Новаторство

кіноповістей
Олександра
Довженка
 Етапи творчого шляху кіномитця і письменника О. Довженка, його
01 естетичні концепти. Створення нових жанрів літератури – кіноповісті й
кінооповідання.

Зображення національного менталітету українців у кіноповісті

02
«Зачарована Десна»:
• - своєрідність сюжету та композиції;
• - образна система кіноповісті;
• - стильова палітра твору.

03 3. О. Довженко в оцінці критики.

Етапи творчого шляху
кіномитця і письменника О.
Довженка, його
естетичні концепти.
Створення нових жанрів
літератури – кіноповісті й
кінооповідання.
Олександр Петрович Довженко народився 10
вересня 1894 р. у селі Сосниця на Чернігівщині. За
переказами, його предки прибули у цей край з
Полтавщини. Офіційні документи засвідчують, що
рід Довженків був великий.
Довженко любив матір, про яку писав: „Народжена
для пісень, вона проплакала усе життя,
проводжаючи назавжди”.

Син ріс слухняним і працьовитим, допомагав

батькам, багато читав. Формування характеру
майбутнього письменника і кінорежисера
відбувалось під впливом чарівної української
природи: мальовнича Десна і „казкова сіножать” на
ній назавжди викарбувалися в пам’яті митця.
Вчився Довженко у Сосницькій початковій школі, а
згодом — у вищій початковій школі. Навчання
хлопчикові давалося легко — він був відмінником.
Хлопець зростав мрійливим, схильним до
споглядальності: життя, як тоді йому здавалось,
йшло у двох вимірах — реальному й уявному.
У 1911 р. Олександр Довженко вступив до Глухівського
учительського інституту, але не тому, що хотів стати
вчителем, а тому, що мав право скласти туди іспити, та й
стипендія там була 120 карбованців.

З 1914 по 1917 pp. Довженко працює викладачем вищої

школи у Житомирі. Плекав надію стати художником, тому
брав приватні уроки, щоб „коли-небудь потрапити в
Академію мистецтв хоч вільним слухачем”. Одружився з
учителькою Варварою Семенівною Криловою.

З 1917 по 1919 pp. вчителює й навчається у Київському

комерційному інституті.
У 1920 р. він брав активну участь у суспільно-
політичному житті країни: боровся проти
білополяків у житомирському та київському
підпіллі. У роки німецької і польської окупації був у
складі 3-го полку армії У HP, працював у
Житомирській губнаросвіті секретарем і
завідувачем відділу мистецтв, згодом — комісаром
театру імені Тараса Шевченка.
Починаючи з 1920 р. Довженко — в лавах
більшовицької партії. А з 1921 по 1923 pp.
перебуває на дипломатичній роботі завідувача
загальним відділом при українському посольстві у
Варшаві, у Берліні перебував на посаді секретаря
консульського відділу торгового представництва
УНР. Тут він вступив до приватної художньої
майстерні професора Еккеля й одночасно
відвідував лекції в берлінській Академічній вищій
школі образотворчого мистецтва.
До Києва Довженко приїжджає з наміром
вчителювати і продовжувати навчання. Стає
студентом природничого факультету університету і
водночас слухачем Академії мистецтв.
31923 р. переїхав до Харкова й незабаром став
відомим як художник-ілюстратор газети „Вісті
ВУЦВК”, автор політичних карикатур, який
підписувався псевдонімом „Сашко”. О. Довженко
належав до літературних організацій „Гарт” та
ВАПЛІТЕ.
У 1925 р. в сім’ї Довженка сталася біда — захворіла
дружина, Варвара. Існують різні версії хвороби,
одна з яких така: під час катання на човні вона
вдарила веслом по коліну і згодом з ним почалися
негаразди. Поставили моторошний діагноз:
туберкульоз кісток. Лікувати подібну хворобу в
Харкові було неможливо. Довелося відправити
Варвару до Криму, в санаторій.
Впродовж 1926-1933 pp. Олександр Довженко працював
на Одеській кінофабриці та Київській студії художніх
фільмів.
Одеська кінофабрика на той час була основною в
республіці з випуску українських кінофільмів. Там
з’явилися й перші фільми молодого кіномитця —
кінокомедії „Вася-реформатор” та „Ягідка кохання”.
Керівництво кінофабрики обидва фільми забракувало,
але режисер Довженко не впав у відчай, а продовжив
творчі пошуки. У цей період на Одеській кінофабриці
Олександр Петрович познайомився з молодою
кіноактрисою Юлією Солнцевою.
З 1929 р. Довженко працює на Київській кінофабриці,
викладає на режисерському курсі у Київському
кіноінституті.

У 1930 р. О. Довженко зняв картину „Земля”, яка

принесла митцю світову славу. Разом зі своїм
оператором Д. Демуцьким він виїхав за кордон. Відвідав
Берлін, Гамбург, Прагу, Париж, Лондон, демонструючи
„Землю”, „Звенигору”, „Арсенал”, виступав перед
журналістами, кіномитцями й кінокритиками, виголосив
кілька доповідей про нову кінематографію.
На екранах країни і за кордоном виходять його німі
фільми — „Сумка дипкур’єра”, „Звенигора”,
„Арсенал”. Фахівці досі дивуються талантові кіно-
майстра, який, знімаючи „Звенигору”, зумів вмістити
на 1799-ти метрах кіноплівки мало не всю історію
України! Фільм „Арсенал”, як і „Звенигора”, мав
великий успіх, був помічений і на Заході. „Арсенал”
поставив Олександра Довженка в один ряд з такими
видатними митцями, як Сергій Ейзенштейн та
Всеволод Пудовкін.
У 30-х pp. Олександр Довженко вже був всесвітньо
визнаним самобутнім кінорежисером,
основоположником поетичного кіно, митцем
світового рівня. Його високо оцінив Чарлі Чаплін,
назвавши єдиним в слов’янському світі великим
митцем, мислителем і поетом.
У 30-х pp. Олександр Довженко вже був всесвітньо
визнаним самобутнім кінорежисером,
основоположником поетичного кіно, митцем
світового рівня. Його високо оцінив Чарлі Чаплін,
назвавши єдиним в слов’янському світі великим
митцем, мислителем і поетом.
„Землею” Довженко завоював цілий світ, але до США
тодішня влада його не пустила. Успіх був
колосальний, саме за те партідеологи й підрізали
творчі крила майстра. В пресі стали з’являтися
розгромні статті на фільми вже всесвітньо відомого
кінорежисера.
Згодом між Довженком і Бєдним відбулися
незвичайні зустрічі. Дем’ян Бедний розкаявся у своїй
критиці...

У 1932 р. Довженко зняв перший звуковий фільм

„Іван” і був запрошений до кіностудії „Мосфільм”, де
почав працювати з 1933 р.

У 1935 р. Довженка нагороджують орденом Леніна, а

восени того ж року на екранах з’явився
„оптимістичний” „Аероград”.
Зображення національного
менталітету українців у
кіноповісті
«Зачарована Десна»
Своєрідність сюжету та композиції
Особливістю кіноповісті «Зачарована Десна» можна
вважати відсутність чіткого сюжету, однак це не
перешкоджає читати твір з неослабною увагою. Для
втілення художнього задуму автор звертався до
випробуваних часом джерел — фольклору і
класичної літератури. Письменник запозичує з
фольклору принцип «нанизування мотивів,
використання ліричних і публіцистичних відступів,
традиційних зачинів і закінчень, обрамлення,
поетичної антитези і зіставлення, ретардацій»
(ретардація — штучне уповільнення дії з метою
звернути увагу читача на дану подію, епізод, думку).
Композиція кіноповісті «Зачарована Десна» являє
собою органічне поєднання ліричних і філософських
роздумів літнього Довженка з романтичним, чистим
поглядом малого Сашка. У творі можна виділити
окремі новели («Город», «Хата», «Смерть братів»,
«Смерть баби», «Повінь», «Сінокіс», «Коні», «До
школи»), ліричні й публіцистичні відступи. Але твір є
цілісним: це суцільний потік думок, спогадів, що
напливають одні на одні, та зображення умов, у яких
формувався світогляд майбутнього митця (побут,
оточення).
Особливості композиції «Зачарованої Десни»
зумовлені ще й жанром твору - кіноповість. Звідси й
фрагментарність, швидка зміна «кадрів», планів, яка
не впливає на цілісне сприйняття ліричної, сповненої
тонкого гумору авторської сповіді.
Сам О. Довженко як кіносценарист уважав, що сценарій (а
кіноповість «Зачарована Десна» є одночасно сценарієм до
однойменного фільму) треба писати двома руками: в одній
тримати маленький тонкий пензлик для виписування дрібних
деталей, а в другій — великий пензель створення описів
стокілометрових обширів, пристрастей, масових сцен. Для
стилю «Зачарованої Десни», на думку багатьох критиків,
характерне поєднання лірико-романтичного оповідального тону,
публіцистичного пафосу, побутово-ліричної оповіді, іронічно-
сатиричних моментів.
Образна система кіноповісті
Образ природи розкривається читачеві через образ
малого Сашка. Спостережливий, наділений почуттям
прекрасного, хлопчик Щоліта бачив, якими барвами
вигравав город. Дитяча пам’ять вбирала ті кольори
й запахи у свою чутливу душу: “…огірки цвітуть,
гарбузи цвітуть, картопля цвіте. Цвіте малина,
смородина, тютюн, квасоля. А соняшника, а маку,
буряків, лободи, укропу, моркви!”
Картинами неповторної природи наповнена вся
кіноповість “Зачарована Десна”. Це й описи повені,
сіножаті з “фамільною вороною”, і змалювання
свійських тварин, і полювання дядька Тихона, і ще
безліч перлинок – міні-пейзажів на зразок: “Дивлюся
у воду – місяць у воді сміється”, “чумацький віз тихо
рипить піді мною, а в синім небі Чумацький Шлях
показує дорогу” чи “хмари по небу пливуть
вибагливо й вільно і, пливучи в просторах голубих,
вчиняють битви і змагання…”
Оповідач у кіноповісті – то малий Сашко, то літній
митець Довженко. І їхні розповіді органічно
переплітаються навіть у характеристиках героїв.
Так, хлопчик любить батька за працьовитість і красу, а
зрілий письменник шанує волелюбні батькові риси:
зневажав батько начальство і царя, любив гостре,
влучне слово, розумів такт і шанобливість. На образі
Сашка простежуються шляхи формування особистості і
її таланту. Одне з таких духовних джерел, яке надихає
митця на творчість, – це, безумовно, краса природи.
Але найсильніший фактор – краса людської праці.
Невтомною трудівницею була й мати, яка любила “саджати
що-небудь у землю, щоб проізростало”. Дід Семен “пахнув…
теплою землею і трохи млином”, мав сухі натруджені руки,
якими вмів ловити линів без всяких рибальських приладь.
Особливо захоплювався Сашко роботою дядька Самійла –
косаря. Він “орудував косою, як добрий маляр пензлем, –
легко і вправно. Коли б його пустили з косою просто, він
обкосив би всю земну кулю…” То ж недаремно в ранньому
дитинстві для Олександра Петровича Довженка найкращою
музикою була музика праці: “Коли тихого вечора, десь
перед Петром і Павлом, починав наш батько клепати косу
під хатою в саду, ото й була для мене найчарівніша музика”.
Маленький Сашко дитячим чутливим серцем
розумів, що батькам жилося нелегко, та не міг
пояснити причин. А ставши дорослим, із сумом
згадував: “Було в минулому житті моїх батьків
занадто багато неладу, плачу, темряви й жалю… Всі
прожили свій вік нещасливо, кожен по-своєму – і
прадід, і дід, і батько з матір’ю”. Хлопчик не раз
помічав, що в очах у батька повно смутку через
“тяжкі кайдани неписьменності і несвободи”. Та не
дивлячись ні на що, уроки людяності й доброти
хлопчик одержував саме від своїх рідних.
Маленький Сашко дитячим чутливим серцем
розумів, що батькам жилося нелегко, та не міг
пояснити причин. А ставши дорослим, із сумом
згадував: “Було в минулому житті моїх батьків
занадто багато неладу, плачу, темряви й жалю… Всі
прожили свій вік нещасливо, кожен по-своєму – і
прадід, і дід, і батько з матір’ю”. Хлопчик не раз
помічав, що в очах у батька повно смутку через
“тяжкі кайдани неписьменності і несвободи”. Та не
дивлячись ні на що, уроки людяності й доброти
хлопчик одержував саме від своїх рідних.
Стильова палітра твору
Для стилю "Зачарованої Десни", на думку багатьох
критиків, характерне поєднання лірико-
романтичного оповідального тону, публіцистичного
пафосу, побутово-ліричної оповіді, іронічно-
сатиричних моментів.
Зображення національного
менталітету українців у
кіноповісті
«Зачарована Десна»
Літературна і мистецька спадщина О. Довженка
досліджувалася грунтовно й різнобічно. Крім
кіноповістей, драматичних творів та оповідань,
багато дослідників старанно вивчали й нотатки
митця, його щоденники, численні виступи на
обговореннях кінофільмів, тексти лекцій, листи та
інші матеріали. Були в тих дослідженнях і цінні
спроби естетичного аналізу окремих творів
талановитого майстра кіно і письменника.
«Олександр Довженко від природи мав високорозвинене,
витончене естетичне почуття, глибоко розумів суть і значення
зовнішньої, тілесної і внутрішньої, душевної краси людини та
краси і величі рідної землі. Це дорогоцінне почуття і розуміння він
успадкував од своїх батьків, од народу, а потім розвинув,
удосконалив його у процесі навчання, переважно шляхом
самоосвіти, на основі творчої практики, напруженої творчої
діяльності. Він мав незвичайну здібність спостерігати, ясно
бачити, сприймати і фіксувати в пам'яті розмаїті естетичні явища
життя. Йому було властиве небуденне вміння широко мислити
естетичними категоріями, уявляти їх і передавати в образах. Ось
чому в творах О. Довженка відчутно і зримо втілилася розмаїта
система естетичних переживань, понять і уявлень.
Процес формування естетичних поглядів і творчих принципів О.
Довженка відбувався інтенсивно і ще в довоєнні роки відбився у
новаторських, багатих ідейно-естетичним змістом фільмах
«Арсенал», «Земля», «Щорс». Високохудожні літературні тексти для
кінофільмів є своєрідними художньо-теоретичними документами, в
яких з могутньою силою і пристрастю виражене естетичне кредо
митця. Вони сповнені поетичного пафосу утвердження краси
нового світу, краси і величі людини-борця, революціонера,
організатора і будівника соціалістичного суспільства. Ідейно-
теоретичне значення їх полягає також в тому, що вони перейняті
духом творчої полеміки, спрямовані проти примітивізму й
вульгаризації в мистецтві, проти низьких художніх смаків та
бездумного штампування схем і стандартів, які не спроможні
схвилювати душу читача і глядача.
У кіноповісті «Земля» протистоять одна одній дві ворожі суспільно-
політичні сили — творці нового колгоспного ладу на селі і куркулі,
бандити. Відповідно до соціального протиставлення основні групи
образів-персонажів набули протилежного освітлення і полярних
естетичних оцінок. Перший тракторист на селі — комсомолець Василь
Трубенко, його кохана Наталка, секретар комсомольської організації
Чуприна, комсомольці, колгоспники — всі вони, різні за зовнішніми
прикметами і внутрішнім душевним життям, — становлять одну яскраву
групу персонажів, яким властиві високі помисли і благородні вчинки. Це
їхнього життя і повсякденної праці стосується авторське підсумкове
судження: «Від людського життя і навіть від життя цілих поколінь людей
залишається на землі тільки прекрасне». Далі автор зазначає, що все
негідне, потворне, чуже здоровим життєвим силам народу неминуче і
безслідно зникає.
„Я син свого часу і весь
належу сучасникам своїм”