Розвиток національного

театру, драматургії
1920−1930 рр. П’єси
В.Винниченка, М.Куліша,
І.Дніпровського, І.Кочерги,
Я.Мамонтова на перетині
традицій «корифеїв»,
зарубіжної класики і
модерної драматургії.
Микола Куліш. Основне
про життєвий і творчий
шлях митця. Зв’язок із
театром Л.Курбаса
У роки визвольних змагань українців театр стає
важливим чинником національно-культурного
будівництва, внаслідок якого на ниві драматургії
спостерігається тематичне оновлення та
збагачення художніх прийомів.
 Драматургiя багато черпала з творчостi
Лесi Українки, Володимира Винниченка,
Олександра Олеся, також вiд театру українського модерну
та захiдноєвропейських новiтнiх театральних тенденцiй.
Драматургія представлена творчiстю
Миколи Кулiша, Iвана Днiпровського,
Якова Мамонтова, Дмитра Бедзика.
 У 1920–1930-ті рр. український
професійний театр розвивався у двох
основних напрямах:

традиційному експериментальному
(класичному) (авангардному)

театр iменi I. Франка театр «Березiль» (1922–

(створений у Вінниці, 1933) (діяв у Києві, далі – у
згодом переведений Харкові), яким керував Лесь
до Харкова, потім – до Курбас
Києва)
  РЕЖИСЕР;

 АКТОР;

 ТЕОРЕТИК ТЕАТРУ;

 ДРАМАТУРГ;

 ПЕРЕКЛАДАЧ.
1897–1937
  родом з Львівщини;

 здобув європейську освіту;

 добре орієнтувався в
зарубіжному мистецтві;

 засновник і керівник «Молодого

театру» в Києві (1916–1919),
«Кийдрамте» (1920–1921),
«Березолю» (1922–1933);
 репресований у 1930-х рр.;

 перебуваючи на Соловках,
1897–1937 організував театральну трупу з
політв’язнів.
  ПИСЬМЕННИК;

 РЕЖИСЕР;

 ДРАМАТУРГ;

 ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ;

 ГАЗЕТЯР І РЕДАКТОР;

 ПЕДАГОГ;

Микола Куліш  ПУБЛІЦИСТ.

18 грудня 1892 р. в селі Чаплинці на Херсонщині
народився Микола Гурович Куліш

Навчався у церковно-
парафіальній школі, де
виявився здібним учнем.
Чаплинські інтелігенти
вирішили допомогти
обдарованому хлопцеві й
зібрали кошти, щоб він міг
продовжувати освіту.
Із 1905 року навчався в Олешківському міському
чотирикласному училищі.
В Олешках знайомиться з відомим письменником і
перекладачем Іваном Дніпровським, який згодом
написав багато спогадів про Куліша.

1908 року вступив до

Олешківської прогімназії.
Навчання не закінчив,
оскільки заклад закрили в
часи, коли до закінчення
Кулішеві залишалося зовсім
Олешківське міське
чотирикласне училище
небагато.
Мешкав на квартирі гімназійного приятеля Всеволода
Невелля, де й познайомився з майбутньою дружиною
Антоніною Невелль.
 Перші твори — сатиричні вірші, фейлетони,
епіграми — з'являються на сторінках учнівських
рукописних журналів «Наша жизнь», «Колючка»,
«Стрела», «Веселое язычество», ініціатором і
редактором яких був. Інші твори поширювалися в
списках серед підлітків та молоді й згодом мали
значний вплив на них.

1913 року пише першу п'єсу

«На рыбной ловле»
російською мовою, що
згодом лягла в основу
комедії «Отак загинув
Гуска».
У 1914 стає студентом історико-філологічного факультету
Одеського університету. Проте ці плани перервав початок
Першої світової війни, коли у серпні 1914 року його
мобілізували до війська. Службу ніс у Смоленську,
потрапив на передову. Пізнав усі складнощі фронтового
життя – отримав поранення, контузію.

В армії несподівано для себе

робить військову кар'єру.

Микола Куліш в часи

Першої світової війни
З початку 1918 — голова Олешківської ради робітничих
і селянських депутатів.
У липні 1919 року, перебуваючи в Херсоні, Микола
Куліш формує Дніпровський селянський полк у складі
червоної армії. З цим полком він згодом захищав Херсон
і Миколаїв у боях з денікінцями.
За гетьманського правління П. Скоропадського
Миколу Куліша було ув'язнено на 5 місяців.
Після повернення в Україну стає начальником штабу
групи військ Херсонського та Дніпровського повітових
військкоматів.

1922-1925 рр.- інспектор наросвіти (закладав українські

школи, забезпечував їх книгами, склав першу українську
абетку для дорослих — «Первинка»).
 У 1924 написав п'єсу «97», у
якій розповів про голод 1921—
1922 років на Херсонщині.
Постановки цього твору на
харківській сцені принесли
Кулішу загальне визнання.
 1925 року переїжджає до Харкова, де знайомиться із
такими визначними діячами української літератури:
Миколою Хвильовим, Лесем Курбасом,
Остапом Вишнею, Володимиром Сосюрою та іншими.
У цей період входить до літературної організації
«ВАПЛІТЕ».

Веде багаторічну плідну

співпрацю з трупою
театру «Березіль» та
його режисером Лесем
Курбасом.
Сцена з вистави “97”, 1924 р
 У 1926—1928 роках входить до складу редакційної
колегії журналу «Червоний Шлях», друкується в
альманасі «Літературний ярмарок», пише статтю
«Критика чи прокурорський допит», де захищає право
митця на самобутність та внутрішню незалежність.

З кінця 1929 — член

президії нового
літературного
об'єднання
«Пролітфронт».
 У грудні 1934 року, перед похоронами друга Івана
Дніпровського, Миколу Куліша було заарештовано
органами НКВС і звинувачено у приналежності до
націоналістичної терористичної організації і зв'язках
з ОУН.

Під час судового процесу у «Справі

боротьбистів» в березні 1935 року
виїзною Військовою колегією
Верховного суду разом з
Г. Епіком, Є. Плужником,
В. Підмогильним, О. Ковінькою та
іншими засуджений до 10 років
Соловецьких таборів.
 На Соловках утримувався в
суворій ізоляції. 3 листопада
1937 року розстріляний в
урочищі Сандармох
Медвеж'єгорського району
(Карелія) у складі т. зв.
«Соловецького етапу» в
кількості 1111 осіб разом із
Лесем Курбасом, Валер'яном
Підмогильним, Юрієм
Мазуренком та Григорієм
Епіком.

Реабілітований 4 серпня 1956

за відсутністю складу злочину.
 Поділяючи художньо-світоглядні настанови Леся
Курбаса, Микола Куліш у своїй творчості виходив із
того, що «драматургія мусить весь час непокоїти,
збуджувати, загострювати, навіть за іншого разу
занадто загострювати деякі проблеми і ніколи не
пристосовуватись до міщанських смаків глядача».