Біографія О. Кобилянської.

Ольга Юліанівна Кобилянська народилася 27 листопада 1863 року у містечку

Гура-Гумора в Південній Буковині у багатодітній сім’ї службовця.

У 1873 -1877 рр. вчилася в початковій чотирикласній німецькій школі. Не

маючи можливості вчитися далі, подальшу освіту вона здобувала самотужки.

З 1889 до 1891 жила в с. Димка. Пізніше вона разом з родиною переїхала на

постійне життя до Чернівців, брала активну участь у жіночому русі.

У 1894 році письменниця стала однією з фундаторок «Товариства руських

жінок на Буковині».

Важливою подією в житті О. Кобилянської було знайомство із Софією

Окуневською, однією з найосвіченіших жінок тодішньої Галичини. Саме
вона переконала письменницю писати українською мовою і познайомила її з
українською письменницею Наталею Кобринською, яка пропагувала жіночий
рух у Галичині. Саме, Софія Окуневська та Наталя Кобринська залучили
Кобилянську до феміністичного руху. Захопившись феміністичними ідеями,
О.Кобилянська вперше в українській літературі порушує тему емансипації
жінки.

Формувалася естетична концепція людини і світу О. Кобилянської під

впливом ідей німецького філософа Фрідріха Ніцше, який мав значний вплив
на модерністів Європи.

1899 року О. Кобилянська побувала на Наддніпрянській Україні, відвідавши

родину Косачів на Волині, Лисенків і Старицьких у Києві, могилу Шевченка
у Каневі. Після Першої світової війни та румунської окупації Північної
Буковини письменниці довелося жити в тяжких умовах зазнаючи
переслідувань з боку румунської влади.

З 1927 року в Україні було розпочато видання дев’ятитомного зібрання

творів Кобилянської. Того ж року на відзначення 40-річчя літературної
діяльності їй була призначена урядом пенсія, що дала письменниці
можливість поліпшити матеріальний стан та придбати власний будинок,
в якому письменниця прожила останні роки свого життя.

Померла О. Кобилянська 21 березня 1942 р. в Чернівцях.

Творчість О. Кобилянської
Творчiсть О. Кобилянської раннього перiоду охоплює роки її лiтературного
навчання (1880-1887), коли були написанi оповiдання «Гортенза, або Картина
з життя однiєї дiвчини», «Доля чи воля?», «Видиво», «Людина з народу»,
повiсть «Вона вийшла замiж», у другiй, досконалiшiй редакцiї вiдома пiд
назвою «Людина». Всi вони, як i деякi пiзнiшi, написанi нiмецькою мовою
твори письменницi, характеризують початок її творчого шляху, внутрiшнiй
перiод розвитку, що входить у нову фазу з появою українського варiанта
повiстi «Людина». Цей раннiй перiод творчостi О. Кобилянської хоча й не
позначений помiтними художнiми здобутками, все ж був важливим i плiдним
у життi молодої письменницi.

Раннi твори Кобилянської засвiдчують, що їх авторка, переборюючи впливи

сентименталiзму (насамперед романiв нiмецької письменницi Марлiт),
поступово розширювала коло своїх життєвих спостережень, прагнула
намалювати картини тогочасної дiйсностi, зобразити живi, реальнi образи,
зокрема жiночi. По-рiзному, але переважно нещасливо складається доля
героїнь раннiх творiв письменницi, якi, шукаючи щастя, часто зазнають
розчарувань, скоряються тяжким життєвим обставинам. В кiнцi 80-х – у 90-х
роках письменниця брала активну участь у фемiнiстичному русi на Буковинi
i в Галиччинi. Як течiя в суспiльному життi цей рух не ставив перед собою
завдань боротьби за докорiннi соцiальнi змiни. Та, незважаючи на певну
обмеженiсть своєї програми, вiн викликав широкий резонанс у деяких
країнах, зокрема й в Австро-Угорщинi, звернув увагу на нерiвноправне
становище жiнки в тогочасному суспiльстві. Прилучення О. Кобилянської до
жiночого руху спонукало її глибше замислюватися над соцiальними
проблемами. Цей рух, зрештою, зблизив письменницю з дiячами української
лiтератури, допомiг їй повнiше усвiдомити реальнi потреби безправної
жiнки-трудiвницi. Свої мiркування про завдання жiночого руху О.
Кобилянська висловила в доповiдi, виголошенiй 1894 р. на вiдкриттi
«Товариства руських жiнок на Буковинi». Цей виступ дає ключ до розумiння
свiтогляду молодої Кобилянської, допомагає збагнути ту духовну атмосферу,
якою сповнено чимало творiв письменницi – насамперед повiстi «Людина» й
«Царiвна». Однiєю з перших в українськiй лiтературi О. Кобилянська
звернулася до вiдображення образiв жiнок-iнтелiгенток, якi шукають своєї
дороги в життi, прагнуть вирватись iз застiйного мiщанського середовища,
мають високi громадянськi iдеали, що пов’язанi не лише з роздумами про
долю народу, а й з практичною дiяльнiстю на його користь.

Основний, найпродуктивнiший перiод творчостi О. Кобилянської припадає

на другу половину 90-х i 900-тi роки. Письмениця в цей час опублiкувала
багато новел, оповiдань, повiстей, нарисiв, що приносять їй визнання не лише
на Українi, а й за її межами – в Росiї, Болгарiї, Нiмеччинi та iнших країнах.
Поряд з великим оповiдними формами (повiсть) вона розробляє жанри
«малої» прози – пише соцiально-психологiчнi оповiдання з життя
буковинських селян («Банк рустикальний», «У св. Iвана», «На полях»),
настроєвi психологiчнi образки («Жебрачка», «Покора»), лiрико-драматичнi
пейзажнi малюнки («Битва», «Пiд голим небом»), фiлософськi дiалоги («Вiн i
вона»), алегоричнi поезiї в прозi («Рожi», «Акорди», «Там звiзди
пробивались»), афористичнi мiнiатюри.

О. Кобилянська пристрасно любила музику, взагалi мистецтво. У кiлькох

оповiданнях та новелах вона майстерно змалювала талановитi мистецькi
натури. У багатьох творах виступає поетом-пейзажистом. Тонко вiдчуваючи
красу природи, письменниця дала майстернi зразки пейзажної лiрики,
надиханi красою карпатських гiр. Письменниця шукала гармонiї мiж
людиною i природою, розглядала останню як одне iз джерел духовного
збагачення людини. Саме тому її так боляче вражало порушення цiєї
гармонiї, варварське ставлення до природи. У творчостi О. Кобилянської все
виразнiше починають звучати соцiальнi мотиви, якi вона трактує з позицiй
письменницi-демократки, посилюючи й поглибюючи той реалiстичний
напрям в українськiй лiтературi на зламi двох столiть, що його
репрезентували I. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський, В. Стефаник.
Найвищим досягненням О. Кобилянської на цьому шляху стала повiсть
«Земля». Повiсть «Земля» – ця вершина психологiчного реалiзму
Кобилянської – поставила її авторку в ряд найвидатнiших українських
художникiв слова початку XX ст. Iнсценiзована, екранiзована, перекладена
багатьма мовами народiв СРСР та зарубiжних країн повiсть письменницi
завдяки великiй життєвiй правдi, високiй художностi стала одним з
найпопулярнiших творiв української лiтератури, ввiйшла у свiтову культурну
скарбницю – поряд з такими творами, як «Земля» Е. Золя, «Мужики» А.
Чехова, «Селянин» В. Реймонта.

На початку 1900-х рокiв творчiсть О. Кобилянської продовжує розвиватися

головним чином у реалiстичному напрямi, про що свiдчать оповiдання й
повiстi «Слiпець», «Через море», «За готар», «Думи старика», «В долах»,
«Нiоба», «За ситуацiями». Проте, прагнучи розширити сферу своїх художнiх
пошукiв, письменниця звертається до осмислення деяких абстрактно-
символiчних тем i образiв. О. Кобилянська – майстер не лише великих
прозових форм, а й малих (новела, поезiя в прозi). Художнє мислення
письменницi в жанрi малої прози, зокрема поезiї в прозi, має свою специфiку.
Чимало з цих мiнiатюр експериментального характеру. Кобилянська
прагнула у лаконiчнiй, експресивнiй формi, за допомогою образiв-алегорiй
вiдтворити певнi стани душi, змалювати певнi явища природи, людського
життя. Цей мiнiатюрний свiт О. Кобилянської мовою символiв вiдбиває
реальний свiт буття у бiльш чи менш реалiстичних формах його вияву. До
творiв цього жанру належать мiнiатюри «Рожi» (1896), «Там звiзди
пробивались» (1900), «Смутно колишуться сосни» (1901), «Слiпець» (1903),
«Через море» (1903), «Мої лiлеї» (1903), «Хрест» (1906), «Весняний акорд»
(1910) та iншi. Вони мають глибоко iндивiдуальний характер, вiдображають
прагнення письменницi передати своє бачення свiту, свої внутрiшнi
переживання. До алегорiй О. Кобилянська зверталася неодноразово, зокрема
в тих випадках, коли мала намiр втiлити в художнiх образах певнi морально-
етичнi й фiлософськi категорiї (добро, вiрнiсть, совiсть, iстина). У творах
малих жанрiв (новели, нариси, поезiї в прозi) О. Кобилянська художньо
вiдобразила чимало особистих переживань, якi переповнювали її чуйну
душу. Творчiсть допомагала письменницi переносити страждання, бiлий
папiр приймав болi її серця, тугу за гармонiйним щасливим життям.

Роздуми й переживання перiоду першої свiтової вiйни знайшли своє втiлення

в нарисах та оповiданнях «Юда», «Лист засудженого на смерть вояка до своєї
жiнки», «Назустрiч долi», «Зiйшов з розуму», написаних у 1915-1923 рр.
Чуйна, наче мембрана, до людських страждань письменниця-гуманiстка
пристрасно ненавидiла вiйну. Пiд час кривавих баталiй 1914-1916 рр. вона
опинилася на теренi воєнних подiй. Муки, смерть, руїни, спричиненi
братовбивчою вiйною, до глибини душi вражали О. Кобилянську. Вони
спонукали митця-громадянина виступити в оборону людяностi,
справедливостi, миру на землi. Це була принципова позицiя українського
майстра слова, який приєднав свiй голос до всiх чесних художникiв –
викривачiв iмперiалiстичної вiйни, що несла народам смерть i руїну.

У 20-30-тi роки письменниця продовжує розробляти соцiальнi та морально-

етичнi теми з життя буковинського селянства. Одне з кращих творiв цього
перiоду оповiдання «Вовчиха» тяжiє до жанру повiстi.

Письменниця утверджувалася в українськiй лiтературi поступово, в процесi

переходу з нiмецької на українську мову, опанування культурних надбань
рiдного народу, реалiстичного методу. Художньо осмислюючи той життєвий
матерiал, що був їй найбiльше вiдомий, О. Кобилянська створила цiлу
галерею образiв iз середовища демократичної iнтелiгенцiї, втiливши в них
свої погляди на соцiальнi й морально-етичнi проблеми часу.
Безперечною заслугою письменницi є те, що вона однiєю з перших в
українськiй лiтературi змалювала образи жiнок-iнтелiгенток, яким
притаманнi вищi духовнi iнтереси, прагнення вирватись iз тенег буденщини,
духовного рабства. Звеличуючи людину, зокрема жiнку, показуючи її високi
духовнi пориви, О.Кобилянська утверджувала передовi погляди на життя.

Поглиблення й розширення свiтогляду О. Кобилянської зумовило її

звертання до життя селянства. Письменниця розкривала його крiзь призму
складних психологiчних, морально-етичних переживань героїв. У творах з
життя села, насамперед у повiстi «Земля», особливо яскраво виявилось
художнє новаторство письменницi, глибина її психологiчного аналiзу, який
давав змогу показати соцiальну зумовленiсть психологiї людини, передавати
найтоншi порухи її душi. Письменниця виявила високу художню
майстернiсть i в малих оповiдних жанрах, i в широких повiстевих формах.
Проза О. Кобилянської в її кращих зразках – це iнтелектуальна проза, в якiй
вiдбилися iдейнi й художнi пошуки свiтової лiтератури кiнця XIX – початку
XX ст., складовою частиною якої є українська лiтература.