Дослідження вчених з Університетського коледжу Лондона підтвердило,

що в людей, які активно залучені до різних культурних заходів, ризик

передчасної смерті на 31% нижче, ніж у тих, кому не цікаві, наприклад,
театри і картини.
Автори дослідження опрацювали дані понад 6 тис. дорослих з Англії
віком від 50 років, які брали участь у дослідженні проблем старіння.
У середині 19 століття українці, звісно ж, ще не знали про таке
дослідження, однак важливість театру в українській культурі розуміли,
розвивали й усіляко відстоювали.
Кріпацтво, національні утиски, заборона українського слова негативно
позначилися на розвитку театрального мистецтва. Театральні трупи почали
з’являтися в другій половині XVІІІ століття, перші стаціонарні театри на
території сучасної України з’явилися на початку 19 століття. З 1864 року
розпочав роботу театр «Руської бесіди». Емський указ забороняв українське
письменство, але 1881 року переглянули пункт про заборону українських
п’єс, та дозволили проводити показ українською після основного показу
російською. Саме Марко Кропивницький вдалося переконати російських
чиновників зняти обмеження. М. Кропивницький починає збирати
українських акторів із метою створення української трупи під назвою
«Товариство акторів». До його складу входили брати Тобілевичі, Михайло
Старицький, Єфросинія Зарницька, Марія Заньковецька та інші. Усі артисти
були здібними. Театр корифеїв тісно співпрацював із відомими
композиторами того часу. Саме Микола Лисенко став автором музики до 21
вистави «корифеїв» та 10 опереток.
27 жовтня 1882 р. на сцені міського театру в Єлисаветграді була
поставлення драма «Наталка Полтавка» І. Котляревського, головну роль у
якій зіграла Марія Заньковецька. Цей театр існує й досі, носячи з 1940 року
ім’я Марка Кропивницького. Саме так розпочалася історія українського
професійного Театру корифеїв.
Звідки пішло слово «корифей»?
Корифеями називали провідних акторів у хорі давньогрецького театру. Назва
ж театру пов’язана з книгою «Корифеї української сцени», що була анонімно
видана представниками київської інтелігенції у 1901 році. У ній Марка
Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших славетних
акторів уперше назвали корифеями українського театру. До 1907 року трупа
постійно курсувала між українськими містами та селами, перебувала в
поганих побутових умовах, через що актори та акторки нерідко хворіли,
грошей було на одну понюшку. Репертуар тогочасних труп був надзвичайно
обмеженим, тому М. Кропивницький пише твори самостійно. Твори
розкривали соціальні проблеми та суперечності, які турбували саме українців.
Театр корифеїв не давав українцям забувати, що вони саме українці.
У 1885 році театральна трупа, заснована М. Кропивницьким,
розділилася. Виникло два творчих колективи. Перший – під керівництвом
Марка Кропивницького, другий – Михайла Старицького. Обидві трупи
розпочали самостійне творче життя, й мали великий успіх.