Леся Українка

Кравчука Антона 7-А клас

 Головне

Ле́ся Украї́нка (справжнє ім'я Лари́са

Петрі́вна Ко́сач)
українська письменниця, перекладачка, 
фольклористка, культурна діячка. В
сучасній українській традиції входить
до переліку найвідоміших жінок
давньої та сучасної України.
 Біографія
Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року у
Новограді-Волинському. Мати її — письменниця Олена
Пчілка, батько — юрист. Батьки багато уваги приділяли
гуманітарній освіті дітей. Серед близького оточення
майбутньої поетеси були відомі культурні діячі: Михайло
Драгоманов (її дядько по матері), М. Старицький, М.
Лисенко. Все це сприяло ранньому входженню Лесі в
літературу. В дев’ять років вона вже писала вірші, у
тринадцять почала друкуватись. У 1884 році у Львові в
журналі «Зоря» було опубліковано два вірші («Конвалія» і
«Сафо»), під якими вперше з’явилось ім’я — Леся Українка.
 Біографія
Дитячі роки поетеси минали на Поліссі. Взимку
Косачі жили в Луцьку, а літом — у селі Колодяжне. В
юнацькі роки Леся захворіла на туберкульоз, з яким
вона боролась усе життя. Хвороба спричинила до
того, що дівчинка не ходила до школи, однак
завдяки матері, а також М.   Драгоманову, який мав
великий вплив на духовний розвиток Лесі Українки,
вона дістала глибоку і різнобічну освіту.
Письменниця знала більше десяти мов, вітчизняну і
світову літературу, історію, філософію. Так,
наприклад, у 19 років вона написала для своєї сестри
підручник «Стародавня історія східних народів».
Творчість
Основна тема творчості Лесі Українки – це національно-визвольна боротьба українського народу,
упевненість у неминучій перемозі в цій боротьбі. Починаючи від таких ранніх творів, як поема «Самсон»
(1888) та поетичний цикл «Сльози-перли» (1891), через високу патетику «Невільничих пісень» (1895 – 96)
– аж до «Триптиха» та «Оргії» (1913), завершених в останній рік її життя – Леся Українка давала все нові й
нові образи безкомпромісних борців за свободу проти тиранії усякого роду.
Основними джерелами творчості Лесі Українки були її внутрішні переживання та літературні враження. Її
переживання відбилися у цілому ряді поезій, починаючи від раннього циклу «Зоряне небо» (1891) – аж
до циклів «Весна в Єгипті» (1910) та «З подорожньої книжки» (1911), написаних у повному розквіті її
таланту. З цього ж джерела випливають і деякі інші її твори, наприклад, оповідання «Голосні струни»
(1897).
Творчість
Натомість спостереження над сучасним життям, котрі звичайно є джерелом
творчості письменника, не мали для Лесі Українки істотного значення, хоча такі її
твори як повість «Одинак» (1894) або оповідання «Над морем» (1898) випливають
саме з цього третього джерела.
Стильові пошуки Лесі Українки не обмежувались романтизмом: маємо її твори в
дусі декадентизму («Блакитна троянда», 1896), реалізму (вже згадані «Одинак»,
«Над морем», «Приязнь», 1905) і навіть чистого естетизму без виразної ідейної
спрямованості («Лісова пісня», 1911). Проте романтичний стиль завжди залишався
панівним у її творчості.
Також вона перекладала твори Г. Гейне – «Ліричні співанки» (1890), поему «Атта
Троль» (1893) та інші поезії. Серед її перекладів – гімни з «Ріг-веди» (1890), поезії
Давнього Єгипту (1910), спроби перекладів творів Гомера, Данте, Шекспіра,
Байрона.
 Біографія
У неї на руках помер її коханий С.  
Мержинський, в одну з найстрашніших
ночей у стані невимовної туги створила
вона драматичну поему «Одержима»
(1901 р.). Пережита особиста драма
позначилась на загостренні хвороби
легень, і Леся Українка їде на Буковину,
далі — Гуцульщину рятувати підірване
здоров’я.
 Біографія

Через хворобу Лесі Українці доводилось

багато їздити по світу. Вона лікувалася в
Криму і на Кавказі, у Німеччині і
Швейцарії, в Італії та Єгипті. І хоча
чужина завжди викликала в неї тугу за
рідним краєм, але й збагачувала новими
враженнями, знанням життя інших
народів, зміцнювала й поглиблювала
інтернаціональні мотиви її творчості. Так,
у циклі «Весна в Єгипті» (1910 р.), Леся
Українка знайомить українського читача
з цим краєм, його природою, людьми.
Одруження
У листопаді 1898 року Косач знайомиться з 18-літнім
першокурсником Климентом Квіткою в літературно-
артистичному гуртку Київського університету.
7 серпня 1907 р. вони офіційно оформили шлюб у церкві
Вознесіння Господнього на Деміївці.
21 серпня разом вирушили до Криму, де Квітка одержав
посаду в суді. Подружжя живе спочатку в Ялті (1907), потім у
різних містах Грузії (1908—1913), часто переїздить через нові
службові призначення чоловіка.
Кінець життя
Останні роки Леся Українка жила в Грузії та Єгипті. Невблаганно
прогресувала хвороба. Перемагаючи тяжкі страждання, вона
знаходила силу працювати. Так виникла «Лісова пісня», яка була
написана за кілька днів тяжкохворою поетесою.
Леся Українка померла 1 серпня 1913 року в грузинському містечку
Сурамі. Тіло її перевезли до Києва і поховали на Байковому
кладовищі.
Дякую за увагу !!!