Ю.

Андрухович
«Shevchenko is OK»

Підготувала
учениця 11 класу Ключкович Марина
 ЖИТТЄВИЙ ТА ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ПИСЬМЕННИКА
• Народився 13 березня 1960 року у Станіславі
• Родина: батько - Ігор Мар'янович (1930-1997);
мати - Ганна Степанівна (1940-2016)
• Володіє українською, російською, польською,
англійською та німецькою мовами.
• Навчався в спеціалізованій школі № 5 з
поглибленним вивченням німецької мови.
Закінчив редакторське відділення
Українського поліграфічного Інституту у
Львові (1982) та Вищі літературні курси при
Літературному інституті ім. М.Горького в
Москві
• Працював газетярем, служив у війську, деякий час очолював
відділ поезії часопису «Перевал» (Івано-Франківськ, 1991-1995).
• Був лідером відомої поетичної групи «Бу-Ба-Бу» («Бурлеск-
Балаган-Буфонада»)
• Один із засновників постмодерністської течії в українській
літературі, яку умовно називають «Станіславським
феноменом». Представники цього напрямку активно
розробляють поетику «карнавального» письма.
• З 1991 року публікується у великих літературних журналах
України. Автор збірок поезій: «Небо і площі» (1985),
«Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи і рослини» (1991),
«Пісні для Мертвого півня» (2004), романів: «Рекреації»
(1992), «Московіада» (1993), «Перверзія» (1996),
«Дванадцять обручів» (2003), «Таємниця. Замість роману»
(2007), книг есеїв: «Дезорієнтація на місцевості» (1999),
«Диявол ховається в сирі» (2006), «Тут похований
Фантомас» (2015).
• У 1996 році захистив кандидатську дисертацію, присвячену
творчості замовчуваного в радянські роки класика
української поезії першої половини XX століття Богдана-
Ігоря Антонича.
«Shevchenko is OK» - погляд письменників та
інтелектуалів нового покоління на Шевченка

Новий, неканонічний погляд на

Шевченка, сформулював, зокрема, Юрій
Андрухович. В есеї «Shevchenko is OK»8
ідеться про «культ Шевченка», і
Андрухович з відтінком іронії говорить
про поета: «Шевченко – наше все»,
натякаючи цим на поширений у Росії
вислів «Пушкін – це наше все».
 «Shevchenko is OK» аналіз

• Жанр: есей.
• Літературний рід: епос.
• Тема: Розповідь-роздуми про Тараса
Шевченка, якого називають головним
українським поетом і знають в усьому світі.
• Ідея: Розвінчати міфи й стереотипи про
Шевченка, показати багатогранність поета
та його спадщини.
 Андрухович об’єднує різні сучасні уявлення про поета в шість
груп і завдяки цій класифікації дистанціюється від часто
емоційно навантажених поглядів на «правильний» образ
Шевченка:

• Шевченко комуністичний,
• Шевченко націоналістичний,
• Шевченко християнський,
• Шевченко атеїстичний,
• Шевченко дисидентський,
• Шевченко анархічний.
 «Шевченко комуністичний»

Висувається теза про соціальне походження (пригноблені

низи), якому він усе життя залишався вірний; ненависть
до панів, панства і панськості; безпосередні заклики в
поезіях до насильницького повалення панівного ладу
(сокири, кров, народна революція); послідовний
егалітаризм; схильність до комуністично-утопійної візії
майбутнього («оновлена земля»). Особливо наголошено
на близькості Шевченка до російських «революційних
демократів», його залежності від їхніх упливів. Деякі
радянські жерці саме цієї відміни його культу пішли ще
далі, говорячи про Шевченків радянський профетизм
(образ сім’ї великої, вольної, нової із «Заповіту»
потрактовано як «передчуття сім’ї народів Радянського
Союзу»).
 «Шевченко націоналістичний»

У творах поета домінує козацько-лицарський дух,

Шевченко першим розбудив приспану українську
національну свідомість, націю назвав нацією,
окреслив її ідею та історичну перспективу. Ідеалом
поета є Воля, що її, безперечно, слід розуміти як
волю для України. У його творах знаходимо вияви
ненависті чи принаймні погорди до інших, ворожих,
націй (москалі, жиди, ляхи), часом дістається навіть
німцям («куций німець узловатий»).
 «Шевченко християнський»
Саме життя Шевченка є взірцем християнського
мучеництва. У його творах знаходимо безліч біблійних
мотивів, образів і алюзій (Біблія взагалі була улюбленою
книжкою, що до неї він вічно повертався). Шевченко є
творцем певної послідовної й цілісної етичної системи,
яка полягає в неухильному ствердженні правди, добра,
любові до всіх і всього, а найперше — до слабких і
пригноблених, отже засадничо є глибоко християнською.
Своєрідність Шевченкового християнства — ніде правди
діти — полягає в тому, що він був у конфлікті з
офіційними церквами і церковниками, поступово у своїй
вірі рухаючись у бік персоналістського протестантизму.
 «Шевченко атеїстичний»

Нелюбов і навіть різке неприйняття Шевченком усього, що

пов’язане з церквою та церковниками, очевидні в його
текстах. Ксьондзи, попи, ченці годовані, ритуальна
атрибутика викликають у нього сталу ідіосинкразію. Про
православно-візантійський обряд він записує у своєму
«Щоденнику»: «…Цілком щось чуже й далеке, якийсь Тибет
чи Японія». Не варто робити з нього ікону, адже саме іконами
він закликав піч топити, а з багряниць дерти онучі. Але річ не
тільки в нетерпимості до обрядів і попівства як суспільного
інституту. На рівні чистих ідей він теж виявляє протест,
пишучи, що заради України він здатний проклясти й самого
Бога.
 «Шевченко дисидентський»

Доля Шевченка — це приклад

індивідуальної боротьби
самотнього ідеаліста з
тоталітарним режимом.
Шевченків етос — це, власне,
етос протистояння людини
чомусь значно більшому,
потужнішому, знеосібленому,
якійсь гігантській машинерії
пригнічення.
 «Шевченко анархічний»

Насамперед він був вільною людиною, справжнім

богемним гулякою,душею товариств, не останнім
пияком і відвідувачем борделів. Його нетерпимість
до умовностей (станових, звичаєвих, ритуальних) не
має меж. Іноді він просто шокує оточення своєю
стихійністю та непередбачуваністю. Звідси — його
часті бунти, але годі вбачати в них якусь політичну
запрограмованість, він свідомо аполітичний.
 Проблематика:
• Стереотипізація Шевченка (вивчення життя й творчості
поета у шкільній програмі, знання пересічним українцем
декількох рядків з поезій Тараса Шевченка);
• Неправильне, некоректне або ідеалістично спрямоване
потрактування творчості поета (при житті та після смерті
Шевченка, комуністичною ідеологією у Радянському
Союзі, творча спадщина письменника у сьогоденні);
• Ставлення Тараса Шевченка до інших націй, зокрема
поляків (розвінчання міфу про ненависть і нетерпимість,
який з’явився через поверхове трактування творчості
поета, зокрема поеми «Гайдамаки»);
• Відомість Шевченка в усьому світі
завдяки самоствердженню
українських громад в еміграції
(«Українські громади цілого світу
зазвичай акумулювали кошти на
пам’ятники Шевченкові, це було
свідченням їхньої легітимізованої,
головно у власний очах, присутності
в тій чи тій місцевості, (…) це завжди
було — й донині залишається
передусім ритуальною і
внутрішньоукраїнською акцією»).
 Композиційно есей складається з чотирьох
частин: 
• Харизма, де йдеться про стереотипізацію образу Тараса
Шевченка, яка починається зі шкільної парти.
• Культ (різновидів якого існує не менше п’яти і які часто
заперечують одне одного), що пов’язаний зі ставленням
сучасників до письменника та потрактування його творчості
в подальшому.
• Поляки і ставлення до них Шевченка, яке часто можна
визначити неправильно, головно, якщо спиратись на поему
«Гайдамаки».
• Слава світу, де говориться про те, чому по всьому світу так
багато пам’ятників поету і, як доказ світової слави
Шевченка, розповідається випадок з життя автора есею.
«Шевченко — не ідеолог, а
видатний поет і дуже
харизматична постать, здатна
притягувати людей і
породжувати чутки навіть тепер.
Цю постать треба олюднювати,
позбавляючи ритуалізації» -
стверджує Ю. Андрухович.
Письменник намагається
розвінчати міф про Шевченка як
мученика і відзначає, що він є
«рідкісним щасливцем», адже мало
хто досягає так багато в земному
житті, як він.