування інноваційної діяльності
промисловості були і залишаються власні кошти промисловості були і залишаються власні кошти
підприємств (рис.4.13). У 2010 р. загальний обсяг підприємств (рис.3.6). У 2010 р. загальний обсяг
наукових та науково-технічних робіт, виконаних наукових та науково-технічних робіт, виконаних
власними силами наукових організацій, порівняно з власними силами наукових організацій, порівняно з
2009 р. збільшився на 1,2% ( становив 9867,1 млн грн), у 2009 р. збільшився на 1,2% ( становив 9867,1 млн грн), у
т.ч. обсяг виконаних фундаментальних досліджень – на т.ч. обсяг виконаних фундаментальних досліджень – на
1,3% (2188,4 млн грн), прикладних досліджень – на 1,6% 1,3% (2188,4 млн грн), прикладних досліджень – на 1,6%
(1617,1 млн грн), науково-технічних розробок – на 6,0% (1617,1 млн грн), науково-технічних розробок – на 6,0%
(5037,0 млн грн). При цьому обсяг науково-технічних (5037,0 млн грн). При цьому обсяг науково-технічних
послуг зменшився на 18,0% і становив 1024,5 млн грн. послуг зменшився на 18,0% і становив 1024,5 млн грн.
Частка загального обсягу наукових та науково- Частка загального обсягу наукових та науково-
технічних робіт у ВВП становила 0,90% [183] . технічних робіт у ВВП становила 0,90% [73].
C. 220 C. 160
За останнє десятиліття питома вага підприємств, що За останнє десятиліття питома вага підприємств, що
впроваджували інновації постійно скорочувалася, хоча впроваджували інновації постійно скорочувалася, хоча
частка реалізованої інноваційної продукції частково частка реалізованої інноваційної продукції частково
зростала (табл.4.15). зростала (табл.3.1).
Таблиця 4.15 C. 161
Особливості впровадження інновацій на промислових Таблиця 3.1
підприємствах України, 2000-2010 рр. Особливості впровадження інновацій на промислових
Питома
вага
Впровадже
но нових
у т.ч.
маловід
Освоєно
виробницт
з них
нові
Питома
вага
підприємствах України, 2000-2010 рр.
Роки підприємс технологіч- - ходні, во нових види реалізовано Питома Впровадже у т.ч. Освоєно з них Питома
тв, що них ресурсо видів технік ї вага но нових маловід виробницт нові вага
впровадж процесів, - продукції, и, од. інноваційн Роки підприємс технологіч - ходні, во нових види реалізован
ували од. зберіга найменува ої тв, що -них ресурсо видів техні ої
інновації, ю-чі, нь, од. продукції в впроваджу процесів, - продукції, ки, інноваційн
% од. обсязі вали од. зберіга найменува од. ої
реалізації інновації, ю-чі, нь, од. продукції в
промислов % од. обсязі
ої, % реалізації
2000 14,8 1403 430 15323 631 - промислов
ої, %
2001 14,3 1421 469 19484 610 6,8
2000 14,8 1403 430 15323 631 -
2002 14,6 1142 430 22847 520 7,0 2001 14,3 1421 469 19484 610 6,8
2003 11,5 1482 606 7416 710 5,6 2002 14,6 1142 430 22847 520 7,0
2004 10,0 1727 645 3978 769 5,8 2003 11,5 1482 606 7416 710 5,6
2005 8,2 1808 690 3152 657 6,5 2004 10,0 1727 645 3978 769 5,8
2006 10,0 1145 424 2408 786 6,7 2005 8,2 1808 690 3152 657 6,5
2007 11,5 1419 634 2526 881 6,7 2006 10,0 1145 424 2408 786 6,7
2008 10,8 1647 680 2446 758 6,9 2007 11,5 1419 634 2526 881 6,7
2009 10,7 1893 753 2685 641 - 2008 10,8 1647 680 2446 758 6,9

2010 11,5 2043 479 2408 663 - 2009 10,7 1893 753 2685 641 -
2010 11,5 2043 479 2408 663 -
Джерело: Статистичний щорічник України за 2010 рік:
стат. зб. / Державний комітет статистики України. – К. : Джерело: розроблено автором згідно [99].
Консультант, 2011. – 560 с..
Примітка. Присяжнюк прибрав «розроблено автором» і
не надав посилання на автора.
C. 220-221 C. 162
Якщо проаналізувати перелік позитивних тенденцій Якщо проаналізувати перелік позитивних тенденцій
(покращення якості науково-дослідних установ, (покращення якості науково-дослідних установ,
зростання видатків компаній на дослідження та розвиток зростання видатків компаній на дослідження та розвиток
тощо), то вони з’явилися не завдяки виваженій тощо), то вони з’явилися не завдяки виваженій
державній політиці щодо підтримки і розвитку державній політиці щодо підтримки і розвитку
інноваційних процесів, а завдяки саморегулюючим інноваційних процесів, а завдяки саморегулюючим
ринковим механізмам. Держава в цьому процесі не ринковим механізмам. Держава в цьому процесі не
займає провідних позицій. Саме відсутність тісної займає провідних позицій. Саме відсутність тісної
ефективної кооперації державних органів з наукою, ефективної кооперації державних органів з наукою,
бізнес-освітою та ринковими структурами не лише не бізнес-освітою та ринковими структурами не лише не
дозволяє вирішувати існуючі проблеми, а й сприяє дозволяє вирішувати існуючі проблеми, а й сприяє
породженню нових, що ще більше ускладнює ситуацію з породженню нових, що ще більше ускладнює ситуацію з
забезпеченням розвитку інноваційних процесів в забезпеченням розвитку інноваційних процесів в
Україні [100] . Україні [42].
C. 221 C. 162-163
Як видно з таблиці 4.16, з року в рік інноваційне Як видно з таблиці 3.2, з року в рік інноваційне
середовище в країні покращується, що дає підстави середовище в країні покращується, що дає підстави
стверджувати, що в Україні формується надійне стверджувати, що в Україні формується надійне
середовище забезпечення конкурентоспроможності середовище забезпечення конкурентоспроможності
110
економіки та реалізуються поставлені стратегічні цілі. економіки та реалізуються поставлені стратегічні цілі. З
точки зору ЄС динаміка зростання рівня розвитку
інновацій в Україні (2004-2009) також підтверджує ці
позитивні тенденції (Додаток Ж. табл. Ж.3).

C. 221 C. 163
Таблиця 4.16 Таблиця 3.2
Індикатори якості інноваційного середовища в Україні, Індикатори якості інноваційного середовища в Україні,
2008-2011 рр. 2008-2011 рр.
Роки Роки
Показники Показники 2008-2009 2009-2010 2010-2011
2008-2009 2009-2010 2010-2011
рейтинг Бали рейтинг Бали рейтинг з Бали рейтинг Бал рейтинг Бал рейтинг з Бал
з 134 1-7 з 133 1-7 142 країн 1-7 з 134 и з 133 и 142 країн и
країн країн країн 1-7 країн 1-7 1-7

Інноваційні фактори 52 3,4 62 3,2 74 3,1 Інноваційні фактори 52 3,4 62 3,2 74 3,1

Інноваційна 31 - 32 - 42 3,4 Інноваційна спроможність 31 - 32 - 42 3,4

спроможність
Якість науково-дослідних 49 - 56 - 72 3,6
Якість науково- 49 - 56 - 72 3,6 установ
дослідних установ

Видатки компаній на 52 - 68 - 75 3,0

Видатки компаній на 52 - 68 - 75 3,0 дослідження та розвиток
дослідження та
розвиток
Взаємозв’язки уні- 49 - 64 - 70 3,6
Взаємозв’язки уні- 49 - 64 - 70 3,6 верситетів з промис-
верситетів з промис- ловістю у сфері дос-
ловістю у сфері дос- ліджень та розвитку
ліджень та розвитку Державні закупівлі 54 - 85 - 112 3,1
Державні закупівлі 54 - 85 - 112 3,1 новітніх технологій та
новітніх технологій продукції
та продукції Наявність вчених та 54 - 50 - 51 4,3
Наявність вчених та 54 - 50 - 51 4,3 інженерів
інженерів
Кількість патентів на 1 65 - 64 - 71 0,3
млн населення,
Кількість патентів на 65 - 64 - 71 0,3 отриманих у
1 млн населення, США за 2007 рік
отриманих у
США за 2007 рік Джерело: розроблено автором на підставі даних The
Джерело: розроблено автором на підставі даних The Global Competitiveness Report.
Global Competitiveness Report.
Примітка. Присяжнюк залишив «розроблено автором»,
що є неправдою.
C. 221 C. 165
Основою інноваційної інфраструктури є технопарки, Основою інноваційної інфраструктури повинні стати
високотехнологічні бізнес-інкубатори, інноваційні новітні технопарки, високотехнологічні бізнес-
центри, бізнес-мережі тощо. інкубатори, інноваційні центри, бізнес-мережі тощо.
<…>
C. 222 C. 165
У 2010 р. спостерігається зростання кількості бізнес- У 2010 р. спостерігається зростання кількості бізнес-
центрів, бізнес-інкубаторів, технопарків тощо, що центрів, бізнес-інкубаторів, технопарків тощо, що
підтверджує позитивні зміни у інноваційному розвитку підтверджує позитивні зміни у інноваційному розвитку
України і створює передумови для забезпечення України і створює передумови для забезпечення
конкурентоспроможності національної економіки конкурентоспроможності національної економіки
(табл.4.17) (табл.3.4)
C. 222 C. 165
Таблиця 4.17 Таблиця 3.4
Інноваційна інфраструктура в Україні, 2010 р. Інноваційна інфраструктура в Україні, 2010 р.
Об’єкти інноваційної Кількість Об’єкти інноваційної Кількість
інфраструктури інфраструктури
Бізнес-центри 44 Бізнес-центри 44
Бізнес-інкубатори 30 Бізнес-інкубатори 30
Технопарки 41 Технопарки 41
Центри лізингу 27 Центри лізингу 27
Центри інвестицій та 31 Центри інвестицій та 31
інновацій інновацій
Інформаційні та 20 Інформаційні та 20
консультаційні консультаційні
організації організації
Фонди підтримки 12 Фонди підтримки 12
підприємництва підприємництва
Джерело: розроблено автором на підставі даних Джерело: розроблено автором на підставі даних
111
 Державного комітету України з питань регуляторної Державного комітету України з питань регуляторної
політики та підприємництва. політики та підприємництва.
Примітка. Присяжнюк залишив «розроблено автором»,
що є неправдою.
C. 222 C. 166
Україна має певний досвід створення та співробітництва Україна має певний досвід створення та співробітництва
в рамках декількох відомих транскордонних кластерів, а в рамках декількох відомих транскордонних кластерів, а
саме: «Буг» (Україна, Польща, Білорусь), Карпатський саме: «Буг» (Україна, Польща, Білорусь), Карпатський
єврорегіон (Україна, Польща, Словаччина, Угорщина, єврорегіон (Україна, Польща, Словаччина, Угорщина,
Румунія), «Нижній Дунай» (Україна, Молдова, Румунія), Румунія), «Нижній Дунай» (Україна, Молдова, Румунія),
«Верхній Прут» (Україна, Молдова, Румунія), «Дніпро» «Верхній Прут» (Україна, Молдова, Румунія), «Дніпро»
(Україна, Росія, Білорусь), «Ярославна» (Україна, Росія) (Україна, Росія, Білорусь), «Ярославна» (Україна, Росія)
та «Слобожанщина» (Україна, Росія) ]107, c. 53]. та «Слобожанщина» (Україна, Росія) [105, с.53].
C. 222-223 C. 166
Отже, на сучасному етапі в Україні спостерігається Таким чином на сучасному етапі в Україні
помітне покращення інноваційного клімату та створення спостерігається помітне покращення інноваційного
передумов для виходу на новий рівень клімату та створення передумов для виходу на новий
конкурентоспроможності національних підприємств. рівень конкурентоспроможності національних
Бажання України стати активним учасником підприємств. Бажання України стати активним
європейської інтеграції передбачає формування учасником європейської інтеграції передбачає
ефективної інноваційної стратегії, що спрямована на формування ефективної інноваційної стратегії, що
забезпечення всебічного інноваційного розвитку на спрямована на забезпечення всебічного інноваційного
світовому ринку. На сьогодні пріоритетність вибору розвитку на світовому ринку. На сьогодні
напрямів інноваційного розвитку, підтримки пріоритетність вибору напрямів інноваційного розвитку,
інноваційної діяльності, розвиток науково-дослідних підтримки інноваційної діяльності, розвиток науково-
проектів стають дедалі актуальнішими. Це зумовлено, дослідних проектів стають дедалі актуальнішими. Це
насамперед, усвідомленням позитивної ролі зумовлено, насамперед, усвідомленням позитивної ролі
впровадження інновацій, активізації інноваційних та впровадження інновацій, активізації інноваційних та
інтеграційних процесів для забезпечення інтеграційних процесів для забезпечення
конкурентоспроможності національної економіки. конкурентоспроможності національної економіки.
Додаток – Таблиця Н.7 Таблиця 3.1
Вид виявленого порушення: плагіат
С. 445 С. 161
Таблиця Н.7 Таблиця 3.1
Впровадження інновацій на промислових Особливості впровадження інновацій на
підприємствах промислових підприємствах України, 2000-2010 рр.
Роки Питома вага Впроваджено Освоєно з них нові Питома Впровадже у т.ч. Освоєно з них Питома вага
підприємств, нових виробництво види техніки вага но нових маловід виробницт нові реалізованої
що технологічних інноваційних Роки підприєм технологіч - ходні, во нових види інноваційної
ств, що -них ресурсо видів техні продукції в
впроваджували процесів, видів
впровадж процесів, - продукції, ки, обсязі
інновації. % процесів продукції,* ували од. зберіга найменува од. реалізації
найменувань інновації, ю-чі, нь, од. промислової,
2000 14,8 1403 15323 631 % од. %
2001 14,3 1421 19484 610 2000 14,8 1403 430 15323 631 -
2001 14,3 1421 469 19484 610 6,8
2002 14,6 1142 22847 520
2002 14,6 1142 430 22847 520 7,0
2003 11,5 1482 7416 710
2003 11,5 1482 606 7416 710 5,6
2004 10 1727 3978 769
2004 10,0 1727 645 3978 769 5,8
2005 8,2 1808 3152 657 2005 8,2 1808 690 3152 657 6,5
2006 10 1145 2408 786 2006 10,0 1145 424 2408 786 6,7
2007 11,5 1419 2526 881 2007 11,5 1419 634 2526 881 6,7
2008 10,8 1647 2446 758 2008 10,8 1647 680 2446 758 6,9
2009 10,7 1893 2685 641 2009 10,7 1893 753 2685 641 -
2010 11,5 2043 2408 663 2010 11,5 2043 479 2408 663 -
* до 2003 року нових видів продукції Джерело: розроблено автором згідно [99].
Джерел: Офіційний сайт державного комітету статистики України
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/
Примітка. Присяжнюк прибрав «розроблено автором» і
не надав посилання на автора.
5 Присяжнюк Ю. І. Міжрегіональна cтруктурна Задувайло Л. М.
взаємодія економіки України з національними Фактори розвитку міжнародної
господарськими системами країн Центрально-Східної конкурентоспроможності національних економік країн
Європи. : д.е.н. : спец.. 08.00.02 - Світове господарство і Центральної та Східної Європи : к.е.н. : спец.. 08.00.02 -
міжнародні економічні відносини : захищена 2013-02- Світове господарство і міжнародні економічні відносини
26; . Львівський національний університет імені Івана : захищена 2010-07-01; . Черкаський державний
Франка. Джерело доступу: технологічний університет. Режим доступу:
https://nrat.ukrintei.ua/searchdoc/0513U000268 https://nrat.ukrintei.ua/searchdoc/0410U005351/
С. 341-353 Підрозділ 1.2 (с. 22-36)
Вид виявленого порушення: плагіат
112
С. 341 С. 98
Формування конкурентоспроможної моделі економіки, Добре розвинутий науково-технологічний потенціал,
що базується на знаннях та новітніх технологіях, здатність національної економіки продукувати та
визнано стратегічною метою розвитку держав – членів впроваджувати інновації, висококваліфіковані креативні
ЄС на найближче десятиріччя. Основними чинниками людські ресурси вважаються основними факторами
конкурентоспроможності країни є науково- конкурентоспроможності країни у сучасному світі.
технологічний потенціал, здатність національної Емерджентні ринки ЦСЄ перебувають на стадії
економіки продукувати та впроваджувати інновації, активного розвитку національних інноваційних систем,
висококваліфіковані людські ресурси вважаються у оскільки формування конкурентоспроможної моделі
сучасному світі. Емерджентні ринки ЦСЄ перебувають економіки, яка базується на знаннях та новітніх
на стадії активного розвитку національних інноваційних технологіях, визначено стратегічною метою розвитку
систем. цих держав на найближче десятиріччя.
Вид виявленого порушення: плагіат, фальсифікація
С. 341 С. 98
Найбільш інноваційною у світі визнано економіку Протягом 2001-2008 рр. витрати на НДДКР у таких
Швеції. Німеччина, Франція та Велика Британія країнах ЦСЄ, як Польща, Словаччина, Угорщина,
залишаються найбільшими реципієнтами коштів, Болгарія, Чехія, Латвія, Литва, Естонія, щорічно
призначених для ін новаційної діяльності: на них зростають. Сукупний обсяг витрат на НДДКР у цих
припадає близько двох третин усіх видатків ЄС. Проте країнах у 2008 р. становив 7 324 млн. євро, або 2,6% від
середньорічні темпи зростання витрат у цих країнах загального бюджету фінансування досліджень та
ледь перевищує 2%, що навіть менше за аналогічний розробок у країнах ЄС [266]. Німеччина, Франція та
показник для ЄС-27. Водночас витрати на НДДКР у Великобританія залишаються найбільшими
таких країнах ЦСЄ, як Польща, Словаччина, Угорщина, реципієнтами коштів на здійснення інноваційної
Болгарія, Чехія, щорічно зростають. Сукупний обсяг діяльності, на них припадає близько двох третин всіх
витрат на НДДКР у цих країнах у 2008 р. становив 7 324 видатків ЄС. Проте середньорічний темп зростання
млн євро, або 2,6% бюджету фінансування досліджень витрат протягом 2001-2008 р. у цих трьох країнах та в
та розробок у країнах ЄС [483]. Витрати на НДДКР Швеції, економіку якої визнано найбільш інноваційною
Румунії у перші десятиліття ХХІ ст. зростали щорічно у у світі, трохи перевищував 2%, що навіть нижче
середньому більш ніж на 20%. аналогічного показника для ЄС-27. У той же час витрати
Примітка. Присяжнюк прибрав Естонію, Литву і на НДДКР емерджентних економік ЦСЄ, зокрема
Латвію із аналізованої групи країн («ЦСЄ»); проте не Естонії, Латвії, Румунії, зростали щорічно у середньому
виправив дані сумарний обсяг витрат на НДДКР цієї більш, ніж на 20% (рис. 2.5.).
групи і лишив, як в оригіналі («7 324 млн євро або 2,6%
бюджету фінансування досліджень та розробок у
країнах ЄС»).

Вид виявленого порушення: плагіат

С. 342 С. 99
Середньорічний темп зростання витрат на НДДКР у У більшості досліджуваних країн середньорічний темп
більшості країн ЦСЄ у декілька разів перевищують зростання витрат на НДДКР у декілька разів перевищує
темпи зростання ВВП, що свідчить про пріоритетність темп зростання ВВП, що свідчить про пріоритетність
інноваційного напряму розвитку економік. (рис. 6.1.). інноваційного напрямку розвитку емерджентних
економік ЦСЄ. <…>
С. 342 С. 99

Рис. 2.5. Середньорічні темпи зростання витрат на

Рис. 6.1. Середньорічні темпи зростання витрат на НДДКР та ВВП протягом 2001-2008 рр., % [266]
НДДКР та ВВП у країнах ЦСЄ протягом 2001-2008 рр.,
% [483]
Примітка. Присяжнюк видалив Естонію, Литву і
Латвію із оригінальної стовпчикової діаграми, бо він не
включав їх у свій аналіз «Центрально-Східної Європи».
При цьому тут зі Швеції залишилась літера «я».
С. 342 С. 99

113
Попри те, що частки видатків на інноваційну діяльність
у сукупному обсязі ВВП поступово зростали, жодна з
країн ЦСЄ 2008 р. не досягла середньоєвропейського
рівня за цим показником [482] (рис. 6.2.).
С. 342
Питома вага видатків на інноваційну діяльність у
сукупному обсязі ВВП поступово зростає, проте жодна з
країн ЦСЄ не досягла у 2008 р. середньоєвропейського
рівня за даним індикатором [265] (рис. 2.6.). <…>
С. 100

Рис. 6.2 Динаміка частки витрат на НДДКР у ВВП країн Рис. 2.6 Динаміка питомої ваги витрат на НДДКР у ВВП
ЦСЄ протягом 2001-2008 рр., % [482] у країнах ЦСЄ протягом 2001-2008 рр., % [265]
Примітка. Тут Присяжнюк забув прибрати балтійські
країни з графіку (хоча у тексті він їх не враховує).
Вид виявленого порушення: плагіат, фальсифікація
С. 343 С. 99
У загальному обсязі ВВП 2008 р. найвищою буда частка <…> Найвищі показники питомої ваги видатків на
видатків на НДДКР Чехії, - 1,47%, НДДКР у загальному обсязі ВВП у 2008 р. мали Чехія та
середньоєвропейський індикатор становив 1,9%. Естонія: 1,47% та 1,29% відповідно, аналогічний
Основним реципієнтом інвестицій на інноваційну середньоєвропейський індикатор становив 1,9%.
діяльність в ЄС залишається підприємницький сектор: Основним реципієнтом інвестицій на здійснення
47,9% у країнах ЦСЄ проти 63,7% загалом у інноваційної діяльності залишається підприємницький
співтоваристві. Близько 27% (ЦСЄ) та 13,5% (ЄС-27) сектор: 47,9% у країнах ЦСЄ проти 63,7% у цілому по
сукупних витрат на інновації припадає на державні ЄС.
підприємства, які виготовляють продукцію не для С. 100
широкого вжитку: на заклади вищої освіти та науково- На державні підприємства, які виготовляють продукцію
дослідні інститути – 24,1% (ЦСЄ) та 21,9% (ЄС-27) не для широкого вжитку, припадає близько 27% (ЦСЄ)
відповідно [483]. та 13,5% (ЄС-27) сукупних витрат на інновації, на
Примітка. Присяжнюк прибрав Естонію, Литву і заклади вищої освіти та науково-дослідні інститути –
Латвію із аналізованої групи країн («ЦСЄ»); проте не 24,1% (ЦСЄ) та 21,9% (ЄС-27) відповідно [266].
виправив дані для всієї групи (47,9% підприємницького
сектора, 27% державних підприємств і 24,1% заклади
вищої освіти і науково-дослідні інститути) і лишив, як в
оригіналі.
Вид виявленого порушення: плагіат
С. 343 C. 100
Ефективність функціонування інноваційних систем Стан розвитку інноваційних систем країн ЦСЄ можна
країн ЦСЄ можна оцінити на підставі аналізу складових оцінити при аналізі окремих складових індексу
індексу інноваційності, який визначається для країн ЄС інноваційності, який визначається для країн ЄС та інших
та інших провідних держав світу (табл. 6.2). провідних держав світу. <…>
С. 343 С. 100
За індексом інноваційності національної економіки між Аналіз даних таблиці 2.9 свідчить про значний розрив
країнами ЦСЄ та країнами – інноваційними лідерами між країнами ЦСЄ та країнами-інноваційними лідерами
спостерігається значний розрив. Ступінь інноваційності за індексом інноваційності національної економіки.
країн-лідерів у декілька разів перевищує аналогічний Рівень інноваційності країн-лідерів в декілька разів
показник економік країн ЦСЄ. перевищує аналогічний показник для емерджентних
економік Європи.
С. 343 С. 101
Таблиця 6.2. Таблиця 2.7
Динаміка ступеня інноваційності деяких країн ЦСЄ Динаміка рівня інноваційності деяких країн ЄС
протягом 2004-2008 рр. протягом 2004-2008 рр. згідно даних Європейського
Інноваційного Табло

114
Джерело: European Innovation Scoreboard [443]
Примітка. Присяжнюк прибрав «складено автором» і не
надав посилання на автора.
С. 343-344
Останніми роками завдяки реалізації національних
програм інноваційного розвитку та побудови
інформаційного суспільства, ефективного використання
факторів науково-технологічного потенціалу,
інноваційний потенціал країн ЦСЄ зміцнюється.
С. 344
Вагомим чинником інноваційності країн ЦСЄ є
науковий персонал. Частка наукових кадрів у загальній
кількості населення країн ЦСЄ щорічно зростає (табл.
6.3). Румунія та Чехія демонструють високі темпи
нарощування наукового персоналу, що в декілька раз
перевищують аналогічний середньоєвропейський
показник [483].
С. 344
Майже не зазнала змін частка наукових кадрів у
населенні країни Польщі, а в Словаччині працівників,
які формують науковий персонал національної
економіки, навіть стало менше. Це свідчить про
надмірну тяглість трансформаційного періоду в цих
економіках та суттєві втрати науково-технологічного
потенціалу.
С. 344
Таблиця 6.3.
Примітка. Присяжнюк прибрав «складено автором» і не
надав посилання на автора.
Також він прибрав Естонію, Литву і Латвію із таблиці.
С. 344
Усім країнам ЦСЄ не вдалося досягти середньо-
європейського рівня за кількістю випускників
інженерно-технічних, гуманітарних спеціальностей.
(13,2 випускників на 1000 осіб.), (рис. 6.4.).
Примітка. Присяжнюк прибрав Естонію, Литву і
Латвію із аналізованої групи країн («ЦСЄ»); проте не
виправив середній показник випускників і лишив, як в
оригіналі.
С. 345
Джерело: складено автором за даними: [192]
С. 100-101
Однак останніми роками спостерігається стабільна
позитивна тенденція посилення інноваційного
потенціалу в країнах ЦСЄ. Це відбувається завдяки
реалізації національних програм інноваційного розвитку
та побудови інформаційного суспільства, шляхом
ефективного використання факторів науково-
технологічного потенціалу.
С. 101
Серед факторів інноваційності емерджентних країн ЦСЄ
необхідно виділити передусім науковий персонал (табл.
2.8). Частка наукових кадрів у загальній кількості
населення в країнах ЦСЄ щорічно зростає. Високі темпи
нарощування наукового персоналу протягом 2000-2008
рр. демонстрували Румунія (29%), Чехія (20%) та
Естонія (15%), що в декілька раз перевищує
середньоєвропейський аналогічний показник (7%) [266].
С. 102
У той же час Польща майже не змінила питому вагу
наукових кадрів у населенні країни, у Словаччині
відбулося навіть скорочення кількості працівників, які
формують науковий персонал національної економіки.
Це пов’язано з тривалим трансформаційним періодом в
цих економіках та суттєвою втратою наявного науково-
технологічного потенціалу.
С. 101-102
Таблиця 2.8
С. 102
За кількістю випускників інженерно-технічних та
гуманітарних спеціальностей емерджентні країни ЦСЄ
знаходяться нижче середньо- європейського рівня (13,2
випускників на 1000 чол.), окрім Литви (рис. 2.7.).
С. 102
115

Рис. 6.4. Динаміка кількості випускників інженерно-
технічних і гуманітарних спеціальностей у країнах ЦСЄ
протягом 2001-2008 рр. [526]
Примітка. Присяжнюк видалив Естонію, Литву і
Латвію із діаграми.
Вид виявленого порушення: плагіат, фальсифікація
С. 345
У структурі випускників технічних спеціальностей
стабільно переважають чоловіки – 14,7 осіб на 1000
жителів, а жінок – 7,9 [482].
Примітка. Присяжнюк прибрав Естонію, Литву і
Латвію із аналізованої групи країн («ЦСЄ»); проте не
виправив дані про гендерну складову випускників у
країнах цієї групи і лишив, як в оригіналі.
Вид виявленого порушення: плагіат
С. 345
Країн ЦСЄ стабільно нарощують науково-
технологічний потенціал за рахунок збільшення
кількості фахівців, які отримують наукові звання з
інженерно-технічних і гуманітарних спеціальностей. За
кількістю аспірантів на 1000 студентів лідерами серед
країн ЦСЄ є Польща – 33,0 особи на 1000 студентів;
Чехія – 24,9; Румунія – 22,3. Більшість досліджень
молодих науковців стосуються точних наук і технічних
спеціальностей (задіяно від 30 до 50% сукупної
кількості аспірантів), педагогіки та творчого мистецтва
(близько 20%), соціальних наук (близько 20%). Багато
аспірантів досліджують проблеми фармацевтики,
зокрема, в Словаччині (18,5%), Угорщині (15,7%) та
Чехії (14,4) [483].
Вид виявленого порушення: плагіат, фальсифікація
С. 345-346
Кількості наукових кадрів у країнах ЦСЄ протягом
2000-2008 рр. щороку зростала у середньому 2,1%.
Найбільш інтенсивно науковий персонал нарощувала
Чехія, що стимулювало інноваційну діяльність в країні
та позитивно вплинуло на конкурентоспроможність
національної економіки. Скорочення кількості наукових 2,1%. Найбільш інтенсивно науковий персонал
кадрів Польщі, Румунії та України пов’язано зі
структурними соціально-економічними змінами в цих
країнах, недостатнім фінансуванням науки та
перепрофілюванням науковців, процесом „відпливу
мізків” за кордон. Загалом у країнах ЦСЄ 2008 р. було
354 753 науковців, з них 254 056 – науковці з країн –
членів ЄС та 100 697 – з України [526; 414]. Оскільки
пріоритетним завданням сучасної державної стратегії
кран ЦСЄ визначено саме інноваційну модель розвитку
Рис. 2.7. Динаміка кількості випускників інженерно-
технічних та гуманітарних спеціальностей у країнах
ЦСЄ протягом 2001-2008 рр. [255]
С. 103
За гендерним розподілом у структурі випускників
технічних спеціальностей стабільно привілеюють
чоловіки – 14,7 осіб на 1000 жителів у 2007 р. проти
аналогічного показника для жінок – 7,9 [255].
С. 103
Протягом 2001-2008 рр. спостерігалося стабільне
нарощування науково-технологічного потенціалу країн
ЦСЄ за рахунок збільшення кількості фахівців, які
отримують наукові звання з інженерно-технічних та
гуманітарних спеціальностей. За показником кількості
аспірантів на 1000 студентів лідерами серед країн ЦСЄ є
Польща – 33,0 особи на 1000 студентів, Чехія – 24,9,
Румунія – 22,3. Для країн Балтії даний індикатор є
суттєво меншим – у середньому 2%, що пояснюється
невеликою кількістю населення в цих державах.
Більшість досліджень молодих науковців стосуються
точних наук та технічних спеціальностей (задіяно від
30% до 50% сукупної кількості аспірантів), педагогіки
та творчого мистецтва (близько 20%), соціальних наук
(близько 20%). Крім того значна кількість аспірантів
займається проблемами фармацевтики, особливо в
Словаччині (18,5%), Угорщині (15,7%) та Чехії (14,4)
[266].
С. 103-104
Загальна кількість наукових кадрів країн ЦСЄ становила
у 2008 р. 354 753 особи, з яких 254 056 – науковці з
країн-членів ЄС та 100 697 – з України [255; 266].
Середньорічний темп зростання кількості наукових
кадрів протягом 2000-2008 рр. становив у середньому
нарощувала Чехія, що стимулювало інноваційну
діяльність в країні та позитивно вплинуло на рівень
глобальної конкурентоспроможності національної
економіки. Скорочення кількості наукових кадрів в
Литві, Польщі, Румунії та України пов’язано зі
структурними соціально-економічними змінами в цих
країнах, недостатнім фінансуванням науки та
перепрофілюванням науковців, процесом „відтоку
мізків” за кордон. Проте пріоритетним завданням
116
національних економік, формування інформаційного
суспільства, нарощування кількості наукових кадрів та
поліпшення їх якості є необхідною передумовою
виконання поставленого завдання.
Примітка. Присяжнюк прибрав Естонію, Литву і
Латвію із аналізованої групи країн («ЦСЄ»); проте не
виправив кількість науковців у країнах цієї групи
(«354 753, з них 254 056 – науковці з країн-членів ЄС та
100 697 – з України»), а також середній темп росту
наукових кадрів («у середньому 2,1%») і лишив, як в
оригіналі.
С. 346
Найбільше наукових кадрів у країнах ЦСЄ
сконцентровано у вищих навчальних закладах (понад
40%). У підприємницькому секторі працює майже 40%
всього наукового персоналу, у державних наукових
інститутах та закладах – 27,5%. Частка науковців, які
провадять дослідження у приватних неприбуткових
організаціях, є незначною – лише 0,2% всіх наукових
кадрів.
Примітка. Присяжнюк прибрав Естонію, Литву і
Латвію із аналізованої групи країн («ЦСЄ»); проте не
скорегував дані про концентрацію наукових кадрів і
лишив, як в оригіналі.
Вид виявленого порушення: плагіат
С. 346
Усі країни ЦСЄ, окрім Румунії, за кількістю наукових
кадрів на 1 млн жителів наближаються або відповідають емерджентні країни ЦСЄ, окрім Румунії, наближаються
середньому значенню цього показника у світі – 1 657
науковців на 1 млн осіб (рис. 6.4.).
С. 346
За сферами продукування інновацій, наукові кадри у
всіх країнах ЦСЄ розподілені нерівномірно. У Болгарії,
наприклад, понад 60% усього наукового персоналу
працює в державних інститутах та установах, що є
наслідком колишньої системи господарювання. У Чехії
та Румунії найбільше науковців сконцентровано у
бізнес-секторі, така ситуація у країнах Західної Європи. найбільша кількість науковців сконцентровано у бізнес-
Вид виявленого порушення: плагіат, фальсифікація
С. 346-347
У середньо- та високотехнологічних сферах
виробництва працює у середньому 4,8% всіх зайнятих:
найбільше у Чехії – 8,8%, Словаччині – 8,0% та
Угорщині – 6,0%. Водночас, у сфері послуг, які
вважаються наукомісткими, задіяно значно більше
працівників: Угорщина – 28,5, Чехія –25, Словаччина –
24,9, Польща – 24,6, Болгарія – 21,7, Румунія – 14,5%
[483]. Висококваліфіковані людські ресурси є
головними суб’єктами реалізації інноваційної політики,
без належного рівня освіти побудувати „економіку
знань” неможливо.
Примітка. Присяжнюк прибрав Естонію, Литву і
Латвію із аналізованої групи країн («ЦСЄ»); проте не
скорегував середню цифру працівників у середньо- та
високотехнологічних сферах виробництва («4,8%») цієї
групи і лишив, як в оригіналі.
Вид виявленого порушення: плагіат
державної стратегії в емерджентних економіках ЦСЄ на
сучасному етапі визначено саме інноваційну модель
розвитку національних економік, формування
інформаційного суспільства. Тому нарощування
кількості наукових кадрів та
підвищення їх якості є необхідною передумовою
виконання поставленого завдання.
С. 104
Розподіл наукових кадрів за сферами продукування
інновацій та темп зростання наукового персоналу
протягом 2001-2008 рр. представлено в Додатку Е.
Проаналізовані дані засвідчують, що найбільша
кількість наукових кадрів у країнах ЦСЄ
сконцентровано у вищих навчальних закладах (більше
40%). У підприємницькому секторі працює майже 40%
всього наукового персоналу, у державних наукових
інститутах та закладах – 27,5%. Питома вага науковців,
які займаються дослідженнями у приватних
неприбуткових організаціях, є зовсім незначною і
становить лише 0,2% всіх наукових кадрів. Проте,
протягом 2001-2008 рр. у Польщі та Естонії
спостерігався стабільний темп нарощування наукового
персоналу саме у таких організаціях – 24,4% та 16,2%
відповідно.
С. 105
За кількістю наукових кадрів на 1 млн. жителів всі
або відповідають середньому значенню даного
індикатора у світі – 1 657 науковців на 1 млн. осіб (рис.
2.8.).
С. 104
Такий розподіл наукових кадрів за сферами
продукування інновацій не є однаковим у всіх країнах
ЦСЄ. У Болгарії, наприклад, більше 60% всього
наукового персоналу працює в державних інститутах та
установах, що пов’язано з колишньою системою
господарювання у цій країні. У Чехії та Румунії
секторі, що аналогічно до розподілу наукових кадрів у
країнах Західної Європи.
C. 104
У середньо- та високотехнологічних сферах
виробництва працює у середньому 4,8% всіх зайнятих:
найбільше у Чехії – 8,8%, Словаччині – 8,0% та
Угорщині – 6,0%, найменше в Латвії та Литві – 1,5% та
1,8% відповідно. У той же час, при наданні послуг, що
вважаються наукомісткими, задіяно значно більше
працівників: Угорщина – 28,5% всіх працюючих,
Естонія – 26,8%, Литва та Чехія – по 25%, Словаччина –
24,9%, Польща – 24,6%, Латвія – 24,5%, Болгарія –
21,7%, Румунія – 14,5% [266].
С. 105
<…> Висококваліфіковані людські ресурси є головними
суб’єктами реалізації інноваційної політики,
без належного рівня освіти побудувати „економіку
знань” неможливо. <…>
117
С. 347
За показниками кількості осіб, з вищою освітою, на 100
жителів країни більшість країн ЦСЄ не відповідають
рівню ЄС-27, що негативно позначається на
інтенсивність нарощування науково-технологічного
потенціалу країни, підвищенні її інноваційності. Отже
країни ЦСЄ повинні спрямувати свої зусилля на
підвищення ступеня залученості населення до
отримання вищої освіти.
С. 347
Проте ефективність роботи наукового персоналу в
деяких країнах ЦСЄ є низькою, що засвідчує показник
кількості статей, які надруковані в наукових і технічних
журналах (рис. 6.5.). Невідповідність кількості
надрукованих статей і наукового персоналу країни
можна також пояснити недостатньою кваліфікацією
наукових кадрів.
С. 347
С. 104-105
За індикатором, що характеризує кількість осіб, які
мають вищу освіту, на 100 жителів країни, більшість
країн ЦСЄ не відповідає рівню ЄС-27 (23,5): Румунія –
12,0, Чехія – 13,7, Словаччина – 14,4, Угорщина – 18,0,
Польща – 18,7, Болгарія – 22,4, Латвія – 22,6, окрім
Литви – 28,9 та Естонії – 33,3 [266].
Це негативно впливає на інтенсивність нарощування
науково-технологічного потенціалу країни, підвищення
її інноваційності. <…> Тому емерджентні країни ЦСЄ
повинні спрямувати свої зусилля на підвищення ступеня
залучення населення до отримання вищої освіти.
С. 105
Проте при порівнянні індикатору кількості статей, які
надруковані в наукових та технічних журналах, питома
вага країн, що не відповідають світовому рівню (160
статей на 1 млн. осіб), є більшою (рис. 2.9.). Тобто
ефективність роботи наукового персоналу в деяких
країнах ЦСЄ є низькою. Крім того, невідповідність
кількості надрукованих статей та наукового персоналу
країни може бути наслідком недостатньої кваліфікації
наукових кадрів.
С. 105

Рис. 6.4. Кількість наукових кадрів на 1 млн жителів у Рис. 2.8. Кількість наукових кадрів на 1 млн. жителів у
країнах ЦСЄ [526] країнах ЦСЄ, 2007 р. [255; 266]
Примітка. Тут Присяжнюк забув прибрати балтійські
країни з графіку (хоча у тексті він їх не враховує).
С. 348 С.
106

Рис. 6.5. Кількість наукових статей на 1 млн жителів у

країнах ЦСЄ, 2007 р. [526]
Примітка. Тут Присяжнюк забув прибрати балтійські
країни з графіку (хоча у тексті він їх не враховує).
С. 348
Визначальною характеритикою нової економіки є
постійне самовдосконалення та розвиток людини,
оволодіння новими знаннями та навичками, підвищення
креативності працівникків.
Вид виявленого порушення: плагіат, фальсифікація
Рис. 2.9. Кількість наукових статей на 1 млн. жителів у
країнах ЦСЄ, 2007 р. [255; 266]
С. 105-106
Ступінь залучення населення до програми „Навчання
протягом всього життя” залишається на емерджентних
ринках ЦСЄ низьким (жодна країна ЦСЄ не відповідає
рівню ЄС-27), що стримує формування економіки знань,
оскільки ключовою характеристикою нової економіки є
постійний процес самовдосконалення та розвитку,
оволодіння індивідом новими знаннями та навичками,
підвищення рівня креативності працівників.

118
С. 348
На інтенсивність продукування інноваційної продукції,
впровадження інновацій у виробництво, збільшення
кількості інноваційно активних підприємств суттєво
впливає обсяг фінансування науково-дослідної сфери.
Частка підприємств, які отримують гранти чи дотації
для реалізації інноваційних проектів, в країнах ЦСЄ
становить у середньому 13,2% [503]. Найбільше
підприємств – реципієнтів фінансової допомоги в
Угорщині (27,3% усіх інноваційно активних
підприємств), Чехії (15,9%). Таку допомогу отримують,
як правило, великі підприємства (250 і більше
працівників), на яких проводиться більшість
інноваційних досліджень.
Примітка. Присяжнюк прибрав Естонію, Литву і
Латвію із аналізованої групи країн («ЦСЄ»); проте не
скорегував середню частку підприємств, які отримують
гранти чи дотації для реалізації інноваційних проектів
(«13,2%») цієї групи і лишив, як в оригіналі.
Вид виявленого порушення: плагіат
С. 348-349
Інноваційна діяльність фінансується переважно
підприємствами та державою (табл. 6.4). У всіх країнах
ЦСЄ, окрім Чехії та Румунії, основним донором
фінансових ресурсів на продукування інновацій є
держава – у середньому понад 57% всіх інвестицій.
Середньоєвропейський показник державних видатків на середньому більше 57% всіх інвестицій.
інноваційної діяльність дорівнює 33,5% [503].
С. 349
Близько третини фінансування інноваційної діяльності у Підприємницький сектор забезпечує близько третини
країнах ЦСЄ забезпечує підприємницький сектор проти
55,0% загалом по ЄС. Згідно з завданням підвищення
рівня фінансування за рахунок коштів бізнесу до двох
третин всіх ін новаційних інвестицій визначеним
Лісабонською стратегією розвитку ЄС, країни ЦСЄ
повинні змінити структуру джерел фінансових ресурсів
на користь збільшення частки саме коштів підприємств. переформатування джерел надходжень фінансових
С. 349
Таблиця 6.4.
Розподіл видатків на НДДКР за джерелами
фінансування, %
Джерело: Science, technology and innovation in Europe.
Eurostat statistical books, 2008 [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://ec.europa.eu/eurostat.
Примітка.
1. Присяжнюк прибрав «складено автором» і не
надав посилання на автора.
2. Також він прибрав Естонію, Литву і Латвію із
таблиці.
C. 349
Перспективним напрямом розвитку науково-
технологічного потенціалу країн ЦСЄ є збільшення
С. 106
Обсяг фінансування науково-дослідної сфери впливає на
інтенсивність продукування інноваційної продукції,
впровадження інновацій у процес виробництва,
збільшення кількості інноваційно активних підприємств.
Питома вага підприємств, які отримують гранти чи
дотації для реалізації інноваційних проектів, в країнах
ЦСЄ становить у середньому 13,2% [231]. Найбільша
кількість підприємств-реципієнтів фінансової допомоги
знаходиться в Угорщині (27,3% від загальної кількості
інноваційно активних підприємств), Чехії (15,9%), Литві
(12,7%). Дану допомогу отримують, як правило, великі
підприємства (250 співробітників та більше), на яких
здійснюється основна маса інноваційних досліджень.
С. 107
Здійснення інноваційної діяльності відбувається, в
основному, за рахунок коштів підприємств та держави
(табл. 2.9). У всіх емерджентних країнах ЦСЄ, окрім
Чехії та Румунії, держава є основним донором
фінансових ресурсів на продукування інновацій – у
Середньоєвропейський рівень державних видатків на
здійснення інноваційної діяльності становить 33,5%
[231].
С. 107
фінансування інноваційної діяльності у країнах ЦСЄ
проти 55,0% у цілому по ЄС. Лісабонської стратегією
розвитку ЄС визначено підвищення рівня фінансування
за рахунок коштів бізнесу до двох третин всіх
інноваційних інвестицій. Таким чином, емерджентні
країни ЦСЄ мають здійснити кардинальне
ресурсів на користь збільшення питомої ваги саме
коштів підприємств.
С. 107
Таблиця 2.9
Видатки на здійснення НДДКР протягом 2000–2008 рр.
за джерелами фінансування, %
Джерело: складено автором за даними: [231].
С. 107-108
Іншим джерелом фінансування інноваційної діяльності є
кошти іноземних інвесторів. Найбільш активно
119
фінансування інноваційних проектів за рахунок
іноземних інвестицій.
С. 349-350
Переважання державних коштів у фінансуванні
інноваційної діяльності у країнах ЦСЄ успадковане від
централізованої системи, за якої інновації вважалися
беззаперечною пре рогативою держави, а зацікавленість
учасників економічних відносин був низькою переходом
до ринкової системи господдарювання та зі зміною
форм власності багатьох державних підприємств почала
змінюватися і структура фінансових ресурсів, що
спрямовуються на інноваційну діяльність.
С. 350
Однак державне фінансування НДДКР має низку
переваг:
а) зростання обсягу корисної інформації. Внаслідок
наукових досліджень, які провадять державні інституції,
продукуються величезні масиви інформації, розробок,
процесів, які не завжди перетворюються на кінцевий
продукт споживання, проте можуть бути використані
іншими учасниками ринкових відносин для реалізації
власних інноваційних проектів і створення інноваційної
продукції;
б) формування якісного наукового персоналу, завдяки
підвищенню кваліфікації випускників;
в) розробка нового наукового інструментарію та
методологічних засад;
г) стимулювання співпраці між науковими інститутами,
підприємствами та окремими науковцями, формування
розгалуженої системи зв’язків;
д) вирішення наукових та технологічних проблем;
е) розширення можливостей та умов для створення
навколо державних науково-дослідних інститутів та
центрів нових фірм.
С. 350-351
Важливим завданням та Держави і суб’єкти
господарювання не лише створюють умови для
продукування інновацій, а й забезпечують високу
ефективність використання новітньої продукції в
реальному секторі економіки. Більшість ін новаційно
активних підприємств провадять розробки щодо
поліпшення якості продукції та підвищення
ефективності процесу виробництва. Багато таких
підприємств у Чехії, Польщі та Словаччині. Поступово
зростає кількість суб’єктів господарювання, інноваційна
діяльність яких спрямована на підвищення ефективності
використання ресурсів, зокрема, зменшення трудових
витрат і підвищення енергоефективності (Болгарія та
Румунія).
С. 351
Країни ЦСЄ відстають від країн – інноваційних лідерів
за показниками, що характеризують патентну діяльність.
Ін новаційна спроможність країни вимірюється
кількістю патентів на винаходи, зареєстрованих у
патентних відомствах США, ЄС та Японії. У країнах
інноваційні інвестиції з-за кордону у 2008 р. надходили
до Латвії (23,1% всіх фінансових ресурсів), Естонії та
Литви (по 15,5%) [266]. Ці ресурси, як правило,
залучалися шляхом здійснення досліджень
транснаціональними компаніями та спільними
підприємствами. Посилення фінансування інноваційних
проектів за рахунок іноземних інвестицій є
перспективним напрямом розвитку науково-
технологічного потенціалу країн ЦСЄ.
С. 108
Розподіл фінансових ресурсів у країнах ЦСЄ з
переважанням державних коштів при здійсненні
інноваційної діяльності обумовлений існуванням
колишньої централізованої системи, коли інновації
вважалися прерогативою держави, а рівень
зацікавленості учасників економічних відносин був
низьким. При переході до ринкової системи
господарювання та зміни форм власності багатьох
державних підприємств, які вважалися новаторами,
почала змінюватися і структура надходжень фінансових
ресурсів на здійснення інноваційної діяльності. Частка
інноваційних інвестицій бізнесу поступово зростала.
С. 108
Проте можна виділити ряд переваг державного
фінансування НДДКР:
1) Збільшення об’єму корисної інформації. У результаті
наукових досліджень, які здійснюють державні
інституції, продукуються величезні масиви інформації,
розробок, процесів, які не завжди перетворюються на
кінцевий продукт споживання. Проте вони можуть бути
використані іншими учасниками ринкових відносин для
реалізації власних інноваційних проектів та створення
інноваційної продукції.
2) Підвищення кваліфікації випускників, формування
якісного наукового персоналу.
3) Створення нового наукового інструментарію та
методологій.
4) Формування розгалуженої системи зв’язків та
стимулювання співпраці між науковими інститутами,
підприємствами та окремими науковцями.
5) Підвищення здатності вирішення наукових та
технологічних проблем.
6) Заснування нових фірм навколо державних науково-
дослідних інститутів та центрів.
С. 109
Важливим завданням суб’єктів господарювання та
держави загалом є не тільки створення умов для
продукування інновацій, а й забезпечення високого
рівня ефективності використання новітньої продукції в
реальному секторі економіки. Більшість інноваційно
активних підприємств займаються розробками щодо
покращення якості продукції та ефективності процесу
виробництва. Такі підприємства зосереджені передусім
у Естонії, Чехії, Польщі та Словаччині. Проте поступово
збільшується кількість господарюючих суб’єктів,
інноваційна діяльність яких спрямована на підвищення
ефективності використання ресурсів, зокрема,
зменшення трудових витрат та підвищення
енергоефективності (Болгарія та Румунія).
С. 109
На сучасному етапі розвитку критичним є відставання
емерджентних економік ЦСЄ від країн-інноваційних
лідерів за індикаторами, що характеризують патентну
діяльність. Інноваційна спроможність країни
вимірюється кількістю патентів на винаходи,
120
ЦСЄ тріадичних патентів запатентованих у всіх трьох
відомствах у розрахунку на 1 млн осіб нема [503].
С. 351
За критерієм ступеня розвитку національних
інноваційних систем експерти Європейського
інноваційного табло поділили країни на чотири групи:
- інноваційні лідери: Данія, Фінляндія, Німеччина,
Швеція, Швейцарія та Велика Британія;
- інноваційні послідовники: Люксембург, Ірландія,
Австрія, Нідерланди, Франція, Бельгія;
- помірні інноватори: Естонія, Норвегія, Чехія,
Словенія, Італія, Ірландія, Кіпр, Греція, Португалія та
Іспанія;
- інноваційні аутсайдери: Мальта, Литва, Угорщина,
Словаччина, Польща, Хорватія, Болгарія, Туреччина,
Латвія та Румунія [443].
С. 351
Як бачимо, усі країни ЦСЄ, окрім Чехії, віднесені до
групи інноваційних аутсайдерів.
С. 351-352
Отже, одним зтаких важливих завдань є посилення
інноваційності країни, насамперед за рахунок є
використання потенціалу креативності національної
економіки. Поняття креативність застосовується, як
правило, для характеристики здатності окремого
індивіда генерувати нові ідеї та використовувати їх для
створення оригінальних витворів мистецтва та культури,
наукових винаходів, впровадження технологічних
інновацій тощо. Економічна креативність – це
динамічний процес, спрямований на продукування та
впровадження інновацій у різних сферах
підприємницької діяльності та збільшення конкурентних
переваг окремого суб’єкта господарювання, галузі чи
національної економіки загалом. Залежність між
рівнями креативності та інноваційності країни є
високою (рис. 6.6.). Сутність креативної економіки, на
думку фахівців ООН, полягає в активному процесі
генерування ідей, які використовуються для
забезпечення економічного зростання та розвитку
країни. Креативні здібності людини та її здатність
генерувати нові ідеї слугують основними джерелами
інноваційної діяльності в національній економіці.
Креативність лежить в основі побудови креативної
економіки.
Вид виявленого порушення: плагіат, фальсифікація
С. 352 С. 111
зареєстрованих у патентних відомствах США,
Європейського Союзу та Японії. Якщо винахід було
запатентовано у всіх трьох відомствах, то він отримав
так званий тріадичний патент. У країнах ЦСЄ тріадичні
патенти у розрахунку на 1 млн. чол. Майже відсутні:
Україна, Румунія та Словаччина – 0, Литва – 0,1,
Польща – 0,2, Болгарія – 0,3, Чехія – 1,1, Латвія – 1,2,
Естонія – 1,4, Угорщина – 1,8. <…>
С. 109-110
Залежно від рівня розвитку національних інноваційних
систем експерти Європейського Інноваційного Табло
поділили країни у 2008 р. на чотири групи:
- інноваційні лідери: Данія, Фінляндія, Німеччина,
Швеція, Швейцарія та Великобританія;
- інноваційні послідовники: Люксембург, Ірландія,
Австрія, Нідерланди, Франція, Бельгія;
- помірні інноватори: Естонія, Норвегія, Чехія,
Словенія, Італія, Ірландія, Кіпр, Греція, Португалія та
Іспанія;
- інноваційні аутсайдери: Мальта, Литва, Угорщина,
Словаччина, Польща, Хорватія, Болгарія, Туреччина,
Латвія та Румунія [192].
С. 110
Всі емерджентні економіки, окрім Чехії та Естонії,
класифікуються як інноваційні аутсайдери. <…>
С. 110
Одним із факторів посилення інноваційності країни є
використання потенціалу креативності національної
економіки. Поняття креативність застосовується, як
правило, для характеристики здатності окремого
індивіда генерувати нові ідеї та використовувати їх для
створення оригінальних витворів мистецтва та культури,
здійснення наукових винаходів, впровадження
технологічних інновацій тощо. Поряд з цим існує
економічна креативність – динамічний процес, який
спрямований на продукування та впровадження
інновацій в різних сферах підприємницької діяльності та
збільшення конкурентних переваг окремого
господарюючого суб’єкта, галузі чи національної
економіки у цілому.
<…>
Взаємозалежність між рівнями креативності та
інноваційності країни є високою (рис. 2.10.). Креативні
здібності людини та її здатність генерувати нові ідеї
виступають основним джерелом інноваційної діяльності
в національній економіці. Креативність лежить в основі
побудови креативної економіки. На думку фахівців
ООН, сутність креативної економіки полягає в
активному процесі генерування ідей, які
використовуються для забезпечення економічного
зростання та розвитку країни.
121
 Рис. 2.10. Взаємозалежність рівнів креативності та
Рис. 6.6. Залежність рівнів креативності та інноваційності країн [182; 192]
інноваційності країн [437; 375]

Примітка. Присяжнюк видалив Естонію, Литву і

Латвію із діаграми, але при цьому не змінив наведені у
графіку середній коефіцієнт кореляції («0,855») та R2,
(«0,6107»), які були розраховані ще й з врахуванням 3
видалених країн.
C. 353 С. 112-113
Сприяння розвитку цих галузей і сфер дає змогу Розвиток креативних галузей економіки дозволяє
поліпшити соціально-економічне становище в країні. покращити соціально-економічне становище в країні.
Згідно зі Звітом ООН про креативну економіку, темпи Згідно Звіту ООН про креативну економіку у 2008 р.,
зростання обсягів виробництва та торгівлі креативною протягом 2000-2005 рр. темп зростання обсягу
продукцією у світі становили у середньому 8,7% на рік, виробництва та торгівлі креативною продукцією у світі
у країнах Європи – більше 10%. Частка креативної становив у середньому 8,7% на рік, у країнах Європи –
продукції в сукупному обсязі експорту та імпорту країн більше 10%. Питома вага креативної продукції в
ЦСЄ становить 2,3%, у креативних галузях економіки сукупному обсязі експорту та імпорту в країнах ЦСЄ
працює від 2 до 8% усіх зайнятих, що позитивно становить 2,3%, у креативних галузях економіки працює
впливає на вирішення проблеми безробіття. Отже від 2 до 8% всіх зайнятих, що позитивно впливає на
розвиток креативних галузей економіки слугує вирішення проблеми безробіття в державі. Тому
додатковим фактором підвищення рівня інноваційності розвиток креативних галузей економіки є додатковим
економік ЦСЄ [437], який на жаль, залишається фактором посилення рівня інноваційності емерджентних
низьким, Водночас протягом останніх років стабільно економік ЦСЄ [182].
нарощують науково-технологічний потенціал, Отже, рівень інноваційності країн ЦСЄ з емерджентною
підвищують інноваційність та активно використовують економікою на сучасному етапі є низьким, що визначає
творчі здібності людей в усіх сферах господарського розташування держав у кінці рейтингу країн за ступенем
життя. Якщо сучасні тенденції вдасться зберегти, країни інноваційності держави. У той же час країни
ЦСЄ зможуть сформувати потужну інноваційну демонструють протягом останніх років стабільний темп
систему, зміцнити конкурентоспроможність нарощування науково-технологічного потенціалу,
національної економіки та поліпшити якість життя підвищення рівня інноваційності та активне
населення. використання творчих здібностей людини в усіх сферах
Примітка. Присяжнюк прибрав Естонію, Литву і господарського життя. При збереженні існуючих
Латвію із аналізованої групи країн («ЦСЄ»); проте не тенденцій емерджентні країни ЦСЄ можуть сформувати
скорегував частку креативної продукції в сукупному потужну інноваційну систему, посилити рівень
обсязі експорту та імпорту («2,3%») цієї групи і лишив, конкурентоспроможності національної економіки та
як в оригіналі. покращити якість життя населення.
Висновки до розділу 6 (фрагмент) (с. 355-356) Висновки до 2 розділу (с. 127-128)
Вид виявленого порушення: плагіат
С. 355-356 С. 127
Формування інноваційної системи у країнах ЦСЄ Формування інноваційної системи у країнах ЦСЄ
відбувається динамічно: темпи зростання видатків на відбувається динамічно: темпи зростання видатків на
НДДКР стабільно перевищують у декілька разів темпи НДДКР стабільно перевищують у декілька разів темпи
зростання ВВП. Незважаючи на існуючий значний зростання ВВП. Незважаючи на існуючий значний
розрив між країнами-інноваційними лідерами та розрив між країнами-інноваційними лідерами та
емерджентними країнами ЦСЄ за рівнем інноваційності, емерджентними країнами ЦСЄ за рівнем інноваційності,
останні продовжують нарощувати кількість наукових останні продовжують нарощувати кількість наукових
кадрів, особливо Чехія, Естонія та Латвія, найбільша кадрів, особливо Чехія, Естонія та Латвія, найбільша
кількість фахівців зосереджена у вищих навчальних кількість фахівців зосереджена у вищих навчальних
закладах та бізнес-секторі – 41,4% та 30,9% відповідно. закладах та бізнес-секторі – 41,4% та 30,9% відповідно.
Основним донором фінансових ресурсів на Основним донором фінансових ресурсів на
продукування інновацій у емерджентних економіках продукування інновацій у емерджентних економіках
Європи, окрім Чехії та Румунії, є держава – у Європи, окрім Чехії та Румунії, є держава – у
122
 середньому більше 57% всіх інвестицій. На середньому більше 57% всіх інвестицій. На
промисловість припадає близько третини всіх інвестицій промисловість припадає близько третини всіх інвестицій
на інноваційну діяльність. Така структура розподілу на інноваційну діяльність. Така структура розподілу
інноваційних коштів склалася історично за інноваційних коштів склалася історично за
централізованої системи господарювання, проте централізованої системи господарювання, проте
стратегічним напрямом розвитку національних економік стратегічним напрямом розвитку національних економік
є зміна існуючого співвідношення: дві третини – за є зміна існуючого співвідношення: дві третини – за
рахунок ресурсів бізнесу, одна третина – за рахунок рахунок ресурсів бізнесу, одна третина – за рахунок
державних коштів. державних коштів.
Примітка. Присяжнюк тут забув видалити згадку
Естонії і Латвії, які він не включав у «свій» аналіз.
С. 356 С. 127
У роботі встановлено, що інноваційна діяльність в У роботі встановлено, що інноваційна діяльність в
країнах ЦСЄ характеризується високим рівнем країнах ЦСЄ характеризується високим рівнем
кооперації та співробітництва між підприємствами та кооперації та співробітництва між підприємствами та
науково-дослідними інститутами, вищими навчальними науково-дослідними інститутами, вищими навчальними
закладами. Ступінь кооперації у нових країнах-членах закладами. Ступінь кооперації у нових країнах-членах
ЄС перевищує, як правило, середньоєвропейський ЄС перевищує, як правило, середньоєвропейський
аналогічний показник, що свідчить про динамічний аналогічний показник, що свідчить про динамічний
процес нарощування науково-технологічного потенціалу процес нарощування науково-технологічного потенціалу
в регіоні та високий ступінь комерціалізації в регіоні та високий ступінь комерціалізації
інноваційних розробок. інноваційних розробок.
С. 356 С. 128
Визначено, що перспективним напрямом розвитку Визначено, що перспективним напрямом розвитку
інноваційної системи в країнах ЦСЄ є посилення інноваційної системи в країнах ЦСЄ є посилення
фінансування інноваційних проектів та програм за фінансування інноваційних проектів та програм за
рахунок коштів іноземних інвесторів. рахунок коштів іноземних інвесторів. <…>
6 Присяжнюк Ю. І. Міжрегіональна cтруктурна Doebeli, B., & Kolasa, M. (2007). Rozszerzony rachunek
взаємодія економіки України з національними wzrostu dla Polski, Czech i Węgier. Acta Universitatis
господарськими системами країн Центрально-Східної Lodziensis. Folia Oeconomica, Nr 213/2007. P. 45-64.
Європи. : д.е.н. : спец.. 08.00.02 - Світове господарство і Режим доступу: http://hdl.handle.net/11089/17149
міжнародні економічні відносини : захищена 2013-02-
26; . Львівський національний університет імені Івана (переклад з польської мови)
Франка. Джерело доступу:
https://nrat.ukrintei.ua/searchdoc/0513U000268
Підрозділ 5.1. повністю (с. 247-267) Стаття повністю (с. 45-64)
Вид виявленого порушення: плагіат, фальсифікація
С. 247 С. 45
У групі чотирьох найбільших країн, які вступили
недавно до ЄС, Польща виразно першенствує з точки
зору економічного зростання в 1998 2008 роках.
Середній річний темп зростання реального валового
внутрішнього продукту (ВВП в Польщі в цьому періоді
4,4% і була на 0,8% вища ніж в Угорщині також на 2,3%
вища ніж в Чехії.) Ці дані показують що в зазначений
період, Польща була лідером господарського зростання
в регіоні. Виникає питання, наскільки відмінності в
динаміці ВВП відображаються на динаміці реального
доходу між аналізованими країнами.
У данній розробці ми займемося врахуванням змін
terms of trade з погляду економічного зростання.
Застосовуваний переважно для вимірювання ВВП індекс
Laspeyresa, подібно як індекс Törnqvista, трактує terms of
trade як цінове явище. Згідно з працями (Diewerta і
Morrisona 1989 також (Kohliego 1990, 1991) можна
зробити висновок, що в умовах поліпшень terms of trade
країна досягає кращих господарських результатів. Отже
зміни terms і trade, подібно як зростання продуктивності,
перекладаються на реальні ефекти.
С. 247-248
У рамках даної розробки зміна terms of trade, що
трактується, чинник зростання ВВП в реальних
категоріях, а не цінових. Разом з чотирма іншими
реальними чинниками – технологічними змінами
зростанням трудових внесків і капіталу також ефектом
123
сальдо торгового балансу зміни terms of trade
складаються зміни реального державного доходу.
Примітка. Присяжнюк замінив роки («1995-2002» на
«1998-2008»), але статистичні дані залишив старі без
змін. Окрім того, він додав ще 1 країну до цієї групи, що
також мало змінити статистику.
Вид виявленого порушення: плагіат
С. 248 С. 46
Тоді як реальний державний дохід вирішує рівень
споживання, що своєю чергою впливає на користь,
традиційно визначенного реального ВВП, який
зумовлений, радше, з виробничими можливостями.
Реальний державний дохід є кращим показником
добробуту ніж реальний ВВП.
Підставою представлених підрахунків буде метод
індексової (index number decompositioń) декомпозиції,
розроблений Diewerta і Morrisona 1986 і розрахований
Kohliego 2002, 2004. Він уможливлює безпосереднє
врахування впливу змін terms of trade і ефекту сальдо
торгового балансу на ВВП. Цей метод має солідні
теоретичні підстави і використовує функцію ВВП в
моделюванні виробничого сектора відкритої економіки.
У цьому підході функція ВВП трактується як функція з
погляду цінності вектора - його елементами є
індивідуальне споживання і збір, акумуляція а також
експорт та імпорт(два останні компоненти
<…>
уможливлюють моделювання впливу terms of trade на
рівень ВВП). Функцію ВВП описує логарифмічна
модель, яка є не лише дуже гнучкою функцією, але
також, має вигідним власності з точки зору
використання методів індексово декомпозиції,
уможливлюючи обчислення докладної величини
кожного індексу безпосередньо із статистичних даних,
тобто без необхідності оцінювання параметрів функції
ВВП.
Обговорювана модель відрізняється від стандартного
методу розрахунку зростання ініційованої через (Сольна
1957), те, що грунтується на функції Коба- Дугласа, де
враховує тільки один результат функції ВВП, у зв’язку з
чим не здатний побачити вплив зміни terms of trade.
С. 248 С.
Модель зростання з викристанням методу індексової 46
декомпозиції.
С. 249
Як відправну точку приймімо відкриту економіку, де
ВВП можна описати за допомогою чинників продукції
(input) і результатів (output).
Фактори виробництва мають вигляд двовимірного
кількісного вектора х а результати п’ятивимірного
кількісного вектора у. Елементи вектора х це праця L і
капітал K, а у вектора у - приватне споживання C, С. 47
державне споживання і накопичення G, експорт X та
імпорту M, імпорт розглядається як негативний
результат.
Запишемо це таким чином:
Nx={L,K}iNy={C,I,G,X,M}.
Спостерігати кількісну реалізацію зазначених векторів в
часі, можна відповідними виразами xt=xtj,jεNx а також yt
= yt,j , jεNy . Кількісним векторам відповідають цінові
вектори P xt = Pxt,j oraz Pyt = Pyt,j .
Ми фіксуємо сталі масштаби, найменші коливання,
максимізацію зиску, досконалу конкуренцію також
існування змін технологій, що впливають на ВВП у часі.
Функцію ВВП π можна представити наступним чином:

124
   p ty , xt ,t   pty y t* '
(1)
p y
t, j yt , j
де y*t максимілізує вираз jє N y для всіх можливих
комбінацій чинників продукції і результатів, натомість
символ ' позначає операцію транспозиції.
Для спрощення в подальшій частині функцію ВВП
записувати ми будемо у вигляді π {pyt ,xt ,t).
С. 249-250 С. 47
Стандартний спосіб моделювання функції ВВП π,
базується на функції Cobba-Douglasa. (Arrow, Chenery,
Minhas і Solow 1961) звернули однак увагу на істотну
рестриктивність цієї моделі, в якій всі цінності гнучкості
субституції рівні 1. З робіт (Diewerta 1974), вибраний
аналіз є у межах, більш загальних функційних форм.
Вони уможливлюють моделювання власностей другого
ряду, таких як гнучкість субституції. Найпопулярнішою
функійною формою, використовуваною в цій сфері, є
транслогарифмічна (Лаг Трансу) (Translog) модель.
Нижче ми покажемо, що ця модель функції ВВП володіє
також властивостями, полегшуючими застосування
техніки індексової декомпозиції.
С. 250 С. 47
У нашому випадку модель Translog має наступну
вигляд:
ln  t   ln pty , ln xt , t
(2)
 
Після застосування другого наближення ряду Taylora
ми отримуємо:
ln  t  a0   a ln p
jє N y
i
y
t, j  
jє N y
j ln xt , j  1 2 
jє N y

jє N y
ih ln pty, j ln pty, h  1 2 
jє N y

jє N y
jk ln xt , j ln xt , jk

   ij ln p ln xt , j  1 2   t , i ln p t 
y
t ,i
y
t ,i  jtk ln xt , jt  t  1 2ut 2

jє N y jє N y
(3) jє N y jє N y

де накладено рестрикції симетрії γih = γhi також φjk = φkJ .

С. 48
Із заснування постійних ефектів масштабу виникає:
<…>
 j  1,  jk  jk  0,   y  0  t, j  0.
j
. k j
i j

С. 250 С. 48
Якщо функція ВВП однорідна першого ступеня, а
також в разі цін, то тоді:
 i  1,   ih   ih  0,   y  0
i h i
 t ,i 0
i i
Диференціація функції ВВП (3) відносно цін
компонентів ВВП генерує функції попиту на імпорт і
пропозиції в разі інших компонентів, натомість через
диференціацію функції ВВП відносно чинників
продукції ми отримуємо відвернуті функції попиту на
чинники продукції.
Результати можна представити у вигляді внесків:
 ln  t
St ,i    i   ih ln pty, h   i , j ln xty, j   t ,it , i є N y 
 ln pty,i h N h N є y
(4) є x

С. 251 С. 48
 ln  t
St , ij    j    ij ln pty, j   j , k ln xt , k  t , it , j є N x 
 ln xty, i iє N y iє N x
(5)
де st,i — pyt,iyt,i / πt oraz st,j = px t,jx t,j / π, позначають
внески у ВВП відповідно результатів і також заробітна
плата чинників продукції j.
На підставі такого опису відкритої економіки (Diewert
і Morrison 1986) розробили метод індексової
декомпозиції ВВП.
С. 251 С. 48
Розроблений ними індекс продуктивності, схожий на
індекс Laspeyresa, вимірює вплив змін технології на
125
ВВП під час від t – 1 до t:
  pty1 , xt 1 , t 
RtL,t 1 
  pty1 , xt 1 , t  1
(6)
С. 251 С. 48
Інтуїтивна інтерпретація виразу RL t,t-1 є наступною.
ВВП був підрахований для обох періодів, tj. t–1 i t, при
таких самих цінах продуктів і накладі державних
чинників продукції. Різниця між так взятим ВВП в обох
періодах є зумовлений технологічними змінами.
Оскільки показник є індексом Laspeyresa, ціни
фінальних продуктів і наклад чинників продукції в
державі є на постійному рівні з періоду t–1. Звичайно їх
можна встановити на рівні з періоду t. Тоді показник
продуктивності типу індексу Paaschego представляється
наступним чином:
  pty , xt , t 
Rtp,t 1 
  pty , xt , t  1
(7)
С. 251 С. 48
Обчислення середньої геометричної величини (6) і(7)
уможливлює обчислення індексу продуктивності за
зразком індексу Fishera :
С. 252 С. 49
  p , xt 1, t 
y
  p , xt , t 
y
Rt ,t 1  RtL,t 1RtP,t 1  t 1
 t
  p , xt 1 , t  1   pty , xt , t  1
y
t 1
(8)
Окремі параметри функцій ВВП π(•) невідомі, отже не
можна розрахувати Rt,t-1 на підставі (8). Однак оскільки
та функція має форму моделі логотипів (згідно з (3))
Translog докладну цінність Rt,t-1 можна розрахувати
безпосередньо із статистичних даних (див. Diewert і
Morrison 1986):
С. 252 С. 49
t ,t 1
Rt ,t 1 
Pt ,t 1 X t , t 1
(9)
p
iє N y
y
t ,i yt , i
t , t 1 
p
iє N y
y
t 1, i yt 1,i
(10)
  p y  
Pt ,t 1  exp  1 2 St ,i  St 1,i ln yt ,i  
iє N y  pt 1,i  
(11)
  p y
 
X t ,t 1  exp   1 2 St , j  St 1, j ln y
t, j

 jє N y  p t 1, j  
(12)
С. 252 С. 49
Гt,t-1 позначає індекс зростанню номінального ВВП
(рівний один плюс темп зростання) під час від t-1 до t;
Pt,t-1 позначає індекс цін п’яти компонентів ВВП,
натомість Xt,t-1 позначає індекс Törnqvista, що міститься
в собі, наклади чинників продукції. Індекс Törnqvista
чинників накладів продукції (12) вимірює спільний
вплив змін трудового внеску і капіталу позмінно ВВП.
Вплив кожного з цих чинників окремо можна
розрахувати наступним чином:
 X 
X t ,t 1, j  exp1 2 St , j  St 1, j ln t , j  .
jє N y  Ot 1, j 
 (13)
С. 253 С. 49

126
 X t,t-1,j можна інтерпретувати як міру впливу чинника j
на ВВП в періоді відt-1 до t (див. Kohli (1990) або
(1991)):

X t , t 1, j 

 p y , xt , j , xt 1, k , t  1    p , x t
y
t, j , xt , k , t 
  p , xt 1, j , xt 1, k , t  1   p , xt 1, j , xt , k , t 
t 1 ,
y y С. 50
t
t 1
(14)
j, k є N x , j  k.
С. 253 С. 50
Концепція вищезгаданого індексу аналогічна до
способу трактування технологічних змін. Наприклад,
щоб розрахувати вплив змін трудового внеску на ВВП
припустимо, що чинник j у рівнянні Xt,t-1,j позначає
роботу. Показник типу Laspeyresa за пункт віднесення
приймає період t – 1. Щоб визначити вплив змін
трудового внеску на зростання ВВП між t – 1 a t, слід
направити трудовий внесок на обидва періоди.
Аналогічно, показник типу Paaschego за пункт
віднесення приймає період t. Також в цьому випадку
слід направити трудовий внесок в періодах ti t – 1, що
уможливить визначення зміни його впливу на зростання
ВВП між t – 1 a t.
С. 253 С. 50
Отже зростання номінального ВВП Г t,t-1 (9) можна
здекомпонувати таким чином:
t ,t 1  Rt ,t 1  X t ,t 1, L  X t ,t 1, K  Pt ,t 1
(15)
Індекс продуктивності також накладу двох чинників
продукції описують реальні ефекти, і їх добуток являє
індекс Törnqvista реального ВВП.
t ,t 1
t ,t 1   Rt ,t 1  X t ,t 1, L  X t ,t 1, K
Pt ,t 1
(16)
С. 253-254 С. 50
Так підрахований індекс Törnqvista є показником
вищого ряду (superlative) і визнається як кращий від
загальновживаного індексу Laspeyresa. Проте, як ми
виявимо нижче, аналогічний індекс цін Tönqvista,
грунтований на цінах п’яти компонентів ВВП, P t,t-1,
враховує не тільки цінові ефекти, але також реальні.
Щоб цілком розділити реальні ефекти від цінових
ефектів, той індекс слід розкласти. З цією метою ми
відокремимо ціни державного майна також майна, що є
предметом торгового обміну закордоном. Нехай pd буде
вектором цін акумуляції також й індивідуального
споживання збору, pd =(pi,pg,pc)', натомість pF - вектором

цін імпорту і експорту F

p  p , p
M x . '
Передусім ми зважимо вплив державних видатків на
зростання ВВП
  pt , D , pt 1, F , xt 1 , t  1   pt , D , pt , F , xt , t 
Pt ,t 1, D  
  pt 1, D , pt 1, F , xt 1 , t  1   pt 1, D , pt , F , xt , t 
(17)
С. 254 С. 51
Міра Pt,t-1,D , якою можна вирахувати безпосередньо із
статистичних даних, представляється наступним чином:
 p 
Pt ,t 1, D  exp1 2 St , I  St 1, I ln t , I  1 2 St ,G  St 1,G ln t ,G  1 2 St ,C  St 1,C ln t ,C 
p p
 pt 1, I pt 1, G pt 1, C 
(18)
де St,I, St,G також St,C позначають відповідно участь
акумуляції, споживання збору та індивідуального
споживання в державних видатках. Далі приймаємо до
уваги ціни імпортованих речей, речей що експортується,
в зростанні номінального ВВП. У цій галузіі (Kohli 2002,
2004b) опрацював дві міри, які мають бути враховані у

127
функції ВВП (1), – вплив terms of trade і вплив торгового
сальдо (trade-balance effect) балансу на зростання ВВП.
Сформульовані вини є відповідно як протилежність
terms of trade:
Pt , M
t 
Pt , x
(19)
С. 255 С.
також відносні ціни експорту, де індекс цін державних 51
видатків служить як numeraire:
Pt , X
ht 
Pt , D
(20)
Водночас функції ВВП x(pt,D, pt,X, pt,M, xt,t) можна
записати як:
  pt , D , ht pt , D , ht ot pt , D , xt , t     pt , D , ht ot xt , t .
(21)
На підставі так визначеної функції ВВП ψ (Kohli
2004b) сформулював ефект змін terms of trade:
  pt 1, D , ht 1, ot , xt 1 , t  1   ptD , ht , ot , xt , t 
Ot ,t 1  
  pt 1, D , ht 1 , ot 1 , xt 1 , t  1   pt , D , h"t , ot 1 , xt , t 
(22)
який можна розрахувати безпосередньо з
статистичних даних в наступний спосіб:
 O 
Ot , t 1  exp 1 2  S t , M  S t 1, M ln t  .
 Ot 1 
(23)
O t,t-1 вимірює вплив змін terms of trade на зростання
номінального ВВП.
С. 255-256 С. 51
Вони можуть виникати із зростання цін експорту або
спаду цін імпорту. Означає це те, що при даному
вихідному сальдо торгового балансу країна може або
імпортувати більше ніж експортує або експортувати
менше ніж імпортує. Інакше кажучи, уможливлює С. 52
“отримання більше в обмін на менше”. Тому
поліпшення terms of trade, подібно як технічний прогрес,
генерує реальні ефекти. В разі обчислення реального
ВВП, в національних рахунках, тільки технічний
прогрес трактується як реальний ефект. Зміни terms of
trade вважаються за цінове явище і включені до
дефлятора ВВП. У результаті, в умовах поліпшення
terms of trade, традиційно вимірюване зростання
реального ВВП занижує зростання реального
державного доходу і добробуту. Тож саме стосується
ефекту торгового балансу, підрахованого наступним
чином:
С. 256 С. 52
 t ,t 1 

 pt 1, D ht ot 1 xt 1 t  1
, , , ,  
  ptD , ht , ot , xt , t 
  pt 1, D , ht 1 , ot 1 , xt 1 , t  1   pt , D , h"t 1 , ot , xt , t 
(24)
Ht,t-1 віддзеркалює ефект важелю, який виникає в разі
неурівноваженого торгового балансу. Допустимо, що
ціни імпорту і експорту змінюються в однакових
пропорціях, так не змінюється terms of trade. Такий рух
цін викликає однак явище, яке можна прирівняти до
ефекту важеля, оскільки сальдо торгового балансу не
нульове (у такому випадку додаткові доходи з експорту
точно вирівняють додаткові кошти імпорту). В разі
торгового надлишку вищі ціни імпортованих товарів,
що експортуються, принесуть країні більші вигоди,
натомість в разі дефіциту буде навпаки. Ефект важеля
зазвичай потаємний в дефляторі ВВП. Навіть якщо той
ефект має невеликі розміри, він має характер реальної
128
зміни і має бути відособлений.
С. 256 С. 52
Калькуляція цього індексу на підставі даних
представляється наступним чином:
 h 
 t ,t 1  exp1 2st , B  st 1, B ln t 
 ht 1 
(25)
sB  sx  sM  1  sI  sG  sc .
де
С. 257 С. 52
В цей спосіб за допомогою шести
індексів(9),(13),(23),(25) і(18) можна зробити повну
декомпозицію показника зростання номінального ВВП :
за допомогою
t ,t 1  Rt ,t 1  X t ,t 1, L  X t ,t 1, K  Ot ,t 1  Ht ,t 1  Pt ,t 1, D
(26)
За винятком індексу, що вимірює зміну цін державних
видатків, всі показники описують реальні зміни, а їх
добуток можна інтерпретувати як зміну реального
державного доходу:

Yt ,t 1  t ,t 1  Rt ,t 1  X t ,t 1, L  X t ,t 1, K  Ot ,t 1  H t ,t 1
t ,t 1, D
(27)
С. 257 С. 52
Так сформульований індекс реального державного
доходу, Y t,t-1, заключаючий виключно реальні явища,
кращий від реального індексу Törnqvista заданого ВВП
через(16). Y t,t-1 можна також в простий спосіб
розрахувати дефілюючи зміни номінального ВВП С. 53
індексом, що вимірює зміни цін державних видатків.
Врешті, ділячи індекс реального національного доходу
через індекс Törnqvista реального ВВП, Г t,t-1, ми
отримуємо індекс Tornqvista, зв'язаних зі зміною цін
торгового майна, охоплюючий індекс впливу змін terms
of trade також ефект сальдо торгового балансу.
t ,t 1
Qt ,t 1   t ,t 1   t ,t 1
t ,t 1
(28)
С. 258 С. 53
Цей індекс Törnqvista, що стосується вигод,
пов’язаних зі зміною цін на товар, можна також
розрахувати безпосередньо, розділивши індекс
Törnqvista і компонентів ВВП через ціновий індекс
державних видатків.
С. 258 С.
Щоб проаналізувати економічне зростання згідно 53
моделі, ми потребуємо даних, що стосуються :
- компонентів ВВП (індивідуальне споживання,
споживання збору, акумуляція, експорт і імпорт) – в
кількісному і ціновому трактуванні;
- накладу чинників продукції (робота і капітал)
- заробітні плати і капіталу.
Головним джерелом даних про ВВП і його
компоненти були національні рахунки, публіковані
через головні статистичні установи Польщі, Чехії,
Угорщини і Словаччини. Методологія національних
рахунків в сфері обчислення реальних змін не є однак
ідентична у всіх чотирьох країнах. У Польщі
застосовано ланцюговий індекс Laspeyresa, натомість в
Чехії, Словаччині і Угорщині – індекс Laspeyersa про
постійну підставу.
С. 258 С. 54
Трудовий внесок сформульований є як число
працюючих, згідно з національними рахунками кожної з
країн. З огляду на брак зв'язних і порівнянних даних, що

129
стосуються середнього числа годин, що працюють
додатково, для окремих країн, зміни трудового робочого
часу не були враховані.
Прийнято стандартне твердження, що потік послуг
капіталу пропорційний до середнього річного запасу
капіталу, підрахованого на підставі основних ресурсів
економіки. Дані, що стосуються основних ресурсів в
окремих країнах, взято з Статистичних довідників
Польщі, Міністерства Фінансів Чехії а також виконаних
оцінок через (Євростат 2010).
Вид виявленого порушення: плагіат, фальсифікація
С. 259 С. 54
У Таблиці 5.1 подано порівняння результатів для
Польщі.
Аналізуючи середні геометричні величини для періоду
2000-2010 можна констатувати, що головними
чинниками реального економічного зростання в Польщі
є зростання продуктивності праці, нагромадження
капіталу, а їх середній річний вклад до зростання
реального державного доходу відповідно 1,4 - 2,9 %.
Примітка. Присяжнюк замінив роки («1992-2002» на
«2000-2010»), але статистичні дані залишив старі без
змін.
С. 259 С. 55
Як підкреслює багато авторів, зростання, грунтоване
виключно на фактично реалізованому ВВП без
врахування змін у використанні виробничих сил, веде до
отримання наближених результатів в сфері впливу
технологічних змін. Беручи до уваги досить довгі
періоди можна зосередитися на середніх даних
зростання, що значно обмежує можливі обтяження. Крім
того у час кризи у всіх країнах Центрально-Східної
Європи мало місце сильне зниження попиту, наслідком
чого став низький ступінь використання виробничих
сил. Обчислення середніх індексів за цілий період 2000-
2010 може виключити циклічність.
С. 259 С. 55
Ми не розпоряджаємося даними про ступінь
використання виробничих сил в Польщі на рівні всієї
економіки. Вплив початкового спаду попиту можна
однак приблизно оцінити на підставі даних з обробної
промисловості. Згідно даним ЦСУ, ступінь
використання виробничих сил в польській обробній
промисловості сильно зріс в 2000-2010 роках.
Аналогічна ситуація мала місце в інших країнах регіону.
На підставі представленої вище аргументації можна
вважати, що отримані результати, точно описують вплив
технологічних і організаційних змін на зростання ВВП.
Примітка. Присяжнюк замінив роки («1992-2002» на
«2000-2010»).
С. 259-260 С. 55
Аналіз середніх індексів, 2000-2010 років
представлених в таблиці 1, вказує, що середній річний
вклад нагромадження капіталу до зростання ВВП був
1,6 %., натомість вклад змін продуктивності 2,7 %.
Середній річний відсоток вкладу змін в трудовому
внеску був близький нулю. З приводу невигідних змін
terms of trade реальний державний дохід Польщі меншав
в середньому на 0,4 %. щороку, натомість ефект сальдо
торгового балансу був незначний.
Примітка.
1. Присяжнюк підмінив роки («1995-2002» на
«2000-2010»), але статистичні дані залишив
старі без змін.
2. Він також забув у тексті поміняти номер таблиці
130
 із «1» на «5.1»
С. 260 С. 56
Таблиця 5.1.
Зростання для Польщі (річні показники: 2000-2010р.
Rt,t-1 Xt,t‐1,L Xt,t-1,K Ot,t-1 Ht,t‐1 Pt,t‐1,D Г t,t-1 Q t,t-1
2000 1.025 0.990 1.006 1.013 0.999 1.366 1.412 i 1.012
2001 1.044 0.988 1.009 1.014 1.000 1.284 1.356 1.014
2002 1.036 1.005 1.012 0.997 0.999 1.289 1.353 0.996
2003 1.028 0.990 1.020 0.981 1.005 1.088 1.113 0.985
2004 1.028 1.009 1.023 0.994 1.000 1.194 1.259 0.993
2005 1.036 1.014 1.017 0.996 1.000 1.145 1.218 0.996
2006 1.020 1.009 1.018 1.007 0.999 1.111 1.172 1.006
2007 1.036 0.985 1.018 0.996 1.001 1.072 1.112 0.997
2008 0.999 0.997 1.013 1.000 1.002 1.040 1.052 1.002
2009 1.050 1.009 1.010 0.995 0.997 1.286 1.365 0.992
2010 1.015 0.990 1.009 0.996 1.001 1.013 1.025 0.998
Rt,t-1: індекс продуктивності
Xt,t-1,L: ефект трудового внеску
Xt,t-1,K: ефект зміни накладу капіталу
Ot,t-1: ефект змін terms-of-trade
Ht,t-1: ефект сальдо торгового балансу
Pt,t-1,D: індекс зміни цін державних видатків
Г t,t-1: індекс номінального ВВП
Q t,t-1 : індекс вигод, зв'язаних зі змінами цін
торговельних товарів
Примітка. Присяжнюк замінив роки («1992-2002» на
«2000-2010»), а статистичні дані залишив дані без змін
С. 260-261 С. 56
Можливість інтерпретації індексів в окремих роках
обмежена, можна однак зазначити про декілька
спостережень. У цілому досліджуваному періоді
однаково зміни продуктивності, як і нагромадження
капіталу впливали додатньо на реальне зростання. С. 57
Єдиним винятком є спад продуктивності в 2008 р. Слід
однак пам'ятати, що це періоді кризи, так індекс змін
продуктивності за 2008 р. віддзеркалює скоріше спад
використання виробничих сил. Вплив змін в трудовому
внеску був позитивний тільки в 2004-2005 роках,
збільшуючи тоді ВВП в середньому на 0,9 пункт. відс.
щороку. Пізніше однак той чинник знижував темп
зростання в середньому на 1 %. щороку. Вплив вигод,
зв'язаних зі зміною цін торгових товарів, хоч в
середньому трактуванні близький нулю, досягав в
деяких роках істотних розмірів. У 2004 і 2005 роках цей
ефект був позитивний, виразно збільшуючи зростання
ВВП.
Вагання індексу, що описує вигоди, зв'язані зі зміною
цін торгового майна, можна значною мірою приписати
змінам terms of trade. Вплив ефекту сальдо торгового
балансу був вищий від 0,1 пункту. відс. або нижчий від -
0,1 пункту. відс. тільки в 2003 і 2005.
Примітка. Присяжнюк замінив роки («1994-1998» на
«2004-2005»; «1995, 2000, і 2001» на «2003 і 2005»),
залишивши статистичні дані.

С. 261-262 С. 57
Результати, отримані для Польщі, варто порівняти з
результатами, отриманими для троох інших нових країн-
членів ЄС, тобто Угорщини, Чехії і Словаччини. Всі
чотири країни, як перші в Центральній і Східній Європі,
реалізували ринкові реформи після падіння
комуністичного режиму, а після декількох років вдалої
трансформації були визнані лідерами регіону і
131
кандидатами на членство в ЄС.
Результати для Польщі, Угорщини, Чехії і Словаччини
за період 2000-2010 представлено в Таблиці 2.
У 2000-2010 роках темп економічного зростання в
Польщі на тлі країн регіону був високий. Середня річна
шкала зростання реального ВВП підрахована згідно
індексу Törnqvista була на 0,9 %. вища ніж в Угорщині і
на 2 %. вища ніж в Чехії. В разі показників реального
доходу розбіжності виявилися значно меншими.
Середня річна шкала зростання реального державного
доходу в Польщі була тільки на 0,3 %. вища ніж в
Угорщині, на 0,8 %. вища ніж в Чехії і на %. вища ніж в
Словаччині.
Примітка. Присяжнюк замінив роки («1995-2010» на
«2000-2010»), а статистичні дані залишив дані без змін
Також він додав згадку Словаччини, однак відсотків не
написав жодних («і на .% вища ніж в Словаччині»)
С. 262 С. 58
Таблиця 5.2
Зростання ВВП для Польщі, Угорщини, Чехії і
Словаччини (середні геометричні величини: 2000-2010)
Польща Угорщина Чехія Словаччина
Rt,t-1 1.027 1.019 1.008 1.006
Xt,t-1,L 1.000 1.002 0.996 0.993
Xt,t-1,K 1.016 1.014 1.019 1.013
Ot,t-1 0.996 1.003 1.007 1.004
Ht,t-1 1.001 0.999 1.001 1.000
Г t,t-1 1.044 1.035 1.024 1.018
Q t,t-1 0.996 1.002 1.008 1.006
Y t,t-1 1.040 1.037 1.032 1.029

Rt,t-1: індекс продуктивності

Xt,t-1,L: ефект трудового внеску
Xt,t-1,K: ефект зміни накладу капіталу
Ot,t-1: ефект змін terms-of-trade
Ht,t-1: ефект сальдо торгового балансу
Г t,t-1: індекс Törnqvista реального ВВП
Q t,t-1 : індекс вигод, зв'язаних зі змінами цін
торговельних товарів
Y t,t-1: індекс реального державного доходу
Примітка. Присяжнюк замінив роки («1995-2002» на
«2000-2010»), але цифри трьох базових країн залишив
без змін. Натомість додав якісь цифри Словаччини, які
також не заслуговують на довіру (за які це роки – нові
чи оригінальні? Звідки ці дані?)
С. 262-263 С. 58-59
У всіх чотирьох країнах, головними чинниками
зростання реального державного доходу було зростання
продуктивності і накопичення капіталу. Зміни
продуктивності були особливо істотні в Польщі, де ВВП
збільшувалося в середньому на 2,7 %. щороку. В
Угорщині цей показник був нижчий, але також відносно
високий (1,9 %.), натомість в Чехії він виніс тільки 0,8
%., в Словаччині він виніс тільки 0,6 % Вплив
накопичення капіталу був наближений у всіх чотирьох
країнах, і досяг відмітки від 1,4 %. в Угорщині до 1,9 %.
в Чехії, в Словаччині він виніс тільки 1,3 %.
С. 263
Виразно видно, що вплив зростання трудового внеску
на економічне зростання був значно менший. Всього
лише в Угорщині зростання працевлаштування
спричиняло збільшення середньої шкали зростання
ВВП. У Польщі той ефект був незначний, а в Чехії і в
Словаччині посприяв до зменшення реальної шкали
зростання ВВП в середньому на 0,4 % щороку.
132
 Згідно нашим обчисленням, реальний державний
дохід Польщі меншав щороку в середньому на 0,4% з
приводу невигідних змін terms of trade. В інших країнах
регіону не зазначено схожу тенденцію. У Чехії зміни
terms of trade збільшили річну шкалу зростання ВВП на
0,7 %., натомість в Угорщині – на 0,3 %. В Словаччині
на 0,4 . У всіх чотирьох країнах вплив змін terms of trade
був значно більший ніж вплив ефекту сальдо торгового
балансу.
Примітка. Присяжнюк і тут дає застарілі дані і видає їх
за актуальні. Наведені дані щодо Словаччини також не
заслуговують на довіру (за які це роки – нові чи
оригінальні? Звідки ці дані?)
Вид виявленого порушення: плагіат
С. 263 С. 59
Використовуючи логарифмічну для трансу функцію
ВВП ми отримуємо результати, які відрізняються від
офіційної шкали зростання реального ВВП. Як згадано в
розділі 2, індекс, підрахований як добуток індексів
впливу змін продуктивності і накладу чинників
продукції, можна трактувати як індекс Tórnqvista
реального ВВП. Відрізняється він алгебрично від
застосовуваного зазвичай індексу Laspeyresa, оскільки є
індексом вищого ряду. Зважаючи на додатково вплив
змін terms of trade і сальдо торгового балансу на
економічне зростання ми отримуємо індекс реального
державного доходу, який зазвичай ще більш
відрізняється від офіційної шкали зростання.
С. 264
З теоретичної точки зору ті індекси можуть краще
описувати реальне економічне зростання. З практичної
точки зору варто натомість перевірити, як дуже
відрізняються вони від офіційних даних.
У таблиці 5.3 ми порівняли індекс Tornqvista
реального ВВП а також індекс державного доходу з
офіційними шкалами зростання реального ВВП для
Польщі, Угорщини і Чехії.
Аналізуючи середні геометричні величини, найбільші
відмінності можна констатувати між шкалами зростання
реального державного доходу а індексами
ВВП(офіційними або Tórnqvista). Ті відмінності можна
пояснити впливом змін terms of trade також ефекту
сальдо торгового балансу. Розбіжності між індексом
Tornqvista і офіційними показниками зростання ВВП є
відносно невеликими, хоч також видимими, особливо в
разі Чехії .
Примітка. Присяжнюк дослівно скопіював згадку
«розділу 2», хоча у своєму розділі 2 він не згадує ні про
які індекси.

Вид виявленого порушення: плагіат, фальсифікація, фабрикація

С. 264 С. 60

133
Таблиця 5.3.
Офіційний індекс ВВП, індекс Törnqvista реального
ВВП також індекс реального державного(річні індекси і
середні геометричні величини : (2000-2010) доходу
Польща Угорщига Чехія Словаччина

Офіційні Офіційні Офіційні Офіційні

ВВП Г t,t-1 Y t,t-1 ВВП Г t,t-1 Y t,t-1 ВВП Г t,t-1 Y t,t-1 ВВП Г t,t-1 Y t,t-1

2000 1.026 1.021 1.034 0.969 0.993 0.994 0.995 -0.967 0.985 0.995 -0.967 0.985

2001 1.038 1.041 1.056 0.994 0.974 0.987 1.001 0.987 1.021 1.001 0.987 1.021

2002 1.052 1.054 1.050 1.029 1.017 1.028 1.022 1.018 1.048 1.022 1.018 1.048

2003 1.070 1.071 1.062 1.015 0.993 1.013 1.059 1.059 1.064 1.059 1.059 1.064

2004 1.060 1.061 1.054 1.013 1.017 1.010 1.043 1.044 1.057 1.043 1.044 1.057

2005 1.068 1.068 1.064 1.046 1.048 1.056 0.992 0.994 0.998 0.992 0.994 0.998

2006 1.048 1.048 1.055 1.049 1.050 1.056 0.990 0.990 1.021 0.990 0.990 1.021

2007 1.041 1.040 1.037 1.042 1.043 1.037 1.005 1.008 1.004 1.005 1.008 1.004

2008 1.040 1.038 1.023 1.052 1.053 1.036 1.033 1.035 1.016 1.033 1.035 1.016

2009 1.010 1.010 1.012 1.038 1.038 1.043 1.031 1.036 1.056 1.031 1.036 1.056

2010 1.014 1.014 1.012 1.033 1.036 1.045 1.020 1.025 1.040 1.020 1.025 1.040

Г t,t-1: індекс Törnqvista реального ВВП

Y t,t-1: індекс реального державного доходу
Примітка. Присяжнюк замінив роки («1992-2002» на
«2000-2010»), але цифри трьох базових країн залишив
без змін. Натомість він додав сфабриковані цифри
Словаччини, які є ідентичними до даних Чехії.
Вид виявленого порушення: плагіат, фальсифікація
С. 265 С. 60
В разі Польщі середня річна шкала зростання в 2000-
2010 роках що підрахована за допомогою всіх трьох
індексів майже ідентична. Має зв'язок з тим фактом, що
середній вплив вигод, пов'язаних зі зміною цін
торгового майна на ВВП, був в цьому періоді близький
нулю. Вплив вигод, зв'язаних зі зміною цін торгового
майна, особливо сильний в Чехії, звідси розбіжності між
офіційною шкалою зростання ВВП а індексом реального
доходу в цій країні.
Примітка. Присяжнюк замінив роки («1992-2002» на
«2000-2010»), а статистичні дані залишив дані без змін.
С. 265 С. 61
В випадку індексів з окремих років розбіжності часом
набагато більші, навіть в Польщі. Щоправда від 2000 р.
різниця між індексом Törnqvista і офіційним індексом
ВВП ні разу не переступила 0,2 %., з іншого боку
пропозиції, що випливають з аналізу змін реального
державного доходу, можуть бути суттєво різнитися від
тих, що виникають на підставі офіційних шкал
зростання, що особливо очевидне в 2010 р. отже ми
вважаємо, що аналіз, виконаний за допомогою
представленої моделі, може бути корисний в оцінці
процесу економічного розвитку.
Примітка. Присяжнюк замінив роки («1994» на «2000»,
«2000» на «2010»), а статистичні дані залишив дані без
змін
Вид виявленого порушення: плагіат
С. 265 С. 61
Отже, після шоку, зв'язаного зі зміною устрою в 1991
р. Польща досягала великих господарських результатів,
випереджаючи інші центральноєвропейські країни з
точки зору середньої шкали зростання ВВП. Наш аналіз
виявив, що це було викликане головним чином високим
зростанням продуктивності. Недивно, що коли
візьметься до уваги вихідні умови, з скритим
безробіттям, застарілими технологіями і низькою якістю

134
продуктів, а також відносно великий наплив нових
технологій, в т.ч. через зарубіжні безпосередні
інвестиції в дев'яностих роках.
Вид виявленого порушення: плагіат, фальсифікація
С. 265-266 С. 61
Другим важливим чинником зростання ВВП в Польщі
було накопичення капіталу, хоч мало воно менше
значення ніж зростання продуктивності. Інвестиційний
бум з 2000-2010 років справді спричинив швидше
зростання виробництва і збільшення виробничих сил.
Польща не була однак у цьому відношенні винятком,
про що свідчать показники впливу накопичення
капіталу на ВВП в інших країнах регіону, таких як
Угорщина, Чехіяі Словаччина.
Примітка. Присяжнюк замінив роки інвестиційного
буму («1993-1998» на «2000-2010»).
Вид виявленого порушення: плагіат
С. 266 С. 61
З точки зору добробуту країни, від зростання ВВП
істотніше є зростання реального державного доходу.
Являє він собо підставу споживання, яке у свою чергу
впливає на корисність, тоді як реальний ВВП стосується
скоріше виробничих можливостей. Важливе є
врахування змін цін експортного і імпортних товарів а
також ефект сальдо торгового балансу. Модель,
застосована в даній розробці, на відміну від
стандартного рахунку зростання, уможливлює
С. 62
врахування саме того чинника. Крім того, застосований
підхід полегшує уникання пасток, виникаючих із
застосування індексу реального ВВП як показника
реального державного доходу в разі змін terms of trade.
Вид виявленого порушення: плагіат, фальсифікація
С. 266 С. 62
Врахування впливу вигод, пов'язаних зі зміною цін
торговельних товарів як реального чинника зростання
продукту, дозволяє поглянути на польський
господарський успіх з іншої перспективи. У цей самий
час Чехія, як і Угорщина відзначилися значним
зростанням вигод, зв'язаних зі зміною цін торговельних
товарв. На противагу офіційних даних про зростання
ВВП, середня шкала зростання реального державного
доходу в 2000=2010 роках була в Польщі дуже схожа як
в Угорщині і щоправда значно вища ніж в Чехії, проте
відмінності були в цьому випадку суттєво менше ніж в
разі темпу зростання ВВП.
Примітка. Присяжнюк замінив роки дослідження шкал
зростання реального державного доходу («1995-2002»
на «2000=2010»). Також він тут забув згадати
Словаччину, яку він додавав раніше у «своє»
дослідження.
Вид виявленого порушення: плагіат
С. 266 С.
Представлена модель, є з теоретичної точки зору 62
кращим знаряддям виміру технологічних змін ніж
стандартна модель. Проте з практичної точки зору
відмінності між індексами зростання продуктивності
отриманими за допомогою обох альтернативних
моделей занадто не великі, беручи до уваги наближений
характер всіляких показників технічного прогресу.
Вид виявленого порушення: плагіат, фальсифікація
С. 267 С. 62
Отже порівняльний аналіз зростання Польщі та
чотирьох інших членів ЄС, Чехії, Словаччини і
Угорщини зроблено користуючись розширеною
структурою бухгалтерського обліку зростання. Головні
135
 результати показують, що темп приросту середнього
валового внутрішнього продукту в Польщі за період
2000-2010 був найвищим серед чотирьох країн. Головні
чинники-засади зростання в реальному внутрішньому
доході були високий ріст продуктивності і накопичення
капіталу.
Примітка. Присяжнюк замінив досліджувані роки
темпу приросту середнього ВВП із «1995-2002», як в
оригіналі, на «2000-2010», додав четверту країну,
висновки лишив ті ж.
7 Присяжнюк Ю. І. Міжрегіональна cтруктурна
взаємодія економіки України з національними
господарськими системами країн Центрально-Східної
Європи. : д.е.н. : спец.. 08.00.02 - Світове господарство і
міжнародні економічні відносини : захищена 2013-02-
26; . Львівський національний університет імені Івана
Франка. Джерело доступу:
https://nrat.ukrintei.ua/searchdoc/0513U000268
Підрозділ 6.2. (16 із 20 абзаців) (c. 324-328)
Вид виявленого порушення: плагіат
С. 324
В інноваційному аспекті співпраці з ЄС слід окреслити
позитивні тенденції у діяльності українських установ і
підприємств, що брали участь у рамкових програмах ЄС українських установ та підприємств, що брали участь у
за пріоритетом ІКТ та отримали таку підтримку :
• Шоста рамкова програма (РП6) – подано 75 проектів,
підтримано ЄК – 9 проектів (200 тис. євро);
• Сьома рамкова програма (РП7) – подано 28 проектів,
підтримано ЄК – 4 проекти (4 млн. євро).
С. 324-325
Обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку України Станом на 1 січня 2010 р. обсяг прямих іноземних
з країн ЄС станом на 1 січня 2010 р. становив 31,4 млрд
дол. США, тобто 78,3% загального обсягу інвестицій.
Головними країнами-інвесторами, на які припадає понад інвестицій. Головними країнами-інвесторами, на які
77% загального обсягу інвестицій з ЄС, є Кіпр,
Німеччина, Нідерланди, Австрія та Сполучене
Королівство. Важливим у сфері торгівлі послугами з ЄС Королівство. Найбільш помітними у сфері торгівлі
залишається ІТ-сектор та outsourcing (закупівля із
зовнішніх джерел; позаштатні працівники; зовнішні
закупівлі; доручення певних функцій підряднику;
виконання завдання або частини діяльності
підрядником), обсяги яких, попри світову фінансову
кризу, зросли на 2,9% порівнянно з 2008 р. [43] .
С. 325
Основні завдання України в інноваційній сфері
окреслені у таких стратегічних проектах:
 Національна стратегія розвитку “Україна-2015”. • Національна стратегія розвитку «Україна-2015».
(Розробник – громадсько-політичне об'єднання
“Український форум”);
 Стратегія економічного розвитку України до
2020 р. (Розробник – Міністерство економіки України);
 Стратегія інноваційного розвитку України на
2009-2018 рр. та на період до 2039 р. (Розробник –
Державне агентство України з інвестицій та інновацій);
 Стратегія інноваційного розвитку України на
2010-2020 рр. в умовах глобалізаційних викликів.
(Розробник – Комітет з питань науки і освіти Верховної
Ради України) [114].
С. 326
Основною проблемою для України є те, що не всі
показники ЄІТ можна визначити за допомогою
статистики, а інтерпретація деяких з них і методика їх
розрахунків не завжди збігаються з міжнародними.
Статистичної інформації, представленої Державним
Артеменко В. Компас 2020: цілі, інструменти,
перспективи. Побудова спільної інноваційної стратегії
Україна-ЄС. – 2010. – Режим доступу:
https://library.fes.de/pdf-files/bueros/ukraine/07752.pdf
С. 4-5; С. 8-10
С. 4
Стосовно співпраці з ЄС в інноваційному аспекті слід
виділити позитивні тенденції у рамках співпраці
рамкових програмах ЄС за пріоритетом ІКТ та отримали
таку підтримку :
• Шоста Рамкова програма (РП6) – подано 75 проектів,
підтримано ЄК – 9 проектів (200 тис. євро);
• Сьома Рамкова програма (РП7) – подано 28 проектів,
підтримано ЄК – 4 проекти (4 млн євро).
С. 4
інвестицій в економіку України з країн ЄС становив 31,4
млрд дол. США, тобто 78,3% загального обсягу
припадає понад 77% загального обсягу інвестицій з ЄС,
є Кіпр, Німеччина, Нідерланди, Австрія та Сполучене
послугами з ЄС залишається ІТ-сектор та outsourcing
(закупівля із зовнішніх джерел; позаштатні працівники;
зовнішні закупівлі; доручення певних функцій
підряднику; виконання завдання або частини діяльності
підрядником), обсяги яких, незважаючи на світову
фінансову кризу, зросли на 2,9% у порівнянні з 2008 р.
С. 5
Стратегічне планування знаходить відображення у таких
проектах:
Розробник: громадсько-політичне об'єднання
«Український форум»;
• Стратегія економічного розвитку України до 2020 р.
Розробник: Міністерство економіки України;
• Стратегія інноваційного розвитку України на 2009-
2018 рр. та на період до 2039 р. Розробник: Державне
агентство України з інвестицій та інновацій.
• Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-
2020 рр. в умовах глобалізаційних викликів. Розробник:
Комітет з питань науки і освіти Верховної Ради України.
С. 7
Для України основною проблемою є те, що не всі
індикатори ЄІТ можна оцінити за допомогою наявної
статистики, а інтерпретація окремих показників і
методика їх розрахунків не завжди співпадають з
міжнародними.
136
комітетом статистики України у розділі “Наука та
інновації” недостатньо, комплексних показників
науково-технічного та інноваційного розвитку нема.
Ускладнень при розрахунках ІКТ можна уникнути, якщо
використовувати практику світових розрахунків, базу
даних Міжнародного телекомунікаційного союзу
(International Telecommunication Union) та індексу
розвитку ІКТ (ICT Developing Index).
С. 326-327
Україна має можливість брати участь у багатьох між
народних відкритих програмах. Частка України в
міжнародній співпраці у сфері інноваційного розвитку
дотепер залишається незначно. Однак, скориставшись
своїми перевагами і виконавши перспективні завдання:
Короткострокові – макроекономічна стабілізація та
подолання наслідків світової фінансової кризи,
відновлення економічного зростання; Середньострокові
– забезпечення умов для внутрішнього розвитку
інноваційних потужностей, формування сталого
розвитку на національному рівні; Довгострокові –
міжнародна співпраця, утворення транскордонних
кластерів із залученням громадського сектору, науки та
бізнесу, вона зможе досягти успіху.
С. 327
Для цього насамперед необхідно провести аналіз чинних
програм, заручитись фінансовою підтримкою держави
щодо їх часткового фінансування, зокрема, шляхом
включення коштів до “захищених” статей бюджету, а
відповідні трансфери не повинні обкладатися
податками, як у виробничій діяльності.
Упорядкування потребують нормативно-правова база,
перелік наукових об’єктів, що можуть бути використані
у міжнародних проектах.
С. 327
Удосконалювати нормативно-правову та нормативно-
технічну базу розвитку інформаційного суспільства слід
через кодифікацію чинного інформаційного
законодавства та його гармонізацію із міжнародним
правом.
С. 327-328
Зовнішньоекономічну діяльність України слід
переорієнтувати на високотехнологічний експорт і
скоротити частку продажу за кордон сировинних
ресурсів. Політика держави щодо стимулювання
експорту високотехнологічної продукції має бути більш
активною та цілеспрямованою.
Вирішення проблем захисту інтелектуальної власності
повинно відбуватися за суворого дотримання
міжнародних угод у цій галузі. Основним напрямом
удосконалення має стати підтримка державою
патентування та впровадження механізмів захисту
інтелектуальної власності [96] .
С. 328
Національна інноваційна стратегія, насамперед
передбачає структурні реформи на шляху розвитку
Надто багато показників мають базуватись на основі
експертних оцінок або додаткових розрахунків.
Статистична інформація, представлена Державним
комітетом статистики України у розділі «Наука та
інновації», є недостатньою, відсутні комплексні
індикатори науково-технічного та інноваційного
розвитку.
При розрахунках ІКТ значних ускладнень можна
уникнути, якщо використовувати практику світових
розрахунків, базу даних Міжнародного
телекомунікаційногосоюзу (International
Telecommunication Union) та індексу розвитку ІКТ (ICT
Developing Index).
С. 9
Короткострокова перспектива – макроекономічна
стабілізація та подолання наслідків світової фінансової
кризи, відновлення економічного зростання.
Середньострокова – забезпечення умов для
внутрішнього розвитку інноваційних потужностей,
формування сталого розвитку на національному рівні.
Довгострокова – міжнародна співпраця, утворення
транскордонних кластерів із залученням громадського
сектору, науки та бізнесу.
Україна має можливість брати участь у багатьох
міжнародних відкритих програмах. Однак аспект
міжнародної співпраці України у галузі інноваційного
розвитку і дотепер посідає незначне місце. <…>
С. 9
Тому , підбиваючи підсумки, слід наголосити на тому,
що:
• необхідно провести аналіз існуючих програм та
заручитись фінансовою підтримкою держави щодо їх
часткового фінансування, зокрема, шляхом включення
коштів до «захищених» статей бюджету, а відповідні
трансфери не повинні обкладатися податками як у
виробничій діяльності;
• впорядкувати нормативно-правову базу та розробити
перелік наукових об’єктів, що можуть бути використані
у міжнародних проектах; <…>
С. 9-10
2. Удосконалення нормативно-правової та нормативно-
технічної баз розвитку інформаційного суспільства
через кодифікацію існуючого інформаційного
законодавства та прийняття таких законопроектів, що
гармонізували
з вже існуючими законами міжнародного права. <…>
С. 9
• переорієнтувати зовнішньо-економічну діяльність
України на високотехнологічний експорт і скоротити
частку продажу за кордон сировинних ресурсів.
Політика держави щодо стимулювання експорту
високотехнологічної продукції має бути більш активною
та цілеспрямованою;
• проблеми захисту інтелектуальної власності мають
вирішуватися за зразками дотримання міжнародних угод
у цій галузі. Їх вирішення пов’язане переважно з
труднощами впровадження основних положень
законодавчих актів у дію, а також браком коштів.
Основним напрямом удосконалення має стати підтримка
державою патентування та впровадження механізмів
захисту інтелектуальної власності.
C. 9
Групуючи основні рекомендації, можна виділити:
1. Структурні реформи на шляху розвитку
137
 інформаційного суспільства. Не можна розривати інформаційного суспільства, системні завдання. Не
структурний зв’язок у сфері соціально-економічного можна розривати структурний зв’язок у сфері соціально-
життя країни: державне управління та мікроекономіка економічного життя країни: державне управління та
мають корелюватись з розвитком освіти, культури, мікроекономіка мають корелюватись з розвитком освіти,
демократичних цінностей у суспільстві, охорони культури, демократичних цінностей у суспільстві,
здоров’я. охорони здоров’я. Важлива увага має приділятись
використанню ІКТ у кожній з цих сфер.
С. 328 C. 10
Суттєвих змін потребує податкова та митна політика, 4. Податкова та митна політика потребує змін, зокрема,
зокрема, зниження тарифів, послаблення нетарифних зниження тарифів та послаблення нетарифних бар’єрів
бар’єрів для продукції у сфері ІКТ, що не виробляється в для продукції у сфері ІКТ, що не виробляється в Україні.
Україні. Доцільно запропонувати тимчасовий режим Доцільно ввести тимчасовий режим податкових пільг і
податкових пільг і канікул для індустрії ІКТ. канікул для індустрії ІКТ (наприклад, як у Ірландії чи
Змін макроекономічного управління на рівні також Індії).
потребують форми і методи державного регулювання та 5. Змін також потребують форми і методи державного
управління індустрією ІКТ. регулювання та управління індустрією ІКТ:
макроекономічне управління.
8 Присяжнюк Ю. І. Міжрегіональна cтруктурна Ронан Т. Українці в Лондоні [Електронний ресурс] /
взаємодія економіки України з національними Ронан Томас // Дзеркало тижня. – 2006. – № від
господарськими системами країн Центрально-Східної 01.09.2006. — Режим доступу:
Європи. : д.е.н. : спец.. 08.00.02 - Світове господарство і https://zn.ua/ukr/foreign_economics/ukrayintsi_v_londoni.ht
міжнародні економічні відносини : захищена 2013-02- ml.
26; . Львівський національний університет імені Івана
Франка. Джерело доступу:
https://nrat.ukrintei.ua/searchdoc/0513U000268
Підрозділ 5.5. (9 із 10 абзаців) (с. 293-295) Стаття повністю (с. 45-64)
Вид виявленого порушення: плагіат
С. 293 С. 1 (сторінки тут і далі наводяться як у згенерованому
Згідно з прогнозом, який британський уряд опублікував із сайту pdf-файлі)
на початку 2004 р., приплив до країни трудових На початку 2004 року, напередодні останнього
мігрантів із країн – нових членів ЄС до кінця розширення ЄС, британський уряд опублікував прогноз,
десятиліття очікувався на рівні 13 тис. осіб на рік. На відповідно до якого приплив до країни трудових
підставі цих оцінок Великобританія і прийняла рішення, мігрантів із нових членів ЄС до кінця нинішнього
на відміну від більшості інших єесівських “старожилів”, десятиліття очікувався на рівні 13 тис. осіб на рік.
не закривати свій ринок перед “польськими Виходячи з цих оцінок, Великобританія і прийняла
заробітчанами”. Проте реальність, як завжди, виявилася рішення, на відміну від більшості інших єесівських
дуже далекою від прогнозу. «старожилів», не закривати свій ринок перед
«польськими водопровідниками» (ім’я, яке стало в
сучасній Європі загальним). Проте реальність, як і
завжди, виявилася дуже далекою від прогнозу.
С. 293 С. 4
Ринок Великобританії – один із найсильніших і Поєднання сильної економіки і ліберального ринку
найгнучкіших у Європі: за масштабом він порівнянний з праці дає столиці Великобританії величезні переваги. Це
ринками Фінляндії і Норвегії і є базовим для економіки, один із найсильніших і найгнучкіших ринків у Європі:
яка посідає п’яте місце у світі. Попит на товари і за масштабом він порівнянний з ринками Фінляндії і
послуги високий: середня зарплата становить 21 тис. Норвегії і є базовим для економіки, яка посідає за своїми
фунтів стерлінгів на рік (198 тис. грн). Існує мінімальна розмірами п’яте місце у світі. Щороку приростаючи на
погодинна оплата праці для найбільш 2%, Лондон дає 20 млрд. фунтів стерлінгів у
низькооплачуваних робітників. Безробіття утримується загальнонаціональну економіку. Попит на товари і
на рівні 5% за середнього показника в ЄС у 7,8, у послуги високий: середня зарплата становить 21 тис.
Польщі – 15,7 і Україні – орієнтовно 10%. фунтів стерлінгів на рік (198 тис. грн.). Існує мінімальна
Примітка. Присяжнюк скопіював дані публіцистичної погодинна оплата праці для найбільш
статті за 2006 р. (хоча на 2012 рік, коли «писалась» його низькооплачуваних робітників. Безробіття утримується
дисертація, середня зарплата у Британії була вже 26,5 на рівні 5% при середньому показнику по ЄС у 7,8, у
тис. фунтів, або ~336 тис. грн. за тодішнім курсом). Так Польщі — 15,7 і Україні — орієнтовно 10%.
само і наведені дані про безробіття, кількість мігрантів
тощо були вже не актуальні.
С. 293-294 С. 4
Поєднання сильної економіки і ліберального ринку Поєднання сильної економіки і ліберального ринку
праці робить Великобританію привабливою для праці дає столиці Великобританії величезні переваги.
заробітчан. З травня 2004 р. по червень 2007 р. в країні
зареєструвалися 427 тис. трудових мігрантів зі Східної С. 1-2
Європи, переважно з Польщі. Міністр внутрішніх справ За період із травня 2004 року по червень 2006-го в країні
Великобританії вважає, що правильніше говорити про зареєструвалися 427 тис. трудових мігрантів із Східної
600 тис. східноєвропейців (за даними Бі-Бі-Сі), які Європи, переважно з Польщі. З огляду на те, що до
138
поповнили британську армію праці. Якщо ж до цього
додати нелегальних мігрантів, то вже перевалило далеко
за мільйон [203].
С. 294
Деякі сучасні оцінки дають можливість припустити, що
за наступні 25 років населення Великобританії
збільшиться на 7 млн осіб, і 83% цього приросту дасть
імміграція. Більшість нових робітників прибудуть зі
Східної Європи, прагнучи потрапити на південній схід
Англії, насамперед у Лондон, економіка якого
процвітає.
С. 294
Жодних достовірних відомостей про негативний вплив
такого масового напливу дешевої робочої сили на
британську економіку немає, однак у суспільстві
наростають протестні настрої, які підживлюють
політики і журналісти. Чотири п’ятих офіційно
зареєстрованих трудових мігрантів заробляють за
годину від 4,5 (8,5 дол.) до 6 фунтів стерлінгів. Серед
британських робітників частка тих, хто отримує менше
6 фунтів за годину, не перевищує 20% [222, c. 72]. Як
повідомляє журнал The Economist, ці дані можуть
змусити британський уряд переглянути свою політику
“відчинених дверей”.
С. 294
Британські журналісти зауважують, що вичерпав себе
один із головних аргументів на користь необхідності
ділитися зі східноєвропейцями місцем на західному
ринку праці. Адже ще зовсім недавно перед
Великобританією стояло завдання завоювання собі
нових союзників у битві за майбутнє Європи, яка
втратила свою актуальність після негативних
результатів референдуму з приводу прийняття
Конституції ЄС. Крім того, різко скоротилися надії
уряду працевлаштувати тих британців, котрі зараз
одержують різні допомоги: складно уявити собі
роботодавця, який надасть перевагу не молодому
енергійному поляку, готовому працювати за мінімальну
плату, а літньому британцю.
С. 295
З 2004 р. Великобританія, разом з Ірландією та
Швецією, дещо послабила режим трудових обмежень у
Шенгенській зоні для робітників із восьми
східноєвропейських країн, які приєдналися до ЄС. Це
супроводжується ліберальною імміграційною
політикою, а також окремими інституціональними
прогалинами: держструктури не зберігають відомостей
про тих, хто в’їжджає в країну або залишає її, та й від
ринку праці вимагають не надто багато офіційної
цього показника не увійшли приватні підприємці, у
статусі яких і виступають ті самі польські
водопровідники, Тоні МакНалті, міністр внутрішніх
справ Великобританії, вважає, що правильніше говорити
про 600 тис. східноєвропейців, котрі поповнили
британську армію праці. Якщо ж до цього додати
нелегальних мігрантів, то вже перевалило далеко за
мільйон.
С. 3
<…> Деякі нинішні оцінки дають можливість
припустити, що кількість населення Великобританії
збільшиться на 7 млн. осіб за наступні 25 років. 83%
цього приросту дасть імміграція (Migration Watch).
Більша частина цих нових робітників прибуде зі Східної
Європи, прагнучи потрапити на південній схід Англії і
насамперед у Лондон, економіка якого процвітає.
С. 2
Незважаючи на те, що жодних достовірних даних про
негативний вплив такого масового напливу дешевої
робочої сили на британську економіку немає, у
суспільстві наростають протестні настрої, які
підживлюють політики і журналісти. У тій самій статті
британського журналу наводяться слова Джона
Денхама, який стверджує, що в результаті навали
східних мігрантів заробітна плата будівельників у
Саутгемптоні знизилася вдвічі. Чотири п’ятих офіційно
зареєстрованих трудових мігрантів заробляють за
годину від 4,5 (8,5 дол.) до 6 фунтів стерлінгів. Серед
британських робітників частка тих, хто отримує менше
6 фунтів за годину, не перевищує 20%.
С. 2
Як повідомляє журнал The Economist, ці дані можуть
змусити британський уряд переглянути свою політику
«відчинених дверей». Зокрема, Алістар Дарлінг, міністр
торгівлі, уже заявив, що міграція з Болгарії і Румунії,
вступ яких до ЄС намічено на січень 2007 року, буде
«керованою».
С. 2-3
Крім того, різко скоротилися надії уряду
працевлаштувати тих британців, котрі зараз одержують
різні допомоги. Адже складно уявити собі роботодавця,
який віддасть перевагу не молодому енергійному
поляку, готовому трудитися за мінімальну плату, а
літньому британцю, котрий протягом п’яти років
одержував пенсію у зв’язку з інвалідністю, пов’язаною з
психічними розладами. До того ж, як підкреслюють
британські журналісти, вичерпав себе один із головних
аргументів на користь необхідності ділитися зі
східноєвропейцями місцем на західному ринку праці.
Адже два роки тому перед Великобританією стояло
завдання завоювання собі нових союзників у битві за
майбутнє Європи, яка втратила свою актуальність після
негативних результатів референдуму з приводу
прийняття Конституції ЄС.
С. 4
З 2004 року Великобританія, разом з Ірландією і
Швецією, застосовує більш вільний режим трудових
обмежень у Шенгенській зоні для робітників із восьми
східноєвропейських країн, які приєдналися до ЄС. Він
доповнюється ліберальною імміграційною політикою, а
також окремими інституціональними прогалинами:
держструктури не зберігають дані про тих, хто в’їжджає
в країну або залишає її, та й від ринку праці вимагають
не надто багато офіційної інформації.
139
 інформації.
С. 295
Завдяки усім цим чинникам масштаби міграції з 2004 р.
помітно зросли. Найактивнішими виявилися поляки.
Часто вони приїжджають цілими сім’ями, маючи намір
залишитися тут надовго, працюють у будівництві,
громадському харчуванні, організації дозвілля і
сільського господарства. В англійській столиці за
поляками закріпилася репутація працьовитих
робітників, готових узятися за ту роботу, від якої
відмовляються лондонці. Крім того, загальновизнані їхні
підприємницькі здібності. Присутність польських
робітників йде на користь британській економіці,
сприяючи зниженню зростання заробітної плати й
утримуючи інфляцію на рівні 2,5%.
С. 295
Зараз у Великобританії мешкає понад мільйон поляків,
що становить 61% усіх вихідців зі Східної Європи. 97%
із них працевлаштовані [203].
Примітка. Нумерація сторінок наводиться як у наданих файлах. При самостійному збереженні із сайтів чи при
конвертації можливі зсуви сторінок.
С. 4-5
Масштаби міграції з 2004 року помітно прискорилися.
Найзаповзятливішими виявилися поляки. <…>
Багато хто приїжджають із сім’ями і мають намір
залишитися тут надовго. Вони пропонують
системоутворюючі послуги в будівництві, громадському
харчуванні, організації дозвілля і сільського
господарства. В англійській столиці за ними закріпилася
репутація працьовитих робітників, готових узятися за ту
роботу, від якої відмовляються лондонці. Крім того,
загальновизнані їхні підприємницькі здібності.
Присутність польських робітників йде на користь
британській економіці, сприяючи зниженню зростання
заробітної плати й утримуючи інфляцію на рівні
нинішніх 2,5%. Наступного року, після вступу до ЄС
Румунії і Болгарії, очікується поява на британському
ринку праці 160 тис. вихідців із цих країн.
С. 4
Масштаби міграції з 2004 року помітно прискорилися.
Найзаповзятливішими виявилися поляки. Понад мільйон
їх зараз мешкає у Великобританії, що становить 61% від
усіх вихідців зі Східної Європи. 97% із них
працевлаштовані. Польські мігранти, схоже, можуть
створити в Лондоні в середньостроковій перспективі
одну із великих східноєвропейських громад.
140