Пам’ятник Тарасові

Шевченку у Харкові
• Являє собою багатопланову композицію, кожна з частин якої проглядається
поступово, в міру знайомства з монументом, водночас увесь пам'ятник сприймається
як єдине гармонійне ціле. Багатоступінчатість монумента була і лишається органічно
пов'язана з архітектурою величних споруд Держпрому та Харківського державного
університету , Садом імені Шевченка. Фасад пам'ятника звернутий до центральної
магістралі міста — вулиці Сумської.
• У плані монумент являє собою своєрідну архітектурну спіраль з 11-метровим
тригранним пілоном з фігурою Тараса Шевченка всередині і виступами по колу, що
оточують пілон, на яких розмістились 16 динамічних статуй — високохудожніх зразків
радянської пропаганди, які за задумом автора проєкту мали символізувати людей
праці та їхню боротьбу за свої права проти пригноблювачів — від непокірних,
бунтарських образів з творів Т. Г. Шевченка до учасників першої російської революції
1905—1907 та Жовтневої революції 1917, а велично-мажорна група, що складається
з робітника-шахтаря, колгоспника, червоноармійця та жінки-робфаківки, є
уособленням тодішньої сучасності, тобто «вільної праці та молодості нової України»
• Домінантою монумента є фігура Кобзаря-Шевченка заввишки 5,5 м, встановлена на високому
постаменті з сірого (на момент спорудження яскраво-чорного) лабрадориту. Статуя сповнена
динаміки — і в точно знайденому ракурсі злегка схиленої набік голови, і в енергійному жесті правої
руки, і взагалі в усій фігурі Шевченка проглядається готовність до дій, цілеспрямованість, внутрішня
напруженість, що цілком відповідало радянській трактовці образу Т. Г. Шевченка як поета і митця-
революціонера. Скульптура має яскраво виражений силует, легко впізнаваний здалеку, що зближує
загальне тло монумента з конструктивізмом, — суворі, укрупнені складки одягу, лаконічність форм,
енергійна обробка поверхні великими узагальненими площинами — все це покликано створити
могутній образ нескореного борця за права трудящих. До деталізації автор вдається лише, як і слід
чекати, у розробці обличчя, що здійснено не лише для досягнення портретної схожості, а й
розкриття внутрішнього світу, і знову ж таки, в руслі трактування особистості поета, виявлення
твердості і сили духу поета-борця. Саме тому погляд монументального Кобзаря суворий і гнівний, а
викарбувані на чолі мислителя зморшки означають гіркоту пережитого-передуманого. Цілісності
образу автор досягає проробкою й інших деталей — наприклад, міцно стиснутою в кулак (гнівний
жест) рукою.
• Фігури, що оточують п'єдестал, — вдвічі менші за статую Шевченка. Вони сприймаються в
основному зблизька. За задумом скульптора, здійснювати огляд фігур потрібно в послідовності
композиційної спіралі, починаючи від фігури «Катерина» й рухаючись проти годинникової стрілки.
факти
• На місці сучасного монумента Тарасу Шевченку в Університетському саді (тепер також
ім. Т. Г. Шевченка) у 1907–1934 роках стояв пам'ятник Василю Каразіну. Пізніше його
тричі переносили, спочатку на вулицю Університетську до одного із старих корпусів
університету, згодом, 1958 року до лівого боку теперішнього головного
корпусу Харківського університету, нарешті 2004 року — до центрального входу корпусу.
• У створенні скульптур, близьких до шевченківських образів, допомогу авторову
скульптору М. Г. Манізеру надали майстри української театральної сцени — актори
харківського театру «Березіль», згодом народні артисти СРСР і відомі актори Н. М. Ужвій
(образ Катерини), А. М. Бучма (образи гайдамаки та селянина з жорном на плечах),
І. О. Мар'яненко (образ, один з найвиразніших, старого нескореного запорожця),
О. І. Сердюк (образи молодого хлопчини з косою та кріпака в кайданах), С. В. Коваль
(образ дівчини-кріпачки) та інші. «Це були першокласні художники ! — згодом
пригадував М. Г. Манізер, — Все життя я їм буду дуже вдячний…».
• На момент відкриття (24 березня 1935) пам'ятник Тарасу Шевченку в Харкові був
найвищою бронзовою композицією в усьому СРСР.
•Єдиним документальним свідченням про мить урочистого відкриття монумента
Т. Г. Шевченку в Харкові, імовірно, є аматорське, але панорамне фото художниці
й майстра фотографії Дії Олександрівні Гай, якій довелося піти на відвертий
ризик при фотографуванні події. По-перше, зйомка здійснювалася потайки,
адже в 1930-х роках (і не тільки) фотографування будь-яких громадських подій,
що відбувалися у Радянському Союзі, заборонялось і суворо каралося. Крім
того, фотограф ризикував і в інший спосіб — робив знімки з вікна четвертого
поверху у квартирі незнайомих людей, нашвидкоруч виставляючи експозицію.
•На церемонії відкриття пам'ятника були присутніми чимало діячів української
інтелігенції, культур інших народів СРСР. Зокрема класик білоруської
літератури, поет, драматург, публіцист, діяч білоруського Відродження початку
XX століття Янка Купала під час відкриття монумента прочитав свій вірш
«Пам'яті Шевченка», а під враженням під поїздки в Україну написав статтю «Про
відкриття пам'ятника Шевченкові». Відкриття монумента мало значний
культурний розголос — знайшло своє відображення у творчості багатьох
тодішніх майстрів слова. Так, Максим Рильський написав статтю «Величний
пам'ятник великому» (надруковано тоді ж у березні 1935 року в «Літературній
газеті»).
•Харківський пам'ятник Тарасові Шевченку постав раніше на 4 роки за основний
київський пам'ятник і монумент на могилі Кобзаря в Каневі, причому автором
(скульптором) всіх трьох, фактично головних і найвідоміших в Україні, є Матвій
Манізер.
•Для зйомок російського історичного фільму про фізика Льва Ландау «Дау», що
має вийти на широкі екрани навесні 2010 року, які проходили в Харкові 2009
року, пам'ятник Т. Г. Шевченку для більшої реалістичності фарбували чорною
гуашшю, адже лабрадоритовий постамент, на відміну від сучасного сірого
кольору, у перші роки спорудження мав яскраво чорний колір. Після зйомок
міським службам прийшлося влаштувати «чистку» монумента, повернувши
йому звичний для харків'ян вигляд; [15]
Дякую за увагу