Professional Documents
Culture Documents
Факти про Кобилянську,скорочено
Факти про Кобилянську,скорочено
6.
7. Навчання в школі відбувалося німецькою мовою, також Ольга вивчала
румунську, знала польську й українську. Лише з одного предмету й лише у 3-
му класі в неї були проблеми – з арифметикою.
8. З чого почалася творчість Кобилянської? У своїй автобіографії вона пише:
“Одного разу я взялась за перо”. Однак це сталося не просто – у неї був
хороший бекграунд. Ольга малювала, любила музику, захоплювалася
театром…
9. Перший прозовий твір – повість “Гортенза, або нарис із життя однієї
дівчини” датується 1880 роком. Тобто Кобилянській було 17 років. До цього
вона писала поезії, усні казки й легенди. Також зізнавалася: “Мої особисті
переживання відігравали немалу роль у моїх писаннях”.
10.Спочатку Кобилянська писала потайки й не знала, з ким поділитися цим.
Паралельно вела щоденник. На початку 80-х у її оточенні з’явилася Софія
Окуневська. Їй Ольга розповіла, що пише. А Софія була кузиною
письменниці Наталії Кобринської.
11.
12.Чи не в кожній героїні творів є риси Кобилянської. З часом коло тем, які її
цікавлять, розширюється.
12.
13.Перехід на українську мову стався, зокрема, через любов. Вона
закохалася в щирого українця Євгена Озаркевича. А Євген – рідний брат
Наталії Кобринської. Кобилянська від Софії дізналася, що його ідеал – це
освічена українка.
ПРО ЛЮБОВ
14.У листі до Кобилянської хтось писав: “За що вас люблю – це за стан вашої
постійної закоханості”. Йдеться і про закоханість і в життя, і в природу, і в
чоловіків. Багато віртуальних романів живили її фантазію, а це було потрібно
для творчості.
15.Юнацьке кохання Ольги Кобилянської з Євгеном Озаркевичем не склалося.
Євген цікавився питанням емансипації, Ольга розуміла, що бачить у ньому
однодумця. Обоє цікавилися літературою, він був студентом Віденського
університету й був цікавим співрозмовником.
16.Далі був Осип Маковей. Він настільки припав їй до серця, що саме цьому
чоловікові Ольга зробила пропозицію спільно жити й почати життя спочатку.
Пропозиція була виваженою, оскільки Кобилянська була знайома з Маковеєм
6 років. Це був сміливий крок. Втім, вона не отримала тієї відповіді, на яку
чекала. Ще довго Ольга Кобилянська шукала в собі причини відмови.
17.Її гнітила різниця у віці з Маковеєм. Він був 1867-го року народження, а вона
– 1863-го. Частково вона бачила причину відмови в цьому. Раніше вона
збрехала йому про свій рік народження. Пан Маковей кілька років вважав,
що вона 65-го року народження, а загал українців так вважав ще кілька
десятиліть.
Коли Кобилянська зробила пропозицію, то вирішила відкрити Маковею цю
таємницю. Але Маковей на це не зважав. Проблема була глибинна: чоловік
не мав того ґатунку почуттів, який мала Ольга. Та вона однаково сподівалася,
що вони зможуть бути разом, але так не сталося.
ПРО ДІТЕЙ
25.Ольга хотіла мати дітей. У своєму щоденнику вона розмірковує про те, як
вийти заміж, мати дітей, віддати себе дитині, виховувати її. Але в житті все
склалося інакше: вона не вийшла заміж, а мати дитину поза шлюбом для неї
було неприйнятно.
26.В Ольги була названа донька й водночас племінниця. У її брата Олександра
з’явилася позашлюбна дитина, яку не могли офіційно визнати батьки. Мати
передоручила дитину татові. Так дівчинка опинилася на руках у сестер
Кобилянських, а згодом її офіційно удочерила Ольга. Дівчинку звали Олена.
У сім’ї її ніжно називали Галюсею, оскільки ім’я виникло від “Гелена”.
27.Олена знала свою історію й іменувала Ольгу “тетою”. У них були справжні
взаємини доньки й матері. Ольга була наставницею для Олени, турбувалася
про дитину. Коли Кобилянська мусила часто їздити на лікування після
інсульту 1903-го року, вона писала додому й запитувала: “Як мала? Чи
нічого не турбує?”. А ще привозила їй подарунки.
28.Олена вийшла заміж і мала дітей. Вони жили з Ольгою в останні роки,
доглядали її у важкий час, вона обожнювала своїх онуків.
В інший час пише й запитує себе, чому вона така нещаслива, і робить
висновок, що все тому, що вона негарна.
38. Любила солодощі: цукерки, тістечка. У неї все було раціонально: можна все,
тільки потрохи.
ПРО ХОБІ
39.Читання. Це те, на чому вона виростала. Це для неї було й хобі, і потреба. У
юності, завдяки тому, що читала, вона пізнавала світ.
40.Малювання. Вона малювала з прицілом – аби заробити гроші. Пригадує, як
вони малювали з братом Степаном, у якого був дар художника. У музеї в
Чернівцях зберігається багато його робіт. А малювали й потайки продавали
малюнки, щоби купити кукурудзу й нагодувати голубів.
41.Музика. Від музики Ольга внутрішньо шаленіла. Практично кожен твір
Кобилянської мав свій саундтрек – у кожному з них звучала якась мелодія.
Наприклад, новела “Меланхолійний вальс”, який вивчають у школі, має
навіть структуру вальсу. “Фантазія експромт” – це назва і її твору, і твору
Шопена, який її вразив. Вона володіла цитрою, трохи грала на фортепіано,
співала. Любила відвідувати концерти.
42.Верхова їзда. Вона не розцінювала це як спорт. Це було те, чого вона хоче
навчитися, те, чим володіють чоловіки. То чому вона не може спробувати?
43.Альпінізм. Вона виросла в горах, писала, що іноді бували такі місяці, що
день не минав, аби вона не залізла на якийсь верх, між скелі чи не скупала
ноги в гірському потоці. Часом на такі прогулянки вона кликала й
товариство.
44.Театр. Вона хотіла стати акторкою – аби мати гроші й побачити світ. У
Кимпулунзі вона гуртувала молодь навколо театру, вони ставили вистави,
Ольга грала головні й другорядні ролі.
Якось у неї виникла думка запропонувати свою кандидатуру театру
товариства “Руська бесіда” зі Львова. На листа-пропозицію, який писала під
її керівництвом її сестра, вона отримала відповідь, що її запрошують у
Дрогобич. Вони хотіли її побачити, готові були взяти театр – за умови, якщо
вона отримає дозвіл батьків. Кобилянська наткнулася на цю умову, як на
стіну. Вона навіть не уявляла, як розкаже про це батькам і як вони
відреагують. Тому розпрощалася із мрією стати акторкою. Натомість твори
Кобилянської напрочуд сценічні, а це лише підтверджує, що їх писала
нереалізована актриса.
49.Їй щастило на друзів ще з юності. Серед подруг була й Леся Українка. Їхня
дружба цікава з погляду статистики: 14 років спілкування, 3 – зустрічі, і
єдина нагода зробити фотографію, де вони двоє – в 1901 році в Чернівцях.
Одну фотографію Леся Українка тримала в себе на робочому столі, а іншу –
Ольга тримала в себе в альбомі. Вони розуміли одна одну. Леся Українка
стала свідком признання-пропозиції Кобилянської. Вона підтримала Ольгу й
розраджувала її. Коли Ольга у відчаї запитувала, навіщо вона це зробила,
Леся Українка казала, що вона зробила так, як зробила б кожна людина,
щоби бути щасливою.
Леся Українка говорила про Ольгу Кобилянську, що та належить до людей,
що не лізуть силоміць у душу й не відпихають холодністю.
Далі вона пише, що, як вийде із цього, змінить своє життя і буде більше уваги
приділяти собі. Зрештою, вона це зробила. Після 1903-го року вона поволі
одужувала, їздила на лікування, менше хапалася за все, ставилася до всього
поміркованіше.
51.Наступний інсульт стався в 30-х роках. Тоді їй було кому допомогти. Біля неї
були названа донька, чоловік доньки, який став другом і секретарем. Завдяки
йому, зокрема, цікаві подробиці дійшли до нас.
52.Третій інсульт стався в 1942 р. за 10 днів до смерті. Ольга Кобилянська
померла 21-го березня в суботу о 13:30. У кабінеті письменниці є годинник,
який тоді ж зупинили.