Кіно та театр ХХ століття

Презентацію підготувала
Студентка групи ПЛ-21
Єфіменко Олена
 Новий період в історії національного театру розпочався в
1918 році, коли у Києві утворилися Державний
драматичний театр і «Молодий театр» (з 1922 року -
модерний український театр «Березіль») Леся Курбаса та
Гната Юри.

На театральній сцені з'явилася когорта

талановитих акторів - Амвросій Бучма,
Мар'ян Крушельницький, Олімпія
Добровольська, Олександр Сердюк, Наталя
Ужвій, Юрій Шумський та інші.
Державний драматичний театр продовжував
традиції реалістично-психологічної школи.
Натомість Молодий театр обстоював позиції
авангардизму.

З утворенням театру «Березіль» його сцена

стала своєрідним експериментальним
майданчиком. Не випадково макети
театрального об'єднання «Березіль»
отримали золоту медаль на Всесвітній
театральній виставці у Парижі в 1925 році.
 Тут були вперше поставлені п'єси видатних українських
письменників і драматургів Миколи Куліша («Народний
Малахій», «Мина Мазайло») та Володимира Винниченка
(«Базар», «Чорна Пантера і Білий Медвідь»).

Завдяки генію Лесю Курбасу, який поєднав у

собі таланти режисера, актора, драматурга і
перекладача світової літератури, були по-
новому осмислені на українській сцені твори
Вільяма Шекспіра, Генріха Ібсена, Гергарта
Гауптмана, Фрідріха Шиллера і Мольєра,
здійснені постановки невідомих до цього
українському глядачу п'єс європейських
драматургів.
З творчого об'єднання «Березіль» бере початок театральна
бібліотека, театральний музей і перший театральний
журнал. До експериментальних пошуків Леся Курбаса,
якого було репресовано за часів сталінізму, і досі
звертаються сучасні митці.

У наш час у Києві проходить

міжнародний театральний
фестиваль «Мистецьке Березілля»,
присвячений пам'яті Леся Курбаса.
На Закарпатті в умовах значного припливу інтелігенції із
ЗУНР і УНР через втрату державності був створений
зокрема Руський театр, який очолив Микола Садовський.
У 1919 році український кінематограф, як і все того часу,
перейшов у розряд радянського. У 1922 році почала свою
роботу київська кінофабрика, одна з найпродуктивніших і
наймодернізованіших у тодішньому світі.

Це вона згодом була перетворена на

Київську кіностудію Довженка.
Поряд з Довженковими фільмами («Ягідка кохання», «Сумка Дипкур'єра»), тут було знято і
«Укразію» Чардиніна, а також кілька стрічок на основі творів української літератури
(«Микола Джеря», «Борислав сміється», «Тарас Трясило»).
 В Одесі, що якоюсь мірою була матір'ю кінематографа,
знімали фільми переважно московські режисери. Звідси
родом, до речі, «Броненосець Потьомкін» Ейзенштейна.

У 20-х роках на теренах

українського кіно з'являється
молодий талановитий режисер
Лесь Курбас, якому ми завдячуємо
свіжим, неординарним подихом у
режисурі, а також Іван
Кавалерідзе.
Звісно, в умовах тоталітаризму 30-х років режисери
потерпали від заангажованості власних картин, які
обов'язково мали спиратися на держзамовлення.

Але виключно поєднання мудрості і

таланту тогочасних митців лишило нам
пречудові стрічки, серед яких фільм
«Райдуга» за сценарієм Ванди
Василевської (режисер - Марк Донськой),
за який у 1944 році було присуджено
премію «Оскар». За часів Другої Світової
війни кінопромисловість евакуювали на
схід, але зйомки не припинялися.
 Якщо говорити виключно про український кінематограф, то
першою знаковою його постаттю був, звісно, Олександр
Довженко. Саме його «Земля», «Звенигора» і «Арсенал»
стали в Україні культовими, хоча навіть він не зміг
уникнути суперечок із радянською владою через те, що не
вказав у сценарії «Україна в огні» на визначну роль Сталіна
в перемозі.

Це вже потім з'явиться безліч

імен, і кожне з них називатиме
талановиту і впевнену у своїх
починаннях людину, дорогу
українському суспільству.
 Разом із загальною «відлигою» в 1950-60-х рр. настає
потепління і в кіноіндустрії. Відступає на крок тематична
зашореність, урізноманітнюються амплуа акторів,
з'являються нові імена.

У цей час виникає один із

феноменів у цій галузі -
«українське поетичне кіно».
Але все ще є фільми, які опиняються під
категоричною забороною, як-от «Довгі
проводи» Кіри Муратової.

Та попри все, простежується невпинний

розвиток, збільшення акторського і
режисерського складу, а отже, і популяризація
кінематографа як мистецтва.
 ЛІТЕРАТУРА:

1. Кіно та театр в ХХ століття - https://vuzlit.com/15544/kino_teatr_stolittya

2. Кіно ХХ століття - https://studfile.net

3. Кіно як мова - https://osvita.ua

4. Український театр ХХ століття - http://audiovisual-art.knukim.edu.ua

5. Українське кіно 1920-х років - https://uamoderna.com

6. Театр і кіно у контексті мистецтвознавчих концепцій - https://uartlib.org

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ