2 слайд

Наш сьогоднішній випуск присвячується Олександру Довженку, який народився 10(11)

вересня 129 років тому в с. В’юнище на Чернігівщині.
3 слайд
Його називають українським Леонардо да Вінчі. Довженко був першовідкривачем
жанру кіноповісті.
5 слайд
Сім’я, в якій народився Олександр Довженко, – найяскравіша ілюстрація тяжкого
становища українського села кінця 19-о – початку 20 століття. Грамотним був лише
дід Сашка, батько, мати, бабуся і прабабуся – ні. “Батько ніколи не пробачив дідові
своєї темряви”, – писав Довженко у своїй Автобіографії. Там же згадує, що, який би
епізод дитинства не згадав, в уяві з’являються лише “плач і похорон”. З 14-и дітей у
сім’ї вижили тільки він і сестра Поліна. Четверо братів – Іван, Сергій, Лаврентій,
Василь – від якоїсь хвороби померли в один день. І це при тому, що сім’я була не
найбіднішою, – просто життя в селі було надзвичайно важким.
6 слайд
Творчу кар’єру Олександр Петрович починав як художник, причому – як художник-
карикатурист. Ще з Берліна він надсилав свої малюнки в гумористично-сатиричний
журнал українських комуністів у США Молот. Потім, після повернення в Харків,
у 1923-1926-у роках масово малював політичні карикатури для місцевої преси. Вони
були пропагандистсько-тенденційними і “спливли” вже після смерті режисера. Також
він створив чимало шаржів на своїх сучасників.
7 слайд
У 1930-у році Олександр Петрович поїхав представляти фільм Земля у Європі і,
виявляється, мріяв прорватися до Голлівуду. Ось що він писав у листі Сергію
Ейзенштейну: “Можете ви разом з товаришами, або з Чапліним, або ще з ким-небудь
виписати мене – страшно подумати – в Голлівуд хоча би на один місяць, надіславши
мені візу. Я не знаю мови, але я все побачу, Сергію Михайловичу. Мені дуже хотілося
би запропонувати Чапліну один мій сценарій. Якби він йому і не підійшов, він міг би
знайти в ньому для себе кілька цікавих речей. У нас в цей час ставити його не можна”.
Є свідчення, що Чарлі Чаплін високо цінував творчість українського режисера і в одній
зі своїх промов сказав, що “слов’янство поки що дало світові кінематографії одного
творця – мислителя та поета, Олександра Довженка”.
8 слайд
Неймовірна самокритика – невід’ємна риса характеру Олександра Довженка. “Стрічка
завжди і неминуче була гіршою, ніж я уявляв її та створював, – писав режисер. – І це
було одним із нещасть мого життя. Я був мучеником результатів своєї творчості. Я
жодного разу не відчував насолоди, навіть спокою, розглядаючи результати своєї
безмірно важкої та складної праці. І чим далі, тим все більше переконуюся я, що
найкращих двадцять років свого життя витратив я даремно”.
9 слайд
З самого дитинства головним джерелом натхнення для Довженка була природа. На
початку 1930-х його дуже дратував пустир на території Київської кіностудії (нині –
кіностудія імені О. П. Довженка), і там він разом з двома робітниками та садівником
висадив фруктові та декоративні дерева. Свої роботи Олександр Довженко любив
порівнювати з деревами: “Мої картини схожі на яблуні: добре потрусив – набрав 500
яблук, погано – впало штук 10”.
10 слайд
«Щоденник» Довженка – це окремі короткі записи митця, сповнені емоційно-
філософських оцінок минулих і сучасних подій в Україні, долі народу, погляд у його
майбутнє. Вони розташовані в хронологічному порядку. Вірогідно, що ведення
щоденника було для письменника безцінною «пісочницею», важливою для
відображення деталей сучасного життя та їх осмислення, власних переживань,
розстановки пріоритетів, з чого, власне, і виростає творчість.
11 слайд
Наскрізною темою «Щоденника» є національна ідея. Митець пише, що український
народ втрачає свою еліту, інтелектуальну верхівку, бо вона працює на користь інших
культур, зокрема російської та польської, залишаючи свою немічною. «Непошана до
старовини, до свого минулого, до історії народу є ознакою нікчемності правителів,
шкідлива і ворожа інтересам народу… Країна виховання безбатченків! Безбатченків
без роду, без племені. Де ж і рости дезертиру, як не у нас?»
12 слайд
Письменник переживає, що у вогні війни багато люду в Україні загине, замість
них «наїдуть чужі люде і утворять на ній мішанину. І вона буде не Росія, не Вкраїна, а
щось таке, що й подумати сумно».
13 слайд
Про себе Довженко говорить у «Щоденнику» не часто, скупо, але виразно:
Наприклад: «Менi сорок вiсiм рокiв. Моєму серцю – шістнадцять. Воно зносилося вiд
частого гнiву, i обурення, i туги. Недосконалiсть видимого порядку речей навколо
пiдточила i зв'ялила його. Мабуть, я дратую людей, як приспане сумлiння».