Тетяна Нилівна Яблонська (1917-2005) народилася 11 лютого 1917 р.

у Смоленську, в Росії, в родині

доглядача Смоленської картинної галереї Ніла Яблонського. У 1928 році родина Яблонських переїхала
в Одесу, у 1930 році — у Кам’янець-Подільський, потім у Луганськ, де у 1933 році Тетяна Яблонська
закінчила сім класів неповної середньої школи і вступила до Київського художнього технікуму. Після
його ліквідації, з 1935 по 1941 рік навчалася на факультеті живопису Київського державного
художнього інституту, майстерня професора Федора Кричевського (нині Національна академія
образотворчого мистецтва і архітектури). У 1944–1952 роках — викладач рисунку, живопису та
композиції Київського державного художнього інституту. Народний художник України (1960). У 1966–
1967 роках — викладач, у 1967–1973 роках — професор, у 1966–1968 роках — завідувач кафедри
композиції, керівник майстерні монументального живопису Київського державного художнього
інституту. У 1951–1958 роках — депутат Верховної Ради УРСР. У 1956–1962 роках — член правління
Спілки художників України, з 1963 року — член правління Спілки художників СРСР.

Тетяна Яблонська прийшла у мистецтво в 1940-х роках й одразу показала себе талановитим,
самобутнім живописцем. Творчу діяльність починала як послідовниця соціалістичного реалізму,
переважно у сюжетних композиціях. Її приваблювали теми активного руху, праці, спорту. Але чимало
робіт сповнені ліризмом, особливо присвячених материнству, тонким психологізмом у портретах,
автопортретах. Стилістично манера письма Т.Н. Яблонської зазнавала змін за весь період її довгого й
плідного творчого життя, зокрема, у багатьох творах відчувається її захоплення імпресіонізмом
(наскільки це було можливо у межах офіційно затвердженого соцреалізму). Відомі твори: «Хліб»
(1949), «У парку» (1949), «Весна» (1950), «Над Дніпром» (1954), «На будові» (1957), «Наречена»
(1966), «Життя йде» (1971), «Вечір. Стара Флоренція» (1973), «Італійський краєвид» (1977), «Венеція.
Гранд Канал» (1977), «Стара яблуня» (1986), «Липовий мед» (1993).
 У фондовій збірці Полтавського художнього музею зберігаються два живописні твори Т.Н. Яблонської
– «Ворог наближається» (1945) і «Гончар» (1964) – які гідно представляють доробок художниці різних
періодів її творчості. Картина «Ворог наближається» є першою післявоєнної роботою, яка стала
відображенням особистих спогадів про війну. Сюжет присвячений трагічним подіям 1941 року.
Головна тема полотна – відчуття війни. Про неї говорить кожна деталь: колона біженців, обличчя,
суворе небо з лиховісними хмарами. Картина вся пройнята скорботою, гнівом і обуренням. Глядач
занурюються у тяжкі випробування, які випали на долю людей у перші дні війни. Полотно витримане
в темному строгому колориті, який цілком відповідає ідейному задумові художниці. Уперше в цій
картині Т. Яблонська використала прийом діагональної побудови композиції, який потім буде
присутній у багатьох її полотнах. Картина «Ворог наближається» була високо оцінена не лише
пересічними глядачами, а й критиками та урядом.

«Гончар» (1964) належить до періоду захоплення художниці етно-декоративним живописом.

Композиція роботи, яку можна віднести до портретного жанру, цілком підпорядкована синьо-
вохристому колориту.
Олексій Олексійович Шовкуненко (1884-1974) – портретист, аквареліст,
майстер пейзажу, педагог. Мистецьку освіту здобув в Одеському художньому
училищі (1908) і Петербурзькій академії мистецтв (1917). Викладач Одеського
політехнікуму образотворчих мистецтв (з 1926), Одеського художнього
інституту (з 1929) і професор Київського художнього інституту (1936-1965). У
1913-1919 роках брав участь у виставках Товариства південноросійських
художників. Автор численних портретів письменників, акторів, архітекторів;
краєвидів України та натюрмортів. 1937 року за акварелі із серії «Дніпробуд»
здобув золоту медаль на паризькій міжнародній виставці «Мистецтво і техніка
в сучасному житті». Ім’я художника носить Херсонський художній музей. У
роботі «Бандуристка» (1946) талановитий портретист О. Шовкуненко
майстерно поєднує індивідуальну неповторність жіночого образу з багатством
живописної палітри, виявляє рідкісне вміння бачити прекрасне в буденних
речах.
У студентські роки Шовкуненко виконує такі правдиві, виразні, яскраві за
психологічною характеристикою твори, як “Портрет дівчини” (1914), “Портрет
Арбінської

”, “Портрет Фадєєвої” (1923),

а також серію реалістичних пейзажів Одеського суднобудівного заводу.
У цей період улюбленим матеріалом митця стає акварель, і в цій техніці він
домігся блискучих результатів. Поетична піднесеність, соковитість, яскравість
живопису, життєвість образів і зв’язок майстра з повсякденним бурхливим
життям України характеризують твори Шовкуненка періоду 1920-30-х років.
Експоновані на першій Всеукраїнській виставці 1927 року акварелі “Катери на
стапелях”, “Будують баржу”, “Новий пором” та інші принесли автору широке
визнання художньої громадськості.
Протягом кількох років (1930—1933) Олексій Шовкуненко працює на
Дніпробуді. Будівництву цієї величної споруди присвячена велика серія його
акварелей: “Будівництво гідроелектростанції”, “Гребля”, “Плоти на
Дніпробуді”, “Кран”, “Середина греблі” та багато інших. Значне місце в
творчості Шовкуненка посідають акварелі, виконані на Донбасі. Але
найбільших успіхів домігся майстер у галузі портретного живопису.

У роки
Другої Світової війни він пише портрети героїв, письменників, поетів,
художників, артистів, вчених. Тоді були виконані чудові портрети П. Тичини,
архітектора В. Заболотного, академіків О. Палладіна, О. Богомольця, Б.
Чернишова, скульптора Б. Яковлева (1944), С. Ковпака (1945) та ін. Ці твори
відзначаються глибоко індивідуальною характеристикою портретованих і
віртуозною майстерністю виконання. Художник знаходить для кожного
портрета оригінальну композицію, відповідну характеристиці персонажа, а
також своєрідний технічний прийом
У післявоєнні роки художник продовжує працювати над портретами своїх
сучасників. Він пише портрети скульптора М. Лисенка (1947), артистки М.
Литвиненко-Вольгемут (1947) тощо. У них автор виступає оригінальним
художником із своєрідним, глибоко індивідуальним почерком, з самобутнім
оптимістичним сприйманням дійсності. Життєрадісність і бадьорість властиві
також його темпераментним пейзажам і натюрмортам.
Окрім напруженої творчої роботи, Олексій Олексійович Шовкуненко багато
часу віддавав педагогічній діяльності. Ім’ям митця названо Херсонський
художній музей.
 Книги про Олексія Шовкуненка:
 Алексей Шовкуненко. Москва, Советский художник, 1954.
 О. О. Шовкуненко. Комплект листівок. Київ, Державне
видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури, 1957.
 Олексій Шовкуненко. Виставка вибраних творів. Каталог. Київ,
Мистецтво, 1974.
 Л. Владич. Олексій Шовкуненко. Альбом. Київ, Мистецтво, 1976.
 Олексій Шовкуненко. Спогади про художника. Київ, 1980.
 Л. Владич. Алексей Шовкуненко. Альбом. Москва, Советский
художник, 1983.
 Олексій Шовкуненко та його учні. Альбом. Київ, Мистецтво,
1994.
 А. А. Шовкуненко. Каталог выставки. Киев, Музей истории
Киева, 1999
 А. Шовкуненко и ученики. Живопись из частных коллекций.
Киев, 2010.