«Shevchenko is OK»

Юрій Андрухович
 Цікаві спостереження про Тараса Шевченка зробив
український письменник та літературознавець Юрій
Андрухович у своїй розвідці «Shevchenko is OK». Автор
висловлює своє бачення про життєвий і творчий шлях
Великого Кобзаря, слугуючись уже відомими працями своїх
попередників: : «Про нього казали, що він підкинутий простим
селянам нащадок великокнязівського роду. Що він здатен
випити пів барила горілки і навіть не захмеліти. Що він живе
зі своїм петербурзьким учителем Карлом Брюлловим як із
коханцем. Що він готовий очолити українсько-польське
повстання на Правобережній Україні. Що він водить за собою
по найшанованіших прийняттях цілу юрбу волоцюг, утеклих
каторжан і брудних завошивлених музик, які грають йому до
танцю. Що кожен свій заробіток від малювання картин він
тут-таки роздає мандрівним дідам. Що насправді він упир і
тому так багато крові в його поемах».
 «Shevchenko is OK» аналіз твору

Жанр: есей.

Літературний рід: епос.

Тема: Розповідь-роздуми про Тараса Шевченка, якого називають головним

українським поетом і знають в усьому світі.

Ідея: Розвінчати міфи й стереотипи про Шевченка, показати багатогранність поета та

його спадщини.
 Проблематика:

● Стереотипізація Шевченка (вивчення життя й творчості поета у шкільній програмі, знання пересічним українцем
декількох рядків з поезій Тараса Шевченка);
● Створення культу поета: «Шевченко наше – все»:
● Шевченко комуністичний (ненависть до панів та всього панського, революційні заклики боротись з панами);
● Шевченко націоналістичний (поет як запалювач національної свідомості);
● Шевченко християнський (використання Шевченком Біблії у творчості);
● Шевченко атеїстичний (ненависть до церков та церковнослужителів);
● Шевченко богоборчий (не те саме, що атеїстичний);
● Шевченко дисидентський (індивідуальна боротьба поета проти системи);
● Шевченко анархічний (вільна людина, що не терпить умовностей, і часом шокує своїми витівками).
● Неправильне, некоректне або ідеалістично спрямоване потрактування творчості поета (при житті та після смерті
Шевченка, комуністичною ідеологією у Радянському Союзі, творча спадщина письменника у сьогоденні);
● Ставлення Тараса Шевченка до інших націй, зокрема поляків (розвінчання міфу про ненависть і нетерпимість,
який з’явився через поверхове трактування творчості поета, зокрема поеми «Гайдамаки»);
● Відомість Шевченка в усьому світі завдяки самоствердженню українських громад в еміграції («Українські
громади цілого світу зазвичай акумулювали кошти на пам’ятники Шевченкові, це було свідченням їхньої
легітимізованої, головно у власний очах, присутності в тій чи тій місцевості, (…) це завжди було — й донині
залишається передусім ритуальною і внутрішньоукраїнською акцією»).
 Композиційно есей складається з чотирьох частин:

● Харизма, де йдеться про стереотипізацію образу Тараса Шевченка, яка починається зі

шкільної парти.
● Культ (різновидів якого існує не менше п’яти і які часто заперечують одне одного), що
пов’язаний зі ставленням сучасників до письменника та потрактування його творчості в
подальшому.
● Поляки і ставлення до них Шевченка, яке часто можна визначити неправильно,
головно, якщо спиратись на поему «Гайдамаки».
● Слава світу, де говориться про те, чому по всьому світу так багато пам’ятників поету і,
як доказ світової слави Шевченка, розповідається випадок з життя автора есею.
 На одному із Шевченківських вечорів Ю.
Андрухович висловив своє бачення стосовно Т. Г.
Шевченка говорячи про те, що ми звикли
ідеалізувати цю постать, натомість стверджує, що
«Шевченко — не ідеолог, а видатний поет і дуже
харизматична постать, здатна притягувати людей і
породжувати чутки навіть тепер. Цю постать треба
олюднювати, позбавляючи ритуалізації».
Письменник намагається розвінчати міф про
Шевченка як мученика і відзначає, що він є
«рідкісним щасливцем», адже мало хто досягає так
багато в земному житті, як він.