“Серед українських письменниць вона не має собі рівної на ниві новели і

повісті”; “У її творах тонкі обрисування людської психіки, глибокий аналіз і

знання людської душі”, – так писали про видатну письменницю Ольгу
Кобилянську Іван Франко та Гнат Хоткевич. І дійсно, вона ввійшла в
літературу, як одна з перших мисткинь, яка порушила в літературі питання
жіночої емансипації. У своїх творах Ольга звернула увагу на жінок, які воліють
вирватися із міщанського середовища й стати на один щабель із освіченими
европейками.

Народилася Ольга Кобилянська в містечку Гура-Гумора на Південній Буковині

27 листопада 1863 року. Можна сказати, що їй пощастило з родиною. Мати –
наполовину німкеня, наполовину полька, родичка відомого німецького поета-
романтика, вивчила українську мову та прийняла греко-католицьку віру з
пошани та любові до чоловіка. Батько – дрібний урядовець, шляхетського роду,
з Наддніпрянщини. Ольга була вже четвертою в багатодітній родині. Великих
статків не було. Незважаючи на це, мати старалася навчити доньок – хороших
манер, умінню підтримати розмову, триматися в товаристві. Батько ж гадав, що
його обов’язок – дати добру освіту хлопцям, а дівчата самі заміж повиходять та
якось і будуть.
«Якби я правильно могла описати злидні, які в нас панують… який жахливий
батько… Ні я, ні Євгенія не одержуємо без лайки навіть п’ять крейцерів на
листи. Ох Боже!.. Я не маю ні пошани, ні серця для мого батька… Коли батько
хворів, була я цілком байдужа – це не моя вина», – ось у таких барвах описує
Кобилянська свої дитячі роки.

Період ранньої творчості О. Кобилянської знаменний і переломом у її

світогляді, який спричинило знайомство письменниці-початківиці із Софією
Окуневською, донькою повітового лікаря. Саме вона, а згодом і її своячка
Наталя Кобринська, прочитавши перші твори Ольги, переконливо радили їй
писати українською. Як згадує сама письменниця, С. Окуневська першою
заговорила до неї українською мовою, вона ж навчала її фонетики і разом з
Наталією Кобринською діставала для неї кращі твори з української літератури,
які мали допомогти майбутній письменниці виробити гарний стиль. О.
Кобилянська старанно опановувала закони рідної мови, хоча це давалось
нелегко. Будучи вже відомою письменницею, вона часто просила українських
митців виправляти мову її творів.
А ви знали, що окрім літератури, Кобилянська виявляла інтерес до
найрізноманітніших сфер діяльності?
Вона цікавилася музикою – грала на фортепіано, цитрі, дримбі, непогано
малювала, грала в театрі, навіть мріла стати професійною актрисою. Любила
верхову їзду, що дарувала їй відчуття повної свободи.

У 1891 році родина Кобилянських переїхала до Чернівців, тут Ольга проведе

все життя. У цьому місті розпочався новий етап творчості молодої жінки. Але
через хвору матір тягар хатніх справ ліг на плечі письменниці:
“Я не маю ніякого бажання до хатньої роботи, бо вона мені не дає задоволення.
В моєму серці нема жодного сонячного промінчика, душа вкрита хмарами. Я
хвора на тяжку хворобу, мене може вилікувати жваве духовне життя, а де його
тут взяти?”.
Тому коли траплялася вільна хвилина, вона писала, у своїх творах намагалася
привернути увагу до того, що жінка має стати европейкою – освіченою,
незалежною і бути сама собі ціллю. У 1892 році Ольга написала працю
“Рівноправність жінок”, за рік бере участь у виданні альманаху “Наша доля”, у
якому виходить її стаття про жіночій рух в Европі.
За два роки на Буковині з’являється “Товариство руських жінок на Буковині”,
Ольга була однією із засновниць цього руху й написала брошуру “Дещо про
ідею жіночого руху”, у якій порушувала питання про тяжку жіночу долю
середньої верстви населення. Але в 1895-му організацію було перейменовано
на “Общество руських женщин”, і Ольга покинула її. У лютому 1902 року
Ольга разом із однодумицями створила нове товариство “Кружок українських
дівчат” і очолила його.

За рік Кобилянська зібралася до Києва, там святкували ювілей Миколи

Лисенка, але мати тяжко занедужала, тому доньці довелося лишитися.
Зрештою, тяжка праця по господарству вклала в ліжко і саму Ольгу.
Недолікована застуда, ускладнення – й ще молоду жінку розбив параліч.
Лікування за кордоном хоча й приносили полегшення, та вимагали чималих
коштів і систематичного перебування на курортах. Ні часу, ні статків на це не
було, тому хвороба часто поверталася.
Але окрім хвороб, нещасть була в Ольги деякий час розрада – кохання. Його
звали Осип Маковей. Він був учителем, трохи молодшим від Ольги, але палке
кохання поєднало їхні серця і душі. Він першим читав її твори, критикував і
редагував. У львівському архіві збереглися листи:
“У нас споріднені душі. Ми обоє письменники. Я б могла тобі допомагати.
Корегувати твої праці. Ти пишеш, що утримуєш свою матір і тому не зможеш
утримувати ще й мене. Я заробляю на життя своїм пером”.
Трохи згодом пара з’їхалася та деякий час проживала разом. Але чоловіка
більше захоплювала Ольга як мисткиня, а не як жінка. Та вона того не знала і
вже мріяла про весілля, аж раптом Осип покинув Ольгу й одружився з іншою.
Цей розрив обпік серце Кобилянської, у відчаї вона спалила всі його любовні
листи. Та рана ще довго скніла, і Ольга на все життя залишилася самотня.

Можливо ви знали, що жінка непогано відгукувалася про радянську владу

тільки через те, що їм вдалося поєднати українські землі. Проте більшовики не
раз використовували відоме ім’я в своїх цілях, наприклад, випускали агітаційні
листівки, які підписували її прізвищем. Коли почалася Друга світова війна, а
Буковину захопили румуни, то навіть мали намір віддати письменницю під
трибунал та публічно стратити. Уявляєте? Проте, нащастя, знайшлися
захисники, які навмисне затягували справу.
Врешті 21 березня 1942-го, у віці 78 років, жінка померла. Її похорони
узгоджували з владою, яка все ж не дала дозвіл на публічне прощання та ходу
головною вулицею. Однак, незважаючи на залякування, провести письменницю
в останню путь не побоялося більше 300 осіб, не рахуючи родичів.

Письменниця говорила, що її заслуга в тому, що вона змогла привернути увагу

читачів "до справжніх Марусь, Ганнусь і Катрусь, які повинні стати жінками
європейського характеру". Вона була людиною з європейським мисленням,
була в курсі всіх культурних, політичних, літературних подій того часу, мала
вишуканий смак у всьому: від моди до літератури і побутових дрібниць. Одне з
головних питань "всього життя і творчості" письменниці - емансипація,
рівноправність жінок з чоловіками. Вона першою в українській літературі
торкнулася теми жінки-інтелігентки, яка прагне не тільки до особистого щастя,
але і вирватися з "болота" міщанства.
Жінка у творчості Кобилянської - це "жива", не стереотипна особистість, що
володіє універсальним духовним світом, витоки якого походять з українського
народу. Вона смілива, але разом з тим ніжна, вона суперечлива, але схильна до
компромісів, вона любляча й страждаюча, але готова пожертвувати всім, якщо
це "справжні" почуття.