Театр корифеїв — це перший професійний

український театр. Його було відкрито 1882 року в

Єлисаветграді, і в цей рік український театр
відокремився від польського та російського.
 Слово
"корифей"—
грецьке. Раніше
корифеєм називали
ватажка митців. У
сучасному розумінні
слово "корифей"
означає людину, яка
є найвизначнішим
діячем у певній
сфері мистецтва.
 Засновником театру був
Марко Лукич Кропивницький,
що володів усіма театральними професіями.
 Після нього найдіяльнішим був
Микола Карпович Садовський,
що боровся за українське слово та
український театр за часів їх заборони.
 Царські укази про заборону українського слова і
національного театру, а також безліч чиновницько-
бюрократичних гальм хоч і сповільнювали розвиток
української драматургії, заважали її розвитку, проте
знищити не могли. В кінці 70-х років українське
акторське мистецтво, сам театр набрали виразних
суспільно-громадських функцій, сприяли піднесенню
національної свідомості народу.
Стиль театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з
музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й
танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й
неподібністю до жодного існуючого театру. Скрізь, де
українські актори давали вистави, вони мали незмінний успіх.
Основи нового українського театру заклав М. Кропивницький,
який створив прекрасну трупу акторів й особливу увагу
приділив режисурі. Якщо досі кожен актор грав відокремлено,
то Кропивницькому вдалося створити такий колектив, де
творча індивідуальність одночасно й зберігала себе як
високоталановиту особистість, і доповнювала своєю грою гру
інших артистів.

М. Кропивницький сам шукав і вчив своїх акторів:

М. Садовський
Г. Затиркевич-Карпинська
П. Саксаганський
М. Заньковецька
 Батько українського театру

 10 січня 1882 року

Марком
Кропивницьким
здійснено постановку
п'єси Т.Шевченка
“Назар Стодоля”;

 М. Л. Кропивницький
стає драматургом та
театральним діячем.
 Пізніше керівником став
Михайло Петрович Старицький
• На утримання трупи він
використав гроші з
продажу свого маєтку;

• Розширив персонал трупи;

• Створив власний оркестр;

• Підвищив платню акторам.

 Музичне оформлення здійснював
неперевершений
Микола Віталійович Лисенко
 Корифеї українського театру працювали в різних
жанрах сценічного мистецтва, їхній театр піднімався
вище і вище, несучи глядачеві узагальнений образ
хоч пригнобленого й убогого, але живого й
нескореного народу.
У 1881 році після довгих років боротьби корифеїв,
українці одержали можливість ставити вистави
українською мовою. При всіх обмеженнях і
умовностях (перед кожною українською виставою
мусила відбутися російська) цей крок
міністерства внутрішніх справ хоч трохи
легалізував український театр.
Багатогранним був талант письменника і драматурга М. П.
Старицького. Дбаючи про розширення репертуару
українського театру, Старицький вправно обробив ряд
сценічних п'єс різних авторів та інсценізував багато
прозових творів українських та зарубіжних письменників:

 “Сорочинський ярмарок”;
 “За двома зайцями”;
 “Різдвяна ніч”;
 “Тарас Бульба”;
 “Утоплена”;
 “Циганка Аза”.
 Найзнаменитіші вистави:

«Лихо з розуму»

«Олена Глитай»

«Городничий ревізор» «Циганка Аза»

 У 1885 році єдина досі театральна трупа
розділилася: М. Кропивницький зі своїми
акторами відокремився від М. Старицького і його
прихильників. Обидва колективи відразу ж почали
самостійне творче життя.
Проте саме ці колективи з провідними акторами
творили славу українського театру.
 Підготувала
учениця 10-А класу
Гринюк Інна