Роботу виконала: студентка КЗВО «Вінницький гуманітарно-педагогічний

коледж», Нишпорська Вікторія.

Науковий керівник: викладач кафедри української філології КЗВО «Вінницький

гуманітарно-педагогічний коледж», Клочко Тетяна Василівна.

Гоголів «дьоготь» на Шевченка

Кожному народові Бог дав величну постать, котра є проявом його душі. В
українців такою постаттю є Тарас Шевченко – народний поет, талановитий митець,
заступник знедолених, національний пророк та патріот. Поезія Кобзаря прозвучала
на ввесь світ. Завдяки йому країни Заходу почали розглядати наш народ як
самодостатню націю. Тарас Григорович поклав початок процесу відродження
національної свідомості українців. Можна невпинно ідеалізувати особистість
Шевченка, проте не варто забувати, що, в першу чергу, він людина з багатою та
різноплановою біографією. Сьогодні кожен маленький школяр знає, хто такий
Кобзар, тому я вирішила заглибитися в життєвий шлях поета та висвітлити питання
взаємин Шевченка з проімперським письменником Гоголем.

Хто б міг подумати, що доля поєднає двох митців одним містом –

Петербургом. Саме Петербург, поза всім іншим, став і для Гоголя, і для Шевченка
літературною колискою. Цікаво те, що для обох це було до певної міри спонтанним,
наперед незапланованим поворотом життєвої долі. Микола Гоголь-Яновський
опиняється в Петербурзі десь на початку 1829, а весною 1831 р. з'являється там 17-
літній льокай-кріпак пана Енгельгардта. Окрилений надіями Гоголь, повен жаги
діяльности і слави, оббиває у вимріянім Петербурзі пороги департаментів та шукає
знайомства з великим Пушкіним. У випадку Шевченка доля перевтілилася в дідича
П. Енгельгардта, який, тікаючи від польського повстання з Вільна до Петербурга,
захопив із собою свого кімнатного козачка. А убогий кріпак, вже битий за свою
злочинну пристрасть до мистецтва, виконує кімнатні обов'язки. Нишком рисує,
нишком плаче. Отже, Петербургові судилося відіграти важливу, хоча далеко не
однакову роль у житті й творчості обох митців. Гоголь розмірковував так: «Мене
доля зажене до Петербурга, звідки навряд чи завітаю коли-небудь до Малоросії та
може бути мені цілий вік доведеться віджити в Петербурзі». Шевченко ж писав:
«Ми пропадаємо в цьому проклятущому Пітері, щоб він замерз навіки». Ці цитати
говорять про опозицію батьківщина-чужина, хоча обидва були народжені в Україні.
Погляди письменників різнились і схожість у них важко відслідкувати, та одне
можна сказати точно: не так важливо де ти народився, як те, який життєвий шлях ти
обрав собі сам.

Замолоду на ранньому етапі духовного і творчого розвитку Гоголь виявляв

великий інтерес до свого родоводу, до української сторони історії, культурних
традицій, етнографії та фольклору. Українська тема виринала в творчій свідомості
Гоголя і пізніше, коли він працював над другою редакцією "Тараса Бульби", що
засвідчило поворот у поглядах і настроях письменника в проімперське річище.
Відтоді у світогляді і творчості Гоголя домінує росія; теми, сюжети і образи взяті
здебільшого із сучасної йому російської дійсності, причому письменник часто-густо
в останній період життя, вочевидь, навіть уникає згадок про свою
"малоросійськість", підкреслено декларує виїмковий інтерес і симпатії до росії.
«Сам не знаю, яка в мене душа… хохлацька чи російська». Це можна обґрунтувати
перебуванням Гоголя у російському середовищі. Але він не цурався того, піддавався
впливу та робив все для того, аби його визнали російським поетом, що в
подальшому і вдасться. Шевченко у своїх творах настроїв не змінював. Незважаючи
на середовище, в якому він творив, його витвори були орієнтовані на Україну.
Генетична пам’ять не дала сприйняти оточення та місце перебування нічим іншим,
як ворогом своєї Батьківщини. Це свідчить про те, що особистість Тараса
Григоровича стійка, непохитна, незламна.

І про Шевченка, і про Гоголя написані численні дослідницькі твори різних

авторів і різних жанрів, і майже кожного разу висловлюється жаль з приводу того,
що вони не зустрічалися особисто, не мали жодних контактів як земляки й творчі
побратими, хоча жили і творили певний час паралельно в одному й тому ж місті .
Існує кілька випадків, коли Шевченко сам стверджує, що особистих відносин і
знайомства з Гоголем у нього не відбулося. Так, у листі до Варвари Рєпніної від 7
березня 1852 року поет висловив захоплення своїм земляком такими словами:
«Перед Гоголем должно благоговеть как перед человеком, одарённым самым
глубоким умом и самой нежною любовью к людям! ...Наш Гоголь — истинный
ведатель сердца человеческого! Самый мудрый философ! и самый возвышенный
поэт должен благоговеть перед ним как перед человеколюбцем! Я никогда не
перестану жалеть, что мне не удалося познакомиться лично с Гоголем...»

Замолоду Шевченко ознайомився з творчістю Гоголя, зачарувавшись нею.

Шевченко був палким шанувальником «Вечорів на хуторі біля Диканьки». Запевняв,
що фантастичні, майже казкові повісті розкривають глибокий, самобутній розум
автора і його ніжну любов до людей. Однодумцем, «великим другом», «братом»
бачився Шевченкові автор «Тараса Бульби». Гоголя сприймав патріотом України,
що своїми повістями з українського життя, передусім на історичні теми, прославив
Україну і волелюбність українського народу. Гоголя читали і розуміли в усій
імперській росії, бо писав він на «общедоступном языке», а Шевченка, з його
«малороссийским наречием», спочатку розуміли лише «петербургские малоросы».
Коли йдеться про ставлення Гоголя до Шевченка, впадає в око очевидна
невідповідність. Гоголь у жодному тексті не згадав Шевченкового ймення, згадки є
лише в переказі, у двох публікаціях Григорія Данилевського, до того ж з разючою
різницею в тональності й змісті цих згадок. У травні 1861 на шпальтах газети
"Северная пчела" Данилевський пише, що Гоголь "був зачарований поетичними
піснями "Кобзаря" і "Гайдамаків" Шевченка", а через чверть століття в розповіді про
його - разом з Осипом Бодянським - відвідини Гоголя в Москві ситуація постає у
зовсім інакшому світлі. За Григорієм Данилевським, Осип Бодянський звернувся до
Гоголя: «Скажіть про талант Шевченка, про його поезію». На що Гоголь відповів:
«Дьогтю багато, – неголосно, але твердо промовив Гоголь. – І навіть додам: дьогтю
більше, ніж, власне, поезії. Нам-бо з вами як малоросам це, мабуть, і приємно, та не
у всіх носи, як наші». Далі він уподібнив Шевченка до провансальського поета
Жасмена, що є нічим іншим, ніж ледь прихованим натяком на регіонально
обмеженість, провінційність українського митця. Якщо обміркувати обидві цитати,
то виходить, що Гоголь не знав Шевченка, не розумів і не цінував належно його
талант. Достовірно невідомо, чи були взагалі позитивні відгуки Гоголя про
творчість Шевченка. Але факт залишається фактом, внесок Тараса Григоровича в
українську культуру та історію не був достойно оцінений Гоголем, більш того
знецінений через «малоросійскість» митця.

Значення творчості синів України різниться. Майстер слова, батько

національної мови – Тарас Григорович Шевченко володів всеохоплюючим
талантом. Майстерність володінням поетичної лірики, яка вражає своєю
природністю, щирістю і є незбагненним даром поета. Основний вид його
літературного спадку, в якому надзвичайно сильно і яскраво проявилася велич
творця, геніальність та сила його поетичного слова. Людина, яка не скорилась перед
імперією. Національний пророк, слова якого надихають нас і наших воїнів дотепер.
Тарас Григорович - гідний син своєї Батьківщини. Микола Гоголь - російський
письменник українського походження. Його творчість не була спрямована
зобразити Україну, як свою Батьківщину, навпаки - інколи він цього цурався. Писав
російською, оточував себе, на його думку, літературною елітою імперії. Звісно, у
його творчому спадку є твори, які описують Україну, але вони були написані для
становлення його як імперського письменника, не більше. І ніхто не знає, як би
склалась доля Гоголя, якби він направду познайомився із Шевченком. Можливо, ця
зустріч докорінно змінила б ставлення Гоголя до своєї «малоросійскості», може, він
би не цурався цього, а навпаки - пишався, але, на жаль, це залишиться на рівні
гіпотез.

Наостанок хочу додати цитату Юрія Барабаша: «Ґрунт, на якому вони

зросли, був один, та коріння — різні, і тому такі несхожі пагони».