25 лютого 1871 року

в старому
Новограді на
Волині у родині
Олени Петрівни та
Петра Антоновича
Косачів
народилась
дивовижна
дівчинка, яку
згодом знатиме
увесь світ.
Родина Косачів була заможною й освіченою, входила до
кола патріотичної української інтелігенції.

Олена Антонович
Петро Петрівна Косач
Косач
 Дитячі роки Лесі Українки
Мама Лесі своїм головним обов'язком
вважала – виховання дітей. Їх у родині
було шестеро.
Батько, юрист за освітою, був лагідною і
правдивою людиною.
Леся жодного дня не була у школі, не
сиділа за шкільною партою. Вона
навчалася та виховувалася вдома.
Лариса росла жвавою і
допитлтивою дівчинкою.
У 4 роки вона вже добре читала,
а у 5 років написала листа
своєму дядькові М.
Драгоманову.
Найбільше гралася із братом
Михайлом. До початку 13-го
року Лесиного життя вони були
у всьому нерозлучні: разом
бавилися, разом читали, разом
вчилися, разом розважалися. Їх
навіть називали одним ім'ям –
«Мишолосія».
• Леся з дитинства була здібною і
старанною. Знала понад 10 іноземних
мов.
• Дівчинка любила музику і грала на
фортепіано, проявляла інтерес до
малювання.
• У 13 років з'явився перший друкований
вірш “Конвалія”, підписаний
псевдонімом Леся Українка, який
вигадала для неї її мама.
У 1879 році родина Косачів переїхала до
Луцька: сюди було переведено на службу
батька. Тоді ж у селі Колодяжному поблизу
Ковеля батько купив ділянку землі й
заклав заміський будинок.
 Лесина недуга
• В родині
прищеплювалась
любов до рідної мови,
традицій та звичаїв
українського народу.
• Під час Водохреща
1881 року в Луцьку
дівчинка так
захопилась, що не
зчулась, як промочила
Спочатку боліла нога, потім
ліва рука. Дівчинку
лікували по-домашньому
від ревматизму та її
вразив туберкульоз
кісток. А згодом і легень
та нирок. Її мучив
страшний біль, вона не
змогла більше грати на
фортепіано. Свою журбу,
що довелося відмовитися
від музичних занять, Леся
вилила у своєї
автобіографічній елегії
“До мого фортеп’яно“.
Останні роки життя
• 30 років Леся боролась
зі страшною недугою.
Письменниця вимушена
була виїжджати на
лікування в Крим,
Єгипет, Грузію,
Німеччину, Італію,
Польщу.
• Серце Лесі Українки
перестало битися 19
липня 1913 р. в
грузинському місті
Сурамі.
 Тут знайшла вона вічний
спокій…
Тіло письменниці
перевезли до
Києва й поховали
на Байковому
цвинтарі поряд із
могилами батька
й брата.
 Сторінками сімейного
фотоальбому

З братом Михайлом З сестрою Ольгою

Молодша сестра Лесі Українки – Оксана Косач та її чоловік
Юрій Тесленко-Приходько. Фото 1903 р.
Портретне зображеня видатної української
поетеси Лесі Українки Лесі(Лариси Петрівни
Косач-Квітки) можна побачити сьогодні на
грошових купюрах.
«Ле́ся Украї́нка» — срібна ювілейна
монета номіналом1000000
карбованців, яку випустив
Національний банк України.
Присвячена 125-річчю від дня
народження Лесі Українки (Лариси
Петрівни Косач) — видатної
української поетеси ігромадської
діячки.
Монету введено в обіг 10 квітня 1996
року. Вона належить до
серії «Видатні особистості
України».
Ім’я поетеси овіяне всенародною любов’ю. Це
була людина виняткової мужності і
принциповості, духовної краси і мистецького
обдарування, її талант виявився у багатьох
різновидах літературної праці – поезії,
драматургії, прозі, літературній критиці і
публитистиці, перекладацькій роботі і
фольклористиці.
Літературна спадщина Лесі Українки багата й
різноманітна. ЇЇ поезія свідчить про велику
любов до рідної  землі, вболівання за долю
свого народу. Цілі збірки українських пісень,
казок, ігор зібрала поетеса, записала і
передала нам у спадщину.
 Ні, я жива, я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає!
Леся Українка