Микола Куліш

OТрагізм життя і творчий злет

 Микола Куліш народився 6 грудня 1892 р. в селі
Чаплинка Дніпровського повіту Херсонської губернії у
селянській родині. Мати мала мистецький хист – вміла
гарно розмальовувати хати. Батько Гурій наймитував, і
хлопчику з раннього дитинства довелося працювати,
пасти чужу худобу.
 У 1906 р. померла мама, яка в спогадах М. Куліша
назавжди залишилася молодою. Батько одружився
вдруге, почав випивати. Хлопець потрапляє до
притулку. За сатиричні вірші до дня народження
опікунки училища пані Софії Ліснобродської Миколу з
нього виганяють.
 У 1909–1913 рр. М.
Куліш за кошти
доброчинного
товариства навчається
в Олешківській
чоловічій гімназії. Тут
він познайомився з
майбутнім
письменником Іваном
Дніпровським
(справжнє прізвище –
Шевченко), який став
його другом на все
життя.
 Микола Куліш захопився
музикою, літературою,
театром, створив
драматичний гурток,
добирав для нього
репертуар. Коли у хлопця
виникли проблеми з
житлом, його запросили
пожити в родині брати
Невеллі. Микола
закохався в їхню сестру
Тоню.
 Юнак вступає на історико-філологічний факультет
Одеського університету, але навчання перериває
Перша світова війна. У 1915 р. перед відʼїздом на
фронт Микола Куліш обвінчався з Тонею. У цьому
шлюбі народилася донька Ольга, яка талановито грала
на фортепіано,
чим і надихнула тата до написання «Патетичної
сонати», та син Володимир. Сам письменник теж
кохався в музиці – грав на скрипці, мандоліні, геліконі.
 1918 р. Микола Гурович повернувся до
Олешок і поринув у культурно-громадське
життя: очолював виконком міської Ради
робітничих, селянських і червоноармійських
депутатів; організував культурно-політичне
українське товариство «Просвіта»; із царської
тюрми в Олешках створив майстерню; вступив
до комуністичної партії.
 Коли почалися наступи
десантників Антанти,
письменник формує в
Херсоні Перший український
дніпровський полк. Юрій
Яновський у своєму романі
«Вершники» описав його як
«олешківський батальйон
Шведа», а Микола Куліш став
прототипом комісара Данила
Чабана. Коли роман
«Вершники» у 1935 р. вийшов
у світ, герой революції
М. Куліш уже відбував
ув’язнення на Соловках...
 У мирний час письменник в Олешках завідує
відділом народної освіти, дбає про відкриття
українських шкіл та дитячих притулків, укладає
буквар «Первинка». Особистість М. Куліша
викликала у влади підозри, й митець потрапляє за
ґрати. Олешківський виконком бере його на поруки,
однак насувається страшна трагедія Голодомору,
про яку митець не здатен мовчати: так
народжується ідея драми «97».
 У 1923–1925 рр.
письменник жив у Одесі,
працював інспектором
облнаросвіти. У 1924 р.
М. Куліш дописав п’єсу
про голод «97» і вислав
її в Харків, де 9
листопада в театрі ім. І.
Франка відбулася її
прем’єра. Фінал твору
режисер Гнат Юра на
вимогу цензури
змушений був
переробити.
Участь у «ВАПЛІТЕ», дружба з Павлом
Тичиною, Юрієм Яновським, Миколою
Хвильовим надихали Миколу Куліша
на творчість.
 Співпраця Миколи Куліша з Лесем
Курбасом і театром «Березіль»
була дуже плідною. Упродовж 10 років
Микола Куліш написав 14 п’єс,
серед яких – «Народний Малахій», «Мина
Мазайло», «Маклена Ґраса».
 На початку 1933-го М. Куліш
навідався до рідного села і з
болем констатував, що українці
вдруге за десятиліття
більшовицької влади вимирають
від голоду.
Гнітюче вплинуло на Миколу
Куліша й самогубство Миколи
Хвильового. Драматург усю ніч
простояв біля домовини
покійного, а дружина М. Куліша
згадувала, що заховала нагани,
щоб чоловік не повторив учинку
друга.
У вересні 1934 р. митця виключили з
партії – «за зв’язок з
контрреволюційними елементами»,
зокрема Лесем Курбасом і
Михайлом Яловим.
 1 грудня 1934 р. у Ялті помер Іван Дніпровський.
М. Куліш поїхав, щоб перевезти тіло свого друга з Криму
до Харкова, але на похорон не потрапив, бо дорогою
його затримали чекісти. Письменника звинуватили в
належності до терористичної організації та вбивстві
першого секретаря Ленінградського обкому партії С.
Кірова. Після катувань драматург визнав усі
обвинувачення й написав заяву з
проханням якнайшвидше розстріляти його.
Однак М. Куліша засудили до десяти
років ув’язнення на
Соловках, тримали в одиночній камері
без права перебувати надворі й
користуватися тюремним шпиталем.
 Останню звістку від чоловіка дружина
отримала 15 червня 1937 р., а вже 3
листопада М. Куліша із Л. Курбасом
розстріляли однією кулею в місцевості
Сандармох у Карелії. І тільки 1956 р.
письменника реабілітували посмертно «за
браком складу злочину».
 Про найтрагічніші дні
Миколи Куліша студія
«Київнаукфільм» у
1991 р. зняла
документальний фільм
«Тягар мовчання» за
сценарієм Наталі Кузякіної.
Це друга частина
чотирисерійного фільму
«Моя
адреса – Соловки...».