1 Григорій Квітка-Основ'яненко — перший прозаїк нової української літератури

У літературному житті Харківщини, а відтак і всієї України, особливе місце посідає

творчість Григорія Квітки-Основ'яненка. Організатор видання перших журналів і
альманахів в Україні, видавець першої збірки українських прислів'їв та приказок, Г.
Квітка-Основ'яненко — зачинатель і перший класик прози нової української
літератури.
Історична заслуга Григорія Федоровича Квітки-Основ'яненка в тому, що він у своїх
творах прагнув правдиво відображувати життя та побут селян, яскраво й точно описав
народні звичаї і обряди. Письменник поставив у центрі своїх повістей образи
трудівників-селян.
Уперше в українській прозі, хоч і трохи сентиментально, а іноді й з гумором,
письменник вивів простих людей з народу, показавши їх найкращі риси: розум,
чесність, почуття власної гідності.
Особливу увагу письменника привертала доля жінки-селянки, яка, крім соціального й
національного, зазнавала ще й родинного гноблення. Зображуючи селянських дівчат,
Г. Квітка-Основ'яненко до найбільш типових їх рис відносить скромність,
працьовитість, простоту, ніжність, щирість.
Протиставлення багатих і бідних, селян і поміщиків зображується переважно в
моральному плані. Письменник закликав дворянство служити своєму народові,
гуманно поводитися з ним.
У повісті Г. Квітки-Основ'яненка "Маруся" зображено простих, благородних, душевних
людей із народу, працьовитих, покірних і богобоязливих. Повість "Маруся" є і
підтвердженням того, як письменник досконало знав народні звичаї і обряди:
детально описано в повісті сватання, весілля, похорон, пересипана прислів'ями та
приказками жива народна мова.Але якщо повість "Маруся" — це зворушлива історія
нещасливого кохання з трагічним фіналом, то повість "Козир-дівка" розповідає про
людину, яка бореться за своє кохання і щастя. Це Ївга — взірець для всіх, хто віддає
свою долю сліпому випадку.
Є в творчому доробку першого українського прозаїка й сатиричні повісті та
оповідання, наприклад, "Конотопська відьма", "Солдацький патрет", "Підбрехач", у
яких змальовано реалістичні картини селянського життя.
Сила творів Г. Квітки-Основ'яненка — в критиці (іноді й гострій), у показі вад та
недоліків існуючого суспільства, однак заклик до виправлення моральних неподобств
самими дворянами робить його твори сентиментальними, іноді зближує їх із
бурлескною літературою. Для прози письменника були характерні просвітницько-
гуманістичні ідеї.
Для нас твори Григорія Квітки-Основ'яненка — це спадщина наших предків, це
правдиві картини народного життя, і за це ми вдячні письменникові. Свої перші твори
друкував у журналі «Український Вісник».

Сучасники свідчать, що реалізувати себе в літературі письменнику допомогла його

дружина Ганна Григорівна – класна дама інституту благородних дівиць. Дружина
підтримувала чоловіка на літературній ниві, була його першим та дуже строгим
критиком,
1778 народився Григорій Квітка-Основ'яненко, письменник, драматург, журналіст,
літературний критик і культурно-громадський діяч. Основоположник художньої прози в
новій українській літературі. Приблизно 4 роки був послушником Курязького Спасо-
Преображенського монастиря. Потім повернувся до світського життя. Служив
комісаром з питань провіанту в народному ополченні (1806–1807), був секретарем
дворянських зборів, дир. заснованого за його участі Харківського професійного театру
(1812), повітовим предводителем дворянства (1817–1828), совісним суддею,
головою Харківської палати кримінального суду. Обирався членом Товариства наук
при Харківському університеті, членом Товариства антикваріїв Півночі, був одним із
засновників Харківського інституту шляхетних дівчат (1812), Благодійного товариства
(1812), Харківської публічної бібліотеки (1838). Наприкінці 1810 – на початку 1820-
х років в харківській ("Украинский вестник", "Харьковские известия") та московській
("Вестник Европы") періодиці почав публікувати фейлетони, статті, жартівливі вірші.
1816–1817 разом з Р. Гонорським та Є. Філомафітським видавав перший в Україні
журнал "Украинский вестник", був ініціатором видання альманахів "Утренняя звезда"
(1833), "Молодик" (1843), першої збірки українських прислів'їв і приказок В.
Смирницького "Малоросійські прислів'я і приказки. Зібрані В.М.С." (1843). У 1820-х
роках виступив із першими комедіями. Його перу належать також дві книги
"Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком" (1834–
1837), низка історичних нарисів, переказів російською мовою ("Головатий" 1839;
"Історія театру в Харкові", 1841; "Українці", 1841; "Переказ про Гаркушу", 1842;
"Заснування Харкова", 1843 та ін.). Листувався з Т. Шевченком. Кобзар присвятив
йому листа "До Основ’яненка", проілюстрував "Знахаря" і "Панну Сотниківну".
Найвідоміші твори: "Шельменко-волосний писар" (1829), "Маруся" (1832),
"Салдацький патрет" (1833), "Пан Халявський" (1839), "Сердешна Оксана"
(1841), "Козир-дівка" (1838), "Ганнуся" (1839), "Конотопська відьма" (1833),
"Сватання на Гончарівці" (1835), "Щельменко-денщик" (1838, всі три –
екранізовані). Його твори перекладалися польською та болгарською мовами, 1854 в
Парижі опубліковано французькою мовою "Сердешну Оксану". Творчість Г. Квітки-
Основ'яненка справила значний вплив на подальший розвиток української літератури,
зокрема так званої етнографічної школи.

"Украинский вестник" (1816–1819 гг.)

Постійне посилання зібрання
https://escriptorium.karazin.ua/handle/1237075002/2903

«Украинский вестник» (1816-1819 рр.) – перший на Україні літературно-художній, науковий та

громадсько-політичний місячник, видання якого тривало чотири роки. Ініціатором його
видання був професор словесності Харківського університету Іван Срезневський (1770-1820),
видавцями-редакторами – талановиті публіцисти й організатори Євграф Філомафітський (1790-
1831), Розумник Гонорський (1791-1819).
Журнал мав відділи науки й мистецтва, красного письменства і “суміші”. Першим із
тогочасних видань «Украинский вестник» відкрив відділ місцевої хроніки – харківські записки,
котрий вів Григорій Квітка-Основ’яненко. Певний час існував також відділ дитячого читання, а
потім – закордонних відомостей.

Тираж журналу – 500 примірників, поширювався по всіх містах Слобідської України, Півдня
Росії, а також у Петербурзі, Москві, Ризі, Варшаві, Тифлісі та ін.

«Украинский вестник» користувався широкою популярністю. Найбільшим здобутком журналу

слід назвати публікацію на його сторінках естетичних праць Р.Гонорського, художньої прози
І.Вернета, української поезії П.Гулака-Артемовського.

Сміливі виступи журналу привернули увагу місцевої та столичної цензури і на початку 1820-го
року було “припинено його негайно”.

Український вісник» (рос. дореф. Украинскій вѣстникъ) — перший в Україні

(Російська імперія) літературно-мистецький, науковий і громадсько-політичний
місячник, виходив у 1816–1819 роках за ініціативи Івана Срезневського при
Харківському університеті, переважно російською мовою, за редакцією Євграфа
Філомафітського, Розумника Гонорського, Гаврила Успенського[ru] та Григорія Квітки-
Основ'яненка, при активній співпраці Петра Гулака-Артемовського; наклад 350 —
500 примірників.

Ініціаторами створення, авторами, редакторами, видавцями перших в Україні

періодичних видань «Украинскій вѣстникъ» та «Украинскій журналъ» були
викладачі Харківського університету.

В «Українському віснику», попри перекладні матеріали переважно з науки і

мистецтва і статті на загальнокультурні, релігійні і філософські теми, вміщено статті з
історії України (М. Маркова, М. Грибовського), етнографії (О. Льовшина), економіки
(В. Каразіна), педагогіки і літератури (Р. Гонорського), літературної й театральної
критики (Є. Філомафітського).

Друкувалися твори відомих просвітників і вчених — О. І. Полицина, П. М.

Любавського.

Кілька віршів опублікувала в журналі поетеса і письменниця-мемуаристка Людмила

Іванівна Рікорд — дружина мореплавця Петра Івановича Рікорда (1776–1855).

В «Українському віснику» вперше з'явилися українською мовою твори Петра Гулака-

Артемовського «Пан та собака» та інші його байки і статті. Цінні статті про життя і
діяльність Г. Сковороди і спогади І. Вернета та Ґ. Гесс-де-Кальве; поезії місцевих
поетів у дусі романтизму; гуморески («Письма кь издателямъ») Г. Квітки-
Основ'яненка (псевдонім Фалалей Повинухин) і його статті про Харків.

Серед публікацій журналу такі твори — «Гетьман Хмельницький» Ц. Маркова, «О

Малой России» — історичний огляд Г. Квітки-Основ'яненка, «Исторические
замечания о Малороссии…» М. Грибовського[ru] та інші. Серед жанрів — критичні
огляди, «листи до видавців», хронікальні матеріали, літературні твори.

Одним із провідних елементів концепції журналу було розширення інформації про

рідний край, ознайомлення читачів з історією України, формування почуття любові до
неї.

На вимогу Міністерства Освіти місцева влада припинила появу «Українського

вісника».

Однак Квітка-Основ’яненко був значущим для ранньої української літератури

та культури в іншому:

Піонер української прози: Він був одним із перших авторів, які багато
писали українською мовою, сприяючи становленню її як літературної.
Реалізм і соціальний коментар: його твори часто зосереджувалися на житті
звичайних українців із гумором і сатирою, що позначало відхід від суто
романтичних чи історичних тем.
Натхнення: Він вплинув на пізніших українських письменників і пропагував
почуття української національної ідентичності.

Квітка мав також неабиякі акторські здібності, брав участь у аматорських

спектаклях театру на Основі, (у старовинному маєтку, де мешкала родина), і ролі вибирав собі
завжди веселі і комічні. У 1816 р. він вперше надрукував свої вірші та оповідання російською
мовою в „Украинском вестнике”, співредактором якого був, та „Вестнике Европы”. За його
сприяння було організовано альманахи „Українська зірка” та „Молодик”, які виходили друком
у Харкові. Справжній талант письменника виявився на початку 30-х років, коли він почав
писати українською мовою. Свої перші твори друкував у журналі «Украинский Вестник».

Альманах "Українська Зірка" був виданий Григорієм Квіткою-Основ'яненком у 1861 році. Цей
альманах відігравав важливу роль у розвитку української літератури та культури у XIX
столітті. Він містив вірші, прозові твори, музичні твори, а також статті з різних сфер знань.

"Українська Зірка" став одним із символів національного відродження українського народу в

той час, коли українці зазнавали політичного, соціального та культурного тиску. Цей альманах
став важливим форумом для українських письменників, які використовували його для
публікації своїх творів та спілкування з іншими членами української інтелігенції.
Альманах "Українська Зірка", створений Григорієм Квіткою-Основ'яненком, мав кілька
особливостей:

 Мультіжанровість: В альманаху були представлені різноманітні жанри літературних

творів, такі як вірші, прозові тексти, музичні твори та статті з різних сфер знань. Це дозволило
охопити широкий спектр інтересів своїх читачів.
 Патріотичний настрій: Альманах "Українська Зірка" сприяв підтримці української
культури та національної свідомості. Він став символом національного відродження
українського народу та боротьби за його права.
 Формування ідентичності: Через публікацію літературних творів та статей з різних
сфер життя, альманах сприяв формуванню української національної ідентичності та
збереженню культурної спадщини.
 Сприяння літературному руху: Видання альманаху надало можливість українським
письменникам і поетам публікувати свої твори та обмінюватися думками. Це сприяло розвитку
літературного руху та поширенню української літератури серед широкого читацького кола.
 Спільнотний ефект: Альманах об'єднував українських інтелектуалів та письменників,
які спільно працювали над створенням та розповсюдженням української культури.
Альманах "Українська Зірка" відіграв важливу роль у збереженні та розвитку української
літературної та культурної спадщини у XIX столітті.

ChatGPT

ChatGPT

Альманах "Молодик", створений Григорієм Квіткою-Основ'яненком, також мав свої

особливості:

 Фокус на молодій генерації: Назва "Молодик" вказує на спрямованість альманаху на

молодих читачів та творців. Видання було спрямоване на підтримку та стимулювання творчості
молодих українських авторів.
 Публікація новаторських творів: "Молодик" надавав можливість молодим талантам
демонструвати свої творчі здібності. В альманаху публікувалися не лише вже відомі
письменники, а й початківці, які мали натхнення та новаторські ідеї.
 Літературні експерименти: В альманаху "Молодик" часто зустрічалися нетрадиційні
форми творчості, експерименти з мовою, стилем, сюжетом тощо. Це дозволяло молодим
письменникам розвивати свій талант та шукати власний голос у літературі.
 Підтримка нових ідей: Альманах сприяв поширенню нових ідей та концепцій у
літературі та культурі загалом. Він був важливим форумом для обговорення актуальних питань
серед молодого покоління.
 Розвиток літературної спільноти: "Молодик" сприяв формуванню спільноти молодих
письменників та інтелектуалів, які обмінювалися ідеями, досвідом та підтримкою одне одного.
Альманах "Молодик" відіграв важливу роль у розвитку української літератури та культури,
сприяючи виявленню та підтримці молодих талантів та новаторських ідей.
Молодик“ (“Молодикъ“) — український літературно-художній та історико-науковий
альманах, який видавав І.Бецький за допомогою Г.Квітки-Основ’яненка, М.Костомарова,
В.Каразіна в Харкові (дві частини у 1843 та одну в 1844) і Петербурзі (остання, четверта
частина, 1844). Відповідно до наміру видавця “поєднати літературну Росію з чудовими
українськими письменниками“ зміст першої і четвертої книг альманаху становили переважно
поетичні, прозові й публіцистичні твори російських письменників О.Пушкіна, М.Лермонтова,
А.Дельвіга, В.Бенедиктова, Ф.Глінки, О.Пальма, С.Дурова, Н.Кукольника, А.Фета,
С.Шевирьова, М.Щербини, В.Луганського (Даля), М.Погодіна та ін.; місцевих авторів
О.Кронеберга, В.Соколовського та ін., а також переклади з В.Шекспіра, В.Гюго, Дж.Байрона,
Й.-В.Гете, Г.Гейне, Ф.Шіллера, Жан Поля, A.-О.Барб’є, польських і чеських поетів. Українські
автори були представлені російськомовними віршами О.Афанасьева-Чужбинського,
Я.Щоголіва та україномовними (“Маруся“, “Заквітчалась дівчина...“) Є.Гребінки. У першій
книзі опубліковано нарис Г.Квітки-Основ’яненка “Основание Харькова. Старинное предание“,
а в четвертій — уривки з “Истории Малороссии“ М.Берлінського та ряд документів, з історії
України. Друга книга майже повністю складалася з творів українських авторів: Т.Шевченка
(“Думка“, “Н.Марке-вичу“, “Утоплена“), Г.Квітки-Основ’яненка (“Перекотиполе“,
“Підбрехач“), М.Костомарова (“Пантикапея“, “До Марії Потоцької“, “Торба“, “Лови“ та
переспів з “Краледвірського рукопису“), А.Метлинського (“Розмова з покійними“, “Рідна
мова“), М.Петренка (“Вечір“, “Батьківська могила“), Я.Щоголіва (“Неволя“, “На згадування
Климовського“, “Могила“), О.Афанасьева-Чужбинського (“Гарно твоя кобза грає“, “Ой у полі
на роздолі...“), О.Бодянського (“Кирилові Розуму“), І. Левченка (“Ранок осінній“). Тут же було
вміщено кілька народних, зокрема весільних, пісень та замітки з українського правопису. За
винятком одного поетичного твору — “Ода Сафо“ І.Котляревського, В- третій книзі вміщені
наукові статті й матеріали, що стосувалися історії України й життя ряду її діячів, авторами
яких виступали М.Костомаров, В.Каразін, К.Сементковський, П.Корсаков. І.Срезневський
опублікував кілька листів Г.Сковороди. Одне з центральних місць належало статті
М.Костомарова “Обзор сочинений, писанных на малоросеийском языке“ — по суті, першому
широкому синтетичному дослідженню історії української літератури. Всі книжки “М.“ мали
ілюстрації — літографовані портрети С.Климовського, І.Котляревського, Г.Квітки-
Основ’яненка, М.Гоголя, репродукції автографів різних історичних діячів, нотні записи.
Плановані наступні випуски альманаху з перспективою перетворення на періодичний журнал
не здійснилися.

Роль Г. Квітки-Основ’яненка у розвитку нової української літератури і в утвердженні статусу

української мови. Особливості творчого методу письменника. Батьком української повісті був
Григорій Квітка ( 1778 – 1843), що під своїми українськими творами підписувався звичайно
псевдонімом – Грицько Основ’яненко. Писати він починає з 1816-го року в «Украинском
Въстникъ», та й то спершу російською мовою. Про свої російські роботи Квітка і сам згодом,
під старість, згадує не дуже прихильно. «Съ таковыми познаніями, - признається він у листі до
Плетнева, згадавши про вбогу свою науку, - писатели не бывають. Молодость страсти,
обстоятельства, служба заставляли писать, но какъ?- я въ то не входилъ. Еже писахъ -
писахъ!» . Квітка був звичайний тоді провінційний російський письменник Фалалей Повинухин
– і псевдоніма навіть собі дібрав відповідного до тодішньої російської моди. Отого Фалалея
Повинухина, і наново вродитися – вже Грицьком Основ’яненком. Це й сталося вже в 30 –х
роках у «Супліці до пана іздателя» позначена 1833-м роком.

Номер слайду 6
Переродившись на Основ’яненка, тобто виступаючи з українськими оповіданнями народною
мовою Квітка починає – «Салдацьким патретом», ніби «латинською побрехенькою, по-нашому
розказаною». На підтримку розвитку в суспільстві національного, народного Квітка
відгукнувся українською прозою. Ідея становлення національної самосвідомості була основним
стрижнем заснованого Квіткою журналу «Украинский вестник». Певна річ, що у позбавленій
державного статусу Україні мова її народу була невизнана як самостійна. Перша збірка
Основ’яненка, написана українською мовою, стала набутком національної культури.
Письменник продемонстрував у повісті «Маруся» здатність української мови відтворювати
найтонші нюанси думки, почувань, її стилістичне багатство. У листі до редактора журналу
«Современник» Петра Плетньова від 26 квітня 1839 року Квітка писав : «Захищаючи одного
разу достоїнство мови малоросійської, я брався змусити оповіданням своїм плакати – не
повірили, я написав «Марусю». Мова творів Квітки – це жива народна мова, що ввібрала в себе
говірки Слобожанщини та київсько-полтавського діалекту, багатства фольклору, отже, була
найдоступнішою для переважної більшості українців.

Номер слайду 7
Письменник, продовжуючи мовні традиції Івана Котляревського, широко використовує мову
народу. У його мові добре відчутне поєднання мови фольклору, зокрема мови української
народної пісні, з побутово-говірною мовою, яку він майстерно підніс до рівня літературної
мови. Новаторство Г. Квітки-Основ’яненка полягає саме в тому, що він перший переконливо
довів усім українофобам здатність української мови забезпечити на високому рівні розвиток
усіх розмаїтих жанрів художньої літератури. Особливістю повісті є наявність у ній великої
кількості емоційно забарвленої лексики, що перебуває в прямому зв'язку з пісенним
фольклором. Це насамперед форми слів із зменшувальними суфіксами – онук-, -есеньк- («…
братику мій милесенький»), - ечк- («… не скажу, Василечку, єй-богу, не скажу»), -еньк- ( «За
що, моя Марусенько?»). Найбільш широко письменником використовуються прикметникові
епітети: «шия білесенька-білесенька», «сорочка на ній біленька, тоненька, сама пряла і пишнії
рукава сама вишивала червоними нитками», «хлопець гарний, русявий, чисто підголений; чуб
чепурний, уси козацькі…жупан на ньому синій, чоботи добрі»; метафори: : «Василь собі
нудить світом», «Маруся скрізь землю б провалилась», «Василь з неї очі не спустить», «Марусі
Василеві неначе світ піднявсь». Отже, надзвичайно важливе значення для розвитку української
літературної мови має творчість Г. Квітки-Основ'яненка. До нього українська літературна мова
застосовувалася тільки у віршованій поезії і драматургії. З-під пера Квітки-Основ'яненка вона
вперше розгорнулась у художній прозі.
 Світогляд і своєрідність творчої манери письменника
Світогляд Квітки-Основ'яненка відзначався суперечливістю. Переважали в ньому
дворянський лібералізм, просвітительський гуманізм, в останнє десятиріччя посилювалися
елементи демократизму, що виявлялося в поглядах на народні маси як на активну суспільну
силу (повість «1812 год в провинции»), в демократизації його естетичного ідеалу, в
історичному оптимізмі щодо перспектив прогресивного напряму української літератури, в
гарячій підтримці спрямування «Отечественньїх записок». Поряд з цим у його світоглядних
позиціях мали місце монархічно-консервативні елементи. Щоправда, сервілістичні сен-,
деннії Квітки-Основ'яненка частково зумовлювалися тактичними міркуваннями, а саме
прагненням знайти в царя захист від нападів реакційних журналістів і губернських
можновладців, зростання агресивності яких було одним з виявів загального наступу реакції.
Надії Квітки на імператорське заступництво виявилися марними, і це ще більше поглибило
його душевну драму під кінець життя. Всі українські повісті й оповідання Квітки-
Основ'яненка побудовані у формі імітації розповіді людини з демократичного середовища,
мудрого старожила з харківської околиці Грицька Основ'яненка. У своєрідній оповідній
манері, в майстерно створеній ілюзії живої розповіді успадковано від народних оповідачів
щирість і довірливість тону, вільне оперування фольклорними матеріалами й художніми
прийомами, барвистість стилю. В гумористичних творах іноді вчуваються нотки іронічно-
комічної оповіді гоголівського Рудого Панька з «Вечорів на хуторі біля Диканьки».
Перевтілення в оповідача з народу спонукало письменника поглянути на життя очима
простого селянина, трактувати зображуване значною мірою з позицій його інтересів та
естетичних уподобань, що посилювало народність і художню правдивість творів.
За принципами й способом художнього зображення дійсності ці прозові твори діляться на
дві основні групи: бурлескно-реалістичиі оповідання й повість і сентиментально-реалістичні
повісті.

1.2. Особливості індивідуального стилю г. Квітки-Основ’яненка в художній літературі

З поглибленням ідейного змісту, розширенням тематики та проблематики української
художньої прози урізноманітнюються її жанрово-структурні особливості, збагачується
діапазон внутріжанрових різновидів, жанрова природа повісті й оповідання, що
склалася у 30-ті—40-ві роки в художній практиці Квітки-Основ'яненка.

Домінуючим жанром було оповідання з його можливостями оперативного відгуку на

життєві події. Воно набуває широкого внутріжанрового розгалуження. Продовжує
розвиватися традиційне для часів Квітки-Основ'яненка олітературене народне
оповідання, побудоване на принципі фабульної цікавості

Літературно-естетичні погляди Квітки-Основ'яненка в основних виявах були

прогресивними. Головним Квітка-Основ'яненко вважав орієнтованість на дійсність
(“писання з натури”, адекватне життєвим явищам і людським типам) використання
народнопоетичних мотивів, художніх принципів, жанрово-стильових засобів.

Для художньої практики Квітки характерна ідеалізація в зображенні позитивних героїв

(головним чином людей з народу) та тенденційність (аж до карикатурності) у
змалюванні негативних персонажів (переважно з панівних верств) пильна увага до
негативних явищ дійсності [14, c. 128].

Одним з перших в українській (і в російській) естетиці Квітка-Основ'яненко виступив із

пропагандою “теми народу”, в чому виявилася важлива тенденція часу. Сміливо й
рішуче за умов, коли кріпосники ставились до мужика як до робочої худоби, прозвучала
його заява про те, що українські селяни мають цілковиту підставу та провідне
становище серед позитивних героїв літератури. Квітка надає перевагу в літературі
простій людині як найцікавішому об'єкту зображення. У ній він бачить «натуральність»,
природність життя й поведінки, почуттів, розуму, щиросердість, незіпсованість
умовностями світського життя.

Громадянське обурення лиходійством і зловживанням чиновного панства, поміщицтва,

віра в дієвість сатири приводять Квітку-Основ'яненка до жанру сатиричної комедії.
Наприкінці 20-х – на початку 30-х років він написав російською мовою сім комедій, у
яких сміливо й гостро викривав характерні явища беззаконня, службові зловживання,
розбещеність, експлуататорсько-кріпосницькі звички служилого дворянства,
поміщицтва. У них письменник показував вороже ставлення селян до дворянства,
робив натяки на те, що аморальна поведінка дворянства зумовлена його становими
правами й привілеями.

У побудові комедій драматург значною мірою орієнтується на літературні зразки, що

виявляється як у використанні традицій класицистичної сатири, принципів художнього
узагальнення образів, так і в застарілих тоді вже принципах різької поляризації
позитивних і негативних героїв, однозначності образів-персонажів, у вживанні прізвищ-
характеристик/

Водночас у ряді драматичних творів Квітка пропонує ліберально-просвітницькі способи

усунення суспільних вад, удосконалення суспільства (зайняття адміністративних посад
розумними, освіченими, добропорядними й діяльними людьми; автор виводить
ідеалізовані постаті таких діячів). Тут письменник продовжував традиції російської
сатири другої половини ХVІІІ ст.

Талант Квітки-Основ'яненка як українського письменника найповніше виявився в

художній прозі. До 30-х років ХІХ ст. в новій українській літературі розвивалися лише
поетичні й драматичні жанри. Потреби часу вимагали аналітично-пізнавального
зображення дійсності в її широкому охопленні. Для здійснення цих художніх завдань
найбільш придатними були прозові жанри.

Після першої повісті «Маруся» (1832) Квітка створює ще ряд повістей і оповідань, що
вийшли двома збірками. Поява повістей та оповідань Квітки-Основ'яненка знаменувала
новий важливий етап не лише у творчості письменника, а й загалом у розвитку
української літератури, у формуванні її реалізму й народності. Усі ці повісті й
оповідання були рішучим кроком літератури до “теми народу”, до світу життя простого
трудівника. У них центральними позитивними героями виступають люди хліборобської
праці, яким досі відводилося мало місця в світовій літературі й які зображувалися
переважно в комічному плані або у вигляді сентиментальних “пейзанів” [3, c. 369].

Художня проза Квітки-Основ'яненка поділяється на дві основні групи: бурлескно-

реалістичні оповідання та повість; сентиментально-реалістичні повісті. У цьому поділі
відбилися особливості двох основних стильових течій в українському просвітницькому
реалізмі. Головний стильовий принцип бурлескно-реалістичних творів Квітки - комічно-
бурлескне, нерідко гротескне змалювання персонажів переважно фольклорного
походження, насиченість художньої структури уснопоетичними мотивами й прийомами.
Поетика підпорядкована створенню критичного пафосу, висміюванню й викриттю
негативних соціальних і моральних явищ. Стильовою домінантою сентиментально-
реалістичних повістей Квітки є співчутливе, більш чи менш ідеалізоване зображення
селянського героя з заглибленням у його внутрішній світ, із широким використанням
народнопісенних мотивів і засобів ліризації.

Серед сентиментально-реалістичних творів Квітки-Основ'яненка – повісті “Маруся”,

“Козир-дівка”, “Сердешна Оксана”, “Щира любов”. Центральним персонажем у кожній із
них виступає сільська дівчина.

Основна колізія сентиментально-реалістичних повістей письменника – долання

позитивними героями з трудових верств, переважно з селянства, суспільних і
соціально-побутових перешкод, що виникають на шляху влаштування їхньої долі чи
долі інших людей.

У стильових пошуках Квітка-Основ'яненко як автор сентиментально-реалістичних

повістей звертався до народнопісенної лірики, що сприяло їх лірично-емоціональному
забарвленню і на багато десятиліть визначило характерний ліризований стиль
української прози [10, c.457].

Водночас з орієнтацією письменника на уснопоетичний спосіб зображення персонажів

пов'язано певну стереотипність, повторюваність рис героїв, недостатність
індивідуальної своєрідності персонажів, особливо в раніших його творах, наприклад у
“Марусі”.

12.«Салдацький патрет» г.Квітки-Основ’яненка як художній твір і своєрідна літературна

декларація.
Незвичайне місце вибрав маляр для показу своєї картини — ярмарок. Дійсно,
парадоксальне поєднання — ринок та картина. Мабуть, автор зробив це свідомо, щоб
показати цілу галерею образів з народних мас. "Салдацький патрет" став своєрідним
випробуванням головного героя Кузьми Трохимовича на ступінь його майстерності. А
для тих, хто звертався до намальованого солдата, це стало своєрідним екзаменом на
наявність відповідних моральних норм. Наприклад, Охрім Супоня після довгого діалогу
промовляє: "Цур йому!... Щоб ще по пиці не дав, бо він на те салдат..."

Явдоха Колупайчиха просила "салдата" звести з того місця, де торгує "отою навіженю
католицького, бусурманського москаля, що став біля бублейниць з стовицями". Отже,
автор сатирично зображує царську армію, що більше відлякує, ніж здатна до реальних
воєнних дій. І водночас перед нами — цілісна картина суспільних відносин між різними
верствами населення.

До "салдацького патрета" підходили і Домаха, і Терешко — швець. Всі вони зрозуміли

згодом свою помилку. Але як майстерно передає Квітка реакцію кожного героя! "Як же
роздивиться наша Явдоха, що се мана, що се не справжній салдат, а тільки його
парсуна,— засоромилась, почервоніла, як рак, та швидше, не оглядаючись,— від
нього". "Домаха далі нахилилась і простягла руку, неначе не ївши, а сама усе дивиться
на нього... а далі як придивилась... Я к зарегочеться на усю вулицю..." Терешко "і сам
розгледів, що справді салдат намальований і що увесь базар з нього глузує". Однак
поведінку всіх персонажів об'єднує одне — неготовність сприйняти побачене як витвір
мистецтва. Таким чином Г. Квітка-Основ'яненко підкреслив думку, що не кожен
спроможний правильно оцінити й сприйняти зразки мистецтва на належному рівні.

Отже, в оповіданні "Салдацький патрет" Квітка вирішив одну з найскладніших проблем

взаємозв'язку людини та мистецтва. Не випадково цей твір необхідно розглядати як
своєрідну передмову до "Малороссийских повестей", що являли собою початок
розвитку нової української прози.

“Салдацький патрет” аналіз (паспорт)

Автор – Квітка-Основ’яненко

Рік написання – 1833

Жанр – оповідання

Напрям – сентименталізм

Провідна думка – не кожен спроможний правильно оцінити й сприйняти зразки мистецтва на

належному рівні.

Герої:

маляр Кузьма Трохимович

Домаха

пан

Терешко-швець

Сюжет

Оповідання «Салдацький патрет» має підзаголовок “латинська побрехенька, по-нашому

розказана”.

Якийсь-то пан захотів поставити в себе на «огороді» портрет солдата, щоб його птиці
жахалися. Прочувши, що в Борисівці живе «скусний» маляр Кузьма Трохимович, пан замовив
йому солдатського портрета. Вправний художник підготував картину, а щоб переконатися в її
якості, вивіз власноруч мальований «патрет» солдата-москаля на ярмарок, поставив його на
видному місці, а сам слухав, що говорять люди про його роботу.

Він так був схожий на справжнього, що перекупки підносили йому бублики, з ним загравали
дівчата, а розгадав несправжність солдата швець, який побачив недоліки насамперед у погано
змальованих солдатських чоботях. Таку «критику» маляр Кузьма Трохимович не лише стерпів,
а й тут же взявся підправити чоботи. А от коли швець почав шукати вади ще і в солдатському
«мундирі» (не так рукави пришиті), то тут вже маляр не стерпів і відрізав: «Швець, знай своє
шевство, а у кравецтво не мішайся!».
Портрет у творі виконує подвійну функцію. З одного боку, він — витвір народного мистецтва і
сприймається як реальність, з іншого — це штучність, копія дійсності. Крім того, він створює
безліч комічних ситуацій: чим довше перебуває на ярмарку, тим більше народу долучається до
розваги, при цьому портрет є високим зразком народного малярства. Мальований солдат
сприймається як справжній, але постає як декорація. Народ спочатку сприймає його як живу
реальність і до нього йдуть з подарунками, пропозиціями. Поведінку персонажів об’єднує одне
— неготовність сприйняти побачене як витвір мистецтва.

Складна, майстерно створена ідейно-художня система, оригінальна за жанровою структурою.

За композицією оповідання схоже з вертепною драмою: має 11 самостійних епізодів чи
портретів, об’єднаних спільним образом Кузьми Трохимовича. При цьому письменник
орієнтується на народну казку про різнотипні пригоди героя й на літературні твори з
ланцюговою композицією.

Оповідь хоча й близька до усно-анекдотичної, але вона докладна, розважлива, спокійна за

темпом. Оповідач постає мудрою, досвідченою, добродушною людиною з народу. Дуже
помітне використання розмовного стилю на початку оповідання. Багато коротких, обірваних
речень, питальних і окличних.

Ефект живої розмови зі слухачем досягається неодноразовими звертаннями до нього. Твір

насичений простонародними словами, діалектизмами, зворотами. Враховуючи бурлескність
твору, вживається багато емоційно-забарвлених фразеологізмів. Використаний гротеск —
образ самого Кузьми Трохимовича.

Художня майстерність та тематична своєрідність бурлескних оповідань виявляються через

кілька ключових аспектів:

 Характерний стиль письма:

o Бурлескні оповідання відрізняються відповідним стилем письма, який включає у себе
гумор, іронію, сатиру та перебільшення. Автори використовують різні літературні засоби, такі
як карикатура, алегорія, персоніфікація та громіздкі вислови, щоб створити комічний ефект та
сатиричний погляд на події та персонажів.
 Комічні ситуації:
o Бурлескні оповідання часто використовуються для відображення комічних або
абсурдних ситуацій. Ці ситуації можуть бути пов'язані з неправильним розумінням, невдалими
спробами або просто несподіваними обставинами.
 Сатиричний погляд на соціальні явища:
o Бурлескні оповідання часто мають сатиричний погляд на соціальні явища чи людські
вади. Це може включати критику соціального устрою, бюрократії, моральних норм або
поведінки людей.
 Дидактична спрямованість:
o Хоча бурлескні оповідання часто мають комічну форму, вони часто також мають
підтекст, який має навчальну або моральну цінність. Автори можуть використовувати гумор і
сатиру, щоб підкреслити певні моральні чи соціальні уроки.
 Тематична різноманітність:
o Бурлескні оповідання можуть охоплювати широкий спектр тематики, від побутових
ситуацій до політичних або релігійних тем. Однак, незважаючи на тему, вони завжди мають
спільну рису - гумористичний підхід до подання матеріалу.
Художня майстерність бурлескних оповідань полягає в їхньому здатності розважати та
комунікувати певний погляд на світ через комічність та сатиру, а також вмінні автора керувати
мовою та створювати ефективні образи та ситуації.

Дидактична спрямованість бурлескних історій, що означає їх наміри навчати

чи інструктувати, може бути складною та делікатною темою. Хоча деякі
бурлескні історії можуть мати моральний урок або соціальний коментар,
важливо враховувати наступне:

**1. Розвага як головна мета:** Бурлеск, за своєю суттю, є формою розваги,

яка часто використовує гумор, перебільшення та сатиру. Його основна мета –
розважити та зацікавити аудиторію, а не відверто навчати чи інструктувати.

**2. Неявні повідомлення:** Навіть якщо бурлескні історії не є явно

дидактичними, вони можуть передавати неявні повідомлення через зображення
персонажів, ситуацій і тем. Ці повідомлення можуть бути відкриті для
інтерпретації та можуть відрізнятися залежно від окремого читача чи
аудиторії.

**3. Історичний контекст:** Дидактична мета бурлескних історій також може

відрізнятися залежно від історичного та культурного контексту, в якому
вони були написані. Деякі попередні форми бурлеску могли мати більш явну
моральну мету, тоді як більш сучасні ітерації могли зосереджуватися
переважно на розвазі.

**4. Суб’єктивність:** Те, чи сприймається бурлескна історія як така, що

має дидактичне спрямування, є суб’єктивним і залежить від індивідуальної
інтерпретації. Деякі читачі можуть знайти моральний урок у гуморі та
сатирі, тоді як інші можуть просто насолодитися розважальною цінністю.

Тому важливо уникати узагальнень щодо дидактичної спрямованості всіх

бурлескних оповідань. Найкраще підходити до кожної історії окремо та
враховувати різноманітні фактори, які можуть сприяти її потенційним
повідомленням або інтерпретаціям.
Бурлескні історії, відомі своїм гумором, перебільшенням і грайливою
підривністю, пропонують широкий спектр можливостей з точки зору структури
оповіді. Ось кілька поширених підходів:

1. Перевертання та перебільшення: Бурлеск часто бере знайомі наративи чи

тропи та перевертає їх з ніг на голову. Це може включати:

Перебільшені риси характеру: Персонажі можуть бути зображені надмірно

героїчними, лиходійськими, неосвіченими або хвалькуватими.
Перевернута динаміка влади: соціальні ієрархії можна перевернути, коли
слуги перевершують своїх господарів або безправні перемагають могутніх.
Пародія на серйозні теми: Бурлеск може пародіювати серйозні літературні
стилі, історичні події або культурні норми, використовуючи гумор і
перебільшення, щоб підкреслити їх абсурдність.
2. Епізодична структура: деякі бурлескні історії розгортаються в серії
слабо пов’язаних епізодів, кожен з яких пропонує можливість для гумору та
сатири. Така епізодична структура забезпечує різноманітність і підтримує
швидкий темп.

3. Пристрої обрамлення: Бурлескні наративи можуть бути оформлені

оповідачем, оповідачем або навіть іншим вигаданим твором, додаючи
додатковий шар гумору та дозволяючи прокоментувати саму історію.

4. Відкрита або кругова структура: бурлескні історії не завжди можуть мати

традиційну лінійну структуру з чітким початком, серединою та кінцем. Деякі
можуть закінчуватися раптово, залишаючи розв’язку неоднозначною, або
навіть повертатися до початкової точки круговим способом, підкреслюючи
ігровий характер оповіді.

5. Взаємодія з аудиторією: у деяких формах бурлеску, наприклад у

театральних виставах, аудиторія відіграє певну роль у формуванні оповіді.
Це може передбачати безпосередню взаємодію з виконавцями, імпровізацію або
участь аудиторії в ключових моментах.

Це лише кілька прикладів, і можливості для бурлескної оповіді справді

різноманітні. Ключовими елементами залишаються гумор, перебільшення та
ігровий підхід до усталених форм і стилів.

Термін "інтрадіегетичний експліцитний оповідач" походить з теорії літератури та описує

специфічний характер оповідача у тексті.

 Інтрадіегетичний оповідач:
o Оповідач, який є частиною внутрішньої дієгези, тобто він також є персонажем, що
розповідає історію всередині самого тексту.
o Відмінною рисою інтрадіегетичного оповідача є те, що він є частиною світу, про який
він розповідає, і може впливати на події або бути вплинутим ними.
 Експліцитний оповідач:
o Оповідач, який прямо коментує або інтерпретує події у тексті, виражає свої думки,
переконання або оцінки щодо подій чи персонажів.
o Експліцитний оповідач може відкрито висловлювати свої думки або визначати
авторський погляд на те, що відбувається в тексті.
Таким чином, інтрадіегетичний експліцитний оповідач - це оповідач, який є персонажем у
тексті і в той же час прямо коментує події, надаючи їм оцінку або інтерпретацію. Це може
додати глибини та контексту до розповіді, а також дозволяти авторові висловлювати свої
думки та переконання через оповідь.

Сюжет оповідання «Мертвецький великдень» будується на народних переказах, ле-

гендах (С. Зубков), фольклорно-фантастичних мотивах (М. Походзіло), про що сам Г.
Квітка-Основ’яненко пише у листі до П. Плетньова: «это легенда, местный рассказ,
ежегодное напоминание в семье на заговены о «Терешке, попавшемся к мертвецам с
вареником». Рассказанное по-нашему, как все передают это предание, нравилось,
перечитывали, затверживали» [6:519]. Умовно твір можна поділити на дві частини:
дійсність українського села та Нечипорів сон (начебто він попав на мертвецький
великдень із вареником у зубах). Зберігаючи фабулу фольклорних жанрів, автор
збагачує її новими мотивами, повір’ями, побутовими деталями. Змалювання героя
літературного твору — Нечипора — відрізняється від фольклорного, де абсолютно
відсутня мораль, тоді як Г. Квітка- Основ’яненко засуджує вади суспільства (лінь,
п’янство, порушення церковних приписів) і висуває свою версію покарання за них: «за
кабаку ніс відвіча; от я ж таки любив тягнути горілочку, так усі кишки разом і пропали...
Хто охочий був битись, тому зараз кулаки повідпадають і руки скандзюбить у три
погибелі. А котра, не тільки молодиця, та й дівчина, коли була моргуха, та очицями
поводила чи на парубків, чи на нашого братчика. так таким вже зараз очі й пропали»
[6:220].

Як не дивно, але зовсім несподівано Г. Квітка-Основ’яненко придумує «кару» (смолу

гнали) для «письменних: що не зна в письмі ніякого товку, попаде книжку б то і
добреньку, так як вона не по-вашому писана, так він її і перепише по-вашому; а не
вміючи не тільки чужого язику, та гаразд і свого, та так наварняка, що з доброї книжки
зробить, хоч її викинь овсі» [6:218-219]. Пояснити це можна тим, що письменника
обурювала фальш тих, хто нещиро творив добро, сподіваючись забезпечити власне
благополуччя на «тому світі», й менш за все дбав за досконалість «цього».
Простежується міфологічне уявлення Г. Квітки-Основ’яненка про два світи, це
споріднює оповідання з жанром казки та її часопросторовою характеристикою.

Текст «Мертвецького великдня» буквально «пересипаний» народними пареміями:

прислів’ями, приказками, метафоричними та фразеологічними зворотами: «недалеко
відкотиться яблучко від яблуньки», «без піджоги і дрова не горять», «рада мама за пана,
так пан не бере», «бодай тебе сей та той», «під монастир підвести», «циганський піт»,
«пішла попідвіконню», «часом з квасом, порою з водою», «шукай вітра в полі», «катюзі
по заслузі» та ін.

Г. Квітка-Основ’яненко в «Мертвецькому великдні» олітературює фольклорні жанри

анекдоту, переказу, казки, легенди, оповідки, паремій та доповнює їх інформацією з
українського сільського побуту, додаючи народному мотиву («Як Нечипір ділив
вареник») їх «обрамлювальних сентенцій» «антиалкогольного спрямування» [5:14].

Г. Квітка-Основ’яненко, використовуючи казковий сюжет: «Був собі чоловік та жінка.»,

показує логіку демонічного — зрештою невідомо, чи все це було справді, чи лише
приснилося п’яному. Народна анекдотична казка про зустріч чоловіка з мерцями до-
повнюється передісторією героя, його родовідною (батько «був собі велика
ледащичка»), характеристикою подружніх взаємин Нечипора зі сварливою дружиною.
До того ж у фольклорному творі мерці — це не образ, а передусім «абстрактна
множина», тоді як в літературному вони виписані з найдрібнішими деталями, мають
свій «патрет».

Фольклорний мотив «осучаснювався», «намагнічувався політично» (нарікання автора

на панщину, на нестерпні соціальні порядки і под.). Зазнав олітературення казковий
сюжет про існування скарбів в оповіданні «От тобі і скарб» (1836). Головний герой
твору Хома Масляк — лінивий і «несповна розуму», наслухавшись різних історій про
скарби, вирішує привласнити їх, навіть ціною запроданця душі «нечистій силі». Постійне
порушення моральних норм (не працює, знущається над дружиною і дітьми, не ходить
до церкви) приводить його до Юдуна, охоронця скарбів. Г. Квітка-Основ’яненко
вдається до літературних ремінісценцій в описі пекла, зауваживши, що там «достається і
писачкам», які «пишуть повісті, та романці, і усякі теревені» [6:220]. У виносці робить
промовисту приписку: «Добралися і до нас. От хіба лихо буде!» [6:220], водночас
намагається зберегти ілюзію народної оповіді, вдаючись до характерних звернень:
«...ось послухайте, люди добрі, що тут буде!», «Ось тут-то що було, послухайте!», а
виклад тексту оповідання супроводжується вигуками, риторичними питаннями.

Дещо відмінну модель олітературення фольклорних жанрів порівняно з «Салдацьким

патретом», «Мертвецьким великднем» та «От тобі і скарб» простежуємо в оповіданні
«Пархомове снідання» (1841). В основі твору — літературний анекдот, близький до
народного. Г. Квітка-Основ’яненко імітує народний жанр анекдоту, розбудовуючи по-
дібну сюжетну схему, вдається до реконструкції напівзабутого, з якого залишилася при-
повідка

3.2

Оповідання "От тобі й скарб" Григорія Квітки-Основ'яненка має яскраво виражене дидактичне
спрямування. В основі його сюжету лежить глибоке вчення про цінність праці, засудження
лінощів та самозрадливих мрій.
Головний герой оповідання, Петро, відчайдушно мріє про те, як він знайде скарб і змінить своє
життя на краще. Однак у процесі своєї "пошукової експедиції" він виявляється бездіяльним та
лінивим, сподіваючись лише на випадковість. Уривається до нього ідея, що без наполегливої
праці ніякий скарб не знайдений.

Дія оповідання виражає глибоке вчення про те, що успіх приходить тим, хто працює
наполегливо і має віру у свої сили, а не тим, хто лише мріє та надіявся на випадок. Це
дидактичне послання має на меті підвищити у свідомості читача усвідомлення цінності праці та
важливості наполегливості і самостійності у досягненні своїх цілей.

Проблематика оповідання "От тобі й скарб" Григорія Квітки-Основ'яненка переважно

сконцентрована на таких ключових аспектах:

 Цінність праці та лінощів: Однією з головних тем оповідання є протистояння праці та

лінощів. Головний герой, Петро, мріє про легке збагачення, не бажаючи працювати, він
надіється лише на випадковість. Автор показує, що успіх приходить тільки тим, хто працює
наполегливо та цілеспрямовано.
 Справедливість і карма: У оповіданні простежується ідея справедливості та карми.
Герой, який не цінує працю, отримує відповідні наслідки своєї лінощів. Водночас, сусід, який
працює наполегливо, отримує нагороду від долі.
 Моральні цінності та життєва мудрість: Оповідання передає моральні цінності, такі
як працьовитість, доброта, альтруїзм. Автор пропонує читачеві важливу життєву мудрість -
досягнення успіху вимагає не тільки мрій, але й праці та наполегливості.
 Психологічний аспект відносин: В оповіданні розглядається психологічний аспект
міжособистісних відносин та способів реагування на різні життєві ситуації. Це допомагає
читачеві краще зрозуміти внутрішні механізми героїв та їхні дії.
Отже, оповідання "От тобі й скарб" Григорія Квітки-Основ'яненка звертає увагу на проблеми
праці, лінощів, справедливості та моральних цінностей, використовуючи в них символіку
скарбу як метафору успіху та втілення власних мрій.

Методієгетична конструкція розповіді в оповіданні "От тобі й скарб" Григорія Квітки-

Основ'яненка відображається через специфічну структуру оповіді, що включає в себе рівень
оповідача, що розповідає про події, які сталися з головним героєм.

 Метадієгетичний рівень:
o Оповідь розпочинається з внутрішньої дієгетичної позиції, де головний герой, Петро,
вирішує вирушити на пошуки скарбу. Він сам є свідком і учасником подій, що розгортаються.
o Протягом оповіді, оповідач виступає як спостерігач, який коментує дії головного героя
та надає власну оцінку подіям. Цей оповідач входить у внутрішню дієгезу розповіді через
активне взаємодію з Петром та іншими персонажами.
 Характеристика метадієгетичного оповідача:
o Оповідач на метадієгетичному рівні виявляє свою дидактичну функцію, намагаючись
донести до читача глибокий моральний зміст оповіді, а саме - важливість праці та
наполегливості.
o Він також виступає як своєрідний наставник для Петра, допомагаючи йому зрозуміти
важливість праці та усвідомити свої помилки.
Методієгетична конструкція дозволяє автору не лише розкрити сюжет та розвиток персонажів,
але й активно взаємодіяти з читачем, надаючи моральні висновки та вчити його важливим
життєвим урокам через оповідь.
У вставній історії "От тобі й скарб" Григорія Квітки-Основ'яненка відображається кілька
художніх функцій, які доповнюють основний сюжет і додають глибину оповіді:

 Розвиток теми: Вставна історія може розширювати та розвивати тему основної оповіді,
доповнюючи її новими аспектами або перспективами. У "От тобі й скарб", історія про
мандрівника, який теж шукав скарби, розширює уявлення читача про те, які наслідки можуть
мати марнотратні мрії та недбалість.
 Створення атмосфери: Вставні історії можуть служити для створення певної
атмосфери або настрою, який підсилює емоційний вплив на читача. У "От тобі й скарб", історія
про мандрівника може створювати напруження або зацікавленість у читача, розгортаючи події,
які допомагають підкріпити головну мораль оповіді.
 Підсилення характерів: Вставна історія може служити для підсилення або розвитку
характерів персонажів основної оповіді. В "От тобі й скарб", історія про мандрівника може
допомогти читачу краще зрозуміти внутрішній світ головного героя, Петра, або відобразити
його реакцію на події, що сталися з іншими персонажами.
 Зміна темпу та ритму: Вставні історії можуть використовуватися для зміни темпу та
ритму оповіді, додавання різноманітності та динаміки. У "От тобі й скарб", історія про
мандрівника може допомогти змінити темп оповіді, створивши паузу або акумуляцію
напруження перед розкриттям головної моралі.
Отже, вставна історія в "От тобі й скарб" виконує різноманітні художні функції, які
допомагають розширити та поглибити основну оповідь, надаючи їй більшу глибину та
емоційний вплив.

В оповіданні "От тобі й скарб" Григорія Квітки-Основ'яненка важливою роллю відіграють

система образів та використання антитези для створення структурної складової твору.

 Система образів:
o Образ Петра: Петро є центральним образом оповідання. Він відображає типового
"мрійника", який вірить у випадок та легкі шляхи до успіху.
o Образ скарбу: Скарб є символом бажання Петра змінити своє життя, але в той же час
він відображає пустоту таких мрій та віддаленість від реальності.
o Образ матері та діда: Мати та дід Петра представляють реальний світ, який
намагається розсмішити Петра з його "пошуками" скарбу та навчити його цінності праці.
o Образи природи та села: Описи природи та села створюють атмосферу оповідання та
допомагають передати настрій та емоції персонажів.
 Роль антитези:
o Антитеза мрії та реальності: Основна антитеза в оповіданні полягає в протиставленні
мрії Петра з його реальним життям. Через цю антитезу автор показує, що справжній успіх
можливий лише через працю та наполегливість, а не через надію на випадковість.
o Антитеза лінь та працьовитість: Петро представляє лінь та бездіяльність, в той час як
його мати та дід втілюють працьовитість та наполегливість.
Антитеза та система образів у творі "От тобі й скарб" допомагають автору висловити глибоку
моральну думку про цінність праці та реалізм у досягненні мрій. Вони допомагають читачеві
краще зрозуміти конфлікт та моральні уроки оповідання.

3.3

"Підбрехач" - це оповідання-анекдот, яке стало одним з класичних творів української

літератури. Основною особливістю сюжету є глибокий сатиричний зміст і гумористичний
підхід до показування псевдоінтелектуальності та самозадоволеності основного героя -
підбрехача.

Сюжет передає історію про хлопця, який заздрив багатству та успіху свого товариша, тому він
починає вигадувати та розповідати неправдиві історії про власні досягнення та події в своєму
житті. Через свою нахабну вигадку та перебільшення, він намагається виглядати краще, ніж є
насправді. Однак у кінці оповідання правда виявляється, і герой потрапляє в смішну ситуацію,
коли його брехня розкривається перед оточуючими.

"Підбрехач" є глибоко насиченим соціальним коментарем про гіпокритичність та

марнотратність псевдоінтелектуалізму. Таким чином, основною особливістю сюжету є
комедійне відтворення недоліків людської натури, в якому через гумор автор передає гострий
критичний погляд на суспільні явища.

“Конотопська відьма” аналіз твору

Автор “Конотопська відьма”: Григорій Квітка-Основ’яненко

Рік написання: 1833 (виданий 1837)

Жанр “Конотопська відьма”: сатирично-реалістична повість (бурлескний твір)

Тема: Сатиричний показ життя й побуду козачої старшини і українського

панства кінця ХVІІІ ст.

Ідея: Засудження свавілля козацьких керівників (некультурність,

самодурство, здирство, взаємні інтриги й обдурювання…).
Основна думка: «Ішов, ішов дорогою, та і в яму впав, любив, любив хорошую,
та й плюгаву взяв».

Головні герої “Конотопська відьма”

Микита Уласович Забрьоха — сотник конотопський;

Олена Йосипівна — хорунжівна;

Прокіп Ригорович Пістряк — сотенний конотопський писар, розумний, хитрий;

Явдоха Зубиха — «конотопська відьма»;

Халявський Дем’ян Омелянович — судденко, коханий Олени;

Солоха — дружина Забрьохи.

Проблематика “Конотопська відьма”

• Керівник і влада.

• Розум і безглуздя.

• Щирість у взаємостосунках між людьми.

• Прагнення будь-яким шляхом збагатитися, отримуючи посаду.

• Обов’язок перед суспільством.

• Деградація особистості.

• Ворожіння і свята віра в Бога.

Сюжет твору “Конотопська відьма”

Сюжет повісті становить складне поєднання побутових епізодів з

фантастичними. Конотопський сотник Забрьоха сватається до хорунжівни
Олени, але дістає «гарбуза». Писар Пістряк намагається хитрощами скинути
Забрьоху із сотнества і зайняти його посаду: він намовляє свого керівника
водою перевірити відьом. І тут у повість вплітається фантастика: відьма
Явдоха Зубиха наводить ману на людей коло ставка, викликає чаклуванням
переліт сотника з Конотопа на Безверхий хутір, потім одружує його з
гунявою Солохою, писаря Пістряка — з наймичкою Пазькою, а хорунжівну Олену
— із судденком Халявським. Закінчення знову реалістичне. Забрьоху скидають
із сотнества, а Пістряка — з писарства, і вони знову стають приятелями.
Зубиха зачахла і вмерла. Як відьму зарили її в яму, прибивши осиковим
кілком, «щоб ще не скочила».

Сюжетні лінії:
• відомості про предків Забрьохи;

• намагання пана сотника одружитися з Оленою за допомогою ворожінь Явдохи;

• М. Забрьоха і П. Пістряк — «керівники козацької сотні»;

• Олена і пан Халявський;

• містична діяльність Явдохи Зубихи;

Композиція “Конотопська відьма”

Повість містить 14 частин і «закінченіє».

Експозиція: знайомство читача з паном сотником Микитою Уласовичем

Забрьохою.

Зав’язка: рішення Забрьохи будь-яким шляхом домогтися любові від Олени

Йосипівни; намагання Пістряка помститися пану сотнику за те, що той
принизив писаря перед військом козацьким.

Кульмінація: усунення зі своїх посад Забрьохи і Пістряка, їх деградація.

Розв’язка: «заключеніє», кожний герой твору отримує покарання; страшна

смерть конотопської відьми.

"Конотопська відьма" - це повість, написана у 1833 році українським письменником Григорієм

Квіткою-Основ'яненком. Це сатирична робота, яка критикує соціальні та політичні негаразди
свого часу, зокрема, помітні проблеми селянського життя та бюрократичної системи царського
уряду.

Сатира в цій повісті проявляється через використання гумору, іронії та карикатуризації різних
аспектів життя. Головна ідея повісті полягає у тому, що вона демонструє неефективність та
абсурдність деяких аспектів суспільства, таких як бюрократія, зловживання владою, суєтність,
безглуздя ігнорантів. Автор використовує фантастичний сюжет та образи, такі як відьми, щоб
наочно показати ці проблеми.

"Конотопська відьма" також має національний контекст, оскільки вона створена в період
боротьби українського народу за свою незалежність та культурну самоідентифікацію. Таким
чином, сатира у повісті "Конотопська відьма" виступає як засіб відображення й критики
соціальних негараздів того часу, а також як спосіб підкреслити значення національної
самоідентифікації та боротьби за свободу.

У повісті "Конотопська відьма" Григорія Квітки-Основ'яненка присутній погляд на духовний і

моральний занепад козацько-старшинського побуту. Ця робота відображає період, коли
козацтво втрачало свої традиції, духовні цінності та моральні принципи під впливом зовнішніх
та внутрішніх факторів.

Основними ознаками духовного і морального занепаду є безлад, корупція, безпринципність та

безвідповідальність старшинського класу. Старшини, замість виконання своїх обов'язків перед
людьми, займаються самозбагаченням, використовуючи свої посади для власної користі. Вони
демонструють безжальність та безморальність у ставленні до звичайних людей, зокрема,
ставлять їх у рабське становище та знущаються з їхнього духовного та фізичного
благополуччя.

Також відзначається втрата моральних орієнтирів серед козацького народу. Персонажі повісті
часто діють відповідно до своїх корисливих інтересів, нехай навіть це й суперечить загальним
моральним принципам. Злочини та безпринципність вважаються нормою, а не винятком.

Таким чином, у повісті "Конотопська відьма" Квітка-Основ'яненко відтворює картину

духовного і морального розпаду козацько-старшинського суспільства, показуючи негативні
наслідки такого занепаду для людей та їхнього спільного життя.

"Конотопська відьма" - це повість, у якій присутній досить розгалужений сюжет з численними

перипетіями та оборотами. Основна сюжетна лінія пов'язана з появою в місті Конотопі відьми,
яка наділяється надзвичайними здібностями, що викликають недооцінку та страх серед
місцевих мешканців. Проте вона також викликає захоплення та обожнювання у багатьох.

Сюжет розвивається через різноманітні інтриги, змови та взаємодію головних персонажів.

Головний герой, козак Іван Кожедуб, теж потрапляє під чари відьми, але з часом стає її
ворогом. Його боротьба з відьмою стає однією з центральних точок сюжету.

Крім того, у повісті присутні багато підсюжетів та вторинних сюжетних ліній, таких як
кохання між головним героєм та дівчиною, інтриги серед місцевих старшин, а також боротьба
за владу та вплив у місті. Ці підсюжети додають багатошаровості та глибини сюжету, роблячи
його більш цікавим для читача.

У кінці повісті різні сюжетні лінії збігаються, і конфлікт розв'язується, хоча не без
несподіваних поворотів. Розгалужений сюжет "Конотопської відьми" створює напруження та
інтригу протягом усієї повісті, що робить її захопливою для читача.

12345678Следующая >>>

6. Тематика, композиційні особливості, образи повісті Квітки-Основ’яненка

«Конотопська відьма».
Вперше повість надрукована у 1837 році, написана у 1833. За жанром –
сентиментально-гумористична повість. Події відбуваються у часи Гетьманщини (17 ст.),
в місті Конотоп. За обсягом твір має 14 розділів та епілог. Своєрідним лейтмотивом
твору є анафора «сумний і невеселий». Повість «Конотопська відьма» письменник
написав на основі народних вірувань у відьом, чортів і упирів. Казкова, на перший
погляд, основа повісті насправді ґрунтується на реальних фактах. Надсилаючи рукопис
П. Плетньову, Квітка писав, що «все це засновано на розповідях старожилів» та що
навіть топлення уявних відьом нещодавно відновила поміщиця сусідньої губернії. У
центрі твору – конотопська відьма Явдоха Зубиха, конотопський сотник Микита
Уласович Забрьоха, його помічник – писар Прокіп Григорович Пістряк. У творі 3 сюжетні
лінії, пов’язані з 3-ма головними персонажами: 1.Любовна сюжетна лінія – лінія
сотника, що надумав одружитися з дуже багатою дівчиною Оленою Хоружівною, але
отримує від неї печеного гарбуза (ганебна відмова). 2.Службова сюжетна лінія
пов’язана з інтриганом писарем, який хоче зайняти місце хазяїна. 3.Повязана з відьмою
Явдохою та її помстою. Сюжетні лінії переплітаються між собою. Повість завершується
розповіддю про страшну смерть конотопської відьми. В епілозі твору подаються
моральні повчання.

Детально описав письменник дуже поширений в Україні обряд покарання відьом:

кидання їх у воду. Відьмою у повісті виявилась Явдоха Зубиха, про яку казали, «що
вона як удень, то і стара, а як сонце заходить, так вона і молодіє, а у саму глуху північ
стане молоденькою дівчинкою, а там і стане старитися, до сонця вп'ять стане стара, як
була учора». А ще вона вночі ходить по селу і доїть усяку живність, а по болотах жаб,
ящірок та гадюк. Отже, «нав'язали на Зубиху каміння пудів з двадцять, а вона все не
тоне».

Г. Ф. Квітка-Основ'яненко вдало поєднав у цьому творі реальність і казковість, іронію та

гумор. Це оповідання про реальні події і про світ народної фантастики.

Повість Г. Квітки-Основ'яненка «Конотопська відьма» є дотепною сатирою на козацько-

старшинський устрій у період його занепаду, на окремі явища тодішнього життя, на
побут козацької старшини XVIII століття.

Майстерно зобразив автор кумедні пригоди сотника Забрьохи та писаря Пістряка у

місті Конотопі. Сотникові у спадок від батька дісталася посада, хоча він не знав навіть
грамоти. Головне для нього: добре поїсти, поспати, щоб ніхто його не турбував. Єдине,
чого він бажає — одружитися з місцевою красунею Оленою. До простих людей він
ставиться зверхньо, з презирством, до виконання своїх справ — легковажно, та й
взагалі він — невіглас. Сам через це і потрапляє в пастки, які розставляє писар Пістряк.

Конотопський писар вражає своєю «вченістю», адже він вчився аж двадцять років.
Задумавши посісти місце сотника, він починає давати довірливому Забрьосі підступні
поради. Писар пропонує не виступати з козаками в похід, а почати розшукувати й
топити відьом, які нібито украли дощ. Будучи забобонним, Забрьоха потрапляє в
пастку. Він влаштовує страшну купелю ні в чому не винним жінкам, за що його
скидають із сотникування. Пістрякові теж не поталанило, бо новий сотник призначив
писарем іншого.

Уміло підібрані прізвища для сотника й писаря набувають виразного національного

колориту, відбивають справжню суть персонажів, посилюють їх характеристику.

«Конотопська відьма» — найбільша гумористична повість Г. Квітки-Основ'яненка.

Мова повісті, її насмішкувато-глузливий тон дуже колоритні. Пан Пістряк говорить

незрозумілою ні для кого мовою.

Повість оригінальна за композицією, насичена гротескно-смішними сценами й

характеристиками, колоритна мовним малюнком.
У повісті "Конотопська відьма" автор використовує гротеск для створення комічного ефекту та
підкреслення абсурдності деяких ситуацій і персонажів. Гротеск використовується для
підсилення сатиричного погляду на соціальні, політичні та моральні проблеми суспільства.

Один з прикладів використання гротеску - це образ відьми, яка наділена надзвичайними

силами та здібностями, але водночас вона представлена у вигляді комічного та навіть
жахливого персонажу. Її дії та вчинки часто викликають сміх, але одночасно й настороження.
Вона стає символом абсурду та безглуздя, що існує в суспільстві.

Також гротеск використовується в описах різних персонажів, їхніх зовнішніх рис та поведінки.
Наприклад, утвореність старшинського класу зображується через комічне виголошення їхніх
манер, губернатор, багатий і безглуздий, підкреслюється через його неповторне і забавне
зовнішнє вигляд.

Таким чином, використання гротеску у повісті "Конотопська відьма" допомагає підкреслити

сатиричний та карикатурний характер суспільних явищ та персонажів, що робить твір
яскравим та захоплюючим для читача.

У повісті "Конотопська відьма" Григорія Квітки-Основ'яненка фантастика використовується як

засіб для розкриття основної ідеї твору та підкреслення соціальної критики.

Основна ідея повісті полягає в тому, що вона є алегорією соціального занепаду та безладу в
українському суспільстві 19 століття. Використання фантастики, зокрема образ відьми та її
надзвичайних здібностей, дозволяє автору алегорично показати цей занепад. Відьма у повісті
стає символом безладу, корупції та безправ'я, що панує в суспільстві. Її здібності втілюють у
собі негативні аспекти влади та впливу, які використовуються для власної користі та
пригнічення звичайних людей.

Крім того, фантастичний сюжет дозволяє авторові підкреслити безглуздя та абсурдність деяких
аспектів суспільства, таких як віру в чари та магію, страх перед надприродним, а також
легковажне ставлення до розуміша та обурення з боку влади.

Отже, використання фантастики у повісті "Конотопська відьма" допомагає авторові ефективно

передати свою основну ідею про соціальний занепад та безлад у суспільстві, роблячи це через
алегоричний та символічний контекст фантастичного сюжету.

У повісті "Конотопська відьма" можна відзначити різновид "сміху крізь сльози", що виникає з
поєднання комічних елементів зі сльозами трагедії та глибокого розчарування. Естетична
функція цього виду сміху полягає в тому, що він допомагає читачеві осмислити трагічні події
та проблеми, а також знайти спосіб виразити та відчути свої емоції.

Основна ідея твору полягає у критиці соціальних, політичних та моральних проблем

суспільства. Через використання фантастичних елементів, таких як відьма з надприродними
здібностями, автор підкреслює абсурдність та безглуздя деяких аспектів суспільства. При
цьому, присутність гумору та комічних ситуацій дозволяє читачеві знайти розвагу та
відпочинок у середині серйозного та трагічного сюжету.
Сміх крізь сльози виконує важливу естетичну функцію в творі, роблячи його більш доступним
та сприйнятливим для аудиторії. Він дозволяє перетворити біль та страждання персонажів у
щось легше, більш зрозуміле та прийнятне. Такий сміх допомагає змішати глибокі почуття з
розвагою та розважанням, створюючи унікальний естетичний досвід для читача.

У повісті "Конотопська відьма" Григорія Квітки-Основ'яненка відображено відбиття

етнографічних та народних вірувань, які були поширені серед українського народу у XIX
столітті. Автор використовує ці вірування для створення атмосфери та характеристики
персонажів, а також як засіб підкреслення місцевого колориту.

Одним із основних етнографічних елементів у повісті є зображення відьми, яка представлена

як персонаж з надприродними здібностями та магічними вміннями. Українська народна
традиція містила багато вірувань у відьомство, чаклунство та магію, і автор використовує ці
мотиви для створення образу відьми в повісті.

Також в повісті присутні різноманітні етнографічні деталі, такі як звичаї, обряди та

повсякденні життєві ситуації, які були характерні для українського села того часу. Наприклад,
описи селянського господарства, ритуали весілля, вірування у духів та перевірені часом методи
захисту від негативних сил.

Загалом, "Конотопська відьма" відображає багатогранність та барвистість української

етнографії та народних вірувань, що додає аутентичності та глибини тексту, роблячи його
більш насиченим та живим для читача.