Практичне заняття № 3

Особливості побудови психокорекційних програм

1.Основні принципи складання психокорекційних програм.
2. Види корекційних програм.
3. Основні вимоги до складання психокорекційних програм.
4. Оцінка ефективності психокорекційних заходів.
5. Фактори, що визначають ефективність психокорекції
Практичне завдання:
 Структура психокорекційної програми
Психокорекційна
У психоаналізі досліджується проблема психічного
програма та
здоров’я через вивчення механізмів психічних
основніметоди
порушень. Зокрема, порушення психічного здоров’я
психокорекції для осіб
розглядається як наслідок внутрішньоособистісного
ізостеохондрозом
конфлікту.
хребта
Мета Покращання психічного здоров’я осіб за допомогою
застосування активнихзасобів психологічного впливу
та дослідження їх ефективності.
Завдання Формування установок на підвищення
рівнясамосприйняття та самоактуалізації, зміну
показників смисло життєвих орієнтацій; зменшення
тривожності, нормалізаціяставлення до оточуючих,
забезпечення умов для глибинноїособистісної
рефлексії і переживання ситуації вільного і від
повідального вибору, формування нових мотивів і
цілей, новихжиттєвих цінностей і стратегій.
Причини здійснення Дані статистики говорять про те, щопонад 1/3 людей,
психокорекційного які звертаються за нейрохірургічною допомогою в
впливу поліклініку після малоефективногомедикаментозного
і фізіотерапевтичного лікування, продовжують
страждати вертеброгенним больовим синдромом.
Неможливість актуалізувати свої потреби,
дискомфортність стану, викликаного соматичною
хворобою (остеохондрозом хребта), що, в першу
чергу, спричиняє тривалий стан болю, який стає
бар’єром на шляху до реалізації потреб особистісного
і соціального існування. Оскільки больові синдроми
вертеброгенного походження здійснюють негативний
вплив на психічне здоров’я людей працездатного віку,
 стало необхідним вивчення проблеми психічного
здоров’я осіб із остеохондрозом хребта.
Етапи програми – діагностичний – 1 2 заняття;
– установчий – 1 2 заняття;
– власне корекційний – 10 11 занять;
– оцінки ефективності психокорекції – 1 2 заняття.
Організація та Психолого діагностичне дослідження проводилося
структура занять двічі: напочатку психокорекційних заходів та одразу
після завершенняроботи. Всього проводилося від 15
до 20 сеансів, періодичністю 5–6 разів на тиждень.
Тривалість кожного сеансу 45–60 хв.
Перелік вправ та На установчому етапі: метод бесіди та релаксації.
методів на кожному з На власне корекційному етапі:
етапів бесіда (продовження);
методи релаксації (соматична модель);
– “репетиція”; “обміркування та спростування
ірраціональнихпоглядів”; “когнітивне домашнє
завдання”;– “корисні переконання”; “створення
ресурсного стану”;“перенесення ресурсів”; “асоціація
і дисоціація”; “управлінняособистісною силою за
допомогою асоціації і дисоціації”; “дисоціаціявід
неприємного досвіду”; “асоціація з позитивним
професійнимдосвідом”; “логічні рівні здоров’я”;–
недирективність; рефлексивність; емпатія;–
“раціонально емотивна уява”; “рольова гра”;
“когнітивнедомашнє завдання”; “техніка відтворення
в уяві відчуттів”
Етап оцінки ефективності програми:
Самооцінка за Айзенком;самооцінка за Дембо
Рубінштейн; самооцінка тривожності(Нємчинов);
проективний тест “шістьох малюнків” за Менегетті.
Критерії оцінки Зміна показника тривожності (з 27 до 10 балів) є
ефективності програми свідченням позитивного емоційного фону.
Здебільшого клієнти демонструють спокій, оптимізм.
Важливим є те, що показник болю значно зменшився,
вбагатьох випадках біль була відсутньою. Усі
відмінності – на рівні статистично значимих.

1.
1.Основні принципи складання психокорекційних програм.

Основні принципи складання психокорекційних програм

Складаючи різного роду корекційні програми, необхідно спиратися на
наступні принципи:
1. Принцип системності корекційних, профілактичних і розвивальних
завдань.

Принцип системне "корекційних, профілактичних і розвивальних завдань, що

вказує на необхідність присутності в корекційній програмі завдань трьох
видів: корекційних, профілактичних і розвивальних. У ньому відображена
взаємопов'язаність і гетерохронность (нерівномірність) розвитку різних
сторін особистості дитини. Іншими словами, кожна дитина знаходиться на
різних рівнях розвитку: на рівні благополуччя, відповідному нормі розвитку;
на рівні ризику - це означає, що є загроза виникнення потенційних труднощів
розвитку; і на рівні актуальних труднощів розвитку, об'єктивно виражаються
в різного роду відхиленнях від нормативного ходу розвитку. Тут знаходить
відображення закон нерівномірності розвитку. Відставання і відхилення у
розвитку деяких аспектів особистісного розвитку закономірно призводять до
труднощів і відхилень у розвитку інтелекту дитини і навпаки. Наприклад,
нерозвиненість навчальних і пізнавальних мотивів і потреб з високою
ймовірністю призводять до відставання у розвитку логічного
операционального інтелекту. Тому при визначенні цілей і завдань
корекційно-розвиваючої програми не можна обмежуватися лише
актуальними на сьогоднішній день проблемами і сьогохвилинними
труднощами розвитку дитини, а потрібно виходити з найближчого прогнозу
розвитку.
Вчасно вжиті превентивні заходи дозволяють уникнути різного роду
відхилень у розвитку, а тим самим спеціальних корекційних заходів.
Взаємозумовленість у розвитку різних сторін психіки дитини дозволяє
значною мірою оптимізувати розвиток за рахунок інтенсифікації сильних
сторін особистості дитини за допомогою механізму компенсації. Крім того,
будь-яка програма психологічного впливу на дитину повинна бути
спрямована не просто на корекцію відхилень у розвитку, на їх попередження,
а й на створення сприятливих умов для найбільш повної реалізації
потенційних можливостей гармонійного розвитку особистості.
2. Принцип єдності корекції та діагностики.

Цей принцип відображає цілісність процесу надання психологічної допомоги

у розвитку клієнта як особливого виду діяльності практичного психолога.
3. Принцип пріоритетності корекції каузального типу

Залежно від спрямованості виділяють два типи корекції: 1) симптоматичну і

2) каузальную (причинну).
Симптоматична корекція спрямована на подолання зовнішньої сторони
труднощів розвитку, зовнішніх ознак, симптомів цих труднощів. Навпаки,
корекція каузального типу передбачає усунення і нівелювання причин, що
породжують самі ці проблеми і відхилення у розвитку клієнта. Очевидно, що
тільки усунення причин, що лежать в основі порушення розвитку, може
забезпечити найбільш повне вирішення проблем, ними викликаних.
Робота з симптоматикою, якою б успішною вона не була, не зможе до кінця
розв'язати пережитих клієнтом труднощів.
Показовим у цьому відношенні приклад з корекцією страхів у дітей.
Застосування методу терапії дає значний ефект у подоланні симптоматики
страхів у дітей. Однак у тих випадках, коли причини виникнення страхів і
фобій у дітей лежать в системі дитячо-батьківських відносин і пов'язані,
наприклад, з емоційним неприйняттям дитини батьками і його глибинними
афективними переживаннями, ізольоване застосування методу терапії, що не
сполученого з роботою по оптимізації батьківської позиції , дає лише
нестійкий, короткочасний ефект.
Позбавивши дитину від страху темряви і небажання залишатися одному в
кімнаті, через деякий час ви можете отримати в якості клієнта цього ж
дитину, але вже з новим страхом, наприклад - висоти. Тільки успішна
психокорекційна робота з причинами, що викликають страхи і фобії (в
даному випадку робота з оптимізації дитячо-батьківських відносин),
дозволить уникнути відтворення симптоматики неблагополучного розвитку.
Принцип пріоритетності корекції каузального типу означає, що пріоритетною
метою проведення корекційних заходів повинно стати усунення причин
труднощів і відхилень у розвитку клієнта.
4. Діяльнісний принцип корекції.

Теоретичною основою для формулювання зазначеного принципу є теорія

психічного розвитку дитини, розроблена в працях А. Н. Леонтьєва, Д. Б.
Ельконіна, центральним моментом якої є положення про роль діяльності в
психічному розвитку дитини. Діяльнісний принцип корекції визначає
тактику проведення корекційної роботи, шляхи та способи реалізації
поставлених цілей.
5. Принцип обліку віково-психологічних та індивідуальних особливостей
клієнта.

Принцип обліку віково-психологічних

та індивідуальних особливостей клієнта узгодить вимоги відповідності ходу
психічного і особистісного розвитку клієнта нормативному розвитку, з
одного боку,
і визнання безперечного факту унікальності та неповторності конкретного
шляху
розвитку особистості - з іншого. Нормативність розвитку слід розуміти як
послідовність змінюють один одного віку, вікових стадій онтогенетичного
розвитку.
Облік індивідуальних психологічних особливостей особистості дозволяє
намітити в межах вікової норми, програму оптимізації розвитку для кожного
конкретного клієнта з його індивідуальністю, стверджуючи право клієнта на
вибір свого самостійного шляху.
Корекційна програма жодним чином не може бути програмою усередненої,
знеособленої або уніфікованою. Навпаки, через оптимізацію умов розвитку і
надання дитині можливостей для адекватної широкої орієнтування в
проблемній ситуації вона створює максимальні можливості для
індивідуалізації шляху розвитку клієнта і затвердження його "самості".
6. Принцип комплексності методів психологічного впливу.

Принцип комплексності методів психологічного впливу, будучи одним з

найбільш прозорих і очевидних принципів побудови корекційно-
розвивальних програм, стверджує необхідність використання всього
різноманіття методів, технік і прийомів з арсеналу практичної психології.
Відомо, що більшість методів, широко використовуваних у практиці,
розроблені в зарубіжній психології на теоретичних засадах психоаналізу,
біхевіоризму, гуманістичної психології, гештальтпсихології та інших
наукових шкіл, дуже різняться суперечливо трактують закономірності
психічного розвитку. Однак жодна методика, жодна техніка не є
невідчужуваною власністю тієї чи іншої теорії. Критично переосмислення і
взяті на озброєння, ці методи являють собою потужний інструмент, що
дозволяє надати ефективну психологічну допомогу клієнтам з самими
різними проблемами.
7. Принцип активного залучення найближчого соціального оточення до
участі в корекційній програмі.

Принцип визначається тією роллю, яку відіграє найближче коло спілкування

в психічному розвитку клієнта. Система відносини дитини з близькими
дорослими, особливості їхніх міжособистісних відносин і спілкування,
форми спільної діяльності, способи її здійснення складають найважливіший
компонент соціальної ситуації розвитку дитини, визначають зону її
найближчого розвитку. Дитина не розвивається як ізольований індивід
окремо і незалежно від соціального середовища, поза спілкуванням з іншими
людьми. Дитина розвивається в цілісній системі соціальних відносин,
нерозривно від них і в єдності з ними. Тобто об'єктом розвитку є не
ізольований дитина, а цілісна система соціальних відносин, суб'єктом яких
він є.
8. Принцип опори на різні рівні організації психічних процесів.

При складанні корекційних програм необхідно спиратися на більш розвинені

психічні процеси і використовувати методи, їх активізують. Це ефективний
шлях корекції інтелектуального і перцептивного розвитку. Розвиток людини
не є єдиним процесом, воно гетерохронно. Тому найчастіше в дитячому віці
відстає розвиток довільних процесів, в той же час мимовільні процеси
можуть стати основою для формування довільності в її різних формах.
9. Принцип програмованого навчання.

Найбільш ефективно працюють програми, що складаються з ряду

послідовних операцій, виконання яких спочатку з психологом, а потім
самостійно призводить до формування необхідних умінь і дій.
10. Принцип зростання складності.

Кожне завдання повинно проходити ряд етапів: від мінімально простого - до

максимально складного. Формальна складність матеріалу не завжди
збігається з його психологічною складністю. Найбільш ефективна корекція
на максимальному рівні труднощі доступна конкретній людині. Це дозволяє
підтримувати інтерес у корекційній роботі і дає можливість клієнту відчути
радість подолання.
11. Принцип обліку обсягу і ступеня різноманітності матеріалу.

Під час реалізації корекційної програми необхідно переходити до нового

обсягом матеріалу тільки після відносної сформоване того чи іншого вміння.
Збільшувати обсяг матеріалу і його різноманітність необхідно поступово.
12. Принцип обліку емоційної складності матеріалу.

Облік емоційної складності матеріалу. Проведені ігри, заняття, вправи,

пропонований матеріал повинні створювати сприятливий емоційний
фон, стимулювати позитивні емоції. Коррекционное заняття обов'язково має
завершуватися на позитивному емоційному тлі.
Програма корекційної роботи повинна бути психологічно обгрунтованою.
Успіх корекційної роботи залежить насамперед від правильної, об'єктивної,
комплексної оцінки результатів діагностичного обстеження. Корекційна
робота повинна бути спрямована на якісне перетворення різних функцій, а
також на розвиток різних здібностей клієнта.

2. Види корекційних програм.

Для здійснення корекційних впливів необхідні створення і реалізація певної
моделі корекції: загальної, типової, індивідуальної.
Загальна модель корекції - це система умов оптимального вікового розвитку
особистості в цілому. Вона передбачає розширення, поглиблення, уточнення
уявлень людини про навколишній світ, про людей, суспільні події, про
зв'язки і відносинах між ними; використання різних видів діяльності для
розвитку системності мислення, що аналізує сприйняття, спостережливості і
т. д .; щадний охоронний характер проведення занять, що враховує стан
здоров'я клієнта (особливо у клієнтів, які пережили посттравматичний стрес,
які перебувають у несприятливих соціальних і фізичних умовах розвитку).
Необхідно оптимальний розподіл навантаження протягом заняття, дня,
тижня, року, контроль і облік стану клієнта.
Типова модель корекції заснована на організації практичних дій на різних
основах; спрямована на оволодіння різними компонентами дій і поетапне
формування різних дій.
Індивідуальна модель корекції містить у собі визначення індивідуальної
характеристики психічного розвитку клієнта, його інтересів, навченості,
типових проблем; виявлення провідних видів діяльності або проблем,
особливостей функціонування окремих сфер в цілому, визначення рівня
розвитку різних дій; складання програми індивідуального розвитку з опорою
на більш сформовані сторони, дії ведучої системи для здійснення переносу
отриманих знань у нові види діяльності та сфери життя конкретної людини.
Існують стандартизовані і вільні (орієнтовані на справжній момент)
корекційні програми.
У стандартизованої програмі чітко розписані етапи корекції, необхідні
матеріали, вимоги, що пред'являються до учасників даної програми. Перед
початком здійснення корекційних заходів психолог повинен перевірити
можливості реалізації всіх етапів програми, наявність необхідних матеріалів,
відповідність можливостей, пропонованих до учасників даної програми.
Вільну програму психолог складає самостійно, визначаючи цілі і завдання
етапів корекції, продумуючи хід зустрічей, намічаючи орієнтири результату
досягнень для переходу до наступних етапів психокорекції.
Цілеспрямований вплив на клієнта здійснюється через психокоректувальний
комплекс, що складається з декількох взаємопов'язаних блоків.
Кожен блок спрямований на вирішення різних завдань і складається з
особливих методів і прийомів.
Психокоректувальний комплекс включає в себе чотири основні блоки:
1. Діагностичний.
2. Установчий.
3. Корекційний.
4. Блок оцінки ефективності корекційних впливів. Діагностичний блок. Мета:
діагностика особливостей розвитку особистості,
виявлення факторів ризику, формування загальної програми психологічної
корекції.
Установчий блок. Мета: спонукання бажання взаємодіяти, зняття
тривожності, підвищення впевненості клієнта в собі, формування бажання
співпрацювати з психологом і що-небудь змінити у своєму житті.
Корекційний блок. Мета: гармонізація та оптимізація розвитку клієнта,
перехід від негативної фази розвитку до позитивної, оволодіння способами
взаємодії зі світом і самим собою, визначеними способами діяльності.
Блок оцінки ефективності корекційних впливів. Мета: ізмерененіе
психологічного змісту і динаміки реакцій, сприяння появі позитивних
поведінкових реакцій і переживань, стабілізація позитивної самооцінки.

3. Основні вимоги до складання психокорекційних програм.

При складанні психокорекційної програми необхідно враховувати наступні
моменти:
- Чітко формулювати цілі корекційної роботи;
- Визначити коло завдань, які конкретизують цілі корекційної роботи;
- Вибрати стратегію і тактику проведення корекційної роботи;
- Чітко визначити форми роботи (індивідуальна, групова або змішана) з
клієнтом;
- Відібрати методики і техніки корекційної роботи;
- Визначити загальний час, необхідний для реалізації всієї корекційної
програми;
- Визначити частоту необхідних зустрічей (щодня, 1 раз на тиждень, 2 рази
на тиждень, 1 раз на два тижні і т. Д.);
- Визначити тривалість кожного корекційного заняття (від 10-15 хв на
початку корекційної програми до 1,5-2 год завершальному етапі);
- Розробити корекційну програму і визначити зміст корекційних занять;
- Планувати форми участі інших осіб у роботі (при роботі з сім'єю -
підключення родичів, значущих дорослих і т. Д.);
- Реалізувати корекційну програму (необхідно передбачити контроль
динаміки ходу корекційної роботи, можливості внесення доповнень і змін в
програму);
- Підготувати необхідні матеріали та обладнання.
По завершенні корекційних заходів складається психологічне чи психолого-
педагогічне висновок про цілі, завдання та результати реалізованої
корекційної програми з оцінкою її ефективності.

4. Оцінка ефективності психокорекційних заходів.

Ефективність корекційної дії може бути оцінена з точки зору:

а) вирішення реальних труднощів розвитку;

б) постановки цілей і задач корекційної програми.

Необхідно пам'ятати, що ефекти корекційної роботи виявляються впродовж

достатньо тривалого інтервалу часу: в процесі роботи, до моменту
завершення і т.д. Так, корекційна програма може не претендувати на повне
вирішення труднощів розвитку, а ставити вужчу мету в обмеженому
тимчасовому інтервалі.

Оцінка ефективності корекції може мінятися залежно від того, хто її оцінює,
оскільки позиція учасника корекційного процесу значною мірою визначає
підсумкову оцінку її успішності.

Наприклад, для клієнта основним критерієм успішності своєї участі в

програмі буде емоційне задоволення від занять і зміна емоційного балансу в
цілому на користь позитивних відчуттів і переживань.
Для психолога, відповідального за організацію і здійснення корекційної
програми, головним критерієм оцінки стане досягнення поставлених в
програмі цілей.

Для осіб з оточення клієнта ефективність програми визначатиметься

ступенем задоволення їх запиту, мотивів, що спонукали звернутися по
психологічну допомогу, а також особливість усвідомлення ними проблем і
задач, що стоять перед ними, безпосередньо пов'язаних з проблемами
клієнта.

Аналіз чинників і умов, що впливають на ефективність корекційної роботи,

показав, що істотне значення для досягнення запланованого ефекту має
інтенсивність коректувальних заходів.

Коректувальні заняття повинні проводитися не менше 1 разу на тиждень

тривалістю 1—1,5 год. Інтенсивність корекційної програми визначається не
тільки тривалістю часу занять, але і насиченістю їх змісту,
різноманітністю використовуваних ігор, вправ, методів, техніки, а також
мірою активної участі в заняттях самого клієнта.

На успішність корекційної роботи впливає пролонгованість корекційної дії.

Навіть після завершення корекційної роботи бажані контакти з клієнтом з
метою з'ясування особливостей поведінки, збереження колишніх або
виникнення нових проблем у спілкуванні, поведінці і розвитку. Бажано
здійснювати контроль і спостереження кожного випадку хоча б протягом 1
—2 місяців після завершення коректувальних заходів.

5. Фактори, що визначають ефективність психокорекції

1. Очікування клієнта.

2. Значення для клієнта звільнення від наявних проблем.

3. Характер проблем клієнта.

4. Готовність клієнта до співпраці.

5. Очікування психолога, що здійснює коректувальні заходи.

6. Професійний і особистий досвід психолога.

7. Специфічна дія конкретних методів психокорекції.

У міру розповсюдження психокорекційної допомоги питання про оцінку її
ефективності стає все більш актуальним. Це відноситься як до тимчасових
аспектів роботи психолога (швидка і ефективна дія), так і до якості
корекційної роботи. Для того, щоб можна було говорити про співвідношення
результатів корекційної дії, необхідно пам'ятати наступне:

- оцінка ефективності корекційної дії вимагає чіткого визначення методів. У

практиці часто дуже важко виділити якийсь один метод, оскільки в
корекційних цілях більшість психологів використовує різні методи;

— навіть один і той самий метод в руках фахівців різної кваліфікації дає різні
результати. Для співставлення оцінки ефективності вивчення ефективності
повинне проходити на гомогенному матеріалі, причому група клієнтів
повинна формуватися як випадкова вибірка, що є вельми скрутною з
практичної і етичної точок зору;

— оцінку роботи повинні давати незалежні експерти, незалежні фахівці, при

цьому доцільно, щоб експерт не був би обізнаний про метод, що
застосовується, що виключало б можливий вплив на його оцінку
особистісних уявлень про метод;

— слід враховувати структуру особстості психолога, ступінь вираженості у

нього якостей, необхідних для прогнозування успішності дії;

— необхідно порівнювати безпосередній і віддалений результати

психокорекційної дії (це особливо важливо при особово-орієнтованій дії);
необхідно враховувати теоретичні передумови психолога, що впливають на
його професійні цілі і задачі, а також ставлення психолога до професії і його
уявлення про свої професійні якості;

— при груповій формі корекційної роботи необхідно враховувати професійні

можливості психолога, спрямованість на використовування своїх
індивідуальних якостей для оптимізації психокорекційної дії, оптимальний
рівень активності психолога при роботі з групою, його об'єктивне значення
залежно від фази розвитку групи.

Який би змістовний критерій ефективності не аналізувався, у будь-якому

випадку йдеться про наступні групи змінних, що характеризують
психокорекційні дії:

- зміни, що суб'єктивно переживаються клієнтом, у внутрішньому світі;

- об'єктивно-реєстровані (експертом, спостерігачем) параметри, що

характеризують зміни в різних модальностях світу людини;
- стійкість змін в подальшому (після дії) житті людини.

При оцінці ефективності дії можуть використовуватися об'єктивні

психофізіологічні методи, які реєструють вегетативно-соматичні,
фізіологічні і психічні функції. Пошук критеріїв ефективності
психокорекційної дії завжди вимагатиме врахування своєрідності механізмів
порушень, використовуваних методів дії і тих цілей, які прагнуть реалізувати
з їх допомогою.