О.

Довженко
Підготував: Левченко Іван 11-В
Дитинство Довженка
Олександр Довженко, український кінорежисер і сценарист,
народився 29 серпня 1894 року в багатодітній селянській сім'ї
на хуторі В'юнище в Чернігівській губернії. Сім'я проживала
незаможно, з багатьма дітьми, але багато з них померли у
ранньому віці. Олександр вчився в місцевих школах і проявляв
себе як відмінник. Його раннє дитинство було важким через
втрати та скромні умови. Василь, Лаврін, Оврам, Сергій, Іван,
Григорій, Парасковія, Анна, та інші діти померли дуже
молодими, що залишило глибокий слід в серці Олександра. У
своїх власних словах він описував дитинство як час "плачу і
похорон," оскільки втрати стали неот'ємною частиною його
раннього віку. Проте, любов до природи, особливо
мальовничої Десни, стала визначальною для його творчості.
Його мрійливість та схильність до споглядальності визначали
його характер, і він розглядав різні напрямки для майбутньої
професії, такі як архітектура, живопис, мореплавство та навіть
учителювання.
Юні роки
У 1911 році Олександр Довженко вступив до Глухівського
вчительського інституту, хоча не планував стати вчителем.
Вибір інституту обумовлений можливістю скласти туди
іспити, а також високою стипендією - 120 карбованців на
рік. Став наймолодшим серед студентів і тут відкрив для
себе українську літературу, яку читав потай від педагогів.
Під час навчання в інституті він втратив віру в Бога і
визнав це на сповіді. У цьому закладі він познайомився з
українськими книгами, що були заборонені, і висловлював
свою непогоду щодо обмеження української мови серед
студентів. У 1914 році випустився з інституту і був
направлений вчити до Хорошівського Вищого початкового
училища на Житомирщині, де викладав різні предмети. В
період Першої світової війни спочатку радів пораненим,
але з часом дивився на події з тугою і соромом.
Доба національно-визвольних змагань
У 1918–1919 роках, під час війни проти більшовиків,
Довженко служив у лавах армії УНР. Його політична
свідомість зростала, і він вирішив приєднатися до партії
боротьбистів. Проте, ця партія швидко самоліквідувалася, і
її члени ввійшли до лав КП(б)У. Під час Першої світової
війни Довженко пережив різні окупації в Києві та брав
участь у різних політичних та військових подіях. Внаслідок
своєї участі у протестах та вивченням у Київському
комерційному інституті, він отримав вищу освіту. У 1920
році призначено завідувати Житомирською партійною
школою. Проте в 1920 році, під час польського полону,
Довженка розстріляли, але йому вдалося втекти. Внаслідок
цього він опинився в різних подіях та конфліктах, що
докладно відобразив у своїх творах.
Ранні радянські роки
Підтриманий боротьбистами, Олександр Довженко обіймав
різноманітні посади, такі як секретар Київського
губернського відділу народної освіти, комісар Театру ім.
Тараса Шевченка, і завідувач відділу мистецтв у Києві.
Друзі-боротьбисти декілька разів врятували його від
політичних репресій, забезпечивши йому терміновий виїзд
за кордон, в Польщу. У 1921 році, під час зустрічі з
представником УСРР у Польщі, Шумським, Довженко
отримав направлення на дипломатичну роботу. Він очолив
місію з репатріації й обміну полоненими у Польщі, а
пізніше став секретарем консульського відділу Торгового
представництва УСРР в Німеччині. У 1923 році Довженко
вирішив вивчати графіку в Німеччині, отримавши
стипендію від Наркомосвіти УСРР. Проте, після близько
року навчання, його викликали назад в Україну. Спроба
перереєструватися з партії боротьбистів до більшовицької
партії закінчилася його виключенням з партії, що справило
великий вплив на нього.
Робота в Харкові
Після повернення в Україну влітку 1923 року, Довженко
вирішив оселитися в Харкові, де активно долучився до
культурного відродження міста. Він став членом українських
літературних груп і працював художником-ілюстратором у
газеті "Вісті ВУЦВК", де також відомий як карикатурист під
псевдонімом "Сашко". Довженко також ілюстрував книги,
зокрема "Голубих ешелонів" Петра Панча. У цей період він
активно взаємодіяв із літературним об'єднанням "Гарт", а
пізніше став одним з засновників ВАПЛІТЕ. У статті "До
проблеми образотворчого мистецтва" в теоретичному збірнику
ВАПЛІТЕ за 1926 рік, Довженко виступив проти Асоціації
Художників Революційної Росії, яка намагалася підкорити
українське мистецтво соціалістичному реалізму. Він виступав
за незалежний розвиток українського мистецтва, яке
ґрунтується на історичній та народній традиції, а також
підтримував контакт з європейським мистецтвом. До світу
кіно Довженко пройшов у 1925 році, ставши стажистом у
агітфільмі "Червона Армія". Його зацікавлення режисурою
розпочалося під час роботи в кіногрупі Арнольда Кордюма.
Згодом він став режисером на кінофабриці в Одесі.
Одеса. ВУФКУ
Довженко, не маючи досвіду та технічних навичок,
стикався з інцидентами під час зйомок «Васі-
реформатора». Залишивши майданчик, він залишив
оператора Йозефа Рону продовжувати роботу. На зйомках
він познайомився з оператором Данилом Демуцьким, з
яким співпрацював над багатьма фільмами, утворивши
успішний тандем в українському кіно. У 1925 році
Довженко написав сценарій «Герої», але здача його
відкладалася. Замість цього він привіз у Одесу готовий
сценарій «Цар», сатиричний фарс про війну. Спроби зняти
фільм залишилися невдалими. Сценарій «Цар» був
пропонований Чарлі Чапліну, але безуспішно. Після виходу
на режисерський шлях Довженко мріяв зняти комедії, такі
як «Батьківщина» і «Загублений Чаплін». Однак його
сценарій про колишніх врангелівців «Згода» не здійснився,
а інші ідеї були відхилені. Першим визнаним фільмом
Довженка став «Сумка дипкур'єра».
Перші успіхи. Трилогія
У 1929 році фільм «Звенигора» приніс Довженку перший
серйозний успіх. Сценарій належав Юркові Юртику, але
Довженко переробив його, прагнучи створити свою
«Іліаду». Фільм вражав великою поетичною фрескою,
охоплюючи різні етапи історії України. «Звенигора» стала
сенсацією 1928 року, але спричинила обвинувачення
Довженка у буржуазному націоналізмі. Наступний фільм,
«Арсенал», вважається актом передання подяки владі, але
критики розділялиться щодо його інтерпретації. Після цього
Довженка зняв свій геніальний твір «Земля», що
висвітлював тему праці на землі та пройшов через призму
світогляду українського селянства. Фільм вразив
унікальністю світогляду та символікою, але стикнувся з
критикою влади та інтелектуалів. Після виходу «Землі»,
Довженка зіткнувся з критикою за невідповідність ідеології
та засудження класової боротьби. Навіть після успіху за
кордоном, фільм заборонили в СРСР. Ця ситуація суттєво
вплинула на Довженка психологічно. Фільми «Звенигора»,
«Арсенал» та «Земля» розглядають як окремий етап в його
творчості.
Період кінематографічного виживання. Москва
Після завершення експедиції до Західної України та Західної
Білорусі, Довженка продовжив працю над своїми творами. У
1941 році, коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, він разом
з режисером Іваном Кавалерідзе зняв стрічку "Центральний
парк", але фільм залишився незавершеним через військові події.
Після того, як нацисти захопили Київ, Довженко переїхав до
Москви, де працював у кіноінституті. В цей період він написав
сценарій до фільму "Поема про море", але його не зняли через
труднощі війни та зміни в політичних умовах. Після війни, у
1947 році, Довженко вирішив повернутися на Україну і почав
працювати в "Київфільмі". Тут він створив кілька фільмів,
включаючи "Міхею Григоровичем" (1947), "Зачарована Десна"
(1952) та "Щоденник розвідника" (1955). Проте, його останні
роки були важкими: його творчість критикували, йому не
дозволяли зняти кілька проектів, і він втратив можливість
вільного творчого самовираження. Олександр Довженко помер
25 лютого 1956 року в Києві. Попри труднощі в його житті, його
творчість визнана у світі та залишає значний вплив на
українське та світове кіно. Він вважається одним із
найвидатніших режисерів українського кіно та майстром
поетичного кінематографу.
У роки війни
Олександр Довженко, після успіху фільму "Щорс",
отримав почесті та позиції, включаючи депутатство,
керівництво кіностудією та членство в комісії для
присудження Сталінської премії. Проте його
довгоочікуваний проект, сценарій "Тараса Бульби", був
скасований через початок війни. Під час війни, Довженка
був евакуйований до Ашхабада, де він став
кореспондентом газети "Красная звезда". Його фільм та
статті викликали негативну реакцію, обвинувачення у
"антиленінізмі" та критиці колективної вини за ситуацію
в Україні. Сталін заборонив його фільм та викликав
Довженка, звинувачуючи його в "антирадянському"
ставленні. Після цього Довженко був виключений з числа
керівників та редакторів, його твори були заборонені, а
самого режисера перевели до ролі монтажера та
коментатора в Центральній студії кінохроніки.
Повоєнний період
Довженко, під час повоєнних років, переживаючи занепад
кінематографії, особливо української, висловив розчарування в
стані культури і зняв лише один фільм, "Мічурін", на замовлення
Сталіна. Він стикався з тиском соцреалізму і не встиг реалізувати
проекти "Золоті ворота" та "Тарас Бульба". Туга за Україною
вразила його морально, і він рвався додому, але обмеження місцем
проживання та роботою в Москві не дозволяло йому постійно
перебувати в рідній землі. Довженко мав проблеми з реалізацією
фільмів, таких як "Прощавай, Америко!" і "Відкриття
Антарктиди". Його останні твори, такі як "Поема про море", були
доповнені дружиною після його смерті. Його спроби виступити
проти тиску на інтелектуальну творчість відзначалися відкритістю
та стривоженістю. Його смерть в 1956 році припинила його
зусилля створити фільми, що відображали б його бачення природи
та історії. Поховали Довженка в Москві, але його серце мріяло
бути похованим в Україні. Після його смерті його дружина
продовжила режисерську діяльність, знімаючи фільми на основі
його ідей, які викликали суперечки. Українська громадськість у
2006 році підняла питання перенесення його праху та архівів в
Україну, але питання залишається невирішеним.
Сім'я
Дружиною Олександра Довженка була Варвара
Крилова, з якою він одружився в 1917 році і
зареєстрував шлюб офіційно в 1923 році. Варвара
отримала освіту в гімназії, володіла кількома
іноземними мовами та разом із чоловіком
вирушила у закордонне відрядження, де отримала
серйозне поранення коліна. Переїзд до Одеси
призвів до кризи в їхній сімейній життєвій сфері. У
1933 році народився їхній син Вадим, якого мати
прозвала Чазов. Довженко був популярним серед
жінок і мав численні захоплення. Починаючи з
1925 року, коли він переїхав до Одеси, його
фактичною дружиною стала акторка і режисер
Юлія Солнцева, хоча він декілька разів змінював
свої стосунки між дружиною та Юлією.
Памьять в наш час
В Україні спостерігається недостатнє вшанування
пам'яті Олександра Довженка, видатного українського
митця. Більшість заходів, проведених на його честь,
датуються періодом СРСР, зокрема, наданням ім'я
кіностудії, встановленням пам'ятника, створенням
музею. Офіційно не затверджений пам'ятник і
відсутність доступу до фільмів українцям
підкреслюють проблеми в цьому питанні. Варто
зазначити, що лише за останні роки було ініційовано
програму вшанування та проведено ретроспективу
фільмів, але це залишається недостатнім. Важливість
збереження культурної спадщини Олександра
Довженка підкреслюється, а також відзначаються
деякі ініціативи, такі як випуск марки та монети, що
вшановують його творчість.
Дякую за увагу