Сисуєва Марія

9-В

Діячі українського
театру
ІІ пол. ХІХ ст. – І пол. ХХ ст.
Старицький Михайло Петрович
Великий внесок зробив Старицький в
українську драматургію. Почавши з інсценізацій
прозових творів та переробок малосценічних
п'єс, Старицький написав багато оригінальних
драматичних творів, найсильніші з них
соціальні драми: «Не судилось» (1881), «У
темряві» (1893), «Талан» (1893).

Значну популярність здобула драма «Ой, не

ходи, Грицю, та й на вечорниці» (1890).

Особливе значення мають його історичні

драми: «Богдан Хмельницький» (1897),
«Маруся Богуславка» (1899).

В історії української драматургії Старицький

відзначається як видатний майстер гострих
драматичних ситуацій і сильних характерів.
Кропивницький Марко Лукич
• «Дай серцю волю,
заведе в неволю»
• «Доки сонце зійде, роса
очі виїсть»
• «Глитай, або ж Павук»
• «По ревізії»
Драматург, режисер і актор, один із
засновників українського театру. За
життя написав близько 40 п'єс.
Як режисер Кропивницький створив
реалістичну школу сценічного мистецтва.
Під керівництвом Кропивницького
почали творчий шлях такі корифеї
українського сценічного мистецтва, як
Микола Садовський, Марія
Заньковецька, Панас Саксаганський.
Також займався акторською діяльністю.
У безсмертної «Наталці Полтавці»
Котляревського він зіграв Виборного, в
«Тарасі Бульбі» - роль Тараса Бульби, в
своїй п'єсі «Глитай або ж Павук» актор
виконав роль Бичка.
Марія Заньковецька
Актриса створювала образи, проникнуті справжнім драматизмом і
запальною комедійністю. Вона уславляла своєю грою звичайних простих
людей, розкриваючи безмежність їхніх душ. Маючи чудовий голос —
драматичне сопрано, незрівнянно виконувала у спектаклях українські
народні пісні.

В її репертуарі більше 30 ролей на сцені.

Найкращими її ролями були:

• Наталка («Наталка Полтавка» І. Котляревського),

• Галя, Ярина («Назар Стодоля», «Невольник» Т.
Шевченка),
• Олена, Оксана, Зінька («Глитай, або ж павук»,
«Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Дві сім'ї»
М. Л. Кропивницького),
• Харитина, Софія («Наймичка», «Безталанна» І.
Карпенка-Карого),
• Катря («Не судилося» М.Старицького), Наталя
(«Лимерівна» Панаса Мирного).
• Цвіркунка («Чорноморці» М. Старицького) та
інші
Іван Карпенко-Карий
Усього І. Карпенко-Карий написав 18 п’єс, найвідоміші:
Мартин Боруля (1886), Гроші (1889), Сто тисяч (1889)
У художньому осмисленні суспільних
процесів своєї доби, буття людини і
світу взагалі І. Тобілевич (Карпенко-
Карий) найповніше реалізував себе в
жанрі комедії, яка завдяки
своєрідній індивідуальній творчій
манері драматурга стала самобутнім
явищем в історії української культури
і набула «характеру
вельмиповажного театрального
жанру»
Саме Іван Карпенко-Карий утвердив
жанр комедії в українській літературі як
канонічну універсальну форму
художнього зображення і моделювання
найрізноманітніших проявів взаємин
між людьми та організації їхнього
внутрішнього світу в системі координат
загальнолюдських цінностей.
Саксаганський Панас Карпович
Як акторові, йому був притаманний реалістично-психологічний
метод роботи над роллю із чіткими зовнішніми деталями.
Він мав передусім талант коміка, переважно з сатиричним
забарвленням: Возний («Наталка Полтавка»), Бонавентура,
Пеньонжка, Тарабанов, Харко Ледачий («Сто тисяч», «Мартин
Боруля», «Суєта», «Паливода XVIII ст.»), Голохвостий («За двома
зайцями»)

У режисерській роботі відзначався надзвичайною докладністю,

знав усі п'єси напам'ять, на проби приходив з готовим
режисерським примірником, з сумлінним простудіюванням кожної
ролі у єдності акторського ансамблю.
Найбільш відомий виставами драм І. Карпенка-Карого. Зі світового
репертуару поставив «Розбійників» Й. Шиллера «Урієль Акоста»
К. Гуцкова та «Отелло» Вільяма Шекспіра.

Автор комедій: «Лицеміри» (1908) та «Шантрапа» (1914), спогадів

«По шляху життя» (1935) і ряду статей з майстерності актора.
Садовський Микола Карпович
Як кіно та театральний актор Садовський відзначався
винятковою пластичністю, простотою, глибиною і щирістю
почуттів. Садовський уславився в героїчно-історичному —
Богдан Хмельницький (М. Старицького), Сава Чалий (І.
Карпенка-Карого), Гетьман Дорошенко (Л. Старицької-
Черняхівської)
і героїчно-побутовому репертуарі: Дмитро («Не судилося»
М. Старицького), Опанас («Бурлака» І. Карпенка-Карого);
був першим Командором («Камінний господар» Лесі
Українки) і Городничим на українській сцені («Ревізор» М.
Гоголя); крім того, виступав в оперному репертуарі й
уславився як виконавець українських народних пісень. Вмів
грати на віолончелі.

Як театральний режисер Садовський виховав цілу плеяду

українських акторів (О. Петляш, О. Корольчук, Є. Хуторна,
М. Малиш-Федорець, І. Ковалевський і багато ін.), даючи їм
велику волю в творенні образу.
Дякую за увагу!