Professional Documents
Culture Documents
Позитивна психотерапія
Позитивна психотерапія
Діяльність. Можливі дві взаємовиключні реакції на конфлікт - відхід у роботу та уникнення роботи. В
основі реакцій лежить завищена чи навпаки занижена самооцінка, добре контрольована свідомістю. Ці
форми відреагування притаманні населенню індустріально розвинених країн.
Контакти. Так само як і в попередній сфері, можливі дві протилежні форми реакцій. Одні пацієнти у
пошуках виходу з конфліктної ситуації шукають контактів із оточуючими, виявляють
гіперактивність, вимагаючи підвищеної уваги. Інші, навпаки, уникають контактів, замикаються у собі.
Фантазії. Реакції на конфлікт проявляються в основному в активізації фантазії. Пацієнт уявляє собі
оптимальні виходи із створеної ситуації, подумки «заохочує» чи «карає» себе і часом інтуїтивно
знаходить правильний вихід. Нерідко бажання уникнути конфлікту у світ фантазій штовхає людину до
вживання алкоголю чи наркотиків. На короткий час штучно створені ілюзії дозволяють уникнути
реальних труднощів, але ці труднощі виявляються знову.
Людина зі здоровою психікою - це не той, хто не має проблем, а той, який знає, як їх подолати. Тому
одне із завдань психотерапевта, практикуючого позитивну психотерапію, полягає в тому, щоб
вникнути в суть конфлікту та спробувати рівномірно перерозподілити енергію, спрямовану на його
вирішення, за основними чотирма сферами.
З ІСТОРІЇ МЕТОДУ
Засновник ППТ Пезешкіан Носсрат (нар. 1933) – німецький психолог іранського походження фахівець у
галузі психіатрії, невропатології, психотерапії. Н. Пезешкіан звертає увагу на походження терміна
позитивне психотерапія від лат. positum – «має місце, що реально існує», а не від positivum –
«позитивне», підкреслюючи цим необхідність опрацювання і позитивних, і негативних аспектів
проблеми та життя пацієнта, діалектичного розширення його світогляду. Це термінологічне уточнення
дозволяє використовувати як синонімів даного виду позитивної психотерапії назву «психотерапія
реальністю» або «психотерапія здоровим змістом».
Психотерапевтичний напрямок, створений М. Пезешкіаном, можна назвати "психотерапією,
центрованою на конфлікті". Вона ґрунтується: на позитивному підході до пацієнта та захворювання; на
змістовній оцінціконфлікту; на п'ятиступінчастій терапії, в основі якої лежить самодопомога.
До тілесної відносяться їжа, сон, секс, тілесні контакти, турбота про зовнішність, фізичні
вправи, переживання болю та тілесного комфорту-дискомфорту; до ментальної – задоволення
пізнавальної потреби та допитливості, професійні досягнення; до соціальнокомунікативної –
спілкування людини; до духовної – світоглядні та релігійні переживання, фантазії про майбутнє.
В ідеальній, гармонійній моделі на кожну сферу виділяється 25% життєвої енергії.
Реальний розподіл енергії виявляється за допомогою неформалізованого тесту; дисбаланс
відзначається при спільному його обговоренні та розподілі 10 значних подій за останні 4 роки життя
по 4 сферам життєдіяльності. Дисбаланс у тілесній сфері створює ризик соматичних та
психосоматичних захворювань, у ментальній – агресивних дистресових реакцій та перфекціонізму, у
комунікативній – почуття самотності та депресії, а в духовній – почуття тривоги та психотичних
порушень. При виявленні дисбалансу (менше 10% або більше 50%) у будь-якій сфері з пацієнтом
спочатку розглядають можливості гармонізації, перерозподілу решти 3 сфер і лише на останньому етапі
цілеспрямовано обговорюють заходи для збалансування найбільш проблемної сфери, якщо у цьому
залишається. Досягається це за допомогою директивних, конкретних та простих розпоряджень за
зміни стилю життя пацієнта, а також за допомогою методики планування майбутнього з урахуванням
усіх чотирьох сфер життєдіяльності.
На етапі гармонізації виявляються та опрацьовуються актуальні та базальні конфлікти пацієнта.
Актуальний конфлікт складається під впливом зовнішніх подій (наприклад, зміна місця роботи, смерть
близьких і т. д.), мікротравм у значних міжособистісних відносинах при недостатyій здатність до
подолання цих проблем.
Автори виділяють первинні (любов, надія, довіра) та вторинні здібності (ввічливість, чесність,
слухняність, ощадливість, пунктуальність тощо).
Типовим базальним конфліктом є конфлікт між «чесністю та ввічливістю». Яскраво виражена
ввічливість сприяє соціально обумовленій поведінці агресії, парасимпатикотонії та тривозі;
домінування ж чесності призводить до симпатикотонії та агресії. Ці «пускові механізми» викликають
функціональні розлади, а при наявності «зон найменшого опору» (див. вище про дисбаланс 4 сфер
життя) -і соматичні чи психічні порушення. На концептуальному рівні мова йде про гармонізацію
«правопівкульних» проявів і об'єктів (любов – інтуїція – тіло – пошук сенсу) та «лівопівкульних»
аспектів (знання – час – пошук значення).
Перший рівень. Дистанціювання від конфлікту На цьому етапі психотерапевт має допомогти клієнту
дистанціюватися від проблеми, яка завдає йому дискомфорту і заважає бачити весь навколишній світ
реальний. Це нагадує гештальт-терапію, коли якась проблема, невиправдано посівши місце центральної
фігури, закрила собою фон, який насправді набагато гідніший бути фігурою.
Другий рівень. Опрацювання конфлікту
На цьому етапі психотерапевт разом із клієнтом намагається визначити ступінь виразності даного
конфлікту у кожній із чотирьох вищезгаданих сфер. Вони, творчо співпрацюючи, довірливо
з'ясовують, який вплив зробив цей конфлікт на самого клієнта (йогостан, професійні справи тощо), його
сім'ю (або її окремих членів), побутові та ділові відносини з іншими людьми, соціальний
статус та ін.
Одночасно робиться спільний максимально відвертий аналіз того, як і наскільки на цей конфлікт могли
вплинути взаємини батьків клієнта, інші люди, з якими він спілкується, події, її власні індивідуально-
психологічні особливості.
Після ретельного опрацювання цього рівня позитивного психотерапії можна переходити до наступного
етапу.
Третій рівень. Ситуативне схвалення
На цьому рівні акцент робиться на позитивних якостях та моделях поведінки клієнта. При цьому
помилки та негативні якості не ігноруються, але відступають на задній план, оголюючи щось найкраще в
клієнті, на що можна спертися в подоланні негативних моментів та невірних поведінкових моделей.
Ситуативне схвалення можна розуміти і ширше як прагнення уникати різноманітних негативних оцінок і
думок, тому що будь-які негативні висловлювання і навіть думки та почуття посилюють патогенну
конфліктну ситуацію.
Четвертий рівень. Вербалізація
Тільки пройшовши перші три рівні, клієнт за допомогою психотерапевта переходить до четвертого
етапу позитивної психотерапії – вербалізації. На цьому рівні терапевт починає привчати клієнта
якнайбільше точно словесно описувати стан свого конфлікту, все більш відкрито і
вільно обговорювати його. Для цього дуже важливо створити атмосферу
доброзичливості, довіри та повної конфіденційності. Клієнт повинен бути переконаний не тільки в тому,
що будь-які його одкровення не стануть комусь відомі, але й у тому, що психотерапевт навіть мовчазно
не засудить жодного з отриманих зізнань та висловлювань.
При цьому психотерапевт не займає угодову позицію, а в тактовною формою висловлює свої думки та
поради, але не нав'язує їх клієнту, лише допомагає краще оцінити ситуацію.
На цьому рівні застосовується широко поширений у багатьох психотерапевтичних напрямках принцип
«тут і тепер», тобто психотерапевт ненав'язливо, але постійно повертає клієнта до обговорення даної
ситуації та теперішнього відчуття її, відволікаючи його думки від минулого та від роздумів про майбутні
наслідки її розвитку.
П'ятий рівень. Розширення життєвих цілей
Після того, як клієнт наскільки можливо відсторонився від конфлікту (побачив його збоку),
пропрацював його (розклав по поличках на складові), постарався побачити все, що можливо, у
позитивному сенсі, навчився спокійно обговорювати свій конфлікт, він переходить до завершального
рівню позитивної психотерапії – розширення життєвих цілей.
Клієнт за допомогою психотерапевта бачить, як багато енергії (у здебільшого негативною) він
безуспішно витрачав на подолання конфлікту. Після усвідомлення цього факту може бути намічено два
шляхи дії.
Перший – розширити сфери на конфліктну ситуацію, тобто. вирішувати її не через одну з вищезгаданих
сфер (тіло, діяльність, контакти та фантазії), а оптимально задіяти кожну з них – піти на вирішення
конфлікту ширшим фронтом і стихійно, а, по наміченої (разом із психотерапевтом) стратегії.
Можливо і другий вихід (за аналогією з фрейдівською сублімацією енергії лібідо), коли клієнт
відмовляється від дозволу фрустрируючої його ситуації (прямого вирішення конфлікту) і спрямовує
вивільнену енергію для досягнення найважливіших життєвих цілей. Природно, що такому рішенню
може добре допомогти додавання елементів психоаналізу, поведінкової та інших видів психотерапії за їх
кваліфікованого здійсненні.