«Зрозумійте: ви, всі

українці маєте
пишатися – не було
такого театру нід е, ні
в Росії, ні в Європі…»

Володимир Немирович-
Данченко

Дармограй Тетяни Андріївни

У першій половині XIX ст. було
заклад ено основи українського
театру.
Театральне життя в Україні другої половини ХІХ ст.

«Руська б есіда» (1861 р.) –

українське товариство клубного
типу створ ене за ініціативою
Ю. Лаврівського.

Товариство з 1864 по 1923 р.

утримувало у Львові свій театр
— перший мандрівний
проф есійний український
музично-драматичний1 театр
у Галичині.
«Театр кориф еїв»

27 жовтня 1882 р. на сцені

міського театру в Єлисав етграді
(нині м. Кропивницький)
Марко Кропивницький поставив
драму «Наталка Полтавка»
І. Котляр евського, головну роль
у ній виконала М. Заньков ецька. Так
розпочалась історія українського
проф есійного «Театру кориф еїв».
Іван Карпенко-Карий

Панас Саксаганський

Микола Садовський Марія Садовська-

Барілотті
Марко Кропивницький Марія Заньков ецька

Михайло Старицький
Літературознав ець Дмитро Чижевський так писав про
смаки тодішніх глядачів:
« Доля українського театру залежала не лише від
авторів та артистів, а й від «споживачів»
театрального мистецтва. І саме в цьому була трагедія
українського наддніпрянського р еалістичного театру.
Важко сказати, чи досяглії б українські театральні
вистави такого успіху, якби вони взагалі відмовилися
від співів і танців, то не ставили б їх у такі
контексти, що майже цілком знищували виховний
характер сцени. До театру на Наддніпрянщині
приходили зрідка селяни, які пер ебували в містах, але в
інших випадках це була розвага для дрібних міщан і
служниць, пізніше — для солдатів, яких після 1905 р.
стали «запрошувати» до театрів. Тим часом в
української молоді зникла повага до «свого театру»,
унаслідок чого театр утрачав свій вплив...»
 М. Старицький написав багато п’єс, сер ед них
історичні драми «Богдан Хмельницький», «Маруся
Богуславка», соціально-побутова драма «Ой, не ходи,
Грицю, та й на в ечорниці».
Теми його творів:
• стосунки інтелігенції та селян;
• життя українського села в перші післяр еформені
роки;
• життя українських проф есійних акторів
• боротьба українського народу на чолі з Богданом
Хмельницьким проти польської шляхти;
• патріотичний подвиг української дівчини-невільниці
тощо.
 Перу М. Кропивницького належать соціально-
побутові драми «Глитай, або ж Павук» та « Дві
сім’ї», а також комедія «На руїнах».
Теми творів:
• показ світу духовних цінностей;
• мораль-но-етичні проблеми, пов’язані з епохою
руйнування старих ф еодально-кріпосницьких
суспільних відносин і зародженням не менш
жорстоких і прагматичних умов раннього
капіталізму (загальна д еморалізація села,
б ездуховність життя суспільного, громадського);
• сатира на сільську владу в пор еформену добу;
• тема скоробагатьків, нових «панів —
з емлевласників»
 Панас Мирний створив такі драматичні
твори: «Лимерівна» -драматична дилогія,
«Пер емудрив»- комедія, «Спокуса» —
символічна драма-містерія, «Не вгашай
духу!» -драма-дискусія.
Теми творів:
• загальнолюдські проблеми, вічні теми:
• бр ехня й правда, лукавство й честь;
• ід ея свободи особи в суспільстві
• увага до світоглядних, філософських,
моральних проблем свого часу.
 «Сцена — мій кумир,
театр — священний храм
для мене».
І. Карпенко-Карий
 Народився 17 в ер есня 1845 року в селі
Арсенівці Бобринецького повіту поблизу
Єлисав етграда в родині управителя
поміщицького маєтку Карпа
Адамовича.
До 14 років жив у селі.
1855 року починає вчитись у
Бобринецькій повітовій школі, закінчує з
нагородою за успіхи в навчанні.
 Оскільки для вступу на д ержавну службу
тр еба було мати не менше шістнадцяти
років, хлопець у чотирнадцятирічному віці
змушений був улаштуватися на писарську
посаду в канцелярії з платнею… 2 крб 50 коп.
на місяць.
Пізніше він працював на такій посаді в
Бобринецькій ратуші.
У 1862-1863 роках Іван Тобілевич
познайомився і зблизився з Марком
Кропивницьким, почав брати участь у
бобринецькому театральному гуртку.
 У 1864 р. його було прийнято на
д ержавну службу до повітового суду
канцелярським служителем тр етього
розряду. Чиновницька кар’єра
І. Тобілевича зростала стрімко, і він,
імовірно, досягнув би ще більших висот,
але ід ейні пер еконання патріота й
народолюба вступали в супер ечність із
службовим становищем.
 У 1869 р. пов ертається до Єлисав етграда.
Тут разом з учителями р еальної школи
засновує новий драматичний гурток,
захоплено, з цілковитою самовіддачею
ставить п’єси І. Котляр евського, Г. Квітки-
Основ’яненка, О. Пушкіна, О. Грибоєдова,
М. Гоголя, О. Островського. Завдяки цим
постановкам І. Тобілевич Зажив слави
популярного актора й організатора
театральної справи.
 У 1870 р. одружився з дворянкою Надією
Тарковською. І. Тобілевич заснував неподалік
від Єлисав етграда хутір: збудував в елику
хату, стайню, різні господарські
приміщення. Тут родина проводила
відпустки, і саме тут пізніше Іван
Карпович напише свої найкращі
драматичні твори.
На жаль, не судилося долею довге життя
дружині: вона пер едчасно померла від сухот,
а згодом родина зазнала й другого удару:
померла найстарша дочка Галя. На честь
своєї дружини І. Тобілевич назвав хутір
Надія.
 Іванові Карповичу були близькі народницькі
пер еконання, ід еї культурництва, просвітянської
місії інтелігенції.
Він був членом нелегального гуртка, поширював
заборонену літературу, використовував своє
службов е становище для допомоги політичним
діячам, яких пер еслідував царський уряд. І ось 1883
р. особистим розпорядженням міністра
внутрішніх справ драматург був звільнений зі
служби як неблагонадійна людина. Пізніше І.
Франко влучно скаже, що царський уряд утратив
тоді поліційного пристава І. Тобілевича, а Україна
здобула драматурга І. Карпенка-Карого.
 З цього моменту митець ще з
більшим натхненням і новими силами
поринає у творчість: цього року
виходять друком прозовий твір
«Новобранець», перша драма «Чабан»,
яка пізніше дістала назву «Бурлака».
У 1884 р. І. Тобілевича було
заар ештовано й відправлено в
адміністративне заслання до
Новочеркаська.
 В умовах гласного нагляду поліції,
обшуків і допитів драматург написав
п’єси «Б езталанна», «Наймичка»,
«Мартин Боруля». Йому дов елося
працювати ковалем, щоб хоч якось себ е
прогодовувати. Лише чер ез 5 років
пов ернувся в Україну й оселився на
рідному хуторі (йому заборонялося
жити у в еликих містах).
 Хліборобська праця, спілкування із
селянами, спостер еження за
капіталізацією в Україні стали тим
щедрим ґрунтом, на якому з’явилися
найкращі твори драматурга — комедії
«Сто тисяч» (1890) і «Хазяїн»
(1900).Також у цей період пише історичну
драму «Сава Чалий» та соціальну комедію
«Суєта», «Житейське мор е».
 В останні роки часто скаржився на здоров’я,
але продовжував працювати. У другій половині
січня 1907 р. трупа гастролювала в Умані.
І. Карпенко-Карий грав у д есятьох виставах. Це
були останні виступи талановитого актора.
Зовсім знесилений, він залишив трупу й поїхав на
хутір Надія, та й тут йому не стало краще.
Намагаючись урятувати брата,
П. Саксаганський улаштував йому поїздку до
Б ерліна для лікування. Після обстеження лікарі
винесли страшний в ердикт: хвороба (рак селезінки)
невиліковна. 2 в ер есня 1907 р. І. Карпенко-Карий
помер. Його тіло пер ев езли в Україну й поховали
поруч із батьком, неподалік від хутора Надія.