Леся

Українка
Сліпченко Дмитро 10-А
 Народження/смерть
• Лариса Косач-Квітка, яка увійшла в історію української культури та світової літератури як Леся Українка,
народилась 25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському (зараз це місто Звягель в Житомирській області).
• За відносно недовге життя, а померла жінка в 42 роки (1 серпня 1913 року в Сурамі, Грузія), встигла стати
однією з центральних фігур української культури: поетесою, письменницею, драматургинею,
перекладачкою, фольклористкою і громадською діячкою, чиє ім’я радянська цензура не змогла ігнорувати
навіть по смерті, тому спробувала спотворити.
• Ким її тільки не називала пропаганда: “другом пролетарів” та “пролетарською письменницею”, “слабосильною, хворою дівчиною” (а не
авторкою світового рівня), симпатиком Маркса (а не дитиною з однієї з 3 україномовних родин Києва часів Емського указу, яка в листах до
дядька писала протилежне), приписували їй романи та негідну поведінку (замість прогресивних поглядів, сміливої боротьби за свої права і межі
та щирої любові до близьких людей).

• Образ Лесі Українки міфологізований і канонізований до межі. Так ким вона була? Можливо,
людиною?..
 БІОГРАФІЯ

• Батько та мати родини Косачів-Драгоманових були непересічними освіченими людьми свого часу, обоє належали до шляхти. Петро
Косач походив з впливового українсько-козацького роду, що мав свій герб та після припинення існування Гетьманщини, отримав статус
російського дворянства. Ольга Драгоманова (більш відома нам як письменниця Олена Пчілка) походила зі шляхетного роду Драгоманових, який
також мав зв'язок з козацькою старшиною.
• Петро Косач – заможний українсько-козацький шляхтич, що дослужився до дійсного статського радника. Мав чималі таланти до математики та
керування фінансами, був відомий своїми влучними іронічними та саркастичними висловами.
• * Дійсний статський радник – цивільний чин IV класу в табелі про ранги у Російській імперії, надавав привілей спадкового дворянства. Ті, хто
отримував такий чин, обіймали високі посади: директор департаменту, губернатор, градоначальник. Офіційне звертання: “Ваша
вельможність”.
• І Ольга Драгоманова – дворянка зі старовинного козацького роду з активною і дуже прогресивною як на той час соціальною позицією.
Письменниця, публіцистка, перша жінка журналістка, членкиня-кореспондентка Всеукраїнської академії наук, поетка, музикантка.
• Вони збирали у себе вдома найкращих та найосвіченіших людей того часу. В сім’ї двох неординарних нащадків української шляхти народилося
шестеро дітей. Діти вбирали атмосферу та ідеї. Отримували найкращу домашню та закордонну освіту, вчили українську мову, вивчали
закордонні мови та літературу, малювання та музику.
• Лариса (а саме так назвали дівчинку, яка стане Лесею Українкою, при народженні) стала другою із шести дітей Косачів.
 • Зі старшим братом Михайлом вони були настільки дружними з

Ранні роки дитинства, що в родині мали спільне прізвисько – Мишелосіє. Малу

Ларису окремо коротко називали – Лося. Пізніше, пишучи листа до свого
дядька, відомого інтелектуала Михайла Драгоманова, вона вперше
підпишеться Леся. Так далі і проситиме її називати. Ще пізніше під його
ж впливом доповнить псевдонім словом Українка.
Ранні роки
• Дитячі роки Лесі минули на Поліссі. У зимовий період сім'я переїжджає
до Луцька, а влітку оселялась у селі Колодяжне (тоді – Косачівському).
Ці місця вплинули на формування її художнього світогляду, а природа
Полісся стала джерелом натхнення для творчості.
У дитячому віці Лариса Косач вже виявила великий інтерес до літератури.
В чотири роки навчилась читати, в п’ять – писати драматичні твори. У
віці дев'яти років почала писати вірші.
Перший вірш, “Надія”, виник під враженням від засудження батькової
сестри Олени Косач (тітки Єлі) на заслання до Сибіру за участь у
замаху на шефа жандармів Дрентельна. У 12 років Леся переклала
Гоголівські “Вечори на хуторі біля Диканьки”, а в тринадцять років
вперше надрукувалася.
Її талант і прагнення до знань підтримували багато видатних культурних
діячів того часу, таких як Михайло Драгоманов, Михайло Старицький
та Микола Лисенко.
 Хвороба

• У десятирічному віці в Лесі діагностували туберкульоз кісток, який вона лікуватиме все життя.
• Зважаючи на рівень медицини кінця ХІХ-початку XX століття, це було дуже болючим та емоційно складним процесом.
Дівчині страшенно боліло, вона пережила чисельні операції з видалення кісток та багато часу в лікарнях, що морально її
травмували. В листах Леся пише, що не може і не хоче більш витримувати “лікарський погляд” на себе, як на об’єкт, а не
живу людину з емоціями, гідністю та страхами.
• Крім того, хвороба робила дівчину дуже самотньою та ізольованою від однолітків. А ще визначала її місце перебування: Лесі
потрібно було бути в теплі, вона часто подорожувала між закордонними санаторіями та клініками.
• З одного боку – мандри та розширення горизонтів, а з іншого – в дуже обмеженому товаристві випадкових людей, яке ти не
сама собі обираєш. Проте навіть в таких обставинах Леся знайшла близьких по духу людей та зустріла майбутнього чоловіка,
саме в санаторії. Не говорячи вже про те, що читання та “уліти” (так письменниця називала свої моменти творчого натхнення
та писання) були одним зі способів боротьби з болем, давали сили до життя, хоч і сильно виснажували Лесю.
• В радянській пропаганді Лесю Українку часто подають як бідолашну хвору дівчинку, яка жертовно писала з останніх сил.
Але це не зовсім так. Скоріше навіть – це зовсім не так (як часто буває з радянською і російською пропагандою, еге ж?).
Освіта та
Освіта та юність
Леся разом зі старшим братом Михайлом отримали початкову домашню освіту, тому
що Олена Пчілка принципово навчала дітей до 5-го класу вдома (остерігаючись

юність
щодо російської школи), за власно складеною програмою і українською мовою. Тим
більше, що в 1876 році вийшов Емський указ, який витісняв українську з імперії,
Лесі на той момент було 5 років.
Емський указ, 18 травня 1876 року виданий російським імператором Олександром
II, був націлений на зникнення української мови з культурної сфери Російської
імперії. Емський указ забороняв українську мову в багатьох сферах життя, в
тому числі в освіті та літературі.
Пізніше, дівчинка мала домашню освіту вже через хворобу та неможливість довгий
час встати з ліжка. Хвороба позбавила її можливості грати на фортепіано (з руки
видалили кілька кісток) а також вразила ногу Лесі. Проте дівчинка надзвичайно
багато читала, пізніше порівнюючи у своїх листах книги з морфієм від болю.
Щоб ви розуміли, дівчина досконало знала з десяток іноземних мов: французьку
(володіла краще, ніж російською), німецьку, англійську, італійську, польську,
болгарську, латину, грецьку, вивчала іспанську. Перекладала Байрона, Шекспіра,
Гоголя, Міцкевича, Гейне, Гюго, Гомера.
• В 19 років написала для сестер підручник “Стародавня історія східних народів”. Це була допитлива та надзвичайно
розумна жінка, якій в освіті та самоосвіті не стало на заваді ніщо.
• Вона багато подорожувала світом внаслідок того, що мала постійно бути в теплі та шукала спосіб вилікуватись. Об'їздила
всю Європу, довго жила в Італії та Єгипті, три роки – в Криму. Відвідала майже всі найкращі європейські театри,
прекрасно розбиралась в європейському мистецтві, скрізь записувалася до найкращих бібліотек, цікавилась новинками
літератури та науковими працями.
• Це пояснює, чому письменниця так пов’язана з європейською традицією та привнесла стільки модернізму в українську
культуру (прямо та опосередковано), але про це краще почитати спеціалізовані літературознавчі праці (і звісно твори самої
Лесі Українки).
• З самого дитинства отримала глибоку та різнобічну освіту завдяки впливу матері та дядька Михайла Драгоманова, з яким
листувалася як тільки навчилась писати і обговорювала буквально все.
• Драгоманов був моральним та інтелектуальним авторитетом для Лесі Українки, її листи до нього це окремий скарб,
повний світлих думок та пошуків істи ни.
Дякую за увагу!