Тема: Психосоціальний розвиток людини в

період середньої дорослості з позиції

Е.Еріксона.

Підготував: студент 2-го курсу

групи ППб-1-20-4.0з
Малюта Назар
 Період середньої
дорослості (від 40 до 60
років) вважають періодом
повного розквіту
особистості.
 Згідно концепції
психосоціального розвитку
особистості Е. Еріксона, цей
період охоплює сьому стадію
розвитку життєдіяльності
дорослої людини й
визначається автором як
етап особистісної зрілості.
 Його характеризують як
найбільш значущий період
у житті дорослої людини,
коли вона має можливість
найпотужніше розкрити
свій потенціал, реалізувати
себе в усіх сферах,
виконати своє
призначення.
У цьому контексті зрілість
стає ціллю розвитку,
досягненням розквіту, за
яким може бути
приховано подальший
розвиток.
 Верхня межа зрілості людини
залежить від її індивідуальності й
може відсуватися в бік старшого
віку, а її тривалість може бути
оцінена в широких межах: від 25-
30 до 40, іноді до 50 років. Для
деяких людей період зрілості
продовжується фактично до
кінця життя й усупереч
паспортному віку не змінюється
старістю.
 Основними сторонами життя
людини середнього дорослого віку
залишаються сімейні стосунки й
професійна діяльність. Визначаюча
їх соціальна ситуація розвитку – це
ситуація реалізації дорослою
людиною самої себе, повного
розкриття свого потенціалу в
професійній діяльності та сімейних
стосунках.
Згідно Е. Еріксону,
основна проблема цього
періоду полягає у виборі
між продуктивністю та
інертністю
Продуктивність (генеративність) –
прогресивна лінія розвитку. Це здатність
озирнутися навколо, зацікавитися іншими
людьми, стати продуктивним, що дає
можливість бути щасливим та зумовлює
бажання вплинути на майбутнє покоління
через власних дітей, здійснити певний
практичний або теоретичний внесок у
розвиток суспільства.
Основою генеративності
виступають ціннісні
орієнтації особистості.
Наприклад, одні люди
прагнуть досягти
генеративності через сім’ю,
інші – у професійному
середовищі
Поняття генеративності охоплює
як творчу й професійну
продуктивність, так і внесок у
виховання та ствердження в
житті майбутнього покоління.
Водночас, як зауважує Е. Еріксон,
сам по собі факт наявності дітей
або навіть бажання їх мати ще «не
тягне» на генеративність.
Продуктивність виникає разом із
стурбованістю дорослої людини не тільки
благополуччям наступного покоління, а й
станом суспільства, в якому вона житиме і
працюватиме. Кожна доросла людина
приймає чи відкидає думку про свою
відповідальність за вдосконалення
суспільства.
Важливого значення за таких умов
набуває почуття самореалізованості
дорослої людини, пов’язаного з
досягненням її нащадків. Відтак, однією з
основних проблем психосоціального
розвитку людини середнього дорослого
віку є турбота про майбутнє благополуччя
людства.
Інертність – регресивна лінія розвитку,
яка вказує на відсутність
прогресивності й призводить до
занурення людини в себе, у свої
особисті потреби. Це виключна турбота
дорослої людини про саму себе,
усепрощення себе, егоїзм,
егоцентризм, застій.
Якщо ситуація розвитку несприятлива,
має місце регресія до обсесивної
потреби у псевдо близькості:
з’являється надмірна зосередженість
на собі, яка стає причиною косності,
застою та особистісного спустошення.
У психології така ситуація описується
як криза 40 років: об’єктивно людина
сповнена сил, займає міцне соціальне
положення, має професію тощо, але
особистісно не почуває себе
потрібною, а своє життя не оцінює
вдалим.
Негативні наслідки: можлива фізична і
психологічна інвалідизація особистості,
яка призводить до самопоглинання й
особистісного оскудіння.
Центральним новоутворенням періоду
середньої дорослості є продуктивність
як інтегральне новоутворення:
професійна продуктивність та внесок у
розвиток і ствердження в житті
майбутнього покоління.