Леонід Глібов (1827-1893)

До української літератури Л. І. Глібов увійшов як талановитий лірик, драматург.

Однак найбільшу славу він здобув як автор багатьох байок, сповнених українського
колориту.
Глібов народився 4 березня 1827 року в селі Зелений Поділ, колишнього
Хорольського повіту на Полтавщині, в родині управителя маєтків магнатів Родзянків.
Початкової грамоти Глібова навчила його мати, Орина Гаврилівна, культурна і
освічена жінка, потім хлопця учив місцевий панотець, а в 1840 році його віддали до
Полтавської гімназії.
У перші роки перебування в Полтавській гімназії Л.Глібов пробує писати
російською мовою. Його творча біографія починається віршем «Сон», написаним у 1841
році. Захворівши Л.Глібов змушений був залишити гімназію. Після одруження і невдалої
спроби вступити на медичний факультет Київського університету він вступає в1849 р. до
Ніжинського ліцею вищих наук князя Безбородька.
З 1855 р. Л.І. Глібов, після закінчення ліцею, працює викладачем історії та
географії в дворянському училищі в м.Чорному Острові, Подільської губернії, звідки в
1853 р. переходить на посаду викладача історії та географії в Чернігівську чоловічу
гімназію. В цей період і з'являються перші українські байки Глібова - здебільшого вільні
переклади з Крилова. В ці роки роки він пише також ряд ліричних віршів в дусі пісенно-
романтичної поезії 20-40-х років 19 ст.
Ще в 50-х роках в Чернігові виникає гурток з місцевої інтелігенції. Актиану участь
у діяльності цього гуртка бере і Глібов з дружиною. Внаслідок зусиль Глібова з липня
1861 р. починає виходити щотижнева газета «Чернігівський листок», у якій вміщувались
прозові і поетичні твори Глібова під псевдонімами: «Простодушний». В газеті
висвітлювались питання громадсько - культурного життя України того часу,
порушувались питання про діяльність недільних шкіл, про освіту жінок. Зростання
популярності «Чернігівського листка» насторожило царських чиновників, які піддали
суровій цензурі вміщувані в ньому матеріали. Викриття нелегальної діяльності осіб,
зв'язаних тісною дружбою і співробітництвом з Л.Глібовим, вело до розширення слідства.
Увесь цей процес привів до того, що царські власті припинили видання «Чернігівського
листка». Цей удар тяжко вплинув на Л.Глібова. Він відходить від громадської діяльності й
залишає Чернігів. На кілька років Глібов знайшов притулок у Ніжині, де він оселився з
дружиною, яка тяжко захворіла.
Поховавши у Ніжині дружину, Л.Глібов переселився до Чернігова, де дістав посаду
завідуючого земської друкарні. Навколо Л.Глібова групуються літературні і театральні
сили м.Чернігова.
За останні чотири роки свого життя письменник створює українською мовою вдвоє
більше, ніж за весь попередній час.
Байкарська творчість Глібова не тільки хронологічно, а й тематично ділиться на два
періоди: перший - 50-60-ті рр., другий - 80-90-ті рр.
Відомо 107 байок Леоніда Глібова. Його байкарську творчість поділяють на
періоди:
50—60-ті (п'ятдесяті — шістдесяті) роки і 70—90-ті (сімдесяті — дев'яності) роки
XX ст.
Спочатку Глібов перекладав українською мовою байки Івана Крилова (російського
байкаря) і надавав їм українських ознак, а пізніше писав оригінальні байки на власний
сюжет.
Сучасні діти з інтересом читають байки Л. Глібова — невеликі за розміром
алегоричні епічні твори, близькі за своїм характером до народних казок. Байки поета
доступні дітям різного віку. Найменших зацікавлює в них життя і стосунки тварин, старші
можуть осягнути і смисл алегорії.
Особливості байок Глібова
  Ліризм, спрямований на поглиблення основного смислу байки
 урізноманітнив галерею образів,
 засоби реалістичного зображення дійсності,
 зв'язок з народною творчістю
 розвиток поетики байки: урізноманітнив форми, вперше в українській літературі
збагатив байку рисами пісні й балади
Байки першого періоду. У них Глібов відобразив безправне становище селян-
кріпаків, які зазнавали знущань від жорстоких панів. Однією з найкращих байок цього
періоду є «Вовк та Ягня», написана у 1854 р. («Вовк і кіт», «Гадюга та Ягня», «Вовк та
Зозуля», «Вовк та Мишеня», «Лев та Миша», «Громада», «Вовк та Ягня»).
У байці «Вовк та Ягня» Л. Глібов реалістично змалював соціальну несправедливість,
показавши в образі Вовка зухвалого кріпосника-самодура, який знущається над
безправним Ягням (уособлення беззахисності кріпака). Відчуваючи несправедливість і
явну безглуздість претензій Вовка, воно, проте, не може захистити себе. Для розкриття
образу кріпосника байкар вдається до відповідного інтонаційного забарвлення мови,
вкладаючи в його уста грубі вислови й короткі окличні речення, які вказують на
брутальність, некультурність і нахабність
Яскраву картину банкрутства кріпосників, приреченості дворянства відтворив він у
байці «Мірошник», де вістря своєї сатири спрямував проти недбайливих панів, які в
умовах занепаду кріпосницької системи терплять повне банкрутство. Мораль байки —
осуд не тільки одного Хоми, а всієї тогочасної розтлінної системи, за якої пани «без діла
сотні всюди сують. А за недогарок вони людей і лають, і мордують». У цих словах велика
правда тогочасного життя та й нинішнього, бо скільки безгосподарних імущих
правитимуть країною, стільки не вибратись їй з руїни. З нещадною іронією письменник
сказав про них: «Та й диво, що у їх хазяйство піде все на сміх!»
Мотиви соціальної несправедливості звучать і в байці Глібова «Щука». В ній
викривається продажність суду, хабарництво чиновників, безкарний розбій Щуки, її
зв'язки з суддями, яких вона підкупила. Глібов висміює Лисицю, яка, удаючи з себе
чесного стряпчого, демагогічно запропонувала «найжорстокіше» покарання Щуки:
вкинути її знову в річку, тобто простити усі злочини. Л. Глібов підводить до висновку, що
в суспільстві проста людина не можуть знайти правди і справедливості в урядових
установах, зокрема в суді, що скрізь посади чиновників займають представники панівної
верхівки, зв'язані між собою круговою порукою.
Байки другого періоду. У цих творах Глібов викриває вади представників
панівних класів: чванливість, підлабузництво, самохвальство тощо.
Байка «Цуцик» відноситься до другого періоду творчості Глібова, в якому
порушувалися переважно морально-етичні проблеми. Перо сатирика байкар спрямував на
висміювання паразитизму, лакейства, лицемірства, прислужництва, егоїзму. Байка
«Цуцик» — кращий твір цього періоду. Вона побудована на діалозі двох собак — Бровка
та Цуцика.
У байці «Цуцик» поет засуджує хвалькуватих вискочок, які тільки й вміють, що «на
задніх лапках по-вченому служити». Ця байка написана у формі діалогу між Бровком і
Цуциком. Цуцику властиві такі риси, як улесливість, лакейське прислужництво,
зухвалість. Він зверхньо ставиться до трудівника Бровка, самовдоволено розповідає йому
про своє життя нероби.
Чесного й сумлінного Бровка, який працює на господаря, той часто б'є і годує
помиями. Бровко зневажає Цуцика, але й боїться, бо Цуцик «скубне й Бровка, коли
захоче».
Цуцик — кімнатна собачка. Нероба, прислужник, він з гордістю вихваляється
перед Бровком своїми лакейськими здібностями, умінням вислужуватися. Сите
благополуччя отруїло Цуцика чадом погорди, він тепер зверху, спесиво дивиться на всіх,
бо дуже запанів, байдужий до страждань свого колишнього друга. Бровко — дворовий
пес. Він стереже добро хазяїна вдень і вночі, за це змушений терпіти знущання, їсти що
прийдеться, спати під парканом. Він усвідомлює своє рабське становище, якому не може
зарадити, але з огидою ставиться до панського лакея. Бровко справедливо називає своє
життя «собачим», бо воно повне приниження, голодування, побоїв та тяжкої праці, але це
не вбиває в ньому гідності. Перед Цуциком він не запобігає, не лащиться до нього, а
навпаки, сміливо нагадує, що той колись був звичайнісіньким щеням.
Отже, Глібов своєю байкою виступив на захист безправної працьовитої людини.
В алегоричному образі Цуцика автор засудив зрадництво, паразитизм, моральну
ницість, плазування панських «цуциків»,«які заради легкого життя втрачають людську
гідність і людську подобу, їм він протиставив Бровка, в алегоричному образі якого втілено
риси чесного, щирого, працьовитого трудівника, з високим почуттям людської гідності, у
душі якого визріває протест проти нікчемних і підлих цуциків. Але якщо подивитись на
проблематику цієї байки під кутом нашої дійсності то не можна не помітити, що, иа жаль.,
такі «цуцики» мають місце і в нашому «некріпзць-кому» суспільстві.
Лірика Леоніда Глібова. Л. Глібов написав ряд ліричних поезій для дітей, у
яких показав себе вдумливим педагогом і гарним поетом. Характерною рисою Глібова
як дитячого поета є широке використання засобів народної поетики, вміння автора у
простій і доступній для дитячого розуміння формі змалювати навколишнє оточення. Мова
автора, сповнена народних жартів, дотепів і прислів'їв, є зразком для наслідування.
Вірші «Веснянка», «Зимня пісенька», «Квіткове весілля» змальовують природу
в різні пори року, показують життя і настрої дітей, їхню гру і розваги. Це близькі їм теми.
Відомо, що діти з нетерпінням чекають весни, і Глібов відтворює радість малят, які разом
з птахами славлять пробуджену природу: «Весна прийшла! Тепло знайшла» — Кричать
дівчатка й хлопчики, «Цвірінь, цвірінь
Журбу покинь!» — Клопочуться горобчики.
Не менш популярною серед дітей є «Зимня пісенька», в якій на фоні зимової
природи зображені дитячі розваги. Поезія написана у формі звертання до дітей з
проханням заспівати веселу пісеньку. Вірш має багато пестливих слів-звертань:
«Зимонько-снігурочко, наша білогрудочко», «тихесенько, рівнесенько, гладесенько».
«Зимня пісенька» передає веселий настрій дітей, їх віру в те, що на зміну зимі швидко
прийде весна і все навкруги зміниться:
Гляне ясне сонечко В весняне віконечко, Бабу припече; Де й мороз той дінеться,
Геть від баби кинеться, З ляку утече!
«Зимня пісенька» завершується ласкавим зверненням дітей до весни, щоб вона
принесла трудящим кращу долю і щастя всьому рідному краю: Звесели і воленьку, І
трудящу доленьку, І весь рідний край.