ТЕАТР

«КОРИФЕЇВ»
 ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
У Єлисаветграді завжди любили театр.
Ще з 1760 років, коли офіцери фортеці
святої Єлисавети поставили тут
перший спектакль – «Кавовий дім»
Руссо.
А перший стаціонарний театр у
Єлисаветграді знаходився на розі
Петровської (Шевченкка) та Великої
Перспективної. В «Історичному нарисі
м.Єлисаветграда» читаємо: «Купець
Плотников збудував великого розміру
дерев'яний театр на пустопорожньому На фасаді будинку №25 з боку вулиці
Шевченка встановлена пам'ятна дошка, що
місці (…), але театр той недовго
на цьому місці був «больших размеров
існував і на початку 1850-х років згорів деревянный театр», побудований купцем
з усім театральним приладдям». Плотниковим, і що у цьому театрі у 1947
році виступав Ференц Ліст.
 ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Після того, як згорів театр Плотнікова,
вистави влаштовували у приміщенні
манежу Єлисаветградського юнкерського
кавалерійського училища. А у 1865 році
полковник Георгій Трамбицький,
піддавшись на вмовляння дружин офіцерів,
вирішив побудувати у Єлисаветграді
справжній зимовий театр.

Трамбицький не був архітектором, він був

інженером. Тим більше дивно, що всього за
два роки (!) він збудував приміщення, в
якому театр знаходиться і сьогодні. У 1865
році полковник отримав дозвіл на побудову
театру, а вже у 1867-му там відбулася перша
вистава відомої на той час мандрівної трупи
Григорія Виходцева.
 У будівництво театру
Трамбицький вклав душу. У
підлогу оркестрової ями від
вмонтував тисячі скляних
пляшок, які підсилювали
звук. У стіни залу з цією ж
метою були вбудовані
глиняні амфори
горловинами до сцени та
солом'яні «струни». Усе це
забезпечувало
надзвичайний акустичний
ефект: будь-яке шурхотіння
на сцені було чути навіть в
останніх рядах партеру, а
глядачі при цьому могли
перемовлятися між собою,
не заважаючи сусідам.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Цей акустичний
ефект вражав
єлисаветградців-
кіроворадців багато
років. Аж доки під
час реконструкції
театру у 70-х роках
минулого століття
пляшки та амфори
прибрали, а стіни
оббили фанерою.
 ТЕАТР КОРИФЕЇВ
Тож під час реконструкції театру у
2011-2012 році йому повернули той
вигляд, якій він мав до революції.
Для того, щоб зробити
приміщення театру максимально
схожим на витвір Трамбицького,
архітектори використовували
фотографії, малюнки, спогади тих
часів. Хоча акустичну систему,
звичайно, встановили сучасну і
гасові лампи замінили на
електричні.

Театр було відкрито 1882 року в Єлисаветграді (тепер місто Кропивницький).

У цей рік український театр відокремився від польського та російського.
 МАРКО КРОПИВНИЦЬКИЙ
10 січня 1882 року Марком
Кропивницьким здійснено постановку
п'єси Т. Шевченка “Назар Стодоля”
Започатковано
український реалістичний професій
ний театр
27 жовтня 1882 року виставою Івана
Котляревського «Наталка Полтавка»
«Товариством українських артистів
 Марко
Кропивницький
заклав підвалини
нового українського
театру. Він створив
прекрасну трупу
акторів і особливу
увагу приділив
режисурі.

Якщо досі кожен актор грав відокремлено, то Кропивницькому вдалося створити

колектив, де творча індивідуальність кожного артиста одночасно й зберігала себе
як високоталановиту особистість, і доповнювала своєю грою гру інших акторів.
 Цей театр прийнято
називати театром
корифеїв. Слово
«корифей» — грецьке.
У давньогрецькій
трагедії корифеєм
називали керівника
хору або заспівувача,
іншими словами —
ватажка митців.

У сучасному розумінні слово «корифей» означає людину, яка є

найвизначнішим діячем у певній сфері мистецтва.
МИХАЙЛО СТАРИЦЬКИЙ
Керівником став
Михайло Петрович Старицький
 На утримання трупи він
використав гроші з продажу
свого маєтку
 Розширив персонал трупи
 Створив власний оркестр
 Підвищив платню акторам
 БРАТИ ТОБІЛЕВИЧІ
Корифеї українського театру
прагнули донести глядачеві
узагальнений образ хоч і
пригнобленого й убогого, але живого
й нескореного народу. Стало
зрозумілим, що театру потрібні нові
твори, в яких відчувався би подих
сучасності. Їхніми авторами стали
М. Кропивницький, М.Старицький,
І. Карпенко-Карий, які одночасно
були й драматургами, й режисерами,
й акторами.
Фото початку ХХ ст.
ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ
Іван Карпенко-Карий –
талановитий актор, батько
української комедії та трагедії

«Сцена ж – мій кумир, театр –

священний храм для мене!»
Акторська майстерність
Карпенко-Карого була
відзначена в численних
театральних рецензіях.
МИКОЛА САДОВСЬКИЙ

Після Марка
Кропивницького
найдіяльнішим був 
Микола Карпович
Садовський,
що боровся за українське
слово та український театр
за часів їх заборони
ПАНАС САКСАГАНСЬКИЙ

Панас Саксаганськ
ий
– керівник
«Товариства
російсько-
малоросійських
артистів», яке діяло
з 1895 року
МАРІЯ САДОВСЬКА-БАРІЛОТТІ

За роки, віддані сцені, Марія

зіграла майже всі жіночі ролі в
театральному репертуарі 70—
80-х років XIX століття. Вона
завжди уміла бути
оригінальною, знаходила нові
барви образу, прагнула
якнайглибше розкрити
найістотніші риси характеру
кожної героїні.
(1855 – 1895)
 Віртуозне
виконання ролі
Наталки
Полтавки з
однойменної п'єси
І. Котляревського
МАРІЯ ЗАНЬКОВЕЦЬКА
Марія Костянтинівна Заньковецька –
“родзинка” українського театру корифеїв

Народилася в селі Заньки Ніжинського

повіту на Чернігівщині в збіднілій
дворянській сімʼї 3 серпня 1860 року.
Акторка за покликанням, вона
навчалася співу у професора
Гельсингфорського відділення
Петербурзької консерваторії Гржималі.
 МАРІЯ ЗАНЬКОВЕЦЬКА
Першу свою роль — роль Наталки
Полтавки — Марія зіграла після
закінчення пансіонату в ніжинському
аматорському гуртку. Ця вистава стала
для неї хрещенням у нелегкій, але
подвижницькій і видатній своїй долі в
історії українського театрального
мистецтва. Вона прагнула вступити до
консерваторії аби професійно вчитися
співу. Але батьки
й слухати не хотіли про майбутню
карʼєру дочки як співачки.
Псевдонім Марія Заньковецька вона взяла
на згадку про минуле і щасливе
дитинство в улюблених Заньках.
Музичне оформлення вистав здійснювали
неперевершені Микола Лисенко, Петро
Ніщинський, Кирило Стеценко.
 Царський уряд не раз обмежував
творчі можливості українського
театру, забороняв вистави, намагався
не допускати на сцену серйозних
творів, дозволяв винятково
розважально-комічні. Репертуар на
час виникнення театру корифеїв
складався з таких творів, як «Наталка
Полтавка», «Москаль-чарівник»
І. Котляревського, «Сватання на
Гончарівці», «Шельменко-денщик»
Г. Квітки-Основʼяненка, «Назар
Стодоля» Т. Шевченка.
 Стиль синкретичного
театру, що поєднував
драматичне й
комедійне дійство з
музичними,
вокальними сценами, у
тому числі з хоровими
й танцювальними
ансамблями, вражав
суто народною
свіжістю й
неподібністю до
жодного існуючого
театру.

Вистава «По ревізії» 1885 року.

У 1881 році після довгих
років боротьби корифеїв
українці одержали
можливість ставити
вистави українською
мовою. У 1885 році єдина
досі театральна трупа
розділилася: Марко
Кропивницький зі своїми
акторами відокремився
від Михайла
Старицького і його
прихильників. Обидва
колективи відразу ж
почали самостійне
творче життя.