1.

60-ті роки увійшли в історію як роки значного духовного

піднесення. Демократичний рух, пов'язаний з наслідками
хрущовської "відлиги", великою мірою позначився і на
розвитку кіномистецтва. Саме в цей період виникає
напрям поетичного кіно.
Українське поетичне кіно – явище цікаве і трагічне
водночас. Його витоки беруть початок з міфології давніх
слов'ян, традицій українського фольклору, творчості
раннього О. Довженка.

3.“Олександр Довженко — це великий гуманіст, який не

мислив себе без людей, своєї діяльності на благо
народу без органічного свого єднання з ними, а через
них — з самим життям”
Творчу кар’єру Олександр Петрович Довженко починав
як художник-карикатурист. Він надсилав свої малюнки
до гумористично-сатиричного журналу українських
комуністів у США — “Молот”. А у 1923 1926 роках часто
малював політичні карикатури для харківської преси.
Вони були пропагандистсько-тенденційними та
оприлюднені вже після смерті режисера. Також він
створив чимало шаржів на своїх сучасників.

5. Довженко зняв і поставив 14 фільмів, написав 15

сценаріїв і кіноповістей, понад 20 новел і оповідань.
Його стрічки “Звенигора”, “Арсенал”, “Земля”
кінокритики визнали шедеврами кіномистецтва, а
режисера назвали першим поетом кіно. Кілька фільмів
було екранізовано по смерті митця: “Повість
полум’яних літ”, “Поема про море”, “Зачарована Десна”.
“слов’янство поки що дало світові кінематографії
одного творця — мислителя та поета Олександра
Довженка”. казав Чарлі Чаплін

6. Майстер і господар храму кіна - цей парадокс точно

описує його життя. Він працював у десятках міст по
всьому СРСР, а пізніше і за його межами. Народжений у
сім’ї торговця антикваріатом, Параджанов з дитинства
звик помічати незвичайне і звертати увагу на деталі. Усе
це потім стало відмінною рисою його творчості. Перші
чотири фільми критика прийняла прохолодно. За
словами режисера, саме тому йому і дозволили
екранізувати повість Коцюбинського “Тіні забутих
предків”. За розрахунками радянського керівництва, не
занурений в український контекст вірменин мав зняти
прохідне кіно, а в результаті вийшов шедевр.

7. “Тіні…” вважаються магнум-опусом (Magnum opus у науці

чи мистецтві - найкраща, найуспішніша робота вченого,
письменника, художника чи композитора:) режисера, який
вплинув на світовий кінематограф. Параджанов знімав
проривні з точки зору техніки та кіномови сцени.
Камера часто показує світ очима героя або динамічно
рухається між персонажами без монтажних склеювань.
А розповідь сконцентрована не стільки на сюжеті,
скільки на емоціях героїв і символах. “Тіні” і донині
вважаються найкращим українським фільмом.

8. Радянська номенклатура визнала фільм Параджанова

небезпечним. Причина — очевидне співчуття до долі
українського народу в “Тінях”. І, звісно, явна любов до
України. Усе, що в Радянському Союзі називали
буржуазним націоналізмом. Загострила ситуацію й
політична акція поетів на київській прем’єрі. У
результаті фільм швидко зняли з прокату і фактично
заборонили його розповсюдження. А на самого
Параджанова завели кримінальну справу за 6 статтями,
зокрема, звинувачуючи в українському націоналізмі та
спекуляції. Жодну з них довести не змогли. У СРСР за це
карали тюремним терміном. Параджанов отримав 5 років
колонії. Сам творець прекрасно розумів, чому його
відправили за ґрати.

10. Володимир Івасюк та його пісня поміж нас

Пісні Івасюка переживають нову хвилю популярності.
Упродовж останніх років українці перевідкривають його
постать для себе, твори композитора вчергове
набувають актуальності й стають трендами в соціальних
мережах, звучать по-новому в особистих плейлистах і
діджей-сетах, якими Україну представляють за кордоном.
Йому було 30 років. Він завжди вмикав колонки на повну
потужність, бо казав, що музику треба слухати голосно.
Одного разу за ніч написав оркестрову партитуру для
шістдесяти інструментів. У двадцять один рік створив
"Червону руту", яка зробила його суперзіркою, а згодом
стала назвою музичного фільму, кількох фестивалів і
саундтреком до кохань мільйонів.
Та ці акорди були заборонені радянською владою, їхній
автор Володимир Івасюк загинув за невстановлених
обставин, а матеріали справи досі засекречені.

Його твори стали класикою української музики, яка

вражає і захоплює. “Червона рута”, “Водограй”, “Я піду в
далекі гори”, “Пісня буде поміж нас» сьогодні так само
популярні, їх знають і переспівують.

Потужний потенціал Івасюка був закладений з самого

народження – батьки назвали сина Володимиром в
честь поетів Сосюри та Самійленка.

11. Радянська влада перешкоджала Володі ще зі школи —

не дивлячись на ідеально складені іспити, його не
зарахували до Чернівецького медичного університету.
Причина — перевернутий бюст Леніна у його рідному
селищі. Компанія хлопців разом з Володею, бавлячись,
закинула на вождя картуза. Коли спробувати зняти,
погано закріплений бюст впав.
Тому замість медичного вишу відмінник Івасюк іде
працювати на місцевий завод "Легмаш"
штампувальником у фурнітурний цех. Але там йому
знайшлося заняття до душі — серед заводських
робітників Івасюк створює свій перший ансамбль
"Буковинка".
У той рік під псевдонімом "Весняний" Івасюк надсилає на
обласний конкурс кілька творів: "Відлітали журавлі" на
вірш Віктора Миколайчука та "Колискова для Оксаночки"
на власні слова. Тоді за пісню "Відлітали журавлі"
композитор-початківець отримав свою першу відзнаку.

Разом з "Буковинкою" Івасюк дебютував на київському

телебаченні, а згодом тоді вже популярна співачка Лідія
Відаш записує на Українському радіо пісню "Я піду в
далекі гори", на яку Володю надихнув підйом на Говерлу з
друзями. Пісня одразу ж сподобалася слухачам і стала
часто звучати в етері.

13. Цікавлячись усім українським та автентичним,

Івасюк-молодший бере в батька погортати книжку—
раритетну збірку народних пісень, видану 60 років тому
львівським фольклористом Володимиром Гнатюком. У
душу йому западають рядки з буковинської коломийки:
Ой ходила, говорила гільтайова мати,
Назбирала троєзілля мене чарувати,
Назбирала троєзілля червону рутоньку,
Та й схотіла зчарувати мене, сиротоньку.

І що воно за диво таке, та червона рута? Відповідь на це

запитання Володимир Івасюк шукає близько трьох
років. Композитор багато мандрує гуцульськими
селами і ретельно занотовує оповідки від гірських
старожилів. Аж якось чує на Путильщині таку легенду:
«Рута взагалі цвіте жовтим суцвіттям, але трапляється і
таке, що вона один раз на десять років зацвітає червоно.
Чим пояснити цю таїну? Якщо під час того чудодійного
цвітіння будь-яка дівчина знайде той дивоцвіт, то візьме в
нього всі чари і причарує назавжди свого коханого
леґеня»
Івасюк не вірить своєму щастю: невже таємницю
диво-квітки нарешті розкрито?! Повернувшись додому,
композитор хутко береться за роботу і в пориві
натхнення видає в усіх сенсах фантастичний текст:
Ти не смійся хоч раз,
Не кажи, що забула,
А згадай про той час,
Як ти мавкою була.

Що ночами в лісах
Ти чар-зілля шукала,
Що з вітрами, як птах,
Ти колись розмовляла.
Бачу я тебе в снах
У дібровах зелених.
По яких же шляхах
Ти вернулась до мене?

… Але одразу відкладає подалі свіжосписаний аркуш і

виносить самокритичний вердикт: ні, це не те! Виходить
якась казка, а має ж бути пісня — і така, щоб звучала
по-народному, щоб полюбилася простому люду. Та й
мелодія до віршів ніяк не пасує. Скільки композитор не
сідав за інструмент, а ліричної балади у стилі його
улюблених «Бітлз» із неї не виходило.

14. Володя пише пісні і музику для своїх друзів, естрадних

співаків Назарія Яремчука і Василя Зінкевича, вони разом
мандрують Карпатами.
Шалену популярність молодим артистам приносять
зйомки першого українського мюзиклу "Червона рута" у
Яремчі. Головні ролі виконували Софія Ротару і Василь
Зінкевич, у стрічці прозвучало багато пісень Івасюка.
Сучасники згадують виступи Івасюка під гітару не лише
на конкурсах і телебаченні, а й усюди, де його про це
просили люди — у київському ресторані "Столичний", в
івано-франківському "Беркуті", в студентських таборах
відпочинку.