Ольга Юліанівна Кобилянська

«Гірська орлиця», «Пишна троянда в саду української літератури», «Царівна української

літератури»

Ольга Кобилянська народилася 27 листопада 1863 р. у містечку Гура-Ґумора (сучасна назва

Гура-Гуморулуй) на півдні Буковини тоді Австро-Угорської імперії (територія сучасної
Румунії) .

Батько, дрібний урядовець Юліан Якович Кобилянський, народився на Галичині, належав до

шляхетного роду, який мав свій герб і походив із Наддніпрянщини.
Мати, Марія Йосипівна Вернер, походила зі спольщеної німецької родини. З любові до
чоловіка вивчила українську мову, прийняла греко-католицьку віру та виховувала всіх дітей
у пошані та любові до українства.
1875 року родина Кобилянських переїжджає до гірського містечка Кимполунг, де батько
отримав посаду секретаря при старостві. Тут Ольга вступає до німецької початкової школи,
вчиться гри на фортепіано. Української мови Ольга навчалась удома і приватно, у школі —
лише німецької та румунської.
Відколи Ольга закінчила 4 класи початкової школи, її не полишають мрії про подальшу
освіту, на той час важкодоступну для жінок, тож вона наполегливо навчається самостійно:
позичає книжки, користується підручниками братів, слухає їхні дискусії, багато читає.
Починає цікавитись жіночим питанням та проблемами емансипації. Тоді ж робить перші
літературні спроби — веде щоденник (німецькою), пише поодинокі вірші (польською та
німецькою), прозові нариси. Потрохи малює, їздить верхи в гори, грає в аматорських
виставах.
1881 року до Кимполунгу приїжджає лікар Атанасій Окуневський з 17-річною
дочкою Софією Окуневською, з якою Ольга починає приятелювати. «Заговорила до мене
українською мовою, переконуючи, що мені треба писати не по-німецьки, а для свого
народу — по-українськи, навчила фонетикою писати, надавала українських книжок», —
згадує Кобилянська в автобіографії. 1883 року Окуневська знайомить Ольгу з феміністкою
та письменницею Наталією Кобринською, чия особистість дуже вплине на формування
поглядів Кобилянської.
1889 року Кобилянська на деякий час переїжджає до Димки, дворічне перебування в селі
дало змогу письменниці заглянути глибше в селянське життя.
У 1891 році Кобилянські переселилися в Чернівці, де був осередок прогресивних діячів, які
позитивно впливають на розвиток передового світогляду О. Кобилянської. С. Окуневська
надсилає їй зі Львова твори Марка Вовчка, Михайла Павлика, Івана Франка, Тараса
Шевченка. Мистецький світ полонить Ольгу Юліанівну. Творами Шевченка вона була
захоплена настільки, що багато з них знала напам'ять.
Пам'ятним для О. Кобилянської був 1898 рік. Цього року вона їздила до Львова для участі у
відзначенні 25-річного ювілею творчої діяльності І. Франка. Тут, у Львові, Ольга Юліанівна
познайомилася з Василем Стефаником. Між ними зав'язується щира дружба. О. Кобилянська
захоплюється глибокопсихологічними творами видатного новеліста, листується з ним.
У 1899 році М. Павлик знайомить листовно О. Кобилянську з Лесею Українкою. На
запрошення Лесі Ольга приїздить до неї в Зелений Гай, що на Полтавщині, а через два роки
поетеса була гостею О. Кобилянської в Чернівцях. Леся Українка відіграла значну роль у
творчому зростанні письменниці з Буковини. Вона цінувала її талант, бо відчувала у
високомистецьких творах посестри «гірську верховину, широкий горизонт».
Ольга Юліанівна гостро відчувала нерівноправне, пригноблене становище жінки в
тодішньому суспільному житті, яку сковувало «рабство родинне і рабство суспільне».
У ті часи не було широкого доступу жінці до різних галузей праці, знань, мистецтва. Відчула
це на собі й Ольга Юліанівна. А тому вона невтомно боролася за звільнення жінки від будь-
якої залежності. У Чернівцях О. Кобилянська бере участь у громадському житті, стає
учасницею «Товариства руських жінок на Буковині».
У розквіті свого таланту О. Кобилянську спіткало лихо — хвороба. У 1903 році Ольга
Юліанівна застудилася, внаслідок чого почався частковий параліч. Це горе позбавило
письменницю широкої можливості особисто спілкуватися з друзями-митцями, з народом.
Своя недуга, хвороба батька, смерть, матеріальна скрута — усе це було причиною певного
творчого спаду О. Кобилянської. Письменниця визнає: «Моє життя ніколи не було веселим,
а тепер воно доходило до кульмінаційного пункту».
Проте і в таких важких обставинах Ольга Юліанівна продовжує працювати. Більшість новел
і нарисів, писані в період 1915—1917 років мають антиімперіалістичне спрямування, бо
показують, що народ ненавидить війну і прагне миру. Письменниця стає на захист народу,
засуджує загарбницькі плани Австрійської імперії.
Після першої світової війни край письменниці був окупований Румунією. Буржуазна влада
переслідує О. Кобилянську.
У 1927 році на сорокарічний ювілей О. Кобилянської уряд Радянської України призначив їй
персональну пенсію.
У 1940 році було широко відзначено 55-річний ювілей творчої діяльності письменниці.
Ольгу Кобилянську було нагороджено Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.
Вона була прийнята в члени Спілки радянських письменників України. Вітання, видання
творів у Києві, листи від радянських громадян — все це додавало наснаги письменниці.
Коли у 1941 році стався віроломний напад гітлерівської Німеччини, паралізована, вже
похила віком письменниця не могла евакуюватися з Чернівців. Окупанти провели обшук у
квартирі О. Кобилянської, забрали рукописи, частина яких безслідно зникла. Румунським
урядом було дано розпорядження передати письменницю військовому суду. Наміри
окупантів залишилися нездійсненими, бо 21 березня 1942 року у віці 78 років Ольга
Кобилянська померла. Окупаційна влада заборонила громадськості провести в останню путь
письменницю-патріотку так, як вона цього заслужила. На похороні були лише рідні й
близькі Ольги Юліанівни.
У віці 13—14 років майбутня українська письменниця писала вірші німецькою мовою. У
1880 році написане перше німецькомовне оповідання О. Кобилянської «Гортенза, або Нарис
з життя одної дівчини», у 1883 році — «Доля чи воля?». Потім були створені алегоричні
замальовки «Видиво» (1885), «Голубка і дуб» (1886), оповідання «Вона вийшла заміж» (1886
—1887).
Під впливом потужного жіночого оточення — письменниці Наталії Кобринської, першої
української жінки-лікарки в Австро-Угорщині Софії Окуневської (стала прообразом героїні
твору «Доля чи воля?»), художниці Августи Кохановської (ілюстраторки новел
Кобилянської «Некультурна», «Природа», «Битва», «Під голим небом») — Кобилянська
почала писати рідною мовою. Доклалась до мотиву й закоханість в Євгена Озаркевича, брата
Наталії Кобринської.

«Valse melancolique» («Меланхолійний вальс»)

Кобилянська перша в українській літературі зобразила типи жінок-інтелігенток, які є
аристократками духу, мають високу мету у житті, прагнуть удосконалити свою
особистість, убираючи в душу світові культурні надбання. Це жінки європейського
типу.

Безпосереднім поштовхом до написання новели стали її непрості особисті

стосунки з О. Маковеєм. Про автобіографічність твору сама письменниця в
листі до нього в 1898 р. писала: «Прочиталисьте “Valse melanc.” і знаєте
історію мого життя. Се моя історія. Більше не кажу нічого». Чи здогадувався
він, на що так недвозначно натякала письменниця? Напевне, так. Можливо,
навіть відчував докори сумління за її розбите кохання, адже першим твором,
який підготував до друку на посаді редактора «Літературно-наукового вісника»,
була саме новела «Valse melancolique». Але, як справжній митець, власну
життєву драму Ольга Кобилянська змогла узагальнити до осмислення долі
значної частини українського жіноцтва того часу.

Літературний рід: епос.

Жанр: "музична новела".
 Напрям (течія): неоромантизм.
Тема: розповідь про життя трьох жінок, які своїми думками та світовідчуттям не
вписувалися у тогочасний формат пересічних жіночих душ.
Ідея: утвердження думки про вільний вибір жінкою свого життєвого шляху та
необхідність створення умов для її самореалізації.
Композиція, композиційно-стильові особливості: мотив вальсу у творі наскрізний і
об'єднує всі події в завершене ціле.У заголовок новели авторка винесла назву музичного
етюду "Valse melancolique", який створила і тричі виконувала протягом твору піаністка
Софія. За настроєм він складався із двох частин — легкої і безтурботної спочатку та
бентежної і трагічної наприкінці. Такий настрій твору ніби віддзеркалював щасливі та
драматичні події, які переживала протягом свого короткого життя Софія Дорошенко.
Головні герої та їх образи: музика — центральний образ твору. Софія — творчо
обдарована особистість, лірична й емоційна. Марта — втілення любові, стримана, терпляча,
жіночна, "ладна обійняти весь світ". Ганна — емоційна, нестримна, непостійна, талановита і
живе своїм ремеслом.
Сюжет: Сюжет твору також має за настроєм виразну двочастинну будову. У першій
переважає меланхолійний настрій, життя героїнь тече розмірено й майже одноманітно. Усе
швидко змінюється з переїздом до помешкання піаністки Софії. Розповідь стає
динамічнішою, напруженішою, що нагнітає передчуття неминучої трагедії. Бентежна гама
меланхолійного вальсу стала ніби передчуттям піаністки низки подій у її власному житті, які
призвели до фатальної розв'язки — смерті героїні.
Сюжет новели складається з кількох подій, що розповідають про неповних півроку із
життя трьох інтелектуалок.
В експозиції дізнаємося про двох несхожих між собою жінок — Марту й Ганнусю, між
якими постійно точаться розмови про кохання та плани на майбутнє. Епізод, коли до них
приєднується музикантка Софія Дорошенко, становить зав'язку твору.
Письменниця спочатку знайомить нас із дівчиною через повідомлення служниці, яка
передає своє враження від першої зустрічі з майбутньою квартиранткою. Непривабливі
деталі її зовнішнього вигляду: ґудзик від пальта, що тримається на одній нитці, покусані
рукавички — не справляють на героїнь позитивного враження. Однак Марту вразила
зовнішність Софії, у першу чергу її класичний античний профіль. Тому розповідає вона
Ганнусі про "музику" тільки хороше, хоч вона її зовсім не знає. Через такий прийом О.
Кобилянська інтригує читача й створює враження загадковості героїні.
 Розвиток подій — це стрімке розгортання сюжету новели. Будні трьох приятельок
спочатку були гармонійними й щасливими. Вони настроєво нагадували першу легку частину
вальсу.
Хвороба Софіїної матері ніби відмежовує першу "світлу" частину новели від
подальших трагічних подій. Після смерті матері дівчина повертається до подруг, але з цього
моменту за кожним рядком твору відчувається передчуття неминучої трагедії. Воно
справджується, коли Софія отримує лист від дядька, у якому той відмовляє їй в утриманні.
Дівчина не витримує цього удару й помирає, не досягши заповітної мети. Цей епізод є
кульмінацією твору.
У розв'язці стає відомо про кілька років життя героїнь після Софіїної смерті. Марта
щаслива у шлюбі, а Ганнуся самотужки виховує сина та вся поринула у творчість.

Проблематика:
 кохання;
 людини і мистецтва;
 емансипації жінки й жіночої самореалізації;
 духовного аристократизму;
 філософської суперечності між прагненням людини до краси й досконалості та
обставинами реального життя.

Примітки та корисна інформація:

У "Valse melancolique" О. Кобилянська — новаторка щодо створення художньої форми.
Словесний твір не лише наповнений музикою, а й звучить, як музика. Це виражається і в
ритмічності оповіді з її перепадами від розміреного й неспішного темпу до швидкого й
напруженого, а потім знову сповільненого, й у відтворенні симфонії почуттів героїнь, й у
напруженій мелодійності слова.
Музика є центральним образом "Valse melancolique", з неї починається твір. Вона, крім
того, що структурує новелу, виступає своєрідним символом, збагачує художні образи
додатковими асоціативними значеннями, посилюючи динамізм сюжету та вплив на читача,
розкриває внутрішній світ персонажів, є втіленням мрії про високий і недосяжний світ,
виступає захистом від усіх життєвих негараздів, тому героїні й шукають у ній порятунку від
драматизму життя. Музика також виражає сильну, горду й водночас ніжну та вразливу вдачу
героїнь, тонко відтворює їхні настрої та душевні стани.
Найголовнішим у новелі є нестримний пошук Софією, Мартою і Ганною гармонії та
краси, жагуче бажання досконалості та рівноваги. Така ідеалізована картина можлива тільки
в мистецтві, де панує незвичайна атмосфера, високий, загадковий дух, а персонажі постають
сильними, неординарними особистостями. За О. Кобилянською, в мистецтві можна віднайти
хоча б тимчасовий притулок від життєвої несправедливості. Тому тільки крізь призму
мистецтва слід розглядати героїнь новели: художницю Ганнусю, вчительку Марту і
піаністку Софію.
Малюючи своїх персонажів, новелістка виявилася доволі талановитим психологом.
Вона тонко відчувала душі жінок, бо писала їх передусім із себе самої. Автобіографізм —
важлива ознака модерністського моделювання уявного світу, що підкреслює вірогідність
оповідуваних історій