Розвиток національного

театру та драматургії
1920-1930рр

Роботу виконали актори згорівшого театру - учні 11-Б

класу:
1)Бреус Надія
2) Пилипенко Ірина
3) Сікорський Дімончік
 Театр у всі часи був для культурних народів великою цінністю, яка мала
незвичайне моральне, культурне й громадське значення як школа, що
безпосередньо давала масам усе те, що придбали життя, наука й знання. Чим
світліші часи, чим буйніший розгін і розквіт національного життя, тим більше
з’являється матеріалу для драматичної творчості, яка стає найвірнішим дзеркалом
почувань, ідей та змагань, якими громадянство в певний час жило. Нам, глядачам
початку XXI століття, навіть і на думку не спадає задуматися над тим, який
важкий, нерідко тернистий шлях пройшов український професійний театр.
 Театр «Березіль»
 Сто один рік тому — 31 березня 1922 року — у Києві режисер і драматург Лесь
Курбас створив студію-театр "Березіль" і розпочав одну з найславетніших сторінок
в історії української культури.Раніше існував під назвою "Кийдрамте". "Березіль"
став флагманом незалежності, новаторства й модернізму в українському
театральному мистецтві та епіцентром сміливого й експериментального творчого
процесу.Заведено вважати, що назва театру походить від назви першого весняного
місяця — березня.Лесь Курбас вважав, що театр має показувати не повсякденне
життя, а формувати фундаментальні життєві принципи. Саме тому "Березіль"
завжди шукав нові та прогресивні сценічні засоби, розвивався у бік авангардизму,
експресіоністичності, конструктивізму та необарокового символізму. Команда
театру фокусувалася на простих декораціях, освіченості акторів, прозорій
мізансцені. У 1926 р.його перевели до Харкова тодішньої столиці України.У 1933
році Леся Курбаса усунули з посади художнього керівника театру, заарештували як
небезпечного злочинця, а "Березіль" закрили. У 1935 році "Березіль" був
перейменований у Харківський державний драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка,
який працює й донині.
Фото театру 1920р.м.Київ Фото театру 2022р.м.Харків
Олімпія Добровольська Сцена з постанови «Пролог» 1927р 1929 р постанова «Мина Мазайло»
акторка театру Микола Куліша в театрі Березіль
«Березіль»
 Новий львівський театр

 Створений 10 березня 1919 р. у Дрогобичі на базі груп артистів театру «Української бесіди» зі Львова та театру
«Тернопільські театральні вечори» з Тернополя.

Художнє керівництво Новим Львівським театром здійснювали режисери А. Бучма, В. Калин, М. Бенцаль. Художник
— Сергій Гречаний. Завідувач літературно-репертуарною частиною — Юрій Шкрумеляк. Композитор, завідувач
музичною частиною — Б. Крижанівський.

Новий Львівський театр гастролював у Тернополі, Чорткові, Кам'янець-Подільському, Могилів-Подільському,

Проскурові, Вінниці.

Актори: Януарій Бортник, Лесь Гринішак, Мар'ян Крушельницький, Теофіль Демчук, Тихон Терниченко, Севастьян
Зубрицький, сестри Надія та Катря Пилипенко, Катерина Рубчакова , Іван Рубчак, Ольга Рубчаківна, Петро Сорока,
Ванда Коссакова-Сорокова, Ганна Юрчакова, Юліан Ходоровський, Антоніна Смерека, Кость Кошевський, Галя
Марененко, Коханова, Петро Гладкий, Фавст Лопатинський, Андрій Шеремета та ін.

Здійснили постановки вистав: «Зимовий вечір» Старицького, «Невільник» і «Пошились у дурні» Кропивницького,
«Суєта», «Мартин Боруля», «Безталанна», «Бондарівна» Карпенка-Карого, «Медвідь» Чехова, «Молодість» Гальбе,
«Мірандоліна» Гольдоні та ін.

Узимку 1920 року Новий львівський театр перебував в Вінниці. Там в січні Амвросій Бучма, Семен Семдор та Гнат
Юра на базі Нового львівського театру створили театр імені Івана Франка, тепер — Національний академічний
драматичний театр імені Івана Франка
Святкові гірлянди на алеї біля Оперного театру. Фото 1920-х рр.
м. Дрогобич
Театр імені Івана Франка в м. Вінниця
Театр імені Івана Франка було засновано у Вінниці 1920 року частиною акторів
Молодого театру на чолі з Гнатом Юрою та акторами Нового Львівського театру на
чолі з Амвросієм Бучмою. Об’єднавшись, митці утворили театральний колектив під
назвою «Новий Драматичний театр імені Івана Франка», керівником якого було
обрано Гната Юру.Відкриття театру відбулося 28 січня 1920 року виставою «Гріх»
Володимира Винниченка, а протягом сезону театр здійснив 23 прем’єри. Перші роки
свого існування театр багато мандрував по містах і селах центральної України.
Красномовним фактом в боротьбі за існування став виступ Гната Юри на прем'єрі
«Весілля Фігаро» у Вінниці, де були присутні представники уряду УНР, із заявою, що у
подібних умовах, які створені для франківців, жоден театр існувати не може і тільки
жадоба до роботи, неймовірна відданість сцені врятували театр. Ніби наперекір всім
в цей час Гнат Юра працює над «Лорензаччо» де Мюссе, відбувається прем'єра
«Овечої криниці» Лопе де Вега, тривають репетиції «Лісової пісні» Лесі Українки, і
тривають гастролі… На цей раз театр їде на Донбас. Як ніколи, в пригоді став
художник театру, один з його засновників Матвій Драк, який починаючи з 1920 до
1949 року разом з Гнатом Юром створив чимало вистав. Його талант митця, глибоке
знання і відчуття театрального простору, особливо стало в пригоді в екстремальних
умовах першого десятиліття існування колективу. Можна лише фантазувати як, де і
яким чином півроку на підводах, а то і пішки актори мандрували по шахтах, заводах
та робітничих селищах з репертуаром, що складався з «Лісової пісні», «Овечої
криниці», «На дні», «Гайдамаків» та «Весілля Фігаро». Своєрідністю був позначений
один з показів вистави «Лісова пісня» в Горлівці. Спектакль грався у величезному
парку, яскравого сонячного спекотного дня, без жодної декорації, лише в казкових
Фото театру ім. Івана Франка в 1920р. М.Вінниця Фото театру в 2014р )
Фото з вистав театру – Леся Українка «Лісова пісня»
 Дніпровський академічний
український музично- драматичний
театр
1919 року Державний драматичний театр було перейменовано у Перший
державний драматичний театр УРСР ім. Шевченка. У перші десятиріччя
існування театру на чолі з О. Загаровим та директором Іваном Мар’яненком
працювали. З 1921 по 1926 роки трупа успішно гастролює Україною. 1925—
1926 років театр працює в Полтаві, де його очолює режисер Леонід
Кліщеєв.1927 року театр влаштовується у місті Дніпро. Він розмістився у
збудованій 1913 року будівлі театру англійського клубу. Репертуар в ті роки
відзначався наявністю великої кількості різноманітних п’єс. Тут були твори
української, російської та західноєвропейської класики, модерного напряму,
п’єси тогочасних авторів.У повоєнні роки успіхом у глядачів користувалися
переважно оперети та комедії: «Запорожець за Дунаєм» Г. Артемовського,
«Майська ніч» М. Старицького та «Шельменко-денщик» Г. Квітки-
Основ’яненка, «Трембіта» Ю. Мілютіна, «Вільний вітер» І. Дунаєвського.
Багато з них не сходили з афіш протягом багатьох десятиліть. Перший
державний драматичний театр УРСР ім. Т. Г. Шевченка завжди активно
гастролював. Виїжджала трупа і за межі України, а саме до Ленінграда (1946
та 1956 рр.).
 Сучасне фото музею 2016р
М.Дніпро

Фото музею 1923р

М.Київ
Сценка «Кайдашева сім’я»

Сценка «Наталка Полтавка»

 Кінець кіна
Відповідно до нових тенденцій у театральному житті українська
драматургія професійних театрів 1920-1930-х рр. розвивалася
швидкими темпами, зокрема в напрямі від революційних агіток,
психологічної модерної драми до експериментального (авангардного)
напряму.Отже, тодішні драматурги працювали на перетині традицій
«корифеїв «, зарубіжної класики та авангарду, сміливих шукань
національного модернізму.У їх п’єсах з’явився новий тип героя;
набуло реальних виявів поєднання драматичного, ліричного,
комічного, сатиричного й філософського начал; національні
проблеми у рівень уселюдських.Це був доволі підлий шлях. Проте
панівна ідеологія дедалі більше перетинала його, митці змушені
були на це реагувати, поступаючись художнім рівнем своїх п’єс.
Мемний куток