Український театр кінця ХIХ –

початку ХХ століття.
Створення професійного театру.

Театр «корифеїв».

Підготував учень 2-В курсу Приморського ліцею

Стопчанський Евгеній

1
Перші театри

У 1795 році був відкритий перший в

Україні стаціонарний театр у Львові,
в колишньому костелі єзуїтів.
В Наддніпрянщині, де перші
театральні трупи народилися також у
18 столітті, процес відкриття
стаціонарних театральних споруд
просувався повільніше. Так, у Києві
перший стаціонарний театр з'явився
Будівля першого оперного театру в Одесі
у 1806 році, в Одесі — в 1809, в
Полтаві — в 1810.
Майбутній вплив

Становлення класичної української

драматургії пов'язане з іменами
Івана Котляревського, який очолив
театр у Полтаві, та Григорія Квітки-
Основ'яненка, засновника художньої
прози в новій українській літературі.
Бурлеск та експресивність, поряд з
мальовничістю та гумором, що
характерні для їх творів, надовго
визначили обличчя академічного
Іван Котляревський
театру в Україні.
 Важливе значення для розвитку
українського театрального мистецтва
мав аматорський театральний рух.
Його найбільший розквіт припадає на
60-70 роки XIX століття.
Серед аматорських театральних
гуртків, які існували на Україні в 60-
70-х роках, особливо виділялись
Театр у Єлісаветграді гуртки в містах Києві, Чернігові,
Полтаві, Бобринці, Єлизаветграді
(нинішній Кропивницький).
 Аматорські театральній гуртки були справжньою
школою сценічної майстерності для ряду
видатних діячів українського театру. У
київському гуртку починали свою театральну
діяльність драматург і актор Михайло Петрович
Старицький (1840-1904) та його друг і соратник
— великий український композитор Микола
Віталійович Лисенко (1842-1912). В аматорських
гуртках Бобринця і Єлизаветграда вперше
Михайло Старицький проявилась велика обдарованість актора і
драматурга Марка Лукича Кропивницького
(1840-1910). В аматорських виставах ще до
виступу на професіональній сцені випробувала
свої сили геніальна українська актриса Марія
Микола Лисенко Костянтинівна Заньковецька (1860-1934).
Також починали свою творчу діяльність як активні
учасники аматорських гуртків члени родини
Тобілевичів.
В історії культури важко знайти сім’ю, яка б дала таке
сузір’я талантів, як сім’я Тобілевичів, де було шестеро
дітей і четверо з них стали корифеями національного
театрального мистецтва: драматург і актор І.
Карпенко-Карий, актори М. Садовський і П.
Саксаганський, їхня сестра — відома актриса і
співачка М. Садовська-Барілотті. До того ж у родину
Тобілевичів увійшли найкращі артистки українського
театру: М. Заньковецька (стала дружиною Миколи) та
С. Тобілевич (дружина Івана). Родину Тобілевичів
справедливо називають основою українського театру.
 Театр корифеїв — перший професійний
український театр. Його було відкрито 1882 року
в Єлисаветграді, і в цей рік український театр
відокремився від польського та російського.
Корифей у давньогрецькому театрі позначав
керівника хору або заспівувача, у сучасному ж
розумінні це – найвизначніший діяч у певній
галузі мистецтва, літератури тощо.
Засновником театру був Марко Лукич
Кропивницький, що володів усіма театральними
професіями. Після нього найдіяльнішим був
Микола Карпович Садовський, що боровся за
Марко Кропивницький українське слово та український театр за часів їх
заборони.
Микола Садовський
Стиль театру, що поєднував драматичне й
комедійне дійство з музичними, вокальними
сценами, включаючи хорові й танцювальні
ансамблі, вражав суто народною свіжістю й
неподібністю до жодного існуючого театру.
Скрізь, де українські актори давали вистави,
вони мали незмінний успіх. Його вважали навіть
кращим за імперський.
Новонароджений український театр продовжив
формування шанобливого ставлення до
українського народу та його культури; боротьбу
проти русифікаторства; порушував соціально
значущі питання тощо.
1907 р. Миколі Карповичу Садовському
вдалося відкрити в Києві постійний
Український театр.
У репертуарі театру були такі вистави, як
«Запорожець за Дунаєм», «Продана
наречена», «Галька», «Катерина»,
«Енеїда» Котляревського. Сміливою
перемогою стала постановка
українською мовою «Ревізора» Гоголя.
М.Садовський зробив свій стаціонарний
театр по-справжньому народним не
тільки в репертуарі, але й у доступності
його відвідування. Ціни на квитки були
значно нижчими за іншi київськi театри.
Театр Садовського проіснував сім років,
до початку Першої світової війни, коли
царською владою було закрито не тільки
театр, а й усі українські газети, журнали,
книгарні.

Марія Заньковецька –
перша Народна артистка України
Завдяки діяльності театру
корифеїв друга половина XIX
ст. увійшла в історію
української культури як
«золотий вік» театру.
Вони створили школу
акторської та режисерської
майстерності, піднесли
український театр на значно
вищий рівень
професіоналізму.