Слайд 2 – Маша

Література цікава не тільки своїми історіями і лірикою, а ще й захопливою

драмою. Драма – рід літератури, що передбачає відтворення змісту за
посередництвом гри акторів. Таким чином, драма поєднує нас з театром. А в
Україні неможливо говорити про театральне мистецтво, не згадавши театр
корифеїв. Тож сьогодні спробуємо з’ясувати, хто такі корифеї, чим ми їм
завдячуємо.
Корифей – у початковому значенні Той, хто стоїть на вершині. У
давньогрецькому театрі корифеєм називали людину яка виконувала роль
актора або керівника хору, але як це стосується української театральної
трупи? Справа в тому, що у 1901 році вийшла книга невідомого автора
“Корифеи украиской сцены”, незважаючи на мову книгу було заборонено.
Проте не зважаючи на це, книзі вдалося поширитись серед інтелігенції. У
монографії невідомого автора йшлося про театральне мистецтво починаючи
від Ренесансу і про окремих митців кінця 19 століття. Тих, кого сьогодні ми
називаємо корифеями українського театру: Панаса Саксаганського, Михайла
Старицького, Івана Карпенко-Карого, Миколо Садовського, Марко
Кропивницького, Марії Заньковецької.

Слайд 3 - Даня
Театр корифеїв прийнято вважати першим українським професійним
театром, його було відкрито 27 жовтня 1882 року Марком Кропивницьким в
Єлисаветграді (нині Кропивницький).
Варто зауважити, що прем’єрою театру корифеїв стала постановка твору
Івана Котляревського “Наталка Полтавка”. Наталку називали Полтавкою, тому
що вона жила неподалік від згаданого міста. Марія ж Адасовська, яка
виконувала головну роль у п’єсі взяла спів псевдонім Заньковецька за
аналогією до Наталки. Тобто за назвою малої бАтькивщини – села Заньки.
Так розпочалася історія професійного театру корифеїв, який досяг вершин
акторської та режисерської майстерності і набув світової слави.

Та чи дійсно цей театр був таки першим? Відомо що в Україні уже наприкінці
19 століття почали з’являтися театральні трупи. А у Львові у 1864 році почав
свою роботу театр “Руська Бесіда”. В 1914 його було перейменовано на
“Українську бесіду”. Але нам байдуже, хто був перший, оскільки кожна із цих
труп діяла на території різних берегів України.

Слайд 4 - Даня
Прикметно, що окрім Марка Кропивницького, якого називають батьком
українського театру, він залишив по собі більше ніж 50 п’єс й зіграв на сцені
500 ролей, спочатку до театральної групи входили брати і сестра Тобілевичі,
які виступали під творчими псевдонімами, яких ми можемо назвати серцем
театру корифеїв. Серед них: Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський,
Микола Садовський, Марія Садовська-Барілотті, трохи згодом до них
приєдналися Марія Заньковецька (прима театру) красива жінка ззовні і
красива людина, для неї писали спеціально п’єси і про неї залишили чимало
літературних творів, драматург Михайло Старицький людина, яка віддала
театрові все: він продавав свій маєток і гроші вкладав в театр, був не тільки
актором і письменником, але й режисером, організатором театральної
справи, актриса Ганна Затиркевич.

Слайд 5 - Женя
Варто наголосити, що особливістю театру корифеїв було те, що у своїх
постановках вони використовували декорації, костюми, перуки, деякі з них
робив сам Марко Кропивницький. Він же навчав своїх товаришів акторської
майстерності, робив акцент на режисурі і колективній грі. І все це чарувало,
заворожувало і створювало особливу атмосферу, твори які ж ставилися на
сцені також були авторськими, а у них розповідалося про життя і проблеми
звичайних українців. Але не тільки через це, театр корифеїв був настільки
популярним. Глядачів приваблювали фольклорні мотиви, звичаї, традиції,
обряди, які ставали невід’ємними елементами сюжетів. На сцені можна було
побачити заручини, сватання, весілля, почути колядки, щедрівки та різні
народні пісні. Хореографія ж, яка доповнювала сценічну гру також мала
виразний національний характер, а сюжети виростали із народних ігрищ та
інтермедій. Таким чином, вистава від театру корифеїв ставала для глядача 19
століття великим калейдоскопом вражень, що як колесо котилось всією
Україною.

Слайд 6 - Маша
Корифеї мандрували і показували свої вистави у всіх куточках держави. Саме
це на думку багатьох дослідників врятувало українців від національної
амнезії. Справа в тому, що на час діяльності театру корифеїв діяла так звана
заборона на українську мову. Валуєвський циркуляр забороняв поширення
релігійної, освітньої, навчальної літератури, а Емський указ заборонив
поширення і художньої літератури українською мовою, але корифеям
вдалося досягнути мети, їм дозволялося показувати вистави українською
мовою за умови, що спочатку вони покажуть виставу російською.
Популярність театру корифеїв була настільки великою, що глядачі
переглянувши російськомовний варіант п’єси залишалися аби подивитися і
україномовний формат.

Слайд 7 - Женя
Не зважаючи на малоросійське походження театр корифеїв здобув неабияку
популярність і в російській імперії, грою акторів захоплювався і сам
імператор, а театр корифеїв змагався з імперським театром за статус
кращого, свого часу діяч російського театру Михаїл Синельников зауважував:
“До цього часу, до зустрічі з “Малоросійським театром”, я, незважаючи на
серйозне з постановниками, кращими на той час, Малого Московського
театру, не знав і навіть не запідозрював про головне – про ансамбль”.
Подейкують, що Маркові Кропивницькому та Марії Заньковецький
пропонували перейти на сцену імперського театру, але вони не погодилися.

Слайд 8 - Даня
Варто наголосити, що у 1885 році театральна трупа театру корифеїв
розпалася на дві групи: однією керував Марко Кропивницький, другою
Михайло Старицький. Проте з початком Першої світової війни, обидві трупи
припинили своє існування це було пов’язано із знаком, що забороняв не
лише діяльність українського театру, а й діяльність українських журналів і
газет.
Ясно, що припинення діяльності театру корифеїв не змогли знищити
українську драму. Корифеї відійшли у вічність рясно засіявши мистецьку ниву
на якій зійшли імена нових акторів і режисерів, які почали творити іншу
театральну дійсність.
Слайд 9 - Тая
1.Одна з проблем полягала у відсутності репертуару. Багато хто з критиків чи
з людей того часу писав про легковажність п’єс, які були запропоновані
глядачеві. Наприклад Леонід Глібов вказував, що на тодішніх сценах панують
одноденні пусті французькі водевільчики: до поки в залі сидиш – смієшся,
виходиш – ні до серця, ні до душі, ні до розуму.
2. Цікаві факти про особовий склад трупи.
Марія Заньковецька. Мала прекрасний голос, мистецтвознавці казали, що
воно стоїть на рівні всесвітньовідомих театральних зірок. Щоб зіграти Олену
із твору Кропивницького «Глитай, або ж Павук», яка через зраду
збожеволіла, Марія поїла до психлікарні, щоб побачити як поводяться
психічнохворі. Після виставки актриса захворіла через нервове виснаження і
лікувалася два тижні.
Марко Кропивницький. Завжди ходив із люлькою, бо дуже багато курив.
Понад усе любив рибалку та мисливство, саме на рибалці познайомився з
Карпенко-Карим.
Іван Карпенко-Карий. Сідав писати п’єси, коли повністю «виносив» їх в голові.
Писав майже завжди вночі, повністю занурившись в написання. Якось він
мало не спалив хату: курив, пишучи і кидав недопалки позад себе. Через це
загорілися папери. Коли в хаті набралося дими, так що аж темно стало, тоді
письменник помітив пожежу. Протягом всього життя товаришував з Марком
Кропивницьким. Помер від раку селезінки.
Микола Садовський. З війни повернувся з Георгіївським хрестом, який
отримав, коли в бою турки перехопили прапор, а Микола пішов до них без
зброї і повернув прапор. Відтоді, коли актору потрібно було отримати дозвіл
на виставу, він йшов до колишнього командира, який одразу українською
мовою, давав дозвіл, тим самим порушуючи закон. Микола Садовський та
Марія Заньковецька знялися в першому українському фільмі «Наталка
Полтавка». Був закоханий у Марію Заньковецьку.
Михайло Старицький. Придумав такі слова: «мрія», «чарівний»,
«зрадливий», «бойовище», «спочин», «дурманити», «страдниця»,
«нетребство», «безмовний», «бруднити», «хіть», «нестяма».
Марія Садовська-Барілотті. Дуже любила своїх братів. Мала диплом
вчительки. Була дуже талановитою. Одного разу, зігравши роль безталанної
Софії, Марія знепритомніла. Публіка викликала актрису на сцену оплесками,
проте її винесли на руках її відвезли додому. Марія недовго пролежала в
ліжку, невдовзі померла.
Панас Саксаганський. Мріяв зіграти Отелло, але на той час заборонялося
грати перекладні п’єси. Садовський та Саксаганський завжди боролися за
увагу публіки, через що й не один раз сварилися, тому перед
гастролюваннями їхніх труп, вони завжди домовлялися про місце і час
виступу, щоб не робити один одному конкуренції.

Слайд 10 - Маша
Як бачимо, театр завжди супроводжував життя українців як в хвилини
радості, так і в хвилини печалі, але корифеї стали чимось більшим ніж просто
творцями професійного театру, сьогодні ми їм завдячуємо не лише
можливості досягнути катарсису, а й можливістю говорити українською,
знати більше про життя і проблеми своїх предків. Можливо деякі твори
корифеїв сьогодні здаються не дуже цікавими, проте деякі з них точно не
втратили своєї актуальності.