Корифеї українського

театру
 Театр корифеїв
Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було
відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр
відокремився від польського та російського. Засновником театру
був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними
професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович
Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів
їх заборони.
Вистава «По ревізії» 1885 року.
Стиль синкретичного театру, що
поєднував драматичне й
комедійне дійство з музичними,
вокальними сценами, включаючи
хорові й танцювальні ансамблі,
вражав суто народною свіжістю й
несхожістю на жодний існуючий
театр.
 Скрізь, де українські актори давали
вистави, вони мали незмінний успіх.
1907 р. Миколі Карповичу Садовському
вдалося відкрити в Києві постійний
Український театр.У репертуарі театру
були такі вистави, як «Запорожець за
Дунаєм», «Продана наречена», «Галька»,
«Катерина», «Енеїда» Котляревського.
Сміливою перемогою стала постановка
українською мовою “Ревізора” Гоголя.

М.Садовський зробив свій стаціонарний театр по-справжньому народним

не тільки в репертуарі, але й у доступності його відвідування. Ціни на
квитки були значно нижчими за інші київські театри. Театр Садовського
проіснував сім років, до початку Першої світової війни, коли царською
владою було закрито не тільки театр, а й усі українські газети, журнали,
книгарні.
Іван Карпенко-Карий
Корифей українського театру Іван
Карпенко-Карий (справжнє прізвище —
Тобілевич) був людиною всебічно
обдарованою. Його два брати і сестра
стали відомими акторами, діячами
української культури. Успіх п'єс Івана
Карпенка-Карого пояснюється тим, що
сам драматург починав з акторської
діяльності. Спочатку він був актором
трупи свого брата Миколи Садовського,
а 1890 року створив разом із
Саксаганським "Товариство російсько-
малоросійських артистів під
керівництвом П. Саксаганського", яке
стало кращим театральним колективом
кінця XIX — початку XX століття.
 П'єси І. Карпенка-Карого
"Наймичка", "Мартин Боруля", "Сто
тисяч", "Хазяїн", "Суєта" збирали
тисячі шанувальників театру. До
кінця днів своїх (помер видатний
актор і драматург у своєму маєтку
"Затишок" на Харківщині) брав
участь у гастрольних поїздках з
театральною трупою.
Михайло Старицький

М. П. Старицький — один з
корифеїв української
драматургії. Він залишив
глибокий слід в українській
культурі. Крім драматичних
творів, писав вірші й прозу, був
видатним актором, талановитим
режисером, сумлінним
громадським діячем.
 Виходець із малозаможної
поміщицької сім’ї, де у
великій шані були журнали
«Современник»,
«Отечественные записки»,
твори російських і
зарубіжних письменників,
«Кобзар» Шевченка і збірки
українських фольклорних
творів, юнак уже в
студентські роки сформував
свої суспільно-політичні й
естетичні погляди.
Марко Кропивницький
Театральне мистецтво в Україні
вимагало якнайшвидшого
створення професіональної
української театральної трупи.
Ось чому в 1882 році в
Єлисаветграді М.
Кропивницький і засновує
театральне товариство, куди
ввійшли М. Заньковецька, М. Са­
довський, М. Старицький.
Останній, до речі, став
керівником трупи, а М.
Кропивницький — провідним
режисером, поки тру­па не
розпалася на два колективи.
 Микола Садовський
Літнього сезону 1888 року М.
Садовський разом з М.
Заньковецькою заснували власну
трупу, яка проіснувала десять
років. Тут відбулося його
становлення і зростання як
актора, режисера і організатора те­
атральної справи на Україні. 1898
року трупа М. Садовського
злилася з «Товариством
російсько-малоросійських
артистів під орудою П. К.
Саксаганського», а 1900 ро­ку до
них на три сезони приєдналася і
трупа М. Кропивницького.
 Діяльність стаціонарного
українського театру М.
Садовського в Киє­ві має велике
історичне значення. Тут свято
зберігалися і по-нова­торському
розвивалися реалістичні
принципи акторської і режисер­
ської майстерності; неабиякого
значення надавалося художньому
і му­зичному оформленню вистав.
З цією метою було запрошено до
спів­робітництва видатних
художників і музикантів.
 Панас Саксаганський
На весні 1890 року про себе
заявила оновлена трупа, яка
називалася "Товариство
російсько-малоросійських
артистів під керівництвом II. К.
Саксаганського". Формально це
була одна з багатьох мандрівних
українських труп. Але на шляху
ідейно-мистецьких шукань
драматург і актор Карпенко-
Карий, режисер і актор
Саксаганський та їх сценічний
ансамбль досягли вершин
професійної майстерності і
започаткували новий тіш
театрального видовища.
 Жодна українська трупа не мала
такого великого й різноманітного
репертуару, як трупа Саксаганського. З
перших вистав трупа набула слав.
Бона ставила п'єси Карпенка-Карого,
Старенького, Кропивницького ,
Островського.
Як режисер Саксаганський вперше в
Історії українського театру
запровадив план постановки
вистави. Особливу увагу приділяв
роботі з акторами, добиваючись
ансамблю. Затверджуючи на
українській сцені соціально-
психологічну драму.
 Марія Заньковецька
Актриса створювала образи,
проникнуті справжнім драматизмом
і запальною комедійністю. Вона
уславляла своєю грою звичайних
простих людей, розкриваючи
безмежність їхніх душ. Маючи
чудовий голос — драматичне
сопрано, незрівнянно виконувала у
спектаклях українські народні пісні.
Домагалася відкриття в Ніжині
стаціонарного державного театру. У
1918 році вона організувала
народний театр «Українська трупа
під орудою М. К. Заньковецької». У
театрі грали Борис Романицький, Т.
Садовський, Андрій Ратмиров, В.
Сосницький.
 Були поставлені спектаклі
«Наталка Полтавка», «Гетьман
Дорошенко», «Циганка Аза».
Визнаючи її сценічні заслуги, в
червні 1918 гетьман
Скоропадський затвердив
ухвалену Радою міністрів
постанову про призначення їй
довічної державної пенсії.
Дякую за увагу!

Виконала учениця 10 класу:

Гуменюк Ніколь